Велике землеволодіння на Волині: 20-30-і роки ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ НАРОДОЗНАВСТВА НАН УКРАЇНИ

УДК 947.084 (477.82) + 943.081

ПАНИШКО ГАЛИНА ТАРАСІВНА

ВЕЛИКЕ ЗЕМЛЕВОЛОДІННЯ НА ВОЛИНІ: 20-30-ТІ РОКИ ХХ СТОЛІТТЯ

Спеціальність 07.00.01 -- Історія України

Автореферат дисертації на здобуття наукового

ступеня кандидата історичних наук

Львів -- 1998р.

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Волинському державному університеті ім.Лесі Українки Міністерство освіти України.

Науковий керівник -- доктор історичних наук, професор Колесник Віктор Пантелеймонович, Волинський державний університет ім.Лесі Українки, завідувач кафедрою історії світових цивілізацій.

Офіційні опоненти -- доктор історичних наук,професор Кондратюк Костянтин Костянтинович, Львівський державний університет ім. І.Франка, завідувач кафедри новітньої історії;

кандидат історичних наук, доцент Стронський Генрик Йосипович, Тернопільський державний технічний університет ім. Івана Пулюя.

Провідна установа -- Інститут історії України НАН України ( м. Київ).

Відділ історико-краєзнавчих досліджень.

Захист відбудеться “ 09 ” лютого 1999 року о 15 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.35.222.01 в Інституті українознавства ім.І.Крип'якевича НАН України та Інституті народознавства НАН України (292026, м. Львів, вул. Козельницька, 4).

З авторефератом можна ознайомитися в бібліотеці Інституту українознавства НАН України (292026, м. Львів, вул. Козельницька, 4).

Автореферат розісланий “ 08 ” січня 1999 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Ф.І.Стеблій

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Розбудова незалежності України йде паралельно з формуванням нового економічного комплексу держави, що базується на різноманітності форм та розмірів власності. У сільськогосподарському секторі вирішується питання, якою має бути власність на землю -- державною чи приватною та її розміри. Україна знала різні форми земельної власності: дрібну селянське, поміщицьку, церковно-монастирську і так звану загальнодержавну власність за часів колгоспної системи. Досвід переконує в доцільності поєднання різних форм землеволодіння. Тому головною передумовою налагодження високопродуктивного та ефективного сільськогосподарського виробництва стануть поступові зміни у формах та розмірах земельної власності.

У дисертаційній роботі досліджується місце і роль великих сільськогосподарських підприємств в економіці Волині 20-30-х років, у період, коли вона знаходилась у складі Польщі. Незважаючи на те, що кінцевою метою аграрної реформи декларувалось зміцнення селянських господарств, польський уряд прагнув зберегти велике землеволодіння, що було зумовлено не тільки “класовими” інтересами, на що акцентувала увагу радянська історіографія, але, насамперед, економічними міркуваннями. Великі господарства були рентабельнішими за дрібні, давали основну частину окремих видів товарної продукції та сплачували великі податки, що було в інтересах держави.

Дослідження крупних маєтків на Волині у міжвоєнний період, форм і методів господарювання в них має важливе не тільки наукове, але й практичне значення.

Актуальність теми визначається необхідністю врахування історичного досвіду при вирішенні сучасних проблем сільського господарства. Економіка України повинна базуватись на різноманітності форм і розмірів власності. У сучасному сільському господарстві цей процес проявляється у поєднанні великих сільськогосподарських підприємств типу держгоспів та КСП з меншими фермерськими господарствами. Незважаючи на економічні труднощі питома вага перших у виробництві сільськогосподарської продукції залишається визначальною. Це загальна закономірність, адже такі господарства в першу чергу можуть забезпечити впровадження передових досягнень НТП та виробництво товарної продукції. Інша справа, що впродовж тривалої монополії колгоспної системи ігнорувались не тільки економічні закономірності функціонування великого сільськогосподарського виробництва, але й суспільно-політичні аспекти його організації. Необхідність усунення цих деформацій є очевидною, і тут стане в пригоді історичний досвід великої земельної власності у Волинському воєводстві.

Тема дисертаційного дослідження є складовою частиною наукової проблеми історичного факультету Волинського державного університету імені Лесі Українки “Минуле і сучасне Волині”.

Територіальні та хронологічні рамки дослідження визначаються теріторіально-адміністративною єдністю Волинського воєводства, а також специфікою політики польського уряду щодо Волині, яка найбільш яскраво виявилася в діяльності воєводи Г.Юзевського.

