Ідея державності в програмних та теоретичних документах українських політичних партій та організацій: 1900 р. - березень 1917 року

Размещено на http://www.allbest.ru/

Одеський державний університет ім. І.І. Мечникова

ШИШКО Олександр Григорович

УДК 947.7 (043) “1900/1917”: 37

ІДЕЯ ДЕРЖАВНОСТІ В ПРОГРАМНИХ ТА ТЕОРЕТИЧНИХ ДОКУМЕНТАХ УКРАХНСЬКИХЗ ПОЛІТИЧНИХ ПАРТІЙ ТА ОРГАНІЗАЦІЙ :1900 р. - березень 1917 року

07.00.01 - історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Одеса - 1998г.

Дисертацією є рукопис

Дисертація виконана на кафедрі історії України Одеського державного економічного університету.

Науковий керівник - доктор історичних наук, професор Скрипник Микола Онисимович, завідувач кафедри історії України Одеського державного економічного університету.

Офіційні опоненти - доктор історичних наук, професор Сарбей Віталій Григорович.

Завідувач відділу історії України XIX - початку XX століття Інституту історії України НАН України кандидат історичних наук, доцент Калмакан Іван Кирилович кафедра нової та новітньої історії Одеського державного університету ім. І.І. Мечникова

Провідна установа - Дніпропетровський державний університет

Захист відбудеться 18 листопада 1998 року о 14-00 год. на засіданні спеціалізованої вченої рад К 05.01.13 при Одеському державному університеті ім. І.І. Мечникова за адресою 270057, м. Одеса, вул. Щепкіна, 12, ауд 9.

З дисертацією можна ознайомитись в науковій бібліотеці Одеського державного університету ім. І.І. Мечникова за адресою 270057, м. Одеса, вул. Преображенська, 24

Автореферат розіслано 17 жовтня 1998 року

Вчений секретар Спеціалізованої вченої ради К.і.н., доцент Лозовський А.К.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальнiсть теми. ХХ сторiччя Україна завершує як суверенна i незалежна держава. Утворення Української держави в 1991 р. - найважливiша подiя в iсторiї України ХХ ст., яка стала логiчним завершенням багатовiкових змагань українського народу за свою державнiсть.

Невiд'ємною складовою державотворення в Українi став процес формування багатопартiйної системи, утворення полiтичних партiй рiзної iдеологiчної спрямованостi, якi пропонували свої шляхи вирiшення перспектив суспiльної практики. В iсторiї України вже були перiоди функцiонування власної партiйної системи, тому дослiдження iсторичної традицiї має теоретичне i практичне значення.

Процеси, якi вiдбуваються у всiх сферах суспiльного життя України потребують глибокого аналiзу: вивчення як вiтчизняного, так i зарубiжного досвiду для вироблення найбiльш оптимального механiзму вирiшення суспiльних проблем. Одним iз важливих елементiв такого досвiду є перiод у вiтчизнянiй iсторiї початку ХХ ст., коли перед українським народом стояли подiбнi завдання. Найбiльш важливим завданням того часу були питання соцiально-економiчного i нацiонального визволення. Нацiональне визволення передбачало утворення власної держави, хоча б у формi автономiї, для забезпечення можливостi розвиватися на власному культурному, економiчному i полiтичному грунтi. Причому, проблема нацiонального визволення бачилась найбiльш складною, тому що переважна частина українського народу перебувала у складi росiйської держави, де навiть найменший прояв культурної самобутностi розглядався як посягання на основи "єдиної" i "неподiльної" Росiйської iмперiї.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослiдження пов'язаний з темою дослiджень кафедри iсторiї України Одеського державного економiчного унiверситету: "Проблеми формування української державностi: iсторiя та сучаснiсть", досвiд може бути використано при розробцi теоретичних положень адмiнiстративної та державно-правової реформи, яка проводиться в сучаснiй Українi.

Мета i задачi дослiдження. Враховуючи актуальнiсть даної проблеми, наукове i практичне значення, спираючись на досягнення попереднiх дослiдникiв та зважаючи на недостатнiй рiвень її розробленостi з позицiй нових вимог i завдань, дисертант поставив перед собою мету: визначити суть iдеї державностi України, проаналiзувати основнi складовi цiєї iдеї, з'ясувати та висвiтлити основнi тенденцiї та найхарактернiшi особливостi при її розробцi у програмних та теоретичних документах українських полiтичних партiй в перiод з 1900 р. до березня 1917 року.

У вiдповiдностi до мети дослiдження дисертант прагнув розв'язати такi задачi: розглянути особливостi утворення та дiяльностi українських полiтичних партiй, як основних носiїв iдеї державностi; визначити їх полiтичну направленiсть, соцiальну базу та рiвень iдейного впливу на широкi верстви населення; проаналiзувати програмнi та основнi теоретичнi документи всiх українських полiтичних партiй, в тiй їх частинi, що стосувалася питання полiтичного переустрою України, з метою утворення Української держави; визначити ступiнь розробки кожною партiєю питання щодо правомiрностi i необхiдностi здобуття Україною своєї державностi, щодо шляхiв i методiв реалiзацiї цiєї мети, щодо повноважень i функцiй органiв державної влади в Українi; встановити рiвень спiвпрацi рiзних партiй при вирiшеннi загальнонацiональної мети - утворення власної держави; проаналiзувати основнi працi визначних полiтичних дiячiв України того часу, в яких порушувалися питання державностi України; дослiдити конституцiйнi проекти як концентроване вираження державного i суспiльного ладу, який мав бути заснованим у вiдповiдностi до них; узагальнити досвiд теоретичної розробки проблеми державностi України початку ХХ ст. i зробити практичнi висновки.

Об'єктом дисертацiйного дослiдження стали такi українськi полiтичнi партiї та органiзацiї: Революцiйна українська партiя (РУП), Народна українська партiя (НУП), Українська соцiалiстична партiя (УСП), Українська соцiал-демократична спiлка ("Спiлка"), Українська соцiал-демократична робiтнича партiя (УСДРП), групи українських есерiв, Українська демократична партiя (УДП), Українська радикальна партiя (УРП), Українська демократично-радикальна партiя (УДРП), Товариство українських поступовцiв (ТУП), Союз визволення України (СВУ).

