Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

УДК 94 (477.83/.86) (092) "18/19"

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ СЕМЕНА ВІТИКА

Спеціальність 07.00.01 - історія України

ПИЛАТ ОКСАНА ІГОРІВНА

Львів - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історичного краєзнавства Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник:

Малик Ярослав Йосипович, доктор історичних наук, професор, Львівський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України, завідувач кафедри європейської інтеграції і права.

Офіційні опоненти:

Патер Іван Григорович, доктор історичних наук, старший науковий співробітник Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, завідувач відділу новітньої історії;

Пилипів Ігор Васильович, кандидат історичних наук, доцент, Івано-Франківський інститут менеджменту Тернопільського національного економічного університету, завідувач кафедри загальноекономічних та гуманітарних дисциплін.

Захист відбудеться "18" березня 2008 р. о 15-00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.12 у Львівському національному університеті імені Івана Франка (79000, м. Львів, вул. Університетська, 1, ауд.337, тел. 239-47-71).

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5).

Автореферат розісланий "15" лютого 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор історичних наук, професор О.М. Сухий.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Здобуття Україною незалежності і розвиток національної історичної науки дали можливість звернутися до вивчення громадської та політичної діяльності осіб, котрі були організаторами і безпосередніми учасниками боротьби за національну державу. Питання персоніфікації історії, дослідження життєвого шляху, діяльності та творчої спадщини визначних національних діячів стали одним із важливих завдань сучасної історичної науки. Увагу науковців привертають передусім імена тих людей, діяльність та творчість яких в роки панування тоталітарної системи на українських землях фальшувалася чи взагалі була вилучена з наукового та суспільного обігу.

До цієї когорти діячів належить ім'я та творча спадщина Семена Вітика, як галицького соціал-демократа. На жаль, в історичній науці відсутні спеціальні дослідження по даній темі, а існуючі не висвітлюють у повному обсязі його життя та діяльність. Тому виникла потреба провести об'єктивне та науково виважене дослідження громадської та політичної діяльності Семена Вітика, відкрити його для широкого загалу, показати доцільність використання прикладу його громадсько-політичної праці на сучасному етапі національно-державної розбудови незалежної України.

Мета і завдання дослідження. Виходячи з наукового, теоретичного та практичного значення проблеми, враховуючи недостатній рівень її наукової розробки, спираючись на історіографічний доробок попередників, а також на виявлені джерельні матеріали, автор поставила за мету провести всебічне дослідження громадсько-політичної діяльності С. Вітика, визначити його місце і роль в контексті українського національно-державного розвитку.

Реалізація поставленої мети передбачає дослідити:

- формування та еволюцію суспільно-політичних поглядів С. Вітика на тлі соціально-економічного та політичного розвитку західноукраїнських земель наприкінці ХІХ - першій третині ХХ ст;

- роль С. Вітика у формуванні та діяльності УСДП в Східній Галичині на початку ХХ ст;

- місце і роль С. Вітика у суспільно-політичному житті західноукраїнських земель, його взаємини з тодішніми політичними діячами та організаціями;

- парламентську діяльність С. Вітика, спрямовану на захист політичних, соціальних, економічних та національних прав українців;

- діяльність С. Вітика в соціальному та національному русі у Східній Галичині наприкінці ХІХ ст. - на початку ХХ ст.;

- участь С. Вітика у державотворчих процесах на українських землях в умовах революції 1917-1920 рр.;

- громадську та публіцистичну діяльність С. Вітика на радянській Україні в 1925-1937 рр.

Об'єкт дисертаційного дослідження - громадсько-політична діяльність С. Вітика.

Предмет дослідження - політичні партії, громадські організації, товариства, установи, з якими пов'язана діяльність С. Вітика.

Хронологічні рамки роботи охоплюють кінець ХІХ ст. - першу третину ХХ ст. - період життя та громадсько-політичної діяльності С. Вітика (1875-1937 рр.).

Методологічну основу дисертації становлять принципи історизму, науковості і об'єктивності до висвітлення явищ минулого на основі комплексного використання джерел у поєднанні із спеціальними методами історичних досліджень, а саме: порівняльного аналізу, періодизації, класифікації, систематизації документальних фактів, аналізу документів, біографічного аналізу. У своїй сукупності дані методи стали важливим механізмом для розкриття поставленої мети, сприяли кращому розумінню суспільно-політичних поглядів та громадсько-політичної діяльності С. Вітика на тлі його епохи та сьогодення.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що в ній вперше в українській історіографії на основі залучення до наукового обігу значної кількості архівних матеріалів, періодичних видань та літературних джерел здійснено комплексне дослідження громадсько-політичної діяльності С. Вітика. громадський партійна діяльність вітик

Положення, що виносяться на захист:

- формування світогляду С. Вітика та початки його політичної діяльності відбувалися в умовах Австро-Угорщини, конституційний лад якої відносно сприяв розвитку української національної ідеї;

- досвід організатора політичної і громадської роботи формувався у С. Вітика в період навчання в Дрогобицькій та Перемишльській гімназіях, під впливом І. Франка та робітничого середовища, залізничників і робітників нафтових промислів, а також під час навчання у Львівському та Віденському університетах;

- у середині 90-х рр. ХІХ ст. при підтримці І. Франка, С. Вітик став членом РУРП, проявивши себе здібним політичним діячем, організатором та редактором газети "Громадський голос", а згодом - одним із організаторів УСДП Галичини і Буковини;

- С. Вітик був активним учасником робітничого та селянського руху Східної Галичини, співорганізатором аграрного страйку 1902 р. та страйку нафтових робітників Дрогобича і Борислава у 1904 р., активним учасником провідних культурно-просвітницьких та робітничих товариств;

- у своїй політичній і парламентській діяльності С. Вітик послідовно дотримувався демократичних легальних методів боротьби за політичні права українського народу;

- в умовах революції 1917-1920 рр. С. Вітик брав участь в державному будівництві ЗУНР, працював повітовим комісаром Дрогобиччини та керівником Нафтового Комісаріату, в період Директорії УНР очолював Трудовий Конгрес України, який ратифікував Акт злуки УНР і ЗУНР, а після переїзду уряду УНР до м. Кам'янця-Подільського очолював Міністерство у справах ЗО УНР;

- з 1919 р. С. Вітик, перебуваючи на еміграції у Відні, схилявся до комуністичної ідеології і перейшов на радянофільські позиції;

- у зв'язку з початком політики "українізації" у 1925 р. повернувся в радянську Україну, де відійшов від соціал-демократичних переконань, оскільки вступив в ряди КП(б)У та пропагував націонал-комуністичні ідеї.

