Сільська округа Феодосії у V-II столітті

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

сільський округ етносоціальний

Незважаючи на постійну увагу дослідників до проблем історії та культури Феодосії -- одного з найважливіших полісів Боспорського царства, її сільська округа, як і саме місто, до цього часу залишаються найменш вивченими порівняно з іншими античними центрами Північного Причорномор'я. В останній чверті цього століття опубліковано дві значні праці, присвячені пам'яткам сільського населення Боспору (Кругликова, 1975; Масленников, 1998), але в них лише в загальних рисах розглянуто деякі питання стосовно Феодосії та її сільської округи. Це обумовлювалося браком інформацїї з цього регіону, його недостатнім археологічним вивченням. В античній історіографії немає узагальненого дослідження поселень сільської округи Феодосії, не існує цілісної характеристики матеріальної культури і господарської діяльності населення, не досить чітко визначено його етнічний склад і ступінь залежності від власне Феодосії, боспорських правителів і скіфських царів. Проте сільська округа цього полісу видігравала важливу роль як в його історії, так і всього Боспорського царства, а також Кримської Скіфії, впливала на економіку та політику інших держав античного світу. Окрім цього, треба відзначити, що рівень розробки проблем, пов'язаних з Феодосією та її сільською округою, значно відстає від вивчення інших античних держав Північного Причорномор'я, що негативно впливає на подальше дослідження історії півдня України.

Унаслідок цілеспрямованих археологічних розкопок та розвідок, здійснених у 1986-1998 рр. автором у Південно-Східному Криму, було відкрито та досліджено нові пам'ятки античного часу. У 1994--1996 рр. проведено розкопки еталонної пам'ятки сільської округи -- поселення поблизу с. Новопокровка, а також збір матеріалів і шурфування на інших пам'ятках округи Феодосії. Загалом було зібрано значний археологічний матеріал. У зв'язку з цим важливим і актуальним є узагальнення накопичених матеріалів, їх всебічний аналіз, реконструкція економічного та історичного розвитку сільської округи Феодосії, разом з цим висвітлення деяких питань історії Боспорської держави, греко-варварських контактів та взаємовпливів у цьому регіоні Криму.

Зв'зок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з плановою темою відділу античної археології Інституту археології НАН України.

Мета і завдання роботи. Головною метою роботи є відтворення історії та культури населення сільської округи Феодосії у V--II ст. до н.е. на підставі комплексного вивчення накопичених матеріалів та введення їх до наукового обігу. Для досягнення поставленої мети вирішуються наступні завдання:

Картографування археологічних пам'яток регіону зазначеного часу.

Визначення меж сільської округи Феодосії.

Розробка типології пам'яток і встановлення закономірностей та особливостей їх місцерозташування.

Визначення просторової структури та житлобудівних засобів на поселеннях.

Характеристика матеріальної культури.

Аналіз господарської діяльності населення.

Розгляд етносоціального складу населення та його духовної культури.

Загальна характеристика історії населення сільської округи.

Територіальні межі дослідження охоплюють відповідну частину Кримського півострова, що знаходиться між Акмонайським перешийком на сході та степовою річкою Індол на заході. З півдня кордоном є Феодосійська затока Чорного моря і відроги Кримських гір Тете Оба, Узун Сирт і гірський масив Агармиш; на півночі -- солоне озеро Сиваш.

Хронологічні межі роботи визначені принципово новою історичною ситуацією, що склалася в Південно-Східному Криму після заснування давньогрецької колонії Феодосії у другій половині VI ст. до н.е. У процесі формування Феодосійського поліса почалося освоєння навколишніх земель, організація мережі сільських поселень, що кардинально змінило всі сфери життя у цьому регіоні. Кінець періоду -- II ст. до н.е. -- пов'язаний з припиненням існування укріплених поселень і городищ унаслідок наступу сарматів і військово-політичного конфлікту між скіфами і грецькими державами на території Криму.

Методика дослідження. Методологічною основою роботи є принцип історизму, вирішення всіх поставлених завдань у зв'язку з загальною історією Боспору та інших античних держав. У праці застосовано різні методи дослідження: картографічний, типологічний, хронологічний, порівняльний, статистичний, що загалом дозволило простежити динаміку розвитку сільської округи Феодосії, виявити характер елліно-варварських відносин і взаємовпливів, а також реконструювати історію населення Південно-Східного Криму V -- II ст. до н.е.

Наукова новизна роботи. Дисертаційне дослідження -- це перше узагальнення і систематизація всіх накопичених матеріалів з сільської округи Феодосії. Уперше складено найповнішу на цей час карту античних пам'яток регіону, визначено межі сільської округи полісу, здійснено всебічний аналіз і введено до наукового обігу нові археологічні джерела з розвідок та розкопок поселень, відкореговано час їх виникнення та загибелі, простежено динаміку розвитку сільської округи, охарактеризовано матеріальну та духовну культуру, господарську діяльність та етносоціальний склад населення, по-новому інтерпретуються різні аспекти його життєдіяльності. Виявлено особливості і загальні закономірності історичного розвитку сільської округи Феодосії. У деяких випадках внесено корективи в існуючі гіпотези та запропоновано нові рішення дискусійних питань історії Боспору V -- II ст. до н.е.

