Колоніальна політика Іспанії в Африці у 1956-1975 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський державний університет

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Колоніальна політика Іспанії в Африці у 1956-1975 рр.

Шелюто Володимир Михайлович

Харків - 1998

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Луганському державному педагогічному університеті ім. Т. Шевченка

Науковий керівник: доктор історичних наук, доцент Бур'ян Михайло Степанович Луганський державний педагогічний університет ім. Т. Шевченка, професор кафедри всесвітньої історії, декан історичного факультету

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Бєловолосов Ю.Г. Донецький державний університет, професор кафедри нової та новітньої історії,

кандидат історичних наук, доцент Комшуков А.А. Харківська академія культури, доцент кафедри історії України та музеєлогої.

Провідна установа: Київський національний університет ім. Т. Шевченка, кафедра нової та новітньої історії зарубіжних країн.

Захист відбудеться 21 січня 1999 р. о 15-00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.10 Харківського державного університету (310077 м. Харків, пл. Незалежності, 4, ауд. IV65

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського державного університету

Автореферат розісланий 11.12.1998 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради к. і. н., доцент Є.П. Пугач.

1. Загальна характеристика роботи

Дисертацiя присвячена дослiдженню колонiальної полiтики Iспанiї в Африцi в 1956-1975 роках. Хронологiчно дослiдження охоплює період від часу втрати Iспанiєю своєї головної африканської колонiї Пiвнiчного Марокко до подiй, що ознаменували завершення процесу розпаду iспанської колонiальної iмперiї - переходу Захiдної Сахари пiд суверенiтет Марокко та Мавританiї. Отже, мова йде про час, коли була здiйснена деколонiзацiя iспанських володiнь в Африцi.

Актуальнiсть дослiдження. Iсторiя колонiальної полiтики Iспанiї в Африцi на вiдмiну вiд полiтики iнших європейських держав до цього часу мало дослiджена. Внаслiдок цього iсторiя коло-нiалiзму в цiлому не постає в усій своїй повноті.

Вивчення форм та методiв пригноблення й пiдкорення, які застосовувала iспанська влада в Захiднiй Сахарi та Екваторiальнiй Гвiнеї, лишається вкрай необхiдним, бо наслiдки колонiальної полiтики ще й зараз вiдчуваються народами цих країн, незважаючи на те, що Iспанiя давно перестала бути колонiальною державою. Аналiз та узагальнення досвiду взаємовiдносин європейських держав (у тому числi Iспанiї) з їхнiми колонiями, які здобули державну незалежнiсть, особливо актуальна у зв'язку з розпадом СРСР та проблемою вибору форм стосункiв мiж колишнiми республiками. У кiнцi XX столiття, коли європейськi держави втрачають свої останнi колонiї (наприклад, у 1997 роцi Гонконг перейшов пiд суверенiтет Китаю), дуже важливо об'єктивно й неупереджено проаналізувати iсторiю колонiалiзму, критично визначитись щодо сталих i в той же час застарiлих оцiнок.

Цiлi та завдання дослiдження. Автор цiєї роботи ставить перед собою мету: на основi аналiзу опублiкованих джерел, котрi ранiше не були предметом дослiдження, беручи до уваги сучаснi результати вивчення проблеми полiтики Iспанiї щодо її африканських ко-лонiй, вивчити процес деколонiзацiї iспанських володiнь в Африцi у 1956-1975 роках. У процесi реалiзацiї поставленої мети виникла потреба зробити джерелознавчий аналiз деяких важливих доку-ментiв. Вiдсутнiсть у працях, що стосуються колонiальної полiтики Iспанiї в Африцi, iсторiографiчного огляду спонукає автора почати з аналiзу лiтератури з цiєї теми. Дисертація висвiтлює ряд проблем, опрацьованих якоюсь мiрою в iсторiографiї захiдно-європейських країн, але залишених поза увагою вiтчизняними африканiстами.

Дисертант ставить перед собою такi завдання:

- виявити загальне й специфічне у формах та методах iспанської колонiальної полiтики в Захiднiй Сахарi та Екваторiальнiй Гвiнеї;

- показати роль представникiв генералiтету, пiдприємництва та католицької церкви в процесi вироблення й здiйснення колонiальної полiтики в Африцi;

- розкрити основнi риси iспанської колонiальної доктрини перiоду правлiння Ф. Франко;

- подати перiодизацiю колонiальної полiтики в Захiднiй Сахарi та Екваторiальнiй Гвiнеї;

- схарактеризувати нацiонально-визвольний рух в африканських ко-лонiях Iспанiї;

- простежити за еволюцiєю системи колонiального управління.

На пiдставi вивчення комплексу важливих проблем дисертант намагається зробити необхiднi корективи в оцiнці цiлей, завдань та методiв iспанської колонiальної полiтики в Африцi в зазначений перiод, що усталилися в історичній літературі.

Наукова новизна дисертацiї полягає в тому, що в нiй уперше у вiтчизнянiй iсторiографiї (як i в росiйськiй та iнших країн СНД) дослiджуються форми та методи iспанської колонiальної полiтики в Захiднiй Сахарi та Екваторiальнiй Гвiнеї, а також проблема iспа-но-марокканських вiдносин; робиться спроба переглянути деякi усталенi погляди на проблему вiдносин франкiстської Iспанiї з країнами Африки; аналiзуються конкретнi проблеми iспанських ко-лонiй, подається огляд лiтератури з теми дослiдження.

Практичне значення дисертацiї в тому, що її основнi положення й висновки, а також наявний у дисертацiї фактичний матерiал можуть бути використанi дослiдниками iсторiї мiжнародних вiдно-син, колонiальної полiтики, нацiонально-визвольного руху. Висновки дисертацiї можуть допомогти науковцям в подальшiй розробцi проблематики колонiалiзму, неоколонiалiзму та деколонiзацiї, а також викладачам пiд час підготовки вузiвських курсiв та спец-курсiв з новiтньої iсторiї. Матерiали дослiдження можуть бути використанi для вивчення iсторiї африканських країн (Захiдної Сахари, Марокко, Екваторiальної Гвiнеї).

Апробацiя працi. Основнi положення дисертацiї було викладено в друкованих працях автора, його доповiдях та повiдомленнях на науково-практичних конференцiях Луганського педінституту (1989-1995 рр.): дисертація обговорювалася на засiданнях кафедри всесвiтньої iсторiї Луганського педінституту, на засiданнях відділу комплексних проблем мiжнародних вiдносин Iнституту сходознавства Росiйської АН.

