Діяльність українських націонал-комуністів (1918-1920 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Діяльність українських націонал-комуністів (1918-1920 рр.)

Огієнко Віталій Іванович

Спеціальність 07.00.01 - Історія України

УДК: 94(477) +329.055.5 “1918-1920”

Київ, 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі новітньої історії України Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник:

кандидат історичних наук, доцент

Петасюк Олена Іванівна,

доцент кафедри новітньої історії України

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор,

Солдатенко Валерій Федорович,

завідувач відділу етноісторичних досліджень

Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України

кандидат історичних наук, доцент,

Гошуляк Іван Леонідович,

доцент кафедри міжнародних відносин і світової політики

Київського славістичного університету.

Захист відбудеться 21 квітня о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20. у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 349)

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці імені М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий 20 березня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидат історичних наук, доцент

О.І. Божко.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Структура дисертації визначена метою і завданнями дослідження. Її обсяг становить 186 сторінок. Робота складається із переліку умовних скорочень, вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (24 стор., 269 найменувань). Обсяг основного тексту роботи - 162 стор.

Вступ. Актуальність дослідження. Повнота висвітлення та осягнення історії України першої третини ХХ ст. не можливі без вивчення українського націонал-комунізму на етапі його зародження - у 1918-1920-му рр. Цей політичний рух, з одного боку, запропонував свою схему поєднання в теорії і на практиці національних і соціальних вимог мас в одній “ідеальній програмі”, а з іншого, був чи не найвагомішою причиною краху єдиного фронту українських політичних сил, об'єднаних навколо національного принципу. Водночас, українські націонал-комуністи стали ідейними натхненниками політики “українізації” 1920_х рр. у радянській Україні, а отже розгляд націонал-комунізму дозволить з'ясувати витоки цього явища.

Особливістю українського суспільства в добу Української революції, стала широка суспільна диференціація, що знайшла своє відображення у діяльності українських націонал-комуністів. Одним із основних критеріїв, за яким відбувалося суспільне розмежування, стала прихильність до національної (правої) чи соціальної (лівої) ідеологій. На жаль, подібні процеси мають місце і в сучасній Україні. Тому, вивчення українського націонал-комунізму дозволить глибше дослідити особливості перебігу революційних подій в Україні у 1917-1921 рр., тим самим сприяючи становленню єдиної, прийнятної для різних верств населення, Української ідеї.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження здійснено в рамках науково-дослідної теми “Історія Української державності нової та новітньої доби ” (державний реєстраційний номер 06 БФ 046-01), що включена до тематичного плану Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

український національний комуніст революція

У першому розділі “Історіографія проблеми та джерельна база дослідження” - охарактеризовано стан наукової розробки теми, джерельної бази та виділені малодосліджені раніше проблеми.

За хронологічною ознакою і тематичними напрямами в історіографії проблеми умовно виділено кілька груп. До першої групи віднесено праці радянських істориків, видані протягом 20-80-х років ХХ ст. Встановлено, що у радянській історіографії вивчення проблеми націонал-комунізму, та супутніх тем, зокрема - багатопартійності, відбувалося в умовах жорстких ідеологічних обмежень. Певна свобода історичних досліджень спостерігалася лише в 1920-х рокахРавич-Черкасский М.Е. История Коммунистической партии Украины. - Х., 1923. - 248 с; Эрде Д. Революция на Украине. От керенщины до немецкой оккупации. - Х., 1927. - 274 с..

Впродовж 1930-х - 1960-х рр., історики майже не вивчали проблеми взаємодії більшовиків з лівими українськими партіями. У 1970-х - 1980-х рр. радянські історики приділяли увагу переважно розгляду міжпартійної боротьби більшовиків з їхніми політичними супротивниками. Водночас, з'явилися роботи з історії конкретних партій, націонал-комуністичного спрямуванняКурас И.Ф. Торжество пролетарского интернационализма и крах мелкобуржуазных партий на Украине. - К., 1978. - 315 с..

До другої групи в історіографії досліджуваної проблеми відносяться праці написані за часів незалежної України. Важливе місце в історіографії проблеми посідають біографії лідерів українського націонал-комунізмуЮренко О.П. Василь Шахрай: “Пливти проти течії” // Політологічні читання. - 1993. - № 3. - С. 56-112; Дорошко М.С. Георгій Лапчинський: від професійного революціонера до націонал-ухильника // Київська старовина. - 2003. - № 4. - С. 199-126.. Поступово почали з'являтися дослідження, у яких висвітлюється український націонал-комунізм як окреме явище і суспільний феноменПанчук М.І., Мейс Д. Український національний комунізм: трагічні ілюзії - К., 1997. - 82 с..

