Кам’янецька доба Директорії Української Народної Республіки (червень-листопад 1919 року)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна Академія Наук України

Інститут історії України

Лозовий Віталій Станіславович

УДК 947. 084. 2 (477)

Кам'янецька доба Директорії Української Народної Республіки (червень-листопад 1919 року)

07. 00. 01. - Історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Київ - 1998

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі історії української революції Інституту історії України НАН України.

Науковий керівник: доктор історичних наук Верстюк Владислав Федорович, завідуючий відділом історії української революції Інституту історії України НАН України.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, Миронець НадіяІванівна, професор кафедри новітньої історії України Київського університетуім Т. Шевченка кандидат історичних наук, доцент Гошуляк Іван Леонідович, старший науковий співробітник відділу етноісторичних досліджень Інституту політичних та етнонаціональних досліджень НАН України.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дисертації. Здобуття Україною державної незалежності вивело в число найпріоритетніших напрямків сучасної вітчизняної історичної науки проблеми українського національного відродження та розбудови суверенної держави. Дослідження історичних коренів боротьби за незалежність, висвітлення ідеології та практики різних суспільно-політичних сил і аналіз помилок, допущених в процесі державотворення, сприятиме вчасному розв'язанню назрілих проблем сьогодення, виступатиме надійним гарантом неповернення до часів бездержавного існування українського народу.

Десятиліттями насаджувались хибні історичні концепції, перекручувались факти і тому наш час вимагає переосмислення та дослідження багатьох революційних процесів 1917-1920 рр., зокрема і Кам'янецького періоду Директорії УНР (червень-листопад 1919 р.). Глибока та всебічна розробка зазначеної теми дасть можливість відтворити один з важливих фрагментів загальної картини суперечливої доби національно-визвольних змагань. Об'єктом даного дослідження є комплекс проблем, пов'язаних з політичними подіями, що відбувались в Кам'янецький період Директорії УНР.

Хронологічні межі дисертації охоплюють час з початку червня 1919 р., коли у Кам'янець-Подільському створюються українські органи влади і сюди переїжджає державне керівництво УНР, до середини листопада 1919 р., коли Директорія та уряд залишають місто. У політичному відношенні Кам'янецька доба Директорії становить цілісний період функціонування у Кам'янці-Подільському тимчасового державного центру УНР.

Дане дисертаційне дослідження виконане згідно із науковим напрямком відділу Інституту історії України АН України: “Загальні закономірності та регіональні особливості української революції”.

Стан наукової розробки. Досліджувана проблема, її окремі аспекти знайшли певне відображення в зарубіжній українській, радянській, сучасній вітчизняній історіографії. Розробка цієї теми розпочалась ще під час революції та війни за незалежність України. Оскільки першими дослідниками історії української революції були переважно діячі національно-визвольного руху, то дуже важко, а здебільшого неможливо, розмежувати їх праці на історіографічні та мемуарні. Часто вони містять цінний фактичний матеріал і теоретичні узагальнення, важливі для розуміння розвитку державотворчого процесу в Україні. Вже в 1920 році виходить праця В. Винниченка “Відродження нації”. Значна частина третього тому цієї роботи присвячена висвітленню подій Кам'янецької доби. Автор аналізує внутрішню та зовнішню політику Директорії в цей період, даючи їй різко негативну оцінку.

Цінний документальний матеріал, а також власні спостереження вміщено у праці П. Христюка. Перебуваючи у Кам'янецький період на посаді заступника міністра внутрішніх справ УНР, він детально описав історичні події того часу. Автор робить висновок, що проводилась “персональна політика” С. Петлюри, яку підтримували соціал-демократи, а УПСР, хоч і входила в уряд, але реального впливу не мала. Тому П. Христюк вважає, що есери не несуть відповідальності за наслідки діяльності уряду.

Значний інтерес становить фактичний матеріал, викладений в книзі О. Доценка “Літопис української революції”.

Чимало праць присвятив відтворенню та аналізу революційних подій М. Шаповал. У них він в тій чи іншій мірі торкається проблем пов'язаних з діяльністю Директорії УНР і у Кам'янецький період зокрема. Аналізуючи політику Директорії та уряду, М. Шаповал стверджував, що основною причиною поразки державотворчих зусиль вищих органів влади УНР був відхід від “трудового принципу” і організації Трудових Рад до парламентаризму та демократії. Тільки яскраво виражена ліворадикальна політика без співпраці з буржуазними партіями могла принести успіх, вважав М. Шаповал. В іншій праці “Велика революція і українська визвольна програма” він констатує, що основною подією літа 1919 року був розрив проводу УНР під тиском “правих” сил з повстанцями. І саме це було причиною занепадуДиректорії. Врешті М. Шаповал зробив висновок, що УНР знищили більшовики та українська дрібна буржуазія.

У середині 20-х років ХХ століття з'явилась публікація одного з провідників УПСР Н. Григоріїва “Петлюрівщина”. У ній автор розуміє “петлюрівщину” як особистий режим військової і цивільної отаманії. А головною причиною її зародження та існування вважав усунення представницьких органів народної влади. Аналізуючи боротьбу українців за державність, Н. Григоріїв основну увагу звернув на виявлення причин поразки національно-визвольних змагань.

У 1930 році опубліковано “Збірник пам'яти С. Петлюри” (перевиданий в Україні у 1992 році). Особливо цінними для нас є статті І. Мазепи “Творена держава” та П. Феденка “Повстання нації”.

У праці М. Капустянського головну увагу звернено на опис бойових дій, в яких брала участь армія УНР у червні-листопаді 1919 року. Крім того, він аналізує діяльність наддніпрянського та наддністрянського урядів, дає влучну характеристику провідникам національно-визвольного руху С. Петлюрі, Б. Мартосу, І. Мазепі та ін. ⁹.

