Соціально-політичні процеси в селі Кримської АРСР 1920-х років

Размещено на http://www.allbest.ru/

Запорізький державний університет

ГОРЮНОВА Євгенія Олександрівна

УДК 323. 325 (1-924. 71)

СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ПРОЦЕСИ В СЕЛІ КРИМСЬКОЇ АРСР 1920-х РОКІВ

07. 00. 01 - Історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Запоріжжя - 1999

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі російської історії Таврійського національного університету імені В. І. Вернадського (м. Сімферополь).

Науковий керівник: доктор історичних наук, профессор ДЕМЕНТЬЄВ МИКОЛА ЄГОРОВИЧ, завідувач кафедри російської історії історичного факультету Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського (м. Сімферополь).

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор ПАНЧЕНКО ПЕТРО ПАНТЕЛЕЙМОНОВИЧ, завідувач відділу сучасної історії Інституту історії України НАН України (м. Київ) кандидат історичних наук, доцент ГРИГОР'ЄВ ВАЛЕРІЙ ВІКТОРОВИЧ, завідувач кафедри історії України Південно-Українського інституту при Київському політехнічному університеті (м. Сімферополь).

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми. Періоди реформ завжди були переломними віхами в історії будь-якої держави, і Україна в данному разі не є винятком. Наша держава стоїть сьогодні перед серйозною проблемою формування нових суспільно-політичних та економічних відносин, невід'ємною частиною яких має стати реформування села. Від того, які зміни відбудуться в сільській економіці, які форми земельних відносин відіграватимуть вирішальну роль у сільськогосподарському виробництві, залежить майбутнє нашої незалежної держави, доля українського народу в XXI столітті. Різні політичні сили по-різному бачать майбутнє країни, пропонують численні програми виходу з кризи. Гідно оцінити їх неможливо без аналізу минулої практики керівництва соціально-політичними процесами. Щоб уникнути повторення негативних сторін, необхідно робити з неї правильні висновки для сьогодення і майбутнього. Тому дослідження історичного досвіду в контексті соціально-політичних процесів сучасності є вельми актуальним.

Найбільш цінним з цієї точки зору є період 20-х років нашого століття, коли в СРСР, до складу якого входила тоді Україна, проводились реформи, в основу яких було покладено принципи нової економічної політики. В ті роки здійснювався поворот до нової економіки, характерними рисами якої були багатоукладність, оренда, наймана праця, торгівля і ринок. Але верховенство більшовицької ідеології і тотальний контроль держави у сфері економічних відносин на тільки обмежували можливості реформ, а й врешті-решт зумовили крах непу. Тому політикам сучасної України слід врахувати виявлені в ході проведеного дослідження помилки радянського керівництва в минулому, щоби не допустити їх повторення.

Важливою стороною політичного життя 20-х років було застосування основних принципів більшовицької національної політики щодо окремих регіонів країни. Багатонаціональний склад Кримської АРСР (більше 70 народів проживало в той період на території півострова) вимагав особливого підходу під час розв'язання земельної проблеми. Однак радянські органи влади, на догоду певним політичним цілям, проводили політику надання значних пільг у питаннях землеустрою для окремих націй, не звертаючи уваги на негативне ставлення до цих дій з боку деяких кримських керівників. Ця політика більшовиків зумовила зростання незадоволення серед багатьох народів Криму, а також спричинила до виникнення міжнаціональних конфліктів. Україні, як багатонаціональній державі, слід врахувати цей негативний досвід.

Дослідження соціально-політичних процесів у кримському селі 20-х років має величезне значення для історичної науки, оскільки ця тема недостатньо висвітлена в українській та зарубіжній історіографії. Розробка цієї проблеми проходить в загальному руслі широко розгорнутого в останні роки вивчення соціально-політичної історії України XX століття.

Предметом дослідження є соціально-політичні процеси, які відбувалися у кримському селі, при здійсненні більшовицької аграрної політики.

Об'єктом дослідження є кримське село 1920-х років, яке зазнало корінних соціально-політичніх перетвореннь відповідно до вимог марксистсько-ленінської ідеології.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період 20-х років XX століття, коли в країні проводилась політика реформ, складовою частиною якої було вирішення соціально-економічних проблем села. Початок цьому поклав Х з'їзд РКП (б) в 1921 році, який проголосив перехід до нової економічної політики. Але протягом 20-х років здійснювані Радянською владою перетворення суперечили основним принципам більшовицької ідеології щодо селянського питання. Тому вже у 1929 році партійне керівництво відмовилося від непу та поспішило повернутися до командно-адміністративних методів керівництва, проголосивши курс на суцільну колективізацію села.

Територіальні рамки дослідження включають Кримську АРСР, створену у 1921 році, тобто територію Кримського півострова, розташованого на півдні України і з'єднаного з материком вузьким Перекопським перешийком. У 1921 році Кримська АРСР була поділена на 7 округів і 20 районів. У 1923 році округи скасували, а кількість районів було скорочено до 15.

Теоретично-методологічною базою роботи є поєднання двох концептуальних підходів у дослідженні історічного процесу: формаційного та цивілізаційного. Дисертант вважає, що всі явища суспільного життя слід розглядати як явища самостійні, що мають свої закономірності розвитку. Разом з тим, вони тісно взаємозв'язані і взаємодіють одне з одним. В результаті створюється система, коли важливого значення може набути один із цих елементів. В обстановці, яка склалася в 20-х роках, роль такого елемента відіграла ідеологія партії, що мала політичну владу.

Методи дослідження. Основою для вирішення завдань, поставлених у дослідженні, є використання кількох загальнонаукових принципів пізнавальної діяльності - історізму, об'єктивності та науковості у їх діалектичній єдності та взаємодоповнюваності. Історізм передбачає всебічну оценку подій і фактов, а також врахування еволюції урядової політики щодо селянства. Об'єктивність означає розгляд історичного минулого таким, яким воно було в дійсності, без ідеологічних стереотипів. Принцип науковості допомогає зробити висновки на основі узагальнення теоретичного і фактичного матеріалу.