На початку 1990-х було захищено кілька дисертацій, присвячених проблематиці націонал-комунізму. Так, український націонал-комунізм став предметом дисертації В. НагорногоНагорний В.І. Більшовизм та український націонал-комунізм в добу революції (1917-1920 рр.): Автореф. дис...канд. іст. наук / Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 1995. - 23с.. Загалом, його підхід базується не стільки на вивченні феномену українського націонал-комунізму як на огляді взаємовідносин між останніми та більшовиками. Тому, скласти уявлення про український націонал-комунізм як явище, що виокремлюється спільністю певних процесів, ідеології, програми на основі даної праці досить важко. О. Любовець у дисертації, присвяченій партії боротьбистів, проаналізувала політичні доктрини боротьбистів, простежила їх вплив у регіонах, вивчила організаційну структуру партії та визначила її місце і роль у революціїЛюбовець О. М. Партія боротьбистів в українській революції 1917-1920 рр: Автореф. дис...канд. іст. наук / Київський ун-т ім. Тараса Шевченка - К., 1993. - 25с..

О. Любовець продовжує досліджувати і інші партії українського націонал-комунізму в революційну добу. Її праця “Українські партії й політичні альтернативи 1917-1920 років” містить окремий розділ, який називається “Феномен українського націонал-комунізму через призму еволюції національно-визвольної революції”Любовець О.М. Українські партії й політичні альтернативи 1917-1920 років. - К., 2005. - С. 244-301.. Авторка докладно розглянула діяльність українських націонал-комуністичних партій, так що цей політичний рух постав у її дослідженні єдиним явищем, детермінованим ходом революції. Разом з тим, очевидно, що вона не ставила перед собою завдання показати те, яким чином феномен націонал-комунізму співвідносився з національним українським рухом. Значення боротьбизму в історії УПСР вивчила Т. БевзБевз Т.А. Українська партія соціалістів-революціонерів: організація, ідеологія, політика: Автореферат … докт. істор. наук / Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. - К., 2005. - 33 с.. Ідейні засади українського націонал-комунізму проаналізували Г. Дичковська та В. Потульницький Дичковська Г.О. Український націонал-комунізм. К., 1998. - 35с; Потульницький В.А. Теорія української політології. - К, 1993. - С. 102..

Особливо активно займається проблематикою українського націонал-комунізму В. СолдатенкоСолдатенко В.Ф. У пошуках соціальної й національної гармонії: Ескізи до історії українського комунізму. - К., 2006. - 479с., який обґрунтовує у своїх працях необхідність уникнення антагоністичного протиставлення ідеологій соціалізму та націоналізму та наголошує на доцільності зосередження рівномірної уваги вчених на розгляді як національного так і соціального руху в добу Української революції.

Третю групу досліджень становлять праці зарубіжних авторів. Встановлено, що зарубіжні україністи 50-60-х рр. ХХ ст. зосередились у своїх наукових пошуках на питаннях доцільності виділення українського націонал-комунізму в окрему політичну течію та виявлення причин появи цього явища. З 1970-х років поряд із подальшим дослідженням цього руху в середовищі української політичної еміграції, все більше робіт з даної тематики публікуються англійською мовоюMace J. Communism and the Dilemmas of National Liberation. National Communism in Soviet Ukraine, 1918-1933. - Cambridge Mass., 1983. - 337 p; Graziosi A. The Great Soviet Peasant War. Bolsheviks and Peasants, 1917-1933. - Cambridge Mass., 1996. - 117 р.. Водночас, в цей період продовжили виходити в світ україномовні дослідження українського націонал-комунізмуЛисяк-Рудницький І.П. Український комуністичний маніфест // Сучасність. - 1971. - № 9. - С. 100-107; Гунчак Т.Г. Українська політична думка 1920-х років: монархізм, націоналізм, націонал-комунізм // Сучасність. - 1986. - № 3.- С. 69-79..

Загальні відомості про українські націонал-комуністичні партії містить фундаментальна енциклопедія "Политические партии России. Конец ХІХ - первая треть ХХ века"Политические партии России. Конец ХІХ - первая треть ХХ века: Энциклопедия - М., 1996. - 872 с.. Окремі аспекти діяльності українських націонал-комуністичних партій простежив російський історик А. МарчуковМарчуков А.В. Украинское национальное движение: УССР. 1920-1930-е годы: цели, методы, результаты. - М., 2006. - 599 c. . Його підхід полягає у тому, що до національного руху можна зараховувати націонал-комуністів - людей, які розділяли комуністичні погляди, мислили національними категоріями і бачили в них символічні цінності.

