Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ І ПОЛІТИЧНИЙ РОЗВИТОК ОБ'ЄДНАНОЇ НІМЕЧЧИНИ

Спеціальність: Всесвітня історія

Мартинов Андрій Юрійович

Київ, 2008 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Дослідження німецької історії традиційно посідає важливе місце серед проблем всесвітньої історії. Значна увага німецькій проблематиці приділяється й у вітчизняній історичній науці. Зокрема, триває вивчення участі етнічних німців у соціально-економічному та політичному житті України. Широкий діапазон досліджень стосується проблем нової й новітньої історії Німеччини, українсько-німецьких відносин різних періодів. Водночас на науковий аналіз заслуговує досвід соціально-економічної та політичної трансформації Німеччини.

Адже об'єднання Німеччини 3 жовтня 1990 р., стало епохальною подією глобального масштабу. Внаслідок цього закінчився період «холодної війни» в історії європейської системи міжнародних відносин. Інтенсивними стали інтеграційні процеси в Європі, ключову роль у яких продовжує відігравати Німеччина.

Трансформаційний процес, який відбувався в німецькому суспільстві, становить суттєвий науковий та практичний інтерес. Передусім, як приклад ефективних соціально-економічних та політичних змін на Сході Німеччини, та ролі у цих подіях «старих» західнонімецьких федеральних земель. Впродовж 1990-2005 рр., Федеративна Республіка Німеччина успішно вирішувала складні проблеми соціально-економічного, політичного та ментального зближення західних і східних федеральних земель. Причому цей процес ускладнювався зовнішніми умовами глобальної нестабільності та потребами виконання Німеччиною ролі головного провідника європейської інтеграції.

Вітчизняній історичній науці важливо осмислити зазначені процеси. Адже адекватне розуміння німецького історичного досвіду, його впливу на розвиток та функціонування суспільно-політичних механізмів Федеративної Республіки Німеччини дає можливість Україні послідовно реалізовувати мету формування стратегічних двосторонніх відносин.

Позиція Німеччини суттєво впливає на відносини України з Європейським Союзом. Констатація цього факту означає, що розуміння способів реалізації німецьких національних інтересів дає можливість Україні краще визначити та ефективно втілювати свої національні інтереси, що особливо важливо у взаємопов'язаному та взаємозалежному світі.

Поки що в Україні приділяється недостатня увага цьому аспекту розвитку досліджень новітньої історії Німеччини. Тому актуальність теми дисертації зумовлена необхідністю на основі конкретно-історичного аналізу вищезазначених подій та процесів розробити епістемологію сприйняття українським дослідником німецького досвіду адаптації національного історичного досвіду до актуальних потреб національного та загальноєвропейського розвитку.

Об'єктом дослідження є Федеративна Республіка Німеччина у межах визначеного хронологічного періоду.

Предметом вивчення є трансформація німецького суспільства в процесі досягнення національної єдності та розвитку європейської інтеграції.

Хронологічні рамки дисертації охоплюють завершений історичний період. Нижня хронологічна межа пов'язана з 1990 р., коли формально було реалізовано пріоритетну національну мету та досягнуто об'єднання Німеччини.

Вибір верхньої дати - 2005 р., обумовлено кардинальною зміною складу правлячої коаліції на федеральному рівні, коли до влади внаслідок дострокових виборів прийшла “велика коаліція” у складі Християнсько-демократичної партії, баварського Християнсько-соціального союзу та Соціал-демократичної партії Німеччини. Це означало, що спільну відповідальність за подальшу трансформацію німецького суспільства взяли на себе провідні політичні сили країни.

Географічні межі визначаються територією Федеративної Республіки Німеччини у державних кордонах, легітимізованих на основі міжнародно-правових домовленостей 1990 року.

Мета дисертаційної роботи полягає у ретельному досліджені зв'язків між внутрішніми та зовнішніми факторами, які вплинули на трансформаційний розвиток суспільства об'єднаної Німеччини.

Досягнення цієї мети залежить від розв'язання наступних завдань:

- охарактеризувати внутрішні та зовнішні фактори, які впливали на перебіг та наслідки об'єднання Німеччини;

- з'ясувати вплив процесів глобалізації та економічних аспектів досягнення німецької національної єдності на соціальну структуру як сукупність соціальних зв'язків між різними суспільними групами ФРН;

- продемонструвати роль Німеччини у європейському монетарному союзі;

- дослідити проблему обрання неоліберальної або соціал-демократичної концепції трансформації німецької моделі соціального ринкового господарства;

- показати еволюцію політичних інститутів ФРН після об'єднання та особливості розвитку її політичної системи;

- простежити за діяльністю правоцентристських політичних партій Німеччини;

- вивчити соціальну базу, форми та методи функціонування лівоцентристських політичних партій Німеччини;

- проаналізувати вплив європейської інтеграції на об'єднання Німеччини;

- встановити кореляцію між внутрішньополітичним розвитком ФРН та зміною концептуальних засад і практики міжнародної політики Німеччини;

- виявити специфіку німецьких інтересів на пострадянському просторі, зокрема, щодо України.

Теоретико-методологічну основу дисертації становлять загальнонаукові та спеціальні методи пізнання. Загальні теоретичні засади дисертаційного дослідження обґрунтовувалися автором, виходячи з досягнень німецької інтелектуальної практики. Зокрема, у німецькому історичному досвіді онтологія та гносеологія є концептуально пов'язаними. Тому німецька історіографія дозволяє тлумачити як практично-історичні, так і суто світоглядні складності процесу історичного самоусвідомлення Німеччини як одного з традиційних європейських лідерів. На прикладі Німеччини дуже зручно спостерігати, як згуртований, працьовитий та інтелектуально розвинутий європейський народ може постійно прагнути вдосконалення базових засад свого національного життя і що в нього виходить в результаті таких всенародних прагнень у сенсі історичної практики. Мова йде про складності демократизації, скидання баласту тоталітарної історії.

Нарративний метод використовувався для аналізу джерельної та історіографічної бази дослідження. Його застосування дозволило провести диференціацію архівних документів відповідно до потреб розв'язання завдань дисертаційного дослідження.

Діалектичний метод було використано з метою вивчення загальних тенденцій розвитку об'єднаної Німеччини, з'ясування існуючих протиріч та виявлення можливостей їхнього подолання.

