Створення і діяльність української республіканської партії 1990 - червень 1996 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 329 (477)

Створення і діяльність української республіканської партії 1990-червень 1996 рр.

Спеціальність 07.00.01 - історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Слободян Олександр Трохимович

КИЇВ 1998

Дисертацією є рукопис.

Дисертація виконана на кафедрі політичних наук Київського державного технічного університету будівництва і архітектури

Захист відбудеться 11 листопада 1998 року о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К.01.01.38 із захисту дисертацій в Київському державному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 252601, м.Київ, вул. Володимирська, 60, аудиторія 349.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Київського університету (вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий 10 жовтня 1998 року.

АНОТАЦІЯ

Слободян О.Т. Створення і діяльність Української республіканської партії. 1990-червень 1996 рр. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук із спеціальності 07.00.01 - Історія України. - Національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 1998.

В дисертації досліджуються історичні умови та етапи творення Української республіканської партії, її діяльність з моменту створення до прийняття нової Конституції незалежної української держави.

Показано, що УРП як перша формально зареєстрована політична партія незалежної України пройшла складний шлях опозиції і співпраці з офіційноюд владою. Партія зробила відчутний внесок у відродження української мови як державної і сприяла поверненню українській культурі міжнародного авторитету.

УРП активно сприяла формуванню інституту приватної власності з правоцентристських політичних позицій. Але об'єктивні обставини і політичні помилки національно-демократичного загалу не дозволили УРП увійти до урояду і реалізувати свою соціально-економічну програму.

Ключові слова: партія, держава, ідеологія, український націоналізм, демократія, республіканізм, консерватизм, номенклатура, парламентська діяльність, структура влади.

АННОТАЦИЯ

Слободян А.Т. Создание и деятельность Украинской республіканський партии. 1990-июнь 1996 гг. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины. - Национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 1998.

В диссертации исследуются исторические условия и этапы создания Украинской республиканськой партии, ее деяльность с момента создания до принятия новой Конституции независимого украинского государства.

Показано, что УРП как первая формально зарегистрированная политическая партия независимой Украины прошла сложный путь оппозиции и сотрудничества с официальной властью. Партия сделала заметный вклад в возрождение украинского языка как государственного и способствовала возвращению укранской культуре международного авторитета.

УРП активно содействовала формированию института частной собственности с правоцентристских политических позиций. Но объективные условия и политические ошибки национально-демократических партий не позволили УРП войти в правительство и реализовать свою социально-экономическую прогрмму.

Ключевые слова: партия, государство, идеология, украинский национализм, демократия, республиканизм, консерватизм, номенклатура, парламентськая деятельность, структура власти.

ANNOTATION

Slobodyan A.T. Creation and activity of Ukrainien republic party. 1990-june 1996. - Manuskript.

Thesis for a candidate degree by speciality 07.00.01 - histry of Ukrain. 2 Nftional university named after Taras Shevchenko, Kyiv, 1998.

The dissertation is devoted to historical conditions and stages of Ukrainien republic party creation to its activity from the moment of creation to the one, when the new Constitution of Independent Ukrainien State was passed.

It is shown, that URP as first formuly registrated political party of independent Ukrain has come over the difficult way of opposition and cooperation with the state power. This party had remarkable achievement in resurraction of the Ukrainien Language as a state one and renewal of the Ukrainien Culture on the international level.

URP helped to form the privet property institute, staying on the right-center political wing. But objective reasons and political mistakes of national-democratic parties did not permit to URP to come into the goverment and to realize its social and economical programm.

Key words: party, state, ideology, ukrainitn nationalism, democracy, republicanism, conservatism, nomenclature, parlament activity, power structure.

гельсінський політичний демократія

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Актуальність теми дослідження.

Вміння оцінити сучасні події крізь призму світоглядних позицій окремих соціальних груп є ефективним способом формування об'єктивного погляду на історію. До таких груп належать і політичні партії. Партійна система України 90-х років ХХ ст. є явищем неусталеним, таким, яке має багату теоретичну спадщину при відсутності практичної наслідуваності. У зв'язку з цим перша офіційно зареєстрована політична партія України, якою є Українська республіканська партія, викликає виправданий інтерес. Процес її зародження, становлення, форми і методи політичної дії, програмно-теоретичні пошуки, самоусвідомлення себе окремою політичною силою - дослідження цих та інших історичних реалій дозволяє виявити об'єктивні сили, що діють у суспільстві у складний період його розвитку.

Науковий аналіз діяльності політичної партії, яка вийшла із напівлегальної громадсько-політичної організації 70-80 рр., демонструє форми і методи переходу від правозахисту до політичних вимог і участі в державотворенні, що в багатьох моментах пояснює причини успіхів і поразок національно-демократичного руху в Україні.

Актуальність даної проблеми зумовлена також самим розвитком історичної науки. А саме відсутністю досліджень з історії сучасних політичних партій України і певною можливістю розпочати цей процес, користуючись новими архівними фондами і багаторічними приватними збірками документів.