Автор, головним чином, аналiзує програмнi та теоретичнi документи цих партiй, в тiй частинi, де розглядалися питання полiтичного переустрою України. Також дослiджуються теоретичнi роботи з даної проблеми вiдомих українських полiтичних та громадських дiячiв початку ХХ ст., зокрема, М.Грушевського, Д.Донцова, Л.Юркевича /Рибалки/ та iн.

Предметом дослiдження став процес формування та розвитку державницької iдеологiї українських полiтичних партiй Надднiпрянської України початку ХХ ст.

Наукова новизна отриманих результатів визначається тим, що вперше дослiджується розробка iдеї державностi України в програмних і теоретичних документах політичних партій початку ХХ ст. в усiх її багатогранних проявах. Новий підхід заключається в тому, що не тільки наводяться положення партійних документів, в яких зафіксовано той чи інший аспект ідеї державності, висвітлюються погляди провідників партій щодо зазначеної ідеї, а й з'ясовуються передумови її відродження на початку ХХ ст.; причини того, чому вона існувала у двох варіантах (самостійність і автономія); чому, під впливом яких обставин кожна з партій утвердилася на одному з варіантів; з'ясовуються, за умови наявності, причини еволюції досліджуваної ідеї як в програмних документах партій, так і в поглядах їх провідників. Задля цього зроблено спробу дослiдити в комплексi матерiал: програмнi i теоретичнi документи полiтичних партiй i органiзацiй, резолюцiї з'їздiв цих партiй, в тiй їх частинi, де розроблялася iдея державностi України; проекти цих документiв; статтi в перiодицi, в яких обговорювалися цi документи; статтi i книги провiдних полiтичних дiячiв України, присвяченi дослiджуванiй проблемi, чи в яких вони торкалися цього питання; конституцiйнi проекти. У дисертацiї показано, що до вироблення державницької програми зверталися всi полiтичнi течiї України, але ступiнь розробки ними цiєї програми значно рiзнився, як i бачення її реалiзацiї. Доводиться теза, що iдея державностi України не стала об'єднавчим чинником нацiонально-визвольного руху, полiтичнi партiї претендували на одноосiбне лiдерство в цьому питаннi.

Головнi положення дисертацiї, якi виносяться на захист:

- утворення українських полiтичних партiй ознаменувало перехiд до найвищої (політичної) стадiї нацiонально-визвольного руху в Українi;

- полiтичний рух в Українi початку ХХ столiття складався з трьох полiтичних течій: нацiонально-радикальної або самостiйницької, соціал-демократичної, лiберально-демократичної або поступової;

- специфiчною рисою українських полiтичних партiй було домагання вирiшення нацiонального питання в Українi, здобуття нею власної державностi;

- iдея державностi України була представлена двома формами держави: самостiйна українська держава, автономiя України у складi федеративної Росiї;

- право України на самостiйну державу вiдстоювала нацiонально-радикальна течiя полiтичного руху;

- статусу автономної держави у складi федеративної росiйської республiки домагалися соцiал-демократична i лiберально-демократична течiя нацiонально-визвольного руху;

- iдея державностi України в будь-яких варiантах вiдкидалася всiма росiйськими полiтичними течiями.

Практичне значення отриманих результатiв дослiдження. Результати дослiдження можуть бути використанi при подальшому науковому дослiдженнi проблеми, при пiдготовцi навчально-методичних посiбникiв, при розробцi i читаннi лекцiй з iсторiї України i полiтологiї, спецкурсiв з питань державного будiвництва.

Особистий внесок дисертанта. Дисертантом визначено ступінь розробки кожною партією ідеї державності, зроблено порівняльний аналіз положень програмних документів партій соціал-демократичного і ліберально-демократичного спрямування. щодо автономного статусу України.

Апробацiя результатів дисертацiї. Результати дослiдження знайшли вiдображення в доповiдях на Мiжнароднiй науково-теоретичнiй конференцiї, присвяченiй 200-рiччю мiста Одеси /Одеса, 1994/; на Мiжнароднiй науковiй конференцiї "Вiдродження української державностi: проблеми iсторiї та культури" /Одеса, 1996/; на Мiжнароднiй науково-методичнiй конференцiї "Заселення Пiвдня України: проблеми нацiонального та культурного розвитку" /Херсон, 1997/; на Всеукраїнськiй науково-практичнiй конференцiї "Проблеми сучасної полiтики та шляхи її здiйснення" /Одеса, 1993/; на Всеукраїнськiй науково-методичнiй конференцiї "Проблеми поширення досвiду викладання та вивчення iсторiї України в технiчних вищих навчальних закладах" Київ, 1993; на Всеукраїнськiй науково-практичнiй конференцiї "Пiвдень України i складання української державностi: iсторiя i сучаснiсть" Одеса, 1994/, а також у публiкацiях дисертанта: "Еволюцiя поглядiв українських соцiал-демократiв на проблему державностi України на поч. ХХ ст." Записки iсторичного факультету. - Вип.5. - Одеса, 1997. - 0,3 др.арк.; "Розробка iдеї державностi України партiями лiберально-демократичного спрямування (1903-1905 рр.)" Вiсник соцiально-економiчних дослiджень. - Вип.1. - Одеса: АТЗТ IРЕНТТ, 1997. - 0,5 др.арк.; "До питання про розробку iдеї державностi України самостiйниками. 1900-1905 рр." // Вiсник Одеського інституту внутрiшнiх справ. - 1998. - № 2. - 0,3 др.арк.

Методологiчною основою дисертацiї стали сучаснi методи i пiдходи в iсторичних дослiдженнях: неоскептицизм (метод критичного аналiзу, "демiфологiзацiї" iсторичних процесiв i явищ; iсторико-психологiчний метод ("людина сучасна вивчає людину минулого"); метод дослiдження iдей, свiдомостей, ментальностей; цивiлiзацiйний системний метод (цiлiсний погляд на об'єкт дослiдження); метод iсторичних спiвставлень та аналогiй.