Конкретно-історичний та проблемно-хронологічний методи дали можливість об'єктивно з'ясувати взаємозв'язок процесів і явищ новітньої історії ФРН.

Структурно-функціональний метод став інструментом дослідження тенденцій трансформації соціальної структури німецького суспільства та дозволив встановити стабільну кореляцію між ціннісними соціальними орієнтирами та політичними симпатіями більшості громадян ФРН.

Системний метод було використано з метою розробки теоретичних та практичних висновків дисертаційного дослідження.

Натомість статистичний метод дав можливість проілюструвати найважливіші тези дисертації та переконливо їх аргументувати.

Компаративний метод сприяв порівнянню специфіки різних тенденцій розвитку об'єднаної Німеччини в європейському та глобальному контекстах.

Новизна одержаних результатів дослідження передусім полягає у здійсненні комплексного аналізу новітньої історії ФРН (1990-2005 рр.). Переглянуто характеристику внутрішніх та зовнішніх аспектів процесу об'єднання Німеччини. Встановлено не лише позитивні моменти вирішення ключового для історичної долі Європи «німецького питання», а й доведено вплив цього процесу на виникнення якісно нових внутрішньополітичних проблем та економічних ризиків, логічно пов'язаних зі швидким об'єднанням ФРН та НДР. Виявлено певний негативний ефект радикального подолання прірви між рівнем життя на Заході та на Сході Німеччини для ефективного функціонування механізмів соціального ринкового господарства.

У дисертаційному дослідженні вперше у вітчизняній історіографії показано системний вплив процесу глобалізації, європейської інтеграції та об'єднання Німеччини на соціально-економічний та політичний розвиток ФРН (1990-2005 рр.). Одним із наслідків цього є трансформація соціальної структури німецького суспільства, яка поступово набуває ознак постіндустріального соціуму. Водночас під впливом фактору безробіття та поглиблення соціальної диференціації відбувається маргіналізація нижніх верств середнього класу. Збільшується розрив у доходах між найбагатшими найбіднішими громадянами країни. Впродовж 1990-2005 рр., суттєвий вплив на соціальну структуру мали демографічні проблеми, пов'язані зі зменшенням народжуваності та старінням громадян Німеччини. Особливо гостро негативні тенденції проявили себе у східних федеральних землях. Стратегічно зазначені проблеми, незважаючи на зусилля уряду спрямовані на матеріальне стимулювання народжуваності, не розв'язані. Автор показав негативний вплив на демографічну проблему постмодерних суспільних цінностей, а також моральної кризи соціального буття традиційної німецької родини.

Виявлено і проаналізовано вплив створення Монетарного союз ЄС на трансформацію соціального ринкового господарства Німеччини. Показано, що відмова від німецької марки, як символу післявоєнного «економічного дива» та відродження національної ідентичності, стала не лише економічним, а й болісним психологічним процесом. Однак запровадження спільної європейської грошової одиниці було, зокрема, умовою отримання згоди Франції на прискорене об'єднання Німеччини. Готівкова європейська грошова одиниця «євро» стала ознакою подолання історичних традицій німецького авторитарного домінування в Європі. Водночас «євро» є своєрідним «гештальтом» остаточно європеїзованої Німеччини.

Нові результати одержано в процесі дослідження еволюції політичних інститутів об'єднаної Німеччини. Історичні наслідки цього процесу логічно пов'язані не лише з перенесенням федеративної столиці з провінційного Бонну до космополітичного Берліну, а й зі зміною нормативних правил, функцій та змісту діяльності суспільно-політичних інститутів президента ФРН, бундесканцлера, верхньої та нижньої палат парламенту - бундестагу та бундесрату. Встановлено, що вирішальний вплив на цей процес має перегляд правових норм субсідіарності на німецькому федеральному та загальноєвропейському рівнях.

У вітчизняний науковий дискурс введено нові факти про специфіку функціонування та особливості діяльності правоцентристських та лівоцентристських політичних партій ФРН. Доведено, що пошуки німецькою політичною елітою «нового центру», які у листопаді 2005 р., привели до формування «великої коаліції», обумовлювалися соціальною мобільністю німецького середнього класу та еволюційною зміною його ціннісних та політичних уподобань.

Отримало подальший розвиток твердження про кореляцію між об'єднанням Німеччини та прискоренням процесу європейської інтеграції. Створення Європейського Союзу фактично стало французькою відповіддю на суттєве посилення німецької потуги.

Із залученням нових джерел розтлумачено німецькі підходи до розширення Європейського Союзу та проаналізовано ризики зазначеного процесу для гомогенності соціального та політичного простору ЄС.

Встановлено основні результати німецької зовнішньополітичної стратегії після розпаду СРСР, показано еволюцію підходів урядів Г. Коля та Г. Шредера до реалізації «східної політики» ФРН.

Практичне значення одержаних результатів полягає в комплексному досліджені історії об'єднаної Німеччини (1990-2005 рр.). Теоретичне значення дисертаційного дослідження обумовлюється розробкою епістемології німецької специфіки адаптації історичного досвіду до потреб національного та загальноєвропейського розвитку. Висновки та фактичний матеріал дисертації можуть бути використані при написанні підручників з історії Німеччини, історії міжнародних відносин, при підготовці узагальнюючих праць і монографій, у вузівській діяльності при опрацюванні спеціальних лекційних курсів, семінарів, навчальних посібників і підручників, а також у практичній діяльності Міністерства закордонних справ України.

Зв'язок роботи з науковими планами. Дисертація виконана в рамках науково-дослідницької теми відділу всесвітньої історії і міжнародних відносин Інституту історії України НАН України “Європа і Україна: загальне і особливе в цивілізаційному розвитку і міжнародних відносинах ХХ ст.” (державний реєстраційний номер 0199U4230).

