Еволюція британського колоніалізму (1914-1921 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чернігівський державний педагогічний університет імені Т.Г. Шевченка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Спеціальність 07.00.02 - всесвітня історія

Еволюція британського колоніалізму (1914-1921 рр.)

Сталовєрова Ганна В'ячеславівна

Чернігів - 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі політичних наук Рівненського державного гуманітарного університету, Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Троян Сергій Станіславович Рівненський інститут слов'янознавства Київського славістичного університету, завідувач кафедри міжнародних відносин і країнознавства

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Срібняк Ігор Володимирович Національний лінгвістичний університет, директор інституту східних мов, професор кафедри історії України та зарубіжних країн

кандидат історичних наук, доцент Неприцький Олександр Анатолійович Вінницький державний педагогічний університет, доцент кафедри всесвітньої історії

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук, доцент А.М. Острянко

Анотація

Сталовєрова Г.В. Еволюція британського колоніалізму (1914-1921 рр.) - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 - всесвітня історія. Чернігівський державний педагогічний університет імені Т.Г. Шевченка. - Чернігів, 2008.

У дисертації досліджується еволюційний шлях трансформації британського колоніалізму під час Першої світової війни та в період повоєнного врегулювання всієї системи міжнародних відносин. Схарактеризовано становище Британської колоніальної імперії, принципи та засади британського колоніалізму напередодні Першої світової війни. Аналізується робота імперських конференцій, на яких вирішувалися головні питання імперської політики. Виявлено основні етапи та їх сутнісна характеристика в ході еволюції системи британського колоніального управління в досліджуваний період. Висвітлюється діяльність політичних партій імперії у відношенні до їх подальшого правового устрою. Підкреслюється, що у досліджуваний період розпочався рух домініонів та Індії до суверенітету.

Ключові слова: Великобританія, метрополія, домініон, еволюція британського колоніалізму, імперська конференція, Британська Співдружність Націй.

Аннотация

Cталоверова А.В. Эволюция британского колониализма (1914-1921 гг.) - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 - всемирная история. Черниговский государственный педагогический университет имени Т.Г. Шевченко. - Чернигов, 2008.

В диссертации исследуется эволюционный путь трансформации британского колониализма во время Первой мировой войны и в период послевоенного урегулирования всей системы международных отношений. В работе освещается положение Британской колониальной империи, принципы британского колониализма перед Первой мировой войной. Проанализированы типы британского колониального управления, которые были характерны в исследуемый период.

Изучается роль и место имперских конференций в процессе эволюции британской империи. Особое внимание уделяется рассмотрению внутренней политики доминионов, которая оказала значительное влияние на развитие внутриимперских отношений. Освещены попытки британского руководства сохранить целостность империи.

Подчеркивается, что именно в исследуемый период началось движение зависимых територий за государственный суверенитет. Выделены и проанализированы этапы эволюции системы британского колониализма. В работе отмечено, что финансовые и предпринимательские круги доминионов с каждым днем войны все более укрепляли свои позиции, и метрополия была вынуждена вместе с ними обговаривать имперские, политические и военные вопросы, создав в 1916 г. регулярный имперский военный кабинет. Представители Индии стали участвовать в работе имперского военного кабинета с 1917 г., что было принципиальным нововведением и данью той активной роли, которую эта колония отыграла в войне.

Учитывая развитие национально-освободительного движения в Индии, усиление роли Индийского Национального Конгресса, английское правительство опубликовало в 1918 г. проэкт конституции для Индии. Соответственно этому закону Индия получала дополнительные внешние атрибуты самостоятельной страны, но не смотря на них, власть по-прежнему оставалась в руках колониального аппарата.

Важно, что в конце войны представители доминионов были допущены к непосредственному участию в налаживании послевоенной системы мирных договоров на Парижской конференции 1919 г. и разделу немецких колониальных владений. В работе конференции также принимали участие представители колониальной Индии. После Парижской мирной конференции, Британская империя - все еще сложная государственная структура, составными частями которой были метрополия, доминионы, подмандатные и зависимые территории.

В исследовании рассматривается обострение внутриимперских отношений в начале 1920-х гг. Отмечено, что выросшие и окрепшие за годы войны финансовые и предпринимательские круги доминионов объективно выступали в роли той силы, которая стремилась разрушить государственную надстройку, обеспечивающую централизованное управление Британской империи. Прослеживается тенденция использования Великобританией имперских военных конференций для решения противоречивых вопросов имперской политики. Показано, что обострению внутриимперских отношений способствовал приход к власти в этих доминионах правительств национальных партий (либеральной партии Канады, националистической партии ПАС).

Ключевые слова: метрополия, колонии, доминионы, зависимые территории, империя, имперские конференции, эволюция британского колониализма, Британское Содружество Наций.

Annotation

Staloverova A.V. Evolution of British colonialism (years 1914-1921). - Manuscript.

The dissertation for receiving the candidate's degree in historical sciences, speciality 07.00.02 - World History. Chernihiv State Pedagogical T.G. Shevchenko University. - Chernihiv, 2008.

In the thesis the evolutionary way of British colonialism transformation during the First World War and during post-war settlement of the whole system of the international relations is investigated. The basic stages and their essence description during evolution of British colonial management system during the investigated period are discovered. Work of imperial conferences where the main questions of imperial politics were solved is analyzed. British colonial management types have been analysed which were typical in the period of research. British colonialism system's development periods have been determined and analysed. Activity of political parties of Empire concerning to their subsequent legal structure is illustrated.

Key words: Great Britain, metropolitan country, dominion, evolution of British colonialism, imperial conference, the British commonwealth of Nations.

1. Загальна характеристика роботи

колоніалізм домініон британський

Актуальність теми. За час свого існування Великобританія довела, що імперія - це форма міжнародного правління, яка може функціонувати не тільки в інтересах пануючої держави. Вона намагалася глобалізувати не лише економіку, але й правову та політичну систему. Переселенські, або так звані „білі колонії”, пройшли тривалий шлях розвитку від коронних володінь через автономію до незалежних держав, утворивши в 1931 р. разом з „кольоровими колоніями” і метрополією Британську Співдружність Націй.

