Українські емігрантські політичні партії в І Чехословацькій республіці (1918-1938 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 949.72 06/08

Українські емігрантські політичні партії в І Чехословацькій республіці (1918-1938 рр.)

07.00.02- Всесвітня історія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Іващенко Катерина Валеріївна

Донецьк 1999

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Донецькому державному університеті

Захист відбудеться “15” жовтня 1999 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 11.051.02 у Донецькому державному університеті за адресою: 340055, м.Донецьк, вул. Університетська, 24, корпус 2, ауд.32).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Донецького державного університету (340055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

Автореферат розіслано “11” вересня 1999 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Задніпровський О.І.

АНОТАЦІЇ

Іващенко Катерина Валеріївна. Українські емігрантські політичні партії в І Чехословацькій республіці (1918-1938).- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02.- Всесвітня історія.- Донецький державний університет, Донецьк, 1999.

Дисертацію присвячено дослідженню діяльності українських емігрантських політичних партій у І Чехословацькій республіці (1918-1938). У роботі розглянуто процес формування чехословацької концепції українського питання, вивчено особливості політичної системи країни-реципієнта у контексті їх впливу на емігрантські політичні партії, проаналізовано діяльність українських політичних партій у міжвоєнні роки з оглядом на її значення для діаспори, країни поселення та України.

Ключові слова: еміграція, політичні партії, Україна, Чехословаччина.

масарик громадський українець

Иващенко Екатерина Валериевна. Украинские эмигрантские политические партии в I Чехословацкой республике (1918-1938).-Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 - Всеобщая история.- Донецкий государственный университет, Донецк, 1999.

Диссертация посвящена исследованию деятельности украинских эмигрантских политических партий в І Чехословацкой республике (1918-1938). В работе рассмотрен процесс формирования чехословацкой концепции украинского вопроса: изучено отношение европейской общественной мысли к Украине и украинцам в первой четверти XX в., исследована эволюция взглядов первого президента I Чехословацкой республики Т.Г.Масарика, дана характеристика основных этапов складывания чехословацко-украинских дипломатических отношений, определено их значение для украинских политических партий. Отмечено, что эмиграция представителей украинских политических партий в европейские государства, в частности, в Чехословакию, происходило в сложных политических условиях. На фоне низкой осведомленности европейской общественности о ситуации в Украине отношение официальных кругов стран-реципиентов к политическим эмигрантам было неоднозначным и складывалось, как правило, под воздействием международной конъюнктуры. Формирование чехословацкой концепции украинского вопроса происходило под влиянием президента Т.Г.Масарика, который был знаком с ситуацией в Украине как социолог, дипломат и политик. Концепция эта основывалась на признании культурного и языкового своеобразия украинцев как отдельного народа, однако, политический сепаратизм, к которому склонялись большинство представителей эмигрантских политических партий, не приветсвовался и не поддерживался. Существенное влияние на отношение официальных чехословацких кругов к деятельности украинской политической эмиграции имели дипломатические связи, которые в период установления в Украине национальных правительств основывались на признании Украины в рамках федерации с Россией, а после их поражения строились в контексте официальных контактов с Советской Россией.

В диссертации исследованы основные особенности политической системы Чехословакии, проанализировано их влияние на деятельность политических партий и движений недоминантных национальных групп, в том числе, эмигрантских. Дана характеристика российской политической эмиграции как существенного фактора общественно-политической жизни в стране, освещен вопрос об отношении российских эмигрантских политических партий к украинскому вопросу. Отмечено, что восприятие проблем эмигрантов, во многом, проходило через “русскую” призму. Политическая система І Чехословацкой республики, основанная на многопартийности и сильной централизованной власти президента, ставила государственные интересы в зависимость от внешнеполитической ситуации. Ее изменение в конце 20- начале 30-х гг. повлекло за собой острые внутриполитические проблемы в стране и привело к росту сепаратистских тенденций, в том числе в среде эмиграции. Поэтому рубеж 20-х-30-х стал решающим для деятельности политических партий в стране.

В работе дана общая характеристика украинских политической эмиграции в Чехословакии, приведена информация о численности, социальной структуре, правовом статусе, размещении на территории станы. Показано место политических партий в структуре эмигрантских организаций, проанализирована их деятельность в 1918-1929 и 30-х гг. Указано, что эмиграция представителей украинских политических партий (социалистического, либерально-демократического, монархического и националистического течений) в Чехословакию была связана с неудачей нескольких попыток установления украинской независимости. Хотя формально они были ограничены в проведении политической деятельности, партии в условиях зарубежья не только не прекратили своего существования, но и решающим образом повлияли как на общественную жизнь в эмиграции, так и на внутреннюю ситуацию в стране. В 20-е гг. при непосредственном участии членов партий, прежде всего левой ориентации, были основаны десятки украинских клубов, школ, высших учебных заведений. Кризис в внутрипартийной и общественной жизни в конце 20-х гг. и обусловили общую радикализацию эмиграции. В 30-е гг. главным действующим лицом политической жизни украинцев в Чехословакии стала ОУН, которая внесла окончательный раскол в отношения внутри эмиграции.

В работе сделан вывод о том, что деятельность политических партий в условиях эмиграции в межвоенный период выполняла не только собственно политическую функцию, направленную на реализацию поставленных программных задач, но и адаптационную. Создавая сеть просветительских, научных, профессиональных, спортивных и других заведений, контактируя с правительственными, деловыми и общественными кругами, представители украинских эмигрантских партий оказывали помощь своим соплеменникам в приспособлении к новым условиям существования. Таким образом, политическая деятельность становилась одной из форм социокультурной адаптации.

Методологическую основу диссертации составил структурно-системный подход, позволивший изучить деятельность украинских эмигрантских политических партий в целостном контексте общественно-политических отношений I Чехословацкой республики. В работе использовались собственно исторические принципы хронологизации и ретроспективности, а также некоторые междисциплинарные методы исследований, в частности, контент-анализ, позволивший систематизировать и обобщить некоторые результаты работы.