Апробація результатів дисертації Основні положення і висновки дисертації доповідалися на п'яти міжнародних конференціях та у спеціальній науковій доповіді на засіданні вченої ради Інституту історії України НАН України:

- Postmoderne Demokratie in Mittel und Osteuropa: Wiederspruch der Entwicklung // Demokratie in Mittel und Sьd-Ost Europa. - Erwartungen und Wirklichkeit im 19. und 20. Jahrhundert. - Satu-Mare, 2001. - s. 298-300;

- Энергетическая зависимость Украины в условиях глобализации // Энергетические проблемы украинско-российских отношений. Российско-украинский альманах. - Санкт-Петербург: Петербургский государственный университет. - 2001. - с. 305-312;

- Політична системи України та Німеччини в контексті сучасних викликів // Парламентсько-президентська форма правління. Україна та німецький досвід. - Збірник наукових праць. - К.: Національна академія управління при Президентові України. - 2003. - с. 59-70. (у співавторстві з д. с. н. Е.А. Афоніним, авторський внесок с. 65-70);

- “Україна в процесі взаємодії з європейською транснаціональною демократією” // Виступ на міжнародній науковій конференції “Демократія і соціальна правова держава в Європі” (Київ, листопад 2007 р.);

- “Україна в європейській політиці сусідства” // Виступ на міжнародній науково-практичній конференції “Зовнішня політика і дипломатія України: історичний і сучасний виміри”, присвяченій 90-річчю сучасної дипломатичної служби України (Київ, грудень 2007 р.).

Результати дослідження відображені у 3-х індивідуальних монографіях, а також у 29 статтях (з них 22 статті у фахових наукових виданнях, визначених ВАК України) загальним обсягом 65,5 друк арк.

Структура дисертації обумовлена метою і завданнями розробки теми дослідження. Робота складається із вступу, шести розділів, висновків, списку джерел і літератури. Обсяг основного тексту 388 стор. Список джерел і літератури нараховує 705 найменувань. Загальний обсяг - 440 стор.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність, хронологічні межі, визначено предмет і об'єкт дослідження, сформульовано його мету та конкретні завдання, охарактеризовано теоретико-методологічну основу, розкрито наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, подано інформацію про наукову апробацію отриманих результатів.

У першому розділі - “Стан наукової розробки теми і джерела дослідження” проведено аналіз вітчизняної, російської та німецької історіографії, яка стосується теми дисертації. В українській історичній науці першу докторську дисертацію за спеціальністю всесвітня історія з проблематики «німецького питання» та його розв'язання захистив А.І. Кудряченко. Подальші його наукові розробки стали суттєвим внеском у дослідження сучасних тенденцій розвитку об'єднаної Німеччини. Значна увага у вітчизняній історичній літературі приділяється дослідженню минулого та сучасного стану громади етнічних німців в Україні. Досліджено історію виникнення та структуру розселення німецьких громад, розкрито їхню роль у житті України. Показано проблеми німців України та причини їхнього повернення до ФРН.

У вітчизняних підручниках для вищих навчальних закладів частково розкрито проблему остаточного врегулювання «німецького питання». Зокрема, кінець ялтинсько-потсдамської системи висвітлено у розділі, підготовленому В.Ю. Крушинським та В.О. Якубовим. Як самодостатній предмет аналізу європейська політика Німеччини є предметом монографічного дослідження Р.А. Кривоноса та кандидатської дисертації С.В. Кондратюка.

У монографії В.П. Газіна докладно проаналізовано економічні аспекти східноєвропейського напрямку зовнішньої політики Ваймарської республіки, що дає можливість провести компаративний аналіз здобутків та проблем цього вектору німецьких інтересів із політикою об'єднаної Німеччини щодо Центрально-Східної Європи. Дослідження Л.О. Лещенка відкрили у вітчизняній історіографії напрямок вивчення системи європейської безпеки у контексті нової східної політики ФРН, а його висновки дають можливість прослідкувати за еволюцією німецьких підходів до гарантування регіональної та глобальної безпеки.

У російській історичній науці проблеми розвитку об'єднаної Німеччини на особливу увагу заслуговують монографії М.В. Павлова, який займається історією Німеччини від 1945 р., до сьогодення. Плідно працюють над проблематикою сучасного розвитку Німеччини співробітники Центру німецьких досліджень Інституту Європи РАН. Зокрема, завідувач названого Центру В. Бєлов спеціалізується на питаннях економічного розвитку ФРН. Еволюцію німецького федералізму у контексті внутрішньополітичного розвитку та європейської інтеграції досліджують І. Бусигіна та В. Васильєв. Змістовним є науковий доробок С. Погорєльської, яка дослідила діяльність неурядових німецьких політичних фондів та їхній вплив на функціонування німецького громадянського суспільства.

У німецькій історичній науці системне осмислення історії двох німецьких держав, об'єднання Німеччини фактично відбувалося одночасно з цими важливими подіями. У монографії відомих німецьких істориків Т. Елвейна та Е. Хольтманна “50 років Федеративній Республіці Німеччина. Розвиток - Перспективи” детально висвітлено німецьку історію 1949-1999 рр., та проаналізовано основні концептуальні підходи до з'ясування об'єктивних і суб'єктивних причин падіння Берлінського муру та єднання німецької нації. Концептуальні підходи, пов'язані з модернізацією, лібералізацією та «вестернізацією» Німеччини впродовж 1949-1990 рр., проаналізовано у “Довіднику німецької єдності” (за ред. В. Вайденфельда).

Змістовною є німецька наукова дискусія, яка стосується характеристики політичної історії ФРН 1990-2005 рр.

Зокрема, Р.Барцель вважає, що лакмусовим папірцем, який дає підстави робити висновок про народження “Берлінської” республіки є зміни соціальної структури німецького суспільства, пов'язані із формуванням постіндустріальної моделі економіки, нова ідентифікація Німеччини в Європі та загалом на міжнародній арені. Інший німецький дослідник політичної історії Ю. Діттбернер вважає, що збереження партійно-політичної системи ФРН та її конституційних засад не дає достатньо підстав казати про народження нової “Берлінської” республіки.

Історичний аналіз розвитку німецьких політичних партій дає підстави зробити висновок про загалом об'єктивний підхід до вивчення еволюції партійних концепцій та практики діяльності парламентських партій ФРН. Наприклад, у монографії С. Міллер та Х. Поттхофа розглянута історія німецької соціал-демократії від часу заснування до 1990 року. Зазначена праця є ідейно виваженою і взагалі в партійній історії СДПН вважається “хрестоматійною”. Натомість інша лівоцентристська “Партія зелених” після входження 1998 р., у коаліцію із есдеками на федеральному рівні опинилася в епіцентрі політичних дискусій. Значна увага, зокрема, приділена суб'єктивній ролі Й. Фішера в історії “Партії зелених”. Актуальні партійні дискусії щодо соціально-екологічної модернізації Німеччини розглянула в своїй монографії А. Радчке.