Науково-практична значимість роботи полягає в тому, що нагромаджений в ній фактичний та теоретичний матеріал, висновки дослідження можуть бути використані для підготовки узагальнюючих праць з історії України, історії політичної думки, журналістики. Можуть знадобитися при розробці загальних і спеціальних курсів з новітньої історії України, на факультативних заняттях, у шкільному курсі історії України, загалом, в історико-краєзнавчій роботі. Матеріали дослідження стануть у пригоді партійним лідерам в умовах їх діяльності на сучасному етапі.

Апробація дослідження здійснювалася шляхом обговорення на засіданнях кафедри історичного краєзнавства ЛНУ ім. І. Франка. Результати дослідження були представлені на науковій конференції викладачів та аспірантів історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка (2004 р.), на щорічній науково-практичній конференції "Ефективність державного управління в контексті європейської інтеграції" (Львів, 2004), на міжнародній науковій конференції (Дрогобич, 2004), на міжнародній науково-практичній конференції "Актуальні проблеми реформування державного управління в Україні" (Львів, 2006 р.).

Структура дисертації. По темі дисертації дослідження опубліковано 8 статей, з яких 4 - у фахових виданнях, затверджених ВАК України. Робота побудована за проблемно-хронологічним принципом, підпорядкована поставленій меті та реалізації основних завдань дослідження. Дисертація складається із вступу, п'яти розділів, третій з яких поділений на три параграфи, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 204 сторінки, з них 174 сторінки основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено об'єкт та предмет дослідження, методологічну основу, мету та завдання роботи, сформульовано наукову новизну, науково-практичну значимість дисертації.

У першому розділі дисертації "Історіографія та джерела" розглянуто і проаналізовано стан наукової розробки теми та джерельну базу роботи.

Визначено, що проблема наукового дослідження громадсько-політичної діяльності С. Вітика практично не вивчена сучасною українською історичною наукою. Відсутність глибоких досліджень можна пояснити замовчуванням особи С. Вітика, обмеженням доступу до архівних джерел.

Важливими для висвітлення діяльності галицького соціал-демократа С. Вітика є праці написані його сучасниками. Це, насамперед, праці Ю. Бачинського, Л. Ганкевича, М. Ганкевича, О. Доценка, В. Левинського, К. Левицького, М. Лозинського, С. Петлюри, М. Стахіва. В цих дослідженнях висвітлено діяльність С. Вітика в РУРП та УСДП, його участь у робітничому та селянському русі Східної Галичини, роботу С. Вітика в австрійському парламенті, співпрацю депутата із українськими політиками, насамперед, із соціал-демократами Ю. Бачинським, М. Ганкевичем.

У радянській історіографії про С. Вітика залишено невелику інформацію, вміщену у наукових працях В. Компанійця, М. Кравця, в яких історики лише епізодично згадують про галицького політика С. Вітика, розглядаючи його постать на фоні розвитку робітничого руху Східної Галичини.

Із сучасної української історіографії окремі аспекти життя і діяльності С. Вітика знаходимо у наукових працях С. Качараби, К. Кондратюка, О. Красівського, М. Литвина, С. Макарчука, Я. Малика, К. Науменка, М. Рожика, О. Сухого. Значне місце в дослідженні проблеми займають праці О. Білоконя, Г. Касьянова, О. Реєнта, О. Рубльова, Ю. Черченка. Детальну інформацію біографії та основних напрямів діяльності соціал-демократа С. Вітика містять наукові дослідження О. Жерноклеєва, І. Райківського. Важливий фактичний матеріал почерпнуто в статтях І. Бегея, В. Великочия, Я. Грицака, О. Павлишина, Ю. Шаповала. З польських видань використано працю В. Найдус, де автор порушила питання розвитку соціал-демократичного руху в Східній Галичині.

Ряд досліджень про розвиток галицької соціал-демократії було написано в діаспорі. Слід відзначити наукові праці В. Винниченка, С. Волинця, І. Мазепи, І. Нагаєвського, М. Стахіва, П. Феденка, М. Шаповала, С. Ярославина. Науковці писали про галицького політика виключно на фоні розвитку радикального та соціал-демократичного руху Східної Галичини, роботи Державної Ради Австрії та в період національно-визвольних змагань українського народу.

Невеликі за обсягом біографічні відомості містяться в сучасній довідковій літературі: "Енциклопедії Українознавства. Словникова частина", "Українська журналістика в іменах". У процесі дослідження теми були також використані узагальнюючі праці з історії України, зокрема, "Політичні партії Західної України", "Історія суспільних рухів і політичних партій України".

Аналіз історіографії показує, що в поле зору дослідників потрапили лише окремі аспекти громадсько-політичної діяльності С. Вітика. Відповідно, при недостатній науковій літературі, джерельна база дещо детальніше дозволяє розкрити основні напрямки його діяльності.

Найбільшу інформацію про діяльність С. Вітика містять неопубліковані документи і матеріали, що зберігаються у державних архівах м. Києва, зокрема, у ЦДАВО України. Так, у Ф. 166."С. Г. Вітик" міститься т. зв. "анкетний листок" С. Вітика, що датується 28 лютого 1907 р. у м. Харкові за його власним підписом. У ньому вказано дату і місце народження, відомості про освіту, проходження служби в армії. У ЦДАГО України, на відміну від інших архівів, створено фонд "Колекція позасудових справ реабілітованих, 1919-1953 рр.", в якому зберігається два томи кримінальної справи С. Вітика. Том І носить одноіменну назву фонду, а том ІІ - "Матеріали перевірки по справі Вітика С. Г.". В даному фонді зберігаються протоколи допитів обвинувачуваного, акт медичного огляду, свідчення проти С. Вітика, різні постанови щодо справи та інші документи. Вагому базу дослідження становлять документи, почерпнуті з відділу рукописів Львівської наукової бібліотеки НАН України імені Василя Стефаника, зокрема, з Ф. 29 (Возняк М.С.), Ф. 9 (Колекція окремих надходжень) та Ф. 164 (Біографічний словник Левицького). В цих матеріалах С. Вітик розглядається як одна із ключових фігур радикального і соціал-демократичного руху Східної Галичини.

