Соціально-економічний розвиток Південно-Східної України наприкінці XVIII - в першій половині XIX ст.

Панфьорова Марина Анатоліївна

УДК - 490.2

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК ПІВДЕННО-СХІДНОЇ УКРАЇНИ НАПРИКІНЦІ XVIII - В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТ.

07.00.01 - Історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Донецьк - 1998

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі історії України Донецького державного університету.

Науковий керівник - доктор історичних наук Пірко Василь Олексійович завідувач кафедри історіографії, джерелознавства та методики викладання історії Донецького державного університету.

Офіційні опоненти:

- доктор історичних наук, професор Швидько Ганна Кирилівна, професор кафедри українознавства та політології Національної гірничої академії України

- доктор історичних наук, професор Кравченко Володимир Іванович, професор кафедри історії та українознавства Донецького інституту внутрішніх справ.

Провідна установа - Запорізький державний університет

Захист відбудеться 29 січня 1999 р. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 11.051.02 для захисту дисертацій в Донецькому державному університеті (340055, м.Донецьк, 55, вул.Університетська, 24, Гол. корп., ауд.309).

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Донецького державного університету (340055, м.Донецьк, 55, вул.Університетська, 24).

Автореферат розісланий “25” грудня 1998 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради доктор історичних наук О.В. Крапівін

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Відродження Української держави, реформування суспільства поставили перед історичною наукою завдання об'єктивного висвітлення її минулого. Дослідження соціально-економічного розвитку передбачає вивчення змін у кількісному, якісному складі та життєвому рівні населення, формах власності, основних галузях господарства, у внутрішній та зовнішній торгівлі, а також в державній політиці з цих питань.

Цим питанням історіографія особливо ХХ ст. відводила чимале місце, однак не всі регіони України були об'єктом такого комплексного дослідження. Одним із них є Південно-Східна Україна періоду кінця XVIII - першої половини XIX ст. Саме в той час ця територія остаточно втратила свою автономію і стала складовою частиною Російської імперії. В той же час тут же розпочався рух за національне відродження. З'ясування його соціально-економічних передумов є одним з важливіших завдань сучасної української історіографії.

Вивчення соціально-економічного розвитку обраного регіону в зазначений час дозволяє визначити його місце в загальноукраїнських процесах кінця XVIII - першої половини XIX ст. Тим більше, що в історичній науці відсутні праці, в яких би комплексно розглядалися всі аспекти порушеної теми в межах регіону та окресленого часу, хоча наявна велика кількість праць, присвячених окремим періодам, питанням з історії Південно-Східної України. Однак такі питання, як наслідки адміністративно-територіального поділу українських земель у складі Росії, співвідношення стихійних міграцій і державної колонізації, змін у етнічному складі населення, роль природного і механічного приросту населення у залюдненні краю, особливості формування соціального середовища та промислово-торговельної інфраструктури зазначеної території, взаємовплив господарських традицій різних етносів, що мешкали на цій території фактично не були предметом дослідження, або їх торкалися мимохідь.

Пiвденно-Схiдна Україна - важливий промислово-аграрний регiон нашої держави. Нині тут зосереджена більшість пiдприємств гiрничодобувної, металургiйної, машинобудiвної та хiмiчної промисловостi. На нього припадає значний відсоток посiвних площ України. На цiй територiї розташованi такi важливi для всiєї держави мiста, як Донецьк, Луганськ, Марiуполь, Макiївка, Слов'янськ та ін. Його сучасний рiвень є безпосереднiм наслiдком розвитку в минулому, зокрема наприкiнці XVIII - в першій половині XIX ст., коли формувався його багатоетнічний склад населення, починав створюватися багатопрофільний господарський комплекс, проходячи у своєму становленнi через численнi змiни й перетворення.

Предмет дослідження складають визначальні процеси соціально-економічного устрою: адміністративно-територіальний поділ, зміни в кількісному, етнічному і соціальному складі населення, розвиток сільського господарства, промисловості, торгівлі, шляхів сполучення та міст, а також політика з цих питань.

Об'єктом дисертаційної роботи є територія Південно-Східної України, яка після ліквідації Запорізької Січі увійшла до складу Азовської губернії, з 1783 р. знаходилась у складі Катеринославського намісництва, а в першій половині XIX ст. - в Новоросійській і частково - Харківській губерніях.

Хронологічно дослідження охоплює кінець XVIII - першу половину XIX ст. Нижня його межа припадає на час, коли після підписання у 1774 р. Кючук-Кайнарджийського мирного договору і знищення Запорізької Січі царський уряд став на шлях активної колонізації регіону, перенесення на цю територію відносин, що склалися в центрі Росії. Верхня межа - кінець 50-х рр. ХІХ ст., тобто передреформенний період.

Мета дослідження полягає в тому, щоб з'ясувати умови, особливості та результати соціально-економічного розвитку регіону, який незабаром перетворився у важливий промисловий центр Російської імперії, гострий вузол соціальних протиріч і конфліктів в зазначений період, дати рекомендації по використанню матеріалів дослідження в загальних та спеціальних курсах з історії України.

