Зимівниківська культура раннього мезоліту Лівобережної України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна Академія наук України

Інститут археології

ГАВРИЛЕНКО ІГОР МИКОЛАЙОВИЧ

УДК 930. 26 (4 Укр.)

Зимівниківська культура раннього мезоліту Лівобережної України

Історичні науки - 07. 00. 04 - археологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Київ - 1999

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі археології кам'яного віку Інституту археології Національної Академії наук України.

Захист відбудеться “ 27 ” квітня_1999 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26. 234. 01 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук при Інституті археології НАН України за адресою:

Загальна характеристика роботи

зимівниківська культура мезоліт

Актуальність теми. За більш ніж віковий період, що поминув з моменту виявлення перших на теренах всієї Східної Європи мезолітичних стоянок, Україна стала одним з найповніше вивчених її регіонів. Та попри значні успіхи існує ряд проблем, пов'язаних з недостатньою дослідженістю періоду раннього мезоліту в цілому, а також окремих територій і культур.

До числа останніх належить зимівниківська культура, осмислення якої почалося порівняно недавно. Її вивчення дозволяє відтворити ранньомезолітичну історію Середнього Подніпров'я та басейну Сіверського Донця і певною мірою ліквідувати на археологічній карті “білу пляму” в межах басейнів рік Сули, Хоролу, Псла та Ворскли.

Відкриття ж і дослідження стоянки В'язівок 4а, котра за масштабністю отриманих матеріалів та їх інформативністю стає в один ряд з найяскравішими фінальнопалеолітичними та мезолітичними пам'ятками України, створює можливість реконструкції соціально-економічних процесів, що відбувалися на початку голоцену, перевірки деяких теоретичних положень і уточнення методів історичних реконструкцій в первісній археології. Нагальною потребою дня є залучення до наукового обігу матеріалів стоянки та їх інтерпретація на широкому тлі мезоліту Східної Європи.

Отже поява роботи зумовлена недостатньою вивченістю зимівниківської культури, необхідністю в узагальненні накопичених матеріалів та ретельному аналізі результатів останніх досліджень.

Предметом дослідження виступає коло пам'яток раннього мезоліту Середнього та Нижнього Подніпров'я і басейну Сіверського Донця, а також сукупність отриманих з них артефактів.

Завдання роботи полягає у введенні до наукового обігу нових археологічних матеріалів, всебічному аналізі та порівнянні зимівниківських комплексів, окресленні хронологічних та територіальних меж існування спільноти, простеженні локальних особливостей крем'яної індустрії та її еволюції в часі. Крім того, опрацювання зимівниківських комплексів, виявлених у чітких стратиграфічних умовах, надає змогу по-новому атрибутувати деякі раніше отримані колекції або ж відокремити ранньомезолітичний компонент у змішаних збірках. Кінцевою метою дослідження є прагнення шляхом використання комплексного аналізу різноманітних джерел з максимально можливою повнотою охарактеризувати зимівниківську культуру, визначити її місце в мезоліті Східної Європи, а також реконструювати соціально-економічні умови існування її носіїв.

Методика дослідження базується на системному підході до аналізу археологічних пам'яток, який передбачає використання типологічного, порівняльного, статистичного та планіграфічного методів, залучення даних природничих наук. Реконструкція соціально-економічного розвитку зимівниківської людності стала можливою завдяки застосуванню методики етно-археологічного моделювання.

Теоретичні засади роботи складають розробки мезолітознавців, етнографів, істориків первісності, палеогеографів, геологів, палеозоологів та палінологів, представників інших природничих наук. Аналіз зимівниківської культури здійснено у відповідності до концепції археологічної культури як етно-соціального утворення та розробок з теорії етносу. Теоретичним підгрунтям соціально-економічних реконструкцій виступає розуміння єдності історичного розвитку людства та його значної залежності від природного оточення.

Джерельну базу дисертації складають результати стаціонарних розкопок, розвідувальних досліджень та опубліковані дані М.Я. Рудинського, М.В. Сібільова, О.В. Бодянського, В.М. Даниленка, Д.Я. Телегіна, Д.С. Цвейбель, А.П. Савчука, В.І. Непріної, О.Ф. Гореліка, Д.Ю. Нужного та інших фахівців. З відомих на сьогодні зимівниківських пам'яток найбільш виразні колекції дали стоянки Зимівники І/2, 3, Сабівка, о. Сурський V, Загай I. Значні за обсягом матеріали отримані в ході розкопок автором стоянки В'язівок 4а.

Наукова новизна роботи. Дисертаційне дослідження узагальнює всі наявні дані з проблематики зимівниківської культури. Вперше вводяться в науковий обіг результати розкопок стоянки В'язівок 4а, уточнюється культурна атрибуція та хронологічна позиція ряду відомих пам'яток. На широкому тлі мезоліту Східної Європи окреслено етнокультурне та хронологічне місце зимівниківської спільноти, робиться спроба реконструювати соціально-економічний розвиток мисливських племен раннього голоцену, що заселяли сучасну лісостепову та північно-степову смуги.

Практична значимість. Окремі висновки і положення здійсненого дослідження можуть бути використані для підготовки узагальнюючих наукових робіт з давньої історії та археології України, розробки спецкурсів та лекцій в учбових закладах країни, складання Зводів пам'яток історії та культури для областей Середнього Подніпров'я, басейну Сіверського Донця та Приазов'я, тематичних археологічних карт, а також для подальшої розробки проблем соціально-економічного та етнокультурного розвитку в кам'яному віці.

