Соціальне страхування промислових робітників України (середина ХІХ ст. - лютий 1917 р.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 947(477):368.4

СОЦІАЛЬНЕ СТРАХУВАННЯ

ПРОМИСЛОВИХ РОБІТНИКІВ УКРАЇНИ

(СЕРЕДИНА ХІХ ст. - ЛЮТИЙ 1917 р.)

07.00.01- Історія України

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

ОСТАПЕНКО ДМИТРО ОЛЕКСАНДРОВИЧ

Харків - 1998

АНОТАЦІЯ

Остапенко Д.О. Соціальне страхування промислових робітників України (середина ХІХ ст. - лютий 1917 р.).

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України. - Харківський державний університет, Харків, 1998.

У дисертації всебічно досліджується історія соціального страхування промислових робітників України у дорадянський період. У роботі аналізується діяльність різноманітних закладів та форм соціального забезпечення робітників. Вказано на поступовість розвитку соціального страхування в Україні наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. Значна увага приділена висвітленню запровадження державного соціального страхування у 1912-1917 рр. З'ясовано недоліки та позитивні моменти у діяльності нових страхових установ у цей період.

Ключові слова: соціальне страхування, соціальне забезпечення, промисловість України, фабрична медицина, лікарняні каси.

АННОТАЦИЯ

Остапенко Д.А. Социальное страхование промышленных рабочих Украины (середина ХІХ века - февраль 1917 г.).

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Харьковский государственный университет, Харьков, 1998.

В диссертации всесторонне исследуется история социального страхования промышленных рабочих Украины в досоветский период. В работе анализируется деятельность различных учреждений и форм социального обеспечения рабочих. Отмечается поступательный характер социального страхования в Украине в конце ХІХ - начале ХХ века. Значительное внимание уделяется внедрению государственного социального страхования в 1912 -1917 годах. Выяснены недостатки и позитивные моменты в деятельности новых страховых учреждений в этот период.

Ключевые слова: социальное страхование, социальное обеспечение, промышленность Украины, фабричная медицина, больничные кассы.

SUMMARY

Ostapenko D.A. Social insurance the industrial workers of Ukraine (in middle XIX century-February 1917).

Dissertation for the candidate on history science on specialities 07.00.01 - History of Ukraine. Kharkov State University, Kharkov, 1998.

This dissertation is all-round research of the history of social insurance the industrial workers of Ukraine in the pre-socialist period. The research is devoted to analysis of the activity various establishment and the tupe of the social secyrity the workers. There are the forward disposition of the social insurance in Ukraine in the end of XIX - XX century. The lard attentin give the illumination of the inculcate the State social insurance in 1912-1917 years. Elucidated lach and positive moment in activity new insurance the institution in this period.

Key words: social insurance, social securing, industry of Ukraine, medicine of the factory, medical cach.

соціальний страхування робітник

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЇ

Актуальність теми. Скасування кріпацтва в Росії та подальші реформи дали поштовх бурхливому розвитку економіки у другій половині ХІХ ст. У цей період одним з найважливіших індустріальних районів стає Україна. Донбас та Придніпров'я стають загальноросійським центром розвитку важкої промисловості. У лісостепових районах Правобережної й Лівобережної України великого розвитку набула цукрова промисловість. Загальна чисельність фабрик та заводів в українських губерніях на протязі 60-90-х рр. збільшилась з двох до восьми тисяч.

Відповідно такими ж швидкими темпами відбувалося й зростання чисельності промислових робітників. Наприкінці минулого століття ця соціальна верства в Україні нараховувала близько 300 тис. чоловік.

Швидкий ріст робітничого класу та його страйкова боротьба призвели до виникнення низки пов'язаних між собою проблем, які був змушений вирішувати уряд царської Росії. Найважливішими були - регулювання тривалості робочого дня, обмеження застосування дитячої та жіночої праці, порядок розв'язання спірних питань між промисловцями та найманими робітниками, тощо. Серед цих проблем не на останньому місці стояло і соціальне страхування робітників.

Необхідність грунтовного вивчення соціального страхування у дорадянський період як на законодавчому рівні, так і його застосування на практиці набуло актуальності нині, коли Україна повернула на ринковий шлях розвитку. Як показує практика, стосунки між працедавцями та найманими робітниками нерідко закінчуються конфліктами. Однією з причин конфліктів виступає й украй недостатнє соціальне забезпечення трудящих у випадках втрати працездатності. Отже, на сучасному етапі слід створювати ефективно діючу систему державного соціального страхування, при цьому необхідно врахувати досвід минулих поколінь.

Об'єктом дослідження даної роботи є діяльність установ, що виконували функції соціального страхування промислових робітників України середини ХІХ - початку ХХ ст.

Робота є складовою частиною наукової програми загальноуніверситетської кафедри історії України.

Хронологічні рамки дослідження - від середини ХІХ ст. до Лютневої революції 1917 р.

Територіальні рамки роботи обмежуються територією України, що входила на той час до складу Російської імперії. В адміністративному відношенні її складали такі губернії - Волинська, Київська, Подільська, Чернігівська, Харківська, Полтавська, Катеринославська, Херсонська, Таврійська.

Автор ставить на меті вивчити такі питання:

умови праці робітників у промисловості України, а відтак обов'язковість соціального забезпечення потерпілих;

фабричну медицину як одну із різновидів соціального страхування трудящих того часу;

ранні форми забезпечення потерпілих на виробництві - допомога промисловців в індивідуальному порядку, створення ними спеціальних установ, приватне та взаємне страхування;

наслідки дії закону 1903 р. про індивідуальну відповідальність промисловців за нещасні випадки з їх робітниками;

хід страхової кампанії в Україні у 1912-1914 рр., її результати;

характеристика відкритих в Україні лікарняних кас; ефективність їх роботи у роки війни, спроби об'єднання кас;

окружні страхові товариства промисловців у 1912 - 1916 рр.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що в ній вперше в історіографії:

1. Створена узагальнююча праця з історії соціального страхування промислових робітників України у період від середини ХІХст . до лютого 1917 р.

2. Визначена кількість робітників Укрвїни, що були охоплені діяльністю різних типів закладів фабричної медицини впродовж кінця ХІХ-початку ХХ ст.

3.Досліджена діяльність установ, створених гірничопромисловцями для забезпечення потерпілих на виробництві.

