Адаптація до навколишнього середовища ранніх палеоантропів Центральної Європи

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ І.І. МЕЧНИКОВА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидат а історичних наук

АДАПТАЦІЯ РАННІХ ПАЛЕОАНТРОПІВ ДО НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА ЦЕНТРАЛЬНОЇ ЄВРОПИ

Спеціальність: Всесвітня історія

Рижов Сергій Миколайович

Одеса, 1999 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Історія людства і, зокрема, первісного суспільства невід'ємно пов'язaне з навколишнім середовищем. Особливу роль навколишнє середовище відігравало на ранніх етапах антропосоціогенезу. Саме в ці часи, коли почалося формування соціальної організації первісного суспільства, довкілля мало значний вплив на соціальний, економічний і духовний розвиток людських угрупувань.

Особливого значення проблема взаємовідносин людського суспільства і довкілля набуває в історичній науці в процесі дослідження тих періодів часу, де писемні джерела відсутні, а етнографічні дані не надають об'єктивної картини минулого. Для створення історичних реконструкцій ранніх періодів первісного суспільства залучаються археологічні, геологічні, палеоботанічні, палеозоологічні, палеоантропологічні джерела.

Виходячи з основних положень сучасної еволюційної теорії біологічного розвитку тваринного світу і людини, як біологічної істоти, головне місце в процесі природного добору відіграє адаптація. На сьогодні, можливо простежити два основні види пристосування - біологічне і культурне.

Ще донедавна проблема людської адаптації до навколишнього середовища розглядалася лише з точки зору біологічної або соматичної адаптації. У післявоєнні роки в гуманітарних науках багатьох країн світу з'явилося визначення культури як надсоматичної або культурної адаптації до навколишнього середовища. Таким чином, загальне поняття культури людського суспільства по відношенню до оточуючого середовища визначається як адаптивна відповідь на зміни в природному оточенні.

За останні два-три десятиріччя в колі досліджень щодо етапів становлення первісного суспільства однією з головних постає проблема виділення біологічного типу Homo sapiens з еволюційної гілки гомінід або перехід від палеоантропів до неантропів. Висвітлення проблеми походження Homo sapiens невідривно пов'язане з дослідженням дуже відомої, так званої, "неандертальської проблеми". Більшість досліджень була сфокусована на хронологічному відрізку часу 70-35 тис., років тому.

На основі багаточисельних різноманітних фактичних (археологічних, палеоантропологічних, палеонтологічних, палеоботанічних та ін.) даних саме в цьому часовому проміжку відбувався культурний і біологічний перехід від палеоантропів до неоантропів. Геологічно цей відрізок часу відповідав холодним кліматичним фазам періоду останнього зледеніння на території Європи.

Менше уваги приділялося попередньому, відмінному за кліматичними умовами від останнього зледеніння, періоду останнього потепління плейстоцену - 135-75 тис., років тому. Цей період характеризується існуванням біологічних видів палеоантропів і в історично-археологічному плані співпадає з мустьєрською епохою і періодом середнього палеоліту. На сучасному етапі дослідження "неандертальської проблеми" на території Центральної Європи з'явилася значна кількість науково-обґрунтованого фактичного матеріалу. Виникла можливість на базі цього матеріалу виділити адаптивні особливості культурного і соціального розвитку ранніх палеоантропів Центральної Європи, коли кліматичні умови були дуже схожі на сучасні.

Актуальність теми. Вивчення адаптивних можливостей ранніх палеоантропів Центральної Європи, які проживали в період останнього потепління, важливе у контексті дослідження еволюції Homo sapiens: воно розширює наші знання про певний етап культурного (у розумінні адаптивної відповіді на зміни в оточенні), а отже - історичного розвитку людства;по-друге, допомагає у пояснені поведінки і стратегії життя Homo sapiens у наступні періоди, а також у вивченні попередніх періодів. Крім того, зважаючи на відкриття у 1974 році українськими дослідниками на території Закарпаття, що за географічним положенням є частиною Центральної Європи, багатошарового поселення Королеве з рештками матеріальної культури палеоантропів і більш давніх предків сучасної людини - архнатропів, дана тема актуальна також з точки зору дослідження і реконструкції історичного минулого Європейського континенту.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Запропонована дисертаційна тема є частинною міжкафедральної (кафедра археології та музеєзнавства, кафедра новітньої історії України) наукової теми історичного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка "Історичний досвід використання навколишнього середовища населенням України".