Особистий внесок здобувача у роботах, опублікованих у співавторстві з Л.Л. Залізняком, В.І. Непріною, В.Ю. Коєном, О.Б. Супруненком, полягає в опрацюванні матеріалів стоянки В'язівок 4а, визначенні їхнього етнокультурного та хронологічного місця, уточненні датування зимівниківської культури, характеристиці локальної специфіки комплексів, виявлених на заході ареалу поширення спільноти.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації виносилися автором на розгляд наукової громадськості у виступах та доповідях на міжнародних (Харків, 1995), всеукраїнських (Переяслав-Хмельницький, 1996) і регіональних (Донецьк, 1995; Полтава, 1989; 1997) конференціях та наукових читаннях, засіданнях відділу археології кам'яного віку Інституту археології НАН України. Результати дисертації відображені у 9 публікаціях: в тому числі статті у наукових журналах - 3, у збірниках наукових праць - 3, матеріалах і тезах конференцій - 3.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, 5 розділів (з підрозділами), висновків, списку використаних джерел, таблиць та ілюстрацій (у двох додатках). Обсяг дисертації: текст - 178 с., список використаних джерел - 22 с. (345 найменувань), перелік скорочень - 1 с., таблиці та ілюстрації - 42 с.

Основний зміст роботи

У вступі обгрунтовується актуальність дослідження, формулюється мета та основні завдання роботи, аналізується джерельна база, методика й методологія вивчення проблеми, теоретичні засади дослідження, визначається наукова новизна та практичне значення дисертації, вказуються дані про апробацію результатів та основні положення роботи, що виносяться на захист, її структуру й обсяг.

Розділ I. Історіографія питання.

Виділенню зимівниківської культури передував тривалий період накопичення матеріалів. Перші пам'ятки, в колекціях яких згодом було вилучено зимівниківський компонент, почали досліджуватися ще в 1920-ті рр. Та обмеженість джерелознавчої бази довго заважала помітити своєрідність одних або ж змішаність інших збірок і їх відносили до краще вивчених на той час археологічних спільнот.

Лише опрацювання комплексів стоянки Зимівники I на Луганщині дозволило О.Ф. Гореліку (1984) порушити питання про необхідність виділення в мезоліті басейну Сіверського Донця та Приазов'я нового типу пам'яток. Д.Ю. Нужний (1986) помітив подібність цих матеріалів знахідкам з о. Сурський V і зблизив з ними ряд відомих стоянок Надпоріжжя та Подонців'я.

О.Ф. Горелік вбачав аналогії зимівниківській групі в матеріалах чохської культури Кавказу. Спостереження за відмінностями крем'яної індустрії нижнього, датованого пребореалом, і 2-го комплексів Зимівників лягли в основу періодизаційної схеми розвитку групи, яка, як він вважав, прийняла участь у формуванні донецької культури і згодом сама відчувала зворотні впливи.

Деякий час пам'ятки типу Зимівники I, о. Сурський V та В'язівок 4а розглядалися окремо. Однак з початку 1990-х рр. дослідникам вдалося прийти до узагальненого розгляду всіх зимівниківських матеріалів, що дозволило з'ясувати багато раніше невирішених питань. Так, Д.Ю. Нужний (1992) окреслив просторові та часові межі існування культури, синхронізував її ранні прояви з фінальноплейстоценовими шан-кобинською, свідерською культурами та пам'ятками типу Білолісся, навів узагальнений опис зимівниківської крем'яної індустрії, підкреслюючи її близькість пісочнорівській, ієнєвській та усть-камській спільнотам східноаренсбурзької традиції. Крім того, він зупинився на технології виготовлення і проблемі використання властивих культурі мікролітів, відмітив особливості пам'яток різних регіонів.

В.Ю. Коєном була запропонована інша схема розвитку в'язівоцької, за його назвою, культури. Її пам'ятки набули поширення в Подніпров'ї в кінці алерьоду - на початку пребореалу в результаті інфільтрації з Криму частини шан-кобинського населення і в свою чергу при можливому впливі аренсбурзьких племен виступили генетичним підгрунтям пісочнорівської культури.

В.О. Манько територію поширення зимівниківської культури обмежив Північно-Східним Приазов'ям і запропонував гіпотезу про можливість виникнення її індустрії на місцевій приазовській палеолітичній основі в результаті технологічного стрибку, стимульованого поганою якістю кременю. Сабівка та Зимівники І/3, які представляли ранній етап культури, вважалися одними з перших у Східній Європі комплексів з геометричними мікролітами. З міграцією частини зимівниківського населення в північному й західному напрямках він пов'язав генезу Пісочного Рову та Ієнєво. Дослідник вважав, що спільнота існувала аж до раннього атлантикуму включно і була асимільована носіями донецької культури.

В пізніших працях О. Ф. Гореліка територіальні рамки явища окреслені Північно-Східним Приазов'ям, хронологічні - 8-5 тис. до н. е. Охарактеризовано топографію стоянок, крем'яну індустрію, житла, господарство. Вказано на контакти з населенням пам'яток типу хут. Шевченко, донецької, кукрецької, нащадками гірськокримської та осокорівської культур. Виділено два етапи розвитку. Відзначено, що докладно дальша доля спільноти не з'ясована.

