Сільськогосподарська кооперація України в 20-і роки ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФІЛІППОВ КОСТЯНТИН ВАЛЕРІЙОВИЧ

УДК 947 (477) “19”: 332. 012. 34

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКА КООПЕРАЦІЯ УКРАЇНИ В 20-і роки ХХ століття

Спеціальність 07. 00. 01 - історія України

Автореферат на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Харків - 1999

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському державному університеті.

Науковий керівник - доктор історичних наук, професор Рибалка Іван Климентійович Професор кафедри історії України історичного факультету Харківського державного університету.

Офіційні опоненти - Лях Роман Данилович, доктор історичних наук, професор, завідуючий кафедрою історії України Донецького державного університету; Головко Борис Георгійович, кандидат історичних наук, доцент кафедри історії та теорії держави і права Харківського університету внутрішніх справ.

Провідна установа - Інститут історії України Національної академії наук України.

Захист відбудеться “ 26 ” лютого 1999 р. о 15-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 64. 051. 10 Харківського державного університету, за адресою: 310022, м. Харків, пл. Свободи, 4; ауд. 4-65

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Сільськогосподарська кооперація - форма самоорганізації селянських господарств дрібних товаровиробників з метою задоволення власних економічних інтересів і соціальних потреб. Вона створюється добровільно, діє на принципах самоврядування і демократії. Не руйнуючи індивідуального селянського господарства, його економічної і соціальної самобутності, зберігаючи селянина-господаря, сільськогосподарська кооперація формує в сільському господарстві на кооперативних засадах велике виробництво, з усіма його перевагами над дрібним, шляхом відокремлення тих ланок селянського господарства, де переваги великих господарств є безсумнівними.

Досвід селянства довів, що добровільна кооперативна організація в умовах багатоукладної економіки з ринковими відносинами - це найкращий шлях розв'язання складних соціальних проблем, проблем економічної і політичної стабільності. В цьому зв'язку актуальним є вивчення історії сільськогосподарської кооперації України в 20-і роки ХХ ст., коли вона стала системоутворюючою складовою соціально-економічного розвитку, зайняла провідне місце в господарському житті села, активізувала самодіяльність і ініціативу селянських мас, стала невід'ємною частиною громадсько-політичного та культурно-освітнього життя.

Необхідність поглибленого вивчення різних аспектів функціонування системи сільськогосподарської кооперації в умовах ринкових відносин має для сьогодення окрім науково-пізнавального і практичне значення. Останнім часом ідуть пошуки альтернативних колгоспно-радгоспній системі шляхів розвитку сільського господарства, яке впродовж багатьох десятиліть перебуває в кризовому стані. Перебудова соціально-економічних відносин на селі неможлива без виховання “почуття господаря”, без появи справжнього господаря на землі. Реальна ж практика така, що в результаті насильницьких методів соціалістичних перетворень господаря фактично не стало.

Господарська система в сучасному світі має створювати механізми ефективного господарювання і саморегуляції економіки, підвалини для формування громадянського, демократичного суспільства. Звідси й той інтерес, який теоретики і практики сільського господарства, економісти й історики виявляють до сільськогосподарської кооперації України 20-х років ХХ ст. Глибоке усвідомлення її суті переконує в тому, що ефективне сільське господарство неможливе без відродження у новій якості кооперативного руху на селі, а досвід 20-х років розкриває величезні потенційні можливості сільськогосподарської кооперації, що так і не вдалося повністю реалізувати в зв'язку із згортанням непу в кінці 20-х років.

Зв'язок дослідження з науковими програмами. Дана робота є частиною загальної комплексної проблеми соціально-економічної історії України ХХ століття, що розробляється кафедрою історії України історичного факультету ХДУ.

Об'єкт дослідження - сільськогосподарська кооперація в українському селі 20-х років ХХ ст., її становлення, розвиток, діяльність. Хронологічні рамки дисертаційної роботи - 1921-1929 роки - визначаються становленням сільськогосподарської кооперації з початком непу і її насильницькою ліквідацією в ході її реорганізації в кінці 20-х років в процесі згортання непу і розпочатої масової колективізації.

Територіальні рамки дослідження - Україна в межах 1921-1929 рр. Площа УСРР в 1927р. складала 451, 6 тис. кв. км. з населенням в 29 млн. чоловік. Впродовж 20-х років відбувалися неодноразові зміни в територіально-адміністративному поділі України. Навесні 1921р. до Польщі за Ризьким договором відійшли західні повіти Волині. До весни 1923р. територія республіки поділялася на 12 губерній, 102 повіти і 1985 волостей. Тоді ж повіти та волості замінили на округи та райони, а в 1925р. ліквідували поділ на губернії і утворили 40 округів, у складі яких стало 609 районів і 10492 сільради. У вжитку державних органів і публікацій 20-х років був також поділ України на 4 природно-економічні райони - Полісся, Правобережжя, Лівобережжя, Степ. Кожен з них відрізнявся від інших природно-географічними характеристиками, щільністю населення, спеціалізацією тощо. Розвиток сільськогосподарської кооперації обов'язково мав підгрунтям господарсько-економічні можливості кожного з чотирьох природно-економічних регіонів, закладені в особливостях природно-економічних умов кожного з них.

