Демократичний рух у Чехословаччині 1945-1968 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут української археографії та джерелознавства

ім. М.С.Грушевського

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Демократичний рух у Чехословаччині 1945-1968 рр.

Терешко Юрій Миколайович

Київ - 1999

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у Рівненському державному гуманітарному університеті на кафедрі історії.

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент Постоловський Руслан Михайлович, ректор Рівненського державного гуманітарного університету.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Віднянський Степан Васильович, завідувач відділу всесвітньої історії і міжнародних відносин Інституту історії України НАН України;

кандидат історичних наук Мотрук Світлана Миколаївна, доцент кафедри історії слов'ян Київського університету ім. Тараса Шевченка.

Провідна установа: Чернівецький державний університет ім.Ю.Федьковича, кафедра історії нового та новітнього часу.

Захист відбудеться 30 вересня 1999 року об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.228.01 в Інституті української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України за адресою: 252001, м.Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України.

Автореферат розісланий 30 серпня 1999 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат історичних наук Верба І.В.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Революційні зміни у країнах Центральної і Східної Європи, які відбулись у 1989 - 1991 рр., не лише підбили підсумок існування тоталітарних режимів на європейському континенті, основою функціонування яких була монополія комуністичних партій на владу, але й відкрили перед істориками нові перспективи, поставили нові завдання.

Існуюча у Радянському Союзі і ЧССР офіційна історіографія активно використовувалась не лише у наукових, але й в ідеологічних цілях для обгрунтування певних політичних доктрин.

Сьогодні ж перед українською історіографією стоїть важливе завдання розкрити "білі плями" не лише суб'єктивно висвітлюваної, заідеологізованої до 90-х років новітньої історії української державності, але й болючі проблеми історії наших найближчих країн-сусідів, зокрема Чехословаччини.

Проблема демократичного, антитоталітарного руху у Чехословаччині 1945-1968 рр. є однією з пріоритетних тем в західній історіографії післявоєнного часу, а протягом 90-х років активно розробляється у Чехії, Словаччині, Росії. Натомість в українській історіографії вона комплексно не висвітлювалась, а опубліковані статті і підручники українських істориків-славістів з історії країн Центральної і Південно-Східної Європи ХХ століття лише фрагментарно і вибірково розкривають окремі сторони обраної автором проблеми.

Політичні кризи у Чехословаччині в лютому 1948 і серпні 1968 рр. справедливо займають одне з центральних місць у дисертаційному дослідженні, бо саме ці події були "яблуком розбрату" між офіційною радянською та чехословацькою історіографією і західними та незалежними чеськими і словацькими дослідниками. Саме події 1948, 1968 рр. мали вирішальний вплив не лише на історію ЧССР, але й Центрального і Південно-Східного європейських регіонів. У той же час справжні передумови цих епохальних чехословацьких подій до 90-х років залишались поза увагою офіційної радянської історіографії або висвітлювались однобічно. Тому ряд трактувань офіційною чехословацькою і радянською історіографією подій, що відбулися в 40-60 рр. у Центральній і Східній Європі, створюють хибне уявлення про новітню історію європейських країн, зокрема Чехословаччини.

Використані у роботі джерела дають змогу розширити коло вивчення проблем і успішно продовжити дослідження важливих подій політичної історії Чехословаччини 40-60-х років ХХ століття.

Хронологічні рамки роботи охоплюють період з 1945 по 1968 рр., тобто з часу визволення Чехословаччини Радянською армією і початку боротьби за післявоєнний демократичний устрій, яка завершилася поразкою демократичних сил в результаті лютневого перевороту КПЧ 1948 р., ліквідацією організованої опозиції комуністичному режиму й утвердження в ЧССР тоталітарної системи радянського зразка, до нової спроби демократизації чехословацької політичної системи під час "Празької весни" 1968 р., яка теж зазнала краху внаслідок введення в країну військ ОВД в серпні 1968 р.

Об'єктом даного дослідження є демократичний рух у Чехословаччині в період з 1945 по 1968 рр., під яким автор розуміє різноманітні форми й прояви боротьби демократичних сил країни проти становлення (1945-1948 рр.) й зміцнення (1948-1967 рр.) тоталітарно-комуністичного режиму радянського зразка і рішучу спробу його демократичної трансформації в ході "Празької весни" 1968 р.

Предметом дослідження став процес демократичних змагань, які органічно поєднували гуманістичні традиції масариківського гуманізму, західноєвропейського буржуазного лібералізму та соціал-демократії і марксизму-ленінізму (радянського більшовизму).

Мета дослідження. Представлена до захисту дисертація має на меті, виходячи з доступних документальних джерел та періодики, наукових досліджень, публіцистичних праць, шляхом об'єктивного аналізу дати узагальнену картину розгортання чехословацького демократичного руху в період з 1945 по 1968 рр., виявити основні його напрямки та форми, визначити і дослідити специфічні причини формування, етапи розвитку і кризи.

Для досягнення мети автор ставить перед собою такі основні завдання:

простежити процес формування і вплив серед суспільства ідей та програм різноманітних політичних партій і громадських організацій у рамках єдиного Національного фронту, роль окремих політичних і громадських лідерів, керівників держави в історії демократичного руху у Чехословаччині 40-60-х років;

з'ясувати причини і закономірності становлення, розвитку і кризи концепцій "специфічного чехословацького шляху до соціалізму", "масариківського позакласового суспільства", "мосту між Сходом і Заходом", "інтелектуального центру Європи", "соціалізму з людським обличчям";

зробити об'єктивний аналіз лютневої політичної кризи 1948 року, її передумов і наслідків та дати критичний аналіз поглядів дослідників на цю проблему;

з'ясувати реальну картину трансформації чехословацької повоєнної політичної системи у радянську тоталітарну систему, висвітлити т.з. процес "радянізації" політичного і суспільного життя країни, а також його наслідки у політичній, духовній та економічній сферах;

проаналізувати процес зародження і розвитку реформаторського антитоталітарного руху у Чехословаччині у другій половині 60-х рр., розкрити роль інтелігенції і реформаторського крила КПЧ у боротьбі з неосталінізмом і тоталітарним режимом А. Новотного;

визначити характер і розвиток демократичних перетворень у політичній системі і громадянському суспільстві у період "Празької весни", виявити закономірності і причини реформаторського руху за "соціалізм з людським обличчям", показати різноманітність оцінок подій 1968 року в історіографії проблеми.

