Політика радянської влади щодо Російської православної церкви в Криму (1917–1941 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

РИБАК ІНГА ВАЛЕРІЇВНА

УДК 94 (477. 75) “1917/1941”

ПОЛІТИКА РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ ЩОДО РОСІЙСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ В КРИМУ (1917 - 1941 РР.)

Спеціальність 07.00.01 - історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Черкаси - 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі історії України XIX - початку XX ст. Інституту історії України Національної академії наук України

радянська влада атеїзація крим

Науковий керівник: доктор історичних наук, член-кореспондент

НАН України, завідувач відділу історії України ХІХ - початку ХХ ст.

Інституту історії України НАН України

Реєнт Олександр Петрович, заступник директора Інституту історії України НАН України

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

Нестуля Олексій Олексійович,

Полтавський університет споживчої кооперації України,

професор, завідувач кафедри політології та філософії

кандидат історичних наук, доцент

Михайлюк Олександр Володимирович,

Національна металургійна академія України,

доцент кафедри історії, документознавства

та інформаційної діяльності

Захист відбудеться “25” червня 2008 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 73.053.01 у Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького за адресою: 18031, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 81, кім. 211.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького (18031, м. Черкаси, вул. Університетська, 22)

Автореферат розісланий “23” травня 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради, кандидат історичних наук,

доцент Корновенко С.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. За сучасних умов існування незалежної України важливе місце в державній політиці посідають питання духовно-культурного розвитку нації. У цьому відношенні на рівні держави застосовується цілісний підхід, який дозволяє кожному громадянину реалізувати власні духовні та культурні потреби. Тому актуалізується питання державно-церковних відносин як важливого компоненту в гармонійному духовно-культурному зростанні української нації. Історично склалося так, що більшість населення України - православні. Відтак пріоритетним у державній політиці щодо церкви стає ставлення органів державної влади до православ'я в усіх регіонах нашої країни, включаючи Крим.

Все це вимагає від держави зваженої, мудрої політики в царині державно-церковних відносин. На наш погляд, при її формуванні, виробленні конкретних положень, під час реалізації у нагоді може стати набутий у 1917 - 1941 рр. досвід із цього питання.

Вивчення політики радянської влади щодо Російської православної церкви в Криму в 1917-1941 рр. актуальне з огляду і на те, що його врахування може стати у нагоді при врегулюванні сучасних непростих національних відносин в Україні. Адже національні проблеми безпосередньо пов'язані з релігійною належністю представників тих чи інших етносів, національних груп тощо. Тому через вплив держави на церкву можна регулювати складні міжетнічні, міжнаціональні відносини.

Отже, запропонована нами для вивчення тема має наукове, суспільно-політичне та практичне значення, чим і обумовлена її актуальність.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з науковою тематикою відділу історії України ХІХ - початку ХХ ст. Інституту історії України НАН України. Тема дисертації узгоджується з держбюджетними темами “Українська революція: феномен національної мобілізації та державотворення” (номер державної реєстрації 0106U000708), “Влада і суспільство на українських землях в ХІХ - на початку ХХ ст.: тенденції розвитку в контексті історії Центрально-Східної Європи” (номер державної реєстрації 0105U000284).

Об'єктом дослідження є політика радянської влади щодо Російської православної церкви в Криму в 1917 - 1941 рр.

Предмет дослідження - діяльність партійних і державних органів радянської влади в Криму з реалізації політики щодо Російської православної церкви.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період 1917 - 1941 рр. Вибір нижньої хронологічної межі (1917 р.) зумовлений жовтневими подіями в Петрограді, приходом до влади більшовиків, розробкою та початком реалізації їхньої церковної політики на території колишньої Російської імперії, в тому числі й в Криму; нижньої (1941 р.) - початком Великої Вітчизняної війни, переглядом керівництвом СРСР основних положень у ставленні до Російської православної церкви.

Територіальні межі дослідження. Опрацьовані матеріали стосуються Криму, на якому в жовтні 1921 р. було проголошено і створено Кримську Автономну Соціалістичну Радянську Республіку в географічних кордонах півострова.

Мета дисертації полягає в тому, щоб на основі виявлених джерел та здобутків історіографії комплексно й системно проаналізувати політику радянської влади щодо Російської православної церкви в Криму в 1917 - 1941 рр.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких дослідницьких завдань:

- з'ясувати стан наукового вивчення теми, рівень та повноту її джерельної бази;

- висвітлити становлення відносин між органами радянської влади та Російською православною церквою в Криму в 1917 - 1923 рр.;

- виявити особливості релігійної політики радянських органів влади щодо російського православ'я в Криму в 1924 - 1929 рр.;

- охарактеризувати форми і методи реалізації державними органами радянської влади політики щодо Російської православної церкви в регіоні в 1930-х - 1941 рр.;

- проаналізувати процес атеїзації державними органами радянської влади масової свідомості кримчан.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в наступному:

- це одна із спроб у сучасній вітчизняній історіографії у таких хронологічних межах системного вивчення політики радянської влади щодо Російської православної церкви в Криму;

- на основі широкого масиву джерел, частина яких уперше вводиться до наукового обігу, відображено різні етапи державно-церковних відносин у Криму;

- з'ясовано, що в результаті реалізації декрету “Про відокремлення церкви від держави” Російська православна церква в Криму втратила свої позиції духовно-культурного осередку в регіоні, священнослужителі та паства зазнали гонінь, утисків;

- показано, що кампанія з вилучення церковних цінностей в Криму носила неприхований репресивний характер, не дала очікуваних державою економічних результатів. Більшість коштів, отриманих владою за продаж вилученого, витрачалася не за призначенням;

- розкрито еволюцію політики радянської влади щодо Російської православної церкви в Криму від адміністративних до репресивно-каральних методів її здійснення;