Традиційно під прискіпливим поглядом істориків знаходиться Християнсько-демократична партія ФРН. Зокрема, Г. Ланггут дослідив скандал із нелегальними партійними рахунками, яка коштувала іміджу Г. Коля в історії. Попри політичні проблеми правоцентристська ХДС зміцнила свій авторитет та повернула собі позиції в політичному житті ФРН. На це звертається увага в монографії Т. Дюра та Р. Сольдта, які проаналізували розвиток ХДС після “епохи Г. Коля”.

Проблеми реформування механізмів функціонування федералізму після об'єднання Німеччини лишаються в центрі внутрішньополітичної дискусії у ФРН. Віддзеркалення цього дискурсу вдало показано у монографії Д. Метлефа, присвяченій компаративному аналізу роботи верхньої палати парламенту Бундесрату в ФРН та Австрії. Зазначений дослідник акцентував увагу на проблемі субсідіарності у внутрішньополітичному та загальноєвропейському контексті.

Історичний аналіз економічних проблем об'єднаної Німеччини головним чином концентрується на вивченні соціально-економічних наслідків єднання та на з'ясуванні витоків та наслідків кризи системи соціального ринкового господарства в умовах глобалізації. Зокрема, Д. Дьорінг дійшов висновку, що в умовах економічної глобалізації посилюються соціальні протиріччя. Причини цього він вбачає у розмиванні середнього класу, який втрачаючи роботу, позбавляється не лише джерел для самостійної зайнятості, а й своєї ідентифікації. Детальніше на цій проблематиці в ФРН зупинилися в “Довіднику соціальної політики в ФРН” Й. Фреріх та М. Фрей. З їхньою тезою про ключову негативну роль безробіття в процесі кризи соціального-ринкового господарства згоден Х. Зіберт. Він у монографії “Безробіття без кінця. Стратегії для більшої зайнятості” розглянув існуючі пропозиції щодо створення нових робочих місць в різних секторах економіки.

Вплив об'єднання на зміни у зовнішній політиці ФРН змістовно дослідила Х. Хафтендорн. У контексті дисертаційного дослідження особливий інтерес становить розділ її монографії, присвячений компаративному аналізу змін у зовнішньополітичних орієнтирах Німеччини за часів канцлера Г. Коля та канцлера Г. Шредера. В свою чергу британські дослідники С. Балмер та Ч. Джеффрі звернули увагу на важливість процесу не подальшого “онімечування” Європи, а послідовної “європеїзації” Німеччини. Російські аспекти німецької політики системно, виходячи з неореалістичних підходів, дослідив А. Рар. Водночас ознайомлення з важливим науковим доробком попередників засвідчило доцільність подальшого вивчення соціально-економічного та політичного розвитку ФРН.

Аналіз джерельної бази дисертації розпочнемо з мемуарної літератури відомих політичних діячів, які так чи інакше торкаються історії об'єднаної Німеччини. Американські підходи до цієї проблеми висвітлені у книзі спогадів Дж. Буша. Він фактично погоджується з тодішнім радянським лідером М. Горбачовим в принциповому питанні, яке стосується значення об'єднання Німеччини для розширення Європейського Союзу та подальшого розвитку демократії у світі. Аналогічної точки зору в своїх спогадах дотримувався й В. Брандт. Натомість колишній останній голова КДБ СРСР Г. Крючков вбачає в позиції М. Горбачова щодо об'єднання Німеччини пряму зраду радянських інтересів. На помилках радянського керівництва в процесі прискорення об'єднання Німеччини наголошує й колишній прем'єр-міністр НДР Г. Модров. Ознайомлення з мемуарами, попри їхню апріорну суб'єктивність та апологетику політичних позицій авторів, дає підстави вважати їх суттєвим доповненням до загальної джерельної бази дисертаційного дослідження. Наприклад, адекватна реконструкція перебігу історичного засідання Політбюро ЦК СЄПН, на якому було прийнято рішення щодо відкриття додаткових проходів крізь Берлінський мур, вирисовується лише на підставі компаративного аналізу мемуарів тодішніх дійових осіб канцлера Г. Коля, президента ФРН Р. фон Вайцзекера, тимчасового лідера НДР Е. Кренца, партійного функціонера О. Шальк-Голодковського, одного із представників східнонімецьких дисидентів М. Меккеля, тодішнього лідера західнонімецьких соціал-демократів О. Лафонтена.

Найбільш цікавим питанням мемуарно-біографічної німецької літератури стала запекла дискусія навколо особи канцлера німецької єдності Гельмута Коля, який після скандалу навколо нелегальних рахунків ХДС власну позицію з цього питання виклав у формі опублікованих щоденників за період 1998-2000 років.

Тим самим він напередодні десятиріччя об'єднання Німеччини частково відновив власне реноме у історії і започаткував новий тип мемуарів, які стосуються актуальних питань політики. Але першоджерела, тобто документи, які безпосередньо стосувались нелегального фінансування ХДС незадовго до поразки Г. Коля на виборах 1998 р., були знищені в архіві відомства федерального канцлера.

Фактична інформація, яка використана у дисертації, зберігається у архіві канцелярії федерального канцлера, архіві бундестагу та верхньої палати парламенту бундесрату, а також у архівних фондах провідних німецьких політичних партій, федерального міністерства закордонних справ та Європейської Комісії. Зокрема, цінну інформацію, яка стосується внутрішньополітичних перипетій процесу об'єднання Німеччини, дали документи фонду Архіву партій та масових організацій НДР. Цікавими є відомості Головного архіву Саксонії, які стосуються підйому народного руху в місті Дрездені. Вагомі свідчення розгубленості, дезорієнтації та безсилля дають протоколи засідань Політичного бюро “Соціалістичної єдиної партії Німеччини” (СЄПН) доби підйому акцій протесту. Зазначені документи зберігаються в Центральному партійному архіві СЄПН у Бундесархіві.

Компаративний аналіз фактичних даних “Довідника німецької єдності” та видання документів “Горбачов - Фонду” дав підстави зробити висновок про свідому апологетику видавців російського збірника документів, який представляє позицію М. Горбачова з німецького питання переважно в комплементарному сенсі. Загалом опубліковані та неопубліковані архівні джерела дали можливість відтворити та уточнити окремі деталі процесу прийняття рішень під час об'єднання Німеччини.