Мета роботи -- з'ясувати роль великої земельної власності в соціально-економічному розвитку Волині в 20-30-х рр. ХХ ст. Автор дослідив:

-- еволюцію великої земельної власності впродовж другої половини ХIХ- початку ХХ ст., зокрема її національний аспект;

-- позицію різних політичних сил щодо подальшої долі великої земельної власності в ході підготовки і проведення аграрної реформи;

-- суть польського законодавства щодо парцеляції великих земельних маєтків та ліквідації сервітутів, а також специфіку його дії на території Волинського воєводства;

-- зміну розмірів великої земельної власності в ході її парцеляції селянам та осадникам, а також ліквідації сервітутів;

-- національні аспекти цього процесу;

-- економічні та суспільно-політичні умови функціонування великих сільськогосподарських підприємств в умовах реалізації аграрної реформи та поглиблення товарно-грошових відносин;

-- роль великих земельних господарств у виробництві товарної сільськогосподарської продукції.

Об'єктом дослідження є маєтки великої земельної власності (площею понад 50 га) на Волині у 20-30-х рр. ХХ ст.

Предмет дослідження -- функціонування великих сільськогосподарських підприємств за умов зменшення їх площі внаслідок проведення аграрної реформи.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній на основі систематизації, узагальнення і комплексного аналізу статистичних даних та неопублікованого матеріалу прослідковується функціонування великої земельної власності; визначається її роль в економіко-соціальному житті Волині, зокрема в економічному розвитку регіону. Елементом новизни є залучення до наукового обігу невідомих джерел.

Практична значимість дослідження полягає в тому, що матеріали і висновки дисертації можуть використовуватись для підготовки узагальнюючих праць з історії аграрних відносин України, в навчальному процесі, при підготовці загальноісторичних і спеціальних курсів, у краєзнавчій роботі із школярами і студентами, у виробленні регіональної аграрної політики на сучасному етапі.

Апробація роботи. Основні положення і висновки дисертації викладені у п'яти наукових публікаціях автора та апробовані в доповідях і виступах на міжнародному симпозіумі і наукових конференціях: Всеукраїнській наукововій конференції. Історичне краєзнавство в Україні: традиції і сучасність. Київ, 1995.; Українсько-польському симпозіумі “Проблеми трансформації в гуманітарній, соціально-економічній та науково-освітній сферах. Тернопіль, 1997; Міжвузівській науковій конференції “Україна і слов'янський світ: історія і сучасність”. Рівне, 1997; ХVI науковій конференції професорсько-викладацького складу і студентів Волинського державного університету імені Лесі Українки. Луцьк, 199.....

Методологічною основою дисертації є принцип історизму, наукового та об'єктивного підходу до висвітлення соціально-економічних процесів.

Використовується також порівняльний метод, коли характеристика маєтків великої земельної власності у різних частинах Волинського воєводства давалася за їх величиною та економічним потенціалом.

Огляд наукової літератури з досліджуваної теми здійснений за хронологічним та структурно-тематичним принципами.

Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків. Всього -- 173 сторінки. Список використаних джерел -- 103 найменування.

Основний зміст роботи

У вступі обгрунтована актуальність теми, наукова новизна, хронологічні і територіальні рамки, сформульовані мета і завдання, визначений зв'язок проблеми із планами дослідницької роботи кафедри та факультету ВДУ імені Лесі Українки.

У першому розділі “Історіографія проблеми. Джерельна база” проаналізовано джерела та літературу з досліджуваної теми, стан її вивчення в українській і зарубіжній історіографії.

Аналіз вітчизняної історіографії показує, що проблема великого поміщицького землеволодіння на Волині, як і в Західній Україні міжвоєнного двадцятиріччя, висвітлювалась однобоко. Основна увага зверталась на встановленні антагоністичних відмінностей між двома групами землевласників -- великими (поміщиками) та селянами. Причому до першої групи відносили і т.зв. куркулів, яких характеризували виключно негативно.