- ідейно-агітаційна діяльність радянських органів влади в Криму спрямовувалася на пропаганду та насадження атеїзму, цінностей комунізму, ліквідацію духовності, виразником якої була Російська православна церква.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що фактологічний матеріал, теоретичні положення, висновки й узагальнення, які містяться в роботі, суттєво розширюють сучасні знання з історії церкви в Україні, Криму в 1917-1941 рр. Нагромаджений фактологічний матеріал, теоретичні положення і висновки можуть бути використані при написанні узагальнених праць із історії церкви в Україні, Криму, навчальних посібників із спецкурсів, викладанні у вищих навчальних закладах лекційних курсів. Не менш цінною є можливість розробки практичних рекомендацій для органів державної влади України, Автономної Республіки Крим щодо реалізації церковної політики в державі в цілому, на півострові зокрема.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорено на засіданнях відділу історії України ХІХ - початку ХХ ст. Інституту історії України НАН України. Результати дослідження апробовані в наукових доповідях на ІХ Міжнародній науково-методичній конференції “Актуальные вопросы совершенствования подготовки конкурентоспособных специалистов в новых социально-экономических условиях” (Севастополь, 2002 р.), V Міжнародній науково-практичній конференції “Пілігрими Криму - Осінь, 2005” (Сімферополь, 2005), ХVІІІ науковій сесії Осередку НТШ у Черкасах (Черкаси, 2007 р.), другому засіданні Всеукраїнського “круглого” столу Сарбеївські читання (Київ, 2008 р.), Міжнародній науковій конференції “Наука и технологии: шаг в будущее” (Дніпропетровськ, 2008 р.).

Публікації. Основні положення дисертації викладено у 10 публікаціях, із яких 6 - у фахових виданнях, визначених переліком ВАК України. Загальний обсяг публікацій становить 4,8 др. арк.

Обсяг та структура дисертації зумовлені метою, завданнями та проблемно-хронологічним принципом дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, шести підрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (52 сторінки, 392 позиції). Загальний обсяг дисертації становить 212 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт та предмет наукового пошуку, хронологічні й територіальні межі, сформульовано мету і завдання, окреслено наукову новизну і практичне значення роботи, її зв'язок із науковими програмами, подано відомості про апробацію результатів дослідження та структуру дисертації.

У першому розділі “Історіографія, джерельна база та методологія дослідження”, що складається з двох взаємопов'язаних підрозділів, проаналізовано стан наукової розробки теми, джерельну базу дослідження, обґрунтовано його методологію.

У підрозділі 1.1 “Стан наукового вивчення теми” проаналізовано історіографію з питань, що тією чи іншою мірою стосуються обраної автором для вивчення теми.

Визначаючи певні етапи в історіографії задекларованої теми, автор дисертації виходила з тих напрацювань і традицій, що склалися в новітній українській історичній науці, зокрема робіт В.Коцура та А.Коцура Коцур В.П., Коцур А.П. Історіографія історії України: Курс лекцій. - Чернівці: Золоті литаври, 1999., І.Колесника Колесник І.І. Українська історіографія (XVIII - початок ХХ століття). - К.: Ґенеза, 2000., А.М. Киридон та Я.С. Калакури Калакура Я.С. Українська історіографія: Курс лекцій. - К.: Ґенеза, 2004.; Киридон А.М. Православна церква в Україні XX ст.: сучасна вітчизняна історіографія проблеми // Наук. праці Кам'янець-Подільського державного педагогічного університету. - Кам'янець-Подільський: ОІЮМ, 2001. - Т. 7(9): Історичні науки.. Умовно в історіографії з обраної нами для вивчення теми виділяємо наступні етапи: радянський (1917 - 1991 рр.), сучасний (1991 р. - початок ХХІ ст.), зарубіжний. У свою чергу, є достатньо підстав у радянському періоді виділити наступні підперіоди: І - 1917 - початок 1930-х рр.; ІІ - середина 1930-х - перша половина 1980-х рр.; ІІІ - друга половина 1980-х - 1991 рр. Крім того, в зарубіжній історіографії виділяємо роботи дослідників дальнього та ближнього зарубіжжя.

Вже під час громадянської війни з'являються перші публікації, що стосувалися державно-церковних відносин у молодій країні диктатури пролетаріату. Насамперед йшлося про політику радянської влади щодо Російської православної церкви. Їхні автори своїм завданням вважали виявлення „реакційної” ролі церкви та її служителів, роз'яснення основних положень декрету радянської держави „Про відокремлення церкви від держави”, „викриття” обману церкви під час кампанії з розкриття мощей тощо Данилов. Черное воинство (Отделение церкви от государства. Борьба монахов против народа). - М.: [Б.и.], 1918.; Лукин Н. (И. Антонов) Церковь и государство. - М.: Коммунист, 1918.; Степанов И. Религия, духовенство, его доходы, его проклятия и благословения. - М., Пг.: Коммунист, 1918.; Мещеряков Н. Поповские обманы (факты и документы). - М.: Госиздат, 1919.; Воровский В.В. Послание патриарха Тихона к архипастырям и пастырям церкви Российской. - М.: Госиздат, 1919.; Церковники и их агенты перед народным и революционным судом. - М.: Наркомюст, 1920.^, Бонч_Бруевич В.Д. Избранные теистические произведения. - М.: Мысль, 1973., Красиков П.А. Избранные атеистические произведения. - М.: Мысль, 1970., Луначарский А.В. Почему нельзя верить в бога: Избранные атеистические произведения. - М.: Наука, 1965., Скворцов-Степанов И.И. Избранные атеистические произведения. - М.: Изд-во АН СССР, 1959., Ярославский Е.М. О религии. - М.: Госполитиздат, 1958.. У роботах періоду громадянської війни був відсутній глибокий аналіз фактів, у центрі уваги в основному була тема викриття контрреволюційної діяльності Російської православної церкви (далі - РПЦ), збройного й ідеологічного опору радянській владі з боку духівництва.