Ключевые слова: эмиграция, политические партии, Украина, Чехословакия.

Ivaschenko Katerina Valerijivna. Ukrainian emigrant political parties in the I Czechoslovak Republic (1918-1938).- Manuscript.

Thesis for a Candidate's degree by speciality 07.00.02- World History.-Donetsk State University, Donetsk, 1999.

Dissertation is devoted to the exploration of the Ukrainian emigrant political parties' activities in the I Czechoslovak Republic (1918-1938). Shaping process of the Czechoslovak approach to the Ukrainian issue and the peculiarities of the recipient-country political system, which have influenced emigrants political parties, are examined in this research. Activities of the Ukrainian political parties in the inter-war period are analyzed with their special regard to the emigrants' community, country of residence and the Ukraine.

Key words: emigration, political parties, Ukraine, Czechoslovakia.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Розбудова української держави, що її було офіційно започатковано проголошенням Акту про незалежність 24 серпня 1991 р., знаменує собою втілення вікового прагнення народу до права визначати власну долю. Політичні реалії сьогодення доводять, що чимало аспектів на шляху реалізації цієї мети потребують суттєвого теоретичного переосмислення і істотного практичного дороблення з урахуванням чималого історичного досвіду української нації, у тому числі у тієї її частини, що через економічні чи політичні причини опинилася за межами країни. Беручи до уваги невідкладну необхідність опрацювання цілісної концепції державотворення, глибинне вивчення як позитивного, так і негативного досвіду функціонування українських спільностей за кордоном має велике значення для становлення України як модерної національної європейської країни. Зростаючий інтерес до різних аспектів життя української діаспори з боку всіх, хто цікавиться історичною наукою, зумовлює необхідність заповнення й досі існуючих прогалин в історії української еміграції ХХ сторіччя.

Українська еміграційна громада у міжвоєнній Чехословаччині доби І Республіки належала до вагомої частини світової української діаспори. Поразка національних змагань на Україні у 1917-1920 рр. спричинила виїзд за кордон тисяч найактивніших їх учасників, у тому числі керівників декількох українських урядів (гетьманського, Центральної Ради, Директорії УНР, Західноукраїнської Народної Республіки) та значної частини складу пов'язаних з ними українських політичних партій. Перше місце серед країн розселення емігрантів з України у міжвоєнний період посідала Чехословаччина. За кордоном екзильні уряди та переформовані, з урахуванням наявності членів, політичні угрупування розвернули активну політичну діяльність, яка вважалась необхідним фактором майбутнього повернення в оновлену Україну. Згодом, занурення до реальних обставин, що склалися на батьківщині, змусили емігрантські кола переосмислити поточні засади своєї діяльності та звернути більшу увагу на засоби інтегрування у суспільно-політичному середовищі країни-реципієнта. Це мало результатом запровадження на території Чехословаччини при участі українських політичних партій та рухів десятків культурно-просвітницьких, спортивних, громадських закладів, що дозволили багатьом українцям не тільки адаптуватись до нових умов життя, але і зберегти свою громадську та національну свідомість.

Процес становлення багатопартійної системи та плюралізму в Україні вимагає мудрості і досвіду від її акторів, і цей досвід може бути надбаний, у тому числі, через аналіз історичної практики тих українських політичних партій, що діяли в складних суспільно-політичних умовах міжвоєнної доби. При цьому слід звернути увагу не тільки на ідейні засади та теоретичні розробки політичних течій, що часто бували доволі ідеалістичні і відірвані від реальних обставин, але, у першу чергу, на їх практичне втілення за реальних історичних умов. Дослідження шляхів українських політичних партій у І Чехословацькій республіці (ЧСР) не тільки дозволить об'єктивізувати історію розвитку української державності, але й упровадить внесок у політологічне уявлення проблем функціонування політичних угруповань у системі суспільно-політичних зв'язків та збагатить антропологічне бачення феномену національного самоусвідомлення в умовах соціокультурної адаптації.

Об'єктом дослідження є українські політичні партії, що діяли в еміграції на території Чехословаччини у період з 1918 по 1938 рр. Під політичними партіями розуміємо політичні організації, що втілюють інтереси певних суспільних груп і прошарків та прагнуть завоювання влади чи контролю над структурами влади або впливу на них. Еміграція, у даному випадку,- вимушене чи добровільне переміщення із країни постійного проживання до іншої країни (реципієнту).

Предметом дослідження стала історія діяльності українських емігрантських політичних партій у суспільно-політичній системі Чехословаччини.

Хронологічні рамки роботи охоплюють весь період існування І Чехословацької республіки (від проголошення незалежності 28 жовтня 1918 р. до підписання Мюнхенської угоди 30 вересня 1938 р.), з яким, фактично, співпадають і основні етапи розвитку міжвоєнної української політичної еміграції як сталого явища, оскільки масове переміщення представників політичних партій до Чехословаччини почалось у кінці 1918 р. і тривало до осені 1920 р., після чого рух практично припинився. Процес захвату прикордонних чехословацьких територій та послідуючої окупації країни, що його було розпочато у кінці жовтня 1938 р., привів до дезорганізації емігрантської спільноти та викликав нові переміщення, що дало підстави для твердження про перервність означеного періоду існування української сукупності як сталої спільноти.

Визначені хронологічні рамки, однак, не виключили можливості ретроспективного обстеження подій для більш комплексного вивчення питання у огляді на мету дослідження, зокрема, у аналізі формування чехословацької концепції українського питання важливим є передвоєнний та повоєнний періоди з кінця XIX сторіччя до 1918 р., оскільки саме в цей час майбутній президент Чехословаччини Т.Г.Масарик започаткував контакти з українськими політичними та громадськими діячами.

