Політика державної асиміляції на Волині (1928—1938 роки)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат дисертації на здобуття

наукового ступеня кандидита історичних наук

Політика державної асиміляції на Волині (1928--1938 роки)

Крамар Юрій Вікторович

1. Загальна характеристика роботи

державний асиміляція польський український

Актуальність теми. На сучасному етапі становлення відносин стратегічного партнерства між Україною і Польщею певною перешкодою залишається недостатньо досліджена історія українсько-польського співжиття у 20-30-і роки нинішнього століття. Цей період наповнений неоднозначними, суперечливими і складними сторінками у взаєминах між двома народами.

У комплексі проблем українсько-польських відносин міжвоєнного періоду важливим є вивчення політики Другої Речі Посполитої щодо українців, що проживали на її теренах. Політика так званого "волинського регіоналізму", яку з кінця 20-х років проводив польський уряд, була однією із спроб вирішення українського питання в Польщі. Однак серед історичних досліджень останніх років мало публікацій, що розкривають спробу порозуміння поляків і українців, пошуки шляхів співпраці обох народів. Це зумовлює необхідність проведення комплексного дослідження з метою поглибленого аналізу основних напрямків українсько-польського співжиття у міжвоєнний період, методів і форм реалізації "волинського експерименту" воєводи Г.Юзевського. Завдання актуалізується потребою у створення цілісної картини політичного життя на Волині у 20-30-і роки нинішнього століття.

Дослідження проблеми зумовлене ще й тим, що вивчення і узагальнення зазначених проблем дасть змогу глибше зрозуміти суть тих драматичних подій в історії обох народів, що мали місце в період Другої світової війни на Волині та в перші повоєнні роки.

Таким чином, суспільно-політична актуальність та нерозробленість проблеми в історіографії зумовили вибір теми.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Дане дослідження є складовою держбюджетної науково-дослідної роботи "Українсько - польські відносини на Волині 20-40-х років ХХ століття", що проводиться Волинським державним університетом імені Лесі Українки. Робота входить до планової госпрозрахункової теми історичного факультету ВДУ "Минуле і сучасне Волині" і до тематики досліджень кафедри історії світових цивілізацій ВДУ "Актуальні проблеми історії зарубіжних країн".

Предметом дисертаційного дослідження визначено державну політику Другої Речі Посполитої на Волині у міжвоєнний період. Аналізуються концептуальні підходи польських політичних сил до вирішення українського питання та їх практична реалізація. Значну увагу приділено висвітленню суспільно-політичних відносин на Волині у 20-30-і роки.

Об'єктом дослідження є програма державної асиміляції, яка реалізовувалась волинським воєводою Г. Юзевським.

Хронологічні рамки зумовлені тематикою, тому охоплюють період 1928-1938 років, тобто роки реалізації "волинської політики".

Географічні межі дослідження охоплюють територію Волинського воєводства: сучасні Волинська (окрім Камінь-Каширського і Любешівського районів), Рівненська, частина Тернопільської областей.

Мета і задачі дослідження полягають у висвітленні основних теоретичних засад політики державної асиміляції Польщі та етапів її практичної реалізації на Волині. Водночас зроблена спроба проаналізувати і дати оцінку суспільно-політичній, економічній, культурно-освітній і релігійній діяльності воєводської адміністрації, очолюваної Г. Юзевським. У контексті загальної мети в дисертації ставляться задачі дослідити:

1. Концепції, цілі та методи діяльності провідних польських політичних сил щодо вирішення українського питання.

2. Погляди Г. Юзевського на проблему українсько-польського порозуміння у Волинському воєводстві, організаційні засади та напрямки політики державної асиміляції.

3. Основні форми та методи реалізації "волинського експерименту".

4. Відносини між воєводською адміністрацією та політичними партіями і об'єднаннями на грунті реалізації політики державної асиміляції.

5. Динаміку українсько-польських міжнаціональних відносин на Волині у 20-30-і роки, причини їх коригування та наслідки.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження визначається тим, що вперше у сучасній українській історіографії зроблена спроба комплексного аналізу основних аспектів урядової політики "санації" на Волині у міжвоєнний період. На підставі маловідомих і невикористовуваних архівних документів та опублікованих джерел висвітлюються форми та методи реалізації політики державної асиміляції, та її наслідки. Дисертаційне дослідження розкриває вплив політичних партій на шляхи вирішення українського питання в Другій Речі Посполитій. Уперше висвітлюється роль політичної концепції Г. Юзевського у формуванні державної політики в галузі міжнаціональних відносин. У дисертації розкрито причини, що впливали на еволюцію українсько-польського співжиття упродовж 30-х років і сприяли радикалізації політичної думки місцевої української і польської людності. Простежено форми співробітництва деяких українських політичних сил з державними структурами Польщі.

