Зимова обрядовість Західного Поділля: давні традиції і сучасний стан

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича

Інститут народознавства

УДК 394.2(477.86/.87)"19/20"

Зимова обрядовість Західного Поділля: давні традиції і сучасний стан

Спеціальність: 07.00.05 - Етнологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового

ступеня кандидата історичних наук

Смоляк Павло Олегович

Львів 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі історичної етнології Інституту народознавства НАН України.

Захист відбудеться «23» вересня 2008 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.222.01 в Інституті українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України та Інституті народознавства НАН України (79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України за адресою: 79026, м. Львів, вул. Козельницька, 4.

Автореферат розіслано “20” серпня 2008 року.

Вчений секретар спеціалізований вченої ради кандидат історичних наук Середа О.В.

Анотація

Смоляк П.О. Зимова обрядовість Західного Поділля: давні традиції і сучасний стан. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.05. - етнологія. - Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України та Інститут народознавства НАН України. - Львів, 2008.

Проаналізовано давні традиції та сучасний стан зимової календарної обрядовості Західного Поділля з урахуванням трансформаційних процесів, які відбувалися в ній під впливом християнської церкви.

Окреслені три групи передріздвяних свят зимового циклу, які мотиваційно пов'язані з трьома святами - Різдвом Сина Божого - Ісуса Христа, старим Новим роком (Василієм Великим) та Водохрещем (Богоявленням Господнім).

Виявлені функції дідуха у різдвяній обрядовості Західного Поділля як основного атрибуту в контексті українських та взагалі слов'янських культурних традицій. Досліджена символіка традиційної святвечірньої їжі, а також роль та значення колядників на рівні звичайних і ряджених обходів.

Розглянуто стан збереження традиційної обрядовості, її давніх і оновлених елементів на рівні новорічних та йорданських святкувань у минулому і в наш час. Розкрита мотивація малого та великого водосвяття у щедровечірній обрядовості досліджуваного регіону з урахуванням архаїчних елементів, пов'язаних із обрядами освячення води.

Ключові слова: зимова обрядовість, Західне Поділля, дідух, колядники, обрядова їжа, Святий вечір, Щедрий вечір.

Аннотация

Смоляк П.О. Зимняя обрядность Западного Подолья: давние традиции и современное состояние. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.05. - этнология. - Институт украиноведения им. И. Крипякевича НАН Украины и Институт народоведения НАН Украины. - Львов, 2008.

Проанализированы давние традиции и современное состояние зимней календарной обрядности Западного Подолья с учётом трансформационных процессов, которые происходили на протяжении многовекового периода под влиянием христианской церкви.

Определены три группы предрождественских праздников зимнего цикла, которые мотивационно связаны с основными праздниками - Рождеством Сына Божьего - Иисуса Христа, старым Новым годом (Василием Великим) и Иорданом (Богоявленим Господним). В первой группе праздников (Дмитрия, Михаила и Введение) важную роль играют мотивы, которые касаются уважения к предкам, кормилице-земле, домашним животным, первому “полазнику”. В раскрытии их содержания главную роль выполняют такие творческие составляющие, как огонь и вода. Вторая группа праздников предрождественского периода (Екатерины, Андрея) обычно направлена на инициирование второго рождественского праздника - старого Нового года. Этим праздникам, в основном, свойственны свадебные мотивы, воплощенные в рудиментарных обрядах “звать Судьбу” и “Калета”. В семантике этих праздников доминируют мотивы, которые сопряжены с прогнозированием будущей судьбы, счастливого брака. Третью группу предрождественских праздников (Варвары, Николая и Анны) характеризуют атрибуты, которые в основном апеллируют к третьему рождественскому празднику - Иордану. Здесь главенствуют мотивы, повязанные с водой и огнем, которые являются составляющими создания мира. Наиболее распространенной и сохраненной до последнего времени в праздниках Варвары, Николая и Анны является традиция первого “полазника” - носителя добра и счастья всей семье в следующем году.

На основе ряда полевых записей и печатных источников конкретизирована функция дидуха в рождественской обрядности Западного Подолья как основного атрибута в контексте украинских и общеславянских культурных традиций. Раскрыта сущность историко-культурной традиции святвечерней еды, способов её приготовления, поочередности подачи на стол, а также прослежены основные исторические этапы становления и развития в исследованном регионе традиций коляды в формате обычных и ряженых персонажей и их функцию в различных обрядных действиях.

Установлено, что, несмотря на многовековые трансформационные процессы, сохранилась новогодняя обрядность указанного региона на уровне сохранения обходов дворов с Козой и Маланкой, новогодних посеваний и чествований именинников Василиев. Раскрыта мотивация малого и великого освящения воды, в котором просматриваются архаические элементы, особенно в традиционном почитании маловодосвятской воды, изготовлении свечей-“троиц”, стрельбе с ружий после освящения воды, купании в воде маланкарей.

Идеологии рождественской обрядности Западного Подолья двух исторических периодов (язычницкого и христианского) скорее дополняют друг друга, чем контрастируют, потому что наши предки в разные периоды верили в единого верховного Бога - Творца всего сущего на небе и на земле.

Несмотря на трансформационные процессы, которые происходят под воздействием глобализации общественной жизни, большинство обрядных действий зимнего календаря сохранились в автентических формах. Традиции и обряды и сейчас остаются важнейшим комуникативным и консолидирующим компонентом в семейной и общественной среде.

Ключевые слова: зимняя обрядность, Западное Подолье, дидух, колядники, обрядная еда, Святой вечер, Щедрый вечер.

Аnnotation

Smolyak, Pavlo. Winter ritualism of Western Podillya: ancient traditions and current state. - Manuscript.

A thesis for the scholarly degree of Candidate of historical studies in speciality 07.00.05. - ethnology. - I.Krypiakevych Institute of Ukrainian Studies of the National Academy of Sciences of Ukraine and the Institute of Ethnology of the National Academy of Sciences of Ukraine. - Lviv, 2008.

The thesis deals with ancient traditions and current state of winter calendar ritualism of Western Podillya with consideration of transformational processes that have been taking place there under the influence of Christian church.

The author defines three groups of pre-Christmas holidays of winter cycle, which inspire - the main holidays the Nativity of God's Son (Jesus Christ), old New Year (Basyl the Great) and Jordan (the Feast of Theophany) and focuses on the function of didukh in the Christmas ritualism of Western Podillya as the main attribute in the context of Ukrainian and Slavonic cultural traditions. The symbolism of traditional Christmas food and also the role and significance of kolyadnyks (carol-singers) on the level of usual and mummer processions have been researched.

