Суспільно-політичний устрій мінойського Криту у XVII–XV ст. до нашої ери

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ УСТРІЙ МІНОЙСЬКОГО КРИТУ У XVII-XV СТ. ДО НАШОЇ ЕРИ

Спеціальність: Всесвітня історія

Перещ Володимир Миколайович

Київ, 2008 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, переліку умовних скорочень, одного додатку, списку використаних джерел та літератури (250 найменувань). Загальний обсяг дослідження - 202 сторінки, з них основного тексту - 181 сторінка, додаток - 1 сторінка, список використаних джерел та літератури - 20 сторінок.

Актуальність теми дослідження.

Палацова цивілізація мінойського Криту являє собою яскравий феномен на фоні егейських культур ІІІ-ІІ тис. до н. е.

Саме мінойці були першим народом Егеїди, який створив свою державність, писемність та глибоко самобутню культуру. У період т. з., «талассократії Міноса» під потужним впливом Криту перебувала більшість островів Егейського моря, деякі області Балканської Греції та малоазійського узбережжя. Крім того критянами в цей час було налагоджено тісні контакти з Єгиптом, Сирією, царством хеттів, верхньою Месопотамією, Італією, Сіцілією, Сардинією тощо. Тож розкриття поставлених нами у дослідженні завдань сприятиме глибшому розумінню сутності самої мінойської цивілізації, дозволить виявити притаманні їй специфічні особливості, а також допоможе пролити світло на важливі моменти в історії як дополісної Егеїди, так і багатьох інших культур, які існували на теренах Середземномор'я та Близького Сходу в ранньоцивілізаційну добу.

Актуальність обраної теми посилюється тим, що вироблені носіями мінойської цивілізації духовні цінності, як показали дослідження, певною мірою відобразилися у культурній скарбниці класичної Еллади, що дозволяє вбачати у ментальності мінойців перші прояви вільного еллінського духу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема даного дисертаційного дослідження пов'язана з проблематикою, що розробляється кафедрою історії стародавнього світу та середніх віків Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Дисертація виконана у межах комплексної науково-дослідної теми історичного факультету «Історія української державності нової та новітньої доби» (№06БФ046-01).

Метою дослідження є розкриття суспільно-політичного устрою мінойського Криту у період «нових палаців» (друга половина XVII - середина XV ст. до н. е.).

Відповідно до поставленої мети визначені й найбільш важливі завдання дослідження:

- з'ясувати стан джерельної бази і ступінь наукової розробки проблеми;

- дослідити адміністративно-територіальний устрій на мінойському Криті, визначити масштаби та сутність явища критської талассократії (панування на морі);

- проаналізувати соціальну структуру мінойського суспільства та визначити характер соціального устрою критян;

- розкрити характер влади у Критській державі, виявити сутність мінойського матріархату та мінойської монархії.

Об'єктом дослідження є суспільно-політична система, яка існувала на Криті у період найвищого розквіту мінойської цивілізації (друга половина XVII - середина XV ст. до н. е.).

Предметом дослідження, відповідно, визначається суспільство мінойського Криту, адміністративно-територіальна система та владні структури Критської держави.

Хронологічні рамки праці обумовлені її метою. Вони охоплюють період від другої половини XVII ст. до середини XV ст. до н. е.

Нижня межа співпадає із об'єднанням Криту у межах однієї централізованої держави, верхня межа пов'язана із занепадом цієї держави.

Географічні межі дисертації обумовлені об'єктом, предметом, метою та завданнями дослідження. Вони співпадають в основному з територією Криту, хоча у зв'язку з тим, що Критська держава включала в себе багато земель, які знаходилися за межами острова, ми залучаємо для аналізу загально егейський матеріал.

Теоретико-методологічна база. У ході дисертаційного дослідження ми намагалися враховувати здобутки формаційного (стадіального) підходу, який дозволяє виявити спільні і відмінні риси у стародавніх цивілізаціях та побачити історію мінойського Криту як органічну частину історії стародавнього Середземномор'я та Близького Сходу. Разом з тим ми зважали й на основні принципи цивілізаційного підходу, у рамках якого виявляються особливості, притаманні одній лише мінойській цивілізації.

Оскільки розглядуваний нами об'єкт являє собою досить складну систему, то під час дослідження нами було застосовано системний підхід. У зв'язку з ним ми розглядуємо Критську державу як сукупність окремих компонентів, які органічно утворюють одне ціле.

Важливим для нас є використання семіотичного методу, при якому дослідженню підлягає знакова система. У якості цієї системи виступають як вербальні тексти, так і пам'ятки матеріальної культури. У органічному поєднанні з семіотичним методом, ми застосовували загальнонаукові методи аналізу та синтезу. Так, піддаючи аналізу окремі слова та структуру текстів, а також узагальнюючи добуті результати, ми у певних випадках мали змогу реконструювати цілісну і логічну історичну картину, окремі частини якої раніше здавалися несумісними і по цій причині часто ігнорувалися дослідниками.

Необхідність дослідження явищ, які залишили після себе незначні відомості, вимагає використання порівняльно-історичного методу (аналогії) у поєднанні з синхронним та діахронним. Ці методи застосовуються нами під час проведення паралелей між різноманітними аспектами суспільно-політичного устрою мінойський критян та інших народів, які були їх сучасниками або ж жили у інші, більш пізні чи ранні часи.