Земельна реформа у Польщі міжвоєнного періоду досліджувалась українськими вченими ще у 30-х роках. Роботи Є.Храпливого, М.Левицького та інших.1

У працях 50-60-х років основна увага зверталась не на передумови та економічні наслідки земельної реформи, а на її суспільно-політичні аспекти, зокрема становище малоземельних селян та їх взаємини з землевласниками (А.П.Бойко, П.П.Михайлик, П.П.Челак, П.В.Свежинський) Л.Я.Корнійчук дослідила окремі аспекти аграрної політики та податкову систему.2

Говорячи про українську історіографію стосовно питання землеволодіння взагалі та великого поміщицького, зокрема на Волині, не можна обминути увагою і регіональні дослідження. Серед них виділимо роботу Р.Н.Оксенюка з історії Волині з 1861-1939 рр. .3

Чільне місце займає робота І.К.Васюти 4, що побачила світ у 1978 році. У ній дослідник простежує хід земельної реформи як на західноукраїнських землях загалом, так і на Волині зокрема. При цьому вчений вперше констатував певні відмінності в ході земельної реформи у Волинському воєводстві. Автор відзначив роль крупного землеволодіння як основи класового та національного гноблення.

Т.Самборський дослідив національні аспекти земельної реформи в Західній Україні, а А.О.Тітова -- вплив польських політичних партій на цей процес. Взаємозв'язок соціально-економічних процесів у волинському селі впродовж економічної кризи 1929-33 рр. з розвитком революційного руху проаналізовано в статті “Революційний рух на Волині в період світової економічної кризи 1919-1933 рр.” М.М.Кравця. Особливою уваги заслуговує висновок автора про поширення у поміщицьких маєтках відробітків та натуральної оплати.5

Помітним внеском у дослідження політики польського уряду щодо Західної України, зокрема, в аграрних питаннях, є роботи Ю.Ю.Сливки. Автор докладно проаналізував концепцію аграрної політики ендеків та санаційних властей в Західній Україні, її соціальну і національну суть. С.А.Макарчук простежив етносоціальні процеси на західноукраїнських землях в кінці XIX-поч. ХХ ст. в контексті їх економічного розвою та формування великої земельної власності.6

Певний інтерес для з'ясування проблеми великого землеволодіння має дисертаційна праця С.Лилика, в якій, зокрема, проведено певні аналогії між Галицькими воєводствами і Волинню. Я.Шабала у дисертації дослідив аграрну політику уряду Польщі на Волині у 1921-1939 рр. та її вплив на розвиток сільського господарства і зміни соціальної структури. 7

М.Кучерепа дав класифікацію політичних партій Волині та їх ставлення до характеру землеволодіння, проаналізував “волинську політику” Г.Юзевського. 8

Окремі аспекти досліджуваної теми коротко висвітлені в узагальнюючих працях з історії України, зокрема Волині. 9

Основну групу зарубіжних науковців досліджуваної проблеми становлять польські історики. Більшість довоєнних польських авторів підкреслювали конструктивну роль правих політичних сил у визначені політики польської держави щодо земельної реформи та провідне значення крупного землеволодіння як опори “польськості” на так званих “східних кресах”. Дослідники абсолютизували важливість фільварків для економіки Волині й загалом обгрунтовували “цивілізаційність” Польщі щодо західних земель України. 10

Після Другої світової війни в Польщі було опубліковано чимало монографічних досліджень, в яких проаналізовано політику польського уряду та соціально-економічні відносини на селі, в тому числі і у східних українських воєводствах. Особливої уваги заслуговує праця С.Мадайчика про аграрну реформу в Польщі, значне місце в якій присвячено і західним землям України, зокрема, Волині. 11

У дослідженнях М.Мещанковського, З.Ландау і В.Рошковського наведено вагомі аргументи економічної недоцільності безкоштовної експропріації поміщицьких земель та змодельовано ситуацію, яка склалася в краї. 12

У праці В.Меджецького проаналізовано економіко-соціальні і, зокрема, політичні процеси у Волинському воєводстві впродовж 1921-1939 рр. .13

У працях істориків з української діаспори -- О.Субтельного, Т.Гунчака та А.Семенюка -- значна увага приділяється характеристиці становища Західної України в складі Польщі, коротко висвітлено аграрні відносини, в тому числі й велике землеволодіння. 14

Отже, у вітчизняній та зарубіжній історіографії проблема соціальних відносин на селі в Західній Україні, як і роль великого землеволодіння на Волині у сільськогосподарському виробництві, не були об'єктом спеціального дослідження. До того ж на висвітленні цих процесів негативно позначився соціалістичний принцип, який виявився, зокрема, в абсолютизації класових підходів до оцінки великого землеволодіння тільки з точки зору експлуатації селянства. Зовсім ігнорувалась роль маєтків у розвитку продуктивних сил в аграрному секторі, їх питома вага у виробництві товарної продукції.