Об'єктом дисертаційного дослідження є процес становлення і політичного розвитку Української республіканської партії. З'ясовано ставлення членів Української гельсінської спілки як попередниці Української республіканської партії до організаційних засад нової політичної організації. Проаналізовано ідеологічні засади партії, пропагандистська діяльність, соціально-економічні документи і ставлення до ріозних гілок влади. Описано зміст і форми коаліційних рухів української націонал-демократії, причини їх поразок.

Предметом дослідження є документи керівних органів партії, реакція партії щодо найважливіших громадських і політичних подій в Україні і поза її межами, зносини партії з іншими політичними, громадськими, державними і приватними організаціями, широка інформація щодо розбудови партійних структур в центрі і намісцях, документи партійних блоків, членом яких була Українська республіканська партія, пропагандистські матеріали партії і відповідних партійних коаліцій.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період з 1990 по червень 1996 року, до прийняття Верховною Радою України (далі - ВР) нової Конституції 28 червня. Це зумовлено особливою складністю конституційного процесу, який впливав на загальну законоджавчу діяльність ВР, політику виконавчої влади і, відповідно, реакцію партії на зазначені події.

Проте в дослідженні задіяні також документи, пов'язані із зародженням дисидентського руху в Україні ще в 50-ті роки ХХ ст., діяльність таких правозахисних організацій 70-80 рр. Як Українська група сприяння виконанню гельсінських угод (далі - УГГ) і Українська гельсінська спілка (далі - УГС). Це пов'язано з намаганням засновників Української республіканської партії (далі - УРП) виокремити правозахисний рух в межах більш широкого дисидентського руху і побачити першоджерела УРП у підпільних робітничо-селянських групах другої половини 50-х років. Підлягають аналізу і найважливіші зміни у політиці УРП після червня 1996 року до березневих парламентських виборів 1998 року, які принесли відчутну перевагу в парламенті лівим силам і змусили праві партії шукати нових шляхів політичної тактики.

Ступінь наукової розробки проблеми. Діяльність окремої політичної партії в умовах української держави кінця ХХ ст. До цього часу не висвітлювалася в грунтовних наукових дослідження. Відомі лише намагання створити своєрідний життєпис найпопулярніших національно-демократичних об'єднань. Так, після перетворення Народного Руху України (далі -НРУ) з громадсько-політичної коаліції на політичну партію Рух було проголошено про створення історичного нарису НРУ-РУХ. Цей нарис писався з ідеологічних позицій активними членами самої партії і носив переважно суб'єктивний та емоційний характер. Дещо раніше, наприкінці 1991 року в теоретичному журналі Львівської обласної організації УРП «Республіканець» почали друкувати працю Юрія Киричука «Нарис історії УГС-УРП». В двох частинах журнальної статті подано створення УГГ та її трансформоація в УГС, установчий з'їзд УРП і події перших двох років її діяльності. Стаття не претендувала на аналітизм. Це була послідовна, добре виважена констатація фактичних подій з численними іменами учасників і датами.

Праця має незаперечне значення для науки як одна із перших спроб виявити ретроспективу цінність українського національно-демократичного руху на шляху його переходу від нелегальних до легальних форм громадської і політичної діяльності. Але вона подає лише формальний і дещо ідеалізований розвиток подій, не висвітлюючи внутрішньої лдинаміки руху, що створюється протилежними поглядами і переконаннями його організаторів і керівників. Останнє було зумовлено тим, що автор користувався переважно фактами, які висвітлювалися в пресі і в друкованих працях учасників подій. Тобто його завданням було систематизувати матеріал уже відомий громадськості.

Більш об'єктивно, на концептуальному рілвні, намагаєтьс яоцінити роль УРП О.В.Гарань. Він пише про чіткі структури та ідеологію партії, робить висновок про гнучкість політики УГС-УРП в 1989-1991 рр. Вже тоді (правда без критичного аналізу) було помічено розбіжності в поглядах на тактику УРП

у її голови Левка Лук'яненка, заступника голови Степана Хмари (від західних регіонів) і заступника голови Григорія Гребенюка (від східних регіонів) /1/.

З 1992 року журнал «Республіканець» піднімає проблеми тактики УРП. З огляду на невдачі подальшого блокування національно-демократичних сил, цікавим є такий програмний момент: «УРП виступає за координацію дій між різними політичними організаціями демократичного спрямування» і «УРП рішуче заперечує такі принципи формування єдиного блоку, які б надавали одній із організацій координуючої і об'єднуючої функції». Проте на початку дев'яностих років ці тези ще не мали практичної реалізації і тому аналітики не звернули на них увагу /2/.

Окремий інтерес виликає оцінка партії її головою. 23-24 лютого 1991 року в Києві відбулася теоретична конференція УРП, на якій виступив Левко Лук'яненко. У виступі висвітлюється складність формування партіїа як організаційно-теоретичному, так і впрактичному аспектах діяльності /3/. Означена в багатьох виступах на конференції проблема ідеологічних і тактичних розбіжностей в 1992 і 1997 рокоах відгукнеться двома розколами і створенням відповідно двох нових партій - УКРП (голова Степан Хмара) і УРХП (голова Микола Поровський).