Багато цінного матеріалу про закордонну політику УНР, міжнародне становище в 1919 році, а також ставлення великих держав до України знаходимо у книгах українських представників на Паризький мирній конференції: М. Лозинського, А. Марголіна, В. Панейка. Ці автори констатували несприятливість міжнародної ситуації для української справи, різні орієнтації серед українських провідників та дипломатів.

Важливі дані про національну політику Директорії УНР, особливо ж українсько-єврейські відносини у вказаний період, містяться у працях С. Гольдельмана. Автор звертає увагу на ту велику роботу, проведену українською владою в Кам'янецький період по боротьбі з єврейськими погромами, а також розповідає про впровадження в цей час національно-персональної автономії.

На окрему увагу заслуговує праця колишнього прем'єр-міністра УНР І. Мазепи “Україна в огні й бурі революції”. Вона базується на особистих спогадах і документах та матеріалах, які проаналізовано з позицій української соціал-демократії. Тут дано характеристику Кам'янецької доби Директорії УНР. І. Мазепа вважає її однією з найтрагічніших в історії визвольних змагань 1917-1920 років. Він стверджує, що для національно-визвольного руху ця доба мала особливе значення, бо саме в Кам'янецький період найвиразніше виступили всі хиби і недоліки, які тяжіли над українським суспільством впродовж усього часу української революції і цим надзвичайно утруднювали визвольну боротьбу. Центральним моментом зазначеного періоду І. Мазепа вважає об'єднання на Поділлі двох армій колись розколотої України і їх спільний похід проти ворогів незалежності. Але зруйнування об'єднаного фронту внаслідок внутрішньої розбіжності українських сил, які сповідували різні соціально-політичні ідеї, призвело до краху боротьби за українську державність в 1919 р.

Основною причиною поразки української національно-визвольної боротьби І. Мазепа вважав недостатність власних, національно свідомих, належно підготовлених українських сил, а саме української політичної еліти.

У 50-х роках ХХ століття з'являється ряд монографій, присвячених ролі української армії у визвольних змаганнях, де подаються також і політичні події в Україні.

Таким чином, за кордоном висвітлення теми боротьби за державність в добу Директорії аж до 60-х років ХХ століття мало здебільшого мемуарно-дослідницький характер, оскільки майже всі автори безпосередньо брали участь у революційних подіях в Україні.

Найбільш значним дослідженням політичних, соціально-економічних реалій періоду діяльності Директорії УНР є семитомна праця М. Стахіва “Україна в добу Директорії УНР”. Однак, Кам'янецький період Директорії в цій праці зовсім не досліджено.

У 1967 році побачила світ монографія П. Мірчука. Підходячи до висвітлення та аналізу тогочасних подій з “правих”, консервативних позицій, він робить висновок, що величезної шкоди українській справі завдала вузькопартійна політика наддніпрянських соціалістів, оскільки основним завданням для них була не оборона України, а класова боротьба.

Тема Українських визвольних змагань в добу Директорії частково знайшла своє висвітлення в узагальнюючих працях зарубіжних істориків, опублікованих нещодавно в Україні, Н. Полонської-Василенко та О. Субтельного.

В останній час побачили світ монографії істориків української діаспори Т. Гунчака та І. Нагаєвського. У відповідних розділах цих робіт знайшли висвітлення певні події Кам'янецької доби Директорії Української Народної Республіки.

Радянські історики виконали значну роботу по дослідженню подій громадянської війни та інтервенції на території України. Тема боротьби більшовицької УРСР та Директорії УНР знайшла своє відображення у тритомній праці “Українська РСР в період громадянської війни”, та інших колективних роботах. З'явилось ряд монографій, присвячених періоду Директорії. У 1949 році вийшла праця А. В. Лихолата “Разгром буржуазно-националистической Директории на Украине”, а у 1962 році однойменна робота І. К. Рибалка. Виклад матеріалу в обох монографіях закінчується квітнем-травнем 1919 р. Отже, події та процеси Кам'янецького періоду в них не знайшли відображення.

В окремих параграфах праці М.І. Супруненка показано боротьбу Червоної армії проти військ Директорії, висвітлено інші події досліджуваного періоду.

Певну частину кандидатської дисертації С. К. Гуменюка присвячено викладу боротьби більшовиків проти УНР у Кам'янецький період²². Інші питання, пов'язані з українським національно-визвольним рухом, у праці не висвітлювались.

Основною негативною рисою вище згаданих публікацій радянського періоду є однобокий класовий підхід, який втискував дослідження в задані рамки комуністичної ідеології.

З кінця 80-х - початку 90-х років почався новий етап української історіографії, що характеризується критичним осмисленням історіографічної спадщини попереднього періоду, спробою відійти від звичних канонів та схем радянської історичної науки, більш об'єктивним висвітленням історичних подій в Україні.

У 1995 році опубліковано книгу Ю. Павленко та Ю. Храмова у якій діяльність Директорії оцінюється різко негативно.

Особливості зовнішньополітичної діяльності уряду УНР у Кам'янецький період Директорії висвітлює у своїй статті В. М. Яблонський.

Деяких проблем Кам'янецької доби торкаються у своїх статтях автори збірника “Симон Петлюра та українська національна революція”.

А.П. Гриценко у випуску “Історичних зошитів” Інституту історії України дала аналіз політичних таборів, що змагалися за владу в Україні в 1919 році. В одному з розділів висвітлено події Кам'янецького періоду. Автор показує протистояння не тільки трьох основних тогочасних політичних сил (самостійницького, більшовицького та білогвардійського), але й боротьбу всередині українського національно-визвольного руху і робить висновок, що саме це завдало останньому найбільшої шкоди.

Соціально-економічна політика Директорії УНР аналізується в монографіях О.П. Реєнта та Б.І. Андрусишина, присвячених проблемі робітництва в українській революції 1917-1920 років. Окремі теоретичні положення та фактичні дані, що так чи інакше стосуються досліджуваної теми, містяться у дисертаційних роботах останнього періоду. У книгах, присвячених питанням українського державотворення, тема Директорії УНР, на думку автора, не була розкрита.

