Панас Заливаха (1925-2007): життєвий і творчий шлях

Размещено на http://www.allbest.ru/

Панас Заливаха (1925-2007) - художник, активний член Клубу творчої молоді (КТМ), видатний діяч української культури, народився на Харківщині 26 листопада 1925 року. Голодного 1933 року сім`ї вдалося виїхати з України на Далекий Схід. Коли Опанас перейшов у другий клас, родина, рятуючись від голоду, у 1933 переїхала на Далекий Схід. 1942 р. пішов учитися - в Іркутськ, Самарканд, Ленінград. Провів під казенним дахом 22 роки - це період гуртожитків, а потім таборів.

Живопису вчився спочатку в середній школі при Ленінградській Академії мистецтв, яка була евакуйована в Самарканд, а з 1946 - у Ленінградському державному інституті живопису, скульптури, архітектури ім. Рєпіна Академії мистецтв СРСР.

За словами Заливахи, на нього сильне враження справила своїм національним корінням у мистецтві гордість студентів інституту ім. Рєпіна з інших країн - чехів, албанців, вірменів та інших, коли словачка Власта запитала: "А звідки ти?" Панас вчився в художніх училищах, 1946 року вступив у Ленінградський державний інститут живопису, скульптури, архітектури ім. Рєпіна Академії мистецтв СРСР, але закінчити його зумів лише 1960 року, бо був виключений "за поведінку, недостойну радянського студента" - не пішов на зустріч з кандидатом у депутати. Про своє українство задумався, коли студенти інших національностей питали: "А звідки ти? До якої культури належиш?". Працював у Калінінграді, в Тюмені.

1957 року побував на практиці в Косові - і захотів бути українцем. У грудні 1961 перебирається в Івано-Франківськ, часто буває в Клубі Творчої Молоді в Києві, знайомиться шістдесятниками Іваном Світличним, Іваном Дзюбою, Євгеном Сверстюком. У 1964 році до ювілею Т. Шевченка Заливаха разом з Аллою Горською, Людмилою Семикіною, Галиною Зубченко, Галиною Севрук створив вітраж у Київському університеті. Але ще до прийняття комісією вночі проти 9 березня вітраж був знищений за розпорядженням партійних органів - як "націоналістичний". 27 серпня 1965 року Заливаха заарештований і в березні 1966 засуджений на 5 років таборів суворого режиму за ч.1 ст. 62 КК УРСР, "антирадянська агітація і пропаганда" - за читання і зберігання самвидаву. Карався в Мордовії, де малювати йому забороняли. Тоді Заливаха взявся за малу графіку - екслібриси, листівки. Усі роботи вилучалися і знищувалися. Так пропало понад 200 робіт художника. заливаха художник спадщина культура

Панас не був ні піонером, ні комсомольцем, був зовсім байдужий до політичної активності, навіть виявляв неповагу до неї, що призвело до виключення його з ІІ курсу інституту "за поведінку, недостойну радянського студента" - разом з іншими студентами не пішов на зустріч з кандидатом у депутати. Позитивну характеристику заробляв на будівництві, але його відновили в інституті аж 1955 р., закінчив його 1960. Тим часом працював вантажником, закінчив художньо-педагогічне училище, працював у Художньому фонді Калінінграда.

У 1957 Панас Заливаха був на практиці в м. Косів Івано-Франківської обл., де вперше близько познайомився з Україною: з мовою, етноґрафією, духовним життям. Це викликало докорінні зміни у його світогляді. Читав українські книжки, вивчав мову й історію України. Сам Заливаха писав, що він не політичний діяч, він просто намагався бути українцем, знати свою історію, національне мистецтво, бути громадянином України.

Після закінчення інституту Заливаха спрямований на роботу в Тюмень, у художній фонд. Він багато їздить по Півночі, буває і в Україні. У 1961 в Тюмені влаштована його персональна виставка, брав участь і в зональній виставці в Новосибірську.

У грудні 1961 П. Заливаха остаточно перебирається в Україну, вступає до Івано-Франківського обласного товариства художників. У травні 1962 відбулася його персональна виставка. Однак тривала вона всього тиждень. Її закрили партійні органи за те, що "в представлених роботах немає світлих оптимістичних героїв будівництва світлого майбутнього".

Восени 1962 Заливаха ближче знайомиться з інтелігенцією Києва. Часто гостював у Клубі Творчої Молоді (КТМ). Великий вплив на нього вчинили Іван Світличний, Іван Дзюба, Євген Сверстюк, Михайлина Коцюбинська, Іван Драч, брати Михайло і Богдан Горині, В'ячеслав Чорновіл, Олена Антонів, Веніамін Кушнір. За словами Заливахи, завдяки їм він зрозумів суть "московської імперії".