Л.Л. Залізняк синхронізував перші прояви культури з пізньодріасовими пам'ятками типу Білолісся, а в цілому датував пребореалом-бореалом, розділяючи її розвиток на два етапи. На його думку, культура сформувалася на основі пам'яток типу Борщево ІІ. Впливи ж фінальнопалеолітичної красносільської культури зумовили відщеповість її індустрії та своєрідність мікронабору. Вчений заперечив можливість участі зимівниківської людності в генезі Пісочного Рову, оскільки обидві спільноти розвивалися в умовах взаємовпливів приблизно одночасно. Участь зимівниківської культури у виникненні донецької мезолітичної визнавалася цілком ймовірною.

Л.Л. Залізняком та І.М. Гавриленком і в статтях останнього при характеристиці культури звернуто увагу на локальні відмінності пам'яток західної частини ареалу, зумовлені контактами з пісочнорівською спільнотою. Уточнено періодизацію розвитку культури. Підтверджено думку про її генезу на базі пам'яток типу Борщево II під впливами Красносілля та про можливість участі у формуванні донецької культури. Здійснено спробу реконструкції господарства та способу життя мисливців ранньоголоценового лісостепу.

Розділ II. Природні умови фінального плейстоцену-раннього голоцену.

Ареал поширення пам'яток зимівниківської культури згідно геоморфологічного поділу охоплює простори Придніпровcької низовини, південно-західні відроги Східноєвропейської височини, західні частини Донецької та Приазовської височин, а долиною Дніпра сягає північної частини Причорноморської низовини. За сучасним ландшафтним районуванням ці території входять у дві зони: Середнє Подніпров'я займають ландшафти лукостепового типу з включеннями лісостепових ділянок, Надпоріжжя, басейн Сіверського Донця та Приазов'я - північно-степові ландшафти. Оскільки в районах Приазовського підвищення та Донецького кряжу роль лісостепових утворень завжди була досить помітною, останній часто включають до зони лісостепу.

Встановлено, що рослинний покрив Подоння і Подніпров'я, подібні під час достатньої зволоженості, відрізнялися в аридні періоди внаслідок зростання континентальності клімату в східному напрямку. Тож наявні детальні палеоландшафтні реконструкції, виконані для басейну Дону, дозволяють екстраполювати отримані дані на окреслену територію і припускати, що в ранньому голоцені її займала лісостепова рослинність з відповідним складом фауни.

За даними палінології в південній частині басейну Сіверського Донця та Північно-Східного Приазов'я в кінці плейстоцену домінувала степова рослинність ксеротичного типу в поєднанні з рідкими сосново-березовими лісами. У фауні переважали крупні стадні тварини: первісний зубр, широкопалий кінь. В ранньому голоцені підвищення та вододіли займала степова рослинність, в понижених частинах рельєфу, в долинах річок та балок росли сосна, береза, вільха. У складі фауни зустрічалися зубр, тарпан, благородний олень. Вивчення розрізів Зимівників I та Сабівки показало, що ранньомезолітичні матеріали залягають в шарах грунтів лісостепового типу з ознаками вологості клімату на період їх утворення, відкладення яких відбулося в окремі стадії пребореалу та бореалу.

За матеріалами В'язівка 4а лісостепові ландшафтні умови з впевненістю реконструюються для ранньоголоценового Середнього Подніпров'я. Культурний шар стоянки залягає у похованому грунті, що сформувався під листяним лісом за вологого і досить теплого клімату. Фауна представлена кістками типових мешканців прирічкових лісів раннього голоцену - бобра, благородного оленя, бика, лося, вовка, лисиці, зайця. Рештки коня, який віддає безсумнівну перевагу степу, хоча здатний існувати і в лісостепових умовах, можуть свідчити про значні ділянки степів на вододільних плато.

Тож, в ранньому голоцені Середнє Лівобережжя Дніпра і басейн Сіверського Донця входили до лісостепової природно-ландшафтної зони. Листяні ліси в долинах річок заселяли представники лісового фауністичного комплексу, що трималися поодинці або невеликими групами. А на зайнятих степовими біоценозами вододілах і підвищеннях знаходили гарні умови для проживання стада степових тварин.

Похолодання в кінці бореалу, яке розпочалося близько 8300 років тому, в долині Дону проявилося у зменшенні в лісах ролі широколистих порід та більшій ксерофітизації трав'янистих і чагарникових співтовариств. Це свідчить, що в більш південних областях відбувалася аридизація клімату. Сліди останньої на межі бореалу-атлантикуму зафіксовані в середній течії р. Осколу. За своїми наслідками цей процес розглядається фахівцями як палеоекологічна криза, спричинена різкою аридизацією клімату та поширенням процесів опустелювання далеко на північ. Водночас похолодання клімату в лісовій смузі майже не вплинуло на місцеву флору та фауну.

Розділ III. Пам'ятки зимівниківської культури.

Розгляд зимівниківських пам'яток здійснено у відповідності до положення, що для характеристики матеріальної культури певної етнічної групи придатні далеко не всі комплекси. Дрібні збірки можуть давати статистично викривлену картину, адже випадковість вибірки зростає зі зменшенням її чисельності. Змішані колекції мають використовуватися лише як фонові, потребують ретельних співставлень з безумовно “чистими” представницькими комплексами і не повинні залучатися для обгрунтування гіпотез та висновків.

В першу чергу проаналізовано матеріали стоянки В'язівок 4а. Ця добре стратифікована пам'ятка дала не лише виразну і численну колекцію крем'яних виробів, зразки кістяних та кам'яних знарядь, фауністичні рештки, але й залишки житлових та господарських об'єктів, окремі витвори мистецтва. Крім того, представницькі комплекси походять зі стоянок Сабівка I, Зимівники I, о. Сурський V, Загай I, Анастасівка. Невеликі збірки отримані з пунктів Дніпровець, Мозоліївка, Шульгівка, Сабівка II.