Публікації. Основні положення й результати дисертації викла-дені в 9 публікаціях.

Структура роботи. Дисертація складається із вступу, чотирьох роздiлiв, висновкiв, списку використаних джерел. Робота віконана на 162 сторінках друкарського тексту. Список використаної літе-ратури охоплює 156 джерел.

2. Основний зміст дисертації

У вступi подано загальну характеристику й обгрунтовано хронологiчнi рамки обраної теми, визначено її актуальнiсть, наукову новизну, поставлено цiлi й завдання дослiдження, схарактеризовано практичну значимість дисертацiї.

Перший роздiл складається з двох параграфiв i присвячений характеристицi джерел та iсторіографiї проблеми, що вивчається. У першому параграфi подається огляд iспанської, французької, германської, англiйської, американської та радянської iсторiографiї проблеми.

Дисертант умовно видiляє два основнi напрямки iспанської iсторiографiї:

1) апологетичний, що представлений вченими, публiцистами та журналiстами, якi пiдтримували колонiальну полiтику iспанського керiвництва (Л. Саєс де Ховантес, Х.М. Кордеро Торрес, Т. Боррас-i-Бермехо, Д. Севiлья Андрес, Ф. Сантамарiя Кесада, Х. Янгас Мiравете, Л. Рубiо Гарсiа, Л. Гомес Тельо та iн.);

2) критичний (Х. Альфонсо Маестре, Р. Крiадо, С. Балагер, Р. Вiрт та iн.).

В iсторiї вивчення колонiальної полiтики Iспанiї в Африцi дисертант видiляє два етапи.

Перший етап представлений працями iспанських iсторикiв, написаними в перiод правлiння Ф. Франко. Статтi та монографiї то-го часу майже виключно апологетичного характеру й базуються на принципах iспанської колонiальної доктрини, а саме принципі гео-полiтичної єдностi Європи та Африки, асимiляцiї та панiспанiзму. Бiльшiсть цих робіт написано спiвробiтниками Інституту афри-канських дослiджень (IДЕА), створеного у 1946 роцi при Гене-ральному управлiннi Маррокко та колонiй.

Найдокладнiшим серед загальних дослiджень полiтики Iспанiї в Африцi названого періоду слiд визнати роботу Л. Саєса де Хован-теса "Iспанський африканiзм". У формi есе автор розповiдає про особливостi iспанського колонiалiзму, протиставляючи його колонiалiзму iнших європейських держав. Л. Саєс де Ховантес робить висновок про сприятливий вплив iспанського колонiалiзму на афри-канські народи.

Другий етап почався в 1975 р., коли Iспанiя втратила свою останню африканську колонiю - Захiдну Сахару. Спроба пiдпоряд-кувати собi колишнi колонiї, щоб експлуатувати їх природнi багатства, виявилась безуспiшною.

I все ж для деяких iспанських дослiдникiв та полiтикiв проб-лема колонiальної полiтики в Африцi набула практичного, приклад-ного характеру. Вивчення недавнього минулого здiйснювалось, виходячи саме з цього. На сторiнках iспанської перiодики з'являються статтi Х. Кола Альбериха, А. Карро Мартiнеса та iн., якi в цiлому позитивно оцiнюють колонiальну полiтику Iспанii. У таких роботах iсторiя iспаноафриканських вiдносин - це iсторiя дружнiх стосункiв, братерства i взаємодопомоги.

Але не цей напрямок був визначальним в iспанськiй iсторiографiї даного перiоду. Робота Р. Крiадо "Сахара: агонiя i смерть колонiальної мрiї", що з`явилася в 1977 р., - найсерйознiше дослiдження проблеми колонiальної полiтики Iспанiї в Пiвнiчнiй Африцi. Ця робота мала на метi розвiнчати колонiальну полiтику Iспанiї в Захiднiй Сахарi, засудити форми й методи колонiалiзму. Р. Крiадо став першим, хто приступив до вивчення механiзму колонiальної полiтики Iспанiї в Захiднiй Сахарi. З приводу постiйних змiн юридичного статусу Захiдної Сахари Р. Крiадо писав, що за їх допомогою iспанський уряд намагався розтягнути на невизначений строк процес деколонiзацiї, сподi-ваючись зберегти пiд своїм контролем вигiдну у вiйськово-стратегiчному вiдношеннi й багату на кориснi копалини територiю. Робота Р. Крiадо написана з антифранкiстських позицiй. Це ж можна сказати й з приводу книги С. Балагер i Р. Вiрта "Фронт Полiсарiо: остання вiйна", присвяченої становленню й розвитку нацiонально-визвольного руху в Захiднiй Сахарi.

У цiлому дана проблема в iспанськiй iсторiографiї вивчена недостатньо. Деякi питання економiчної та соцiальної полiтики, нацiонально-визвольного руху залишилися поза увагою авторiв розвiдок та монографiй iспанських вчених, полiтикiв та публiцистiв. Через те були використані роботи з даної проблеми авторiв з Францiї, Нiмеччини, Великобританiї, США та арабських країн. Бiльшiсть з них або присвячено iсторiї колонiалiзму в цiлому, або ж носять краєзнавчий характер. Так, серед книг, написаних французькою мовою, перш за все слiд вiдзначити роботи А. Гаудiо, К. Бонтемса, I. Ассидон, М. Барб`є, Р. Резетта, які переважно присвяченi захiдносахарському конфлiкту. У них засуджується колонiальна полiтика Iспанiї в Африцi.

Найвизначнiше дослiдження з даної проблематики в нiмецькiй iсторiографiї - надрукована в Захiдному Берлiнi дисертацiя Б. Хорнеман-Рай "Iспанська заморська полiтика в Африцi з 1945 р. з зосередженням уваги на Iспанськiй Гвiнеї". На матерiалi перiо-дики та аналiзу iспанських законiв автор розкриває особливостi економiчної, соцiальної, культурної полiтики в Екваторiальнiй Гвiнеї в пiслявоєнний перiод, побiжно зачiпає проблему вироблен-ня основних напрямкiв "африканської полiтики" iспанськими прав-лячими колами, аналізує еволюцiю системи управлiння колонiєю. Б. Хорнеман-Рай пропонує перiодизацiю iсторiї колонiальної полiтики Iспанiї в Екваторiальнiй Гвiнеї, а також розкриває мiжнародний аспект проблеми.