Практичне значення одержаних результатів. Основні положення дисертації та зібраний фактологічний матеріал можуть бути використані для вивчення суспільно-політичних рухів та міжнаціональних відносин у 20-30-і роки, при підготовці узагальнюючих праць з історії України та Польщі. Матеріали та висновки дисертації можуть використовуватись державними структурами при визначенні концепцій і методів національної політики, а також вченими-істориками для створення цілісної картини громадсько-політичного життя на Волині у міжвоєнний період та у науково-педагогічній практиці (зокрема при вивченні курсів новітньої історії України і Польщі, розробці спецкурсів з проблем політичної історії краю 20-30-х років ХХ століття).

Методологічний підхід до розгляду поставленої проблеми базується на поєднанні конкретно-історичного та політологічного аналізу. Автор використовує принципи об'єктивізму та історизму, методи ретроспекції, узагальнення і синтезу однотипних фактів. Дисертант звертався також до порівняльного методу аналізу.

Огляд наукової літератури з досліджуваної теми здійснений за хронологічним та структурно-тематичним принципами історіографії.

Структура дисертації побудована за хронологічно-проблемним принципом. Робота обсягом 180 сторінок складається із вступу, основної частини, яка містить чотири розділи, висновків, списку використаних джерел та літератури (269 найменувань обсягом 19 сторінок), додатку (8 сторінок).

Апробація результатів дисертації зроблена на засіданні кафедри історії світових цивілізацій Волинського державного університету імені Лесі Українки, виступах автора на щорічних конференціях професорсько-викладацького складу і студентів ВДУ, в опублікованих статтях та виступах на міжнародних і українських наукових конференціях: Міжнародна конференція студентів-істориків (Вільнюс, 1993), "Велика Волинь: минуле і сучасне" (Житомир, 1993), Міжнародна наукова конференція присвячена 150-річчю Київської археографічної комісії (Київ-Седнів, 1993), "Toїsamoњж, odmiennoњж i tolerancja a kultura pokoju" (Люблін,1995) , "Українсько-польські відносини у Галичині в ХХ столітті" (Івано-Франківськ, 1996), "Національні та етносоціальні процеси в Україні" (Чернівці,1997), "Polacy i koњciуl rzymokatolicki na Woіyniu w latach 1918-1997 " (Люблін, 1997), "Минуле і сучасне Волині: Олександр Цинкаловський і Волинь" ( Луцьк, 1998 ).

Публікації. Результати дисертації опубліковані у семи статтях (опублікованих у чотирьох збірниках статей та трьох матеріалах конференцій), трьох тезах (вміщених у матеріалах конференцій).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДОСЛІДЖЕННЯ

У вступі обгрунтовано актуальність теми, визначено мету та завдання роботи, хронологічні межі, вказано на наукову новизну дисертації, визначено зв'язок теми дослідження із планами дослідницької роботи історичного факультету ВДУ імені Лесі Українки.

У першому розділі “Історіографія проблеми. Джерельна база дослідження” зроблено огляд літератури з досліджуваної проблеми та охарактеризовано джерельну базу дисертації. Українсько-польське співжиття на Волині у 20-30-і роки ХХ століття належить до малодосліджених проблем історичної науки. Відсутні спеціальні роботи про складні і суперечливі взаємини двох народів.

Історіографію проблеми поділено за хронологічним принципом: міжвоєнного періоду (1918-1939), українська радянська, сучасна вітчизняна та польська історіографія.

У роботах міжвоєнного періоду увага концентрувалася лише на окремих аспектах проблеми. Українські політики (М. Лозинський, С. Томашівський, І. Рудницький-Кедрин) обгрунтовували необхідність розв'язання проблеми національних меншин в Польщі на основі принципу самовизначення націй [1]. Деяких аспектів урядової політики Польщі в українському питанні торкались тогочасні польські політологи і публіцисти, однак при написанні своїх праць вони керувались, головним чином, політико-ідеологічними міркуваннями. Їхні роботи часто не мали характеру наукових досліджень [2].

У післявоєнний період радянські історики приступили до вивчення новітньої історії краю. Позаяк питання міжнаціональних стосунків розглядались виключно у контексті "боротьби західноукраїнських трудящих за воз'єднання з Радянською Україною" і створення революційно-демократичного блоку проти правлячих режимів, то воно знайшло спотворене відображення. Об'єктом дослідження науковців були, головним чином, проблеми соціально-економічної історії Волині, революційного руху на цих земях [3].