Автор ставить на меті вивчити такі питання:

- створення системи сільськогосподарської кооперації, її завдання, організаційна структура, соціальний склад; види сільськогосподарської кооперації - універсальну, кредитну, спеціальну, їх обумовленість і значення в українському селі 20-х років;

- роль і необхідність кредитної роботи сільськогосподарської кооперації в селянському середовищі, її результати;

- зміст, обсяг, значення збуто-постачальної діяльності сільськогосподарської кооперації; характеристика господарської діяльності окремих видів сільськогосподарської кооперації - машинно-тракторних товариств, буряківничої, скотарсько-молочарської, плодоовочевої тощо; результати господарської діяльності кооперації для селянства; місце експортної діяльності сільськогосподарської кооперації;

- місце сільськогосподарської кооперації в громадсько-політичному житті села; культурно-освітня діяльність сільськогосподарської кооперації, її форми; вплив на формування громадської активності, на оволодіння агрокультурними знаннями.

Наукова новизна полягає в тому що:

- вперше створено узагальнюючу працю з історії сільськогосподарської кооперації України в 20-і роки ХХ ст. ; систематизовано великий і часто суперечливий матеріал про господарську, громадсько-політичну, культурно-освітню діяльність сільськогосподарської кооперації. Тільки такий комплексний підхід дозволяє оцінити її вплив на різні сторони життя селянства та підійти до усвідомлення її місця і ролі в господарсько-громадському житті українського села 20-х років;

- доводиться, що адміністративно-командне втручання партійно-радянських органів у кооперативне будівництво в 20-і роки, примусове нав'язування некомпетентних керівників з числа партійців або сільських активістів - комнезамівців, примусове включення у сільськогосподарську кооперацію неплатоспроможних бідняків, що і внеску не могли зробити, вилучення коштів із кооперації на потреби, далекі від неї, часті зміни державно-правових підвалин діяльності сільськогосподарської кооперації уповільнювало кооперативний рух;

- обгрунтовується положення про безпідставність більшовицької тези про нижчі і вищі форми кооперації. Колгосп - це не кооперація, бо він не добровільний. Кооперація - там, де добровільність і матеріальна вигода кожного конкретного члена; де нема вигоди і добровільності - там не кооперація. В колгоспі селянин переставав бути господарем, перетворювався в найманця. Кооперація - самодіяльна селянська організація, колгоспи ж створювалися як підвладні адміністративно-державним органам. Селянство України віддавало безперечну перевагу збуто-постачальним формам кооперації, а не колгоспам;

- визначено, що і в господарській, громадсько-політичній, культурно-освітній діяльності сільськогосподарської кооперації, а не тільки в її організаційному становленні (як це визначено в літературі), впродовж 20-х років простежуються три етапи (1921-1923рр. ; 1924-1927рр. ; 1928-1929рр.) з різними можливостями реалізації сільськогосподарською кооперацією свого потенціалу як самодіяльної селянської організації.

- встановлено, що все зростаюча роль сільськогосподарської кооперації в умовах політики “нового курсу” (1924-1927 рр.) створювала на селі нову громадсько-політичну обстановку з провідною роллю в житті села сільськогосподарської кооперації і сільських рад, а не комнезамів. Це стало результатом все ширшого втягнення в кооперацію всіх верств селянства, розгортання кооперативних принципів у її діяльності, зростання її авторитету завдяки різнобічній допомозі односельцям, а також сприятливої щодо селянства і сільськогосподарської кооперації політики держави на цьому етапі;

- дістало подальший розвиток і уточнення питання про соціальний склад сільськогосподарської кооперації - його не можна характеризувати однозначно, як це було в історіографії 20-х років і має місце в сучасній літературі; соціальний склад кооперації детермінувався особливостями її розвитку на кожному з трьох етапів, змінювався в межах кожного з них, а тому його визначення без врахування конкретного етапу приводить до спотворення реального стану речей;

- обгрунтовується положення про те, що нерівномірність розвитку сільськогосподарської кооперації в чотирьох природно-економічних районах України (Степ, Лівобережжя, Правобережжя, Полісся) стала її закономірністю, обумовленою дією комплексу господарсько-економічних, історичних, природно-географічних, демографічних чинників. Стійкі тенденції більш інтенсивного розвитку кооперації в усіх її напрямках спостерігалися в найбільш аграрно-розвинених Лівобережжі і Степу, найменші - в аграрно-слаборозвиненому Поліссі;

- доповнено існуючі в літературі уявлення про міру участі національних меншин в розвитку сільськогосподарської кооперації; вперше робиться спроба визначити значення демографічного фактору, який детермінував прискорення або уповільнення розвитку сільськогосподарської кооперації;

- використано новий документальний матеріал; залучені не введені в науковий обіг партійні рішення, що стосувалися розвитку сільськогосподарської кооперації, які були опубліковані в періодиці і не ввійшли до відомих опублікованих збірок партійних документів; систематизовано значний фактичний матеріал в складених автором таблицях.

Практичне значення дисертації. Теоретичні, наукові результати роботи можуть бути використані при читанні загальних і спеціальних курсів лекцій, при підготовці посібників, науково-популярних праць з історії України, дипломних та курсових робіт. Положення дисертації можуть знайти застосування при розробці проблеми розвитку сільськогосподарської кооперації в Україні на сучасному етапі. Крім того, зібрані і систематизовані в дисертації факти можуть бути використані в музейній роботі.