The author discusses the preserving of the traditional ceremony, its old and new elements on the level of the New Year and Epiphany celebrating in the past and nowadays and explains the motivation of small and great consecration of water rituals during the Holly Supper of the region, considering the archaic elements connected with the consecration of water rituals.

Key words: winter ritualism, Western Podillya, didukh, kolyadnyks (carol-singers), ritual food, Holy evening, Shchedryi vechir.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Духовна культура українців завжди привертала увагу українських та зарубіжних учених. Насамперед традиційної календарної обрядовості українців, яка протягом багатолітньої історії зазнавала чужих впливів. Це стало найвідчутніше у період здобуття власної державності та незалежності, в пору національно-духовного відродження. Аналіз етнологічних матеріалів, записаних попередниками, дав можливість певною мірою реконструювати та осмислити архаїчні форми традиційної культури, а також окремих елементів, що були її невід'ємною складовою. У регіоні Західного Поділля, що є частиною Подільського краю й охоплює майже всю адміністративну територію Тернопільської області, традиційна зимова календарна обрядовість збереглась у відносно доброму стані. Передусім це пов'язане із закоріненою релігійністю місцевих жителів, підкріплюваною впливом Греко-католицької та Православної церков, а також нетривалим перебуванням місцевої традиційної культури під атеїстичним тиском комуністичного режиму. Тому вивчення традиційної зимової календарної обрядовості регіону необхідне для з'ясування витоків давніх традицій та їхнього сучасного стану, джерел його духовної культури.

В українській етнології немає ґрунтовного комплексного дослідження регіональної зимової обрядовості, яке розкривало б її етнологічні та культурологічні вияви, а також визначало б функції та ідеологію в контексті цілого календарного року. За час збирання та публікації зимової календарної обрядовості у цьому регіоні нагромаджена значна кількість відповідного матеріалу, зокрема у працях І.Гальки, І.Вагилевича, Я.Головацького, В.Гнатюка, Ф.Колесси, П.Медведика, О.Смоляка, М.Крищука, Б.Синенької, але той матеріал недостатньо репрезентативний для цілісного осмислення проблеми. Тільки праця В.Гнатюка “Колядки та щедрівки” подає його найґрунтовніше, хоча і дещо однопланово, на рівні функціонування пісенних текстів в обряді. Етнографічний матеріал інших авторів представлений лише деякими невеличкими публікаціями, та й то в місцевій періодиці або есеїстичній літературі (дописи місцевих етнографів-краєзнавців Б.Синенької, М.Франківа, М.Крищука, П.Медведика та ін.), що не дають достатнього обсягу відомостей. Тож комплексне дослідження календарної обрядовості зимового циклу Західного Поділля досі відсутнє, що й актуалізує нашу дисертаційну працю.

Об'єкт дослідження - традиційна календарно-обрядова культура зимового циклу Західного Поділля у порівнянні з аналогами суміжних і віддалених від нього етнографічних регіонів, а також звичаєвість, яка сприяє репродукуванню в часово-просторовому окресленні - від давніших згадок до сьогодення.

Предметом є основні компоненти атрибутів різдвяної, новорічної і йорданської груп - дідух, своєрідність колядування, засівання та щедрування, ритуальна їжа та система народних обрядових дійств, пов'язаних із малим та великим водосвяттям. Процедури вивчення предмета складалися у власних польових дослідженнях, інформацію здобуто у соціологічних опитуваннях західноподільських жителів протягом 1998-2007 років.

Мета дослідження - здійснити реконструкцію зимової календарної обрядовості Західного Поділля з урахуванням трансформаційних процесів, які відбувалися протягом багатовікового історичного періоду під впливом християнської церкви та в умовах новітньої доби.

Мета дослідження зумовила наступні завдання:

на основі аналізу рукописних і друкованих матеріалів з'ясувати стан вивчення проблеми, виявити прогалини і сформулювати питання, які потребують дослідження;

уточнити етнографічні межі Західного Поділля, звертаючи увагу на фактори, які зумовили специфіку цього регіону;

виокремити основні групи передріздвяних свят зимового циклу, які мотиваційно пов'язані з трьома святами - Різдвом Сина Божого - Ісуса Христа, старим Новим роком (Василієм Великим) та Водохрещем (Богоявленням Господнім);

виявити функцію дідуха у різдвяній обрядовості Західного Поділля як основного атрибута, без якого ритуалістика свят не може бути чинною в контексті українських та взагалі слов'янських культурних традицій;

охарактеризувати семантику святвечірньої обрядової їжі в контексті інших ритуальних дій;

увиразнити роль та значення колядників у різдвяній обрядовості зазначеного регіону на рівні звичайних і ряджених обходів, їхньої сакральної атрибутики і з'ясувати збереженість елементів давньої передхристиянської семантики;

розкрити динаміку народнорелігійної трансформації малого та великого водосвяття у щедровечірній обрядовості Західного Поділля з урахуванням традиційної функціональності і пов'язаності з реаліями життєдіяльності селянина-хлібороба.

Географічні межі дослідження - історико-етнографічний регіон українського Поділля, зокрема його західна частина. За сучасним адміністративним поділом ця територія охоплює Збаразький, Підволочиський, Гусятинський, Борщівський, Заліщицький, Чортківський, Теребовлянський, Бучацький, Тернопільський, Зборівський, Козівський райони, східну частину Монастириського, Підгаєцького, Бережанського районів Тернопільської області, а також південно-східну частину Золочівського району Львівської області. Переважно увага зосереджується на сільському та містечковому населенні Західного Поділля як головному ретрансляторі давніх та сучасних культурних традицій.

Хронологічні межі дослідження визначені періодом від першої половини ХІХ - до початку ХХІ ст. Акцентується увага на другій половині ХІХ - першій половині ХХ ст. - часі, коли в науковій літературі зафіксовано найбільше матеріалів, що висвітлюють предмет дослідження. З'ясовується режим побутування зимової обрядовості в період посилених заборон різдвяної обрядовості з боку радянської влади (1939-1991 рр.). Автор звертався й до витоків традиційної зимової обрядовості, що зафіксовані в джерелах давнішого періоду.