Методологічну основу дисертації становлять загальнонаукові принципи об'єктивізму та історизму. У дослідженні використані порівняльно-історичний, проблемно-хронологічний, функціональні методи та метод періодизації.

Наукова новизна дослідження визначається постановкою самої теми дисертації "Демократичний рух у Чехословаччині 1945-1968 рр." Дана наукова робота є першим в українській історіографії узагальненим дослідженням вказаної проблеми новітньої історії Чехословаччини, оскільки досі на дисертаційному рівні не проводився комплексний і спеціальний системний аналіз та порівняльна характеристика цієї тематики. Крім того, дослідження містить великий обсяг фактичного матеріалу, який дозволяє сформувати нові і переглянути застарілі поширені уявлення про сутність і значення демократичного та антитоталітарного рухів у Чехословаччині 40-60-х рр. ХХ століття.

Практичне значення дисертаційного дослідження. Зроблені у дисертації висновки, наведені положення, факти можна використати при підготовці загальних і спеціальних курсів з всесвітньої (новітньої) історії, історії західних та східних слов'ян ХХ століття, а також як історичний матеріал для розробки лекційних курсів з політології, історії політичних і правових вчень, історії дипломатії та міжнародних відносин, інших суміжних предметів. Дослідження сприятиме об'єктивному висвітленню проблем новітньої історії в цілому і політичної історії Чехословаччини 40-60-х рр., зокрема, допоможе викладачам вищих закладів освіти і вчителям шкіл більш глибоко і об'єктивно подати студентам і учням політичні проблеми новітньої історії.

Використані джерела та література, сама дисертація допоможуть розширити наукову базу української славістики, на яку можуть спиратись вітчизняні історики-дослідники, аспіранти, студенти, політологи у подальших наукових дослідженнях проблем історії Чехословаччини ХХ століття. демократичний рух чехословаччина антитоталітарний

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації викладені автором у доповідях та повідомленнях на восьми міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях, зокрема, на Міжнародній науковій конференції "Організація Українських Націоналістів і УПА у боротьбі з нацизмом та імперіалізмом" (Івано-Франківськ, 1995), міжвузівській науково-практичній конференції "Національне виховання: формування світогляду і духовних цінностей у студентської молоді" (Рівне, 1996), Міжнародній науково-теоретичній конференції "Волинське Полісся в контексті слов'янської культури" (Рівне, 1997), IV Міжнародній етнографічній конференції молодих учених "Етнічна історія народів Європи" (Київ, 1999).

Результати дисертаційного дослідження опубліковані в 11 статтях у збірниках наукових праць, тезах наукових конференцій. Матеріали і основні положення дослідження обговорювались на засіданнях кафедри всесвітньої історії, політології РДПІ та кафедри історії РДГУ, якою дисертація рекомендована до захисту.

Структура дисертації. У роботі використано проблемно-хронологічний принцип. Вона складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатка. Загальний обсяг дисертаційного дослідження - 208 стор., список використаних джерел та літератури включає 393 найменування. У праці використані джерела та література, написані українською, російською, чеською, словацькою, англійською, німецькою, французькою мовами.

У вступі дисертації обгрунтовано актуальність теми, визначено хронологічні рамки, мету, основні завдання, об'єкт і предмет, вказано на наукову методологічну основу дослідження, наукову новизну й практичну значущість роботи, а також викладені основні положення, які виносяться на захист, особистий внесок здобувача, апробацію результатів дослідження.

У першому розділі "Огляд літератури та джерел" зроблено аналіз наукової, мемуарної та публіцистичної літератури, джерел з досліджуваної проблеми, коротко охарактеризовано стан наукової розробки. У своїй роботі автор детально зупиняється на актуальних проблемах демократичного руху у Чехословаччині 1945-1968 рр., використовуючи праці колишньої офіційної та незалежної (емігрантської) чехословацької і нинішньої чеської та словацької історіографії, яка ще мало відома в Україні. Значна увага приділяється аналізу англо-американській історичній літературі. Використано праці і представників радянської історіографії, які також приділяли певну увагу дослідженню демократичного руху у Чехословаччині, але здебільшого періоду 1945-1948 рр. Переважно ця проблема розглядалася суто з класових і партійних позицій, а події позбавлялись об'єктивних наукових оцінок.

Різко змінилась ситуація у 1990-1991 рр. В Росії з'явилися наукові статті, монографії із широким використанням зарубіжних та вітчизняних архівів, які по-новому оцінювали політичну історію Чехословаччини 40-60-х рр.

Значний науковий інтерес до проблем демократизації чехословацького суспільства післявоєнних років в останній час проявляють українські славісти: з'явились окремі праці, наукові статті, посібники та колективні роботи. У 1994 р. вперше в українській історіографії з'явився підручник для вузів В.Ярового, який досить переконливо заперечує поширені оцінки і трактування радянської славістики. Неупереджено трактуються події у Чехословаччині 40-60-х рр. у навчальному посібнику, підготовленому Є.Пугачем, Р.Постоловським та ін.

Документальним підтвердженням нових наукових поглядів харківських істориків-славістів на феномен "Празької весни" є збірник документів у вигляді хрестоматії для вузів, підготовлений Є.Пугачем та С.Страшнюком, у якому вперше в Україні оприлюднюються унікальні документи та свідчення очевидців подій 1968 р.: текст "2000 слів", "Проект програми РПР", частково "Програма дій КПЧ", спогади О.Дубчека та ін.

В українській славістиці проблеми чехословацької демократії ХХ ст. та її гуманістичні традиції висвітлені у працях відомих українських учених С.Віднянського, І.Попа, І.Гранчака, Р.Постоловського, С.Мотрук, І.Вовканича, І.Сюська та ін. Велику кількість статей, присвячених тридцятиріччю трагічних подій у Чехословаччині, опубліковано в українській і російській пресі 20-21 серпня 1998 року.

