Козацька старшина Переяславського полку (1648–1782)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Козацька старшина Переяславського полку (1648-1782)

Історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність наукового дослідження. Історія еліти українського народу в різні періоди його існування стала в останні пять років однією з найплідніше досліджуваних тем у вітчизняній історичній науці. Особливу увагу істориків привертають події Визвольної війни середини XVII ст. та історія Гетьманщини. Загальні праці показують основну картину та пропонують концепції розвитку політичних та соціальних процесів періоду на теренах України. Проте загальновідомо, що історію творили конкретні особи, групи і стани тогочасного суспільства. В звязку з цим актуальним бачиться написання робіт, які б досліджували персональний склад, соціальний та майновий статус еліти українського суспільства XVII-XVIII ст.

Актуальність дисертації визначається необхідністю більш глибокого аналізу історії української державності періоду Гетьманщини. У сучасній науковій літературі немає обгрунтованого дослідження конкретних регіонів, специфіка яких, процеси що в них відбувалися і складають конкретно-історичний фон XVII-XVIII ст. Лише визначивши і проаналізувавши персональний склад та генеалогію старшини Гетьманщини як у цілому, так і окремих регіонів, можна вийти на дослідження історії конкретних полків і сотень. Цим і визначається наукова актуальність основного завдання пропонованого дослідження.

У сучасній історичній літературі виділяються такі регіональні групи: корінні козацькі полки (Чигиринський, Білоцерківський, Переяславський, Корсунський, Канівський, Черкаський, східні сотні Київського), новостворені козацько-шляхетські полки північно-східного регіону (Прилуцький, Ніжинський, Чернігівський, Стародубський), група полків січової орієнтації (Полтавський, Гадяцький, Миргородський, Лубенський, частково Уманський, південні сотні Чигиринського), шляхетсько-козацькі полки (Брацлавський, західні сотні Київського, створені на базі Овруцького, частина Уманського). Відзначимо, що три останні групи були похідними від першої і це, звичайно, піднімає її статус як обєкта наукового дослідження.

Джерельна база щодо корінних козацьких полків досить обмежена. Більшість сотень пяти вищеназваних полків знаходились на Правобережжі, і їх документи були знищені ще в XVII ст. Єдиним корінним полком на Лівобережжі був Переяславський, і тільки відносно його історії (з усіх корінних полків) джерельна база достатньо представлена.

Особливу роль Переяславського полку в Гетьманщині XVII ст. засвідчує те, що Переяслав неодноразово обирався місцем проведення козацьких рад. Документи кінця 70-х років XVII ст., продовжують називати Лівобережжя переяславською стороною. Все ж історія полку залишилась поза увагою істориків і генеалогів (задум Лазаревського, продовжити роботу «Описание Старой Малороссии» історією старшини Переяславського полку, для чого було зібрано частину матеріалів, залишився нереалізованим). Дослідження ж формування і становлення старшини окремого полку - основної адміністративно-територіальної і військової одиниці Гетьманщини, закладає підвалини для написання грунтовної історії періоду.

Хронологічні рамки. Дисертація охоплює період від створення української козацької держави до ліквідації полково-сотенного устрою (1648-1782 рр.).

Предметом дослідження є проблема формування старшини Переяславського полку через призму її генеалогії.

Об`єктом дослідження стали персональний склад та генеалогія старшини Переяславського полку.

Теоретично-методологічну основу дисертації складають загальні принципи суспільно-історичного пізнання: науковість, конкретність, історизм у підході до минулого. Основний напрям досліджень шляхом вивчення складових (сотень та складу їх урядників) частин єдиного цілого (полку) прослідкувати формування старшинського корпусу протягом конкретного історичного періоду, зумовив вибір таких методів, як аналіз та синтез, хронологічний, порівняльний, статистичний, генеалого-біографічний.

Мета і завдання дослідження. Мета полягає у встановленні персонального складу старшини Переяславського полку (шляхом складення реєстру сотенної старшини та доповнення реєстру полкової) та розкритті специфіки формування старшинського корпусу різних регіонів полку через родовідні переяславських козацьких родин.