Мета даної роботи полягає у визначенні основних характерних рис адаптації ранніх палеоантропів до навколишнього середовища Центральної Європи на протязі відносно теплих кліматичних умов існування.

Завдання, що випливають з поставленої мети:

1. з'ясувати закономірності географічних і геоморфологічних умови розташування поселень ранніх палеоантропів;

2. провести порівняльний аналіз фауністичних, ботанічних комплексів;

3. виділити характерні особливості розвитку матеріальної культури поселень ранніх палеоантропів;

4. з'ясувати характерні риси стратегії життя ранніх палеоантропів: причини вибору місць проживання, використання сировинних ресурсів, спеціалізацію в полюванні;

5. простежити прояви духовної культури;

6. з'ясувати характерні риси біологічної адаптації ранніх палеоантропів.

Наукова новизна роботи.

В українській історичній науці недостатньо уваги приділялось вивченню проблем адаптації до навколишнього середовища. Дисертаційне дослідження автора - одна з перших спроб вивчення адаптації в ході найдавніших історичних процесів, які відбувалися на території України і сусідніх територіях Європейського континенту.

Вперше зібрано і подано в узагальненому вигляді джерельну базу поселень ранніх палеоантропів Центрально-європейського регіону періоду останнього потепління. Застосовано новий підхід у розв'язанні проблем історичної реконструкції первісного суспільства, який базується на вивченні адаптації до навколишнього середовища, як на мікро- так і на макрорегіональному рівні. В дисертації вперше в повному обсязі вводяться в науковий обіг авторські матеріали дослідження нового центрально-європейського поселення палеоантропів на території Закарпатської області - Малий Раковець IV.

Джерельну базу дисертаційного дослідження склали опубліковані матеріали розкопок на території Центральної Європи, а також особисті матеріали дослідження поселення Малий Раковець IV на території Українського Закарпаття.

Основну групу джерел, що використовувались при написанні дисертації, склали праці дослідників, які безпосередньо наводять свідчення про матеріальну і духовну культуру ранніх палеоантропів Центральноєвропейського регіону. Це роботи Г. Бозінського, Н. Конарда, М. Стріта (Західна Німеччина), Г. Бен-Бланке, В. Тойпфера, Д. Манія, М. Томи, Т. Вебера (Східна Німеччина), К. Валоха, Я. Фрідріха, І. Свободи, Р. Мусіла (Моравія і Чехія), Е. Влчека, Л. Банеса, Ю. Барти, Л. Камінської (Словакія), Л. Вертеша, М. Габорі, Т. Біро (Угорщина), В.М. Гладиліна, В.І. Ситливого, Л.В. Кулаковської, Ю.Е. Деміденко, В.І. Усіка (Українське Закарпаття).

В процесі реконструкції палеоландшафту в дисертації використовувались наукові праці Ф. Цейнера, К. Бутцера, К. Брунакера, К. Оуклі, В. Загвейна, Т. Колфшотена, М. Печі, Я. Фінка, Г. Кукли, І.Д. Гофштейна, В.П. Гричука, Г.І. Лазукова, П.К. Заморія, Е.Ф. Малєєва, Адаменка О.М.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що здобутий фактичний матеріал, комплексна реконструкція умов існування людини в період останнього потепління плейстоцену на теренах Центральної Європи, здійснена на підставі наукових джерел і особистих досліджень, та наукові висновки є додатковою складовою знань з давньої історії України і Європи. Водночас вони розширюють наукову базу досліджень з проблем первісного суспільства, археології, антропології. Практичним результатом дисертаційної роботи є також започаткування у вітчизняних історичних дослідженнях методології побудови реконструктивних моделей минулого з позицій адаптації суспільства до природного середовища.

Апробація результатів дослідження здійснена шляхом публікацій статей і наукових доповідей. Дисертант приймав участь у міжнародному археологічному польовому семінарі в с. Королеве Закарпатської області (1990 р.), виступав з доповідями на міжнародних конференцій в м. Києві (1991 р.) і м. Шьонінген (ФРН, 1992 р.).

