Продовольча політика в Україні 1920-1930-х роках

У роботі підкреслюється, що, незважаючи на тяжке економічне становище України, відсутність в ній власного продовольчого фонду, голова РНК РСФРР В.І.Ленін постійно надсилав телеграми до ЦК КП(б)У з вимогою вжити всіх заходів до вивозу в Росію щоденно не менше 70 вагонів українського хліба.

Аналіз продовольчого становища в республіці, зокрема на промислових підприємствах Донбасу, Харкова, Одеси та інших міст, доповнюється даними про рішучий, нерідко збройний опір селянства стягненню продрозверстки з допомогою робітничих і червоноармійських продзагонів. в умовах господарської розрухи і гострої продовольчої кризи основною ланкою в ланцюгу завдань по відродженню економіки було сільське господарство. Життя переконливо доводило, що для відбудови сільськогосподарського виробництва селянству необхідно дати стимул, матеріальну заінтересованість у розширенні посівних площ і збільшенні поголів`я худоби, що цього можна було досягти лише замінивши примусову продрозкладку значно меншим за розміром продподатком і дозволивши селянам після сплати його розпоряджатися надлишками продукції на свій розсуд.

В історичній літературі довгий час стверджувалося, що пріоритет у висуненні цієї ідеї належав В.І.Леніну. Однак у дійсності першим запропонував замінити продрозверстку натуральним податком ще в лютому 1920 р. Л.Д.Троцький у своїх пропозиціях “Основні питання продовольчої і земельної політики”, направлених до ЦК РКП(б). Але під час війни ця пропозиція не була реалізована: вона суперечила офіційній продовольчій політиці і її відхилили. Після війни Ленін, по суті, повернувся до ідеї Троцького.

В дисертації аналізуються декрети ВЦВК, ВУЦВК про продподаток, відзначаються суттєві відмінності українського декрету від російського. Детально висвітлюється організаційно-кадрова і агітаційно-пропагандистська робота партійно-державних органів по проведенню в республіці першої продподаткової кампанії. Наголошується, що стягнення продподатку, як і продрозверстки, здійснювалось адміністративно-репресивними методами. Для контролю за ходом збору податку ЦК РКП(б) відрядив до України 540 комуністів і 300 робітників з Петрограда, Іваново-Вознесенська, Брянська, Нижнього Новгорода.

показана спроба запровадження в 1921 р. безгрошового продуктообміну між державними промисловими підприємствами та індивідуальними селянськими господарствами. Після скасування продрозверстки передбачалось зібрати 240 млн. пудів хліба податком і як мінімум 160 млн. пудів товарообміном. У дисертації наводяться конкретні дані про те, скільки і яких сільгосппродуктів було одержано по товарообміну, робиться висновок, що ці продукти поповнили продовольчий фонд республіки. Проте вже восени 1921 р. практика проведення обміну показала, що він не дав очікуваних результатів. У роботі аналізуються причини зриву товарообміну, головними серед яких були досить інтенсивний розвиток товарно-грошових відносин, зростання ролі і значення грошей, торгівлі при переході до непу. Акцентується увага на необхідності врахування товарообмінного досвіду при здійсненні бартерних операцій на сучасному етапі.

Тривалий час в історичній літературі головними передумовами масового голоду на початку 1920-х років називалися посуха, недорід, післявоєнна господарська розруха, низький рівень технічного забезпечення сільського господарства і зовсім не бралися до уваги суб`єктивно-політичні фактори, пов`язані з соціально-економічними перетвореннями більшовиків і насильницькими методами їх здійснення. Насправді ж саме ці фактори були вирішальними причинами голоду 1921-1923 рр.

З початком голоду була розроблена, так звана, державна програма боротьби з ним. На відміну від аналогічної ситуації в 1930-х роках, партійно-державне керівництво не приховувало факт голоду. Особливістю вказаної програми було те, що вона розраховувалась на мобілізацію переважно внутрішніх ресурсів і що допомогу планувалося надавати лише голодуючим Поволжя. Голод же в Україні протягом тривалого часу замовчувався і не визнавався, а вагони з українським хлібом надсилали за тисячі кілометрів у Росію, замість того, щоб відправити його у південні губернії України, де голодувало близько 4 млн. чол. Кошти і засоби на боротьбу з голодом розподілялися винятково за розпорядженнями уряду Російської Федерації. Ленін, ЦК РКП(б), РНК РСФРР відверто ігнорували масштаби голоду в Україні. А партійно-державне керівництво республіки займало нерішучу позицію у відстоюванні інтересів українського народу, зволікало із зверненням за допомогою до уряду РСФРР і до інших держав.

