Пам’ятки празько-корчацької культури у верхів’ях Дністра, Західного Бугу та Вісли у V-VII століттях

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ АРХЕОЛОГІЇ

УДК 904 (477.8+438-11) «04/06»

Пам'ятки празько-корчацької культури у верхів'ях Дністра, Західного Бугу та Вісли у V-VII століттях

Історичні науки - 07.00.04 - археологія

Автореферат

дисертації на здобуття вченого ступеня

кандидата історичних наук

Милян Тарас Романович

Київ 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Львівському національному університеті імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України

Захист відбудеться „05” листопада 2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.234.01 по захисту докторських дисертацій1 при Інституті археології Національної академії наук України за адресою: 04210, Україна, м. Київ-210, пр. Героїв Сталінграда, 12.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту археології НАН України м. Київ-210, пр. Героїв Сталінграда, 12.

Автореферат розісланий „ 12 „ червня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук О.Є. Фіалко

АНОТАЦІЯ

Милян Т.Р. Пам'ятки празько-корчацької культури у верхів'ях Дністра, Західного Бугу та Вісли у V-VII ст.- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.04 - археологія.- Інститут археології НАН України, Київ, 2008.

Ранньосередньовічної пам'ятки празько-корчацької культури у регіоні поділяються на чотири типи - поселення, городища, могильник та скарб. Вони зосереджені вздовж течії великих річок або приток. Підґрунтям їм послугувала слов'янська частина багатоетнічної черняхівської культури, що відобразилося у комплексах гунського часу. Матеріальна культура регіону однорідна й характеризується сталим набором рис. Для нього характерні сім типів посуду. Технологія виробництва свідчить про місцевий характер. На основі однорідності рис у матеріальній культурі, наявності городищ доведено, що у верхів'ях Західного Бугу містився центр дулібського об'єднання, а у Верхньому Продністров'ї мешкали хорвати. З цих регіонів розпочалося просування слов'ян у верхів'я Вісли, а також у південному та східному напрямках.

Ключові слова: празько-корчацька культура, Зимнівське городище, кераміка, дулібське об'єднання, черняхівська культура.

АННОТАЦИЯ

Мылян Т.Р. Памятники пражско-корчакской культуры в верховьях Днестра, Западного Буга и Вислы в V-VII вв. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.04 - археология.- Институт археологии НАН Украины, Киев, 2008.

Диссертация посвящена определению особенностей пражской культуры V-VII вв. в верховьях Днестра, Западного Буга и Вислы (правосторонние притоки).

На территории региона памятники пражско-корчакской культуры размещены в трех типах ландшафтов - широколиственных лесах, предгорном и пойменном. На нижнем уровне это опольский, полесский типы ландшафтов поймы или первых надпойменных террас. В большинстве для них характерны тяжелые глинистые почвы. Поселения не поднимаются выше отметки 300 м над уровнем моря, по большей части ограничены естественными препятствиями.

Раннесредневековые городища располагались на мысоподобных останцах в поймах. Пример этому - Зимновское городище, которое являлось общинно-племенным и ремесленным центром. Система заселения в целом характеризируется гнездовым способом освоения территории - несколько поселений составляли объединение. Основная единица застройки - группа жилищ одной большой патриархальной семьи, представленная параллельными рядами или группами жилищ на поселении.

Небольшая площадь жилищ на ранних этапах со временем увеличивается. Малые жилища сосредоточены в верховьях Западного Буга и Днестра. В бассейне Вислы ранние жилища почти отсутствует. Отсутствие таких комплексов в верховьях Вислы и концентрация их в верховьях Днестра и Западного Буга указывает на одно из направлений миграций славянского населения в раннем средневековье - с востока на запад.

Для бассейна Днестра и Вислы характерны печи-каменки, для Западного Буга - печи, вырезанные в глиняном материковом останце. Распространение глиняных печей также указывает на миграцию населения Побужья в западном, южном и восточном направлениях.

Пражско-корчакская культура региона происходит от верхнеднестровской группы памятников черняховской культуры и её предшественников - древностей зубрицкой культуры. Это подтверждается жилищными комплексами гуннского времени на позднеримских памятниках, которые характеризируются полуземляночными жилищами, печью-каменкой или глиняной, в заполнении жилища присутствует значительное количество лепной керамики, близкой по формам позднейшей славянской.

В результате обработки керамического комплекса были выделены семь типов горшков V-VII вв., распространенные в регионе. Керамика имеет общие черты, которые отображены в пропорциях, форме венчиков, технологии изготовления и орнаментации, но в то же время имеет и небольшие региональные отличия, соответствующие локальным группам региона. Это днестровско-прикарпатская (верховья Днестра и Западного Буга) и вислянская группы.

На высокий уровень металлообработки указывают изделия, как из железа, так и из цветных металлов. Широкий ассортимент находок из цветных металлов и стекла подтверждает взаимообмен изделиями и технологиями их изготовления местного славянского населения с сопредельными территориями - степной зоной, дунайскими провинциями. Определенная часть таких вещей могла быть трофеями, получеными в результате набегов на византийские провинции (Крылоский клад).