Архівні фонди парламентських політичних партій ФРН представлені у відділеннях партійних архівів Християнсько-демократичної партії ФРН, Християнсько-соціального союзу ФРН, Соціал-демократичної партії Німеччини, Вільної демократичної партії та Партії зелених Німеччини. Ознайомлення з ними сприяло дослідженню особливостей партійної конкуренції у внутрішньополітичному житті об'єднаної Німеччини. Вагомим доповненням у цьому контексті стали документи архіву німецького бундестагу. Вони розкривають основні моменти парламентських дискусій із найважливіших питань внутрішньої та зовнішньої політики об'єднаної Німеччини. Путівником по цим матеріалом стало довідкове видання третього тому “Біографічного довідника членів німецького бундестагу та четвертий том “Хронології історії німецького бундестагу (1949-1999 рр.)”.

Дослідження зовнішньої політики Німеччини здійснювалося на основі документів Федерального міністерства закордонних справ ФРН, які регулярно публікуються. Важливе значення для з'ясування німецької позиції з актуальних питань європейської інтеграції мало вивчення опублікованих Маастрихтського, Ніццького та Амстердамського договорів. Багату на факти інформацію та статистичні дані подають матеріали Європейської комісії.

У другому розділі - «Історичні наслідки розв'язання «німецького питання» автор розглянув особливості відносин Західної та Східної Німеччини напередодні краху комунізму, проаналізував перипетії суспільно-політичних змін, які були пов'язані із прискореним процесом об'єднання Німеччини. Доведено, що НДР внаслідок різкого наростання іманентних протиріч і напруги в суспільстві була демонтована системними зусиллями й ззовні, й зсередини. Впродовж 80-х рр. ХХ ст., західнонімецькій еліті вдалось застосувати до НДР не класичні військово-силові, а ефективні маніпулятивні технології, завдяки яким було зруйновано ціннісне ядро ідеології соціалізму у «кольорах НДР». Натомість західнонімецька еліта спромоглася мобілізувати громадську думку на підтримку офіційного урядового курсу щодо прискореного об'єднання Німеччини. Встановлено, що «оксамитова революція» в НДР була ключовим моментом посткомуністичної трансформації Центральної Європи, адже саме «німецько-німецьким» кордоном проходила цивілізаційна межа радянського геополітичного блоку. Падіння Берлінської стіни стало початком мирної демократичної революції в НДР, яка дала поштовх об'єднанню Німеччини.

Східнонімецьке суспільство через фактичне «двовладдя» «круглого столу» та уряду Х. Модрова стало інструментом руйнації решток старої політичної системи. «Круглий стіл» виконав функцію каталізатора формування альтернативних владних структур у фазі політичної трансформації Східної Німеччини. Зазначений процес дав імпульс ефекту доміно, який був пов'язаний із крахом радянської моделі соціалізму.

Фактично НДР була «вітриною» соціалізму в Європі, втіленням «лівішої» за соціал-демократичну ідеології, по-друге, кордоном двох німецьких держав проходила головна «лінія фронту» між двома соціальними системами та найпотужнішими військово-політичними блоками, по-третє, демонтаж соціалістичної системи в НДР, руйнував фундамент не лише впливу СРСР в регіоні, а й всього соціалістичного табору, по-четверте, успіхи та проблеми суспільно-політичних перетворень 90-х рр. ХХ ст., в нових східних землях ФРН були лакмусовим папірцем для решти колишніх соціалістичних країн, створювали референтні умови для визначення етапів реформ, та порівняльного аналізу їх результатів. Нарешті, останній за переліком, але не за історичним значенням, п'ятий фактор, пов'язаний зі значенням успішної соціально-політичної трансформації колишньої НДР для прискореного розвитку європейської інтеграції, адже ФРН з 1990 р., стала економічно, а незабаром і політично найпотужнішим членом ЄС. Варіант прискореного об'єднання Німеччини приніс найменше негативних результатів, гарантувавши європейську стабільність в умовах радикальних геополітичних зрушень.

У третьому розділі - “Німецька модель соціальної ринкової економіки в умовах національного та європейського об'єднання” проаналізовано економічні наслідки об'єднання Німеччини в європейському та глобальному контекстах. Встановлено, що німецьке соціальне ринкове господарство після 3 жовтня 1990 р., опинилося під подвійним пресингом, з одного боку, мільярди марок валового національного доходу знадобилися для конвергенції економічних систем Сходу і Заходу Німеччини, а з іншого боку, інтенсифікація процесу глобалізації спричинила стрімкий відтік капіталів, зокрема, до нових країн членів Європейського Союзу, де вартість робочої сили є меншою за німецьку. Цей чинник посилив тиск на німецький ринок праці та спонукав до суспільно-політичної дискусії з питання реформування німецької соціальної системи. Зокрема, розглянуто податкові протиріччя, які негативно позначаються на функціонуванні німецької економіки в умовах глобалізації. Завдяки цьому транснаціональні корпорації спроможні мінімізувати оподаткування, а національний середній виробник несе основну частину навантаження.

Зазначається, що прискорення створення європейського Монетарного союзу вважається «французькою» відповіддю на об'єднання Німеччини. Канцлер ФРН Г. Коль та президент Франції Ф. Міттеран 4 січня 1990 р., на зустрічі в Біарриці домовились, що ціною згоди Парижа на об'єднання Німеччини буде відмова від західнонімецької марки. Спільна грошова одиниця мала стати матеріальним символом успішності європейської інтеграції. На червневому 1996 р., флорентійському саміті ЄС були погоджені макроекономічні показники Пакту монетарної стабільності. Передбачались суворі економічні санкції за порушення критеріїв, визначених Маастрихтським договором 1992 року. Уряд канцлера Г. Коля був стурбований тим, аби євро було таким само стабільним, як і німецька марка. Лише за цих обставин фактична втрата національного фінансового суверенітету відчувалась би не так боляче. Адже від німецьких громадян вимагали принести на вівтар єдиної Європи свою марку, яка після 1949 р., виконувала функцію своєрідного ерзац-символу об'єднаної нації. Причому більша частина фінансових витрат на євро мала лягти на гаманці саме німців. Високий курс євро негативно позначається на конкурентній спроможності економіки ЄС та особливо Німеччини як провідного світового експортера. Після переходу на євро рано чи пізно доведеться привести у відповідність політичну складову інтеграційного проекту, уніфікувати структуру національних державних бюджетів та гармонізувати податкове законодавство. Валютна інтеграція неминуче обумовлює інтеграцію політичну та військову. Наслідком чого є поступовий розвиток спільної зовнішньої та оборонної політики Європейського Союзу.