4.Досліджені матеріали,на основі яких визначаються розміри компенсацій, що надавались травмованим робітникам згідно з законом 1903 р.

5. Вивчено хід страхової кампанії 1912-1914 рр. та відношення до неї робітників.

6.Дано загальну оцінку діючих у промисловості України лікарняних кас на посатку ХХ ст. та проаналізовано результати їх діяльності.

7.Досліджена діяльність Окружних страхових товариств з моменту їх виникнення до Лютневої революції 1917 р.

Практичне значення результатів дослідження. Матеріали дисертаційної роботи можуть бути використані науковцями у подальших дослідженнях з історії України, проблем соціального страхування, а також при підготовці загальних курсів з вітчизняної історії, курсових та дипломних робіт.

Апробація дисертації. Основні положення даної роботи доповідались на Всеукраїнській науковій конференції «ХХ століття - століття революцій» (м. Дніпропетровськ, 1997 р.) та конференції, присвяченій 75-річчю Луганського сільськогосподарського інституту (м. Луганськ, 1997р.). Текст дисертації обговорювався на засіданнях загально-університетської кафедри історії України Харківського держуніверситету. За результатами дослідження автором опубліковано 3 статті.

Структура роботи підпорядкована меті та основним завданням дослідження. Дисертація була розроблена за проблемно-хронологічним принципом: вступ, чотири розділи, висновки та список використаних джерел та літератури. Розділи, відповідно до проблем, що розглядаються, діляться на параграфи. Обсяг тексту - 170 сторінок. Список джерел та літератури складається з 181 назви на 14 сторінках.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано важливість та актуальність вивчення проблеми, вказано хронологічні та територіальні рамки роботи, визначено об'єкт дослідження, сформульовано його мету, розкривається наукова новизна та практичне значення наукової розробки даної теми, подається інформація про її апробацію.

У першому розділі «Історіографія та джерельна база» дається характеристика наукової розробки даного питання та джерельної бази.

Історія розвитку соціального страхування промислових робітників України є мало дослідженою темою . Існує лише невелика кількість робіт, які безпосередньо присвячені питанням соціального забезпечення трудящих.

Початок дослідженням було покладено у 1896 р., коли у Нижньому Новгороді був скликаний загальноросійський торгово-промисловий з'їзд. У виданих працях з'їзду виявилось багато статей із аналізом тогочасних форм соціального страхування у різних районах Росії. Безпосередньо пов'язаними з темою дослідження виявились статті Г.Ф. Тигранова Тигранов Г.Ф. Кассы для рабочих на фабриках и промышленных предприятиях // Тр. Высочайше учрежденного торгово-промышленного съезда в Нижнем Новгороде. - Т.3. - Вып.5. - СПб., 1897. - С.329-372. та О.О. Мікуліна Микулин А.А. Страхование рабочих на фабриках и заводах Одесского градоначальства // Там же. - С.102-109.. У першій йде мова про діяльність допоміжних кас, створених адміністраціями підприємств для забезпечення травмованих на виробництві робітників. Серед останніх згадуються організації, створені власниками залізорудних копалень у Кривому Розі та каменярень Одеси. Г.Ф. Тигранов помилково відносив їх до робітничих кас, не вбачаючи того факту, що вся діяльність керувалась виключно промисловцями, робітники ж лише сплачували внески. Стаття О.О. Мікуліна була присвячена розвиткові приватного страхування на підприємствах Одеси. Як зазначав автор, поширюватися воно у цьому місті починає з початку 90-х рр. При цьому більше страхували своїх робітників дрібні промисловці. Власники великих промислових закладів безпосередньо сплачували компенсації потерпілим на виробництві.

Так, саме в цей період з»являються перші роботи по історії гірничої промисловості Донбасу та Придніпров»я³³ Брант Б.Ф. Иностранные капиталы в России. Т.2.-СПб.,1899; Рагозин Е.И. Железо и уголь на Юге России. - СПб.,1895. , де окрім іншого згадується діяльність заводських та рудничних медичних закладів.

Через декілька років продовжила тему приватного страхування робітників невелика робота А.А. Пресса⁴⁴ Пресс А.А. Стахование рабочих в России. СПб., 1900.. Хоча її автор і не робить ніяких певних висновків, цікава вона насамперед великим статистичним матеріалом, що використовується у роботі: наводяться дані про кількість застрахованих робітників по губерніям, в тому числі і в Україні, витрати на страхування промисловців, прибутки страхових компаній.

На початку ХХ ст. у Петербурзі деякий час виходив спеціалізований журнал «Промышленность и здоровье», в якому багато місця відводилось проблемам соціального забезпечення найманих робітників. Так, у статті Л.Бартенсона⁵⁵ Бартенсон Л. По поводу частного страхования рабочих // Промышленность и здоровье. - 1903. - №4. - С.1-9. розглядалося становище із страхуванням шахтарів у Донбасі. Робота С.Татищева⁶⁶ Татищев С. Общества взаимопомощи в России // Там же. - С.28-60. була присвячена робітничим товариствам допомоги, у тому числі діючим в Україні. Найбільш цікавою виявилась стаття П.Лікіна⁷⁷ Ликин П. Южные горнопромышленники и их увеченные рабочие // Там же. - 1904. - №2. - С.1-23., де йшла мова про виникнення та розвиток «Товариства допомоги гірничим робітникам Півдня Росії». Дослідник вважав, що причиною створення підприємцями подібної організації виявились «... не абстрактні принципи справедливості, не філантропія, а власна користь». Остання полягала, передусім, у необхідності постачання вугільних шахт робочою силою та необхідності хоча б мінімально забезпечити шахтарів, травмованих на виробництві.

Роботи про соціальне забезпечення з'являються і в інших періодичних виданнях того часу. Однією з них виявилась стаття Ковальова⁸⁸ Ковалев. Практика применения к горнозаводским предприятиям за 3-летие закона 2 июня 1903 г. // Горный журнал. - 1909. - Т.1. - С.83-108. про наслідки дії закону 1903 р. у гірничій та гірничозаводській промисловості Півдня. Наведені у роботі дані підтверджують думку про неефективність закону 1903 р. у випадку незначних виробничих травм. Кількість офіційно засвідчених угод по таким випадкам виявлялась мізерною.