Розкриваючи і оцінюючи допомогу голодуючим з боку Радянської держави та міжнародних благодійних організацій, дисертант стверджує, що іноземна допомога нерідко була ефективнішою. Так, на весну 1922 р. вона в 4 рази перевищувала обсяг державної допомоги голодуючим.

Четвертий розділ “Продовольча політика в республіці в період непу” присвячений висвітленню основних шляхів вирішення продовольчої проблеми в 1920-ті роки. Насамперед йдеться про вдосконалення податкового законодавства з метою посилення оподаткування селянства. Всі натуральні податки об`єднувались у єдиний сільськогосподарський податок, який на перших порах сплачувався як натурою, так і грошима, а пізніше - виключно в грошовій формі. Аналізуючи податкову систему на селі, автор дійшов висновку, що сільськогосподарський податок в період непу був не тільки одним з основних шляхів одержання державою від селян хліба та інших сільгосппродуктів, але і важливим інструментом соціально-класової політики на селі (обмеження і витіснення так званих куркульських елементів), регулювання прибутків і нагромаджень різних груп селянства.

В дисертації висвітлюється малодосліджена проблема - досвід вирощування і заготівлі сільгосппродукції за контрактом. На початку 1920-х років контрактувалися переважно технічні культури (буряк, картопля, соняшник), з 1924-1925 госп. року розпочинається контрактація в галузі тваринництва, наприкінці 1920-х років спостерігається активне контрактування зернових. Підкреслюється, що до насильницької колективізації контрактація мала добровільний характер, а з початком колективізації - примусовий. Досвід сільськогосподарської контрактації 1920-х років повинен становити сьогодні практичний інтерес для працівників АПК як один з шляхів збільшення виробництва сільгосппродуктів. У роботі наголошується, що контрактація відіграє значну роль у розвинутих країнах світу. Так, у США, наприклад, контрактною системою охоплено до 35% виробництва всієї сільгосппродукції.

досліджується позитивний і багато в чому повчальний досвід діяльності різних видів кооперації на селі в 1920-х роках, зокрема споживчої і спеціалізованої сільськогосподарської. В 1927-1928 госп. році питома вага “Вукоопспілки” (Всеукраїнського центру споживчої кооперації) і “Сільського господаря” (Всеукраїнського центру сільськогосподарської кооперації) в хлібозаготівлях становила 54,5%. Звертається увага на позитивний і повчальний для нинішнього часу досвід діяльності таких всеукраїнських кооперативних об`єднань, як “Кооптах” (заготівля і збут продуктів птахівництва), “Добробут” (заготівля і збут худоби, м`яса, молока й молочних продуктів), “Плодоспілка” (заготівля і збут фруктів, овочів, продуктів бджільництва), бурякових кооперативних товариств “Укрсільцукор” та “Укрбурякспілка”. Крім сприяння розв`язанню продовольчої проблеми, розвиток кооперативного руху на селі в 1920-х роках створював умови для формування у селян почуття господаря виробництва, підвищував їх творчу активність.

У розділі п`ятому “Продовольча політика радянського режиму в Україні на рубежі 1920-1930-х років” розкривається політика сталінського керівництва щодо селянства в період демонтажу непу, згортання кооперативного руху на селі, здійснення суцільної колективізації і запровадження командно-адміністративної системи. Аналізуються реальні причини, по суті, штучно створених у 1927-1928 рр. труднощів у забезпеченні населення хлібом. Криза хлібозаготівель була породжена рядом причин. Партійно-державні органи пояснювали це відставанням зернової галузі; нездатністю одноосібного селянського господарства задовольнити зростаючий попит на хліб, забезпечити необхідне збільшення товарної продукції; неврожаєм на півдні України та на Північному Кавказі (названі фактори використовувались одночасно як аргументи для обгрунтування необхідності колективізації індивідуальних господарств); “куркульським саботажем” державних хлібозаготівель.