У четвертому розділі - “Партійна система об'єднаної Німеччини” проаналізовано поступову трансформацію політичної сфери ФРН. Встановлено, що ХДС-ХСС та Вільна демократична партія намагаються акцентувати політичну діяльність не на лобіюванні економічних інтересів, а на захисті прав людини в громадянському суспільстві. Лівоцентристський політичний спектр об'єднаної Німеччини є більш фрагментованим, ніж правоцентристський. Це обумовлюється великою різноманітністю суспільних практик та ціннісних орієнтирів представників соціальної бази соціал-демократів, «Партії зелених» та трансформованої у «Ліву партію» колишньої Партії демократичного соціалізму. Створення за результатами дострокових виборів 2005 р., «великої коаліції» посилило взаємовпливи програмних положень правоцентристів на соціал-демократів.

«Партія зелених» вступила в період випробування своїх принципів реальною владою. Формою цієї трансформації стала відмова від колишнього статусу громадської ініціативи та остаточне перетворення на традиційну “бюрократизовану” кадрову партію. Першим кроком партії у її новому статусі стало створення федерального апарату з посадами голови, президією та більш централізованими партійними структурами на місцях. Загалом впродовж 1985-2005 рр. «Партія зелених» входила до правлячих коаліцій у 9 з 16 федеральних земель.

Партія демократичного соціалізму (ПДС) знайшла баланс між вірністю спадку НДР і новою політичною реальністю. В історії ПДС можна виділити два чітких періоди у розвитку ідеологічного забезпечення діяльності партії. Перший ідентифікується 1990-1998 рр., коли прагматичний політичний курс Г. Гізі загалом забезпечував ідеологічну єдність партії. Другий період фактично розпочався у вересні 1998 р., після приходу до влади «червоно-зеленої» коаліції.

Його особливістю була потреба опонувати лівоцентристській політиці нового уряду. Внаслідок цього в ПДС намітився розкол між соціалістами - прагматиками та так званою «комуністичною платформою». У період до 1998 р., ПДС в ідеалі намагалась не бути ідеологічним реставратором моделі антидемократичного соціалізму. ПДС створювала собі імідж партії соціального і лівоорієнтованого прагматизму.

У п'ятому розділі - “Об'єднана Німеччина та оновлення Європейського Союзу” досліджено вплив європейської інтеграції на розв'язання «німецького питання» та показано роль ФРН у Європейському Союзі. Автор зазначає, що швидке об'єднання, значні інвестиції у модернізацію Сходу, прискорене введення спільної грошової одиниці євро стали шоком для соціального ринкового господарства. Потрібна Європа, яка захищатиме свої цінності у світі, лишаючись економічно потужною і соціально справедливою. У боротьбі назв між французьким “екю” та німецьким «євро» переміг німецький варіант, а незалежний Європейський центральний банк, відповідальний за ефективне проведення наднаціональної монетарної політики, обрав за місце перебування своєї резиденції Франкфурт-на-Майні. Введення «євро» стало важливим спільним німецько-французьким стратегічним проектом. Франція та Німеччина залишаються найважливішими торговельними та політичними партнерами. Органічним втіленням процесу фінансової глобалізації в Європейському Союзі стало створення Монетарного союзу. 1 липня 1990 р., набув чинності Єдиний європейський акт, який регламентував скасування внутрішніх кордонів та митного контролю, встановлювалось вільне переміщення робочої сили, капіталів, послуг. Також були піддані уніфікації національні стандарти, податкові системи і національне законодавство.

Процес масштабного розширення Європейського Союзу вимагав глибокої трансформації структур, які забезпечують функціонування європейської інтеграції. Вихід політичних процесів на наднаціональний рівень породжує дефіцит легітимізації різних інститутів, які є плодом процесу європейського єднання. Все частіше доводиться обирати між рішення наднаціональних органів влади та національним суверенітетом. Одна з найменш населених країн розширеного ЄС в разі реалізації такого варіанту Мальта мала стільки ж голосів, скільки й впливова німецька федеральна земля Баварія. Тому було висунуто компромісне рішення щодо «подвійної більшості» (голосів країн-членів, які мають найбільшу чисельність населення) при прийнятті рішень у ЄС.

1 травня 2004 р., в історії Європи відбулась епохальна подія. Західна Європа об'єдналась із Східною Європою, завершивши тим самим період радикальних змін. Трансформується система регіональних впливів у ЄС, що може породжувати нову структуру конфлікту інтересів не лише окремих країн, а й різних регіональних угруповань.

У шостому розділі - «Зовнішня політика ФРН у пошуках прагматичної глобальної відповідальності» досліджено вплив об'єднаної Німеччини на сучасну систему міжнародних відносин. За часів канцлера Г. Коля (1990-1998 рр.) німецько-американські відносини стали партнерськими, солідарними та прагматичними. З приходом у січні 2001 р., до влади адміністрації Президента Дж. Буша-молодшого справжнім подразником для німецьких зелених стала відмова Дж. Буша виконувати положення Кіотського протоколу про кліматичні зміни. Хоча німецький бізнес був вкрай незацікавлений у конфронтації зі США, найгостріші суперечності спостерігалися впродовж 2003-2005 рр., під час «гарячої» фази іракської війни. Європа у відносинах зі США може опинитись у ролі Афін за часів Римської імперії. На цьому фоні в середовищі німецької еліти триває дискусія між «атлантистами» та «європеїстами».