Методологічна основа роботи - наукові праці українських та зарубіжних учених-етнологів та істориків культури О.Потебні, М.Сумцова, М.Грушевського, В.Петрова, С.Килимника, О.Курочкіна, Р.Кирчіва, К.Кутельмаха, Б.Рибакова, В.Чичерова та ін., які орієнтують у дослідженні еволюції обрядової творчості та в смисловому наповненні їхньої семантики. Передусім це засадничі тези про неперервність обрядової творчості в тому чи іншому етнографічному масиві, а також про комунікативні особливості їхнього функціонування, роль соціокультурних чинників у процесі становлення та розвитку традиційної обрядової культури.

Для з'ясування теоретичних аспектів і вирішення основних практичних завдань у роботі використані такі методи: історико-типологічний, порівняльний, функціональний, географічний, реконструктивний, опитування, анкетування, статистичний.

Наукова новизна дисертації зумовлена тим, що в ній комплексно аналізується різдвяна календарна обрядовість Західного Поділля у контексті зимових свят різних часових та просторових етнокультурних зрізів. Простежена сув'язь у народній традиції зимових передріздвяних свят з головними різдвяними святами зимового циклу - Різдвом Христовим, старим Новим роком (Василія Великого) та Водохрещем (Богоявлення Господнє). У науковий обіг уведено польові етнографічні матеріали, зібрані дисертантом під час спеціальних експедицій. Вони уможливили реконструювання й уточнення смислів давніх народнотрадиційних обрядових елементів, дозволили показати їхню безперервність і новочасні зміни. Показано вплив на цей пласт традиційної культури новочасних урбанізаційних чинників - засобів масової інформації та глобалізаційних процесів з їхньою нівеляцією національних традицій, визначено місце та роль передріздвяного та різдвяного циклів народних свят у культуротворчому процесі новітнього часу та спроектовано їхнє функціонування в майбутньому.

Матеріал дослідження. Дослідження в основному побудовано на власних записах фольклорно-етнографічних матеріалів, які зроблено на теренах Західного Поділля від інформаторів старшого покоління жителів сільської та містечкової місцевості в 1998-2007 роках, а також на матеріалах етномузиколога О.Смоляка в 70-90-х роках ХХ століття у цьому ж регіоні. Окрім цього, вихідними джерелами слугували фольклорні збірники та етнографічні розвідки В.Гнатюка, І.Гальки, К.Сосенка, І.Дурбака, Б.Лепкого, Т.Лехмана, В.Локотя, М.Осики та ін.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася в контексті наукових досліджень відділу історичної етнології Інституту народознавства Національної академії наук України (комплексна тема “Історичні аспекти етнокультурних традицій в Україні”) та кафедри суспільних дисциплін Кременецького обласного гуманітарно-педагогічного інституту ім. Тараса Шевченка (комплексна тема “Місце і роль Волині та Галичини в соціально-економічних, політичних і культурних процесах України”).

Практичне значення роботи. Проведене дослідження розкриває сучасний стан зимової календарної обрядовості Західного Поділля у зв'язках з її давнім традиційним підґрунтям.

Аналітичні положення та висновки завершеної роботи можна використати в лекційних курсах, спецкурсах з української етнології та народознавства в середніх та вищих навчальних закладах, при підготовці підручників для шкіл різного типу навчання, посібників з теорії та історії української культури, української етнології. Матеріали дисертаційного дослідження можна використати при проведенні різного роду виховних заходів та культурно-мистецьких дійств.

Апробація результатів дослідження здійснювалась у формі обговорення тексту дисертації на засіданнях відділу історичної етнології Інституту народознавства НАН України (2005-2007), а також у формі доповідей та повідомлень на звітних наукових конференціях викладачів та наукових співробітників Кременецького обласного гуманітарно-педагогічного інститута ім. Тараса Шевченка (2005-2007) та у відділі історичної етнології Інституту народознавства НАН України (2002-2007).

Основні положення дисертаційної роботи викладені у матеріалах Міжнародної наукової конференції “Лесь Курбас - Людина театру” (26-27 березня 2007 р., м. Харків); V Міжнародної науково-практичної конференції “Наука и образование - 2007” (03-15 січня 2007 р., м. Дніпропетровськ); Всеукраїнської наукової конференції “Богдан Лепкий в духовній історії України” (27 серпня 2005 р., м. Бережани Тернопільської області); Регіональної наукової конференції “Етнографічно-фольклорні особливості Тернопільщини. До 80-річчя від дня народження фольклориста, етнографа, театрознавця, бібліографа Петра Медведика” (12 травня 2006 р., м. Тернопіль); Всеукраїнської науково-практичної конференції “Художньо-освітній простір України в контексті новітньої історії” (22-23 листопада 2007 р., м. Київ).

Публікації. Основні положення дисертації висвітлені в дев'яти публікаціях (п'ять з них - статті в наукових фахових виданнях, одна брошура).

Структура дисертаційної роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, загальних висновків, додатків та списку використаних джерел (274 позиції). Загальний обсяг дисертації - 243 сторінок; основний текст викладено на 175 сторінках.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтована актуальність дослідження, відзначено його зв'язок з науковими програмами, названі мета й завдання, об'єкт і предмет, охарактеризована методологічна база, наукова новизна й практичне значення дисертаційної роботи, подані відомості щодо апробації отриманих результатів дослідження, структура дисертації та її обсяг.

Перший розділ “Зимова обрядовість Західного Поділля у друкованих та рукописних джерелах” містить характеристику джерел з теми дослідження, у ньому окреслено етнографічні межі Західного Поділля із акцентом на історико-географічних і етнографічних аспектах його специфіки.

У підрозділі 1.1. “Огляд основних джерел і стану дослідження” проаналізовані праці українських та зарубіжних етнологів від початку ХІХ ст. до сьогодення, в яких є інформація про зимову обрядовість Західного Поділля.

Спостережено, що зимова обрядовість привертала увагу вчених від початку формування етнологічної науки (праці І.Вишенського, Густинський літопис, Київський Синопсис), але головна їх маса була нагромаджена протягом ХІХ - початку ХХ ст.