Завдання дисертаційного дослідження:

- проаналізувати персональний склад сотенної старшини Переяславського полку, склавши його реєстр;

- внести доповнення до реєстру полкової старшини і сотників;

- дослідити родовідні головних переяславських козацьких родин;

- розкрити специфіку формування старшинського корпусу різних сотень (регіонів) полку;

- на основі аналізу дислокації родин уточнити адміністративно-територіальний поділ Переяславського полку.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в персоніфікації історії конкретного регіону (Переяславського полку). Вперше розглядається склад сотенної старшини: городових та сотенних отаманів, сотенних писарів, осавулів, хорунжих. Доповнюються реєстри полкової старшини і сотників (на 39,3%). Досліджується генеалогія 87 родин полку (з них 63 - вперше), що дозволяє висвітлити відомі події з нового боку, а також з`ясувати нові факти з історії полку.

Практичне значення одержаних результатів. Основний результат роботи, реєстри старшини Переяславського полку та генеалогічні розписи родин, можуть бути використані як для продовження вивчення історії даного полку, так і для подібних досліджень з історії старшини інших полків Гетьманщини. Має робота значення і для загальної історії Гетьманщини. По-перше, значна частина старшинських родин Переяславського полку дала представників генеральної старшини і відігравала не останню роль в політичних інтригах XVII-XVIII ст. По-друге, навіть знання про старшинський корпус одного полку мають велике значення для написання загальної праці з періоду.

Фактичний матеріал дослідження може бути використаний при підготовці загального курсу історії України та спеціальних семінарів у вузах. Особливе значення він має для розробки краєзнавчої тематики Переяславщини.

Апробація результатів дисертації проводилась у вигляді доповідей на міжвузівській науково-практичній конференції «Українське дошкілля: проблеми, пошуки, творчі знахідки» (Умань, 25-26 квітня 1996 р.), на ІІ генеалогічних читаннях Інституту історії НАН України у вересні 1996 р., на Всеукраїнській науковій конференції «Переяславська земля та її місце в розвитку української нації, державності й культури» (Переяслав-Хмельницький, 26-28 вересня 1996 р.), на підсумкових наукових конференціях кафедр Уманського державного педагогічного інституту ім.П.Г. Тичини у 1996-1998 рр. Дисертація обговорювалась на засіданні кафедри суспільних наук Уманського державного педагогічного інституту ім.П.Г. Тичини в червні 1998 р.

Структура дисертації. Дисертація (188 стор.) складається з вступу, трьох розділів, висновків, додатків (13, 51 стор.) та списку використаних джерел (396).

Основний зміст

козацький переяславський полк старшинський

У вступі обґрунтовується актуальність і новизна наукового дослідження, визначається мета та завдання роботи, розглядаються методи дослідження та практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі - «Козацтво Переяславщини: становлення та проблеми дослідження» розглядається стан наукової розробки теми, джерельна база, обґрунтовується вибір і постановка проблем. Досліджуються проблеми формування території і старшинського корпусу полку в першій половині XVII ст.

Віднедавна козацька старшина стала обєктом багатьох різнопланових досліджень. Але на сьогоднішній день говорити про заповненість існуючих проваль в історіографії проблеми ще рано. Дослідження періоду, що нас цікавить, можна умовно розділити на дві групи. Перша включає загальні роботи концептуального плану і дослідження окремих сторін історичної дійсності України XVII-XVIII століть. Друга складається з досліджень, які в плані фактичного матеріалу чи методологічних засад прямо торкаються проблеми персоніфікації взагалі і генеалогії зокрема.

До робіт загального плану, які формують уявлення про основні процеси політичного та соціального розвитку Гетьманщини і без яких важко проводити дослідження конкретного характеру, належать праці М. Грушевського, О.Єфіменко, Д.Міллера, І. Джиджори, В. Смолія і В. Степанкова, В Дядиченко, О. Путро, З. Когута, К. Стецюк.

Проблема персонального складу та генеалогії козацької старшини знаходилась в полі зору видатних істориків ХІХ - першої половини ХХ ст.: О. Лазаревського, В. Модзалевського, Л. Окиншевича, І. Крип`якевича, В. Липинського.