Структура та об'єм дисертацiйного дослiдження. Дисертацiя складається зi вступу, п'яти роздiлiв, висновкiв, списку використаних джерел та лiтератури i додаткiв. Обсяг дисертацiї становить 174 сторiнки, крім цього список використаних джерел (213 найменувань) нараховує 15 сторiнок, 6 додатків - 18 сторінок. Загалом - 207 сторінок.

визвольний iдея державність партiя

ОСНОВНИЙ ЗМIСТ ДИСЕРТАЦIЇ

У вступi обгрунтовується актуальнiсть теми, визначається мета i задачi дослiдження, його наукова новизна, визначено хронологiчнi та географiчнi рамки роботи, показано її практичне значення, вказується на методологiю дослiдження, розкривається апробацiя дисертацiї.

Перший роздiл "Iсторiографiчний та джерелознавчий огляд проблеми" присвячено аналiзу джерел та лiтератури з теми дисертацiйного дослiдження. В ньому розкривається рiвень iсторiографiчної розробки теми, окреслено її джерельну базу.

Iсторiя українських полiтичних партiй початку ХХ ст., основнi напрями їх дiяльностi знайшли своє вiдображення в iсторичнiй лiтературi чи не з самого початку їх iснування. Особливе мiсце в цих дослiдженнях займала проблема розробки цими партiями нацiонального питання i такої важливої його складової як iдея державностi. Вказанiй проблематицi присвятили свої працi немало дослiдникiв, але в той же час узагальнюючої роботи, в якiй би фундаментально подавалась iсторiя всiх полiтичних партiй вказаного перiоду, в тому числі проблема формування та розвитку iдеї державностi в програмних та теоретичних документах цих партiй так i не з'явилось.

Наукову лiтературу iз вказаної проблеми, умовно, можна подiлити на двi основнi групи. Перша - це працi загального характеру, в яких висвiтлено iсторiю однiєї чи декiлькох полiтичних партiй i, якi мiстять матерiал, який дає змогу з'ясувати ступiнь розробки тiєю чи iншою партiєю iдеї державностi України. Друга - науковi публiкацiї, якi розкривають той чи iнший перiод в iсторiї партiй або носять проблемний характер, пов'язаний з партiйним життям i, при цьому, в загальному контекстi розглядається державницька iдеологiя тiєї чи iншої партiї.

До першої групи належать науковi працi рiзних перiодiв таких вчених як М.Грушевський, В.Дорошенко, Д.Дорошенко, Й.Гермайзе, М.Попов, М.Волiн, М.Сос-новський, I.Курас, О.Копиленко, Г.Касьянов, В.Сарбей, Т.Гунчак, I.Калмакан i О.Бриндак та інші.

Праці М.Грушевського1 можна розглядати і як джерельну базу, і як історіографічні роботи. Вони дають змогу дослідити як погляди самого вченого і політика на проблему державності України, так і розкривають позицію різних політичних сил в Україні та Росії щодо цієї проблеми.

1921 року вийшла з друку праця Володимира Дорошенка "Революцiйна Українська партiя"2, у якiй подається її історія до II-го з'їзду, багато уваги приділяється розробці партією національного питання, виясняються причини переходу на позиції автономізму.

Фундаментальним дослiдженням iсторiї РУП-УСДРП стала монографiя Йосипа Гермайзе3, в якiй вiн детально розглядає процес зародження партiї, основнi етапи її становлення, iдейну еволюцiю, органiзацiйну структуру, причини розбiжностей в партiї, серед яких особливу увагу звертає на рiзнi пiдходи у вирiшеннi нацiонального питання.

Дмитро Дорошенко4 одну iз своїх праць присвятив вивченню життя i громадської дiяльностi Євгена Чикаленка. Одночасно в роботі висвітлюється історія поступових партій, значна увага приділяється розробці цими партіями ідеї державності України у такій її формі як автономія.

Досліджувана проблема знайшла своє вiдображення ще в однiй роботi Д.Дорошенка "Iсторiя України. 1917-1923"5, де в першому роздiлi книжки "Українство в часi свiтової вiйни" серед iнших питань розглядається й нацiональне, особливо в дiяльностi ТУПу i СВУ.

Серед радянських дослiдникiв першими хто звернувся до проблеми iсторiї українських партiй були М.М.Попов і М.С.Волін1. Але в їх роботах увага не акцентується на проблемі державності, хоч позиція цих партій щодо неї висвітлюється.

В першiй половинi 70-х рокiв вийшла праця дослiдника з дiаспори М.Сосновського2, присвячена життю та дiяльностi Дмитра Донцова. В нiй, на основi рiзнопланового матерiалу i, в значнiй мiрi, на роботах самого Д.Донцова, детально аналiзуються його погляди, особливо з національного питання, їх еволюцiя, висвiтлюється полемiка, яку вiн вiв як з однопартiйцями, так i з представниками iнших полiтичних течiй.

В радянськiй Українi в 70-х - 80-х роках теж з'явилися працi з дослiджуваної проблеми. Ними стали монографiї вiдомого українського iсторика I.Ф.Кураса3, в яких в основному розглядалася iсторiя української соцiал-демократiї. В цих роботах дається оцiнка українським партiям, i в тому числi їх ставленню до питання державностi України, вiдповiдно до iдеологiчних вимог того часу, але й сьогоднi вони мають певну значимiсть через викладений в них досить багатий фактичний матерiал.

В рядi монографiй, якi вийшли останнiм часом, знайшли своє вiдображення деякi аспекти даної теми. Так, у роботi О.Л.Копиленка4 серед iншого аналiзуються погляди М.Грушевського на українське тобто нацiональне питання. Георгiй Касьянов5 розглядає роль української iнтелiгенцiї у полiтичних процесах на рубежi столiть, в тому числi її внесок у теоретичнi розробки проблеми національного визволення України. У монографiї Тараса Гунчака6, присвяченiй полiтичнiй iсторiї України першої половини ХХ ст., в загальних рисах розкривається позицiя українських партій щодо державностi України. Українська iдея в дослiдженні О.С.Забужко7 розглядається через фiлософський аспект. Дослiджуючи iсторiю української соцiал-демократiї початку ХХ ст., Володимир Головченко8 значну увагу придiляє розробцi в її середовищi iдеї державностi України. В колективній монографiї "Українська державнiсть в ХХ столiттi"9 проаналiзовано основнi державницькі концепцiї та iдеї, в тому числі й зарубіжні, але початок століття тут подано схематично.