На захист виносяться такі положення:

- заснування давньогрецької колонії Феодосії внесло докорінні зміни у всі сфери життя регіону;

- природно-географічні умови, як головний фактор організації сільської округи і створення економічної бази Феодосійського поліса;

- археологічні джерела як основний критерій визначення територіальних меж сільської округи та її матеріальної культури;

- два головні етапи розвитку сільської округи Феодосії;

- хліборобство - основа господарської діяльності населення і торгово-обмінних відносин;

- за етнічним складом населення було гетерогенним, переважно скіфським;

- економічна залежність сільського населення від Феодосії, Боспорської держави та скіфських династів;греко-варварський характер духовної культури;

- важлива роль сільської округи в економічному розвитку Феодосії та Боспорської держави.

Практичне значення роботи. Полягає у можливості використання її результатів у лекціях та спецкурсах з давньої історії України та Криму для студентів навчальних закладів, написання науково-популярних та краєзнавчих праць, у розробці екскурсій і тематико-експозиційних планів музеїв та виставок, а також для проведення наступних досліджень з історії та археології Північного Причорномор'я. Уже зараз матеріали з розкопок та результати нашого дослідження використовуються для створення експозиції Старокримського краєзнавчого музею.

Особистий внесок здобувача полягає у відкритті, дослідженні та картографуванні значної кількості поселень античного часу в регіоні, які стали основою джерельної бази дисертації. У статтях висвітлено результати розвідок та розкопок цих пам'яток, їх місце і значення у вирішенні проблем, пов'язаних з дослідженням історії Боспору.

Апробація одержаних результатів. Основні положення та висновки дисертації викладено у доповідях, які зачитано на засіданнях Кримської філії та відділу античної археології Інституту археології НАН України, наукових конференціях у Симферополі, Херсоні, Москві, опубліковано у наукових статтях.

Обсяг та структура дисертації обумовлені метою і завданням дослідження. Дисертація складається з вступу, шести розділів, висновків (179 стор.); списку використаної літератури та архівних матеріалів (310 найменувань); текстових додатків, що містять: археологічну карту та список пам'яток античного часу Південно-Східного Криму (45 стор.); каталог амфорних клейм (157 стор.); мінерало-петрографічне визначення матеріалів з поселень сільської округи Феодосії (34 стор.); результати палеоботанічних та палеозоологічних аналізів матеріалів з поселення Новопокровка 1(15 стор.); ілюстрацій (116 рис.).

У вступі обгрунтовується актуальність дослідження, визначаються його територіальні та хронологічні межі, мета та основні завдання, методи, наукова новизна та практичне значення дисертації, вказуються дані про апробацію результатів та основні положення роботи, які виносяться на захист, її структура та обсяг.

1. Джерела та історіографія дослідження

Дослідження грунтується на головних категоріях історичних джерел -- археологічних, наративних, епіграфічних, нумізматичних, використання яких у поєднанні з новими науковими працями про сільські округи античних держав Північного Причорномор'я дає змогу більш детально та всебічно вивчити історичний розвиток сільської округи Феодосії у V-II ст. до н.е. Брак археологічних матеріалів тривалий час негативно впливав на розробку проблематики, пов'язаної з її дослідженням. Розвідки та розкопки поселень античного часу в Південно-Східному Криму, проведені автором у 1986 -- 1998 рр., дали значний археологічний матеріал, що істотно заповнює цю лакуну. Епіграфічні джерела представлені невеликою кількістю графіті, які дозволяють з'ясувати деякі риси культурного розвитку сільської округи міста. На її території знайдено небагато монет, що вказує на низький рівень грошового обігу серед сільського населення. Незначну, але важливу групу складають повідомлення давніх авторів,-- зокрема Демосфена і Страбона. Хронологічна і просторова нерівномірність відображення писемними джерелами більшості питань з цієї теми посилює значення даних археології.

В історії дослідження сільської округи Феодосії виділяються два головні етапи. На першому з них (50-і -- середина 70-х рр. ХХ ст.) велися цілеспрямовані розвідки та вивчення сільських поселень Європейського Боспору під керівництвом І. Т. Кругликової. Унаслідок цих робіт було відкрито поселення поблизу Феодосії та Старого Криму (розвідки В.В. Веселова), проведено розкопки на поселенні Айвазовське, що поклало початок їх науковому дослідженню. Однак у праці «Сільське господарство Боспору» /1975/ І. Т. Кругликова торкнулася лише деяких питань, пов'язаних з культурою, етнічним складом населення та хронологією поселень сільської округи Феодосії. Недостатнє археологічне дослідження відкритих поселень та незначна кількість матеріалів не дали можливості автору обгрунтувати типологію та хронологію пам'яток регіону, визначити межі сільської округи і охарактеризувати господарську діяльність населення.

Для другого етапу (середина 70-их -- 90-ті роки ХХ ст.) характерний новий підхід до дослідження як самого міста Феодосії, так і особливо її сільської округи. У цей час археологічними розвідками Є. М. Кальського та Є. О. Катюшина /1978, 1979/ було відкрито кілька поселень, укріплених пунктів і городище, проведено розкопки на поселенні Журавки 1 та укріпленні Біюк Янишар. Окремі питання етно-соціальної і політичної історії поліса у взаємозв'язку з його хорою розглядалися в статтях В. М. Зінька /1991/, Є. Б. Петрової /1991,1996/, Є. О. Катюшина /1998/. Природно-географічні умови Південно-Східного Криму у загальних рисах охарактеризовано у праці Ф. В. Шелова-Коведяєва /1985/, яка присвячена політичній історії Боспорського царства. Він відзначив, що ця частина Кримського півострова мала всі необхідні природні умови для заснування та економічного розвитку давньогрецької колонії.