Джерельну базу наукової роботи доповнюють матеріали фондів ЦДІА України у м. Львові. На жаль, окремого фонду тут не створено, тому матеріали, що збереглись про С. Вітика віднайдено в ряді інших фондів. Опрацьовано окремі справи Ф.146. Галицьке намісництво, Ф.201. Греко-католицька митрополича консисторія, Ф.309. Наукове товариство ім. Шевченка. Використано матеріали фондів ДАЛО, зокрема, Ф.350. Дирекція поліції у Львові (1802-1918 рр.). В архівних документах розкрито загальну суспільно-політичну ситуацію в Галичині, подано відомості про перебіг виборчих кампаній, порушення законодавства з боку влади, листування С. Вітика із своїми однопартійцями та колегами.

Основою джерельної бази дослідження стали праці С. Вітика, зокрема, "До ситуації", "Під теперішню пору", "Що далі робити?", "Як поступати в часі страйку", в яких висвітлювались політичні та соціально-економічні питання. Важливими також є промови, що були виголошені в стінах австрійського парламенту. Це "Промова посла тов. Семена Вітика, виголошена на засіданні австрійського парламенту дня 11 грудня 1908 р.", "Українсько-польська справа в австрійськім парламенті", в яких С. Вітик порушував чимало важливих питань. Зокрема, виступав за відкриття українського університету у Львові, вирішення аграрного питання, ряду соціальних проблем, проведення справедливої виборчої реформи. На початку своєї політичної діяльності автор опублікував ряд праць польською мовою. Відомими працями є наступні: "Pokoj ludziom dobrej woli","Precz z Rusinami! Za San z Polakami!", в яких автор захищав соціально-політичні інтереси українського народу. У своєму дослідженні "Jak zyje 10,500 mieszkaсcуw Lwowa" С. Вітик детально описав соціальне становище мешканців Львова, умови їх проживання та роботи, закликав до боротьби за їх соціальні права.

Напередодні Першої світової війни С. Вітик видавав у Відні газету "Праця". У 1918-1923 рр., перебуваючи вдруге на еміграції у Відні, С. Вітик редагував суспільно-політичний журнал "Нова громада". У 1922 р. він опублікував "Промеморії Семена Вітика від президії Трудового Конгресу", де як Голова Трудового Конгресу виступав за збереження територіальної цілісності України та проголошення самостійної Української держави.

В радянський період автор видав працю "Паризька комуна день МОПР'у", в якій позитивно охарактеризував роботу Міжнародної організації допомоги революціонерам серед французьких робітників. Крім цього, у цей час С. Вітик друкувався у ряді періодичних видань КП(б)У, зокрема, "Вісті", "Комуніст", "Прапор марксизму", "Пролетарська правда".

Архівні матеріали подають достатньо багатий, проте не зовсім повний обсяг інформації. Їх доповнюють спогади людей, які особисто знали С. Вітика. Саме спогади дозволяють глибше зрозуміти його позицію, характер, загалом тогочасні реалії. У збірнику "Спогади про Івана Франка" свої роздуми про галицького політика С. Вітика залишили І. Кобилецький, К. Бандрівський, Т. Франко та А. Франко. Про С. Вітика писали його сучасники: громадська діячка Н. Суровцова, директор дрогобицької гімназії В. Бірчак, комісар Самбірського повіту періоду ЗУНР А. Чайківський, один із активних діячів соціал-демократичного руху І. Макух, відомий політик Л. Цегельський.

Важливим джерелом дослідження стала тогочасна партійна преса - партійний орган РУРП "Громадський голос", а також видання УСДП - "Борба", "Воля", "Вперед", "Земля і воля", "Червоний прапор". У дослідженні використано пресу, що видавалась у вигляді передвиборчих агітаційних листків. Це газети "Голос Підкарпаття" та "Дрогобицький листок", редактори яких наголошували тільки на позитивних моментах в діяльності С. Вітика.

Крім цих видань, опрацьовано часописи, що видавались опонентами УСДП, серед них, "Вперед", "Діло", "Основа", "Руслан", "Свобода", а також видання інших політичних сил на еміграції - часописи "Нова Доба", "Український прапор", "Українська робітнича газета", на сторінках яких чимало матеріалів спрямовувалось проти галицького соціал-демократа С. Вітика. Не залишила поза увагою розвиток соціал-демократичного руху Східної Галичини польська преса "Naprzod", "Gіos Robotniczy", яка теж висвітлювала розвиток соціал-демократичного руху в Східній Галичині.

Таким чином, хоч і невеликий за обсягом, проте різноманітний комплекс історичних джерел дає можливість показати розвиток політичних поглядів галицького соціал-демократа С. Вітика, з належною повнотою висвітлити становлення його світогляду та громадсько-політичну діяльність.

У другому розділі "Формування світогляду Семена Вітика та початки політичної діяльності" висвітлено формування та еволюцію світогляду С. Вітика, участь у суспільно-політичному і національному русі на зламі ХІХ-ХХ ст.

У дослідженні відзначається, що становлення поглядів С. Вітика відбувалося в умовах Австро-Угорської монархії. Вказано, що важливу роль у формуванні світогляду та утвердженні його політичних поглядів відіграло селянське, а згодом робітниче середовище. Погляди С. Вітика значно міцніше сформувались під час навчання в гімназіях Дрогобича та Перемишля, а згодом у Львівському та Віденському університетах. Але, мабуть, найбільше на становлення С. Вітика, як політика та громадського діяча вплинули ідеї Івана Франка, з яким він був особисто знайомий. Саме І. Франко у житті галицького політичного діяча відіграв важливу роль, оскільки підтримував свого земляка у багатьох складних питаннях та допомагав при можливості їх вирішувати.