В монографiї I.Калмакана та О.Бриндака1 прослiдковується iсторiя українських полiтичних партiй та аналiзується їх дiяльнiсть вiд самого початку їх утворення (кiнець ХIХ ст.) до сьогодення. Значне мiсце в роботi займає й перiод початку ХХ ст., де з'ясовується позицiя партiй стосовно питання державностi України.

Другу групу використаної лiтератури складають роботи, в яких дослiджується той чи iнший аспект дiяльностi українських полiтичних партiй, але з обов'язковим наголосом на питання державностi України. З таким пiдходом iсторiографiя проблеми бере свiй початок ще в дореволюцiйний перiод.

Уже в 1905 в “Лiтературно-Науковому Вiстнику” з'явилася стаття М. Лозинського “Українська Народна Партiя”2, в якiй автор висвiтлює процес утворення партiї, детально аналiзує теоретичнi документи цiєї партiї, якi в основному стосувалися проблеми самостiйностi України. В працях І. Стешенка, П. Лукашевича, В.Дорошенка3 побіжно розглядалося питання державності України в діяльності українських партій.

Безпосереднi учасники подiй, пов'язаних з дiяльнiстю перших українських полiтичних партiй, продовжували висвiтлювати їх iсторiю i в 20-30-х роках. Стаття Арнольда Рiша в журналi "Летопись революции" була присвячена iсторiї "Спiлки"4. Автор серед іншого зупиняється на мотивах переважання соцiальних аспектiв в її дiяльностi над нацiональними. Окремi роздiли його працi присвяченi складу, чисельностi, iдейнiй спрямованостi "Спiлки". Причини переважання соціальних аспектів в діяльності “Спілки” над національними з'ясовує й М.Меленевський5.

З початку 30-х рокiв i до кінця 80-х iсторiя українських партiй по сутi перебуває поза дослiдницьким процесом, якщо вони й згадувалися то лише як об'єкт критики. Новий етап вивчення проблеми почався на початку 90-х рокiв. Започаткували цi змiни виступи учасникiв "круглого столу" на засiданнi Вченої ради Iнституту полiтичних дослiджень, яка вiдбулася 18 червня 1990 р. Результатом проведеного "круглого столу" стала поява низки статей у збiрнику "Науковi працi з питань полiтичної iсторiї". Першими з'явилися роботи П.М.Шморгуна6, В.А.Борисенка7. В них, звичайно, більше уваги приділялося історії партій і лише в загальних рисах висвітлювалась позиція щодо державності України.

В цьому плані виділялась робота М.Ю.Козицького і О.В.Поліщука1, в якій аналізовано ставлення до проблеми української державності різних політичних сил від кирило-мефодіївців і до членів ТУПу, в тому числі і з західного регіону України. Історiя захисту нацiональних iнтересiв України в I-й i II-й Державній Думi депутатами з України знайшла відображення в праці М.Ю.Козицького i В.I.Доморослого2. Особливе мiсце посiдає робота I.А.Ковальчука3, присвячена iсторiографiї проблеми.

Роботи В.Г.Сарбея4 носять загальнотеоретичний характер щодо розуміння особливостей національно-визвольного руху в Україні на початку ХХ ст., з'ясування умов, в яких зароджувалася й формувалася ідея української державності, який вплив процеси цього періоду мали на подальшу історію України.

Роль політичних партій та історична доля державності є предметом дослідженнь М.О.Скрипника5.

В цей період було опубліковано ряд робіт6 присвячених політичним персоналiям того часу, де автори значну увагу зосереджували на ставленi своїх героїв до ідеї державності, а також визначали їх роль у теоретичнiй її розробцi. Для проникнення епохою того часу, обстановкою в партійному середовищі, де дискутувалася ідея державності неабияке значення має мемуарна література7.

Серед дисертацiй8, що були захищенi останнiм часом, знайшли своє відображення різні аспекти діяльності українських політичних партій, в тому числі й ставлення чи ступінь розробки ідеї державності тією чи іншою партією в певний період її існування. Особливо в цьому плані вирізняються роботи Т.С.Геращенко та В.І.Головченка. Слід відмітити й дисертацію В.Б.Ковальчука1, який дослідив ступінь розробки ідеї державності та практичну роботу по втіленню її в життя на початку ХХ ст. українськими партіями Східної Галичини.

Для написання даної роботи були використанi опублiкованi i неопублiкованi джерела. Найбiльш повно документи з даної тематики були опублiкованi в збiрнику за редакцiєю Т.Гунчака i Р.Сольчаника2. В першому томi цього збiрника вмiщено програми майже всiх (крім УНП) полiтичних партiй i органiзацiй.

В збiрнику "Вивiд прав України"3, вмiщено лише манiфест М.Мiхновського "Самостiйна України", перший його роздiл i двi працi М.Грушевського, присвяченi українсько-росiйським взаєминам. У збiрнику документiв "Багатопартiйна українська держава"4 дослiджуваний перiод представлено лише програмою, статутом i резолюцiями з'їздiв УСДРП.

Основу дисертацiї склали архiвнi документи. В Центральному державному iсторичному архiвi України (ЦДIА України) використано фонди 274, 275, 304, 320, 336, 1335, 1439. В осномному цi фонди мiстять матерiали губернських жандармських управлiнь, якi вiдображали дiяльнiсть полiтичних партiй Росiї, в тому числi й українських. Найбiльше документiв з даної теми зосереджено у 274 (Київське губернське жандармське управлiння) i 275 (Київське охоронне вiддiлення) фондi. В них, зокрема, знаходяться програми УСДРП, УДП, платформа УРП, резолюцiї II-го з'їзду РУП, доклад УСДРП мiжнародному конгресу в Штутгартi, численнi брошури УРП, Заява УДП з'їзду земських i мiських дiячiв у Москвi. Фонд 304 мiстить матерiали з iсторiї НУП, зокрема "Десять заповiдей" цiєї партiї. У фондi 320 зберiгаються документи, якi свiдчать про розповсюдження нацiонально-визвольних iдей серед рiзних верств населення, а у фондi 336 про дiяльнiсть "Братства тарасiвцiв". Матерiали фонду 1335 вiдображають дiяльнiсть "Спiлки", а у фонді 1439 зберігається програма УДРП, програма ТУП на вибори до IV-ї Державної Думи. У фондах цього архіву зберігаються листiвки, заяви, вiдозви, газети, часописи, матерiали слiдчих справ, в яких прямо чи опосередковано розглядається проблема державності України тією чи іншою партією.