Оскільки основну масу писемних джерел із досліджуваної проблеми складають дані античних авторів, які жили щонайменше через дев'ять століть після описуваних ними подій критської історії, ми не могли ухилитися від застосування методів екстраполяції та ретроспекції.

Крім того, для вирішення поставлених завдань нами було використано історично-генетичний метод, методи індукції та дедукції, а також загальнонаукові принципи історизму та науковості.

Взагалі слід відзначити, що оскільки історія має справу з надзвичайно складними об'єктами, а єдиної загальновизнаної теорії для неї на сьогодні не вироблено, ми намагалися у ході дослідження спиратися на ту конкретну теоретико-методологічну базу, яка, на нашу думку, найкраще підходила для кожного окремого випадку.

Наукова новизна полягає у розробленні теми, яка ще не була достатньо висвітлена в історіографії. Автором запропоновано нове бачення проблеми зародження та сутності мінойської талассократії. Зокрема, визначено, що зовнішній експансії мінойців сприяло виникнення загрози вторгнення на Крит нових прибульців - ахейських греків, та прагнення критських чоловіків звільнитися від родової залежності і влади так званих «Матерів». У ході дослідження було використано пам'ятки мінойського мистецтва, знайдені у материковій Греції, що дало змогу прослідкувати розвиток патріархального войовничого духу у мінойської аристократичної еліти. На основі аналізу сцен, зображених на пам'ятках мінойського мистецтва, здійснено спробу відтворити картину суспільно-політичної боротьби на Криті та сформульовано гіпотезу «партійного» тотемізму. Запропоновано нове розуміння «мінойського матріархату» як влади консервативної суспільно-політичної «партії», в якій найвищі посади займають верховні жриці Великої богині та чоловіки з числа критської жрецької верхівки. У ході дослідження виявлено, що влада критських царів була органічно пов'язана з патріархатом і перебувала у певному протистоянні з мінойською «матріархальною» верхівкою. Обґрунтовано думку, що формуванню мінойської монархії сприяла зовнішня експансія, яка здійснювалася критськими царями. Зроблено висновок, що свідчення Страбона про те, що Мінос був одноосібним правителем указує на статус мінойських царів за межами Криту - у морських володіннях.

Практичну значимість дисертації обумовлюють сформульовані в ній висновки, положення, загальнотеоретичні узагальнення, їх наукова новизна. Матеріали і результати дослідження можуть бути використані при підготовці нормативних і спеціальних курсів у навчальних закладах. У подальшому вони можуть бути залучені при створенні узагальнюючих та спеціальних праць з історії Стародавньої Греції та європейської цивілізації в цілому. Крім того результати дисертаційної роботи можна використати у процесі вивчення інших державних утворень ранньої цивілізаційної доби.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та матеріали дисертації були представлені у вигляді доповідей та їх тез на наукових конференціях:

- Міжнародній науковій конференції студентів і молодих науковців «Перспективні напрями вивчення всесвітньої історії. До 50-річчя кафедри історії стародавнього світу та середніх віків Київського національного університету імені Тараса Шевченка» (Київ, 2005 р.);

- IV та V Міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених «Шевченківська весна» (Київ, 2006, 2007 рр.);

- XV Сергеевских чтениях (Москва, 2007 р.);

- Міжнародній науковій конференції «Актуальні проблеми історії стародавнього світу» (Київ, 2007 р.), а також на щорічних наукових конференціях історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2002-2007 рр.).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У першому розділі “Історіографія та джерела дослідження” характеризується стан наукової розробки теми та її джерельна база.

У підрозділ 1.1 “Історіографія” розглядаються наукові праці, які так чи інакше торкаються проблеми суспільно-політичного устрою мінойського Криту.

Безпосереднє дослідження мінойської цивілізації розпочалося весною 1900 р., коли англійським археологом А. Евансом було відкрито залишки кносського палацового комплексу. Результатом багаторічних розкопок на Криті стала його чотирьохтомна праця «Палац Міноса у Кноссі». Евансом було розкопано і ретельно досліджено практично весь Кносський палац та частину розташованого навколо нього поселення, опубліковано та інтерпретовано велику кількість пам'яток, знайдених як у Кноссі, так і на території всього Криту, здійснено класифікацію археологічного матеріалу відповідно до його форми і змісту, видано плани різних приміщень Кносського палацу, встановлено певні стадії розвитку мінойської писемності.

У 1940 р., з друку виходить узагальнююча праця англійського археолога Дж. Пендлбері («Археологія Криту»). У даній праці в стислій формі подано великий фактичний матеріал і вона до сьогодні залишається одним із найкращих довідників по історії стародавнього Криту в цілому і мінойської цивілізації зокрема. У своїй оцінці суспільного устрою Криту Дж. Пендлбері, судячи з усього, спирався на досить впливову у той час на Заході теорію Ед. Мейєра, згідно з якою на Криті і в Мікенах у ІІ тис. до н. е., панували феодальні відносини.

Російські і радянські дослідники, не зважаючи на залучення великої джерельної бази та висловлені цінні погляди на мінойську державу та суспільство, до кінця 20-их років обмежувалися, як правило, описом та популяризацією археологічних знахідок.