Джерельну базу дисертації за принципом походження та цільовим призначенням поділено на такі групи: партійні матеріали і документи - програми, протоколи і рішення з`їздів та конференцій Української партії соціалістів-революціонерів (боротьбистів) (УПСР (б), Української партії соціалістів-революціонерів (комуністів-боротьбистів) (УПСР (к.-б), Української соціал-демократичної робітничої партії (незалежних) (УСДРП (нез.), Української комуністичної партії (УКП); матеріали і документи інших партій та організацій; періодичні видання; наративні джерела - спогади та щоденники сучасників подій 1917-1920-го років; тематичні збірки документів.

Основу дослідження складають неопубліковані матеріали і документи з фондів Центрального державного архіву громадських об'єднань України. Це фонди: ЦК Української комуністичної партії (боротьбистів) (ф. 43), ЦК Української комуністичної партії (УКП) (ф.8), Київського комітету УСДРП(нез.) (ф. 267), в яких містяться звіти, політзведення, протоколи засідань ЦК УПСР(б), ЦК УКП, ЦК УСДРП(нез.), доповідні записки, листи лідерів партії до ЦК РКП(б) - КП(б)У. Важливе значення мають також зосереджені у фонді Центрального комітету Компартії України (ф. 1) протоколи засідань Політбюро ЦК КП(б)У, політзведення Інформаційного відділу ЦК КП(б)У, які містять багато цінної інформації про діяльність і рівень впливу націонал-комуністичних партій і груп у 1919-1921 рр. У дослідженні використано матеріали фонду Інституту політичних досліджень ЦК КПУ (ф. 39), в якому представлено біографічні відомості про В. Шахрая, С. Мазлаха.

Важливі документи з досліджуваної проблеми зібрано в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України). Інформацію про політику більшовицької партії стосовно партій боротьбистів, укапістів містить фонд Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету Рад робітничих, селянських і червоногвардійських депутатів (ф.1). Інформацію про відносини радянських партій з Директорією та урядом УНР можна почерпнути з фонду Канцелярії Директорії Української Народної Республіки (ф. 1429). У роботі використано матеріали особового фонду В. Винниченка (ф. 1823). Значний інтерес для з'ясування становища більшовиків України на початку 1920 р. становлять матеріали ІV конференції Комуністичної партії (більшовиків) України.

Важливою складовою джерельної бази стали матеріали періодичної преси. Зокрема, мова йде про резолюції центральних комітетів УСДРП (нез.), УСДРП (н._л.), УПСР (б), УПЛСР, УКП, ідейно-теоретичні й агітаційно-пропагандистські матеріали, брошури і статті ідеологів боротьбистів, борбистів, укапістів, лівих-незалежних. Значна частина цих матеріалів були вміщена на сторінках партійної преси - у газетах “Боротьба”, “Робітнича газета”, “Червоний прапор”, “Червоний стяг”, “Борьба” та інших.

При написанні дисертації була використана також мемуарна література та партійна публіцистика 1920-х років. Мотиви інтенсивного полівіння українського населення і особливості партійно-політичної діяльності українських соціал-демократів і есерів у період революційних подій 1917-1920 років, знайшли висвітлення у працях С. Мазлаха і В. ШахраяСкоровстанский В. Революция на Украине. - Саратов, 1919. - 151 с.; Мазлах С., Шахрай В. До хвилі (Що діється на Вкраїні і з Україною?). - Вид. 2-ге. - Нью-Йорк, 1967. - 303 с.. Вагому роль при вивченні нашої теми відіграли щоденник В. Винниченка, мемуари І. МайстренкаВинниченко В.К. Щоденник. - Едмонтон-Нью Йорк, 1980. - Т. 1: 1911-1920. - 499 с.; Майстренко І.В. Історія мого покоління. Спогади учасника революційних подій в Україні. - Едмонтон, 1985. - 416 с..

У другому розділі “Зародження українського націонал-комунізму” з'ясовуються передумови та причини появи українського націонал-комунізму, а також розглядається організаційне становлення партій та груп українського націонал-комунізму.

У розділі український націонал-комунізм трактовано як політичний рух, що став можливим внаслідок поширення на початку ХХ ст. в Європі і Україні ідеологій та практик націоналізму та соціалізму/комунізму.

Здобувачем встановлено, що поширення класових і національних ідей знайшло своє відображення в українському політичному русі. З одного боку, майже всі українські партії надавали собі соціалістичного відтінку. З іншого - переважна більшість членів цих партій на свідомому і підсвідомому рівні являли собою єдине ціле, направлене на здійснення процесу формування нації. Отже, ці партії були складовими українського національного руху.