Оцінюючи перший розкол в УРП, молодий політолог Артур Білоус наводить суб'єктивну оцінку, однозначно засуджуючи «хмаринську партію» /4ц. Але сутність кризи в УРП подається об'єктивно і робляться висновки про дестабілізацію центру в партійній системі України за рахунок розколів в ряді партій. У такій нестабільності аналітик бачить загрозу деструктивних явищ в суспільстві. Протистояння Руху і КНДС (Конгрес національно-демократичних сил) підсилює нестабільність. Оскільки ж КНДС очолював Михайло Горинь, голова УРП після третього з'сзду партії і колишній співголова Руху, то знову ж у центрі уваги опиняється УРП. «На відміну від Руху, - зауважує А.Білоус, - КНДС в цілому підтримує політику Президента...» /5/.

До суб'єктивних оцінок УРП можна віднести інформоаційний матеріал у навчальному посібнику під редакцією проф. О.І.Шаблія «Соціально-економічна географія України», в який некритично перейшов пафос партійних документів УРП 1993-94 рр. /6/ і протилежну позицію В.Литвина в його книзі

«Політична арена України. Дійові особи і Виконавці», в якій дії УРП і націонал-демократів у 1993 році (початок активізації лівих сил) автор однозначно називає «антикомуністичною істерією» /7/.

1994 року керівництво УРП переглядає свою теоретичну і пропагандистську діяльність, сформувавши із числа молодих науковців-філософів «Науковий центр». В першому ж випуску Бюлетеня «Наукового центру» УРП було поставлено проблеми індивідуалізму і персоналізму, індивіддуалізму і солідаризму, місця України в загальнолюдській спільності, розглянуті естетичні і моральні засади укралїнської державності. Н. Хамітов, Т. Метельова, С. Крилова, Р. Ібрагімов намагалися створити концепцію удосконалення програми УРП, шукали можливості поєднання національних і загальнолюдських інтересів у діяльності партії. Але нестача життєвого і політичного досвіду завела молодих кандидатів наук у хащі теоретизування і незрозумілої для непосвячених термінології /8/. Зрештою, Центр було розформовано як такий, що не справився із завданням.

Після приходу до головування 1995 року Богдана Ярошинського, політика «радикалізації» і економічних акцентів у діяльності партії набула провідного значення, але була піддана жорсткій критиці у пресі з боку «центристів» і «лівих». Б. Ярошинського і Л. Лук'яненка назвали «розкольниками». Але намагань з'ясувати прчиини зміни курсу нового керівництва УРП не було. Здатність партії до блокування перед виборами 1998 року при збереженні власної ідеологічної позиції науково не аналізувалася.

На цю тему можна лише назвати дві статті автора даної дисертації: «Українські республіканці - «-найтрадиційніша» партія» («Розбудова держави», № 4 за 1997 рік), «Українська республіканська партія в контексті історичної пам'яти сучасної культури» («Визвольний шлях», № 12 за 1997 рік). В цих роботах автор намагається подати відповідно локально-історичну оцінку і більш широке ретроспективно-культурологічне бачення місця УРП на шляху націо- і державотворення. Завданням автора було не виправдати курс УРП, а критичним шляхом знайти ті позитивні акценти в політиці партії, які допомогли б політичній еліті більш виважено шукати можливостей до співпраці.

Як бачимо, історія УРП висвітлювалася в есе, оглядах і прогнозах, але виключно в рамках багатопартійної перспективи, тобто давалася загальна оцінка або загальний прогноз успіху чи поразки партії на конкретному історичному етапі.

Діяльність і перспектива розвитку УРП в такій літературі подаються головним чином в оцінках її масовості, статутних вимог і парламетнської діяльності. Аналіз теоретичних документів партії здебільшого відсутній. Потік «суб'єктивної» партійної інформоації обмежував можливості аналітиків рамками компаративного (щодо інших партій і владних органів) аналізу. Останнє давало змогу побачити місце УРП в суспільстві в конкретно визначений історичний момент, але не дозволяло об'єктивно обгрунтувати успіхи або помилки УРП за відсутності сталості суспільства і досвіду діяльності партій в умовах незалежної держави.

Історичні факти діяльності УРП подавалися виключно в системі обумовленості зовнішніми соціально-політичними обставинами без з'ясування причин їх внутрішньої динаміки, яка часто програмувала різну реакцію на схожі події в межах певного історичного часу.

Отже, в даній дисертації вперше аналізується новий фактографічний матеріал в історико-аналогічному, психологічному і аналітико-діалектичному планах.

Мета і основні завдання дослідження. Зважаючи на актуальність проблеми, відсутність її наукового вивчення, автор ставить собі за мету на основі узагальнення нових, невідомих громадськості, архівних матеріалів вивчити процес формування і діяльності УРП в період становлення незалежної української держави кінця ХХ ст.