Початком якісно нового етапу у дослідженні мінойської цивілізації стала спроба розкрити суспільно-політичні процеси в Егеїді на основі марксистсько-ленінського вчення про суспільні формації. Першим, хто здійснив таку спробу був Б.Л. Богаєвський. У праці «Первісно-комуністичний спосіб виробництва на Криті і в Мікенах» (1933 рік) він відкидає точку зору, згідно з якою на Криті у період найвищого розквіту мінойської цивілізації існувала держава, і відстоює думку про те, що критські палаци являли собою родові поселення.

Такі радянські антикознавці, як В.С. Сергєєв, С.Я. Лурьє, А.В. Мішулін намагалися витлумачити результати досліджень критської цивілізації у контексті вже рабовласницької формаціі. Із виходом у світ статті академіка В.В. Струве «Суспільний лад стародавнього Криту» в радянській історіографії остаточно утвердилася точка зору, згідно з якою у період розквіту мінойської цивілізації на Криті існувало класове суспільство та держава на зразок ранніх східних монархій. У подальшому узагальнюючі праці з мінойсько-ахейської цивілізації з урахуванням марксистсько-ленінської методології були написані такими радянськими дослідниками, як Я.А. Ленцман, Т.В. Блаватська, Т.Д. Златковська, Ю.В. Андрєєв та ін.

У 1963 р., виходить праця американського історика архітектури В. Скаллі. В ній автор досліджує релігійну функцію палацових центрів, аналізуючи архітектуру мінойських палаців у нерозривному зв'язку з їх ландшафтами. Детальний аналіз функцій, які виконувалися критськими палацовими комплексами здійснено у роботі видатного англійського дослідника Дж. Грехема.

У 1973 р., вийшла праця Фр. Матца «Розквіт мінойської цивілізації», у якій для нас особливо важливою є оцінка, яку дослідник дає соціальній структурі населення критських рядових поселень. Досить грунтовною є стаття грецького археолога А. Зоїса, яка побачила світ у 1982 р.

У ній автором було здійснено детальну класифікацію критських поселень, яка певною мірою сприяла і нашому власному розумінню становища або місця тих чи інших поселень у загальній ієрархічній системі Критської держави. У тому ж 1982 р., в Афінах при Шведському інституті відбувся ІІІ Міжнародний симпозіум, на якому розглядувалося питання критського панування на морі. В цілому дискусія виявила різні погляди на дане питання: одні дослідники говорили про повне політичне підкорення Критом Егеїди, інші - відстоювали більш помірковані позиції і вважали, що можна говорити лише про культурний вплив мінойців на навколишні території.

У 1983 році під назвою «Державно-політичний устрій мінойського Криту за даними античної міфолого-історичної традиції» виходить у світ стаття блискучого знавця творів античних авторів та мінойської писемності А.А. Молчанова. Глибоко вивчивши широке коло творів грецьких та римських авторів, дослідник узагальнив та систематизував наведені у них свідчення про державний устрій Криту. У даній праці було здійснено спробу повно залучити до вивчення не лише широковідомі уривки з античних авторів, але й маловідомі свідчення про Крит, які не були раніше введені до наукового обігу.

Своєрідним підсумком багаторічних досліджень критських палацових комплексів можна назвати збірку «The Function of the Minoan Palaces», яка вийшла 1987 р., у Стокгольмі під редакцією Р. Хега та Н. Марінатос. У даній збірці різними авторами здійснено плідне дослідження функцій, які виконувалися цими химерними спорудами. Особливої уваги заслуговує наукова творчість Ю.В. Андрєєва. Дослідивши ранні форми урбанізації на основі матеріалу, добутого археологами у різних куточках земної кулі, цей дослідник виробив схему, за якою сільське поселення на шляху до міста проходить такі етапи, як «квазімісто» та «протомісто». З урахуванням цієї концепції він і розглядує критські палацові центри та поселення періоду «нових палаців» у другій главі другої частини своєї фундаментальної праці «Острівні поселення Егейського світу в епоху бронзи». Особливо ґрунтовним у даній праці є дослідження структури мінойського суспільства на основі аналізу архітектурно-просторової організації палацових центрів, вілл та рядових поселень. На початку 1990-их рр., Ю.В. Андрєєвим було розкрито деякі питання, пов'язані з царською владою на Криті, та здійснено спеціальне дослідження соціальних ролей чоловіка та жінки у суспільному житті мінойців.

У підрозділі 1.2 “Джерела” розглядається джерельна база дослідження. Джерела, які дають нам інформацію про суспільно-політичний устрій мінойського Криту, можна умовно поділити на три групи:

1) археологічні джерела;

2) пам'ятки мінойської писемності;

3) свідчення, що збереглися у творах грецьких та римських авторів більш пізнього часу.

Левова частка нашого дослідження базується на аналізі археологічних пам'яток. Комплекс цих джерел представляють дані масштабних розкопок, що провадяться археологічними експедиціями на території Криту з початку ХХ ст., і до сьогодні. Особливо інформативними є залишки палаців, виявлені у Кноссі, Фесті, Маллії і Като Закро.