У ході дослідження використані спеціальні методи історичного дослідження - історіко-порівняльний, історіко-типологічний і статистичний.

Зазначений комплекс методів історічного дослідження дозволяє авторові дисертації досягти поставленої мети та вирішити основні завдання.

Мета дослідження полягає у проведенні наукового аналізу тих соціально-політичних процесів у кримському селі, які були обумовлені проведенням в життя ленінсько-сталінських більшовицьких програм аграрних перетворень протягом 1920-х років.

Для досягнення поставленої мети було визначено такі дослідницькі завдання:

1. Критично осмислити покладену в основу соціально-політичніх перетворень кримського села ленінську теоретичну спадщину щодо селянсько-земельного питання та встановити ступінь відповідності ленінської аграрної програми більшовицької партії практиці вирішення селянських проблем у 20-і роки.

2. На основі дослідження соціально-політичних процесів у селі Кримської АРСР співвіднести ленінську політику щодо селянства зі сталинською політікою “соціалістичного перетворення” села та апробувати тезу щодо «підміни ленінізму сталінізмом».

3. Довести, що кризові явища сільської економіки Криму 1920-х років були обумовлені політікою більшовиків, яка не відповідала інтересам селянства.

4. Охарактеризувати політичні і правові умови, зв'язані із задоволенням економічних потреб різноманітних верств селянства.

5. Простежити процес формування заможних верств села («куркулів») і з'ясувати критерії їх визначення Радянською владою.

6. Охарактеризувати національну політику більшовиків щодо кримського села і довести, що вона не сприяла врегулюванню міжнаціональних відносин, а, навпаки, призводила до міжетнічних суперечностей.

7. Відобразити політичні настрої різноманітних верств селянства Криму протягом 20-х років, їхнє ставлення до більшовицької партії, Радянської влади і здійснюваної ними політики аграрних перетворень, а також розкрити масштаби політичних репресій у кримському селі у той час.

Наукова новизна дисертації обумовлена самою постановкою завдань дослідження. В ньому вперше в українській історіографії проведено комплексний аналіз політичних, соціально-економічних та національних процесів у кримському селі протягом 20-х років нашего століття. Визначено основні причини аграрної кризи кримського села, яка стала наслідком суперечлівої і непослідовної політики більшовиків. Детально охарактеризовано соціальний склад сільського населення, виявлено довільні критерії визначення заможних господарств, показано відсутність залежності між розміром земельних ділянок та рівнем життя різних категорій селянства. Проаналізовано національні відносини в кримському селі і виявлено наявність значних пільг для татарського селянства, а згодом і переселенців-євреїв, що спричиняло до проявів націоналізму та антисемітизму. В ході характеристики політичного становища кримського села висвітлено репресії органів влади проти основної селянської маси, яка замість обіцяної більшовиками свободи, отримала політичне безправ'я. Вперше введено до наукового обігу численні архівні документи.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що її основні положення та висновки можуть бути використані при розробці різноманітних соціально-економічних програм для сільської місцевості України, при виданні «Історії Криму», яка готується Кримським відділом НАН України, при написанні узагальнюючих праць з історії селянства України, а також при підготовці загальних і спеціальних курсів з історії України і Криму для студентів вищих навчальних закладів.

Достовірність результатів дослідження забезпечена методологічною та теоретичною обгрунтованістю його положеннь; використанням комплексу взаємодоповнюючих методів дослідження, адекватних меті, предмету та завданням роботи; використанням чисельних архівних та опублікованих джерел і літератури.

Апробація результатів дослідження здійснювалась у формі доповідей на 3 наукових конференціях у Сімферопольському державному університеті, які проводились у 1995-1999 роках. Основні результати дисертації обговорювались на засіданнях кафедри російської історії даного вузу, а також були оприлюднені в 6 авторських публікаціях у фахових виданнях.

Особистий внесок автора у дослідження теми полягає в зборі матеріалу та комплексному науковому узагальненні проблем соціально-політичних змін у кримському селі, їх причин та наслідків.

Структура дисертації обумовлена логікою проблеми та завданнями дослідження. Робота складається із вступу, чотирьох розділів (8 параграфів), висновків (загальний обсяг тексту основної частини дисертації - 158 с.), списку використаних джерел і літератури (150 найменуваннь на 10 с.) та переліку виносок на 9 с. Повний обсяг дисертації становить 177 с.

соціальний політичний процес село

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі розкрито актуальність дослідження, його наукову новизну, практичне значення; визначено предмет, об'єкт та мету досліджуваної теми; висвітлено хронологічні та територіальні рамки, методологію дослідження.

У першому розділі «Історіографічна та джерельна проблематика дослідження» зроблено огляд загальної і спеціальної близької до теми дослідження літератури, показано ступінь вивчення і висвітлення в наукових працях поставленої проблеми, охарактеризовано джерела, а також визначено основні завдання дослідження.

Наукове осмислення процесів, які відбувалися у кримському селі, в ході проведення непу почалося вже у 20-і роки, особливо в періоди внутріпартійних дискусій, які стосувалися аграрних проблем. У другій половині 20-х років у працях І. Д. Верминичева, С. М. Дубровського, М. І. Кубаніна, Л. М. Крицмана було визначено підходи до оцінки стану сільського господарства Радянської Росії. Але погляди цих визначних російських економістів-аграрників були охарактеризовані як буржуазні і неонародницькі. У бібліотеках, архівних фондах і краєзнавчих музеях збереглися нечисленні видання, зміст яких не суперечив партійним настановам. Ці праці не є науковими, оскільки своє головне завдання їх автори вбачали в роз'ясненні настанов з'їздів партії і Рад, рішень місцевих органів влади з питаннь сільського господарства, популяризації конкретних заходів у галузі зелмлеустрою, податкової і кредитної політики, переходу до колективних форм землекористування. Цінність цих праць у тому, що в них міститься велика кількість даних про стан кримського села 20-х років.

