Українсько-польська війна 1918–1919 рр.

У січні-березні започатковано юридичну та господарсько-економічну інтеграцію обох держав. Є. Петрушевич увійшов до складу Директорії, а С. Петлюру кілька разів запрошували на засідання Ради Держсекретарів та до участі в міждержавних переговорах. Реальним кроком щодо координації дій обох урядів стали ухвали Ради Державних секретарів від 30 березня 1919 р. за участю членів Директорії П. Андрієвського, Ф. Швеця, а також Є. Петрушевича. Того дня було ухвалено “нотифікувати всім державам світа об'єднання обох частин об'єднання”. Для західної області УНР були виділені кошти на перебудову місцевих вузькоколійок, закупівлю продуктів для знедолених, допомогу родинам стрільців УГА, товариствам “Сільський господар” і “Взаємна поміч Галицьких і Буковинських учителів і учительок”. Надіслано боєприпаси і військову техніку. Однак через півроку фінансово-господарську допомогу галичанам було згорнуто. Потужна більшовицька і білогвардійська навали змусили Директорію поспішно шукати порятунку у Варшаві, а це не вписувалося у державотворчі плани проводу ЗУНР. На той час держави Антанти і США змістили акценти в боротьбі з радянською Росією з прямої інтервенції на підтримку антибільшовицької опозиції в самій Росії, походу добрармії Денікіна на Україну.

Акт злуки ЗУНР і УНР був важливою юридичною підставою міжнародного визнання кордонів відродженої 1991 р. незалежної України.

У восьмому розділі - “Третій етап війни: боротьба за ініціативу (лютий-квітень 1919 р.)” - розглянуто хід та обставини Вовчухівської операції Галицької армії і березневого контрнаступу польського війська.

На початку лютого воєнна ініціатива почала переходити на бік Галицької армії. Частково це було зумовлено новим вибухом польсько-чеського конфлікту. Відколи НКГА опрацювала план нового визволення Львова, представники С.Петлюри і деякі члени уряду ЗУНР вимагали взяти столицю лобовим ударом. Однак М.Омелянович-Павленко запропонував головний удар завдати у напрямку залізниці на ділянці Судова Вишня - Городок, блокувати Львів й атакувати його 15-тисячний гарнізон із заходу. Після штурму столиці УГА мала здобути Перемишль і відновити кордон по Сяну.

Операція, що увійшла в історію війни як Вовчухівська, розпочалася 17 лютого. Польській розвідці вдалося вивідати напрями головного удару. Тому супротивник встиг посилити свої залоги у Судовій Вишні і Городку. І все ж першого дня галицькі частини підійшли до залізниці й призупинили рух поїздів. Львівський гарнізон і польське населення міста охопила паніка. На оборону Львова було скеровано групу генерала В.Івашкевича. 19 лютого поляки, отямившись, контратакою і відбили Вовчухи. 24 лютого фронт стабілізувався. Наступного дня наступило перемир'я, нав'язане Антантою.

Другий етап наступальної операції розпочався через два тижні. Українські частини знову вдовольнилися опануванням залізничного шляху і не використали перемоги під Городком для походу на Перемишль. Більшість дослідників і мемуаристів стверджують, що цей сміливий маневр не тільки врятував би львівську операцію, але міг стати переможним у ході війни.

Скориставшись тактичними помилками галичан, 13 березня супротивник відтіснив частини Першого корпусу за Янів і Яворів. Настрій поляків був піднесений ще й тому, що 19 березня, у день народження Ю.Пілсудського, гарнізон Львова поповнили два познанські полки. Польське військо перехопило ініціативу на фронті. Польський історик М.Клімецький вважає, що відкинута від Львова Галицька армія остаточно програла піврічну битву за повернення столиці ЗУНР. Унаслідок березнево-квітневих операцій поляки відкинули українське військо з обладнаних рубежів оборони і створили зручний плацдарм для генерального наступу.

