Відносини між Радянською Росією і Українською Народною Республікою (жовтень 1917 р. – березень 1918 р.)

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Київський університет імені Тараса Шевченка

Спеціальність 07.00.02 - Всесвітня історія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Відносини між Радянською Росією і УкраїнськоюНародною Республікою (жовтень 1917 р. - березень 1918 р.)

Єшпанов Володимир Сарсембаєвич

Київ - 1998

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі нової та новітньої історії зарубіжних країн історичного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник -- доктор історичних наук, професор

Гончар Борис Михайлович,

завідуючий кафедрою нової та новітньої історії

зарубіжних країн історичного факультету

Київського університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти -- доктор історичних наук,

старший науковий співробітник

Павленко Вікторія Вікторівна,

провідний науковий співробітник

Інституту історії України НАН України

кандидат історичних наук,

старший науковий співробітник

Несук Микола Дмитрович,

вчений секретар Інституту світової економіки і міжнародних відносин

НАН України

Провідна установа -- Національний педагогічний університет

імені М.П.Драгоманова, кафедра всесвітньої історії історичного факультету

Захист відбудеться “22” березня 1999 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.20 в Київському університеті імені Тараса Шевченка (252033, м.Київ, вул. Володимирська, 60, ауд.349).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського університету імені Тараса Шевченка (252033, м.Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий “22” лютого 1999р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидат історичних наук, доцент О.І.Божко

Загальна характеристика дисертації

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Її обсяг становить 169 сторінок. Вона складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (8 сторінок, 157 назв).

Вступ. Актуальність теми дослідження. Розпад Радянського Союзу і створення замість нього нових незалежних держав стали видатною подією міжнародного життя минулого десятиліття. Ліквідація радянської імперії відбулась як відокремлення від імперського центру - Росії - національних окраїн, колишніх радянських республік.

Складний розвиток відносин та безліч невирішених проблем між колишнім центром та новими незалежними державами змушує істориків та політиків звертатись до досвіду минулого, шукати в ньому відповіді на нагальні проблеми сучасності. Історія свідчить, що у ХХ ст. вже була спроба ліквідації Російської імперії. Під час революційних подій 1917 - 1921 рр. до цього прагнули національно-визвольні рухи недержавних народів. Проблема перетворення Російської держави з унітарної на федеративну вперше постала за часів Тимчасового уряду у 1917 р. Більшовики, що прийшли до влади у жовтні 1917 р., одержали її у спадок. Національні рухи пригноблених націй, їхнє прагнення до самовизначення стали на перешкоді швидкому розповсюдженню радянської влади, призвели разом з іншими факторами до тяжкої довготривалої громадянської війни на території колишньої Російської імперії.

Конфлікт автономної Української Народної Республіки з новим імперським центром в особі більшовицької радянської Росії мав особливо гострий і драматичний характер. Це пояснювалось, по-перше, геополітичним та економічним становищем України в складі Російської держави. По-друге, тим, що на кінець жовтня 1917 р. Україна подолала початковий етап становлення державності та була лідером руху за федеративну перебудову єдиної Росії.

Радянська історіографія ігнорувала факт існування суверенної української держави в добу революції, він був віднесений до явищ “буржуазного націоналізму” та не вивчався. Так само не розглядались окремі аспекти становлення української державності, зокрема, проблема відокремлення УНР від імперського центру, в зв'язку з чим вона потребує всебічного об'єктивного дослідження.

Об'єктом даного дослідження є історія відносин Радянської Російської Республіки та Української Народної Республіки у жовтні 1917 р. - березні 1918 р.

Предметом дослідження є політика Раднаркому Росії і Центральної Ради та неоголошена війна між радянською Росією та УНР (грудень 1917 р. - березень 1918 р).