Зустріч з І. Франком надихнула молодого, сповненого життєвої енергії С. Вітика вступити в ряди РУРП і стати активним діячем партії. Його було призначено секретарем партії та редактором партійного часопису "Громадський голос". Галичани часто називали його Сеньком, а тодішня історіографія писала про нього як про "рухливого і спосібного агітатора" Східної Галичини.

Після розколу РУРП, у 1899 р. С. Вітик багато ідей та досвіду, отриманого в радикальній партії, переніс в новостворену партію - УСДП. В УСДП він співпрацював із такими відомими діячами, як Ю. Бачинський, М. Ганкевич. Від імені УСДП С. Вітик брав участь у всіх починаннях партії та представляв її на конференціях і з'їздах.

Обрання С. Вітика до австрійського парламенту стало можливим завдяки підтримці місцевого населення і популярності громадського діяча у Східній Галичині. Проте, депутатська робота не була єдиним напрямком в діяльності С. Вітика. Чимало уваги приділяв публіцистичній роботі, оскільки редагував ряд газет та журналів, писав і друкував свої праці. Серед найбільш популярних слід назвати: "До ситуації", "Що далі робити?", "Як поступати в часі страйку?", що виходили великими тиражами і дуже швидко розповсюджувались.

С. Вітик був "політичним діячем і по своєму життю, і по темпераменту", він дуже рідко жалівся на матеріальні труднощі, які в нього неодноразово виникали. На першому місці для нього були громадські справи, а особисті та матеріальні питання були другорядними. С. Вітик з початку своєї політичної діяльності розумів, що потрібно розраховувати на власні сили та підтримку своїх однодумців.

Третій розділ "Семен Вітик в суспільно-політичному житті Галичини наприкінці ХІХ - початку ХХ століття" поділяється на три параграфи. У першому параграфі досліджено партійно-політичну діяльність С. Вітика.

З початку 90-х рр. ХІХ ст. С. Вітик активно включився у політичне життя краю, пов'язуючи свої уподобання з РУPП, а з 1899 р. - УСДП. Він брав активну участь у партійній роботі, був членом проводу обох партій.

Перебуваючи в рядах РУРП, С. Вітик зарекомендував себе активним та здібним оратором, виступав на вічах та зборах, що проводились партією. Антиукраїнська політика австрійського уряду викликала в нього велике занепокоєння, тому він постійно наголошував на необхідності пошуку шляхів виходу із важкого становища, в яке потрапив український народ. З приводу цього С. Вітик наголошував, що лише мирними легальними методами боротьби можна досягнути певних результатів.

Ставши членом УСДП, він був постійним дописувачем та редактором друкованих органів партії - "Воля", "Земля і воля". Серед однопартійців вважався найавторитетнішим у питаннях організаційної роботи, яку пропонував проводити в сільській місцевості, що було значним прорахунком для партії. Лише з 1907 р. конференція УСДП вирішила створювати нові партійні комітети по містах, затвердила статут і почала згуртовувати робітництво. Крім цього, за сприянням УСДП було збільшено тираж часописів "Борба", "Земля і воля", "Робітничий календар", видано ряд брошур С. Вітика (15 тис. примірників).

З переходом в ряди УСДП С. Вітик брав також участь у роботі ППСД та виступав на вічах, зборах, що організовувались поляками. Така позиція політика, з одного боку, посилювала проведення спільних акцій соціал-демократів, а з іншого - послаблювала поширення ідей української соціал-демократії. За часті виступи С. Вітика польською мовою та співпрацю із ППСД сучасники називали його "польським братом", "причіпкою польської партії".

У 1907 р. УСДП стала на шлях самостійності. Прикладом цього стало висунення кандидатури С. Вітика та інших діячів від УСДП в депутати австрійського парламенту. Внаслідок виборчих перегонів депутатами стали С. Вітик (Дрогобиччина), Я. Остапчук (Збаражчина), що стало значною перемогою для української соціал-демократії.

У 1911 р. відбувся розкол УСДП, до якого долучився С. Вітик, який з групою своїх прибічників демонстративно вийшов із залу і подальшої участі в конференції не брав. Впродовж 1911-1914 рр. С. Вітик разом з М. Ганкевичем та Т. Меленем очолював інтернаціоналістичну фракцію в партії, що перебувала в залежності від ППСД. На V (об'єднавчому) з'їзді УСПД, що відбувся в березні 1914 р. у Львові, С. Вітика вперше за час існування партії не було включено до партійного керівництва. До того ж напередодні Першої світової війни УСДП не мала значного впливу в політичному житті краю. Незважаючи на певні непорозуміння, С. Вітик продовжував користуватись значним авторитетом під час проведення міжнародних з'їздів та конгресів. Це були загальнопартійні з'їзди соціал-демократії Австрії, Штутгартський (1907 р.) та Базельський (1912 р.) конгреси ІІ Інтернаціоналу.

Напередодні Першої світової війни С. Вітик перейшов на позиції соціал-шовінізму. Проживаючи в цей час у Відні, він згуртував довкола себе чимало робітництва та видавав газету "Праця", залишаючись в опозиції до новоствореного керівництва УСДП на чолі з В. Темницьким. На запрошення останнього С. Вітик відмовився взяти участь в першій за період війни конференції УСДП, що тривала в серпні 1917 р. у Відні. Така поведінка галицького соціал-демократа С. Вітика ще більше загострила відносини між ними і привела до взаємної критики.

Зблизившись із лідером "молодих" соціал-демократів А. Чернецьким, С. Вітик повернувся до безпосередньої праці в УСДП лише влітку 1918 р., взявши участь в партійній конференції. У 1918-1919 рр. С. Вітик активно включився в розвиток національно-демократичної революції. Тим більше, що після закінчення Першої світової війни і розпаду Австро-Угорської монархії для самої УСДП, як і для С. Вітика, розпочався якісно новий етап роботи.