У той час Захід остаточно зробив ставку на Польщу як бар'єр проти наступу більшовизму в Європі. За сприяння Антанти 25 березня Варшаві вдалося укласти угоду з Австрією і Чехословаччиною про транзит транспортів з людьми й озброєнням з Франції та Італії. У цій трагічній ситуації провід ЗОУНР знову погодився на припинення бойових дій і на переговори за участю Найвищої Ради. Тимчасом поляки готували потужний наступ на всьому п'ятсоткілометровому фронті.

У дев'ятому розділі - “Завершальний етап війни: Відступ УГА за Збруч (14 травня-17 липня 1919 р.) - проаналізовано зовнішньополітичну і воєнну допомогу Антанти Другій Речі Посполитій в організації травневої і липневої офензив польського війська, показано червневу наступальну операцію УГА та відступ за Збруч і об'єднання із Армією УНР.

Навесні 1919 р. із мовчазної згоди Паризької мирної конференції та через агресію сусідніх держав західні землі України були розшматовані: Закарпаття включено до складу Чехословаччини, Північна Буковина - до Румунії, більша територія Волині - до складу УСРР. Тоді ж на Галицький і Холмсько-Волинський фронти передислокована із Франції армія генерала Галлера, до складу якої увійшли військовополонені із таборів Італії, Великобританії, поляки-добровольці із США, всього - понад 90 тис. осіб. Її командний склад - від командирів батальйонів і вище, за виключенням командарма, - був укомплектований досвідченими французькими офіцерами і генералами.

Польща енергійно готувалася до генерального наступу. Унаслідок тяжкого економічного становища і несприятливих зовнішніх обставин уряд і парламент ЗУНР не змогли вжити радикальних заходів для зміцнення фронтів. Щонайменше 40 тис. вояків-українців - ціла армія - перебували в таборах Італії. 13 травня 1919 р. Рада Державних Секретарів ухвалила постанову, на підставі якої 15 травня військове міністерство видало наказ Окружним Військовим Командам переглянути списки чоловіків 1881-1900 років народження і придатних до служби рекрутувати до війська. Вирішено мобілізувати також юнаків 1901 р. народження. Але виконати ці постанови не вдалося у зв'язку з наступом поляків.

Першого могутнього удару галлерівці завдали 14 травня по корпусу В.Курмановича на північному відтинку Галицького фронту і по Волинській групі УНР, боєздатність якої була підірвана 29 квітня антидержавним заколотом, який спровокував командувач групи В.Оскілка. Протягом дводенного наступу вдалося зайняти Волинь і створити загрозу тилам Галицької армії. Успіх поляків спритно використала більшовицька Росія. Її XII армія розгорнула наступ на Крем'янець - Рівне. Залишки Наддніпрянської армії відступили на Тернопільщину. Галицькі частини чинили супротивникові завзятий опір, однак втримати оборонні рубежі не вдалося. Втрата Дрогобицько-Бориславського нафтового басейну завдала великого удару по економіці та міжнародному престижу ЗУНР.

Скерування “блакитної армії” проти українців і послаблення протибільшовицького фронту викликало невдоволення президента США В.Вільсона та англійського прем'єра Ллойд-Джорджа. Ю.Пілсудському треба було поставити Антанту перед фактом окупації Східної Галичини і Західної Волині для з'єднання з Румунією й утворення суцільного бар'єру проти більшовицького наступу на захід. Загострився збройний конфлікт між Польщею і Чехословаччиною. Ю.Пілсудський змушений терміново передислокувати дві дивізії на чеський і німецький кордони. Це давало певні шанси НКГА стабілізувати фронт і переламати перебіг операції. Щоправда, 24 травня у війну проти ЗУНР вступила союзна Варшаві Румунія, захопивши 8-ю піхотною дивізією територію Покуття.