Для літератури 30-40-х років характерна одноманітність в оцінках, ідеологічна заангажованість та декларативна критика немарксистських напрямів соціально-політичного перетворення радянського села без глибокого аналізу теоретичних засад поглядів їх представників. Якщо тема аграрних перетворень у радянському селі не була закрита для дослідників, то лише з огляду на ідеологічну потребу підтвердити правильність більшовіцкої політики в процесі побудови соціалізму на селі і утвердити торжество колективного господарства. Література цього періоду, яка видавалася величезними тиражами, характеризувалась класовими підходами до оцінки всіх явищ і подій селянського життя, зміст її повністю відповідав партійним вимогам, що не сприяло об'єктивному висвітленню стану справ. Індивідуальне селянське господарство зазнавало різкої і не завжди обгрунтованої критики, а політика владних органів відносно заможних селян називалася вірною та необхідною. В науковий оборот майже не вводились архівні документи.

В Криму в той час видавалися ювілейні збірники, основною метою яких було зображання значних успіхів соціалістичних перетворень у кримському селі.

Імпульс до наукових історичних досліджень соціально-політичного становища села 20-х років дали рішення ХХ і ХХ? з'їздів КПРС, які засудили культ особи Сталіна і націлили суспільствознавців на подолання його наслідків у сфері науково-політичної думки. Дослідників закликали всебічно і глибше вивчати ленінську теоретичну спадщину і пропагувати її, протиставляючи сталінізмові.

Численна література з проблем історії України періоду непу була створена в 60-80-ті роки. Особливе значення у ній надавалося розкриттю ленінських теоретичних положень про сільськогосподарську кооперацію, соціальну неоднорідність радянського селянства. Домінувала теза про те, що соціалістичне сільське господарство не може бути багатоукладним, що дореволюційне селянство як клас дрібних власників і соціалізм несумісні. Поступальний розвиток колгоспно-радгоспної системи у цей період зв'язувався з розгромом опортуністів і дрібнобуржуазних теоретиків, з торжеством ленінських ідей з аграрно-селянського питання. Для літератури 60-80-х років була типовою абсолютизація класових підходів до оцінки процесів, які відбувалися у радянському селі. Давалася взнаки обмеженість джерельної бази. Повністю ігнорувались оцінки і висновки зарубіжних авторів. Таким чином, історіографія 60-80-х років розглядала історію країни у 20-30-і роки як процес побудови соціалізму в СРСР єдино правильним шляхом, указаним Леніним і створеною ним партією.

Важливе місце в ряду літератури ціх років займають праці російских історіків В.В. Кабанова та В.П. Данилова. Особливо цінна монографія В.П. Данилова, присвячена проблемам радянського села напередодні колективізації, в якій проаналізовано демографічну, классову і соціально-професійну структуру селянства, висвітлено основні форми селянського землекористування та їх динаміка упродовж досліджуваного періоду.

Однією з головних перешкод для об'єктивного висвітлення соціально-політичних процесів у радянському селі 20-х років було те, що багато «білих плям» нашої історії були зв'язані з іменами істориків, економістів, соціологів, юристів, діячів аграрної сфери, незаслужено обмовлених і засуджених. Склалася суперечність: з одного боку з'явилась відносна можливість вивчати архівні документи і матеріали, збагачуватися знаннями стану справ у радянському селі 20-х років, з іншого боку, продовжувала мати місце неможливість відкрито публікувати у пресі оцінки та висновки, які не відповідали партійним догматам.

У кінці 80-х років почала формуватися нова тенденція в історіографії, коли дослідники проявили цікавість до справжної історії радянського суспільства. Процеси реабілітації політичних діячів, відкриття секретних фондів архівів надали дослідникам нові можливості висвітлення реальної політики партійно-радянського державного апарату. У цей період суспільствознавці спробували сформулювати можливі альтернативи розвитку радянського суспільства у рамках його соціалістичнрго вибору. Зріс інтерес до спадщини А. В. Чаянова та М. Д. Кондратьєва, їх концепцій соціалістичного розвитку сільського господарства.

90-і роки ознаменували початок нового етапу у вивченні стану радянського села 20-х років. В Україні та Росії було захищено ряд докторських та кандидатських дисертацій. Майже всі дослідники 90-х років єдині в думці, що головною невирішеною проблемою 20-х років була проблема перспектив непу. Його згортання виявилося справою нескладною, оскільки не було політичних, соціально-економічних та ідеологічних гарантій того, що не відбудеться відродження воєнно-комуністичної ідеології та практики. Зростання в кінці 20-х років рецидивів воєнного комунізму закономірно визначило крах нової економічної політики.

Особливістю наукових праць 90-х років став пошук можливих шляхів розвитку радянського суспільства поза його соціалістичною орієнтацією. Якраз на цьому етапі неминуче постало питання про співвідношення економіки та ідеології у 20-і роки. Дослідники доходили висновків про те, що нерідко в більшовицькій партії ідеологічні міркування брали гору над економічною доцільністю. Наприклад, Н.М. Реброва вважає, що прихильність до марксистських догм, невміння та небажання відмовлятися від утопічних стереотипів сковували розвиток наукової думки взагалі, і у сфері аграрної політики, зокрема. Проаналізувавши основні напрямки російської аграрної думки щодо шляхів подальшого розвитку сільського господарства, автор доходить висновку про перемогу гіршого для країни варіанту перетворень аграрного сектора. У дисертації О.А. Диланяна простежується еволюція поглядів більшовицької партії на ринкові відносини. Автор вважає, що осмислення необхідності відмови від командування та адміністрування, характерних для епохи воєнного комунізму, і переходу до гнучкого господарського маневрування прийшло до керівників країни не відразу, а під впливом господарської практики, масового незадоволення з боку селянства земельною та продовольчою політикою, яка проводилася більшовиками. Проте, перейшовши до нової економічної політики, партія та держава не змогли до кінця оволодіти економічними методами керівництва, що вплинуло на долю непу.