Перші такі відомості містяться в працях польських авторів В.Залеського, Ж.Паулі, а також у народознавчих дослідженнях членів “Руської трійці” - М.Шашкевича, І.Вагилевича, Я.Головацького та ін. У їх працях поряд з описами окремих обрядових елементів наводяться й поодинокі тексти колядок, записаних у Західному Поділлі та в суміжних з ним регіонах. Більш репрезентативними є джерела, що стосуються вивчення зимової обрядовості на теоретичному рівні (І.Вагилевич, Я.Головацький, М.Костомаров).

40-70-ми роками ХІХ ст. датовані друковані й рукописні збірки етнографічних і фольклорних матеріалів, які представляють й терен Західного Поділля. Серед них: рукописний збірник І.Вагилевича “Слов'янське свято Коляда”, наукова розвідка І.Гальки “Народные звичаи и обряды з околиц над Збручем” (1860-1862), збірник Я.Головацького “Народные песни Галицкой и Угорской Руси” (1878).

Вагомий внесок у дослідження різдвяної обрядовості українців зробили О.Потебня й М.Сумцов, праці яких стали знаковими в європейській народознавчій науці завдяки тлумаченню символіки та образної системи, характерної для пісень слов'янських народів цього жанру.

Етапним серед публікацій зимової обрядовості українців став збірник В.Гнатюка “Колядки і щедрівки”, виданий у Львові 1914 року (серія “Етнографічний збірник”. Т. 35-36). Ця перша колядково-щедрівкова антологія, до якої увійшли як записи самого упорядника, так і багатьох інших відомих народознавців - З.Доленги-Ходаковського, І.Вагилевича, О.Бодянського, Марка Вовчка, І.Франка, подає багато фактичного матеріалу з території нашого дослідження.

Значну лепту в наукове осмислення різдвяної обрядовості зробили українські вчені Хр.Ящуржинський, І.Франко, М.Грушевський, В.Гнатюк, Ф.Колесса, І.Свєнціцький, С.Килимник та ін., праці яких є основоположними у вивченні проблематики.

1928 р. у Львові вийшла праця К.Сосенка “Культурно-історична постать староукраїнських свят Різдва та Щедрого Вечера”, більшість матеріалу якої стосується Західного Поділля. К.Сосенко вперше звернув увагу на посутній зв'язок зимових свят передріздвяного циклу із власне Різдвяними. Звичайно, не всі положення в праці підтверджені польовими матеріалами, більшість із них відбивають авторський погляд на даний предмет і мають гіпотетичний характер.

30-70-і роки XX ст. додали небагато матеріалу про різдвяну обрядовість. У 1965 р. видана лише одна книга - “Колядки та щедрівки. Зимова обрядова поезія трудового року” (упорядник О.Дей), в якій опубліковані лише 10 словесних текстів колядок та щедрівок із західноподільського терену.

Із середини 80-х років ХХ ст. (з часів “перебудови”) активізується видання календарно-обрядового фольклору. Відтоді почали виходити у світ збірки “Пісні Тернопільщини” (упорядники С.Стельмащук, П.Медведик), історико-етнографічне дослідження “Поділля”, в яких описані зимові свята подільського регіону. Інформація про зимову обрядовість одного села із Західного Поділля міститься в етнографічній розвідці П.Медведика “Село Жабиня на Зборівщині”. Ряд етнологічних описів про Різдвяні свята подані у збірниках “Нова радість стала” Б.Синенької, І.Виспінського, “Галицькі колядки та щедрівки” М.Крищука, “Щедрий вечір” П.Шимківа, “Коляди Західного Поділля” Г.Олексин, “Українське народознавство” О.Смоляка.

У період відновлення незалежності України календарна обрядовість потребувала методологічного переосмислення. У навчальному посібнику “Українське народознавство” (редакція професора С.Павлюка), виданому в 1994 р. спочатку висвітлені всі аспекти духовної традиційної культури, а потім охарактеризований ступінь її матеріального забезпечення. Такий методологічний підхід уможливив простеження походження українського народу у безперервному розвитку.

Основним джерелом для дисертації були матеріали автора, зібрані у 73 селах та містечках Західного Поділля від 250 інформаторів здебільшого старшого покоління, а також етнографічні записи О.Смоляка, зроблені в цій же місцевості у 70-90-х роках ХХ ст. Ці матеріали зберігаються у власних архівах дослідників. Дисертант також використовував рукописи Центру народної творчості Тернопільщини та Тернопільського обласного краєзнавчого музею.

Важливим джерелом для порівняльних зіставлень наявного матеріалу послужили дослідження зимової обрядовості Гуцульщини, Бойківщини, Лемківщини, Закарпаття, зокрема В. Шухевича, Ф. Колесси, А. Онищука, Р. Кирчіва, М. Мушинки, К. Кутельмаха, І. Мацієвського, В. Гошовського, І. Хланти, Н. Громової; з Холмщини і Підляшшя - В. Ткача, Є. Рижик; з Волині та Полісся - К. Мошинського, О. Кольберга, В. Кравченка, К. Квітки, О. Ошуркевича, К. Кутельмаха, Р. Свириди; з Центрального Подніпров'я - В. Милорадовича, В. Мицика; зі Слобожанщини та Півдня України - В. Іванова, В. Ястребова, В. Осадчої.

В останні два десятиліття опубліковано праці О. Курочкіна, В. Борисенко, І. Волицької, Р. Кирчіва, М. Гримич з традиційної обрядовості, написаних на загальноукраїнському матеріалі.

Цікавою з народознавчого погляду є наукова література, що порушує питання вивчення зимової обрядовості на рівні міжслов'янських культурних зв'язків. Цією проблематикою в основному займалися російські фольклористи та етнографи (І. Снєгірьов, Д. Зеленін, А. Терещенко, І. Сахаров, А. Афанасьєв, М. Забилін, В. Руднєв, Б. Рибаков, В. Чичеров); білоруські (П. Шейн, З. Радченко, З. Можейко, Л. Мухаринська); польські (О. Кольберг, О. Пешель); чеські (Л. Нідерле, М. Боревич); болгарський (І. Маринов).

Отже, огляд джерел, пов'язаних із осмисленням зимової обрядовості на регіональному, всеукраїнському та міжслов'янському рівнях дав можливість вибудувати чітку методологічну основу і простежити безперервність західноподільської традиції в її єдності із загальноукраїнською та східнослов'янською.

У підрозділі 1.2. “Етнографічні межі Західного Поділля” окреслена етнографічна територія досліджуваного регіону на основі історичних, природно-географічних й етнокультурних досліджень, напрацьованих етнографами України.