У дисертації приділено значну увагу аналізу досліджень чехословацьких і сучасних чеських істориків-славістів та очевидців подій, які неоднозначно оцінюють проблеми, порушені в даній роботі. Така розбіжність у поглядах зумовлена об'єктивними історичними передумовами. Трансформація чехословацької народної демократії у радянський тип політичної системи ЧССР виключала можливість існування об'єктивних історичних досліджень з новітньої історії Чехословаччини, а історіографія була поставлена у залежність від політичних директив КПЧ. Політичні зміни лютого 1948 року призвели до хвилі вимушеної політичної еміграції авторитетних чехословацьких політиків і вчених, які саме за кордоном видали ряд наукових праць з новітньої історії Чехословаччини.

Зокрема, велику наукову цінність становлять мемуарні спогади провідних чеських політиків-емігрантів П. Тігріда - одного з лідерів Народної партії, П. Дртіни - міністра юстиції уряду К. Готвальда 1946-1948 рр.

Однією з перших спроб дослідити політичні процеси у Чехословаччині періоду 40-х років стала робота відомого вченого-емігранта Й. Корбела, вона лягла в основу пізнішої монографії, яка неодноразово перевидавалась у Великобританії і США. У цих роботах зроблено аналіз політичної діяльності політичних лідерів (А. Новотного, О. Дубчека), глав держави, особливо Е. Бенеша та уряду К. Готвальда.

Історик-емігрант М. Майянт зробив аналіз поширення і соціального впливу соціалістичних і буржуазно-демократичних доктрин у Чехословаччині 40-х років, розглянув передвиборні програми і діяльність усіх впливових політичних партій. Особливу увагу звернув на суттєві відмінності між тактикою та стратегією комуністичних і некомуністичних партій Чехії і Словаччини.

Офіційні чехословацькі історики, починаючи з березня 1948 року, були змушені враховувати точку зору партійного керівництва, оцінюючи події 1945-1948 рр. Пожвавлення громадського життя, різка критика існуючої політичної та економічної системи не тільки з боку незалежних філософів І.Світака, К.Косіка, письменників А.Ліма, В.Гавела, Е.Голдштюкера та представників вищої партійної номенклатури З.Млинаржа, О.Шика підштовхнули істориків до об'єктивного аналізу політичних проблем повоєнної доби. Зокрема, праця Я.Опата "Про нову демократію" спонукала до подальших наукових досліджень видатного чеського історика, провідного знавця сучасної політичної історії Чехословаччини періоду 1945-1968 рр. Карела Каплана. Працюючи у комісії з реабілітації, він мав доступ до засекречених архівних матеріалів, які після придушення "Празької весни" зумів вивезти у ФРН і використати у своїх працях. Опубліковані у Західній Європі монографії і статті принесли йому світове визнання, а після оксамитової революції стали основою сучасних наукових досліджень у Чехії, Словаччині і за рубежем.

Демократичний рух у Чехословаччині періоду з березня 1948 по червень 1968 року набагато менше досліджений як незалежною, так і офіційною чехословацькою історіографією. Однією з найбільш вагомих праць є монографія В.Кусіна, в якій автор грунтовно висвітлив витоки і розвиток широкого інтелектуального антитоталітарного руху, зокрема у філософії, історичній науці, юриспруденції, економіці, хоча досить поверхово - міжнаціональну, соціально-класову проблематику та питання політичних репресій.

Саме ця проблема стала основною темою монографій К.Каплана та І.Пелікана.

Тема "Празької весни" сьогодні залишається чи не найбільш актуальною. Опубліковано велику кількість наукових і публіцистичних праць, які умовно можна поділити на три групи. До першої належить офіційна чехословацька історіографія періоду 1969-1989 рр., представники якої намагались довести, що основними причинами появи доктрин "соціалізму з людським обличчям" була діяльність партійних опортуністів та ревізіоністів, які діяли спільно із західними спецслужбами. Яскравим підтвердженням цього є, наприклад, праці чехословацьких істориків періоду "нормалізації" В.Крала, І.Грузи, В.Плевзи, в яких з марксистських позицій, в дусі рішень ЦК КПЧ висвітлювалися питання суспільно-політичного життя чехословацького суспільства напередодні, під час та після "кризового розвитку ЧССР в 1968-1969 рр." Такої думки дотримувались М.Марко, М.Матоуш, В.Бейда та інші науковці та публіцисти, які у своїх працях намагалися довести чужорідність реформаторських ідей О. Шика, З.Млинаржа, В. Прхліка, активістів "К -231", "КАН" для чехословацького суспільства. Вони намагались виправдати дії окупаційних військ країн-членів ОВД і створити, насамперед у радянського народу, хибне уявлення про події у ЧССР 1968 р.

Протилежну оцінку "Празької весни" давала чехословацька еміграційна і західна історіографія, яка становила другу групу робіт. Це мемуарно-аналітичні роботи О.Шика, З.Млинаржа, І.Валенти, І.Пеликана - активного учасника "Празької весни", репресованого режимами А.Новотного та Г.Гусака. З провідних чехословацьких дослідників політичної історії ЧСР (ЧССР) 50-60 рр. наукову цінність являють праці З.Гейзлара, І.Гаєка, В.Кусіна, Г.Голанової, О.Дубчека, Й.Чулека, І.Фроліка, Й.Моравця та багатьох інших. До третьої групи належать монографії, статті, колективні праці сучасних чеських і словацьких істориків і дослідників, опубліковані після "оксамитової революції". Заслуговують уваги колективні праці "Вісім місяців празької весни 1968", "Перехрестя ХХ століття", "Серпень 1968", а також наукова розробка "Чехословаччина 1945-1967рр.", у якій опубліковані результати досліджень Інституту новітньої історії Академії Наук ЧР.

Величезний науковий інтерес представляє унікальна колективна двотомна праця чеських і словацьких істориків "Чехословаччина 1968 року", авторами якої є А.Бенчик, В.Курал, В. Менцл, О. Фельцман, Ф.Яначек, І. Моравец та інші відомі чеські та словацькі науковці. Починаючи з 1992-1993 рр., у дослідженнях чеських істориків широко використовуються матеріали і документи засекречених раніше партійних і державних архівів, зокрема Архіву комісії з вивчення подій 1967-1970 рр. (AKVSD), що зберігаються в Інституті новітньої історії у Празі, архівів ЦК КПЧ, МЗС ЧССР, Національного фронту, які знаходяться у Державному центральному архіві м.Праги (SA), Архіву міністерства внутрішніх справ (AMZV), Архіву канцелярії президента республіки (AKRP), Архіву президента РФ (АП РФ).