Для досягнення поставленої мети передбачається вирішити такі завдання :

- розглянути iсторiографiчнi та джерелознавчi засади дослiдження: критично оцiнити висновки попереднiх дослiдникiв, спростувати виявленi у них тенденцiйнi пiдходи до вивчення поставлених питань, проаналiзувати iнформативний потенцiал рiзних видiв джерел, визначити ступiнь їх достовiрностi та репрезентативностi;

- дослiдити змiни у адмiнiстративно-територiальному устрої та заселеннi Південно-Східної України протягом досліджуваного перiоду, механiзм здiйснення цих змiн та їх наслiдки для регiону, визначити основнi періоди в ходi залюднення краю, оцінити роль полiтики царського уряду в цьому процесi, а також фактори, що впливали на змiни у кiлькiсному, етнiчному та соцiальному складi поселенцiв;

- визначити основні соціальні групи населення, зміни в їхньому становищі, етапи закріпачення селян ;

- проаналiзувати зміни в економіці регіону: еволюцію сiльського господарства i промисловостi, об'єктивно оцiнити їх досягнення на кiнець 50-х рр. XIX ст. i значення, як для окресленої територiї, так i для України та Росiї взагалi; з'ясувати, якi саме чинники сприяли входженню краю до загальноросiйського ринку, яке мiсце вiн посiдав у зовнiшнiй торгiвлi того часу, простежити взаємовплив рiзних господарських культур і традицій в даному полiетнiчному регiонi.

Теоретико-методологічною основою дисертаційної роботи є наукові принципи пізнання та методи дослідження При аналізі й оцінці історичних подій та явищ дисертант дотримувався принципів історизму та об'єктивізму.

Використання описового, статистико-аналітичного, історико-порівняльного, генетичного та історико-хронологічного методів дозволило більш глибоко пізнати досліджувані процеси, щоб досягти поставленої мети.

Наукова новизна дисертацiї полягає в тому, що вперше було зроблено оцiнку доробку iсторичної науки у вивченнi iсторiї одного з важливіших регіонів, стану джерел з обраної теми, комплексно розглянуто основні аспекти соцiально-економiчного розвитку Південно-Східної України наприкiнцi XVIII - в першiй половинi XIX ст.

Встановлена роль стихiйних мiграцiй і зусиль Росiйської держави в процесi заселення і господарського освоєння краю. Встановлено, що головну роль в освоєнні території відіграла українська людність.

Доведено, що землеробська культура регiону формувалася на базі української землеробської культури з урахуванням всього позитивного, набутого у цій справі представниками інших народів, які разом з українцями освоювали цей регіон.

Завдяки рiзнобiчнiй документацiї, яка зберiгається у Росiйському державному iсторичному архiвi (далi РДIА) та Державному архіві Луганської області вдалося показати зародження кам'яновугiльної та металургiйної промисловостi на зазначеній територiї. Спростовано, наявне в лiтературi, твердження щодо незначної ролi Луганського чавуноливарного заводу для економіки України i Росiї того часу. Визначено вплив заводу на проведення геологорозвiдувальних робiт на територiї сучасного Донбасу та розробку його корисних копалин. Дисертантка дiйшла висновку, що низькі показники роботи заводу були наслiдком перш за все загального рiвня економiки Росії. Проаналізовано загальний стан промисловості регіону на кінець 50-х рр. ХІХ ст.

Доповнення наявної в лiтературi iнформацiї архiвними джерелами дало змогу простежити за складанням торгової iнфраструктури регiону, визначити характер ярмарок та торгiв, роль стацiонарної торгiвлi, участь в нiй рiзних верств населення, вплив торгiвлi на стан мiст. Новими аргументами підсилена критика твердження деяких iсторикiв XIX ст. про визначну та вирiшальну для краю роль зовнiшньої торгiвлi i iноземного купецтва.

Практичне значення дисертацiї. В ходi її пiдготовки виявлена i проаналiзована лiтература з проблеми, обстежено фонди 10 центральних i обласних архiвосховищ України та Росiї, рукописний вiддiл Центральної наукової бiблiотеки НАН України ім.Вернадського, в яких виявлено i введено до наукового обiгу значну кiлькiсть нових джерел. Це дозволяє спростувати рiзного роду фальсифікації, що появилися за останнi роки на сторiнках перiодичних видань, внести уточнення до узагальнюючих праць з iсторiї України та регiону, в посiбники для учнiв та студентiв як iз загальних, так i спецiальних курсiв. Матерiали дисертацiї можуть бути використанi в лекційних курсах і на семінарських заняттях з iсторiї України, iсторiографiї, джерелознавства та палеографiї, для пiдготовки спецкурсу з iсторiї регіону, а також наукових публiкацiй, краєзнавчих нарисiв.

Рівень популяризації і апробацiя результатів роботи. Основнi положення дисертацiї i результати дослiджень обговорювалися на засiданнях кафедри iсторiї України та кафедри iсторiографiї, джерелознавства та методики викладання iсторiї Донецького державного унiверситету, а також на спiльних засiданнях цих кафедр, кафедральних семiнарах. Теоретичнi узагальнення та фактичний матерiал, що мiстяться у роботi, були використанi в лекціях і на семінарських заняттях із “Джерелознавства iсторiї України” для студентiв iсторичного факультету Марiупольського гуманiтарного iнституту.

Загальна концепцiя дослiдження та його основні висновки знайшли вiдображення в опублiкованих статтях та тезах доповiдей щорічних пiдсумкових конференцій професорсько-викладацького складу Донецького державного університету (Донецьк, 1997 р.), мiжнародних конференцiях: Мiжнароднiй конференцiї “Україна - Грецiя: досвiд дружнiх зв'язкiв та перспективи спiвробiтництва” (Марiуполь, 1996 р.); Мiжнароднiй конференцiї “Мiжнароднi зв'язки народiв Європи” (Запорiжжя, 1996 р.).

СТРУКТУРА І ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Поставлені завдання визначили структуру дисертації, яка складається зі вступу, трьох розділів (семи підрозділів), висновків, додатків, списку використаних джерел і літератури (275 назв).