У вирішенні проблем етнічної історії регіону велике значення має дослідження курганів та грунтових могильників. 1997 р. експедицією Державного Ермітажу (Росія) під керівництвом М. Г. Крамаровського частково досліджено курганно-грунтовий могильник IV -- III ст. до н.е. поблизу с. Кринички, матеріали якого мають аналогії як в курганах і могильниках Керченського півострова, так і гірського Криму.

У цілому ж наведені археологічні дослідження показують, що їх зовсім недостатньо для вирішення конкретних питань з історії розвитку сільської округи Феодосії. Підтвердженням цієї тези є остання монографія О. О. Масленникова /1998/ про сільську територію Європейського Боспору за античної доби, в якій згадуються поселення, давно відкриті В. В. Веселовим та опубліковані І. Т. Кругликовою /1975/. Цим особливо підсилюється значення новознайдених пам'яток у степовій частині Південно-Східного Криму автором представленої дисертації. Виходячи з цього, варто ще раз зазначити, що до цього часу немає узагальненої праці, в якій у повному обсязі було б розглянуто різні питання історичного розвитку Феодосії. На сьогодні це можливо зробити лише на підставі наших археологічних досліджень.

2.Природно-географічні умови південно-східного криму

У розділі подано характеристику ландшафтних зон, водних ресурсів, корисних копалин, грунтів, рослинності, тваринного світу, клімату Південно-Східного Криму. В цілому, він мав усі природні умови для переселення сюди давньогрецьких хліборобів, заснування ними поліса і його наступного швидкого економічного та культурного розвитку. Сприятливе поєднання природних факторів створювало оптимальні умови для заняття сільським господарством, насамперед хліборобством, залучення до нього різних етносів.

3. Динаміка розвитку сільської округи Феодосії У V -- II СТ. ДО Н.Е.

У Південно-Східному Криму розвідками автора було відкрито 29 пам'яток античного часу, а також проведено розкопки на поселеннях Оріхівка 1, Новопокровка 1, Берегове 1, Узун Сирт (підніжжя) /Гаврилов,1988,1997,1998,1999/. Крім цього, було обстежено і картографовано майже всі відомі на цей час пам'ятки античного часу, що істотно доповнило археологічну карту регіону та надало новий археологічний матеріал. Всього на цей час у регіоні відкрито 53 поселення, 2 пастухові стоянки, 1 укріплене поселення, 3 укріплення типу невеликої фортеці, 1 городище, 1 спостережницький пункт. Саме це дало змогу найбільш повно охарактеризувати сільські поселення в окрузі Феодосії уточнити їх хронологію та типологію.

На початковому етапі існування Феодосія, як і всі інші давньогрецькі колонії мала ближню хору, яка знаходилась безпосередньо за стінами міста. Її приблизна площа, згідно з дослідженнями в інших полісах Північного Причорномор'я, могла дорівнювати 300-400 га. В наш час ця територія зайнята міськими спорудами.

Хронологія поселень грунтується, головним чином, на датуванні амфорної тари, клейм, корінфської, аттичної червоно- та чорнофігурної і чорнолакової кераміки. На підставі аналізу цього матеріалу виникнення неукріплених поселень можна віднести до початку V ст. , а загибель -- до кінця першої третини III ст. до н.е. Існування укріплених пунктів і городища за амфорним матеріалом датується у межах кінця IV -- початку III ст. до н.е. -- II ст. до н.е., але життя на них ненадовго припинялось, що пояснювалося нестабільним воєнно-політичним становищем на західних кордонах Боспору.

У рівнинній частині Південно-Східного Криму відомо 14 неукріплених поселень V ст. до н. е., які разом з ближньою хорою складали сільськогосподарську базу незалежної Феодосії. У IV ст. до н.е. їх кількість зростає до 53, що пов'язано з багатьма причинами, але, головним чином, з осіданням скіфів на землю. У цей час сільська округа поліса досягає своїх максимальних розмірів. Античні писемні джерела свідчать про значний об'єм експорту хліба через феодосійський порт того часу. Наприкінці першої третини III ст. до н.е. внаслідок наступу сарматів та вимушеного переселення у Західний Крим частини скіфського населення з Дніпро-Донського межиріччя, а також військово-політичного конфлікту між скіфами і грецькими державами на території Криму, більшість неукріплених поселень гине, сільська округа значно скорочується.

Поселення розташовувались порівняно компактними групами поблизу річок, джерел питної води та сприятливих для хліборобства грунтів, іноді на вододілах. На місцевості вони виділяються зольними плямами діаметром 30 -- 70 м, що залишились від присадибних зольників, якими визначаються місця житлово-господарських комплексів. На цих плямах зосереджувався археологічний матеріал -- переважно уламки амфорної тари і клейм, чорнолакового посуду, зернотерок, кісток тварин тощо. Площа розповсюдження підйомного матеріалу і кількість зольних плям вказують, що житлово-господарські комплекси розміщувались на місцевості безсистемно, на певних відстанях одне від одного. Поселення мали кущовий характер планової структури, якому відповідало декілька жител з, розташованими навколо них, господарськими об'єктами. З цього погляду поселення сільської округи Феодосії подібні до ранніх сільських поселень Боспору та Ольвії. Межі поселень розпливчасті і визначаються за площею розповсюдження підйомного матеріалу. Загалом їх площа коливається від 0,42 до 10 га. На цій підставі виділено 3 типологічні групи пам'яток: 1 -- невеликі хутори площею до 0,5 га; 2 -- селища середніх розмірів від 1 до 10 га, які становлять більшу частину відкритих пам'яток; 3 -- тимчасові сезонні стоянки пастухів, які знаходяться у присивашському степу та характеризуються незначним культурним шаром. Потужність культурного шару на неукріплених пам'ятках степової частини регіону становить 0,4 -- 1,2 м.