Метою дисертаційного дослідження є всебічний аналіз та об'єктивна оцінка відносин між радянською Росією і УНР. Виходячи з цього визначені основні завдання дослідження:

-з'ясувати, що складало основу конфлікту між Радянською Росією та УНР і визначити його головні причини;

-порівняти ставлення Центральної Ради та Раднаркому до проблеми створення федеративного демократичного уряду Росії;

-дослідити та дати оцінку спробам Раднаркому встановити на Україні Радянську владу мирним шляхом;

-показати зміну політики Раднаркому щодо України у грудні 1917 р.;

-проаналізувати роль радянської Росії у встановленні на Україні радянської влади у грудні 1917 р. - січні 1918 р.

Хронологічні рамки дисертації охоплюють початковий період відносин між двома державами. Він починається з проголошенням 25 жовтня 1917 р. радянської влади, утворення Ради Народних Комісарів і закінчується 3 березня 1918 р. підписанням Брестського мирного договору, за яким Росія визнала повну державну незалежність УНР. Оскільки "українське питання” виникло за часів Тимчасового уряду, у роботі розглянуто окремі аспекти діяльності Центральної Ради у попередній період (березень - жовтень 1917 р.). центральна рада радянська влада

Методологічну основу роботи складають принципи історизму та об'єктивності. Вони реалізовані за допомогою проблемно-хронологічного та порівняльно-історичного методів дослідження. Це дозволило проаналізувати стосунки між радянською Росією та УНР в усіх сферах державного і суспільно-політичного життя, виявити зміни у характері цих стосунків.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що автор розглядає проблему відносин Раднаркому та Центральної Ради крізь призму інтересів України як незалежної держави, а не радянської Росії в цілому, як робилося раніше. Політика Центральної Ради по відношенню до Раднаркому є самостійним об'єктом дослідження, що було виключено у радянській історіографії та не знайшло достатнього висвітлення у працях зарубіжних істориків. Діяльність Центральної Ради та Генерального Секретаріату аналізується на основі першоджерел - оригінальних документів цих органів.

Практичне значення дисертації. Результати дослідження, факти, положення та висновки можуть бути використані при написанні узагальнюючих наукових праць з історії України і Росії, підручників та посібників, при розробці спеціальних курсів для студентів вищих навчальних закладів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації обговорювались на засіданні кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн Київського університету імені Тараса Шевченка. Окремі положення та висновки були представлені на Всеукраїнській науково-теоретичній конференції “Лівобережна Україна у ХХ ст.” (1997, Ніжин).

Основний зміст дисертації

Перший розділ “Історіографія та джерела” присвячений аналізу літератури та джерел з теми дисертаційного дослідження. Спеціальних робіт з теми дисертації небагато, але вона присутня у дослідженнях з історії Жовтневої революції та українського національного руху досліджуваного періоду. Наявну літературу можна умовно поділити на кілька груп.

Найбільшу за обсягом групу складають праці радянських істориків. Їх основою слугувала ленінська концепція перемоги радянської влади на Україні в результаті боротьби українських робітників і селян з буржуазно-націоналістичною Центральною Радою. Перші роботи, видані у 1920-ті роки, були порівняно об'єктивними у висвітлені політики Центральної Ради, українських партій Антонов-Овсеенко В.А. Записки о гражданской войне. - Т.1. - М., 1924; Бош Е.Б. Год борьбы. - К., 1990; Лапчинський І. Перший період радянської влади на Україні, ЦВК та Народний Секретаріат// Літопис революції. - 1928. - № 1; Рубач М.А. К истории конфликта между Совнаркомом и Центральной Радой // Летопись революции. - 1925. - №2. . Особливо змістовною є праця В.Антонова-Овсєєнка “Записки о гражданской войне”, де цілком відверто йдеться про встановлення радянської влади на Україні більшовицькими військами, маріонетковий характер харківського радянського уряду. Загальним недоліком цих робіт була обмежена документальна база та суб'єктивний підхід авторів до оцінки подій.