В политическом отношении исследованая территория являлась центром формирования протогосударственного объединения - союза славянских племен во главе с дулебами. Теория о заселении верховьев Западного Буга и Днестра западнославянскими племенами лендзян не нашла своего подтверждения в археологических материалах. Можно утверждать, что носители пражско-корчакской культуры, в интеграции с носителями пеньковской и колочинской культур стали той основой, на которой через некоторое время образовалось первое восточнославянское государство.

Ключевые слова: пражско-корчакская культура, Зимновское городище, керамика, дулебы, черняховская культура.

ANNOTATION

Mylyan T. The Monuments of Praha-Korchak culture are in the riverheads of Dnister, Western Bug and Vistula in V-VII st. Manuscript.

The thesis for the Candidate's Degree by speciality 07.00.04 - Archaeology. The Institute of Archaeology of National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2008.

Early medieval monuments of Praha-Korchak culture could be sorted in four major types usual in this area: settlements, hillforts, burial sites and treasures. They spread mainly along the banks of grand rivers and their influxes. The origins of these monuments appear from the Slavic component of multi-ethnical Cherniakhiv culture. That is most visible on the complexes of Gyns times. Material culture of this region is universal and it has stable collection of characteristic features. This cultural universality as well as the distribution of hillforts allows to tell that the political center of Dulibes was in the upper flows of Westren Bug and the Chorvat's in the Upper Dniester area. These areas were the starting points of Slavic migration towards the Upper Wisla and others.

Key words: Praha-Korchak culture, hillfort of Zymne, ceramic, tribe association of Duliby, Chernyakhiv culture.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Феномен празько-корчацької культури, не зважаючи на велику кількість досліджень, залишається в полі зору сучасних археологів. Після того, як було висвітлено ключові моменти у її розвитку, основної уваги потребують пам'ятки окремих регіонів, які входили до території цієї ранньосередньовічної культури.

Зважаючи на те, що ареал празько-корчацької культура охоплював значні терени Європи, слід зазначити, що процес її заселення відбувався упродовж тривалого часу. Під час цього носії празько-корчацьких старожитностей вступали у контакт із представниками інших етносів, що призводило до тісного переплетення культурних традицій, а нерідко і повної асиміляції одного з учасників культурного обміну. Таким чином, празько-корчацька культура у своїй монолітності не є однорідною. Маючи в основі ряд обов'язкових елементів, за якими вона ідентифікується сьогодні, у певних регіонах вона має характерні особливості. До цього часу проблема локальних особливостей у празько-корчацькій культурі не знайшло повного висвітлення в літературі.

Регіон верхів'їв Дністра, Західного Бугу та Вісли представляє значний інтерес щодо вивчення його особливостей у ранньосередньовічний час. Упродовж багатьох століть він виступав контактною зоною між різними етносами, а з середини V ст. тут чітко зафіксовані слов'яни. Саме в цьому регіоні відбувається створення перших слов'янських протодержавних утворень.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Загальний напрям дисертації пов'язаний із науково-дослідною програмою та тематикою наукових планів кафедри археології та історії стародавнього світу Львівського національного університету імені Івана Франка, галузевою темою «Історія та культура населення Центрально-Східної Європи від найдавніших часів до XVII ст.» (номер державної реєстрації 0103U005930).

Мета дисертаційного дослідження полягає в узагальнені матеріалів та з'ясуванні особливостей розвитку празько-корчацької культури V-VII ст. у верхів'ях басейнів річок Дністра, Західного Бугу та Вісли в контексті загального розвитку слов'ян.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

визначити передумови та особливості розвитку празько-корчацької культури у регіоні;

встановити характерні моделі заселення регіону у ранньосередньовічний час;

з'ясувати місце та роль укріплених поселень (городищ) у ранньосередньовічний час;

з'ясувати внутрішню структуру побудови відкритих поселень;

опрацювати та проаналізувати речові знахідки у взаємозв'язку та у порівняні зі знахідками із суміжних територій;

висвітлити роль місцевого населення у суспільних процесах V-VII ст. та його вплив на подальші етнічні процеси у регіоні.

Об'єктом дисертаційного дослідження виступає слов'янська ранньосередньовічна празько-корчацька культура V-VII ст. у верхів'ях басейнів річок Дністра, Західного Бугу та Вісли. Предметом дослідження виступає матеріальна культура та пам'ятки ранньослов'янського часу у регіоні дослідження в її генетичному розвитку.

Методи дослідження. Методичною основою дисертаційної роботи є системний підхід до вивчення празько-корчацьких старожитностей. Для вивчення ранньослов'янської кераміки регіону використано формалізовано-статистичний та типологічний методи. Для відтворення соціально-просторової моделі поселень празької культури було використано метод рівнобедрених трикутників З. Кобилінського та метод діагональних прив'язок Я. Барана. Широко задіяний метод аналогій та порівняння. Для з'ясування суспільно-політичних відносин племен регіону із сусідами використано метод історичної ретроспективи та екстраполяції.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше проведено комплексне дослідження празько-корчацьких старожитностей, які зараз знаходяться на території двох держав, і до цього часу аналізувались окремо, лише по басейнах окремих річок, як цілком незалежні та непов'язані явища. Визначено місце кожної пам'ятки у загальній системі заселення, з'ясована її соціальна суть та місце в празько-корчацькій культурі вцілому. Встановлено і проаналізовано пам'ятки пізньоримського часу, що пов'язані з формуванням празько-корчацьких старожитностей у регіоні. Зроблено висновок про домінування городищ над відкритими поселеннями, що зумовлене їх провідною роллю у адміністративно-господарському відношенні. Вперше повністю опрацьовано керамічний комплекс Зимнівського городища. На основі аналізу житлобудівництва та внутрішнього облаштування жител, зокрема печей, вирізаних у материковому останці, простежено напрямки міграції населення регіону і його вплив на нове середовище. Обґрунтовано за генетичною спорідненістю між слов'янськими культурами середньовіччя висновок про участь носіїв празько-корчацьких культури регіону в створенні перших протодержавних та державних об'єднань східних слов'ян.

