Неавтентичні документи Києво-Печерського монастиря XVI–XVII ст.: текстологія та поземельний аспект побутування

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ АРХЕОГРАФІЇ ТА ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА ІМ. М.С. ГРУШЕВСЬКОГО

УДК 262.2 (477-25): (0.028.7) “15/16”

Неавтентичні документи Києво-Печерського монастиря XVI-XVII ст.: текстологія та поземельний аспект побутування

07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Русакова Юлія Михайлівна

Київ 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі пам'яток княжої і козацької доби Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України.

Захист відбудеться “25” вересня 2008 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.228.01 в Інституті української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України (01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України (01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4).

Автореферат розісланий “22” серпня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.О. Песчаний

АНОТАЦІЯ

Русакова Ю.М. Неавтентичні документи Києво-Печерського монастиря XVI-XVII ст.: текстологія та поземельний аспект побутування. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни - Інститут української археографії та джерелознавства імені М.C. Грушевського НАН України. - К., 2008.

У дисертації проведено комплексне дослідження загальних тенденцій та особливостей функціонування неавтентичних документів Києво-Печерського монастиря у поземельному контексті протягом XVI-XVIII ст. На підставі текстологічного аналізу здійснено структурно-змістовну характеристику документів та реконструйовано взаємозв'язки між виявленими списками. Згідно з результатами джерелознавчого аналізу встановлено мотиви фальсифікації протографічних текстів, вивчено причини їх редагування та з'ясовано методи роботи укладачів й пізніших редакторів. Вивчено особливості прав власності Києво-Печерського монастиря на вказані у фальшованих грамотах земельні одиниці в Київському та Житомирському повітах Київського воєводства, а також показано побутування цих текстів у судовій практиці. У додатках відображено результати текстологічного та лінгвістичного дослідження неавтентичних списків та представлено стеми їхньої генеалогічної залежності.

Ключові слова: неавтентичний документ, текстологічний аналіз, джерелознавча характеристика, судово-адміністративний апарат, церковне землеволодіння, поземельний аспект, Києво-Печерський монастир, Київська (Уніатська) митрополія.

АННОТАЦИЯ

Русакова Ю.М. Неаутентичные документы Киево-Печерского монастыря XVI-XVII ст.: текстология и поземельный аспект функционирования. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.06 - историография, источниковедение и специальные исторические дисциплины - Институт украинской археографии и источниковедения имени М.С. Грушевского НАН Украины. - К., 2008.

В диссертационной работе комплексно исследуются общие тенденции и особенности функционирования неаутентичных документов Киево-Печерского монастыря на протяжении XVI - последней четверти XVIII вв. На основании текстологического анализа реконструированы взаимосвязи между выявленными списками, установлены мотивы фальсификации протографических текстов, изучены причины их редактирования, а также выяснены методы работы составителей и позднейших редакторов.

Доказано, что создание протографического текста “грамоты” Андрея Боголюбского в конце XVI в. (1592 г.) связано со стремлениями печерского архимандрита Мелетия Хребтовича Богуринского: 1) узаконить ставропигиальный статус монастыря и 2) подтвердить его юридические права на земли Киевского уезда. Фальсификация грамоты Романа Галицкого в первой трети XVII ст. вызвана: 1) земельными спорами Киево-Печерского монастыря с киевским доминиканским конвентом относительно угодий на Сырце и Берковцах; 2) привлечением обители к судебному процессу с семьей киевских земян Ленкевичей-Иппогорских за право владения Романовым Мостом (перевозом) и территорией за р. Буча в Киевском уезде.

На основании корпусного исследование 17 текстов фальсификата Андрея Боголюбского 1159 г. выделено две редакции: Короткую и Полную. В результате текстологического анализа разночтений групп списков засвидетельствовано первичность происхождения текстов Короткой редакции. Функционирование на протяжении 1592 г. - третьей четверти XVII в. списков этой редакции обусловлено утверждением ставропигиального статуса за Киево-Печерским монастырем. Внесение редакторских правок в протографический текст и возникновение списков Полной редакции в конце XVI - второй четверти XVIII ст. непосредственно связано с решением земельного вопроса Киево-Печерского монастыря, а позднее Киевской (униатской) митрополии.

Доказано, что формирование текста неаутентичной грамоты Романа Галицкого (18 списков) пребывало в зависимости от идеологической позиции представителей гетманских и имперских судебно-административных институций (последние руководствовались инструкциями относительно ограничения выдачи документов на спорные земли польско-украинского пограничья). На основании текстологического анализа выделено три редакции: Полную, Сокращенную и Пространную, функционирование которых на протяжении XVII - конца XVIII вв. осуществлялось в контексте ведения Лаврою судебных тяжб с приором доминиканского конвента св. Николая, а с середины 1760-х гг. связано с деятельностью униатского митрополита Фелициана Володкевича (1762-1778 гг.).

Путем составления списка владельцев земельных наделов, указанных в неаутентичных документах, представлена характеристика прав собственности Киево-Печерского монастыря и Киевской (униатской) митрополии на земли в Киевском и Житомирском уездах Киевского воеводства. Исследованы принципы действия документов в земельной сфере. Указанные в фальсификатах имения и пахотные земли составили своеобразные “опорные элементы” в общей схеме монастырских владений (с целью ликвидации чересполосицы). Доказано, что вследствии политических событий 1654-1686 гг., наследником прав на отмеченные в документах правобережные земельные владения Лавры стали Киевская (униатская) митрополия и светские владельцы-поляки.

В приложениях отражены результаты текстологического исследования списков неаутентичных документов, а также и представлены стемы их генеалогической зависимости.

Ключевые слова: неаутентичный документ, церковное землевладение, земельный аспект, имение, редактирование текста, Киево-Печерский монастырь, Киевская (униатская) митрополия.

ANNOTATION

Rusakova J.M. Unauthentic documents of Kyiv-Pechersk Monastery in the 16th-17th centuries: textual criticism and land aspect of functioning. - Manuscript.

The thesis for a scientific degree of Candidate of historical science on speciality 07.00.06 - Historiography, Source Studies and Special Historical Disciplines. - M.S. Hrushevs'ky Institute of Ukrainian Arheography and Source Studies of the National Academy of Sciences of Ukraine. - Kyiv, 2008.