Структура дисертаційного дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку літератури і додатків. Обсяг дисертації: текст - 159 сторінок, список використаної літератури - 13 сторінок (166 найменувань), п'ять додатків (40 с.).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У ВСТУПІ обґрунтовується актуальність та новизна дослідження, визначається його мета та дослідницькі завдання, окреслюються хронологічні рамки, територія та коло використаних джерел, характеризується ступінь розробленності теми.

Перший розділ має назву ``ІСТОРІОГРАФІЯ ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ АДАПТАЦІЇ ТА ПАЛЕОЕКОЛОГІЇ В РАННЬОМУ ПЕРВІСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ''.

Цей розділ структурно поділяється на три підрозділи: ``Поняття адаптації'', ``Проблеми культурної адаптації і особливості розвитку матеріальної культури палеоантропів'', ``Проблеми біологічної адаптації палеоантропів''.

Поняття адаптація, що використовується в сучасній історіографії, зокрема при вивчені давньої історії, в широкому розумінні визначається як пристосування людини до умов існування і лежить в точці перетину між еволюційною і екологічною теоріями.

Спочатку адаптація розглядалася переважно як біологічне або соматичне пристосування до навколишнього середовища. Наступним кроком в розумінні поняття адаптації виступає вже не біологічна (не генетична) адаптація, а більш могутній вид адаптації - "передана поведінка". Передача адаптивної поведінки відбувається за допомогою процесу навчання. Свого апогею адаптаційна поведінка набула саме у сучасного Homo sapiens. Конкретно така поведінка відображається в створенні матеріальній культури або в новому виді адаптації - культурна адаптація.

Одним з перших вчених, який підтримав, а також розробив поняття культурної адаптації, був Леслі Увайт. Саме йому належить визначення, що культура - це екстрасоматична адаптація людини до навколишнього середовища (White, 1959).

Проблеми культурної і біологічної адаптації в ранньому первісному суспільстві розглядаються на фоні екології поселень і за допомогою вивчення матеріальної і духовної культури пізнього плейстоцену.

Вивчення відносин природи і людини в радянській історіографії раннього первісного суспільства займало провідне місце. Дискусії коїлись навколо ролі або впливу соціального фактору на природне середовище і навпаки (Городцов, 1923, Замятнин, 1951, Поршнев, 1955, Рогачев, 1957, Ефименко, 1958, Борисковский, 1974, Гладилин, 1974). У вивченні давніх суспільств у повоєнні роки з'являється поняття палеоекологія, яке сформувалося в палеонтології як один з її підрозділів. Головною метою палеоекології є вивчення взаємовідносин між живими організмами геологічного минулого і оточуючим середовищем. На сучасному етапі поняття палеоекології використовується для з'ясування способу та умов життя викопних біологічних решток, а також для реконструкцій екосистем геологічного минулого.

Важливими для розуміння поведінки гомінід, які проживали у плейстоценовому періоді є проблеми геологічної хронології. На основі вивчення геологічних і геоморфологічних умов розташування поселень, фауністичних і ботанічних залишок, а також матеріальної культури розробляються екологічні моделі розселення і проживання давньої людини на Європейському континенті (Mellars, 1969, 1976, 1989, Bord, Thibault, 1977, Binford L. Binford S., 1966, Binford L., 1976, 1980, Gamble, 1979, 1986 1987, Dennell, 1983, Clark, 1989, Clark, Lindly, 1991, Rolland, Dibble, 1990, Roebroeks, Conard, Kolfschoten, 1992).

У сучасній антропологічній літературі проблеми біологічної адаптації палеоантропів до навколишнього середовища розглядаються завдяки дослідженням палеоантропологічного матеріалу. Більша частина європейських пізньоплейстоценових гомінід класифікується як будь-який архаїчний Homo sapiens, до якого належать: H sapiens neanderthalensis, H sapiens sapiens.