У Вступі обгрунтовано актуальність дослідження, визначено його предмет, об'єкт, хронологічні межі, мету, завдання, вказано на наукову новизну та практичне значення дисертації.

Перший розділ “Історіографія, джерела та методологія”, що складається з двох підрозділів, містить оцінку літератури з проблеми, яка розглядається за хронологічно-проблемним принципом, характеристику джерел і методологічні засади роботи.

Аналіз літератури з проблеми дає підстави виділити три періоди за часом її видання: ХІХ - початок ХХ ст., 20-ті - 80-ті рр. та 90-ті рр. ХХ ст.

Для першого періоду характерним є те, що проблема соцiально-економiчного розвитку регіону не була предметом спецiальних дослiджень. Такі важливі питання, як стан сільського господарства, характер власності, сутність управління та ін. розглядалися переважно у зв'язку з висвітленням війн, діяльності політичних осіб.

У другiй половинi XIX ст., особливо в працях А.Скальковського, Д.I.Багалiя1¹ Скальковский А.А. Опыт статистического описания Новороссийского края.- Одесса, 1850-1853.- Ч.1-2.;Хронологическое обозрение истории Новороссийского края. 1730-1823.- Одесса, 1836-1838.- Ч.1-2.; Багалей Д.И. Колонизация Новороссийского края и первые шаги его по пути культуры.- К., 1889.- 115 с.; Очерк из истории колонизации степной окраины Московского государства.- М., 1887.- 614 с.; Генеральная опись Малороссии. Эпизод из деятельности первого правителя Малороссии, графа П.А. Румянцева-Задунайского.-Екатеринослав, 1883.- 31 с. починають висвітлюватися питання господарського освоєння та соцiальної iсторiї краю. Незважаючи на розгляд зазначених аспектiв проблеми через призму монархiчних, дворянських i буржуазних поглядiв, все ж таки iсториками була зроблена спроба намiтити основнi етапи в заселенні краю, визначити чисельнiсть та етнiчний склад його населення.

Серед робіт ХІХ ст. зустрічаються як наукові дослідження, так і науково-популярні, статті, календарі, нариси і т.д.

У 20-тi - 80-тi рр. XX ст. iсторiографiя збагатилась такими грунтовними дослідженнями з проблеми, як працi О.I.Дружинiної, В.Голобуцького, I.О.Гуржiя, В.М.Кабузана, О.I.Агафонова, В.I.Тимофiєнка та iнших2² Дружинина Е.И. Северное Причерноморье в 1775-1800 гг.- М., 1959.- 277 с.; Южная Украина. 1800-1825 гг.- М., 1970.- 376 с.; Классовая борьба крестьян Южной Украины в первой четверти XIX века // Ежегодник по аграрной истории Восточной Европы.- Кишинев - 1966.- С.572-583.; Голобуцький В.О. Запорiзьке козацтво.- К.,1957.- 462 с.; Запорiзька Ciч у останнi часи свого iснування. 1734-1775. - К., 1961.- 415 с.; Гуржiй I.О. Зародження робiтничого класу на Українi (кiнець XVIII - перша половина XIX ст.).- К., 1958.- 180 с.; Розвиток товарного виробництва i торгiвля на Українi.-К., 1962.- 207 с.; Кабузан В.М. Заселение Новоросии (Екатеринославская и Херсонская губернии) в XVIII - первой половине XIX в. (1719-1858).-М., 1976.- 306 с.; Народонаселение России в XVIII - первой половине XIX в.- М.: АН СССР, 1963.- с. ; Брук С.И., Кабузан В.М. Миграции населения в России в XVIII - нач.ХХ в.( численность, структура, география// История СССР.- 1984.- N4.- С.41-50.; Агафонов О.И. Область Войска Донского и Приазовье в дореформенный период.- Р-н-Д., 1986.- 191 с.; Тимофеенко В.И. Города Северного Причерноморья во второй половине XVIIIв. - К., 1984.- 219 с.

На кiнець зазначеного періоду вона набула якісно нового рівня, поступово звільняючись від стереотипів радянських часів, більш об'єктивно пiдходячи до оцінки значення урядової полiтики Росiї щодо України тощо.

На сучасному етапі вагомий внесок у дослiдження соціально-економічної iсторiї Пiвдня України XVIII ст. зробили: А.В.Бойко, В.О.Пiрко, В.I.Подов та iн1¹ Бойко А.В. Торговля Южной Украины (1775-1825): Автореф. дис... к-та ист. наук: 07.00.02 / Днепропетровский госуниверситет.- Дн., 1991.- 16 с.; Бойко А.В., Данилова Н.О. Формування етнiчного складу населення Пiвденної України (кiнець XVIII - XIX ст.) // УЇЖ.- 1992.- N2.- С.54-65.; Бойко А.В. Пiвденна Україна у XVIII ст. Аграрнi вiдносини.- Запорiжжя: ЗГУ, 1997.- 203 с.; Пiрко В.О. Освоєння Пiвдня України XVI - XVIII ст.ст. в iсторiографiї.-Донецьк, 1991.- 32 с.; Заселение в XVI- XVIII вв. // Новые страницы в истории Донбасса.- Донецк, 1992.- Кн.1.- С. 26-44.; Заселення Донетчини у XVI- XVIII ст.ст. // Летопись Донбасса: Краеведч.зб.- Донецк, 1992.- вып.1.- С.10-25.; У истоков промышленности Донбасса // Летопись Донбасса: Краеведч.зб.- Донецк: Дон.обл.краев-ий музей, 1992.- вып.1.- С. 29-30;Стан землеробської культури Пiвдня України у XVIII ст. // Питання аграрної iсторiї України та Росiї: матерiали наукових читань присвячених пам'ятi Д.П.Пойди.- Днiпр., 1995.- С.26-34.; Вiйськово-землеробськi посе-лення на Пiвднi України у XVIII ст.- Донецьк: ДонДУ, 1993.- 64 с.; Города Донетчины в конце XVIIIв. (по материалам описания Азовской губернии) // Летопись Донбасса: Краеведч.зб.- Донецк, 1994.- вып.2.- С.28-31.; Подов В.И. Открытие Донбасса. Исторический очерк. Документы.- Луганск, 1991.- 115 с.. Хоча, серед праць вказаного перiоду переважали науково-популярнi видання, незначнi за обсягом роботи, статтi в перiодичних виданнях та наукових збірниках.