Залишки валу на Парпацькому гребені поблизу сіл Владиславівка, Фронтове та Львове можливо, належать до більш раннього часу ніж перші поселення. Але він теж міг використовуватись пізніше для захисту полісних володінь і, очевидно, був переривчастим , прикривав найуразливіші для оборони місця. Варто відзначити, що високі кургани знаходяться на природних узвишшях через які проходить вал, та далі на північ за ними. Якщо наступні дослідження підтвердять їх скіфську належність, то це побічно може вказувати на кордони феодосійських полісних, а з IV ст. до н.е. боспорських володінь і скіфських земель.

Зі зміною військово-політичних обставин у Криму наприкінці IV -- початку III ст. до н.е. на ближніх до Феодосії поселеннях споруджуються вали, а в передгір'ях і на морському узбережжі з'являються укріплені пункти і городище. Певно, сюди переселилася якась частина населення рівнини внаслідок постійної загрози з боку скіфів та сарматів. Відомо всього 3 укріплених пункти типу невеликої фортеці площею 0,5 -- 1,5 га, 1 укріплене поселення площею 2 га, 1 городище площею 6 га. Вони розташовуються на високих зручних для оборони місцях та морському узбережжі, поміж ними існує зоровий зв'язок. У III -- II ст. до н.е. вони становили ланки своєрідного укріпленого району, виконуючи захисні функції на західних кордонах Боспору. Очевидно, заснування укріплень типу катойкій, фрурій чи периполій в прикордонних місцевостях Боспору полегшувало управління та контроль за західними територіями з одного центру. Ці пункти існують з перервою до кінця II ст. до н.е., коли гинуть унаслідок походів Діофанта. Загалом, у III -- II ст. до н.е. сільська округа Феодосії охоплювала територію в радіусі 10-15 км від давнього міста.

Заснування укріплень уздовж хребтів Тете Оба та Узун Сирт передбачає наявність тут давнього шляху, що пов'язував ці пункти між собою, а також міста Боспору і Феодосії з внутрішніми районами півострова. Такий же шлях проходив поміж хребтів Біюк Янишар та Узун Сирт, що вів до каменоломень Кара Дагу. Про існування на Карадазі каменоломень по видобуванню сировини для виготовлення зернотерок свідчать як знахідки уламків цих знарядь з карадазьких порід каменю на усіх поселеннях сільської округи Феодосії і Європейського Боспору, так і результати мінерало-петрографічного аналізу матеріалу, з якого вони виготовлені. Імовірно, існував шлях і берегом Феодосійської затоки, який вів до Пантикапея. Були також інші шляхи, які вели усередину півострова та до Перекопського перешийка.

4. Матеріальна культура

Різноманітні категорії знахідок та житлово-господарських об'єктів, які роз- глядаються у цьому розділі, одержані, головним чином, при розвідках, шурфуваннях та розкопках. Їх дослідження дозволяє визначити головні напрямки господарської діяльності, економічні зв'язки, етнічний склад і духовну культуру населення, а також розглянути деякі інші питання вивчення сільської округи Феодосії та Боспору.

Житлово-господарські комплекси на поселеннях являють собою напівземлянки, глиняно-плетені та сирцево-цегляні споруди. Глиняно-плетений тип будівель був притаманний місцевому населенню ще за часів пізньої бронзи. Його наявність на поселеннях свідчить про існування тут кизил-кобинського (таврського) етносу. Сирцево-цегляні будівлі -- це прямокутні наземні споруди на кам'яному цоколі зі стінами із сирцевої цегли. Долівки в них -- земляні, дахи із соломи або очерету. У приміщеннях використовувались вогнища-жаровні, встановлені на глиняні майданчики та вогнища відкритого типу. У жодному випадку не виявлено залишків печей.

До господарських об'єктів належать глиняний майданчик, колодязь-копанка, ями тощо. Глинобитний майданчик досліджено на поселенні Новопокровка 1. Він був розташований з південного боку житла і використовувався як тік. Колодязь у вигляді циліндричної ями в давнину, очевидно, мав дерев'яний зруб. Зернові та господарські ями складають обов'язковий атрибут житлово-господарських комплексів і поділяються на п'ять основних типів, що різняться формою та обсягом. Деякі ями використовували для скидання сміття і, можливо, як льохи.