Нещодавно побачила світ узагальнююча праця “Історія України. Нове бачення”. У розділі “Українська Народна Республіка під проводом Директорії” на основі сучасного рівня розвитку української історичної науки дано об'єктивний, стислий аналіз подій досліджуваного періоду. Деяких питань Кам'янецької доби торкнувся у своїй книзі Я. Грицак.

Державотворчим процесам і законодавчій діяльності Директорії УНР присвячено розділ праці О.Л. Копиленка та М.Л. Копиленко. Автори торкаються проблем вибору стратегічних орієнтирів державотворення, організації адміністративного апарату, зовнішньої політики та ін. і розглядають їх у державно-правовому аспекті. Політика Директорії стосовно релігії та церкви висвітлюється в книзі Б. Андрусишина “Церква в українській державі 1917-1920 рр. (доба Директорії УНР) ”.

Таким чином, окремі події Кам'янецької доби Директорії УНР знайшли певне відображення в узагальнюючих працях та спеціальних дослідженнях. Але комплексно і всеохоплююче цей насичений подіями період не вивчався. Всі ці обставини й спонукали автора вибрати для дисертації тему даного дослідження.

Джерельну базу кандидатської дисертації можна поділити на чотири групи: 1) неопубліковані архівні матеріали; 2) збірники документів і матеріалів; 3) періодична преса; 4) твори та мемуари діячів українського національно-визвольного руху.

Центральне місце в комплексі джерел складають документи та матеріали, які зберігаються в архівосховищах Києва, Львова, Хмельницького, Вінниці, Кам'янця-Подільського. Автором використано 30 фондів зазначених архівів та історичних бібліотек.

Великий фактичний матеріал значної історичної цінності зосереджений у фондах Центрального державного архіву вищих органів державної влади і органів державного управління України (далі ЦДАВО України). Це стосується фондів “Канцелярія Директорії УНР” (Ф. 1429) та “Ради Народних Міністрів” (Ф. 1065), по яких можна прослідкувати політику та діяльність вищих органів влади Української Республіки. Фонди “Міністерства закордонних справ” (Ф. 3696), закордонних посольств та місій (Ф. 3619) дають змогу відтворити закордонну політику Директорії та уряду. Організація та діяльність місцевої адміністрації, становище на місцях висвітлює фонд “Міністерства внутрішніх справ” (Ф. 1092). У фондах “Міністерства земельних справ” (Ф. 1062) зосереджено документи, що відображають аграрну політику Директорії та її втілення в 1919 році.

У фонді 581 Центрального Державного Історичного Архіву України у Львові (далі ЦДІА у Львові) знаходяться документи, які висвітлюють взаємовідносини між проводами УНР та ЗОУНР, а також польсько-українські стосунки. В особистих фондах діячів ЗОУНР та УНР О. Назарука (Ф. 359) та С. Томашівського (Ф. 368) містяться матеріали про внутрішню та зовнішню політику УНР.

У Львівському ЦДІА знаходяться мікрофільмовані документи з Бібліотеки Народової у Варшаві, в яких є певні свідчення про досліджуваний період.

У Державному архіві Хмельницької області (далі ДАХО) та в його Кам'янець-Подільській філії (далі К-ПФДАХО) представлені матеріали, які характеризують соціально-економічну ситуацію, що склалась на Поділлі в Кам'янецьку добу Директорії (Ф. 260 - 263,, 3026).

Деякі документи, що відображають діяльність владних структур УНР на місцях у досліджуваний період знаходяться в Державному архіві Вінницької області (далі ДАВО) (Ф. 4155, 1196 та інші).

Таким чином, дослідження виявлених архівних матеріалів дозволяє комплексно висвітлити внутрішню та зовнішню політику вищих органів державної влади Української Республіки на фоні подій та процесів, що відбувались в Україні та Європі у Кам'янецький період Директорії УНР.

У радянські часи були опубліковані збірники у яких містилися документи і матеріали, що відображали деякі події досліджуваного періоду. Негативною рисою цих збірників є здебільшого тенденційно-вороже ставлення до Директорії та українського визвольного руху очолюваного нею. Матеріали згаданого періоду містяться у виданому у США збірнику “Українська революція. Документи 1919-1921 років. Джерела до новітньої історії України”.

Цікавим джерелом інформації є тогочасна періодика, особливо українська преса, що видавалась у Кам'янці-Подільському (газети “Вісник УНР”, “Трудовий шлях”, “Визволення”, “Україна”, “Робітнича газета”, “Український козак”, “Стрілець” та інші). У цих часописах публікувались урядові та військові постанови, накази, інтерв'ю з офіційними особами та інша інформація. При критичному розгляді газетних статей і матеріалів їх також можна використовувати як історичне джерело.

Важливим джерелом для дослідника є твори і мемуари діячів українського національно-визвольного руху. Більшість авторів безпосередньо брали участь у подіях, притримувались тих чи інших політичних поглядів, і відповідно, до їх творів потрібно ставитись критично. Але все ж у них можна знайти багато цікавих фактів, які характеризують тогочасну політичну ситуацію, міжпартійну боротьбу та ін.

Мета дисертації полягає в тому, щоб на основі аналізу архівних матеріалів, опублікованих документів, наукової та мемуарної літератури відтворити основні політичні процеси Кам'янецької доби Директорії УНР (червень-листопад 1919 року).

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі основні завдання:

- проаналізувати розстановку політичних сил у вищих ешелонах влади УНР;

- дослідити боротьбу уряду з ліворадикальними українськими політичними силами за вплив на повстанський рух в Україні;

- показати боротьбу “правої” опозиції проти політики уряду УНР;

- висвітлити перебування проводу ЗОУНР та УГА на Наддніп-рянщині і політичне протистояння урядів УНР та ЗОУНР;

- простежити процес відновлення діяльності місцевих органів влади УНР;

- розглянути соціально-економічні заходи уряду УНР (фінансове, аграрне та продовольче питання) ;

- розкрити національну політику уряду УНР;

- з'ясувати зовнішньополітичний курс Директорії та уряду УНР та відносини урядів УНР та ЗОУНР з Раднаркомом і Добровольчою армією.