Рух британських домініонів до суверенітету розпочався у роки Першої світової війни, виявивши кризу колоніальної політики Англії. Хоча правове становище домініонів у Британській імперії значно відрізнялося від статусу колоній, їхня боротьба за суверенітет у зовнішній і внутрішній політиці об'єктивно сприяла поглибленню кризи колоніальної імперії. Форми боротьби з метрополією, які використовувалися домініонами, були запозичені англійськими колоніями, прискорюючи процес розпаду імперії.

Вивчення еволюції відносин між метрополією і домініонами та Індією дає можливість зрозуміти сам характер Співдружності, а також об'єктивно оцінити набутий нею досвід міжнародного та міждержавного співробітництва.

Актуальність даної теми зумовлена і тим, що еволюційний шлях трансформації Британської імперії, становлення незалежних країн, які входили до її складу, та нових форм їхніх взаємовідносин з метрополією потребує вивчення з огляду на тенденції державотворення у сучасному світі.

Зв'язок роботи з науковими планами, програмами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною теми „Всесвітня історія у контексті сучасної цивілізації”, і виконане у відповідності з планами науково-дослідної роботи кафедри всесвітньої історії Рівненського державного гуманітарного університету (протокол № 4 від 11 січня 2000 р.).

Об'єктом дослідження є британський колоніалізм як складно організована система управління залежними країнами.

Предмет дослідження складає еволюція відносин між Великобританією, з одного боку, та її домініонами, а також Індією з іншого, під впливом Першої світової війни.

Мета дослідження - проаналізувати еволюційний шлях трансформації британського колоніалізму під час Першої світової війни та в період повоєнного врегулювання всієї системи міжнародних відносин.

Виходячи з поставленої мети, необхідно вирішити такі завдання:

здійснити аналіз історіографії та схарактеризувати джерельну базу дослідження;

схарактеризувати становище Британської колоніальної імперії, принципи та засади британського колоніалізму напередодні Першої світової війни;

висвітлити розстановку політичних сил у британських домініонах та Індії, з одного боку, та метрополії - з іншого, з питань відносин у середині імперії та її еволюцію під впливом світової війни та післявоєнних змін;

розкрити особливу роль домініонів та Індії у трансформації всієї системи британського колоніалізму;

проаналізувати форми, шляхи, напрямки еволюції британського колоніалізму;

визначити та схарактеризувати основні етапи еволюції системи британського колоніального управління в досліджуваний період.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період з 1914 по 1921 рр. Нижня межа пов'язана з різким загостренням суперечностей між Англією та її домініонами і колоніями у зв'язку з підготовкою і початком Першої світової війни. Вибір верхньої хронологічної рамки обґрунтовується тим фактом, що в 1921 р. можна було підбити підсумки еволюції всієї системи британського колоніалізму під впливом „великої війни”, викликаних нею складних внутрішньополітичних колізій і повоєнного облаштування світу на основі рішень Паризької та Вашингтонської мирних конференцій.

Територіальні межі роботи включають територію Великої Британії як метрополії та її залежних територій - домініонів та Індії, у кордонах періоду, який відповідає хронологічним рамкам дисертаційного дослідження.

Методи дослідження. Методологічна основа дослідження ґрунтується на поєднанні принципів історизму, об'єктивності, системності та поліфакторності з використанням на основі міждисциплінарного підходу порівняльно-історичного та конфліктологічного методів, контент-аналізу та фактор-аналізу, які дають змогу всебічно дослідити процес пошуку шляхів і форм забезпечення державної єдності Британської імперії.

Наукова новизна одержаних результатів полягає насамперед у тому, що на основі аналізу широкого кола джерел здійснено комплексне дослідження еволюції системи британського управління залежними країнами. Обґрунтована концепція еволюційного перетворення системи взаємних відносин багатонаціональних державних утворень імперського типу. Розкрито логіку та механізм розвитку імперських відносин, тактику політичної боротьби правлячих кіл англійських залежних територій і вплив на їх позицію впливових соціально-економічних кіл. Схарактеризована імперська платформа найбільш впливових політичних партій цих країн, виявлено сутність міжпартійних і внутрішньопартійних протиріч у країнах „британського світу” з питань внутрішньоімперських відносин.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що її основні положення, фактичний матеріал та висновки можуть бути використані дослідниками історії міжнародних відносин і зовнішньої політики Великобританії, при підготовці курсів і спецкурсів зі всесвітньої історії. Основні положення та матеріали дисертаційної праці можуть знайти застосування при підготовці нормативних і спеціальних курсів із всесвітньої історії, країнознавства, викладанні курсу нової та новітньої історії зарубіжних країн у старших класах середньої школи.

Апробація результатів дослідження. Результати і висновки дослідження доповідалися на VII міжнародній науково-практичній конференції „Наука і освіта” (Дніпропетровськ, 2004), щорічних звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу і студентів Рівненського державного гуманітарного університету (Рівне, 2006-2007 рр.); викладацько-студентській конференції Національного університету водного господарства і природокористування (Рівне, 2004-2007 рр.). Дисертація була обговорена на спільному засіданні кафедр всесвітньої історії та політичних наук Рівненського державного гуманітарного університету.

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано дев'ять наукових праць, шість з яких - у фахових виданнях.

Структура роботи визначається постановкою проблеми, мети і завдань наукового дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, кожен із яких поділяється на підрозділи, висновків, списку використаних джерел і літератури. Загальний обсяг дисертації становить 210 сторінок, з них 180 сторінок - основний текст. Список джерел і літератури налічує 380 позицій.

2. Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено його об'єкт, предмет, хронологічні рамки, мету і завдання, методи дослідження, теоретичне та практичне значення. Викладено положення, що становлять наукову новизну, і результати апробації дослідження.