У Центральному державному архiвi вищих органiв влади та управлiння України (ЦДАВОВ України) використано фонди 3805 i Р-4405. Фонд 3805 мiстить матерiали ЦК РУП-УСДРП (до 1917 року), в основному це матерiали редакцiй часописiв "Праця" i "Селянин", що складаються з переписки цих редакцiй з iншими редакцiями та листування з дописувачами. Фонд Р-4405 має назву "Союз визволення України", документи якого вiдображають теоретичнi й практичнi засади цiєї органiзацiї. Це, зокрема, вiдозви СВУ, звiти органiв СВУ про свою дiяльнiсть взагалi i про роботу серед українських полонених, рiзноманiтнi iнструкцiї, листування редакцiї "Вiстника СВУ", окремi номери "Вiстника", промови, статтi членiв СВУ, в яких наявна iнформацiя про дiяльнiсть та завдання Союзу.

Багато цiнного матерiалу почерпнуто iз перiодичних видань того часу. Серед них: "Гасло", "Праця", "Лiтературно-науковий вiстник", "Україна", "Наш голос", "Дзвiн". Матерiали опублiкованi на їх сторiнках дають можливiсть прослiдкувати еволюцiю тiєї чи iншої iдеї, виявити рiзнi пiдходи до її форму вання, зрозумiти суть розбiжностей з тих чи iнших питань як всерединi партiї, так i в мiжпартiйних стосунках.

У другому роздiлi "Органiзацiйнi та iдеологiчнi засади українських полiтичних партiй початку ХХ ст." розглядається процес формування власної полiтичної системи в Українi, основу якої склали новостворенi партiї, об'єктивнi та суб'єктивнi передумови цього процесу, подається аналiз їх iдейних засад.

Національні інтереси України на початку ХХ ст. вимагали виведення визвольного руху на якісно новий політичний рівень. Реалізація цих інтересів в значній мірі залежала від того, чи Україна набуде державного статусу і якщо набуде, то в якій формі - незалежної чи автономної держави. Політичний етап національно-визвольного руху означав створення політичних партій, які й покликані були дати відповідь на вище поставлене питання. Звичайно, й самі партії повинні були пройти етап організаційного й ідеологічного оформлення.

Першою в Наддніпрянській Україні засновано РУП, яка на перших порах носила аморфний характер, бо до неї ввiйшли представники радикальної, соцiал-демократичної, соцiал-революцiйної течiї полiтичного руху. Але вже приблизно з 1902 р. в нiй починають домiнувати соцiал-демократичнi iдеї i тому її ряди залишають радикальнi й соцiал-революцiйнi елементи. Рiшення I з'їзду РУП, наступнi заяви ЦК партiї засвiдчили про повний перехiд її на соцiал-демократичнi позицiї. Та в 1904 р. загострилися протирiччя уже в середовищi українських соцiал-демократiв, якi призвели до появи у сiчнi 1905 р. нової партiї - "Спiлки". Причиною розколу стало нацiональне питання й, зокрема, питання організаційної самостiйності партії. РУП залишилась на позицiях партiйної незалежностi, а "Спiлка" стала автономною частиною меншовицької фракцiї РСДРП. Соцiальною базою та об'єктом роботи РУП стає ремiсничий, фабричний та сiльський пролетарiат, причому в основному українського походження.

Прихильники нацiонально-радикальних iдей (які полягали в домаганнях здобути незалежність України будь-якими засобами) в 1902 р. заснували УНП, яка проте не мала чiткої органiзацiї й не здобула значного впливу на громадськiсть України. Соцiалiсти-революцiонери в цей перiод спромоглися на створення окремих гурткiв, якi дiяли окремо i не мали органiзацiйного зв'язку.

З 1903 р., коли було вироблено платформу УЗО, починається історія партій національно-демократичного спрямування, ідейною основою яких стали демократичні загальнолюдські цінності. Творила ці партії свідомо налаштова українська інтелігенція. В 1904 р. засновано УДП, яка стала першою партією, що виробила свою програму. Проте й тут стався розкол, і наприкінці року радикально настроєні її члени утворили УРП.

Під час революційних подій 1905-1907 рр. діяльність партій значно активізувалася. Вони включилися i намагалися очолити революцiйний рух, приймали участь у виборчих кампанiях до Державних Дум (соціал-демократи вибори до І Думи бойкотували), проводили свої з'їзди, конференцiї, приймали на них програми, резолюцiї тощо. У груднi 1905 р. РУП перейменовано на УСДРП, прийнято програму партії в основу якої було покладено теоретичну частину Ерфуртської програми німецької соцiал-демократiї, яка передбачала соцiально-економiчну еволюцiю суспiльства. УДП й УРП об'єдналися в УДРП. "Спiлка" своєї програми не виробила, а мала тiльки Статут, який визначав її статус у складi РСДРП.

Після 1907 р. діяльність партій по суті припиняється, активність проявляли лише провідники, ідеологи цих партій. Українські ліберали створили безпартійну організацію - ТУП. Прихильники ідеї самостійності з початком світової війни створили СВУ, для пропаганди цієї ідеї як в самій Україні, так і за її межами.

Чисельність членів українських партій була незначною (РУП - 300-400 членів; УСДРП понад 3 тис. чол.; “Спілка” - 6-7 тис. І.Курас, 10 тис. /А.Ріш). Сфери впливу в основному охоплювали центральні губернії України, на сході й півдні їх вплив був незначним.