Мета дослідження - дослідити діяльність українських політичних партій у І Чехословацькій республіці, визначити їх місце в конкретних суспільно-політичних умовах країни поселення та виявити їх вплив на подальший розвиток українського політичного руху та на ситуацію у країні-реципієнті. Виходячи з цього, автор поставив перед собою такі завдання роботи:

- розглянути ставлення європейської громадської думки повоєнної доби до України та українців та проаналізувати еволюцію поглядів щодо українських питань ідейного натхненника та першого президента І Чехословацької республіки Т.Г. Масарика, як основоположного питання для розуміння процесу формування чехословацької концепції українського питання, проаналізувати початок чехословацько-українських дипломатичних відносин та визначити їх значення для історії українських емігрантських політичних партій 20-х рр.;

дослідити основні особливості розвитку політичної системи Чехословаччини у контексті їх значення для діяльності політичних партій та рухів недомінантних національних груп, у тому числі, українських, надати характеристику російської політичної еміграції, як вагомого фактора суспільно-політичного життя І Чехословацької республіки, висвітлити її ставлення до засад українського національного руху та визначити його вплив на діяльність українських партій в екзилі;

проаналізувати початок української політичної еміграції та охарактеризувати доеміграційний досвід діяльності основних течій в українському політичному русі, надати загальну характеристику української емігрантської спільноти в Чехословаччині міжвоєнного періоду та визначити місце політичних партій серед інших емігрантських організацій;

розглянути діяльність українських політичних партій у Чехословаччині у міжвоєнний період, підбити підсумок результатів та визначити наслідки цієї діяльності для діаспори, країни поселення та України.

Наукова новизна одержаних результатів. У роботі вперше здійснено спробу вивчення діяльності екзильних українських політичних партій з оглядом на їх місце у суспільно-політичній системі країни-реципієнта і з застосуванням, разом з методами історичних досліджень, методів загальнонаукових і міждисциплінарних. Автору належить пріоритет у встановленні найбільш достовірної кількості українських емігрантських організацій у Чехословаччині міжвоєнного періоду та числа періодичних видань, що виходили у 1918-1938 рр., а також здійснена тематична систематизація літератури українською мовою, що була випущена емігрантськими установами протягом означеного періоду.

Практичне значення одержаних результатів полягає, по-перше, у можливості використання даних дослідження для подальшого вивчення історії політичного розвитку української спільноти за кордоном та розгляду її ролі у процесі вітчизняного державотворення; по-друге, у започаткуванні міждисциплінарного аналізу історії українських політичних партій у системі навколишніх суспільно-політичних зв'язків та вияву впливу екстернальних чинників на еволюцію напрямів їх політичного світогляду; по-третє, у перспективному початку впровадження типологічної характеристики функціонування інститутів недомінантної національної групи (у даному випадку- української) у поліетнічному середовищі та виявлення факторів толерантності у суспільстві.

Апробація результатів дисертації. Матеріали, представлені у дисертації, були презентовані у доповідях на міжнародній конференції “Центральна Європа та Прикарпатська Русь” (Прага, 1998), всеукраїнському симпозіумі з питань аграрної історії України (Черкаси, 1998), регіональній науковій конференції “Богдан Хмельницкий: жизнь, деятельность, история и современность” (Донецьк, 1995), трьох вузівських наукових конференціях професорсько-викладацького складу за результатами науково-дослідницької роботи (Донецьк, 1995, 1997, 1998), а також частково використані автором при підготовці лекцій по історії Чехословаччини міжвоєнного періоду, що викладались на історичному факультеті Донецького державного університету у рамках курсу Історії Слов'ян. Дисертація пройшла обговорення на засіданні кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Донецького державного університету.

2. CТРУКТУРА ТА ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Структурно робота складається із вступу, чотирьох розділів, які включають сім підрозділів, висновків, списку використаної літератури (188 назв) та додатків (24 стор.).

У вступі обгрунтовано актуальність теми, визначено хронологічні рамки, мету і завдання дослідження, розкрито наукову новизну та практичне значення роботи, повідомлено про її апробацію, надано список публікацій, що містять основні положення дисертації.

У першому розділі -“Історіографія, джерельна база та методологія дослідження”- висвітлено ступінь розробки проблеми, охарактеризовано використану у дослідженні джерельну базу та обгрунтовано обрану методологію дисертаційної роботи.

Суттєве покращення у 90-ті рр. стану наукової розробки загальної тематики, пов'язаної з історією української еміграції в Європі і, зокрема, в Чехословаччині, зумовлено, передусім, зняттям табу на дослідження одіозних колись тем та відкриттям заборонених раніше архівних фондів. Як вже зазначалось попередниками, у розвитку наукових розвідок з окремих питань життя української еміграції у Чехословаччині, можна виділити 4 основних етапи : 1920-1930-ті рр., 1940-ві рр., 1950-1990-ті рр. та перша половина 90-х і дотепер.

Першими дослідниками діяльності української еміграції в І Чехословацькій республіці у 20-30 рр. були самі учасники подій: члени українських урядів, політичних партій, громадські діячі, що змушені були покинути Україну після поразки національного державотворчого руху через політичні причини. У роботах представників еміграції можна знайти цінний фактологічний матеріал щодо діяльності українських політичних партій, причому, означені публікації одночасно можуть бути схарактеризовані і як джерела, і як перший крок у наближенні до наукового вивчення проблеми. Серед цікавих публікацій слід відмітити роботи колишнього члену Центральної ради та Центрального Комітету Української Партії Соціалістів-революціонерів Никифора Григоріїва, що з 1920 р. перебував в еміграції в Польщі, а з 1921 р.- в Чехословаччині, члена Української соціал-демократичної робочої партії (УСДРП) Миколи Галагана, що брав участь як в гетьманському уряді, так і в уряді Директорії, а у 1920 р. емігрував до Відня, а потім до Праги, активіста Української Народної Республіки (УНР), члена УСДРП Ісаака Мазепи, одного з провідних діячів Центральної Ради Микити Шаповала, що перебував у Празі з 1921 р., полковника армади УНР, члена Української народно-демократичної партії Є.Коновальця, члена УСДРП, ідеолога українського націоналізму Д.Донцова та інш.