The object of the thesis is a complex research of general tendencies and features of functioning the unauthentic Kyiv-Pechersk Monastery documents in the land context during the 16th and 18th centuries. On the basis of critical text analysis the structural and informational characteristics of documents were carried out and the intercommunications between uncovered lists were reconstructed. According to the results of critical source analysis the author researched the motives of falsification of original graphic texts, the reasons of their editing, the methods of the falsifiers work and the later editors. Also we investigated the peculiarities of ownership rights of the Kyiv-Pechersk Monastery to the land units in Kyiv and Zhitomir districts of Kyiv voivodstvo, that were indicated in unauthentic documents, as well as the functioning of these texts was shown in judicial practice. The supplements of the thesis represent the results of critical textual and linguistic research of unauthentic lists and reproduce the schemes of their genealogical dependence.

Keywords: unauthentic document, critical text analysis, critical source characteristic, judicial-administrative apparatus, church landownership, land aspect, Kiev-Pechersk Monastery, Kyiv (Uniat) metropolia.

протографічний фальшований грамота монастирський

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. У сучасній українській історіографії в шерегу пріоритетних тем, увага до яких викликана їхнім науковим й суспільним значенням, чільне місце посідають дослідження історії церковних структур. Ключовою темою історико-церковних студій є комплекс проблем, пов'язаних із багатовекторним функціонуванням монастирів на теренах Русі-України.

Серед церковних інституцій визначальну роль у процесі становлення давньоруського чернецтва й розгортанні церковно-просвітницької діяльності на українських землях відіграв Києво-Печерський монастир. Однак більшість досліджень з історії найстарішої та найвпливовішої обителі Київської митрополії зосередилася навколо вивчення літературної й документальної спадщини монастиря XII-XV ст. Це призвело до того, що наукові кола XIX - початку XX ст. залучили до сфери “джерел доби” три неавтентичних документи - “грамоти” володимиро-суздальського кн. Андрія Боголюбського (1159 р.), галицько-волинського кн. Романа Галицького (1240 р.) та Константинопольського патріарха Максима (1481 р.), які оформили ставропігійний статус монастиря й утвердили за ним традиційні земельні володіння в Київському й Житомирському повітах Київського воєводства. З'ясування обставин, причин і передумов творення фальсифікатів печерськими інтелектуалами та дослідження процесів їх побутування протягом XVI - останньої XVIII ст. становить потужний науковий інтерес і має на меті не лише спростування міфу про автентичність грамот, але й створює передумови для їх “перевтілення” в реальні історичні документи конкретного періоду.

Комплексне дослідження загальних тенденцій та особливостей побутування неавтентичних привілеїв, що кардинальним чином змінили хід історії Києво-Печерського монастиря, уможливлює вивчення системи доказів статусу та прав на володіння, правочинності актів зазначеного періоду, ментальних установок доби тощо. Вивчення означеної проблематики дає підґрунтя не лише для перегляду монастирської історії, але й для характеристики глобальної проблеми відносин Церкви та держави, аж до витворення богословського оправдання “благочестивого обману”. Досі в Україні немає загальних праць, присвячених фальсифікації церковних джерел актового походження XII-XIV ст., за винятком вагомої, але територіально обмеженої монографії О.А. Купчинського. Внаслідок цього в історіографії і сьогодні фальшовані грамоти кн. Андрія Боголюбського та кн. Романа Галицького нерідко використовуються як оригінальні документи домонгольської доби. Таким чином, означена проблематика є нині надзвичайно актуальною. ЇЇ студіювання зумовлене потребою з'ясувати роль неавтентичних привілеїв як в історії Києво-Печерського монастиря, так і в церковних й загально-історичних процесах, що відбувалися в Україні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Дисертація виконана в рамках науково-дослідної теми “Історико-культурна спадщина України XVII-XX ст.” (реєстраційний номер 0105U007946), яка включена до тематичного плану Інституту української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України.

Мета дослідження полягає в комплексному вивченні процесів виникнення та функціонування неавтентичних документів Києво-Печерського монастиря протягом XVI - останньої чверті XVIII ст. у поземельному контексті.

Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

проаналізувати стан наукової розробки теми та охарактеризувати джерельну базу дослідження, визначивши рівень репрезентативності комплексу джерел з обраної проблематики;

реконструювати взаємозв'язки між виявленими списками, розробити схеми їхньої генеалогічної залежності та з'ясувати методи роботи укладачів й пізніших редакторів;

визначити склад протографічних текстів фальшованих грамот Андрія Боголюбського 1159 р. та Романа Галицького 1240 р. та подати їх структурно-змістову характеристику;

дослідити мотиви фальсифікації документів та процеси їхнього залучення до юридичної бази судово-адміністративних установ Речі Посполитої;

встановити етапи та напрями функціонування неавтентичних документів Києво-Печерського монастиря;

з'ясувати закономірності побутування “грамот” у поземельному контексті шляхом вивчення загальних тенденцій формування монастирського маєткового комплексу в Київському та Житомирському повітах Київського воєводства;

розкрити специфіку функціонування лаврських фальсифікатів в системі землеволодіння Київської (уніатської) митрополії та судовій практиці імперських адміністративних установ.

Об'єктом дослідження є комплекс виявлених текстів неавтентичних документів Києво-Печерського монастиря (35 списків “грамот” Андрія Боголюбського та Романа Галицького), функціонування яких протягом XVI-XVIII ст. пов'язане з вирішенням поземельного питання Лаври та Київської (уніатської) митрополії.

Предмет дослідження становлять обставини й закономірності побутування текстів неавтентичних грамот кн. Андрія Боголюбського (1159 р.) і кн. Романа Галицького (1240 р.) у контексті боротьби лаврських архімандритів та київських (уніатських) митрополитів за вказані у фальсифікатах земельні володіння Київського та Житомирського повітів Київського воєводства.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження становить системний підхід до вивчення проблематики з використанням загальнонаукових методів аналізу, синтезу та класифікації. Дисертація ґрунтується на засадах історизму та об'єктивності, які передбачають виявлення та всебічне вивчення джерельного масиву з урахуванням історичного контексту його формування. Робота має джерелознавчий характер і ґрунтується на вивченні першоджерел методами наукової евристики, текстології та дипломатики, які дозволили здійснити атрибуцію, систематизувати та залучити до наукового обігу низку текстів неавтентичних документів. Для узагальнення використаних джерел застосовано історичні методи - історичної реконструкції, проблемно-хронологічний, порівняльно-хронологічний, порівняльно-історичний, просопографічний та мікроісторії, що уможливили комплексне дослідження загальних тенденцій та особливостей побутування фальшованих привілеїв.