У третьому роздiлi - "Стан розробки iдеї державностi України в програмних i теоретичних документах полiтичних партiй. 1900-1907 роки" дослiджується мiсце iдеї державностi в програмних документах полiтичних партiй, ступiнь її розробки кожною партiєю.

Розробка ідеї державності на початку ХХ ст. в Наддніпрянській Україні грунтувалась на розумінні самобутності українського народу, була логічним продовженням ідей автономізму XVII-XVIII ст., федералістських поглядів кирило-мефодіївців, М.Драгоманова, політичних положень українських партій Галичини, гуртків і організацій підросійської України.

РУП власної політичної програми не виробила, а її роль виконувала на перших порах брошура М.Міхновського “Самостійна Україна”. Сама назва якої говорить про реалізацію ідеї державності у формі незалежної самостійної Української держави. Для цього, переконливо доводив автор брошури, Україна має всі історичні, юридичні, економічні і культурні передумови, а тому може використовувати всі можливі засоби для реалізації цієї мети. Не з'ясованим лишилося тільки питання політичного устрою майбутньої України.

Однак ідея самостійності України не знайшла широкої підтримки ні в партії, ні в Україні загалом. Тому її прихильники заснували нову партію (УНП) і відчайдушно продовжували пропаганду своєї ідеї, розповсюджуючи відозви і прокламації. Погляди самостійників було узагальнено в програмі УНП, новаціями якої було визначення в загальних рисах політичного устрою України як президентської республіки на федеративних засадах. Допускалась і автономія як етапний період на шляху до самостійності.

Починаючи з 1902 р. РУП почала поступово відмежовуватись як від брошури, так і від ідеї самостійності. З остаточним переходом на соціал-демократичні позиції і зовсім відмовляється від цієї ідеї, про що засвідчив і “Нарис програми РУП”. “Нарис” закликав до перетворення Росії на федеративну республіку і встановлення в Україні автономії, розкриваючи суть останньої. Наскільки питання державного ладу виявилось непростим для партії засвідчила дискусія на шпальтах “Праці” в 1905 р. Так, для Д.Антоновича національне питання взагалі було “неіснуючим”, а М.Порш, навпаки, доводив необхідність його розробки і включення в партійну програму.

Наступним етапом розвитку ідеї державності в середовищі РУП став “Проект програму РУП”, який в грудні 1905 р. на з'їзді партії затверджено як програму. В цій програмі в загальних рисах визначено повноваження загальнофедеральних органів влади і набагато детальніше відтворено функції органів влади автономної України. Деякі положення національної програми деталізовано в резолюціях з'їздів і конференцій партії.

“Спілка” своєї програми не виробила, в практичній діяльності пріоритет надавала вирішенню соціальних питань, як передумови вирішення всіх інших, в т.ч. й національних.

Партії національно-демократичного спрямування з самого початку зайняли позицію автономії України у федеративній Росії. Уже в платформі УЗО (1903 р.) зроблено спробу виписати повноваження центральних органів влади, зокрема двопалатного парламенту, але повноваження органів влади в Україні подано більш схематично. Однак, в програмі УДП і така деталізація була опущена, її положення носили загальний декларативний характер.

Найбільш детально питання державності України було розроблено в платформі УРП. Новації полягали в тому, що прозвучав лозунг повної політичної самостійності українського народу, але реально оцінюючи ситуацію партія залишилася на позиції автономії. В документі детально виписано повноваження федерального парламенту і організації державного і суспільного ладу в Україні.

Програма УДРП в основному містила положення програм своїх попередниць, особливо УРП. Суттєвим доповненням було положення про домагання автономного статусу для всієї етнічної України. Положення про політичну самостійність було опущено.

В цьому розділі на основі порівняння положень програм РУП-УСДРП та поступових партій, які знаходились на позиції автономії України, доведено, що останніми більш де-тально було розроблено як функції загальнофедеральних органів влади, так і органів державної влади в Україні.

У четвертому роздiлi - "Розвиток iдеї державностi теоретиками нацiонально-визвольного руху в перiод з 1907 р. до березня 1917 р." розкрито подальшу еволюцiю iдеї державностi в зазначений перiод.

Найактивніше в розробку теоретичних засад національного питання загалом й ідеї державності зокрема включилися провіднки української соціал-демократії. Уже в 1907 р. М.Порш видає працю “Про автономію України”, в якій з'ясовує причини національного поневолення, серед яких виділяє поділ суспільства на класи й класові протиріччя. Щоб обмежити владу буржуазії, яка зацікавлена в існуванні централізованої держави, автор закликає поневолені народи, і особливо український, установити автономний лад, виступаючи прихильником національно-територіальної автономії.

Безумовним лідером в розробці цього питання був Л.Юркевич (Рибалка), який в цей період стає одним з провідних ідеологів українських соціал-демократів. Ним, по суті, була розроблена ціла теорія, в якій обгрунтовувалося положення про поєднання ідеї класової місії українського пролетаріату з ідеєю його лідерства у національно-визвольному русі. Для цього соціал-демократи повинні зайнятися національно-культурною діяльністю, сприяючи формуванню у робітництва національної свідомості. Це було незвичним як для більшості українських соціал-демократів, в середовищі яких переважав класовий, революційний підхід до вирішення суспільних проблем, так і вступало в протиріччя з національною програмою українських поступовців, в якій ставилась мета об'єднати всі верстви населення задля національного визволення. Цю програму Юркевич вважав неприйнятною не тільки через її аполітичність, угодництво щодо російського уряду, а й через те, що вона не враховувала інтереси робітничого класу. Навпаки, доводив Юркевич, українська інтелігенція в переважній більшості (за виключенням сільської) сама є носієм чужої культури, є пасивним елементом національного руху, а тому не може його очолити.

Погляди Л.Юркевича мали раціональне зерно, але їх абсолютизація призводила до протиставлення іншим течіям визвольного руху, розбиваючи та послаблюючи його. Такий ідеологічний егоцентризм зашкоджав, передусім, самій українській соціал-демократії.