В дисертації доводиться, що визначальною обставиною, яка призвела до загострення зернової проблеми, було насамперед несприятливе співвідношення заготівельних цін на хліб порівняно з цінами на інші продукти сільського господарства. Так, якщо індекс заготівельних цін на продукти тваринництва складав у 1926-1927 рр. 178%, а на технічні культури - 146%, то на зерно - лише 89%. Селянство, маючи хліб, притримувало його, не бажаючи віддавати заготівельним організаціям за безцінь вирощене важкою працею зерно. В роботі йдеться про систему надзвичайних заходів Сталіна щодо селян, які “саботували хлібозаготівлі”, введення карткової системи на хліб та інші продукти харчування.

всебічно розглядається процес колгоспного будівництва до і під час проведення насильницької колективізації: аналізуються кількісний і якісний склад колективних господарств, тенденції зміни співвідношення між різними формами колгоспів; висвітлюється процес “розкуркулювання” і ставлення селянства до комунізації села, методи здійснення колективізації тощо. Особлива увага акцентується на розкритті причинно-наслідкового зв`язку між сталінською колективізацією і кризою сільськогосподарського виробництва на початку 1930-х років, яка проявилася у зниженні продуктивності сільського господарства, що в свою чергу негативно позначилося на продовольчому забезпеченні населення. Аналізуючи згубні соціально-економічні наслідки колективізації, дисертант підкреслює, що вони проявляються і в порівняно невисокому нинішньому рівні продуктивності колгоспів, невирішеності сучасної продовольчої проблеми, значній залежності держави від імпорту продовольства, в продовженні процесу занепаду і розселянювання села.

Чільне місце в дисертації відводиться розкриттю причин, масштабів та наслідків одного з найстрашніших злочинів Сталіна та його найближчого оточення проти українського народу - голодомору 1932-1933 рр. Вивчення вітчизняної та зарубіжної літератури дозволили виявити і узагальнити різні точки зору щодо мотивації спланованого голодомору. Спектр думок з цього приводу досить широкий: від обставин економічного характеру (закономірні наслідки колективізації; прагнення держави шляхом надвисоких квот поставок зерна, примусового характеру хлібозаготівель вилучити у селянства максимальну кількість хліба та інших сільгосппродуктів), політичних причин (антиселянська, антиукраїнська спрямованість сталінської політики) до намагання пояснити зумовленість страшної трагедії природою марксизму-ленінізму (подібну точку зору відстоює переважна більшість представників західної української історіографії).

У розділі аналізуються фактичні дані про масштаби, демографічні наслідки голодомору, наголошується на тому, що він, як і всеосяжна колективізація, “розкуркулювання”, був складовою частиною антиселянської, антиукраїнської політики Сталіна, робиться висновок, що це був спланований голод - геноцид проти українського народу, селяноцид.

Висвітлюється спроба Сталіна боязливо і злочинно замовчати факт голодомору, стерти з людської пам`яті дані про його жертви, намагання дезінформувати світову громадськість про трагічні події 1932-1933 рр. Показано, як відображалась народна трагедія в науковій та громадській думці Заходу.

У шостому розділі “Продовольча політика в Україні в умовах командно-адміністративної системи 1930-х років” з`ясовується місце колективних господарств у командній економіці, заходи комуністичної партії і Радянської держави по зміцненню колгоспного ладу, детально аналізується стан сільськогосподарського виробництва і рівень продовольчого забезпечення населення республіки в другій половині 1930-х років. зазначається, що сталінська політика “підхльостування” індустріалізації країни, примусова колективізація, насадження командно-адміністративних методів керівництва економікою призвели на кінець першої п`ятирічки до таких очевидних провалів у соціально-економічній сфері, що воєнно-комуністичний штурм довелося припинити. На січневому (1933 р.) об`єднаному пленумі ЦК і ЦКК ВКП(б) Сталін заявив про відмову від політики прискорених темпів індустріалізації, оскільки, мовляв, її завдання були виконані. Насправді ж треба було рятувати деградуюче сільське господарство. Поворот в економічній політиці характеризувався насамперед скасуванням продрозкладки. 19 січня 1933 р. РНК СРСР і ЦК ВКП(б) прийняли постанову “Про обов`язкову поставку зерна державі колгоспами та одноосібними господарствами”, якою були закладені основи нової хлібозаготівельної політики. Згідно постанови договірна (контрактна) система заготівель зернових культур відмінялася і встановлювалися для колгоспів та одноосібних господарств тверді зобов`язання щодо здачі зерна державі за встановленими цінами. Колгоспна торгівля хлібом дозволялася лише після повного виконання зобов`язань перед державою і створення відповідних посівних фондів.