Особливо цінною з наукової точки зору є монографія С. Р. Ляха, в якій проаналізовано процес розширення найманої праці у сільському господарстві України 20-х років, його основні джерела, соціальний склад робітників радгоспів та батраків в індивідуальних селянських господарствах, умови праці та побуту сільськогосподарських робітників, їх залучення органами влади до суспільно-політичної діяльності на селі. У монографії наведено дані про чисельність найманих робітників у селянських господарствах та земельних товариствах, про їхнє матеріальне становище.

Однак при всіх достоїнствах наукових праць українських і російских істориків у них досить мало матеріалів про стан справ у селі Кримської АРСР. В другій половині XX століття Крим опинився на перехресті між Україною та Росією: українські історики не займалися історією Криму 20-х років, оскільки півостров у той період входив до складу РРФСР, а російські історики не зверталися до кримської теми тому, що з 1954 року Крим було включено до складу Української РСР. Це означає, що проблема соціально-політичних процесів у Кримській АРСР залишишалася поза увагою українських та російських дослідників, мало вивчалась, і тому вона стала предметом спеціального комплексного дослідження.

Джерельну базу дисертації становлять опубліковані документи та архівні матеріали. Опубліковані джерела можна поділити на декілька груп.

До першої групи слід віднести документи керівних органів СРСР, РРФСР та Кримської АРСР: збірники документів всесоюзного та всеросійського характеру, які друкувалися протягом 20-80-х років (Зводи законів, матеріали з'їздів Рад СРСР, РРФСР і Криму, постанови та звіти, огляди діяльності сільських, районних, міських та всекримських органів влади, партійних організацій Криму). Особливу цінність для вивчення поставлених у дисертації завдань являють збірники «Собрание узаконений и распоряжений Рабочего и Крестьянского правительства Крымской Социалистической Советской Республики» за 1922-1930 роки. У цих виданнях містяться офіційні настанови органів влади з конкретних питаннь земельної та національної політики у масштабах всієї держави, а також окремих її регіонів. Значна частина документів цих видань вперше вводиться до наукового обігу.

Другу групу джерел складають бюлетені, які видавалися Кримським обкомом РКП (б) - ВКП (б), ЦВК Рад робітничих, селянських і червонофлотських депутатів, РНК Кримської АРСР, Кримського Центрального статистичного управління. Вони містять широкий фактичний матеріал з історії кримського села того часу, допомагають скласти чітке уявлення про динаміку здійснюваних процесів.

Окремо слід сказати про таку групу джерел, як закриті листи ЦК РКП (б) - ВКП (б) губернським та обласним комітетам партії, а також колишні секретні політзведення Кримського обласного комітету партії, які направлялися до ЦК. У них містилися надсекретні відомості про господарське і політичне становище Кримської АРСР. Вони більш реально, ніж офіційна преса, відображали дійсний стан справ. Зняття з цих документів відповідного грифу дозволило створити більш повну і правдиву картину політичних настроїв селянських мас і міжнаціональних відносин у республіці.

До третьої групи джерел необхідно віднести звіти, інструкції, дані переписів, а також особливо цінні для дослідження матеріали вибіркових обстежень бюджетів селянських дворів і стану їх харчування у співставленні з їх виробничою потужністю. Ці документи допомогли дисертантові зробити принципово важливі висновки про наслідки радянської політики на селі.

Четверту групу джерел, які містять широку інформацію з даної проблеми, становить періодична преса Криму за 1920-і роки. Дисертантом проаналізовано газети «Красный Крым», «Крымская деревня», «Маяк коммуны», «Красная Керчь», «Крестьянин и рабочий» за 1921-1929 роки. Цифри і факти, які тут наводились, оцінювалися за свіжими слідами подій найчастіше самими їх учасниками. Більшості газетних і журнальних публікацій притаманний агітаційно-пропагандистський характер.

Важливими джерелами дисертації є документи і матеріали російських і кримського архівів - Російського центру зберігання і вивчення документів новітньої історії (РЦЗВДНІ), Центрального державного архіву Російської Федерації (ЦДА РФ), Центрального державного архіву республіки Крим (ЦДАРК). При цьому були використані 17 архівних фондів, у тому числі фонди оргінструкторського відділу ЦК ВКП (б), Ради народних комісарів РРФСР, Наркомату землеборобства РРФСР, Наркомату у справах національностей РРФСР, Федерального комітету із земельної справи при президії ВЦВК, Кримського обласного комітету партії, Крим ЦВК, Крим РНК, Наркомату землеборобства Кримської АРСР. Архівні матеріали стали основним джерелом для висвітлення політичних настроїв селянства у 20-і роки, характеристики політичних репресій проти сільського населення, а також процесу формування інституту «позбавленців». Вони значною мірою допомогли дисертантові проаналізувати основні суперечності міжнаціональних відносин на півострові у зв'язку з практичними заходами КОМЗЕТу щодо переселення в Крим євреїв з Росії, України та Білорусії.

З урахуванням дискусій, які відбувалися навколо ленінської теоретичної спадщини з аграрно-селянського питання, було проведено аналіз ряду ленінських праць дожовтневого періоду, його доповіді про землю на ІІ з'їзді Рад і перші практичні заході Радянської влади щодо здійснення ленінських програмних настанов. Це допомогло авторові виконати деякі із сформульованих вище завдань. Під час роботи з ленінськими працями було виявлено свідоме приховування від дослідників частини з них. Про це свідчить перше видання творів В. І. Леніна, яке зберігається зараз у колишній «Ленінці». Воно використовувалось при підготовці дисертації.