Вагомий внесок у дослідження проблем міжнаціональних відносин на східних теренах Речі Посполитої, польської урядової політики щодо української меншини зробили львівські вчені Ю. Сливка та С. Макарчук [4] Ю. Сливка проаналізував підходи основних польських політичних сил до вирішення українського питання в Польщі. Особливу увагу автор звернув на фактори (внутрішні та зовнішні), що спричинили зміну національної політики польського уряду після приходу до влади у 1926 році “санаційного” табору. Однак зауважимо, що територіальні рамки роботи Ю. Сливки охоплюють, головним чином, територію Східної Галичини.

С. Макарчук дослідив вплив економічних і політичних факторів на динаміку етносоціального складу населення краю у 20-30-і роки. Втім, автор зосередився передусім на соціально-економічних аспектах урядової політики Польщі щодо східних воєводств.

Із набуттям Україною державної незалежності історична наука поступово звільняється від ідеологічного навантаження. Значно розширилося коло проблем, які донедавна вважались закритими у вітчизняній історіографії.

Політика “пацифікації” 1930 року стала об'єктом грунтовного дослідження відомого львівського вченого М. Швагуляка [5]. Зауважимо, що пацифікаційна кампанія (хоча і менша за масштабами) мала місце не тільки у галицьких воєводствах, а й на Волині, проте ця проблема поки що не знайшла належного висвітлення в українській історіографії.

Діяльність політичних партій Західної України міжвоєнної доби та їх спроби консолідуватися на час сеймових виборчих кампаній 20-30-х років висвітлив у своїх працях О. Зайцев [6]. Спроби нормалізувати відносини між поляками і українцями у 20-30-х роках досліджував Л. Зашкільняк [7]. На думку історика, польсько- українська “нормалізаційна” угода 1935 року сприяла деякому поліпшенню культурного і економічного становища українців в Польщі, однак не привела до вирішення українського питання в Другій Речі Посполитій.

Висвітленню українського питання у міжвоєнній Польщі також приділили увагу історики української діаспори - Т. Гунчак, О. Субтельний, Є. Пастернак, А. Семенюк [8]. Вони наголошували переважно на антиукраїнській спрямованості політики Другої Речі Посполитої.

Вагомий внесок у дослідження проблеми зробили польські історики. Оцінки українсько-польських міжнаціональних взаємин 20-30-х років на тлі загальнопольської історії цього періоду містяться у фундаментальних працях А. Хойновського [9]. Дослідник розглядає діяльність волинського воєводи як спробу реалізації в нових історичних умовах федералістської концепції пілсудчиків. Тожецький Р., аналізуючи національну політику "санаційних урядів" наголосив на тому, що "волинська програма" Г. Юзевського була результатом пошуків шляхів розв'язання української проблеми в Польщі [10]. Папежинська-Турек М. досліджує українське питання в політичному, соціальному та релігійному аспектах [11]. Іваніцкій М. і Мауерсберг С. вивчали переважно шкільництво національних меншин у міжвоєнній Польщі [12]. Недоліком їхніх праць є те, що автори часто обмежуються констатацією фактів, не вдаючись до глибшого аналізу освітньої політики.

Окремі аспекти політики польських урядів щодо українського населення Волині у 1920-1930-х роках висвітлюються у працях В. Менджецького і Я. Кенсіка [13]. У монографії В.Менджецького міститься аналіз соціально-економічного і політичного становища воєводства у міжвоєнний період, однак автор дещо переоцінює результати реалізації “волинської програми”.

Дослідження Я. Кенсіка є політичною біографією Г. Юзевського. Імпонує прагнення автора об'єктивно і виважено висвітлити основні напрямки діяльності воєводської адміністрації по реалізації програми державної асиміляції на Волині. Однак Я. Кенсік обійшов увагою деякі проблеми.

Крім проурядового ВУО, автором слабо показано місце українських партій (зокрема УНДО, УСРП, Сельроб) у суспільно-політичному житті Волині. Характеризуючи конфесійну політику воєводи, його заходи спрямовані на українізацію православної церкви на Волині, Я.Кенсік менше уваги акцентує на ролі греко-католицької церкви в піднесенні національної свідомості місцевого населення, позиції Г. Юзевського щодо так званої “неоунії”. Також дослідник обійшов увагою питання соціально-економічної політики воєводської адміністрації як невід'ємної частини інтеграційної програми польського уряду.