У першому розділі - „Стан наукової розробки та джерельна база дослідження” - з'ясовано ступінь наукової розробки поставленої проблеми, подана характеристика джерельної бази роботи. У першому підрозділі - „Історіографія проблеми” - увесь науковий доробок з досліджуваної проблеми розділений на три основні групи: 1) дослідження західноєвропейських та американських авторів; 2) праці радянських і російських істориків; 3) роботи українських дослідників.

Напередодні та в роки Першої світової війни в історичній науці Великобританії та її залежних територій переважала імперська конституційна історична школа. Але вже під час Першої світової війни в історіографії домініонів, переважно в Канаді, виникають самостійні національні напрямки. Одночасно чітко проявилися дві тенденції в історичних дослідженнях цих країн - антибританська і англофільська. Канадські історики ліберально-націоналістичної та конституційної шкіл дотримувалися антибританських позицій. Глибокий прорив у вказаному напрямі здійснили канадські історики А. Дьюі, Р. Даусон Dawson R.M.G. The Development of Dominion Status 1900-1936. - London, New-York, Torontо, 1937.. Р. Даусон одним із перших досліджував широке коло питань руху англійських домініонів за державний суверенітет. Британську Співдружність Націй він вважав природнім результатом імперської еволюції. Першу світову війну Р. Даусон розглядав як міцний каталізатор прискорення росту національного патріотизму. Г. Скіллінгом Skilling H.G. Canadian Representation Abroad. - Toronto, 1945. було проаналізовано історію канадської дипломатичної служби від емігрантських агентств у другій половині ХІХ ст. до створення посольств у Вашингтоні, Парижі, Токіо в 1927-1928 рр. Використовуючи багатий документальний матеріал Г. Скіллінг показує як з розширенням економічних і торговельних інтересів Канади все більше аномальним ставало те, що зовнішня політика повністю диктувалася лондонським Форін Оффіс, і як поступово правлячі кола домініону поширювали свій вплив на нові сфери зовнішніх відносин.

Дж. Маклін у 1958 р. захистив докторську дисертацію, у якій дослідив рух за імперську федерацію у Британській Північній Америці. Йому вдалося виявити витоки, характер і специфіку цього ідейно-політичного руху, що розгорнувся серед канадців на користь інтеграції з метрополією та іншими домініонами. Подальшого розвитку його ідеї отримали у монографіях Н. Пенлінгтона і К. Бергера Penlington N. Canada and Imperialism. - Toronto, 1971; Berger C. Sense of Power. Studies in the Ideas of Canadian Imperialism, 1867-1914. - Toronto, 1970.. Австралійські вчені Д. Холл та У. Хенкок були менш радикальними у своїх поглядах. Д. Холл, аналізуючи зміни, що відбулися в імперії у 1914-1918 рр., бачив її майбутнє в утворенні Співдружності самостійних націй, які засновували спільну зовнішню політику на принципах взаєморозуміння і добровільності.

Для британської історіографії притаманна чітко виражена англофільська позиція. Найбільш значним досягненням британських істориків стало видання багатотомної „Кембріджської історії Британської імперії” The Cambridge History of the British Empire. Vol. VI. - Cambridge, 1930.. П.Кнепланд Knaupland P. The British Empire, 1815-1939. - London, 1940. дійшов висновку про те, що реформи управління імперією в XIX-поч. ХХ ст. сприяли створенню Співдружності.

У 1950-1980 рр. серед британських істориків визнаними авторитетами стають Дж. Міллер, Т. Різ, Н. Менсерг, К. Кросс, Ф. Уіглі Miller J. Britain and Old Dominion. - London, 1966; Reese T. The History of the Royal Commonwealth Society, 1868-1968. - Oxford, 1968; Mansergh N. Commonwealth Experience. - London, 1969; Wigley Ph.G. Canada and Transition to Commonwealth British-Canadian Relations, 1917-1926. - Cambridge, 1977.. На рубежі 1970-х рр. була опублікована перша книга двохтомника М. Бєлоффа „Імперське падіння” Belof M. Imperial Sunset. Vol. 1. - London, 1969.. Автор намагався показати трансформацію імперії у більш широкому контексті міжнародних подій, простежуючи їх взаємозв'язок, на відміну насамперед від Н. Менсерга, який вважав відносини з колоніями та домініонами ледь не другорядною проблемою британської політики, та К. Кросса, який стверджував, що втримання імперії ніколи не було для Лондона головним пріоритетом. На думку М. Бєлоффа, у кінці ХIХ-на початку ХХ ст., коли Великобританія вступила в боротьбу за своє збереження як великої держави, практично усі фракції правлячого класу, яких би вони конкретних способів досягнення вказаної мети не дотримувалися, вважали імперію спадковою цінністю - основою, яка гарантувала забезпечення британської виключності.

В останній третині XX ст. теми імперської історії дедалі частіше почали розглядатися британськими істориками у контексті історії міжнародних відносин. Нова історіографічна ситуація змушувала британських істориків, зокрема Д. Філдхауза, Р.Хайяма Hyam R. The Lion and the Springbok: Britain and South Africa since the Boer War. - Cambridge, 2003., до суттєвої ревізії змісту самого базового концепту „імперіалізм”. Відтак, була піддана сумніву правомірність використання цього терміну при позначенні державної політики.

У російській історіографії початку ХХ ст. розглядався переважно правовий бік досліджуваної проблеми. С.О. Корф Корф С.О. Автономные колонии Великобритании. - СПб., 1914. особливу увагу приділив питанням конституційної еволюції Британської імперії і статусу автономій. На основі сучасних йому явищ суспільного життя, пов'язаних із початком епохи імперіалізму, він прийшов до висновку про зміцнення єдності Британської імперії, обумовленої динамічним зростанням відцентрових сил. П.М. Міжуєв Мижуев П.Г. История колониальной политики и колониальной империи Англии. - СПб., 1909; Счастливая Австралия. - Пг., 1918. досліджував зміни у відносинах метрополії та „білих” колоній. Попри те, що в його роботах іноді зустрічаються фактичні неточності, завдячуючи актуальності поставлених питань, інформативності та ефективному стилю, вони можуть розглядатися як авторитетні і в наш час.