Основним джерелом для написання кандидатської дисертації були архівні документи, значна частина яких вперше залучається до наукового обігу. У фондах Волинськгго, Рівненського та Тернопільського державних архівів містяться статистичні дані про кількість великих маєтків на Волині, списки земельних володінь типу фільварків, дані про парцеляцію великих поміщицьких володінь у воєводстві. Велику цінність для даного наукового дослідження становлять звіти окружного та повітових земельних управлінь про ліквідацію сервітутів та проведення меліоративних робіт. Всього у фондах Волинського окружного та повітових земельних управлінь знаходиться близько 14 тис. справ, переважна більшість з яких до цього часу науковцями не використовувалася.

В архіві Акт Нових (Варшава) знаходяться документи, які частково були використані у даному дисертаційному дослідженні. Вони характеризують діяльність Г.Юзевського як автора “волинської політики”, що привела до масового переходу землі польських власників у непольські руки. Ліквідація сервітутів поряд з парцеляцією висувалася воєводою як один з найважливіших моментів державної політики.

В дисертації використані також опубліковані збірники документів та матеріалів, зокрема описи зразкових сільськогосподарських підприємств, три з яких були опубліковані (Порицьк, Замличі, Затурці), а також тогочасна українська і польська періодика.

У другому розділі “Земельна реформа та її вплив на велике землеволодіння у Волинському воєводстві” розглянуто формування великої земельної власності у регіоні, законодавчу підготовку аграрної реформи та політику владних структур щодо великої землевласності.

На Волині велике землеволодіння пройшло тривалий шлях розвитку. Входження цього регіону до складу Російської імперії не зразу позначилось на структурі поміщицького землеволодіння, яке почало втрачати свої панівні позиції тільки після селянської реформи 1861 р. та придушення польського повстання 1863 року. Російська земельна політика створювала сприятливі умови для переходу великої земельної власності від поляків до росіян. Циркуляром Міністерства державних маєтків від 25 лютого 1863 року визначалось, що ділянки могли здаватися в оренду тільки особам непольської національності. Подібним був зміст і ряду інших законів. Натомість росіянам, що бажали оселитись на Волині, купівля землі полегшувалась дією закону від 23 липня 1865 року, чим скористалась велика кількість російських службовців.

У той же час зменшувалось єврейське землеволодіння та поширювалась німецька і чеська колонізація. Колоністи закуповували значні земельні масиви. У 80-90-х рр. ХIX ст. середня величина господарства колоніста становила близько 25 десятин. Все це зумовило збільшення непольської великої земельної власності на Волині. У 1913 р. частка земельних володінь площею понад 50 десятин, що знаходилась у непольських руках, сягала 47%. Однак, навіть у цей час в руках поляків залишалась більшість великої земельної власності.

У розділі проаналізована політична боротьба щодо шляхів і форм реформування великого землеволодіння у 20-30 рр. Відносно радикальний напрямок змін, що був задекларований у внутрішньополітичній ситуації 1919 року, до середини 20-х років поступово трансформувався у поміркований. Закріпленням його була угода Народно-національного союзу і Польського Стронніцтва Людового - “Пяст”, до якого приєдналася Польська Партія Соціалістична. Для великого землеволодіння на Волині це означало збільшення розмірів, які не підлягали парцеляції, та пожвавлення приватної парцеляції.

Ухвала сейму від 30 липня 1919 р. та закон від 15 липня 1920 року не мали безпосередніх правових наслідків на території Волині. Згідно з законом від 17 грудня 1920 року про перехід у власність держави землі у східних регіонах Польщі почалася конфіскація великих маєтів у 8 повітах колишньої Волинської губернії. За цим законом приватні власники мали право залишити собі 400 га землі (один фільварок). Повністю відбиралась земля, що належала царській родині, Селянському банку, а також власникам, які не повернулися у свої господарства до 1 квітня 1921 року.

Найбільший вплив на еволюцію великої земельної власності у Волинському воєводстві мав закон від 28 грудня 1925 р. про виконання земельної реформи. Він передбачав примусовий викуп землі, набутої у відповідності до обмежувальних законів Російської імперії у другій половині ХIX ст.; фактично підвищував верхню межу маєтків, які не підлягали парцеляції у лісостеповій зоні Волині до 700 га; передбачав публікацію іменних списків земельних ділянок, що підлягали примусовому викупу у власність держави для подальшої парцеляції. У відповідності до ст.27 цього закону землі Волинського воєводства відносились до 3-5 економічних округів, а викупна ціна орної землі тут коливалась в межах від 50 до 14 тис. марок за гектар.