Широке коло питань з нашої теми дозволяють досліджувати розписи на стінах палаців. Вони проливають світло на повсякденне життя мінойської аристократичної еліти, а також дають нам щедру інформацію про релігійне життя критян. Особливо цінними для нас є сцени тавромахії, сцена ритуального танцю жриць у священному гаю, мініатюрна фреска з зображенням групи жінок.

До археологічних джерел також відносяться знайдені на Криті різноманітні культові речі: статуетки «великої богині» та адорантів, залишки «рогів посвячення», столи для жертвоприношень, ритони у вигляді фігур та голів різних тварин тощо. Дуже важливу інформацію про суспільно-політичний устрій мінойського Криту, зокрема про характер влади та політичне протистояння всередині суспільства, нам дають пам'ятки мінойської гліптики, переважно печатки, відтиски з них, персні та геми.

Крім археологічних джерел власне критського походження нами залучалися також дані розкопок, здійснених на території областей, які перебували під впливом мінойської цивілізації. Особливо ці джерела є важливими у дослідженні сутності так званої «критської талассократії».

Що стосується пам'яток мінойської писемності, так званого лінійного письма А, - то тут ситуація досить складна. Написані ним документи було знайдено археологами в усіх областях Криту, а також за його межами. Проте в цілому їхня кількість лишається сьогодні все ще незначною. До п'ятитомного корпусу Л. Годара і Ж.П. Олів'є, котрі врахували основні попередні видання інших авторів, увійшло 1407 документів.

Міноїстам вдалося прочитати більшість написів лінійного письма А шляхом порівняння останнього з уже дешифрованим грецьким лінійним письмом В. Проте, оскільки все ще не знайшлося жодної мови, спорідненої з мінойською, тексти лінійного письма А залишаються для нас незрозумілими. Ми можемо розуміти в них лише слова, які греки запозичили у мінойців. Деяких успіхів у інтерпретації текстів мінойської писемності дослідникам вдалося досягти завдяки застосуванню так званого комбінаторного методу, який базується на поглибленому вивченні внутрішньої структури текстів.

Успіхи у сфері археологічного дослідження Егейського світу, а також у сфері дешифрування мінойських написів дозволили належним чином оцінити свідчення про Крит, які дійшли до нас у працях античних авторів.

Дотримуючись хронологічної послідовності, виділимо перш за все поему Гомера «Одіссею», яка сформувалася у ІХ-VIII ст. до н. е.

У ній збереглися відомості не тільки про Троянську війну і «темні віки», але й частини пісень та легенд, що були складені в крито-мікенську добу і збережені до часів Гомера завдяки безвісним аедам. Розповідаючи про повернення Одіссея до рідної Ітаки, Гомер згадує про населення Криту, його міста та правителів.

Нечисленні згадки щодо найдавнішої історії Криту ми знаходимо у історика V ст. до н. е. Фукідіда.

Ретельний відбір джерел, метод реконструкції минулого за його пережитками, а також відомий раціоналізм Фукідіда, дозволили йому змалювати цінну картину історичного розвитку Егеїди у ІІ тис. до н. е.

Про Крит Фукідід пише на початку першої книги своєї «Історії», так званої «Археології». Для нас особливо важливими є згадки цього автора про панування Міноса на морі, його боротьбу з піратством, а також характеристика ситуації, яка склалася в Егейському регіоні напередодні встановлення мінойцями талассократії. Скромні свідчення про Крит ми знаходимо у сучасника Фукідіда Геродота. Вони містяться у першій та третій книгах його праці.

Важливою складовою частиною писемних джерел є свідчення щодо мінойського Криту, які містяться в «Законах» Платона, а також в більш пізньому його творі «Мінос». Останній дослідники приписують учням Платона і називають його «псевдо платонівським». Специфічність цих творів значною мірою зумовлена тим, що для автора (чи авторів) закони, встановлені на Криті Міносом, мали божественне походження і були найбільш поміркованими. Цінність «Законів» Платона полягає, крім іншого, в їх коментарях до Гомера.

Згадки про Крит залишив у своїй «Політиці» давньогрецький мислитель IV ст. до н. е. Арістотель.

Описуючи державний устрій дорійського Криту, він відмічає вигідне розташування острова, чим і пояснює його панування на морі за часів Міноса.

Досить інформативним джерелом є праця під назвою «Міфологічна Бібліотека», яка приписується письменнику ІІ ст. до н. е. Аполлодору. Інформація про давній Крит розсипана у всіх трьох книгах «Бібліотеки».

Порівняно велика кількість інформації щодо ранньої історії Криту міститься в «Історичній бібліотеці» Діодора Сіцілійського. Особливо цінні для нас його четверта та п'ята книги. Діодор, як це випливає з його слів, ретельно і обережно підбирав свідчення для своєї праці. Він використовував твори таких авторитетних античних авторів, як Епіменід Критський, Досіад, Сосікрат та Лаосфенід. Діодор дає нам інфомацію про правителів Криту, які царювали задовго до Міноса. Він детально переказує історико-міфологічну традицію про вторгнення Міноса в Аттику, про подорож Тесея на Крит та його перемогу над Мінотавром. Цікавими є його згадки про колонізацію критянами островів Егейського моря та малоазійського узбережжя: він називає імена всіх тих вождів, які, за традицією, були призначені намісниками на цих землях.