Радянська історіографія переважно розглядала зміни у системі британського колоніалізму як розвиток продуктивних сил і класової боротьби. Слід виділити праці дослідників, які в умовах ідеологічного пресу зуміли відійти від шаблонів у висвітленні подій минулого. Зокрема у роботі В.Г. Трухановського Трухановский В.Г. Новейшая история Англии. - М., 1958. відзначається, що „турбота про збереження домініонів у складі Британської імперії займала важливе місце у британській політиці”. Фундаментальне академічне дослідження „Распад Британской империи” Распад Британской империи /Под ред. А.Г. Милейковского. - М., 1964. досі залишається найбільш змістовним викладенням процесу дезінтеграції цієї наддержави. Особлива роль у вивченні історії англійської колоніальної політики належить М.О. Єрофеєву Ерофеев Н.О. Закат Британской империи. - М., 1967., який зазначав, що завдяки світовій морській першості, ефективній колоніальній системі управління, систематичній колоніальній пропаганді та вірі англійців у сприятливий ефект від свого правління у колоніях, британський уряд довгий час утримував у своїх руках величезні колоніальні володіння. І.Д. Парфьонов Парфенов И.Д. Монополия и империя. Английские привилегированные компании и колониальная экспансия 80 - 90-х гг. XIX в. - Саратов, 1980. досліджував англійський колоніалізм XIX ст. та виступав проти однозначно негативної оцінки цього феномену, що панувала у радянській історіографії.

Серед праць сучасних російських дослідників варто відзначити монографію Л.А. Зімуліної Зимулина Л.А. Доминионы и неоколониалистская политика Англии. - Владимир, 1990., у якій розглядається процес формування власної державності британських домініонів. Робота Г.С. Остапенко Остапенко Г.С. Британские консерваторы и деколонизация. - М., 1997. хоч і присвячена історії Британської імперії кінця Другої світової війни, втім містить відомості про діяльність консервативної партії початку 1920-х рр. Об'єктивна оцінка участі Індії у Лізі Націй зроблена вченими Ярославського педагогічного університету, які зазначили, що Індія - єдина „кольорова” колонія, яка входила до цієї міжнародної організації Внешняя и колониальная политика Великобритании в ХУП-ХХ вв. /Под ред. Соколова А.Б. - Ярославль, 1993..

В українській історіографії помітне місце посідає докторська дисертація М.С. Бур'яна Бурьян М.С. Кризис колониальной политики Великобритании в Египте и Судане в первой трети ХХ в.: Автореф. дис… д. и. н.: 07.00.03 /Институт востоковедения РАН. - М., 1996., у якій вперше досліджено процес формування політики Великобританії по відношенню до Єгипту і Судану в першій третині ХХ ст. У кандидатській дисертації О.В. Корнєєвої Корнєєва О.В. Трансформація Британської імперії, 1921-1931 рр.: Автореф. дис... к.і.н.: 07.00.02. - Донецьк, 2004. висвітлено політику Великобританії та домініонів стосовно трансформації імперії у 1920-х-на початку 1930-х рр. У роботі проаналізовані розвиток внутрішньоімперських відносин та боротьба Великобританії за збереження єдиної імперської політики. У дослідженнях О.Є. Сахновського Сахновський О.Є. Ірландський автономізм у роки Першої світової війни: позиції партії гомруля та політика британських урядів: Автореф. дис... к.і.н.: 07.00.02. - Чернівці, 2006. проаналізована проблема ірландського автономізму в контексті політики британських урядів впродовж Першої світової війни. Англо-німецькі відносини на рубежі XIX-XX ст. досліджувала Л.Ю. Питльована Питльована Л.Ю. Англо-німецькі відносини на рубежі XIX-XX ст.: проблеми колоніального поділу Африки: Автореф. дис... к. і. н.: 07.00.02 /Львівський Національний університет. - Л., 2003., яка подолала тенденційні підходи до вивчення імперської політики як з боку англійської, так і німецької історичної науки. Колізії суперечностей між Великою Британією та Росією у 1907-1922 рр. стали предметом дослідження М.В. Ширяєва Ширяєв М.В. Англо-російське протистояння у Середній Азії та Афганістані в 1907-1922 рр.: Автореф. дис... к.і.н.: 07.00.02 /Східноукраїнський національний університет. - Луганськ, 2006., який переглянув існуючі погляди на мету та завдання зовнішньої політики Росії та Великобританії стосовно Середньої Азії та Афганістану.

Таким чином, у науковій літературі відсутня єдина точка зору щодо досліджуваної проблеми. Українськими істориками в такій постановці та хронологічних рамках проблема досліджувалася фрагментарно. Аналіз стану наукового вивчення теми дозволив констатувати, що проблема еволюції взаємовідносин метрополії та залежних територій, роль і місце останніх у боротьбі за імперську єдність, за збереження Великобританії як наддержави залишаються науково актуальними для сучасної історичної науки.

Джерельна база дослідження складається з комплексу письмових джерел, які включають документальні і нарративні джерела. Проаналізований різноманітний за походженням, характером та змістом масив документальних джерел можна розподілити на такі групи: 1) матеріали парламентських дебатів; 2) матеріали колоніальних й імперських конференцій; 3) дипломатичні документи; 4) статистичні матеріали.

Матеріали парламентських дебатів висвітлюють міжпартійну та внутрішньопартійну боротьбу з питань відносин метрополії та її володінь, показують процес вироблення найважливіших політичних рішень Great Britain. Parliament. The Parliamentary Debates. House of Commons. - L., 1902. - Ser. 4th. (1892-1908). - Vol. 133, 175, 183, 184; Great Britain. Parliament. The Parliamentary Debates. House of Commons. - L., 1914. - Ser. 5th. - Vol. 58-60.. Вони друкувалися парламентом Великої Британії у вигляді стенографічних звітів.

