Московсько-литовська боротьба за давньоруські землі в кінці XV - на початку XVI ст.

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

ЗАПОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

07.00.02 - Всесвітня історія

Автореферат

дисертації на здобуття науково

Московсько-литовська боротьба за давньоруські землі в кінці XV- на початку XVI ст.

Казаков Олександр Олексійович

Запоріжжя 1998

Размещено на http://www.allbest.ru

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі історії словянських народів Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова (м. Київ)

Науковий керівник - кандидат історичних наук, доцент

Журба Михайло Анатолійович,

Національний педагогічний ім. М.П. Драгоманова

(м. Київ),

кафедра історії словянських народів, доцент

Офіційні опоненти - доктор історичних наук

Чишко Віталій Сергійович,

Інститут біографічних досліджень Національної бібліотеки

НАН України, директор інституту

кандидат історичних наук

Князьков Юрій Петрович,

Запорізький державний університет Міністерства освіти

України, кафедра історичного краєзнавства, доцент

Провідна установа - Полтавський державний педагогічний

інститут ім. В.Г. Короленка Міністерства освіти України,

кафедра всесвітньої історії

Захист відбудеться " 15 " січня 1999 року о 14-00 на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.051.01 в Запорізькому державному університеті за адресою: 330600, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп. №5, актовий зал

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Запорізького державного університету за адресою: 330600, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп. №2.

Автореферат розіслано " 4 " грудня 1998 р.

Вчений секретар спеціалізованої

вченої ради С.М.Тимченко

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Реалії сьогодення, зокрема, утворення незалежних держав на терені Радянського Союзу, пробудження національних рухів - підвищують інтерес до вивчення взаємовідносин народів у далекому минулому, зокрема, до історії формування державних територій та кордонів. В дослідженні порушені такі важливі і в наші дні проблеми, як співвідношення добровільності та насилля в процесі формування поліетнічних держав Східної Європи, міжнаціональні та міжконфесійні конфлікти. З іншого боку, при визначенні теми дослідження враховувався стан розвитку історичної науки, що робить актуальним аналіз обєктивної картини усіх етапів та аспектів формування Російської держави без ідеологічних догм та перекручень. Одним з таких важливих етапів цього процесу є тривала і напружена боротьба між найбільшими східноєвропейськими державами великими князівствами Московським і Литовським в кінці XV - на початку XVI ст. за давньоруські землі.

Предметом дисертаційного дослідження є військово-дипломатична боротьба між Московською державою (далі: МД) та Великим князівством Литовським (далі: ВКЛ) в кінці XV - на початку XVI ст., що завершилась приєднанням значної території давньоруських земель до Москви.

Обєктом дослідженя є комплекс документів, що відображає хід дипломатичних взаємин та московсько- литовських війн в кінці XV - на початку XVІ ст.

Стан наукової розробки теми. У науковій літературі висвітлювалися окремі аспекти проблеми, є ряд праць з близьких та дотичних тем, зокрема, з питань міжнародних відносин у Східній Європі XV-XVI ст., міжконфесійного становища, державного устрою ВКЛ, наявні регіональні дослідження. Проте, фактично, немає жодної монографічної праці, в якій був би здійснений комплексний аналіз військово-політичної боротьби між МД та ВКЛ в кінці XV - на початку XVI ст.

Перший внесок в історіографію проблеми зробили російські історики XVIII - першої половини XIX ст. Головною заслугою В.М. Татіщева, М.М. Бантиш-Каменського, М.М. Щербатова, М.М. Карамзіна, С.М. Соловйова та інших дослідників було введення ними в науковий обіг значного обсягу науково-документального матеріалу та спроба його систематизації.

Першим спеціальним дослідженням московсько-литовських відносин була праця Г.Ф. Карпова.. Карпов Г.Ф. История борьбы Московского государства с Польско-Литовским. 1463-1508.- Ч.I-II.- М., 1867. Вона не відзначалась широкою джерельною базою, а сам автор обмежився викладом дипломатичної історії того часу, в своїй більшості вже відомої. Книга була написана під впливом Польського повстання 1863-1864 рр. і мала на меті виправдати колоніальну політику царату, вона пронизана реакційними, шовіністичними і монархічними поглядами автора. Досить швидко вона застаріла і втратила будь-яке наукове значення.

В другій половині XIX - на початку XX ст. підвищився інтерес до минулого західних окраїн тогочасної Російської імперії. Зявились публікації з історії окремих давньоруських земель ВКЛ, за які велась боротьба між МД і ВКЛ. Перші регіональні дослідження мали компілятивний характер, як книга І.П. Виноградова про Вязьму, інші, як праці П.В. Голубовського про Смоленськ і Сіверську землю, В.Є. Данилевича про Полоцьку землю, були доведені лише до кінця XV- початку XVI ст. Праці І. Побойніна про Торопець та Г. Бугославського про Смоленську землю, хоч і охоплювали увесь литовський період, але далеко не вичерпували проблему. Більш повно та ретельно були виконані дослідження П.Г. Клепатського про Київську землю та О.С. Грушевського про Пінське Полісся та про становище міст у Литві упродовж XIV-XV ст.

Ряд досліджень присвячено вивченню реальних процесів внутрішньополітичного становища ВКЛ у всій їх конкретності. М.О. Коялович та інші історики намагались довести, що "западнорусский народ" (куди вони відносили українців і білорусів) упродовж століть зазнавав полонізації і католицького гноблення, а воззєднання з Росією було для нього визволенням, актом історичної справедливості. Дана концепція суттєво вплинула на наступні наукові праці І.Д. Беляєва, М.Ф. Владимирського-Буданова, В.Б. Антоновича та інших. Історики з підозрою ставились до ВКЛ, наполегливо шукаючи там непримиренні конфлікти, антагонізм руського і польсько-литовського начал в політиці, міському житті та культурі, писали про наявність "русской партии", яка у XV-XVI ст. намагалась чинити опір литовській владі.

Класикою літуаністики стали фундаментальні дослідження М.К. Любавського, М.В. Довнар-Запольського, Ф.І. Леонтовича та інших історикі Для теми дослідження особливе значення мають праці М.К. Любавського, присвячені обласному поділу, місцевому управлінню, удільним руським князям, державному устрою ВКЛ до початку XVI ст.