У другому параграфі "Депутат австрійського парламенту (1907-1918 рр.)" висвітлено діяльність С. Вітика як депутата Державної Ради Австрії. С. Вітик двічі від УСДП (1907 р. і 1911 р.) обирався депутатом по сільському виборчому округу № 54 Балигород - Лютовиська - Старий Самбір - Турка - Бориня - Підбуж - Лука - Дрогобич. Слід зазначити, що передвиборча агітація проводилась без будь-якого порозуміння між політичними партіями, оскільки наголос робився виключно на власні сили. Внаслідок виборчих перегонів С. Вітик був обраний до австрійського парламенту. Загалом, в результаті виборів 1907 р., депутатами із Східної Галичини були обрані 17 націонал-демократів, 3 радикали, 5 москвофілів, 2 соціал-демократи. С. Вітик та Я. Остапчук вступили до соціал-демократичної фракції у парламенті, а в засіданнях Українського клубу брали участь на правах гостей, що негативно позначилось на співпраці між парламентськими фракціями.

С. Вітик активно і послідовно захищав національні і соціальні права українців. Він подав чимало запитів з приводу вирішення питань соціального характеру, зокрема, клопотав про прийняття пенсійної та соціальної реформ. Депутат доклав чимало зусиль для налагодження міжнаціональних та міжетнічних відносин. Він наголошував, що кожна нація чи національна меншина мають право на вільний розвиток та належне існування. Значну увагу приділяв міграційним процесам, що відбувались на Галичині. З цього приводу пропонував приймати спеціальні законопроекти, але уряд не робив спроб для їх вирішення. В системі освіти виступав за проведення шкільної реформи та за відкриття українського університету у Львові, пропонував поширювати українську мову в судочинстві. Під час першого періоду депутатства С. Вітик доклав чимало зусиль для вирішення найбільш наболілих питань, проте лише невелика частина їх отримала схвалення у парламенті. За 1907-1910 рр. депутат Вітик набрав чимало досвіду і тому визначився, що "немає іншої дороги, крім організації і парламентської роботи".

Виборча кампанія 1911 р. відбувалась в умовах терору, підкупів, шахрайства. Особливо жорстокі вибори пройшли у Дрогобичі. Вони були не випадковими, а являли собою частину цілої серії насильств, що прокотились Галичиною. Внаслідок виборів 1911 р. соціал-демократи отримали лише один депутатський мандат - це С. Вітик. Усього з 28 округів Східної Галичини обраними були 24 українські депутати, з яких 18 - належало до УНДП, 5 - до радикалів, 1 - до соціал-демократів. С. Вітик вступив до німецької соціал-демократичної фракції у парламенті, а згодом залишив її та співпрацював з українськими депутатами. З 1911 р. галицький соціал-демократ

С. Вітик пасивно відносився до своїх обов'язків, а подекуди взагалі в парламенті не появлявся. Проте він доволі довго проявляв послідовність та терпимість в очікуванні певних поступок від австрійського уряду.

У своєму звіті про парламентську роботу депутат Вітик наголошував, що захищав інтереси українського народу. Це проявлялось у його змістовних виступах на найвищій державній трибуні, у легальних методах впливу на владу. Незважаючи на ряд прорахунків у депутатській роботі С. Вітика, слід віддати йому належне насамперед за те, що у важкій передвиборчій боротьбі за дуже важких політичних обставин йому пощастило двічі бути обраним до Державної Ради Австрії.

Важливим моментом у парламентській діяльності С. Вітика був той, що під час своїх виступів упродовж 1916-1918 рр. він одним із перших серед українських депутатів наголошував на необхідності "злуки всіх українських земель в одну соборну незалежну Україну".

У третьому параграфі "Роль Семена Вітика в робітничому і селянському русі" розкрито участь С. Вітика в робітничому та селянському русі Східної Галичини, що була для нього досить успішною. Вже перші віча та збори, що прокотились Східною Галичиною, відбувались за активною участю С. Вітика. Його вважали відомим "людовим агітатором, якого до того часу не видала Галичина". Перші промови політичного діяча здебільшого стосувались соціальної та економічної ситуації в краї, а згодом він почав закликати до виборювання нового виборчого законодавства. С. Вітик збирав велику кількість учасників віч та зборів, що прокотились багатьма селами і містечками Східної Галичини.

Крім активної участі у селянському русі, С. Вітик включився у проведення робітничих віч, що скликались соціал-демократами. Робітничі віча дуже часто відбувались у Дрогобичі, Львові, Перемишлі, Станіславові, Відні,під час яких порушувались важливі соціальні питання та приймались відповідні резолюції.

Працюючи депутатом, С. Вітик знаходив час для зустрічей із своїми виборцями, цікавився їхнім життям та відстоював вирішення їх проблем у стінах найвищого законодавчого органу Австрії. Особливо активну участь брав депутат у першотравневих демонстраціях, що проходили по всій Галичині. Авторитет С. Вітика серед робітництва неодноразово його виручав при вирішенні важливих питань, зокрема забезпечення стабільності і правопорядку в Дрогобицько-Бориславському нафтовому районі, де часто виникали страйки. С. Вітик, розуміючи підтримку з боку великої кількості людей, якомога довше намагався втримати свій авторитет та популяризувати свої політичні погляди.

У четвертому розділі "Участь Семена Вітика у національно-визвольних змаганнях 1917-1920 рр." показано працю С. Вітика у період Української революції, під час якої С. Вітик займав чітку громадянську позицію, виступивши за проголошення самостійності України. В цей період він працював на високих державних посадах. В жовтні 1918 р., як депутат австрійського парламенту, увійшов до складу УНРади ЗУНР, був членом Президії УНРади. Саме він зачитував історичне рішення УНРади про об'єднання ЗУНР і УНР. На початку листопада 1918 р. С. Вітик був обраний Головою Дрогобицької повітової ради. Він відіграв важливу роль в процесі об'єднання всіх українських земель. В період Директорії УНР його обрали Головою Президії Трудового Конгресу України, під час засідань якого було ратифіковано Акт злуки УНР і ЗУНР. Після Акту злуки УНР і ЗУНР С. Вітик перейшов в опозицію до парламенту і уряду ЗО УНР.

Очолюючи Дрогобицький Нафтовий Комісаріат, С. Вітик налагодив роботу з поставками та продажем нафти. Політичні опоненти неодноразово звинувачували його у зловживанні владою, зокрема, під час продажу нафти, але всі ці звинувачення не були обґрунтовані. Очолюючи Нафтовий Комісаріат він часто бував за кордоном, де заключив чимало торговельних угод з рядом європейських компаній, проводив обмін нафти на продукти харчування із Наддніпрянською Україною. С. Вітик діяв досить прагматично, з одного боку, виходив із інтересів держави, а з іншого - дбав про забезпечення продовольством робітничого населення Дрогобича.