Західна історіографія, яка вивчала проблеми політичної історії Чехословаччини 40-60-х рр., представлена роботами Ф.Фейто, Х.Сітона-Уотсона, Х.Гордона-Скілінга, Е.Вейта, А.Брауна, Й.Уайтмена, Х.Лармоли та деяких інших авторів. Здебільшого західні науковці вдаються до історико-хронологічного методу, висвітлюючи проблемні питання, у той час як незалежна чехословацька історіографія намагається не лише показати перебіг політичних подій, а й зробити системний аналіз передумов і наслідків тих чи інших політичних процесів.

Радянська славістика представлена у дисертації роботами С.Віднянського, В.Мар'їної, І.Мельнікової, Г.Мурашко, А.Носкової, , Л.Нежинського та інших. Сучасну російську славістику в залежності від хронологічних рамок досліджень новітньої історії Чехословаччини 40-60-х рр. можна поділити на дві групи.

Першу становлять праці істориків, які досліджують окремі проблеми чехословацької демократії у 1945-1948 рр., зокрема монографії Г.Мурашко, Г. Волокітіної, збірник наукових статей сучасних російських і чеських істориків та архівістів "Февраль 1948, Москва і Прага. Взгляд через полвека", колективна робота провідних російських істориків-славістів "Народная демократия: миф или реальность?". До другої групи можна віднести роботи російських учених, які досліджують проблеми демократії періоду "Празької весни". Відмовившись від ідеологічних стереотипів мислення радянської доби, свідченням яких була анонімна праця нібито радянських журналістів "К событиям в Чехословакии", російські вчені об'єктивно переосмислюють події 1968 року, керуючись результатами досліджень архівних документів і свідчень очевидців подій. Слід відзначити роботу М.Латиша, яка висвітлює проблеми чехословацького "соціалізму з людським обличчям" та взаємовідносини ЧССР і СРСР на основі великого масиву засекречених раніше архівних документів Чехії і Росії.

Активно розробляють тему "Празької весни" В.Мусатов, Ю.Новопашин, Р.Піхоя, Л.Шкаренков та інші. Однак вони недостатньо приділяють увагу внутрішнім проблемам і суперечностям чехословацького антитоталітарного руху цього періоду.

Отже, із зробленого огляду наукової літератури виникає потреба комплексного об'єктивного дослідження проблем демократичного руху у Чехословаччині 1945-1968рр. Це вимагає критичного переосмислення заідеологізованих теоретичних поглядів і оцінок, опрацювання великого масиву джерел і архівних документів.

Джерельну базу дисертації складає комплекс опублікованих документальних праць, збірники документів та матеріалів, періодика, спогади очевидців подій. Насамперед критично використані документальні джерела, видані як в СРСР, так і в ЧССР, в яких політичні події у Чехословаччині в період, що розглядається нами, підібрані і подані тенденційно. Використані збірники документів, зокрема перший том спільної праці російських істориків-славістів "Восточная Европа в документах русских архивов 1944-1953", у якій опубліковані матеріали Архіву зовнішньої політики Російської Федерації (АВП РФ) та Російського центру зберігання і вивчення документів новітньої історії (РЦХИДНИ). У досліджені використані роботи, в яких наводяться архівні документи, зокрема такі, як "Гриф секретности снят. Потери вооруженных сил СССР в войнах, боевых действиях и военных конфликтах", "Дело Сланского. Документы", "От раскрытия архивов по "Пражской весне" никуда не уйти", "Сборник действующих договоров и конвенций, заключенных СССР с иностранными государствами", "Шляхом Жовтня. Збірник документів", "Akиnн program KSИ", "ИSR a SSSR 1945-1948. Dokumenty mezivlбdnнch jednбnн", "Winter in Prague: documents on Czechoslovak communism in crisis", "IV Sjezd Svazu Иeskoslovenskch spisovatelu: (Protocol)".

Однак велика кількість документів і досі засекречена. Завіса секретності частково була знята лише з тих матеріалів, які згідно з угодою президентів Б.Єльцина і В.Гавела були передані для вивчення чехословацькій стороні. Фонди цих архівів стали предметом досліджень сучасних чеських істориків, результати яких постійно оприлюднюються у головному чеському історичному журналі "Soudob djiny".

У дослідженні використані чехословацькі періодичні видання, зокрема "Literбrnн listy", "Politika", "Nov mysl", "Rude prvo", "Reporter", англомовна періодика: "Problems of Eastern Europe", "Survey", "Washington Post", "A Journal of Soviet and Eropean Studies" та інші, а також радянські, російські та українські журнали: "Славяноведение", "Вопросы истории", "Новая и новейшая история", "Отечественные архивы", "Россия и современный мир", "Проблемы мира и социализма", "Український історичний журнал", а також газети "Известия", "Правда", "За рубежом", "Красная звезда", "Литературная газета", "Независимая газета" та інші видання.

У ході дослідження виявленні і використані важливі аналітичні бібліографічні збірники.

В цілому весь комплекс опрацьованих джерел та літератури дає змогу не тільки вирішити поставлені автором завдання, але й продовжити у майбутньому науковий пошук суперечливих проблем демократичного руху у Чехословаччині періоду 1945-1968 рр.

У другому розділі "Політична боротьба за демократичний розвиток чехословацького суспільства у 1945-1948 рр." висвітлені вузлові питання боротьби політичних партій і громадських організацій, що діяли у рамках Національного фронту, та політичних лідерів за побудову самобутнього народно-демократичного режиму в ЧСР, який би поєднував довоєнні гуманістичні традиції, зокрема, доктрину "масариківського гуманізму" та, враховуючи підсумки Другої світової війни, реалізував концепцію чехословацького "специфічного шляху до соціалізму", проголошену К.Готвальдом у Кошицькій урядовій програмі 5 квітня 1945 р. Зроблено аналіз міжпартійних стосунків, програм і тактики легальних політичних партій, які до середини 1947 р. досить плідно співпрацювали в коаліційному уряді.