У дослідженні орієнтувано на карту етнографічного районування України, розроблену українським етнологом Р.Кирчівим у посібнику “Етнографія України”, за якою Західне Поділля є лише частиною великого Подільського масиву, що займає басейн межиріччя Південного Бугу і лівобережного середнього Придністров'я, і тому зосереджуємо увагу лише на чинникові, який останнім часом є визначальним щодо належності до означеної етнографічної території, - регіональну самосвідомість. Вона в досліджуваному краї майже повністю втрачена, хоча в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. ще була притаманна багатьом подолянам. Останнім часом у північних районах місцеві жителі ідентифікують себе західноукраїнцями, у західних - галичанами, у південно-східних - подолянами. Все це - результат постійних змін кордонів як політичного, так і адміністративного характеру, що стало головною причиною для руйнування етнографічної назви.

Враховуючи вищезазначені реалії, окреслено етнографічні межі Західного Поділля майже всією адміністративною територією Тернопільської області (крім південноволинських районів - Лановецького, Кременецького, Шумського та західної частини Бережанського, Підгаєцького та Монастириського).

Дисертант підсумовує, що існує значна кількість джерельної літератури, яка дає можливість підтверджувати етнографічні межі Західного Поділля, враховуючи топонімічні та культурологічні фактори - регіональну самосвідомість, ознаки житла, одягу, вишивки тощо.

У другому розділі “Передріздвяна обрядовість Західного Поділля” характеризуються три групи передріздвяних свят, які своїм народнотрадиційним змістовим наповненням зумовили Різдво, старий Новий рік та Йордан.

Підрозділ 2.1. “Аграрні мотиви у святах Дмитра, Михайла, Введення” присвячений традиційній мотивації першої групи передріздвяних свят і їх семантичній кореляції з обрядовим різдвяним циклом.

Зазначено, що в святі Дмитра (8 листопада) наявні мотиви, пов'язані з подякою землі-годувальниці за принесені нею дари. Важливе місце у святі Дмитра займають мотиви, що стосуються пошанування предків. Їх у цей день західні подоляни поминали спеціально приготовленими стравами (коливом та млинцями). У цей день особливо вшановували свійську худобу. Місцеві жителі намагалися її якнайкраще нагодувати та напоїти, а також оберегти від нечистої сили. Останнім часом у святі Дмитра домінують християнські мотиви - відвідування церкви та застільне шанування іменинників.

Наступне свято - Михайла (21 листопада). До нашого часу в досліджуваному регіоні збереглися вірування, що святий Михайло в ніч з 20 на 21 листопада з'являється з неба на землю на білому коні й приносить перший зимовий сніг.

Святого Михайла до сьогодні західні подоляни сприймають як вічного борця з нечистою силою. Тому його образ часто зображувався на хоругвах українського війська як символ перемоги. У наш час у святі Михайла превалює християнський зміст - шанування іменинників та святкування храмових празників.

Завершує першу групу передріздвяних свят Введення (4 грудня). Йому властиві мотиви, пов'язані з вогнем та водою. Тому ще донедавна місцеві жителі в цей день святили воду стародавнім (язичницьким) способом: набирали її у такому місці, де сходяться три потоки, проливали через вогонь, підставляючи миску, і використовували цю воду як лікувальну від усяких хвороб та пристріту.

У західноподільському святі Введення яскраво виражена традиція першого “полазника”: відвідують оселі молоді чоловіки - носії щастя й добробуту. За трактуванням місцевих жителів, полазництво - це свого роду ініціація приходу нового аграрного року.

Висновуємо, що перша група передріздвяних свят є перехідним періодом до зими і своїми традиційними мотиваціями перегукується з деякими обрядодіями власне Різдва.

Підрозділ 2.2. “Мотиви визначення майбутньої шлюбної пари у святах Катерини та Андрія” розкриває сутність другої передріздвяної групи свят, які своєю духовною спрямованістю пов'язані з майбутнім одруженням.

Дисертант вважає, що друга передріздвяна група поєднує два свята - Катерини (7 грудня) та Андрія (13 грудня), яким в основному властиві шлюбні мотиви, втілені в рудиментарному обряді “кликати Долю”. Долю кликали переважно дівчата. Вони варили пшоняну кашу з маком і, коли сутеніло, загортали горщик з кашею в рушник і виходили до воріт “кликати Долю”, стукаючи по черзі макогоном (еротичний символ) по воротах. Якщо одізвався чоловічий голос, то вважалося, що дівоча доля буде щасливою, а якщо жіночий, то її чекає нещаслива доля. Опісля парубки й дівчата ставили гілки вишні у глечик з водою для визначення на Різдво долі майбутнього подружжя, клали під подушку листя з різних дерев з мітками, щоби визначити за ними майбутнього судженого тощо.

Останнім часом свято Катерини втратило давніший зміст, а його основні компоненти, зокрема ворожіння на щасливу долю, перейшли у свято Андрія і стали складовою його молодіжного відзначення.

Деякими своїми традиційними елементами свято Андрія також пов'язане зі старим Новим роком. Йдеться, зокрема, про звичаєвість з лунарною символікою (в язичницький період на цей час припадало свято нічного небесного світила - Місяця). Є підстави вважати, що саме з давнім культом Місяця пов'язані звичаї, щоби кожна дівчина випікала свого балабушка та готувала вареники із різними начинками, які своєю формою нагадують місяць у фазі підповня.

У праці розглядаються зафіксовані дисертантом сюжети різних андріївських ворожінь, що в основному побудовані на ініціюванні любовних та сімейних стосунків.

У західноподільському святі Андрія до сьогодні збереглася стародавня гра “Калета”, яка своїм змістовим наповненням символізує народження нового Місяця (надкушування калети - це можливе настання ніву). Калета - це спечений на кухонній плиті із пшеничного тіста великий корж із діркою посередині та прикріплений стрічкою до сволока вище від середнього росту парубка. Кожен парубок має право “їхати” на коцюбі до калети тричі і її надкушувати. Те, що залишалося від калети, дівчата ламають на куски, беруть з собою і кладуть під подушку: якщо присниться хлопець, то буде її судженим. Після “Калети” парубки та дівчата зазвичай виконують еротичні ігри “Сповідь”, “Пошта”, “Каву солодити”, “Рвати рожі” та ін.