Отже огляд наукової літератури з досліджуваної проблеми дає підстави для таких висновків: серед робіт вітчизняних істориків, присвячених питанням міжнаціональних відносин у Другій Речі Посполитій мало публікацій, в яких розкриваються проблеми українсько-польського співжиття на Волині у міжвоєнний період; при загальній оцінці суспільно-політичної ситуації на східних теренах Польщі у 20-30-і роки ХХ ст. важливо є урахувати не лише конфронтаційні, а й угодові аспекти у відносинах між поляками і українцями; грунтовного дослідження потребує питання про суті політики “санаційних” урядів щодо українського населення Волині наприкінці 1920-1930-х років.

Джерельну базу дослідження склали насамперед неопубліковані документи Центрального історичного архіву України у Львові, державних архівів Волинської та Рівненської областей, Архіву нових актів у Варшаві, Державного архіву в Любліні, Відділу рукописів бібліотеки Варшавського університету. Усі документальні матеріали можна поділити на три основні групи: 1) юридичні; 2) статистичні; 3) наративні.

Серед документів юридичного характеру важливе значення мають конституції Польської держави 1921 та 1935 років. Вони визначають основні засади національної політики Другої Речі Посполитої, фіксують найважливіші права та обов'язки громадян, в тому числі тих, які представляли національні меншини. До цієї ж групи джерел відносимо законодавчі акти Польської республіки, вміщені у “Dzienniku Ustaw Rzeczypospolitej Polskiej”.

Окрім офіційної документації центральних органів державної влади, до роботи залучені матеріали воєводської адміністрації, однак вони збереглися не повністю.

Значний комплекс джерел складають документи партій та громадських організацій. Разом з публіцистичними виданнями досліджуваного періоду та теоретичними працями тогочасних партійних ідеологів вони дають змогу вияснити позиції основних польських політичних сил щодо українського питання.

З великого обсягу статистичних документів особливо цінними є матеріали загальнопольських переписів населення 1921 та 1931 років. Вони містять відомості не лише про кількісний склад мешканців воєводства, а й структуру зайнятості населення, його освітній і майновий ценз, конфесійну і національну приналежність опитуваних. Однак усі статистичні матеріали (офіційного і неофіційного походження) потребують критичного підходу до їх використання.

Важливими наративними джерелами були спогади Г. Юзевського. Попри багатий фактологічний матеріал для них характерна певна тенденційність і надмірна категоричність.

Для дослідження визначених у дисертації проблем широко були використані українські, польські та радянські періодичні видання. Їх аналіз дав змогу простежити зміни у політичному житті на Волині 20-30-х років та ставлення представників окремих суспільних груп до подій місцевого і загальнодержавного рівнів.

У другому розділі “Основні засади національної політики санаційного уряду” висвітлюються підходи основних польських політичних сил до вирішення українського питання. Підкреслюється, що від методу його розв'язання залежала подальша доля самої Польської держави та збереження її територіальної цілісності. З огляду на внутрішньо - і зовнішньополітичні чинники українське питання набувало особливої гостроти і займало чільне місце в ідеології всіх польських політичних партій та організацій 20-30-х рр. ХХ століття.

Дисертант звертає увагу на те, що у період становлення Другої Речі Посполитої у польській партійно-політичній системі викристалізувалося дві основні теорії українсько-польських відносин. Концепція національної політики, сформульована народовими демократами, передбачала, що всі непольські нації, в тому числі українці, повинні бути підпорядковані політичній, культурній і економічній домінації поляків. Теза про те, що українці є лише етнічною масою, неспроможною ідентифікувати себе з приналежністю до певної нації, стала фундаментом теорії національної асиміляції.

У розділі підкреслюється, що практична спроба реалізації ендецької концепції національної політики на Волині зазнала невдачі. Неприязне ставлення місцевого населення до поляків і польської державності було помітною перешкодою на шляху реалізації мети, яку ставив уряд щодо Волині - повної інтеграції цієї території до складу Речі Посполитої.

На грунті загального невдоволення на Волині поступово виростав сильний український національний рух, який носив чітко виражений антипольський характер. Підкреслюється, що у політичному спектрі краю домінуючі позиції займали партії лівого спрямування, що стояли на радянофільській платформі. Дисертантом простежено участь українських політичних сил у парламентських виборах 1922 і 1928 років і виборах до органів місцевого самоврядування 1927 року. Автором доведено, що наприкінці 20-х років український національний рух на Волині став фактором, який помітно впливав на уклад політичних, соціально-економічних і міжнаціональних взаємин на терені воєводства. До того ж нерозв'язаність більшості соціально-економічних, освітніх, релігійних проблем місцевого населення вимагало від польської влади здійснення рішучих кроків у напрямку "санації" національних відносин на терені Волинського воєводства. Інакше Волинь могла перетворитись на регіон, де польсько-українські анатагонізми стали б важливим фактором дестабілізації ситуації на східних теренах Речі Посполитої.