Крім українських лібералів, Юркевич вів дискусію з національного питання і з більшовиками, які в особі В.Леніна проголосили лозунг права націй на самовизначення аж до утворення самостійних держав. Юркевич показує всю облудність цього лозунгу, тому що на той час ні одна з поневолених націй не ставила питання про відокремлення, навпаки, актуальним був лозунг автономії, що передбачав самовизначення народів в межах єдиної держави, що викликало потребу створення національних робітничих партій. А саме цього й намагались не допустити більшовики, піднімаючи “самостійницький прапор”. Згубність цього лозунгу для Юркевича полягала ще й в тому, що в Україні програму “політичного сепаратизму” розробляли “шовіністи й реакціонери”, а тому більшовики опосередковано ставали на сторону цих сил.

Особливе місце серед теоретичних розробок цього періоду займають погляди Д. Донцова, який спочатку був активном діячем української соціал-демократії, а в 1913 р. вийшов з її лав, що стало наслідком зміни його поглядів.

Їх еволюція пройшла від захоплення революційними, соціалістичними ідеями, від критики націоналізму до вироблення програми “політичного сепаратизму”. Дослідження україно-російських взаємин, вивчення творів західних класиків соціалізму безпосередньо, а не з російських публікацій, аналіз поглядів російських лібералів переконало Донцова в шкідливості впливів російської культури на Україну загалом, і в політичній сфері зокрема, на безперспективності співіснування України і Росії в одній державі. Звідси його висновок про орієнтацію на Захід, на західну культуру, про розрив з Росією. Але усвідомлюючи складність набуття незалежності, Донцов пропонує свою програму відірвання від Росії з одночасним входженням на правах широкої автономії до Австро-Угорщини, а вже потім домагатися політичної незалежності. Погляди Донцова викликали неоднозначну реакцію, стали об'єктом критики, що, серед іншого, свідчило про їх реальний грунт.

Провідники національно-демократичної течії визвольного руху в зазначений період, створивши безпартійну організацію ТУП, перейшли знову в основному до культурно-освітньої діяльності. Українська преса, “Просвіти”, наукові товариства, видавництва, українські часописи за кордоном, різного роду з'їзди, кооперативний рух, що діяли під егідою ТУПу, сприяли поширенню національної свідомості, не дозволяли згаснути визвольному рухові. Діячі ТУП, співпрацюючи з російськими кадетами, продовжували боротись за українську мову, в тому числі з думської трибуни, а значить заявляли про існування України з її національними інтересами. Недоліком їх роботи залишалась слабка соціальна програма. Політичні вимоги ТУП знову чітко зазвучали напередодні подій 1917 р.

В роки першої світової війни ідея самостійності України набуває широкого поширення в зв'язку з діяльністю СВУ. Ця організація пропагувала цю ідею як в самій Україні, так і в багатьох європейських країнах, де вона знаходила певну підтримку. Однак, сподівання на практичну допомогу в її реалізації з боку Німеччини та Австро-Угорщини виявилися марними. Найбільшого успіху в пропаганді своїх ідей СВУ досягла в таборах для українських військовополонених.

В розділі доводиться теза, що теоретичний рівень розробки ідеї державності провідниками політичних партій в зазначений період значно зріс, були запропоновані нові підходи й концепції щодо її втілення, але об'єднавчим чинником визвольного руху вона не стала.

У п'ятому розділі “Питання державного ладу в Україні в конституційних проектах початку ХХ ст.” аналізуються документи, в яких ідея державності набула певного політичного, юридичного оформлення. Такі документи виробили поступова і самостійницька течії визвольного руху.

Конституцiйний проект Михайла Грушевського мicтив загальну схему полiтичного переустрою Росiї. За цiєю схемою, пiсля встановлення конституцiйного ладу в Росiї країна мала перебудуватися на федеративнiй основi. Всiм народам надавалося право встановити нацiонально-територiальну автономiю. Управляти автономiєю мав сейм, обраний загальним, рiвним i таємним голосуванням. На мiсцях обиралися вiдповiднi органи самоуправлiння. Сейм i мiсцевi органи дiставали широкi повноваження в мiсцевому законодавствi, розпорядженнi фiнансами i обласним земельним фондом, в органiзацiї освiти, духовних справах тощо. Центральним (федеративним) органам залишалося право нормування загальних засад державного i суспiльного ладу, розпорядження коштами, необхiдними для утримання органiв центрального управлiння. Передбачалася децентралiзацiя церкви i проходження вiйськової служби на власнiй етнiчнiй територiї.

Конституцiйний проект УНП суттєво вiдрiзнявся вiд розробок М.Грушевського не тiльки тим, що передбачав утворення самостiйної держави з чiтким подiлом влади на законодавчу, виконавчу, судову, а й тим, що пропонував установити в Українi президентську республiку. Грушевський свої пропозицiї викладав у журнальних статтях, УНП розробила юридичний документ зi своєю структурою та логiкою. Загалом поява конституцiйних проектiв, хоч i рiзнопланових, позитивно впливала на формування полiтичної свiдомостi українського суспiльства.

ВИСНОВКИ

Теоретичні розробки ідеї державності українськими політичними партіями початку ХХ ст. стали тим підгрунтям на якому базувалося її втілення в життя в період Української революції 1917-1920 рр., на основі якого розвивався національно-визвольний рух 20-80-х рр., і, нарешті, було проголошено Українську державу в 1991 р.

Створення українських партій ознаменувало перехід до вищої політичної стадії визвольного руху, одним із завдань якої було вирішення проблеми державності України. Процес організаційного оформлення партій відбувався паралельно з формуванням їх ідеологічних засад, причому останні нерідко були причиною об'єднання чи навпаки дроблення партій.

Українські партії представляли три основні напрями національно-визвольного руху: ліберально-демократичний, соціал-демократичний, самостійницький. Консервативний напрямок представлений не був. Вплив партій в основному поширювався на центральні й західні губернії України, робота проводилась серед селянства, українського робітництва й національно свідомої інтелігенції. Чисельнісь їх була невеликою: від кількох сотень членів до кількох тисяч. Діяльність партій була позначена як міжпартійними протиріччями, так і внутрішньопартійними чварами.