Англомовна iсторiографiя представлена переважно працями, присвяченими Захiднiй Сахарi. Найперше, це країнознавче дослi-дження англiйця Дж. Мерсера "Iспанська Сахара" та монографiя аме-риканця Т. Ходжеса "Захiдна Сахара: витоки вiйни в пустелi". Т. Ходжес спирається на велику кiлькiсть джерел i стверджує, що дiйсний iнтерес до своєї "колонiї в пустелi" Iспанiя виявила ли-ше пiсля вiдкриття тут великих родовищ фосфоритiв. Т. Ходжес кри-тично ставиться до iспанської колонiальної полiтики в Захiднiй Сахарi, називаючи її лицемiрною. Вiн пiдкреслює, що органи опо-середкованого управлiння (Джемаа й кабiльдо) були створенi з метою увiчнення iспанського колонiального панування на цiй території. В iнших роботах англомовних дослiдникiв та публiцистiв, зокрема Дж. Греттона, В. Томсон та Р. Адлофа, розглядається iспанська колонiальна полiтика як одна з передумов західносахарського конфлiкту.

Багато зробив для дослiдження колонiальної полiтики в Екваторiальнiй Гвiнеї М. Лiнiгер-Гумас. У роботах М. Лiнiгера-Гумаса подаються вiдомостi про економiку та культуру Екваторiальної Гвiнеї, про формування нацiонально-визвольного руху в цiй африканськiй країнi.

У пропонованiй дисертацii аналiзуються лише тi працi арабських iсторикiв, якi були написанi чи перекладенi європейськими мовами i стали доступними для дисертанта (Р. Лазрак, А.Б. Мiске, Абдельазiз Бенабделлах). Вони присвяченi в основному або про-блемi марокканських кордонiв, або нацiонально-визвольному руху в Захiднiй Сахарi. Ведучи мову про iсторiографiю Екваторiальної Гвiнеї, треба вiдзначити книгу Д. Ндонго Бiдгойо "Iсторiя й тра-гедiя Екваторiальної Гвiнеї". Ця робота - перше дослідження iсторiї Екваторiальної Гвiнеї, здiйснене представником корiнного населення країни. В ній автор подає цiннi свiдчення про дiяльнiсть iспанської колонiальної адмiнiстрацii, наводить статистич-нi данi з економiки, детально аналiзує план економiчного та со-цiального розвитку Екваторiальної Гвiнеї. У цiлому, iсторики, що працюють у країнах Африки, не пропонують будь-яких оригiнальних концепцiй, якi б могли серйозно змiнити уявлення про колонiальну полiтику Iспанiї в Захiднiй Сахарi та Екваторiальнiй Гвiнеї в 1956-1975 рр.

У радянськiй iсторiографiї проблема iспанської колонiальної полiтики в Африцi спецiально не розроблялась. Це було зумовлено недостатньою кiлькiстю джерел та труднощами, пов'язаними з їх ознайомленням, зокрема недостатньою розробкою історії Іспанії порiвняно з iншими європейськими країнами, а також тим, що iспанськi колонiї в Африцi були нечисленними за кiлькiстю населення й невеликими територiально, що послаблювало iнтерес до iспанської колонiальної полiтики радянських дослідників. У 60-70 рр. вийшло декiлька монографiй радянських дослiдникiв (Л.П. Манасерян, Р.М. Аваков, В.Г. Раснiцин, Н.С. Луцька), присвячених новiтнiй iсторiї Марокко, у яких побiжно йшлося про колонiальну полiтику Iспанiї в цiй країнi. Дослiдження грунтуються на авторитетнiй джерелознавчiй базi, однак не всi висновки авторiв, на нашу думку, беззаперечнi. Так, дiї Армiї визволення Марокко в Iфнi та Захiднiй Сахарi розглядались у 60-i роки як нацiонально-визвольна боротьба цих країн, а вже в другiй половинi 70-х та 80-i роки дiї Марокко в Захiднiй Сахарi кваліфікувалися як агре-сiя по вiдношенню до народу цiєї країни, дiйсним виразником iн-тересiв якого радянськi дослiдники Х.К. Касум-Заде, Д.Б. Малишева вважають Фронт ПОЛIСАРIО.

У другому параграфі дається аналіз джерел.

Iспанський уряд з великим небажанням дозволив опублікувати матерiали, якi мiстили iнформацiю про "заморськi територiї" Iспанiї. Але при всьому тому не можна стверджувати, що опублiкованих джерел з iсторiї iспанської колонiальної полiтики в Африцi в цей перiод немає взагалi. Такi публiкацiї є, хоч їх кiлькiсть i характер, на наш погляд, не дають можливостi висвiтлити проблему в усiй повнотi.

Дисертант видiляє сiм груп опублiкованих джерел:

1. Нормативно-правовi акти, що стосуються Захiдної Сахари, Екваторiальної Гвiнеї, Iспанського Марокко. Дослiдження законiв, декретiв, ордонансiв, опублiкованих в "Офiцiйному бюлетенi Держави" i збiрниках, укладених Т. Табернеро Хакобо та Г. Лазаро Мiгелем, дозволяє судити про структуру та функцiї системи упра-влiння колонiями, про еволюцiю побiчного управлiння, про харак-тер економiчних та соцiальних вiдносин в африканських колонiях Iспанiї.

2 Договори та угоди, укладенi Iспанiєю з країнами Африки, зокрема "Декларацiя про принципи" 1975 року. Аналiз дипломатич-них документiв дозволяє судити про характер вiдносин Iспанiї з країнами Африки, насамперед з Марокко, про економiчнi, культурнi зв'язки Iспанiї зi своїми колишнiми колонiями.

3. Тексти виступiв та працi iспанських полiтичних дiячiв Ф. Франко, Л. Карреро Бланко, Х. Дiаса де Вiльєхаса-i-Бустаманте, Ф.М. Кастiєлли, А. Карро Мартинеса. Цi документи дають можливiсть судити про економiчнi, полiтичнi та вiйськово-стратегiчнi цiлi iспанського керiвництва на африканському континентi.

4. Полiтичнi та публiцистичнi роботи державних та громадсь-ких дiячiв Марокко, Захiдної Сахари, Екваторiальної Гвiнеї, зокрема А. аль-Фасi, А.Б. Мiске, Т. Обiанг Нгема Мбасого та iн. Названі автори, свiдки та учасники подiй, дають оцiнку iспанської колонiальної полiтики, придiляють значну увагу характеристицi нацiонально-визвольного руху в iспанських колонiях.