Важливим для нас є дослідження Страбона. У десятій книзі своєї «Географії» він торкається питань адміністративного устрою та характеру царської влади на Криті. Цей дослідник намагається порівняти і порівнювати свідчення авторів, яких він часто цитує.

Деякі відомості про Крит містяться у складеній Плутархом біографії Тесея та в «Описі Еллади» Павсанія.

Об'єктивність Плутарха у висвітленні подій мінойської історії дозволяє нам зрозуміти причини різних оцінок діяльності критських правителів. Що ж до Павсанія, то для нас важливими є його генеалогічні схеми дорійських царських родів.

При висвітленні деяких окремих, можна сказати, другорядних моментів ми користувалися свідченнями Евріпіда, Ісократа, Аполлонія Родосського, Діонісія Галікарнасського, Катулла, Овідія, Вергілія, Валерія Максима, Плінія, Птоломея та Стефана Візантійського.

Таким чином, джерельна база та історіографія дослідження відповідають поставленій меті і завданням.

У другому розділі “Адміністративно-територіальний устрій Критської держави” досліджується проблема адміністративно-територіального устрою мінойського Криту, здійснюється спроба визначити масштаби та сутність явища критської талассократії.

У підрозділі 2.1 “Адміністративно-територіальний устрій Криту” досліджуються функції критських палацових центрів та вілл, з'ясовується місце рядових поселень у загальній ієрархії державної системи. Головними структуроутворюючими елементами Критської держави, як і інших палацових держав древності, були палаци. Ці химерні споруди археологами було виявлено у Кноссі, Фесті, Маллії і Като Закро. Особливе місце у Критській державі займав Кносський палац, який, виділяється серед інших палаців своїми розмірами та багатствами.

У період «нових палаців» на Криті існувало кілька десятків невеличких рядових поселень, які відрізнялися між собою за розмірами, характером планування та забудови. Вони займали нижні сходинки у загальній ієрархії населених пунктів як окремих регіонів Криту, так і всього острова в цілому. Структурними елементами палацової адміністративної системи на мінойському Криті були вілли, які споруджувалися як на території рядових поселень, так і далеко за їх межами. Мешканців вілл можна розцінювати як виконавців посередницьких функцій між палацовими центрами та жителями рядових поселень. Вілли сприяли інтеграції мінойського суспільства у різних відношеннях (економічному, соціально-політичному, ідеологічному і т. п.), поширюючи при цьому цивілізацію серед жителів рядових поселень.

Підрозділ 2.2 “Критська талассократія” присвячений дослідженню масштабів та характеру панування Криту у Егейському регіоні. У період найвищого розквіту мінойської цивілізації влада критських правителів поширювалася далеко за межі острова. На підставі комплексного аналізу археологічних джерел та даних античних авторів, ми робимо висновок, що свідчення останніх про завоювання Міноса, колонізацію критян та їх зв'язки з різними областями Середземномор'я відображають ту історичну ситуацію, яка склалася у регіоні між 1600-1450 рр., до н. е.

У процесі дослідження автор показує, що зовнішніми факторами, які спричинили поширення влади Криту в егейському регіоні, була необхідність винищення піратства, що перешкоджало торгівельним зв'язкам мінойців з країнами Сходу, та діяльність критян, спрямована на ліквідацію загрози ахейського вторгнення. Аналіз джерел та застосування історично-порівняльного методу дозволяє зробити висновок, що внутрішніми факторами, які дали поштовх до зовнішньої експансії критян, було збільшення кількості населення на острові, прагнення критських чоловіків звільнитися від родової залежності та «матріархальної» влади. Джерела не дають підстав стверджувати, що централізована критська морська держава існувала в рамках 1600-1450 рр., постійно.

Стабільному існуванню морської держави заважав високий рівень мобільності населення егейського регіону та схильність його до постійних переселень у зв'язку з постійними загрозами ахейських та критських вторгнень. З Критом, який був лідером у регіоні, егейський світ могли об'єднувати спільні інтереси, пов'язані з зовнішньою торгівлею, необхідністю боротьби з піратством та войовничими жителями Балканської Греції. Також ця єдність певною мірою могла базуватися на прив'язаності переселенців до батьківщини (точніше «землі Матерів») та приналежності правителів придбаних земель до одного царського роду, на чолі якого стояв кносський монарх.

У третьому розділі “Соціальна стратифікація мінойського суспільства” висвітлюється соціальна структура мінойського суспільства та характер соціального устрою на Криті.

У підрозділі 3.1 “Мінойська знать” досліджується аристократична еліта мінойського суспільства. Основну інформацію про критську знать нам дають зображення її представників на фресках, печатках та інших пам'ятках мінойського мистецтва. Як правило, ці люди постають перед нами під час виконання якихось ритуалів. Важливою ознакою аристократів-чоловіків є жіноча зовнішність. Враховуючи те, що першим початковим уособленням верховної державної влади на Криті було жіноче божество, ми схиляємося до думки, що саме під покровительством Великої богині і в гармонійному співіснуванні з нею - в образі жінки, чоловіки могли претендувати на привілейоване становище в суспільстві і входження до його владної еліти. Тому з метою отримання влади критські чоловіки були змушені застосовувати різного роду хитрощі, які проявилися у ритуалах перевтілення чоловіка у жінку, у звичаї вдягати жіночий одяг, носити жіночу зачіску, а також у виконанні культових церемоній, які зосереджувалися першою початку у руках жінок.