Після травневого перевороту 1926 року табір “санації” на чолі з Ю. Пілсудським оголосив про зміну політики щодо національних меншин. Автор вказує, що головним ідеологічним підгрунтям “нової концепції” національної політики стала так звана федералістська програма пілсудчиків, відома також під назвою доктрини польського прометеїзму. Прометеїзм був складовою частиною закордонної політики “бельведерського табору” і пов'язувався, головним чином, із східним питанням Речі Посполитої у міжвоєнний період. Українській проблемі пілсудчики відводили чільне місце в реалізації федералістської програми. Незалежну Україну вони розглядали як важливий фактор стабілізації і рівноваги сил у Центрально-Східній Європі.

Досліджуючи підходи “санації” до вирішення національного питання, дисертант підкреслює, що проблема національних меншин була складовою частиною пілсудчиківської концепції державної консолідації. На відміну від народової демократії, яка єдиним сувереном влади визнавала польський народ, прихильники Ю. Пілсудського домінуючу роль відводили державі. Інтереси держави та народу визнавались тотожними. Виходячи з цих засад, вирішення національної проблеми пов'язувалось з принципами взаємної толерантності та співіснування народів. На практиці це означало активізацію різних сфер життя національних меншин Речі Посполитої, регіоналізацію національної політики, відмову від примусової асиміляції за умови визнання ідеї сильної держави. Отже, кардинальною метою національної політики Польщі пілсудчики проголошували стабілізацію і зміцнення польської державності. Її можна було досягти шляхом задоволення потреб та інтересів не лише панівної нації, а й національних меншин, в тому числі українців. Такий напрям національної політики отримав назву державної асиміляції.

Уособленням нового підходу уряду до проблеми міжнаціональних відносин загалом і до української питання, зокрема, стало затвердження на посаду волинського воєводи Г. Юзевського. Зазначається, що діяльність його попередників на цій посаді показала безперспективність проведення щодо українського населення політики примусової асиміляції, яка створювала підгрунтя для широкої антипольської опозиції. Представлена у 1929 році Г. Юзевським так звана “волинська програма” намітила основні напрямки державної політики Польщі на Волині. Її головною метою проголошувалась якнайглибша інтеграція воєводства до складу Речі Посполитої на грунті українсько-польської співпраці.

У ході аналізу політичної концепції воєводи акцентовано увагу на двох аспектах - міжнародному і внутрішньому. Зовнішньополітичний аспект програми

Г. Юзевського носив відбиток федералістсько-прометеїстської ідеології "санаційного табору", яка нав'язувала до історичних традицій Першої Речі Посполитої, а також до польсько-української співпраці в рамках союзу "Пілсудський-Петлюра" 1920 року. "Ідеологія 1920 року" мала стати своєрідним теоретичним фундаментом "волинської політики" воєводи Г. Юзевського.

Внутрішньополітичний аспект "волинської програми" був безпосередньо пов'язаний з реалізацією політики державної асиміляції, виробленням засад польсько-українського зближення на Волині. Суть "волинського експерименту" полягала в тому, щоб виробити в українців почуття приналежності до Польської держави, виховати лояльних громадян Речі Посполитої шляхом їх політичної асиміляції.

У третьому розділі “Реалізація програми державної асиміляції” проаналізовано основні форми і методи реалізації “волинської програми”. Зазначається, що на першому етапі своєї діяльності адміністративний апарат, керований Г. Юзевським, усі зусилля спрямував на ліквідацію тих українських організацій, центральні осередки яких перебували в Галичині. Український галицький рух, який мав незалежницьке спрямування воєвода вважав найбільшою небезпекою політиці “польсько-українського зближення” на Волині. Переслідувань зазнали культурно-освітницьке товариство “Просвіта”, партії УНДО, УСРП, Сельроб. В роботі показано, що ліквідація адміністрацією Г. Юзевського неприхильних щодо Польщі українських угрупувань на терені воєводства, відбувалась, головним чином, за допомогою тих обмежень, які випливали з концепції так званого “сокальського кордону”, суть якого полягала на відмежуванні Волині від політичних впливів “галицького українізму”. Підкреслюється, що політичному сенсі існування “сокальського кордону” зумовлювалось політикою регіоналізму, яку проводили санаційні уряди щодо українців у Польщі.