У цей час НКГА проводить 8-28 червня Чортківську офензиву, що стала відчайдушною спробою визволити окуповані землі й врятувати незалежність ЗУНР. Обставини, які зумовили й загальну поразку Галицької армії у війні, спричинили невдалий фінал цієї операції. У ході травневої офензиви УГА зазнала великих втрат. За два тижні її чисельність скоротилася на 10-12 тис. бійців. Унаслідок міжнародної ізоляції, у травні-червні повністю припинилося надходження зброї і боєприпасів з Австрії та Чехословаччини. Втягнута у загальну боротьбу з більшовицькою Росією, УНР не змогла реально допомогти ЗОУНР, бо сама опинилася в критичній ситуації. Польська армія була набагато краще озброєна новими зразками французької, англійської, німецької та американської зброї та бойової техніки. Галичани здебільшого задовольнялися малоефективною австрійською і в кращому випадку російською зброєю. Супротивнику сприяла наявність розвинутих комунікацій, яка дозволяла маневрувати панцерними потягами, автобронетехнікою, кіннотою (її у поляків було в кілька разів більше). Отже, навіть за найсприятливіших умов, сподіватися на успіх червневої операції було б надто оптимістично.

28 червня поляки започаткували нову наступальну операцію, якою керував Ю.Пілсудський. Провід ЗУНР і НКГА після переговорів з С.Петлюрою змушений був ухвалити рішення залишити Галичину. 16-17 липня частини УГА перейшли Збруч і опинилися на території УНР (Нова Ушиця-Проскурів). Керівництво ЗОУНР перебралося до Кам'янця-Подільського - ставки Головного Отамана.

22 липня Коломийська і Львівська бригади заступили шлях більшовицьким частинам на тимчасову столицю УНР. Плани радянського командування знешкодити українські збройні сили в районі Кам'янця було зірвано. У результаті липневих боїв, в яких взяв участь Другий корпус УГА, вдалося створити вигідний плацдарм для наступу на Київ. Головний отаман намагався втягнути і Польщу у війну проти радянської Росії. Він повідомив Ю.Пілсудському, що командування Дієвої армії і УГА бажає миру з Польщею для спільної боротьби з більшовиками. Водночас С.Петлюра пожалкував, що представники Галицької армії зірвали переговори з поляками про перемир'я і висловив надію, що долю Галичини визначить Париж. 23 серпня Є.Петрушевич фактично погодився на створення польсько-українського мілітарного антибільшовицького союзу. Спільний похід польських і українських армій на Київ засвідчили кінець збройного протистояння між поляками і українцями.

Висновки

Національно-визвольний рух українців Східної Галичини, Буковини і Закарпаття був складовою частиною боротьби народів Австро-Угорщини за право на самовизначення і сприяв розвалу імперії. Утворення 18-19 жовтня 1918 р. у Львові Української Національної Ради і проголошення ЗУНР, збройний захист її територіальної цілісності засвідчили про рішучу готовність забезпечити державну незалежність і соборність України.

Причиною війни було намагання польських політичних кіл розширити територіальні межі новоутвореної Другої Речі Посполитої за рахунок українських земель і тим самим заперечити право українців на державне самовизначення.

Українсько-польська війна від самого початку розгорталася у несприятливих для ЗУНР зовнішньополітичних і внутрішніх обставинах. Країни Заходу, насамперед Франція, не підтримали державотворчих зусиль українців. Вони вбачали у Польщі надійного союзника у боротьбі проти більшовицької експансії та відновлення німецького реваншизму і тому підтримали територіальні домагання Польщі на сході.

У зв'язку з міжнародною ізоляцією ЗУНР та неприхильним ставленням держав-сусідів до незалежності та соборності України, галицькі та наддніпрянські українці могли розраховувати тільки на власні сили. Рух за соборність українських земель був важливим фактором зміцнення державотворчих сил у боротьбі за відродження незалежної України, проти зовнішньої небезпеки. Акт Злуки УНР і ЗУНР мав важливе зовнішньополітичне і внутрішнє значення, але очікуваного результату не було досягнуто.

Українсько-польська війна пройшла чотири етапи: перший - збройна боротьба за Львів 1-22 листопада 1918 р.; другий - утворення і стабілізація фронту у грудні 1918 - січні 1919 рр.; третій - боротьба за ініціативу у лютому - квітні 1919 р.; четвертий - відступ УГА за Збруч у травні - липні 1919 р.