Наукова новизна цієї роботи полягає у комплексному відтворенні та аналізі основних політичних подій та процесів Кам'янецької доби, внаслідок чого подальший розвиток дістала теза, що у зазначений період ідеологічний плюралізм течій, представлених в українському національно-визвольному русі, зумовив тотальну боротьбу у всіх сферах суспільного життя УНР, що призвело до ослаблення українських державницьких сил і стало основною причиною краху державотворчих зусиль Директорії УНР.

Поряд з цим досліджено ряд раніше слабко вивчених питань щодо діяльності Директорії та уряду по налагодженню роботи адміністративного апарату та вирішенню соціально-економічних проблем (фінансової, аграрної, продовольчої). Також висвітлено та проаналізовано національну та закордонну політику вищих органів влади УНР.

Теоретичне значення праці визначається спробою автора відтворити узагальнюючу картину політичних подій, що відбувались у Кам'янецьку добу Директорії УНР. У більш широкому плані дисертація є певним кроком у вивченні суперечностей українського національно-визвольного руху і процесу державотворення в зазначений період.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що матеріал який подається в даному дослідженні, можна використати для створення узагальнюючих праць з історії національно-визвольного руху в Україні, а також при читанні лекцій, спецкурсів, проведенні семінарських занять у вищих навчальних закладах, в культурно-освітній роботі.

В основу структури дисертації покладено проблемно-хронологічний принцип, що дозволяє визначити основні напрями політики Директорії, простежити трансформацію ідейних настанов і зміну основних засад державотворення в кожний конкретно-історичний період її діяльності.

Методологічна основа дисертації базується на діалектичних принципах пізнання історичного процесу, об'єктивному підході до аналізу суспільних явищ та подій, критичному ставленні до джерельного матеріалу.

Методи дослідження. Поряд з методами емпіричного пізнання, у процесі підготовки дисертації застосовувались теоретичні методи аналізу, синтезу, порівняльно-історичний та проблемно-тематичний.

Основні положення і висновки дисертації доповідались автором на 7 Всеукраїнських та 4 регіональних конференціях. Результати дослідження відбиті в 14 наукових публікаціях. Дисертація обговорена і рекомендована до захисту на засіданні відділу історії української революції Інституту Історії України НАН України.

Структура і зміст дисертації

директорія українська народна республіка

Структура дисертації відповідає її меті та завданням. Вона складається зі вступу, трьох розділів, висновків, посилань, списку використаних джерел та літератури, який складається з 281 найменування архівних матеріалів та літератури. Загальний обсяг тексту становить 188 сторінок. У вступі обгрунтовується актуальність дослідження, визначені його об'єкт, хронологічні межі, сформульована мета і завдання, розглянута історіографія, проаналізовані джерела, вказано на наукову новизну та практичне значення дисертації.

У першому розділі - “Політичні течії в українському національно-визвольному русі” розглянуті причини, хід, та обставини співпраці та протиборства між різними течіями і таборами українського визвольного руху.

У червні-листопаді 1919 р. Кам'янець-Подільський був місцем осідку Директорії та уряду УНР і тимчасовим державним центром Республіки. Цей період характеризувався суперечностями полярних політичних сил з вищими інституціями УНР: повстанців, які часто сповідували “ліву” ідеологію та “трудовий принцип” державотворення - з одного боку, і “правої” наддніпрянської опозиції та проводу ЗОУНР, що виступали за парламентаризм та загальну демократію - з іншого боку.

На той час вищу державну владу УНР згідно “Універсалу Трудового Конгресу” представляли Директорія, Рада Народних Міністрів (РНМ) та Конгрес Трудового Народучерез свої комісії. Оскільки взаємовідносини між ними не були законодавчо унормовані, то це призводило до конфліктів та протистояння і дало підстави надалі констатувати І. Мазепі, що однією з причин невдач українських визвольних змагань були дефекти загального державного управління.

Верховним органом влади була Директорія на чолі з С. Петлюрою, який фактично одноособово визначав напрямки державної політики. Виконавчу владу втілював соціалістичний уряд. Він складався з представників УСДРП та УПСР. Цей кабінет був внутрішньо конфліктним через ідеологічні суперечності партій, які в нього входили.

Політичним документом, що визначав засади діяльності уряду УНР на початку Кам'янецького періоду була Чорноострівська угода укладена ЦК УСДРП та ЦК УПСР з делегатами Центрального повстанського комітету (ЦПК). Згідно угоди представники повстанців (члени УПСР) увійшли в уряд, а організація органів влади повинна була проводитись за “трудовим принципом”. (Див. дис. - С. 23-24.)

Коли зовнішні та внутрішні політичні обставини продиктували потребу зміни ідеології державотворення, це ледь не призвело до кризи урядового альянсу УСДПР та УПСР. Соціал-демократи в ультимативній формі зажадали від есерів відмови від класових засад побудови держави. У результаті жорсткої політичної боротьби 12 серпня 1919 р. уряд видав декларацію, якою проголосив курс на парламентаризм та загальну демократію, що відкидало “трудовий принцип” формування владних структур УНР. (Див. дис. - С. 30.)

В умовах всенаростаючого антибільшовицького руху, що розгортався в Україні, пріоритетне значення для проводу УНР мало налагодження тісних стосунків з повстанцями. Незважаючи на Чорноострівську угоду, частина радикально налаштованих членів ЦПК не залишала надій захопити владу в УНР. Контррозвідка заарештувала “незалежницький” ЦПК. Уряду УНР вдалось налагодити дієві стосунки з багатьма повстанськими загонами. Але невизначеність українських провідників щодо відносин з Денікіним і зволікання з початком боротьби проти білогвардійців, яку активно вели партизани, призвели до втрати їх впливу на значні повстанські формування. (Див. дис. - С. 46.)