Отже, в 1933 р. політику воєнно-комуністичного штурму відмінили, ідея продподатку була відновлена, але нова економічна політика не відновилася. Різниця між продподатком 1921 р. і обов`язковими поставками 1933 р. була якісною. Непівський продподаток зберігав натуральну форму тільки до стабілізації грошового обігу. Надалі він набував грошову форму. Сталінські ж поставки постійно мали натуральну форму. Між державою і одержавленими колгоспами ринкових відносин не виникало. Обов`язкові поставки зерна більше нагадували фіксовану продрозверстку, ніж податок з прибутку. В дисертації підкреслюється, що запроваджені обов`язкові поставки сільгосппродукції державі, які проіснували до 1958 р. і здійснювалися за символічними цінами, разом із системою директивного планування і бюрократичного командування колгоспами, були основними причинами сповільненого і консервативного розвитку, відставання сільського господарства в ці роки.

Надзвичайна ситуація, що склалася в сільському господарстві, потребувала й відповідних методів керівництва. Щоб вивести сільське господарство з кризи, партія і уряд зосереджують основну увагу на, так званому, політичному й організаційно-господарському зміцненні колгоспів, а по суті, на їх подальшому одержавленні. В роботі грунтовно висвітлюються основні заходи партійно-державних органів у цьому напрямку: створення політвідділів МТС і радгоспів, зміцнення партосередків колгоспів, удосконалення організації праці в колективних господарствах, створення постійних виробничих бригад, запровадження трудодня як основного принципу оплати праці, поліпшення обліку та фінансово-господарської звітності, зміцнення трудової дисципліни, так звана, передача колгоспам землі у безплатне і безстрокове користування, зміцнення матеріально-технічної бази колгоспів, забезпечення їх кадрами, шефство промислових підприємств над колгоспами тощо. досліджуються кількісні та якісні зміни в розвитку сільськогосподарського виробництва, в продовольчому забезпеченні населення України в роки другої - на початку третьої п'ятирічки.

У розділі наголошується на тому, що організаційно-господарське зміцнення колгоспів сприяло тимчасовому подоланню кризи в сільському господарстві. Командно-адміністративній системі в конкретно-історичних умовах другої половини 1930-х років удалось на певний час сумістити несумісні по своїй природі речі: досягти надзвичайно високого рівня централізації управління аграрним сектором економіки при одночасному посиленні творчої ініціативи трудівників села (рух ударників і новаторів сільського господарства), викликаної їх надією на краще майбутнє, щирим бажанням зробити своє життя заможним і щасливим.

У другій половині 1930-х років у сільському господарстві відбувалися певні прогресивні зміни: запроваджувалася раціональна структура посівних площ, уводились правильні сівозміни, системи обробітку грунту, високоврожайні сорти тощо. Позитивні зрушення в галузі рослинництва, розширення посівної площі під кормовими культурами зміцнювали кормову базу і створювали сприятливі умови для піднесення тваринництва. Поряд з бригадною і ланковою формою організації праці в рослинництві, у тваринництві формою організації виробництва стали товарні ферми. Численні статистичні дані, наведені в дисертації, ілюструють ті кількісні і якісні зміни, що відбувалися в сільському господарстві України в другій половині 1930-х років. Разом з тим, автор доводить, що в цілому ефективність сільськогосподарського виробництва залишалася дуже низькою. Врожайність сільськогосподарських культур у республіці, приміром, на кінець 1930-х років була на рівні 60-х років ХІХ ст.

Розкриваються заходи комуністичної партії і радянського уряду по скасуванню карткової системи на продовольство, запровадженої в 1928 р., та розгортанню на перших порах комерційної, а згодом державної, кооперативної та колгоспної торгівлі продтоварами. В дисертації аналізуються товарообіг державної та кооперативної торгівлі, розвиток ринкової колгоспної торгівлі у великих містах України, рівень і структура харчування міського та сільського населення.

В результаті проведеного дослідження автор дійшов до таких висновків, основний зміст яких виноситься на захист:

- Незважаючи на відображення в історичній літературі ряду важливих аспектів теми дисертації, в цілому сутність продовольчої політики більшовицько-радянського режиму в Україні в 1920-1930-х роках досліджено недостатньо. Впродовж усього періоду радянської історії вона не була предметом самостійного вивчення. В українській історіографії до цього часу не було окремої роботи з даної проблеми.