Географічні межі дослідження охоплюють басейни верхів'їв Дністра, Західного Бугу та Вісли (сучасної Львівської, південно-західної частини Волинської та північно-західної Івано-Франківської областей, а також територія Карпатського, Підкарпатського та частково Люблінського воєводств Польщі).

Хронологічні межі - V-VII ст.н.е - визначаються часом існування пам'яток празько-корчацької культури.

Практичне значення наукових результатів. Робота може бути використана для написання досліджень по матеріальній культурі регіону, а також сприяти розробці теорій державотворення. Результати дослідження можуть бути застосовані у навчальному процесі при підготовці загальних та спеціальних курсів з історії України, загальної історії археології.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження були викладені у наукових статтях та доповідях на конференціях. Зокрема, міжнародних наукових конференціях «Етногенез та рання історія слов'ян: нові наукові концепції на зламі тисячоліть» (Львів, 2001 р.), «Перемишльщина в контексті історії Центрально-Східної Європи» (Дрогобич, 2002), «Археологічні дослідження на Люблінщині, Волині та Поліссі» (Холм, Сандомир 2004, 2005); наукових конференціях викладачів та аспірантів історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка (2001-2005 рр.), обговорені на засіданнях кафедри археології та історії стародавнього світу Львівського національного університету імені Івана Франка та відділу археології ранніх слов'ян Інституту археології НАН України.

Публікації. Основні результати дисертації опубліковані у 7 статтях у наукових збірниках, матеріалах конференцій. З них: 6 - у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України; 1 - у матеріалах конференції.

Структура дисертації. Дисертація складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, повний перелік якої складає 292 позиції, додатків: А - каталог празько-корчацьких пам'яток V-VII ст. (62 с.), Б - результати опрацювання ранньослов'янської кераміки (11 с.), В - результати статистичного опрацювання параметрів житлобудівництва (8 с.), Д - ілюстрації (162 рисунки). Загальний обсяг наукової роботи становить 455 сторінок, з яких до основної частини належить 174 сторінки.

празький корчацький культура поселення

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність, визначаються хронологічні рамки та регіон дослідження, сформульовані принципи та методи дослідження, об'єкт та предмет дослідження, мета та завдання, розкрито теоретичне та практичне значення дослідження.

РОЗДІЛ І. Історіографія досліджень пам'яток у регіоні

Історія досліджень пов'язана із загальним розвитком слов'янської археології. Перші кроки по виявленню та класифікації пам'яток цього типу здійснили С. Гамченко, наприкінці ХІХ ст., та І. Борковський, у 40-х роках ХХ ст., які і визначив ці старожитності як празьку культуру. Зважаючи на обширність території, зайнятої цими пам'ятками, назва празько-корчацькі, з подачі І. Русанової, ввійшла у наукову літературу поряд із назвою «празька культура».

Проблеми загального характеру стосовно дослідження празької культури висвітлені у працях В. Барана, І. Русанової, В. Сєдова, К. Годловського, М. Парчевського та низки інших дослідників. Теоретичні напрацювання у цій галузі здійснені А. Жакі, Я. Полєським, Е. Домбровською та ін.

Питанням загального розвитку цієї ранньослов'янської культури присвячена низка монографій: “Этнокультурная карта территории Украинской ССР”, “Славяне Юго-Восточной Европы в предгосударственной период”.

Початок систематичних досліджень у верхів'ях Західного Бугу започатковано у 50-х роках ХХ ст. В. Ауліхом та В. Бараном розкопками гнізда поселень поблизу с. Ріпнів у Львівській області. У 60-х роках ХХ ст. у верхів'ях Дністра досліджують поселення поблизу сіл Дем'янів та Бовшів Івано-Франківської області Л. Крушельницька та В. Баран. Особливе місце займає городище поблизу с. Зимне Волинської області, де ранньослов'янський горизонт дослідив В. Ауліх. Доповненням цих робіт стали розкопки проведені у 90-х роках ХХ ст. І. Гавритухіним на одночасових поселеннях. Окремі роботи по дослідженню оборонних конструкцій цього городища проводились Т. Миляном. У 70-х роках ХХ ст. ряд пам'яток із ранньослов'янськими комплексами в околицях Львова було виявлено та досліджено Д. Козаком. Рештки поселення VI ст. зафіксовано й у самому Львові.