На початку ХХ ст. С.Н.Прокопович⁹⁹ Прокопович С.Н. К рабочему вопросу в России. - СПб., 1903. створив працю про кооперативний рух серед робітників Росії, в якій йшла мова і про каси взаємодопомоги. За даними автора подібні установи в Україні були вкрай нечисельні й більша їх частина мала обмежені фінансові можливості.

Діяльність лікарняних кас Катеринослава у 1914 та 1915 рр. аналізується відповідно у роботах І.Оборіна¹¹⁰ Оборин И. Больничные кассы г.Екатеринослава // Страхование рабочих. - 1915. - №8-9. - С.20-27.⁰ та анонімного автора¹¹¹ Ст.Г. Больничные кассы г.Екатеринослава в 1915 году // Страхование рабочих. - 1916. - №10. - С.17-23.¹. В обох працях зазначаються відмінності у функціонуванні дрібних кас та тих, що діяли при розташованих тут підприємствах важкої індустрії. Роботі лікарняних кас Одеси у 1914-1915 рр. також присвячена невеличка праця Н.А. Сетницького¹¹² Сетницкий Н.А. Больничные кассы и заболеваемость рабочих г.Одессы. - Одесса, 1919.².

Під час громадянської війни у виданих працях Київського губернського статистичного бюро була вміщена робота Б.О. Чорного « Матеріали по робітничому питанню та прмисловості м. Києва (1914 - 1917 рр.) «¹¹³ Чорний О.Б. Материалы по рабочему вопросу и промышленности г. Киева //Тр. Киевск. Губ. Стат. Бюро. - Вып. 1. - К., 1919. - С. 1 - 134. ³, де приділялася увага діючих у Києві лікарняних кас на основі їх звітів за роки війни. Автор підкреслює важливу роль лікарняних кас у соціальному страхуванні робітників.

У 20-х роках питання соціального страхування робітників України побічно висвітлювались у дослідженнях М. Балабанова¹¹⁴ Балабанов М. Очерки по истории рабочего класса в России. - Ч.2. - Л., 1924; Він же. - Очерки по истории рабочего класса в России. - Ч.3. - М., 1926.⁴ та К.А. Пажитнова¹¹⁵ Пажитнов К.А. Положение рабочего класса в России. - Т.2. - Л., 1924; Він же. - Положение рабочего класса в России. - Т.3. - Л., 1924.⁵, пов'язаних з загальними проблемами становища пролетаріату у дожовтневий період.

Про створення та діяльність «Товариства допомоги гірничим робітникам Півдня Росії» йдеться у другому томі «Історії гірничої та гірничозаводської промисловості Півдня Росії», написаної П.І. Фоміним¹¹⁶ Фомин П.И. Горная и горнозаводская промышленность Юга России. - Т.2. - Х., 1924.⁶. П.І. Фомін, у своєму дослідженні, доходить висновку, що вказане товариство було чисто філантропічною установою, яка приносила незначну користь робітникам.

У середині 20-х рр., у зв'язку з десятиріччям страхової кампанії в країні, з друку вийшов спеціально присвячений цій події збірник статей. Серед інших, в цьому збірнику була вміщена стаття Б.Г.Данського¹¹⁷ Данський Б. Г. Введение страхования от несчастных случаев.//Дореволюционная страховая компания. - М., 1925.- С. 79-111.⁷. В ній автор досліджував хід страхової кампанії на Брянському заводі, у Катеринославі й зробив висновок про сильні бойкотиські настрої серед робітників.

Після цього збірника аж до середини 50-х рр. дослідження по історії соціального страхування не проводились.

Дослідження відновились у другій половині 50-х років, при цьому основною темою, що цікавила науковців, виявилась політична боротьба у робітничому середовищі під час проведення страхової кампанії на Україні. Саме цій проблемі присвячені роботи Л.І.Болясного^1/18 БоляснийИ.Л.К вопросу о страховой кампании в Екатеринославской губернии в 1912-1914 гг.//Науч. Зап. Днепроп. Гос.ун-та.-Т.42.- Вып.2.-1953.-С.64-84.⁸ та Б.А. Шарафутдінова¹¹⁹ ШарафудиновБ.К. Страхова робітнича кампанія у 1912-1914 рр.-К.,1958.⁹. Обидва автори занадто перебільшують ступінь організованості робітників України та вплив більшовиків на проведення страхової кампанії.

Наприкінці 60-х рр. до тих же висновків стосовно страхової кампанії робітників України прийшов О.І. Прийменко^{2 20} Прийменко А.И. Страховая кампания рабочих Украины в 1912-1914 гг. // Науч.конфер., посвящ.50-летию АН УССР (секция ист. и филол. наук). Донецк, 1970. - С.46-65; Він же. - Легальные организации рабочих Юга России в период империализма. - К., 1977.⁰. Йому ж належить і окрема монографія про легальні організації робітників Півдня Росії, серед яких згадуються і страхові установи. Та у ній також дослідник здебільшого висвітлює політичну боротьбу в цих робітничих організаціях, вказуючи, що вони «...виявились немічними у вирішенні основних питань соціального страхування».

Декілька різнопланових невеличких за обсягом робіт відносно соціального забезпечення робітників України та Росії з'являються у 60-х - на початку 70-х рр²²¹ Любаров П.Е. Из истории страхования рабочих в царской России // Тр. Од. гидрометеорологич. ин-та. - Вып.26. - 1962. - С.17-35; Фиалкова Ж.З. Страхование рабочих накануне и в годы первой мировой войны // Первая мировая война. - М., 1966. - С.347-366; Малюк В.О. До питання про страхування робітників на Дніпровському... // Питання історії народів СРСР. - Вип.9. - 1970. - С.121-126; Межиров А.С. Из истории фабричной медицины на Украине // Советское здравоохранение. - 1971. - №8. - С.68-73.¹. Серед останніх слід виділити роботи Л.М.Іванова²²² Иванов Л.М. К вопросу о страховании рабочих в России // Исследования по социально-политической истории России. - Л., 1971. - С.327-351; Він же. - Закон 1903 г. о вознаграждении рабочих и его практическое применение // Рабочее движение в период империализма. - М., 1982. - С.88-126; Він же. - Страховой закон 1912 г. и его практическое применение // Отечественная история. - 1995. - №5. - С.73-87.², в яких без явного ідеологічного підтексту розглянуто загальні тенденції історії страхування робітників царської Росії, і зокрема України, як частини імперії в той час.