Матеріали колоніальних й імперських конференцій Colonial and Imperial Conferences from 1887 to 1937. Vol. I-III / Ed. by M.Ollivier. - Ottawa, 1954. надали важливу інформацію про динаміку розвитку внутрішньоімперських відносин. Вони дозволили виявити основні проблеми, викликані протистоянням метрополії та її володінь, позицію правлячих кіл Великобританії, Канади, Нової Зеландії та Південно-Африканського Союзу у процесі боротьби цих країн за державний суверенітет.

Докладні відомості про правове положення та статус залежних територій Великобританії того періоду включають публікації документів зовнішньої політики Англії, Канади, Австралії, Індії. Зокрема, документи зовнішньої політики Канади за 1917-1939 рр. Documents on Canadian Foreign Policy 1917-1939 /Ed. by W.A.Piddelle. - Toronto, 1962. містять листування представників канадського та англійського урядів, офіційні ноти і заяви правлячих кіл Канади з окремих зовнішньополітичних питань, виступи канадських державних діячів.

Статистичні матеріали Statistical Abstract for the Several British Overseas Dominions and Protectorates in Each Year from 1909 to 1923. - London, 1926; The British Empire. A Report On Its Structure and Problems by a Study Group of Members of the Royal Institute of International Affairs. - Oxford, 1938. The Records of the Colonial and Dominions Offices. - London, 1964. були використані при дослідженні питань економічного розвитку домініонів та їх соціальної структури, та дослідженні розвитку торгівельних відносин всередині імперії.

При написанні дисертації були опрацьовані матеріали Архіву зовнішньої політики Російської імперії при МЗС Російської Федерації (фонди „Канцелярія міністра закордонних справ” і „Посольства в Лондоні”). Фонди містять повідомлення російських дипломатів і акредитованих у домініонах консулів про політичні, економічні та інші відносини, які складалися в Британській імперії і, що особливо важливо, про суспільні настрої в автономіях. За своїм характером це не лише особисті спостереження, але й офіційні документи, статистика, витримки з парламентських дебатів і преси.

Нарративні джерела, використані у дослідженні, розділені на три групи: 1) публіцистика і політичні твори; 2) документи особового походження: мемуари, щоденники, листи; 3) періодична преса.

Публіцистика і політичні твори представлені памфлетами англійських державних та політичних діячів. На їх сторінках викладалися різноманітні плани вирішення доленосних колоніальних питань, піддавалися критиці опоненти, формувалися теоретичні принципи. З точки зору практичних варіантів модернізації імперських відносин, особливо показові роботи Л. Кертіса, Р. Джебба, Дж. Юарта Curtis L. The Problem of the Commonwealth. - London, 1915; Ewart J. The Kindom of Canada. - Toronto, 1908; Jebb R. Britannic Question. A Survey of Alternatives. - London, 1913.. Різноманітна, часто антиномічна природа цих памфлетів зображує складну ідейну боротьбу з приводу збереження єдності імперії. Так, якщо Л. Кертіс був адептом класичної федерації, то Р. Джебб виступав за рівноправний союз Британії і домініонів у рамках єдиної держави (функціональну федерацію), а Дж. Юарт - лідер канадських „незалежців” - ще на початку XX ст. наполягав на суверенізації взаємовідносин Об'єднаного Королівства і домініонів, які мали створити співдружність держав, відданих спільній короні.

У дисертації використані документи особового походження: листи, щоденники, мемуари відомих британських, канадських, австралійських та індійських політиків (Д. Ллойд Джорджа, Л. Емері, Р. Бордена, М. Кінга, Д. Неру, А. Тардьє, Г. Нікольсона) Ллойд Джордж Д. Военные мемуары /Пер. с англ. - Т. 3. - М., 1935; Никольсон Г. Как делался мир в 1919 г. /Пер. с англ. - М., 1945; Тардье А. Мир. /Пер. с англ. - М., 1941; Amery L.S. My political Life. Vol. 1-3. - London, 1953; Borden H. (Ed.) Robert Laid Borden. His Memories. - Toronto, 1938.. Вони дозволяють простежити колізії внутрішньополітичної та парламентської боротьби з приводу міжнародних проблем.

Чималу групу джерел склали матеріали періодичної преси. У роботі використовувалися публікації газети „Times” Times. - London, 1920. - № 42, 554- 555. - найвпливовішої та інформованої англійської газети, яка активно пропагувала імперські ідеї й неухильно і безкомпромісно відстоювала лінію на розвиток всебічної інтеграції з домініонами. У друкованому органі імперських правлячих кіл „Round Table” The Round Table. A Quarterly Review of the Politics of the British Empire. - London, 1914. - № 16.-17; The Round Table. A Quarterly Review of the Politics of the British Empire. - London, 1915. - № 18; The Round Table. A Quarterly Review of the Politics of the British Empire. - London, 1917. - № 26-28; The Round Table. A Quarterly Review of the Politics of the British Empire. - London, 1919. - № 34-36; The Round Table. A Quarterly Review of the Politics of the British Empire. - London, 1920. - № 41. публікувалися не лише статті й огляди становища у країнах Британської імперії, але й окремі документи з питань внутрішньоімперських відносин. Цікавими є судження і оцінки, що містяться у російській періодиці - ліберально налаштованому суспільно-політичному журналі „Русское багатство” Русское багатство. - 1913. - № 1, 5. і консервативній проурядовій газеті „Новое время” Новое время. - 1911. - 24 мая (6-го) июня; 9 (22-го) июня..

Джерельна база дослідження є досить репрезентативною і вірогідною, що дозволяє вирішити поставлені у роботі завдання.

У другому розділі - „Система англійського колоніального управління напередодні Першої світової війни” - дається характеристика статусу британських колоніальних володінь, проаналізовані результати колоніальних (імперських) конференцій.