Зауважимо також, що в цей же період деякі історики і публіцисти в Україні теж уважно слідкували за розвитком подій у діаспорі, і вже з середини 20-х рр. у багатьох радянських газетах почали з'являтись гострі журналістські памфлети, націлені на емігрантські осередки у Європі. Втім, загальна заідеологізованість цих виступів була, в цілому, не більшою, ніж у таборі закордонних опонентів. У 1928 р. у Харківському державному видавництві вийшла книга М.Мотузки, у якій із залученням багатьох джерел, у тому числі, закордонної преси та періодичних видань основних політичних партій у екзилі, було надано детальний огляд головних українських політичних течій закордоння, у тому числі “гетьманщини”, “петлюрівщини” та “шаповалівщини”.

У воєнні роки кількість нарисів щодо діяльності політичних партій у ЧСР, та взагалі еміграції, дещо зменшилась, що зумовлювалось, як вже було зазначено, припиненням відносно усталеного положення еміграції та відновленням переміщень. Однак, на тлі інформаційного затишшя, з'явилась сенсаційна за рівнем дослідження та обсягом представленого фактологічного матеріалу робота українського історика-емігранта Симона Наріжного, у якій детально розкривались питання культурно-освітньої та наукової діяльності українців закордоння. У деяких частинах книги автор також торкається проблем, пов'язаних з політичною діяльністю еміграції, але, на жаль, тільки поверхово, оскільки робота мала інші дослідницькі завдання.

Післявоєнний період став етапом відновлення роботи багатьох наукових центрів в СРСР та за кордоном. Хоча спеціальних праць, присвячених означеній тематиці, створено не було, а поодинокі роботи, що з'являлись у вітчизняних та емігрантських авторів, не тільки не стали менш упередженими у своїх трактовках, але і набули нових рис заідеологізованості, варто назвати декілька праць, які зробили свій внесок у фактологічну розвідку деяких питань, що стосуються історії українських політичних партій у Чехословаччині. Це, зокрема, робота дослідника Колумбійського університету (США) Дж. Армстронга, присвячена детальному аналізу розвитку феномену українського націоналізму, у тому числі, його історії в екзилі. Автор звернув увагу на зв'язки між українським стрілецьким рухом, що очолювався полковником Є.Коновальцем, та ідеологом інтегрального націоналізму Д.Донцовим, як основоположні для складення ОУН. У монографії американського дослідника О.Мотиля розглянуто ідейні витоки українського націоналізму у 1919-1929 і надано характеристику основним течіям в українському національному русі цього періоду з детальним оглядом консервативного, петлюрівського та націоналістичного таборів політичної еміграції. У збірнику історичних есе професора Альбертського університету (Канада) І.Лисяка-Рудницького містяться праці, присвячені аналізу консервативної та націоналістичної політичних течій, огляду взаємовідносин між їх ідеологами у міжвоєнний період.

З початком становлення нової української національної історіографії, який уможливився завдяки отриманню істориками доступу до закритих раніше архівів, з'явився інтерес до об'єктивного та неупередженого вивчення теми дослідження, тому зупинимось на роботах цього періоду докладніше. У 1990-1993 рр. вийшов цілий ряд робот вітчизняних істориків, присвячених розгляду питань культурної та наукової діяльності української еміграції в Чехословаччині, але, на жаль, питання політичної діяльності у більшості з них зачеплено лише принагідно. У книзі В.Потульницького вперше було запроваджено глибокий аналіз політичних концепцій вчених-емігрантів міжвоєнного періоду, багато з яких жили і працювали у Чехословаччині, у тому числі, досліджено ідейну спадщину ідеолога консервативно-хліборобського руху В.Липинського. У 1994 р. В.Трощинський підготував першу підсумкову працю з комплексної історії української еміграції, у якій було детально проаналізовано чотири головних політичних течії української діаспори у Європі міжвоєнного періоду (ліберально-демократичну, соціалістичну, монархістську, націоналістичну).

У 1996-1998 рр. у наукових закладах України було захищено декілька дисертацій, присвячених різним аспектам означеної теми. Зокрема, С.Телешун розглянув інтерпретацію українськими політичними партіями національного питання в Україні, але, на жаль, хронологічні рамки дослідження, з 1890 по 1916 р.р., не захопили нашої проблематики, втім, дали уявлення про передісторію політичних орієнтацій багатьох організацій, які згодом опинились в еміграції; А.Криськов. присвятив дисертацію комплексному дослідженню політичної, культурної та науково-освітньої праці міжвоєнної еміграції в Чехословаччині, звернувши також увагу на витоки еміграції та місця її скупчення . Найближче до проблеми нашого дослідження стоїть тема докторської дисертації С.Віднянського, у якій ґрунтовно розглянуто етапи становлення українського питання в міжвоєнній Чехословаччині, а саме: умови формування і еволюції політики ЧСР щодо України та становлення, зміст і форми чехословацько-українських державних відносин; проблему Підкарпатської Русі в політиці ЧСР; питання політики чехословацької влади щодо української еміграції та її результати для чесько-словацько-українських взаємин міжвоєнного часу. Надзвичайно цінними є також винаходи М.Кірсенка, який у своїй монографії, що є, одночасно, докторською дисертацією, висвітлив, зокрема, появу і міжнародно-правове визнання Чехословацької держави в контексті перемоги США та держав Троїстої Згоди, проаналізував формування уряду першого Чехословаччини, а також розглянув питання, пов'язані з початком чехословацько - українських дипломатичних відносин.