У 1964 до ювілею Т. Шевченка Заливаха разом з Аллою Горською, Людмилою Семикіною, Галиною Зубченко, Галиною Севрук створив вітраж у Київському університеті. Але ще до прийняття комісією вночі проти 9 березня вітраж був знищений за розпорядженням партійних органів.

Після цього за Заливаною почав активно стежити КГБ. Майстерні не мав, жив упроголодь на горищі, у складі костелу. Щойно одержав однокімнатну квартиру, як 27 серпня 1965 року, з першою хвилею арештів шістдесятників, Заливаха був заарештований.

У березні 1966 на закритому судовому засіданні П. Заливаха був засуджений до 5 років таборів суворого режиму за ч.1 ст. 62 КК УРСР ("Антирадянська агітація і пропаганда"). Покарання відбував у таборі № 11, що на ст. Явас, Мордовія. Працював вантажником, потім кочегаром. Малювати забороняли. Унаслідок численних протестів Заливахи та інших в'язнів йому запропонували оформляти табірні гасла, наприклад: "На свободу - с чистой совестью!" Тоді Заливаха взявся за малу графіку - екслібриси, листівки. Усі роботи при обшуках вилучалися і, за словами адміністрації, знищувалися. Так пропало понад 200 робіт художника.

Під час перебування у мордовських таборах, щоби обійти заборону малювати, О. Заливаха перейшов на "малу графіку". Більше 200 робіт було вилучено під час обшуків і знищено, але дещо збереглося.

Після звільнення Заливаха півтора року був під адміністративним наглядом. працював креслярем на побуткомбінаті. Разом з Софією Караффою-Корбут створив низку проектів у видавництвах "Веселка" та "Каменяр". Результативно працює у станковому мистецтві. Стрімко еволюціонує до асоціативного осмислення образу. У 80-х експериментує в царині станкової та монументальної пластики. Створює дизайнерські проекти інтер?єрного оформлення (кафе "Медівня", ресторан "Білий камінь", кафе "Молочне"). У 1987 Заливаха став одним з ініціаторів створення Української асоціації незалежної творчої інтелігенції (УАНТІ). Оформляє обкладинку журналу "Український вісник".

З 1971 до початку 1980-х рр. працює в галузі книжкового оформлення. Разом з Софією Караффою-Корбут створює низку проектів у видавництвах "Веселка" та "Каменяр". Результативно працює в станковому мистецтві. Стрімко еволюціонує до асоціативного осмислення образу. У 80-х експериментує в царині станкової та монументальної пластики. Створює дизайнерські проекти інтер'єрного оформлення (кафе "Медівня", ресторан "Білий камінь", кафе "Молочне").

У 1987 Заливаха став одним з ініціаторів створення Української асоціації незалежної творчої інтелігенції (УАНТІ). Оформляє обкладинку журналу "Український вісник".

1988 після багаторічних заборон влаштовано персональні виставки в Івано-Франківську, Львові, 1989 - в музеї Т. Шевченка в Києві, згодом у Торонто, Лондоні, Нью-Йорку.

Талановитий, самобутній художник, людина високих чеснот, Опанас Заливаха був загальновизнаним видатним представником української культури.

Лауреат премії ім. В. Стуса 1989 і Національної премії ім. Т. Шевченка 1995.

Жив у Івано-Франківську.

2003 року вийшов його Альбом (Упор. Б. Мисюга. - К.: Смолоскип, 2003. - 160 с., іл.).

Талановитий, самобутній художник, людина високих чеснот, Опанас Заливаха був загальновизнаним видатним представником української культури.

24 травня 2007 року на 82-му році життя помер великий художник, дисидент, лауреат Шевченківської премії Опанас Заливаха. Багатьом він відомий як автор знаменитого шевченківського триптиху, що став символом свободи та непокори.

Життєвий шлях Опанаса Заливахи дивовижно нагадує життя Тараса Шевченка. Заливаха теж навчався в Петербурзькій, точніше вже в Ленінградській, академії мистецтв. За свої роботи він, як і Шевченко, поплатився роками свободи. Йому також було заборонено малювати.

А про те, якою була ця людина, з яких моментів склалася його біографія, розповів близький друг художника, з яким йому довелося разом долати незгоди концтабору, дисидент Іван Гель. Уже на початку розмови він наголосив, що зі смертю Опанаса Заливахи Україна втратила справді "великого художника, велику людину та великого українця".