У 1930 - 1960-ті роки радянські історики оцінювали УЦР виключно як “буржуазну” та “націоналістичну” організацію, стверджували, що вона зазнала поразки в ході соціалістичної революції на Україні, відкидали думку про втручання радянської Росії у внутрішні справи України. Ці догматичні положення знайшли місце у працях М.Супруненка, С.Королівського, а також у колективних дослідженнях.

Радянська наука все більше зазнавала руйнуючого впливу тоталітарної ідеології Комуністичної партії. Поступово усі противники радянської влади перестали існувати як об'єкт досліджень з історії революції 1917 - 1921 рр. Втіленням подібного методу стало фундаментальне тритомне видання І.Мінца “История Великого Октября”. У ньому охоплені події в усіх регіонах Російської держави, в тому числі й на Україні. Але увагу автора спрямовано виключно на діяльність більшовицьких організацій. Він ігнорує факт існування у 1917 р. української державності в особі УНР, фальсифікує політику та діяльність революційного парламенту Центральної Ради. Конфлікт між Радою і Раднаркомом, на думку автора, мав класовий характер і був вирішений самим українським народом.

Цієї концепції дотримувались і українські радянські історики, які створили у 1970-80-х роках ряд великих праць з історії революції на Україні Історія Української РСР. У 8 т. - Т.5: Велика Жовтнева соціалістична революція і громадянська війна на Україні (1917 - 1920). - К., 1977; В борьбе за власть Советов на Украине. Из истории борьбы большевистских организаций за завоевание и укрепление Советской власти на Украине. - К., 1977; Гамрецкий Ю.М., Тимченко Ж.П., Щусь О.И. Триумфальное шествие Советской власти на Украине.- К., 1987 та ін.. У них стверджувалось, що Центральна Рада була виразником інтересів української буржуазії, поміщиків та куркулів. Єдиним захисником соціальних та національних прав українських трудящих вони вважали Комуністичну партію, її місцеві організації на Україні.

Другу групу літератури складають праці українських зарубіжних істориків. На відміну від радянської історіографії вони є прихильниками різних концепцій у трактуванні революційних подій 1917 - 1921 рр., що пояснюється їх різними політичними уподобаннями. Проте політику Раднаркому вони одностайно оцінюють як порушення національних прав українського народу. Ці роботи так само хибують на однобічність, увагу сконцентровано на українському боці. Брак архівних та інших джерел не дозволив авторам з достатньою повнотою охарактеризувати опонентів української влади.

У працях голови УЦР, видатного українського історика М.Грушевського Грушевський М. На порозі нової України. - К., 1991; його ж. Новий період історії України. - К., 1992. проаналізовано процес становлення української державності, розкрито імперський характер політики Тимчасового уряду та Раднаркому стосовно України. Він вважав, що більшовицька влада розв'язала війну проти УНР з метою встановлення своєї диктатури, збереження єдиної Росії.

Голова першого уряду УНР соціал-демократ В.Винниченко оцінював українську революцію з позицій “українського комунізму”. У мемуарно-публіцистичному творі “Відродження нації” Винниченко В. Відродження нації. Історія української революції (марець 1917 - грудень 1919). Ч. І-ІІІ. - Київ - Відень, 1920. він проводить думку про недостатню революційність Центральної Ради. Винниченко не відкидав імперських зазіхань у політиці Раднаркому, проте бачив причину поразки Центральної Ради у відсутності підтримки її українським народом, солдатськими масами. Подібних поглядів дотримувались й інші діячі лівого крила українського руху - П.Христюк, І.Мазепа Христюк П. Замітки і матеріали до історії української революції. 1917 - 1920 рр. Т. І - ІУ. - Відень, 1921; Мазепа І. В огні і бурі революції. 1917 - 1921. - Прага, 1942. .

Автором грунтовної монографії, що не втратила свого наукового значення до сьогодення, є відомий український історик Д.Дорошенко Дорошенко Д. Історія України. 1917 - 1923 рр. Т.1: Доба Центральної Ради. - Ужгород, 1932.. Політик ліберальних поглядів, він бачив причину поразки української революції у надмірній революційності Ради, яка не змогла і не прагнула до згуртування української нації. Особливу увагу автор приділив питанням зовнішньої політики, зокрема відносинам УНР з Антантою, радянською Росією, країнами Четверного союзу.