Досягнення літуаністики кінця XIX - початку XX ст. були узагальнені в курсі лекцій О.Є. Преснякова, опублікованих лише через тридцять років у 1939 р. та в нарисі М.К. Любавского. Праці містять багато оригінальних і цінних спостережень з внутрі- та зовнішньополітичного становища Литви та Русі. Окремі аспекти московсько-литовських відносин на межі XV-XVI ст. були досліджені М.С.Грушевським у його фундаментальній праці з історії України.

Жовтнева революція 1917 р. в Росії та прихід до влади більшовиків негативно позначились на стані наукової розробки проблеми. В 20-х роках масштаб літуаністичних досліджень в СРСР помітно скоротився, а в 30-х рр. вони, фактично, припинились.

Вивчення московсько-литовських відносин та історії приєднання давньоруських земель до МД в кінці XV - на початку XVI ст. поновилось у радянській історіографії з 40-х років ХХ ст. Одночасно в історичній науці надовго утвердилась концепція цих подій, складена під впливом багатьох ідеологічних схем. З одного боку, це стара ідея про протистояння православної Русі католицькому Заходу, з іншого - марксистська теза про вирішальну роль народних мас у творенні історії та вимога класового підходу. У підсумку вийшло твердження про те, як маса руського ("русского") населення ВКЛ, що страждала в XV ст. від католицького гніту, прагнула перейти під владу МД і на межі XV-XVI ст., завдяки успішній політиці московського уряду, "возз'єдналась" з єдиновірними східними братами. Подібний погляд стосовно Смоленська висловив ще в 1940 р. В.П. Мальцев.

Основні напрямки зовнішньої політики МД другої половини XV ст. були досліджені К.В. Базилевичем. Автор використав широке коло джерел, залучивши до наукового обігу ще не опубліковані розрядні книги та ряд літописів. Менш, ніж того вимагали поставлені ним завдання, було використано іноземних джерел. На жаль, дослідження хибує на традиційні ідеологічні схеми і догми та має ряд недостатньо обгрунтованих положень і тез. Проте, незважаючи на вказані недоліки, монографія К.В. Базилевича продовжує залишатись важливим науковим доробком. Завдяки ретельному аналізу джерел, величезному фактичному матеріалу, важливим конкретним спостереженням, вона до нашого часу залишається найбільш грунтовним дослідженням зовнішньої політики МД при Івані III.

Згадана теза про прагнення слов'янського населення ВКЛ до "возз'єднання" з МД, при активній військовій допомозі з Москви, повторюється у всіх узагальнюючих працях з історії СРСР, Росії, України, Білорусії та Литви, виданих упродовж 50-80_х років. В найбільш розгорнутому вигляді ця концепція була викладена в дисертації та публікаціях А.Б. Кузнецова.

Упродовж 60 - початку 80-х років в радянській історіографії з'явилися праці І.Б. Грекова, Н.Б. Шеламанової, А.Л. Хорошкевич, О.О. Зиміна та інших істориків, які розглядали московсько-литовські відносини XV - XVI ст.

Лише в 1982 р. Б.М. Флоря вніс у звичну схему московсько-литовських відносин певні корективи, відзначивши участь багатьох українських та білоруських феодалів у боротьбі проти обєднавчої політики МД, зокрема, їх роль у придушенні заколоту М. Глинського. Так було зроблено перший крок до звільнення від застарілих догм та вироблення більш реалістичних концепцій.

Важливі соціально-економічні зрушення, зокрема, розпад СРСР та утворення незалежних держав, призвели до фундаментальних історичних змін і перегляду застарілих догм та ідейних штампів. Тому, для наукової літератури початку 90-х років характерні, здебільшого, нові підходи до проблем, що стосуються нашої теми. У 1991 році зявився науково-популярний нарис історії ВКЛ, зроблений С.В. Думіним. Автор заперечує стереотипи, що склалися при вивченні ВКЛ, зокрема, ставиться під сумнів теза про тяжіння словянського населення до Москви, відкидається і теза про експансію католицизму в східнословянських землях у XV ст. Замість традиційного уявлення С.В. Думін пропонує інший погляд на ВКЛ, як на багатонаціональну державу, що упродовж тривалого часу успішно вирішувала свої чисельні проблеми.

Становище давньоруських земель у складі ВКЛ, литовсько-руських князів та міського населення, а також їх ставлення до проблеми вибору між Москвою і Вільно розглядається у монографічних дослідженнях А.Ю. Дворниченка і М.М. Крома. В дослідженні М.М. Крома знаходять підтвердження тези про конфесійний мир у ВКЛ, військову експансію МД, значний вплив місцевого населення на характер і результати московсько-литовських війн кінця XV - початку XVI ст.

Вагомий внесок у вивчення різноманітних сторін життя ВКЛ зробили польські історики. Проблеми внутрішньої та зовнішньої політики Литовської держави в кінці XV - на початку XVI ст. були предметом вивчення у монографіях Ф. Папе, Л. Фінкеля, Л. Коланковського, О. Халецького та інших дослідників. В працях проведений всебічний аналіз становища ВКЛ у зазначений період (включаючи і відносини з МД). Високу наукову цінність названим працям дає величезний фактичний матеріал, взятий з архівів Польщі та інших країн. Окремі аспекти московсько-литовських відносин, розроблені польськими істориками, і сьогодні залишаються єдиним ґрунтовним дослідженням цих подій. Зовнішня політика Литовського князівства і хід воєнних дій з МД з 1490-х по 1530-ті рр. проаналізував Т. Корзон. В галузі генеалогії, перш за все, слід згадати фундаментальну працю Ю. Вольфа про литовсько-руських князів. За багатством зібраного в ній матеріалу монографія до нашого часу не має собі рівних. Вивченню становища православної церкви та православних у ВКЛ були присвячені праці Я. Фіялека, К. Ходиницького, А. Лапинського. На думку істориків, релігійне становище православних було сприятливе і вони користувались всіма громадянськими правами і свободами. В монографії Я. Натансона-Лєського детально прослідковувались зміни московсько-литовського кордону на фоні політичних взаємовідносин двох держав. Автор визначає територіальні втрати Литви в результаті війн кінця XV- початку XVI ст.