У цих працях розглядалися проблеми як стосовно окремих полків, так і на загальноукраїнському матеріалі в цілому. Авторам вдалося розкрити деякі проблеми формування та еволюції козацької старшини полків північно-західної групи, генеалогії багатьох козацько-старшинських родин, взаємин різних соціальних груп козацької еліти. При цьому особлива увага приділялась періоду, коли на чолі козацької держави стояв Б. Хмельницький.

Матеріалами персоніфікаційно-генеалогічного характеру багаті роботи М. Костомарова, О. Востокова, М. Петровського. Останній написав також ряд робіт, присвячених окремим діячам XVII ст., серед них одному з полковників Переяславських Т. Цицюрі.

Надалі, в радянський період, генеалогічні дослідження як ідеологічно ворожі, були призупинені. В плані персоніфікації козацького командного складу робилося мало. Лише в окремих працях прослідковуються спроби вирішення вказаних проблем.

За кордоном в 1978 році з`явилася робота Ю. Гаєцького, присвячена персональному складу урядовців Гетьманщини. Крім реєстрів полковників, полкової старшини і сотників, вона містить короткі історико-географічні статті про кожну адміністративну одиницю Гетьманщини. Треба зазначити, що крім значних пробілів, у реєстрах зустрічається багато неточностей стосовно прізвищ та часу знаходження на урядах.

Лише в умовах незалежної України досліджувана проблематика починає займати гідне місце. Продовжуючи традиції О. Лазаревського, вчені досліджують історію старшини окремих полків. Археографи започаткували видання матеріалів п`ятого (раніше не опублікованого) тому «Малороссийского родословника» В. Модзалевского.

Персональному складу старшини Переяславського полку присвячена спеціальна стаття, а дещо пізніше дослідження складу козацької адміністрації Гетьманщини В. Кривошеї. В останній публікації знайшли відображення і матеріали з історії Переяславського полку. Частково питання персоніфікації розробляли В. Сергійчук, В. Панашенко, Я. Дашкевич .

Проблемам історії еліти пізньосередньовічної України присвячена праця Н. Яковенко. Фактичні матеріали генеалогічного характеру та висновки автора дозволили прослідкувати коріння та етнічну належність багатьох козацьких та шляхетських старшинських родин Переяславського полку. Велике значення мають вказана робота та нова праця дослідниці і в методологічному плані, так як розглядають не тільки історію еліт, а й їх роль у постійних суспільних змінах.

Питанням етнічного складу та генеалогії козацької старшини - української еліти періоду Гетьманщини - присвячені статті В. Кривошеї. Великий потенціал для майбутніх досліджень з генеалогії старшинських родин Гетьманщини (в тому числі і переяславських), як ідентифікаційно-контрольне джерело, містить праця останнього автора. Вона доносить до широкого загалу і робить зручними для роботи синодики кількох найбільших монастирів Гетьманщини.

Проблемам адміністративно-територіального поділу присвячені вже названі праці Ю. Гаєцького, Я. Дашкевича, І. Крипякевича, а також М. Максимовича і О. Гуржія.

Безпосередньо з історією Переяславщини повязана робота А. Стороженка, в якій два нариси біографічно-генеалогічного характеру - розвідки про полковників Переяславських Дмитрашку-Райча та Войцу Сербина. Цікаві біографічні матеріали містить дослідження В. Пархоменко про Переяславсько-Бориспільську єпархію у XVIII ст.

Історія окремих сотень Переяславського полку або деякі періоди їх існування досліджувались М. Ткаченком, П. Федоренком, В. Почепцовим М. Максимовичем, І. Бойком, С. Шамраєм. Два останні автори вивчали персональний склад сотників і городових отаманів Баришівської та Бориспільської сотень.

Важливе місце в історіографії проблеми займають праці і статті, які досліджували генеалогію окремих родин. Визначна роль у розвитку цього напряму належить О. Лазаревському, який зібрав величезний пласт архівних матеріалів, частину якого зумів опрацювати і видати у вигляді окремих генеалогічних статей.