Репресії польської адміністрації початку 30-х років щодо українських опозиційних партій значно послабили їхні позиції на парламентських виборах 1930 року. Повну перемогу на них здобула регіональна група Безпартійного блоку співпраці з урядом, до якої увійшли представники усіх просанаційних організацій і партій, в тому числі й ті, що представляли національні меншини. До проурядового блоку увійшла група українських діячів-представників уенерівської еміграції на Волині, яка користувалась підтримкою воєводи Г. Юзевського.

Важливим етапом в реалізації програми державної асиміляції на Волині була поява у 1931 році Волинського українського об'єднання (ВУО) - нової української політичної організації пропольської орієнтації. За задумом воєводи, ця партія мала об'єднати навколо себе представників усіх угодовських сил Волині і діяти під опікою місцевої адміністрації, реалізуючи власну політичну концепцію. Засноване з ініціативи і за фінансової підтримки воєводської адміністрації ВУО заявило про свою повну лояльність до польської державності і готовність реалізовувати гасла польсько-української співпраці на Волині.

Аналізуючи форми і методи діяльності ВУО серед місцевого населення, автор підкреслює, що головне завдання партії Г. Юзевський вбачав у створенні апарату, який би дав можливість польській адміністрації опанувати настроями широких верств українського селянства. Здійснити це передбачалось за допомогою громадських організацій, які були б зв'язані з ВУО і стояли на платформі польсько-українського співробітництва. Серед організацій такого типу найважливіше місце відводилось так званим “Просвітянським Хатам”, “Рідним хатам”, “Селянським хорам ВУО”.

Важливим фактором стабілізації ситуації у воєводстві Г. Юзевський вважав співпрацю поляків і українців в органах воєводського самоврядування. Аналізуючи участь польських і українських представників в місцевих органах влади (за результатами виборів 1927 і 1934 років) автор доводить що українці не зайняли великої кількості місць в повітових сеймиках, гмінних і міських радах. Навпаки, протягом 30-х рр. їхнє представництво в органах самоврядування усіх рівнів помітно зменшувалось.

Як один з методів реалізації “волинської програми” дисертант показує діяльність воєводської адміністрації у справі реорганізації кооперативного руху на Волині. Пропоноване воєводою польсько-українське зближення передбачало розв'язання адміністративними заходами української проблеми на Волині як проблеми регіональної. Для цього, на його думку, достатньо було відмежувати Волинь від впливів “агресивного галицького націоналізму”, уособленням якого воєвода вважав, зокрема, кооперативи Ревізійного союзу українських кооперативів у Львові (РСУК). Для реалізації засад змішаної польсько-української кооперації наприкінці 1933 року з ініціативи місцевої влади з'явились перші осередки кооперативної спілки “Гурт”. Процес становлення кооперативних підприємств “Гурту” проходив паралельно з ліквідацією останніх кооперативів РСУК на Волині.

Одним з головних завдань державної політики на Волині воєвода вважав розв'язання проблеми національного українського шкільництва, невирішеність якої вело до загострення польсько-українського антагонізму. Проте до українського шкільництва Г. Юзевський ставився упереджено. Реалізуючи програму польсько-українського зближення, він віддавав перевагу польським школам з обов'язковим предметом української мови. Наприкінці 30-х рр. такий тип шкіл був домінуючим у структурі волинського початкового шкільництва. Це значною мірою зашкодило розвитку української освіти на Волині.

Досліджуючи конфесійну політику воєводської адміністрації, автор доводить, що її головна мета полягала в тому, аби перетворити православну церкву на Волині у дієвий чинник державної асиміляції місцевого українського населення. Однак намагання уряду підпорядкувати православну церкву політичним інтересам держави вело до загострення його стосунків з православними ієрархами. Останні, аби зміцнити свою незалежну позицію щодо уряду, робили певні поступки на користь українізації православної церкви, намагаючись при цьому втримати російський характер православ'я. Це ставало причиною виникнення чисельних міжконфесійних конфліктів на терені воєводства, загострення взаємин єпископату з православними віруючими, перетворення церкви в інструмент політичної боротьби та посилення сектантства.

Iстотним елементом тактики воєводи у реалiзацiї "волинської програми" було економiчне пiднесення воєводства, без якого iнтеграцiя Волинi до складу Речi Посполитої ставала неможливою. На переконання воєводи, лише рiст ефективностi сiльського господарства, матерiального добробуту населення могло привести до послаблення соціальних конфлiктiв i мiжнацiональних антагонiзмiв на Волинi. Вирiшальну роль при цьому вiн вiдводив державi, яка повинна була збiльшити свої iнвестицiї в економіку воєводства. Автором аналізуються основні напрямки соціально-економічної політики воєводської адміністрації.