Для досягнення цієї мети ставляться такі завдання:

зробити огляд історичних ідей, що стали грунтом програмних засад УРП;

проаналізувати процеси створення УРП, її зв'язок з попереднім національно-демократичним рухом 50-80-х років ХХ ст.;

виявити соціальний склад УРП, вплив його на організаційну структуру і пропагандистсько-теоретичні пошуки; причини ідеологічних розколів у партії;

дослідити соціальну, політичну та економічну програму УРП і відповідність їй політичних дій;

простежити стуктурно-організаційні проблеми партії у зв'язку з особливостями в її керівному складі;

виявити фактори, що впливали на агітаційно-пропагандистську діяльність, на її зміст, динаміку і форми;

відзначити роль УРП в конституційному процесі та простежити електоральну діяльність партії.

Наукова новизна дисертації полягає безхпосередньо у виборі теми та напрямку дослідження:

у роботі на основі узагальнення джерел подається цілісна картина розвитку національно-демократичної ідеології від 50-х до 90-х років ХХ ст.;

простедужється наслідування і особливості в ідеології та організації УГГ-УГС-УРП;

вперше досліджено історію сучасної політичної партії України;

виявлено психологічний аспект політичних актів і теоретичних пошуків керівництва УРП;

у джерелознавчому плані наукова новизна визначається залученням нових архівних документів, невідомих раніше науковій громадськості, які були зібрані автором дисертації і знаходяться у ЦДАГО України.

Джерельну базу дисертації становлять документальні матеріали партійної, громадської і державної преси, інформ-бюлетенів УРП; матеріали теоретичних і науково-практичних конференцій, організованих і проведених в рамках теоретичних пошуків УРП; матеріали із ЦДАГО України.

Особливий інтерес викликають протоколи Ради УРП і матеріали шести з'їсздів, а також інформація про діяльність регіональних організацій партії. Ці документи допомогли створити об'ємну картину ролі УРП в українському суспільстві (ЦДАГО України, фонд № 271).

Аби об'єктивувати до певної міри власні оцінки діяльності УРП, автор дисертації використав ряд історичних і політологічних журналів. Серед них «Політична думка», «Розбудова держави», «Український історичний журнал», «Нова політика» тощо. Автор виходив із позиції, що поточна політологічна думка створює грунт і торує шлях для історичних досліджень сучасних політичних партій.

Важлива роль в аналітичному дослідженні належала періодичній пресі України і Росії, партійним газетам і журналам України, політологічним та історичним збірникам, матеріалам теоретичних конференцій з історико-політологічної тематики, широкому колу досліджень у формі дисертацій та монографій.

Сюди ж можна віднести дослідження з історії УПА і націоналістичного руху українськими істориками діаспори і сучасними істориками України, які змальовують чітку ідейно-теоретичну спадковість політичних партій на різних історичних етапах.

Нарешті, важливим джерелом інформації є спогати, есе, листи керівників УГГ-УГС-УРП Ле.вка Лук'яненка, Михайла Гориня, Степана Хмари, Олеся Сергієнка, Миколи Горбаля, Левка Горохівського, Петра Розумного Петра Борсука, Євгена Пронюка, Олекси Миколишина, Василя Овсієнка, Івана Любаса та інших. Незаперечна значимість їхніх суб'єктивних оцінок для наукового дослідження виявляється за допомогою методу паралелей.

Методологічна основа дослідження базується на принципах об'єктивності, історизму і конкретності. У роботі використані загальнонаукови методи: логічний, порівняльно-історичний, ретроспективний; і спеціально-історичні: синхронний і метод паралелей.

При вивченні і висвітленні наукової проблематики автор керувався загальноприйнятими процесами суспільного розвитку в їхньому цивілізаційному конктексті з опорою на структурно-функціональний, діалектичний і конкретно-історичний аналіз.

На захист виносяться наступні основні положення дисертації:

українська національна ідея стала закономірним історичним чинником формування нової партійної системи України 90-х рокі в ХХ ст.;

розвиток теоретичної думки і організаційних засад УРП демонструють перевагу національно-консервативних поглядів у широкому партійному загалі;

послідовна підтримка політики Президента України Леоніда Кравчука призвела до «утаємничених» форм існування вищого керівництва УРП, матеріальної і організаційної залежності партії від української діаспори і внутрішньої президентської владної структури, що посилювало розрив між змістом партійних документів і реальними політичними кроками вищого керівництва УРП;

прагнучи структуризації економіки відповідно до вимог ринку незалежної держави і формування так званого «середнього» класу як основи свого майбутнього електорату, націонал-патріоти об'єктивно вели боротьбу з самим механізмом реалізації зазначених політичних планів, тобто з космополітичним капіталом, оскоільки розбудова політичної нації для них залишалася головним завданням, заради якого вони легко поступалися будь-якими економічними ідеями;

прорахунки пропагандистської діяльності УРП пов'язані із завоюванням електорату через створення штучної популярності серед населення, не підтвердженої реальним впливом на владу;

криза націонал-демократії в Україні 90-х років ХХ ст. Є закономірним явищем, оскоільки її представники мали з самого початку незаленої державності лише два способи реальної політичної дії: або опозиція, або прислужництво не на ключових державних посадах.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що результати можуть бути використані керівниками партійних і державних структур для удосконалення організаційної і теоретичної роботи на утвердження української державності. У сфері управління соціамльними процесами і в практичній діяльності громадських організацій та державних установ з формування суспільно-політичного мислення, історичної і національної свідомості.