Аналіз фрагментів амфорної тари з неукріплених поселень регіону дав змогу виділити різні центри, що постачали сюди свою продукцію з початку V по першу третину III ст. до н.е. Уламки амфор на поселенні Новопокровка 1 становлять 88% від загальної кількості знайдених фрагментів кераміки. Вони є основою для датування поселень, а також відображають динаміку надходження вина та олії з міст античного світу на сільськогосподарську округу через Феодосію; надають уявлення про економічні зв'язки міста та сільської округи з античними центрами Середземномор'я та Причорномор'я. За амфорними матеріалами визначено чотири хронологічні періоди: 1) перша чверть V ст. до н.е.: амфори Мілету, Самосу, Лесбосу, Хіосу, еолійських центрів; 2) друга чверть -- кінець V ст. до н.е. амфори Хіосу, Фасосу, Менди, ; 3) перша -- третя чверть IV ст. до н.е. амфори Хіосу, Фасосу, Менди, Самофракії, Родосу, Пепарету, південнопонтійських міст Гераклеї і Синопи, а також Колхіди. 4) остання чверть IV -- перша третина III ст. до н.е.:

амфори Хіосу, Кніду, Гераклеї, Синопи і сусіднього Херсонеса. Наприкінці першої третини III ст. до н.е. імпорт на поселення припиняється внаслідок їх загибелі. Знайдені на деяких поселеннях поодинокі фрагменти коських та синопських амфор другої половини III ст. до н.е свідчать, що ці місця відвідувалися, очевидно, кочовиками.

На укріплених пам'ятках регіону відзначено знахідки фрагментів синопських, колхідських, кнідських, коських, родоських, боспорських, світлоглиняних типу С1 і С1б амфор, які характеризують постачання імпортного вина протягом III -- II ст. до н.е.

Загалом з поселень сільської округи походять 898 амфорних клейм, з яких 593 належать Гераклеї, 243 -- Синопі, 37 -- Фасосу, 10 -- Херсонесу, 9 -- Хіосу, 3 -- Менді, 2 -- центрам кола Фасосу (?), 1 -- Кніду, 1- Косу, 1 -- невідомому центру. Завдяки клеймам Синопи та Херсонеса визначено верхню хронологічну межу існування неукріпленних поселень. Окрім цього, вони значно деталізують деякі моменти торговельних відносин Феодосії та її сільської округи з містами Середземномор'я та Південного Причорномор'я.

Матеріали поселення Новопокровка 1 показали, що гончарний імпортний посуд займає всього 0,5% від загальної кількості знайдених уламків кераміки. Вона поділяється на три групи: 1 -- товстостінний посуд господарського призначення (котли, мортари, каструлі); 2 -- тонкостінний кухонний і столовий посуд (горщики, миски, різні типи аттичної чорно- та червонофігурної, чорнолакової кераміки: переважно різноманітні келихи, скіфоси, канфари, значно рідше фрагменти кратерів, чашок, сільниць, рибних блюд, лекіфів); 3 -- вироби спеціального призначення (мірні ойнохої, флакони, світильники, мініатюрний вотивний посуд). Вся гончарна кераміка датується у межах V -- першої третини III ст. до н.е.

На укріплених пам'ятках гончарна кераміка представлена каструлями, глечиками, лагиносами, мисками, чашками, келихами, так званими мегарськими чашами.

Ліпна кераміка займає 11,5% серед керамічного комплексу поселення Новопокровка 1 і за функціональним призначенням також поділяється на три основні групи: кухонна (котли, горщики, каструлі, жаровні); столова (глечики, миски, чаші, черпаки, келихи, сільниці, цідилки, гутуси); тара (корчаги). Частина кухонної кераміки має характерну для скіфського посуду орнаментацію у вигляді пальцево-нігтьових вм'ятин на вінцях, плічках або ребрах денець. Окремі типи столової кераміки залощені і мають характерний для кизил-кобинського (таврського) посуду -- урізаний лінійно-геометричний орнамент. На деяких поселеннях є знахідки ліпної кераміки, орнаментованої наліпними, іноді розчленованими валиками та косими насічками на вінцях. Вона належить до білозерської археологічної культури, носії якої мешкали на території, де пізніше були засновані поселення античного часу. У керамічному комплексі укріплених пунктів та городища виділяється ліпна кераміка гето-фракійського типу, орнаментована рельєфними наліпами у вигляді хвилі, волютоподібних завитків, стилізованих чоловічих облич, шишечок тощо. Такий склад ліпного посуду характерний також для сільських поселень та міст Боспору. Він свідчить про наявність носіїв традицій виготовлення подібного ліпного посуду серед сільського населення округи Феодосії у II ст.до н. е. До групи ліпних керамічних виробів спеціального призначення належать пряслиця, грузила для ткацьких верстатів, так звані хлібці, ліпні статуетки, а також вироби із стінок амфор.

На деяких поселеннях знайдено монети боспорського та феодосійського карбування, графіті, скляні намистини, бронзові браслети, каблучки, підвіски, дзеркала, вістря стріл, дзвіночки. Залізні вироби представлені наральниками та ножами, кістяні -- рашпілями, голками та проколками, лощилами, вістрями стріл, намистинами тощо. Вироби з каменю -- зернотерками, терками, брусками, камінням для пращі тощо.

Загалом, археологічні матеріали мають чимало аналогій у скіфських, таврських і античних пам'ятках Північного Причорномор'я; характеризують матеріальну культуру населення округи Феодосії як сільську і свідчать, що його головною діяльністю було хліборобство. Приблизно у другій половині IV ст. до н.е. матеріальна культура на всій території Європейського Боспору, включаючи сільську округу Феодосії, стає майже однорідною внаслідок політичної стабільності після входження Феодосії до складу Боспорського царства. Широкі міжетнічні контакти та господарське одноманіття, пов'язане з переважною орієнтацією поселень на зернове виробництво, також сприяли нівелюванню матеріальної культури.