Іншим напрямком законодавчої діяльності, який впливав на зменшення великої земельної власності в регіоні, була розробка документів, що регулювали ліквідацію сервітутів. І знову ж, як і у випадку з переходом землі у власність держави для її подальшої парцеляції, дія закону про ліквідацію сервітутів від 7 травня 1920 р на територію Волині була поширена тільки 10 січня 1922 р. Цей закон передбачав добровільну або примусову ліквідацію сервітутів. Специфікою його дії на території східних воєводств, в т.ч. і Волинського, була можливість відновлення сервітутних прав і без відповідних документів (що, нерідко, були втрачені в період Першої світової війни) на основі опитування свідків. У випадку ліквідації сервітутів передбачалась передача частини землі селянам. У 1927 р. президент Польщі видав спеціальний указ про ліквідацію сервітутів у східних воєводствах Польщі, в тому числі і у Волинському.

У третьому розділі “Поміщицькі маєтки Волині, їх економічна характеристика” проведено класифікацію великих земельних маєтків, показано процес зменшення великої земельної власності в ході аграрної реформи. Тут же проаналізовано основні групи господарств за розмірами та якістю грунтів, у першу чергу за співвідношенням загальної площі до площі орної землі. Великі поміщицькі латифундії площею понад 1 тис. га можна поділити на три підгрупи. До першої віднісено Олицьку ординацію розміром понад 30 тис.га, до другої -- маєтки 3-5 тис.га, у яких частка орної землі становила порівняно невеликий відсоток, а основним багатством були ліси. Це в першу чергу великі господарства поліської зони. До третьої підгрупи автор відносить господарства розміром здебільшого 1-3 тис.га, де відсоток орної землі був досить значним (як правило, половина площі і більше). Саме ці господарства мали всі передумови для інтенсивного сільськогосподарського виробництва. До другої групи великої земельної власності умовно можна віднести маєтки площею від 100 до 1 тис.га, що були найчисленішими. І, нарешті, остання група маєтків мала 50-100 га. Їх частка у загальній кількості великих маєтків становила менше одного відсотка.

За національним складом серед великих землевласників переважали особи польської національності. У 1921 році вони становили 60%, українці 17,9%, росіяни -- 16,5%.

Аналіз статистичного матеріалу дозволив прослідкувати чіткі закономірності у співвідношенні між загальною площею маєтків і часткою орної землі в залежності від національності власника. Перша -- господарства, де частка орної землі була дуже високою -- українські -- 69,2% та чеські -- 66,2%. Дещо менший показник у німецьких маєтках -- 45,9%. Другу групу становили господарства, де орна земля складала близько третини від загальної площі -- польські (26,3%) та російські -- 30,3%. До третьої групи автор відносить єврейські маєтки, де частка орної землі була незначною, всього 6,4%.

У відповідності до законодавства парцеляція великої земельної власності проводилася двома шляхами -- приватним та державним. В обох випадках переважна більшість власників, у яких для парцеляції вилучалась земля, отримували за неї грошову компенсацію. Автор погоджується з М.Мещанковським, який вважає парцеляцію суто економічним процесом, що не мав безпосереднього відношення до аграрної реформи.

Однією з економічних передумов парцеляційного процесу на Волині був високий рівень дрібної парцельної оренди. Впродовж 1921-1938 рр. на Волині було розпарцельовано 335889 га землі. Цей процес можна поділити на чотири етапи. Впродовж першого (1921-1925 рр.) було розпарцельовано 150 тис. га землі (44%). Такі великі обсяги парцеляції пояснюються в першу чергу потребами землевласників у коштах для відбудови господарств після Першої світової та Громадянської воєн. Для центральних районів Польщі високі темпи парцеляції на поч. 20-х рр. не були характерними.

Другий етап обіймав період з 1926 по 1929 рр., коли було розпарцельовано 98037 га (29%). Після прийняття закону 1925 року значно активізувалась державна парцеляція шляхом вилучення землі за іменними списками. Окрім того цей процес пожвавлювався потребами землевласників у інвестиціях внаслідок “доброї коньюнктури”.

Третій етап -- 1930-1932 рр. припадає на час світової економічної кризи, коли внаслідок парцеляції велика земельна власність у регіоні зменшилася на 37,856 га (11%). Значні обсяги продажу землі були обумовлені прагненнями частини власників отримати додаткові кошти для інтенсифікації виробництва.