Названі літературні джерела забезпечили методологічну і, в незначній мірі, фактологічну базу даного дослідження. Ні одне з них не вирішує комплексу завдань щодо персонального складу урядників полку (попередні дослідження охоплюють полковників, полкову старшину, деякі сотників і зовсім не торкаються сотенної старшини, яка складає левову частку урядників полку) та генеалогії їх родин у цілому. Наявні розписи застарілі і потребують змін та доповнень на основі архівних джерел. Адміністративно-територіальний склад полку в XVII-XVIII ст. також став предметом дослідження вперше. З ним тісно повязані міграційні процеси в Україні кінця XVII - початку XVIII ст., які чекають свого дослідника.

Джерельну базу дисертації склали архівні матеріали та їх публікації. Серед останніх виділяються багатотомні видання документів XVI-XVIII ст. та перевидані Реєстри 1649 року. Безпосередньо історії полку стосуються видані сімейні і міські архіви та матеріали Генерального слідства про маєтності.

Основу дослідження складають архівні матеріали фондів Центрального державного історичного архіву України (м. Київ) та Інституту рукопису НБУ імені В. Вернадського (м. Київ). Базовими стали: ф.І (Збірка О. Лазаревського), ф.Х (Архів АН України), ф.XIV (Исторические материалы) ІР НБУ; ф. 51 (Генеральная Войсковая Канцелярия), ф. 83 (Переяславская полковая канцелярия) ф. 64 (Сотенные канцелярии), ф. 54 (Вторая Малороссийская коллегия), ф. 56 (Генеральный Войсковой Суд), ф. 57 (Румянцевская Генеральная опись Малороссии), ф. 193 (Киевское наместническое правление) ЦДІА України, які містять величезну кількість матеріалів господарчо-правового, генеалого-родовідного та статистичного характеру.

Більшість використаних документів вводиться до обігу вперше, значна кількість розглядається під новим кутом зору. Особливе значення для результатів дослідження мали реєстри і ревізії Переяславського полку, присяжні списки, списки старшини та військового товариства, «сказки о службе» (ф. 51 ЦДІА України). Широкі можливості відкривають формулярні списки про службу майновий та сімейний стан старшини другої половини XVIII ст. (фонди 54 і 193 ЦДІА України), матеріали яких часто насичені відомостями про минуле родини.

Для генеалогічних розписів використані матеріали фондів 127 (Київська духовна консисторія) та 990 (Переяславсько-Бориспільська духовна консисторія). Крім важливих документів релігійно-процесуального характеру, судових та повязаних з навчальними закладами, вони містять величезну кількість малодосліджених сповідних розписів і метричних книг. Для розвитку генеалогії два останні типи документів особливо важливі. Різноплановими документами насичені родинні фонди представників переяславської старшини Тоцьких (ф. 1408), Деркачів (ф. 1890), Лукашевичів (ф. 2035), Максимовичів (ф. 2038) ЦДІА України.

Багато матеріалів з історії Іркліївської сотні Переяславського полку містить фонд К.Ф. Кушніра-Марченка (ф. 133 ІР НБУ). Крім обробки існуючих і в наш час архівних справ, краєзнавець зібрав у 20-30-х роках ХХ ст. у сільських церковних архівах, які масово знищувались, багато документів XVIII ст. і зберіг їх для наступних поколінь істориків та краєзнавців.

Значну кількість матеріалів для роботи дав Румянцевський Генеральний опис Малоросії (ф. 57 ЦДІА України). Відомо, що опис Переяславського полку було здійснено найбільш ретельно і основна частина документів збереглась до нашого часу. Матеріалами опису користувались багато дослідників, результатом роботи одного з них стала дисертація. Проте цікавила їх соціально-економічна історія, і знову досліджені масиви документів дали багато цікавих матеріалів персонально-генеалогічного характеру. Вказаний фонд має значні резерви для дослідження історії полку і Гетьманщини в цілому.