Головні морфологічні риси європейського неандертальського типу були придбані в період ріс-вюрмського інтергляціалу. За підрахунками антропологів генетичний шлях від неандертальського черепу до черепу Homo sapiens складає відстань в 5 тис. поколінь. Враховуючи, що людина того часу в середньому проживала 20-25 років, цей шлях займав відстань в 100-125 тис. років. Це вказує на неможливість анатомічного переходу від неандертальців до Homo Sapiens за часів останнього гляціалу (Heim, 1988). Якщо підрахунки антропологів-анатомів вірні, то час появи Homo Sapiens на Європейському континенті пов'язаний з періодом кінця передостаннього (рісського) гляціалу і періодом останнього міжльодовиків'я (ріс-вюрм). Саме на межі останнього інтергляціалу ріс-вюрм та на початку вюрмського зледеніння відбулося остаточне формування анатомічної будови неандертальського виду. Східні зразки неандертальців мають близькі морфологічні риси з європейськими викопними рештками періоду інтергляціалу ріс-вюрму (Condemi, 1988).

Вивчення антропологічних решток пізнього плейстоцену Європи говорить про неможливість появи Homo sapiens sapiens з анатомічної форми Homo erectus presapiens без подолання проміжних етапів у фізичній будові. Африканські риси палеоантропів Європи поступово зникають в період кінця передостаннього зледеніння або останнього міжльодовиків'я. Як зауважує французький антрополог Ж. Гейм, можливо саме в період останнього міжльодовиків'я (стабільні кліматичні умови, порівняно з попереднім і наступними похолоданнями) на території Європи були сформовані основні морфотипи палеоантропів, які мали специфічні морфологічні риси в залежності від географічного розташування.

Таким чином, з біологічної точки зору, Європейський Homo Sapiens виріс з Homo erectus presapiens, який перейшов в поліморфну форму Homo presapiens. Цю стадію змінила морфологічна форма Homo presapiens neandertalensis, з одного боку, і Homo presapiens sapiens - з іншого, з них був сформований анатомічний тип Homo sapiens fossilis періоду пізнього палеоліту (Heim, 1988).

Вивчення проблеми походження сучасного фізичного типу людини розглядаються на фоні палеоантропологічних знахідок, які зустрічаються на Європейському континенті. Так сталося, що більшість знахідок пізньоплейстоценового періоду походило з Західної Європи (Франція, Іспанія, Бельгія, Італія). Тому всі гіпотези генезису та формування ґрунтувалися на західноєвропейському антропологічному матеріалі. Набагато менше уваги було сфокусовано на антропологічних рештках гомінід Центральної і Східної Європ, незважаючи на те, що частина з них була відкрита ще наприкінці XIX-го - на початку XX-го століття (Smith, 1982).

Безпосередньо палеоантропологічні рештки центрально-європейських палеоантропів вивчалися антропологами А. Грдлічкою, Я. Ялінеком, Бем-Бланке, Е. Влчеком (Hrdlicka, 1927, Behm-Blanke, 1958, Jlinek, 1969, Vlcek, 1958, 1969, 1994).

У другому розділі - ``ДЖЕРЕЛА ДЛЯ ВІДТВОРЕННЯ КУЛЬТУРНОЇ АДАПТАЦІЇ РАННІХ ПАЛЕОАНТРОПІВ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ЄВРОПИ'' - розглядаються археологічні джерела ранніх палеоантропів. Виходячи з обсягу дисертаційної роботи, до розгляду були залучені найбільш вивчені пам'ятки останнього інтергляціалу. Переважна частина з них, за орографічним розташуванням, відноситься до середньої смуги Центральної Європи. Нажаль, через досі існуючі складнощі, пов'язані з абсолютним датуванням цих поселень, не вдалося поділити ці пам'ятки за окремими хронологічними відрізками часу в межах останнього інтергляціалу.

На території Центральної Європи найбільша частина знайдених поселень палеоантропів останнього міжльодовиків'я пов'язана з теперішніми територіями Східної Німеччини (Таубах, Ерінгсдорф, Ноймарк-Норд, Рабутц, Лерінген), Чехії (Кульна, Бечов, Шведув Стул, Пшедмості II) Словакії (Гановце, Горка-Ондрей), Угорщини (Тата). Більшість цих пам'яток розташована у травертинових і озерних геологічних відкладах. Інша частина поселень, пов'язана переважно з лесовими геологічними нашаруваннями, знайдена на території Західної Німеччини (Рейнська область - Валертайм, Тончесберг, Плайдтер-Гумеріх, Рейндален), і Закарпатської області України (Королево I, Малий Раковець IV). Палеоантропологічні залишки палеоантропів останнього інтергляціалу на території Центральної Європи походять з місцезнаходжень Ерінгсдорф, Таубах, Шведув Стул, Гановце.

