Сармати Північного Причорномор’я. Хронологія, періодизація та етно-політична історія

Варіант А - з короткою обоймою. Довжина обойми у виробів цього варіанту складає не більш як 1/4 довжини наконечника. Характерні для початкової фази.

Варіант Б - з довгою обоймою, що складає більш ніж половину довжини наконечника. Обойми прямокутні або дещо звужені до кінця. Наконечник, на відміну від варіанту А, закріплений не впритул до обойми шарніром, а підвішений на вузькій петельці. Побутували на фінальній фазі.

Застібки - ”бігуді” з бронзи та срібла іноді трапляються в пізньосарматських похованнях Молдови та Буджаку. Вони складаються з двох платівок, зігнутих у напівциліндр та вставлених одна в одну. Верхній кінець виробу скріплений кільцем, що з'єднує обидві половини, в нижні кінці їх вставлені або кільця, або ланцюжки з трьох - чотирьох ланок. Ці застібки специфічні для пізньосарматської культури Північно-Західного Причорномор'я другої половини 2 - середини 3 ст.н.е.

Вироби в поліхромному стилі (вуздечкова та поясна гарнітура, особисті прикраси). Поєднує їх виконання в різних варіантах поліхромного стилю пізньоримського часу - “сердоліковому” і клуазонне.

“Сердоліковий” стиль. Ця певною мірою умовна назва визначає своєрідний і типологічно сталий ювелірний декор. Як правило, основу виробу складала бронзова платівка, лицьовий бік якої плакувався золоченою срібною. Важливою особливістю стилю є нанесення на бронзову основу рельєфного орнаменту, який потім відбивається на плакуванні. Центр композиції займають один або кілька пласких сердолікових кабошонів квадратної, овальної або краплиноподібної форми.

В цьому стилі прикрашені кінське вбрання з к.5 могильника Чауш, поясні платівки, наконечники ременів та навершя меча з к.9 могильника Градешка, сережки з к.26 цього ж могильника. Час побутування “сердолікового” стилю у сарматів слід визначити як кінець 3 - першу половину 4 ст.н.е.

Стиль клуазонне. Цей стиль, що інакше зветься перегородчастою інкрустацією, поширюється в 5 ст.н.е. Однак вироби, прикрашені в стилі клуазонне, репрезентовані й в догунський час. Він характеризується покриттям поверхні поспіль інкрустацією кольоровою емаллю або пласко відшліфованими камінцями, які вміщені в утворені перегородками гнізда різних геометричних форм, поєднаних в орнаментальні композиції.

Вироби цього стилю репрезентовані прикрасами вузди з к.14 біля Казаклії, фібулою з могильника Фрікацей та щитком пряжки з могильника Кубей. Вироби в стилі клуазонне в сарматських пам'ятках Північного Причорномор'я правлять за хронологічні індикатори другої половини 4 ст.н.е.

Металевий посуд. Металеві посудини нечисленні. Серед них бронзові глек типу Blechkanne з могильника Котловина, казанок Дебелт на залізній ручці з могильника Шевченко і сітула з Градешки, 9/1.

Виходячи з його стану, глек з Котловини використовувався дуже довго і є класичним прикладом “запізнювання” імпортів в сарматських могилах. Його ручку втрачено, і замість неї прироблено грубу залізну, з бандажем навколо горла. Могильник датується початковою фазою періоду.

Бронзовий казанок з залізною ручкою з могильника Шевченко має хороші аналогії в пізньосарматських похованнях Азіатської Сарматії кінця 2 першої половини 3 ст.н.е.

В к.9 кінця 3 ст.н.е. могильника Градешка було знайдено бронзову сітулу пізнього варіанту типу Хеммор.

Скляний посуд. Це склянки, фіали, келихи, глек і тарілі, а також туалетні посудини - флакон, бальзамарії та арібал.

Склянки нечисленні (2 екз.) і знайдені в похованнях початкової фази.

Фіали двох різновидів. Заокруглена посудина з Семенівки (3/1) відноситься до так званих “ваз кьольнського типу”, що були продукцією рейнських майстерень перших століть н.е. Рейнською ж продукцією слід визнати уламки складно декорованої фіали другого різновиду (Чауш, 5/1).

Келихи репрезентовані відносно добре (8 екз.). Три однотипних посудини напівсферичної форми на кільцевому піддоні походять з поховань початкової фази. Келих подібної форми з поховання фінальної фази (Градешка, 26/1) без піддону, під вінцями і по верхній частині корпусу врізні лінії. Конічні келихи з Шаболата і Дмухайлівки пізніші. Вони належать численному класу пізньо-римського скла, добре репрезентованому в черняхівських та центрально-європейських старожитностях кінця 3 - початку 5 ст.н.е.

Єдиний глек (Первомайськ) з зеленого скла має квадратний високий тулуб та коротке циліндричне горло. За К.Айсингс це форма 51b, поширена в Італії та західних провінціях з часу Флавіїв по 2 ст.н.е.

Туалетні посудини репрезентовані бальзамаріями (Приморське, Маяки, 3/6), арібалом (Бокани, п.10) і флаконом (Первомайськ). Всі зразки відносяться до початкової фази.

Амфори та їх фрагменти досить поширені в пізньосарматських пам'ятках (18 пунктів). Вони знайдені в похованнях, насипах курганів та курганних ровах.

В пам'ятках початкової фази найчастіші світлоглиняні вузькогорлі амфори типу С за Д.Б.Шеловим або “неапольські”. Цей тип датується 2 ст.н.е. Дещо пізніші - першої половини 3 ст.н.е. амфори типу Д з Урсоаї, 4/1 та Оланешт, 16/1.

В пам'ятках фінальної фази переважають амфори пізніх типів - “танаіські” та “інкерманські”. Перші датувались Д.Б.Шеловим першою половиною 3 ст.н.е., однак нещодавні знахідки показали, що випуск амфор цього типу не припинився після погрому міста (який зараз датується 60-ми рр. 3 ст.н.е.). “Інкерманські” амфори датуються кінцем 3 - 4 ст.н.е.