Хронологічні рамки дисертації обмежені XVI - останньою чвертю XVIII ст., тобто часом виникнення й інтенсивного функціонування неавтентичних документів Києво-Печерського монастиря. Нижня хронологічна межа безпосередньо пов'язана з формуванням у стінах обителі ідеї юридичного оформлення свого незалежного статусу від Київського митрополита та захисту власних поземельних прав. Встановлення верхніх хронологічних меж є доволі умовним. Вони відповідають, по-перше, процесам розвінчання печерських фальсифікатів, що засвідчує стрімке зростання археографічних знань канцеляристів судово-адміністративних установ Гетьманщини останньої чверті XVIII ст., а по-друге, - офіційним початкам секуляризаційних процесів у Православній (1786 р.) та Уніатській Церквах (внаслідок останнього поділу Речі Посполитої імперським указом 1795 р. ліквідовано Київську (уніатську) митрополію з її резиденцією в м-ку Радомишль), які визначили подальшу долю церковного землеволодіння загалом і фактично унеможливили функціонування фальсифікатів.

Географічні межі дисертаційної роботи визначаються об'єктом дослідження. Основні терени функціонування неавтентичних документів до середини XVII ст. відповідають адміністративним кордонам Київського воєводства (у складі Речі Посполитої), однак безпосередньо пов'язані зі зміною статусу Києва та його околиць внаслідок підписання “Вічного миру” 1686 р. У зв'язку зі зміною адміністративного підпорядкування цих територій, географічні межі дослідження від 1708 р. охоплюють кордони Київської губернії (органічна частина Російської імперії).

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше в історіографії предметом спеціальних студій став комплекс джерелознавчих проблем, пов'язаних з побутуванням фальшованих привілеїв Києво-Печерського монастиря. До наукового обігу введено низку списків неавтентичних грамот Андрія Боголюбського та Романа Галицького останньої чверті XVII - XVIII ст., що дало можливість встановити мотиви фальсифікації протографічних текстів, вивчити причини їхнього редагування та з'ясувати методи роботи укладачів й пізніших редакторів. Реконструйовано взаємозв'язки між виявленими списками, розроблено схеми їхньої генеалогічної залежності. Вивчено особливості юридичних прав власності Лаври на вказані у неавтентичних грамотах земельні одиниці в Київському та Житомирському повітах Київського воєводства, а також показано побутування фальшованих текстів у судовій практиці. Таким чином, сформульовані в дисертації положення є актуальними для сучасної історичної науки, де означена проблематика належним чином не вивчалася.

Практичне значення роботи полягає в тому, що фактичний матеріал, введений до наукового обігу в дисертації, може бути включений до джерелознавчих посібників. Матеріали дослідження можуть використовуватися під час написання спеціальних та узагальнюючих праць з джерелознавства, історії України та при викладанні спецкурсів у процесі підготовки фахівців відповідного профілю в навчальних закладах різних рівнів акредитації. Прикладним значенням роботи може бути й сама методика виявлення неавтентичних документів, а також з'ясування причин і обставин їх творення.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційному дослідженні у формі наукових доповідей обговорювалися на 6 міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях: “Перспективні напрями вивчення всесвітньої історії” (Київ, 10-11 листопада 2005 р.), “Історія релігій в Україні” (Львів, 13-17 травня 2006 р.; 16-18 травня 2007 р.), “Могилянські читання” (6-7 грудня 2007 р.), “Ломоносов-2008” (Москва, 7-11 квітня 2008 р.), “Религия в жизни человека и общества” (м. Севастополь, 12-16 травня 2008 р.). Ключові проблеми дисертації також були представлені в доповідях на засіданнях Просемінарію кафедри давньої та нової історії України історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, 2004-2008 рр.).

Зміст дисертації відображений у 8 авторських статтях, 4 з яких - у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України для апробації результатів кандидатських і докторських дисертацій.

Структура дисертації зумовлена поставленою метою та дослідницькими завданнями. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів з параграфами, висновків, списку використаних джерел і літератури, додатків. Обсяг основного тексту дисертації становить 204 с., список використаних джерел та літератури - 40 с. (370 позицій), перелік скорочень - сторінка, п'ять додатків.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт і предмет дослідження, сформульовано мету, основні завдання та методологічні засади, вказано наукову новизну, практичне значення роботи й ступінь апробації одержаних результатів.

Розділ 1. “Стан наукової розробки проблеми та джерельна база дослідження” складається з двох підрозділів і присвячений аналізу історіографічної та джерельної бази дослідження.

У підрозділі 1.1. “Історіографія проблеми” історіографічний масив систематизовано за типологічно-хронологічним принципом. Вивчення теми провадилося в контексті студій з історії Церкви, джерелознавчих та історико-краєзнавчих досліджень, у яких застосовувалися різні методологічні прийоми при висвітленні питання фальсифікації документів актового походження.

Встановлено, що наукове дослідження проблематики здійснювалося з кінця XVIII - початку XIX ст., коли cформувалися засадничі елементи критичного історіописання. Основними досягненнями цього етапу можна вважати залучення митрополитом Євгенієм до наукового обігу (1826 р.) тексту неавтентичної грамоти Андрія Боголюбського 1743 р. (Лавр.-1 список) та перші спроби критичного аналізу цього документа. Джерелознавчі студії над проблематикою продовжили в останній чверті ХІХ - на початку ХХ ст. представники історико-церковної школи Київської духовної академії (КДА) в контексті дослідження історії Православної Церкви в регіоні (Ф.І. Тітов, С.Т. Голубєв та Є.С. Шпаковський). Попри критику пізніших фальшованих списків, дослідники усе-таки схилялися до визнання факту надання “привілеїв” 1159 та 1240 рр. Києво-Печерському монастирю.

Використання методологічних засад дипломатики та палеографії у вивченні теми пов'язане зі становленням у середині ХІХ ст. світського напряму досліджень. Це активізувало процеси вивчення джерел актового походження, в яких провідну роль відіграли Київська археографічна комісія (КАК) та новостворена історико-документалістська школа при Київському університеті св. Володимира. Незважаючи на суто фактологічний рівень досліджень (проф. О.І. Левицький та І.М. Каманін), зумовлений пануванням методологічних основ позитивізму, саме в цей період накопичувалася джерельна база для вивчення лаврських фальсифікатів.