Дуже важлива в контексті дисертації праця відомого зарубіжного українського історика права О.Юрченка “Українсько-російські стосунки після 1917 р. в правному аспекті” (Мюнхен, 1971). Автор дає правовий аналіз відносин Центральної Ради та Тимчасового уряду, універсалів Центральної Ради, документів Раднаркому, зокрема, декретів Радянської влади, ультиматуму від 3 грудня 1917 р. Стосунки між УНР та радянською Росією у загальних рисах знайшли відображення у працях зарубіжних українських істориків з історії України різних періодів Полонська-Василенко Н. Історія України. 1900 - 1923. - К., 1991; Нагаєвський І. Історія української держави ХХ століття. - К.,1993; Гунчак Т. Україна: перша половина ХХ століття. Нарис політичної історії. - К., 1993 та ін.. Вони користувались обмеженим колом джерел, тому в основному повторюють висновки В.Винниченка, П.Христюка, Д.Дорошенка.

Зарубіжні історики у працях з історії російської революції також торкались конфлікту між Раднаркомом та Центральною Радою Pipes P. The Formation of the Soviet Union. Communism and Nationalism. 1917 - 1923. - Harvard University Press, 1954; Карр Э.Х. Русская революция. От Ленина до Сталина. 1917 - 1923. - М., 1990; Боффа Д. История Советского Союза. В 2 т . - М., 1990.. П.Пайпс пояснював його великодержавною політикою більшовизму. Е.Карр вважав більшовицький режим прогресивним, тому виправдовував придушення Раднаркомом “націоналістичного руху” на Україні необхідністю припинити громадянську війну і анархію. Італійський історик-комуніст Д.Боффа підтримував офіційну концепцію радянської історіографії, проте зазначав, що більшовики обмежили право націй на самовизначення правом лише “трудових мас” нації. Грунтовна праця М.Френкіна Френкин М. Русская армия и революция. 1917 - 1918. - Мюнхен, 1978. висвітлює протистояння УНР та Раднаркому у військових питаннях, події на Південно-Західному та Румунському фронтах.

Розпад Радянського Союзу поклав початок демократизації закритого тоталітарного суспільства, ліквідував ідеологічні установки, створив можливості для вільного розвитку історичної науки. У Російській Федерації та Україні, які стали незалежними державами, розвиток історичної науки пішов самостійними шляхами, проте зберігся інтерес двох держав одна до одної. У сучасній російській історіографії проблема російсько-українських відносин доби революції представлена у працях з історії Росії ХХ століття узагальнюючого характеру. Колективне дослідження “Наше отечество. Опыт политической истории” Наше отечество. Опыт политической истории. В 2 т. - М., 1990. демонструє нові підходи до оцінки подій 1917 р. Його автори визнають факт існування української державності, відмовились від оцінки українського національного руху як буржуазного і контрреволюційного, проте вважають його націоналістичним.

У працях “История отечества. ХХ век” та “История России. ХХ век” История отечества. ХХ век. - М.,1996; История России. ХХ век. - М.,1996. по-новому оцінюється підхід більшовиків до національних проблем: національне питання було підпорядковане питанню про владу. Разом з тим, у матеріалах, присвячених Україні, зустрічаються помилки та застарілі оцінки. Наприклад, УНР характеризується як буржуазна республіка, збройний конфлікт трактується як громадянська війна між Центральною Радою та українською радянською владою та ін.