Джерельну базу дисертацiї становлять матерiали 10 центральних та обласних архiвiв України i Росiї: Російський державний архів давніх актів (Ф. 16, 248, 276, 1239, 1261, 1355), Російський державний військово-історичний архів (Ф. 52, 271, 41, ВУА), Російський державний історичний архів (Ф. 558, 44, 37, 17, 18, 383, 1281), Архів Петербурзької філії інституту історії РАН (Ф.200), Центральний державний історичний архів України в м. Києві (Ф. 1959, 1750, 1746, 1820, 209, 1709, 1967, 1966, 1322), державних архівів Харківської (Ф. 24, 25, 3), Херсонської (Ф.14, 3, 207), Дніпропетровської (Ф. 104, 106, 648, 741), Луганської (Ф. 1) і Донецької областей (Ф. Мікрофільмів), а також рукописного вiддiлу Центральної наукової бiблiотеки НАН України ім. Вернадського (Ф.5). Крiм того, використано і наявні з теми публікації джерел.2² Повне зiбрання законiв Росiйської iмперiї.- 1-е вид. - ТТ.1-44; Военно-статистическое обозрение Российской империи. Екатеринославская губерния.- Спб.: Тип. Деп-та ген.штаба, 1850.- Т.11.- Ч.4.- 186 с.; Военно-статистическое обозрение Российской империи. Харьковская губерния.- Спб.: Тип. Деп-та ген.штаба, 1850.- Т.12.- Ч.1.- 344 с.; Сведения собранные при военной съемке Херсон-ской губернии в 1852г. для дополнения военно-статистического обозрения этой губер-нии изданного в 1849 году при первом отделении Департамена ген. штаба.- 310 с.; Рег-ламент, присланный из государственной Мануфактур-коллегии о содержании овец в Малороссии // Москвитянин.- 1853.- кн.9-ая.; Положение об улучшении быта помещи-чьих крестьян Екатеринославской губернии.- Екатеринослав, 1859.- 1 с.; Материалы для истории колонизации и быта Харьковской и отчасти Курской и Воронежской гу-берний.- Харьков.: Тип. К.П.Счасни, 1890.- Т.2.- 433 с.; Рабочее движение в России в XIX в. / Под ред. А.М.Панкратовой.- М.: Гос. издат. поли. ли-ры, 1955.- Т.1.- Ч.1-2.- 926, 740 с.; Хрестоматiя з iсторiї УРСР / Под ред. М.С.Гуржiя.- К.: Радянська школа, 1959.- Т.1.- 747 с.; Наш край XVIII - н. ХХ в. Документы по истории Донской области.- Р-н-Д.: Рост. книжн. изд-во, 1963.- Т.1.- 575 с.; Зародження робiтничого класу на Українi. Середина XVIII - 1861 рр. / Центральний державний iсторичний архiв УРСР.- К.: Наукова думка, 1982.- 493 с.; Селянський рух на Українi. Середина XVIII - перша чверть XIX ст.- К.: Наукова думка, 1978.- 533 с.; Селянський рух на Українi. 1826-1849.- К.: Наукова думка, 1985.- 503 с.; История Донецкого края в документах и мате-риалах. XVII- начало XX в.- Донецк.: Дон. обл. глав. упр. образ-ия, 1995.- 63 с.

Серед джерел наявні закондавчі акти, матеріали діловодства, воєнно-статистичні та економічні описи. Найбільшу групу складають матеріали діловодства, як державного, так і приватного та церковного походження.

Законодавчi акти за їх походженням та iнформативними можливостями подiляються на укази, жалуванi грамоти, iнструкцiї, що за своїм змiстом наближаються до указiв.

Укази в свою чергу подiляються на iменнi та сенатськi. Останнi складали переважну бiльшiсть. Iнодi вони приймалися колегiально, на спiльних засiданнях з Вiйськовою колегiєю, Колегiєю iноземних справ. Iменнi укази видавались лише у зв'язку з визначними i вирiшальними подiями - при заснуваннi адмiнiстративно-територiальних одиниць, при вирiшеннi основних проблем господарського характеру, при реорганизацiї наявних утворень.

Механiзм прийняття рiшень з того чи iншого питання знайшов вiдображення у формi та змiстi цих документiв. Причиною видання указiв, як правило були або чиєсь подання, або якась подiя, що обов'язково вказувалося у преамбулi. Тут же зазначалось якi законодавчi акти вже приймалися з даного приводу i лише потім виносилося рiшення. Таким чином, iнодi подається iнформацiя про виконання на мiсцях попереднiх розпоряджень. Укази дають досить повну iнформацiю про подiї, яких стосуються, вiдрiзняються чiткicтю викладу i вiдносною точнiстю фактiв. Хоча, ступiнь достовiрностi законодавчих актiв досить високий, але i вони потребують критичного ставлення дослiдника, вимогають з'ясування цiлей, повноти повiдомлюваних фактiв, урахування тенденцiйностi в iнтерпретацiї подiй.