Питання соціального страхування робітників у певній мірі порушувались і в ряді досліджень по історії робітничого класу України другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Зокрема, Ф.Є.Лось²²³ Лось Ф.Є. Формирование рабочего класса на Украине и его революционная борьба (конец ХІХ ст. - 1904 г.). - К., 1955.³ у своїй роботі, аналізуючи розміри та порядок надання допомоги травмованим робітникам з боку підприємців до 1904 р., приходить до висновку, що останні «...зовсім не виявляли турботи стосовно потерпілих, залишаючи їх напризволяще».

Монографія О.А. Парасунько²²⁴ Парасунько О.А. Положение и борьба рабочего класса Украины. (60-90-е годы ХІХ ст.). - К., 1963.⁴, що охоплювала період 60-90-х рр. ХІХст. вмістала в собі короткі повідомлення критичного змісту по «Товариству допомоги гірничим робітникам Півдня Росії» та приватному страхуванню. Результати роботи заводських лікарень автор також змальовує негативно, оперуючи даними звітів фабричних інспекторів середини 80-х рр. ХІХ ст.

Негативно оцінюється стан із соціальним забезпеченням робітників у дожовтневий час у дослідженнях Ю.П. Лаврова²²⁵ Лавров Ю.П. Металлурги Украины в авангарде революционной борьбы. - К., 1970.⁵ та Ю.І. Кир'янова²²⁶ Кирьянов Ю.И. рабочие Юга России (1914 - февраль 1917 г.). - М., 1971.⁶ та у першому томі «Історії робітничого класу Української РСР»²²⁷ Історія робітничого класу Української РСР. - Т.1. - К., 1967.⁷.

Таким чином, підводячи підсумок аналізу літератури по соціальному страхуванню робітників України дожовтневого періоду, слід визнати відсутність загальних робіт по цій темі. В існуючих дослідженнях розглядалися лише окремі аспекти соціального страхування. Ряд цих питань потребує додаткового вивчення. У тому числі, історія установ, створених промисловцями для соціального забезпечення робітників, страхова кампанія 1912 - 1914 рр., функціонування лікарняних кас у промисловості України в період. Багато проблем фактично зовсім випадало з поля зору науковців. Серед них загальний розгляд інституту фабричної медицини, наслідки дії закону 1903 р., робота «Товариства допомоги робітникам кам'яноломень Одеси», діяльність Окружних страхових товариств. Все це у комплексі вимагає проведення грунтовного дослідження по даній темі.

Джерельна база дослідження включає різноманітні види документів і матеріалів.

Важливе джерело для вивчення історії соціального страхування - законодавчі акти та матеріали вищих органів влади. Закони та постанови уряду містяться у багатотомному збірнику законів Російської імперії²²⁸ Полное собрание законов Российской империи. Собрание 2-е. - Т.37, отд.1; Полное собрание законов Российской империи. Собрание 3-е. - Т.6; 12; 23, отд.1⁸. Винятком є текст законів 1912 р., який був використаний з додаткового видання²²⁹ Полный текст страховых законов 1912 г. // Хейсин И.Л. Что такое и как организовать государственное страхование рабочих в России. - СПб., 1911. - Приложение.⁹. Ці законодавчі акти регулювали виникнення та спрямування роботи установ, які займалися соціальним страхуванням робітників. Стенографічні звіти ІІІ Державної Думи, де обговорювались страхові законопроекти, друкувалися одночасно з діяльністю цього органу наприкінці 1900-х - на початку 1910 рр. Завдяки звітам можна краще зрозуміти суть страхових законів 1912 р., виділити позиції та відношення до цих державних актів як різних політичних сил, так і різних класів суспільства³³⁰ Государственная Дума. Стенографические отчеты. Созыв 3. Сессия 1. Часть 3. - СПб., 1911; там же - Сессия 5. Часть 1. - СПб., 1911; там же - Сессия 5. Часть 4. - СПб., 1912.⁰.

Другу групу складають видані збірники та документи по історії робітничого руху в Україні та Росії³³¹ Всеобщая стачка на Юге России в 1903 году. - М., 1938; Робітничий рух на Україні (1861-1884). - К., 1986; Робітничий рух на Україні (1885-1894). - К., 1990; Рабочее движение в России в ХІХ в. - Т.3. - Ч.1. - М., 1952.¹. Вміщені у них відомості змальовують, щоправда, лише у негативному плані, діяльність заводських лікарень та установ соціального страхування, подають дані про вимоги робітників щодо поліпшення соціального забезпечення, вказані під час заворушень і в листівках соціал-демократів.

Цінним джерелом є статистичні матеріали. Так, дані про появу та діяльність фабричних лікарень й робітничих товариств взаємодопомоги в Україні входять до збірника «Благодійні організації Російської імперії»³³² Благотворительные учреждения Российской империи. - Т.2. - Ч.2. - СПб., 1900.².

Велике значення мають випущені фабричною інспекцією у 1897р.³³³ Врачебная помощь фабричным рабочим в 1897 г. - СПб., 1899.³ та 1907р.³³⁴ Врачебная помощь фабричным рабочим в 1907 г. - СПб., 1909.⁴ статистичні матеріали відносно лікарняної допомоги робітникам на підприємствах, що підпадали під її нагляд. В них детально з'ясовується по губерніям кількість працюючих в залежності від масштабів промислового закладу, форма надання на кожному медичної допомоги та її якість, витрати промисловців.

Розвиток важкої промисловості в Україні фіксують статистичні довідники Ради з'їздів гірничопромисловців Півдня Росії³³⁵ Железная промышленность Южной России в 1902 г. - Вып.1. - Х., 1903; Каменноугольная промышленность России в 1901 г. - Х., 1902; Железная промышленность Южной России в 1900 г. - Х., 1901 та ін.⁵. Серед наведених даних є відомості про масштаби приватного страхування на підприємствах кам'яновугільної та металургійної промисловості, число робітників, охоплених таким типом соціального забезпечення, суми внесків підприємців до страхових компаній. Також у довідниках вміщені матеріали щодо діяльності рудничних та заводських лікарень.

У дисертації були використані матеріали зі «Збірника статистичних даних по Катеринославській губернії за 1886 р.», де змальовуються умови праці на виробництві у важкій промисловості й діяльність розташованих там медичних закладів³³⁶ Сборник статистических сведений по Екатеринославской губернии. - Вып.2,3. - Екатеринослав, 1886.⁶.