В липні 1919 р. він на деякий час переїхав до тимчасової столиці УНР Кам'янця-Подільського, де очолював Міністерство у справах ЗО УНР, яке займалося благодійницькою роботою та допомагало біженцям з Галичини. Після ліквідації Міністерства в жовтні 1919 р., С. Вітик наприкінці 1919 р. емігрував до Відня, де згуртував навколо себе емігрантську інтелігенцію та робітництво. Тут він видавав часопис "Вперед" та суспільно-політичний журнал "Нова громада". Під час проживання у Відні, політик перейшов на позиції австрофільства, а на початку 20-х рр. знову змінив свої політичні переконання, ставши симпатиком радянофільства. Після розпуску уряду ЗУНР, всіх його органів, дипломатичних установ і місій стало можливим для всього емігрантського уряду повернутись в Україну.

У п'ятому розділі "Семен Вітик на радянській Україні (1925-1937 рр.)" досліджено діяльність С. Вітика в період проживання на радянській Україні у Харкові, де він радикально змінив свої політичні погляди, вступивши в ряди КП(б)У.

Причиною переїзду сюди ряду галицьких відомих діячів, в тому числі С. Вітика, стала політика "українізації". У Харкові С. Вітик займався переважно публіцистичною діяльністю, друкувався в ряді видань ("Більшовик", "Вісті ВУЦВК", "Комуніст", "Пролетарська правда" та ін.). Крім цього, займав чимало відповідальних посад, зокрема, у 1927-1930 рр. С. Вітик був членом правління ДВУ; у 1929-1931 рр. - секретарем ВУТОКЗу; у 1931-1933 рр. - працював завідувачем відділу КПЗУ у Істпарті при ЦК КП(б)У, за сумісництвом - дійсним членом ВУАМЛІНу.

Проживаючи на радянській Україні, С. Вітик не втрачав зв'язки із своїми колишніми однодумцями. Він написав чимало листів до М. Ганкевича, в яких схвально відносився до політики "українізації", яка з ІІ пол. 20-х рр. поступово згорталась. Повсюди запрацював сталінський репресивний режим, першими жертвами якого стали вихідці із Галичини.

Не оминула жорстока доля і С. Вітика, який у 1933 р. був заарештований органами ДПУ та звинувачений у належності до УВО, а також у шпигунстві. Під тиском слідчих, С. Вітик змушений був визнати, що до УВО вступив свідомо. Він під примусом і застосуванні тортур розкрив діяльність УВО та поставлені перед організацією завдання. Такий крок було зроблено, мабуть, з метою пом'якшення вироку щодо обвинувачуваного.

У вересні 1933 р. С. Вітика засудили до 10 років виправно-трудових таборів. Його було відправлено у Верхньоуральський політізолятор НКВС СРСР у квітні 1934 р. Там він написав чимало заяв, в яких відмовлявся від попередніх свідчень, а також ряд скарг, де С. Вітик жалівся на жахливі умови, в яких він перебував. Незважаючи на відмову від свідчень, С. Вітик в жовтні 1937 р. після перегляду справи та вивчення додаткових безпідставних звинувачень був засуджений до найвищої міри покарання - розстрілу. Згідно клопотання дирекції Інституту суспільних наук АН УРСР, Військовий трибунал Київського Військового округу переглянув судові рішення щодо С. Вітика від вересня 1933 р. та жовтня 1937 р. Внаслідок чого було прийнято рішення від 4 липня 1958 р. про реабілітацію С. Вітика із-за відсутності складу злочину, а 20 липня 1990 р. було видано постанову Секретаріату ЦК Компартії України "Про партійну реабілітацію" (посмертно).

ВИСНОВКИ

У висновках узагальнено результати дослідження, сформульовано основні його положення, що виносяться на захист.

Всебічне вивчення життя та діяльності відомого громадсько-політичного діяча, депутата австрійського парламенту Семена Вітика дозволяє зробити наступні висновки.

- Формування світогляду С. Вітика відбувалось в робітничому та селянському середовищі на Дрогобиччині. Тут він виріс, навчався, виробив у собі певні політичні переконання. Перші знання він здобув у Дрогобицькій школі, а через деякий час навчався у Перемишльській гімназії, яку, як свідчать документи, не судилось закінчити, можливо, через важке матеріальне становище його сім'ї, оскільки за здобуття освіти доводилось платити. В наступні роки С. Вітик, хоча, за його словами, і здобув вищу освіту, проте він не любив перебувати серед інтелектуальної та політичної еліти.

- Початки його громадсько-політичної діяльності пов'язані насамперед із першою політичною партією Східної Галичини - РУРП. Безсумнівно, що велика роль у становленні С. Вітика як політика та відомого оратора належить І. Франку, адже перші віча та збори, що відбувались по всій Галичині, проходили під керівництвом І. Франка. Згодом цю доволі важку ділянку роботи перейняв С. Вітик.

- Велику популярність С. Вітику принесли часті промови під час зборів, віч, мітингів та демонстрацій, на яких він зарекомендував себе здібним політиком і талановитим оратором. Початкові вимоги зводились до вирішення соціальних питань(покращення умов життя та праці, скорочення робочого дня до 8 годин, заборони праці дітей тощо). Згодом до цих та інших вимог приєдналась боротьба за загальне виборче право. На теренах Східної Галичини ця боротьба проходила під егідою галицьких соціал-демократів на чолі із С. Вітиком та М. Ганкевичем. В цілому, партійна діяльність С. Вітика була насичена різними клопотами та згодом непорозумінням, що у кінцевому результаті призвело до розколу УСДП. Та все ж величезною заслугою її діячів стало проходження в австрійський парламент, в якому інтереси соціал-демократів представляли С. Вітик та Я. Остапчук.