Розділ 5. Нарис етно-політичної історії сарматів Північного Причорномор'я.

Загальна ситуація в регіоні на рубежі 3 - 2 ст. до н.е. Загальна криза античного світу після розкладу держави Олександра Македонського відбилася й на причорноморських полісах. Після відчутного економічного підйому наприкінці 4 - в першій половині 3 ст. до н.е. Ольвійська держава вступає в смугу кризи. В середині 3 ст. до н.е. уривається життя на більшості сільських поселень хори. Наприкінці 3 - на початку 2 ст. до н.е. зазнають зовнішніх ударів і також потрапляють в смугу кризи Ніконій та Тіра. З середини 3 ст. до н.е. ця ж доля спіткала Херсонес та Боспорське царство. Крайній північно-східний форпост античного світу Танаіс наприкінці 3 - на початку 2 ст. до н. е. обводиться новими мурами й вежами, реагуючи на якусь небезпеку (скоріш за все, сарматську). Таким чином, огляд історії античних центрів Північного Причорномор'я демонструє кризові явища в них на рубежі 3 - 2 ст. до н.е.

На півночі регіону в лісостеповому Подніпров'ї в цей час мешкали племена зарубинецької культури, в пониззях Дніпра та в Криму формувалася пізньоскіфська культурна спільнота. Таким було етно-політичне тло напередодні сарматської доби.

Деякі зауваження до реконструкції етнічної історії сарматів. Проблема ототожнення археологічних пам'яток сарматів з певними племенами або племінними об'єднаннями - одна з найскладніших. Її рішення ускладнюється низкою обставин. По-перше, досі не з'ясовано, що саме значать етнікони, передані античними авторами - назви конкретних племен чи великих племінних угруповань, названих за ім'ям племені-гегемона. Більшість вчених вбачає в аорсах, язигах, роксоланах, аланах "наиболее крупные ираноязычные племена или политические союзы племен...", які "...включали, конечно, и другие мелкие родо-племенные подразделения кочевников, не отмеченные письменными источниками" (К.Ф.Смірнов).

Етнічна атрибуція археологічних пам'яток ускладнюється й тим, що на великій території матеріальна культура сарматів досить одноманітна. Археологи намагаються розчленувати ці, загалом єдині, матеріали, виділяючи якісь локальні відміни (головним чином, на основі поховального обряду), які можна було б співвіднести з окремими племенами, згаданими в письмових джерелах. Деякі результати дає також відслідкування інновацій, які є етнографічними покажчиками.

Ранньосарматський період. Письмові джерела, які залучаються як докази тієї або іншої дати проникнення сарматів до Північного Причорномор'я, не завжди досить певні. За однією з гіпотез, топонім "Сарматія" вперше з'явився в труді Геракліда Понтійського (380 - 310 рр. до н.е.), який не зберігся. Посилання на нього є у Антігона Карістського (3 ст. до н.е.), який, в свою чергу, посилається на Каллімаха (310 - 235 рр. до н.е.). Д.О.Мачинський, будучи прихильником пріоритету Геракліда у встановленні існування Сарматії вже наприкінці 4 ст. до н.е., звертає увагу, що пізніше, повторюючи дані Геракліда, Ісігон Нікейський та Сотіон змінюють слово "Сарматія" на "земля савроматів" за іонійською письмовою традицією.

Однак таке міркування ще не є твердим доказом того, що в оригіналі (у Геракліда) був вжитий термін "Сарматія". Сам Д.О.Мачинський вважає, що цей топонім міг ввести й Антігон, оскільки першоджерело не збереглося. Вся ця невпевненість не дозволяє, на мій погляд, вважати труд Геракліда надійним свідченням існування Сарматії в 4 ст. до н.е.

Доказом мешкання сарматів вже в 4 ст. до н.е. в Європі (тобто, на захід від Дону) вважаються дані Євдокса Книдського і Псевдо-Скілака. Перший (біля 370 - 365 рр. до н.е.) локалізує поблизу Танаіса якихось сірматів. В періплі Псевдо-Скілака (біля 338 р. до н.е.) йдеться: "За скіфами сірмати народ і річка Танаіс, що є межою Європи і Азії". У порядку переліку дослідники вбачають доказ мешкання сірматів саме на правому березі Дону. Боюся, що це - перенапруження джерела, адже й вказівку Євдокса ("поблизу") можна при бажанні поширити на обидва береги. Нарешті, головне: в обох джерелах йдеться не про сарматів, а про сірматів. Тривалі дослідження цього питання встановили, що етнікон syrmatae слід пов'язувати з однією з груп пізніх савроматів. Мешкання останніх по обидва береги Танаіса ни в кого не викликає заперечень, але ніяк не датує появу західніше Дону

Вважається, що одним з найраніших письмових свідчень про мешкання сарматів в Північному Причорномор'ї є легенда про Амагу, переказана автором 1 ст.н.е. Полієном. Вона, за М.І.Ростовцевим, сходить до історичних реалій, відбитих в праці Філарха, який змальовував події 272 - 220 рр. до н.е. При визначенні її дати і походження М.І.Ростовцев виходив з свого датування часу проникнення сарматів до Скіфії, тому міркування про дату подій легенди утворюють логічне коло. Коли бути неупередженим, то слід визнати, що дата подій, пов'язаних з діяльністю Амаги, впевнено не встановлюється.

Важливим свідоцтвом існування Європейської Сарматії немов би вже на початку 2 ст. до н.е. вважається мирна угода 180 - 179 рр. до н.е., що її уклали Фарнак Понтійський та царі Пергамський і Віфінський, де згадується "... з числа європейських володарів Гатал, царь сарматський...". Пошуки володінь Гатала в Північному Причорномор'ї завжди були зумовлені уявами дослідників про Танаіс як межу Європи та Азії для античних авторів. Нині вважається доведеним, що володіння Гатала розташовувались в Прикубанні (С.В.Полін, І.І. Марченко).