Четвертий етап тривав з 1933 по 1939 рр. Всього за цей час у воєводстві було розпарцельовано 51 тис.890 га (16%). Зменшення темпів пояснюється вичерпанням запасів землі для державної парцеляції.

У ході парцеляції основна площа землі була вилучена з маєтків родючої лісостепової зони Волині. Найбільше землі було розпарцельовано у Луцькому повіті -- понад 50 тис.га, а найменше -- у Любомльському -- близько 8 тис. га.

Зменшення великої земельної власності відбувалося також внаслідок ліквідації сервітутів, осадницької колонізації та ряду інших чинників. 1921 року у Волинському воєводстві сервітути на пасовища (основна їх форма) діяли у 707 маєтках, які у переважній більшості розміщувались у поліській зоні. Всього за період 1921-1939 рр. сервітути були ліквідовані на площі 77,992 га. У середньому по воєводству із цієї площі великі власники втрачали четверту частину землі (близько 20 тис.га).

Процес ліквідації сервітутів на території Волинського воєводства поділяється на два періоди, що розмежовується 1927 роком, коли було видане розпорядження Президента Польщі про ліквідацію сервітутів у деяких східних воєводствах, в тому числі і у Волинському. В ході ліквідації сервітутів зменшувались не тільки приватні земельні володіння, а й державні, зокрема державні ліси.

Впродовж 20-30-х рр. на території воєводства проводилась активна осадницька колонізація. В цей час осадникам було передано 56822 га землі. Сама ідея поселення осадників компактними групами передбачала поділ великих земельних масивів. Найбільша інтенсивність осадницької колонізації припадає на початок двадцятих років, коли їм передавалися землі, що до 1917 року належали царській родині, Селянському Банку та власникам маєтків, які не повернулися у свої маєтки до 1921 року. Переважна більшість осадницької землі у подальшому перейшла в руки заможних українських господарів. До помітного зменшення великої земельної власності привела передача землі колишнім чиншовикам, так званим вільним людям та довготерміновим орендарям. Внаслідок цього велика земельна власність зменшилась на 25733 га.

Названі вище чотири шляхи привели до зменшення великої земельної власності впродовж досліджуваного періоду майже на 400 тис. га. Цей висновок грунтується як на офіційних статистичних даних, так і на результатах опитування власників маєтків площею понад 50 га, проведеного Союзом землян Волині. Хоча за даними цього Союзу зменшення великої земельної власності було дещо більшим. У грудні 1936 року ця поміщицька організація вручила урядові пам'ятну записку з вимогою припинення державної парцеляції землі.

За даними Союзу землян Волині, велика земельна власність у регіоні скоротилась на 50,8%. При цьому володіння поляків зменшились на 39,1%, а українців -- 94,1%, чехів -- 94,5%. На 60-90 відсотків скоротилась площа великих земельних володінь росіян, німців та інших національностей. Зросли тільки великі земельні володіння євреїв -- на 56,2%.

У четвертому розділі “Роль великого землеволодіння в економічному розвитку краю” розглядаються умови функціонування господарств великих землевласників, які впродовж всієї історії II Речі Посполитої відігравали вирішальну роль у виробництві ряду видів товарної продукції. На економічну прибутковість цих господарств впливали різні фактори. Великі поміщицькі господарств Польщі спочатку стабілізували сільськогосподарське виробництво, а в подальшому сприяли його інтенсифікації. Волинський воєвода Г.Юзевський вважав, що зростання ефективності сільського господарства немислиме без існування високоінтенсивних насінницьких та племінних господарств. Дисертант доводить, що цей процес був прямо пропорційний темпам державної асиміляції Волині. Успішний економічний розвиток переважної більшості великих земельних маєтків Волині впродовж 20-х років був забезпечений швидким налагодженням розширеного товарного виробництва, оскільки вони мали для цього засоби. Ці маєтки були рентабельними, обробіток землі забезпечувався передовими засобами та технологіями.

У процесі формування товарного ринку налагоджувалась і нова система вирощування, переробки та споживання культур, зокрема технічних. Зернові культури традиційно продовжували відігравати визначальну роль у зовнішньому торговому балансі регіону.

Помітним регулятором функціонування крупних поміщицьких господарств була податкова політика уряду щодо землеволодіння та землекористування. Великим землевласникам належала значна роль у формуванні доходної частини бюджету держави.