Положення та висновки даної роботи можуть бути використані в історичних і політологічних дослідження узагальнюючого характеру, а також у дослідженнях із конкретних питань українського державотворення. Дисертаційна робота може стати у пригоді викладачам при розробці лекцій та спецкурсів із даної проблематики.

Апробація роботи проводилась на кафедрі політичних наук Київського державного технічного університету будівництва і архітектури. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження викладені у публікаціях автора. Одержані результати доповідалися на внутрівузівських конференціях КДТУБА.

2. СТРУКТУРА ТА ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРАЦІ

Структуру дисертації визначили завдання комплексного вивчення історії діяльності УРП у період становлення української державності і багатопартійності. Дослідження побудовано за проблемно-хронологічним принципом і складається із вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел і літератури.

У вступі обгрунтовується актуальність теми, її наукова новизна, хронологічні рамки, цілі та завдання дослідження, показано ступінь наукової розробки теми, додається історіографічний огляд літератури та джерел.

У першому розділі - «Теоретичні та організаційні засади УРП» - розглядаються історичні особливості зародження і розвитку дисидентського ркуху у 50-80-х рр. ХХ ст.; організаційний період творення нової політичної партії на базі УГС: аналізуються теоретичні принципи побудови УРП, а саме тлумачення партійними ідеологами понять «правоцентризму» і «українського неоконсерватизму» та їхня реалізація у програмі партії: дається оцінка організаційним засадам УРП.

У розділі показано відновлення гельсінського правозахисного руху 1988 року у формі УГС на тлі економічної, соціальної і політичної кризи радянської імперії.

Пом'якшення політичного режиму після 1985 року супроводжувалося виникнення Народних фронтів. Авторитет УГС як політьичної організації зростав у співдії з національно-визвольними рухами усіх республік СРСР і, в першу чергу, Прибалтики. «Спілка бачила своє завдання в ліквідації несправедливої системи і побудові нового суспільства, в якому політичні права людини гарантувалися б демократією і кількапартійною політичною системою, а трудові - свободою економічної деяльності» /1/.

Різний підхід до оцінки політичної дії УГГ-УГС у керівників цієї організації Левка Лук'яненка і В'ячеслава Чорновола спричинив до напруженої боротьби між соратниками у період, що безпосередньо передував створенню нової політичної організації - УРП.

Так почалося розшарування колишніх керівників УГС і їхня боротьба за створення власних політичних партій, які визрівали під загальним політичним прикриттям НРУ.

До певної міри УРП очолила процес формування багатопартійності в Україні. Вона доклала великих зусиль до зміни юридичного і політичного статусу української державності в умовах складної соціально-економічної ситуації.

Зміна класової структури суспільства і загострення етно-соціальних проблем прискорювало процес кількісного збільшення партій і ускладнювало політичний пошук.

Ідейно-теоретичний рух складу УРП від загального деемократизму УГС до демократичного націоналізму спирався на погляди першого голови партії Левка Лук'яненка (з 1993 року - почесний голова).

Наступний голова, Михайло Горинь, міцно пов'язавши себе і керівництво партії зі структурами президента Леоніда Кравчука, еволюціонував у 1993-1995 рр. у бік лівого центру і ліберально-демократичної ідеології.

Але теоретична думка УРП, набуваючи професіоналізму, залишилася в основному консервативною. Таке розходження між офоіційною ідеологічною доктриною і тактичними пошуками керівництва певною мірою посилювалося перманентним оновленням складу Секретаріату партії як ключової виконавчої

Всередині УРП поступово назрівав спротив тактичним діям керівництва. Поставити цей спротив під контроль і нейтралізувати дії опозиції були покликані зміни організаційних принципів Статуту УРП у бік централізації підпорядкування структур.

Зовні, у міжнарпійних стосунках, такі організаційні зміни,покликані забезпечити підтримку партією президента, призвели до назрівання конфлікту з іншими правими силами. А це не входило у плани більшої частини складу УРП. У результаті на шостому зц'їзді восени 1995 року головою партії було обрано Богдана Ярошинського, який займав чіткі державно-націоналістичні позиції і мав підтримку Левка Лук'яненка.

Наслідком була суттєва переорієнтація коаліційних планів УРП, і на вибори 1998-1999 рр. Партія вийшла в блоці з Конгресом українських націоналістів (КУН) та Українською консервативною республіканською партією (УКРП), а не з ліберально-демократичним крилом, куді відійшов, наприклад, такий колишоній союзни УРП, як Демократична партія України (ДемПУ).

Отже, розвиток теоретичної думки і зміна організаційних принцэипів УРП були природнім віддзеркаленням тактичних пошуків та ідеологічних розрахунків керівництва партії на шляху державобудування. У цих пошуках керівники не завжди знаходили підтримку більшості членів партії, а, отже, мусили багато сил віддавати кадровій політиці та апаратній боротьбі.

У другому розділі - «Проблеми національно-державного будівництва у політичній практиці УРП» - аналізується вплив тих чи інших складників історично сформованої української національної ідеї (ХІХ-ХХ ст.) на політичну практику УРП у 90-ті роки.