- С. Вітик проявив себе в громадсько-політичній роботі, будучи депутатом австрійського парламенту. Перший період депутатства (1907-1911 рр.) був для С. Вітика порівняно активним та доволі стабільним. Своїми обдуманими виступами він відзначався під час парламентських промов, які були доволі частими, але, на превеликий жаль, переважно безрезультативними. Під час нової виборчої кампанії у 1911 р. С. Вітик заручився підтримкою ППСД, при підтримці якої вдруге отримав депутатський мандат. Цей період відзначався певною пасивністю в парламенті та подекуди марнуванням часу. Депутатська діяльність С. Вітика тривала практично до 1918 р., оскільки до цього часу його надалі запрошували брати участь в тих чи інших заходах, як депутата від УСДП.

- Перед початком Першої світової війни С. Вітик залишив Галичину та виїхав до Відня. Там він займався публіцистичною діяльністю, пропагуючи свої ідеї на шпальтах газети "Праця", що виходила у Відні за його редакцією. Тоді погляди С. Вітика радикально помінялись, оскільки він почав відстоювати австрофільські позиції.

- С. Вітик був активним учасником національно-визвольних змагань 1917-1920 рр. У 1917 р. він особисто у парламенті проголосив заяву про соборність України, проявивши при цьому велику особисту мужність. Поряд з цим він був активним членом УНРади ЗУНР та головою Трудового Конгресу в Києві, під час засідань якого ратифікував Акт злуки УНР та ЗУНР. Ця подія особисто для С. Вітика теж відіграла важливе значення.

- Після повернення з Києва С. Вітик займався державотворчою діяльністю. Деякий час очолював Нафтовий Комісаріат УНРади у Дрогобичі, але на цій посаді був малокомпетентний. Згодом залишив Дрогобич, переїхавши до Кам'янця-Подільського, де очолював Міністерство у справах ЗО УНР.

- Наприкінці 1919 р. С. Вітик емігрував до Відня, де знову зосередився на видавництві публіцистичної літератури. Перебуваючи в емігрантському середовищі, С. Вітик поступово лівішав, ставав прихильником СРСР. Ці погляди яскраво відображались на сторінках суспільно-політичного журналу "Нова Громада", видавництво якого, очевидно, фінансував радянський уряд.

- У 1925 р. С. Вітик переїхав на радянську Україну, оселившись у Харкові. Тут він прожив останні роки свого яскравого, насиченого різноманітними подіями, але порівняно короткого життя, проживши лише 62 роки. З великим натхненням С. Вітик взявся до улюбленої роботи - журналістики. За його редакцією у Харкові та Києві виходило ряд журналів та газет, на сторінках яких пропагувались націонал-комуністичні ідеї. Він, як і більшість емігрантів з Галичини, не уникнув переслідувань, що проводились сталінським тоталітарним режимом. С. Вітик за всю свою діяльність поплатився життям, його було засуджено до найвищої міри покарання - розстрілу. Лише в 1958 р. його посмертно реабілітовано із-за відсутності складу злочину, а в 1990 р. - як партійного діяча.

- Постать С. Вітика можна визначити як яскраву, але водночас суперечливу та складну в тогочасному українському політикумі. Не втратила своєї актуальності громадсько-політична діяльність С. Вітика і в наш час, коли все частіше спостерігається передвиборча боротьба, парламентські чвари, урядові прорахунки, що з одного боку, закінчуються певним розчаруванням серед населення, а з іншого - сподіваннями на краще життя.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Пилат О.І. Участь Семена Вітика в робітничому і селянському русі Галичини наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. // Ефективність державного управління: Збірник наукових праць Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України / За заг. ред. А.О. Чемериса. - Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2004/2005. - Вип. 6/7. - С. 140-146.

2. Пилат О. Парламентська діяльність Семена Вітика // Наукові записки Національного університету "Острозька академія": Історичні науки. - Острог: Вид-во Національного університету "Острозька академія", 2006. - Вип. 6. - С. 190-199.

3. Пилат О.І. Питання агітації та пропаганди в діяльності та працях Семена Вітика // Ефективність державного управління: Збірник наукових праць Львівського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України / За заг. ред. А.О. Чемериса. - Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2006. - Вип. 10. - С. 236-242.

4. Пилат О. Питання еміграції в суспільно-політичній діяльності Семена Вітика // Наукові записки Національного університету "Острозька академія": Історичні науки. - Острог, 2007. Вип. 9. - С. 124-129.

5. Пилат О. Партійно-політична діяльність Семена Вітика // Поляки, українці, білоруси, литовці у міжвоєнній Польщі (1921-1939): Матеріали міжнародної наукової конференції, Дрогобич, 8-9 жовтня 2004 р. / Упорядк. В. Футала. - Дрогобич: "Коло", 2005. - С. 215-222.

6. Пилат О. Документи ЦДІА України у Львові про діяльність Семена Вітика наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. // Історичні пам'ятки Галичини. Матеріали другої краєзнавчої конференції 24.11.2004 р. - Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2004. - С. 95-99.

7. Пилат О. Парламентська діяльність Семена Вітика (1907-1911 рр.) // Ефективність державного управління в контексті європейської інтеграції: Матеріали щорічної науково-практичної конференції 23.01.2004 р. / За заг. Ред. А.О. Чемериса. - Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2004. - Ч.2. - С. 107-110.

8. Пилат О.І. Парламентська діяльність Семена Вітика // Актуальні проблеми реформування державного управління в Україні. Міжнародна науково-практична конференція. - Львів, 20 січня 2006. - С. 138-144.

АНОТАЦІЯ

Пилат О.І. Громадсько-політична діяльність Семена Вітика. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Львівський національний університет імені Івана Франка. - Львів, 2008.

У дисертації на основі опрацювання опублікованих та архівних матеріалів, періодичної преси, спогадів, вітчизняної та зарубіжної історіографії висвітлено громадсько-політичну діяльність Семена Вітика. Проаналізовано фактори, що вплинули на формування його політичного світогляду. Досліджено діяльність Семена Вітика як активного організатора і учасника робітничого та селянського рухів у Східній Галичині. Розглянуто партійну роботу С. Вітика у Русько-Українській радикальній партії та Українській соціал-демократичній партії. Досліджено парламентську діяльність С. Вітика, а в умовах революції - роботу на посаді комісара Дрогобицького повіту, Голови Президії Трудового Конгресу та міністра Галицьких справ в уряді Директорії. Досліджено радянський період діяльності С. Вітика. Обґрунтовано вагомий внесок С. Вітика у процеси державотворення та розвитку національної самосвідомості українського народу.