На основі аналізу програм та діяльності УСДРП та УПСР, визначено, що на 1917 р. в середовищі українських партій утвердилася традиція умоглядно, на рівні узагальнень, розрізняти в теорії та у своїх програмах національний і соціальний дискурси. В той же час, такий ідейний дуалізм майже не призводив до конфліктних ситуацій всередині українського національного руху. Це досягалося завдяки побутуванню серед українських соціалістів усталеного переконання про те, що завдання соціального та національного визволення для українського народу співпадають, а лінія класової боротьби не розділяє націю, а пролягає над нею.

З початком Лютневої революції політичне становище в українському суспільстві змінюється. Соціальні вимоги мас, особливо бажання селян стати власником землі, набувають додаткового імпульсу. Саме на ґрунті визначення ступеня радикальності соціалістичних перетворень в українських соціалістичних партіях починають проявлятися розбіжності.

У дисертації розглянуто процес формування в складі УСДРП, УПСР, УПЛСР організацій та фракцій, що у переліку своїх пріоритетів на перше місце ставили розв'язання соціального питання, адаптуючи таким чином вимоги українського села до своєї програми та практики. Спочатку розходження між “лівими” та “правими” в УСДРП, УПСР, УПЛСР зводились до відмінного трактування програмових питань. Змінило ситуацію в бік радикалізації позиції “лівих” жовтневе збройне повстання 1917 р. у Петрограді, після якого “ліві” виступили з гострою критикою політичного курсу Центральної Ради. У питанні устрою органів влади “ліві” підтримали гасла запровадження влади рад та диктатури пролетаріату. У справі міжнародної політики була задекларована вимога налагодження мирних відносин з російськими більшовиками.

Вирішальним чинником, що спричинив остаточний розрив між двома частинами української соціалістичної демократії, став гетьманський переворот. Єдиними прийнятними стосунками з гетьманатом П. Скоропадського українські радянські партії визнали різні форми підпільної та легальної боротьби. Зазначені мотиви і призвели до організаційного оформлення та виходу з УСДРП, УПСР та УПЛСР лівих груп (ліві вийшли зі складу УСДРП у лютому 1918 під назвою Української соціал-демократичної робітничої партії (лівих), з УПСР - у травні 1918 р. під назвою УПСР(боротьбистів); УСДРП(нез.) утворили окрему фракцію у січні 1919 р.; УПЛСР (м) оформилася в окрему партію у червні 1919 р.).

Підстави для появи націонал-комуністичних поглядів склалися в більшовицькій організації Південно-Західного краю. По-перше, значну частину членів РСДРП(б) цього регіону складали українці за національністю, по-друге, практично весь 1917 р. більшовицькі осередки перебували під впливом українського національного руху, і що найголовніше самим членам РСДРП доводилося працювати не стільки серед міського пролетаріату, як серед українського села. Тиск зовнішнього середовища спонукав окремих членів партії до усвідомлення України як окремого від Росії економічного і національного організму. Подібні погляди, що підживлювалися місцевими настроями, вступали в конфлікт з офіційною політикою РСДРП(б) та суперечили більшовицькій політиці в Україні. Отже, представники українських радянських партій заперечили принцип загальнонаціональної єдності та підтримали більшовицьку вимогу класової боротьби, а окремі більшовики, залишаючись на позиціях радикальної соціальної та економічної перебудови, у національному питанні еволюціонували до визнання за Україною права на самостійне існування, а за українською комуністичною партією рівноправного становища поряд з РКП(б).

У третьому розділі “Ідейно-теоретичні засади українського націонал-комунізму” розглянуто комплекс уявлень, ідей і поглядів українських націонал-комуністів. Загалом їх визначено як систему ідей, що намагається поєднати радикально ліві ідеї більшовицького толку з ідеями національного визволення. Проаналізовано погляди українських націонал-комуністів на особливості перебігу революції в Україні, принципи організації влади, національне та соціалістичне будівництво.

Встановлено, що в цілому, вважаючи українську революцію складовою частиною всесвітньої соціалістичної революції в Україні, націонал-комуністи окремо розрізняли соціальну та національну її іпостасі.

Ще однією спільною рисою для націонал-комуністичного руху стала впевненість в особливості та неповторності української революції. Ця неповторність, за націонал-комуністами, виявляється у розумінні України як окремого соціально-економічного організму. З цих міркувань, націонал-комуністи засуджували будь-які спроби більшовиків обмежити права України на національний розвиток. Звідси, і неприйняття більшовицької політики в Україні, що на думку націонал-комуністів, ґрунтувалась лише на механічному перенесенні методів керівництва з Росії на український ґрунт, без врахування місцевих особливостей. Цікаво зазначити, що ця критика більшовицької політики майже завжди обмежувалася національним питанням (щоправда самі націонал-комуністи нерідко вкладали сюди вимоги економічного і суспільного характеру). Боротьбисти та борбисти поряд з національним характером революції, називали ще одну її ознаку, а саме специфічний аграрний відтінок. Таким чином, націонал-комуністи, в цілому, вважали українську революцію явищем цілком самостійним та детермінованим внутрішніми особливостями розвитку суспільства.