Порівняння з виразними колекціями дозволяє вилучити зимівниківський компонент в матеріалах стоянок Ігрень, ур. Попів мис, Ямбург, Ворона I, о. Виноградний, Василівка-Прогон, Кремінна Гора, Рогалик I (Якимівка), Петропавлівка, Врубівка 1.

Розділ IV. Місце зимівниківської культури в мезоліті Східної Європи.

Крем'яна індустрія зимівниківських стоянок характеризується широким застосуванням відщепових заготовок при виготовленні знарядь. Питома вага платівок серед неретушованих скалок складає в середньому 16%, поміж речей з вторинною обробкою - 37%.

Серед нуклеусів численні невеликі недбало ограновані одно- та двоплощадкові призматичної й пірамідальної форми з косими або прямими площадками. Поширені багатоплощадкові ядрища та, меншими серіями, дископодібні нуклеуси радіального розщеплення.

Досить своєрідні зимівниківські мікроліти. Це, насамперед, симетричні та асиметричні високі й середньовисокі часто з увігнутими бічними круторетушованими окрайками трапеції, великі та дрібні. Менш численні низькі трапеції та середньовисокі сегменти. Деякі трапеції й сегменти обрисами нагадують трикутні вкладені, трапляються й справжні трикутники. Значна частина геометричних мікролітів сформована на відщепах.

Поміж негеометричних форм серійні сегментоїдні платівки з затупленою спинкою. Трапляються окремі платівчасті вістря з виділеним черешком. Поодинокі косі вістря, платівки зі скошеним кінцем та відщепи з обрубаною крутим ретушуванням однією окрайкою вірогідно є напівфабрикатами трапецій.

До складу скребачок входять вироби кінцевих, в тому числі подвійних, та кінцевобічних типів на вкорочених платівках і платівчастих відщепах, а також відщепові скребачки, серед яких, крім кінцевих та кінцевобічних, поширені підокруглі та округлі. Останні часто мали дрібні розміри.

Заготовками різців були головним чином відщепи і уламки, рідше платівки. Переважають бічні різці. Дещо менше кутових. Серед кутових платівчастих присутні сформовані на зламах скалок. Не становлять виразної серії серединні та серединно-кутові різці.

У відщепів з вторинною обробкою напівкрута, інколи підгострювальна ретуш вкриває бічні окрайки, зрідка кінці. Між нечисленних ретушованих платівок спеціально оформлених знарядь мало. Скобелі морфологічно стійких груп не утворюють. Питома вага перфораторів, сокир, відбійників, ретушерів мізерна. Форма грубих двобічно оббитих сокир типу транше диктувалася обрисами заготовок.

Переважання відщепових заготовок та їх товщина передбачали застосування при виготовленні знарядь обрубуючого краї скалок крутого та напівкрутого ретушування. Інші види ретуші розповсюдження майже не отримали. При виробництві мікролітів використовувалися прийоми мікрорізцевої та псевдомікрорізцевої техніки.

Коло аналогів зимівниківській індустрії обмежується матеріалами більш північних та північно-східних постаренсбурзьких культур лісової зони Східної Європи, з яких територіально найближчі пісочнорівська та усть-камська.

Локальні варіанти. Зимівниківські стоянки Надпоріжжя та Нижнього Подніпров'я (Сурський V, Анастасівка) відрізняє менша відщеповість, найвищі показники платівчастості, присутність низьких трапецій, окремі з яких подібно осокорівським мають ретушовану виїмку на верхній основі, а також середньовисоких сегментів.

В західній частині ареалу (Загай І, В'язівок 4а) зростає асиметричність трапецій і трикутників. Різці та скребачки В'язівка 4а близькі за типом пісочнорівським. Крім того, на стоянці домінують нуклеуси з однією прямою площадкою, тоді як в Сабівці, Зимівниках I/2 - двоплощадкові ядрища, більшість з яких мали косі відбивні площадки. Проте на пам'ятках басейну Сіверського Донця не зустрінуті сегментоїдні вістря з затупленою спинкою.

Зазначені відмінності пояснюються контактами зимівниківського населення з людністю інших культур: на півдні ареалу - з носіями осокорівської традиції у її найпізніших проявах, на заході, поблизу вододілу Десни і Сули - пісочнорівської культури.

Виділені три локальні варіанти за найбільш представницькими комплексами названо сурсько-острівським (пам'ятки Надпоріжжя та Нижнього Дніпра), сабівським (басейн Сіверського Донця) та в'язівоцьким (лісостепове Лівобережжя Дніпра).

Кістяні вироби зимівниківської культури представлені проколками, виготовленими на одному з кінців трубчастих кісток дрібних тварин, лощилами з заокругленою і заполірованою з обох боків робочою окрайкою, долотами з розколотих великих трубчастих кісток, голкоподібними наконечниками з овальним чи підпрямокутним перетином стрижня, конічними або дещо сплощеними вістрям та насадом. Частина цих речей, вірогідно через конструктивну простоту та універсальність прийомів виготовлення, має широке коло аналогів. Разом з тим окремі типи знарядь, відомі також в матеріалах лісової зони, не мають паралелей в пам'ятках культур пізнього палеоліту-мезоліту, пов'язаних зі степовою зоною України і Гірським Кримом.