Окреме місце в історії досліджень регіону займають пам'ятки з кінця IV ст. - початку V ст. з ранньослов'янськими елементами Це Черепин, досліджений В. Бараном, а також Рудники, Березець, Неслухів, на яких проводив роботи В. Цигилик.

На території Польщі добре вивчені поселення Бахуж (М. Парчевський), скупчення печей у Мацькувці та низка поселень поблизу Кракова - Іголом'я, Нова Гута-Могила (Р. Гахульська-Ледвос). За останні десятиліття у межиріччі Вісли та Сяну, кількість нових пам'яток зросла до десяти. Це поселення у Любліні (С. Гочик-Сівкова), Динові (А. Костек), Ґродзіску Дольному (Й. Подгурська-Чопек), Зубовіцах (Є. Кушнір), Свєрщовій Колонії (А. Закосцєльна, Я. Ґурба).

Розділ ІІ. Пам'ятки празько-корчацької культури у верхів'ях Дністра, Західного Бугу та Вісли

Географічно регіон дослідження зараз займає частину територій двох держав - України та Польщі. Природне середовище відіграє провідну роль у заселенні цих земель. Пам'ятки займали переважно низинні ділянки перших надзаплавних терас великих річок, їхніх приток або підвищення у заплавах, інколи відкриті місця високих плато. Місце розташування поселень тісно пов'язане із ландшафтними умовами. Рештки відомих на сьогодні ранньослов'янських пам'яток розташовані переважно у межах заплавних типів ландшафту (Зимне, Зимне-IV, Холм-Білявин), інша частина в опільських ландшафтах - Бовшів-І-ІІІ, Дем'янів-І, Черепин, Львів-І-ІІ, Підберізці, Підбірці, а також поліських - Ріпнів-І-ІІІ, Стжижув та ін.

Важливими об'єктами у системі заселення є городища. У ранньослов'янських археологічних культурах це були поодинокі пам'ятки. У ранньому середньовіччі для нечисленних пам'яток такого типу притаманний низинний характер - розташування на домінуючих місцях розміщених на рівнинних партіях заплавних терас великих річок (Зимне, Лежниця). Окрім природного фактору, підпорядкованого обороні, на Зимнівському городищі були створені й фортифікаційні споруди - вал із частоколом та внутрішньою обшалівкою, дерев'яні вежі.

Найбільш поширеним типом пам'яток ранньослов'янського часу є поселення. Вони розташовані групами та займають переважно пологі схили перших надзаплавних терас річок, струмків південного спрямування (Зимне-IV, Підберізці, Мацькувка), високі береги річок (комплекси пам'яток Ріпнів, Краків-Нова Гута-Могила), незначна їх частина займає мисоподібні підвищення у заплавах. Переважно це багатошарові пам'ятки, які функціонували ще із першої половини І тис. н. е. (Дем'янів-ІІ, Бовшів, Бахуж). Вони тяжіють до низинних партій рельєфу, що охоплюють долини великих річок першого рівня (Дністер, Західний Буг, Вісла) та найбільших приток, переважно у місцях злиття. Для поселень цього часу властиві важкі суглинисті ґрунти (Ріпнів, Зимне, Бахуж, Мацькувка).

В залежності від площі поселення загалом поділяються на ряд категорій. Це дуже малі (мініатюрні) селища, площею до 0,5 га; малі, площею від 0,5 до 1 га; середні, 1-4 га; великі - до 10 га. Одним із критеріїв, що вказує на величину поселення є кількість жител.

Домінуючий тип житлових об'єктів у верхів'ях Дністра, Західного Бугу, Вісли представлений підквадратними заглибленими житлами (75 % від всіх виявлених), решта - підпрямокутні. Розміри жител збільшуються із часом. Для ранніх етапів характерні невеликі житла, із загальною площею до 10 кв. м. Концентрація жител із меншою площею у верхів'ях Дністра і Західного Бугу значно більша, ніж у верхів'ях Вісли.

В переважаючій більшості (більше 70 %) печі містились у північному, північно-західному, північно-східному наріжниках. Басейн Дністра характеризується печами-кам'янками. У басейні Західного Бугу зародився та поширився інший тип - вирізані у спеціально залишеному глиняному останці. Поширення такого типу печей у середньовіччі зустрічається і на південних схилах Карпатських гір і далеко на сході - Лівобережжі Дніпра.

Окремий тип пам'яток у регіоні складають поховання. На території верхів'їв Дністра, Західного Бугу та Вісли практично не відомі поховальні пам'ятки V-VII ст. Виявлене єдине поховання у Подегродзю (Польща) є тілопальним безкурганним та урновим. Уваги заслуговує той факт, що пам'ятка розташована на висотах більших за 300 м н. р. м., що є значно вище, ніж вказував І. Земан щодо празьких пам'яток.

Із верхів'їв Дністра походить скарб срібних речей другої третини VII ст., виявлений у 1908 р. поблизу с. Крилос Івано-Франківської області. До його складу входили срібна візантійська чаша-дискос, два фрагменти срібної посудини, масивна кручена шийна гривна, шість срібних браслетів.

Розділ ІІІ. Матеріальна культура населення регіону

Найпоширенішим матеріалом на ранньосередньовічних пам'ятках є керамічний посуд, переважно горщики. У поєднанні з іншими елементами кераміка визначає культурну приналежність пам'ятки та її хронологію.