Доводиться думка, що тактика різних політичних партій та їх лідерів була зумовлена не лише класовими та ідеологічними інтересами, але й національною проблемою, оскільки позиції чеських і словацьких керівників партій щодо територіального устрою країни і повноважень національних органів місцевого самоврядування були суперечливими, а інколи протилежними. Якщо чеські політичні партії, у тому числі і КПЧ, прагнули зберегти унітарну державу, то КПС і ДПС вимагали більшої національно-культурної політичної автономії Словаччини. Вимоги словацької демократичної партії мали широку підтримку населення, про що свідчать результати парламентських виборів 1946 р., оскільки більшість словаків прихильно ставилась до ідеї відновлення самостійної держави, але без клерикально-фашистського режиму.

Загострював міжнаціональні стосунки і відносини між чеськими і словацькими партіями судовий процес 1947 р. над колишнім президентом Словаччини Й.Тісо, якому був винесений смертний вирок, а також політичні процеси над 130 тисячами словаків, звинувачених у колабораціонізмі.

Протилежною була позиція КПЧ і демократичних партій щодо відмови уряду ЧСР брати участь у плані Маршалла в липні 1947 р., що означало розрив народного господарства ЧСР з економікою країн Заходу, переорієнтацію зовнішньої торгівлі виключно на СРСР і його союзників у Східній Європі.

Поворотним моментом у історії чехословацького демократичного руху стала нарада керівників компартій країн Центральної і Східної Європи у Шклярській Порембі (у вересні 1947 р.), де було створено Комінформ, а керівники КПЧ отримали завдання розгромити внутрішню реакцію.

Завдяки великій джерельній базі розкрито сутність внутрішньої політики чехословацьких комуністів, доведено, що концепція КПЧ "специфічного чехословацького шляху до соціалізму" - це результат тимчасового політичного маневру. Вже наприкінці 1947 року КПЧ відмовилась від цієї концепції заради завоювання монопольної влади у державі. Повністю спростовано існуюче у радянській історичній науці уявлення про те, що чехословацькі соціал-демократи одностайно підтримували КПЧ і були її політичними союзниками. Звертається також увага на ставлення демократичних партій до КПЧ та її планів завоювати політичну владу. Аргументовано доводиться, що СДП займала проміжну центристську позицію між КПЧ і демократами.

Розвінчується ще один міф про те, що буржуазно-демократичні партії Чехії і Словаччини на початку 1948 року були оплотом контрреволюції і планували збройний заколот. Однак саме агресивні дії КПЧ (організація політичних судилищ над лідерами ДПС, озброєння своїх прихильників, погрози запросити на допомогу Радянську армію у ЧСР, залякування громадянською війною, захоплення друкованих органів демократичних партій, маніпуляції громадською думкою), а іноді навіть терор - спроба фізичної ліквідації П.Дртіни та інших міністрів-демократів забезпечили комуністам перемогу у лютому 1948 року, коли хворий президент Е.Бенеш, підкоряючись диктату К.Готвальда, затвердив новий склад уряду.

Автор поділяє думку Х.Сітона-Уотсона, який зробив висновок, що дії міністрів-демократів під час урядової кризи були непродуманими, оскільки не зуміли отримати підтримки міністрів соціал-демократів, а також Е.Бенеша, Я.Масарика, не спробували отримати громадську підтримку, задіяти армію і поліцію і таким чином прирекли себе і демократичні ідеї на поразку.

Так закінчився цікавий і суперечливий період народної плюралістичної демократії у Чехословаччині 1945-1948 рр., а КПЧ стала єдиною правлячою партією, влада якої до жовтня 1967 р. трималась завдяки однопартійній системі, масовим політичним репресіям, абсолютній гегемонії виконавчої влади над законодавчою і судовою, знищенню вільної громадської думки, бюрократичному апарату, тобто "совєтізації" всієї політичної системи ЧСР.

У третьому розділі "Трансформація чехословацької післявоєнної демократії у радянський тип політичної системи" аналізуються наслідки лютневого політичного перевороту 1948 р. і ті зміни, які відбулися протягом весни-літа 1948 р. у Національному фронті, парламенті і політичній системі ЧСР. Виявлені протиріччя, які існували між КПЧ і соціал-демократами, зокрема у питанні приєднання, а по суті підпорядкування СДП компартії. Передусім аналізуються обставини, в яких опинились політичні партії після лютого, коли Національний фронт і парламент перетворилися з головних реально діючих політичного і законодавчого органів влади у формальні організації, які практично нічого не вирішували.

У дослідженні висвітлені основні причини виникнення і етапи кризи тоталітарного режиму КПЧ на чолі з К.Готвальдом і А.Новотним, доведено, що авторитарні методи керівництва, грубі прорахунки, а часто злочини у сфері політики та економіки і насильницьке придушення вільнодумства та інші фактори зумовили соціальну кризу у суспільстві. Екстенсивні методи виробництва, його низька ефективність призвели до грошової реформи, зубожіння населення, що спричинило демонстрації протесту, заворушення у червні 1953 р. Проведена індустріалізація також погіршила соціально-економічний стан Чехословаччини, ще більше зв'язавши її з мілітаризованою економікою СРСР.

Ще однією ознакою чехословацького тоталітарного режиму радянського зразка була хвиля масових репресій 1948-1954 рр., жертвами яких стали понад 100000 чоловік. Сила інерції у керівництві КПЧ виявилася такою великою, що навіть після закритої доповіді М.Хрущова на ХХ з'їзді КПРС і розстрілу Л.Берії, у ЧССР продовжувалась кампанія політичного терору, спрямована проти так званих "ворогів народу" і "саботажників".

Кампанія політичних репресій проти керівництва КПС на чолі з Г.Гусаком, звинувачених у словацькому буржуазному націоналізмі, ігнорування законних вимог словаків погіршили міжнаціональні відносини, що стало однією з причин краху авторитарного режиму А.Новотного, особисто винного у багатьох політичних і економічних злочинах, процвітанні корупції та катастрофічному падінні у 1967 році авторитету КПЧ.

Криза політичного режиму А.Новотного стала очевидною для творчої інтелігенції, науковців, деяких функціонерів КПЧ вже наприкінці 1963-1964 рр., коли було заборонено IV з'їзд чехословацьких істориків та опубліковано працю З.Млинаржа "Держава та людина", підготовлено партійною комісією на чолі з О.Шиком радикальну реформу економічної системи ЧССР.