У Кам'янецьку добу продовжувалось протиборство між соціалістичним урядом, С. Петлюрою і групами “правої” політичної орієнтації. Радикальна частина опозиції спробувала вчинити державний заколот, який було придушено. Після цього активну боротьбу проти соціалістичного уряду розпочала “легальна опозиція”. 15 липня з метою консолідації всіх антисоціалістичних, антиурядових сил утворився Український національно-державний союз (УНДС). Опозиція широко розгорнула свою діяльність. на початку серпня 1919 р. “праві” кола посилили тиск на Раду Народних Міністрів (РНМ), загрожуючи виступити проти уряду та С. Петлюри. В такій ситуації з'явилася відозва РНМ від 12 серпня 1919 р., в якій містилися основні вимоги опозиції. Уряд задекларував утворення коаліційного Кабінету, в якому надавались міністерські “портфелі” представникам “правих” партій. Але останні, не задоволені “косметичною” реорганізацією РНМ, до нового уряду не ввійшли. Опозиційні діячі й надалі піддавали нищівній критиці курс уряду і боролись за його зміну. (Див. дис. - С. 58.)

16 липня 1919 р. провід ЗОУНР та УГА перейшли на Наддніпрянщину. Перед тим диктатор Є. Петрушевич висунув ряд умов подальшої співпраці з урядом УНР. Він вимагав, щоб керівники УНР проводили демократичну політику без ухилів у бік радянства, а також змінили соціалістичний уряд та скасували міністерство галицьких справ. У результаті гострої політичної боротьби ці вимоги були виконані. З свого боку провід УНР не визнавав законності диктатури ЗОУНР. Різні політичні принципи побудови державності та зовнішньополітичні орієнтації урядів УНР та ЗОУНР призвели до значної напруги між ними. Наддніпрянські лідери домагались об'єднання обох урядів та армій під своєю зверхністю. А Є. Петрушевич наполягав на автономному існуванні проводу ЗОУНР та окремішності УГА, як репрезентантів західноукраїнської державності. Тому зазначена боротьба обох урядів була суттєвим елементом дестабілізації ситуації протягом усього Кам'янецького періоду. (Див. дис. - С. 69.)

Незважаючи на розбіжності, все ж вдалось дійти згоди про створення спільного Штабу для координації бойових операцій обох армій і розпочати успішний наступ на Київ-Одесу. Але здача Києва денікінцям галицьким командуванням призвела до чергового загострення стосунків. Поки наддніпрянські та галицькі лідери з'ясовували відносини, командування УГА, яке фактично стало самостійною політичною силою, підписало з білогвардійцями угоду, згідно якої УГА мала перейти в підпорядкування Денікіна. Врешті, цей акт призвів до повного розриву УНР та ЗОУНР. (Див. дис. - С. 74.)

У другому розділі - “Внутрішня політика Директорії та уряду УНР” висвітлюються та аналізуються заходи українських органів влади, спрямовані на відновлення місцевих адміністрацій, а також розв'язання соціально-економічних та національних проблем.

На конкретних фактах простежується намагання вищих інституцій УНР налагодити діяльність адміністративного апарату на місцях: відновлювалась робота органів влади, які існували до приходу більшовиків; створювалась виконавська вертикаль державних представників - губернських, повітових, волосних та сільських комісарів. Оскільки волосними та сільськими комісарами ставали голови відповідних Народних Управ, котрі обиралися громадами, то їх діяльність часто була паралізована великою залежністю від останніх.

Вирішення проблеми налагодження органів влади ускладнювала значна нестача кваліфікованих адміністративних кадрів.

Нормальному функціонуванню місцевих інституцій заважали неунормовані відносини та відсутність взаємодії між цивільною та військовою владами. Двовладдя на місцях, протидія військових цивільним органам влади призвели до паралічу останньої. Надзвичайно негативні наслідки для функціонування адміністрацій мала й відсутність коштів.

Разом з комісаріатами відновлювалась діяльність органів місцевого самоврядування. Хоч урядові партії домовились про формування владних структур за “трудовим принципом”, однак через неможливість швидко провести вибори було допущено до виконання обов'язків старі земства, які обирались ще за Тимчасового уряду. Гостро стояла проблема кадрів та коштів. Тому більшість земств працювали незадовільно.

Самоврядування перебувало в опозиції до соціалістичного уряду УНР і вимагало демократизації суспільства. Бачачи розвалорганів самовря-дування і неможливість їх функціонування, уряд мав намір видати закон про негайну зміну складу земських управ, але цьому завадила поразка на фронті. (Див. дис. - С. 88.)

Оскільки через постійні бойові дії та зміни підконтрольної території уряд мав обмежені можливості виконувати свої функції, основну увагу було зосереджено на вирішенні фінансового, аграрного та продовольчого питань.

У Кам'янецький період фінансова криза стала всеохоплюючою. Занепад економіки та розвал податкової системи робили грошові емісії основним джерелом фінансових ресурсів. Значні суми української валюти доставлялися з Німеччини. Щоб забезпечити всі державні потреби в Кам'янці-Подільському було налагоджено випуск банкнот. Але інфляція швидко знецінювала гроші. Для стабілізації фінансового становища уряд робив спробиналагодити збір податків, вилучити з обігу всі неукраїнські грошові знаки, налагодити товарообмін всередині країни та із зарубіжними державами. Проте ці заходи не мали успіху. (Див. дис. - С. 94.)