Складність загальнополітичного життя в Російській державі, труднощі партійного будівництва не могли не позначитись ступені розробки ідеї державності кожною з партій. В досліджуваний період усі партії разом розробили досить широке коло питань щодо ідеї державності. Але провідну роль тут відігравали партії ліберально-демократичного спрямування. Розробки представників цих партій базувалися на загальнолюдських цінностях, майбутнє українського народу розглядалося ними в контексті загальнолюдського поступу, без загострення національного фактору. Вони були прибічниками еволюційного шляху розв'язання національного питання. Звідси логічно випливала їх основна політична мета - запровадження в Україні національно-територіальної автономії і перетворення Росії у федеративну республіку з конституційним ладом. На цьому їх політична програма завершувалась, державна самостійність, навіть як перспектива, ними не розглядалась. Слабким місцем у програмі лібералів був соціально-економічний блок, як економічне підгрунтя національного визволення. А загалом, діяльність українських поступовців в цей період стала своєрідною підготовкою до національної революції, і всі їх хиби і досягнення, багато в чому, і визначили долю цієї революції.

Значна роль в розробці державницької ідеї належить українським соціал-демократам, яку вони розробляли зі соціально-класових позицій, виходячи з інтересів, в першу чергу, робітництва. Але соціальної програми в її національному варіанті вони так і не виробили.

Політична програма соціал-демократів теж відзначалася незавершеністю. Початковий етап їх діяльності засновувався на програмному документі: “Самостійна Україна”. Згодом відбувається повне відходження: автономія України у федеративній Росії. Теза про самостійність України переходить в розряд політичного ідеалу, без деталізації його досягнення. Для українських соціал-демократів національне питання, а саме - форма майбутнього державного устрою України та проблема самостійності партійної організації (як варіант злука з РСДРП) стала причиною розколу, що значно перешкодило поширенню їх ідей, впливу, розвитку.

Таким чином, українські ліберали і соціал-демократи мали спільну мету - ліквідація самодержавства і відродження державності України у формі національно-територіальної автономії у складі федеративної Росії. Задля досягнення першого вони ще допускали спільність дій, щодо другого відкидали будь-які форми співпраці. Це унеможливлювало створення єдиного національно-визвольного фронту, згубно впливало на весь українських рух.

Осібне місце в цьому русі займала й самостійницька течія, хоч її представники, по суті, першими на ідейному рівні порушили питання державності України, причому у формі самостійної, незалежної Української держави. Ця ідея була для них визначальною на протязі всього досліджуваного періоду. Але вони не займали поважного місця у визвольному русі, їх організації були нечисельними і невпливовими, як через несприйняття основної вимоги самостійників, методів її досягнення, так і через експресивність поведінки лідерів цієї течії.

Та попри все, заслугою самостійницького руху була стабілізація ідеї самостійної Української держави, реалізація якої і стала головною метою української нації в ХХ ст.

Таким чином, завдяки українським політичним партіям початку ХХ ст. проблема державності України була виведена на ідеологічний рівень, на рівень практичної політики, вона стала стержнем національного питання в Україні.

ПЕРЕЛІК НАУКОВИХ ДРУКОВАНИХ ПРАЦЬ:

1. Шишко О.Г. Еволюцiя поглядiв українських соцiал-демократiв на проблему державностi України на поч. ХХ ст. // Записки iсторичного факультету. - Вип.5. - Одеса, 1997. - С.104-110.

2. Шишко О.Г. Розробка iдеї державностi України партiями лiберально-демократич-ного спрямування (1903-1905 рр.) // Вiсник соцiально-економiчних дослiджень. - Вип.1. - Одеса: АТЗТ IРЕНТТ, 1997. - С.284-292.

3. Шишко О.Г. До питання про розробку iдеї державностi України самостiйниками. 1900-1905 рр. // Вiсник Одеського інституту внутрiшнiх справ. - 1998. - № 2. - С.121-125.

АНОТАЦІЇ

Шишко О.Г. Ідея державності в програмних та теоретичних документах українських політичних партій та організацій: 1900 р. - березень 1917 року. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - історія України - Одеський державний університет, Одеса, 1998.

Дисертацію присвячено проблемі становлення та розвитку ідеї державності в програмних документах українських політичних партій поч. ХХ ст., що сприяло реалізації головної мети нації - створення власної держави. В роботі показано, що ідея державності розроблялася у двох варіантах - самостійної держави і автономії України у федеративній Росії, проаналізовано ступінь розробки цієї ідеї кожною з партій, з'ясовано причини того, чому за умови її розробки всіма партіями, вона не стала об'єднавчим чинником національно-визвольного руху.

Шишко А.Г. Идея государственности в програмных и теоретических документах украинских политических партий и организаций: 1900 г. - март 1917 года. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 - история Украины - Одесский государственный университет, Одесса, 1998.

Диссертация посвящена проблеме становления и развития идеи государственности в програмных документах украинских политических партий нач.ХХ в., что способствовало реализации главной цели нации - создания собственного государства. В работе показано, что идея государственности разрабатывалась в двух вариантах - самостоятельного государства и автономии Украины у федеративной России, проанализировано степень разработки этой идеи каждой из партий, выяснены причины того, почему при условии ее разработки всеми партиями, она не стала объединительным фактором национально-освободительного движения.

O.G.Shishko. The Ukraine National Idea in Program and Theoretical Documents of Ukrainian Politikal Parties and Organization: 1900 - March 1917. - Manuscript

Master's thesis on History Specialiti 07.00.01 - History of the Ukraine. - The Mechnikov State University, Odessa, 1998.

The thesis is dedicated to the problem of the formation and development of the Ukraine national idea in the program dokuments of the Ukrainian political parties at the beginning of the 20-th centure. These dokuments contributed to the realization of the main aim of the nation which was the creation of the Ukrainian sovereign state. This work shows that the Ukrainian national idea had two variants: one of them - the sovereign Ukrainian State and the second one - the Ukrainian's autonomy within the Russian Federation. The level of working out of this idea by each party was analized in this work. Though all parties had great attention to the development of the Ukrainian national dea it hadn't become an unifying factor of national liberating movement. The work discovers all the reasons of this fact.

Размещено на Allbest.ur