Пожвавлення антитоталітарного руху відбулось після схвалення учасниками ХІІІ з'їзду КПЧ, що проходив з 31 серпня по 4 червня 1966 р., сміливого виступу автора економічних реформ О.Шика. Але вирішальними причинами політичної кризи кінця 1967 р., наслідком якої стала відставка першого секретаря ЦК КПЧ і призначення на цю посаду О.Дубчека, були революційні виступи чехословацьких письменників на ІV з'їзді СЧСП і наступні репресії проти них, масові виступи студентів і грубі нападки А.Новотного на "словацький націоналізм".

Отже, відставка А.Новотного стала закономірним фіналом не стільки внутріпартійної боротьби за владу, скільки наслідком банкрутства ідей і доктрин сталінізму. Запекла боротьба у керівництві КПЧ за владу між консерваторами і реформаторами свідчила про глибоку кризу існуючої системи і потребувала кардинальних змін та гуманізації всієї політичної системи.

У четвертому розділі "Демократизація політичної системи у період "Празької весни" аналізуються демократичні реформи, причини та наслідки окупації ЧССР військами країн-членів ОВД у 1968 році. Виділені чіткі хронологічні рамки - події після 5-го січня 1968 р. (обрання першим секретарем ЦК КПЧ О.Дубчека) - кінець серпня 1968 р. (окупація ЧССР та реакція чехословацької громадськості).

Предметом аналізу є політична боротьба і демократичні перетворення у самій КПЧ, засобах масової інформації, партіях Національного фронту, профспілкових, громадсько-політичних, молодіжних організаціях і рухах. На багатому фактичному матеріалі доведено, що "Празька весна" була спричинена назрілими політичними національними, соціально-економічними проблемами.

Ініціаторами демократичних перетворень у країні стали представники творчої інтелігенції, головним чином журналісти, літератори, науковці, які пробудили громадську активність, вимагаючи радикальних реформ. Але представники демократичних сил не врахували головного: в умовах поділеної Європи і включення Чехословаччини у радянський блок ніхто не міг дозволити бути чехам "білими воронами" і демонструвати можливість поєднання соціалізму з демократією. Тому їх програш був заздалегідь визначений, але тоді прогресивні сили цього ще не усвідомлювали.

Аналіз джерельної бази дає змогу зробити висновок: керівник КПЧ О.Дубчек і більшість членів Політбюро не бажали кардинальних змін у політичній і соціально-економічній системі ЧССР і їх експерименти не виходили за рамки розробленої ними доктрини демократизації існуючого соціалістичного ладу.

Прогресивні сили Чехословаччини, починаючи з березня 1968 р., порушували питання про повне відокремлення КПЧ від держави, про повернення ЧСР до демократичної республіки Масарика і Бенеша. Важливою проблемою залишалося негативне ставлення догматиків і центристів у керівництві КПЧ до відродження впливових опозиційних партій і рухів, які могли реально обмежити монопольну владу КПЧ у державі. Керівників Кремля турбувало навіть не те, що ЧССР може вийти із складу ОВД і РЕВ, а те, що вона, зберігаючи вірність демократичним ідеям, заразить своїм прикладом інші країни - члени співдружності.

На основі архівних даних, в тому числі опублікованих М.Латишем, автор дисертації робить висновок, що навіть якби радянське керівництво не вирішило застосувати силові методи, то празькі партійні реформатори все одно пішли б на обмеження демократії. О.Дубчек мав намір прийняти закон про Національний фронт, згідно з яким усі організації і партії, які не входили до нього, були б поставлені поза законом і урядові органи могли б у примусовому порядку їх ліквідувати.

Таким чином, команда О.Дубчека не була ініціатором радикальних демократичних процесів і змін у суспільстві і весь час наздоганяла їх, а отже, не була здатною їх захистити. О.Дубчек та президент Л.Свобода, які мали авторитет у народі, не могли закликати населення до оборони, бо це означало йти на свідоме безрезультатне кровопролиття. Втім, аналіз реакції на ці події в СРСР і світі дозволяє зробити висновок, що, не зважаючи на окупацію ЧССР, перемога чехів і словаків була моральною, і життя це підтвердило.

Військам країн ОВД вдалося без опору зайняти країну, однак проти інтервенції виступили всі конституційні органи ЧССР - Національні збори, президент, уряд, більшість членів Політбюро ЦК КПЧ і рядові комуністи. Радянські спецслужби і посольство виявилися безсилими штучно творити правові передумови для збройного втручання, утворити прорадянський уряд на чолі з А.Індрою. Радянському керівництву довелося знову вести переговори з тими діячами КПЧ, які були заарештовані та інтерновані в СРСР. Страх перед кровопролиттям змусив чехословацьких лідерів піти на підписання секретного московського протоколу (серпень 1968 р.), який узаконив перебування іноземних військ аж до закінчення повної "нормалізації" ситуації в країні. Цей документ громадськість ЧССР сприйняла як капітуляцію.

Дисертант погоджується з більшістю дослідників, які вважають, що московський протокол означав початок кінця чехословацького експерименту реформ. Однак цей компроміс втілювався у життя повільно. Він став політичним диктатом тільки після квітня 1968 р. А ті "сім великих днів" - з 21 по 27 серпня, коли вся нація взяла участь у русі протесту, ніколи б не увійшли у історію, якби не було подій попередніх шести місяців, коли, як свідчать матеріали дисертації, відродилась незалежна громадська думка і прокинулась національна свідомість. На думку дисертанта, це був період найбільшої громадянської свободи, яку чехословацький народ мав лише у 1945-1947 рр.

Як свідчать архівні матеріали, під тиском Москви О.Дубчек був замінений Г.Гусаком, який був готовий здійснити реально "нормалізацію" ситуації і ліквідувати залишки "Празької весни". Саме Г.Гусак переконливо відповів на питання: "Чи можливий сталінізм з людським обличчям?", коли у день річниці окупації жителі Праги знову вийшли з протестом на вулиці і ці демонстрації були придушені силами служби державної безпеки і танками. Сотні поранених залишились лежати на Вацлавській площі під вікнами Федеральних зборів і вже наступного дня було ухвалено декрет про необмежені повноваження судів, служб правопорядку і держбезпеки.