Одним з доказів ранньої дати проникнення сарматів не тільки в степи між Доном та Дніпром, але й на Правобережжя є, на думку П.Й.Каришковського, К.Ф.Смірнова та Д.О.Мачинського, ольвійський декрет на честь Протогена (кінець 3 - початок 2 ст. до н.е.).

Згадані в декреті сайї, на думку деяких дослідників (Ф.Браун, Я.Харматта, Ф.Слюсаренко, К.Ф.Смірнов, П.Й.Каришковський), були сарматами ("царські сармати"). Це не виключено. Але ствердження К.Ф.Смірнова про декрет як про джерело, що фіксує мешкання сарматів поблизу Ольвії, не підтверджується археологічно. Можливо, ліквідувати цю суперечність допоможе висловлене свого часу припущення (О.В.Симоненко, Б.І.Лобай), що сайї Сайтафарна - це сармати, але мешканці донських або прикубанських степів, які здійснювали наїзди на Ольвію. Не наполягаючи остаточно на сарматську належність сайїв Сайтафарна, пропоную замість ствердження "сайї були сарматами" обмежитись припущенням "сайї могли бути сарматами".

Вважається, що Діодором Сіцилійським в "Історичній бібліотеці" змальований факт завоювання Скіфії сарматами. Однак Діодор писав свій труд в 1 ст. до н.е. та ніяк не датував події "завоювання", про які повідомив. 2 ст. до н.е., яким їх звичайно датують, було запропоноване на підставі тих небагатьох сарматських пам'яток Північного Причорномор'я, які відносяться до цього часу (знов логічне коло!). Крім того, в труді Діодора йдеться про савроматів, а не сарматів. Контекст уривку говорить про те, що змальовані Діодором події якщо й відбувалися, то за доби скіфської архаїки, в 6-5 ст. до н.е.

Першим епіграфічним джерелом, що достовірно атестує сарматів на цій території, слід вважати херсонеський декрет на честь Діофанта. Як союзники скіфського царя Палака в скіфо-херсонеській війні 112-110 рр. до н.е. в декреті названі ревксінали. "Географія" Страбона (з 31 р. до н.е. по 24 р.н.е.) разом з декретом на честь Діофанта має вважатися першим за часом достовірним письмовим джерелом, що локалізує сарматів в Північному Причорномор'ї. Страбон вказує на територію мешкання роксолан ("в болотах біля Меотіди"). Він же окреслює рубежі роксоланських земель: "рівнини між Танаісом і Борисфеном". Це - перша за часом згадка роксолан в античних джерелах.

Ідентифікуючи певні археологічні пам'ятки сарматів з роксоланами, слід звернутися перш за все до тих з них, які територіально та хронологічно співпадають з повідомленнями джерел. На землях "між Танаісом і Борисфеном" ними є впускні поховання 2 - 1 ст. до н.е., орієнтовані в північному секторі.

Серед мешканців Північного Причорномор'я в ранньосарматський час Страбон та Аппіан називають язигів. Можливо, з ними слід ототожнювати поховання 2 - 1 ст. до н.е., орієнтовані в південному секторі. Принаймні, саме так орієнтовані численні поховання язигів Угорщини 1 - 4 ст.н.е., що були нащадками переселенців з Північного Причорномор'я.

Політичні реалії ранньосарматського часу майже не відбиті в письмових джерелах. Якщо визнати історичною особою царицю Амагу, то можна констатувати певні зіткнення із скіфами в цей період. Ще один факт ранньосарматської історії - союз роксолан Тасія із скіфами Палака. Аналізуючи події 1 ст. до н.е., неможна обминути Мітридатові війни. Перша з них почалася 89 р. В ній на боці Понтійської держави взяли участь й причорноморські варварські племена. Аппіан серед військ Архелая, полководця Мітридата, 86 р. називає скіфів. Якщо тут не йдеться про виключно пізньоскіфскі контингенти, то, скоріш за все, про сарматські (античні автори часто ототожнювали тих та інших). Участь причорноморських сарматів в третій Мітридатовій війні (74 - 63 рр. до н.е.) відзначив Аппіан: "приєдналися до нього (Мітридата - О.С.) ...з савроматів так звані царські язиги...".

Роксолани (якщо визнати запропоновану ідентифікацію з ними північно-орієнтованих поховань) займали центральну та південну частини лівобережного степу. Виходячи з топографії південноорієнтованих пам'яток, язиги жили на північ та схід від роксоланських кочівок. В 1 ст. до н.е. сармати були найближчими сусідами пізньоскіфських городищ Нижнього Дніпра. Тоді ж вони почали нападати на зарубинецькі городища Середньої Наддніпрянщини. Деякі знахідки в могилах півдня (Аккермень-І, 11/13, Львово, 1/1) не виключають того, що в них були поховані зарубинецькі жінки - бранки. Однак базовою територією кочівок залишалися причорноморські степи. Лише наприкінці останнього століття до н.е. (в цьому випадку - явно після розкладу гетського об'єднання Буребісти) сармати одержали можливість безпечно пересуватися по Правобережжю. Пам'яток цього часу тут мало - Кут, Львово, Тимофіївка, Холмське, п.4. Скоріш за все, далекі рейди на Дунай (наприклад, 16 р. до н.е.) здійснювалися з лівобережних територій.

27 р. до н.е. була утворена нова римська провінція Мьозія. Як постійну загрозу мьозійському лімесу, відмічає на початку 1 ст.н.е. язигів засланий в цей час до Том Овідій. Його "сармати" та "язиги" з'являються і загрожують "селянам" завжди з-за Дунаю. Це підкреслює й Страбон на початку н.е.: "Бо ж і нині ці народи (сармати - О.С.) ...живуть поряд з фракійцями, головним чином по той бік Істру, але почасти й по сей бік". Однак з середини 1 ст.н.е. язиги атестуються Тацитом і Плінієм Старшим вже на Угорський рівнині, поблизу кордонів Паннонії. Відтоді даних про мешкання язигів в Північному Причорномор'ї античні джерела не містять.