Якщо законодавчi акти дозволяють простежити основнi напрямки полiтики царату, то рiзного роду переписи, перевiрки, ревiзiї i т.д. дозволяють зробити висновки про хiд реалiзацiї цiєї полiтики.

Воєно-топографiчнi та статистичнi описи характеризуються значною точнiстю i мають комплексний характер. Первинний матерiал для такого роду описiв був досить значним. Технiка його заготовки була традицiйною, тобто основнi статистичнi данi йшли з канцелярiї цивiльного губернатора. До того ж, виданi екземпляри описiв цiєї серiї значно скороченi порiвняно з оригiналами, якi переважно зберiгаються у Росiйському державному вiйськово-iсторичному архiвi (далi РДВIА). Серед недолiкiв видання слiд вiдмiтити те, що майже скрiзь в ньому подавалися середнi вiдомостi, зокрема про забезпеченiсть селян землею i худобою, якi рiдко вiдображали справжнє становище селян. Опис промислових пiдприємств був дещо поверховим i неповним. Вiдомостi часто не охоплювали всiх повiтiв та мiст. Вийняток складали лише тi мiста, що призначалися для розташування вiйськ, про них iнформацiя була бiльш докладною.

Наявнi архiвнi матерiали i фонди можна подiлити на основнi i тi, що лише частково вiдносяться до дослiджуваної теми. Першi зберiгаються переважно у центральних архiвах Москви та Санкт-Петербургу, частково Києва. Iнформацiя стосовно окремих районiв Пiвденно-Схiдної України, деяких аспектiв господарського розвитку, як то металургiйна промисловiсть, мiстяться у обласних архiвах м.Херсона, Днiпропетровська, Харкова, Луганська, Донецька.

Застосовуючи проблемно-тематичний пiдхiд до систематизацiї джерел, можна зробити висновок, що проаналiзованi вище матерiали мiстять iнформацiю до розв'язання поставлених у роботi завдань.

Хоча з теми вiдсутнi спеціальні джерелознавчi огляди, але деякi питання наукової критики певних видів джерел можна знайти у монографічних дослідженнях О.І.Дружиніної, В.М.Кабузана,Г.К. Швидько та iн.1¹ Швидько А.К. Социально-экономическое развитие городов Украины в XVI-XVIII вв. - Днепр., 1979.- 99 с.; Кабузан В.М. Заселение Новороссии...; Источниковедение истории СССР / Под ред. И.Д.Ковальченко.- М., 1981.- 486 с.; Довгопол В.М., Литвиненко М.А., Лях Р.Д. Джерелознавство iсторiї УРСР.- К., 1986.- С.86.

У другому розділі “Зміни в адміністративно-територіальному устрої та населення краю” (включає два підрозділи) доведено, що в останній чверті XVIII ст. пiсля зникнення загрози з боку Туреччини i знищення Запорiзької Сiчi царський уряд поширив на регіон загальноросійський адміністративний поділ, затверджений імператорським указом 1775 р. При цьому історичні особливості регіону не бралися до уваги.

Протягом перiоду край зазнав декілька адмiнiстративних реформ: у 1775 р. на місці Новоросійської губернії та Запорізької Січі було створено Азовську і Новоросiйську губернії; у 1783-1784 рр. - на їх базі Катеринославське намiсництво, в 1796 р. - Новоросiйську губернiю, а в 1802 р. - Катеринославську, Херсонську та Таврiйську губернії. Повітові зміни були менш значними.

Незважаючи на те, що формально питання адмiнiстративно-територiального подiлу та контролю за окресленими територiями вирiшувалися в центрi, в дiйсностi, на мiстах фактично повновладними правителями ставали губернатори. На їх розсуд залишалося визначення губернських та повітових кордонів, які часто залишалися юридично не оформленими або навіть тільки на папері. Це призводило до численних непорозумiнь при межуваннi земель. Самовладдя губернаторiв на вказанiй територiї було пiдкрiплено й специфiкою регiону, його географiчним положенням та особою першого генерал-губернатора, князя Г.Потьомкiна.

Запровадження загальноросійського адміністративно-територіального устрою на теренах Південно-Східної України у другій половині XVIII ст. стало новим етапом у житті регіону, обумовило багато його особливостей порівняно з іншими районами Росії та України. Через віддаленість зазначеної території, її стратегічне значення, місцеві звичаї, частково й завдяки особистості першого генерал-губернатора князя Потьомкіна регіон мав деяку самостійність у вирішенні адміністративних питань. В цілому, часті адміністративні зміни на теренах краю проводилися з метою забезпечення повного контролю над ним.

Протягом перiоду докорiнних змiн зазнали мiста регiону. Крiм збiльшення їх кiлькостi, вони набули нового значення: із оборонно-адміністративних центрів переросли в господарсько-адміністративні і культурні осередки, зокрема це стосується: Слов'янська, Ізюма, Новомосковська, Бахмута, Марiуполя.

Пiвденно-Схiдна Україна протягом всього перiоду 1775-1858 рр. була одним з основних районiв колонiзацiї, швидкi темпи якої обумовлювалися багатьма причинами: пiсля Кючук-Кайнарджийського мирного договору 1774 р. з Туреччиною вiдiйшли у минуле спустошливi набiги татар на степову Україну; скасування у 1775 р. Запорiзької Сiчi надала змогу росiйському урядові переселяти на її терени селян, якi сподiвалися знайти тут волю; аграрне перенаселення сусiднiх губернiй та ріст ринкової структури пiдштовхнули уряд до використання можливостей регiону. З 1775 р. сюди рушили у погонi за землями дворяни, чиновники та вiйськовi.