Для детального розгляду керамічного посуду застосовано метод формально-статистичного опрацювання В. Ґенінга. За деталями форми горщиків можна стверджувати, що шийка у них переважно слаборозвинута і низька. Мала диференціація показника свідчить про відносно сталий період функціонування кераміки цього типу в межах поширення культури. За ступенем відхилення шийки горщики поділяються переважно на три групи: із нахилом шийки до середини; вертикальною; легко відхиленою назовні. Цей показник є чіткою хронологічною ознакою, оскільки на ранніх етапах празько-корчацької культури посуд характеризується нахилом шийки у внутрішню сторону. У переважній більшості горщики мають мале та середнє плече. Посуд із середнім плечем займає домінуюче становище. Форми із слабо розвинутою висотою зафіксовано у Зимному. Форма вінець в переважній більшості округла. З плином часом з'являються вертикально зрізані вінця із незначним потовщенням ззовні. Загалом посуд на пам'ятках регіону є одноманітним стосовно розрахункових показників форм. Увесь досліджений масив мав переважаючу кількість горщиків, яким властиві одинакові показники форм.

Поширений вид горщиків має в загальних рисах притаманну для празького типу форму - видовжена, із розширенням у верхній частині. Домінуючими є малі та середні посудини, що в придонній частині мають стрункий мало відхилений профіль. Верхня частина із часом прогресує від широкогорлих до вузькогорлих посудин. Плече поступово змінює характерну пропорцію співвідношення висоти у бік її збільшення. Це надавало горщикам округліших форм на противагу видовженим раннім. Верхня частина також відображає розвиток вінець від слаборозвинутих, нахилених до середини, до легко відігнутого назовні із частково відформованим завершенням на пізніших етапах (друга половина VII ст.). Орнаментація в цей період є досить бідною. Переважно це насічки, заглиблення, а також хвилясті та ламані лінії. Найпоширенішим елементом орнаментації є ямка або заглиблення, зроблене пальцем чи спеціальною паличкою. Кількість такого посуду на пам'ятках є незначною.

У тісті основними домішками були шамот, рідше жорства, крупнозернистий пісок. Поверхня виробів нерівна, горбкувата, що спричиняли частинки шамоту. Цей дефект не зникав навіть при загладжувані поверхні. Крім цього, загладжування збільшувало ефект вологовідпірності, що у пізніші часи досягалося через ангобування або нанесення поливи.

Однією із класифікаційних ознак, що відображає призначення посуду, є його об'єм. Для збереження необхідна тара, що характеризується великими об'ємами, а для застосування посуду в побуті потрібні менші за об'ємом горщики. Посуд для приготування їжі потребував інших об'ємів, ніж посуд, що використовувався для зберігання та ін.

Детальне опрацювання кераміки, зокрема із Зимнівського городища, дозволило розробити її типологію. Перший тип становлять посудини невеликих розмірів, у яких практично відсутні вінця або ледь позначені, ввігнуті до середини, опуклі стінки, що переходять у зрізаний конус. Другий тип, підтип а, - це посуд середніх та великих форм, у якого низькі добре виділені вінця, ледь відведені назовні, рідше вертикальні, із потовщенням на завершенні, заокруглені, рідше горизонтально зрізані, слабо виділені плечі та опуклі стінки, зберігаючи при цьому характерні пропорції. Другий тип, підтип б, має схожі характеристики щодо вінець - низькі, чітко виділені, відхилені назовні, потовщені або горизонтально зрізані. Лінія плечиків чітко виділена, похила. Найбільше розширення припадає приблизно на верхню третину посудини. За об'ємом це досить велика тара. Третій тип за характеристиками верхньої частини є аналогічним до попереднього. Відмінний лінією переходу плечиків у корпус та розміщенням найбільшого розширення відносно загальних пропорцій. У цьому випадку воно припадає на середину висоти або дещо вище. Вони також належать до великих за об'ємом посудин. Четвертий тип характеризується невеликими і чіткими вертикальними або ледь відведеними назовні заокругленими вінцями. Лінія плечиків різко переходить у тулуб, що виділяється чітким ребристим зламом. У хронологічному відношенні цей посуд відповідає періоду VI-VII ст. П'ятий тип складають горщики із вертикальними вінцями, горизонтально зрізаними, при завершенні потовщеними. Шийка ледь виділена, пряма та різко ребристим зламом переходить у плечика. Шостий тип - це кухонний посуд із вертикальними або різко відведеними назовні вінцями, заокругленими або горизонтально зрізаними. Плечики ледь виділені й практично одразу переходять у корпус. Посуд переважно середніх розмірів із приземкуватими пропорціями. Горщики мали банкоподібну форму із незначним розширенням у верхній частині. Сьомий тип складають кухонні посудини, у яких вінця різко відведені назовні, заокруглені. Лінія плечиків плавно переходить у корпус. Посуд при його значній висоті зберігає максимальне розширення у верхній третині, однак досить високе плече надає значної опуклості горщику. Такий тип є характерним для пізніх етапів культури.