Витвори мистецтва. Окремі кістяні вироби в'язівоцької стоянки прикрашали вигравійовані зигзагоподібні лінії, різнонаправлені жмутки ліній, вписаний в овал прямокутник. Стилістично й за технікою нанесення вони виконані в типовій для мезоліту манері.

Будівельні традиції зимівниківського населення найповніше розкривають матеріали В'язівка 4а. Конструктивно всі житла стоянки дуже подібні, а відрізняються лише за площею. В плані їх котловани мали неправильно-підокруглу форму. Максимальна потужність заповнення близько 30 см. Інтенсивність його забарвлення поступово зростала в напрямку від периферії до більш заглибленого центру і в придонній частині відкладів.

Центральні частини котлованів являли собою майже чорні від вуглистої сажі овальні плями діаметром до 2 м і потужністю до 10 см, в яких інколи вдавалося зафіксувати лінзу прокалу.

Скоріше всього, ці житла являли собою округлі в плані злегка заглиблені в землю, вкриті дерном, берестом чи шкурами каркасні конічні конструкції у вигляді чумів. Схоже, подібна споруда існувала на стоянці Загай І.

Як тимчасові укриття з використанням каміння могли зводитися вітрові заслони (Зимівники I/3).

На стоянці В'язівок 4а поруч з житлами виявлені господарські ями, призначені, судячи з їх заповнення, для зберігання риби.

Хронологія та періодизація. Для розробки цих питань важливе значення має отримана для В'язівка 4а серія радіовуглецевих визначень. Згідно них стоянка датована пребореальним часом. Її культурний шар залягав у товщі похованого ранньоголоценового важко-суглинистого грунту (визначення д. г. н. Ж.М. Матвіїшиної), що підстилався світлим лесоподібним причорноморським суглинком.

Тож Сабівка і Зимівники I/3, культурні шари яких приурочені, відповідно, до межі причорноморського лесу й викопного грунту та до покрівлі карбонатного бурого суглинку пізньопричорноморського часу, можуть відноситись ще до пізньодріасового періоду, принаймні до рубежу плейстоцену-голоцену.

Зимівники І/3, Сабівка, Сурський V демонструють найбільш архаїчні риси індустрії. Вироби цих стоянок вирізняються значними розмірами та грубістю форм, індустрія загалом - відщеповістю, хоча рівень платівчастості був дещо вищим, ніж у пізніших комплексах. Платівки ограновувалися недбало. Пізньопалеолітичний вигляд мають скребачки та різці. Останні - здебільшого ретушні на неправильних грубих платівках, хоча значну роль відіграють і кутові. Серед скребачок переважають кінцеві на платівчастих відщепах, невеликою кількістю представлені кінцеві на платівках та подвійні.

Дальший напрямок розвитку культури демонструють Загай та В'язівок 4а. Їх індустрія характеризується зростанням відщеповості. Виготовлені на невеликих відщепах скребачки та різці набувають виразний мезолітичний вигляд. Поширюються підокруглі та округлі скребачки. В групі різців на перше місце висуваються кутові. При цьому дещо менша асиметричність трапецій, наявність виразної серії симетричних та асиметричних сегментів, численність різців на грубих “палеолітичних” платівках в комплексі Загаю свідчать про його дещо старший вік порівняно з В'язівком 4а.

Тож в розвитку культури виділяються два етапи, хронологічні рамки яких охоплюють: сабівський - рубіж фінального плейстоцену-раннього голоцену, в'язівоцький - пребореал та бореал.

Таке датування дозволяє синхронізувати зимівниківську культуру з пізніми осокорівськими пам'ятками типу Царинки та генетично з ними пов'язаними ранніми донецькими комплексами типу Тепла, пісочнорівською спільнотою і водночас вказує на неможливість контактів, про які писали окремі автори, з носіями фінальноплейстоценових свідерської та шан-кобинської культур і пам'яток типу Білолісся, як і з пізнішими пам'яткам типу хут. Шевченко.

Походження культури. Присутність в ряді комплексів (В'язівок 4а, Загай, Сурський V тощо) вістер з затупленим краєм видовжених і сегментоїдних обрисів типу федермесер ріднить спільноту з пам'ятками типу Борщево ІІ, поширеними у фіналі палеоліту на Дону і, схоже, в Подніпров'ї. Та пов'язати генезу культури лише з цим угрупованням неможливо. Технологія, спрямована на виготовлення вказаних вістер, не отримала в ній дальшого розвитку. А зимівниківські трапеції, з потребою виробництва яких змінився й весь характер індустрії, не могли виникнути на цій основі.

Близькість зимівниківської та пісочнорівської, ієнєвської, гренської, усть-камської індустрій свідчить, що вони продовжили технологічний розвиток східного Аренсбургу. Схоже, поширення лісів на межі плейстоцену та голоцену спонукало населення Середнього Подніпров'я, Надпоріжжя та басейну Сіверського Донця звузити коло використання сегментоїдних вістер із затупленою спинкою, що слугували наконечниками загостреного типу. Набагато краще в нових умовах полювання проявляли себе скісно- та поперечнолезові вістря стріл у вигляді високих та середньовисоких трапецій, які виникли на базі аренсбурзьких черешкових наконечників.

Відсутність в зимівниківських комплексах перехідних форм від останніх до трапецій та переважання симетричних мікролітів над асиметричними свідчить, що ідея трансверсального наконечника стріли була запозичена цією людністю з північніших територій, де і відбувалася відповідна трансформація мікронаборів.