Ключові слова: С. Вітик, Галичина, громадсько-політична діяльність, соціал-демократія, робітничий рух, селянський рух, депутат, парламент.

ANNOTATION

Pylat O.I. Public and Political Activity of Semen Vityk. - Manuscript.

A dissertation to get a degree of Candidate of History: specialty 07.00.01 - History of Ukraine. - L'viv National University named after I. Franco, L'viv, 2008.

On the basis of the published and archived materials, periodical press, memoirs, home and foreign historiography the public and political activity of Semen Vityk is reflected. Factors, which affected the formation of his political world view, are analyzed. Activities of Semen Vityk as an active organizer and a participant of the working and peasant movements, which took place in East Galicia are explored.

Party work Semen Vityka in Rusko-Ukrainian radical party and his activity at the sources of Ukrainian social democratic party are explored.

Parliamentary activity of Semen Vityk and afterwards work as a leader of the Oil commissariat in Drogobych, the chairmen of Presidium of Labor Congress and the head of the Ministry of Galych' affairs in the government of Dyrectoria is also explored.

The Soviet period of S. Vityk's activity is also analysed. A significant contribution of Semen Vityk in the process of creation of the state and development of national consciousness of the Ukrainian people is analyzed too.

Key words: S. Vityk, Galicia, public and political activity, social democracy, labor movement, peasant movement, deputy, parliament.

АННОТАЦИЯ

Пылат О.И. Общественно-политическая деятельность Семёна Витыка. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Львовский национальный университет имени Ивана Франко. - Львов, 2008.

В диссертации, на основании опубликованных и архивных документов, периодической печати, воспоминаний, отечественной и зарубежной историографии, исследовано общественно-политическую деятельность Семёна Витыка. Проанализировано факторы, повлиявшие на его политическое мировоззрение. Подчёркнуто, что мировоззрение С. Витыка формировалось в условиях развития украинского национального движения в конце ХІХ - начале ХХ вв., в период учёбы в Дрогобичской и Перемышльской гимназиях, университетах Львова и Вены. Доказано, что существенно повлияли на формирование взглядов С. Витыка события, связанные с началом крестьянского и рабочего движений Восточной Галичины. Особое влияние на С. Витыка имел известный политический деятель И. Франко, с которым он был лично знаком. Именно И. Франко сумел раскрыть талант С. Витыка и помог стать известным среди широких слоёв населения.

Исследовано деятельность С. Витыка как активного организатора и участника рабочего и крестьянского движений Восточной Галичины, на фоне которых сумел проявить свои способности, поскольку был хорошим пропагандистом и практическим организатором. Он развернул широкую пропагандистскую работу в городах и уездах, часто выступал перед публикой во время проведения собраний, демонстраций, митингов, где обсуждались важные социальные и политические вопросы - сокращение рабочего дня к 8 часам, улучшение условий труда и быта, а со временем значительное внимание уделялось борьбе за проведение избирательной реформы. С. Витык был активным участником известной крестьянской забастовки 1902 г., забастовки нефтяных работников Дрогобыча и Борислава в 1904 г., работал в ведущих культурно-просветительских и рабочих обществ, в частности, обществ "Воля", "Зоря".

В диссертации освещено партийную деятельность С. Витыка в Русько-Украинской радикальной партии (РУРП). Его было назначено секретарём РУРП, а также редактором партийного органа "Громадський голос". Принимая участие в РУРП, политик активно содействовал активизации рабочего движения и сотрудничал с известными политическими деятелями этого времени, в частности с Н. Ганкевичем, Ю. Бачинским. Его партийная работа также была связана с Украинской социал-демократической партией, в создании которой в 1899 г. С. Витык сыграл значительную роль, поскольку был одним из её основателей. Он принимал участие во всех партийных мероприятиях, был постоянным представителем от УСДП на международных конгрессах и съездах, часто выступал в роли посредника на переговорах с работодателями, редактировал газеты УСДП "Воля", "Земля и воля".

От имени галичской социал-демократии в 1907 г. С. Витык был избран депутатом венского парламента. Как депутат, задекларировал позицию украинцев в вопросах социальной защиты, борьбы за открытие украинского университета во Львове, значительное внимание уделял вопросам эмиграции и миграции украинского населения, междунациональным и междуэтническим отношениям. За время своей парламентской деятельности (1907-1918 гг.) С. Витык последовательно придерживался легальных демократических методов борьбы за политические права украинского народа. Как депутат венского парламента, решая важные вопросы, часто встречался с руководителями власти и депутатами из других фракций. С. Витык одним из первых среди украинских депутатов провозгласил в парламенте заявление о политической независимости Украины.

Галичский социал-демократ С. Витык принимал активное участие в событиях Украинской революции 1917-1920 гг. В октябре 1918 г. был включен в состав УНРады ЗУНР, стал членом Президиума УНРады. Вскоре был избран руководителем Дрогобычской уездной рады. Благодаря авторитету С. Витыка среди рабочих, ему удалось удержать стабильность в Дрогобычско-Бориславском нефтяном бассейне, который для ЗУНР имел особое значение. В период Директории УНР С. Витык возглавил работу Трудового Конгресса в Киеве, во время которого было ратифицировано Акт воссоединения УНР и ЗУНР. С. Витык сыграл важную роль в процессе воссоединения западноукраинских земель с Надднепрянской Украиной. Кроме того, в этот период он занимался хозяйственными вопросами, поскольку руководил Нефтяным Комиссариатом УНРады в Дрогобиче. Политические оппоненты обвиняли его в злоупотреблении властью, коррупции во время продажи нефти, но эти обвинения были необоснованны.

После переезда в июле 1919 г. в г. Камянец-Подольский, куда была временно перенесена столица УНР, руководил Министерством Галичских дел, которое значительное внимание уделяло помощи беженцам с Галичины. В конце 1919 г. эмигрировал в Вену, где издавал общественно-политической журнал "Нова громада", пытался объединить эмиграционную интеллигенцию и рабочих за границей. В связи с началом политики "украинизации" С. Витык, как и большинство галичских эмигрантов переехал в советскую Украину.

...