Апробація результатів дисертації. Основні питання дослідження були викладені у доповідях і виступах на наукових конференціях різного рівня: VII Всесоюзній науковій конференції “Історична демографія і сучасність” (Москва-Донецьк, 1991р.) ; IV науковій конференції молодих вчених та викладачів Харківського державного педагогічного інституту ім. Г. С. Сковороди (Харків, 1992р.) ; міжнародній науковій конференції “Україна і Росія на порозі ХХІ ст. ” (Воронеж 1997р.) ; міжнародній науково-методичній конференції “Заселення півдня України: проблеми національного та культурного розвитку” (Херсон, 1997р.), Багаліївських читаннях (Харків, 1997р.), IV Сумцовських читаннях (Харків, 1998р.). Крім того, дисертація обговорювалася на засіданнях кафедри історії України історичного факультету ХДУ.

Структура роботи. Виходячи із завдань дослідження, дисертація складається з вступу, чотирьох розділів, висновків (обсяг роботи - 179 стор.), додатку (27 таблиць, на 20 стор.), списку джерел і літератури (359 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обгрунтовано актуальність теми роботи, відзначено зв'язок дослідження з науковою програмою, що розробляється кафедрою історії України історичного факультету ХДУ, вказано об'єкт дослідження, його хронологічні і територіальні рамки; визначено мету, наукову новизну результатів та практичне значення роботи.

В першому розділі дисертації - “Історіографія питання та огляд джерел” розглядається стан наукової розробки теми дисертації.

Першим періодом досліджуваної теми були 20-і роки. На час здійснення кооперативної політики в 20-і роки теоретичний доробок з проблем кооперації був величезним; він став важливим джерелом розробки державної кооперативної політики в СРСР і питань кооперативного будівництва в історіографії. Головний висновок цих праць: сільськогосподарська кооперація є самодіяльною, добровільною організацією селян господарів, що створюється для задоволення господарських інтересів.

В історіографії 20-х років чітко простежується три етапи, що сформувалися під впливом державного політичного курсу та його змін впродовж 20-х років. Дискусії в літературі перших років непу (1921-1923рр.) з питань соціальної природи і змісту діяльності сільськогосподарської кооперації завершилися визнанням необхідності відродження кредитної сільськогосподарської кооперації, надання їй права вести збуто-постачальні операції з обов'язковим залученням бідноти. Сама кооперація вважалася елементом державного капіталізму.

В середині 20-х років (1924-1927рр.) в літературі утверджується погляд на сільськогосподарську кооперацію як на самодіяльну селянську організацію (хоча з сильним регулюючим керівництвом держави), що здатна вирішувати найбільш складні завдання соціалістичного будівництва в селянській країні. Поштовхом до цього, поруч з потребами практики сільськогосподарської кооперації, стала політика нового курсу “обличчям до села” та поява статті керівника партії і держави В.І. Леніна “Про кооперацію”, де вперше формулювалося нове уявлення про економічний лад соціалізму як устрою цивілізованих кооператорів на основі товарно-грошових відносин. Значний внесок в розробку питань історії радянської сільськогосподарської кооперації зробив О.В. Чаянов та його однодумці - представники організаційно-виробничого напрямку в аграрній науці М.П. Макаров, О.М. Челінцев, О.К. Філіповський, які вважали кооперацію основою соціально-економічного розвитку селянського господарства.

В публікаціях кінця 20-х років почав панувати погляд на сільськогосподарську кооперацію як на перехідний етап до колгоспів З кон'юнктурною метою робилися поспішні, не підкріплені життям висновки, що - “вища форма кооперації” (колгоспи) стає легким і доступним для селянина засобом побудови соціалізму. Авторами праць періоду 20-х в Україні були аграрники, економісти, практичні діячі сільськогосподарської кооперації, партійні і радянські діячі, що і зумовило їх специфіку: в них недостатній масив джерел, майже завжди відсутні історіографічні огляди, хоча і залучені статистичні дані, власний досвід.

Наступний період історіографії проблеми дисертації - 30-80-і роки, коли всі праці з аграрної проблематики грунтувалися на догматичних ідеях “Короткого курсу історії ВКП (б) ”, провідною стала тема колективізації, домінувало положення, що кооперування сільського господарства є найважливішою закономірністю соціалізму, але кооперування зводилося тільки до колективізації.

Третій період у вивченні сільськогосподарської кооперації - це 90-і роки, коли в умовах незалежності України в історіографії розробляються нові концептуальні підходи до багатьох проблем історії. Вагомий внесок у вивчення кооперації зробили монографічні дослідження С.В. Кульчицького, В.В. Калініченка, В.І. Марочка, А.Г. Морозова, що вийшли друком у 90-х роках. Так, С.В. Кульчицький вважає, що у статті “Про кооперацію” Ленін виклав власну концепцію “кооперативного соціалізму”, яка була альтернативою комуністичній доктрині, хоча ця точка зору має як прихильників, так і противників. Проблемам кооперативного руху в Україні присвячені дисертаційні дослідження. Проте, сільськогосподарська кооперація 20-х років в Україні не стала предметом спеціального комплексного дослідження.