Визначити загальний рівень травматизму на промислових підприємствах України кінця ХІХ - початку ХХ ст. допоміг ряд спеціальних збірників по статистиці нещасних випадків у фабричній та гірничозаводській промисловості³³⁷ Сборник статистических сведений о горнозаводской промышленности России в 1886 г. - СПб., 1888; те ж - в 1890 г. - СПб, 1892; те ж - в 1892 г. - СПб., 1895.; Статистика несчастных случаев в горной и горнозаводской промышленности Юга России за 1906, 1905 и 1904 гг. - Х., 1908; Статистика несчастных случаев с рабочими в промышленных заведениях, подчиненных надзору фабричной инспекции за 1901 г. - СПб., 1903 та ін.⁷.

Велике значення для дослідження історії соціального страхування мають звіти установ, які виконували функції соціального забезпечення робітників. Звіти ряду лікарняних кас³³⁸ Больничная касса при заводе АО Русской жел.пром. - Отчет за 1915 г. - Екатеринослав, 1916; Больничная касса при руднике Азовской угольной кампании. - Отчет за 1915 г. - Александровск-Грушевский, 1916 та ін.⁸ та Окружних страхових товариств³³⁹ Денежный отчет Киевского окружного страхового товарищества за 1915 г. - К., 1916; Отчет о деятельности Одесского окружного страхового товарищества за 1915г. - Одесса, 1916; Отчет о деятельности правления Харьковского окружного страхового товарищества за 1915 - 1916 гг. - Х., 1917.⁹ дають змогу утворити реальну картину функціонування системи державного соціального страхування в Україні у роки Першої світової війни. На основі аналізу подібних документів можливо виявити основні недоліки та позитивні моменти у діяльності цих установ.

Окремо треба виділити звіти Товариств взаємодопомоги, створених власне робітниками наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст.⁴⁴⁰ Отчет Харьковского общества взаимного вспоможения занимающихся ремесленным трудом (за 1 год деятельности 1898). - Х., 1899; Отчет общества взаимного вспоможения рабочих на табачных фабриках г.Харькова. - Х., 1906 та ін. ⁰ За їх даних визначаються масштабність дій товариств, їх фінансові можливості, перелік випадків втрати працездатності, за яким надавалась допомога їх членам.

На початку ХХ ст. у працях з'їздів гірничопромисловців Півдня Росії почали друкуватися щорічні звіти «Товариства допомоги гірничим робітникам Півдня Росії»⁴⁴¹ Отчет общества пособия горнорабочим Юга России // Тр.XLI съезда горнопромышленников Юга России. - Х., 1916.¹ з наведенням даних за попередні роки діяльності. Використання таких матеріалів дає спроможність зрозуміти користь діяльності цих установ для робітників. До цієї ж групи відносяться також звіти офіційних установ - фабричної інспекції⁴⁴² Отчет инспектора Киевского фабричного округа за 1885 г. - СПб., 1886; Отчет инспектора Харьковского фабричного округа за 1885 г. - СПб., 1886; Свод отчетов фабричных инспекторов за 1901 г. - СПб., 1903.² та гірничого нагляду⁴⁴³ Отчет начальника горного управления Южной России за 1910 г. - Екатеринослав, 1911; Те ж. - за 1913г. - Ч.1. - Екатеринослав, 1914 та ін. ³. Вміщені в них матеріали торкаються багатьох моментів, пов'язаних із соціальним страхуванням, та загальним становищем пролетаріату України.

Серед опублікованих матеріалів з'їздів різних суспільних організацій насамперед слід виділити праці численних з'їздів гірничопромисловців Півдня Росії⁴⁴⁴ Тр.VII съезда горнопромышленников Юга России. - Х., 1884; Тр.VIII съезда... - Х., 1884; Тр.Х съезда... - Х., 1886 та ін.⁴. Цінність їх полягає головним чином у тому, що вони є основним джерелом для висвітлення історії «Товариства допомоги гірничим робітникам Півдня Росії». Праці з'їздів дозволяють з'ясувати причини виникнення «Товариства...», спроби промисловців його реформувати, умови та ефективність його функціонування.

Певні повідомлення про роботу заводських лікарняних закладів на Півдні містяться у виданих працях з'їздів гірничозаводських фабричних та рудничних лікарів⁴⁴⁵ Тр.2-го съезда горнозаводских, фабричных и рудничных врачей Екатер.губ. - Екатеринослав, б/г; Тр.1-го всероссийского съезда фабричных врачей. - М., 1910.⁵.

Чільне місце у даному дослідженні займають використані архівні документи, в основному з Російського державного історичного архіву у Санкт-Петербурзі. Так, матеріали, які відносяться до фабричної промисловості, зберігаються у фонді Міністерства Торгівлі та промисловості (ф.23). Найбільшу увагу привертають відомості про хід відкриття лікарняних кас по губерніях у промисловості за 1913-1916рр.(оп.16. спр.96), рапорти з місць фабричних інспекторів про хід страхової кампанії 1912-1914 рр., участь у ній робітників (оп.16. спр.108, 311; оп.29. спр.46, 49, 58, 70), матеріали перевірки діяльності Окружних страхових товариств (оп.29. спр.87), роботи лікарняних кас (оп.29. спр.58). У свою чергу документи, зібрані по гірничій та гірничозаводській промисловості, знаходяться у фонді Гірничого Департаменту Міністерства Торгівлі та Промисловості (ф.37). Серед них у роботі були використані відомості з великої за обсягом роботи урядової комісії А. Штофа, направленої наприкінці ХІХ ст. для обстеження підприємств Півдня (оп.58. спр.299). У цьому документі знаходяться повідомлення про діяльність заводських медичних закладів та про забезпечення потерпілих на виробництві з боку підприємців. Також у цьому фонді містяться матеріали та звіти Товариств, які створювали промисловці для соціального забезпечення робітників (оп.58. спр.4, 25, 78, 379, 552).

Окремі дані були використані з фондів Харківського (ф.749, 923) та Дніпропетровського (ф.11) обласних державних архівів.