У висновках підсумовуються важливі результати дослідження, а саме:

більшість населення Чехословаччини, не бажаючи повернення негативних моментів буржуазно-демократичного режиму, які стали причиною "мирної окупації" і розвалу ЧСР у 1938-1939 рр., і віддаючи шану Радянській армії, яка звільнила країну від німецького фашизму, схвально ставилась до ідеї соціалістичних перетворень та зміцнення зв'язків з СРСР навіть за рахунок послаблення відносин із Заходом, що об'єктивно сприяло поширенню впливу КПЧ і стало важливою передумовою майбутньої сталінізації країни;

концепція чехословацького шляху до соціалізму, запропонована Компартією Чехії в ході парламентських виборів 1946 р., виявилась тактичним маневром, за допомогою якого були завойовані голоси виборців і приспана увага опозиційних КПЧ політичних сил. Зовнішньополітичні фактори у середині 1947 року змусили керівництво КПЧ відмовитись від співпраці з демократичними партіями в рамках Національного фронту і уряді, взяти курс на швидке завоювання влади у державі, використовуючи як легальні, так і нелегальні методи боротьби;

Національний фронт, будучи з 1945 по 1948 рр. основою народно-демократичного режиму ЧСР, дієздатною політичною організацією, в рамках якої узгоджувались інтереси різних за ідеологічною спрямованістю політичних сил, і маючи вирішальний вплив на чехословацьке суспільство після лютневої кризи 1948 р., перетворився на ширму тоталітарного режиму радянського зразка;

політична криза і наступна сталінізація Чехословаччини були закономірним наслідком дії як внутрішніх факторів, а саме - віра більшості чехів і словаків у справедливість соціалізму, роз'єднання чеських і словацьких демократів, агресивна наступальна тактика КПЧ, спрямована на монополізацію політичної влади, недостатня рішучість дій лідерів некомуністичних партій і президента Е.Бенеша, так і зовнішніх - початок "холодної війни" і відмова від участі у "плані Маршалла", грубий тиск ВКП(б) і Комінформу на керівництво компартій і СДП Чехословаччини, прагнення сталінського керівництва залишити країни Центральної і Східної Європи, звільнених Радянською армією, у сфері свого впливу;

тоталітарний режим радянського зразка у Чехословаччині міг існувати лише в умовах політичного терору силових органів влади, репресій, всеохоплюючого контролю з боку партійної номенклатури всіх сфер життєдіяльності суспільства, знищення класових ворогів, остаточної централізації економіки і впровадження командно-адміністративних методів керівництва, тотального контролю партійних органів влади над законодавчими, судовими і громадськими організаціями в формі "диктатури пролетаріату";

відродження демократичного антитоталітарного руху у Чехословаччині і поява політичної опозиції у ЦК КПЧ і КПС у другій половині 60-х рр. свідчили не лише про кризу режиму А.Новотного, але й про глибокі гуманістичні корені масариківських ідей, популярних у чехословацькому суспільстві, про бажання чехів і словаків покінчити з авторитарним режимом номенклатури КПЧ;

реформи 1968 р. були зумовлені незадоволенням багатьох соціальних груп населення: інтелігенції, студентів, робітників і службовців, розкуркулених селян, представників церкви, демократично налаштованих партійних функціонерів, репресованих чехів і словаків, загальним станом політичної і економічної системи;

найважливішою ознакою чехословацького експерименту 1968 р., який тривав сім місяців, було прагнення антитоталітарних сил демонтувати радянську модель побудови соціалізму. Свідченням демократичних змін стало створення КАНу, К-231 та багатьох інших громадсько-політичних організацій, політичних партій, профспілкових об'єднань і молодіжних організацій в рамках однопартійної системи;

придушення "Празької весни" стало наслідком зовнішньої політики КПРС у Східній Європі і довело небажання керівників "братніх компартій" миритися з проявами демократії в країнах соцтабору, засвідчило неможливість демократизації і гуманізації політичної і економічної основи соціалізму в рамках існуючої тоді системи соціалістичної співдружності;

Чехословаччина - країна, відома світу своїми демократичними традиціями, у якій компартія користувалася підтримкою народу, а тому ця держава і її політична система могли стати полігоном для реформування "соціалізму".

Тема демократичного руху у Чехословаччині 1945-1968 рр. в контексті новітньої історії залишається однією з найбільш актуальних проблем для сучасних дослідників. Вивчення причин розвитку і придушення демократичних і антитоталітарних рухів у країнах Центральної та Східної Європи і, зокрема, у Чехословаччині допоможе молодій українській науці позбавитись ідеологічних стереотипів радянської доби, а українській державі будувати свою незалежність на основі принципів гуманізму і справедливості.

Основні положення дисертації відображені у наступних публікаціях автора

"Білі плями" історії Чехословаччини // Нова педагогічна думка. - Рівне. - 1998.- №2.- С.73-82.

Демократична партія - символ національного відродження післявоєнної Словаччини // Національне виховання: формування світогляду і духовних цінностей у студентської молоді: Зб.матеріалів, тез, міжвузівської науково-практичної конференції. Рівне, 12-13 березня 1996 р. - Рівне: РДІК, 1996. - С.64-66.

Кампанія сталінського терору у Чехословаччині - кінець мирного етапу народної демократії // Школа за мир, взаєморозуміння й соціальний розвиток: Зб.матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції. Рівне, 21-23 травня 1996 р. Ч.ІІ. - Рівне РЕГІ, 1996. - С.89-92.

Комуністичний переворот 1948 року - кінець чехословацької демократії // Нова педагогічна думка. - Рівне. - 1998. - №3. - С.103-109.

Лютий 1948. Сучасне бачення проблеми // Вісник Донецького університету. Б - гуманітарні науки. - Донецьк, 1999. - №3. - С.

Молодь Чехії та Словаччини у боротьбі за демократію // Проблеми реалізації духовно-творчого потенціалу молоді: Пошуки, перспективи: Зб.матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції. Рівне, 17-18 жовтня 1996. - Рівне: РІПКПК, 1996. - Вип.1. - С.88-90.

Політика Е.Бенеша в ході Другої світової війни // Слов'янський вісник: Міжвідомчий науковий збірник. Вип.1. / Ред.колегія: А.І.Черній, В.В.Павлюк… - Рівне: РІС КСУ, 1998. - С.42-50.

Політичні концепції Е.Бенеша у 1938-1948 рр. // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного педагогічного університету. Історичні науки. - Кам'янець-Подільський: КПДПУ, 1998. - Т.2 (4). - С. 390-399.