Частина розділу присвячена проблемам становлення території Переяславського полку в XVII ст. та персоніфікації складу старшини полку до 1648 р. Документи фіксують до 1625 р. товариство переяславське та старшого над ними отамана, що засвідчує відсутність на той час у Переяславі реєстрового козацького полку. Стосовно кінця 20-30-х років XVII ст. маємо згадки про полковників і полкову старшину Переяславську. В найповнішому (до 1648 р.) реєстрі старшини 1638 р. записані полковник, полковий осавул, 10 сотників і 9 отаманів. У дослідженні продовжено роботу з визначення територіальних сотень полку на 1638 р. та локалізації відносно них записаної в реєстрі старшини.

У другому розділі - «Козацько-старшинські родини корінних сотень Переяславського полку» розглядається адміністративно-територіальний склад північних сотень полку, персональний склад урядників та генеалогія їхніх родин, аналізуються складені реєстри, визначаються особливості формування старшини корінних сотень.

Північний регіон полку складали дві полкові, Баришівська, Басанська, Бориспільська, Березанська, Воронківська, Яготинська, Гельмязівська, Терехтимирівська сотні. Історично перші вісім тяжіли до єдиного центру - Переяслава.

Виняток з різних причин складали сотні Терехтемирівська і Гельмязівська. Перша перейшла до полку лише близько 1676 р. Але, будучи територіально близькою до Переяслава і, по суті, виконуючи роль полкової в XVIII ст., віднесена до сотень північного регіону. Друга, навпаки, входила до складу полку весь час його існування, але регіонально тяжіла до Канівського полку. По суті, значна кількість канівчан, переселившись в кінці XVII ст. на територію Гельмязівської сотні, зумовили її міцні звязки з сотнями південного регіону.

Реєстри сотників і сотенної старшини різних сотень регіону мають приблизно однакову наповненість: великі проміжки у відомостях про урядників за XVII ст. і майже повний реєстр за XVIII ст. (особливо сотників). Вона зумовлена відсутністю джерел відносно XVII ст. (особливо період Руїни) і їх наявністю у XVIII (ревізії 30-40-х років, документи Румянцевського опису, відомості про чиновників 70-80-х років). Винятком є Бориспільська сотня, реєстр урядників якої має небагато прогалин і стосовно XVII ст. Порівняння реєстрів приводить до висновку, що майже до кінця XVII ст. старшина на урядах змінювалась щорічно. В наступному сторіччі бачимо утворення династій не тільки сотницьких, а й на сотенних урядах.

Наявні реєстри показують склад старшини за національною ознакою. На сотенних урядах, на які іноземці не претендували, бачимо майже виключно українців. Та незначна кількість урядників татарського і волоського походження, що зафіксована документами (в Баришівці - писар Кончаковський, в Яготині - писар Й. Анатієнко, осавул Ф. Полонський) не змінює загальної картини.

Серед сотників відсоток іноземців у деяких сотнях досить значний: 1-а полкова - 12,5%, 2-а полкова - 12,5%, Терехтимирівська - 8%, Баришівська - 10%, Бориспільська - 40%, Березанська - 5,5%, Воронківська - 23%, у сотнях Гельмязівській, Яготинській і Басанській іноземці серед урядників відсутні.

Шляхта, яка воювала на боці Хмельницького, завдяки знанням і досвіду одразу зайняла місце серед козацької старшини. Записані в реєстрі 1649 р. шляхтичі у Переяславському полку складали близько 2,85% загальної кількості полчан. Відносно сотень регіону маємо такі дані: Баришівська - 5,4%, Романенкова - 4,1%, Яготинська і Воронківська - 3,9%, полкова - 3,6%, Бориспільська - 3,1%, Биківська - 2,8%, Чикменева - 2,4%, Коваленка - 2,2%, І. Бабича - 1,9%, Гельмязівська -1,6%, Оверка Сидоровича - 1,5%, Басанська - 1,3%, Березанська -0,8%. Відсоток шляхти серед козаків був насправді значно вищий.

Частина покозаченої шляхти (особливо правобережної), в кінці XVII ст. повертає свої втрачені позиції, посівши в Лівобережній Україні ключові уряди. Інша частина, втративши все, повертається до активного політичного життя тільки через покоління, коли в 60-х роках XVIII ст. відроджуються старі інститути шляхетства і українська шляхта прагне закріпити свої станові привілеї.