Власне андріївські вечорниці завершуються парубочими жартами, бешкетами: знімання хвірток або перенесення різних предметів господарського реманенту з чужих дворів на подвір'я майбутніх наречених тощо.

У семантиці традиційних відзначень свят Катерини та Андрія домінують мотиви, пов'язані з прогнозуванням майбутньої долі, щасливого одруження.

У підрозділі 2.3. “Культи животворчих начал у святах Варвари, Миколая, Ганни” розглянуто третю групу передріздвяних свят, які своєю символікою та смисловою наповненістю пов'язані з третім святом різдвяного циклу - Йорданом.

У традиційних звичаях цієї групи свят - святої Варвари (17 грудня), Миколая (19 грудня) та Ганни (22 грудня) - помітне місце займають мотиви, пов'язані з водою та вогнем, що є складовими творення світу.

Свято Варвари до сьогодні місцеві жителі сприймають як час “ставання води на весну”, тому її не можна тривожити: брати з криниць, річок, потоків тощо і використовувати при господарських роботах. Уважалося, що вода в цей день має особливі лікувальні властивості: хворі пили зачерпнуту на Варвари воду та змивали нею болючі місця. Останнім часом свято Варвари майже повністю втратило свою давнішу звичаєвість і зберігається в іпостасі пасивних згадок старожилів про його святкування.

За Варварою настає свято Миколая, опікуна всіх бідних і знедолених, земних вод і людей на них. Як і в багатьох інших місцевостях України, на Західному Поділлі побутувала особлива повага рибалок до святого Миколая. Відбуваючи на свої промисли, вони ще до недавна брали з собою його образ як оберег від нещасть.

У Західному Поділлі до 50-х рр. ХХ ст. зберігалася традиція на свято Миколая варити пшеничне пиво, яке споживали на Різдвяні свята.

Третю групу свят передріздвяного циклу завершує свято Ганни, яке своєю звичаєвістю продовжує ті традиційні елементи, що властиві двом попереднім святам - Варвари та Миколая. Найпоширенішою і збереженою до останнього часу у святі Ганни є традиція першого “полазника” - носія добра і щастя всій родині в наступному році.

У сукупності звичаєвість третьої групи передріздвяних свят своєю символікою та змістовим наповненням найбільше спрямована на прихід останнього свята різдвяного циклу - Йордану.

У третьому розділі “Різдвяна обрядовість Західного Поділля: символіка основних її складових” розкрито функцію дідуха, досліджено символіку різдвяної їжі, виявлено роль та значення колядників на рівні звичайних і ряджених обходів та їхньої обрядової атрибутики.

У підрозділі 3.1. “Символіка дідуха у різдвяній обрядовості Західного Поділля” зроблено акцент на характеристиці головного різдвяного атрибута - дідуха та його значенні у Різдвяних святах.

Дідух у західних подолян залишається тим обрядовим символом-знаком, без якого неможливий початок святкування Різдва. Він є одним із найдавніших атрибутів у різдвяній обрядовості і в давні часи, як видно зі збережених мотивацій, стосувався культу предків та родючості. У південних районах досліджуваного регіону (південна частина Гусятинського, Борщівський, Заліщицький, південна частина Бучацького, Монастириський) житній або вівсяний необмолочений сніп називають дідом, а розстелену по долівці солому - дідухом. У центральних та північних районах (Підволочиський, Збаразький, Тернопільський, Козівський, Зборівський) на покуть ставлять переважно вівсяний сніп, долівку вкривають соломою, а на стіл під обрус кладуть сіно і все це разом називають дідухом. У деяких селах досліджуваного краю (Колиндяни, Давидківці Чортківського та Велеснів, Богданівка, Коропець Монастириського районів) його називають бабою, а в селах Городниця та Старий Скалат Підволочиського району - королем. Різновидність місцевих варіантів і назв “дідуха” засвідчує, на наш погляд, розмивання цієї традиції.

Внесення до хати дідуха - розвинене обрядове дійство, складене з низки традиційних елементів: прихід господаря до клуні, забирання дідуха, принесення до хати, ставлення на покуть, віншування. Розстелення соломи-дідуха супроводиться качанням дітей по ній, наслідуванням голосів свійських тварин. Це збережені релікти давніх магічних дійств, спрямованих на забезпечення щедрого приплоду худоби та птиці в прийдешньому році.

У центральних районах Західного Поділля (північна частина Гусятинського, Теребовлянський, північна частина Бучацького та Підгаєцький) дідух стоїть на покуті до ранку старого Нового року. Опісля його “обмолочує” перший посівальник або господар (колядує над ним) і виносить до стодоли. У північно-західних районах дідуха палять на другий день Різдва (тут дідух - це зібраний з долівки околот соломи), а в південних (Борщівському, Заліщицькому, Монастириському) дідуха спалюють напередодні Йордана (перед сходом сонця).

У сукупності традиційних ритуальних дійств з дідухом, який і в наш час зберігається на Західному Поділлі, виразно відлунюють залишки давнього культу предків та символізованого цим атрибутом божества-опікуна господарських успіхів і добробуту людини.

Підрозділ 3.2. “Семантика західноподільської святвечірньої їжі” розкриває смисли історико-культурної традиції святвечірньої їжі, способів її приготування, черговості подачі на стіл та обрядової поведінки присутніх.

Західноподільські господині зберігають стародавню традицію готувати на Святий вечір дванадцять пісних страв. Серед них культове значення мають кутя, узвар (тут його називають варом, сушею або сушенею) та три хліби. Крім цього, на Святий вечір готують капусняк, вареники з різними начинками (капустою, маком, картоплею, грибами, вишнями), рибу, гриби, голубці, боби. Як зазначають місцеві старожили, крім ритуального значення, всі ці страви виконують ще й магічну функцію - мають забезпечити добробут сім'ї протягом року. Дотримується й традиційна черговість подачі на стіл святвечірніх страв. Спочатку кладуть три хліби, кутю та узвар, а опісля за чергою - пампушки, пироги та вареники, голубці, рибу, капусняк, гриби, вінегрет, кисіль, варений біб чи квасолю.

Давні за своїм походженням святвечірні звичаї та обряди впродовж віків увібрали багато християнських елементів. Перед Святим вечором промовляють християнські молитви, споживають проскурку, співають колядки християнського змісту. Християнська дидактика дещо змістила акценти у призначенні святвечірніх страв. Поширеним сучасним поясненням страв Святого вечора є їх призначення для дванадцятьох апостолів. До сьогодні жителі Західного Поділля культивують традицію обмінюватися святвечірніми стравами зі своїми старшими родичами.