Вирiшивши використати можливостi Пiвденно-Схiдної України, уряд докладав багато зусиль для її скорішого заселення, однак на початковому етапі переважала поміщицька колонізація, обумовлена тим, що проживання на помiщицьких землях не грозило поселенцям закрiпаченням. Але після заборони в 1796 р. переходів вона стала менш популярною, що розширило перспективи державної колонізації.

Населення регіону за вказаний перiод збільшилося приблизно у 8 раз. Однак вiдсоток закрiпаченого населення залишався на Півдні значно меншим порiвняно з центральними губернiями Росiї. В регіоні iснували також можливості потрапити до iнших станів (мiщан або державних селян) тощо. Навіть в першій половині ХІХ ст., незважаючи на менш сприятливi умови для переселенцiв, iнтенсивнiсть у заселеннi регiону не дуже зменшилася.

В етнiчному складі населення в 1775-1858 рр. переважали українцi, хоча їх питома вага й знизилася на кiнець перiоду. За ними йшли росiяни, молдавани, греки, вiрмени та iншi. Загалом, в краї проживало понад 50 етносiв.

Регiон заселявся переважно вихiдцями з сусiднiх Слобiдсько-Української, Чернігівської, Полтавської, частково Курської та Воронезької губерній. До 80-х рр. XVIII ст. іноземна колонізація була пов'язана з вiйськовою службою, а з цього часу набуває землеробського характеру. Правда, кiлькiсть iноземцiв не перебiльшувала 1% від загальної чисельності поселенців. Через те та обосiбленість їх вплив на господарське життя був не особливо помітним.

Третій розділ “Економічний розвиток” складається з трьох підрозділів, в яких розглядається стан сільського господарства, промисловості, торгівлі, шляхів сполучення і міст.

Залишаючись протягом зазначеного перiоду одним iз основних районiв інтенсивного заселення, край швидко міняв своє економічне обличчя. Здебiльшого його мешканцi були зайнятi у сiльському господарствi: у скотарствi та землеробствi. Поступово спiввiдношення цих двох галузей змiнювалося, землеробство вiдiгравало все помiтнiшу роль у господарському комплексi регiону. На кiнець XVIII ст. в основних рисах сформувалася землеробська культура краю, коли хлiб почали продавати навiть селяни, вiдiйшли у минуле голод вiд неврожаїв та залежнiсть вiд стихiйних сил природи, застосовувались новi знаряддя, бiльш передовi системи сiвозмiн тощо.

Поряд з землеробством продовжувало розвиватися й скотарство. Розводили переважно овець, за ними йшли велика рогата худоба, коні, свинi, кози. Галузь приносила чималi прибутки, забезпечувала потреби населення у їжi, одязi, паливi тощо, але здебiльшого правильного догляду за худобою не було, її утримували просто неба, не робили запасiв кормiв за винятком двох-трьох зимових місяців. Взагалi, скотарством займалися здебiльшого у помiщицьких маєтках, а землеробством в поселеннях державних селян, іноземних колоністів.

Крiм вище згаданих занять, серед населення на окресленiй територiї поширювалось городництво, садiвництво, бджiльництво. Запроваджувалися такi новi галузi як виноградарство та розведення тутового шовкопряда.

Щодо промисловостi краю, то на його теренах були наявнi майже всi її галузi: харчова, легка, вугледобувна, металургiйна. Протягом перiоду всi вони пройшли значну еволюцiю вiд дрібних селянських промислiв до пiдприємств мануфактурного характеру (гуральництво, рибальство), або навiть до заводiв та фабрик (металургiйна промисловiсть, суконна). Тiльки за першу половину XIX ст. кiлькiсть закладiв перших двох галузей збiльшилася бiльше, нiж вдвiчi. Суконнi фабрики регiону вже у 70-х рр. XVIII ст. мали значну кiлькiсть станiв, поєднували використання крiпакiв з вiльнонайманими робiтниками, впроваджували здiльну форму заробiтної платнi.

Кам'яновугiльна промисловiсть Донбасу, пiдвалини якої були закладенi ще на початку XVIII ст., з XIX ст. була поставлена на мiцну для того часу основу. Мiсцеве вугiлля було доброї якостi, i лише через вiдсутнiсть можливостей для його транспортування та монополiю Англiї на зовнiшньому ринку не зайняло вiдповiдного мiсця у економiцi. Варто вiдмiтити, що обладнання шахт, прийоми розробки родовищ кам'яного вугiлля були як правило на низькому рiвнi. Виняток складали Лисичанське та Олександрiвське родовища, на яких застосовувалися передовi методи, проводилися дослiди, велися геологiчнi розвідки. Теж саме можна сказати й про Луганський чавуноливарний завод, заснований у 1795 р. в Слов'яносербському повiтi Катеринославської губернiї. Тут працювали досвідчені фахiвцi з гiрничої та металургiйної справи, їх робота стала науковим підгрунтям розвитку цих галузей у другiй половинi XIX ст. i в бiльш пiзнiй час.

Все бiльше втягувалася Пiвденно-Схiдна Україна у загальноросiйський ринок. Ярмарки та торги краю були вiдомi не тільки росiйським, але й іноземним купцям, якi з успiхом вели на них свої справи, мали тут своїх представникiв, інвестували свої капiтали, вступали в родиннi зв'язки з мiсцевим купецтвом.