У формуванні сотенної старшини виділяються сотні двох типів:

1) в яких уряди займали представники місцевих заможних родин, що фіксуються ще реєстром 1649 р. (Бориспільська, Яготинська, Басанська, Березанська і полкові);

2) сотні, на формування старшинського корпусу яких вплинули міграційні процеси (Баришівська, Терехтимирівська, Гельмязівська, Воронківська).

Родові козаки 3-ї статті, яка вказує що служать ще з дідівської землі, за ревізіями XVIII ст. винесені в таблицю (в дужках загальна кількість козаків у сотні).

Розписи найбільш впливових родин у сотнях, показали розгалужені родинні звязки серед старшини регіону, яка послідовно займала після сотницьких полкові і полковницькі уряди, утворюючи впливові сімейні клани, що контролювали сотню, а інколи і полк. У XVII ст., в часи Хмельниччини та Руїни, бачимо на перших ролях родини Забузьких, Романенків, Сомків-Щуровських-Калющенків, і близькі до них роди іноземного походження Дмитрашків, Сербинів.

З середини 70-х років, а особливо після 1687 р., домінують родини шляхетського походження, що перейшли з Правобережжя, Сулими, Гулаки, Добронизькі, Мокієвські. Утримуються на урядах родини іноземного походження - Берли, Рустановичі, близькі до клану Сомка, Мировичі - близькі до Сербинів і Дмитрашок, через них до соратників Хмельницького, хоча останні в цей час майже сходять з історичної арени.

На рівні сотень родини, що підтримали, а потім зрадили Мазепу, своїх позицій не втрачають до кінця XVIII ст. (в Басані-Яцьковичі-Забіли, в Баришівці - Ісаєвичі, в Березані - Пилипенки, в Гельмязові - Тоцькі, в Терехтимирові - Гриневичі).

Початок XVIII ст. приніс дві хвилі змін: а) остаточний перехід правобережних полків і б) великої кількості військових іноземного походження після 1709-1711 рр. на територію Гетьманщини. В результаті в сотнях регіону і в полку виділяються родини Іскр, Бурляїв, Танських, Іваненків, Афендиків, Моцоків.

У середині XVIII ст. на перших ролях, крім уже відомих родин Сулим, Афендиків, Іваненків, Гулаків, Добронизьких, Пилипенків, виділяються роди, що були близькі до Розумовських - Канієвські, Карлицькі, Туманські.

З одного боку, завдяки вдалим шлюбам піднімаються Бахчевські, Копцевичі, Ілляшенки, Лукашевичі, Нестелії. З іншого, в сотнях же Гельмязівській і Березанській, уряди сотників зайняли за вислугу старовинні козаки, що свідчило про збереження елементів демократії при обранні козацької старшини.

У третьому розділі - «Регіональні особливості формування старшинського корпусу південних сотень» розглядаються етапи формування територіальних утворень (полків і сотень) на півдні Переяславщини та проблеми їх входження до складу полку; персональний склад та генеалогію старшинських родин регіону; вплив загальноукраїнських міграційних процесів на формування корпусу урядників.

Південний регіон полку складали сотні Леплявська, Бубнівська, Піщанська, Домонтівська, Золотоніська, Кропивенська, Іркліївська (Канівська). Основи економічних та родинних звязків тут були закладені в час, коли території майбутніх сотень належали до Черкаського і Канівського староств.

З утворенням реєстрових полків, у складі Черкаського в 1638 р. бачимо Золотоніську сотню, в Переяславському - Богушківську, Кропивенську та Іркліївську. На 1649 р. сотні Золотоніська, Богушківська, Домонтівська і Піщанська входили до Черкаського полку, територія майбутніх Бубнівської і Леплявської складала іменні Кулаги, Богданенкову і Росченкову сотні Канівського. Сотні Кропивенська і Іркліївська були частиною окремого полку (1648 - Іркліївського, 1649-1658 - Кропивенського, 1658-1663 - Іркліївського). Вище вказані сотні ввійшли між 1663 та 1672 рр. до складу Переяславського полку, зберігаючи свою специфіку.