5. Офiцiйнi статистичнi матерiали, які через фрагментарнiсть наведених даних мають для подальшого дослiдження порiвняно мен-ше значення, нiж iншi джерела, однак їх використання необхiдне для аналiзу економiчних та соцiальних вiдносин в африканських колонiях Iспанiї.

6. Матерiали перiодичної преси Iспанiї та iнших країн. На сторiнках журналу "Африка" та iн. давався огляд життя колонiй, було опублiковано безлiч документiв з питань колонiальної полiтики Iспанiї в Африцi. На основі аналiзу матерiалiв iспанської преси складається уявлення про тi прийоми та методи, яким "Нацiональний рух", генералiтет, пiдприємцi й католицька церква вiддавали перевагу при розв'язанні проблем, пов'язанних iз "заморськими територiями" Iспанiї.

7. Документи мiжнародних органiзацiй, зокрема ООН, ОАЄ, Мiжнародного суду. На основі цих документiв ми можемо виявити пози-цiю рiзних країн стосовно деколонiзацiї залежних вiд Iспанiї те-риторiй, визначити мiсце iспанської колонiальної полiтики в мiж-народних вiдносинах, розiбратися в причинах захiдносахарського конфлiкту та iнших конфлiктних ситуацiях, якi виникали у колоніях при здiйсненнi iспанським урядом окремих полiтичних акцiй.

Як показало дослiдження, практично кожне з розглянутих джерел вiдображає погляди зацiкавлених сторiн чи конкретної особи. Повнота, точнiсть, достовiрнiсть даних залежить при цьому не тiльки вiд позицiї, але й вiд ступеня обiзнаностi самих авторiв та укладачiв. Тому тiльки критичне ставлення до всього комплексу документiв та матерiалiв дає можливiсть висвiтлити проблеми колонiальної полiтики Iспанiї в Африцi у перiод, що вивчається.

Хоч вiдсутнiсть ряду джерел не дозволяє вповнi остаточно вивчати названу проблему, однак дисертацiя має на метi пiдсумувати весь нагромаджений досвiд дослiдження та визначити основнi перспективи подальшого вивчення iспанської колонiальної полiтики в Африцi.

Другий роздiл дисертацiї присвячений колонiальнiй полiтицi Iспанiї в Африцi до 1956 року. У ньому пiдкреслюється, що головним об`єктом колонiальної експансii з боку Iспанii на початку ХХ столiття було Марокко. Але через суперництво з Францiєю Iспанiї так i не вдалося розширити свої володiння у цiй країнi. Колонiальний режим як форма всебiчного пригноблення населення, яка включала систему колонiального управлiння, механiзм економiчної експлуатацii, склався тут у 20-30-i рр.

Щодо територiї Захiдної Сахари, то її колонiзацiя вiдбувалася дуже повiльно, хоч Iспанiї в цьому нiхто не перешкоджав. Недостатня активність у проведеннi колонiальної полiтики пояснюється не тiльки несприятливими клiматичними умовами пустелi й опором кочових племен, але й тим, що iспанськi чиновники, вiйськовi та пiдприємцi до самого вiдкриття тут великих родовищ корисних копалин на початку 40-х рокiв не бачили особливого сенсу в пiдпорядкуваннi собi територiї, що опинилася поза увагою провiдних колонiальних держав. Лише на початку 50-х рокiв у За-хiднiй Сахарi колонiальний режим утвердився остаточно.

Прагнення Iспанiї зберегти за собою колонiальнi володiння в Африцi пояснювалося не лише економiчними мотивами, але й причинами геополiтичного характеру: щоб захистити пiвденнi кордони.

У третьому роздiлi - "Iспанська колонiальна полiтика в Іфні та Західній Сахарі (1956-1975 рр.), що складається з семи параграфiв, розглядається колонiальна полiтика Iспанiї в Пiвнiчнiй Африцi.

Перший параграф присвячений iспано-марокканським вiдносинам у 1956-1958 рр. Тут простежуються змiни в іспанськiй полiтицi стосовно Марокко - вiд захисту мусульман французької зони протекторату до спiльної з французами операцii "Аквiлон" проти марокканцiв. Iспано-марокканський конфлiкт 1957-1958 рр. стає предметом спецiального аналiзу: висвiтлюються причини конфлiкту, його наслiдки. Унаслiдок примирення мiж двома країнами, коли Iспанiя поступилася Марокко територiєю Тарфаї, на деякий час Захiдна Сахара була захищена вiд нападiв марокканцiв, однак те-риторiальнi домагання на неї з боку короля Марокко не припинялись.

У другому параграфi дається характеристика економiчної та соцiальної полiтики Iспанiї в Захiднiй Сахарi. У дисертацii вiдзначається, що iспанськi компанiї АIМ, ЕММIНСА, IНI, ФОСБУКРАА здiйснювали активну економiчну полiтику в країнi. У 60-i роки помiтно зрiс обсяг iнвестицiй в економiку Сахари. Активну участь у розробцi природних родовищ Бу-Краа взяли iноземнi компанiї. Економiчному пiднесенню Захiдної Сахари в кiнцi 60-х та на початку 70-х рокiв сприяла переорієнтацiя в соцiальнiй полiтицi iспанського уряду. Дiяльнiсть iспанських компанiй стимулювала руйнування патрiархальних вiдносин у середовищі корiнного населення. Тубiльцi переходили до осiдлого життя, наймаючись на роботу в iспанськi компанiї.

Третiй параграф присвячений проблемi Iфнi та Захiдної Сахари в iспано-марокканських вiдносинах пiсля конфлiкту 1957-1958 рр. до пiдписання Феського договору 1969 р. Територiальнi вiдносини розв`язувались у цей перiод шляхом переговорiв. Ф.Франко та Ха-сан II були зацiкавленi в дружніх вiдносинах мiж країнами, а через те йшли на взаємнi поступки. Встановлення "духу Барахаса" в iспано-марокканських вiдносинах було результатом довгого переговорного процесу. Феський договiр 1969 року поклав край iспанськiй колонiальнiй присутностi в Iфнi. Така поступливiсть з боку Ф. Франко пояснюється тим, що Iспанiя вирiшила змiцнити свої позицiї на мiжнароднiй аренi й намагалася вiдкласти розв'язання проблеми деколонiзацii Захiдної Сахари, а також послабити напруженiсть у стосунках з шерифською монархiєю.