Празька весна: молодь за мир, свободу і демократію // Миротворча діяльність школи і вузу: Зб.наукових праць / Ред.колегія: С.Я.Дем'янчук, А.С.Дем'янчук,… - Рівне: РЕГІ, 1997. - С.136-139.

Проблеми чехословацької національної культури та освіти напередодні "Празької весни" // Навчально-виховний процес у вузі та шляхи його розвитку і удосконалення: Зб.матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції. Рівне, 14-17 травня 1999 р. Ч.ІІ. - Рівне: РЕГІ, 1999. - С.247-253.

Протистояння Е.Бенеша і комуністів у словацькому питанні (1944-1946 рр.) // Нова педагогічна думка. - Рівне. - 1998. - №1. - С.80-85.

Словацьке питання у політичному житті Чехословаччини другої половини 40-60-х років ХХ століття // Етнічна історія народів Європи: Зб.наукових праць. - Секція І. Теоретичні проблеми етнології / Ред.колегія І.Ф.Курас,… - К.: Видавничий центр Київського університету. 1999. - С.74-79.

Соціально-економічні проблеми Чехословаччини 1953-1963 рр. // Наукові записки Острозької Академії. - Острог: Видавничий центр Острозької Академії, 1999. - Т.ІІ. - Ч.І. - С.84-87.

Уроки "Празької весни" (аналіз зарубіжною історіографією чехословацьких подій 1968 року) // Українська література в іменах і дослідженнях: Наукові записки РДІК. Вип.І / Редколегія: О.А.Галич, А.І.Литвинчук,… Рівне: РДІК, 1997. - С.170-177.

Хто приніс мир у Чехословаччину? // Педагогіка миру в навчально-виховному процесі школи і вузу: Зб.матеріалів міжвузівської науково-практичної конференції. Рівне, 29-30 грудня 1995 р. - Рівне: РЕГІ, 1995. - С.26-27.

Чехословацька теорія мирного співіснування в оцінці зарубіжної історіографії // Педагогіка єдиного і цілісного миру: сутність, завдання і основні напрямки наукової роботи шкіл і вузів: Зб.матеріалів, тез Міжнародної науково-практичної конференції. Рівне, 13-14 квітня 1995 р. - Рівне: РЕГІ, 1995. - С.48-50.

Чехословацькі події 1968 року: окупація чи звільнення? // Слово молодим дослідникам: Зб.тез та матеріалів. Вип.VI. / Ред.колегія: А.І.Черній,… - Рівне: РДІК, 1998. - С.42-47.

Анотація

Терешко Ю.М. Демократичний рух в Чехословаччині в 1945-1968 рр. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 - всесвітня історія. Інститут української археографії та джерелознавства ім.М.С.Грушевського НАН України, Київ, 1999 р.

Дисертація присвячена темі демократичного руху у Чехословаччині 1945-1968 рр. У дослідженні комплексно проаналізовані основні закономірності діяльності демократичного антитоталітарного руху у Чехословаччині 40-60-х рр., метою якого була гуманізація всієї політичної системи країни, відродження вільного громадянського суспільства, боротьба із проявами сталінізму і неосталінізму. На основі великого масиву літератури, джерел і документів, свідчень очевидців, значна частина яких уперше вводиться у науковий обіг в Україні, критично аналізуються методи діяльності і тактика КПЧ та інших чеських і словацьких партій, громадсько-політичних організацій, а також діяльність їх лідерів.

Значна увага приділена дослідженню політичних концепцій і доктрин, а також зовнішньополітичним факторам, які впливали на розвиток демократичного руху. Результати дослідження можуть бути використані для написання узагальнюючих праць, підготовки лекційних курсів з всесвітньої (новітньої) історії, історії західних та південних слов'ян, історії політичних і правових вчень та інших суміжних курсів.

Ключові слова: демократичний рух, політичні партії, Національний фронт, політична криза, тоталітаризм, "Празька весна", реформатори і догматики.

Аннотация

Терешко Ю.М. Демократическое движение в Чехословакии в 1945-1968 гг. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 - всемирная история. Институт украинской археографии и источниковедения им.М.С.Грушевского НАН Украины, Киев, 1999 г.

Диссертация посвящена теме демократического движения в Чехословакии 1945-1968 гг. В исследовании комплексно проанализированы главные закономерности демократического антитоталитарного движения в Чехословакии 40-60-х гг., целью которого была гуманизация и демократизация политической системы страны, возрождение свободного гражданского общества, борьба с проявлениями сталинизма и неосталинизма. На основе большого количества источников, литературы, мемуаров, документов, свидетельств участников политических событий критически анализируется тактика и методы деятельности КПЧ и других чешских и словацких партий, общественно-политических организаций, а также политическая деятельность их лидеров.

Сделана попытка выявить и всесторонне проанализировать причины и последствия кризисов и поражения демократического антитоталитарного движения в 1948-1948 гг. Значительное внимание уделено исследованию тех политических концепций и доктрин, а также внешнеполитических факторов, которые влияли на развитие чехословацкого демократического движения.

В исследовании переоцениваются распространенные в Советском Союзе и на Украине представления о деятельности партий Национального фронта, межнациональные отношения чехов и словаков в период построения социализма советского образца 1948-1967 гг., который привел Чехословакию к экономическому застою по сравнению с государствами Западной Европы, монополизации политической власти, уничтожению многопартийности.

Поэтому гражданская поддержка идей демократизации политической системы, "социализма с человеческим лицом" обеспечивали партийным реформаторам О.Шику, Й.Смрковскому, З.Млынаржу, Й.Павелу, Ф.Кригелю, В.Прхлику и другим легитимацию действий в период "Пражской весны" и возможный успех преобразований демократических перемен, задекларированных в "Программе действий КПЧ".

Диссертант исследовал развитие реформаторского процесса, а также внутренние и внешние факторы, влияющие на него накануне и в ходе интервенции пяти стран ОВД в Чехословакию. Рассматриваются специфические методы, применяемые Москвой с целью привести к повиновению вышедшего из-под контроля союзника. Для этого Кремлем применялись разные методы: двусторонние и многосторонние встречи, телефонные переговоры, маневры Варшавского пакта на территории Чехословакии и у ее непосредственных границ, массированные пропагандистские кампании в средствах информации, привлечение на свою сторону местных функционеров с перспективой замены ими реформаторов из числа сторонников О.Дубчека.

...