- З початку 1920-х років термін “продовольча політика” не вживався. Всі питання, пов'язані з продовольчим забезпеченням населення, вживалися в контексті іншого поняття - “аграрна політика”. Ці поняття близькі за своєю суттю, але не тотожні. Вислів “продовольча політика” заслуговує на вживання його не лише стосовно 1920-1930-х, а й наступних років.

- Хоча термін “продовольча політика” не вживався, однак це не означало, що така політика в державі не проводилася. в руках більшовицької партії і Радянської держави вона була дієвим засобом тиску і впливу на селянство, особливо українське, знаряддям терору проти нього під час хлібозаготівель, численних реквізицій сільгосппродуктів на користь держави, проведення нееквівалентного товарообміну між містом і селом, здійснення сталінським керівництвом насильницької колективізації та штучно організованого голодомору.

- Більшовики розглядали продовольчу політику як складову частину класової боротьби. Для правлячого режиму боротьба за хліб була одночасно боротьбою за соціалізм. Під час хлібозаготівельних кампаній партійно-радянські органи прагнули не лише вилучити хліб у сільських товаровиробників, але й поглибити соціальне розшарування селянства, що забезпечувалося здійсненням на практиці класового принципу продовольчої політики.

- Причини трагедії українського народу кореняться не тільки в антиселянській, а й в антиукраїнській спрямованості сталінської політики. Більшовицько-радянська продовольча політика 1920-1930-х років була складовою частиною політики центрального уряду, Сталіна щодо України. Здійснення в Україні антинародної, злочинної за своєю суттю, продовольчої політики - наслідок колоніальної залежності республіки від Москви. Державно-правова залежність України зумовила відсутність економічної самостійності, що негативно позначилося на розвитку її економіки, зокрема сільського господарства, забезпеченні населення продовольством.

- Злочин проти українського народу і насамперед проти селянства став можливим і тому, що партійно-державне керівництво республіки займало нерішучу і безпринципну позицію у відстоюванні національних інтересів, діяло на догоду Москві і несе в зв'язку з цим повну відповідальність за скоєне.

- Незважаючи на певну лібералізацію продовольчої політики періоду непу, вона за радянських часів завжди носила антиселянський характер.

- На середину 1920-х років в Україні було досягнуто певних
успіхів у відродженні й піднесенні сільського господарства,
поліпшенні продовольчого забезпечення населення. Цьому сприяли відміна продрозверстки і введення продподатку, розвиток на селі різних видів кооперації, запровадження сільськогосподарської контрактації, розвиток товарно-грошових відносин між містом і селом, поява матеріальної заінтересованості сільських виробників у розширенні виробництва продуктів.

- При вивченні непу, пошуку шляхів розв'язання сучасних
соціально-економічних проблем, у тому числі й продовольчої, не слід його ідеалізувати і вбачати в ньому лише позитивні риси. Не менш важливим є аналіз помилок, прорахунків, що мали місце при проведенні нового економічного курсу, якому були властиві гострі протиріччя (намагання поєднати ринкові, госпрозрахункові основи економіки і командно-адміністративні методи управління нею). Особливо слід відзначити такий негативний аспект у функціонуванні господарського механізму 1920-х років, як активне втручання ідеології в сферу економічних процесів. Цей повчальний урок нашої історії слід добре усвідомити сьогодні. Економіка повинна бути вільною від будь-якого ідеологічного тиску, вона має будуватися як радикальна, прагматична, заснована насамперед на врахуванні об'єктивних процесів і потреб.

- Дослідження суті продовольчої політики більшовицького режиму в Україні в 1920-1930-ті роки дає підстави стверджувати, що формування командно-адміністративної системи розпочалося не наприкінці 1920-х років, як про це йдеться в численних публікаціях, а в період “воєнного комунізму”. Саме тоді склався інструментарій орга-нів влади тоталітарного режиму, а продовольча політика була одним з таких інструментів. Із запровадженням непу ця система лише захита-лася, але не здала своїх позицій. І тому для виникнення сталінської командно-адміністративної системи існували певні передумови.