Іншим різновидом посуду були миски: біконічної (Зимне, Зубовіце) та напівсферичної (Ріпнів) форм. Сковорідки представлені двома типами (Бовшів-ІІ). Ранній має невисокі вертикальні бортики, що плавно переходить у товсте дно, а пізній - високі, відведені назовні бортики. Знахідки мисок у регіоні здебільшого пов'язані з басейном Західного Бугу, а сковорідок - з Дністром. Серед знахідок є жаровні (Краків-Нова Гута Могила 1).

Категорія знахідок із чорних металів представлені знаряддями праці, побутовими речами, елементами одягу та озброєння. В переважній більшості це окремі знахідки.

Знаряддя праці представлені відносно повно - це коса, різець-ложкар, сокира, знаряддя праці коваля; побутові - ножі, вудила; особисті речі - залізні пряжки, миска, кресала; предмети озброєння - наконечники списів, дротиків та стріл. Вироби із кольорових металів - це прикраси (лунниці, сережки, браслети, персні, шийні гривни), елементи декору одягу (пальчасті фібули, пряжки, декоративні бляшки) або напівфабрикати для їх виготовлення. З цим тісно пов'язані і знахідки, що слугували для їх виготовлення - ливарні форми та інструменти. Значна кількість виробів із металів свідчить про місцевий характер їх виготовлення, зокрема на Зимнівському городищі, де був значний ремісничий осередок.

Присутні вироби з каменю, скла та кістки. Вироби з каменю переважно для обробітку зерна (зернотерки, жорнове каміння), точильні бруски. Вироби зі скла - скляні та пастові намистини, з кістки - гребені, кістяна матриця для виготовлення деталей дрібного декору. Іншою поширеною речовою знахідкою є пряслиця з глини або мергелю. Вони за формою поділяються на циліндричні, біконічні (до цієї групи належать і лінзоподібні), кулевидної форми (виготовлені з мергелю). З інших глиняних виробів було віднайдено ткацькі тягарці, грузики для рибної ловлі.

Розділ IV. Хронологія та періодизація празько-корчацьких пам'яток регіону

У верхів'ях Дністра та Західного Бугу існують пам'ятки із комплексами перехідного типу, які хронологічно відносяться до гунського часу (Черепин, Неслухів, Рудники, Березець). Вони сформувалися на основі верхньодністрянської групи пшеворської культури, що влилася у зубрицьку культуру. Разом із пізньочерняхівськими племенами вони поклали витоки ранньослов'янської празько-корчацької культури. Пам'ятки цього типу мають свої стійкі риси. Це наявність напівземлянки із піччю-кам'янкою або вирізаною на спеціально залишеному материковому останці. В заповненні цих жител кількість ліпної кераміки переважає кружальну. Основною формою ліпної кераміки є горщик, який по формі та технології виробництва близький до ранньослов'янських. Час функціонування цих поселень припадає на кінець IV - початок V ст. Наявність пам'яток початку V ст. на території верхів'їв Вісли є невстановленою. У першій половині V ст. зникають пізньоримські елементи у Малопольщі.

На основі археологічного матеріалу чітко зафіксовано постійне заселення слов'янами регіону верхів'їв Дністра та Західного Бугу, а також початок інтенсивного заселення ними верхів'їв Вісли починаючи із зламу V-VІ ст. У хронологічному відношенні перший етап існування припадає на гунський час - друга половина IV - перша половинаV ст. На пізньоримських пам'ятках з'являються комплекси, які генетично пов'язані із майбутніми празько-корчацькими старожитностями. Поселення займають компактний регіон у межиріччі Західного Бугу та Дністра. Другий етап функціонування поселень припадає на період раннього середньовіччя та безпосередньо вже належить до празько-корчацької культури - це середина V - початок VІ ст. Пам'ятки цього часу відомі сьогодні лише у верхів'ях Західного Бугу. Наступний третій етап у розвитку пам'яток займає VІ ст. Старожитності цього часу поширюються по всій території регіону дослідження. Четвертий етап припадає на завершальну стадію існування празько-корчацької культури - VІІ ст.

Розділ V. Соціально-економічний розвиток та культурно-племінна приналежність археологічних пам'яток у верхів'ях Дністра, Західного Бугу та Вісли у V-VII ст.

Особливістю ранньосередньовічних поселень є організація внутрішньої структури. У регіоні верхів'їв Дністра, Західного Бугу і Вісли в V-VII ст. до складу поселень першопочатково входили кілька сімей, зближених родинними відносинами. Із зміною поколінь, збільшувалась чисельність мешканців, що призводило до щільнішої забудови внутрішнього простору поселень та концентрації цих поселень у гнізда.

Поселення були осередками сільськогосподарської діяльності. Було добре розвинутим тваринництво. Полювання відігравало ще значну роль. На першому місці стояло розведення бика звичайного - 30-40 % від загальної кількості виявлених решток. Окрім цього виду, на поселеннях розводили домашніх свиней (25-26 %), овець та кіз (24-25 %). Розводили також і коней (близько 8 %). Переважаючою агрокультурою було просо звичайне. Крім нього, в активному вжитку були ячмінь, жито, пшениці голозерна та двозернянка.

Городища, зокрема Зимнівське, яке функціонувало з середини VI ст., були общинними та політико-адміністративними центрами. Вони з'являються у басейні Західного Бугу.