Розгляду iспанської колонiальної полiтики в ООН та ОАЄ присвячено четвертий параграф дисертацiйного дослiдження. У ньому подано аналiз резолюцiй цих мiжнародних органiзацiй, пiдкреслено їхню непослiдовнiсть.

У п`ятому параграфi характеризується система управлiння територiєю Захiдної Сахари. Головною тенденцiєю розвитку системи управлiння став перехiд вiд прямого управлiння до опосередкованого.

У зв`язку з наданням у 1958 роцi Захiднiй Сахарi статусу провiнцii вiдбулася перша реорганiзацiя структури адмiнiстративного апарату. У 1962 роцi були створенi першi органи опосередкованого управлiння - кабiльдо (провiнцiйна рада), аюнтам'єнто (мунiципалiтет) та "хунтас локалес" (органи мiсцевого самоврядування). Другий етап адміністративної реформи почався у 1967 роцi заснуванням Генеральної Асамблеї Сахари (Джемаа) - вищого представницького органу в системi управлiння. Нарештi, третiй етап реформи розпочався у 1973 роцi наданням права "внутрiшнього самоврядування" Захiднiй Сахарi.

Шостий параграф присвячений формуванню нацiонально-визвольного руху в Захiднiй Сахарi. У 60-70-х роках тут виникає ряд полiтичних та вiйськових органiзацiй. Їх особливiстю була зорiєнтованiсть не стiльки на захист iнтересiв народу своєї країни, скiльки на реалiзацiю загальнодержавних iнтересiв Марокко та Iспанiї. Iспанський уряд прагнув до створення полiтичної органiзацiї проiспанського напрямку, якiй вiн сподiвався передати владу пiсля проголошення незалежностi Захiдної Сахари. Такою органiзацiєю стала партiя Нацiональної Єдностi Сахари (ПУНС). За приєднання територiї Захiдної Сахари до Марокко виступали Фронт Визволення Сахари, МОРЕХОБ, "Рух 21 серпня". Органiзацiєю, що виступила за нацiональну незалежнiсть Захiдної Сахари, був Фронт ПОЛIСАРIО.

В останьому параграфi третього роздiлу мова йде про Мадридську угоду 1975 року мiж Iспанiєю, Мавританiєю та Марокко, що поклала край iспанському колонiальному пануванню в Африцi. Iспанiя фактично зняла з себе вiдповiдальнiсть за майбутнє Захiдної Сахари й усунулася вiд розв`язання проблеми, давши змогу марокканцям окупувати цю країну.

Четвертий роздiл присвячений колонiальнiй політицi Iспанiї в Екваторiальнiй Гвiнеї у 1956-68 рр. i відносинам цих країн у 1968-75 рр. У роздiлi п`ять параграфiв.

У першому параграфi схарактеризовано еволюцiю системи управ-лiння даної колонiї. У 1958 р. iспанський уряд, намагаючись уникнути здійснення деколонiзацiї, оголосив свої африканськi територiї провiнцiями Iспанiї. Формально Iспанiя перестала бути колонiальною державою. Iдучи на певнi поступки корiнному населенню Екваторiальної Гвiнеї, iспанський уряд намагався розколоти нацiонально-визвольний рух у цiй країнi i тим самим на невизначений строк вiдсунути надання незалежностi.

Дисертант видiляє в еволюцiї системи управлiння три етапи. Перший етап характеризується вiдсутнiстю будь-яких елементiв опосередкованого управлiння, нерiвноправнiстю у правовому вiдношеннi iспанських колонiстiв i корiнного населення, авторитарним характером влади генерал-губернатора. Другий етап почався з прийняття у 1959 роцi закону про органiзацiю та юридичний режим iспанських провiнцiй. На основi цього закону вiдбулися iстотнi змiни в адмiнiстративно-територiальному подiлi територiї. Iс-панська Гвiнея була подiлена на двi провiнцiї - Фернандо-По та Iспанську континентальну Гвiнею, були органiзованi органи опосе-редкованого управлiння: "хунтас весиналес", "аюнтам'єнтос" (мунiципалiтети) на чолi з алькальдами, провiнцiйнi ради (депутацiї). Найвищою посадовою особою в Iспанськiй Гвiнеї залишився генерал-губернатор, який керував охороною громадського порядку, призначав й усував посадових осiб, контролював дiяльнiсть органiв мiсцевого самоврядування. У кожнiй з провiнцiй були встановленi посади цивiльних губернаторiв, якi здiйснювали безпосереднє керівніцтво на пiдпорядкованiй їм територiї. Третiй етап еволюцiї системи управлiння в Iспанськiй Гвiнеї пов`язується з наданням цiй територiї статусу автономiї на основі закону про автономний режим африканських провiнцiй від 20 грудня 1963 р. За цим законом посаду генерал-губернатора було скасовано. Верховний комiсар, що був призначений iспанським урядом, виконував не лише представницькi функцiї, але й здiйснював коор-динацiю органiв влади Гвiнеї зі структурами виконавчої влади Iспанiї, вiдповiдав за охорону громадського порядку, оборону та безпеку, а також був представником Iспанської Гвiнеї на мiжнароднiй аренi. Найвищим органом у системi опосередкованого управлiння стала Генеральна Асамблея, якiй було надано переважно дорадчий характер. Рада управлiння здiйснювала функцiю виконавчої влади. Однак обидва цi органи були залежнi вiд верховного комiсара, який мав право вето. Прийняття закону про автономiю стало напiвзаходом i не вiдбивало прагнення народу Iспанської Гвiнеї до незалежностi.

У другому параграфi названого роздiлу розглядається економiчна та соцiальна полiтика Iспанiї в Екваторiальнiй Гвiнеї. Аналiз економiчних вiдносин свiдчить про вiдчуження бiльшостi корiнного населення вiд власностi, опiку над якою до 1959 р. здiйснював напiвдержавний Патронат тубiльцiв. Переважна частина сiльськогосподарської продукцiї вироблялась на великих план-тацiях iспанських колонiстiв. Дефiцит трудових ресурсiв спонукав iспанських плантаторiв вербувати робiтникiв у сусiднiй Нiгерiї. Значна частина iспанських фiрм була зацiкавлена в здiйсненнi торговельних операцiй з Iспанською Гвiнеєю. Економiка країни активно реагувала на швидке зростання прибуткiв в експортi. На початку 60-х рокiв тут склався механiзм внутрiшньо-господарської iнтеграцiї, що поєднувала в цiлiсний органiзм рiзноманiтнi соцiально-економiчнi уклади. Промисловiсть Iспанської Гвiнеї розвивалась однобiчно й була низькорентабельною.