У питанні організації влади, націонал-комуністи, хоча й з певними застереженнями, проте визнали необхідність запровадження інституту рад на основі диктатури пролетаріату та біднішого селянства. Це свідчить про повне заперечення націонал-комуністами принципу загальнонаціональної єдності і підтримки вимоги класової боротьби всередині суспільства. В той же час, націонал-комуністи, особливо в 1919 р., неодноразово робили спроби об'єднатись в єдиний комуністичний блок, включно з партією більшовиків.

Встановлено, що націонал-комуністи розробили окремі програми національного будівництва. Гасло утворення самостійної і незалежної Української Соціалістичної Республіки стало основною програмною вимогою для В. Шахрая та УКП. Натомість, боротьбисти та борбисти, виходячи із засновку про те, що розв'язання національного питання можливе лише із встановленням соціалістичного устрою, заперечували гасло незалежності. Вони дотримувались думки, що незалежність держави не може бути головним гаслом трудового люду в його революційній боротьбі, а лише повинна слугувати тактичним засобом для створення Всесвітньої Федерації Соціалістичних Республік, членом якої повинна була стати й Україна. Водночас, всі націонал-комуністичні партії розглядали проблему української державності з точки зору інтересів “всесвітньої комуністичної революції”. Таким чином, націонал-комуністи відмовились у своїй теорії та практиці від принципу загальнонаціональної єдності, що продовжив залишатися основоположним для “правого” табору української демократії.

Разом з тим, у дослідженні звернуто увагу на те, що національний фактор залишився для націонал-комуністів дуже важливим і визначаючим їх світогляд і поведінку. Націонал-комуністи продовжили здійснювати функцію формування специфічних національних рис і ознак суспільства, характерних для національного руху. Щоправда, їх ідеальний образ української нації відрізнявся від ідеалу керманичів УЦР та Директорії УНР - націонал-комуністи шукати відповідь на питання про майбутній устрій України лише в рамках комуністичної трансформації українського суспільства. Інакше кажучи, націонал-комуністи погоджувалися включити до української нації лише трудящі верстви населення, відмовляючи у цьому праві “буржуазії”.

У четвертому розділі “Політична діяльність українських націонал-комуністів” висвітлюється процес взаємовідносин (боротьби та співпраці) націонал-комуністичних партій і груп між собою та з Директорією УНР і КП(б)У.

З'ясовано, що українські радянські партії остаточно відходять від ідеї парламентарної демократії та стають на суто класові позиції після Трудового Конгресу. Проте, в площині реальної політики після Трудового Конгресу в діяльності українських радянських партій простежуються відмінності. УПСЛР довелося витримати жорстку боротьбу з більшовиками у зв'язку з лівоесерівськими повстаннями в Росії. Лідери боротьбистів О. Шумський, В. Еллан-Блакитний, М. Полоз з початку 1919 р. почали орієнтуватися на співробітництво з КП(б)У. Навпаки, очільники незалежних А. Річицький, М. Авдієнко, Ю. Мазуренко підтримували тісніші відносини з партіями, що представляли Директорію.

Наступним важливим моментом, що вплинув на подальше позиціювання лівих українських партій, стало їхнє ставлення до антибільшовицьких повстань, що розгорілися по Україні на початку 1919 р. Так, всередині УСДРП(нез.) формуються дві течії, що на початку червня 1919 р. офіційно оформлюють розрив. Права течія, вважаючи вимоги повстанських мас цілком справедливими, вирішила підтримати ці повстання. Ліва течія доводила, що ці повстання призведуть лише до роз'єднання єдиного революційного фронту. Зрештою, УСДРП (н.-л) підтримала більшовиків майже у всіх ключових проблемах революції. Проте, все ж тісніші відносини в УСДРП (н.-л) зав'язуються з боротьбистами, що призводить до злиття двох партій 6 серпня 1919 р. Це об'єднання і малий проміжок часу існування партії, все ще дозволяє нам вважати незалежних-лівих частиною націонал-комуністичного руху, хоча у ідеологічному відношенні вони декларували більшу лояльність саме до інтернаціональної, а не національної ідейної платформи. Різне ставлення до антибільшовицьких повстань призвело до розколу і в УПЛСР, частина якої різко засудила ці виступи. Із осудом антибільшовицьких повстань виступили також боротьбисти. Тоді ж між боротьбистами, борбистами та більшовиками було заключено низку угод про представництво в радянському уряді та місцевих органах влади, які хоча й не дозволяли українським націонал-комуністам реалізувати свої національно-державницькі програми, проте, все ж давали їм більше можливостей проводити свою політику, порівняно з опозиційною діяльністю, яка до того ж, багатьма націонал-комуністами вважалася розбиттям єдиного комуністичного табору. Крім того, більшовики формально взяли на озброєння багато гасел українського руху.