У розділі третьому - ``ЕКОЛОГІЯ ПОСЕЛЕНЬ І РІЗНОВИДИ АДАПТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ РАННІХ ПАЛЕОАНТРОПІВ ЦЕНТРАЛЬНОЇ ЄВРОПИ'' - проводиться аналіз джерел і виділяються основні риси культурної і біологічної адаптації ранніх палеоантропів Центральної Європи.

Вивчення географічних, кліматичних і геологічних умов існування поселень ранніх палеоантропів Центральної Європи показало, що більшість поселень останнього міжльодовиків'я існувала на відкритих степових і лісостепових просторах з наявністю широколистого лісу, переважно з дубу та грабу. Серед рослинності час від часу траплялися плющ і гостролистий падуб. В берегових долинах зростала біла ялиця. Рівень моря наближався до рівня початку голоценового (сучасного) періоду. Океанічний клімат був поширений на більшості території Центральної Європи. Взагалі клімат був подібний до теперішнього, а можливо тепліший. На відміну від попереднього та від сучасного потепління в ті часи проходило більш стрімке зростання температури.

Дослідження поселень ранніх палеоантропів показало, що в період останнього інтергляціалу і на початку останнього гляціалу на території Центральної Європи існували вузькі проходи - Моравські ворота, Напажедлські ворота, Вижковські ворота, Хустські ворота, - які з'єднували основні рівнини Центральної Європи. Через такі ділянки проходили міграційні шляхи тварин разом з мисливцями, а також через них транспортувалася сировина.

Вивчення особливостей вибору місцезнаходжень ранніми палеоантропами говорить про наявність двох груп пам'яток:

- поселення в районах колишньої вулканічної діяльності (Тончесберг, Плайдтер-Гумеріх, Королеве, Малий Раковець);

- поселення поблизу виходів мінеральних джерел (Ерінгсдорф, Таубах, Гановце, Горка-Ондрей, Тата, Шведув стул, Пшедмості II).

Викопні фауністичні рештки з поселень ранніх палеоантропів Центральної Європи вказують на їх певний географічний розподіл: на лесових пам'ятках Центральної Європи найчастіше трапляються дикий кінь та лань.

Протягом останнього міжльодовиків'я і на початку останнього зледеніння переважна більшість цієї фауни зустрічається на поселеннях Рейнської області (Тончесберг, Плайдтер-Гумеріх, Валертайм). На основі цих даних можна говорити, що на протязі останнього інтергляціалу і початку останнього гляціалу в західній частині Центральної Європи на степових і частково лісо-степових просторах переважаючими різновидами, доступними для полювання, були дикий кінь та лань. Лесові поселення Східної Німеччини свідчать про розповсюдження на цій території в період останнього інтергляціалу давнього слона, зубра, степового і лісового носорога, бізона, гігантського оленя а також лані.

Для травертинових поселень ранніх палеоантропів Центральної Європи періоду останнього інтергляціалу притаманні характерні риси, які проявляються у відмінності (від інших місцезнаходжень) природного середовища та поведінці їх мешканців. Найчастіше в нашаруваннях цих місцезнаходжень трапляються крупні ссавці, які проживали в лісо-степовій зоні - носорог, зубр, слон;рідше - благородний олень, лось, кінь, кабан. Взагалі травертиновим і печерним місцезнаходженням ранніх палеоантропів Центральної Європи притаманний більш широкий діапазон і різноманітність фауни та флори, ніж на аналогічних лесових поселеннях цього періоду.

Печерні місцеперебування палеоантропів Центральної Європи містять найбільш широкий діапазон фауністичних і ботанічних решток. Серед фауністичних решток частіше зустрічаються холодолюбна фауна - мамонт, шерстистий носорог, печерний ведмідь, печерна гієна. Не зважаючи на те, що мамонт і шерстистий носорог представлені в невеликій кількості, вони присутні в більшості печерних притулків. В печері Кульна в 11 шарі переважають рештки коня, лося, благородного оленя. Викопні рештки різновидів відкритого трав'яного ландшафту переважають в печері Тата, але при цьому зустрічається печерний лев, печерна гієна. Таким чином, мешканці печер мали змогу полювати не тільки на копитних тварин, а й на холодолюбну фауну, але при цьому кам'яний інвентар більшості печер, як і на травертинових місцезнаходженнях, відповідав мікролітичним індустріям.