Заселення регіону тісно пов'язано із пізнішими центрами становлення самостійних державних утворень. Зараз ці землі пов'язуються із спорідненими одночасовими культурно-етнічними групами - хорватами та дулібами.

Деякий час піддавалось сумніву існування дулібського об'єднання у верхів'ях Західного Бугу (Р. Якімовіч). Цей регіон визначали спершу як прикордонний, із незначним населенням племен вятичів та радимичів, а дулібам відводили території у межиріччі Бугів або по течії Південного Бугу, або на території Чехії (Ю. Скжипек, С. Кучинський, А. Новаковський, Є. Шимек). Натомість землі у верхів'ях Західного Побужжя вважали заселеними лендзянськими племенами (Ж. Лябуда). На думку інших дослідників дуліби із південного сходу у ранньому середньовіччі мігрували на захід, де відомі під новою назвою лендзяни (Т. Васілєвський), або можливо у верхів'ях Західного Бугу існувала слов'янська культура із нестійкими рисами (Є. Тишкєвіч). Проте все ж більшість вчених розташовує центр дулібського об'єднання на Волині та зазначає, що це була примітивна форма держави (М. Грушевський, В. Ключевський, Л. Нідерле, К. Яжджевський, В. Баран, В. Сєдов, Г. Ловмянський, І. Винокур).

На основі здобутих відомостей можна стверджувати, що землі, на яких локалізовані дуліби, не мали чітких етнічних чи культурних меж. Певні західні впливи стали на них відчутні не раніше VIII ст. Враховуючи риси матеріальної культури населення V-VІІ ст. слід підтвердити розташування цього етносу в ареалі празько-корчацької культури.

Підтвердженням цього стали археологічні джерела, здобуті як автором, так й іншими дослідниками. Це значна кількість виявлених пам'яток (V-VII ст.) празько-корчацької культури, центральне місце серед яких займає Зимнівське городище - адміністративний центр із супутніми поселеннями. У результаті статистичного опрацювання колекцій кераміки з верхів'їв Західного Бугу доведено, що набір технологічно-типологічних показників спільний для одночасових пам'яток. Ці показники є свідченням однорідності заселення регіону.

Проблема існування племінних об'єднань у верхів'ях Дністра та Вісли тісно пов'язана з хорватами. В історіографії ця проблема або залишалася невирішеною (М. Грушевський), або центр хорватських володінь розміщувався у районі сучасного Кракова (Л. Нідерле), Чехії та Далмації (Ж. Лябуда). Впродовж тривалого часу питання про так званих «руських хорватів» було невирішеним. Водночас у регіон помістили західнослов'янських лендзян (Ж. Лябуда, Є. Натансон-Лєскі, Є. Котлярчук).

На підставі археологічних та письмових джерел Б. Тимощуком, Г. Ловмянським, Ф. Персовським, Л. Михайлиною було визначено територію поширення хорватських старожитностей у Верхньому Подністров'ї. Свідчення цього - стабільність у матеріальній культурі регіону - комплекс житлобудівництва, кераміка (генетична спорідненість технологічних рис у територіальному та у часовому відношенні за результатами статистичного аналізу). Спорідненість із матеріальною культурою верхів'їв Західного Бугу та Дністра може бути викликана лише перебуванням їхнього населення у певних політично-економічних зв'язках - дулібському союзі. Наближеність керамічних комплексів Верхнього Подністров'я до посуду верхів'їв Вісли можна пояснити пізнішими міграційними процесами. Таким чином, можна стверджувати, що племінні угрупування хорватів чітко викристалізовуються після падіння гегемонії дулібів та відходу частини населення на Балкани. Територія хорватів займає Верхнє Подністров'я та частину басейну Вісли, зокрема Посяння.

ВИСНОВКИ

Сучасна українська історіографія донедавна не висвітлювала локальні варіанти празько-корчацької культури. Питання загального характеру - походження, основні риси, систематизація визначальних понять були вирішені залученням до наукового обігу результатів досліджень з низки пам'яток, які вивчалися широкими площами. Як результат вдалося більш чітко з'ясувати суть соціальних відносин і характерні риси матеріальної культури.

На основі аналізу системи заселення доведено наявність певних критеріїв щодо природних умов, також вибір місця поселення залежав від ландшафту. В межах регіону празько-корчацькі пам'ятки зосереджені у трьох варіантах ландшафту - широколистих лісах, передгірському та заплавному. На нижчому рівні поділу ландшафтів пам'ятки містяться в опільському або поліському типах на рівні заплавних або перших надзаплавних терас річок, що, в першу чергу, пов'язано із типами ґрунтів. У переважаючій більшості це важкі глинисті ґрунти. Поселення V-VII ст. тяжіють до рівнинних партій ландшафтів, не піднімаючись вище абсолютних висот у 300 м н. р. м. Місце розташування поселень мало здебільшого природні обмеження.

Топографія городищ носить «низинний» характер. Розташовувались на домінуючих висотах (мисоподібних останцях) у заплавах. Система заселення характеризується гніздовим способом освоєння певної території - декілька поселень становили об'єднання. Основна одиниця забудови - група жител однієї великої патріархальної сім'ї, яка представлена паралельними рядами або групами жител на поселенні.