Проводиться думка, що в сучасних умовах Україна потребує державної ідеології, яка б врахувала і монізм (М.Драгоманов, М.Хвильовий, Д.Донцов) і плюралізм (В.Липинський) історичних форм вирішення проблем будівництва національної держави.

Зауважується принципово важливий недолік у реалізації плюралістичного підходу (а саме - форм опозиції) в діяльності сучасних українських партій - це «розмивання» меж самих понять «плюралізм» і «опозиція», що призводить до відкритого ворожого протистояння. Робиться висновок, що в Україні 90-х років опозиційні політичні сили розходяться не тільки у поглядах на метод, але й на сутність самої держави.

Такий особливий «плюралізм» перехідного періоду призвів до дезінтеграції національно-патріотичних сил, їхнього організаційного і політичного послаблення і часткової деморалізації.

В зазначених умовах УРП як одна із численних партій не мала змоги тільки своїми силами впливати суттєво на анціонально-державне будівництво. Тому керівники партії шукали впливового «посередника» для досягнення позитивних результатів власної політичної лінії. Із грудня 1991 року таким «посередником» для УРП став президент Леонід Кравчук.

Так поступово почала складатися політична залежність партії від президентських структур і матеріальна - від української діаспори, що підтримала Л.Кравчука. На практиці це призвело до розриву між змістом гасел і партійних документів та реальними політичними кроками вищого керівництва УРП. Партія навіть виробила певний стиль реакції на кризові події: ситуація на словах загострювалася до крайності з одночасним наголошенням на тому, що порятувати державу можна тільки об'єднавшись навколо президента Леоніда Кравчука.

Зазначена позиція керівництва викликала незадоволення багатьох керівників низових ланок партійної структури. У другий раз (після виходу із УРП Степана Хмари у 1992 році) назріла ситуація організаційного розвалу на основі ідеолгічних розходжень. Криза вляглася після обрання нового голови партії восени 1995 року. Опозиція до президента стала більш визначеною і дієвою, але ідеологічні акценти у пункті щодо посади президента не змінилися: знову була підкреслена необхідність сильного президента на противагу слабкому парламенту. Черговий розкол партії навесні 1997 року, який організували Михайло Горинь і Микола Поровський, теж не змінив цю позицію УРП.

І все ж таки, незважаючи на розколи, за період між 1990 і 1996 рр. Партія спромоглася утримати членство в межах 12 тисяч чоловік, що давало можливість якщо і не впливати безпосередньо, хоча б контролювати політичну ситуацію в усіх 25 областях України. Це сприяло до певної міри формуванню авторитету УРП як організації, що здатна своїми кадрами у владних структурах допомагати конкретним людям і колективам.

Зрештою, починаючи з 1993 року, партія спромоглася зорганізувати яскравий інтелектуальний потенціал, що дало можливість вийти на рівень, коли УРП могла запропонувати людей на ключові міністерські посади.

Участь у конституційному процесі, який завершився великим компромісом політичних сил 28 червня 1996 року, позначилась для УРП створенням власних фундаментальних принцинпів майбутньої Конституції, що були зафіксовані в її партійному проекті. В центрі проекту - президентсько-парламентський устрій з правом парламенту на імпічмент президенту і, навпаки, з правом президента розпустити парламент, а також - більш чітке розведення законодавчих і виконавчих функцій владної верптикалі.

У третьому розділі - «Соціально-економічні проблеми в програмі та діяльності УРП» - досліджується бачення партією відповідних проблем українського суспільства в умовах всеохоплюючої соціально-економічної кризи. Аналізується бачення керівництвом УРП економічних реформ. В центрі уваги - створення нового інституту права власності і сільськогосподарська реформа. Оцінка соціально-економічних акцентів Програми УРП в контексті проблем українського суспільства подається у зв'язку із соціально-класовими процесами на шляху формування політичної нації.

У дослідженні наголошується, що кінець радянсько-комуністичної ідеології примусив по-новому подивитися на селянський і робітничий класи. Крім того, вимоги життя привели до теоретичного обгрунтування соціальних груп чиновників, підприємців і широкого спектру творчої інтелігенції. Строката етнічна структура деяких регіонів України, відсутність єдиної політичної національної свідомості вмежах цілої держави серйозно ускладнили соціально-класові зміни.

Все це настільки уповільнило пошуки шляхів економічної стабілізації суспільства після зруйнованої планової економіки, що керівництво УРП відмовилося визнати сам термін «перехідний економічний період». Вражаюче матеріальне розшарування швидко перевело в розряд «пролетарів» більшу частину населення, яка за радянської доби вважалася економічно стабільною. Грабіжництво і хабарництво вийшли назовні із хворого радянського «організму» і набули відверто аморальних рис. Діяльність офоіційних державних органів почала набирати кримінального характеру. Старі механізми контролю були зруйновані після заборони КПРС, а нових ще не існувало.

Криміналізація чиновництва і політиків отримала нове джерело - правовий статус приватної власності при тотальному гальмуванні приватизаційного процесу нае місцях і з метою наживи.