Джерельна база дисертаційної роботи різноманітна. Її склали:

- документи і матеріали центральних і місцевих органів влади та партійних органів (друковані і архівні). Це - постанови і стенографічні звіти з'їздів партії, рішення конференцій і пленумів, в яких розроблялися теоретичні підвалини розвитку сільськогосподарської кооперації; стенографічні звіти Всеукраїнських з'їздів Рад, постанови і розпорядження ВУЦВК і РНК УСРР;

- звіти і матеріали республіканського центру сільськогосподарської кооперації (Сільського Господаря), фахових центрів, місцевих союзів і товариств (друковані і архівні). Особливо цінна інформація про напрями діяльності кооперації, її зміни, досягнення і хиби міститься в архівних фондах ЦДАВО України. Вперше введені в науковий обіг матеріали з архіву УСБУ по Харківській області засвідчують розгортання репресій серед керівних працівників сільськогосподарської кооперації;

- документи і матеріали народно-господарських установ і організацій (друковані і архівні) : Наркомзему, Укрдержплану, Наркомату Робсельінспекції, Статистичного Управління УСРР, Українського сільськогосподарського банку;

- матеріали періодичних видань: журнали сільськогосподарської кооперації України “Сільський Господар”, “Коопероване село”, газети тощо.

Джерельна база дослідження історії сільськогосподарської кооперації в Україні 20-х років ХХ століття є цілком достатньою і достовірною.

В другому розділі “Становлення і розвиток сільськогосподарської кооперації” висвітлене широке коло питань, пов'язаних з її організаційно-господарською розбудовою.

На початку 1921р. країна перейшла від політики “економічно неможливої”, за визначенням В. І. Леніна, до непу, що змінював адміністративно-командні методи господарювання на економічні, легалізував товарно-грошові відносини на селі. У жовтні 1921р. декрет ВУЦВК і РНК України започаткував розвиток і діяльність сільськогосподарської кооперації в Україні, визначив її завдання і господарську самодіяльність. Вона мала організувати кооперативний кредит селянським господарствам, постачати засоби виробництва, налагодити переробку та збут продукції.

Становлення сільськогосподарської кооперації в умовах непу поєднувалося з відродженням попередньої дореволюційної і післяреволюційної, з використанням їх форм, методів, досвіду, кадрів, що стало однією з вагомих складових її динамічного процесу розвитку в 20-і роки.

Структура сільськогосподарської кооперації і зміни в ній впродовж 20-х років (реорганізація універсальної в кредитну, розгортання в другій половині 20-х років кредитної сільськогосподарської і спеціальної кооперації, перебудова сільгоспсоюзів в кредитсоюзи) обумовлювалися перш за все обставинами економічної доцільності.

Роками динамічного розвитку універсальної сільськогосподарської кооперації були 1922-1925рр., у наступному 1926/1927р. вона вже стала зникаючим видом кооперації. Водночас, універсальна кооперація в основному стала матірним коренем для кредитної сільськогосподарської кооперації, яка мала змогу використати всі набутки її організаційно-господарського розвитку, уникнути її недоліків. Кредитна кооперація отримувала готові організаційні структури - працюючі правління товариств, спілок, кадри, досвід. Так, члени Галицького універсального товариства (Ніжинщина) при реорганізації його в кредитне, переконавшись в доцільності збуто-постачальної роботи, нізащо не погоджувалися виключити її з функцій новоствореного кредитного кооперативу, хоч як на цьому не наполягали інструктори з окрземвідділу.

Після затвердження Головним кооперативним комітетом УСРР нового статуту “Кредитного сільськогосподарського товариства” навесні 1925р. прискорився перехід багатьох універсальних товариств на статут кредитних і в першій половині 20-х років універсальні товариства з кредитними функціями і кредитні товариства були на першому місці за темпами зростання поміж різних видів сільськогосподарської кооперації. Пояснювалося це пекучою потребою селянських господарств в кредиті і заходами держави по розвитку сільськогосподарського кредиту. Кредитні товариства швидко завоювали прихильність селянства, як наприклад, Самарське в Ново-Миколаївському районі на Дніпропетровщині, в якому за 1924-1926рр. кількість членів зросла втричі, а власні капітали - в 15 разів (з 1085 крб. до 15965 крб.) ; воно задовольняло потреби всіх господарств району. Товариство мало власний будинок, крамницю, лісовий склад, зсипний пункт тощо.

З середини 20-х років, в умовах зростання спеціалізації і товарності сільського господарства, селянство активно почало освоювати спеціальну кооперацію, створюючи буряківничі, плодоовочеві, скотарсько-молочарські, машинно-тракторні та інші види фахових товариств. В другій половині 20-х років найшвидше зростали саме фахові товариства і темпи були вражаючими.

Розвиток збуто-постачальних форм кооперації (універсальної, спеціальної, кредитної) став для українського села 20-х років органічним, об'єктивно відтворюючи стан і можливості розвитку селянського господарства та його інтереси. Практика сільськогосподарської кооперації в Україні доводила, що збуто-постачальні форми були самодостатніми, не нижчими в порівнянні з “вищими”, колгоспами, як це доводилося за більшовицькою доктриною.