Великі здобутки у розвитку теми належать чеським та словацьким історикам. Зокрема, цінні винаходи представлені у збірках статей під редакцією В.Вебера: розглянуто основні етапи розвитку “Русской акции”, охарактеризовані загальні умови існування в Республіці емігрантської спільноти з Росії та України, визначена роль Українського громадського комітету у житті української громади за кордоном. Як вже зазначали деякі дослідники, для чеських істориків характерна більша увага до соціально-правового положення еміграції та її діяльності у межах чеських земель, причому, наголос робиться на прихильному ставленні чехословацького уряду до еміграції у міжвоєнні роки. Словацькі дослідники звертають також увагу на ті аспекти діяльності еміграції, які, як зрозуміло, не могли викликати захоплення керівництва ЧСР, а саме, на ту роль, яку відігравала українська еміграція для розвитку національного руху Східної Словаччини та Закарпаття, зокрема, русинського. У 1995 р. випустив нову працю, присвячену огляду життя українців в Чехії та Моравії, відомий чеський україніст Б.Зелинський. У роботі чи не вперше звернуто увагу на умови української дипломатичної місії та підкреслено складність обставин, за яких вона була розпочата.

Деякі питання стосовно теми дослідження стали предметом обговорення чеських, словацьких, українських та західних вчених на міжнародних конференціях. Важливою подією для історіографії українознавства стала міжнародна конференція “Русская, украинская и белорусская емиграция в Чехословакии между двумя мировыми войнами. Результаты и перспективы исследований. Фонды Славянской библиотеки и пражских архивов”, яка відбулась у Празі 14-15 серпня 1995 р. Саме ця подія започаткувала новий міжнародний етап у розвитку теми: до наукового обігу було введено чимало нових матеріалів, зібраних спільними зусиллями науковців та архівних робітників, зокрема, було видано каталог виставки “Російська, українська та білоруська еміграція у Празі”, де були представлені унікальні копії документів, які допомагають розкрити сутність ставлення урядових кіл до емігрантської спільноти у І Чехословацькій республіці.

Таким чином, стан наукової розробки проблеми істотно покращився за останні роки: звернуто увагу на нові маловивчені аспекти історії української еміграції в Європі та, зокрема, в Чехословаччині, введено до наукового обігу велику кількість нових матеріалів, у багатьох дослідженнях започатковано міждисциплінарні методи вивчення проблеми. Однак, історія українських політичних партій в окремих країнах Європи ще чекає на спеціальні комплексні вивчення. В даній дисертаційній роботі здійснена одна із спроб такого дослідження.

Основу джерельної бази роботи склали наступні опубліковані та архівні матеріали: 1) програмні документи, меморандуми та заяви українських політичних партій в Чехословаччині; 2) мемуари та публіцистичні праці українських та чехословацьких політиків та громадських діячів, західних істориків та публіцистів; 3) українська та чехословацька періодика 1918-1938 рр.; 4) документи чехословацького уряду, у тому числі статистичні відомості, звіти, матеріали офіційного листування.

У 1995 р. фахівцями Архіву Академії Наук Чеської Республіки було складено покажчик основних архівних фондів, що дозволив визначити місця зберігання матеріалів за файлами окремих емігрантських установ. Унікальний матеріал з історії українських емігрантських політичних партій міжвоєнного періоду було знайдено в архівних фондах та зібраннях Слов'янської бібліотеки в Празі (Чеська Республіка). У 1996 р. чеськими дослідниками була видана тритомна бібліографія праць російської, української та білоруської еміграції, виданих в ЧСР протягом 1918-1945 рр. Використовуючи ці значні та рідкісні дані, дисертантом була проведена робота по їх систематизації та складанню окремого покажчика видань українських емігрантських установ доби І Республіки, у тому числі- політичних організацій, що дозволило отримати дещо нові дані стосовно їх загальної кількості. У своїй роботі дисертант використав матеріали більшості періодичних видань, що випускались українськими політичними партіями в Чехословаччині протягом 1918-1938 рр. Це, зокрема, “Бюлетень закордонного бюро Української радикально-демократичної партії” (Прага, 1930, 1932-1935), “Збірник хліборобської України” (Прага, 1931-1933), “Державна нація” (Прага, 1927), “Національна думка” (Прага, 1924-1927), “Розбудова нації” (Прага, 1928-1934), “Вісті з політбюра Української партії соціялістів-революціонерів та Української радикальної партії за кордоном” (Прага, 1924), “Вісник Української партії соціалістів-революціонерів” (Прага, 1931), “Трудова Україна” (Прага, 1932-1938). У контексті досліджуваної теми автором також використовувались деякі матеріали міжвоєнної чехословацької періодики, зокрема, були проаналізовані публікації щодо українського питання в журналі “Slovanskэ pшehled” за 20-30-ті рр.

Важливим джерелом вивчення загальної соціально-політичної ситуації в ЧСР є статистичні дані міжвоєнного періоду, збірки статей, промов та спогадів Т.Г.Масарика, Е.Бенеша, К.Крамаржа, А.Штефаника, К.Крофти, а також деяких чехословацьких, українських та західних істориків та публіцистів того часу, зокрема, В.Харвата, Я.Полішенського, Я.Хмеларжа, Ф.Пероутки, О.Бочковського, Р.Сетона-Ватсона, В.Ньюмана, Д.Роучека, знайдені у фондах Національної бібліотеки Чеської республіки та бібліотеках Центрального Європейського Університету у Празі та Будапешті. Надзвичайно цінними є опубліковані останнім часом документи Міністерства зовнішніх справ Чехословацької республіки, що містять відомості про політичні організації української еміграції міжвоєнного періоду та вже згадані документи чехословацького уряду стосовно визначення умов існування емігрантів у ЧСР, зокрема, листування Т.Г.Масарика з Е.Бенешом та К.Крамаржем 1921, 1926-1927 рр. з приводу фінансової допомоги емігрантам та ролі еміграції після повернення додому, протокол відомчої наради про підтримку російських та українських емігрантів 1936 р.

Ряд матеріалів, що стосується теми дослідження, містяться у статистичних збірках та довідкових матеріалах, виданих в Чехословаччині та за кордоном.

Велику інформативну цінність становлять публікації програмних документів українських політичних партій, частина яких була перевидана на Україні, частина зберігається у фондах Слов'янської бібліотеки та у колекції Львівської наукової бібліотеки ім В.Стефаника. До наукового обігу введені деякі нові документи, у тому числі, бюлетені, звіти, заяви емігрантських об'єднань, зокрема, “Меморандум представників Українських емігрантських організацій в ЧСР до Ліги Націй” та інш.