Це стало причною негараздів у формуванні фермерства на селі та акціонуванні державних підприємств. Ситуація ускладнювалася невизначеною фінансовою політикою і зловживаннями численних комерційних банків.

Керівники УРП були свідомі такого стану і тому оцінювали економічну ситуацію в Україні як «беспрецедентну».

Складність соціально-економічних проблеми змусила чільників УРП пустити економічну політику в теоретичне русло. Ні голова партії, ні керівництво не намагалис я вести пошук механізму для нав'язування своєї економічної політики владним структурам. До 1995 року всі надії на успіх покладалися на порозуміння з президентом, спочатку Л.Кравчуком, а згодом - Л.Кучмою. Звичка співпрацювати із владою привела оточення Михайла Гориня після обрання президентом Леоніда Кучми до кволої, не дієїо опозиції, яка швидко «видохлася».

Тільки між п'ятим і шостим з'їздами теоретична думка УРП під впливом внутріпартійної критики нарешті сягнула розуміння необхідності аналізу сьогочасного економічного стану для вироблення актуальних механізмів реалізації своєї політики. Розроблено конкретні пропозиції щодо основних сфер економічної діяльності, які були зафіксовані у документі «Актуальні аспекти поточної економічної політики Української республіканської партії». Практично ці положення вилилися у намагання зблизитися з Фондом державного майна і Ліберальною партією України. Тут проглядався тактичний крок вліво, що не було сприйнято більшістю членів УРП.

На шостому з'їзді, після зміни вищого керівництва, економічні проблеми чітко постали в центрі політичної лінії партії. Проте послідовна опозиція щодо президента Л.Кучми все одно не дозволила УРП реалізувати своє бачення економічних реформ.

Поразка на виборах до Верховної Ради України в 1998 році поставила керівників УРП перед необхідністю нового переосмислення ідеологічної і соціально-політичної проблематики з метою наближення до реалій суспільства, в якому стуттєва владна роль належить мафіозним структурам.

В четвертому розділі - «Агітаційно-пропагандистська діяльність партії» - визначаються форми і методи агітаційно-пропагандистської роботи УРП, їхня традиційність чи оригінальність. Аналізується преса партії, видавничо-тиражувальна базца, загальний стан в інформаційному полі України і світу. Досліджується моральна атмосфера в лавах партії, стиль керівництва і психологія лідерів та рядових членів.

Наголошується, що вплив пропаганди УРП на виховання національної і правової свідомості людей, на формування громадянського суспільства з об'єктивних причин залишався незначним. Швидше заслугою УРП є те, що певний період вона очолювала у формі КНДС національно-демократичні політичні сили, які спільними зусиллями готували нову правову свідомість власника і вільного громадянина.

УРП внесла свій вклад в утвердження державного статусу української мови, перетворення шкіл на україномовні, у підтримку української видавничої діяльності, у творення благодійних фондів. Не без підтримки президента Л.Кравчука була започаткована пропагандистська організація «Крим з Україною», яку очолив Микола Поровський (заступник голови УРП). І хоча за кримським керівництвом цієї структури були помічені певні фінансові махінації, в цілому організації вдалося залучити до вироблення національно-державницької ідеології широкий спектр вчених-патріотів.

У період із 1990 по 1996 рр. І пізніше УРП постійно була присутня в органах масової інформації через свої озаяви, відозви, меморандуми, звернення тощо. Навіть у період хронічної нестачі грошей партія продовжувала випускати регіональні газети та журнали, хоча й не регулярно. Але центральні органи, такі як газета «Самостійна Україна», а деякий час і журналі «Розбудова держави» (поки його засновником був Л.Лук'яненко), виходили без перебоїв.

Отже, прорахунки пропагандистської діяльності УРП пов'язані більше із завоюванням електорату через створення штучної популярності серед населення, не підтвердженої реальним впливом на владу. Але партія мала справжній авторитет тоді, коли втручалася у конкретні справи економічного ід громадського життя на місцях, захищаючи людей і навколишнє середовище від криміналізованої влади і господарського керівницвта.

З кінця 1995 року діяльність УРП під керівництвом Богдана Ярошинського увійшла в більш прагматичне русло. Пропагандистські акїценти було поставлено на економіці і парламетській діяльності. УРП відійшла від претензій на лідерство, які мало не змінили її ідеологічну сутність у бік лівого центру, і, відповідно до вимог більшості своїх членів, зосередилася на конкретній боротьбі за владу з позицій державницько-патріотичних.

У «Висновках» підведено підсумки дослідження, зроблено узагальнення і сформульовано рекомендації.

У цілому УРП як перша офіційна політична організація незалежної України спромоглася не тільки продекларувати себе, але й ствердитися як політична державотворча сила на тлі гіпертрофованої багатопартійності.

Партія пережила два розколи (1992 і 1997 рр.), але більшість членів УРП залишилися вірними республіканським, націоналістичним і консервативним ідеологічним принципам.

Велика самозреченість заради України перших керівників УРП, колишніх угеесівців і політичних дисидентів, а також чималий досвід агітації та пропаганди забезпечили в перші роки існування партії харизматичний характер авторитету лідерів. Але ця харизма поступово знищувалася послідовною підтримкою невиразної, зрештою, індеферентної до народу президентської влади.