В 30-40-х роках у Польщі вийшов ряд праць узагальнюючого характеру. Питання внутрішньої та зовнішньої політики ВКЛ XV-XVI ст., на широкому фактичному матеріалі, розглядались в нових монографіях Ф. Папе, З. Войчеховського, внутрішній стан литовського суспільства аналізував В. Каменецький. Необхідно виділити капітальне дослідження С. Кучинського присвячене чернігово-сіверським землям. Автор уточнює генеалогію князівських родів, зясовує склад їх володінь. Історія "верховських" і сіверських уділів вивчається на фоні литовських відносин з МД і татарами; детально описується приєднання цих земель до МД на межі XV-XVI ст. Автор, услід за іншими польськими дослідниками, вважає релігійні утиски православних лише офіційним приводом, використаним Іваном III для задоволення власних політичних інтересів.

В післявоєнній зарубіжній історіографії найбільш цікавими дослідженнями військово-політичної боротьби між МД і ВКЛ стали монографії Х. Яблоновського (ФРН), О. Бакуса (США) та Д. Феннела (Велика Британія), а також цикл статей польського історика С. Хербста. Х. Яблоновський вперше в історіографії досить детально розглянув проблему політичної орієнтації давньоруського населення, а О. Бакус присвятив своє дослідження зясуванню мотивів князівських "отъездов" до Москви. Д. Феннел дослідив внутрішню та зовнішню політику МД часів Івана ІІІ.

Проте, в цілому, незважаючи на велику кількість наукових досліджень, багато питань московсько-литовських відносин кінця XV - початку XV ст. лишаються на сьогодні незясованими. Недостатньо висвітленою є проблема військово-політичної боротьби між МД і ВКЛ, а окремі її аспекти вимагають перегляду і більш детального розкриття з залученням нового кола джерел та новітньої літератури.

Головна мета дисертації полягає в тому, щоб на широкому колі джерел та наукової літератури всебічно і конкретно висвітлити військово-політичну боротьбу між МД і ВКЛ за давньоруські землі в кінці XV - на початку XVI ст. та встановити її наслідки.

Виходячи з загальної мети, можна визначити основні завдання дослідження:

- визначити ступінь наукової розробки теми у вітчизняній і зарубіжній історіографії;

- виявити комплекс історичних джерел та визначити їх репрезентативність;

- виявити чинники, що зумовили активність московсько-литовських відносин у кінці XV ст. та встановити військово-політичні передумови боротьби між МД та ВКЛ.;

- розглянути становище давньоруських земель у складі ВКЛ, визначити їх державно-правовий статус;

- проаналізувати хід московсько-литовських війн кінця XV - початку XVI ст. (1486-1494 рр. та 1500-1503 рр.) та дипломатичної боротьби (на основі мирного договору 1494 р. та перемир'я 1503 р.);

- визначити військово-політичні результати московсько-литовської боротьби; московська литовська боротьба

- локалізувати географічні репери та визначити хронологічні етапи боротьби між МД і ВКЛ;

- з'ясувати вплив московсько-литовських стосунків на систему міжнародних відносин у Східній Європі того часу.

Географічні межі дослідження включають в себе ті райони ВКЛ, які на межі XV-XVI ст. стали ареною бойових дій під час московсько-литовських війн. До них можна віднести сучасні російські землі - Смоленськ, Брянськ, Торопець і т.д.; ряд областей Білорусії - Полоцьк, Вітебськ, Орша, Гомель та інші; та України - Чернігівщина, Сіверщина. Правомірність такого підходу можна пояснити, по-перше, спільністю долі названих територій у досліджуваний період, по-друге, незавершеністю етнічних процесів. Потребує окремого пояснення використаний у дослідженні термін "давньоруські землі". Викликають серйозні заперечення терміни "русские" або "западнорусские" землі у працях російських істориків стосовно вказаних вище територій. Незавершеність етнічних процесів характерна і для власне російських територій. В цей період спільним для трьох східнослов'янських етносів ВКЛ залишався термін "Русь", "русини". Щодо терміну "западнорусские земли", то такими вони стануть лише після захоплення їх МД. До початку XVI ст. вони ніколи раніше не входили ні до складу Московського князівства, ні до будь-якого іншого північно-східного князівства, на терені яких утворилась Російська держава.

Хронологічні межі дисертаційного дослідження охоплюють період з початку 80-х років XV ст. до початку XVI ст. Саме в цей час розпочалась боротьба між великими князівствами Московським та Литовським за переділ давньоруських земель. Зазначені хронологічні межі, в значній мірі, є умовними, оскільки, в деяких випадках під час дослідження доводилося звертатись як до більш ранніх часів (початок і середина XV ст.), так і до більш пізніших (перша третина XVI ст.).

Методологія і методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є закони діалектики і логіки суспільного розвитку, принцип конкретно-історичного аналізу суспільних явищ і подій. У роботі використано проблемно-хронологічний, історико-генетичний, порівняльний методи дослідження, що передбачають комплексний підхід до вивчення проблеми. Джерелознавчі методи, використані в роботі, традиційні для вітчизняної історіографії. Поряд з класичним порівняльно-текстологічним методом та логічно-смисловим аналізом історичного матеріалу, в окремих випадках подається авторське трактування джерела, навколо якого точиться дискусія в науковій літературі.

Джерельну базу дисертації складає комплекс архівних та опублікованих документальних матеріалів. Головний масив архівних джерел зберігається у фондах Російського державного архіву давніх актів (далі: РДАДА). Найбільш важливим, фундаментальним джерелом для вивчення московсько-литовських відносин на межі XV-XVI ст. є посольські книги по зносинам з Польсько-Литовською державою, що охоплюють період з 1487 по 1702 рр. (РДАДА. Ф.79). Посольські книги є багатофункціональним за можливостями використання джерелом. Вони включають посольські накази, звіти послів (статейні списки), листування між головами держав, хід та зміст переговорів між державами, перемир'я, "докончания" (договори) та інші дипломатичні документи. Крім власне дипломатичних матеріалів у них міститься інформація про військові дії, цікаві дані про внутрішньополітичну ситуацію в прикордонних районах, постійно звертається увага на взаємини "украинных" князів між собою і з государями Москви та Вільно. Цінним доповненням до цих даних є накази і статейні списки московських послів, що відвідували Крим, які містяться у посольських книгах по зносинам з Кримським ханством до початку 20-х років XVI ст. (РДАДА. Ф.123.).