У першому підрозділі „Статус британських колоніальних володінь” схарактеризовані різні типи колоніального управління. Напередодні Першої світової війни Великобританія посіла особливе місце у системі міжнародних відносин, тому що мала колоніальну, економічну та військово-морську світову першість. Великобританія володіла величезною колоніальною імперією загальною площею 9,3 млн. миль². Англо-бурська війна у Південній Африці (1898-1902 рр.) показала, що правляча консервативна партія повна рішучості зберегти та збільшити колоніальні володіння. Впливове крило ліберальної партії підтримувало її такі агресивні наміри. Головною опорою британської могутності, що дозволяли утримувати метрополії під владою стільки територій і багато років правити ними, були англійська армія, могутній морський флот, настирлива, систематична пропаганда колоніалізму та особливості системи британського колоніального управління. Існував загальний поділ всіх колоній на „завойовані” і „переселенські”, до яких на початку XX ст. виробилися два типи британського колоніального управління. „Завойовані” колонії, як правило з кольоровим населенням (Індія), не володіли політичною автономією і керівництво ними здійснювалося від імені корони через органи метрополії британським урядом. Законодавчі і виконавчі функції у таких колоніях зосереджувалися безпосередньо у руках вищого урядового чиновника - губернатора (генерал-губернатора).

Створювані представницькі органи у цих колоніях реально являли лише незначний прошарок місцевих жителів, але і в цьому випадку вони відігравали роль дорадчого органу при губернаторах. Інший тип управління утворився у колоніях, де більшість або значну частину населення складали білі переселенці з Британії та інших європейських країн (північноамериканські колонії, Австралія, Нова Зеландія, Південно-Африканський Союз). Довгий час ці території по формі управління мало чим відрізнялися від інших колоній, однак поступово набули політичної автономії. Важливі поступки переселенським колоніям були зроблені в основному напередодні Першої світової війни, коли вони одна за одною здобули подальшого розширення самоврядування і отримали у результаті особливий статус домініонів. Після утворення домініонів їх зовнішня політика і „питання оборони” залишались у компетенції британського уряду.

У другому підрозділі „Колоніальні конференції 1902, 1907 років та імперська конференція 1911 року” проаналізовано спроби прем'єр-міністрів домініонів у проведенні автономної політики та дії метрополії по її послабленню напередодні Першої світової війни. На колоніальних (імперських) конференціях уряд Великобританії робив повідомлення з питань оборони, зовнішньої і митної політики, намагаючись створити імперський військово-політичний блок і митний союз. У результаті колоніальної конференції 1902 р. її учасники прийняли резолюцію, яка містила звернення до урядів автономій і Об'єднаного Королівства про надання взаємних преференцій.

Визнання за конференцією 1907 р. статусу „імперської” і перейменування самоврядних колоній у домініони свідчило, що відносини останніх з Великобританією фактично переросли колоніальні рамки, перетворились у відносини політичного порядку.

Результатами імперської конференції 1911 р. було встановлення принципу, згідно якого метрополія не могла заключати міжнародні договори, які б суперечили інтересам домініонів. Уряди автономних держав визнавалися правомірними обговорювати міжнародну політику метрополії, погоджуватися або не погоджуватися з нею і, таким чином, захищати свої інтереси.

У першому підрозділі третього розділу „Британські території і домініони під час Першої світової війни: еволюція системи імперського колоніального управління”, який має назву „Участь британських домініонів у Першій світовій війні”, проаналізовано вплив Першої світової війни на політичне становище домініонів, характеризується діяльність імперського військового кабінету (далі - ІВК) та імперської конференції. Під час війни домініони забезпечували метрополію грошима, сировиною і бойовим спорядженням, широко використовувалися людські ресурси цих країн. Скоро стало зрозуміло, що зайнята війною Великобританія не в змозі просто вимагати від домініонів допомоги, а зможе отримати її лише надаючи їм політичні поступки. Але англійські правлячі кола не поспішали з наданням цих поступок, тому що боялися відгуку „кольорових” колоній. У 1916 р. правлячі кола Великобританії були змушені переглянути своє відношення до вимог домініонів. Страйки робітників, зростання антивоєнних настроїв в Англії, новий підйом національно-визвольної боротьби в Ірландії - все це вимагало консолідації реакційних сил. 20 березня 1916 р. розпочав свої засідання ІВК, у якому взяли участь представники домініонів, а з 1917 р. - представники Індії. Імперський кабінет розв'язував повсякденні питання адміністративного характеру і приймав рішення з питань ведення війни, обговорював питання судноплавства, продовольства, фінансів, питання, пов'язані з участю домініонів та Індії у війні і т.д. Велику увагу ІВК приділив двом питанням - стосовно умов майбутнього миру та внутрішньоімперським відносинам. На заключному засіданні імперського кабінету було вирішено перетворити його у постійно діючий орган і включити у систему управління Британської імперії.

Паралельно з ІВК розпочала свої засідання імперська конференція, в центрі уваги якої знаходилися конституційні питання. У результаті конференція прийняла резолюцію № 9, у якій проголошувалося, що домініони повинні визнаватися „повністю автономними націями Співдружності”, які матимуть право „на відповідну їх значенню роль у зовнішній політиці імперії”. Проте, остаточне конституційне розв'язання цих питань відкладалося до спеціальної конференції, яку планувалося скликати після війни.

У другому підрозділі третього розділу - „Рух колоніальної Індії за державний суверенітет під час Першої світової війни” проаналізовано вплив Першої світової війни на політичне становище Індії, характеризуються реформи англійського уряду стосовно колонії. „Кольорова” колонія направила на фронт 1 млн. 200 тис. індійців, з яких 800 тис. - солдати регулярної армії. Під час війни Індія, як і домініони, забезпечувала метрополію грошима, сировиною і зброєю. Англійці були змушені змінити свою політику щодо розвитку індійської промисловості. У результаті вжитих заходів, металургійна промисловість отримала значний імпульс для розвитку. Металургійні підприємства Індії, поставляли союзним арміям рейки, залізничне обладнання, металеві вироби, спеціальну сталь, зброю. За роки війни значного розвитку отримали також бавовняна, джутова та шкіряна промисловості Індії, які виконували великі військові замовлення.