Світова економічна криза кінця 20-х -- поч. 30-х рр. була важким випробуванням для великих земельних маєтків Волині. Однак і в подальший час вони були єдиним типом господарств, здатним налагодити товарне виробництво. Це було зумовлено організацією виробничого процесу у поміщицьких маєтках. Основними складовими його були: управління господарством, забезпечення робочою силою та засобами виробництва. Фільварок був одним з ключових об'єктів у адміністративній і господарській системі великих поміщицьких маєтків. Відробіткова система у названих господарствах характеризувалася застосуванням найманої праці за грошову та частково за натуральну оплату. Специфічним видом відробітків була здольщина. Ці та інші види відробітків забезпечували дешевою робочою силою великі господарства. Поміщицькі господарства були фактично монополістами у виробництві ряду видів сільськогосподарської продукції, поєднуючи в собі великого аграрія -- землевласника і промисловця. Визначний вплив на збереження домінуючої ролі великого землеволодіння на Волині у 20-30-х роках справила економічна політика польської держави, зокрема податкова та цінова. Важливими напрямками підвищення продуктивності великих сільськогосподарських підприємств було розширення посівних площ за рахунок меліорації та рекультивації землі, а також їх удобрення мінеральними та органічними добривами. Рекультивації грунтів у маєтку Затурці сприяло Міністерство землеробства Польщі.

Традиційними на Волині залишалися зернові культури. Типовим господарством, що орієнтувалося на вирощуванні цих культур, був маєток Замличі. З-поміж усіх українських воєводств тільки у Волинському впродовж 20-30-х рр. зафіксоване значне збільшення урожайності зернових культур. Серед технічних культур, які у структурі посівів почали відігравати помітну роль, найбільшого поширення набула картопля -- 86% ( 182 тис.га з 211 тис. га). Значну частину товарної картоплі на Волині давали фільварки.

Дещо слабше розвивалось тваринництво. Найбільш прибутковим у виробництві товарної продукції були лісові господарств, що добре видно на прикладі Затурцівського маєтку. У висновках зроблені узагальнення із головних проблем дослідження. На підставі аналізу еволюції великої земельної власності Волинського воєводства впродовж 20-30-х рр. ХХ ст., її ролі у виробництві товарної сільськогосподарської продукції автор дійшов таких висновків:

1. На середину XIX ст. великі земельні володіння належали в основному польським поміщикам. Впродовж другої половини цього століття велика земельна власність зменшувалась внаслідок дії двох основних факторів: реалізації селянської реформи 1861 року та впровадження обмежувального законодавства щодо польської земельної власності царським урядом. При цьому на Волині зростали земельні володіння російських дворян та великих чиновників. Однак на початку 20-х рр. польське велике землеволодіння все ж залишалось визначальним.

2. Основним напрямком суспільно-політичного розвитку Польщі у 20-х рр. було наростання консервативних тенденцій. Позиції лівих партій, що виступали за радикальне вирішення земельного питання, послаблювались, а правих, які підтримували велике землеволодіння, посилювались. У розробці аграрного законодавства у Сеймі активну участь взяли делегати від Волині, зокрема, і поміщики.

3. Еволюція аграрного законодавства 20-30-х рр. відображала суспільно-політичний розвиток Польщі. Стосовно великої земельної власності це виразилось в першу чергу у поступовому збільшенні розміру земельних ділянок, що не підлягали парцеляції. Вигідним для великих власників була також ліквідація сервітутів. Специфіка дії польського аграрного законодавства щодо великої земельної власності на Волині визначалась місцевими умовами. Родючість грунтів дозволяла створювати тут зразкові господарства, що приводило до збільшення розмірів маєтків, що не підлягали парцеляції. На Волині сервітутами були обтяжені великі земельні площі, які створювали як економічні, так і соціальні проблеми. Польське законодавство передбачало їх більш активну ліквідацію у порівнянні з іншими регіонами держави.

4. Основним шляхом зменшення великої земельної власності на Волині була парцеляція. В ході цієї кампанії найбільше земельних площ вратили великі господарства лісостепової зони Волині. При цьому переважала приватна парцеляція -- фактично продаж землі поміщикам і селянам. Специфікою парцеляції на Волині були її високі темпи на початку 20-х рр., що обумовлено потребою у коштах для відбудови поміщицьких господарств після проходження тут лінії фронту після Першої світової війни.