Наступним поліфункціональним джерелом є Литовська метрика - архів канцелярії ВКЛ (РДАДА. Ф.389 та ЦДІА України КМФ-36). В процесі роботи, поряд з опублікованими, були досліджені у фонді Литовської метрики архівні книги, що містять інформацію за кінець XV - початок XVI ст. (книги 5-9). Більшість книг Метрики, в їх сьогоднішньому вигляді, являють собою збірники документів, досить неоднорідних за своїм складом. Вони містять фрагменти посольських книг і зошитів, а також багатий матеріал внутрішньополітичного життя ВКЛ. Дипломатичні матеріали Метрики значно поступаються, за повнотою висвітлення подій, російським посольським книгам, але вони частково висвітлюють лакуни до 1487 р. та період 1505-1517 рр. і доповнюють їх.

Окремі документи, використані в роботі, знайдені в зібранні копій матеріалів Кенігсберзького архіву (РДАДА. Ф.147.- Лівонський орден та Ліфляндія з Естляндією). Певна інформація з досліджуваної тематики знаходиться в матеріалах дипломатичних зносин МД з Прусією та Імперією.

Памятники дипломатичних зносин слугували матеріалом для наративних джерел - російських літописів та західноєвропейських хронік. Літописи і хроніки є важливим джерелом для вивчення суспільно-політичного життя, зокрема, московсько-литовських війн кінця XV - початку XVI ст. Укладачі великокнязівських літописів мали доступ до документів державного архіву. Літописні дані компенсують відсутність посольських книг до 1487 р., в них ретельно фіксувалися дані про діяльність іноземців у МД та родинні звязки представників великокнязівського дому. Водночас в літописних зведеннях і хроніках знайшли відображення політичні концепції їх авторів та далися взнаки часті редагування літописів у відповідності з особливостями внутрішньополітичного становища держави.

Московсько-литовські війни привертали увагу білорусько-литовських літописців, литовських та польських хроністів. Ці джерела, при порівняльному аналізі з російськими, дають нам можливість подивитись на досліджувані події з іншого боку. Для них характерне висвітлення подій у ворожому для Москви дусі. Більшість літописів і хронік містять чимало фактичних помилок та ненадійну хронологію, а іноді зустрічаються маловірогідні та легендарні повідомлення, які потребують додаткового уточнення, перевірки шляхом співставлення з іншими джерелами. Деякі цікаві відомості про досліджуваний період можна почерпнути із свідчень іноземців, зокрема, С.Герберштейна, який відвідав Москву на початку XVI ст.

Важливим доповненням до інформації наративних джерел є розрядні книги. Вони дають можливість уточнити датування, призначення воєвод, повідомляють цікаві деталі військових походів тощо. Для зясування становища князів у ВКЛ та причин їх "отъездов" нами використані дані родоводів декількох редакцій, найбільш ранні з яких відносяться до 20-30-х років XVI ст.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що вперше у вітчизняній історіографії проведено детальне комплексне дослідження військово-політичної боротьби між МД та ВКЛ в кінці XV - на початку XVI ст. Розглянуто фактори, що сприяли активізації московсько-литовських відносин в другій половині XV ст. та призвели до відкритого збройного конфлікту. На основі систематизації фактичного матеріалу були удосконалені генеалогічні схеми родоводів князів та вперше складені історичні карти. Вивчення московсько-литовських відносин дало автору можливість вперше визначити хронологічні етапи боротьби між Москвою та Вільно. В дисертаційному дослідженні переглянуто ряд застарілих положень та оцінок, що мали місце в історичній науці, по-новому інтерпретуються події та висновки. В написаних у співавторстві роботах вміщено авторський матеріал з досліджуваної проблеми.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали і висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані при подальшому вивченні проблем, що стосуються міжнародних відносин у Східній Європі та підготовці узагальнюючих досліджень з історії Росії, України, Білорусії, Литви (ВКЛ), при написанні навчальних посібників, в науково-популярній літературі, публіцистиці та краєзнавчій літературі. Окремі положення можуть придатися в практиці вузівського викладання, зокрема, при підготовці спеціальних курсів з історії формування сучасних держав Східної Європи.

Апробація роботи. Основні положення дисертації були оприлюднені на міжнародній науковій конференції в Інституті держави і права Російської Федерації при Московському державному університеті ім. М.В. Ломоносова. Матеріали дисертації використані при складанні робочої програми з курсу "Історії словянських народів доби середньовіччя", планів та методичних рекомендацій до означеного курсу. Дисертацію розглянуто і рекомендовано до захисту на засіданні кафедри історії словянських народів Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Структура дисертації. Робота викладена на 241 сторінці друкованого тексту і складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (5 архівних фондів і 67 назв опублікованих збірок документів) і літератури (200 назв) та додатків.

В Першому розділі - "Історіографія та джерела" характеризуються основні етапи розвитку наукової думки з обраної проблематики, подається аналіз джерельної бази дослідження.

Другий розділ - "Військово-політичні передумови боротьби між Московською державою та Великим князівством Литовським. Прикордонна війна 1486-1494 рр." складається з трьох параграфів. В ньому охарактеризовані московсько-литовські відносини другої половини XV ст. та аналізується початок військової боротьби, висвітлюються її результати і наслідки.

У першому параграфі "Московсько-литовські відносини в 70-х - першій половині 80-х років XV ст." нашими спостереженнями аргументується той факт, що військово-політична боротьба між МД та ВКЛ в кінці XV ст., фактично, є продовженням боротьби між Москвою та Вільно за патронаж у руських землях, що проходила упродовж XIV - першої половини XV ст. Особливістю даного періоду було те, що Литва вже не мала необхідного військово-політичного потенціалу для утримання власної державної території.