Після розпаду СРСР об'єднана Німеччина віддавала перевагу стосункам із Росією. За часів канцлера Г. Коля (1990-1998) пріоритетним напрямком двосторонніх економічних зв'язків став нафтогазовий комплекс. Зазначена традиція була продовжена за «червоно-зеленого» уряду на чолі з канцлером Г. Шредером (1998-2005), який після відставки навіть очолив спільне підприємство з будівництва Північноєвропейського газопроводу. Натомість «велика коаліція» на чолі з А. Меркель, зберігаючи вигідні економічні зв'язки з Росією, більше уваги намагається приділяти проблемам прав людини, та іншим спірним моментам, зокрема, критикуючи авторитарну внутрішню та неоімперську зовнішню політику Росії на пострадянському просторі. ФРН сприяла розробці спільної стратегії ЄС щодо країн Кавказу та Центральної Азії. Цей курс має забезпечити диверсифікацію джерел постачання нафти та газу до ФРН та інших країн Європи. Відмова Росії ратифікувати «Європейську енергетичну хартію», протиріччя з приводу подальшого розширення НАТО, розміщення американських систем протиракетної оборони на території Польщі та Чехії лишаються ключовими спірними питання в німецько-російських відносинах, що негативно впливає на розробку нової стратегічної Угоди про співробітництво між Росією та Європейським Союзом, яка 2008 р. має замінити відповідну Угоду 1994 року.

За канцлерства Г. Коля домінантою політики ФРН щодо України стало бажання збереження стабільних відносин з Росією. Цій стратегічній меті було підпорядковано увесь комплекс двосторонніх політичних, економічних та культурних відносин. Стабільність України є важливою для Німеччини з точки зору гарантування безпечного транзиту російського газу. Урядування «червоно-зеленої» коаліції у Німеччині позначилося подальшим розвитком німецько-російських відносин, порівняно з німецько-українськими, свідченням чого став провал реалізації проекту створення газотранспортного міжнародного консорціуму.

Зовнішня політика ФРН формується на засадах відмови від стратегії недопущення катастрофічних сценаріїв розвитку подій на пострадянському просторі до конструктивного прагматизму. Зважаючи на це, метою Німеччини у відносинах з Україною та Росією є сприяння регіональній стабільності засобами послідовної підтримки демократичних правових, соціальних та ринкових реформ.

Два перші десятиріччя ХХІ ст., стануть часом взаємної адаптації України та розширеного Європейського Союзу.

ВИСНОВКИ

У висновках формулюються нові теоретичні узагальнення та викладають основні результати дисертаційного дослідження, що виносяться на захист.

Уточнено висновки попередників щодо вирішальної ролі економічних успіхів соціального ринкового господарства ФРН, які створювали політичну мотивацію для об'єднання Німеччини. Каталізатором неминучих радикальних змін стала «перебудова» в СРСР, внаслідок якої під сумнів були поставлені військово-політичні гарантії існування Німецької Демократичної Республіки. Соціально-історичний сенс «оксамитової революції» у НДР становила радикальна трансформація квазігромадянського суспільства, яке на новому історичному етапі не змогло адаптувати традиційні механізмі соціального контролю з метою вирішення якісно нових суспільних протиріч. Це стало вирішальним стимулом для радикальних соціально-політичних змін. Окрім політичних підстав для невдоволення, були й суто економічні причини наростання напруженості в НДР. Країна не змогла реалізувати стратегію виробництва конкурентних спроможної продукції на основі дешевих радянських енергоносіїв та західної технології. Апогеєм революції в НДР стало падіння Берлінської стіни, що відкрило шлях до національного об'єднання. «Круглий стіл» опозиційних політичних сил став своєрідний революційним «передпарламентом», який знищив владну систему посткомуністичної доби, забезпечив незворотність демократизації суспільного життя та стабілізував структури влади перехідного періоду. Прискорений варіант об'єднання приніс для ФРН і решти світу найменше негативних наслідків.

Вдалося встановити, що структурні зміни в країнах Заходу, розпад СРСР, країн комуністичних режимів у країнах Східної Європи і закінчення «холодної війни» символічно позначили якісно новий етап процесу глобалізації. Проте з американської точки зору гарантування безпеки було передумовою вирішення питання німецької єдності, а не навпаки. Але внаслідок прискорення процесу розпаду СРСР миттєве вирішення німецького питання стало передумовою і запорукою гарантування європейської і глобальної безпеки. Криза в СРСР дала можливість «Боннській республіці» вирішувати грошима переважну більшість проблем об'єднання Німеччини. Об'єднання Німеччини відбулось в принципово нових історичних умовах за правилами гри, які визначались боннським урядом, відповідно до норм внутрішнього західнонімецького законодавства, у форматі, підтриманому світовим співтовариством, передусім найближчими військово-політичними союзниками ФРН.

Зроблено висновок, що правова і політична уніфікація Німеччини супроводжувалась зростанням безробіття, морально-психологічним дискомфортом, пов'язаним із надзвичайною швидкою соціально-політичною конвергенцією колишньої НДР і ФРН. Внаслідок цього за період 1990-2005 рр. в єдиній країні на рівні ментальності зберігались фактично два німецьких суспільства “оссі” та “вессі”.

Визначено, що аннали всесвітньої історії не зберегли інформацію про більш масштабну програму економічної допомоги, яка була надана Західною Німеччиною для підйому економіки Сходу Німеччини. Відбувалась концентрація земельної власності, внаслідок чого загальна площа сільськогосподарських угідь скоротилась, а обсяг виробництва збільшився. Проте провідні позиції в економіці ФРН продовжують займати машинобудування, автомобільне виробництво, хімічна промисловість, а також електронно-технічна галузь. Однак високий рівень оподаткування, якого потребувала соціальна ринкова економіка, уповільнював темп розвитку об'єднаної Німеччини. Попри це, ФРН міцно посідає друге місце після США за показником загального експорту продукції. Погодити податкову реформу з лібералізацією ринку праці жодному уряду ФРН впродовж 1990-2005 рр., не вдалося. Демонтаж системи соціальних гарантій потребує надання нового романтичного ореолу соціал-дарвінізму, імпортованого у вигляді ідей американських неоконсерваторів. Головним завданням німецької політичної еліти лишається недопущення перетворення соціальної ринкової економіки на «базарну». Адже лише ефективна економіка може забезпечити найкращу соціальну політику. Перетворення «євро» на другу світову резервну валюту об'єктивно обмежило можливості США неконтрольовано використовувати фінансові ресурси всього світу. Водночас спільна грошова одиниця «євро» стає матеріальним символом успішності та незворотності європейської інтеграції.