Ознайомлення з роботами 1920-х рр., які мають відношення до політики радянської влади щодо церкви, дозволяє сказати, що вони не були науковими, а мали суто пропагандистський і політично заангажований характер. Їх автори не ставили перед собою дослідницьких завдань, а лише переслідували мету популяризації конфесійної політики радянської влади й практичних заходів щодо проведення її в життя. Для брошур і статей того часу характерний класовий підхід до оцінок подій, тенденційний добір фактів. При всьому тому вони добре відображають політичну й ідейну атмосферу життя радянського суспільства того періоду Горев М.В. Голод и церковные богатства. - М.: Госиздат, 1922., Лунин А.В. О делах тихоновских. Дело о сопротивлении изъятию церковных ценностей в Московском трибунале. - М.: Гаиз, 1922.^, Брихничев И.П. Патриарх Тихон и его церковь. - М.: Красная новь, 1923.^, Введенский А.И. Церковь и государство. Очерк взаимоотношений церкви и государства в России 1918 - 1922 гг. - М.: Мосполиграф, 1923.^, Гидулянов П.В. К вопросу о необходимости существования в системе государственного управления СССР высшего центрального учреждения по делам культов // Революция и церковь. - 1923. - № 1 - 3.. Протягом 1920-х рр. з'явилися публікації й кримських авторів. Як правило, вони присвячувалися популяризації політики й заходів радянської влади в галузі культурної революції, вирішенню земельного та національного питань. Майже всі вони дотримувалися єдиної точки зору: „релігія - опіум для народу”, обґрунтовували необхідність ведення боротьби з релігійністю мас, наполягали на активізації атеїстичної пропаганди та агітації серед широких верств трудящих, популяризували найбільш модні в той час прийоми боротьби з релігією Берковский К. Как строить антирелигиозный кабинет // Пути коммунистического просвещения. - 1928. - № 1 - 2., Д-н. Начало работы по антирелигиозной пропаганде (Симферопольский район) // Антирелигиозник. - 1928. - № 6., Овсейчик В. Ход латинизации арабского алфавита в Крыму // Пути коммунистического просвещения. - 1928. - № 3 - 4., Солохин А. Об антирелигиозном воспитании // Коммунистичес-кий вестник. - 1928. - № 1 - 2., Третьяк Ф. Опыт антирелигиозной работы в Феодосии // Антирелигиозник. - 1928. - № 11., Фр - в М. О пересмотре некоторых форм и методов массовой антирелигиозной пропаганды // Пути коммунистического просвещения. - 1928. - № 3 - 4..

На початку 1930-х років в історіографії запанувало однозначне, тенденційно-упереджене висвітлення питань, пов'язаних з радянською політикою щодо Російської православної церкви. Автори російське православ'я визначали як антинародне явище. Церкву, духовенство звинувачували у шпигунстві, диверсійній роботі на користь ворогів першої у світі соціалістичної країни. Недоліком цих праць є суб'єктивізм і упередженість, спрощеність і однобокість підходів, слабкість або взагалі відсутність джерельної бази (за окремими винятками). Не були винятком у цьому плані й опубліковані в 1930-х рр. роботи, що торкалися безпосередньо Криму Василенко В.О. Офицеры в рясах. Духовенство в царской армии. - М.: ОГИЗ, 1930.; Венедиктов Д. Палачи в рясах (Прошлое русского духовенства). - Ленинград: ЛОИЗ, 1933.; Його ж: Попы: провокаторы, тюремщики, погромщики. - М.: Атеист, 1930.; ГрекуловЕ.Ф. Московские церковники в годы реакции. - М.: ОГИЗ; Московский рабочий, 1932.; Дмитриев А.Д. Церковь и идея самодержавия в России. - Рязань: Атеист, 1930.; Ковалев Ф. Православие на службе самодержавия в России. - М.: Безбожник, 1930.; Олещук Ф.Н. Кто строит церкви в СССР. - М.; Ленинград: Моск. рабочий, 1929.; Його ж: XVII съезд ВКП(б) и задачи антирелигиозной работы. - Ленинград: Гаиз, 1934.; ПоповФ.К. Попы-провокаторы (По ярославским и др. архивным материалам). - Иваново-Вознесенск, 1932.; Соколов В. Православна церква в роки громадянської війни. - Х.: ДВУ, 1930.; Фаворський В. Боротьба за Жовтень і церква на Україні // Безвірник. - 1927. - № 11.; № 12.; Його ж: Украинская контрреволюция и автокефальная церковь (К процессу СВУ) // Антирелигиозник. - 1930. - № 4.^, Амосов Н.К. Октябрьская революция и церковь. - М.: Гаиз, 1939.; Беляев В. Против контрреволюционной деятельности церковников. - Ленинград: Изд-во Ленинградского Совета РК и КД, 1939.; Диверсанты в рясах: Сб. ст. - Горький: Обл. изд-во полиграфа, 1938.; Кандидов Б.П. Церковь и шпионаж. - М.: ОГИЗ, 1937.; Коган Ю., Мегружан Ф. О свободе совести. - М.: Гаиз, 1938.; Путинцев Ф.М. О свободе совести. - М.: ОГИЗ, 1939..

Незважаючи на певну повоєнну лібералізацію у ставленні радянської влади до Російської православної церкви, у середині 1950-х рр. вийшли постанови ЦК КПРС: “Про великі недоліки в науково-атеїстичній пропаганді й заходи її поліпшення” (червень 1954 р.) і “Про помилки в проведенні науково-атеїстичної пропаганди серед населення” (листопад 1954 р.). Вони стали фактично визначати зміст робіт, що з'явилися у цей період. Автори в основному зосереджувалися на описі форм і методів антирелігійної роботи, підготовці кадрів пропагандистів-антирелігійників, висвітленні ролі партійного керівництва в здійсненні атеїстичного виховання мас Атеизм в СССР: становление и развитие. - М.: Мысль, 1986., Воронцов Г.В. Борьба КПСС за атеистическое воспитание трудящихся. - Л.: Знание, 1956.; Воронцов Г.В. Ленинская программа атеистического воспитания в действии. - Л.: Знание, 1972.; Коновалов Б.Н. К массовому атеизму. - М.: Наука, 1974.; Лившиц Г.М. Очерки по истории атеизма в СССР: 20 - 30-е годы. - Минск: Наука и техника, 1985.; По этапам развития атеизма в СССР. - Л.: Наука, 1967.^, Персиц М.М. Отделение церкви от государства и школы от церкви. - М.: Академия наук СССР, 1958.^, Зыбковец В.Ф. Национализация монастырских имуществ в Советской России. - М.: Наука, 1975.^, Шейнман М.М. Обновленческое движение в русской православной церкви после Октября // Вопросы научного атеизма. - Вып. 2. - М.: Мысль, 1966.^, Шишкин А.А. Сущность и критическая оценка «обновленческого раскола» русской православной церкви. - Казань: Изд-во Казанского университета, 1970.^, Плаксин Р.Ю. Крах церковной контрреволюции 1917 - 1923. - М.: Наука, 1968.; Русское православие. Вехи истории. - М.: Политиздат, 1989.; Чемерисский И.А. Изъятие в 1922 г. церковных ценностей для помощи голодающим // Вопросы истории религии и атеизма. - Т. 10. - М.: Наука, 1962..