Ранньосарматський період в Північному Причорномор'ї започаткував створення Європейської Сарматії. Аналіз археологічних пам'яток ранніх сарматів регіону показав безпідставність спроб віднести час проникнення сарматів на цю територію до 4 - 3 ст. до н.е. В межиріччі Дону та Дніпра немає жодного сарматського комплексу, який міг би впевнено датуватися часом раніше 2 ст. до н.е.

Середньосарматський період. В першій половині 1 ст.н.е. в Північному Причорномор'ї відбулися бурхливі історичні події, що безпосередньо стосувалися мешкавших тут сарматських племен. Археологічні пам'ятки цього часу майже не відрізняються від попередніх. В поховальному обряді продовжують домінувати впускні поховання в підпрямокутних ямах з орієнтацією в північному секторі, дещо менший відсоток складають орієнтовані в південному. Розповсюдження пам'яток на захід від Дніпра (Калантаєво, Острівець, Старі Дубоссари, Безени) окреслює напрямок розселення язигів та роксолан.

Виходячи з даних античних авторів та археологічних матеріалів, вже в першій половині 1 ст.н.е. сармати розширюють територію своїх кочівок до Нижнього Дунаю. Втім, з середини 1 ст.н.е. "сарматська" етнокарта степів Північно-Західного Причорномор'я починає змінюватись. Помпоній Мела біля "вигину Меотіди" поряд з річкою Букес (Сиваш) вміщує амаксобіїв - "тих, що живуть у возах". Ще далі на захід аорсів-амаксобіїв локалізує дещо пізніше (до 79 р.н.е.) Пліній Старший. У знайденому біля підніжжя Мангупа уламку ольвійського мармурового декрету 1 ст.н.е. йдеться про посольство до "найвеликих царів Аорсії" Умабія і когось ще, чиє ім'я (або імена) не збереглися. Майже немає сумніву, що ця Аорсія знаходилась по сусідству з Ольвією.

Алани в Північному Причорномор'ї, крім труда Плінія, вперше згадуються у Сенеки: "Тут Істр, що надає шляхи для втечі диким аланам". На Лівобережжі Дніпра розташовані могильники з основними підкурганними похованнями. Їх ознаки властиві середньосарматській культурі 1 - середини 2 ст.н.е. Подоння - Поволжя, яку пов'язують саме з аланами.

Нові кочовики швидко створили досить міцне політичне об'єднання. Якась частина їх обрала місцем своїх кочівок правобережжя Середньої Наддніпрянщини. Відкритий в останні роки некрополь сарматської шляхти другої половини 1 ст.н.е. в Середньому Подністров'ї (Грушка, Северинівка, Гордіївка, Писарівка, Пороги, Мокра - всі поховання в радіусі не більш як 20 км) може бути своєрідним "Герросом" нових володарів. І хоча не виключено, що в їх складі були ранні алани (які, виходячи з вигляду пам'яток шляхти, очолювали орду), все ж це населення було відоме сусідам як аорси. Про це, крім даних Плінія Старшого, свідчить і мангупський напис про посольство ольвіополитів в Аорсію. Імена “найвеликих царів”, що не збереглися поряд з ім'ям Умабія, могли бути іменами Фарзоя або Інісмея.

Власне, з діяльності цих царів нам відомий лише той факт, що від них якимось чином залежала Ольвія, що карбувала золоті та срібні монети з їх іменами і тамгами 64 - 79/80 рр. (Фарзой) та 79 - на початку 80-х рр. (Інісмей). Цей факт породив численні гіпотези про взаємовідносини цих царів та Ольвійської держави. Початкова розробка цих гіпотез привела авторів від визначення пізньоскіфської етнічної належності Фарзоя та Інісмея до визнання їх вождями сарматів. Подальші дослідження присвячені стосункам сарматів Фарзоя та Інісмея з Ольвією. Тут думки розділилися. М.Б.Щукін вважав, що ці володарі встановили владу над містом. Золоті емисії Фарзоя він розглядає як антиримську демонстрацію, стверджуючи таким чином наявність ольвійсько-римської конфронтації. Не відкидаючи таку можливість, але виходячи з наявності на монетах монограм архонтів, тобто свідчення про збереженість полісних інститутів влади, я запропонував інший зміст ольвійсько-сарматських взаємин - союз при номінальному пріоритеті сарматів. В світлі той таки політики протекціонізму бачить ситуацію Ю.Г.Виноградов, припускаючи, однак, проримську орієнтацію союзників. Інша думка у В.В.Крапівіної. Вона вважає Ольвію і сарматів Фарзоя прихильниками Риму, але цілком самостійними сторонами, не пов'язаними ніякими відношеннями, а карбування Фарзоєм золотої монети - лише використанням ним ольвійського монетного двору (але акцією, дозвіл на яку дарував цезар). Боюся, що при нинішньому стані джерел однозначно вирішити це питання поки що неможливо, але обидві точки зору мають право на існування - майбутнє покаже, де істина.

Нещодавно опубліковані дані про знахідку 1918 р. поблизу Козирки (?) катакомби з подвійним похованням шляхетних сарматів, яких поховали з багатим начинням, що вказує на високий соціальний стан. Ці аристократи жили (оскільки потім були поховані там) на території Ольвійської держави. Щодо племінної належності Фарзоя та Інісмея та очолюваної ними орди існують декілька думок. А.С.Русяєва вважає їх сіраками. Свого часу я висловив думку про аорську належність цих царів. Проте не позбавлене сенсу припущення С.О. Яценка, який вважає, що серед цих кочовиків була об'єднана з аорською шляхтою частина алан, яка на короткий час опинилася в Північному Причорномор'ї. Дійсно, яскраві східні речі з Порогів, Мокри та Грушки або тамги схеми Фарзоя та Інісмея явно аланського походження. Не спростовують це й дані Плінія Старшого та Сенеки.