Іншим центром вивчення неавтентичних документів церковних структур в джерелознавчому ключі став західноукраїнський регіон з науковим осередком у Львові. Поступовий відхід у Галичині наприкінці ХІХ ст. від позитивізму сприяв формуванню прийомів археографічного аналізу документів та появі перших студій над фальшованими грамотами (А.С. Петрушевич) як окремого виду актових джерел. Інтенсифікація процесу професіоналізації української історичної науки в Галичині на межі ХІХ-XX ст. сприяла появі інтересу до дослідження неавтентичних документів галицько-волинської доби, зокрема грамоти Романа Галицького, як важливого чинника формування церковного землеволодіння. Окрема епоха в українській історіографії пов'язана з формуванням наприкінці ХІХ ст. Львівської наукової школи, що ототожнювалася з іменем М.С. Грушевського, який започаткував дослідження фальшованих документів у контексті розвитку української пізньосередньовічної літератури. Згідно з гіпотезою вченого, саме на літописному ґрунті (ГВЛ) постало уявлення про роль кн. Романа як протектора Православної Церкви, що стало приводом до укладання різними церковними інституціями пізніших фальсифікатів.

Вагомим внеском у дослідження теми слід вважати краєзнавчі студії, започатковані в першій половині ХІХ ст. як окремий напрям вивчення місцевої історії (І.І. Фундуклей, Е.-Л. Руліковський, Л.І. Похилевич). Відродження актуальності проблематики пов'язане з проведенням регіонально-історичних досліджень у системі ВУАН, формат яких визначив розгортання в 1920-х рр. програми порайонного вивчення України. З перетворенням аматорських краєзнавчих студій у систему порайонного дослідження етнічних українських земель професійними істориками найавторитетнішої тогочасної наукової школи (С.В. Шамрай) студіювання фальшованих текстів було різко піднесене з довірливо-споживацького рівня до серйозного з'ясування можливого часу та причин виникнення протографічного тексту неавтентичної грамоти Андрія Боголюбського 1159 р. й процесів побутування її списків.

З тотальною ідеологізацією історичної науки в Радянському Союзі відбулася глобальна регресія історичних знань і досліджень. У радянський період вивчення документальних фальсифікатів переважно було зосереджене в джерелознавчому ключі. З середини XX ст. студії над проблематикою проводяться в нечисленних центрах архівістики та джерелознавства (А.О. Введенський та С.М. Каштанов). Текстологія, яку традиційно розвивали філологи, у другій половині XX ст. також звернулася до проблеми фальсифікації актових джерел. Перехід ініціативи до представників історичної науки нової формації (Д.С. Лихачов) сприяло розробці нових схем вивчення неавтентичних джерел актового походження.

У сучасний період розвитку історичної науки дослідження історії Церкви в Україні зосередилися на пошуках нових методологічних засад і відмові від марксистсько-ленінської атеїстичної ідеології. З'явилися перші комплексні дослідження господарської діяльності та поземельної політики Православної Церкви в Україні XVII-XVIII ст. (О.П. Крижанівський, Н.А. Головата, В.М. Мордвінцев), що вийшли за межі “моралізаторських рамок” радянської доби. Важливим досягненням можна вважати відмову від позитивістського підходу до вивчення процесів функціонування неавтентичних джерел. Нові тенденції пов'язані з залученням до наукового обігу комплексу документів з історії землеволодіння київських монастирів, що значно розширило контекст студій над фальшованими привілеями (Т.Ю. Люта). Активізувалося вивчення інших неавтентичних документів Києво-Печерського монастиря, зокрема грамоти Романа Галицького 1240 р. Здійснено спробу відтворити безперервну традицію благочинства земельних надань родини кн. Острозьких (починаючи від Романа Мстиславовича як одного з “першопредків” роду) на користь Лаври (Я.В. Затилюк).

Основними здобутками сучасної історичної науки, безпосередньо пов'язаними з активізацією джерелознавчих студій над неавтентичними документами Галицько-Волинського князівства, є організація масштабної археографічної роботи (О.А. Купчинський). Цінність зазначених студій над документами розпорошених архівів Києво-Печерського монастиря та Греко-Католицької консисторії полягає у виявленні неактуалізованих списків “грамоти” Романа Галицького та їх публікації зі збереженням лінгвістичних особливостей.

Отже, історіографічний аналіз теми дозволяє дійти висновку, що, незважаючи на наявність певної кількості дотичних студій, досі немає узагальнюючих спеціальних праць, присвячених комплексному розгляду проблеми. Головна причина відсутності нових інтерпретацій полягає в “замкненому колі” фактологічного вивчення - штучно обмеженій кількості списків неавтентичних документів (зокрема “грамоти” Андрія Боголюбського) і браку серйозних спроб їхнього текстологічного зіставлення й дипломатичного аналізу.

У підрозділі 1.2. “Ступінь репрезентативності та інформаційний потенціал джерельної бази дослідження” охарактеризовано комплекс архівних і опублікованих матеріалів, що стали основою для вирішення головних завдань дисертації. Джерельна база дослідження охоплює широке коло документальних та наративних матеріалів (опублікованих і неопублікованих), більшість з яких запроваджена до наукового обігу вперше. Опрацьований комплекс джерел з досліджуваної проблематики, зважаючи на особливості його виникнення та функціонування, може бути поділений на кілька груп.

Вагому частку документального матеріалу, використаного в процесі написання дисертаційної роботи складають джерела актового походження литовсько-польської доби, виявлені в збережених архівах київських монастирів, Київської (уніатської) митрополії та судово-адміністративних установ. Цей корпус джерел за видовою ознакою репрезентує такі підгрупи документів: 1) законодавчо-розпорядчі та регламентаційно-правові акти (грамоти польських королів, універсали українських гетьманів, укази російських царів); 2) поточна документація судово-адміністративних установ державних органів влади (публічно- та приватно-правові акти); 3) діловодна документація церковних установ (архіви Київської уніатської митрополії та київських монастирів); 4) обліково-статистична та фіскальна документація (люстрації, реєстри, інвентарі монастирського майна та візитаційні акти).