Найбільш поширеною сировиною в цей період виступає кварц, кварцит. Проте на поселеннях Східної Німеччини переважає сировина з моренної кремінної гальки. На місцезнаходженнях ранніх палеоантропів Українського Закарпаття переважають вулканічні породи - андезит, обсидіан.

Характерні риси адаптивної поведінки палеоантропів останнього інтергляціалу простежуються у транспортуванні сировини і знарядь праці на великі відстані (Рейнська область).

Аналіз фауністичних комплексів місцезнаходжень на території Центральної Європи свідчить про наявність спеціалізації в полюванні. Так, на території Рейнської області в період останнього інтергляціалу і на початку останнього гляціалу існувало спеціалізоване полювання на коня і бика (Валертайм II (шар D), Тончесберг, Плайдтер-Гумеріх), а також селективне полювання на бізона та носорога і коня (Валертайм I). На поселенні Ноймарк-Норд проводилося спеціалізоване полювання на лань.

Яскраве свідчення про полювання на слона дають залишки від місцеполювання Лерінген. Тут разом з рештками вбитого слона зберігся дерев'яний (тисовий) спис. Наявність цього спису свідчить про достатньо активну життєдіяльну позицію ранніх палеоантропів в процесі пристосування до навколишнього середовища.

Наявність певних соціальних компонентів в угрупуваннях ранніх палеоантропів і їх розумної поведінки в процесі полювання підтверджують факти відокремлення і селективного транспортування здобичі на місце проживання на поселеннях Тончесберг (шар 2В) та Ноймарк-Норд.

Характерні риси культурної адаптації простежуються у різноманітності розподілу кам'яних індустрій.

На території Центральної Європи простежуються певні характерні культурні варіанти:

- найбільш поширений варіант - мікролітичні індустрії, більшість яких відноситься до таубахських. Вони існували на території Східної Німеччини (Таубах, Рабутц), Моравії (Кульна -11 шар, Пшедмості II) Словакії (Гановце, Ондрей-Горка), Угорщини (Тата). Для цих індустрій притаманні характерні риси геолого-геоморфологічного розташування. Більшість з них пов'язані з травертиновими відкладами і виходам мінеральних джерел;

- на території Рейнської області в період останнього інтергляціалу виділяється група пам'яток (Тончесберг - шар 2В;Рейндален - В1;Валертайм - шар D), яким притаманні ознаки пізньопалеолітичних індустрій - знаряддя праці на пластинах з притупленим краєм. На поселенні Плайдтер-Гумеріх проявляються елементи пізнього мікоку;

- територія Закарпаття надає свідчення про існування в період останнього інтергляціалу і на початку гляціалу двох варіантів кам'яних індустрій - мустьє звичайне з використанням левалуазької техніки обробки (Королеве I - шари IVa, IV, III, IIв;Малий Раковець IV - шар II) та двобічне мустьє (мікок - шар IIа).

На думку автора, матеріали поселень ранніх палеоантропів Центральної Європи, поки що не дають можливості простежити зв'язок кам'яних індустрій з фауністичними рештками. Скоріш за все, розмаїття кам'яних зібрань не залежала від спеціалізації в полюванні на певні види тварин.

Автор вважає, що на території Центральної Європи в період останнього інтергляціалу на розмаїття кам'яних виробів впливали такі фактори: соціальний, географічний, сировинний.

Вивчення центральноєвропейських матеріалів свідчить про зв'язок між розташуванням виходів мінеральних джерел і мікролітичними кам'яними індустріями.

Окремі риси духовної культури ранніх палеоантропів Центральної Європи виявлені на місцезнаходженнях Таубах, Кульна (11 шар), Тата, Ноймарк-Норд, Пшедмості II. Багаточисельні залишки рогів благородного оленя на поселеннях Тончесберг та Плайдтер-Гумеріх з одного боку, можуть вказувати на збільшення цих видів тварин в більш північних районах Центральної Європи, з іншого боку, це могло бути пов'язано з певними культурно-символічними ознаками ранніх палеоантропів північно-західних районів Центральної Європи.