Інші регіони Північного Причорномор'я, населені сарматами, наприкінці 1 - в першій половині 2 ст.н.е. залишилися поза увагою античних авторів. Тому реконструювати історичні події досить важко. Поховання цього часу знайдені в степовому та передгірському Криму, що є відбитком входження цих територій до ареалу сарматських кочівок. В Неаполі Скіфському за матеріалами некрополю відчувається сарматизація населення.

Завдяки сарматам важливі зміни відбулися в Середній Наддніпрянщині. Постійне проживання тут значної сарматської орди, мабуть, зробило остаточно нестерпним життя пізньозарубинецького населення. Воно розселяється подалі від небезпечних сусідів - на південний захід, де виникає горизонт пам'яток Рахни - Почеп, в заплаву Дніпра та на північний схід, в Подесення, де пізніше формується київська культура. Цікаво, що після такої дестабілізації етно-політичної ситуації сармати залишили спорожнілу Середню Наддніпрянщину - їх пам'ятки після середини 2 ст.н.е. там невідомі.

Отже, виходячи з археологічного матеріалу, існування в Північному Причорномор'ї культури середньосарматського часу і її носіїв - почасти нащадків ранньосарматських племен (роксолан), почасти прийдешніх кочовиків (аорсів та алан) - продовжувалося десь до середини 2 ст.н.е. Якщо наша з С.Б. Буйських гіпотеза про те, що "тавроскіфи" Капітоліна - це пізні сармати є вірною, то час їх просування на територію Північного Причорномор'я окреслюється в межах кінця правління Антоніна Пія (до 161 р.). Пам'ятки пізньосарматського часу супроводжуються речами, дата яких не раніше другої половини 2 ст.н.е.

Пізньосарматський період. Цей досить довгий відтинок часу поділяється на дві фази: початкову (друга половина 2 - середина 3 ст.н.е.) та фінальну (друга половина 3 - 4 ст.н.е.). Однак в пізньосарматській культурі Північного Причорномор'я початкової фази поряд із східними інноваціями зберігається низка рис попередньої - середньосарматської - культури. Це північна орієнтація похованих, переважання відкритих прямокутних ям, продовження практики впускних поховань. Загалом, весь вигляд причорноморської пізньосарматської культури (особливо в західній частині регіону) при наявності певної схожості з пам'ятками Азіатської Сарматії має свою місцеву специфіку. Лише могильник Шевченко, що знаходиться далеко на сході, поблизу ареалу донських пам'яток, демонструє тотожність останнім. Мені здається, пояснення цьому в тому, що на заході регіону нові пришельці (алани) не склали суттєвої більшості й жили пліч-о-пліч з нащадками попереднього населення (роксоланами). Протягом короткого часу споріднені культури обох племінних об'єднань злилися, давши в розвитку специфічну західносарматську культуру.

Аналогічну картину ми спостерігаємо й в попередній період. Поява в другій половині 1 ст.н.е. східної орди суттєво не змінила племінний склад сарматського населення. Нові пришельці (алани та аорси) мешкали в певному регіоні, співіснуючи з нащадками роксолан 2 - 1 ст. до н.е., що чисельно переважали.

Топографія пам'яток другої половини 2 - першої половини 3 ст.н.е. певною мірою підтверджує ці міркування. Вони розташовані двома компактними масивами: основні могили Лівобережжя та Подністров'я-Подунав'я, між якими розкидані нечисленні впускні поховання. Уявляється, що лівобережні пам'ятки (з переважанням східних рис) є західною періферією поволзько-донського ареалу пізньосарматської культури, а подністровські (в яких східні риси вже розмиті) залишені представниками культурної групи, що сформувалася.

167-175 та 177-180 рр. н.е. сармати Північного Причорномор'я (алани та роксолани) брали участь в Маркоманських війнах варварських коаліцій проти Риму. Як й очікувалося, відчутних археологічних слідів цих подій на досліджуваній території немає Однак матеріали свідчать про деякі пересування сарматів після або в процесі Маркоманських війн. На території Алфьольду в 2 ст.н.е. з'являються два нових типи сарматських пам'яток. Один з них - це добре репрезентовані в Подністров'ї-Подунав'ї могильники з квадратними, прямокутними та круглими ровами. Другий - курганні поховання з відчутними східними елементами, що характерні для “вершникових” могил Азіатської Сарматії. Ці пам'ятки, які датуються кінцем 2 - початком 3 ст.н.е., скоріш за все, фіксують дві хвилі переселення до Алфьольду східних сарматів - роксолан Подунав'я (могильники з ровами) та алан Подоння (курганні поховання з “вершниковими” рисами).

В початковій фазі пізньосарматського періоду на досліджуваній території відбувається дуже важлива етно-політична подія, яка надовго визначила специфіку її історії - переселення сюди племен готського союзу. Ця подія відноситься до останньої чверті 2 ст.н.е. Важко впевнено реконструювати сармато-готські контакти цього часу. Наявність в сарматських пам'ятках кінця 2 - початку 3 ст.н.е. готських (в усякому разі, таких, що походять з осередку центрально-європейських варварів) речей говорить про якісь контакти сарматів та племен готського союзу. Й хоча ми не маємо прямих показань античних авторів, я не виключаю участі західнопричорноморських сарматів в перших “скіфських” війнах 3 ст.н.е.