Відсутність досвіду роботи в нових політичних реаліях державної незалежності, принципові політичні помилки на початку української революції, внаслідок яких питання про оновлення влади розтягнулося на необмежений строк, - все це визначило переважно практичний характер діяльності УРП. Але теоретичні пошуки велися безперервно. Маючи глибокі традиційні симпатії до діяльності ОУН-УПА, керівники УРП шукали шляхів творення нової ідеологічної системи, яка б органічно поєднала ідеологію Дмитра Донцова та організаційний досвід ОУН з державницькою школою В'ячеслава Липинського і сучасними методами мирної боротьби за права людини. Основні акценти нової ідеології мали б народжуватися із живої сучасної поліьтичної практики. Але еклектичність теоретичних потуг партійних теоретиків і відчутна нестача інтелігенції в лавах партії породжували на шляху теоетичного розвитку УРП багато перепон. Партія спромоглася до серйозних теоретичних розробок в напрямі синтезу зазначених вище теорій лише. На четвертому році свого існування (1993).

Центральними поняттями, на яких УРП почала будувати свій теоретичний синтез, стали: «республіканізм», «правоцентризм», «неоконсерватизм» і «солідаризм». Перший і останній терміни в цьому ряду мали відрикти УРП для будь-яких політичних сил патріотичного характеру.

Перші п'ять років політичної діяльності УРП довели також життєздатність трьох основних організаційних принципів побудови партії: принцип масового членства, принцип централізму і жорсткої дисципліни у внутрішньому житті, прицип мобільності і системності форм і методів роботи. Визначені теоретичні і організаційні принципи побудови партії, незаважаючи на їхню певну відірваність від живої політичної практики, все ж таки були потрібним орієнтиром в державо- і націотворчій діяльності УРП.

Вихід УРП з НРУ і створення КНДС посилило індивідуальний образ партії і виявило на дпочатку 90-х років особливу близкість позицій і поглядів з ДемПУ. З'явилися надії на об'єднання партій, що могло бути яскрами прецедентом для дпатріотичних сил. Але зі зміною керівництва ДемПУ питання об'єднання стало неактуальним.

Після третього з'їзду УРП остаточно ввійшла у пропрезидентське русло державної політики і почався період її виживання під вогнем критики колег-демократів і крайніх правих. Позиціф правого центру в парламенті відтепер асоціювалася з позицією адміністрації президента Л.Кравчука. Така політика поступово призвела до масової моральної депресіїє рядових членів партії. Керівництво УРП напружено шукало виходу із ситуації.

В політичних реаліях України 1994-1995 рр. Таким виходом міг бути конкретний успіх в проведенні економічної політики. Це розуміли молоді сили партії, які підтримав Левко Лук'яненко. Після шостого з'їсзду заступником нового голови партії Богдана Ярошинського став економіст-науковець Олександр Шандрук, автор багатьох нових економічних документів УРП. Успіх економічної політики партії, за розрахунками її нових керівників, мав полягати у русі від загальних тез і декларацій до конкретної аналітичної роботи і практичних рекомендацій уряду.

Але партія залишалася в опозиції, тобто без реальних важелів у проведенні своїх економічних засад. Їй залишалися агітаційно-пропагандистські засоби.

Втрата ревлюційної ситуації на початку 1990-х років, колабораціонізм з непатріотичною владою, корупція і кримиіналізація владних структур, які складалися в основі своїй із колишніх радянських чиновників, незформованість політичної свідомості і, як результат, різне розуміння патріотизму українським народом (тобто незформованість української політичної нації) призвели до суттєвої поразки націонал-демократів на виборах до Верховної Ради України і в 1994 і 1998 роках.

До рекомендацій, спрямованих на використання одержаних дисертантом результатів, зокрема, можна віднести ознайомлення та використання матеріалів дослідження для більш глибокого, наукового осмислення такого історичного явища як боротьба за владу в мирних умовах між владною номенклатурою, що силою обставин, аби зберегти свій статус, змушена була «грати» в демократію, і партійним плюралізмом, в якому сама номенклатура взяла безпосередню участь. Висновки дисертації можуть сприяти теоретичному осмисленню подальших шляхів української державності, яка на кінець 90-х років ХХ століття набрала чіткого космополітичного характеру. Це є серйозною підставою для її остаточного ствердження як переважно споживацького суспільства прозахідного чи промосковського характур. Перше сприятиме перетворенню України на другорядну державу, а друге - взагалі призведе до чергової ліквідації самостійної державності на зазначеній території.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ В НАСТУПНИХ РОБОТАХ АВТОРА

1. Фрідріх Гаєк і демократія в Україні // «Розбудова держави». - 1997. - № 1. - С.9-13.

2. Українські республіканці - «найтрадиційніша» партія» // «Розбудова держави». - 1997. - № 1. - С.22-26.

3. Українська республіканська партія в контексті історичної пам'яти сучасної культури // «Визвольний шлях». - 1997. - № 12. - С.1425-1435.

Размещено на Allbest.ru

...