Шляхам формування аристократії була і альтернатива, яка отримала розвиток у зв'язку з поширенням зовнішньої експансії мінойських царів. Основним місцем проживання представників мінойської воєнної знаті були аристократичні будинки, які найкраще представлені особняками Акротірі. Ферейське мистецтво ілюструє перелом в ментальності мінойських колоністів: відхід від «матріархальних» смаків та принципів життя і орієнтацію на грубу патріархальну ідеологію. Повністю ж войовничий і патріархальний дух мінойських аристократів виразився у сценах на пам'ятках мінойського мистецтва, знайдених у материковій Греції.

У підрозділі 3.2 “Рядові общинники та раби” досліджуються нижні соціальні прошарки мінойського суспільства. Основну масу критського населення у період «нових палаців» складали общинники-простолюдини, які мешкали у т. з., периферійних поселеннях. Зразками поселень такого роду є «містечка», які знаходяться у східній частині Криту: Гурнія, Палекастро і Псіра. Майже не відрізняються між собою за розмірами, плануванням, архітектурою та характером знахідок будинки Гурнії. У Псірі розкопано два великих будинки, один з яких (будинок В) виділяється особливим багатством виявлених в ньому речей. Великі багаті і тісні бідні будинки було виявлено в Палекастро. Перші використовувалися у якості житла сімей, які займали привілейоване становище всередині общини. У маленьких же будинках мешкали бідніші сім'ї, які були більш або менш рівні між собою.

У цілому, незважаючи на певні особливості, які зводяться до незначних деталей, заняття жителів Гурнії, Палекастро, Псіри, а також багатьох інших, ще мало вивчених критських периферійних поселень періоду «нових палаців», були однотипними. Основним заняттям рядових общинників було землеробство. Певне місце відводилося скотарству та рибальству. Морська торгівля та піратство відігравали тут незначну роль. Незначною була кількість общинників, зайнятих у ремісничому виробництві.

Комплексний аналіз джерел дозволяє зробити висновок, що на Криті, як і в інших суспільствах ранньої древності, існувало рабство. За даними античної традиції, рабів у якості данини критянам постачали підкорені ними народи. Оскільки в легендах розповідається, що цих полонених пожирав Мінотавр, можна зробити цілком логічний висновок, що хоча б частина з них приносилася у жертву під час обрядів, які були пов'язані з культом мінойського божественного бика. На тісний зв'язок полонених з Мінотавром указує свідчення традиції, що плата данини мусить припинитися саме зі смертю чудовиська. Разом з тим, з джерел випливає, що невільники могли бути задіяними у якості прислуги у палацовому господарстві. Ґрунтуючись на свідченнях історично-міфологічної традиції, ми можемо стверджувати, що вони мали певний зв'язок зі своєю батьківщиною і на Криті цінувалися не стільки як робоча сила (їх кількість, за даними тієї ж традиції, була досить незначною), скільки як заручники, за допомогою яких мінойські царі тримали у покорі підкорені ними землі.

У підрозділі 3.3 “Характер соціального устрою” досліджуються взаємовідносини між критською аристократією та простолюдинами. Досвід інших цивілізацій говорить про те, що привілейований прошарок суспільства певним чином мусив обґрунтовувати своє особливе становище. Так, наприклад, у Греції гомерівської доби басілевси пояснюють свій високий статус тим, що на війні вони стоять у перших рядах і завжди рвуться у гущу бою. Принципи такого, можна сказати, гармонійного співіснування різних прошарків суспільства, очевидно, були характерні і для мінойського Криту. На цю думку у ході дисертаційного дослідження нас наштовхнув аналіз обряду т. з., тавромахії («ігр з биками»). Зображення цих дійств широко представлені на фресках, печатках, рельєфах, а також у глиняній та бронзовій скульптурі мінойців. Участь у «іграх з биками» була доступною лише представникам вищого прошарку мінойського суспільства. Оскільки загибель учасників цих вистав була досить імовірною, то цей звичай можна кваліфікувати як особливу форму жертвоприношення божества ціною кривавої, але добровільної та свідомої людської жертви. Очевидно, в обмін саме на таку жертву божество гарантувало багатий урожай, відсутність сейсмічних катастроф та інших стихійних лих.

Критська знать жила в гарних палацах та віллах, носила дорогий одяг, смачно харчувалася, проводила велику кількість свого часу в різних розвагах, користувалася повагою народу, а деякі її представники, очевидно, навіть обожнювалися. Проте у визначений час вона змушена була постачати зі свого середовища гравців для тавромахії, що можна розцінювати як свого роду плату за всі ці блага.

У четвертому розділі “Характер влади у Критській державі” досліджується явище «мінойського матріархату» та сутність мінойської монархії.