У другому розділі «Соціально-економічні процеси в кримському селі» висвітлено заходи органів влади щодо регулювання поземельних відносин на селі та відбудови сільського господарства, а також аналізуються процеси соціального розшарування в селянському середовищі в умовах здійснення нової економічної політики.

На самому початку 20-х років владні структури Криму поставили перед земельними органами Кримської АРСР завдання не тільки відновлення зруйнованого сільського господарства, а й розвиток аграрного сектора на новій соціально-економічній основі до рівня, який би перевершив показники капіталістичних господарств щодо продуктивності праці, культури землеробства та матеріального становища трудящих села. Основними шляхами досягнення цих цілей були проголошені класові підходи в державному регулюванні поземельних відносин на селі, обмеження можливостей заможних, максимальне сприяння бідняцько-батрацьким масам, надання селянським господарствам певних можливостей відносно здачі землі в оренду та використання найманої праці.

До середини 20-х років виявилось, що жодне із поставлених завдань не виконувалось успішно. Більше того, відбулося зниження показників порівняно з 1914-1917 роками. Причин цьому було багато.

По-перше, на прикладі кримського села видно, що проголосивши на VIII з'їзді РКП (б) у 1919 році союз робітничого класу із середнім селянством, Радянська влада продовжувала в реальній практиці спиратися на бідняцько-батрацькі маси, які не розширювали своїх посівних площ, не займалися підвищенням продуктивності праці, оскільки одержували відчутну допомогу з боку держави.

По-друге, основний тягар сільськогосподарського податку, особливо у другій половині 20-х років, перекладався на заможні верстви кримського села. За таких умовах більшість заможних селянських господарств, не бачачи стимулу в розширенні посівних площ та підвищенні урожайності, або повністю переставали працювати у своєму господарстві, або вели його без будь-якої зацікавленості в подальшому розвитку.

По-третє, протягом досліджуваного періоду із центральних органів та кримської столиці на місця давалися суперечливі вказівки відносно трудових норм землекористування. Політика переселення селян до Криму з інших регіонів країни та розселення всередині республіки з гірських і передгірних районів у степову частину півострова, створення нових зернових господарств (радгоспів) - все це відбивало у селян бажання по-господарському ставитися до землі, яка передавалась від одних господарів до інших.

Отже, сільське господарство Криму не тільки не показало зразків для наслідування фермерам капіталістичних країн та народам Сходу, як планували більшовики, а й опинилось у стані жорсткої економічної кризи.

Для виходу з такої ситуації було вирішено стимулювати піднесення сільського господарства подальшим розширенням масштабів орендних відносин та найманої праці. Ці заходи швидко дали позитивний результат. Економічні показники значно покращились, в той же час посилилось соціальне розшарування в селянському середовищі: з одного боку, зросла кількість бідняцько-батрацьких елементів, з другого - заможних верств села. Загострилася класова боротьба між ними через протилежність їх економічних інтересів. Органи влади політичними та економічними заходами підтримували бідноту у цій боротьбі, прямо сприяючи тим самим подальшому її розпалюванню. Головним ставилося питання про соціалістичний устрій села шляхом його колективізації. Керівні органи Радянської влади СРСР, РРФСР і Криму виходили при цьому із ленінських настанов про націоналізацію всієї землі в країні та створення на базі поміщицьких маєтків значних радянських господарств під контролем Рад бідняцьких і батрацьких депутатів. Активна діяльність у цьому напрямі велася упродовж 20-х років, але бажаних результатів не забезпечила.

У другій половині 20-х років ставлення властей до села стало жорсткішим, до заможних і куркульських верств застосувались адміністративні заходи для підриву економіки їхніх господарств. При цьому було використано вільні критерії визначення поміщиків і куркулів, що не мало нічого спільного з науковими трактуваннями таких понять. З цієї причини до розряду поміщиків і куркулів, які піддавалися репресіям, потрапляли не тільки заможні селянські обійстя, а й середняцькі, а нерідко і бідні, що було повним свавіллям влади відносно села і призвело до знищення найбільш міцних в економічному відношенні індивідуальних селянських господарств. Таке ж свавілля спостерігалося при наділі кримського селянства землею, оскільки норми наділів постійно переглядалися на користь держави.

Все це завдавало удару по селянській економіці, позбавляло землекористувачів стимулів до розвитку своїх господарств. На кінець 20-х років сільське господарство Криму не досягло навіть дореволюційного рівня за розмірами посівних площ і валової продукції, зазнавало гострої кризи, яка в першу чергу стала наслідком пріоритету політики над економікою.

У третьому розділі «Національна політика органів влади і її реалізація у сфері поземельних відносин» розглядається відображення загальнодержавного законодавства із земельного питання крізь призму національних особливостей Кримської АРСР, характеризується політика прилучення до ведення сільського господарства на території півострова євреїв-переселенців з інших регіонів СРСР.

Сільське населення Криму вирізнялось національною строкатістю (на порівняно невеликій території проживали представники 76 національностей: росіяни, українці, татари, німці, євреї, греки, болгари, вірмени та інші), тому земельне питання тут тісно перепліталося з національним. Від можливостей його вирішення залежала доля міжнаціональних відносин. Розв'язання національного питання в Криму перш за все упиралося в землеустрій національних меншин. Успішне проведення цієї акції владні структури Криму пов'язували з перспективами просування соціалістичної революції на мусульманський Схід. Припускалось, що Радянська влада створить у Криму таку співдружність представників різних національностий, яка буде зразком для наслідування для сусідніх капіталістичних країн. Виходячи з цього, владні органи постійно викривали колишню Російську імперію, яка виявилася неспроможною вирішити проблеми у сфері міжнаціональних відносин, популяризували свої соціалістичні підходи до забезпечення рівності усіх націй і народностей. Але, приступивши до практичних дій у цьому напрямі, кримські владні структури, якими керували центральні органи Радянського Союзу, не змогли виробити зважених позицій у національній політиці, які б сприяли здійсненню поставлених завданнь. Наприкінці 20-х років, крім існуючих негативних явищ у міжнаціональних відносинах, з'явились нові, які стали наслідком практичних дій Радянської влади.