Видання періодичної преси представлені головним чином спеціалізованими страховими журналами. Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. щомісячно виходив журнал «Страховое обозрение», що був присвячений загальним страховим питанням у Росії та за її межами. З середини 1900-х рр. він регулярно почав друкувати матеріали, які відносились до діяльності Товариств взаємного страхування промисловців по нещасних випадках з їх робітниками. «Вопросы страхования» та «Страхование рабочих» видавались у 1913-1917 рр. відповідно більшовицьким та меншовицьким угрупуваннями РСДРП. Обидва журнали висвітлювали головним чином події страхової кампанії та моменти повсякденної роботи лікарняних кас. Завдяки цим виданням є змога з'ясувати позицію робітників у страховій кампанії, їх участь у роботі лікарняних кас, ефективність роботи останніх, тощо.

Також під час страхової кампанії 1912-1914 рр. почали виходити «Известия Совета по делам страхования рабочих», які містили в собі офіційні роз'яснення, інструкції, доповнення до страхових законів 1912 р.

Допоміжний характер щодо відношення робітників України до законів 1912 р. мають повідомлення, що знаходились в інших виданнях [83, 87].

Таким чином, джерельна база даного дисертаційного дослідження є достатньою і достовірною, що дозволило висвітлити історію соціального страхування промислових робітників України у дожовтневий період.

Другий розділ дисертації - «Причини впровадження інституту соціального страхування та його початкові форми « складається з 6 параграфів.

У першому з них - «Умови праці в промисловості України» - аналізується ступінь шкідливості та небезпеки виробництва для здоров'я та життя найманого робітника. На основі,в першу чергу, даних фабричної інспекції, гірничого нагляду, земських статистиків з'ясовується, що рівень травматизму в промисловості України наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. був високим. Кількість нещасних випадків по промислових підприємствах українських губерній лише за період 1904-1906 рр. склала величезне число в 200 тисяч, з яких 85% припадало на металургійну та видобувну галузі. Якщо співставити ці дані з загальним числом зайнятих у промисловості України у визначений термін, то з'ясовується , що виробничі травми щорічно завдавали шкоди здоров'ю кожному третьому робітникові. Таким чином, щоб така велика кількість потерпілих, які втратили повністю, або частково засоби до існування, не призводила до соціальних заворушень, то перед урядом і промисловцями виникла необхідність запровадження соціального страхування робітників.

У другому параграфі - «Розробка перших страхових законопроектів» - розглядаються різноманітні варіанти законопроектів по страховому питанню, які існували в урядових колах у другій половині ХІХ ст. Відзначається, що лише під тиском зростаючої хвилі робітничих заворушень уряд спромігся видати у 1903 р. закон, за яким вводилась індивідуальна відповідальність промисловців за нещасні випадки з їх робітниками. Дія закону поширювалась на всі підприємства фабричної, гірничої та гірничозаводської промисловості.

Третій параграф - «Виникнення фабричної медицини» - присвячений історії появи та розвиткові закладів заводської медицини у другій половині ХІХ ст. Ці заклади виявились фактично першими установами соціального забезпечення промислових робітників. В обов'язки закладів фабричної медицини входило надання безкоштовної медичної допомоги травмованим та хворим робітникам. Виникають лікарні у середині ХІХст. по ініціативі промисловців. З 90-х рр. XIXст. уряд ввів обов'язкові норми медичного забезпечення робітників. Наприкінці минулого століття медичним обслуговуванням вже було охоплено 100 % робітників металургійної промисловості , 77 % шахтарів Донбасу та 68 % зайнятих у фабрично - заводській промисловості. Однак рівень цього обслуговування був низьким.

Четвертий параграф - «Страхові організації промисловців» - висвітлює діяльність закладів, спеціально створених підприємцями для соціального забезпечення потерпілих на виробництві. Подібні заклади виникли у видобувних галузях, де кількість травмованих поставала найбільшою. Серед них були: «Товариство допомоги гірничим робітникам Півдня Росії» (виникло у 1884 р.), «Товариство допомоги робітникам кам'яноломень Одеси» (1886 р.) та «Каси допомоги робітникам заводів криворізьких залізорудних копалень» (1890 р.).

Найбільш значною з цих установ була, безперечно, перша, яка об'єднувала в своїх лавах близько 2/3 власників шахт Донбасу, що діяла протягом 1884 - 1917 р.. Однак допомога потерпілим надавалась далеко не в кожному випадку каліцтва на виробництві. Порядок та розміри її одержання залежали виключно від правління товариства. Так, за період з 1887 - 1904 рр. на шахтах скоїлося близько 70 тис. нещасних випадків, допомогу в середньому у розмірі 150 карбованців на травмованого, отримали лише 1100 важкотравмованих робітників. Ця сума становила, пересічно, піврічний заробіток шахтаря.

У п'ятому параграфі - «Приватне страхування та урядова допомога робітникам» - з'ясовується роль приватного страхування та урядових установ у соціальному страхуванні робітників кінця ХІХ - початку ХХ ст..

Зміст приватного страхування полягав у тому, що власник промислового закладу відраховував певну суму грошей приватній страховій компанії й таким чином перекладав з себе на страховий заклад відповідальність за винагороду потерпілим на виробництві, останні тепер вже висували позов не до підприємця, а до страхової компанії.

На початку ХХ ст. близько 22% промислових робітників були застраховані у приватних страхових компаніях. Розміри компенсацій травмованим з боку страхових компаній рідко коли перевищували декілька десятків карбованців, тобто, в кращому випадку, заробіток потерпілого за три місяці.

Таке ставлення страхових компаній до потерпілих пояснюється досить легко. Ці організації були чисто комерційними установами, які працювали головним чином заради власного прибутку, скорочуючи при кожній нагоді витрати, пов'язані з компенсаціями робітникам.

Робітники промислових закладів користувалися також правом отримання допомоги зі штрафного капіталу та загальноімперського фонду, але розміри її були мінімальними - 3 - 6 карбованців. Цієї компенсації вистачало тільки на місяць на найнеобхідніші продукти. Про витрати на ліки не могло бути і мови.

У шостому параграфі - «Робітничі каси взаємодопомоги» - наголошується, що широкого розповсюдження в Україні ці заклади не отримали. Вони охоплювали тільки декілька сотень робітників. На заваді впровадження робітничих кас взаємодопомоги стало небажання уряду сприяти утворенню подібних установ, потенційно вбачаючи у кожній такій установі джерело революційної агітації.

Тому на початок ХХ ст. в українських губерніях діяло лише 11, в основному, невеличких робітничих кас взаємодопомоги.