Соцiальна полiтика Iспанiї в Екваторiальнiй Гвiнеї була пов`язана не тiльки з економiчним розвитком цiєї країни, але й з розповсюдженням культурного впливу й католицької релiгiї. На вiдмiну вiд полiтики Великобританiї, у якiй расовий критерiй був основним, iспанська колонiальна доктрина офiцiйно проголошувала здiйснення "асимiляцiї". Значну роль у здійсненнi цих заходiв вiдiграли мiсiї католицької церкви.

У третьому параграфi дослiджується проблема виникнення по-лiтичних органiзацiй в Екваторiальнiй Гвiнеї. Расова дискримiнацiя, юридичне безправ'я, злиденнiсть, важка праця на плантацiях активiзували боротьбу корiнного населення за свої права. Бiль-шiсть полiтичних органiзацiй виникли в кiнцi 50-х - на початку 60-х рокiв у сусiднiх країнах. Поява таких органiзацiй при всiй їх рiзноманiтностi вiдображала змiни в настроях народiв Iспанської Гвiнеї. Це свiдчило про зростаючий потяг до органiзованої боротьби. Деякi з цих органiзацiй вели збройну боротьбу проти iспанського колонiалiзму (IПГЕ, МОНАЛIГЕ, ФРЕНАПО), іншi виступали за переговори з iспанським урядом та вимогою надання автономiї (МУНГЕ). Деякi з ніх мали етноцентричний характер (Спiлка бубi, Спiлка ндове, Демократична спiлка фернандiно), з'явилися й професiйнi (УГТГЕ) органiзацiї. Виникнення полiтичних органiзацiй в Iспанськiй Гвiнеї свiдчило про зростання нацiональної самосвiдомостi народiв цiєї країни. Характер, форми й методи антиколонiальної боротьби були рiзноманiтними й не завжди результативними. Нацiонально-визвольний рух очолила нечисленна iнтелiгенцiя, основною рушiйною силою стало селянство.

Четвертий параграф даного роздiлу дисертацiї присвячений Мадридськiй конституцiйнiй конференцiї 1967-1968 рр., яка мала на метi виробити основний закон майбутньої держави. На першому етапі конференцiї виявилась полярнiсть у позицiях не лише мiж iспанською та гвiнейською делегацiями, але й мiж членами делегацiї Екваторiальної Гвiнеї. Якщо представники основних партiй виступали за створення єдиної держави, то Спiлка бубi наполягала на вiдокремленнi острова Фернандо-По вiд континентальної частини Рiо-Мунi. Другий етап конституцiйної конференцiї ознаменувався тим, що перемогу в дискусiї здобула сторона, яка виступила за єднiсть та неподiльнiсть територiї. Прийнята конституцiя проголошувала Екваторiальну Гвiнею незалежною республiкою, яка складалася з двох провiнцiй - Рiо-Мунi та Фернандо-По. 12 жовтня 1968р. вiдбулося проголошення незалежностi Екваторiальної Гвiнеї, що поклало край колонiальному перiоду в iсторiї цiєї країни.

Останнiй параграф роздiлу присвячений першим рокам незалежностi Екваторiальної Гвiнеї та її вiдносинам з Iспанiєю у 1968-1975 рр. Пiсля проголошення незалежностi Екваторiальної Гвiнеї в цiй країнi був встановлений диктаторський режим Ф.Масiаса. При-чини встановлення подiбного режиму криються не тiльки в еконо-мiчнiй вiдсталостi цiєї африканської країни й колонiальнiй спадщинi, що дiсталась їй вiд iспанського управлiння, але й в мiжплеменнiй ворожнечi. Пiсля обрання Ф. Масiаса президентом відбулося погiршення стосункiв Екваторiальної Гвiнеї з Iспанiєю. У країнi почалась антиiспанська компанiя, результатом якої стало те, що iспанськi колонiсти звiльнили Екваторiальну Гвiнею.

Висновки

Втрата економiчного та полiтичного впливу Iспанiї у Латинськiй Америцi та Азiї спонукала iспанські правлячі кола та пiдприємцiв звернути увагу на африканськi колонiї - Захiдну Сахару та Iспанську Гвiнею. Однак бiльшiсть проектiв "освоєння" колонiй, розширення торговельного обмiну з ними, збiльшення iнвестицiй, створення там основ промислової та сiльськогосподарської iнфраструктури не дали суттєвих економiчних зрушень. Iспанiя слабко розвивала виробничi сили своїх колонiй, використовуючи їх в основному як сировинний додаток до метрополiї та насаджуючи в них систему монокультури. Хоч матерiальний потенцiал колонiальних володiнь відігравав значну роль у розвитку Iспанiї, господарсько-економiчнi зв'язки метрополiї зi своїми колонiями були дуже слабкими та нерозвинутими.

У активному здiйсненні колонiальної полiтики були зацiкавленi iспанський генералiтет, духовенство Iспанiї, що мало за мету розповсюдження католицизму в країнах Африки; iспанськi промисловi та торговельнi компанiї, якi отримали високий прибуток вiд вивезення какао, кави та цiнної породи деревини з Екваторiальної Гвiнеї, вiд розробки фосфоритних родовищ Захiдної Сахари; урядовцi Генерального управлiння африканських територiй i провiнцiй i колонiальної адмiнiстрацiї. У той же час проблема колонiй в Африцi залишалася для правлячих кiл Iспанiї проблемою периферiйною, яка не вимагала постiйної та пильної уваги з боку держави, кортесiв та уряду.

Iспанське керiвництво не мало чiтко виробленої стратегiї щодо майбутнього своїх колонiй. Саме цим пояснюється невдала полiтика "соцiального перехоплення", спроби нав'язати неоколонiалiс-тичнi форми експлуатацiї своїм колишнiм колонiям. У перiод деколонiзацiї iспанська колонiальна доктрина характеризується непослiдовнiстю, що особливо яскраво простежується на прикладi Захiдної Сахари. Не бажаючи втратити цю територiю, iспанськi правлячi кола спочатку, як ми переконалися, гальмували процес її деколонiзацiї, а потiм пiшли на згоду, яка не врахувала прагнень значної частини народу Захiдної Сахари до створення незалежної країни. Згодом це стало однiєю з причин серйозного конфлiкту в даному регiонi.