Святвечірня їжа виконує традиційну ритуально-обрядову функцію і є одним з головних символів сакралізації Різдва.

У підрозділі 3.3. “Колядники - вістуни Різдва” простежено основні історичні етапи становлення та розвитку в досліджуваному регіоні традицій колядування у формі звичайних та ряджених обходів.

До найдавніших реліктових елементів колядування можна зарахувати збережені в Західному Поділлі обходи дворів з рядженими персонажами. У подільському матеріалі, зафіксованому в різний час, простежуються характерні елементи змінності колядної традиції, поповнення її персонажами в масках тварин-тотемів - кози, коня, бика, ведмедя, що наголошували аграрну тему святкувань. З часом обряд колядування християнізувався. З'являються лялькові та живі вертепи, в сюжетах яких головною є подія народження Сина Божого. Дійовими особами сюжетів лялькових та живих вертепів є реальні історичні та міфічні персонажі: Три царі, Ірод, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Козак. Січовий Стрілець, Чорт, Чарівниця, Смерть, Ангел. Усе це творить симбіоз традиційної та оновленої культури в християнізованих обрядових дійствах. Серед дітей та підлітків збереглася традиція ходити на Різдвяні свята зі “звіздою” та шопкою. Лише в поодиноких селах ходять парубки та молоді чоловіки з “Ведмедем” та “Конем”. А найпоширенішими сучасними формами колядування є гурти чоловіків, що представляють церковні братства і віддають заколядоване на церковні потреби.

Збережені в регіоні форми колядування і записані в різний час тексти народних колядок зберігають чимало архаїчних елементів, які заслуговують спеціального поглибленого дослідження. Особливо цікавою з цього погляду є традиція колядування ряджених гуртів.

Четвертий розділ “Новорічно-йорданська обрядовість Західного Поділля: традиційні та новаційні елементи” присвячений виявленню стану збереження традиційної обрядовості, її давніх і оновлених елементів і зв'язків новорічних та йорданських святкувань.

Підрозділ 4.1. “Новорічна звичаєвість: збережені форми побутування” висвітлює складові елементи святкування старого Нового року.

Відзначення старого Нового року на народному рівні зберігається в Західному Поділлі спорадично, рідше, ніж Різдва та Йордану. Серед новорічних обрядодійств, що подекуди збереглися в Західному Поділлі до наших днів, є “водіння Кози” та “ходіння з Маланкою”. Перший обряд, що культивується в центральних та південних районах, представлений народною виставою жартівливо-гумористичного змісту. Невід'ємним елементом святкового дійства є символічно-жертовне вбивство Кози, а також її оживлення, що, можливо, уособлювало народження нового Місяця чи початок нового календарного року.

Обряд “Маланка”, що функціонує в наддністрянських подільських районах, не має якогось традиційно фіксованого тексту, а базується переважно на сценках імпровізаційного характеру. Головні персонажі у ньому - Маланка та Василь. Їхня дія зводиться до пантоміми і головними чинниками її руху є антиповедінка.

У досліджуваному регіоні вдосвіта на старий Новий рік (14 січня) діти ходять “сіяти”. Функцію першого сівача (“полазника”) виконують лише хлопчики (рідше чоловіки). Під час засівання віншують.

Поширеним звичаєм у Західному Поділлі є “в'язання Василів” - привітання їх з іменинами.

Підрозділ 4.2. “Архаїчні елементи в поєднанні з малим йорданським водосвяттям” висвітлює стародавні традиції, які збереглися в досліджуваному краї.

У Західному Поділлі напередодні Йордану відбувається мале водосвяття. Воно здійснюється перед обідом у церкві або при вході до неї. Після його закінчення місцеві жителі стараються якнайшвидше зачерпнути свяченої води, віруючи в те, що ця вода діє сильніше, ніж зачерпнута пізніше. Після повернення з церкви господарі посвячують цією водою оселі та господарські приміщення, а дівчата вмиваються нею, “щоби бути красивими”.

Перед початком другого Святого вечора господарі знову виконують обряд кроплення житлових та господарських споруд, а господині роблять крейдою хрестики над усіма дверима та вікнами в оселях і господарських будівлях, що мають оберігати їх від нечистої сили. Опісля розпочинався другий Святий вечір, який своїми ритуальними діями аналогічний з першим, лише скромніший за нього і завершувався обрядом “проганяння куті”.

У цей вечір у Західному Поділлі дівчата щедрують парубкам.

Мале водосвяття, зберігаючи деякі архаїчні елементи, в основному побудоване на християнській обрядовості і є прелюдією до великого водосвяття.

Підрозділ 4.3. “Відгомони давнини у традиційній інтерпретації великого йорданського водосвяття” розкриває традиції святкування Йордану.

Найважливішою обрядодією Йорданських свят є освячення води в церкві або на річці чи ставку. Стійкою залишається віра місцевих жителів у цілющі властивості йорданської води (лікують внутрішні хвороби, головний біль, пристріт). До 40-х років ХХ ст. у досліджуваному регіоні побутував звичай в кінці водосвяття стріляти з рушниць (“застрілювати коляду”) - проганяти лихі сили.

У наддністрянських селах Західного Поділля досі зберігається дохристиянський звичай ритуального “купання” маланкарів, змивання з них бісівської скверни. За віруваннями місцевих жителів, це носило очисний характер, повертало маскованих у світ звичайних людей. Останнім часом традиція купання ряджених має переважно символічний характер: маланкарі обливають лише обличчя або бризкають водою на шапки.

Після завершення Йорданських свят священик ходить із дяком освячувати свяченою водою оселі. За трактуванням місцевих жителів, це знаменує очищення від усякої нечисті, яка в період зимових свят була особливо активною і завдяки свяченій воді повинна була згинути.

Отже, у приурочених до йорданського водосвяття традиційних звичаях західних подолян є підстави вбачати і вплив давніх дохристиянських вірувань та ритуалів, пов'язаних із сакралізацією води як одного з прадавніх первнів світотворення.