Протягом перiоду в регiонi склалася постiйна торгова мережа. Тут спiвiснували перiодичнi ярмарки, торги або базари, стацiонарна торгiвля, дiяльнiсть торговцiв-розносчикiв в невеликих селах, чумацька торгiвля. Пiвденнi порти: Марiуполь, Бердянськ, Одеса вiдiгравали вирiшальне значення у зовнiшнiй торгiвлi Росiї. Через них вивозили бiльше 70% хлiба, значний вiдсоток льону та iнших продуктiв сiльського господарства.

В першiй половинi XIX ст. вiдбуваються деякi змiни i у станi купецтва. Найбiльш прибутковi напрями торгiвлi поступово передавалися дворянству. Активно включалися до торгової справи й мiщанство та селяни. Посилюється притiк купецтва з українських губернiй. У 1832 р. в Катеринославськiй губернiї 79,3% купцiв були українцями i 17,2% - росiянами. З iншого боку, серед крупного купецтва навпаки, за наявними даними, спостерiгався вiдтiк. Це було пов'язано з полiтикою уряду, який вводив новi непрямi податки. Крiм того, господарський розвиток краю потребував невеликого, але оперативного капiталу для закупки мiсцевого й перерозподiлу довiзного товарiв. Цю функцiю з успiхом виконувало купецтво 3-ої гiльдiї та мiщанство. Для крупного купецтва було нижче гiдностi опускатися до дрiбних операцiй, що посилювало вiдхiд крупного торговельного капiталу з сфери торгiвлi Пiвденної України. Щоправда, i серед мiщан не було єдностi. Серед них були такi, що не поступалися купцям, i такi, що не могли звести кiнцi з кiнцями, “маючи мiзернi суми капiталу, або торгуючи на запозиченi грошi”. До того ж, вони також обкладалися чисельними податками та митами, якi були вполовину зменшенi лише у 1825 р. пiсля масових протестiв торгуючого мiщанства.

Варто звернути увагу на роль шляхiв сполучення, великих шляхiв, традицiйних торгових шляхiв регiону, а також на засоби транспортування товарiв. З метою полiпшення управлiння транспортом уся Росiя була подiлена на 12 округiв на чолi з Головним управлiнням шляхiв сполучення. Зокрема, Лiвобережна Україна i пiвденнi губернiї належали до 9-го округу. Кожний округ подiлявся на вiддiлення, а останнi - на дистанцiї. За статутом шляхiв сполучення, всi дороги подiлялися на 5 класiв:1) дороги головних сполучень; 2) дороги великих сполучень; 3) дороги губернських поштових сполучень; 4) дороги повiтових поштових сполучень; 5) дороги сiльськi i польовi. Треба вiдмiтити, що мiсцевi дороги були у дуже поганому станi, а першi три класи дорiг були майже вiдсутнi у регiонi. Отже, залишалися тiльки повiтовi поштовi дороги. Та у краї iснували й iншi. Тут проходила одна з гiлок “Донського скотопрогонного тракту”, який починався у станицi Казанськiй Донецького округу землi Вiйська Донського. Ця гiлка йшла вiд Єгорлицького карантину на станицю Аксакайську, а звiдти на Бахмут i далi через Харкiв до Москви та Петербургу. У цей час зростає кiлькiсть чумацьких шляхiв, розширюються межi району дiяльностi чумакiв й взагалi чумацький промисел. Якщо ранiше чумацтво було торговим прошарком, то тепер воно стає торгово-вiзницьким. Вже в останнi роки XVIII ст. чумаки використовували, крiм пароволових возiв (“мажей”), чотири та шости-воловi. Пiзнiше, у першiй чвертi XIX ст. збереглися лише першi (“паровицi”). Щодо рiчного транспортування, то в останнiй чвертi XVIII ст. воно зовсiм було вiдсутнє у регiонi.

З 20-х рр. XIX ст. в центрi уваги дiлових кiл окресленої територiї було питання про полiпшення шляхiв сполучення. З сухопутних шляхiв сполучення головним вважався шлях з Москви через Курськ на Харкiв, де вiн подiлявся на 3 гiлки: 1) на Кременчук, Єлизаветград i Вознесенськ до Одеси; 2) через Катеринослав i Олександрiвськ до Криму; 3) через Бахмут на Таганрог і Ростов. У 1836 р. було проголошено судоплавною рiкою Сiверський Донець.

У Висновках зроблено узагальнення і підбито підсумки проведеного дослідження, сформульовано рекомендації, які випливають з нього.

В останній чверті XVIII ст. активізувалось заселення і освоєння Південно-Східної України. Край став залучатися до загальноросійського устрою, на нього було поширено адміністративне управління Російської імперії. При цих територіальних перетвореннях не бралася до уваги специфіка регіону, ламалися традиції краю.

Протягом всього періоду зазначена територія залишалася об'єктом значного переселенського руху. До того ж, тут отримували великі земельні володіння поміщики, військові, чиновники, які також намагалися заселити свої землі, уряд оселяв державних селян та іноземців.

Населення Пiвденно-Схiдної України збiльшилося за весь перiод приблизно у 8 разiв.

В етнiчному середовищi краю протягом 1775-1858 рр. переважали українцi. За ними йшли росiяни, молдавани, греки, вiрмени та iншi. Загалом, понад 50 етносiв. Кiлькiсть iноземцiв протягом всього періоду не перебiльшувала 1%. Отже і вплив їх був незначним.

На кiнець XVIII ст. в основних рисах сформувалася землеробська культура краю. Серед занять населення поступово перше місце займає землеробство: зростають посівні площі, підвищуються врожаї, використовуються більш досконалі знаряддя праці й системи сівозмін.