У 1970 - 1980 рр. у радянській історіографії проблеми більше уваги приділялося питанням розробки законодавства про релігійні організації Клочков В.В. Религия, государство, право. - М.: Мысль, 1978.; Клочков В.В. Закон и религия. - М.: Политиздат, 1982.; Куроедов В.А. Религия и церковь в советском государстве. - М.: Политиздат, 1981.; Куроедов В.А. Религия и церковь в советском обществе. - 2-е изд., доп. - М.: Политиздат, 1984.; Розенбаум Ю.А. Советское государство и церковь. - М.: Наука, 1985.. У цих роботах спеціально досліджувалися тільки позитивні сторони основоположних радянських законодавчих актів, що відображали декларативний аспект конфесійної політики держави. Поза об'єктом вивчення науковців залишалися таємні інструкції, циркуляри, що лежали в основі справжньої політики радянської влади щодо Російської православної церкви.

Зміни в суспільно-політичному житті країни в другій половині 1980-х років створили умови для об'єктивнішого аналізу політики радянської влади щодо Російської православної церкви. Хоча цей процес і не був миттєвим. Для цього останнього підперіоду радянської історіографії характерним стало істотне розширення кола проблем, що раніше вивчалися, орієнтація дослідників на ліквідацію “білих плям” радянської історії Алексеев В.А. О характере антирелигиозного движения в СССР в 20-30-е гг. // Научный коммунизм. - 1989. - № 2.; Алексеев В.А. Был ли патриарх Тихон «вождем церковной контрреволюции»? // Диалог. - 1990. - № 10.; Алексеев В.А. Рекруты «безбожной пятилетки» // Перспективы. - 1991. - № 4.; Алексеев В.А. Иллюзии и догмы. - М.: Политиздат, 1991.^, Вострышев М.И. Божий избранник. Крестный путь Святителя Тихона, патриарха Московского и всея России. - М.: Современник, 1990.^, Одинцов М.И. Путь длиною в семь десятилетий: от конфронтации к сотрудничеству (государственно-церковные отношения в истории советского общества) // На пути к свободе совести. - М.: Прогресс, 1989.;  Одинцов М.И. Государство и церковь: история взаимоотношений. 1917 - 1938 гг. - М.: Знание, 1991.; Одинцов М.И. Декларация митрополита Сергия (1927 г.): споры и оценки // Наука и религия. - 1991. - № 4..

У роки незалежності в Україні з'явився значний масив наукових праць, присвячених різним аспектам радянської політики щодо Російської православної церкви у 1917 - 1941 рр. взагалі та в Криму зокрема. Серед них узагальнюючі дослідження як історичного, так і релігієзнавчого характеру Даниленко В.М., Касьянов Г.В., Кульчицький С.В. Сталінізм на Україні: 20-30-ті роки. - К.: Либідь, 1991.; Історія християнської церкви на Україні: Релігієзнавчий довідковий нарис / Відп. ред. О.С. Онищенко. - К.: Наук. думка, 1991.; Історія релігії в Україні: Навч. посіб. / За ред. А.М. Колодного, П.Л. Яроцького. - К.: Знання, 1999.; Історія релігії в Україні: У 10 т. Т. 3: Православ'я в Україні. - К.: Укр. центр духовної культури, 1999.. Одними з перших монографій в якій запропоновано нове бачення державно-церковних відносин в Україні у 1920-1930-ті роки стали роботи В.Пащенка Пащенко В.О. Держава і православ'я в Україні: 20-30-ті роки XX ст. - К.: [Б.в.], 1993.; Його ж: Свобода совісті в Україні: Міфи і факти 20-30-х років. - К.: [Б.в.], 1994.. Спробу переглянути усталену точку зору на відносини церкви і держави в перші роки радянської влади, зокрема кампанію з вилучення церковних цінностей, зробили А.Киридон і В.Пащенко Киридон А., Пащенко В. Коли замовкли церковні дзвони. - Полтава: [Б.в.], 1991.; Киридон А., Пащенко В. Церковне багатство і духовна убогість. - Полтава: [Б.в.], 1991., наголосивши, що ця акція була зумовлена насамперед політичними міркуваннями. Націоналізація, конфіскація і використання церковної та монастирської власності, розкол Православної церкви і розвиток „обновленського” руху в ній, формування системи органів антирелігійної пропаганди і керівництво їх діяльністю стали предметом спеціального наукового вивчення В.Сілантьєва Силантьев В.И. Большевики й Православная церковь на Украине в 20-е годы.  - Х.: Харьк. гос. политех. ун-т, 1998.. Різнобічним аспектам державно-церковних взаємин 1917 - 1930-х рр. присвячено низку наукових студій А.Киридон Киридон А.М. Ідеологічний монізм як чинник державно-церковних взаємин в умовах тоталітаризму // Історія релігій в Україні: Матеріали IX Міжнар. конф., м. Львів, 11-13 трав. 1999 р. - Л.: Логос, 1999. - Кн. 1.; Киридон А., Киридон П. Еволюція більшовицької ідеології стосовно церкви в період переходу від „воєнного комунізму” до нової економічної політики в Україні // Наук. записки. Зб. - К.: ІП і ЕНД; Полтава: АСМІ, 1999.; Киридон А.М. Еволюція політики партійно-державного керівництва радянської України щодо релігії і церкви (1917-1930-ті роки) // Історичний журнал: Наук. громадське політичне видання. - 2004. - № 6-7.; Її ж: Втілення радянської моделі державно-церковних відносин в Україні // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2005. - Вип. 13.;Її ж: Українська православна церква (1930-1936 рр.) // Укр. іст. журн. - 2005. - № 3.; Її ж: Державно-церковні відносини в радянській Україні 1920-1930-х років: Соціальний вимір // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. - К.: Ін-т історії України НАН України, 2004. - Вип. 12..