Комплексне вивчення масиву джерел показало, що соціальний склад сільськогосподарської кооперації впродовж 20-х років був неоднаковим. До 1924р. він був бідняцько-середняцьким і адекватно відображав збіднення села в результаті кризи сільського господарства. На етапі політики нового курсу посилилося осереднячування села, чому сприяла і сільськогосподарська кооперація, а в результаті сталася зміна її соціального складу - він став середняцьким. В 1928-1929 рр. держава почала інтенсивну підтримку бідняцьких і незаможницьких прошарків селянства і втягнення їх, часто примусове, в сільськогосподарську кооперацію. Численні факти свідчать, що на місцях, де знову посилилися комнезамівські організації, приймалися навіть рішення про суцільне кооперування бідноти і незаможників, як наприклад, на IV з'їзді комнезамів Лебединщини в березні 1928р. В результаті такої політики соціальний склад сільськогосподарської кооперації став бідняцько-середняцьким - 62, 4% бідноти (на 1. VII. 1929р.). Це не відповідало співвідношенню соціальних груп в селянстві і стало доказом необмежених можливостей тиску на кооперацію в умовах тоталітарної держави і нерозвиненості демократичних інститутів в ній.

У розбудові сільськогосподарської кооперації в Україні взяли активну участь і національні меншини. Найбільшу активність виявили селяни - німці, греки, болгари. Національні меншини сільських жителів брали участь як в кооперативах за територіальною, так і за національною ознаками.

Вперше здійснена демографічна характеристика кооперованого селянства дозволяє зробити висновок, що демографічний чинник став одним із складових кооперування, прискорюючи або уповільнюючи його.

В третьому розділі дисертації “Господарська діяльність сільськогосподарської кооперації ” розглядаються результати кредитної роботи кооперації в селянському середовищі та вплив збуто-постачальної і виробничої діяльності на розвиток селянських господарств і піднесення продуктивних сил сільського господарства.

Господарська діяльність системи сільськогосподарської кооперації була багатовимірною, її зміст і напрямки визначалися потребами розвитку селянського господарства та необхідністю для держави знайти прийнятне поєднання економічних потреб мільйонів селянських господарств і розвитку країни по шляху побудови соціалістичного суспільства.

Важливим фактором успішної роботи системи сільськогосподарської кооперації була її постійна турбота про кредитування основних виробничих процесів у селянському господарстві. Кредитна робота сільськогосподарської кооперації набула особливо важливого значення для селянства, створюючи можливості постачання засобів виробництва, збуту і переробки сільськогосподарської продукції. Визначальними при цьому були потреби самих селян-кооператорів. На середину 20-х років основна сума кредитів все ще спрямовувалася на придбання робочої худоби - 48, 4% від загальної суми. Водночас, в Степу, де селянство швидко освоювало машинно-тракторні товариства, вже на середину 20-х років позики на придбання техніки зайняли перше місце - 45, 7% проти 40, 2% на придбання робочої худоби. З другої половини 20-х років селянські господарства за допомогою сільськогосподарської кооперації вкладали основну суму кредитів на придбання техніки, реманенту і машин. За даними Укрсільбанку низові кредитні товариства збільшили кредити селянським господарствам з 1924-1925 р. до 1927-1928 р. майже в 5 разів. Разом з тим кооперативний кредит не охоплював і половини одержаних селянами позик, складаючи по всіх селянських господарствах 25% - 41, 9% позик, а по господарствах - членах кооперативних товариств - від 37% до 55, 9%. Членство в кооперативі допомагало селянину отримати більш пільговий кредит, але лихварський капітал у селі 20- років утримував ще міцні позиції. Найбільш ефективно селянство використовувало господарський механізм сільськогосподарської кооперації - кредитну діяльність - в 1925-1928 роках; в цей час збільшилася фінансова участь селянства вкладами і зросло кредитування.

Збуто-постачальна діяльність стала невід'ємною рисою сільськогосподарської кооперації всіх її видів - універсальної, кредитної, фахової впродовж всього періоду непу, але особливого значення вона набула з середини 20-х років за умов зростаючої товарності селянських господарств і сприятливої державно-кооперативної політики, коли держава поклала на сільськогосподарську кооперацію завдання бути головною товаропровідною ланкою між сільським господарством і промисловістю. Ця ситуація створила поєднання інтересів селянства і держави, що і забезпечило сільськогосподарській кооперації все зростаючі успіхи господарської роботи.

Під впливом господарської діяльності сільськогосподарської кооперації ішов приріст основного капіталу селянських господарств, найвищим він був у господарствах середняків, а серед природно-економічних районів - в Степу, де був найбільшим відсоток селян-середняків і більш швидкими темпами розвивалася сільськогосподарська кооперація.

Сільськогосподарська кооперація стала головним постачальником на село промислової продукції виробничого призначення, окрім машин, реманенту - міндобрив, силікатів, лісоматеріалів, металу тощо. На кінець 20-х років вона постачала майже всі сільськогосподарські машини і знаряддя (94, 7%), три чверті будматеріалів, всі міндобрива (100%), більше половини металу. Розвиток села був би неможливим без цієї ділянки роботи сільськогосподарської кооперації. Успіхи господарської діяльності системи сільськогосподарської кооперації були результатом діяльності буряківничої, скотарсько-молочарської, плодоовочевої та інших видів кооперації, окремих товариств, селян-кооператорів. Важливого значення в цій діяльності набули виробничо-переробні підприємства.