Протягом 70-х - початку 80-х років докорінно змінилась зовнішньополітична ситуація в країнах Східної Європи та склалась принципово нова розстановка сил. Великому князю московському Івану ІІІ удалося на середину 80-х років завершити обєднання північно-східних руських земель та звільнитись від золотоординської залежності. Певна річ, що МД поставила на порядок денний завдання обєднання всіх давньоруських земель. Це неминуче призводило до військового зіткнення з ВКЛ, у складі якого перебувала більшість територій Давньоруської держави. Крім політичних інтересів зростала економічна зацікавленість Москви у литовських володіннях.

Показано, що польсько-литовський уряд недооцінював небезпеку з боку новоутвореної МД. Процес обєднання руських земель навколо Москви так і не призвів до збройного втручання Литви. Великий князь литовський і польський король Казимир IV через власну недалекоглядність, а часом відверту зраду удільних князів, не використав сприятливу зовнішньополітичну ситуацію в 1471, 1480, 1485 рр. для нанесення превентивного удару по противнику, обмежившись створенням антимосковської коаліції.

Джерела свідчать, що з 70-х років XV ст. важливу роль у московсько-литовських відносинах почали відігравати удільні литовсько-руські князі. За своїм походженням і статусом вони являли досить різноманітну картину - від князів-васалів, які визначали свої стосунки з Вільно на договірній основі, до звичайних вотчинників. Частина князів мала значну самостійність у сфері міждержавних відносин і активно проявляла себе на зовнішньополітичній арені, часто змінюючи московське чи литовське підданство ("служили на обе стороны"). Рівновага у князівських відїздах почала порушуватись саме у 70-х роках, коли на московську службу перейшов князь С.Ю. Одоєвський. На початку 80-х років, після викриття "змови князів", до Москви утік Ф.І. Бельський, а згодом І. Глинський. Причини князівських "отъездов" варто, на нашу думку, убачати в заходах литовського уряду по зміцненню центральної влади та сподіваннями князів отримати на московській службі більше удільних прав.

Дійсно, великої ваги у московсько-литовських відносинах набуло питання міжконфесійного становища православних і католиків. Проте проведений нами аналіз документальних матеріалів та історичної літератури, переконує, що говорити про релігійний гніт у ВКЛ кінця XV ст. немає підстав. Хоч православя було там лише терпимою релігією, ця віротерпимість була широкою. Ніяких репресій чи насилля проти православних ще не було, їх становище залишалось сприятливим.

У другому параграфі "Становище на московсько-литовському кордоні та початок військової боротьби 1486-1492 рр." висвітлюються події у прикордонних землях та хід військової боротьби зазначеного періоду. З даних джерел випливає, що упродовж 1486-1492 рр. на всьому протязі московсько-литовського кордону розгорталась прикордонна війна. Жодна з сторін формально ніколи не оголошувала про початок війни і не поривала дипломатичних відносин.

Показано, що ініціатива у розгортанні воєнних дій належала МД. Для даної стадії конфлікту характерне різке загострення напруженості в прикордонних районах. Головною проблемою у московсько-литовських відносинах стає територіальне питання та конфлікти між службовими "украинными" князями.

В параграфі докладно розглянуті всі наявні повідомлення джерел про місця і характер московсько-литовської боротьби, склад її учасників та конкретні результати. Виділяються її особливості: вона велась не регулярними військовими силами обох супротивників, а фактично прикордонною владою - удільними князями та намісниками. Воєнні дії зводилися до взаємних прикордонних "наездов", що мали епізодичний характер. Проте вони не були проявом випадковості, або ж лише власною ініціативою князів чи намісників. В їх основі було здійснення загального плану дій, що спрямовувався і керувався верховною московською владою. Показано, що постійних вторгнень зазнавали литовські володіння біля Великих Лук, торопецькі і ржевські волості, "верховські князівства" (землі у верхівях Оки і Угри). Це дає нам підстави стверджувати, що МД вдалася до політики військової експансії у відносинах з Литвою.

Завдяки прикордонній війні Москва змогла розладнати литовську систему оборони кордону на значну глибину. Воєнні дії були також своєрідною "розвідкою боєм", оскільки давали можливість оцінити військовий потенціал противника та його рішучість до продовження боротьби.

Згідно документів, незважаючи на війну, між Москвою і Вільно відбувався інтенсивний дипломатичний обмін, в ході якого сторони заявляли взаємні звинувачення в "наездах" та розоренні прикордонних володінь.

При розгляді позиції литовсько-руських князів у московсько-литовському конфлікті зясовується, що вирішальним був, на нашу думку, 1489 р., коли на московську службу перейшов Д.Ф. Воротинський та князі Белєвські з вотчинами. Це радикальним чином змінило ситуацію на кордоні на користь Москви. Стосовно мотивів, якими керувались князі у виборі між Москвою і Вільно, показано, що, безперечно, на їх рішення вплинув зростаючий тиск МД, але багато залежало і від стосунків князів з віленським двором. Ми припускаємо, що князівські переходи були зумовлені прагненям князів, наприклад, новосильських, зберегти свої володіння та удільні права. Тільки одні з них вважали, що їм це гарантує литовський государ, а інші шукали щастя на службі у московського. Тому, Іван ІІІ, знищуючи удільно-феодальну систему в МД, демонстративно підтримав її у литовських володіннях, всіляко підкреслюючи самостійність і суверенність князів та виправдовуючи їх дії.

В третьому параграфі "Прикордонна війна 1492-1494 рр. та її наслідки" викладені події та процеси 1492-1494 рр. і зясовані їх наслідки. Війна стала фактично продовженням попередніх бойових дій та дипломатичної боротьби. На середину 1492 р., як зясовується з аналізу документів, не відволікаючи військових сил з інших напрямків, Москва поставила під свій контроль значну частину "верховських" князівств. Погодження Івана ІІІ розпочати переговори з Казимиром IV, пояснюється, на нашу думку, задоволеністю досягнутим у прикордонній війні, а не побоюванням погроз з боку короля. Проте несподівана смерть Казимира IV створила нову зовнішньополітичну ситуацію, за якої МД відмовилась від попередньої готовності розпочати переговори.