Старшина сотень південного регіону, особливо в XVII ст. - це вихідці з правобережних Черкаського і Канівського полків. У 70-80-х роках XVII ст. значна частина цих полків переселяється на лівий берег (Канівський - в Леплявську, Бубнівську і Піщанську; Черкаський - в інші сотні досліджуваного регіону). У середині XVII ст. представники основних старшинських родин південних сотень Переяславського полку - Деркачів, Кулагів, Шабельників, Гладких, Прохоровичів, Джулаїв, Следзинських, Черушинських, Леонтовичів, Платковських, Третяків, Черкаських - відомі в більшості правобережних корінних козацьких полках. Це засвідчує значний вплив на формування старшинського корпусу в регіоні переходу на Лівобережжя правобережної старшини.

Надалі, на початку XVIII ст. із правобережних полків на території Золотоніської і Кропивенської сотень розміщується полк Самуся (Ковбаси, Тонконога, Гайворонського - І компанійський), тут же бачимо старшину ІІІ компанійського полку (Часника). Полк Новицького частково квартирував у Іркліївській сотні. В результаті старшина поповнюється родинами - вихідцями із компанійців Гайворонських, Неверовських, Товбичів, Терлецьких, Мелесів, Базилевичів.

У XVIII ст. формуються сотницькі династії, що утримують уряд півстоліття: в Бубнові Деркачів - Прохоровичів, Базилевичів - Максимовичів; у Леплявій Лазаревичів - Левицьких; у Піщаній Кандиб; у Домонтові Платковських - Плошкевичів; у Золотоноші Черушинських - Леонтовичів; у Кропивній Дараганів; у Ірклієві Требинських. Якщо розглянути генеалогічні розписи названих родів, виявиться що в другій половині XVIII ст. вони мали між собою сталі форми родинних звязків.

Основні власники в регіоні - Томари, родина грецького походження. З ними повязані відомі в Гетьманщині родини Фридрикевичів, Лизогубів, Борковських, Марковичів, Базилевичів, Черняхівських, Лисаневичів, Моцоків, Тоцьких, Леонтовичів, Кочубеїв, Стороженків. Більшість зазначених вище родин також мала маєтності в південних сотнях полку. Крім вказаних, значні володіння тут мали Сербини, Мировичі, Шабельники, Деркачі, Требинські, Левицькі, Максимовичі, Лукашевичі.

Реєстри сотників та сотенної старшини відрізняються відносно XVII і XVIII ст. У XVII ст. багато прогалин у реєстрі сотників і майже відсутні дані про сотенну старшину. Відносно ж даних, які нас цікавлять у XVIII ст., маємо більш - менш повну картину. Найповніші реєстри в сотнях Іркліївській, Золотоніській і Кропивенській.

Особливістю південних сотень було те, що на базі значних козацьких регіонів утворювались територіальні полки (Кропивенський і Іркліївський), історія яких вимагає спеціального наукового дослідження. Дані ж про полковників вказаних формувань (крім полковника Кропивенського Філона Джелалія та Іркліївського Матвія Панкевича) і полкову старшину майже відсутні.

Крім того, зазначимо, що відсоток іноземців серед урядників південних сотень був незначний: Домонтівська - 7,7%, Золотоніська - 11,7%, Іркліївська - 11%, Кропивенська - 18%, у Піщанській, Леплявській, Бубнівській - відсутній. Зате серед сотенної старшини і козаків бачимо велику кількість родин татарського (Джеджалії, Джемелинські, Джулаї, Толди) і волоського (Радкевичі, Волошини) походження.

У 1649 році представництво шляхти в сотнях виглядало так: Демська - 5,2%, Кропивенська - 4,6%, Домонтівська - 4,5%, 3-я Іркліївська - 3%, Піщанська - 2,4%, 1-а Іркліївська - 2,2%, Богушківська - 2%, Золотоніська - 1,2%, в Бубнівській, Леплявській та 2-й Іркліївській шляхта відсутня. Більшість шляхетських родин, зафіксованих Реєстром 1649 р., відомі до кінця XVIII ст.