Надзвичайну вагу для української державності мало вирішення аграрного питання. В Кам'янецький період уряд намагався провести земельну реформу на основі закону від 8 січня 1919 р. Прикметною тенденцією цього часу була певна зміна соціально-економічних настроїв селянства, яке почало виступати за викуп землі у держави і володіння нею на засадах приватної власності. Але соціалістичний уряд не наважився змінити аграрну політику. Негативно відбивалась на впровадженні аграрної реформи байдужість втомленого війною селянства. Проте в деяких селах все ж розпочався процес розподілу землі, але далі він не пішов, оскільки армія УНР зазнала поразки.

Надзвичайно актуальним для уряду УНР було продовольче питання. Однак літньо-осіння кампанія 1919 р. по здачі хліба державі через недостатність фінансів, слабку організацію відділів по збиранню врожаю та масове розкрадання збіжжя зазнала невдачі. (Див. дис. - С. 104.)

Велике значення у процесі побудови української держави в добу Директорії УНР мали етнополітичні чинники. Влітку-восени 1919 р. міжнаціональні відносини на території контрольованій Директорією, були досить напружені, але вони всюди базувались переважно на різниці соціальних інтересів. Для усунення протистояння уряд УНР проголосив курс на співпрацю з демократією національних меншин.

Особливої гостроти набули в 1919 р. українсько-єврейські стосунки. Юдофобство в Україні не мало ідеологічного обгрунтування і не було державною політикою. Антисемітизм у тогочасному суспільстві пояснювався передусім прихильністю єврейства до більшовизму. Цей стереотип формували численні факти перебування євреїв у лавах комуністичної партії, особового складу ЧК та комісарів Червоної армії. Але парадокс полягав у тому, що відносно загалу єврейського населення ця частина не була домінуючою. Більшість євреїв, котрі належали до дрібної буржуазії, не поділяли більшовицької ідеології та практики.

Директорія та уряд вжили низку заходів для унеможливлення єврейських погромів. Втілювався закон про єврейську національно-персональну автономію. Єврейські партії та організації залучались до державної праці. (Див. дис. - С. 115.)

У третьому розділі - “Зовнішньополітичний курс Директорії та уряду УНР. Відносини урядів УНР та ЗОУНР з російськими військово-політичними режимами (Раднаркомом РРФСР та Добровольчою армією) ” - розкривається намагання української дипломатії добитися визнання незалежності УНР міжнародним співтовариством, а також спроби заведення стосунків з більшовицьким та білогвардійським рухами в Росії.

Подією, що визначала напрям дій української дипломатії на початку літа 1919 р., було визнання в Парижі адмірала Колчака правителем усієї Росії. Відтак українське питання ставало внутрішньою проблемою цієї держави. Західні країни підштовхували УНР до федерації з Росією. А західноукраїнські землі стали розмінною монетою у великій дипломатичній грі. 25 червня 1919 р. Рада Чотирьох винесла постанову, якою уповноважувала збройні сили Польщі вести свої операції по р. Збруч, що було вироком ЗОУНР.

Розуміючи, що найбільш болючою проблемою для великих держав у Східній Європі був більшовизм, провідники УНР якраз і робили наголос на боротьбі з ним. Будучи зацікавленими у консолідації всіх антибільшовицьких сил провідники Антанти та США все ж ігнорували пропозиції уряду УНР і не надавали йому допомоги через державне безладдя та низьку боєздатність української армії.

Надзвичайно несприятливою для плідної дипломатичної праці буладілова атмосфера всередині української місії в Парижі, яка розкололась на декілька таборів. Взаємовідносини між ними визначались суперечностями: по-перше, між галичанами та наддніпрянцями; по-друге, між тими членами наддніпрянської делегації, які твердо притримувались курсу на незалежність і тими, хто допускав федерацію з Росією. Неузгодженість дій членів делегації, недотримання єдиної політичної лінії зводили нанівець ті чи інші дипломатичні кроки Паризької місії.

На початок серпня 1919 р. стало зрозуміло, що фактично всі акції дипломатії УНР на міжнародній арені зазнали краху. За таких умов 6-14 серпня 1919 р. у м. Карлсбаді проведено конференцію послів та голів закордонних місій УНР. Оскільки західні країни настійливо рекомендували УНР федерацію з Росією, на цій нараді предметом всебічного обговореннядипломатів стала альтернатива “самостійність - федерація”. Виходячи з реального становища, було запропоновано формулу подальшої дипломатичної роботи - “говорити про федерацію, а робити самостійність”. Карлсбадська конференція констатувала, що невдачі УНР на міжнародній арені є результатом внутрішнього становища України, тому зміцнення української державності, проведення послідовної демократичної внутрішньої політики посилить позиції УНР за кордоном. У своїх висновках нарада рекомендувала у зовнішній політиці орієнтуватись на визнання УНР Англією та США. Але більш реальною визнано політичну лінію на порозуміння з найближчими сусідами. (Див. дис. - С. 124.)

Після Карлсбадської конференції уряд УНР остаточно зосередив увагу на з'ясуванні стосунків з Румунією, Польщею, Радянською та “білою” Росією. Щодо двох перших, то вони були зацікавлені в існуванні УНР та підтримці боєздатності її Збройних сил у боротьбі з більшовиками та білогвардійцями, інакше їх арміям довелося б самим зіштовхнутися з ними. Тому з Румунією та Польщею відбувся обмін місіями та налагоджено торговельно-економічні відносини. Проте на переговорах з Польщею основним каменем спотикання була проблема Східної Галичини. Отже, в кінці літа-восени 1919 р. у відносинах України з Румунією та Польщею спостерігався певний прогрес, але до політичного визнання суверенності УНР цими країнами не дійшло. (Див. дис. - С. 137.)