Останнім часом увагу дослідників привертають регіональні особливості радянської політики щодо Російської православної церкви. Так, О.Форостюк розкрив правове регулювання на Донбасі в 1917-1941 роках Форостюк О. Правове регулювання державно-церковних відносин на Донбасі у 1917-1941 роках. - Луганськ: РВВ ЛІВС, 2000.. Політика радянської влади щодо державно-церковних конфесій Кримської АСРР у 1920-ті роки стала предметом наукової уваги Б.Змерзлого, Р.Бєлоглазова Змерзлый Б.В. Обновленческое движение в Крыму: 1922-1929 гг. // Крымский Архив. - 1999. - № 4.; Його ж: Деятельность советских административных органов по подрыву экономической базы Русской Православной церкви в Крыму в конце 20-х годов // Крымский архив. - 2000. - № 6.; Його ж: Атеїстична робота владних структур проти православної церкви у Криму в 1920-х роках // Актуальні проблеми міжнародних відносин / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. Ін-т міжнар. відносин. - 2000. - № 22.; Белоглазов Р.Н. Осуществление декрета „Об отделении церкви от государства и школы от церкви” в Крыму (1921-1923 гг.) // Крымский Архив. - 1999. - № 5.; Його ж: Идеологическое воздействие на религиозные конфессии Крыма в 20-е годы // Крымский архив. - 2000. - № 6.. Вагомим у дослідженні церковної історії Криму є внесок Ю.А.Катуніна Катунин Ю.А “О причинах возникновения обновленческого движения в русском православии” // Культура народов Причерноморья. - 1997. - №2.; Катунин Ю.А. “Переодизация истории взаимоотношений русского православия и государства в советское время” // Культура народов Причерноморья. - 1998. - №3.; Катунин Ю.А “О ликвидации монастырей в 20-30-е годы XX века” // Культура народов Причерноморья. - 1998. - №3.; Катунин Ю.А. Изъятие церковных ценностей: “Де-юре и де-факто” // Культура народов Причерноморья. - 1998. - №4.; Катунин Ю.А. “Монастыри Крыма: Катерлезская и Косьмодамиановская киновии” // Культура народов Причерноморья. - 1998. - №5.; Катунин Ю.А. “Херсонесский Владимирский монастир” // Культура народов Причерноморья. -1999. - №4. та інших кримських дослідників. Роботи цього автора стосуються як загальних питань державно-церковних відносин на півострові, так й історії окремих православних храмів, монастирів.

Представники української діаспори, які працювали в Українському Науковому інституті у Варшаві, Православній Богословській Семінарії в Кременці тощо, теж вивчали історію церкви в Україні. За кордоном вийшли з друку праці В.Біднова Біднов В. Церковна справа на Україні. - Тарнів, 1921. , О.Лотоцького Лотоцький О. Українські джерела церковного права. - Варшава, 1931.; Лотоцький О. Сторінки минулого. - Варшава, 1933.; Лотоцький О. Автокефалія. - Варшава, 1935-1938., Д.Дорошенка Дорошенко Д. Православна церква в минулому і сучасному житті українського народу. - Берлін. 1940., А. Жуковського, Н.Полонської-Василенко, В. Кудрика, О. Купранець, М. Явдась, В. Яніна Жуковський А. Засоби нищення церкви і проблеми „наукового атеїзму” // Церква і релігія в Україні. 50 літ після Жовтневої революції (1917-1967): Зб. доп. наук. конф., м. Мюнхен, 5-7 лип. 1968 р. / За ред. В. Янева. - Мюнхен, 1984.; Кох Г. Теорія ІІІ Риму в історії відновленого Московського патріархату (1917-1952). - Мюнхен, 1953.; Кудрик В. Маловідоме в історії Греко-католицької церкви. - Вінніпег: Видання Видавничої спілки Еклезія, 1952. - Т.1.; Купранець О. Православна церква в міжвоєнній Польщі: 1918-1939. - Рим, 1974.; Полонська-Василенко Н. Особливості Української Церкви. - Мюнхен: Ін-т для вивчення СРСР, 1958. - Кн. 14.; Її ж: Історичні підвалини УАПЦ. - Мюнхен, 1964.; Федорів Ю. Історія церкви в Україні. - Торонто, 1967.; Явдась М., протоієрей. Українська Автокефальна Православна Церква. Документи для історії Української Автокефальної Православної Церкви. - Мюнхен-Інгальштадт, 1956.; Янів В. Релігійність українця з етнопсихологічного погляду // Релігія в житті українського народу: Зб. матеріалів наук. конф. у Рокка ді Папа, 18-20 жовт. 1963 р. - Мюнхен; Рим; Париж, 1966.; Власовський І. Нарис історії Української Православної Церкви: У 4 т., 5 кн. - Репр. відтвор. вид. 1961 р. - К.: Либідь, 1998. - Т. 4: (XX ст.). - Ч. 1.. У роботах Д.Поспєловського, М.Струве, У.Флетчера, Г.Штриккера, А.Краснова-Левітіна, Л.Регельсона вперше без політичної заангажованості проаналізовано становище церкви в умовах більшовицького режиму Поспеловский Д. Православная Церковь в истории Руси, России и СССР: Уч. пособие. - М.: Библейско-Богословский ин-т св. Апостола Андрея, 1996.; Краснов-Левитин А. Лихие годы. 1925-1941. - Paris: Ymca-Press, 1977.; Регельсон Л. Трагедия Русской Церкви. 1917-1945. - М.: Крутицкое Патриаршее подворье, 1996..

Російська історіографія представлена роботами світських та церковних істориків і релігієзнавців Савельев С. Бог и комиссары (к истории комиссии по отделению церкви от государства при ЦК ВКП(б) - антирелигиозной комиссии) // Религия и демократия. - М.: Издательская группа «Прогресс», 1993.; Кривова Н.А. Власть и церковь в 1922 - 1925 гг. Политбюро и ГПУ в борьбе за церковные ценности и политическое подчинение духовенства. - М.: Аиро-20, 1997.; Протоиерей Владислав Цыпин. Русская церковь (1917 - 1925). - М.: Изд-во Сретенского монастыря, 1996.; Протоиерей Владислав Цыпин. Русская Церковь (1925 - 1938). - М.: Изд-во Сретенского монастыря, 1999.; Священник Георгий Митрофанов. РПЦ в России и в эмиграции в 1920-е годы. Из истории РПЦ XX века. (К вопросу о взаимоотношениях Московской Патриархии и русской церковной эмиграции в период 1920 - 1927 гг.). - СПб.: Ноах, 1995..

Підсумовуючи історіографічний аналіз наукової літератури з питань, що тією чи іншою мірою стосуються радянської політики щодо Російської православної церкви в Криму в 1917 - 1941 рр., зазначимо, що окремі фрагменти цієї теми висвітлено, однак, системного опрацювання донині не було. Цим і обумовлене звернення автора до її вивчення.

У підрозділі 1.2 “Джерельна база та методологія дослідження” проаналізовано залучену до дисертації джерельну базу, окреслено її методологічну основу.