Не менш важливою була діяльність кооперації і в збуті селянської продукції. Причому, з 1927/1928р. збут почав переважати над постачанням, що стало результатом якісних зрушень в самому селянському господарстві - зростанні його товарної частини, зумовилося це і впливом кооперативної організації праці. У 1928/1929 р. сільськогосподарська кооперація охоплювала близько половини товарних лишків і більше половини планових заготівель найважливіших сільськогосподарських продуктів. В загальному обсязі товарообігу в Україні її доля в 1927/1928р. склала 17, 8% в порівнянні з 9, 5% в 1925/1926р. Об'єктивним показником результативності збуто-постачальної та виробничої діяльності сільськогосподарської кооперації був її вихід на зарубіжні ринки, експортна діяльність, що набувала все зростаючого значення. Кооптах, Добробут, Плодоспілка завоювали важливі закордонні ринки, потіснивши з них досить серйозних конкурентів, що також стало виявом необмежених господарських можливостей кооперації. В діяльності сільськогосподарської кооперації в Україні впродовж 20-х років практикувалися контрактаційні угоди між нею, союзами, товариствами і державою та окремими державними підприємствами. В кінці 20-х років держава намагалася надати цій формі глобальний характер, стала нав'язувати її селу директивним шляхом (постанова ЦК ВКП (б) від 27 серпня 1929р.), що привело до руйнування селянського ринку. Контрактація стала інструментом переведення ринкової економіки на адміністративно-планові рейки.

Розділ четвертий - “Місце сільськогосподарської кооперації в громадсько-політичному і культурно-освітньому житті села” висвітлює процес перетворення сільськогосподарської кооперації в найважливішу для селянства громадсько-політичну організацію.

На середину 20-х років сільськогосподарська кооперація, завдяки демократичним принципам діяльності, все зростаючій участі в ній селянства, стала провідною громадською організацією в українському селі. Господарська, громадсько-політична, культурно-освітня діяльність сільськогосподарської кооперації утверджували і підносили її авторитет серед селянства, що мало наслідком позбавлення комнезамів адміністративних функцій і ролі основної громадської організації на селі. Утвердженню за сільськогосподарською кооперацією ролі провідної громадської організації на селі сприяла також партійно-державна політика нового курсу “обличчям до села”.

Стаючи в умовах розгортання непу, поруч з сільськими радами, головною селянською організацією, сільськогосподарська кооперація сприяла встановленню соціальної злагоди, об'єднуючи кооперативно-громадськими інтересами всі верстви селянства, допомагаючи і бідняцько-незаможницьким верствам села стати активними учасниками господарсько-громадського життя на селі, втягуючи в нього жінку-селянку, молодь. Широке втягнення працівників села до управління кооперативними справами виховувало в них ініціативу і самостійність, формувало громадянську свідомість. Сільськогосподарська кооперація сприяла піднесенню культурно-освітнього рівня сільського населення.

Культурно-освітня робота сільськогосподарської кооперації розгорталася пізніше інших напрямків її діяльності, але її темпи і досягнення були значними і, навіть, вражаючими з огляду зробленого за такий короткий проміжок часу. Широка діяльність сільськогосподарської кооперації по ліквідації агрокультурної і кооперативної неграмотності, по пропаганді вдосконалених методів господарювання через організацію виставок, конкурсів, лекцій, роботу сільськогосподарських і кооперативних гуртків, зимових сільськогосподарських шкіл, по підготовці і перепідготовці кадрів кооператорів - сприяли поширенню знань і навичок серед кооперованого і навколишнього селянства, застосуванню їх на практиці.

Курс на насильницьку колективізацію, зміни в партійно-державній політиці соціальних орієнтирів - підтримка виключно бідноти і її організацій, початок державної реорганізації, в середині 1929р., системи сільськогосподарської кооперації - зводило нанівець зусилля останньої, що вже зайняла відповідно її значенню на селі місце в громадсько-політичному і культурно-освітньому житті села. Великі потенційні можливості цієї громадсько-політичної організації в піднесенні громадського і культурно-освітнього життя села, в формуванні врешті-решт громадянського суспільства були по-насильницькому обірвані з утвердженням тоталітарної системи.

У висновках узагальнено основні підсумки дисертаційного дослідження. Сільськогосподарська кооперація, започаткована як самодіяльна організація селянства, вже на середину 20-х років зайняла місце провідної господарсько-громадської організації в українському селі, стала авторитетною в Україні і за кордоном.

Не руйнуючи індивідуального селянського господарства, зберігаючи на селі господаря з усталеним укладом життя, сільськогосподарська кооперація формувала на кооперативних засадах велике виробництво шляхом відокремлення тих ланок селянського господарства, де переваги великих господарств є безсумнівними. В умовах ринкових відносин вона стала головною товаропровідною організацією в українському селі, монополістом збуто-постачальної роботи серед селянства, довівши переваги кооперативної форми господарської діяльності.

В процесі розвитку сільськогосподарської кооперації створювалися універсальні, кредитні сільськогосподарські, спеціальні буряківничі, скотарсько-молочарські, садово-городні та інші товариства, які різнобічною господарською діяльністю доводили переваги кооперативної організації праці, сприяли економічному зміцненню господарства членів товариств, надавали значну допомогу навколишньому населенню. На селі добре знали про допомогу сільськогосподарської кооперації бідноті. Так, в 1926/1927р. біднота отримала 51, 8% довгострокових і 48, 3% короткотермінових кредитів в кооперації.