Розширення джерельної бази зумовило необхідність її впорядкування: автором було складено окремий список українських емігрантських установ в Чехословаччині з покажчиком їх періодичних видань. Встановлено, що протягом міжвоєнного періоду у друкарнях емігрантських організацій та незалежних українських видавництвах Чехословаччини було видано більше 1000 книг та брошур, з них близько третини присвячені історичній та політичній тематиці. Найбільш активна видавнича діяльність емігрантських організацій, зокрема, політичних партій, припала на період з 1923 по 1927 р., тобто на ті роки, коли емігранти отримували найбільшу фінансову допомогу чехословацького уряду.

Методологічною основою дисертації обрано структурно-системний підхід, який дозволяє вивчити діяльність українських емігрантських політичних партій у цілісному контексті суспільно-політичних відносин, що склалися у І Чехословацькій республіці. З огляду на завдання дослідження, у роботі використано інтегральний принцип характеризації, тобто аналіз побудовано на обстеженні діяльності декількох партій у певний період. На основі принципу об'єктивності використовувались власне історичні засади дослідження, найважливішими з яких є хронологізація та ретроспективнісь. Сполучення означених методів та принципів дало змогу розв'язати дослідницькі завдання у дотриманні закону діалектичної єдності всіх елементів політичного механізму та їх залежності від зовнішніх факторів розвитку довколишньої системи. Застосування у роботі контент-аналізу дозволило систематизувати та узагальнити деякі результати дослідження.

Другий розділ - “Формування чехословацької концепції українського питання”- присвячено аналізу основних етапів формування іміджу України та українців у чехословацькій громадській та політичній думці. Автором розглянуто ставлення європейської громадської думки кінця XIX -початку XX ст. до України та українців і визначено, що обізнаність в українських справах була доволі низькою, а зацікавленість у вивченні ситуації на українських землях досить спорадичною. Одним з перших авторитетних європейських діячів, що вдався до докладного розгляду питань, пов'язаних з українською тематикою, був майбутній президент І Чехословацької республіки Т.Г.Масарик, який з кінця XIX сторіччя почав своє ознайомлення з Україною та українцями як вчений, а після І Світової війни, по мірі свого залучення до активної політичної діяльності, як дипломат та державний діяч. Позиція Т.Г.Масарика ґрунтувалась на визнанні національної, культурної та мовної особливості українців як окремого народу, але політичний сепаратизм, адептами якого були більшість прагнучих влади українських політичних партій, ним не схвалювався і не підтримувався.

За умов загострення революційного хаосу в Росії та з виникненням в Україні політичних сил, що почали висувати державотворчі ініціативи, позиція майбутніх керівників І Республіки змінилась: дотримуючись “такту у поведінці з партіями”, чеська сторона мусила визнати, що “Україна примушена була організуватись, бо Росія виявилась нездібна”. Однак, у цьому контексті припускалась тільки федеративна самостійність, тому, після прийняття IV Універсалу та підписання урядом УНР сепаратного миру з Центральними державами, остаточно визначились розбіжності в геополітичних пріоритетах української та чеської сторін, і всі спроби встановлення дипломатичних відносин були припинені.

Новий етап чехословацько-українських відносин було започатковано після офіційного проголошення І Чехословацької республіки: процес становлення незалежної держави вимагав розвитку своєї мережі торгівельно-економічних зв'язків. У цей період чехословацьким урядом були укладені взаємовигідні торгівельні угоди з Директорією УНР та урядом ЗУНР. Втім, офіційна Прага помірковано ставилась до перспективи офіційного визнання українських урядів, і через це послідовною виявилась її стримана реакція на явну неприхильність до українських самостійників з боку держав-переможниць, яку було виявлено під час роботи Паризької мирної конференції. Зацікавленість у якомога вигіднішому вирішенні питання про кордони ЧСР змушували чехословацьку дипломатію до виважених кроків у стосунках з міжнародним оточенням: уможливлення злуки Підкарпатської Русі з Чехословаччиною свідчило про успішність обраної тактики.

З виходом СРСР з міжнародної ізоляції позиція Чехословацького уряду щодо проблем в Україні вирізьблювалась з оглядом на загальний контекст дипломатичних відносин з Москвою. Схвалення ідей українського національного усамостійнення відтоді не тільки не відповідало ідейним переконанням чехословацького президента, але і могло ускладнити відносини з радянським керівництвом. Тому, залишаючись щирим прихильником допомогової акції емігрантам з Росії, серед яких було чимало представників українських політичних партій, що приймали участь у державотворчих змаганнях 1917-1919 рр., і, роблячи наголос на необхідності розвитку їхньої культурної, освітньої, наукової діяльності, Т.Г.Масарик відкидав можливість відкритого заохочування їх політичної активності. Втім, внутрішня суспільно-політична ситуація, що складалась у І Чехословацькій республіці, не могла не відбитися на житті та світогляді прибулих з закордоння представників політичних партій, які продовжували свою діяльність у новому оточенні.

У третьому розділі - “Політична система Чехословаччини та її вплив на українські емігрантські політичні партії”- проаналізовано основні особливості політичної системи І Чехословацької республіки у контексті їх впливу на діяльність політичних партій нетитульних етносів, у тому числі, емігрантських. Зазначено, що структура політичної системи Чехословаччини були притаманні такі основні особливості: 1) багатоманітність партійної палітри з великою кількістю політичних течій та угрупувань, що відповідала строкатій національній, соціальній та релігійній структурі населення країни; 2) сильна централізована влада президента, який маневрував методами допуску представників тих чи інших партій до процесу прийняття політичних рішень; 3) залежність внутрішньої рівноваги політичних сил та пріоритету національних інтересів від зовнішньополітичної кон'юнктури.