Детальний аналіз зовнішньополітичної ситуації свідчить про її досить сприятливий характер для МД. Смерть Казимира IV призвела до припинення унії між Польщею і ВКЛ. Московський уряд вирішив скористатись цією обставиною для рішучого силового розвязання спірних питань. Джерела свідчать, що вторгнень московських військ зазнали не лише території у верхівях Оки і Угри, але й північно-західні райони, зокрема, Вяземське князівство. Наведені в дисертації дані розповідають про відверто агресивний характер дій МД. Особливо запеклі бої відбувалися зимою 1492-1493 рр. у районі міст Мезецьк, Серпейськ і Опаков. Втім, литовський уряд був неспроможним організувати оборону прикордонних територій.

Зясовується, що головним чинником успіхів Москви була підтримка її політики литовсько-руськими князями та їх перехід на московську службу. Проаналізувавши листування сторін з цього питання, ми прийшли висновку, що князі були невдоволені діяльністю віленського двору, зокрема, неможливістю захистити їх вотчини та відшкодувати завданих Москвою втрат. Тому зміна великого князя литовського стала приводом для рішучих дій. На московську сторону перейшли навіть князі С.Ф. Воротинський, М.Р. Мезецький та Белєвські, які раніше вірно служили королю.

У параграфі узагальнюються зроблені вище припущення про причини князівських "отъездов". Відмічено, що ні про які релігійні мотиви їх дій не може бути мови. Це повністю узгоджується з проведеним нами аналізом міжконфесійного становища у ВКЛ. Немає підстав говорити і про симпатії "украинных" князів до Москви.

Далі в тексті зроблено спробу зясувати причини мирних переговорів між Іваном ІІІ та Олександром Казимировичем. На нашу думку, в Литві розраховували цим самим припинити війну, а династичний шлюб з московською княгинею повинен був запобігти можливому конфлікту в майбутньому. Підкреслено, що в ході переговорів Іван ІІІ добавив до свого титулу багатозначне "государь всея Руси". При цьому мова іде не про почесне значення нового титулу, а про його новий політичний зміст - претензію на супрематію над усіма давньоруськими землями, більшість з яких належала ВКЛ. В цілому, як зазначено в тексті роботи, Москва була задоволеною досягнутим під час війни і не прагнула до нових загарбань. Тому, весною 1493 р. воєнні дії на московсько-литовському кордоні припинилися. Проте, укладений, в лютому 1494 р. московсько-литовський, мирний договір не вирішив жодного принципового питання у відносинах між МД і ВКЛ, а династичний шлюб завязав новий вузол протиріч.

У висновках до розділу підкреслюється, що упродовж 80-х на початку 90-х років XV ст. у Східній Європі склалася нова зовнішньополітична ситуація, зумовлена зростаючою агресивністю МД. Поступово у московсько-литовських відносинах виокремилися головні питання та розпочалась військово-політична боротьба за їх вирішення.

Третій розділ дослідження: "Московсько-литовська війна 1500-1503 рр. та її військово-політичні наслідки", складається з чотирьох параграфів. В ньому детально розкриваються події військової боротьби між ВКЛ та МД у 1500-1503 рр. і підводяться результати військово-політичної боротьби між Москвою та Вільно.

У першому параграфі "Зовнішньополітична ситуація у Східній Європі в кінці 90-х років XV ст. Загострення суперництва між Великим князівством Литовським та Московською державою" викладено причини військового зіткнення між двома державами, показана тодішня зовнішньополітична ситуація, проблеми міждержавних відносин. Аналіз джерел свідчить, що в останні роки XV ст. основними проблемами в московсько-литовських відносинах залишалися: територіальне розмежування у прикордонних районах, титулатурно-термінологічне питання та економічні і політичні інтереси Москви в литовських володіннях.

Мирна угода 1494 р. на деякий час відкладала збройне вирішення питань між Москвою і Вільно. Відносини між ВКЛ і МД розглянуті на фоні дипломатичних звязків Москви. Московський уряд прагнув використати перемиря на західному кордоні для активізації власної політики в інших напрямках. Зокрема, МД розпочала боротьбу з Ганзою і Швецією, прагнучи повернути втрачені території у Карелії. Складною залишалась ситуація у Казані, де Москва намагалась утримати свій протекторат. В той же час, у відносинах з Лівонським орденом Іван ІІІ дотримувався курсу на зміцнення мирних стосунків. За посередництва Криму, почали налаштовуватись відносини з Османською імперією.

Однак відносини з ВКЛ продовжували залишатись невизначеними. На загальний стан московсько-литовських стосунків негативно впливали розбіжності сторін в оцінці зовнішньополітичного становища та невирішеність міждержавних проблем. В 90-х роках XV ст. Москва безуспішно домагалася укладення молдавсько-литовського союзу, що ще більш загострило московсько-литовські відносини.

Відмічено, що в кінці 90-х років ускладнилася політична ситуація в МД, зумовлена загостренням боротьби за владу при дворі Івана ІІІ. На московсько-литовському кордоні тривали постійні конфлікти, до того ж московський уряд почав вимагати оформлення нової мирної угоди та визнання титулу "государь всея Руси". Невдала спроба урегулювання цих питань, фактично, призвела до припинення дипломатичних відносин. З аналізу джерел видно, що в 1498 р. у Москві зрозуміли неминучість нової війни з ВКЛ і розпочали підготовку до її початку. Московський уряд зробив ставку не на створення чисельної, але малоефективної коаліції, а заручився підтримкою Кримського ханства, від якого можна було отримати реальну допомогу. Ще одного союзника знайшли по ту сторону московсько-литовського кордону. Показані також різноманітні засоби впливу Москви на литовсько-руських князів, від нагадувань про утиски православної віри, до обіцянок передати, у разі переходу, "многие городы и волости свои". Спробу церковної унії було використано Москвою як привід для втручання у внутрішні справи ВКЛ.