Вiдносини Iспанiї з її пiвнiчноафриканськими володiннями будувалися за принципом геополiтичної єдностi Європи та Африки. При цьому Iспанiї вiдводили роль "рятiвника" європейського континенту вiд комунiстичної експансiї, що загрожувала, на думку iспанських полiтикiв, "з пiвдня бiльше, нiж зi сходу". Таким чином, Iспанiя та її володiння в Африцi повиннi були стати водороздiлом, який розмежовував сферу впливу двох свiтових систем.

У протистояннi Сходу i Заходу Iспанiя повинна була триматися осторонь як вiд радянського комунiзму, так i вiд захiдноєвропейського лiбералiзму, залишаючись при цьому християнською державою. У той же час, враховуючи, що територiя Iспанiї та її африканських володiнь могла опинитися в центрi боротьби двох свiтових систем, правлячi кола цiєї країни були готовi стати на бік Заходу.

Вiдносини мiж Iспанiєю, Францiєю та Великобританiєю були складними. Як ми пам'ятаємо, ще пiд час Другої свiтової вiйни iспанцi прагнули розширити свої володiння в Африцi за рахунок французьких колонiй. Щоправда, поширення нацiонально-визвольної боротьби на територiї iспанських колонiй змусило уряд цiєї країни пiти на спiвробiтництво з французькими збройними силами.

Що стосується вiдносин з Великобританiєю, то тут головний вузол протирiч сформувався навколо проблеми Гiбралтару. Iспанський уряд вважав окупацiю Гiбралтару незаконною та неодноразово пiднiмав цю проблему в ООН та iнших мiжнародних органiзацiях.

На формування iспанської колонiальної полiтики в Африцi вплинули рiзнi полiтичнi, релiгiйнi та iншi органiзацiї. Вплив "Нацiонального руху" на полiтичну систему Iспанiї та її колонiй полягав у тому, що, як правило, усi вищi урядовцi належали до цiєї органiзацiї. Напiвдержавними органiзацiями були вертикальнi профспiлки та сiльськогосподарськi кооперативи, якi перебували пiд контролем iспанської адмiнiстрацiї.

Держава захищала також суспiльнi, релiгiйнi та приватнi органiзацiї, дiяльнiсть яких не завжди вiдповiдала iнтересам дiяльностi керiвництва Iспанiї. До таких, передусiм, належали католицька церква, а також рiзнi об'єднання пiдприємцiв, культурнi органiзацiї, що мали своє представництво в iспанських кортесах i структурах опосередкованого управлiння iспанськими колонiями. Вплив опозицiйних органiзацiй на формування iспанської колонiальної полiтики був важливим, але не визначальним. I все-таки вони пiдштовхнули iспанський уряд до здійснення ряду економiчних та адмiнiстративних реформ у колонiях.

Полiтичнi органiзацiї iспанських колонiй поєднували збройнi методи боротьби з органiзацiєю страйкiв, акцiй громадської непокори, подання петицiй до ООН, пропагандистської роботи.

Найважливiшою умовою змiцнення iспанської колонiальної держави на африканських територiях у названий перiод було розповсюдження католицизму. Здiйснювалося воно переважно за допомогою мiсiонерської дiяльностi, зокрема на територiї Екваторiальної Гвiнеї. У Захiднiй Сахарi та Iспанськiй зонi Марокко католицька церква мала вплив на подiї, що вiдбувались, i пiшла на згоду з мусульманським духовенством. Однак, зважаючи на рiзнi пiдходи в рiзних регiонах, мiсiонерська дiяльнiсть католицької церкви пiдтримувалася партiєю "Нацiонального руху" та iспанським урядом.

Розповсюдження католицтва сприяло утвердженню полiтики "iспанiзацiї" корiнного населення.

Хоч статус колонiй i правовий статус корiнного населення не-одноразово змiнювався, становище, по сутi, залишилось без змiн. "Iспанцi-мусульмани" та "чорнi iспанцi" фактично вважалися громадянами другого гатунку. У той же час велику увагу iспанська влада придiляла вихованню корiнних жителiв Захiдної Сахари та Екваторiальної Гвiнеї в дусi вiдданостi "матерi-Iспанiї", генералiсимусу Ф. Франко та iдеалам "Нацiонального руху".

Намагання створити "туземну" елiту, яка б вiрою й правдою служила iспанцям, якоюсь мiрою були успiшними, особливо в Захiднiй Сахарi. Пiдтвердженням тому була дiяльнiсть Джемаа в цiй країнi. Тодi ж iз "туземної" елiти вийшли й керiвники нацiонально-визвольного руху в африканських колонiях Iспанiї. Отже, результат полiтики "iспанiзацiї" колонiй був неоднозначним.

Одним з методiв iспанської колонiальної полiтики стала так звана "асимiляцiя". Дослiдження показали: хоч iспанськi iдеологи проголосили iдею "асимiляцiї" iспанської й африканської культур, насправдi африканська культура всюди витiснялася iспанською.

Iспанське колонiальне управлiння базувалося на принципах централiзму, так званого "органiчного представництва" та принципу єдностi дiй державних та церковних iнститутiв. Як вiдомо, iспанськi кортеси у цей перiод фактично не були законодавчою владою, а виконували лише дорадчi функцiї при головi держави. Виходячи з цього, Джемаа в Захiднiй Сахарi та Генеральна Асамблея Екваторiальної Гвiнеї були дорадчими органами при генерал-губернаторi (верховному комiсарi), який мав досить широкi повноваження i був безпосереднiм представником каудильйо в "заморських територiях" Iспанiї. Пiсля надання iспанським колонiям статусу провiнцiї централiзацiя влади не послабла, а посилилась. Вiдбувся певною мiрою механiчний перенос структури управлiння провiнцiями з метрополiї на територiю колонiй.

Iспанська колонiальна полiтика в Африцi була дуже схожою з португальською. Для обох країн було характерне здійснення полi-тики "асимiляцiї", подiл корiнного населення на повноправних та неповноправних та використання релiгiї для проникнення та закрiплення свого впливу в "заморських територiях".