Під час роботи над темою нами було опрацьовано документи та матеріали Державного Архіву Автономної Республіки Крим (ДААРК) в м. Сімферополі, Державного архіву в м. Севастополі (ДАМС). В архівосховищах ДААРК та ДАМС містяться матеріали про діяльність Кримського Центрального Виконавчого Комітету (Кримського ЦВК). Насамперед це постанови, вказівки, протоколи засідань та нарад, доповіді та звіти місцевих органів влади та НКВС, інструкції та їх проекти, циркуляри, офіційне листування. Ці документи дозволяють простежити безпосередню участь ЦВК у закритті монастирів та церков регіону, цькуванні священиків. Фонд Народного Комісаріату Внутрішніх Справ Кримської АРСР містить документи, що висвітлюють процес створення НКВС Криму, розкривають його структуру, місце в системі органів республіки та компетенцію. У фонді Народного Комісаріату Юстиції Криму зберігаються матеріали, які засвідчують репресивну діяльність каральних органів та їх тісну співпрацю з комісаріатом юстиції. Фонд Народного Комісаріату Освіти АРСР містить документи, що дозволяють дослідити процес відокремлення школи від церкви на прикладі окремих учбових закладів, недопущення священиків до викладання в школах та інше.

Характер і напрямки державно-партійної політики щодо Російської православної церкви Криму в 1917-1941 рр. передають документи відділів ЦК КП(б)У. Серед них знаходимо тези, директиви, огляди, доповіді місцевих партійних органів про положення церкви, діяльність адміністративних органів республіки по проведенню релігійної політики на місцях, а також протоколи засідань та нарад антирелігійних комісій різних рівнів, які дають можливість прослідкувати їхнє утворення і початок діяльності, простежити напрямки антирелігійної політики держави і її тактичні зміни протягом 1917-1941 рр. У матеріалах цього ж фонду знаходимо документи, що містять інформацію про створення і діяльність у Криму спілки „Безвірників”. Також заслуговують на увагу розкидані в ряді фондів документальні підтвердження репресивних і неправових дій адміністративних органів республіки, їх опіку обновленської церкви в регіоні і репресивні дії щодо представників „патріаршої” орієнтації, а також виявлення дійсної ролі в проведенні церковної політики фінансових важелів таких державних органів як податкової інспекції і Держстраху.

За типово-видовим критерієм опрацьовані нами архівні матеріали можна поділити на такі групи: 1) документи центральних та місцевих органів влади; 2) управлінь та відомств; 3) звітно-розпорядча документація тощо.

Опублікований комплекс джерел, залучений до дисертації, складається з наступних груп: збірники узаконень і розпоряджень, відомчі журнали і бюлетені, тематичні збірники документів, періодична преса тощо. У них міститься широка інформація про внутрішньоцерковні процеси загалом по країні і по Криму, характеризується роль органів ОДПУ в здійсненні розколу РПЦ, у проведенні негласних неправових акцій щодо конфесій, їх установ і віруючих. Усі ці документи й матеріали дозволяють охарактеризувати не лише політику, що декларувалася, але й реальну, суть якої відображають відомчі директиви.

Отже, проаналізувавши джерелознавчу базу дослідження, можна зробити висновок про те, що заангажованість окремих джерел (наприклад, преса) вимагає особливого підходу до їхнього аналізу та застосування. Водночас є підстави вважати джерельну базу, залучену до написання дисертації, достатньою для досягнення поставленої мети і вирішення дослідницьких завдань. Вона представлена архівними та опублікованими матеріалами і документами, окремі з яких залучено вперше.

Методологічною основою дослідження стали загальнонаукові методи і принципи пізнання: об'єктивності та історизму. Вони передбачають з'ясування умов виникнення, розвитку подій, а також розуміння причинно-наслідкових зв'язків. Їхнє застосування дозволило залучити до дисертації широке коло опублікованих та архівних матеріалів, проаналізувати здобутки історіографії. Також застосовувалися методи логічного аналізу, синтезу, класифікації та узагальнення, індукції та дедукції, а також спеціальні методи: проблемно-хронологічний, порівняльно-історичний, емпіричний.

У другому розділі “Формування та реалізація радянської політики щодо Російської православної церкви в Криму (1917-1929 рр.)” проаналізовано теоретичне обґрунтування більшовицької політики щодо російського православ'я в Криму, розкрито еволюцію та механізм реалізації антицерковної політики радянської влади на півострові в 1917-1929 рр.

У підрозділі 2.1 “Становлення відносин органів радянської влади та Російської православної церкви в Криму (1917-1923 рр.)” з'ясовано ідейні витоки радянської концепції релігійної політики. Так, автор у дисертації стверджує, що за своєрідний зразок більшовики обрали приклад французької революції кінця ХVІІІ ст., напрацювання К. Маркса, Ф. Енгельса. Політичні ідеали правлячої РКП(б) щодо витіснення релігії та церкви зі сфери суспільного буття були чітко сформульовані в програмі 1919 року.

Водночас відбувалося становлення і відповідної юридично-правової бази. Так, “Декретом про землю” оголошувалася націоналізація монастирських та церковних маєтків із живим і мертвим реманентом, садибними будівлями тощо. Фактично документ забороняв церкві, духовенству мати у приватній власності землю. Згідно з “Положенням про земельні комітети” церковні й монастирські землі, лісові, водні та промислові угіддя були націоналізовані й передані в розпорядження земельних комітетів. “Декларацією прав народів Росії” колишні права Російської православної церкви серйозно обмежувалися. Декретом Всеросійського центрального виконавчого комітету і Ради народних комісарів від 11 листопада 1917 р. духовенство позбавлялося звичного для себе особливого статусу. Декретом 11 грудня 1917 р. ліквідувалася система духовної освіти в країні. Ключовим документом, який визначав офіційну політику радянських органів влади щодо Російської православної церкви, став “Декрет Ради Народних Комісарів РСФРР про відокремлення церкви від держави і школи від церкви” від 23 січня 1918 р.

З остаточним утвердженням у 1920 р. радянської влади в Криму на місцевому рівні формуються відповідні державні органи, на які покладалася реалізація радянської політики щодо Російської православної церкви в регіоні: НКВС, ДПУ, Народний комісаріат освіти, Держстрах, Головліт. Зокрема, в обов'язки останнього входила державно-партійна цензура: його керівники визначали яку літературу, в тому числі й релігійну, можна ввозити з-за кордону.