Єдиною із націонал-комуністів, хто продовжив стояти на антибільшовицькій платформі, стала УСДРП(нез.), що була готова вести збройну боротьбу проти більшовиків.

Впродовж всього 1919 р. виявляли українські ліворадикальні партії також ініціативу створення єдиного радянського фронту, не відкидаючи участі у ньому більшовиків. Однак, можливість вироблення боротьбистами, незалежниками, меншою мірою борбистами, які завжди були близькі до російського революційного руху, єдиної платформи була обмеженою. Серед причин, які завадили націонал-комуністичним партіям дійти до спільної позиції, стали певні тактичні і теоретичні розходження та політика більшовицької партії, що всі сили зосередила на встановленні в Україні однопартійної системи.

З часом, коли більшовики повністю перехопили політичну ініціативу, розгромивши війська Денікіна та завдавши поразки Армії УНР, українські радянські партії потрапляють в більшу залежність від більшовиків. Зближенню між цими рухами сприяло те, що в умовах зовнішньої загрози, розв'язання національного питання дещо відкладалося в часі. Таким чином, на перший план виходила єдність націонал-комуністів і більшовиків щодо їхнього бачення спрямованості соціальних перетворень і впевненість обох рухів у наближенні світової комуністичної революції.

У грудні 1919 р. були підписані угоди про співробітництво між більшовиками, з одного боку, та боротьбистами і борьбистами, з іншого. Кроки до налагодження відносин були зроблені і незалежниками. Проте, після утворення на базі партії незалежників Української комуністичної партії стало зрозуміло, що ця течія українського націонал-комунізму не планує об'єднання з більшовиками. На відміну від незалежних есдеків боротьбисти і борбисти пішли по шляху влиття в КП(б)У. Вони поступились організаційною самостійністю та змушені були розформувати свої військові загони, отримавши натомість високі посади в КП(б)У та можливість, у певних межах, впливати на політику більшовиків та впроваджувати свою політичну програму.

Встановлено, що до націонал-комуністичної доктрини наблизилася Закордонна група українських комуністів, утворена 9-14 вересня 1919 р. на закордонній конференції УСДРП у Відні. Передусім це відбулося під впливом В. Винниченка, який на кінець 1919 р. еволюціонував до націонал-комунізму.

В КП(б)У націонал-комуністичною слід вважати групу “федералістів в КП(б)У” на чолі з Г. Лапчинським, утворену в середині 1919 р. Внаслідок своєї малочисельності, група не могла реально впливати на тогочасне політичне становище. Підставами виникнення націонал-комунізму в КП(б)У стали: поширення місцевих настроїв, прихильних до українського руху та діяльність українських національних партій; бажання слідувати букві нормативних актів, прийнятих радянськими урядами; фактор державності, що полягав у визнанні української радянської державності як окремого організму.

У Висновках узагальнено результати дослідження, що виносяться на захист:

- У ході розгляду історіографічної бази з'ясовано, що сучасна історична наука досягла вагомих результатів у вивченні окремих сторін діяльності українських націонал-комуністів. Проте, нагромаджений фактичний матеріал часто надто розрізнений, багато аспектів проблеми залишилося поза увагою дослідників націонал-комунізму. Невивченою до кінця залишається ідеологічна еволюція партій, груп, окремих представників українського націонал-комунізму. Натомість наявна джерельна база дозволяє підготувати об'єктивне узагальнююче дослідження діяльності партій і організацій українського націонал-комунізму.