Значний пласт джерел актового походження з тематики дисертаційного дослідження опублікований в багатотомних корпусних виданнях КАК (таких як Архів ЮЗР, АЗР та АЮЗР). Основний блок актових джерел лишився неактуалізованим і зберігається в архівних установах України та Російської Федерації. До найголовнішого комплексу неопублікованих джерел належать матеріали з архівів адміністративних установ та монастирських колекцій, що зберігаються в РДАДА (ф. 124, Малоросійські справи), ЦДІАК України (ф. 128, Києво-Печерська лавра; ф. 59, Київська губернська канцелярія), ІР НБУВ (ф. 230, Бібліотечні зібрання Києво-Печерської лаври) та передані до ЦДІАК України мікрофільмовані копії з РДІА (ф. КМФ-32, Канцелярія західно-руських уніатських митрополитів). Важливу роль у процесі написання дисертаційної роботи відіграла колекція історичних документів з архівів професорського складу КДА, копійних зібрань істориків Церкви (зокрема, митр. Макарія - ф. 302 (Мак.), що були передані до ІР НБУВ. Цей комплекс документів, сформований на підставі колекційних збірок професорів КДА Ф.І. Тітова (ф. 175), С.Т. Голубєва (ф. 194), М.І. Петрова (ф. 225) та ін., містить копіарії з монастирських бібліотек, виписи з актових книг тощо. Означений пласт джерел практично не був використаний попередниками для комплексного вивчення поземельного аспекту побутування неавтентичних привілеїв монастиря, а більшість документальних матеріалів з розпорошеного лаврського архіву вперше запроваджено до наукового обігу.

Наративний блок джерел представлений такими групами: 1) загальноруські літописні зводи (зокрема Іпатіївський та Лаврентіївський); 2) агіографічні збірки (зокрема Києво-Печерський Патерик і “Тератургіма” А.Кальнофойського); 3) пам'ятки українського й польського хронікарства (тексти “Синопсису” у трьох авторських редакціях - 1674, 1678, 1680 рр. та монументальні історичні праці польських хроністів - М.Кромера, М.Меховіти, О.Гваньїні та М.Стрийковського). Окремою групою джерел слід вважати лаврські синодики кінця XVI - XVIII ст.

Отже, джерельна база дослідження, що репрезентована різними типами джерел, є цілком достатньою для розв'язання основних завдань дисертації та переосмислення низки усталених в історіографії стереотипів щодо виникнення й побутування неавтентичних документів Києво-Печерського монастиря.

Розділ 2. “Системний аналіз списків неавтентичної грамоти Андрія Боголюбського 1159 р.” складається з чотирьох підрозділів, побудованих за такою схемою: 1) структурно-змістова характеристика документа та джерелознавчий огляд збережених текстів; 2) аналіз виявленого корпусу списків Короткої редакції; 3) вивчення й реконструкція історії тексту Повної редакції; 4) порівняльно-текстологічне дослідження комплексу списків обох редакцій.

У підрозділі 2.1. “Структурно-змістова характеристика документа та джерелознавчий огляд його збережених текстів” досліджено структуру документа, проведено аналіз його змісту та реконструйовано послідовність редакцій. Простежено, що внаслідок внесення текстів фальшованих “грамот” Андрія Боголюбського та Константинопольського патріарха Максима до підтвердної грамоти патріарха Ієремії 1592 р. відновлювалася їхня юридична сила (це забезпечувало правовий та суспільно-громадський статус документів). Проаналізовано, що протограф патріаршої грамоти (разом з іншими привілеями Києво-Печерського монастиря) згорів під час лаврської пожежі 1718 р.

Підраховано загальну кількість виявлених текстів неавтентичних грамот Андрія Боголюбського (17 списків) та обґрунтовано їх найменування (на підставі інформації про сучасного фондоутворювача). Виявлені копійні списки, датовані серединою XVII - другою половиною XVIII ст. (1658-1766 рр.), об'єднані у дві редакції. Коротка редакція репрезентована 3 списками 1658-1720 рр., що містять відмінну від усіх інших текстів інформацію про межі володінь монастиря. До Повної редакції включено 14 збережених текстів п'яти груп, датованих 1680-1760-ми рр. Доведено, що протягом XVII-XVIII ст. до тексту були внесені вставки, які змінили межі лаврських земельних володінь.

Наведено інформацію про локалізацію зазначених у фальсифікаті земельних одиниць. Простежено, що редакційні зміни текстів стосувалися переважно маєткового комплексу. На підставі аналізу топонімічних прив'язок змісту документа з'ясовано, що зазначений рівень осадження Васильківщини фіксується кінцем XVI - початком XVII ст. Результати текстологічного дослідження оприлюднені в стемі генеалогічної залежності списків, що дозволило здійснити історико-ідеологічну оцінку наявних у документі змін.

У підрозділі 2.2. “Дослідження виявленого корпусу списків Короткої редакції: джерелознавчі особливості та хронологічні межі побутування” висвітлено особливості походження й причини побутування кириличних текстів Короткої редакції неавтентичної грамоти Андрія Боголюбського (Посол.-1, Посол.-2 та Лавр.-3). На підставі комплексного аналізу списків встановлено генеалогічні зв'язки між ними та досліджено їхні текстологічні особливості. Визначено хронологію функціонування текстів Короткої редакції (1592 - третя чверть XVII ст.) з метою дослідження причин редагування змісту документа.

Висунуто гіпотезу, що ідея виникнення першої редакції документа була реалізована в інтелектуальному колі печерського архімандрита Мелетія Хребтовича Богуринського (1574-1593 рр.) у зв'язку із його прагненням обмежити вплив Київського митрополита на монастир. Простежено, що унійні процеси стали поштовхом до побутування фальсифікату, зокрема, у вирішенні правових суперечок між монастирем та уніатськими митрополитами.

Функціонування текстів “грамоти” після 1654 р. обумовлене зміною статусу Києво-Печерського монастиря та втратою ним низки маєтностей внаслідок революційних подій 1648-1654 рр. Доведено, що виникнення такої незначної кількість списків Короткої редакції викликано подальшими редакційними змінами змісту документа. Редагування протографічного тексту зумовлене політичною ситуацією - входженням частини Київського воєводства до складу Московії, що призвело до втрати монастирем частини земельного фонду на Правобережжі.