Одним із перших кроків у напрямку боротьби більшовиків із релігією стала кампанія з вилучення цінностей Російської православної церкви в Криму. Такі дії державних органів радянської влади викликали обурення не лише з боку кліру, а й мирян. Зокрема, відбуваються зіткнення віруючих із урядовими військами. Найрезонанснішими стали події в Шуї, під час яких загинуло чотири, а поранено було тринадцять осіб. Півостровом прокотилася хвиля арештів. Незважаючи на це, В. Ленін закликав не зупинятися перед придушенням будь-якого опору з боку віруючих. Цінності було вилучено, однак механізму контролю за їхнім використанням встановлено не було. Тому значна їхня частина була витрачена не за прямим призначенням. Тим самим ми стверджуємо, що ці заходи більшовиків не виправдали себе ні економічно, ні морально.

У другому підрозділі “Дворушництво в релігійній політиці радянських органів влади щодо російського православ'я в Криму (1924-1929 рр.)” розкрито політику подвійних стандартів, якої дотримувалися державні органи радянської влади у відносинах із Російською православною церквою в Криму. У другій половині 1920-х рр. особлива увага в політиці радянської влади в Криму щодо Російської православної церкви приділялася практичній реалізації декрету про відокремлення церкви від держави, церкви від школи. При цьому ми можемо спостерігати дворушництво, яке стало традиційним для більшовиків. Так, наприклад, XIII з'їзд РКП(б), який відбувся 23 - 31 травня 1924 р., застерігав проти адміністративних заходів боротьби з релігію (проти насильного зачинення храмів, мечетей, синагог, проти брутального відношення до віруючих). Насправді було по-іншому. Так, 11 квітня 1925 р. у церквах Сімферополя та Євпаторії, під час урочистого богослужіння, група комсомольців та піонерів ввірвалася в церкви, вирвала з рук віруючих гілки верби та побила їх. Отже, сутність політики подвійних стандартів, або дворушництва, полягала в тому, що на словах радянська влада начебто створила для церкви, після відокремлення останньої від держави, всі необхідні умови для її існування. Насправді ж кримські владні органи все робили для того, щоб знекровити православну церкву, дискредитувати її, а в кінцевому результаті створити умови щодо її ліквідації.

У третьому розділі “Радянська політика щодо Російської православної церкви в Криму в контексті становлення сталінської моделі тоталітаризму” автором дисертації основну увагу приділено двом найважливішим складовим радянської політики щодо Російської православної церкви в Криму в цей час: конкретним заходам, спрямованим на ліквідацію російського православ'я на півострові, та формуванню атеїстично-комуністичного світогляду кримчан.

У підрозділі 3.1 “Заходи державних органів радянської влади в Криму щодо знищення Російської православної церкви” на широкому фактологічному матеріалі висвітлено нищення Російської православної церкви в Криму радянськими органами влади. У 1930-х - 1941 рр. органи радянської влади робили все для того, щоб створити умови, котрі унеможливлювали б існування Російської православної церкви на півострові. У результаті перереєстрації релігійних общин православної церкви на 1 жовтня 1930 р. було закрито 124 храми (55 %). На початок 1939 р. в Криму залишилася одна діюча церква у м. Сімферополі (Всіхсвятительська Кладовищенська церква). Проводячи політику економічного тиску по відношенню до релігійних общин та духовенства (оподаткування, державне страхування), керівництво Криму в 1930-і - 1941 роки поставило церкву на межу самоліквідування. Створювалися такі умови економічного характеру, які, мов лещатами, затискували церкву і приводили до неможливості її діяльності.

Одночасно із закриттям культових будівель використовувався і політичний тиск на віруючих. Священників, ченців, служителів культу позбавляли виборчих прав, згідно з інструкцією ВУЦВК „Про порядок виборів в ради” від 20 березня 1930 р. Початок 1930-х років обумовив і нове „обґрунтування” посиленого наступу держави на Російську православну церкву. В одній із публікацій, надрукованій на сторінках „Воинствующего атеизма” за 1931 р., йшлося: „Враховуючи нову ситуацію періоду соціалістичної реконструкції та міцність радянської влади, з'явилася нова тактика релігійників - „церковного шкідництва”. Така зміна акцентів, у порівнянні з риторикою 1920-х рр., переконливо свідчила і про зміни механізму „впливу” держави на церкву. Так, якщо у 1920-х органи радянської влади, у тому числі й у Криму, вдавалися в основному до адміністративного тиску, то характерною рисою 1930-х - 1941 рр. у цьому відношенні стали масові репресії. У центр ідеологічного наступу насамперед потрапили священнослужителі. Преса подавала їх, як „посібників світового капіталу”, „ворогів народу”. Їх звинувачували у всіх негараздах, звільняли з роботи. Влітку 1930 р. була здійснена масова кампанія „розвантаження” півострова від духівництва. У липні 1930 р. із Севастополя було виселено 44 священнослужителі, з яких 40 священників Російської православної церкви. Тільки з Ялти вислали 34 священнослужителі. Масового характеру репресії проти духовенства набули в 1936-1938 рр. Про масштаби проведеної в 1938 р. акції репресій проти священнослужителів можна судити по кількості заарештованих по справам Російської православної церкви в Криму - більше 13000 священнослужителів, що більше, ніж удвічі перевищувало кількість засуджених в 1929 р.

У підрозділі 3.2 “Атеїзація масової свідомості кримчан” розкрито морально-психологічну атмосферу в Криму, ідеологічну роботу державних органів радянської влади, спрямовану на ліквідацію російського православ'я як осередку духовності та культури на півострові.

Активна антирелігійна політика радянської влади радянської влади щодо Російської православної церкви в Криму в 1920-1929 рр. на початку 1930-х рр. далася взнаки. Так, зокрема, за спостереженнями Ю.А. Катуніна, основною проблемою церкви у цей час стає „старіння” прихожан. Молодь не лише перестала відвідувати храми, але поступово переходила на позиції атеїзму. У першій половині 1930-х рр. у Криму ситуація для Російської православної церкви ще більше ускладнилася. Якщо у попередні роки вона зазнавала утисків лише з боку органів радянської влади та правопорядку, то, починаючи з першої половини 1930-х рр., до цього активно стали долучатися жителі півострова. Кримом прокотилася хвиля мітингів, зборів, на яких їхні учасники від властей вимагали негайного закриття усіх культових установ, у тому числі й церков, храмів, монастирів Російської православної церкви. Є підстави також стверджувати, що зазначені вище зрушення у свідомості більшості кримчан стимулювали активізацію ідеологічної роботи радянських органів влади на півострові. Фактично, як свідчать чисельні опрацьовані нами джерельні матеріали, у суспільній свідомості населення Криму 1930-х - 1941-го рр. відбувалося нагнітання антиклерикальної істерії. Формою її впливу стали „збори трудящих”, на яких дедалі частіше стали лунати вимоги щодо фізичної розправи з „поплічниками імперіалізму” - церквою та духовенством.