Несприятлива зовнішньополітична ситуація, необхідність українців боротися кількома фронтами проти агресорів стали головними причинами втрати державної незалежності і територіальної цілісності України.

збройний конфлікт революція військо

АНОТАЦІЯ

Литвин Микола Романович. Українсько-польська війна 1918-1919 рр. Монографія.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук зі спеціальності 07.00.01 - історія України. Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича НАН України, Інститут народознавства НАН України. - Львів, 1999.

Розглянуто передумови, хід і найважливіші наслідки українсько-польської війни 1918-1919 рр. Відзначено національно-визвольний характер війни для галицьких українців та її етапи. Проаналізовано військове будівництво Західно-Української Народної Республіки, організацію Галицької армії та Армії Української Народної Республіки на Холмсько-Волинському фронті, формування Галицького фронту Збройних сил Польщі. Показано місце ЗУНР в експансіоністських планах Другої Речі Посполитої, країн Антанти, США, Росії, Чехословаччини, Румунії та Угорщини.

Несприятлива зовнішньополітична ситуація, необхідність українців боротися кількома фронтами проти агресорів стали головними причинами втрати державної незалежності і територіальної цілісності України.

Ключові слова: Українсько-польська війна, Західно-Українська Народна Республіка, Українська Народна Республіка, Друга Річ Посполита, Антанта, Росія, соборність.

АННОТАЦИЯ

Литвин Николай Романович. Украинско-польская война 1918-1919 гг. Монография.

Диссертация на соискание научной степени доктора исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины. Институт украиноведения им. И. Крипякевича НАН Украины, Институт народоведения НАН Украины. - Львов, 1999.

В годы Первой мировой войны национально-освободительное движение украинцев Восточной Галиции актуализировало государственно-соборные устремления. Вместе с тем политические круги поляков, румын, венгров и чехов игнорировали национально-государственные устремления украинцев Австро-Венгерской империи и пытались инкорпорировать их земли в состав новообразованных государств. Польская сторона обосновывала “исторические права” на “кресы” и цивилизационную миссию на востоке.

На украинских землях Австро-Венгрии национально-демократическая революция началась созданием 18-19 октября Украинского Национального Совета и провозглашением Украинского государства на этих землях. Ноябрьское восстание в Львове и передача украинцам власти засвидетельствовали правомерность самоопределения одного из самых больших европейских народов, возрождение его государственности, а также решительное стремление галичан, буковинцев и закарпатцев к объединению в независимой соборной Украине. Победа украинцев не угрожала народу-соседу в возрождении его государственности и территориальной целостности Второй Речи Посполитой (провозглашена 11 ноября 1918 г.). В то же время планы польского провода предусматривали инкорпорацию территории от Сяна к Збручу и ликвидацию Западно-Украинской Народной Республики. Национально-демократическая революция переросла в освободительную войну украинцев за суверенность и соборность.

Общенациональным интересам была подчинена Злука УНР и ЗУНР, одобренная Национальным Советом, Директорией и утверждена Трудовым конгрессом Украины представителей всех социально-политических слоев республики. Акт злуки 1919 г. укрепил военно-политическую мощь соборного государства и декларировал законодательно-политические основы объединения украинского народа.

Выделены этапы войны: первый - вооруженная борьба за столицу 1-22 ноября 1918 г.; второй - образование и стабилизация фронта в декабре 1918 - январе 1919 гг.; третий - борьба за инициативу в феврале-апреле 1919 г.; четвертый - отступление Галицкой Армии за Збруч летом 1919 г. Театр боевых действий включал Галицкий фронт с его румунско-покутским отрезком и Холмско-Волынский фронт Армии УНР.