5. Ліквідація сервітутів спричинила втрату земельних площ в першу чергу у маєтках поліської зони. Внаслідок цього процесу велика земельна власність зменшилась приблизно на 1/4 від площ, що були обтяжені сервітутами. Осадницька політика, наділення землею чиншовиків та довготривалих орендарів на зменшення великої земельної власності мали порівняно невеликий вплив.

6. Впродовж досліджуваного періоду площа великої земельної власності на Волині зменшилась приблизно наполовину. При цьому найбільше, на 94,1% скоротились володіння українців. Натомість найбільш динамічно зростала єврейська велика земельна власність (на 56,2%).

7. Найбільш сприятливі умови функціонуваня великих сільськогосподарських підприємств існували у 20-х рр. Цей період відзначався насамперед доброю коньюнктурою. Незважаючи на високі, в порівнянні з дрібними господарствами, податки, великі маєтки були високорентабельними. Економічна криза 1929-1933 рр. завдала цим господарствам нищівного удару. Економічно відродились вони лише у другій половині 30-х рр.

8. Великі сільськогосподарські підприємства відіграли провідну роль у виробництві ряду видів товарної продукції, насамперед у вирощуванні технічних культур, насінництві та племінному тваринництві. Все це значно підвищувало загальний рівень сільського господарства Волині.

Основний зміст дисертації відображений автором у таких публікаціях

1. Панишко Г. Осадництво як засіб проведення земельної реформи на Волині урядом Другої Речі Посполитої//Науковий вісник ВДУ. Серія: історія. Випуск 2. -- Луцьк, 1997. -- С.48-50.

2. Панишко Г. Нові економічні умови господарювання у поміщицьких маєтках Волинського воєводства у 20-30-х рр. ХХ ст. // Науковий вісник ВДУ. Серія: історичні науки. Випуск 1. -- Луцьк, 1997. -- С.56-59.

3. Панишко Г. Виробництво зернових у поміщицьких маєтках Волині 20- 30-х рр. ХХ ст. //Збірник навчально-методичних матеріалів наукових статей історичного факультету. Випуск 3. -- Луцьк, 1998. -- С.87-89.

4. Панишко Г.Т. Зміни в структурі землеволодіння у Волинському воєводстві в 20-30-х роках ХХ ст.//Історичне краєзнавство в Україні: традиції сучасність. Матеріали VII Всеукраїнської наукової конференції. -- Київ,1995. -- С.244-246.

5. Панишко Г.Т. До питання про поділ господарств у Волинському воєводстві (1921-1939 рр.) //Українсько-Польський симпозіум “Проблеми трансформації в гуманітарній, соціально-економічній та науково-освітній сферах”. Збірник тез. -- Тернопіль 16-20 червня 1997. р. -- С.105-106.

Анотація

воєводство поміщицький волинський реформа

Панишко Г.Т. Велике землеволодіння на Волині: 20-30-і роки ХХ ст. -- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 -- Історія України. Інститут українознавства ім.І.Крип'якевича, Львів, 1998.

У дисертаційній роботі досліджується еволюція великої земельної власності на Волині, вплив аграрної реформи на розміри поміщицьких маєтків, форми і методи господарювання та роль великої земельної власності у виробництві товарної сільськогосподарської продукції.

Ключові слова: Волинське воєводство, Друга Річ Посполита, маєтки великої земельної власності, аграрна реформа, парцеляція, сервітути, фільварки.

АННОТАЦИЯ

Панышко Г.Т. Крупное землевладение на Волыни: 20-30-е годы ХХ ст. Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 -- История Украины. Институт украиноведения им. И.Крипьякевича, Львов, 1998.

В диссертационной работе исследуется эволюция крупной земельной собственности на Волыни, влияние аграрной реформы на размеры помещичьих имений, формы и методы хозяйствования и роль крупной земельной собственности в производстве товарной сельскохозяйственной продукции.

Ключевые слова: Волынское воеводство, Друга Речь Посполита, имения крупной земельной собственности, аграрная реформа, парцелиция, сервитуты, фольварок.

ANNOTATION

Ihe state of the great property in land in the Volyn voivodstvo in the 20-30 years of the XX century is investigated in this tnesis.

Ine main attention is concentrated on the process of cutting down of the great plots of land in parceling and abolition of servituds. Ihe probiem of the great rural tnterprises in production of commodity out, seed-grawing and breeding is analysed.

Key words: the Volyn voivodstvo, a great property in land, filvarok, a landouner, parceling, abolition of servituds, commodity out.

Размещено на Allbest.ur