У Висновках узагальнені основні результати дисертаційної праці і сформульовані положення, що виносяться на захист:

- Аналіз друкованих джерел та польових матеріалів засвідчив, що в українській етнологічній науці на сьогодні вже зібрано значний обсяг інформації про зимову обрядовість Західного Поділля, яка дає можливість провести узагальнююче дослідження цієї теми. Використання давніших джерел та зібраних автором польових матеріалів дозволило виявити характерні традиційні реалії, що властиві зимовій обрядовості краю протягом другої половини ХІХ - початку ХХІ ст.

- Встановлено, що передріздвяний цикл свят у Західному Поділлі складає три групи. Кожна група свят, незважаючи на християнізацію, все ж таки зберігає архаїчні елементи, що нагадують їхній давніший зміст. У смисловому наповненні цих свят найважливішу роль відіграють головні елементи творення світу - вогонь та вода. Вони є складовими майже всіх дійств, які місцеві жителі застосовують під час ворожінь на багатий майбутній урожай, приплід худоби, кращу долю, на щасливий вибір шлюбної пари, на прихід першого “полазника”, для вшанування предків тощо. Останнім часом давні елементи нівелюються, втрачаються, витісняються спрощеними діями, що часто позбавлені властивої їм давньої мотивації. Найчастіше - це форми вшанування іменинників: перев'язування їх перевеслами з пшениці або гороху, дарування їм різних сувенірів, виголошування поздоровлень християнського змісту.

- Центральне місце у циклі зимових свят традиційно належить у Західному Поділлі Різдву. Його розпочинає стародавнє містичне дійство - Святий вечір з розмаїттям звичаєвості та атрибутики. Одним з найголовніших святвечірніх складових є дідух. Принесення його господарем до оселі започатковує містерію Святого вечора. Дідуха ставлять в найпочеснішому місці - на покуть, де він стоїть протягом усіх Різдвяних свят, а в південних районах досліджуваного регіону - до старого Нового року. Опісля його обмолочують і виносять на дорогу біля своїх воріт для спалення. До сьогодні дідух зберігає традиційну ритуальну вагу, без нього не може розпочатися святкування Різдва.

- До наших днів у Західному Поділлі зберігається сакральність святвечірньої їжі, яка за своїм складом, способами і ритуалістикою приготування засвідчує давність походження і пов'язаність з дохристиянськими світоглядними уявленнями предків. Релікти останніх виразно проглядаються і в поєднанні з християнськими елементами - споживанням проскурки, свяченої води, промовлянням християнських молитов тощо. Зберігається звичай носити святвечірню їжу своїм старшим самотнім родичам, а також її рештки залишати на столі до наступного ранку для “споживання” духами предків.

- Незважаючи на деякі деформації, традиція колядування дотепер залишається стійкою. Колядників чекають у кожній оселі, особливо ряджених, оскільки вони вважаються вісниками новонародження Сина Божого. Найпоширеніші форми колядування - живі вертепи та колядники від церковних братств. Уже майже вийшли з ужитку лялькові вертепи, ходіння з Шопкою, Зіркою, Ведмедем та Конем. Зникла традиція колядування окремим членам родини. Деякі обрядодії поповнюються розважальними елементами, грою. А в цілому обряд колядування на загал зберігає ще значний заряд своєї колишньої ритуальної функції, спрямованої на забезпечення майбутнього благополуччя - духовного та матеріального.

- У відзначенні старого Нового року в Західному Поділлі зафіксоване побутування звичаю обходів дворів з Козою і Маланкою. У наш час цей звичай зберігся лише в деяких місцевостях і то у зміненій формі. Поширеним залишається новорічне посівання та шанування іменинників Василів.

- Щедрий вечір приурочений у Західному Поділлі до Святого вечора напередодні Йордану (Водохреща). Сама Свята вечеря відповідно до вимог християнської догматики поєднана з так званим малим і великим водосвяттями, в яких убачаються архаїчні елементи особливо в традиційному шануванні маловодосвятської води, приготуванні свічок-“трійць”, посвяченні води стародавнім способом, стрілянні з рушниць після освячення води, купання у воді маланкарів, тощо. Освяченою водою господарі, за традицією, кроплять оселю й господарські будівлі для охорони їх від усякої нечисті. Зберігається звичай щедрування дівчат для парубків.

- Попри трансформаційні процеси, які відбувалися під впливом глобалізації суспільного життя, більшість обрядових дійств зимового календаря збереглися в автентичних або оновлених формах. Традиційні звичаї й обряди залишаються важливим комунікативним і консолідуючим чинником у родинному і громадському середовищах.

щедровечірній свято дідух поділля

Основні положення дисертації викладені в публікаціях

1. Смоляк П. О. Ляльковий вертеп Західного Поділля / Павло Олегович Смоляк. - Тернопіль: СМП “Астон”, 2004. - 68, [1] с.

2. Смоляк П. О. Ініціація Різдва в андріївській обрядовості Західного Поділля / П. О. Смоляк // Народознавчі зошити. Двомісячник Інституту народознавства НАН України. - Зошит 1-2 (61-62). - Січень-квітень. - Львів, 2006. - С. 59-65.

3. Смоляк П. О. Функція господаря у святвечірній обрядовості Західного Поділля / П. О. Смоляк // Наукові записки. Серія: Історія / [за заг. ред. проф. М. М. Алексієвця]. - Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2006. - Вип. 1. - С. 62-66.

4. Смоляк П. О. Драматургія лялькового вертепу Західного Поділля / П. О. Смоляк // Актуальні проблеми гуманітарної освіти. Зб. наук. праць / [за заг. ред. проф. Г. В. Онкович]. - Випуск 2. - Київ-Кременець, 2006. - С. 159-164.

5. Смоляк П. О. Символіка води в йорданській обрядовості Західного Поділля / П. О. Смоляк // Збірник наукових праць. Серія “Історія та географія” / Харківський національний педагогічний університет ім. Г. С. Сковороди. Вип. 28. - Харків, 2007. - С. 131-139.

6. Смоляк П. О. Дідух як основний атрибут різдвяної обрядовості / П. О. Смоляк // Актуальні проблеми гуманітарної освіти. Зб. наук. праць / [за заг. ред. проф. Г. В. Онкович]. - Випуск 3. - Київ-Кременець, 2007. - С. 105-109.

7. Смоляк П. О. Свято Введення та його обрядовість у Західному Поділлі / П. О. Смоляк // Наукові записки. Серія: Історія / [за заг. ред. проф. І. С. Зуляка]. - Тернопіль: Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2007. - Вип. 1. - С. 177-182.

...