У зв'язку з наступом українських армій на Київ та просуванням денікінських військ в Україні актуальною стала проблема взаємовідносин з білогвардійським режимом. Серед чільних українських діячів побутувало дві точки зору: С. Петлюра та уряд УНР вважали, що з Денікіним можлива чисто військова угода, а “праві” кола та галичани наполягали на підписанні політичного договору, який, на їх думку, відкривав шлях до визнання та співпраці з західними країнами. Уряд УНР намагався навести контакт з “добровольцями”, але ті відмовились від переговорів за умови суверенності України. Врешті, антиукраїнська політика А. Денікіна примусила провід УНР та диктатуру ЗОУНРрозпочати проти його армії військові дії. Відтак, з метою створення антиденікінського альянсу урядом УНР зроблено спроби налагодити стосунки з радянською Москвою. Більшовики, перебуваючи в скрутній ситуації, також були зацікавлені в переговорах. Однак утворенню протиденікінського союзу завадив розвал українського фронту.

6 листопада 1919 р. за наказом свого командування представники УГА підписали угоду з денікінцями про перехід галицького війська на бік Добровольчої армії. Оскільки ситуація була безвихідною Є. Петрушевич та С. Петлюра погодились на переговори з Денікіним, але від імені Соборної України. Після того, як “добровольці” відмовились від контактів з представниками Наддніпрянщини, Є. Петрушевич фактично санкціонував перехід УГА на бік Денікіна і виїхав за кордон. С. Петлюра також покинув Кам'янець-Подільський і дещо пізніше подався до Польщі. Таким чином, цілком протилежні орієнтації проводів УНР та ЗОУНР, одних - на поляків, інших - на денікінців, призвели не тільки до розриву між ними, а й кинули їх у різні табори історичних ворогів незалежності України. (Див. дис. - С. 147.)

Висновки

Конкретноісторичний аналіз джерелдозволив визначити Кам'янецьку добу як період, котрий характеризувався тотальною боротьбою за владу на всіх рівнях політичної системи УНР. Ідеологія державотворення зазнала у Кам'янецький період кардинальної зміни. Вибір політичних, соціально-економічних засад державного будівництва, альтернатива - “трудовий принцип” або демократія - були в центрі політичної боротьби досліджуваного періоду і проявлялись в усіх сферах суспільного життя тогочасної УНР.

Влітку-восени 1919 р. уряд УНР зробив ставку на підпорядкування своєму впливові могутнього повстанського руху в Україні. У складній політичній боротьбі Директорії вдалось перехопити ініціативу та нейтралізувати ліворадикальні ЦПК та ГПШ. Уряд УНР мав певні успіхи у налагоджуванні стосунків з повстанськими загонами і зумів добитися політичної підтримки ними влади Директорії УНР та військової допомоги в операціях Дієвої армії. Однак політичні суперечності у вищих ешелонах української влади та зволікання проводу УНР щодо підтримки партизанської боротьби з “добровольцями” викликало недовіру повстанців до Директорії і перехід частини партизанських загонів під вплив інших політичних сил, які активно боролись з Денікіним.

Важливим чинником Кам'янецького періоду була яскраво виражена політична активність правоопозиційних уряду УНР партій. У сукупності з іншими факторами їх тиск призвів до відмови від класових засад державотворення і декларування переходу до демократії.

Суттєвим фактором, що визначав політичні процеси Кам'янецької доби, були суперечності між наддніпрянським і галицьким урядами. Вони базувались на різниці ідеологічних, соціально-економічних засад державотворення та зовнішньополітичних пріоритетів. Політична боротьба між Директорією та Диктатурою мала своїм наслідком перехід до демократичних форм управління.

Величезне значення для становлення української держави мало якнайшвидше налагодження роботи адміністративного апарату УНР. Тому уряд пішов на відновлення діяльності тих місцевих інституцій УНР, які існували до більшовицького наступу. При створенні владних структур надзвичайно болючими для УНР були кадрова проблема, фінансова скрута та суперечності між цивільною та військовою владами. Тому в зазначених умовах уряд УНР не зміг створити працюючих органів адміністративної влади на місцях.

Для нормального функціонування державного організму уряд проводив комплекс заходів по збору податків, стабілізації курсу української валюти та товарообміну з закордонними державами. Але всі вони не увінчались успіхами. Особливе значення для розширення соціальної бази Директорії мало вирішення аграрного питання. Прикметною тенденцією цього періоду є “поправіння” частини селянства, яке починає схилятися до викупу землі у приватну власність, але провід УНР не наважився змінити аграрну політику, що разом з іншими чинниками призвело до зриву земельної реформи, а відтак Директорії не вдалось привернути широкий загал селянства на свій бік.

У Кам'янецьку добу уряд провів значну роботу в напрямі національного примирення. Вживаючи протипогромних заходів та втілюючи в життя закон про єврейську національно-персональну автономію, провід УНР зумів добитися, як на той час, певного поліпшення українсько-єврейських відносин і залучення деяких єврейських партій до процесу державного будівництва УНР.

Основним змістом зовнішньої політики Директорії УНР була боротьба за визнання незалежності України державами Заходу та пошук союзників. Після провалу заходів, спрямованих на наведення стосунків з великими країнами, уряд починає проводити активну політику налагодження регіонального співробітництва з найближчими сусідами. Але добитися визнання суверенності УНР не вдалось. Внутрішня слабкість українського національно-визвольного руху була основною причиною невдач на міжнародній арені.

Список опублікованих наукових праць:

1. Аграрна політика Директорії УНР //Український історичний журнал. - 1997. - № 2. - С. 68-76.

2. Національна політика Директорії УНР //Матеріали наукової конференції “Центральна Рада і український державотворчий процес”. - Київ., 1997. - 1 частина. - С. 106-115.

3. “Трудовий принцип” чи демократія: вибір політичних засад державотворення в добу Директорії УНР //Консерватизм і державотворення в Центрально-Східній Європі. - Луцьк-Люблін., 1997. - С. 47-50.

4. Вищі органи державної влади УНР Кам'янецької доби Директорії (червень-листопад 1919 р.) //Поділля і Волинь у контексті історії українського національного відродження: Науковий збірник. - Хмельницький., 1995. - С. 141-143.