Особливою характеристичною рисою жител є їхня загальна площа. На ранніх етапах існування празько-корчацької культури площа жител є малою, а на пізніших етапах - збільшується. Житла із малою площею, містяться у верхів'ях Дністра та Західного Бугу. В басейні Вісли вони відсутні. Відсутність таких комплексів у доріччі Вісли та концентрація їх у верхів'ях Дністра та Західного Бугу вказує на один із напрямків міграцій слов'янського населення у ранньому середньовіччі - із сходу на захід.

Найбільш помітною рисою житлобудівництва є печі. У регіоні дослідження вони зустрічаються двох типів. У басейні Дністра та Вісли це традиційні печі-кам'янки. Для басейну Західного Бугу характерні печі вирізані у спеціально залишеному материковому останці. У подальшому печі вирізані у материковому останці з'являються у південному та західному напрямках, на Лівобережжі Дніпра. Поширення такого своєрідного елементу як глиняна піч вказує на шляхи міграцій слов'ян у ранньому середньовіччі.

Витоки празько-корчацької культури регіону знаходяться у верхньодністровській групі пам'яток пізньоримського часу. Підтвердженням цього є пам'ятки гунського часу із комплексами, які містять риси так званого «перехідного періоду». Водночас у басейні верхньої Вісли пам'ятки такого типу невідомі. Характерні риси цих комплексів - напівземлянкове житло з піччю-кам'янкою або вирізаною у материковому останці, в заповненні переважаюча кількість ліпної кераміки, форми якої наближені до пізніших слов'янських.

У результаті опрацювання колекції керамічного посуду, зокрема із Зимнівського городища, виділено сім типів горщиків із двома підтипами.

Посуд із регіону має певні риси, які відображаються у загальних пропорціях, формах вінець, технології виготовлення та видах орнаментування. На основі цього доведено, що типологія посуду відповідає локальним групам, зокрема, дністровсько-прикарпатській та віслянській. Перша з них охоплює верхів'я басейну Дністра із прикарпатським регіоном, а також басейн Західного Бугу, друга - частину басейну Вісли, із пам'ятками розташованими в околицях Кракова.

Металообробна справа носила місцевий характер та досягла високого рівня, оскільки зустрічаються вироби як із заліза, так і з кольорових металів. Широкий спектр знахідок з кольорових металів, а також виробів зі скла є підтвердженням взаємообміну виробами та технологіями місцевого населення із сусідніми етносами - племенами кочівників, дунайськими провінціями. Певна частина таких виробів могла бути отримана як трофеї після набігів на візантійські території.

Зимнівське городище виступає як один із перших протоміських осередків, що виконувало адміністративно-господарські функції. В економічному відношенні воно було ремісничим центром виготовлення виробів із чорних та кольорових металів, з кістки і дерева; в соціальному відношенні - общинно-племінним центром.

У політичному відношенні досліджений регіон був центром першого протодержавного об'єднання - союзу слов'янських племен під проводом дулібів. Теорії про населення верхів'їв Західного Бугу та Дністра західнослов'янськими племенами лендзян не знайшли свого підтвердження за археологічними джерелами. Відповідно до особливостей матеріальної культури існували локальні варіанти пов'язані із басейнами Дністра та Західного Бугу з одного боку та Вісли з другого. Враховуючи тогочасні політичні обставини, можна стверджувати, що носії празько-корчацьких старожитностей, що належать склавінам, в інтеграції з антами - носіями пеньківської культури, а також носіями колочинської культури, були тією основою на якій утворилася перша східнослов'янська держава.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Милян Т. Ранньослов'янські елементи на пам'ятках кінця IV-V ст.н.е. (За матеріалами пам'яток Верхнього Подністров'я та Західного Побужжя) // Археологічні дослідження Львівського університету.- Львів, 2002.- Вип. 5.- С. 115-124.

2. Милян Т. Ранньослов'янські пам'ятки Перемишльщини // Дрогобицький краєзнавчий збірник.- Дрогобич, 2002.- Вип. VI.- С. 19-26.

3. Милян Т. Пам'ятки укріпленого типу у ранньослов'янський час // Карпатіка. Давня історія Карпато-Дунайського ареалу та суміжних регіонів.- Ужгород, 2004.- № 31.- С. 242-251.

4. Милян Т. Ранньослов'янська кераміка у Прикарпатті та Волині // Археологічні дослідження Львівського університету.- Львів, 2004.- Вип. 7.- С. 104-122.

5. Милян Т. Дослідження пам'яток ранньослов'янського періоду вченими Львівського університету // Археологічні дослідження Львівського університету.- Львів, 2005.- Вип.8.- С. 122-132.

6. Милян Т. Оборонні укріплення Зимнівського ранньосередньовічного городища // Археологічні дослідження Львівського університету-. Львів, 2006-. Вип. 9-. С. 235-248.

7. Милян Т. Дзєдзіцька культура: нарис основних проблем генезису та ареалу поширення // Етногенез та рання історія слов'ян: нові наукові концепції на зламі тисячоліть. Матеріали міжнародної конференції 30-31 березня 2001 р.- Львів, 2001.- С. 167-172.

Размещено на Allbest.ru