У підрозділі 4.1 “Проблема «мінойського матріархату” досліджується роль жінки в управлінні Критської держави. Свідчення про особливе становище жінок на Криті збереглися ще у античних авторів. На сценах з мінойського мистецтва, що зображують важливі релігійні обряди, жінки виступають центральними дійовими особами. Вони виконують важливі з точки зору набожного мінойця магічні дії, якими забезпечується процвітання та благоденство всієї Критської держави. На деяких пам'ятках мінойського мистецтва (мініатюрні фрески із Кносського палацу з зображенням т. з., придворних дам, печатки, відтиски з них тощо) жінка зображується як панівна фігура, а чоловік часто принижується.

На основі аналізу сцен з мінойського мистецтва та застосування історично-порівняльного методу показано, що перше початкове протистояння патріархального та «матріархального» порядків з розквітом мінойської держави переросло у протистояння між монархією, що була на Криті органічно пов'язана з патріархатом, та олігархією, яка сформувалася на основі певних «матріархальних» принципів. У ході дослідження визначено, що деякі зображені на пам'ятках мінойського мистецтва сцени можна розцінювати як яскраве вираження прагнення жінок зосередити у своїх руках найвищу владу не лише у релігійній, але й у військовій сфері.

У підрозділі 4.2 “Царська влада” досліджується сутність мінойської монархії. Формування царської влади відбувалось не стільки у «матріархальній» атмосфері Криту, в суспільстві якого все ще продовжували домінувати традиції первісного колективізму, скільки в ході експансії, що здійснювалася мінойськими царями в Егейському регіоні. На користь цього свідчить, з одного боку, велика роль жінок в державному житті Криту та відсутність в мінойському мистецтві яскравих ознак існування царської влади, з іншого ж - поширення мінойської культури по всій Егеїді, широко розповсюджений в Середземномор'ї топонім Міноя (який, очевидно, пов'язаний з титулом мінойських царів), свідчення античних авторів про зовнішню воєнну експансію самовладного царя Міноса та призначення намісниками на завойованих і колонізованих землях родичів останнього.

Очевидно, будучи хоча б певний час повновладним правителем у завойованих частинах Егейського регіону, «Мінос» залишався для критян відносно незначною політичною фігурою. На самому Криті його влада була ще слабкою. Про це свідчить вже згадуваний факт відсутності у мінойському мистецтві яскравих ознак існування царської влади, а також статус міфічного царя Міноса, коли ми зустрічаємо його безпосередньо на Криті. Так, міф (Apollod. III. 1.3) розповідає, що Мінос, щоб отримати царську владу, мусив продемонструвати прихильність до нього богів. Сильна ж монархічна влада, як відомо, не має необхідності доводити своє божественне походження.

У результаті дослідження автор дійшов наступних висновків, які виносяться на захист:

- Окремі аспекти проблеми суспільно-політичного устрою мінойського Криту мають тривалу історію дослідження, результати якого відбиті у численних працях. Водночас, аналіз наукової літератури дозволяє стверджувати, що у історіографії залишається багато недостатньо розроблених питань з даної проблеми. Зокрема, нечітко визначено масштаби та рівень розвитку царської влади, не може вважатися розв'язаним питання «мінойського матріархату», майже відсутні спроби проаналізувати взаємовідносини між царською владою і критською аристократичною елітою суспільства. Праці останніх років також продемонстрували, що від свого вирішення далекою є і проблема поширення влади Криту на сусідні території. Джерельна база дослідження, яка включає у себе свідчення грецьких та римських авторів, археологічні пам'ятки та пам'ятки мінойської писемності, є достатньо репрезентативною для вирішення визначеної мети та завдань;

- Визначено, що на Криті у період «нових палаців» склалася централізована територіальна держава з центром у Кноссі. Основними організаційними центрами, довкола яких формується Критська держава, були палаци. Вони виконували функції головних адміністративних центрів, загальнодержавних житниць, торгово-ремісничих підприємств, головних релігійних святилищ, резиденцій правителів тощо. З'ясовано, що допоміжні функції в управлінні державою виконували розташовані на різних відстанях від палаців вілли. Вони були центрами певних адміністративних округів Криту і в цілому виконували ті ж функції що і палаци, але на нижчому рівні. Під контролем палаців перебували десятки розкиданих по всьому Криту рядових поселень. Обґрунтовано, що ті рядові поселення, у яких зустрічаються адміністративні центри у формі вілл були тотальними підвладні державі. Рядові ж поселення, в яких відсутні вілли, контролювалися віллами, які були розташовані на певних відстанях від них. Однак втручання держави в життя такого роду поселень було по якимось причинам обмеженим. Аналіз джерел дозволяє зробити ймовірний висновок, що під контролем критян перебувала більшість островів Егейського моря, деякі області Балканської Греції та малоазійського узбережжя. З'ясовано, що критська морська держава утворилася у процесі завоювань та мирної колонізації. Визначено, що організаторами зовнішньої експансії були критські царі. У системі адміністративного управління «морської держави Міноса» верховні посади займали, як правило, родичі монарха, які, судячи з джерел, були його ставлениками і представляли його владу. Така практика забезпечувала монарху особистий контроль над здобутими землями. Хоча певний час після завоювань «Міноса» одні області регіону могли знаходитися у повній, а інші - у частковій залежності від Криту, все ж навряд чи ми можемо говорити про твердо фіксований адміністративно-територіальний устрій, який існував у державах Близького Сходу чи навіть безпосередньо на самому Криті. Проте засвідчена археологією та античною традицією міноїзація Егеїди, а також відсутність укріплень навколо критських палацових комплексів і поселень дозволяють зробити висновок, що критяни і міноїзовані жителі Егеїди (чи принаймні їхня мінойська верхівка) у період «нових палаців» мислилися певною мірою як єдина етнічна, політична та культурна спільнота, т. з., егейське койне;