Встановлено, що за урядування канцлера Г. Коля (1990-1998 рр.) вирішувалися завдання, пов'язані зі зміною соціально-економічного та політичного устрою колишньої НДР шляхом завершення конвергенції «старих» західних і «нових» східних земель. Заради цього було адаптовано до західних стандартів життя психологію східних німців, аби в історію відійшли принципи «дві держави - одна нація» та «одна нація - два суспільства». Досягнення повного політичного суверенітету виявилось можливим лише в об'єднаній Європі, де місце дискредитованої «старої» німецької ідентичності поступово займає європейська ідентичність. Процеси трансформації не вплинули на традиційні якісні характеристики Федеративної Республіки, яка по-суті залишається Боннською, навіть переїхавши до Берліну. Проте «Берлінська республіка» більше не орієнтується на уявлення К. Аденауера про те, що Європа ментально закінчується на східнонімецькому кордоні. Головна відмінність «Берлінської республіки» від «Боннської республіки» полягає у якості проблем та завдань, які покликані вирішувати держава і суспільство.

В цьому сенсі перенесення столиці з Бонну до Берліну стало зміною місця перебування державних інститутів, але не демократичних ціннісних орієнтирів. Мова йде про німецьку націю, яка вже не живе комплексами переваг, або неповноцінності щодо інших націй, а відповідає за власну історію і сміливо дивиться у майбутнє. «Берлінська республіка» в конституційному державно-правовому сенсі є ідентичною «Боннській республіці». Але німецьке суспільство на межі ХХІ століття, природно, якісно не є таким само політично і культурно.

У результатів дослідження також з'ясовано, що федеральна земля в умовах Федеративної Республіки Німеччини водночас є ментальною ідентифікацією і політичною реальністю. Федеральні органи влади розміщуються по всій території країни. Впродовж 1990-2005 рр., об'єднана Німеччина перебувала в стані пошуку механізмів адаптації свого федерального устрою до імперативів конвергенції власних західних і східних федеральних земель та просування процесу федералізації Європи. Виходячи з принципу субсідіарності ближчою до повсякденних потреб німецьких громадян є нижча палата парламенту бундестаг. Саме цей політичний інститут визначає партійні кольори правлячих урядових коаліцій. Втім, бундесрат та президент зберігають функції «контролерів» якості державних рішень та їхньої відповідності демократичним цінностям.

Вперше у вітчизняній історичній науці доведено, що провідні індустріальні та постіндустріальні країни активно переходять зі століття геополітики у століття геоекономіки з її тенденцією до всесвітньої поширення політичних та культурних цінностей ліберально-капіталістичної моделі. Саме цій моделі у найбільшій мірі відповідають ідейно-політичні установки правоцентристських політичних партій ФРН. Перебуваючи при владі на заключному етапі існування «Боннської республіки», Християнський демократичний союз спромігся досягти успіхів у процесі підготовки та безпосередньої реалізації процесу об'єднання Німеччини. Баварський Християнсько-соціальний союз (ХСС) є найбільш надійним хранителем консервативних цінностей німецького суспільства. Внаслідок цього ХСС досить часто була «незручною» молодшою сестрою ХДС. Але «перетворити» всю Німеччину на Баварію є неможливим завданням. Тому ХСС залишається суто регіональним політичним проектом. Вільна демократична партія (ВДП) на правому політичному фланзі дотримується послідовної ліберальної ідеології. В силу цього вільні демократи ніколи не вважались особливо зручним «молодшим» коаліційним партнером як для соціал-демократів, так і для християнських-демократів.

Встановлено, що основну конкуренцію за право вважатись «третьою силою» на німецькій політичній арені ВДП веде з «Партією зелених» та Партією демократичного соціалізму. Ідеологічним «ноу-хау» ВДП має стати неолібералізм з «людським обличчям». Проте слабкі позиції лібералів у нових федеральних землях серйозно перешкоджають їм стати впливовим коаліційним партнером для уряду будь-якого кольорового партійного забарвлення.

Показано, що прагматична частина Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН) закликає спробувати подолати негативні аспекти як консервативного неолібералізму, так і класового соціал-демократизму. Прихильники традиційних цінностей соціал-демократії виступають за зміцнення масової лівої народної партії, соціальною базою якої мають лишатись люди найманої праці. Ліва частина СДПН не сприймає стратегічних компромісів з глобальним капіталом та плутанини у пошуку «третього шляху». Уряд канцлера Г.Шредера, реалізуючи програму соціальних реформ, намагався суворо ставитись до соціальних витрат з метою підтримання жорсткої бюджетної дисципліни. Вважалось, що соціальна допомога і підтримка бідних прошарків повинні бути адресними і не провокувати соціальне утриманство окремих груп населення. Натомість ліві соціал-демократи закликають не забувати про головне завдання захисту інтересів найманих працівників. Без цих традиційних принципів під сумнівом може опинитись спроможність СДПН адаптуватись до нових суспільно-історичних умов. «Партія зелених» лише на 15 році свого офіційного існування 1998 р., увійшла до правлячої коаліції. Пройшовши «вишкіл» «червоно-зеленої» коаліції (1998-2005 рр.). «Партія зелених» після відставки Й. Фішера, опинившись у опозиції до «великої коаліції», реально ризикувала розпастись на прихильників екологічного «фундаменталізму» та «прагматиків». Єдиним подразником, який міг консолідувати обидва крила партії було бажання «великої коаліції» під тиском глобальної енергетичної кризи переглянути плани закриття німецьких атомних станцій. На думку «Партії зелених» ФРН впровадження екологічних технологій має стати найбільш привабливою сферою інвестування фінансового та інтелектуального капіталу. Партія демократичного соціалізму (ПДС) в умовах фактичного «імпорту» західнонімецької еліти частиною електорату нових федеральних земель розглядалась як виразник та захисник регіональних інтересів та ідентичності. ПДС, складаючись із нащадків номенклатурної східнонімецької інтелігенції, головним чином орієнтувалась на ліві популістські цінності протест електорату. Водночас еліта ПДС вибудовує для партії імідж політичної сили соціального та лівого прагматизму. Передвиборчий союз 2005 р., із західнонімецькими лівими соціал-демократами на чолі з О. Лафонтеном відкрив перспективу виживання ідей «лівого соціал-демократизму» у «Берлінській республіці».