- Опанас Заливаха народився на Харківщині 26 листопада 1925 року. Коли він іще був зовсім дитиною, його родина, рятуючись від репресій, розкуркулення, голодомору, втекла в Сибір. Уже там, ще навіть не сягнувши повноліття, Опанас став сиротою. Саме з того часу його життя набуває важкого характеру, хоча насправді воно ніколи не було легким. Проте це не завадило йому самотужки здобути освіту - він закінчив Ленінградську академію мистецтв.

- А вже 1957 року Опанас побував на практиці в Косові, що в Івано-Франківській області. Він настільки закохався, настільки зріднився з тими краєвидами, що після закінчення навчання повернувся в Україну, де почав працювати і творити. Паралельно Опанас познайомився та зійшовся з шістдесятниками-киянами - Іваном Світличним, Іваном Дзюбою, Михайлиною Коцюбинською, Іваном Драчем, братами Михайлом і Богданом Горинями, В'ячеславом Чорноволом, Оленою Антонів. Тоді ж він познайомився і зі мною.

- А вже 1964 року з нагоди ювілею Тараса Шевченка в центральному корпусі Київського університету було заплановано створити триптих на тему Шевченка. Опанас Заливаха, Алла Горська, Людмила Семикіна та Галина Зубченко як художники-монументалісти створили мозаїку-триптих, у центрі якого зображення Тараса Шевченка в тюремному халаті, він твердо стоїть на землі, а в піднятих руках тримає розірваний ланцюг. Власне, саме це і стало причиною того, що парторг Київського університету Ломон просто по-варварськи, як вандал, зруйнував триптих. Самі ж художники потрапили під ковпак КДБ, тим паче, що вже тоді вони були шістдесятниками. Тож 1965 р. Опанаса Заливаху та ще велику кількість людей заарештували в Івано-Франківську. Арешти також проводили у Львові, Луцьку, Тернополі. Це був перший так званий покіс в історії української інтелігенції в уже постсталінську добу. Опанаса Заливаху засудили за антирадянську націоналістичну діяльність до п'яти років ув'язнення. У неволі він познайомився з Михайлом Сорокою, Василем Левковичем, з іншими політв'язнями. Своє ув'язнення Опанас, до речі, сприймав із гумором і називав його "своїми університетами", через які має пройти і знати кожен українець, як людина, котра відстоює національну ідею.

- Як склалося життя Опанаса Заливахи після виходу на волю?

- Відбувши покарання та вийшовши з-під варти, Опанас Заливаха повернувся в Івано-Франківськ. Там він одружився з донькою Василя Бандери, рідного брата Степана Бандери, Дариною. У них народилося двійко дітей. До речі, хрещеним батьком першого сина Ярослава Опанас запросив бути мене як свого близького побратима. Кумою стала Михайлина Коцюбинська. Та навіть після цього Опанас Заливаха знову рвався до розповсюдження самвидаву, до публікацій матеріалів антирадянського змісту. У той час я дуже наполягав на тому, щоб він беріг себе, часто повторював йому: "Опанасе, в тебе талант європейського рівня. І це вже не твій талант, а національна цінність. Ти не можеш потрапити до тюрми, адже тоді не реалізуєшся як художник. Твоя творчість принесе значно більше користі, ніж твоє ув'язнення". Таким чином мої переконання врятували його від тюрми. Тоді коли я, Іван Світличний, Іван Дзюба, Євген Сверстюк, В'ячеслав Чорновіл, Михайло Осадчий потрапили під другий покіс, Опанас залишився тут, в Україні, і встиг дуже багато чого зробити, саме з погляду духовних цінностей. 1988 року в часи перших революційних утворень відбулася перша виставка Опанаса Заливахи у Львові. Потому були виставки в Києві, в Англії, в Німеччині. А вже через рік він став лауреатом премії імені Василя Стуса. Був лауреатом премії Митрополита Андрея Шептицького. А ще через декілька років отримав і звання лауреата національної премії імені Тараса Шевченка. Взагалі Опанас намагався малювати до останнього, проте в останні два роки життя його зір уже не витримував навантажень, художник практично став незрячим. Знаю, що він дуже важко переживав, що більше не може малювати. Перший приступ в Опанаса стався цього річ на Благовіщеня, а вже 24 квітня його не стало.

- Ви як близькі друзі пережили разом багато і радощів, і незгод. Які моменти, пов'язані з Опанасом Заливахою, запам'ятали найбільше?