- Аналіз джерел дозволяє дійти висновку, що у період «нових палаців» мінойське суспільство складалося із знаті і рядових общинників. Критська знать мешкала в палацах, віллах та т. з., фешенебельних будинках. Однією з головних ознак чоловіків, які були представниками цієї знаті, є жіноча зовнішність. Автор доходить висновку, що це була жрецька верхівка, яка притримувалася певних «матріархальних» принципів життя. Поряд із жрецькою верхівкою формується мінойська воєнна знать, яка сповідувала патріархальну ідеологію. Комплексний аналіз джерел дозволяє дійти ймовірного висновку, що жрецька верхівка користувалася впливом на самому Криті, воєнна ж знать була пов'язана переважно із зовнішньою торгівлею та здобутими землями за межами острова. Основну інформацію про критських рядових общинників нам дає аналіз архітектурно-просторової організації рядових поселень Гурнії, Псіри та Палекастро. Виходячи з того, що досить бідні будинки Гурнії за розмірами та за плануванням наближаються до певного стандарту, ми робимо висновок, що серед общинників, які тут проживали, диференціація майнового та статусного характеру була майже повністю відсутня. У Псірі і Палекастро зустрічаються великі добре обладнані будинки та малі тилові житла, що свідчить про певну соціальну диференціацію общин, які займали ці поселення. З'ясовано, що на Криті існувало рабство. Раби могли бути задіяні у палацовому господарстві, використовувалися у якості заручників, а частина їх приносилася у жертву богам. Оскільки в епоху бронзи методи жорсткої експлуатації ще не були розвинені, рабство не змогло набути на Криті скільки-небудь важливого значення. Визначено, що смертельно небезпечні «ігри з биками», у яких брала участь критська знать (участь знатних критських юнаків та дівчат у цих «іграх», в уявленнях мінойців, сприяла успішному веденню сільського господарства), були покликані, щоб забезпечити стабільність у відносинах між цією знаттю та рядовими общинниками, обґрунтувати справедливість соціальної і майнової нерівності; історичний мінойський монархія

- Обґрунтовано, що велику роль в управлінні державою відігравали знатні критські жінки (так звані «Матері»). Вони займали майже всі найважливіші позиції у релігійній (а отже і у соціальній) сфері життя мінойського суспільства. Проте твердження, що на Криті у період «нових палаців» існував матріархат у власному значенні цього слова, має бути відкинутим. У ході дослідження зроблено висновок, що поняття «мінойський матріархат» слід розуміти як владу консервативної суспільно-політичної «партії», в якій найвищі посади займають верховні жриці Великої богині та чоловіки з числа критської жрецької верхівки.

Для зручності умовно ця «партія» може бути названа «матріархально-олігархічною». Комплексний аналіз джерел дозволяє стверджувати, що у період «нових палаців» на Криті існувала особлива форма царської влади - т. з., теократична монархія. Формуванню та розвитку мінойської монархії сприяли успішні війни, які велися критськими царями в Егейському регіоні. Зроблено висновок, що у підкорених мінойцями землях у часи правління таких самовладних правителів, як легендарний Мінос, царська влада могла бути необмеженою. З'ясовано, що між монархічною владою та «матріархальною» знаттю існувало певне політичне протистояння. Останнє підсилювалося тим, що монархія була органічно пов'язана з патріархальними принципами життя, які знаходилися у глибокому протиріччі з «матріархальною» ідеологією. У дослідженні обґрунтовано думку, згідно з якою, на самому Криті влада монарха була ще слабкою. Вона не встигла прийняти деспотичну форму і перебувала на тому рівні, коли від царя вимагалася періодична демонстрація його надприродних властивостей.

ПУБЛІКАЦІЇ, ЩО ВІДОБРАЖАЮТЬ ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Деякі питання «мінойської монархії» // Вісник академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - 2007. - №1. - С. 216-227.

2. Мінойська аристократія // Вісник академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - 2007. - №5. - С. 141-148.

3. «Мінойський матріархат» (про роль чоловіка та жінки в державному житті мінойського Криту) // Етнічна історія народів Європи. - 2008. - Вип. 24. - С. 102-110.

4. Мотиви «партійного тотемізму» в мінойському мистецтві (До питання про «мінойський матріархат») // Вісник КНУ імені Тараса Шевченка. - 2007. - №89. - С. 41-43.

5. До інтерпретації «Келиха царевича» (деякі питання «Мінойської монархії») // Шевченківська весна. - 2006. - Вип. IV. - Ч. 3. - С. 60-61.

6. Зображення хижих та травоїдних тварин в мінойському мистецтві // Шевченківська весна. - 2007. - Вип. V. - Ч. 1. - С. 246-248.

7. Мінойська монархія у творах античних авторів // Вісник КНУ імені Тараса Шевченка. - 2008. - №87. - С. 40-42.

Размещено на Allbest.ru