В сільськогосподарській кооперації об'єдналася значна частка національних меншин сільського населення. Німці, болгари, греки, молдавани, євреї взяли участь в її становленні і розвитку. Найбільшу активність виявили селяни - німці, греки, болгари.

Сільськогосподарська кооперація в умовах радянської дійсності і ринкових відносин перетворилася в своєрідний громадсько-соціальний інститут, що гармонізував соціальні відносини різних соціальних верств села, співпрацюючи там з різними громадськими організаціями. Сільськогосподарська кооперація поруч з радами дійсно ставала з середини 20-х років провідною громадською організацією, потіснивши КНС. На кінець 20-х років в ній об'єднувалося 12 тис. сільськогосподарських товариств, вона поширювала організаційно-господарське обслуговування на 14 тис. колективних господарств, включивши в сферу свого безпосереднього впливу 3, 5 млн. селянських господарств.

Динаміка кооперування сільського населення і організації сільськогосподарських товариств свідчили про те, що потенційні можливості розвитку сільськогосподарської кооперації в українському селі 20-х років були далеко не вичерпаними. Вона торувала шлях селянському господарству в майбутнє, що міг стати альтернативним колгоспно-радгоспній системі. Проте, держава не рахувалася з бажаннями селян, керуючись комуністичною доктриною, по-насильницькому перервала розвиток сільськогосподарської кооперації.

Основні положення дисертації відображені у публікаціях:

1. Сільськогосподарська кооперація в українському селі: розвиток, діяльність, ліквідація (1921-поч. 30-х рр) // Історичні віхи Слобідської України: XYII - поч. XX cт. Наукова збірка - Харків, 1997. - С. 130-139

2. Господарська діяльність сільськогосподарської кооперації в Україні (20-і рр. ХХ ст.) // Вісник Харківського університету. - 1998. - № 401. Історія України. Вип. 2 - С. 129-136

3. Спеціальна (фахова) сільськогосподарська кооперація в українському селі в період непу // Вісник Харківського університету. Історія. - 1999. - № 413, Вип. 30. - С. 161-172

4. Одержавлення та ліквідація сільськогосподарської кооперації в Україні в 20-і - поч. 30-х років ХХ ст. // Вісник Харківського університету - 1998 - № 401. Історія України. Вип. 2 - С. 188-198

5. Національні меншини Півдня України та сільськогосподарська кооперація. 20-ті роки ХХ ст. // Заселення Півдня України: проблеми національного та культурного розвитку. Наукові доповіді. Частина 2. - Херсон. - 1997. - С. 54 -58

6. Демографическая характеристика кооперированного крестьянства Украины в 20-е гг. // Историческая демография и современность. Тез. докл. YII Всесоюзной конф. по исторической демографии. - Москва-Донецк, 1991

7. Сільськогосподарська кооперація Харківщини в 20-ті роки ХХ ст // Проблемы истории и археологии Украины. К 140-летию Д. И. Багалея. Тез. Докладов - Х., 1997

Філіппов К.В. Сільськогосподарська кооперація України в 20-і роки ХХ століття. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07. 00. 01 - історія України. Харківський університет, Харків, 1999.

Дисертація присвячена комплексному вивченню сільськогосподарської кооперації України в 20-і роки ХХ ст., що стала системоутворюючою складовою соціально-економічного розвитку в умовах непу і ринкових відносин, зайняла провідне місце в господарському та громадсько-політичному житті села, активізувала самодіяльність і ініціативу селянства, стала невід'ємною частиною культурно-освітнього життя села. Зберігаючи селянина-господаря, сільськогосподарська кооперація діяла на принципах самоврядування і демократії, формувала в сільському господарстві на кооперативних засадах велике виробництво з усіма його перевагами над дрібним, втягувала селян до управління кооперативними справами, виховувала в них громадянську свідомість.

В дисертаційній роботі доводиться, що потенційні можливості розвитку сільськогосподарської кооперації в українському селі 20-х років були далеко не вичерпаними, вона могла стати альтернативою колгоспно-радгоспній системі, ефективним шляхом розв'язання складних економічних та соціально-політичних проблем в умовах багатоукладної економіки.

Ключові слова: сільськогосподарська кооперація, неп, селянство, ринкові відносини, суспільно-політичне життя.

Филиппов К.В. Сельскохозяйственная кооперация Украины в 20-е годы ХХ столетия. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07. 00. 01 - история Украины. Харьковский университет, Харьков, 1999.

Диссертация посвящена комплексному изучению сельскохозяйственной кооперации Украины 20-х годов ХХ ст., которая стала системообразующей составной социально-экономического развития в условиях нэпа и рыночных отношений, заняла ведущее место в хозяйственной и общественно-политической жизни села, активизировала самодеятельность и инициативу крестьянства, стала неотъемлемой частью культурно-просветительской жизни села. Сохраняя крестьянина-хозяина с его устоявшимся укладом жизни, она действовала на принципах самоуправления и демократии, формировала в сельском хозяйстве на кооперативных началах крупное производство, со всеми его преимуществами перед мелким, втягивала крестьян к управлению кооперативными делами, воспитывала в них гражданское сознание.