З самого початку 20-х років національна політика в Криму проводилась однобоко, набувши форми татаризації всього управлінського апарату республіки. Темпи даного процесу з року в рік зростали. Татарське населення тримало ряд державних переваг у землеустрої, яких не мали інші національності. В багатьох місцях це спричинило міжнаціональні непорозуміння серед селянства.

Обстановка значно ускладнилася з прийняттям Політбюро ЦК ВКП (б) і ЦВК СРСР ряду постанов про переселення до Криму з інших регіонів Радянського Союзу 100. 000 трудящих євреїв з метою створення переселенських колгоспів. Наміри властей викликали протест з боку татарської опозиції в Криму, очолюваної головою Крим ЦВК Велі Ібраїмовим і головою Крим РНК Дерен-Айєрли. Вони пробували довести центральним органам влади СРСР і РРФСР, що переселення євреїв до Криму зачепить земельні інтереси місцевого татарського населення. Подібну позицію зайняв спочатку і секретар Кримського обласного комітету ВКП (б) С.Д. Петропавловський. В подальшому він почав проводити лінію Москви, що призвело до протистояння бюро обкому і татарської опозиції.

Незважаючи на опір представників татарської опозиції, протягом другої половини 20-х років єврейським сім'ям із міст Криму і переселенцям надавалися все нові земельні ділянки і випасні угіддя, на яких створювались колективні господарства: комуни, артілі, товариства. Значну допомогу в їх становленні надавали КОМЗЕТ (комітет із землевпорядкування трудящих євреїв) і американська єврейська агрономічна корпорація «Агроджойнт». Обстеження єврейських колективних господарств наприкінці 1929 року показало їх нерентабельність і збитковість. Це стало життєвим вироком нереальним планам органів Радянської влади. Їх плани щодо залучення єврейського населення для піднесення сільського господарства Криму явно провалилися. В порядок денний владних органів Кримської АРСР висувалися завдання боротьби із зрослими проявами націоналізму, шовінізму та антисемітизму. Деякі національні меншини поставили питання про еміграцію за кордон. Все це означало появу глухого кута, в який завела національні меншини Криму суперечлива і непослідовна політика Радянської влади.

У четвертому розділі «Політичне становище в кримськом селі 20-х років» аналізуються зміни, що стались у суспільно-політичному стані досліджуваного періоду, характеризують політичні репресії, які проводилися у 20-і роки проти кримського селянства, а також узагальнюються його настрої та ставлення до більшовицької партії, Радянської влади і політики, яка проводилася нею на селі.

Одним з перших проявів масових політичних репресій Радянської влади щодо певних груп населення було створення інституту «позбавленців», тобто осіб позбавлених права голосу на виборах органів влади та управління, а також права бути обраними до них. Обмеження участі у політичному житті країни представників колишніх експлуататорських классів не викликало негативного ставлення з боку більшості трудящих, тому що застосовувалося в основному до поміщиків, буржуазії та духовенства. Однак, становище різко змінилося з проголошенням непу. Приватне підприємництво, торгівля і ринкові відносини спричиняли збільшення кількості «позбавленців». Радянська влада прагнула недопустити економічно зміцнілих приватників до політичної влади. У 1927-28 роках при активізації наступу на непманські елементи міста і села інститут «позбавленців» став масовим. В офіційній пропаганді і на побутовому рівні позбавлені виборчих прав, а практично всіх громадянських можливостей, називалися «чужинцями», «відщепенцями». Питома вага їх щодо загальної кількості сільського населення Криму досягала в певні моменти 20-30%. В основному це були середняцькі верстви села.

Радянська влада, керована партією більшовиків, цілком свідомо позбавляла село найбільш хазяйновитих селян, прирікаючи сільське господарство країни на економічний занепад. Отже, кампанії, пов'язані з позбавленням виборчих прав, були засобом ломки старого способу життя, першими масовими акціями політичного переслідування в СРСР.

Закономірно, що такі дії Радянської влади породжували незадоволення більшості сільського населення. Політичний стан кримського села у 20-і роки був надзвичайно складним, що зумовлювалося суперечливою політикою більшовиків. З одного боку, Радянська влада у своєму декреті «Про землю» погодилась на розподіл між селянами націоналізованих у країні земель. Тому селянство з надією дивилося на нову владу, чекаючи від неї заходів щодо наділу безземельних і малоземельних селян земельними ділянками. З іншого боку, влада на ділі почала проводити в життя ленінську аграрну програму, вістрям якої стало створення на базі поміщицьких маєтків великих радянських господарств. Такі дії Радянської влади відштовхнули від неї значні верстви селянства. Становище погіршувалося податковою політикою більшовиків. Основний тягар податку ліг на середняцькі і заможні верстви села, що дедалі більше підривало економіку індивідуальних господарств.

Органи ДПУ уважно стежили за настроями селянства Криму протягом 20-х років і доносили Кримському обкомові РКП (б) - ВКП (б). Ці секретні політзведення спростовували тезу про єдність усіх селян відносно соціалістичних перетвореннь в економіці, бо лише бідняцько-батрацькі верстви кримського селянства в цілому позитивно ставилися до політики більшовиків.