Підготувавшись до війни краще за противника, МД розпочала її в найсприятливіший для себе час. Документи свідчать, що агресивний характер дій Москва намагалася зобразити як захист православних підданих литовського великого князя, а загарбання території противника як відновлення історичних прав на всю спадщину Давньоруської держави.

Другий параграф "Початок воєнних дій. Битва на р.Ведроша" розкриває початковий етап війни і детально висвітлює вирішальну битву на р. Ведроші. Головною подією першої половини 1500 р. став перехід на московську службу сіверських князів С.І. Стародубського і В.І. Шемячича (до 3 травня). Зясовується, що джерела по-різному висвітлюють як мотиви дій князів, так і причини чергової московсько-литовської війни. Російські літописи викладають офіційну версію події ("пришла нужа о вере"), а польсько-литовські повідомляють про попередню угоду між Москвою і князями-зрадниками.

Широкомасштабне вторгнення московських військ у межі ВКЛ розпочалося лише після завершення всього комплексу підготовчих заходів до війни і прибуття князів С. Стародубського і В. Шемячича в Москву.

У контексті нашого дослідження великий інтерес мають безпосередні військові події. Тому, в дисертації докладно розглядається битва між московськими та литовськими військами на р. Ведроша,- безперечно, головна подія 1500 р. Зроблено спробу уточнити місцерозташування р.Ведроша, плани та дії противників під час битви. Зясовується, що московським воєводам вдалося навязати противнику власний план битви, краще організувати взаємодію окремих полків, що призвело до оточення і розгрому литовських військ.

Поразка на Ведроші засвідчила неспроможність ВКЛ протистояти власними силами московській агресії. МД зуміла за короткий час захопити величезні території давньоруських та українських земель, що належали Вільно. Успіх Москви у військовій компанії 1500 р. був зумовлений не лише військовими перемогами, а й позицією удільних князів. Перехід на бік Івана ІІІ С. Стародубського і В. Шемячича дав можливість МД без боротьби захопити територію Чернігово-Сіверських земель.

Документи свідчать про неоднозначне ставлення місцевих жителів до московсько-литовського конфлікту. Населення князівських уділів, фактично, ніяким чином не відреагувало на зміну свого державно-правового статусу. Іншою була реакція господарських міст. Якщо в 80-90-х роках XV ст. прикордонна литовська влада ще намагалась чинити опір московським "наездам", то в 1500 р. міста не могли протистояти масованому натиску. Щоб уникнути розорення після захоплення міст московськими військами, міщани були змушені присягати новому государю.

Зазначено також, що незважаючи на фактор завоювання, московська влада не була поневолювачем для місцевого населення, свідомо уникала розорення приєднаних територій та захищала їх, зокрема, від татар Великої Орди.

В третьому параграфі "Військово-політичні події у 1501-1502 рр." докладно розглядаються заходи віленського уряду, направлені на створення антимосковської коаліції в складі Лівонського ордену, Польщі, Великої Орди, Угорсько-Чеської держави. В свою чергу, МД прагнула до більш тісної взаємодії з Кримським ханством для вирішального удару по Литовській державі. В результаті складної дипломатичної гри Вільно вдалося заручитись підтримкою Лівонського ордену та Орди. На нашу думку, саме союзники врятували ВКЛ від подальших поразок. До того ж, з 1501 р. Польща і Литва знову перебували в унії.

Зясовується, що на характер московських дій проти ВКЛ вплинула розкиданість військових сил Москви на різних напрямках - проти Лівонського ордену і Орди. Упродовж 1501 р. відбулася лише одна московсько-литовська битва біля Мстиславля. Не зважаючи на поразку литовців, місто витримало московську облогу. В наступному 1502 р. МД зосередила зусилля на оволодінні Смоленськом. Наведені в дисертації дані дають можливість відновити події "смоленської епопеї", та стверждувати, що в московсько-литовській боротьбі установилась певна рівновага сил. Ні ВКЛ, ні його союзник Орден не мали реальних шансів на успішне продовження війни з МД. Кримський хан розорив литовські землі і розгромив іншого союзника Литви - Велику Орду. Необіхно було шукати мирне вирішення конфлікту.

Джерела свідчать, що змінився характер війни і для МД. Після приголомшуючих успіхів 1500 р., за два роки виснажливої війни Москва не змогла захопити і утримати жодного з великих литовських міст. Крім несприятливої зовнішньополітичної ситуації МД вже не мала підтримки з боку місцевого населення, яке убачало в ній ворога. Час легких перемог був уже позаду, а для нових потрібні були набагато більші військові зусилля, до яких на початку XVI ст. МД виявилася непідготовленою. Територіальні загарбання влаштовували московський уряд, до того ж, старіючого Івана ІІІ все більше турбували проблеми внутрішньополітичного становища держави. Саме ці обставини створювали, на наш погляд, необхідні передумови для початку мирних переговорів.

В заключному параграфі "Перемиря 1503 р. Військово-політичні підсумки боротьби" третього розділу дисертаційного дослідження проведено аналіз "перемирної грамоти" між МД та ВКЛ. Згідно угоди, Москва, формально на "перемирные лета", зберігала майже всі захоплені території. На південно-західній ділянці кордону до МД переходили Чернігово-Сіверські землі - володіння князів С.І. Стародубського, В.І. Шемячича, Мосальських і Трубецьких, а також ряд міст - Брянськ, Мценськ, Путивль та інші. На західному напрямку Москва отримала Дрогобуж, а на північно-західній ділянці міста Торопець, Бєлая. Таким чином, за перемирною угодою 1503 р. до складу МД переходила велика територія на всьому протязі московсько-литовського кордону. ВКЛ втрачало 20 міст, 70 волостей, 22 городища і 13 великих сіл, що становило майже третину державної території. На основі вивчення фактичного матеріалу зроблено спробу встановити московсько-литовський кордон 1503 р. Показано, що новий кордон надавав МД ряд суттєвих військово-політичних та економічих переваг над Литвою. Також аналізуються підсумки військово-політичної боротьби двох держав.

В додатках вміщено 7 родовідних схем, що характеризують родинні звязки головних феодальних сімей та 3 карти, що ілюструють масштаби та наслідки московсько-литовської боротьби.

У висновках узагальнено основні результати дисертаційного дослідження.