В работе освещается широкий круг вопросов, связанных с организационно-хозяйственным строительством сельскохозяйственной кооперации. Практика 20-х годов доказала, что ее сбыто-снабженческие формы (универсальная, сельскохозяйственная кредитная, специальная) были самодостаточными, не “низшими” в сравнении с “высшими”, колхозами, как это утверждалось большевистской доктриной. Развитие сбыто-снабженческих форм кооперации стало для украинского села 20-х годов органичным, объективно отражая состояние и возможности развития крестьянского хозяйства и его интересы.

На основе комплексного изучения массива источников автор диссертации по-новому подходит к освещению вопроса о социальном составе сельскохозяйственной кооперации Украины 20-х годов ХХ столетия. Его нельзя характеризовать однозначно, как это было в историографии 20-х годов и имеет место в современной литературе. До 1924г. он был бедняцко-середняцким и адекватно отражал обеднение села в результате кризиса сельского хозяйства. На этапе политики “нового курса”, в середине 20-х годов, сельскохозяйственная кооперация превратилась в середняцкую. В 1928-1929гг., в результате интенсивной государственной поддержки беднейших слоев крестьянства и втягивание их, часто принудительное, в сельскохозяйственную кооперацию, вновь изменился ее социальный состав - он стал бедняцко-середняцким. Такой социальный состав сельскохозяйственной кооперации не отражал соотношения социальных групп в крестьянстве и стал результатом давления на кооперацию со стороны государства в условиях нарастания тоталитаризма и неразвитости демократических институтов в обществе.

В работе показаны и проанализированы главные направления и содержание хозяйственной деятельности сельскохозяйственной кооперации - кредитная работа, сбыто-снабженческая, производственная и экспортная деятельность. Сделан вывод, что под воздействием ее хозяйственной деятельности шел прирост основного капитала крестьянских хозяйств, особенно в хозяйствах середняков, а среди природно-экономических районов - в Степи.

Сельскохозяйственная кооперация стала главным поставщиком для села промышленной продукции производственного назначения, кроме машин, инвентаря - минудобрений, силикатов, лесоматериалов, металла. В конце

20-х годов она поставляла почти все сельскохозяйственные машины и орудия, три четверти стройматериалов, все минудобрения, более половины металла. Развитие села было бы невозможным без этого направления работы сельскохозяйственной кооперации.

Не менее важной была деятельность кооперации и в сбыте крестьянской продукции. В 1928/1929г. она охватывала около половины товарных излишков и более половины плановых заготовок важнейших сельскохозяйственных продуктов. Объективным показателем результативности сбыто-снабженческой и производственной деятельности сельскохозяйственной кооперации был ее выход на внешние рынки, экспортная деятельность, которая приобретала все возрастающее значение.

Диссертация развивает новую точку зрения на роль сельскохозяйственной кооперации в изменении общественно-политической обстановки в украинском селе 20-х годов. Ее хозяйственная, общественно-политическая, культурно-просветительская деятельность обеспечили кооперации со средины 20-х годов место ведущей общественной организации на селе, тем самым лишив этой роли комнезамы.

Культурно-просветительская работа сельскохозяйственной кооперации разворачивалась позже других направлений ее деятельности, но ее темпы и достижения были значительными и даже впечатляющими с учетом сделанного за такой ограниченный отрезок времени. Широкая деятельность сельскохозяйственной кооперации по ликвидации агрокультурной и кооперативной неграмотности, по пропаганде усовершенствованных методов хозяйствования путем организации выставок, конкурсов, лекций, сельскохозяйственных и кооперативных кружков, зимних сельскохозяйственных школ, подготовка и переподготовка кадров кооператоров способствовали распространению знаний и навыков среди крестьянства, применению их на практике.

В диссертационном исследовании обосновывается вывод, что кооперация могла стать альтернативой колхозно-совхозной системе, эффективным путем решения сложных экономических и социально-политических проблем в условиях многоукладной экономики. Курс на насильственную коллективизацию, государственная реорганизация, со средины 1929г., системы сельскохозяйственной кооперации - сводили на нет усилия последней, сумевшей уже занять ведущее место в хозяйственной, общественно-политической и культурной жизни села. Большие потенциальные возможности этой хозяйственно-экономической и общественной организации крестьянства были насильственно оборваны тоталитарной системой.

Ключевые слова: сельскохозяйственная кооперация, нэп, крестьянство, рыночные отношения, общественно-политическая жизнь.

K. Filippov. Agricultural co-operative society of Ukraine in 20-th of the XX century. - Manuscript.

The dissertation for candidate's degree of historical science. Speciality 07. 00. 01 - History of Ukraine. Kharkov State University, Kharkov, 1999.

The dissertation is devoted to the complex study of the agricultural co-operative society of Ukraine in 20-th of the XX century, that has become a system-forming component of social and economic development under NEP conditions and market relations. It took the leading place in economic, social and political spheres of country life, made more active an independent action and initiative of peasantry, became an integral part of a cultural and instructive country life. The agricultural co-operation, remaining a peasant a master, works on principles of self-government and democracy. It creates, a large-scale production, in the agriculture, on the co-operative basis with all advantages over a little farm. A peasant is forced to manage one's co-operative affairs, which bring up them to be civic-minded.

The experience of co-operation has proved that some potentialities for developing the Ukrainian rural economy hadn't been realized. The co-operation system coned have become an alternative of collective and state farm system by solving some complicated economical and social problems in the plural economy.

Key words: agricultural co-operative life, NEP, peasantry, market relations, social and political life.

Размещено на Allbest.ru