Печерні перебування ранніх палеоантропів вказують на використання в період останнього інтергляціалу природних притулків та, можливо, жител. Деякі елементи житлових споруд ідентифіковані на поселенні Рейндален в Рейнській області. Місцезнаходження Пшедмості II мало природний захист у вигляді вапнякової скелі Градіско.

На більшості поселень ранніх палеоантропів фіксуються вогнища. Це свідчить про широке використання вогню в період останнього інтергляціалу як в печерних притулках, так і на поселеннях просто неба.

Питання біологічної адаптації ранніх палеоантропів Центральної Європи потребує подальшого вивчення. За сучасними поглядами (Vlcek, 1994) в період останнього інтергляціалу на території Центральної Європи існували дві морфологічні групи палеоантропів - пренеадертальці, або неандерталоїди (Таубах, Гановце, Шведув Стул, Шубаюк), які мають аналоги на Близькому Сході, а також ранні архаїчні сапієнси Ерінгсдорфу. Можливо, пренеандертальці генетично пов'язані з Ерінгсдорфськими ранніми сапієнтними формами. Типові форми західноєвропейського неандертальця на території Центральної Європи не зустрічаються.

Таким чином, на сучасному етапі досліджень визначені характерні риси культурної і біологічної адаптації ранніх палеоантропів Центральної Європи. Ці риси вказують на складні взаємовідносини між природним середовищем і соціальними групами первісних колективів.

В цей історичний період природне середовище мало значний вплив на поведінку ранніх палеоантропів, але завдяки наявності культурної (екстрасоматичної) адаптації палеоантропи розселяються практично на більшості території Центральної Європи, вільній від льодовикового покриву. Можна стверджувати, що вже за часи останнього потепління плейстоценового періоду у ранніх палеоантропів Центральної Європи виявляються характерні риси культурної і біологічної адаптації Homo sapiens. Перш за все, вони виявляються у виборі місця проживання, у спеціалізації полювання на тварин, у використанні сировинних ресурсів та в окремих проявах матеріальної і духовної культури.

археологічний історичний палеоантроп

ВИСНОВКИ

Тут узагальнюються результати дослідження. Підсумковим результатом досліджень, проведених в рамках дисертаційної роботи відповідно до поставлених в ній цілей і завдань, є визначення характерних риси культурної і біологічної адаптації до природного середовища ранніх палеоантропів різних географічних регіонів Центральної Європи.

ОСНОВНІ ПУБЛІКАЦІЇ

1. The late middle palaeolithic of Malyj Rakovets IV in Transcarpathia // Archaologisches Korrespondenzblatt 22. Mainz: Verlag des RЪmisch - Germanischen Zentralmuseums. - 1992. - P. 301-314. (у співавторстві з Ситливим В.І.).

2. Работы у скалы Ак-Кая // Археологические исследования - Симферополь: Таврия. - 1994. С. 146-150 (у співавторстві з Колосовим Ю.Г., Кухарчуком Ю.В.).

3. Гордашовка - ориньякоидный палеолит на Горном Тикиче // Археологический альманах. 4. - Донецк. - 1994. - С. 217-226 (у співавторстві з Гладких М.І., Суховим М.О.).

4. Новий варіант пізньопалеолітичної культури на Черкащині // Археологічні дослідження на Черкащині. - Черкаси: Сіяч. - 1995. - С. 16-24 (у співавторстві з Гладких М.І., Суховим М.О.).

5. Исследования в Красной Балке // Археологические исследования в Крыму. - Симферополь. - 1997. С. 143-150 (у співавторстві з Колосовим Ю.Г., Кухарчуком Ю.В.).

6. Кварцевые орудия позднепалеолитического поселения Гордашовка 1 // Археология и этнография Восточной Европы. Материалы исследования. - Одесса. - 1997. - С. 57-68 (у співавторстві з Гладких М.І., Суховим М.О.).

7. Мустьєрська обсидіанова стоянка М. Раковець IV на Закарпатті // Археологія. №4. 1998 р., С. 99-114.

8. Некоторые аспекты обработки камня на мустьерской стоянке М. Раковец IV в Закарпаттьє // Vita Antiqua. - 1999. - №1 - С. 3-15.

9. Адаптація і навколишнє середовище в первісному суспільстві // Вісник Київського університету - 1999. - №40. - у друку.

Размещено на Allbest.ru