- Встановлено, що передумови і причини виникнення українського націонал-комунізму були зумовлені низкою об'єктивних історичних факторів. В умовах швидкого зростання національних і соціальних вимог мас та поширенні соціалістичної ідеї серед української інтелігенції на тлі зростаючого вакууму центральної влади, склалися всі передумови для появи такого руху як український націонал-комунізм. Каталізатором такого ходу подій виступило жовтневе збройне повстання у Петрограді, що додало окремим представникам українського соціалістичного руху соціальної радикальності та сприяло з початком 1918 р утворенню шляхом розколів в УСДРП, УПСР, УПЛСР українських радянських партій. Доведено, що основними розходженнями, що призвели до організаційного відособлення лівих в українських партіях, стали питання устрою органів влади та зовнішньополітичної орієнтації (українські радянські партії підтримали гасла запровадження влади рад та диктатури пролетаріату та біднішого селянства; у справі міжнародної політики вони виступили за налагодження мирних відносин з російськими більшовиками). Іншими словами, “ліві” заперечили принцип загальнонаціональної єдності та підтримали більшовицьку вимогу класової боротьби. Схожі процеси відбувалися і в окремих територіальних осередках та організаціях КП(б)У. Залишаючись на позиціях радикальної соціальної та економічної перебудови, притаманних більшовицькій партії, вони у національному питанні еволюціонували до визнання за Україною права на самостійне існування, а за українською комуністичною партією рівноправного становища поряд з РКП(б).

- Здійснено ґрунтовний аналіз програм партій та організацій, а також праць чільних націонал-комуністів. Зроблено висновок про існування окремої системи поглядів, що намагається поєднати радикально ліві ідеї більшовицького толку з ідеями національного визволення. Загалом революцію в Україні націонал-комуністи визначали як складову всесвітньої комуністичної революції. Однак це не заважало їм розглядати перебіг революційного процесу в Україні як неповторний, детермінований особливостями українського суспільства та української економіки. Отже, націонал-комуністи визнали Україну єдиним соціально-економічним організмом, спільністю, об'єднану єдиним економічним, національним, суспільним життям. Центральними питаннями, що постали під час революції і вимагали негайного вирішеннями, за націонал-комуністами, стали питання національного і соціального визволення українського народу. Причому вирішення національного питання ставилося в залежність від вирішення соціального питання у дусі радикальної більшовицької програми економічних і соціальних перетворень. Цим пояснюється повне визнання всіма націонал-комуністами необхідності впровадження інституту рад на базі диктатури пролетаріату та підтримки ними вимоги класової боротьби в середині суспільства. Таке бачення вплинуло і на програми національного будівництва, які були розроблені головними націонал-комуністичними партіями і групами. Гасло утворення самостійної і незалежної Української Соціалістичної Республіки стало основною програмною вимогою В. Шахрая та УКП. Навпаки, боротьбисти та борбисти дотримувались думки, що незалежність держави не може бути головним гаслом трудового люду в його революційній боротьбі, а лише тактичним засобом для досягнення Всесвітньої Федерації Соціалістичних Республік, членом якої повинна була стати й Україна.

- З'ясовано, що український націонал-комуністичний рух увібрав у себе представників широкого спектру різноманітних політичних сил: КП(б)У, українських соціалістичних партій. Незважаючи на подібність основних програмових засад українських націонал-комуністичних партій боротьбистів, борбистів, незалежних, незалежних лівих, Закордонної групи українських комуністів та групи “федералістів в КП(б)У”, організаційно ці політичні сили продовжували самостійне існування, хоча неодноразово впродовж 1918-1919 рр. виявляли ініціативу створення єдиного радянського фронту, інколи включно з більшовиками. Встановлено, що причинами невдачі у досягненні спільної позиції стали серйозні тактичні розходження та політика більшовицької партії, що намагалася в будь-який спосіб послабити своїх конкурентів. На безпосереднє позиціювання українських націонал-комуністів вплинув розвій антибільшовицьких селянських повстань на початку 1919 року. В цілому, більшість українських націонал-комуністичних партій та груп засудили антибільшовицькі селянські виступи. Навпаки, незалежні були готові вести збройну боротьбу проти більшовиків. Захоплення України Денікіним сприяло зближенню партій, які дотримувались комуністичної ідеології. У грудні 1919 р. були підписані угоди про співробітництво між більшовиками, з одного боку, та боротьбистами і борбистами, з іншого. Невдовзі ці партії влились до складу КП(б)У. На відміну від них незалежні, Закордонна група українських комуністів, продовжили самостійне існування, проте вже не мали змоги впливати на поточну політичну ситуацію.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ І ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ПУБЛІКАЦІЯХ, ВМІЩЕНИХ У ФАХОВИХ ВИДАННЯХ

1. Теорія національного самовизначення В. Леніна в контексті становлення українського націонал-комунізму // Київська старовина. - К., 2005. - № 4. - С. 55-71.

2. B. Шахрай про характер і особливості української революції // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - Історія. - К., 2006. - № 82-84. - С. 78-81.

3. До питання становлення націонал-комуністичних поглядів В. Винниченка // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - К., 2006. - № 5. - С. 76-79.