5. Господарська діяльність

Основою економіки поселень було сільське господарство, спрямоване на вирощування зернових культур та тваринництво. Грунти обробляли ралами з залізними наральниками. Така оранка створювала умови, за яких культурні рослини реалізовували лише природну плодючість грунтів. Як тяглову силу використовували волів; збирали зернові серпами; молотили за допомогою різних знарядь; зберігали зерно в ямах; мололи на борошно зернотерками та тертушками.

Як свідчать результати палеоботанічних аналізів, на поселеннях вирощували переважно м'яку голозерну пшеницю, одно- і дворядний ячмінь, боби, горох, віку ервілію, жито. Наявність визначених видів бур'янових рослин свідчить про тривале використання ланів саме під зернові культури. Згідно з цим, очевидно, практикувалась переложна та двопільна системи рільництва, озима та ярова сівба. Застосування двох систем рільництва побічно свідчить про проживання на поселеннях як варварів (скіфо-кизил-кобинців, скіфів, таврів), так і греків.

Проведено відносні підрахунки кількості населення, яке проживало на поселеннях та об'єм вирощуваного тут зерна. Відповідно до цього, кількість населення сільської округи Феодосії у IV ст. до н.е. могла становити 4800-6000 чоловік, а щорічний врожай -- 5760-7200 тон, з яких для експорту призначалось 2380-3820 тон.

Тваринництво носило переважно присадибний характер, але наявність стоянок пастухів у Присиваському степу свідчить, що тут існували і його відгонні форми. Палеозоологічне дослідження кісткового матеріалу показало, що розводили велику рогату худобу, коней, овець, кіз, свиней, кур та качок. Цей вид діяльності було спрямовано на вирощування тяглових тварин, одержання м'ясо-молочних продуктів, шкір та вовни. Відсоткове співвідношення різних видів худоби на поселеннях округи Феодосії відповідає складу стада більшості сільських поселень Боспору.

До дикої фауни належать олені, косулі, лисиці, борсуки, зайці, куниці, хом'яки, чаплі, крячки. Полювання не мало великого значення, проводилося не регулярно з метою добування хутра, шкір, м'яса. За складом диких тварин можна припускати, що в античну добу ліси займали заплави уздовж балок та річок від гір до Меотиди.

Ремесла на поселеннях носили домашній характер та були спрямовані на задоволення особистих потреб мешканців деякими знаряддями праці та побутовою продукцією. Це виготовлення ліпного посуду, дрібних знарядь праці, зброї, різних побутових виробів з каменю, кістки, дерева, шкіри, а також вовнопрядіння і ткацтво, вичинення шкір.

Лише після освоєння сільської округи у громадянської общини Феодосії з'явилися додаткові продукти споживання, що дозволило полісу налагодити інтенсивну торгівлю з іншими центрами античного світу. Тільки продаж сільськогосподарських продуктів міг забезпечити постійне надходження імпортних товарів у місто. Цим продуктом насамперед була пшениця, вирощування якої носило у IV ст. до н.е. цілеспрямований товарний характер. У сільській окрузі Феодосії піднесення торгівлі фіксується саме у IV ст. до н.е., коли, за повідомленням Страбона, спостерігається пік експорту пшениці через морський порт міста. Збільшення обсягу торговельних операцій стимулювало виникнення нових поселень і розвиток сільськогосподарського виробництва.

Чорнолаковий посуд свідчить, що з початку свого існування Феодосія налагодила торговельні стосунки з Афінами, які не припинялися упродовж V-IV ст. до н.е. .Як показують матеріали поселень, імпорт аттичної чорнолакової кераміки помітно збільшився в останній третині V ст. до н.е. Упродовж V ст. у Феодосію, як і в інші міста Північного Причорномор'я, довозились товари, головним чином, з Афін та союзних міст, островів Хіосу, Фасосу, Менди та інших, що добре простежується за матеріалами сільських поселень. З міста надходила до них ремісницька продукція, вино та олія. Хронологія амфорної тари та клейм показує поступові зміни у торгівлі з різними античними центрами. На початковому етапі існування поселень сюди надходила продукція іонійських центрів: Мілета, Самосу, Лесбосу, Хіосу. У другій половині V ст. до н.е. переважають постачання з Хіосу, Фасосу, Менди. У IV ст. до н.е. починають імпорт південно-понтійські центри Гераклея і Синопа, а також Колхіда. Особливо виділяється Гераклея, ввіз вина з якої багаторазово перекривав імпорт з інших міст. Це підтверджує , що цей поліс продовжував підтримувати тісні торговельні зв'язки з Феодосією і після її приєднання до Боспорського царства. В цей же час привозилось вино меншою мірою з Хіосу, Фасосу, Менди, Самофракії, Родосу, Пепарету. В останній чверті IV ст. Гераклея втрачає свої позиції у Південно-Східному Криму, оскільки на перше місце вийшла Синопа. Пік торгівлі цього міста припадає на останню третину IV ст. до н.е. і домінує над постачанням з інших центрів. Аналіз гераклейських та синопських клейм показує їх однорідність як в комплексах окремих поселень, так і на інших пам'ятках, що свідчить про синхронну закупівлю великих партій вина в амфорах. З одного боку, це вказує на контроль над виноторгівлею держав-імпортерів, а з другого -- на масове ввезення цієї продукції у місто саме після збору врожаю нового року. В останній чверті IV -- на початку III ст. до н.е. надходить також вино з Херсонеса і Кніду. Гончарна кухонна та столова кераміка довозилася на поселення у незначній кількості. Наприкінці IV -- початку III ст. до н.е. частина торговельних операцій, очевидно, здійснювалася з використанням грошей, зважаючи на знахідки на деяких поселеннях монет феодосійського і пантикапейського карбування.