В першій половині - середині 3 ст.н.е. в регіоні з'являються перші поселення та могильники черняхівської культури (Данчени, Будешти, Ханська-Лутерія, Тиргшор, Ружичанка, Оселівка, Журавка, Косаново та ін.). Населення, що залишило їх, безумовно, контактувало з мешкавшими на південь сарматами, свідоцтво чому - речі готського вигляду в пізньосарматських похованнях. Пізніше, внаслідок тривалих спільних походів під час “скіфських” війн ці контакти зміцніли, підштовхнувши етно-інтеграційні процеси. Неабияке значення мала й потужна міграційна хвиля середини - другої половини 3 ст.н.е. - прихід із сходу сарматів - носіїв катакомбного обряду (алани-танаіти). Повна зміна обряду та культури свідчить про те, що попередні сармати (роксолани) втратили свій етнографічний вигляд. Частина їх увійшла до складу нових пришельців, частина ще раніше відкочувала на Угорську рівнину, частина - влилася в черняхівське середовище. Саме останні були поховані вже на черняхівських кладовищах 4 ст.н.е., але за обрядом своїх предків (ями з заплічками), від яких їх відділяло не більш як 50 років - строк життя одного покоління. Майже повна незмінність рис сарматського обряду при явно черняхівському вигляді речей говорить про те, що сармати, які увійшли до складу черняхівського населення, зберігали свої вірування, прийнявши спосіб життя та культуру нових співплемінників. Ще одна сарматська риса в черняхівському поховальному обряді - камерні могили 4 ст.н.е. (Біленьке, Вікторовка, Ранжеве) - говорить про те, що згодом до черняхівського середовища поступово влилася й частина нових пришельців - алан-танаітів.

Виходячи з археологічних матеріалів, сармати в Криму на початковій фазі пізньосарматського періоду змішувалися з пізніми скіфами та швидко асимілювалися ними. Однак в середині 3 ст.н.е. до Криму вдерлися готські дружини, можливо, разом з сармато-аланами - носіями катакомбного обряду. Сармати зайняли північні передгір'я (могильники Дружне, Нейзац, Інкерман, Чорна Річка, Бельбек I), а готи - південний берег Криму. З цим вторгненням та формуванням культури нових мешканців перестає існувати як етно-політичне ціле пізньоскіфська культура Криму.

Держава Ерманаріха, що виникла в Північному Причорномор'ї та напричуд добре співпадає з ареалом черняхівської культури другої половини 3 - першої половини 4 ст.н.е., немовби розколола сарматський світ надвоє. На сході, в приазовсько-донецьких степах нечисленні пізньосарматські поховання фінальної фази територіально тяжіють до Нижнього Дону та межують з ареалом черняхівської культури. Така топографія пам'яток говорить, на мій погляд, про те, що сармати цієї території (алани-танаіти,) не входили до готського об'єднання. Інша ситуація склалася в Нижньому Подунав'ї, де розташована західна група сарматських пам'яток фінальної фази. Тут сарматські могильники знаходяться безпосередньо на черняхівській території. Ці пам'ятки я пов'язую з “європейськими аланами” Амміана Марцелліна - федератами готських королів.

Фінал сарматської доби в Північному Причорномор'ї пов'язаний з вторгненням напочатку 370-х рр. гунів. Сарматські пам'ятки цього часу досить нечисленні (Казаклія, 14/1, Кубей, 8/1, Ліхачівка, Дмухайлівка, 13/1, шахта Моспинська). Всі вони сумарно датуються останньою третиною 4 ст.н.е., але наскільки співвідносяться з гунською навалою - важко сказати. Як завжди, бурхливі історичні катаклізми фіналу однієї доби і початку наступної майже не залишають археологічних слідів.

Висновки містять стислі підсумки дослідження, що є такими. Сармати з'явилися на досліджуваній території в 2 ст. до н.е. Типолого-хронологічний аналіз пам'яток визначає дату ранньосарматського періоду в межах 2 - 1 ст. до н.е., середньосарматського - 1 - середини 2 ст.н.е., пізньосарматського - другої половини 2 - 4 ст.н.е. В ранньосарматський час Північне Причорномор'я населяли язиги та роксолани, в середньосарматський час язиги з Північно-Західного Причорномор'я відкочували на Угорську рівнину, а їх територію зайняли прийдешні з Поволжя - Подоння аорси. На сході Лівобережжя в другій половині 1 - на початку 2 ст.н.е. мешкала аланська орда. В початковій фазі пізньосарматського періоду зa участю донських племен на заході Сарматії сформувалася своєрідна культура пізніх роксолан та алан. В другій половині 3 ст.н.е. нащадки її носіїв склали один з компонентів черняхівської культури. Фінал сарматської культури Північного Причорномор'я пов'язаний з навалою гунів в останній третині 4 ст.н.е.

Положення дисертації викладені у таких публікаціях

1. Сарматы Северо-Западного Причерноморья в 1 в.н.э. (Лобай Б.И.). - К.: Наукова думка, 1991. - 110 с

2. Сарматы Таврии. - К.: Наукова думка, 1993. - 142 с.

3. На світанку історії (Бунятян К.П., Мурзін В.Ю.). - К.: Видавничій дім Альтернативи, 1998. - 336 с.

4. Сармати // Давня історія України (учбовий посібник). - К.: Либідь, 1995. - Кн.1. - С.137-156

5. Сармати // Давня історія України. - К.: Видавництво Інституту археології НАН України, 1998. - Т.2. - С.154-176

6. Новые сарматские погребения Нижнего Поднепровья // Скифы и сарматы. - К.: Наукова думка, 1977. - С.221-230

7.Про взаємовідносини сарматів та носіїв зарубинецької культури (Кубишев А.І., Покляцький О.В.) // Археологія. - 1987. - № 58. - С.56-63

8.Из истории взаимоотношений Ольвии и сарматов в 1 в.н.э. // Античная цивилизация и варварский мир в Подонье - Приазовье. - Новочеркасск, 1987. - С.13-15

9.Кельто-италийские шлемы на территории Восточной Европы // Памятники бронзового и раннего железного веков Поднепровья. - Днепропетровск: Изд-во ДГУ, 1987. - С.104-113

10. Про етнічну належність Фарзоя та Інісмея (Б.І.Лобай) // Археологія.-1989.-N1. - С.41-46