Оскільки постаренсбурзькі традиції виготовлення трансверсальних вістер не вимагали технологічно довершених заготовок, отриманого імпульсу було достатньо, щоб подальший розвиток зимівниківської індустрії відбувався в напрямку відщеповості та зростання ролі крутого ретушування.

Історичні долі зимівниківської людності. Зміна етнокультурної ситуації на півдні й сході України при переході до пізнього мезоліту вірогідно пов'язана з пізньобореальною аридизацією клімату. Деградація під наступом степу лісових елементів в межах лівобережної лісостепової зони підірвала економічну базу племен зимівниківської культури, призвела до розпаду спільноти.

Водночас скорочення біомаси степів змусило частину кукрецького і шпанського населення мігрувати зі степового Надчорномор'я та Криму в північному напрямку. З Надпоріжжя і Нижнього Подніпров'я зимівниківська людність, схоже, була витіснена кукрецькою. А в Середньому Подніпров'ї та басейні Сіверського Донця вона разом зі шпанським населенням прийняла участь у формуванні донецької культури, представленої до того пам'ятками типу Тепла.

Цим пояснюється зміна в інвентарі донецької спільноти на ранньоатлантичному етапі розвитку (пам'ятки типу хут. Шевченко) домінуючих типів мікролітів. Поруч з низькими та середньовисокими симетричними трапеціями з'являються серії вістер з мікрорізцевим відколом та мікрорізців, а також мікролітичні платівки борківського типу з затупленою окрайкою й, інколи, кінцями. Певно ця зміна мікронабору стимулювалася проникненням частини шпанського населення, якому подібні мікроліти були відомі ще з пребореалу.

Контакти зі шпанською людністю зумовили і появу на кукрецьких стоянках Надпоріжжя специфічних вістер з мікрорізцевим відколом.

Разом з тим знахідки на багатьох стоянках донецької культури, в тому числі в гомогенних комплексах, великих високих та середньовисоких трапецій з круторетушованими увігнутими бічними окрайками вказують на її генетичну спорідненість з зимівниківською культурою. Але донецьке населення виготовляло трансверсальні вістря стріл у відповідності з власними традиціями обробки кременю на регулярно огранованих середньошироких та широких платівках, отриманих у відтискній техніці з правильних конічних нуклеусів.

Розділ V. Господарство та спосіб життя мисливців ранньоголоценового лісостепу.

Житла та поселення. Як встановлено за матеріалами В'язівка 4а, основним типом помешкань зимівниківської людності були злегка заглиблені у грунт каркасні конічні чуми, посередині яких розкладалися вогнища. Простір між вогнищами та зверненими до річки виходами використовувався для приготування їжі, периферія помешкань - для зберігання кістяної сировини та евакуації харчових покидьків. Поруч із виходами з жител розташовувалися господарські ями.

Сама ж стоянка сформувалася внаслідок багаторазового повернення в певний сезон на місце минулорічного стійбища одного первісного колективу.

Господарство зимівниківської людності в цілому будувалося на індивідуальному полюванні з луком на нестадних лісових копитних (лось, олень, тур, косуля, кабан), що мешкали у прирічкових лісах зони лісостепу. У великій кількості промишлявся й бобер. Певну роль відігравало полювання на стадних копитних, які заселяли ділянки степів на вододільних плато. До арсеналу методів полювання входили гони, заганяння, скрадування, різноманітні пастки. Нечисленність груп, звичка лісових копитних при небезпеці різко порушувати стадність визначали неефективність великих облав.

Промисел крупних ссавців як основного джерела м'яса гнучко поєднувався залежно від конкретних обставин з полюванням на дрібніших тварин. Таким чином використовувався максимум доступних фауністичних ресурсів.

Система життєзабезпечення, що базувалася на різноманітних харчових ресурсах, коли характер і кількість здобичі передбачити важко, потребувала застосування універсальних знарядь полювання. Тому основним озброєнням зимівниківської людності слугували лук та стріли з трансверсальними вістрями. Кістяними безпазовими наконечниками оснащалися великі стріли або короткі метальні списи - дротики. Можливо як наконечники списів використовувалися й крем'яні сегментоїдні платівчасті вістря з затупленою спинкою.

Промисел різноманітних ссавців доповнювали полювання на птахів, збиральництво, рибальство. Мешканці В'язівка 4а здобували щук, сомів, окунів та коропових риб. Наявність кісток дрібних риб вказує на вірогідність застосування найпростіших пасток, сплетених з прутів. Переважання ж в уловах щук є показником орієнтації промислу на отримання досить простими способами та снастями в максимальній кількості найдоступніших об'єктів. Цілком ймовірне також використання для рибальства острог та гачків, хоча ці речі і не знайдені на стоянках зимівниківської культури.

В теплий сезон значення рибальства й збиральництва в структурі економіки зростало. Останнє могло грати більшу роль і в невдалі для мисливства та рибальства роки. Але його продукція не була достатнім джерелом калорій і лише урізноманітнювала раціон.

Модель адаптації мисливців північної смуги лісостепу була за багатьма параметрами близькою до моделі мисливців лісової зони. Далі на південь роль елементів степового господарства в економіці мисливців лісостепів очевидно збільшувалася, зокрема зростала спеціалізація мисливського промислу, збільшувалося значення колективних загонних методів полювання з широким використанням не луків та стріл, а списів. Крім того, роль збиральництва в структурі господарства там була, певно, вагомішою, а рибальства - меншою, ніж на межі з лісовою зоною.