Багатопартійна система, з одного боку, створювала умови для паритетного співіснування різних політичних та національних програм, але, з іншого боку, виключала можливість цілковитого здійснення хоча б однієї з них. У центрі структури громадського та політичного життя протягом всього існування І Чехословацької республіки знаходилась більш чи менш стабільна коаліція партій, програмні засади яких, без залежності від їх ідеологічного чи національного забарвлення мали бути підпорядковані загальнонаціональним інтересам республіки. Партійна приналежність звичайно закріплювалась також і членством у певній профспілці, тому, наприклад, аграрій, частіше за все, голосував за Чеську аграрну партію, яка була пов'язана з його працедавцем. Упровадження такої системи дозволяло здійснювати контроль над політичною орієнтацією населення і запобігала, в певній мірі, активізації антицентристських настроїв, чи, в крайньому випадку, скорочувала шанси доступу їх носіїв до реальної політичної влади. Хоча участь у органах влади була фактично відкрита навіть для опозиціонерів, вищезазначений механізм організаційного тиску позбавлював їх політичної боєспроможності. Політична влада в країні підпорядковувалась досить централізованій владі президента, який, враховуючи не тільки внутрішню, але і зовнішньополітичну кон'юнктуру, мав змогу маневрувати методами допуску представників тих чи інших партій до процесу прийняття політичних рішень. Подібний підхід мав результатом практику подвійного стандарту у відношенні центру до можливих політичних опонентів, коли діяльність одних організацій владою ігнорувалась, інших - потуралась або заохочувалась, але не в тій мірі, як їм це вважалось необхідним. В означеній ситуації не могли не створитися умови для росту контроверз у політичному житті Республіки, що згодом вилились у появі, разом зі змінами у зовнішньополітичному status quo, іредентистських політичних рухів та угрупувань.

Сприйняття проблем багатонаціональної емігрантської спільноти офіційними колами Чехословаччини проходило через “російську” призму, тому адаптація представників неросійських етнічних груп до нового оточення проходила у складних умовах взаємодії між представниками різних течій російської еміграції, їх відношень з чехословацькими партіями та стосунків з урядовими колами І Чехословацької республіки.

Хоча вагома частина російських політичних емігрантів, так як і більшість представників українських політичних партій, дотримувались відкрито непримиримої позиції щодо радянської влади, загальні державницькі позиції російської та української спільнот сильно різнились. Головною вадою на шляху прихильності політичної російської еміграції до українського національного руху за кордоном була пріоритетність принципу самостійності українських земель та ідеї української державності, яка висувалась у програмах багатьох українських політичних партій. Однак, представникам російської еміграції не тільки вдалось налагодити постійні контакти з деякими впливовими політичними партіями Чехословаччини, але і залучитись підтримкою президента Т.Г.Масарика, що ініціював широкомасштабну програму допомоги біженцям з Росії, серед яких були і українці. Коли активізувалась масова еміграція українців в Чехословаччину, спроби чехословацько-українських дипломатичних зв'язків були майже повністю припиненні, тому справа налагодження гідних умов життя та праці для тисяч співвітчизників за кордоном могла опинитись ускладненою через відсутність контактів з урядовими колами.

У четвертому розділі - “Діяльність українських емігрантських політичних партій у Чехословаччині між двома світовими війнами”- проаналізовано витоки української політичної еміграції, надана загальна характеристика емігрантської спільноти в Чехословаччині (чисельність, соціальна структура, правовий статус, розміщення), окреслено основні типи емігрантських організацій та досліджено місце та роль серед них політичних партій, розглянуто діяльність політичних партій у 1918-1929 та 30-ті рр.

Зазначено, що початок української політичної еміграції був хронологічно пов'язаний з першими спробами національно орієнтованої політичної діяльності, що, внаслідок несприятливих внутрішніх умов, здійснюваласьь в умовах закордоння або згодом змушено переносилась до екзилу. У ході організаційного оформлення самостійних течій українського політичного руху поступово виокремлювались різні “моделі” розвитку країни і визначались розмаїті шляхи їх здійснення, що згодом вилилось у декілька спроб державного усамостійнення, здійснених свого часу Центральною Радою, урядом гетьмана П.Скоропадського, Директорією та урядом ЗУНР. Фіаско державотворчих зусиль декількох альтернативних урядів призвело до масового переміщення їх найактивніших учасників, у тому числі, прихильних поваленим урядам членів українських політичних партій, за кордон. Так, в еміграції опинились представники соціалістичної (УПСР, УСДРП), монархістської (рух П.Скоропадського), ліберально-демократичної (Директорія УНР, УРДП) та націоналістичної (січові стрільці та деякі інші військово-спортивні групування) течій.

Хоча формально емігранти були обмежені у впровадженні політичної діяльності, деякі українські політичні партії та рухи в екзилі не тільки не припинили своє існування протягом міжвоєнного періоду, але й активно вплинули і на організацію життя емігрантів, і на внутрішню ситуацію у країні. Більшість з представлених в еміграції політичних партій та рухів мала свою сферу впливу, до якої, як і в прикладі політичної системи Чехословацької республіки, входили чисельні кооперативні, молодіжні, спортивні, культурно-просвітницькі організації, а також мережа видавництв та періодичних органів преси.

Загалом, протягом міжвоєнного періоду на території ЧСР діяли близько 120 емігрантських організацій різного профілю. Загальнопоширеною у хроніці розвитку емігрантських організацій було те, що у діяльності центрального “празького” осередку найбільша активність припала на період дії “руської акції”, тобто на 20-ті рр., а більшість периферійних центрів, напроти, активізувались у другій половині 30-х рр. Зі всіх емігрантських організацій до суто політичних за декларованими засадами діяльності відносились дещо більше 10, втім, у багатьох формально неполітичних закладах, у тому числі освітніх, співпрацювали представники політичних партій, природно привносячи у їх загальну концепцію певну ідеологізованість. У більшій мірі деяка заанґажованість була притаманна чисельним молодіжним та студентським організаціям (загалом у різні роки таких організацій було біля 20), у меншій - професійним спілкам (у тому числі, селянських, лікарських, інженерських, кооперативних, число яких у міжвоєнний період доходило до 30) та земляцьким об'єднанням (їх налічувалось до 5).