11.О периодизации сарматской культуры // Скифия и Боспор. Археологические материалы к конференции памяти академика М.И. Ростовцева. - Новочеркасск, 1989. - С.117-120

12.Импортное оружие у сарматов // Кочевники евразийских степей и античный мир (проблемы контактов). - Новочеркасск, 1989. - С.56-64

13."Раннесарматские" погребения Северного Причерноморья (Полин С.В.) Исследования по археологии Поднепровья. - Днепропетровск: Изд-во ДГУ, 1990. - С.73-93

14.Этрусско-италийские и кельтские шлемы в Восточной Европе (Раев Б.А., Трейстер М.Ю.) // Древние памятники Кубани. - Краснодар, 1990. - С.117-135

15.Сарматские погребения со рвами как исторический источник // Древнейшие общества земледельцев и скотоводов Северного Причерноморья (5 тыс. до н.э. - 5 в.н.э.). - Кишинев: Штиинца,1990. - С.212-214

16.Роксолани (пошук археологічних відповідностей) // Археологія. - 1991. - № 4. - С.17-28

17.Рец.: Гросу В.И. Хронология памятников сарматской культуры Днестровско-Прутского междуречья // Археологія. - 1992. - № 2. - С.153-157

18.Некоторые особенности культурно-исторического развития сарматов Таврии // Античная цивилизация и варварский мир. - Новочеркасск, 1992. - Ч.1. - С.24 - 34

19.Фарзой и Инисмей - аорсы или аланы? // ВДИ. - 1992. - № 3. - С.148-162

20."Клады" снаряжения всадника 2 - 1 вв. до н.э.: опыт классификации и этнической интерпретации // Вторая Кубанская археологическая конференция. - Краснодар, 1993. - С.89-90

21.Общее и особенное в сарматской культуре Алфёльда и Северного Причерноморья // Древнее Причерноморье. - КСОАО. - Одесса, 1993. - С.109-111

22.Sarmatian Tribes of the Great Hungerian Plain and the North Pontic Region. Problem of migrаtions // Specimina Nova. - Pcs, 1993. - P.59 - 64

23.Ранньосарматський період в Північному Причорноморї // Археологія. - 1994. - № 1. - С.32-48

24.Северное Причерноморье в системе сарматской культурно-исторической общности // Проблемы истории и культуры сарматов. - Волгоград: Изд-во ВолГУ, 1994. - С.15 - 17

25.The problem of the Sarmatiah penetration into the North Pontic area according to archaeological data // Il Mare Nero. - Roma, Paris, 1994. - P.99-136

26.Сарматський воїнський могильник на Середньому Пруті (Курчатов С.І., Чирков А.Ю.) // Археологія.-1995.-N1. - C.112-123

27.Catacomb graves of the Sarmatians of North Pontic region // Studia archaeologia 1. - MFM. - Szeged, 1995. - P. 345 - 374

28.Eine sarmatische Bestattung von Sdlichen Bug // Eurasia Antiqua. - Mainz, 1997. - Band 3. - S.389-407

29.Скифия и сарматы (Полин С.В.) // Донские древности. - Вып.5. - Азов, 1997. - С.87-98

30.Сарматське поховання з тамгами на території Ольвійської держави // Археологія. - 1999. - №1. - С.106-118

АНОТАЦІЇ

Симоненко О.В. Сармати Північного Причорномор'я. Хронологія, періодизація та етно-політична історія. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.04 - археологія. - Інститут археології НАН України, Київ, 1999.

Дисертацію присвячено дослідженню сарматських пам'яток Північного Причорномор'я. Встановлено, що сармати з'явилися на досліджуваній території в 2 ст. до н.е. Типолого-хронологічний аналіз пам'яток визначає дату ранньосарматського періоду в межах 2 - 1 ст. до н.е., середньосарматського - 1 - середини 2 ст.н.е., пізньосарматського - другої половини 2 - 4 ст.н.е. В ранньосарматський час Північне Причорномор'я населяли язиги та роксолани, в середньосарматський час язиги з Північно-Західного Причорномор'я відкочували на Угорську рівнину, а їх територію зайняли прийдешні з Поволжя - Подоння аорси. На сході Лівобережжя в другій половині 1 - на початку 2 ст.н.е. мешкала аланська орда. В початковій фазі пізньосарматського періоду зa участю донських племен на заході Сарматії сформувалася своєрідна культура пізніх роксолан та алан. В другій половині 3 ст.н.е. нащадки її носіїв склали один з компонентів черняхівської культури. Фінал сарматської культури Північного Причорномор'я пов'язаний з навалою гунів в другій половині 4 ст.н.е.

Ключові слова: сармати, хронологія, культура, роксолани, язиги, аорси, алани.

Simonenko A.V. The Sarmatians of North Pontic region. Chronology, Periodisation and ethnic-political History. - The manuscript.

The thesis for the doсtor's degree by the speсiality 07.00.04 - archaeology. - The Institute of Archaeology of the National Academy of Science of Ukraine. Kyiv, 1999.

The thesis is devoted to the investigation of the Sarmatian relics of the North Pontic area. It is determined that the Sarmatians appeared in the region under study in the 2nd cent. B.С. According to the typologic-chronological analysis of the archaeological records the Early Sarmatian period in the North Pontic region dates to the 2nd - 1st сent. BС., the Middle Sarmatian period - to the 1st - middle 2nd сent. A.D., the Late Sarmatian period - to the second half of the 2nd - 4 th cent. A.D. During the Early Sarmatian period the territory under study was inhabited by Roxolanae and Yazygi. In the middle 1st cent. A.D. the latters had left the Ukraine and roamed to the Great Hungarian plane. Their lands were occupied by Aorsi, who has come from Lower Don and Wolga steppes. On the Eastern lands of the left bank of Dnieper Alanae lived. In the initial phase of the Late Sarmatian period the original Western Sarmatian culture has formed with the participation of the Don-area tribes. In the second half of the 3rd cent. A.D. the descendants of it became the one of the components of Tcherniakhov culture. The final of the Sarmatian culture of North Pontic region connected with the Hunn's invasion in the second half of the 4th cent. A.D.