Щодо скотарства, то галузь, незважаючи на відсутність правильного догляду за худобою, протягом зазначеного часу залишається прибутковою. У поміщицьких маєтках створюються заводи по розведенню продуктивних порід худоби, уряд приймає заходи для підтримання галузі. Переважно в регіоні розводили овець, велику рогату худобу та коней.

На теренах краю були наявнi майже всi галузi промисловості: харчова, легка, вугледобувна, металургiйна. Протягом досліджуваного перiоду всi вони пройшли значну еволюцiю вiд дрібних селянських промислiв до пiдприємств мануфактурного типу, або навiть до заводiв та фабрик, Південно-Східна Україна зайняла помітне місце у промисловому комплексі країни. Відсутність таких жорстоких кріпосних порядків як у інших районах Росії зробила можливою впровадження тут більш передових методів ведення господарства, комерційних засад виробництва. Підприємства регіону являли собою на той час переважно заклади нового, капіталістичного типу, що й забезпечило їм такий швидкий розвиток, незважаючи на загальноімперський низький рівень економіки.

Торгівля Південно-Східної України наприкінці XVIII - в першій половині ХІХ ст. була складовою частиною господарського комплексу регіону і розвивалася за тими ж самим тенденціями, що й інші галузі. За відносно невеликий період вона почала відігравати важливу роль у економіці краю.

Протягом всього періоду в регіоні не було добрих шляхів сполучення, що гальмувало розвиток торгівлі. Річковий транспорт не набув належного поширення, велися дискусії щодо будівництва залізниць.

соціальний населення сільський заселення

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ АВТОРА

1. Зміни в територіально-адміністративному поділі Донеччини з кінця XVI до середини XIX ст. Новые страницы в истории Донбасса. Статьи.- Донецк, 1997.- Кн.5.- С.4-10 (співавтор В.О.Пірко) (0,5 др.арк.)

Джерела до історії соціально-економічного розвитку Південно-Східної України кінця XVIII - першої половини ХІХ ст. в Державному архіві Харківської області // Південна Україна XVIII - XIX століття. Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України ЗДУ.- Запоріжжя, 1996.- Вип. 2.- С.172-176 (0,5 др. арк.).

Розвиток сільського господарства Донбасу наприкінці XVIII - в першій половині ХІХ ст. (1775-1858) // Вісник Донецького університету.Серія “Б” гуманітарні науки.- № 2.- Донецьк, 1998.- С. 7-12 (0,4др. арк.)

Формування промисловості Донбасу наприкінці XVIII - в першій половині ХІХ ст. // Новые страницы в истории Донбасса.- Донецк, 1998.- Кн. 6.- С. 38-45 (0,4 др. арк.)

5. Промышленность и рабочие Донбасса в конце ХVIII - первой половине Х1Х в. в публикациях документов // Матеріали вузівської наукової конференції професорсько-викладацького складу за підсумками науково-дослідницької роботи: історичні науки, політологія.- Донецьк, 1997.- Кн. 1.- С.62-65 (0,4 др. арк.)

6. До історії українських і сербо-хорватських зв'язків у другій половині XVIII ст. Міжнародні зв'язків народів Європи. Тези доповідей міжнародної наукової конференції.- Запоріжжя, 1996.- С.96 (співавтор - В.О.Пірко) (0,3 др. арк.)

АНОТАЦІЇ

Панфьорова М.А. Соціально-економічний розвиток Південно-Східної України наприкінці XVIII - в першій половині XIX ст.- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України.- Донецький державний університет, Донецьк,1998.

Дисертацію присвячено проблемі соціально-економічного розвитку Південно-Східної України наприкінці XVIII- в першій половині XIX ст. У дослідженні вперше комплексно розглянуті питання поширення загальноросійського адміністративно-територіального устрою на регіон та його наслідки, основні періоди у заселенні регіону, формування кількісного, етнічного та соціального складу населення, зміни у сільському господарстві, промисловості, торгівлі.

Ключові слова: адміністративно-територіальний устрій, етнічний і соціальний склад населення, скотарство, землеробство, ярмарки, торги, шляхи сполучення, торгова інфраструктура, міста.

Панферова М.А. Социально-экономическое развитие Юго-Восточной Украины в конце XVIII - в первой половине XIX в.- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - История Украины.- Донецкий государственный университет, Донецк, 1998.

Диссертация посвящена проблеме социально-экономического развития Юго-Восточной Украины в конце XVIII - в первой половине XIX в. В исследовании впервые комплексно рассмотрены вопросы распространения общероссийского административно-териториального деления на регион и его последствий, основные периоды в заселении региона, формирование колличественного, этнического и социального состава населения, изменения в сельском хозяйстве, промышленности, торговле.

Ключевые слова: административно-территориальное устройство, этнический и социальный состав населения, скотоводство, земледелие, ярморки, торги, пути сообщения, торговая инфраструктура, города.

Panfourova M. A. Social and economic development of South-East Ukraine at the end of the XVIII th and in the first half of the XIX th century.- Manyscript.

Thesis for receiving the candidat's degree in historical sciences, speciality 07.00.01 - History of Ukraine, Donetsk State University, Donetsk, 1998.

Thesis is devoted to the problem of social and economic development of South-East Ukraine at the end of the XVIII th and in the first half of the XIX th centuries. In the given scientific investigation the questions of diffusion of All-Russian administrative and territorial division of the region and its after-effects, the main periods of settlement of the region, forming of quantitative, ethnic and social staff of population, alterations in agriculture, industry and trade are considered complexly for the first time.

Key-words: administrative and territorial structure, ethnic and social staff of population, cattle, agriculture, fairs, haggles, means of communication, trade structure, towns.

Размещено на Allbest.ur