Окреме місце у розділі відводиться аналізу позиції воєводи щодо національних меншин, котрі проживали на терені Волині у міжвоєвнний період (євреї, німці,чехи, росіяни). Особлива увага при цьому акцентується на тому, що у своїй оцінці Г. Юзевський виходив передовсім з того, чи відповідали інтереси тієї чи іншої національної групи цілям його політичної концепції.

У четвертому розділі “Криза “волинського експерименту” (1935-1938)” підкреслено, що у 1935-1939 роках у національній політиці “санації” відбувся різкий поворот вправо. До цього спричинилося, головним чином, зміна суспільно-політичної ситуації в країні після смерті Ю. Пілсудського у 1935 р. Зростання ролі військових у суспільно-політичному житті держави зумовило радикалізацію програм багатьох організацій пілсудчиків. Пропаганда ними нових форм польського тоталітаризму спричинила популяризацію в Польщі ідей польського націоналізму, близьких до тих, що їх проголошувала на початку 20-х рр. народова демократія.

Досліджуючи причини кризи “волинської політики” дисертант звертає увагу на еволюцію загальноєвропейської ситуації у 30-ті роки. Становище Польщі на міжнародній арені значно погіршилося.

За цих умов той курс національної політики, який проводив воєвода в перші роки свого правління, від середини 30-х рр. почав натрапляти на щораз більшу критику, як з боку поляків, так і з боку українців.

Автор наголошує на тому, що тоді ж в українському політичному житті Волині відбуваються помітні зміни. Ліквідація воєводою Г. Юзевським більшості легальних незалежницьких українських організацій на користь українського руху полонофільського характеру, репрезентованого ВУО, не давала очікуваних результатів. “Сокальський кордон” сприяв радикалізації українського політичного життя на Волині і зменшував впливи тих політичних сил, які співпрацювали з польською адміністрацією. Свідченням цього стало зміцнення на терені воєводства позицій нелегального українського комуністичного і націоналістичного рухів.

Як одну з головних причин невдалої спроби реалізації програми державної асиміляції дисертант виділяє негативну позицію місцевих поляків до “волинської політики”. Консолідація молодої генерації волинських українців на засадах ідеології інтегрального націоналізму зміцнювала серед поляків почуття страху перед загрозою “української експансії”, а в підсумку сприяла росту польського націоналізму. Саме тому переважна більшість польського населення воєводства була налаштована вороже до будь-яких починань воєводи щодо польсько-українського зближення.

У розділі вказується, що одним з важливих аспектів політичної діяльності Г. Юзевського в період 1935-1938 рр. були його взаємини з вищим військовим керівництвом. У середині 30-х рр. у зв'язку із зростанням воєної загрози в Європі польські військові закликали уряд до проведення жорсткішого курсу щодо національних меншин. В цей час саме міністерству військових справ були підпорядковані справи, пов'язані з проблемами національної політики.

Дисертант відзначає, що у 1937-1938 роках польський уряд, реалізовуючи програму зміцнення польської присутності на східних теренах Речі Посполитої, приступив до відкритої примусової асиміляції українського населення. Саме в цей час на Волині за активної підтримки армії широко розгортався так званий ревіндикаційний рух, що супроводжувався насильницьким переведенням православних на католицький обряд і руйнуванням православних церков. З боку військових звучали голоси про необхідність зміни курсу державної політики на Волині. Загострення відносин воєводи Г. Юзевського з вищим військовим керівництвом стало однією з причин його відставки у квітні 1938 року.

З ініціативи нового волинського воєводи О. Гауке-Новака була розроблена і у лютому 1939 р. затверджена міністерством внутрішніх справ Польщі “Програма державної політики Польщі на Волині”, головне завдання якої полягало на “прискоренні процесу полонізації воєводства”. Підкреслено, що програма зміцнення польської присутності на Волині, до реалізації якої приступила нова волинська адміністрація, стала логічним завершенням еволюції поглядів табору пілсудчиків на українську проблему: від нереалізованої федералістської концепції державної асиміляції до інкорпоративного плану націонал-демократів. Усунення Г. Юзевського з посади волинського воєводи остаточно засвідчило кінець ліберального курсу в національній політиці “санації”.

У висновках узагальнено результати дисертаційного дослідження, викладено основні положення, що виносяться на захист.