Key words: Sarmatians, chronology, culture, Roxolanae, Yazygi, Aorsi, Alanae.

амфора сарматський етнічний культура

Симоненко А.В. Сарматы Северного Причерноморья. Хронология, периодизация и этно-политическая история. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора исторических наук по специальности 07.00.04 - археология. - Институт археологии НАН Украины, Киев, 1999.

Диссертация посвящена исследованию сарматских памятников Северного Причерноморья. Установлено, что наиболее ранние памятники относятся к середине 2 в. до н.э. (погребения с фибулами среднелатенской схемы). Раннесарматские памятники Северного Причерноморья (впускные погребения и “клады”) датируются 2 - 1 вв. до н.э.

Памятники среднесарматской культуры отчетливо делятся на две группы: впускные погребения и могильники с основными погребениями. Материалы впускных погребений демонстрируют унаследование культурных традиций предшествующего времени. Основная масса впускных среднесарматских погребений Северного Причерноморья оставлена потомками местного раннесарматского населения. Основные погребения, появляющиеся не ранее середины 1 в.н.э., демонстрируют близость однотипным могилам Азиатской Сарматии. Памятники этой типологической группы расположены к востоку от линии р. Базавлук - Конка - Молочная, концентрируясь в Орель-Самарском междуречье и Южном Приазовье. Они датируются серединой 1 - началом 2 в.н.э. и создают впечатление принадлежащих одному - двум поколениям. Эти памятники оставлены группой (племя? орда?) пришлых из Азиатской Сарматии кочевников.

Позднесарматский период в Северном Причерноморье распадается на две хронологических фазы: начальную (вторая половина 2 - середина 3 в.н.э.) и финальную (вторая половина 3 - 4 в.н.э.). Для первой характерно наличие небольшого количества впускных и преобладание основных погребений, сгруппированных в могильники. Имеются несколько грунтовых могильников и отдельных погребений. В финальной фазе среди погребальных сооружений доминируют глубокие подбои и катакомбы. В конце 3 в.н.э. окончательно оформляется разделение позднесарматских памятников региона на две группы. Восточная располагается полосой от Самаро-Орельского междуречья на юго-восток к Дону, памятники западной концентрируются в Нижнем Подунавье. Такая топография объясняется наличием черняховской культуры, занимающей пространство между обеими группами.

Первыми обитателями степей бывшей Скифии были племена роксолан и языгов. Роксоланскими могут считаться памятники 2 - 1 вв. до н.э. с ориентацией в северном секторе, ареал которых совпадает с указанием Страбона: степи между Днепром и Доном. С учетом безусловно языгских памятников Венгерской равнины, где преобладает южная ориентация, северопричерноморские погребения 2 в. до н.э. - середины 1 в.н.э. с этим признаком с достаточной вероятностью могут считаться оставленными языгами.

В середине 1 в.н.э. происходит значительное событие в сарматской истории Северного Причерноморья - переселение сюда большой орды с востока. Сравнительный анализ данных античных авторов, эпиграфических и археологических материалов позволяет идентифицировать это население с аорсами и аланами. Последние, скорее всего, возглавляли группировку, однако их памятники сосредоточены восточнее, на Левобережье, в то время как кочевья аорсов располагались в степях бассейнов Южного Буга и Днестра. Здесь формируется сильное политическое объединение сарматов (царство Фарзоя - Инисмея, оно же Аорсия мангупского декрета). Это объединение установило формальный протекторат над Ольвией, заставило зарубинецкое население Среднего Поднепровья покинуть прежние места жительства и отойти на северо-восток.

С середины 2 в.н.э. в Северном Причерноморье, как и на остальной территории Сарматии, начинается позднесарматский период. Его начало связано с продвижением на запад очередной волны сарматских племен, сформировавшихся в Заволжье - Южном Приуралье. Античные авторы и эпиграфические источники называют их аланами. Относительно быстро пройдя центральную часть Украины, новые пришельцы столкнулись с обитателями степей Северо-Западного Причерноморья - роксоланами. Облик западно-сарматских памятников говорит о том, что восточная культурная вуаль мигрантов быстро растворилась в местной среде, синтезировавшись в своеобразный западный вариант позднесарматской культуры.

В последней четверти 2 в.н.э. в Северо-Западном Причерноморье появились готские племена, а в первой половине 3 в.н.э. началось формирование черняховской культуры. В процессе “скифских” войн происходила дальнейшая взаимная интеграция части готов и сарматов. Еще одним толчком к ней послужил приход в середине 3 в.н.э. в Буджак новой волны сарматских переселенцев - нижнедонских носителей катакомбного обряда. Скорее всего, они вытеснили старых обитателей степей - роксолано-алан начальной фазы, остатки которых влились в черняховскую культуру, привнеся в нее, в частности, обряд ям с заплечиками, характерный для них. В это же время очередная волна сарматов совместно с готами проникает в Крым.

Новые пришельцы, называвшиеся на родине аланами-танаитами, в Подунавье стали известны как европейские аланы. Судя по топографии их памятников, наличию в могилах 4 в.н.э. черняховских вещей и появлению на соседних черняховских могильниках характерных для этих сарматов катакомб и подбоев, они (или часть их) входили в возникшее в конце 3 в.н.э. политическое объединение готов - державу Эрманариха.

После разгрома последней гуннами в 370-х гг. часть сарматов какое-то время еще жила в степях, где известны их немногочисленные погребения. Затем в 5 в.н.э. их этно-политическая история заканчивается с наступлением гуннской эпохи.

Ключевые слова: сарматы, хронология, культура, роксоланы, языги, аорсы, аланы.

Размещено на Allbest.ur