Третій розділ - «Запровадження державного регулювання соціального забезпечення робітників (1905-1914 рр.)» - містить чотири параграфи.

У першому з них - «Введення у дію закону про індивідуальну відповідальність промисловців за нещасні випадки з їх робітниками» - наголошується, що цій закон, прийнятий під тиском робітничого руху, нарешті поклав край розрізненим та малоефективним заходам по соціальному страхуванні робітників. Він започаткував створення єдиної системи та загальних правил щодо матеріального забезпечення потерпілих на виробництві. Закон охоплював усіх робітників фабричної,гірничої та гірничозаводської промисловості,що становило близько 310 тис. чоловік.

Вже за перші роки дії закону помічається збільшення фінансових витрат підприємців України для соціального забезпечення травмованих на виробництві, особливо це стосувалось гірничої та металургійної промисловості. Загальні виплати останніх лише за період 1904-1906 рр. становили (разом з виплатами страхових компаній, якщо робітники там були застраховані, та витратами на лікування травмованих) близько 7,5 млн. крб.(10 - 15 % від заробітку робітника у важкій промисловості ), а по фабрично-заводській - 1 млн. крб. Така різниця у виплатах пояснювалась різним рівнем травматизму. Разом з тим, у випадках незначних травматичних пошкоджень закон на практиці виявився неефективним і робітники у таких випадках не одержували належної компенсації.

Під впливом закону деякі групи промисловців України об'єднувались у Товариства взаємного страхування від нещасних випадків. Таким чином, вони позбавляли себе ризику сплати разових значних сум покаліченим на виробництві, замінюючи їх невисокими постійними внесками в Товариство. В Україні дві названі організації діяли в Києві, одна в Одесі. Загалом, на початку 1910-х рр. на ці установи припадало близько третини усіх офіційно зареєстрованих витрат промисловців по забезпеченню травмованих у фабрично-заводській промисловості України.

У другому параграфі - «Подальший розвиток медичного обслуговування на виробництві» - наголошується на поширенні у середовищі промисловців, під впливом революції 1905-1907 рр., практики виплати лікарняних робітникові під час хвороби. Також, у порівнянні з кінцем ХІХ ст., у зазначений період дещо підвищився відсоток (з 71% до 83%) промислових робітників, які мали змогу користуватися послугами фабричної медицини. Остання продовжувала існувати виключно під патронажем промисловців та на їх кошти. Щодо якості медичних послуг, то вона істотно не зазнала змін, порівняно з кінцем ХІХ ст.. У 1907 р. кількість робітників, що працювали на підприємствах, де існували лікарні, збільшилась з 48 % до 53 %. Дещо кращим, медичне обслуговування робітників було в галузях важкої промисловості , де існував навіть надлишок ліжок у заводських лікарнях. Але і тут рівень медичного обслуговання слід вважати недостатнім, зокрема, один заводський лікар припадав на 1500 працюючих.

В третьому параграфі - «Прийняття законів державного страхування робітників» - досліджується процедура розробки та аналізу страхових законів 1912 р..

Автор вказує на вплив революції 1905-1907рр. на виникнення законів. Під тиском промисловців у зміст проектів були внесені певні зміни, що зменшували витрати підприємців на страхування робітників.

Згідно зі змістом законів, запроваджувалось державне соціальне страхування промислових робітників у випадках втрати працездатності від травми, хвороби, вагітності, смерті. На території України 450 тис. промислових робітників підпадали під дію законодавчих актів 1912 р. В українських губерніях повинна була бути створена мережа низових страхових установ - лікарняних кас, в запроваджені та роботі яких приймали б участь робітники разом з підприємцями. Поруч з ними виникали також й окружні страхові товариства, що створювалися та були керовані підприємцями.

У четвертому параграфі - «Страхова кампанія в Україні» - показується, як завдяки тиску урядових установ, долаючи інертність, а інколи й опір робітників, лікарняні каси напередодні війни виникали на більшості закладів фабрично-заводської промисловості. Так з 587 запланованих до відкриття лікарняних кас (283 тис. робітників) на 1 травня 1914 р. вже функціонувало 366 ( 205 тис. членів). Решта кас була в стадії формування. Але через пасивність робітників розпочали діяльність лише 4 каси (3 тис. членів) в гірничій та гірничозаводській промисловостях. На різних ступенях формування знаходились 83 каси (182 тис. робітників ). Відкриті лікарняні каси у той період виявились єдиними масовими легальними осередками промислових робітників, тому певні політичні сили, насамперед РСДРП, докладали усіх зусиль, аби підпорядкувати їх своєму впливові.

Напередодні війни розпочали свою діяльність й два окружних страхових товариства, Київське та Одеське, до складу яких входили майже всі українські губернії, окрім Харківської та Катеринославської.

Четвертий розділ дисертації - «Система соціального страхування у роки Першої світової війни» - налічує три параграфи.

Перший - «Стан фабричної медицини» - присвячений роботі заводських медичних закладів у воєнний час. Зазначається, що, як і раніше, фабрична медицина існувала за рахунок й під керівництвом власників промислових закладів. Загальний рівень медичної допомоги, у зазначений період погіршився, оскільки частина ліжок у заводських лікарнях передана для шпиталів, а значну частину заводських лікарів мобілізували до війська..

Великий за змістом другий параграф - «Лікарняні каси в промисловості України» - містить дані про кількість відкритих лікарняних кас, що надавали допомогу хворим та травмованим робітникам. На середину 1916 р. 474 (285 тис. членів ) цих новоутворених закладів діяли на переважній більшості фабрично-заводських підприємств, які підпадали під дію страхових законів. У гірничій та гірничозаводській промисловості, каси діяли здебільшого лише при великих металургійних заводах, 11 кас ( 35 тис. членів ).

Більшість лікарняних кас об'єднували робітників кількох підприємств, тобто були так званими загальними. Середнє число членів кас у промисловості України коливалося у межах 400-600 чоловік.

Лікарняні каси під час практичній роботи зіткнулися з рядом серйозних проблем . Першою з них слід вважати їх низьку фінансову спроможність, причиною якої був той факт, що закон забороняв робити відрахування до лікарняних кас більш ніж 2 % від заробітної плати робітників. Також давала взнаки відсутність попереднього досвіду, у зв'язку з чим багато кас перші роки своєї діяльності завершували з дефіцитом бюджету. Заважало налагодженню нормальної діяльності кас й загальне погіршення умов життя і праці трудящих у роки війни.