Що стосується процесу деколонiзацiї в iспанських колонiях в Африцi, то не можна не помiтити того, що вiн також мав свої особливостi. Iспанiї не вдавалося створити чогось подiбного до Британської Спiвдружностi або Французького Союзу. Негнучка та недалекоглядна полiтика iспанських правлячих кiл зумовила остаточне вiдокремлення Iспанiї вiд африканських колонiй. Лише частинi була надана незалежнiсть, решта були анексовані iншими державами.

Особливостi iспанської полiтики в Африцi далеко не в останню чергу визначалися тим становищем, яке посідала в аналiзований перiод Іспанія в системi мiжнародних вiдносин. Його можна схарактеризувати як полiтичну iзоляцiю. Це зв'язувало руки каудильйо та його оточенню, якi змушенi були шукати зближення з країнами "третього свiту" i, найперше, Пiвнiчної Африки.

Iспанiя значною мiрою винна в тому, що доля її колишнiх колонiй склалася досить драматично. Надання президенту Екваторiальної Гвiнеї майже необмежених повноважень за конституцiєю, яка була створена на основi iспанського "органiчного закону" 1966р., сприяло встановленню в цiй невеличкiй країнi одного з найбiльш кривавих режимiв в Африцi. Iспанська полiтика деколонiзацiї в Захiднiй Сахарi була однiєю з причин ескалацiї одного з найтривалiших збройних конфлiктiв у Пiвнiчнiй Африцi.

Список опублікованих праць за томою дисертації

1. Возникновение политических организаций в Экваториальной Гвинее (конец 40-х - начало 60-х гг. ХХ в.) // Сборник статей: Луганский государственный педагогический институт им. Т.Г.Шев-ченко. Серия: История и социально-политические науки. - Луганск: ЛГПИ, 1993. - С. 72-77.

2. Диктатура Ф.Масиаса в Экваториальной Гвинее и ее крах // Сборник статей: Луганский государственный педагогический инсти-тут им. Т.Г. Шевченко. Серия: История и социально-политические науки. - Луганск: ЛГПИ, 1993. - С. 78-85.

3. Возникновение политических организаций в Западной Сахаре (60-е - 70-е гг.) // Сборник статей: История, педагогика.-Вып. 1. - Ч.2. - Луганск: ЛГПИ, 1994.- С. 56-64.

4. Испано-марокканский конфликт 1957 - 1958 годов // Сборник статей: История, педагогика.-Вып. 2.-Ч.2. - Луганск: ЛГПИ, 1996.- С. 33-45.

5. Система управления территорией Западной Сахары // Сборник статей: История, педагогика. - Вып.2. - Ч.2. - Луганск: ЛГПИ, 1996.-С.46-53.

6. Громадянська непокора. Iнтелiгенцiя // Словник-довiдник термінів з конфлiктологiї / За редакцією: проф. М.І. Пірен, проф. Г.В. Ложкіна/ - Чернівці - Київ, 1995. - С.55-56, 113-114.

7. Мадридское соглашение 1975 года // Матерiали мiжву-зiвської науково-теоретичної конференцiї, присвяченої 75-рiччю Луганського сiльськогосподарського iнституту. - Луганськ: ЛСГІ, 1996.- С.22-23

8. Политические партии африканских колоний Испании (50-е - 70-е гг. ХХ в.) // Научные труды Международной научно-прак-тической конференции ученых Московского государственного авто-мобильнодорожного института (Технического университета и Луга-нского сельскохозяйственного института (4 - 5 декабря 1997 го-да). - Москва - Луганск: Изд-во МАДИ (ТУ) - ЛСХИ, 1997. - С. 42.

9. Шелюто В.М. Рассмотрение проблемы Испанской Гвинеи в ООН (1958-1967годы) // Научные труды международной научно-практи-ческой конференции ученых Московского государственного универси-тета им. М.В. Ломоносова, Московского автомобильнодорожного инс-титута (Технического университета) и Луганского государственного сельскохозяйственного института (28-29 мая 1998 года). - Москва - Луганск: Издательство МГУ - МАДИ (ТУ) - ЛСХИ, 1998 - С. 43-44.

Анотація

Шелюто В.М. Колонiальна полiтика Iспанiї в Африцi у 1956-1975 рр. - Рукопис.

Дисертацiя на здобуття наукового ступеня кандидата iсторич-них наук за спецiальнiстю 07.00.02 - всесвiтня iсторiя. Харкiвський державний унiверситет. - Харкiв, 1998.

У дисертацiї проаналiзована проблема iспанської колонiальної полiтики в Марокко, Захiднiй Сахарi, Екваторiальнiй Гвінеї перiоду деколонiзацiї. Базуючись на численних джерелах та лiтературi iспанською, французькою, англiйською та росiйською мовами, автор дослiджує економiчну, культурну, соцiальну полiтику Iспанiї в її африканських володiннях, становлення та розиток нацiонально - визвольного руху в колонiях, мiжнароднi угоди Iспанiї з африканськими країнами.

Ключовi слова: Iспанiя, Африка, колонiальна полiтика, деколонiзацiя.

Аннотация

Шелюто В.М. Колониальная политика Испании в Африке в 1956-1975 гг. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата истори-ческих наук по специальности 07.00.02 - всемирная история - Харьковский государственный университет.- Харьков, 1998 г.

В диссертации исследована проблема испанской колониальной политики в Марокко, Западной Сахаре и Экваториальной Гвинее в период деколонизации. Основываясь на многочисленных научных источниках и литературе на испанском, французском, английском и немецком языках, автор рассматривает экономическую, культурную и социальную политику Испании в ее африканских владениях,становление и развитие национально-освободительного движения в колониях, международные договоры и соглашения Испании с африканскими странами.

Ключевые слова: Испания, Африка, колониальная политика, деколонизация.

Annotation

колоніальний іспанія африка генералітет

Shelyuto V.M. The Spain colonial policy in Africa in 1956-1975 years.-Manuscript.

Thesis is claiming for academic degree of candidate of sciences. The speciality is 07.00.02 "The World History" Charckov University.-Charckov, 1998.

In the thesis was investigated the problem of Spain colonial policy in Morocco, West Sahara, Equatorial Guinea in the period of decolonisation. Based on many sources and literatures of Spanish, French, English, German and Russian is investigated economic, culture, social policy of Spain in the African colonies, building and development of national-liberating movement in the colonies, international treaties of Spain with African countries.

Key words: Spain, Africa, colonial policy, decolonisation.

Размещено на Allbest.ru