- З кінця 1920-х років, головним чином через суб'єктивні фактори, в обстановці штучного розпалювання класового антагонізму в країні, утвердження командно-адміністративної системи було скасовано неп, а саму ідею про кооперацію зведено до “кооперативного плану”, суцільної насильницької колективізації, розселянювання як засобу одержання матеріальних і людських резервів для індустріалізації. Деформація ринкових зв'язків між містом і селом призвела до відродження, як у роки громадянської війни, продрозверстки, тобто реквізиційного принципу формування продовольчого фонду країни. На практиці хлібозаготівельні плани були настільки нереальними і безрозмірними, що після їх виконання в колгоспах нерідко вже нічого не лишалося для розподілу на трудодні. Відчувши такі “переваги” колективного господарювання, колгоспники втратили будь-яке бажання сумлінно працювати в примусово створених колективних господарствах. Щоб зламати пасивний опір українського селянства, яке відмовлялося у переважній своїй масі працювати в колгоспах практично безплатно, Сталін і його найближче оточення скористалися хлібозаготівлями як інструментом голодного терору. Голод як наслідок економічної катастрофи, викликаної безрозмірною продрозверсткою, сталінське партійно-державне керівництво країни і республіки свідомо перетворили на жахливий голодомор, на геноцид українського народу.

- Утвердження колгоспного ладу в Україні з антиприродними виробничими відносинами між сільськогосподарськими артілями та державою відбулося ціною свідомо загубленого життя багатьох мільйонів людей. Здійснення цього злочину проти українського селянства стало можливим насамперед тому, що проведення в республіці аграрної, продовольчої політики не визначалося керівництвом українських державно-політичних структур.

- Криза сільськогосподарського виробництва, викликана примусовою колективізацією, одержавленням колгоспів, хибною системою хлібозаготівель, що позбавляла колгоспників матеріальних стимулів до праці, змусила сталінське керівництво в січні 1933 р. замінити безрозмірну продрозкладку твердими зобов'язаннями по здачі державі виробленої колгоспами продукції. Державний продовольчий фонд відтепер формувався шляхом обов'язкових поставок продукції колгоспами. Після виконання встановлених планів колгоспи й колгоспники формально могли безперешкодно реалізовувати її надлишки за ринковими цінами. З цією метою вводилася роздрібна колгоспна торгівля. Однак у дійсності розміри і ціни обов'язкових колгоспних поставок державі, як і ціни на промислову продукцію для села, визначалися державою як і раніше, цілком довільно. Отже, нееквівалентність у відносинах товарообміну між містом і селом продовжувала існувати.

- Заради історичної правди й об'єктивності слід зазначити, що завдяки вжитим заходам по, так званому, організаційно-господарському зміцненню колгоспів, командно-адміністративній системі в другій половині 1930-х років удалося тимчасово подолати кризу сільськогосподарського виробництва, домогтися певного збільшення виробництва сільськогосподарської продукції, що дало змогу перейти від централізованого нормованого постачання населення продовольством до розгортання державної, кооперативної та колгоспної торгівлі ним.

- З утвердженням у країні і республіці суспільного устрою командно-адміністративного типу з переважно позаекономічним примусом аграрний сектор втратив здатність до динамічного, сталого розвитку. Незважаючи на багатомільярдні капітальні вкладення, продуктивність праці в сільському господарстві при потворних виробничих відносних істотно не підвищилася. Як наслідок, колгоспний лад не міг прогодувати країну. Продовольчу проблему довелося вирішувати шляхом імпортних закупок продовольства за валюту, виручену переважно від продажу корисних копалин (газу, нафти). Прийнята на травневому (1982 р.) пленумі ЦК КПРС державна продовольча програма виходила з непорушності виробничих відносин сталінської моделі соціалізму, а тому не була реалізована і жодною мірою не поліпшила продовольче становище. Без імпортних закупок продуктів харчування країна стала б голодувати.

- Аналіз змісту продовольчої політики комуно-радянського режиму в Україні в 1920-1930-х роках дає підстави обгрунтувати деякі практичні рекомендації, які в розгорнутому вигляді сформульовані у висновках дисертаційного дослідження. Вони стосуються подальшої наукової розробки даної теми, використання всього позитивного, що було у власному минулому, врахування повчальних уроків історії з метою недопущення грубих помилок і прорахунків у розв'язанні продовольчої проблеми в умовах перехідної економіки України і в майбутньому.

продовольчий політика більшовик неп

Список опублікованих праць за темою дисертації

Індивідуальна монографія

1. Від голоду до голоду: Комуно-радянська продовольча політика в Україні в 20-30-х роках. - К.: Журнал “Радуга”, 1998. - 176 с.