Позитивною тенденцією у діяльності лікарняних кас виявились спроби координації зусиль для збільшення розмірів соціальної допомоги робітникам та членам їх родин. Найбільш завершеним цей процес виявився у Катеринославі, де наприкінці 1916 р. 10 з 11 міських кас досягли згоди про об'єднання.

У третьому параграфі - «Окружні страхові товариства у роки війни» - характеризується діяльність місцевих товариств в Україні.

Поруч з утвореним у 1915 р. Харківським страховим товариством у роки війни продовжували діяти також Одеське та Київське. В цих трьох організаціях напередодні Лютневої революції 1917 р. брали участь близько 2,5 тис. власників промислових закладів України з числом працюючих понад 20 чоловік. В обов'язки товариств входило надання допомоги травмованим на виробництві після тринадцятитижневого терміну з моменту пошкодження здоров'я.

Незважаючи на той факт, що у розпорядженні правлінь товариств знаходились значні кошти, що налічували мільйони карбованців, на соціальну допомогу робітникам приділялось загалом не більше 30% усіх надходжень. Решта грошей йшла на створення обов'язкових резервних фондів та організаційні витрати. Внаслідок такої практики та відсутності у складі правлінь товариств представників від робітників ці страхові установи часто відмовляли робітникам у необхідній їм допомозі. «Заощаджені» таким чином кошти йшли до резервного фонду, даючи змогу в майбутньому зменшувати внески промисловців до страхових товариств.

Результати проведеного дослідження викладені у висновках. Вказано, що в історії розвитку соціального страхування промислових робітників України середини ХІХ - початку ХХ ст. (до лютого 1917 р.) простежується декілька етапів.

Перший етап розпочався з 40-х рр. ХІХ ст. й пов'язується спочатку з виникненням лікарень при цукрових заводах. Як інститут, соціальне страхування починає складатись в Україні з 80-х рр. ХІХ ст. Як і фабрична медицина, він спочатку розвивається головним чином за рахунок промисловців. Допомога робітникам надавалась лише в одному випадку - при втраті працездатності - виробничій травмі, при якій забезпечення потерпілих, цілком логічно і природно, повинно було б покладатися на власника промислового закладу. Ніяких урядових законів на першому етапі до 1903 р. не існувало, тому соціальне страхування мало цілком добровільний характер й не було загальним. Страхування поширювалось далеко не на всіх робітників, й компенсація надавалась застрахованим також далеко не у кожному випадку травми. Особливістю цього етапу слід вважати існування декількох форм соціального страхування. Насамперед, промисловці в індивідуальному порядку сплачували покаліченим невеликі суми грошей. Така практика була досить поширеною в усій промисловості України. У видобувних галузях існували спеціальні установи з забезпечення потерпілих на виробництві. Різними видами соціального страхування були охоплені на початку ХХ ст. лише близько 100 тис. робітників (30% від їх загальної чисельності). Основна маса зайнятих у промисловості не була забезпечена при травмах, хворобі, інвалідності тощо.

Початок другого етапу соціального страхування розпочався у 1903 р., коли під тиском робітничого руху уряд видав перший закон у цій проблемі. Цей акт запроваджував індивідуальну відповідальність промисловців за всі нещасні випадки з їх робітниками. Дія цього закону поширювалась на всі підприємства з числом працюючих понад 20 чоловік. В Україні ним було охоплено 310 тис. робітників. Таким чином, коло застрахованих значно розширилось у порівнянні з попереднім часом. Замість різних форм соціального забезпечення покалічених робітників вводилась одна загальна форма, яка носила обов'язковий характер. Внаслідок запровадження закону в дію з 1 січня 1904 р. помічається різке збільшення виплат по соціальному страхуванню усіх груп промисловців, особливо у гірничих та гірничозаводських галузях. Тепер майже всі покалічені на виробництві мали право на допомогу. Однак, при практичному здійсненні закону виявився й ряд його iстотних недоліків,серед яких найсерйознішим була неефективність закону при дрібних травмах. Угоди про ліквідацію їх наслідків, у переважній більшості, укладалися окремо між потерпілим та промисловцем, без втручання урядових установ, що різко знижували ефективність допомоги.

На другому етапі продовжував розвиватися інститут фабричної медицини. Наприкінці першого десятиріччя ХХ ст. медичним обслуговуванням була охоплена вже більшість ( 83 % ) зайнятих у промисловості робітників . Щодо підвищення якості медичної допомоги, то тут, незважаючи на збільшення витрат промисловців, ситуація залишалась практично без змін. Діяльність фабричних лікарень, де надавалась більш-менш задовільна допомога, охоплювала ледве половину всіх промислових робітників України.

З введенням у дію законів 1912 р. в Україні почався третій етап в історії соціального страхування. Принциповою його відмінністю від попередніх було створення в цей час системи державного соціального страхування робітників, яка охоплювала в Україні 450 тис. робітників. Поширився перелік випадків втрати працездатності, які підлягали страхуванню. Забезпечення, від тепер, повинно було надаватися не тільки в разі виробничої травми, а також при хворобі, вагітності, смерті.

Отже, напередодні Лютневої революції 1917 р. в Україні вже виник інститут соціального страхування. Основу його склали лікарняні каси та окружні страхові товариства. Безперечною користю для робітників стало те, що вони добилися права соціальної допомоги .

Але, під час Першої світової війни лікарняні каси опинилися у несприятливих умовах діяльності. Вони тепер несли додаткові видатки внаслідок різкого підвищення кількості хворих, зростання рівня виробничого травматизму, що різко зменшило їх ефективність. Створення окружних страхових товариств, які надавали компенсацію лише у випадках каліцтв, фактично не покращило соціального забезпечення травмованих на виробництві. Допомога при незначних травмах була покладена на лікарняні каси. Думається, що дослідження порушеної в дисертації теми може бути використане в наш час при розробці нового механізму соціального страхування. Низовими осередками цієї системи доцільно було б зробити установи, подібні лікарняним касам 1914 -1917 рр., які б виконували функції соціального захисту робітників в усіх випадках втрати ними працездатності. Основою стабільної роботи цих установ має стати широке самоврядування та максимально можливі відрахування до фондів, як з боку робітників, так і з боку промисловців.