4. Зародження українського націонал-комунізму в КП(б)У на прикладі діяльності групи “федералістів” (1919-1920 рр.) // Українознавство. - К., 2006. - Ч. 4 (21). - С. 277-281.

5. Український соціалізм на початку ХХ століття в контексті становлення українського націонал-комунізму // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - Історія. - К., 2006. - № 85-86. - С. 29-32.

АНОТАЦІЯ

Огієнко В.І. Діяльність українських націонал-комуністів (1918-1920 рр.) - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2008.

У дисертації досліджується виникнення, ідеологія та діяльність українських націонал-комуністів у добу Української революції. Доведено, що незважаючи на наявність певних теоретичних і тактичних розходжень, партії боротьбистів, борбистів, незалежних, незалежних-лівих, Закордонну групу українських націонал-комуністів, групу “федералістів” слід віднести до суспільно-політичної течії українського націонал-комунізму. Показано передумови та причини виникнення українського націонал-комунізму. Виокремлено спільні риси та відмінності в ідеології окремих партій та груп українського націонал-комунізму. В дисертації відтворюється процес взаємовідносин (боротьби та співпраці) українських націонал-комуністичних партій і груп з Директорією УНР та КП(б)У.

Ключові слова: Українська революція, український націонал-комунізм, Україна, українські радянські партії, УКП, УПСР (б), УПЛСР, УСДРП (нез.), КП(б)У.

АННОТАЦИЯ

Огиенко В.И. Деятельность украинских национал-коммунистов (1918-1920 гг.) - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2008.

Диссертация посвящена исследованию украинского национал-коммунизма, одного из наиболее влиятельных социально-политических движений периода Украинской революции. На основании широкого круга источников освещаются вопросы возникновения, идеологии и деятельности украинских национал-коммунистов.

Установлено, что в Украине в начале ХХ ст. формируются национально-социалистические идеологии. События Первой мировой войны, Февральской революции обострили национальные и социальные противоречия в обществе. После Октябрьского переворота усиливается роль коммунистических идей. Эти процессы находят свое отображение в деятельности украинских социалистических партий и партии большевиков. С начала 1918 г. в УСДРП, УПСР, УПЛСР начинают формироваться организации и фракции, которые начинают приоритетными в своей программе и деятельности считать решение социального вопроса с помощью радикально левых преобразований. С начала расхождения между левыми и правыми УСДРП, УПСР, УПЛСР сводились к немного различной (всегда левее от т.н. центра) трактовке программных вопросов. Со временем к этому добавилось разное видение направленности международной политики, а потом появились разногласия в вопросах тактики. По мнению левых, Украинская Центральная Рада сконцентрировала все свое внимание на борьбе за национальное освобождение, игнорируя при том, значение социальных реформ. В вопросе устройства органов власти левые поддержали лозунги внедрения власти советов и диктатуры пролетариата. В международной политике левые выступили с требованиями подписания мира с большевиками.

Другими словами, левые не признали принципа общенационального единства и поддержали большевистское требование классовой борьбы в обществе. Если украинские советские фракции приблизились вплотную к признанию большевистской программы в экономическом вопросе, то некоторые представители РКП(б) эволюционировали к признанию за Украиной права на самостоятельное существование, а за украинской коммунистической партией равноправного положения по сравнению с РКП(б).

Ключевые слова: Украинская революция, украинский национал-коммунизм, Украина, украинские советские партии, УКП, УПСР (б), УПЛСР, УСДРП (нез.), КП(б)У.

ANNOTATION

The activity of Ukrainian national communists (1918-1920). - Manuscript.

Dissertation for Historical Science Candidate degree on specialty 07.00.01. - History of Ukraine. - Kyiv Taras Shevchenko National University. - Kyiv, 2008.

The dissertation studies the origin, ideology and activity of the Ukrainian national communists in the period of the Ukrainian revolution. It is proved that despite of certain theoretical and tactical differences between UPSR (b), UPLSR (m), USDRP (n), USDRP (n.-l), UKP, group of federalists, Foreign group of Ukrainian communists they all have to be regarded as the participants of the Ukrainian national communism social and political trend. The prerequisites and reasons for the origin of the Ukrainian national communism are shown. The common and distinguishing features of the ideology and tactics of the Ukrainian national communist parties and groups are pointed out. The work reconstructs the process of relations (the struggle and the cooperation) between the Ukrainian national communist parties and groups and the Directory of UNR and KP(b)U.

Key words: Ukrainian revolution, Ukrainian national communism, the Ukraine, Ukrainian soviet parties, UKP, UPSR (b), UPLSR, USDRP (n), KP(b)U.

Размещено на Allbest.ru