Майже до кінця 20-х рр. найбільш популярними та впливовими серед еміграції ЧСР залишались парії соціалістичного табору, що було зумовлено рядом факторів. Лідери лівих партій мали великий досвід урядової діяльності, у тому числі, у налагодженні дипломатичних стосунків з урядовими колами європейських країн, зокрема, з президентом Чехословаччини Т.Г.Масариком та його оточенням. Після завершення поразкою спроб усамостійнення ці контакти стали у нагоді для влаштування українського політичного активу за кордоном. Чехословацька столиця стала центром розміщення проводів закордонних груп більшості українських партій соціалістичної орієнтації, у тому числі УПСР, УРП, УРДП та УСДРП. Натомість, центри гетьманського, консервативно-хліборобського та петлюрівського таборів розміщувались у Польщі, Німеччині та Австрії, де ставлення до цих політичних формувань було більш прихильним.

Більшість лідерів партій лівої орієнтації були не тільки досвідченими політиками, але і кваліфікованими фахівцями, науковцями та викладачами, що дозволило їм стати на чолі просвітницького, культурного та академічного життя в еміграції. Протягом 20-х рр. за безпосередньою участю представників українських політичних партій були засновані десятки клубів, шкіл, вищих учбових закладів для емігрантів з України. За десять років, з 1918 до 1928 р., в Чехословаччині було видано дві третини всієї емігрантської літератури, яка побачила світ протягом 20 міжвоєнних років. У першій половині 20-х рр. за ініціативою “лівих” було здійснено декілька спроб консолідації всіх українських політичних партій у єдиний фронт, однак, об'єднавчі ініціативи не завершились успіхом через неприборимі ідейні розбіжності. З середини 20-х рр. політичні угрупування дійшли до остаточного розколу: усамостійнення діяльності призвело до організаційної та ідеологічної ізольованості, відриву від політичних реалій часу. Поступова зміна міжнародної ситуації та ускладнення внутрішньої ситуації у ЧСР у кінці 20-х рр. спричинили скорочення урядової допомоги емігрантам, і започатковані за фінансовою підтримкою українські заклади опинились у складному становищі. Оскільки соціальну базу більшості з партій складали члени підпорядкованих їм громадських структур, це, фактично, означало ослаблення масової підтримки серед еміграції, яка так важко була здобута. Таким чином, поява у кінці 20-х нової самостійної політичної ідеології, а згодом і виникнення її партійного уособлення- ОУН, припало на період партійної кризи та громадського розчарування в еміграції, що зумовило можливість загального поправіння і радикалізації українства в Чехословаччині.

Зміна у загальному напрямку політичної діяльності еміграції у 30-х рр. була лише одним з відбитків тих подій, що відбувалися на міжнародному рівні. Лозанська конференція 1932 р., затвердивши принцип скасування репарацій, визначених у 1921 р., фактично, позначила собою кінець часів, коли країни мали дотримуватись мирних договорів та міжнародних зобов'язань. З 1933 р. в міжнародних відносинах розпочалась епоха Гітлера, події якої поступово проводили раунди нової гри “без правил”. Для Чехословаччини, зокрема, один з таких спланованих і провокаційних раундів мав результатом “судетську кризу” у вересні 1938 р., що стала вироком І Республіці. Безпорадність демократичних сил перед зростаючою загрозою нацизму на рівні всього європейського реґіону мала прецеденти практично на всіх ділянках громадського та політичного життя, у тому числі, на настроях та діяльності еміграції. Одним з головних чинників швидкого залучення емігрантів до нової керуючої сили європейської політики була її відверта антикомуністична та антирадянська направленість, що не могла не відновити надій на визволення.

Втім, переважна більшість емігрантів, які були і залишались осторонь активної політичної діяльності, сприймала події по-своєму. Поступове скорочення фінансування більшості емігрантських установ, суттєве зменшення кількості видань української мовою, а також ускладнення отримання освіти і працевлаштування зумовили переміщення за кордони ЧСР не тільки представників політичних партій, але й пересічних українців. У 1938 р. на території Чехословаччини активно діяли лише декілька емігрантських установ і тільки одна політична партія- ОУН. 30-ті роки стали періодом поступової страти виваженого ритму емігрантського життя.

У висновках підбито підсумки проведеного дослідження. Зазначено наступне:

1. Період існування І Чехословацької республіки став для української еміграції, у тому числі для партійної її частини, часом бурного розвитку, що надалі вже не мав прецедентів. Переміщення представників українських партій за кордон сталось за складних політичних обставин. На фоні низької поінформованості європейської громадської думки щодо ситуації на Україні, ставлення офіційних кіл країн-реципієнтів до політичних емігрантів не було цілком визначеним. У Чехословаччині, де опинилась значна кількість представників соціалістичної, монархістської, ліберально-демократичної та про-націоналістичної течій українського політичного руху, формування концепції українського питання в Чехословаччині складалось під впливом її президента Т.Г.Масарика, який був знайомий з українськими справами і як соціолог, і як дипломат, і як політик. Хоча основа цієї концепції ґрунтувалась на визнанні культурної та мовної своєрідності українців як окремого народу, політичний сепаратизм, до якого схилялись більшість емігрантських політичних партій, чехословацькою владою не схвалювався і не підтримувався. До того ж, більшість російської еміграції, яка підтримувала постійні контакти з представниками чехословацьких партій та з урядовими колами і була вагомим чинником суспільно-політичного життя в країні, ставилась до ідеї української незалежності відверто несприятливо. Здійснюючи організаційну та фінансову допомогу українській еміграції, чехословацька влада робила акцент на тому, що вона проти будь-якої політичної діяльності у її лоні, але всіляко підтримує просвітні, культурні та наукові ініціативи.