- У нас завжди були дуже теплі дружні стосунки. Та особливо запам'ятав наше життя у концтаборі в Мордовії. Опанасові заборонили малювати, а ви лише уявіть, що це означає для художника. Натомість його змусили обробляти дерево на виробництві - полірувати меблі, вирізати фанеру. Я ж працював слюсарем-інструментальником і зробив Опанасові інструмент для різьби, причому він настільки вдався, що Опанас потім говорив, що такого зручного інструмента він не мав навіть удома. Завдяки цьому інструменту мій товариш почав займатися екслібрисами. Однак пізніше постало питання, як винести ці роботи з концтабору, адже при виході на свободу людей роздягали догола і ретельно обшукували. На щастя, людська винахідливість немає меж. Ми додумалися зробити з меблевого матеріалу махорочницю (думаю, всі знають, що в таборі не курили нічого, крім махорки), але не звичайну, а з подвійним дном. Саме між дном з обох сторін помістили понад 20 екслібрисів. Вони стали свідченням того, що людина не втрачає сили духу навіть у найскладніших умовах і може творити й у таборі, витримати обшук і винести свою працю за межі колючого дроту. До речі, частину цих екслібрисів опублікували за кордоном у кількох культурологічних виданнях. Після цього КДБ справді серйозно занепокоївся тим, як такі речі "вийшли" з концтабору.

- Чи залишилися у вас якісь речі з тих часів на згадку про товариша?

- Насправді з тих часів ні в кого нічого не залишилося, крім тих екслібрисів, адже, як я вже говорив, винести щось із концтабору було практично неможливо. Проте в мене є чотири роботи Опанаса Заливахи, які висять на стіні у моїй домівці. Серед них, до речі, й мій портрет, який намалював мій друг.

- Мабуть, справді не варто сумніватися, що Опанас Заливаха був дуже сильною людиною, та все ж... Який у нього був характер, яким він був у спілкуванні з друзями, із сім'єю?

- Опанас був дуже стриманою людиною, він ніколи не вибухав під впливом емоцій. Він як людина філософського складу мислення до всього ставився спокійно, оскільки мав дуже сильну волю, я навіть сказав би, був чоловіком залізного складу. Він брав участь у голодуваннях, а за декілька акцій протесту в концтаборі доводилося сидіти й у карцері. Але він ніколи не опускався до того, щоб хоча б раз якось брутально відгукнутися про

- тюремників. Він настільки вичерпно, однак стримано відповідав на запитання і кадебістів, і тюремників, що навіть у них викликав повагу. Ще варто сказати, що Опанас був дуже уважним до жіноцтва, завжди був справжнім джентльменом. І, звісно, найріднішими жінками в його житті були насамперед дружина, її рідна тітка Люба Лемик, яка також була політв'язнем, та улюблена доця.

Роботи:

· "Чайна" (1962);

· "Полтавчанка" (1964);

· "Є і будемо" (1985);

· "Дзвонар" (1987);

· "Червона калина" (1989);

· "ХХ століття", "Мироносиці"4

· "Українська мадонна";

· "Портрет Василя Стуса";

· "Портрет Шевченка";

· "Козака несуть";

· "Початок" (все - 1990-1994);

· Вітраж 1963-1964 "Тарас Шевченко" для Київського університету (у співавторстві з Алою Горською, Людмилою Семикіною, Галиною Севрук, Галиною Зубченко) - твір знищено, автори у квітні 1964 року виключені із Спілки художників.

Бібліографія

1. Опанас Заливаха. Стисла творча автобіографія. // Кафедра, № 1. - 1988. - Одеса - Львів. - С. 41-42.

2. Опанас Заливаха. Альбом / Упор. Б. Мисюга. - К.: Смолоскип, 2003. - 160 с., іл.

3. В. Чорновіл. Лихо з розуму. - Львів: Меморіал, 1991. - С. 55-83.

4. Український вісник. Париж-Балтимор: Смолоскип, 1971, вип. IV. - С. 11, 12, 16, 17, 33, 43, 157, 181.

5. Чорновіл В. Твори: У 10-и т. - Т. 3. ("Український вісник", 1970-72) / Упоряд. Валентина Чорновіл. Передм. М. Косів. - К.: Смолоскип, 2006. - С. 270, 291, 371, 435, 436, 440, 441, 455, 465, 568-569, 600, 627, 650, 696.

6. Л. Алексеева. История инакомыслия в СССР. - Вильнюс. - Москва: Весть, 1992.- С. 12, 16; М. Хельсинк. группа, 2006. - С. 13, 17.

7. Б. Горинь. Опанас Заливаха: Вибір шляху. - К: УРП, 1995. - 24 с.

8. Г. Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років. - К.: Либідь, 1995.- С. 18, 29, 48, 54, 57, 61, 76, 86.

9. А. Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні. - К.: Вид. ім. О. Теліги. - 1998. - С..116, 142, 151, 165, 166.

10. Архів ХПГ: Інтерв'ю з П. Заливахою 20.09.1999, archive.khpg.org.

Размещено на Allbest.ru