Брошури, статті, повідомлення, тези доповідей

2. Соціально-економічний і політичний розвиток України в 20-30-ті роки: Методичні рекомендації до вивчення теми. - К., КАДІ, 1992. - 30 с. (У співавторстві з А.В.Селецьким).

3. Неп і вирішення продовольчої проблеми // Наукові праці з питань політичної історії: Респ. міжвід. зб. - К., 1991. - Вип. 170. -С. 18-23.

4. КП(б)У в боротьбі з голодом 1921-1922 рр. // Укр. іст. журнал. - 1987. - № 7. - С. 98-105.

5. Продовольча проблема і ринкові відносини // Питання політичної економії: Міжвід. наук. зб. - К., 1992. - Вип. 222. - С. 28-34. (У співавторстві з В.В.Рокочою).

6. Правда про голод 1932-1933 років // Наука і суспільство. - 1991. - № 6. - С. 8-9.

7. Документи свідчать і звинувачують // Трибуна. - 1993. - № 7. - С. 28.

8. Велика народна трагедія: Голодомор 1932-1933 років в Україні і його відображення в науковій та громадській думці Заходу // Політика і час. - 1993. - № 8. - C. 63-67. (У співавторстві з В.Савельєвим).

9. О значении опыта социалистического преобразования сельского хозяйства в СССР для развивающихся стран в решении продовольственной проблемы // Вопросы политической экономии: Респ. межвед. науч. сб. - К., 1987. - Вып. 192. - С. 114-121. (У співавторстві з В.В.Рокочою).

10. Діяльність партійних організацій України по залученню старих спеціалістів до відбудови сільського господарства // Вісник Київського ун-ту: Серія історії КПРС. - К., 1976. - № 9. - С. 64-72.

11. О работе партийных организаций Украины по пропаганде агрономических знаний среди трудящегося крестьянства в 1921-1925 гг. // Научные труды по истории КПСС: Респ. межвед. науч. сб. - Вып. 106. - К., 1980. - С. 79-85.

12. Діяльність Комуністичної партії України по перебудові і розвитку сільськогосподарських навчальних закладів у 1921-1925 рр. // Наукові праці з історії КПРС: Міжвід. наук. зб. - К., 1976. - Вип. 81. - С. 133-138.

13. З досвіду реформування економіки 20-х років // Вісник Українського транспорт. ун-ту. - 1998. - № 2. - С. 139-142.

14. Мир 20-х годов: от стабилизации к кризисам: Методические рекомендации к чтению лекций и проведению практических занятий по курсу “Политическая история ХХ века”. - К., ИПК при КГУ, 1990. - С. 77-80.

15. Центральна Рада і селянство // Історія України: Маловідомі імена, події, факти: зб. статей. - К., 1999. - Вип. 5. - С. 160-166.

16. Актуальні питання дослідження історії колективізації на Україні та її соціально-економічних наслідків // Проблеми викладання історії народів України в технічному вузі: Тези доповідей республіканської науково-методичної конференції 18-20 вересня 1991 р., м. Одеса. - К.: НМКВО, 1991. - С. 129-132.

17. Уроки непу, реформування економіки і політична консолідація суспільства // Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції “Політична консолідація державотворчих сил України: проблеми, перспективи” (Київ, 11 лютого 1998 р.). - К.: УФІМБ, 1998. - С. 92-95.

18. З історії формування податкової системи на селі в умовах непу // Матеріали науково-практичної конференції “Проблеми та шляхи розвитку податкової системи України” (м. Ірпінь, травень 1998 р.). - Ірпінь: УФЕІ, 1998. - С. 116-118.

19. Продовольча проблема в Україні в 20-30-ті роки: від голоду до голоду. - К., 1992. - 132 с. - Укр. - Деп. в Укр. ІНТЕІ 08.09.92, № 1401. - Ук 92.

20. Із історії організації безгрошового товарообміну в Україні в 1921 р. -К., 1992. - 17 с. - Укр. - Деп. в Укр. ІНТЕІ 27.10.92, № 1761. - Ук 92.

21. Із досвіду минулого (Розвиток контрактації в сільському господарстві України в 20-ті роки). - К., 1992. - 15 с. - Укр. - Деп. в Укр. ІНТЕІ 27.10.92, № 1760. - Ук 92.

Размещено на Allbest.ru