Раскрыто военное строительство ЗУНР: военно-мобилизационную деятельность правительства и Секретариата военных дел, соответствующие усилия Окружных военных команд, Начальной Команды Галицкой Армии. Проанализирована структура Галицкой армии от куреня к Начальной Команде (12 схем, 9 таблиц), а также ее реорганизации в январе и апреле-июне 1919 г. Показано формирование Галицкого фронта Вооруженных Сил Польши. Исследуя проблему, автор стремился охватить репрезентативный круг источников, в котором можно выделить группы: законы Государственного секретариата и постановления отдельных министерств ЗУНР, документы Национального совета, распоряжение Начальной Команды Галицкой Армии; архивы военных штабов; документы дипломатии; военно-статистические материалы; судебные дела стрельцов и старшин УГА-ЧУГА в Советском Союзе; мемуары; прессовые материалы, прежде всего военные коммуникаты; истории и хроники воинских частей.

На первом этапе войны преобладали национально-территориальные требования: галицкие украинцы стремились возродить на собственных этнических землях национальную государственность, а поляки - возвратить так называемые “исторические земли”. На втором этапе начинается военно-дипломатическое вмешательство Антанты и России, а война выходит за национально-территориальные рамки и превращается в арену геостратегической борьбы больших государств в этом регионе Европы. На Парижской конференции страны Антанты предпочли Польшу как более надежного партнера в борьбе против большевистской России. Охваченная пламенем гражданской войны, Украина считалась ненадежным союзником. Поэтому Антанта пожертвовала государственной независимостью и единством украинцев ради построения “санитарной” антибольшевистского границы.

Украинско-польская война усилила конкуренцию Англии, Франции и США за перераспределение нефтяных, соляных и лесных богатств Прикарпатья. Этим объясняется многомесячный дипломатический торг за Восточную Галицию. Согласно решениям Парижской конференции 28 июня и 8 декабря 1919 р. государственные границы Польши определены западнее Восточной Галиции и Западной Волыни.

Июльский переход УГА за Збруч на подконтрольную Директорией территорию УНР и августовское наступление объединенного польско-украинского войска на Киев засвидетельствовали изменение геостратегической ситуации на польско-украинско-российском пограничье и открыли новый этап освободительного движения, когда независимость и соборность Украины решались уже не польско-украинским, а российско-украинским военным противостоянием и враждебной позицией стран Антанты.

Образование ЗУНР стало следствием национально-демократической революции в Австро-Венгерской империи. Оно засвидетельствовало непоколебимое стремление украинцев к государственной независимости и соборности своих земель. Поражение украинцев в войне было вызвано неблагоприятными внешнеполитическими условиями - экспансионистскими действиями соседних государств, прежде всего Польши, а также ошибками во внутренней и внешней политике молодого государства и несогласованными действиями Директории УНР.

Ключевые слова: Украинско-польская война, Западно-Украинская Народная Республика, Украинская Народная Республика, Польша, Антанта, Россия, соборность.

ANNOTATION

Lytvyn, Mykola R. The Ukrainian - Polish War, 1918-1919. Monograph.

Thesis for a doctor's degree by speciality 07.00.01 - the history of Ukraine. The I.Krypiakevych Institute of Ukrainian Studies and the Institute of Ethnography, National Academy of Sciences of Ukraine, L'viv, 1999.

Based on a critical analysis of the domestic and foreign historiography and documentary sources from Ukraine, Poland, Russia, and the Czech Republic, the background of the course of, and the most important consequences of the Ukrainian - Polish War in 1918-1919 are reviewed. The national-liberation character of the war for Galician Ukrainians and its stages are emphasized: first, the armed struggle for the capital of ZUNR, 1-22 November 1918; second, the creation and stabilization of the front, December 1918 - January 1919; third, the struggle for the initiative, February 1919; fourth, the retreat of the UHA beyond the Zbruch (May-July 1919). The military construction of the ZUNR, the organization of the Galician Army and the UNR Army on the Kholm-Volyn' front are analyzed. The formation of the Galician front of the armed forces of Poland is shown. The place of the ZUNR geopolitical map of Central Eastern Europe - which became the arena of the expansionist interest of the Entente, the USA, Poland, Russia, Czechoslovakia, Romanian, and Hungary - is emphasized.

Key words: the Ukrainian-Polish War, the West Ukrainian People's Republic, the Ukrainian People's Republic, Poland, the Entente, Russia, sobornist'.

Размещено на Allbest.ur