Більшість з них належать до дрібних номіналів -- наймасовіших емісій Боспору, орієнтованих на внутрішній ринок. Це вказує на певний розвиток у регіоні товарно- грошових відносин, наявність значної кількості дрібних виробників і споживачів. За гроші, імовірно, купувались лише окремі ремісничі вироби -- знаряддя праці, посуд, прикраси. Проте торговельні зв'язки міста з округою упродовж V -- II ст. до н.е. мали характер переважно натурального обміну. Існування товарообміну і роздрібної торгівлі підтверджує і знахідка мірної ойнохої та кам'яної гирі на поселенні Новопокровка 1. Окрім цього, знахідки боспорських монет цього ж часу на більш західних, внутрішніх районах Кримського півострова, підтверджують їх входження до сфери економічних і політичних інтересів Боспору.

6. Етносоціальний склад і духовна культура

Знахідки ліпної кераміки, орнаментованої наліпними валиками, кам'яних шліфованих сокир, булав, молотків, відбійників, знарядь праці з кременю та бронзи на деяких поселеннях свідчать, що ці місця були заселені ще за доби пізньої бронзи населенням білозерської археологічної культури. Поблизу більшості неукріплених поселень також знаходились сезонні стоянки цієї ж культури. Судячи зі збільшення кількості археологічних матеріалів, густота розселення цього населення була порівняно великою. Але потужного культурного шару, пов'язаного з ним, як на античних поселеннях, так і сезонних стоянках, не зафіксовано. Проте саме ця культура була тим субстратом, на якому пізніше сформувалася кизил-кобинська культура. З її представниками, певно, ще у другій половині VII ст. до н.е.мали контакти скіфи. Внаслідок етнічних взаємовідносин сформувався скіфо-кизил-кобинський етнос, який займав, головним чином, передгір'я та частково степову зону Кримського півострова. Це населення вело напівкочовий спосіб життя, займалося скотарством та примітивним хліборобством, при яких відбувалася часта зміна місць проживання. Не виключено, що воно залежало від скіфів. Однак племена, які мешкали у гірському Криму залишились незалежними і згодом отримали загальний етнонім -- таври. Скіфо-кизил-кобинське населення не створило чимось примітної культури, зовсім відмінної від скіфської або таврської і не стало самостійним етносом, а з цієї причини, певно, не засвідчено ні писемними, ні епіграфічними джерелами.

Знахідки на поселеннях ліпної кераміки скіфського та таврського типу вказують на те, що тут мешкало скіфо-кизил-кобинське населення. Таку ж кераміку знайдено на багатьох сільських поселеннях та в містах античного часу на теренах Кримського півострова. Отже при заснуванні Феодосії греки контактували як з гірськими таврами і кочовими скіфами, так і зі змішаним скіфо-кизил-кобинським населенням. Насамперед воно увійшло до складу мешканців сільських поселень, на яких, очевидно, складало основний відсоток. Загалом осідання на землю скіфо-кизил-кобинського етносу у Південно-Східному Криму почалося наприкінці VI -- початку V ст. до н.е., після появи греків. Давньогрецька колонія --Феодосія відігравала роль своєрідного каталізатора цього процесу.

У зв'язку з інтенсивним осіданням на землю скіфів наприкінці V -- початку IV ст. до н.е. скіфо-кизил-кобинське населення було значно «розбавлене» і асимільоване ними. Це відбилося і на матеріальній культурі поселень, її основний фон став майже скіфським і лише поховальні пам'ятки та ліпна кераміка свідчать про колишню неоднорідність етносу. Археологічні матеріали дають змогу стверджувати, що на поселеннях разом з варварами мешкала невелика кількість греків. Про це свідчать знахідки ранніх теракот, графіті, існування наземного кам'яно-сирцевоглиняного житлобудівництва та вирощування таких видів пшениці, які були притаманні тій системі хліборобства, що застосовували греки. Спільне проживання варварів і греків сприяло формуванню змішаного греко-варварського населення.

Імовірно, якась частина його нащадків перемістилась у передгір'я Криму внаслідок припинення існування неукріплених поселень наприкінці першої третини III ст. до н. е. Наслідування давніх традицій, зокрема у ліпній кераміці і поховальному обряді, спостерігається тут ще достатньо довго, принаймні до ІЇ ст. н. е. Імовірно, з II ст. до н. е. на території сільської округи Феодосії з'являються фракійці, на що вказують знахідки характерної для цього етносу ліпної кераміки на укріплених пунктах і городищі. Вони могли бути тут військовими найманцями, які виконували прикордонну службу на західних рубежах Боспору.

Скіфо-кизил-кобинське населення, яке увійшло до складу перших сільських поселень, очевидно, було напівзалежним як від Феодосійського полісу, так і скіфів. Враховуючи тісні зв'язки Феодосії з Гераклеєю, можна припустити, що за соціальним статусом воно відповідало мариандінам. Така форма залежності і експлуатації була характерна для багатьох держав античної доби. У IV ст. до н.е. основну масу мешканців поселень складали скіфи. У цей час жителі сільської округи поліса, як і внутрішніх районів Керченського півострова, залежали від скіфських царів, яким сплачували форос частиною врожаю. Поліс експлуатував селян, переважно, шляхом нерівноцінного обміну. У III -- II ст. до н.е. на укріплених пунктах проживало залежне від боспорських царів населення, яке несло прикордонну службу і обробляло навколишні землі.