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Таким чином, проведене наукове узагальнення проблем соціально-політичного розвитку кримського села 1920-х років демонструє неспроможність політики партійних і радянських органів у вирішенні аграрного питання як у Кримській АРСР, так і у масштабах всієї країни. Основні з них такі:

- Політика Радянської влади, яка проводилася в кримському селі, не тільки не відповідала інтересам найбільш хазяйновитої і працелюбної частини селянства, а була їм відверто протилежна. Це обумовило негативне ставлення більшості сільського населення Криму до заходів, які проводилися у продовольчій, податковій і земельній сферах.

- Основне гасло більшовиків «земля - селянам» по суті ніколи не було ленінським, оскільки його висунула есерівська партія. Ленінсько-більшовицька програма з аграрного питання передбачала націоналізацію всієї землі в країні і утворення на базі конфіскованих поміщицьких маєтків великих радянських господарств під контролем бідняцько-батрацьких Рад. Цю программу більшовикі поклали в основу своєї політики щодо селянства Криму.

- Аналіз соціально-політичного становища кримського села свідчить, що розпочаті Леніним перетворення економіки села на соціалістичних засадах були продовжені Сталіним, який не вніс в ленінську теорію і практику кардинальних змін, а лише довів їх до логічного завершення: ліквідації індивідуального селянського господарювання та створення колгоспно-радгоспної системи.

- Проголосивши на VШ з'їзді РКП (б) в 1919 році новий курс на створення і зміцнення союзу робітничого класу з середняками, в реальній практиці, як свідчить аналіз матеріалів Криму, до кінця 20-х років більшовизм продовжував спиратись головним чином на бідняцько-батрацькі верстви села, що вносило в політику і в практичні дії більшовиків суперечливість і непослідовність. Вони стали головною причиною кризи кримського сільського господарства, яка проявилася в 1928-1929 роках. На прикладі Криму видно, як незважаючи на перехід до нової економічної політики, партійне і радянське керівництво постійно збивалось на шлях командування і адміністрування відносно заможних селян і всіх непманських елементів села, сприяло посиленню процесу класової диференціації на селі, віддавало перевагу політичним інтересам держави над економічними. Розширивши можливості оренди землі та застосування найманої праці в сільському господарстві в середині 20-х років, владні структури в подальшому різко звузили їх економічними і адміністративними заходами.

- Організуючи наступ бідняцьких елементів села проти «куркулів», органи влади довільно формулювали критерії їх визначення, за основу бралися кількісні показники господарства. В розряд куркульських потрапляли не тільки заможні обійстя, а й бідняцькі, які відмовились від підтримки Радянської влади.

- Щоб забезпечити так званий «соціальний захист» держави диктатури пролетаріату від політичних зазіхань представників колишніх експлуататорських класів та сучасних непманів, значно розширюється категорія осіб, обмежених в громадянських правах, - «позбавленців». Інститут «позбавленців» став символом радянської держави 20-х років, початком масових політичних репресій в СРСР.

- Проведене дослідження не підтверджує обгрунтованості висновків радянских дослідників про те, що в 20-і роки були нібито створені всі необхідні передумови для переходу до суцільної колективізації села. Досвід кримського села доводить цілком інше: основна маса селянства продовжувала вести своє індивідуальне господарство і негативно ставилася до ідеї колективізації. Лише бідняцько-батрацька частина села склала кістяк перших колгоспів.

- Спираючись у проведенні своєї політики в селі на бідняцько-батрацькі елементи, кримські органи влади надавали їм всіляку політичну й економічну підтримку. З цієї причини біднота виявлялась в кращому матеріальному становищі, ніж малопотужні селянські господарства, не була зацікавлена в розширенні посівів і підвищенні урожайності.

- Історичний досвід доводить, що безмежне втручання держави у сферу селянської економіки призводить до сумних результатів. Це видно на прикладі Кримської АРСР в 20-і роки. Прагнення Радянської влади підпорядкувати приватний селянський інтерес державному виявилося протиприродним. Сільське господарство Криму в даний період не прогресувало, а було відкинуте назад.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації:

1. Горюнова Е.А. Некоторые аспекты аграрной политики в Крыму (1921-1927 годы.) // Культура народов Причерноморья. - 1997. - №1. - С. 8-11.

2. Горюнова Е.А. Межселенное и внутриселенное землеустройство в Крыму в 20-е годы XX века //Культура народов Причерноморья. -1997. - №1. - С. 102-106.

3. Горюнова Е.А., Дементьев Н.Е. Об одном из “белых пятен” советской истории Крыма // Культура народов Причерноморья. - 1997. - №2. С. 140-143.

4. Горюнова Е.А. К вопросу об аграрной политике властных органов Крыма в 1920-е годы // Культура народов Причерноморья. - 1998. - №3. - С. 127-130.

5. Горюнова Е.А. О политических настроениях крымского крестьянства в 1920-е годы // Культура народов Причерноморья. - 1998. - №3. - С. 324-327.

6. Горюнова Е.А., Дементьев Н.Е., Чебанова А.В. Мероприятия органов власти Крыма по регулированию поземельных отношений в деревне в 1920-е годы // Культура народов Причерноморья. - 1999. - №5. - С. 194-203.

Тези доповідей

7. Горюнова Е.А., Дементьев Н.Е. Некоторые аспекты аграрной политики в Крыму (1921-1927гг.) // Проблемы материальной и духовной культуры народов Крыма и Северного Причерноморья от античных времен и до наших дней. - Симферополь, 1996. - С. 21-22.

Горюнова Є.О. Соціально-політичні процеси в селі Кримської АССР 1920-х років. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07. 00. 01. -Історія України. - Запорізький державний університет, Запоріжжя, 1999.