У підрозділі 2.3. “Вивчення та реконструкція історії тексту Повної редакції” з'ясовано історичний контекст виникнення 10 кириличних (Малорос.-1, Малорос.-2, Малорос.-3, Розряд., Акад.-1, Акад.-2, Лавр.-1, Лавр.-2, Канц.-1, Митр.-1) та 4 латиничних (Митр.-2, Митр.-3, Митр.-4, Митр.-5) списків неавтентичної грамоти. Доведено, що всі виявлені тексти репрезентовані п'ятьма групами, де відмінності в системі різночитань залежали виключно від конкретних орфографічних практик копіїстів. Походження 3 кириличних текстів 1680-1688 рр., виявлених в описах посольств соборних старців до Москви (Малорос.-1, Малорос.-2, Малорос.-3), безпосередньо пов'язане з намаганнями печерського архімандрита Інокентія Гізеля підтвердити ставропігійний статус обителі й отримати юрисдикцію над Брянським Свенським монастирем. Побутування 7 інших кириличних текстів Повної редакції XVIII ст. пов'язане з розв'язанням поземельного питання Лаври та Київської (уніатської) митрополії.

Впродовж останньої чверті XVII ст. - 1786 (1795) р. побутують списки Повної редакції. Встановлено, що найраніша інформація відносно функціонування текстів Повної редакції відбилася в першій редакції “Синопсису” (1674 р.) й була залучена до наступних редакцій пам'ятки (1678, 1680 рр.). Відредагований текст документа (завдяки упису інформації про пожалування від імені міфічної бабки кн. Андрія Боголюбського Катерини маєтностей у Житомирському повіті) активно функціонував до кінця XVIII ст. Редагування змісту було здійснене між 1658-1674 рр., що підтверджується інформацією з “Синопсису” (1674 р.), куди вже був вписаний текст Повної редакції. Аналіз упису “грамоти” до “Синопсису” (1674 р.) та Малорос.-1 списку (1680 р.) засвідчив, що виникнення текстів Повної редакції безпосередньо пов'язане з прагненням монастирської адміністрації підтвердити та розширити власні володіння на Правобережжі. Проаналізовано, що внаслідок пожежі 1718 р. створено низку списків з метою підтвердження за Лаврою ґрунтів. Упис текстів до поземельних збірок як засобу підтвердження маєткових прав монастиря та їх фіксація у судових процесах XVIII ст., репрезентувало прагнення печерських архімандритів зберегти від посягань церковних й світських власників вказаний у фальсифікаті комплекс маєтностей в Київському повіті.

З'ясовано, що походження латиничних текстів (Митр.-2, Митр.-3, Митр.-4, Митр.-5) безпосередньо пов'язане із проведенням судових процесів протягом 1755-1766 рр. між печерським архімандритом Лукою, білоцерківським старостою Георгієм Мнішком і київським (уніатським) митрополитом Феліціаном Володкевичем. Простежено, що після остаточного переходу правобережних земельних володінь Лаври у власність уніатської митрополії їх захист від зазіхань світських власників з початку 1760-х рр. став прерогативою митрополита Феліціана Володкевича (1762-1778 рр.). Актуальність використання польськомовними колами латиничних текстів “грамоти” зумовлена її редакційними змінами, здійсненими між 1658-1674 рр., оскільки до документа були вписані ті земельні маєтності, що згодом увійшли до сфери поземельних інтересів Київської (уніатської) митрополії.

У підрозділі 2.4. “Порівняльно-текстологічне дослідження комплексу списків обох редакцій” на підставі зіставлення антропонімів, топонімів й гідронімів реконструйовано зв'язки між списками неавтентичного привілею Андрія Боголюбського 1159 р. Вивчення антропонімів, залучених до тексту, визначило причини вживання у ньому власних імен історичних та міфічних осіб. Етимологічний аналіз прізвиська Андрія Боголюбського “Китай” дозволив розкрити закладену в ньому інформацію про етнічну складову походження князя. Дослідження причин залучення імен “Анастасія” та “Катерина” як родичів князя окреслило коло осіб, які мали тісний зв'язок із Києво-Печерським монастирем. “Формування” укладачами фальшованого привілею прямих родинних зв'язків між кн. Ізяславом Ярославичем і кн. Андрієм Юрійовичем свідчить на користь тривких монастирських традицій щодо особливого статусу обителі, відбитих у Києво-Печерському Патерику й комплексі монастирських поменників.

Вивчення системи різночитань топонімів і гідронімів Київського та Житомирського повітів допомогло визначити початкові читання протографу, здійснити його реконструкцію та прослідкувати основні етапи редагування тексту пам'ятки. На підставі аналізу різночитань груп списків, доведено первинність походження текстів Короткої редакції. Причини залучення конкретних маєтностей та ґрунтів до фальсифікату обумовлені прагненням монастирської адміністрації впорядкувати власний земельний комплекс. Порівняльно-текстологічне дослідження списків обох редакцій засвідчило, що тексти не були статичними, оскільки постійно змінювалися не тільки за стилем, але й у змістовому наповненні.

Розділ 3. “Корпус текстів “грамоти” Романа Галицького 1240 р. та його системний аналіз” складається з двох підрозділів. Здійснено джерелознавчий огляд збережених списків, а на основі текстологічного аналізу реконструйовано історію тексту неавтентичного документа.

У підрозділі 3.1. “Змістовні блоки неавтентичного документа” проаналізовано причини залучення імені кн. Романа Мстиславовича як експонента до фальсифікату 1240 р. Досліджено, що вживання цього імені пов'язане з традицією вшановування князя як донатора Києво-Печерського монастиря. Вивчено коло текстів, які побутували в Києві та, зокрема, у Києво-Печерському монастирі наприкінці XVI - першій половині XVII ст. з метою встановлення можливих літературних джерел неавтентичної грамоти. Проаналізовано поширені в історіографії версії щодо датування документа (О.І. Левицький та І.М. Каманін) й запропоновано власну гіпотезу.

Подано інформацію про локалізацію зазначених у фальсифікаті земельних одиниць та висунуто гіпотезу, що користування цими маєтностями здійснювалося на підставі певних автентичних текстів (дарчих, купчих тощо). З'ясовано, що виникнення фальсифікату 1240 р. обумовлене двома факторами: 1) поземельними суперечками з київським домініканським конвентом на початку XVII ст. (з 1605 р.) щодо уточнення меж земельних володінь Печерської обителі на Сирці; 2) залученням бл. 1617 р. монастиря до судових суперечок з родиною київських земян Ленкевичів-Іпогорських щодо поземельних прав на володіння Романовим Мостом (перевозом і маєтністю) та угіддями за р. Буча Київського повіту.