5. Місцеві органи влади УНР в Кам'янецьку добу Директорії (червень-листопад 1919 р.) //Матеріали ІХ-ої Подільської історико-краєзнавчої конференції. - Кам'янець-Подільський., 1995. - С. 283-285.

6. Продовольча політика Директорії УНР //Матеріали науково-практичної конференції “Меджибіж: 850 років історії”. - Меджибіж., 1996. - С. 137-139.

7. Фінанси УНР у Кам'янецький період Директорії (червень-листопад 1919 р.) //Тези доповідей п'ятнадцятої обласної історико-краєзнавчої конференції. - Вінниця., 1996. - С. 42-45.

8. Зовнішня політика Директорії УНР в Кам'янецьку добу (червень-листопад 1919 р.) //Academia на пошану професора Л. А. Коваленка. Історичні дослідження. - Кам'янець-Подільський., 1997. - 1 частина. - С. 146-148.

9. Могилівщина в червні-листопаді 1919 р. //Матеріали та доповіді першої Могилів-Подільської краєзнавчої конференції. - Могилів-Подільський., 1996. - С. 75-77.

10. Суспільно-політичні настрої селянства Старокостянтинівського повіту на початку літа 1919 р. //Старокостянтинів і край в просторі часу. Матеріали Всеукраїнської наукової історико-краєзнавчої конференції “Велика Волинь”, присвяченої 470 річчю від дня народження князя К. В. Острозького. - Хмельницький-Старокостянтинів-Самчики., 1997. - С. 166-168.

11. Діяльність І. Огієнка в Кам'янецький період Директорії УНР //Духовна і науково-педагогічна діяльність І. І. Огієнка (1882-1972) в контексті українського національного відродження. Наукові доповіді другої Всеукраїнської науково-теоретичної конференції. - Кам'янець-Подільський-Київ., 1997. - С. 89-90.

12. С. Петлюра в Кам'янецьку добу Директорії УНР (червень-листопад 1919 р.) // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції “Духовні витоки Поділля: творці історії краю”. - Хмельницький, 1994. Частина 1. - С. 304-307.

13. Дунаєвеччина в Кам'янецьку добу Директорії УНР (червень-листопад 1919 р.) // Матеріали науково-краєзнавчої конференції “Дунаєвеччина очима дослідників, учасників і свідків історичних подій”. - Київ., 1997. - С. 69-71.

14. Директорія УНР та повстанський рух в Україні (1919 р.) //Творчі вершини вченого. Збірник наукових праць до 60-річчя від дня народження доктора історичних наук, професора М. Г. Кукурудзяка. - Кам'янець-Подільський., 1998. - С. 232-241.

Анотації

Лозовий В.С. Кам'янецька доба Директорії Української Народної Республіки (червень-листопад 1919 р.) - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07. 00. 01. - Історія України. Інститут Історії України НАН України, Київ, 1998.

Дисертацію присвячено вивченню комплексу проблем, пов'язаних з політичними подіями, що мали місце в Кам'янецький період Директорії Української Народної Республіки.

Аналізується політична боротьба між “лівими” та “правими” течіями українського національно-визвольного руху, яка призвела до зміни політичних засад державного будівництва. Було відкинуто класовий “трудовий принцип” та задекларовано перехід до парламентської системи на основі загальнодемократичних виборів.

Розглядається діяльність Директорії та уряду Української Народної Республіки, спрямована на вирішення адміністративних, соціально-економічних, національних та зовнішньополітичних проблем. Встановлено, що основною перешкодою для реалізації вищезазначених завдань була внутрішня слабкість влади Директорії Української Народної Республіки.

Ключові слова: Директорія, опозиція, “трудовий принцип”, демократія, адміністрація, фінансова політика, аграрна політика, зовнішня політика.

Лозовой В.С. Каменецкий период Директории Украинской Народной Республики (июнь-ноябрь 1919 г.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07. 00. 01. - История Украины. Институт истории Украины НАН Украины, Киев, 1998.

Диссертация посвящена изучению комплекса проблем, связанных с политическими событиями, имевшими место в Каменецкий период Директории Украинской Народной Республики.

Анализируется политическая борьба между “левыми” и “правыми” течениями украинского национально-освободительного движения, которая привела к смене политических принципов государственного строительства. Был отброшен классовый “трудовой принцип” и задекларирован переход к парламентской системе на основе общедемократических выборов.

Рассматривается деятельность Директории и правительства Украинской Народной Республики, направленная на решение административных, социально-экономических, национальных и внешнеполитических проблем. Установлено, что основным препятствием для реализации вышеуказанных задач была внутренняя слабость власти Директории Украинской Народной Республики.

Ключевые слова: Директория, оппозиция, “трудовой принцип”, демократия, администрация, финансовая политика, аграрная политика, внешняя политика.

Lozovy V.S. The Kamenet`s Period of the Ukrainian People's Republic (June - November 1919). - Manuscript.

Thesis for a candidate's degree of historical sciences in speciality 07. 00. 01. - History of Ukraine. - Institute of History of Ukraine of the NAS of Ukraine, Kiev, 1998.

The dissertation is devoted to studying of a complex of problems connected with the political events, which took place in Kamenet`s periodofDirectoria of the Ukrainian People's Republic.

The political struggle between the “left” and the “right” trends in the Ukrainian national movement which resulted in the change of thepolitical principles of the State building. Class “labour principle”was neglected and the transition to parliamentary system on thebasis of general democratic electionswas proclaimed.

Theactivity ofDirectoria andthe government of the Ukrainian People's Republic directed at solvingof theadministrative, social-economic, national and foreign policy problems is under consideration.. It wasdetermined that the inner weakness of Directoria's power of theUkrainian People's Republic was the main obstacle for the realization of the problemsmentioned abore.

Key words: Directoria, opposition, “labour principle”, democracy, administration, financial policy, agrarian policy, foreign policy.

Размещено на Allbest.ru

...