Збройна і дипломатична боротьба між Москвою і Литвою на межі XV-XVI ст. була продовженням боротьби за патронаж над руськими землями, що тривала упродовж XIV - початку XV ст.

Ініціатива у розгортанні військової експансії перейшла до МД, яка в кінці XV ст. обєднала під своєю владою землі Північно-Східної Русі.

Головними проблемами у московсько-литовських відносинах були: проблема територіального розмежування, становище православного населення, титулатурно-термінологічне питання та економічні і політичні інтереси Москви у литовських володіннях.

Становище православної церкви та словянського населення у ВКЛ було досить сприятливим.

Московсько-литовська боротьба пройшла ряд етапів та охопила значну територію Східної Європи.

Суттєвий вплив на характер і результати московсько-литовських війн кінця XV - початку XVI ст. мала позиція литовсько-руського населення.

Під час воєнних дій МД змогла захопити лише слабко повязані з основним ядром ВКЛ території, решта земель залишилася лояльною до Вільно.

Для приєднання і утримання давньоруських земель московський уряд, крім військової сили, використовував увесь арсенал політичних, дипломатичних та ідеологічних прийомів і заходів.

Входження давньоруських земель до складу МД не було добровільним воззєднанням з нею. Фактично, воно уявляло собою військове загарбання державної території противника з наступною її анексією.

Московсько-литовські війни кінця XV - початку XVI ст. мали значний вплив на міжнародні відносини в Східній і Центральній Європі.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ТА ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЇ ЗНАЙШЛИ ВІДОБРАЖЕННЯ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

1. Казаков О.О. Московсько-литовська війна 1500-1503 рр. за українські землі.- Київ: ТОВ "Міжнародна фінансова агенція", 1998.- 50 с.

2. Казаков О.О., Мордвінцев В.М. Маловідомі сторінки московсько-литовської боротьби за давньоруські землі на межі 70-80-х років XV ст.- Київ: ТОВ "Міжнародна фінансова агенція", 1997.- 28 с.

3. Казаков О.О. Битва на р. Ведроші 15 липня 1500 р. // Український історичний журнал.- 1998.- №5.- С.52-63.

4. Казаков О.О., Мордвінцев В.М. Переїзд князів Глинських на російську службу в кінці XV - на початку XVI століття (за даними родовідної памяті про князів Глинських) // Вісник Київського університету ім. Тараса Шевченка. Історія.- Випуск 35.- Київ: РВЦ "Київський університет", 1997.- С.13-19.

5. Казаков О.О. Встановлення російсько-литовського кордону перемирною грамотою 1503 р. // Вісник Київського інституту "Словянський університет".- Випуск 1.- Київ: Поліграфічна ділянка КІСУ, 1988.- С.169-176.

6. Казаков О.О., Козицький М.Ю. Боротьба Московської держави з Великим князівством Литовським за українські землі в кінці XV - на початку XVI ст. // Сторінки історії.- Київ: НПО "Моноконт", 1994.- Кн.2.- Ч.1.- С.111-116.

АНОТАЦІЯ

Казаков О.О. Московсько-литовська боротьба за давньоруські землі в кінці XV - на початку XVI ст. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 - всесвітня історія.- Запорізький державний університет, Запоріжжя, 1998.

В дисертації на широкій джерельній базі досліджуються причини, характер та перебіг московсько-литовської боротьби за давньоруські землі на межі XV-XVI ст., визначаються її результати і наслідки для держав Східної Європи. Зроблено спробу наукового аналізу подій московсько-литовських війн та визначені етапи боротьби між Московською державою і Великим князівством Литовським. На основі систематизації фактичного матеріалу були удосконалені генеалогічні схеми родоводів князів. Охарактеризовано політико-правове і конфесійне становище словянських земель у складі Литовської держави та проаналізовано проблему політичного вибору між Москвою і Вільно. Переглянуто ряд застарілих положень та оцінок, що мали місце в історіографії, по-новому інтерпретуються події і висновки.

Ключові слова: Московська держава, Велике князівство Литовське, міжнародні відносини, військова боротьба, агресія, мирний договір, анексія, державний кордон.

АННОТАЦИЯ

Казаков А.А. Московско-литовская борьба за древнерусские земли в конце XV- начале XVI в. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 - всемирная история.- Запорожский государственный университет, Запорожье, 1998.

В диссертации на широкой исторической базе исследованы причины, характер и ход московско-литовской борьбы за древнерусские земли на рубеже XV-XVI вв., определены ее результаты и последствия для государств Восточной Европы. Сделана попытка научного анализа событий московско-литовских войн и определены этапы борьбы между Московским государством и Великим княжеством Литовским. На основе систематизации фактического материала были усовершенствованы гинеалогические схемы княжеских родословных. Проведен анализ политико-правового и конфессионального положения славянских земель Литовского государства и проанализирована проблема выбора между Москвой и Вильно. Пересмотрен ряд устаревших положений и оценок, имевших место в историографии, по-новому интерпретируются события и выводы.

Ключевые слова: Московское государство, Великое княжество Литовское, международные отношения, военная борьба, агрессия, мирный договор, аннексия, государственная граница.

ANNOTATION

Kazakow A.A. The Struggle between Moscow State and Lithuania for the Ancient Russ lands in the end of XVth and by the beginning of XVIth centuries.- Manuscript.

The dissertation for Candidate's (Master's) degree of History by speciality 07.00.02.- World History.- Zaporozhye State University, Zaporozhye, 1998.

In this dissertation the reasons, character and course of struggle between Moscow State and Lithuania for Ancient Russ lands on boundary of XVth - XVIth centuries are investigated upon wide historical base. The results and effects of this research work are determined for the countries of Eastern Europe. It is made the attempt to carry out scientific analysis of warfare between Moscow State and the Great Lithuanian Princedom, and to define their main periods. On the ground of systematized factual material were improved genealogical schemes of the Princes' families. The analysis of political, legal and religious conditions of Lithuanian lands is carried out, also the problem of choice between Moscow and Vilno is analyzed. A great number of out-of-date statements and estimations having appeared in the historiography are reconsidered; events and conclusions are newly interpreted.

...