На наш погляд, в атмосфері загального антирелігійного психозу, що склалася на півострові, можна чітко виокремити одну важливу складову. Насамперед мова йде про те, що психологічний клімат, який мав місце в Криму в 1930-х - 1941-му рр., носив штучний, нав'язаний ззовні характер. Крім того, він був одним із аспектів загальної культурно-духовної атмосфери „трагічних” 1930-х рр., що панувала в СРСР. Для того, щоб краще зрозуміти масштаби антирелігійної істерії на півострові в 1930-х - 1941 рр., звернемося до інформації, яку у свій час виклав один із співробітників НКВС Криму у довідці своєму керівництву. Так, згідно з нею, лише у 1929-1930-му рр. за зняття дзвонів із церков висловилося більше 5 тис. жителів м. Ялти, 1500 - мм. Алушти, Джанкоя, Феодосії, 83 зібрання робітників Севастопольського району. За зняття дзвонів виступили віруючі Ввезенської, Спаської, Н.Кладбищенської та Преображенської церков Сімферополя, прихожани Петропавлівської церкви, Покровського собору Севастополя. Очевидно, що відповідь потрібно шукати в основах нової радянської атеїстичної ідеології, яка, витіснивши релігійний світогляд у віруючих, міцно утвердилася в їхній свідомості.

Для посилення марксистсько-ленінської пропаганди розширилася мережа культурно-просвітницьких закладів. Так, наприкінці 1940 р. в Криму діяло більше 1070 клубів і сільських кімнат-читалень, 826 бібліотек з фондом книг понад 1850 тис. томів, 637 кіноустановок, 8 театрів, 24 музеї і картинних галереї, 167 радіотрансляційних вузлів, близько 70 тис. точок, виходило 47 газет. Проте під клуби, музеї, бібліотеки значною мірою використовувалися церковні приміщення. Наприклад, археологічний музей Херсонесу в Севастополі було розташовано в приміщенні церкви. Настінний церковний розпис в ньому не було ліквідовано. Поверх фресок були наклеєні плакати. Під статуєю Ісуса Христа виднівся напис: „Легендарна особистість, яка ніколи не існувала”. В іншій закритій церкві в місті Керчі було влаштовано клуб. Там на місці вівтаря танцювали танго, фокстрот, вальс. Замість Біблії в СРСР був підготовлений „Короткий курс історії ВКП(б)”, за редакцією Й.Сталіна. Для вивчення історії партії ЦК ВКП(б) 15 листопада 1938 р. видав спеціальну постанову „Про постановку партійної пропаганди у зв'язку з виходом „Короткого курсу історії ВКП(б)”. В ній ЦК ВКП(б) основним у роботі з населенням визначав визначив завдання для вивчення історії Комуністичної партії, оволодіння марксизмом-ленінізмом, підвищення революційної пильності, вихованні в дусі відданості партії Леніна - Сталіна, соціалістичній Батьківщині.

Фактично, знищуючи церкву, релігію, відкидаючи пов'язану з ними обрядовість, радянська влада в Криму задля забезпечення духовно-культурних потреб населення півострова нав'язувала нові цінності, нову своєрідну обрядовість. Так, зокрема, на зміну хресному ходу прийшли не менш масові демонстрації, під час яких несли не ікони та хоругви, а портрети лідерів партії та держави, прапори тощо. Гра духового оркестру нагадувала за своєю сутністю церковний передзвін.

Отже, атеїзація свідомості кримчан у 1930-1941-х рр. відбувалася, з одного боку, під впливом ідеологем про постійну ворожу контрреволюційну діяльність духовенства та Російської православної церкви, а з іншого - активного утвердження комуністичної ідеології.

У результаті проведеного наукового дослідження автор виносить на захист наступні висновки і положення:

1. Аналіз стану наукового вивчення обраної нами теми дозволяє в її історіографії виділити наступні періоди: радянський (1917 - 1991 рр.), сучасний (1991 р. - початок ХХІ ст.), зарубіжний. Кожний із них мав свої особливості, обумовлені як суб'єктивними, так і об'єктивними факторами: ідеологією, методологією дослідження, рівнем опрацювання джерел тощо. Разом із тим, незважаючи на те, що окремі фрагменти цієї теми висвітлено, однак системного опрацювання донині не було. Джерельна база, залучена автором до дисертації, різнопланова. Вона представлена як неопублікованими, так і опублікованими джерелами, які при застосуванні сучасної методології їхнього опрацювання дозволяють об'єктивно-науково, неупереджено розкрити обрану для вивчення тему.

2. Втіленням у життя радянської політики щодо Російської православної церкви в Криму в 1917 - 1941 рр. фактично займались органи внутрішніх справ, які почали тотальний тиск на православ'я. Зі створенням автономії органи контролю за церквою були посилені. Тепер вона була під опікою НКВС, НКЮ та ДПУ Кримської АРСР. Тиск на православну церкву посилився і набув спрямованого репресивного характеру. Крім означених органів влади за церквою наглядали й проводили антицерковну політику у регіоні тимчасові комісії, такі як Держстрах, Головліт, а також місцеві органи влади.

3. Релігійна політика кримських органів влади у другій половині 1920-тих рр. відзначалася подвійними стандартами, дворушністю. ЇЇ сутність полягала в тому, що на словах радянська влада начебто створювала для церкви, після відокремлення останньої від держави, всі необхідні умови для її існування. Насправді ж кримські владні органи все робили для того, щоб знекровити православну церкву, дискредитувати її, а в кінцевому результаті створити умови щодо її ліквідації.

4. В 1930-і - 1941 рр. радянська влада намагалася насамперед шляхом репресій знищити Російську православну церкву і тим самим позбутися конкурента. З цією метою в 1930-х - 1941 рр. Російська православна церква в Криму була обкладена непомірними податками, на її представників чинилися переслідування, гоніння, яких зазнавали і віруючі, проводилися масові репресії священнослужителів тощо. Все це привело до того, що в 1930-х - 1941 рр. Російська православна церква в Криму фактично була зруйнована.