Під час Першої світової війни в Індії відбулося розростання національно-визвольного руху, на чолі якого на її завершальному етапі став Індійський Національний конгрес (далі ІНК). Щоб підірвати рух за самоуправління, англійський уряд у липні 1918 р. опублікував вже давно обіцяний проект конституції для Індії (реформи Монтегю-Челсмфорда). Хоча Індія й отримувала згідно цієї реформи додаткові зовнішні атрибути самостійної країни, реальна влада, тим не менше, залишалась у руках колоніального апарату.

У третьому підрозділі третього розділу, який має назву „Питання трансформації взаємовідносин у рамках Британської імперії як предмет політичних дискусій в метрополії і домініонах” проаналізовані підходи представників різних політичних поглядів щодо трансформації взаємовідносин у рамках Британської імперії.

Школи „Мільнера-Кертіса” і „Кейта-Джебба”, прагнучи до впровадження ідеї „органічної єдності”, дискутували про шляхи та форми її досягнення. Прихильник форсованої інтеграції А. Мільнер підкреслював, що імперська єдність - це питання не про перекладання тягаря, а розвиток нових центрів сили. Він був впевнений, що, коли домініони зміцніють, то відчують сильніше бажання розділити відповідальність і славу імперії. А. Мільнер підкреслював, що війна сприяла стимулюванню таких „центрів сили” і наслідки цього факту проявляться якнайшвидше. Зі свого боку „помірковані” (А. Кейт, Р. Джебб), поділяючи думку про війну як про каталізатор імперської інтеграції, надавали перевагу не форсуванню подій, а їх еволюційному розвитку. В їх інтерпретації завдання полягало в тому, „щоб не підганяти”, а вміло направляти природній хід подій, внутрішня логіка яких сама підготує Британію та домініони до досягнення більш високого щаблю єдності.

У першому підрозділі четвертого розділу „Британські колоніальні володіння після Першої світової війни: трансформація моделей управління”, який має назву „Роль британських домініонів у мирних конференціях в 1919-1921 роках”, дається цілісна характеристика діяльності політичних сил домініонів. Подвійний статус дозволив зайняти домініонам на Паризькій мирній конференції 1919-1920-х рр. унікальне у своєму роді становище між великими і малими державами. Хоча, вони індивідуально не мали права голосу, зате завдяки ІВК, мали доступ до секретної інформації при розробці найважливіших рішень. Усі прем'єр-міністри домініонів брали участь у роботі „ради десяти”, коли нею вирішувалося питання про поділ німецьких колоній. Після Паризької мирної конференції, що визнала результати Першої світової війни, Британська імперія - складна державна структура, яка складалася з метрополії, домініонів, підмандатних і залежних територій.

Імперська конференція 1921 р. в планах британського уряду повинна була стати основою для створення постійного імперського кабінету як органу управління всією імперією. Прем'єр-міністр Канади А. Мейген висловив думку, що скликання конференції в той час не могло дати бажаних результатів і запропонував „чотири основних принципи”, що являлися невід'ємною частиною статусу домініонів. Британському уряду пропонувалося координувати свої дії у питаннях зовнішньої політики з урядами домініонів. Великобританія погодилася з пропозиціями домініонів, оскільки вони не змінювали конституційного устрою імперії.

У другому підрозділі четвертого розділу „Проблеми збереження та еволюції англійського домінування в Індії” схарактеризовано діяльність Індійського Національного Конгресу після Першої світової війни та дії британського уряду стосовно зміцнення своїх позицій у колонії. Національний конгрес перетворився у міцну, масову, політичну організацію. Відмічено, що у загальнонаціональній боротьбі активну роль став відігравати робітничий клас. Національно-визвольний рух 1918-1922 рр. - один з найважливіших етапів в історії Індії - значно вплинув на подальший хід подій. Враховуючи розвиток національно-визвольного руху в Індії, посилення ролі ІНК, британський уряд 18 березня 1919 р. опублікував законопроект судді Роулетта стосовно розширення надзвичайних повноважень адміністративно-поліцейського апарату. Публікацією законопроекту англійський уряд розраховував залякати індійську спільноту і запобігти революційним виступам. Провокуючи протистояння і навіть ворожнечу між різними групами населення, вдаючись до репресій, невеликих поступок і обіцянок, англійці продовжували утримувати Індію в своїх руках.

У третьому підрозділі четвертого розділу „Політичні протиріччя у домініонах з питань внутрішньоімперських відносин після Першої світової війни” проаналізовані зміни в доктринах політичних партій стосовно внутрішньоімперських відносин.

У дисертації досліджено, як зі зміною консервативного уряду на ліберальний змінюється курс Канади стосовно питань конституційного устрою імперії. Якщо консерватори підтримували єдність імперії, то ліберали виступали з вимогами політичної самостійності домініонів. У Південно-Африканському Союзі (далі - ПАС) ідею централізації підтримувала партія уніоністів (частина великої буржуазії). Південно-африканська партія також виступала за співробітництво з метрополією. Антиімперських настроїв притримувалася національна партія на чолі з Дж. Герцогом. Лейбористи виступали за співробітництво з Великобританією. Уряди Австралії і Нової Зеландії були більш прихильні до Великобританії. Тому політичні партії цих країн - національна, аграрна в Австралії і ліберальна, реформістська в Новій Зеландії в основному підтримували існуючу правову структуру Британської імперії. Лише лейбористські партії Австралії та Нової Зеландії час від часу виступали з вимогами розширення прав домініонів з питань зовнішньої політики. Отже, на початку 1920-х рр. уряди Канади і ПАС вимагали перегляду конституційних основ Британської імперії.

У висновках відбиті підсумки дисертаційного дослідження.