У підрозділі 3.2. “Корпусне дослідження списків фальсифікату: текстологічні характеристики” обґрунтовано причини редагування тексту документа та визначено послідовність редакцій. На підставі текстологічного аналізу 18 списків доведено наявність трьох редакцій “грамоти” Романа Галицького: Повної, Скороченої та Поширеної.

З'ясовано історичний контекст виникнення Повної редакції, що представлена 10 кириличними списками. Доведено, що 5 текстів, датованих кінцем XVII - першою чвертю XVIII ст. (Розряд., Лавр.-1, Лавр.-2, Акад.-1 та Акад.-2), були призначені власне для адміністрації Києво-Печерського монастиря (для підтвердження юридичних прав на угіддя та маєтності Київського і Житомирського повітів). Побутування 3 текстів, датованих другою половиною XVIII ст. (Канц.-1, Канц.-2 та Канц.-3), безпосередньо пов'язане з ім'ям уніатського митрополита Феліціана Володкевича (1762-1778 рр.) в контексті захисту столових володінь митрополії (проведення судового процесу з родиною київських земян Ленкевичів-Іпогорських). Створення в XIX ст. 2 списків - копій з текстів другої половини XVII - початку XVIII ст. (Колекц. та Рум'ян.-1) обумовлене їх подальшою публікацією.

Проаналізовано, що Скорочена редакція представлена 2 списками, поява яких безпосередньо пов'язана з виконанням Київською губернською канцелярією таємного царського указу від 10 жовтня 1745 р. щодо обмеження надання мешканцям Речі Посполитої документів на маєтності, що зберігалися в архіві Київського магістрату й стосувалися прикордонних (польсько-російських) територій.

На підставі текстологічного аналізу 6 текстів Поширеної редакції визначено групи списків, у яких зазнала змін клаузула диспозиції. Визначено, що виникнення 5 списків цієї редакції (Канц.-6, Митр.-1, Митр.-2, Митр.-3, Митр.-4) пов'язане з продовженням судового процесу уніатських митрополитів із шляхетською родиною Ленкевичів-Іпогорських і спричинене протестом митрополита Володкевича щодо редагування тексту “грамоти”. Характерною особливістю всіх списків цієї редакції є відсутність у клаузулі диспозиції інформації про пожалування Лаврі шести данників у с. Мостищах при р. Ірпені, двох данників у с. Берківцях при р. Любці та двох млинів на р. Сирці Київського повіту.

Розділ 4. “Поземельний аспект побутування текстів неавтентичних документів Києво-Печерського монастиря протягом кінця XVI - XVIII ст.”, який складається з чотирьох підрозділів, побудований за такою схемою: 1) функціонування фальшованих грамот Андрія Боголюбського і Романа Галицького у системі монастирського землеволодіння; 2) реалізація ідеї “сівеської данини” та відновлення юрисдикції Лаври над приписними монастирями; 3) “прикладне” застосування неавтентичної грамоти Андрія Боголюбського в гетьманському й імперському судово-адміністративних апаратах; 4) побутування текстів фальсифікату Романа Галицького в поземельній сфері протягом середини XVII - кінця XVIII ст.

У підрозділі 4.1. “Функціонування фальшованих грамот Андрія Боголюбського і Романа Галицького у системі монастирського землеволодіння” проаналізовано процеси осадження маєтностей на лаврських ґрунтах протягом XVI-XVIII ст. з метою вивчення причин редагування текстів. Дослідження маєткових прав монастиря у конкретний хронологічний проміжок часу здійснене на підставі реконструкції історії населених пунктів, зазначених у фальсифікатах (для визначення імен фактичних власників маєтностей). Завдяки визначенню особливостей локалізації маєтностей у структурі монастирського землеволодіння з'ясовано причини внесення саме цих ґрунтів до неавтентичних документів.

Доведено, що включення конкретних маєтностей та грунтів до фальсифікатів обумовлене прагненням ліквідації черезсмужних ділянок, що значно полегшувало процеси їхнього осадження й управління ними. Встановлено, що більшість зазначених у “грамотах” земельних одиниць межували між собою (м-ко Васильків та села Мала Солтанівка, Барахти, Гуляники, Довгоселиця; м-ко Мічеськ та села Солов'ївка, Тростинка, Кічкири, Ловков й Ставки). Простежено, що початки процесів концентрації монастирем земельних володінь у Васильківському та Київському повітах Київського воєводства сягають кінця 1580-х рр. Проаналізовано, що на момент створення протографічного тексту “грамоти” Андрія Боголюбського (1592 р.) Києво-Печерський монастир володів сімома населеними пунктами, вказаними у документі. Доведено, що необхідність упорядкування лаврського земельного фонду та постійні судові конфлікти викликали потребу обґрунтування поземельних прав обителі.

У підрозділі 4.2. “Реалізація ідеї “сіверської данини” та відновлення юрисдикції Лаври над приписними монастирями” висунуто гіпотезу що стаття “грамоти” Андрія Боголюбського про приписні монастирі на Сіверщині є залежною від задокументованої монастирської традиції щодо прав Лаври на сіверську данину (отриману бл. 1496-1500 рр. від кн. Можайських). Припускаємо, що шляхом приписування до Києво-Печерського монастиря трьох сіверських обителей реалізовувалося його право на втрачену в 1583 р. регулярну данину.

З'ясовано, що залучення до тексту неавтентичної грамоти інформації про юрисдикційне підпорядкування Пустинно-Микільського монастиря обумовлене: 1) адміністративною залежністю з останньої чверті XVI ст. микільських настоятелів від печерських архімандритів; 2) значними земельними статками Микільської обителі в Київському повіті (нерухома власність цього приписного монастиря переходила під відомство Лаври).