1. У польській партійно-політичній системі виділялося два основні табори з принципово відмінними концепціями розв'язання українського питання. Праворадикальні сили, заперечуючи перспективи української державності, висували інкорпораційну програму і домагалися проведення політики національної асиміляції української меншини. Санаційний табір на чолі з Ю. Пілсудським після приходу у 1926 році до влади, висунув програму державної асиміляції українців, з метою позитивного сприйняття ними польської державності.

2. Політика державної асиміляції, яку протягом десяти років реалізовував на Волині воєвода Г. Юзевський, була однією із спроб вирішення українського питання в Другій Речі Посполитій. Головною метою цієї політики проголошувалась якнайтісніша інтеграція воєводства до складу Речі Посполитої. Суть “волинського експерименту” полягала в тому, щоб виробити в українців почуття приналежності до Польської держави шляхом їх політичної асміляції. Для досягнення цієї мети передбачалося реалізувати цілий ряд заходів, що мало привести до зміни характеру польсько-українських відносин на Волині. Їх суттю повинна була стати співпраця представників обох народів у політичному, економічному і культурно-освітньому житті.

3. Політика “волинського регіоналізму” передбачала ліквідацію на терені воєводства (за допомогою обмежень, що випливали з доктрини “сокальського кордону”) усіх незалежницьких українських організацій, як правого так і лівого спрямування і створення замість них проурядового політичного об'єднання, що мало втілювати в життя гасла польсько-української співпраці. Цією регіональною пропольською партією стало ВУО. Проте, недивлячись на зростання угодовських настроїв в середовищі волинських українців, партія не здобула широкої соціальної бази на Волині. Свідченням цього було те, що преважна більшість українського населення воєводства віддавало перевагу іншим політичним партіям або ж залишалася аполітичною.

4. Важливу роль у процесі державної асиміляції українського населення воєводська адміністрація відводила змішаним за національним складом організаціям. За задумом воєводи, ці організації мали охопити весь спектр суспільно-політичного життя воєводства, починаючи від територіального самоврядування, молодіжних організацій, сільськогосподарських товариств, польсько-українських кооперативів і закінчуючи регіональною парламентською групою Безпартійного Блоку співпраці з урядом. Реальна політична вага цих організацій була незначною.

5. Радикалізація українського політичного життя на Волині у другій половині 30-х років зменшила впливи тих політичних сил, які співпрацювали з польською адміністрацією. Свідченням цього стало зміцнення на терені воєводства позицій нелегальних партій ОУН і КПЗУ.

6. Відверто антиукраїнська політика польського керівництва, започаткована у другій половині 30-х років, перекреслювала ідею польсько-українського зближення. Це поглиблювало кризу “волинського експерименту”. Відставка воєводи Г. Юзевського у квітні 1938 р. засвідчила про остаточний відхід від політики державної асиміляції. Курс на подальшу конфронтацію у міжнаціональних відносинах стає домінуючим в урядовій політиці Другої Речі Посполитої.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНО В НАСТУПНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Формування засад національної політики пілсудчиків щодо українського питання (1923-1927 рр.) // Науковий вісник ВДУ. Випуск 3. Серія: історія. Випуск 1. - Луцьк. - 1996. - С.25-33.

2. “Сокальський кордон” у контексті польсько-українських відносин у міжвоєнний період // “Українсько-польські відносини в Галичині у ХХ ст.” Матеріали міжнародної науково-практичної конференції (21-22 листопада 1996 р.) - Івано-Франківськ. - 1997. - С.259-262.

3. Українське початкове шкільництво на Волині у 1921-1926 роках // Науковий вісник ВДУ. Серія: історія. Випуск 3. - Луцьк. - 1997. - С.43-47.

4. Українські угодовські партії в політиці волинського воєводи Г.Юзевського // Національні та етносоціальні процеси в Україні. Матеріали. - Чернівці. - 1997. - С.30-34.

5. Реалізація земельної реформи у Волинському воєводстві адміністрацією Г.Юзефського (1928-1938) // “Минуле і сучасне Волині: Олександр Цинкаловський і край”. Матеріали ІХ науково-краєзнавчої міжнародної конференції 20-23 січня 1998 року. - Луцьк. - 1998. - С.253-256.

6. Проблема неоунії на Волині у міжвоєнний період // Науковий вісник ВДУ. Серія: історичні науки. Випуск 1. - Луцьк. - 1998. - С.68-73.

7. Наддніпрянська еміграція на Волині та її роль у реалізації “волинської програми” Г. Юзевського // Збірник навчально-методичних матеріалів і наукових статей історичного факультету. Випуск 3. - Луцьк. - 1998. - С.8-11.

Размещено на Allbest.ru