Особливість сотень південного регіону виявляється також у значному показнику осілості старовинних місцевих козацьких родин на даній території. Наведена таблиця показує чисельність сотень і кількість родових козаків у кожній з них:

Розміри і кордони сотень були несталими. В середині XVIII ст. найменші сотні в полку - Леплявська і Домонтівська, найбільша - Іркліїївська. В останній бачимо найбільше родових козаків, що засвідчує сталість складу сотні.

У висновках викладено основні результати наукової розробки теми:

- вперше встановлено персональний склад сотенної старшини Переяславського полку, доповнено на 39,3% реєстри сотників;

- аналіз реєстрів показав формування сотницьких та сотенних династій на урядах, а також принцип послідовності в заміщенні урядів;

- проведений аналіз персонального складу урядників полку виявив, що етнічний склад сотенної старшини однорідний (неукраїнці на незначні уряди не претендували, елементи ж татарського походження в південному регіоні можуть вважатись на даній території корінним населенням). Полкові і сотницькі уряди досить часто заміщались іноземцями, відсоток яких в корінних значно вищий (від 5,5% в Березані до 40% в Борисполі) чим в південних сотнях полку (від 7,7% в Домонтові до 18% в Кропивній, в трьох сотнях відсутні);

- аналіз реєстрів та розписів показав, що з самого початку Визвольної війни значну частку урядів зайняла шляхта, причому в 1649 р. відсоток шляхтичів у деяких сотнях був значно вищий загальнополкового, а в деяких зовсім відсутній. Надалі, більшість шляхетських родин, поповнивши свої ряди вихідцями з Правобережжя, фіксується в регіоні до кінця XVIII ст. Частина покозаченої шляхти займає уряди впродовж існування Гетьманщини, інші повертаються до активного політичного життя тільки в середині XVIII ст., коли відновлюються деякі інститути шляхетського самоуправління;

- складено генеалогічні розписи 87 козацько-старшинських родин полку (з них 63 - вперше), які показали існування між ними сталих форм родинних звязків;

- генеалогічні дослідження розкрили особливості формування старшинського корпусу в різних регіонах полку, а також дозволили уточнити адміністративно-територіальний поділ полку в різні періоди його існування.

Список опублікованих праць

Еволюція Іркліївської сотенної старшини у XVII-XVIII ст. (Переяславський полк) // Навчально-виховний процес в середній та вищій школі: проблеми, пошуки, перспективи: Зб. наук. пр. - Вип.ІІІ. - Умань, 1997.-С. 199-207.

Зміни території і складу Переяславського полку в XVII-XVIII ст. // Гуманітарні науки: проблеми, пошуки, перспективи: Зб. наук. пр. - Ч.IV. - К., 1997.-С. 68-71.

Українське дворянство у XVIII ст. (порівняльний аналіз становлення на Правобережжі та Лівобережжі) // Навчально-виховний процес в середній та вищій школі: проблеми, пошуки, перспективи: Зб. наук. пр.-Вип.ІІІ. - Умань, 1997. - С. 195-199 /у співавторстві з Кривошеєю І.І./.

Старшина Баришівської сотні Переяславського полку у XVII-XVIII ст. (персональний склад та генеалогія). - К.: ТОВ «Міжнар. фін. агенція», 1998. - 19 с.

Синодики як джерело до генеалогії козацько-старшинських родин Переяславського полку // Кривошея В. Українська козацька старшина. Ч. 2. Синодики як джерело до козацько-старшинської генеалогії. - К., 1998. - С. 80-81.

Джелалій Філон: матеріали до біографії // Кривошея В. Українська козацька старшина. Ч. 2. Синодики як джерело до козацько-старшинської генеалогії. - К., 1998. - С. 81-82 /у співавторстві з Кривошеєю В./.

Палії, Самусі, комонники // Сіверянський літопис. - 1998. - №4. - С. 11-16 /у співавторстві з Кривошеєю В.

Размещено на Allbest.ru