Напередодні Першої світової війни головним завданням британського уряду було збереження статусу Великобританії як наймогутнішої колоніальної держави. Англійські правлячі кола розробили гнучкий механізм управлінської системи. Але величезні території колоніальних володінь постійно вимагали модернізації управління. Всі колонії поділялися на „завойовані” і „переселенські”, до яких на початку ХХ ст. встановилося два типи британського колоніального управління. „Завойовані” колонії, як правило з „кольоровим” населенням, не володіли політичною автономією і керівництво ними провадилося від імені корони через органи метрополії британським урядом. Інший тип британського колоніального управління встановився у Канаді, Австралії, Південній Африці та Новій Зеландії, коли вони отримали особливий статус домініонів. Після утворення домініонів їх зовнішня політика і „питання оборони” залишалися в компетенції британського уряду.

Значну роль у вирішенні складних внутрішньоєвропейських протиріч напередодні Першої світової війни почали відігравати колоніальні (імперські) конференції. Британський уряд намагався створити на цих конференціях військово-політичний блок і митний союз. Прем'єр-міністри домініонів, як правило, приймали сторону британського уряду, але, не зважаючи на це, виступали за розширення своїх політичних і економічних прав.

Перша світова війна внесла великі корективи у внутрішньоімперські відносини в межах Британського королівства. Під час війни відбулися національно-визвольні повстання у Південній Африці та Ірландії, проявилися на ґрунті введення військової повинності гострі протиріччя у Канаді та Австралії, широко розгорнувся національно-визвольний рух в Індії. У цей період протистояння Великобританії і залежних територій досягло того рівня, з якого почався їх відлік руху до суверенітету.

У досліджуваному періоді можна виділити наступні етапи процесу становлення державного суверенітету британських домініонів та Індіі: 1) 1914-1916 рр. - унаслідок посилення політичних вимог домініонів британський уряд скликає ІВК; 2) 1917-1920 рр. - загострення суперечностей між метрополією та залежними територіями; участь домініонів та Індії у роботі Паризької мирної конференції; 3) 1920-1921 рр. - посилення Великобританією контролю над залежними територіями шляхом скликання у 1921 р. ІВК; врахування метрополією зовнішньополітичних настроїв домініонів.

Причини загострення політичних відносин метрополії із залежними територіями у роки Першої світової війни коренилися у змінах розвитку економіки цих країн. У зв'язку з потребами війни та послабленням конкуренції з боку європейських держав, британські домініони й Індія значно розвинули свою національну промисловість і розширили позаімперські торгівельні зв'язки. Змінилися і фінансові взаємовідносини Англії й залежних територій. Англійський капітал продовжував зберігати лідерство в економіці цих країн, але частка метрополії в іноземних інвестиціях домініонів помітно впала.

Фінансові та підприємницькі кола домініонів дедалі більше зміцнювали свої позиції, і метрополія змушена була залучати їх до обговорення загальноімперських політичних і військових питань, створивши у 1916 р. регулярний імперський військовий кабінет. Представники Індії стали брати участь у роботі ІВК з 1917 р., що було принциповим нововведенням і даниною тій активній ролі, яку ця колонія відіграла у війні. У кінці Першої світової війни представники домініонів були допущені до безпосередньої участі у налагодженні післявоєнної системи мирних договорів на Паризькій конференції 1919 р. і поділу колоніальних володінь переможеної Німеччини, незважаючи на те, що домініони не виступали в якості суверенних, незалежних держав. У роботі конференції також брали участь представники колоніальної Індії. Після Паризької мирної конференції 1919-1920-х рр., що визнала результати Першої світової війни, Британська імперія залишалася складною державною структурою. До її складу входили: метрополія, домініони, підмандатні і залежні території.

Англійські правлячі кола розцінювали поступки, зроблені домініонам, як тимчасові. Після закінчення війни, спроби зберегти єдність імперії та посилити контроль метрополії у домініонах відобразилися у планах створення постійного імперського кабінету як органу управління всією імперією. Англійський уряд сподівався здійснити ці задуми за допомогою політичних партій домініонів, які перебували при владі в цих країнах у перші післявоєнні роки і виступали за збереження зв'язків із метрополією.

Така спроба була зроблена Англією у 1921 р. шляхом скликання імперського кабінету в мирний час. Однак опір цим діям у домініонах був настільки сильним, а зовнішньополітичні інтереси їх та метрополії настільки протилежними, що англійські правлячі кола були змушені не тільки назвати збори прем'єр-міністрів домініонів 1921 р. імперською конференцією (а не кабінетом), але й розірвати англо-японський союз на Вашингтонській конференції 1921-1922 рр., чим уміло скористалися США.

Враховуючи піднесення національно-визвольної боротьби в Індії, англійський уряд опублікував у 1918 р. давно обіцяний проект конституції. Незважаючи на зроблені поступки, влада залишалася у руках колоніального апарату. Вимогу про надання статусу домініону було відкинуто. Нова система встановлювалася на 10 років, після чого уряд Великобританії обіцяв розглянути перспективи демократизації.

Питання взаємовідносин з Англією були предметом гострої зовнішньополітичної боротьби у домініонах. Розвиток національної економіки піднімав на політичні вершини партії, які виражали інтереси національних фінансових і підприємницьких кіл, які конкурували з англійськими (ліберальна партія в Канаді, націоналістична партія ПАС). Виключенням були Австралія і Нова Зеландія, економіка яких більшою мірою залежала від Англії.

У колоніальній Індії під час визвольного руху 1918-1922 рр. Національний конгрес перетворився у потужну, масову політичну організацію, яка ставила на своїх сесіях політичні та економічні вимоги. Під час Першої світової війни ІНК була висунута вимога надання Індії у майбутньому (на невстановлений строк) самоуправління на правах домініону в межах Британської імперії.

Таким чином, особливості просування домініонів до незалежності визначили розвиток відносин між метрополією та її „кольоровими” колоніями, а також шляхи трансформації імперії у цілому. Знайдений баланс інтересів Великобританії та домініонів дозволив створити принципово нове міждержавне утворення - Британську Співдружність Націй, проекти якого розглядалися представниками різних політичних сил досліджуваного періоду. Елітні школи, університети, державне управління, армія, преса і парламентська система Індії побудовані за британським зразком.