Скіфо-кизил-кобинський етнос у V ст. до н.е. складався з великих сімейно-родових груп, об'єднаних у напівкочові общини, про що свідчить багаторазове використання для поховань грунтових могил та кам'яних ящиків. Очевидно, що такі поховальні споруди належали членам однієї сімейно-родової групи. На одному поселенні також могла мешкати одна велика сімейно-родова община, окремі сім'ї якої володіли житлово-господарськими комплексами.

Основним осередком кочового скіфського суспільства, як встановлено дослідниками, була мала індивідуальна сім'я. Після осідання на землю зі зміною господарської діяльності в них відповідно змінювалась і форма сім'ї та общини. Зокрема, це могла бути велика сімейно-родова община, що складалася з неподілених патріархальних родин, які знаходились у близькому спорідненні. Її формування у скіфів полегшувалося існуванням такого ж інституту у скіфо-кизил-кобинського населення. З часом ця община трансформувалась у сільську, при якій могла існувати общинна власність на землю. Укріплені поселення та фортеці типу катойкій чи фрурій могли також бути сільськими общинами.

Археологічні джерела дають змогу коротко охарактеризувати і деякі релігійні уявлення сільського населення. Аналіз теракот, ліпних статуеток, графіті, ям (ботросів) та деяких інших матеріалів показав, що воно шанувало божества, пов'язані з хліборобством, скотарством, родючістю. Існував також культ вогню та домашнього вогнища, заступницею якого була Гестія або Табіті. Загалом, релігійні вірування мали змішаний греко-варварський характер.

Висновки

У природно-географічному відношенні територія Південно-Східного Криму мала всі необхідні умови щодо заснування колонії і розвитку виробничого сектору економіки -- рільництва. Це дозволило Феодосії створити свою економічну базу у вигляді ближньої хори і, головним чином, сільської округи та тривалий час залишатись незалежним полісом, а після приєднання до Боспору -- стати одним з перших міст держави.

Найновіші дослідження дозволяють виділити два етапи в історії сільської округи Феодосії: перший -- що почався з виникненням поселень у рівнинній частині регіону на початку V ст. до н.е. і закінчився їх загибеллю наприкінці першої третини III ст. до н.е.; другий - пов'язаний з виникненням у передгір'ях поблизу Феодосії та на морському узбережжі невеликих фортець і городища наприкінці IV -- початку III ст. до н.е. До кінця II ст. до н.е. тільки ці укріплені пункти виконують охоронні функції на західних кордонах Боспорської держави та визначають основні риси сільської округи Феодосії, виконуючи охоронні функції на західних кордонах Боспорської держави.

Аналіз археологічних матеріалів свідчить про хліборобський характер поселень та переважно варварський склад їх населення.

Етнічний склад населення був не однорідним. На початковому етапі існування поселень це було змішане скіфо-кизил-кобинське населення, яке у IV ст. до н.е. було повністю асимільоване скіфами. Імовірно, на поселеннях проживала невелика кількість греків, а на укріплених пунктах та городищі з II ст. до н.е. - фракійське населення.

У V ст. до н.е. населення перших поселень, очевидно, залежало як від полісу, так і від скіфів і мало соціальний статус, близький південнопонтійським мариандінам. З кінця V -- початку IV ст. до н.е. населення сільської округи було залежне від скіфських царів, яким за користування землею виплачувало форос зерном. Греки виступали ініціаторами вирощування сільським населенням пшениці та стимулювали її виробництво шляхом розвитку торговельного обміну.

Література

1. Знахідка теракоти на античному поселенні Журавки-1 у Криму // Археологія.-1997.-№1.-С.142-144.

2. Нові дані про сільську округу античної Феодосії// Археологія.-1998.-№1.-С.105-117.

3. Античне поселення Новопокровка 1 у Південно-Східному Криму // Археологія.-1999.-№1.-С. 76-93.

4. О сельскохозяйственной территории Европейского Боспора в IV -- первой половине III вв. до н.э. // Проблемы античной культуры. Тез.докл.науч.конф.-Ч. III. Симферополь.-1988.-С.199-201.

5. Производство зерна и его значение для торговли Боспора // Древнее производство, ремесло и торговля по археологическим данным. Тез.докл.науч.конф.-М.: ИА АН СССР.-1988.-С.49-51.

6. О находках боспорских монет на древнем поселении Ореховка-1 в Крыму // Проблемы археологии Северного Причерноморья. Тез. докл.науч.конф.-Ч. II. --Херсон.- 1990.-С.42-43.

7. Об амфорных клеймах с поселения Ореховка-1 в Крыму // Проблемы истории Крыма.Тез.докл.науч.конф.-Ч. I. -- Симферополь. -- 1991.- С.31-33.

Разведки в Кировском районе // Археологические исследования в Крыму,1993 год.-Симферополь:Таврия.- 1994.- С.67-70.

9. Исследование античного поселения у с. Новопокровка и археологические разведки в Кировском районе//Археологические исследования в Крыму, 1994 год.-Симферополь:Харьков.-1997.-С. 69-76.

Размещено на Allbest