Тривалість існування зимівниківської культури свідчить про стійкість виробленої її носіями системи життєзабезпечення. Використання різноманітних ресурсів лісостепової зони дозволяло довгий час існувати без загрози підірвати екосистему. При незначних природно-кліматичних коливаннях, якщо межа між лісостепом та степом дещо зміщувалася, у господарстві могло зростати значення лісових чи степових елементів.

Сезонність промислів. Численні матеріали стоянки В'язівок 4а свідчать, що вона функціонувала протягом холодного періоду. На це вказують заглибленість підлог жител в землю, розміщення вогнищ всередині помешкань, компактність розташування житлових та господарських будівель, концентрація культурних решток (і відповідно - зосередженість виробничої діяльності) в межах жител, окремі фауністичні рештки, переважання скребачок серед знарядь тощо.

Спостереження за структурою знаряддєвих комплексів дозволяють віднести до зимового періоду, крім В'язівка 4а, Анастасівку. А стоянки Сабівка, Зимівники I/3, 2, о. Сурський V, в комплексах яких домінує мікроінвентар та різці, функціонували протягом теплого сезону, що підтверджується зокрема знахідкою в Зимівниках I/2 черепашок Unio. “Змазана” планіграфія та велика кількість матеріалів Сабівки вказують на багаторазовість заселення стоянки.

Певно неподалік від в'язівоцької стоянки, розташованої на березі невеликої річки Сліпорід, можна було здобувати не лише бобрів, але й лосів та оленів, що зиму проводили в лісах, а також биків (зубрів або турів), які з осені перекочовували з вододільних плато в порослі лісами долини річок. Всі ці тварини взимку харчувалися кормом з дерев.

Спорудження на стоянці великих ям, необхідних для зберігання чималих запасів риби, вказує, що її промисел був досить інтенсивним і здійснювався за короткий час. А накопичувати запаси їжі було доцільно лише в очікуванні наступних холодів. Тож схоже, рибу масово заготовлювали восени. Після замерзання водойм її запаси могли поповнюватися за рахунок підлідного лову, та головним джерелом харчування ставало полювання на лісових ссавців, і риба вже не мала такого значення у раціоні, як восени та на початку зими.

Вірогідно й інші зимові стійбища зимівниківської людності розміщувалися на невеликих річках. В холодну пору зі зменшенням уловів риби і скороченням радіусу доступної для експлуатації мисливської території залежне від різних випадковостей полювання не могло прохарчувати великий колектив в одному місці. Тому на зиму община розділялася на невеликі господарські групи з однієї або кількох сімей. Житлами в цей період слугували злегка заглиблені в грунт каркасні конічні чуми, а у сфері виробництва одне з провідних місць займала заготівля та обробка шкур тварин.

Ймовірно в теплий сезон домінуючим напрямком господарства ставало рибальство. В цей час в єдиному поселенні на березі значної водойми община могла збиратися в повному складі, адже рибальство, особливо ефективне влітку, забезпечувало общини стабільними харчовими ресурсами, а промисел риби за допомогою пасток вимагав кооперації праці та об'єднання зусиль багатьох людей. Літні чуми певно були конструктивно подібними зимовим, але наземними.

Річний господарський цикл мезолітичної людності північної смуги лісостепів складався з зимового мисливського та літнього мисливсько-рибальського періодів. Іншим був річний цикл мешканців південної частини українських лісостепів. З весни до середини літа мисливські групи з 1-3 сімей промишляли тура на літніх вододільних пасовиськах, а великі общинні стійбища існували з кінця літа до кінця зими за рахунок промислу тура у прирічкових лісах.

Висновки

Зимівниківська культура постала в кінці дріасу III на базі пам'яток типу Борщево ІІ під впливом красносільської культури. Визначальними для неї виробами є симетричні та асиметричні високі й середньовисокі часто з увігнутими круторетушованими бічними окрайками трапеції. Оскільки їх виготовлення не вимагало технологічно довершених заготовок, розвиток індустрії характеризували поступова деградація прийомів платівчастого розщеплення та підвищення ролі крутого ретушування при виробництві знарядь.

Найдавніші пам'ятки культури (Зимівники І/3, Сабівка, Сурський V) датовані рубежем фінального плейстоцену-раннього голоцену. Від початку розвитку спільнота була представлена сабівським та сурсько-острівським локальними варіантами. Останній склався у Надпоріжжі та Нижньому Подніпров'ї під впливом найпізніших проявів осокорівської культурної традиції.

Хронологічні рамки другого етапу, представленого зокрема матеріалами В'язівка 4а, Загаю I, Зимівників I/2, охоплювали пребореальний та бореальний періоди. Не пізніше середини пребореалу в лісостеповому Лівобережжі Дніпра під впливом пісочнорівського населення виник в'язівоцький локальний варіант, який вирізняє більша асиметричність мікролітів: трапецій і трикутників.

За господарським типом зимівниківська людність належала до лісових мисливців з включенням елементів степової моделі адаптації. Пізньобореальна аридизація клімату підірвала систему господарства спільноти й вона розчинилася в середовищі прийшлих з Надчорномор'я та Криму степових мисливців. При цьому в Середньому Подніпров'ї та басейні Сіверського Донця зимівниківська людність прийняла участь у остаточному складанні синкретичної донецької культури, основою для консолідації якої послужили пам'ятки типу Тепла.

Основні положення дисертації викладено в таких роботах:

Розкопки мезолітичного поселення В'язівок 4а у 1994 р. // Полтавський археологічний збірник. - Полтава: Полтавський літератор, 1995. - №3. - С. 26-36.