У дисертації аналізуються наслідки аграрної політики більшовицької партії у кримському селі протягом 1920-х років. Висвітлюються заходи органів Радянської влади щодо вирішення земельного питання та регулювання поземельних відносин на селі, розшарування селянської маси, протиставлення бідняцько-батрацьких елементів заможним верствам, обмеження господарських можливостей останніх. Розглядаються національні моменти у земельній політиці владних органів Кримської АРСР, їх вплив на міжнаціональні відносини у республіці. Характеризуються репресії органів влади щодо селянства, його політичні настрої.

Ключові слова: Кримська АРСР, соціально-політичні процеси, неп, орендні відносини, наймана праця, поміщики, куркулі, середняки, бідняки, батраки, «позбавленці».

Горюнова Е.А. Социально-политические процессы в деревне Крымской АССР 1920-х годов. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07. 00. 01 - История Украины. - Запорожский государственный университет, Запорожье, 1999.

В диссертации анализируются последствия аграрной политики большевистской партии в крымской деревне, проводившейся на протяжении 1920-х годов. Освещаются меры органов Советской власти по разрешению земельного вопроса и регулированию поземельных отношений в деревне, расслоению крестьянской массы, противопоставлению бедняцко-батрацких элементов зажиточным слоям, ограничению хозяйственных возможностей последних. Рассматриваются национальные моменты в земельной политике властных органов Крымской АССР, их влияние на межнациональные отношения в республике. Характеризуются репрессии органов власти в отношении крестьянства, его политические настроения.

Ключевые слова: Крымская АССР, социально-политические процессы, нэп, арендные отношения, наемный труд, помещики, кулаки, середняки, бедняки, батраки, “лишенцы”.

Goryunova Y.A. Social - political processes in village of Crimean Autonomy Soviet Socialist Republic in 1920-th years. - Manuscript.

Thesis for a Candidate's degree by speciality 07. 00. 01. - History of Ukraine. - Zaporozhye state university, Zaporozhye, 1999.

The dissertation is devoted to the important problem of the Ukrainian history. It is a complex research of social and political processes that occurred in the Crimean village during the 1920-th years. The author on the basis of huge quantity of an archival material analyses all spectrum of social, economic, national and political problems, were determined of destiny of peasantry in Crimea.

In research on an example of agrarian sector of Crimea ASSR the realization in life of new economic policy is detailed covered development of the money relations on the village, expansion of opportunities of the rent of ground and hiring of a labor. These measures promoted fast growth of agricultural manufacture. The agrarian policy of the Soviet authority is analysed and the obvious contradictions between proclaimed of Bolsheviks by principles of new economic policy and real communistic by practice of the management of economic, political and social processes in the village are revealed.

In the dissertation critical estimation of a theoretical and practical heritage of Lenin is given to work on a ground question and the conclusion about inconsistency of communistic policy in an agrarian question is made. The author, as a result of the detailed analysis of Lenin's and Stalin's practice of realization of the peasant program in the country question in its real embodiment with reference to Soviet village of the 1920-th years, makes a conclusion about their identity.

The research convincingly proves, that Lenin's the agrarian policy per 20 years has appeared inefficient: the interests of peasantry were subordinated to state interests. The most enterprising part of the Crimean peasantry was deprived opportunities to develop the economy which has been knocked down by the high taxes, often section of ground and threat of deprivations of the ground areas. In too time poor layers of the village received state support, were released from the taxes and were not engaged at all in conducting their economy. All this was by the reason of crisis in village economy of the Crimea at the end of the 20-th years, a consequence that has become failure of economic methods of managing and returning to the force system, checked up during Civil war, of management.

In the dissertation the process of a social stratification of peasantry and, as a consequence it, kindling amplifications of struggle in the village, that undermined the economic foundations and did not promote the at all not further development of an agriculture are detailed considered. The antiscientific system of definition of landowner of economy has become the reason of irreparable consequences: under a category of the rich landowners got the average, and sometimes the poor peasants which have refused to support the Soviet authority. As a result of repeated reconsideration of norms ground plots of the peasants, often resettlements of the peasants, erroneous tax policy of imperious bodies the Crimea peasant did not manage to feel by the owner on the ground.

In the dissertation the national aspects of the ground policy of imperious bodies USSR and Crimean ASSR and their influence on the international attitudes are analysed. The author judges inconsistency and discrepancy national distributions of ground that resulted in kindling national hostility among the inhabitants of a multinational peninsula. This question is especially sharp has risen in connection with resettlement in Crimea of the Jews from other regions USSR and allotment with their ground areas with the purpose of familiarizing with conducting an agriculture within the framework of the nation-wide program.

In the research the special attention is given to the analysis of a political condition Crimean village, analysis of political repression of the 1920-th years against the Crimean peasantry. In that time was created the institute of «deprived «, that is persons deprived suffrages, they haven't opportunities really to participate in political life of the country. The measures of social protection of the Soviet state from the persons, not supporting the Soviet authority, as a matter of fact businesses were directed against basic weight of the average peasant, which instead of promised earlier by Bolshevik of freedom has received absence of the political rights.

By analyzing all complex of processes of a reorganization of Crimean village in spirit of socialist transformations, the author comes to the important conclusion that carried out in the village the politics of the Soviet authority incompatible to economic needs of an individual economy, not only did not correspond to interests of the most economic part of peasantry, but also was directly opposite to them. It has caused the negative relation of the majority of the country population of the Crimea to carry out measures in ground, food, tax and social spheres.

The basic conclusion of the dissertation is reduced that the Soviet authority has not decided main problems of the peasants and has made serious crimes against peasantry. Bolsheviks nationalized ground, have concentrated all completeness of political authority in the hands, by force forced peasantry to follow them to a prime target - socialism.

Key words: Crimean ASSR, social-political processes, the New Economic Policy, rent relations, wage labor, landowners, the rich peasants, average peasants, poor peasants, hired agricultural workers, «deprived».

Размещено на Allbest.ru