У підрозділі 4.3. “Прикладне” застосування “грамоти” Андрія Боголюбського в гетьманському та імперському судово-адміністративних апаратах” на підставі вивчення матеріалів судових процесів Києво-Печерського монастиря щодо вказаних у документі ґрунтів зі світськими й церковними власникам з'ясовано мотиви та результативність її використання. Досліджено механізми впливу Лаври на представників судово-адміністративного апаратів Гетьманщини й Російської імперії. Висунуто гіпотезу, що прагнення печерського архімандрита Мелетія Хребтовича-Богуринського впорядкувати систему лаврського землеволодіння послугувало однією з причин створення протографічного тексту неавтентичної грамоти Андрія Боголюбського, який з 1592 р. став гарантом монастирських прав на маєтності.

Доведено, що після революційних подій 1648-1654 рр., а зокрема внаслідок підписання “Вічного миру” 1686 р., вказані у документі правобережні володіння Лаври стали власністю Київської (уніатської) митрополії та польських шляхетських родин. Внаслідок встановлення кордону між двома державами на підросійській території залишилися тільки м-ко Васильків, частина с. Мотовилівки (Казенна Мотовилівка) та с. Барахти з навколишніми ґрунтами Київського повіту. Особлива претензія на означені володіння, що спостерігається впродовж усієї задокументованої історії монастиря та м-ка Василькова як монастирської вотчини, пояснюється його значенням як батьківщини св. Феодосія Печерського.

Проаналізовано, що виникнення низки списків неавтентичної грамоти Андрія Боголюбського Повної редакції - Канц.-1 (1756 р.), Митр.-1 (1754 р.) Лавр.-1 (1743 р.), Митр.-1 (1754 р.), Митр.-2 (1 серпня 1754 р.) пов'язане із судовими процесами, що провадив Києво-Печерський монастир протягом XVIII ст. в різних судових інстанціях. Функціонування Митр.-3 списку (27 лютого 1766 р.) в контексті захисту поземельних прав Київської (уніатської) митрополії зумовлене поземельною діяльністю митрополита Володкевича.

У підрозділі 4.4. “Загальні тенденції та особливості побутування текстів “привілею” Романа Галицького” доведено, що відправною точкою функціонування протографічного тексту документа став тривалий судовий процес між Лаврою та київським домініканським конвентом за ґрунти в Київському повіті.

Простежено, що стратегічним місцем власності обох сторін виступало урочище Бісова Баба (Бабин Яр), оскільки усі лаврські володіння на р. Сирці безпосередньо з ним межували. Для доведення власних поземельних прав домініканці використовували неавтентичну грамоту великого литовського князя Олександра 1401 (1411) р. Висунуто гіпотезу, що втягнення Лаври в поземельні чвари за Сирецькі ґрунти з київськими домініканцями викликало в першій половині XVII ст. у колі лаврських інтелектуалів ідею створення фальсифікату (тобто, у відповідь на фальшування грамоти кн. Олександра виник документ з більш ранньою датою).

Проаналізовано, що функціонування текстів “грамоти” Повної редакції також пов'язане з проведенням у судових інстанціях імперії процесу між родиною київських земян Ленкевичів-Іпогорських і Києво-Печерським монастирем за Забудецькі ґрунти та с. Рубежівку (земельна одиниця, локалізована поруч з Романовим Мостом, фігурувала в судових процесах як “пожалування” Романа Галицького).

Доведено, що в останній чверті XVII ст. ґрунти на р. Сирець (Романів Міст, Берковці, Рубежі та Забудецька земля) перейшли у власність Київської (уніатської) митрополії, яка для доведення власних поземельних прав використовувала сфальшовані Лаврою в кінці XVI - першій половині XVII ст. документи. Загострення відносин між уніатським митрополитом Феліціаном Володкевичем і київським земянином Станіславом Косткою-Іпогорським бл. 1766 р. через взаємне порушення меж володінь на Забудецькому ґрунті переросло у гучний судовий процес, що обумовив редагування тексту неавтентичної грамоти урядниками Київської губернської канцелярії згідно з таємними інструкціями від 10 жовтня 1745 р. (виникнення текстів Скороченої та Поширеної редакцій).

У додатках представлено результати текстологічного й лінгвістичного аналізу списків неавтентичних документів Києво-Печерського монастиря та запропоновано генеалогічні стеми їх генеалогічної залежності.

ВИСНОВКИ

1. Систематизація та аналіз історіографічного масиву, присвячені загальним тенденціям й особливостям побутування неавтентичних документів Києво-Печерського монастиря протягом кінця XVI - XVIII ст., засвідчили, що з огляду на специфіку питання й низку обставин предмет дисертаційного дослідження не став об'єктом комплексних студій. Вивчення теми здійснювалося в контексті історико-церковних, джерелознавчих та краєзнавчих досліджень, в яких використовувалися різні методологічні прийоми при висвітленні питання фальсифікації документів актового походження. Джерельна база, що репрезентована трьома різноплановими блоками джерел (актові, наративні та поменники), є достатньою для розв'язання усіх дослідницьких завдань.

2. Вивчено закономірності побутування 35 списків неавтентичних документів - 17 текстів “грамоти” Андрія Боголюбського та 18 текстів “привілею” Романа Галицького. Виокремлено дві редакції фальсифікату Андрія Боголюбського 1159 р.: Повну та Коротку. Результати аналізу різночитань списків обох редакцій засвідчили первинність походження текстів Короткої редакції (3 списки), що виникли у зв'язку із необхідністю узаконення надання ставропігійного статусу Києво-Печерському монастирю. Побутування текстів Повної редакції (14 списків) зумовлене прагненням Лаври розширити власні земельні володіння на Правобережжі. Редагування протографічного тексту неавтентичної грамоти здійснене між 1658 та 1674 рр. Виділено три редакції “грамоти” Романа Галицького 1240 р.: Повну, Скорочену та Поширену. Функціонування текстів Повної редакції (10 списків) кінця XVII - першої чверті XVIII ст. здійснювалося в контексті вирішення поземельного питання Лаври та Київської (уніатської) митрополії. Побутування текстів Скороченої (2 списки) та Поширеної (6 списків) редакцій, датованих другою половиною XVIII ст., обумовлене проведенням упродовж 1766-1778 рр. судового процесу між уніатським митрополитом Феліціаном Володкевичем і київським земянином Станіславом Косткою-Іпогорським та пов'язане із виконанням Київською губернською канцелярією таємного царського указу від 10 жовтня 1745 р. щодо обмеження надання мешканцям Речі Посполитої документів на маєтності, які зберігалися в архіві Київського магістрату й стосувалися прикордонних (польсько-російських) територій.