Житлові та господарські споруди мезолітичної стоянки В'язівок 4а // Археологічний літопис Лівобережної України. - Полтава: ВЦ “Археологія”, 1997. - №1-2. - С. 46-55.

Мезолітичне поселення В'язівок 4 у пониззі р. Сліпорід на Посуллі // Археологічний збірник Полтавського краєзнавчого музею. - Полтава: Полт. краєзн. музей, 1992. - Вип. 2. - С. 76-86 (у співавторстві з О. Б. Супруненком).

Жилище на мезолитической стоянке Посулья Вязовок 4а // Российская археология. - 1992. - №3. - С. 136-146 (у співавторстві з В. І. Непріною та О. Б. Супруненком).

Мисливці ранньоголоценового лісостепу за матеріалами стоянки В'язівок 4А на Полтавщині // Археологический альманах. - Донецк: Донецк. обл. краевед. музей, 1995. - №4. - С. 97-103 (у співавторстві з Л. Л. Залізняком).

Зимівниківська мезолітична культура Лівобережної України // Археологія. - 1996. - №1. - С. 3-15 (у співавторстві з Л. Л. Залізняком).

Памятники эпохи мезолита в междуречье Сулы и Ворсклы // II обл. науч. -практич. семинар “Охрана и исследования памятников археологии Полтавщины”. - Полтава: Изд-во “Полтава”, 1989. - С. 16-19.

Некоторые результаты раскопок 1988 г. мезолитического поселения Вязовок на Полтавщине // Там само. - С. 22-26 (у співавторстві з В. Ю. Коєном).

Гавриленко І.М. Зимівниківська культура раннього мезоліту Лівобережної України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07. 00. 04 - археологія, Інститут археології НАН України, Київ, 1998.

Дисертація присвячена проблемам мезоліту України. Встановлено, що в ранньому мезоліті в лісостеповому Лівобережжі Дніпра і басейні Сіверського Донця розвивалося культурне явище, що отримало назву зимівниківська культура. Воно склалося на базі фінальнопалеолітичних пам'яток типу Борщево II під впливом красносільської культури не пізніше кінця дріасу III. Крем'яний інвентар зимівниківських стоянок відрізняється високою відщеповістю, застосуванням техніки твердого відбійника, великими розмірами і грубістю артефактів. Переважають одно- та двоплощадкові нуклеуси для нерегулярних платівок і відщепів. Основний тип мікролітів - великі грубі симетричні трапеції на відщепах. Як правило, вони мають увігнуті ретушовані окрайки, високі та середньовисокі пропорції. Зустрічаються й дрібні трапеції. Культура була представлена трьома локальними варіантами. В її розвитку, що продовжувався до кінця бореального періоду, виділяється два хронологічні етапи. Основні положення дисертації відображені в 9 наукових працях.

Ключові слова: зимівниківська культура, ранній мезоліт, крем'яна індустрія, модель господарської адаптації.

Гавриленко И.Н. Зимовниковская культура раннего мезолита Левобережной Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07. 00. 04 - археология, Институт археологии НАН Украины, Киев, 1998.

Диссертация посвящена проблемам мезолита Украины. Установлено, что в раннем мезолите в лесостепном Левобережье Днепра и бассейне Северского Донца развивалось культурное явление, получившее название зимовниковская культура. Она сложилась на основе финальнопалеолитических памятников типа Борщево II под влиянием красносельской культуры не позднее конца дриаса III. Кремневый инвентарь зимовниковских стоянок отличается высокой отщеповостью, применением техники твердого отбойника, большими размерами и грубостью артефактов. Преобладают одно- и двухплощадочные нуклеусы для нерегулярных пластин и отщепов. Основной тип микролитов - крупные грубые симметричные трапеции на отщепах. Как правило, они имеют вогнутые ретушированные стороны, высокие и средневысокие пропорции. Встречаются и мелкие трапеции. Культура была представлена тремя локальными вариантами. В ее развитии, которое продолжалось до конца бореального периода, выделяется два хронологических этапа. Основные положения диссертации отражены в 9 научных работах.

Ключевые слова: зимовниковская культура, ранний мезолит, кремневая индустрия, модель хозяйственной адаптации.

Gavrilenko I.N. Zimivniky early mesolithic culture of Left Bank Ukraine. - Manuscript.

Dissertation for Degree of Candidate of historical sciences in speciality 07. 00. 04 - archaeology, The Institute of Archaeology National Academy of Science Ukraine, Kyiv, 1998.

The basic issues of the dissertation are depicted in 9 scientific works. It's been found that in the early mesolithic in the forest-steppe left-bank area of the Dnieper and in the Basin of the Seversky Donets the cultural phenomenon receiving the name Zimivniky culture was developed. It has developed on the base of Final Palaeolithic monuments of Borshevo II type under influence of the Krasnosillya culture not later than end Drias III. For the flint implement of Zimivniky site is typical not blade but flake, hard hammer flint technique, large size and rough artefacts. One and two platforms cores for unregulated blades and flakes are dominating. Main type of microliths are large, rough, symmetric trapezes on the flakes. Us a rule they has notched retouched sides and high and middle high proportions. There are any small trapezes. The culture was submitted by three local variants. The development of the culture proceeded up to end of period Boreal and is divided on two chronological stages.

Key words: Zimivniky culture, early mesolithic, flint industry, model of economic adaptation.

Размещено на Allbest.ru