У 1991 р. у Московському університеті ім. М.В. Ломоносова був створений центр україністики і білорусистики з метою сприяння розвиткові досліджень з історії та культури. 1995 р. вийшов друком перший випуск збірника з цієї проблеми, у якому теми дисертації торкаються статті С.Брейяра та М.Соколової Брейяр С. Партия кадетов и украинский вопрос (1905 - 1917)// Исследования по истории Украины и Белоруссии. Вып.1. - М.,1995. - С.89 - 110; Соколова М. Великодержавность против национализма. Временное правительство и Украинская Центральная Рада // Там же. - С. 117 - 129. , присвячені ставленню до українського питання Тимчасового уряду та кадетської партії.

У незалежній Україні проблема становлення державності має виключно важливе суспільно-політичне значення, тому чільне місце у працях істориків зайняли події української революції, окуті мовчанкою протягом 70 років. Сучасну трактовку національної революції започаткувала колективна праця “Історія України. Нове бачення” Історія України. Нове бачення. У 2 т. - Т. 2. - К., 1996.. Оригінальну концепцію історії України в новітні часи розробив Я.Грицак Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації ХІХ - ХХ століття.- К.,1996., який проаналізував ключові моменти української революції, окремо зупинившись на причинах війни Раднаркому з Доном та Україною. Він оцінив їх як спробу більшовиків зосередити під своєю владою всю колишню Російську імперію. В.Солдатенко у праці “Українська революція: концепція та історіографія” Солдатенко В.Ф. Українська революція: концепція та історіографія. - К., 1997. піддав аналізу погляди М.Грушевського, В.Винниченка, Д.Дорошенка на місце і роль Центральної Ради в українській революції.

Першим в сучасній історіографії монографічним дослідженням про Центральну Раду стала праця В.Верстюка. Верстюк В.Ф. Українська Центральна Рада. - К., 1997. Автор на основі документального матеріалу охарактеризував її як суспільно-політичну організацію, простежив зміни ролі та функцій в ході революції, визначив партійний та соціальний склад. Сучасні оцінки політики та діяльності Центральної Ради, її відносин з Тимчасовим урядом і Раднаркомом стали теоретичною основою для створення даного дисертаційного дослідження.

Поява узагальнюючих праць активізувала розробку дослідниками окремих питань історії української революції. Зокрема, українсько-радянському збройному конфлікту присвячена праця Я.Тинченка Тинченко Я. Перша українсько-більшовицька війна (грудень 1917 - березень 1918). - К., 1996.. У брошурах і статтях Б.Андрусишина і О.Реєнта, О.Бойко і А.Буравченкова, О.Затоки, О.Романчука, В.Солдатенка, О.Лупандіна, П.Притуляка, О.Щусь розглянуто стосунки Центральної Ради та Тимчасового уряду, рух за федеративну перебудову Російської імперії, військова політика УНР, проблема української державності в світлі Брестського миру та ін Реєнт О.П., Андрусишин Б.І. З'їзд поневолених народів. - К., 1994; Бойко О.Д., Буравченков А.О. Український фронт у 1917 р. // Центральна Рада на тлі української революції. - К., 1996. - С. 89-97; Затока О.Б. До питання про характер взаємин Центральної Ради і Тимчасового уряду // Там же. - С. 44-52; Солдатенко В.Ф. Збройні сили України (грудень 1917 р. - квітень 1918 р.) // УІЖ. - 1992. - № 12; Романчук О. Хроніка одного конфлікту між Раднаркомом РРФСР і Центральною Радою. - К., 1990; Лупандін О.І. Українська державність у світлі Брестського миру // Центральна Рада на тлі української революції. - С.108-117 та ін. .

Останнім часом з'явились дисертаційні дослідження, у яких розглянуто російсько-українські відносини у різні періоди революції Гарчева Л.П. Політична конфронтація та збройна боротьба Росії з Україною (1917 - поч. 1918 рр.). Автореф. дис. … доктора іст. наук. - Львів, 1995; Несук О.М. Українсько-російські відносини 1917 - 1923 рр. Автореф. дис. …канд. іст. наук. - К., 1998.. У докторській дисертації Л.Гарчевої зосереджено увагу на протистоянні більшовицьких організацій та Центральної Ради, військових діях, політика української влади щодо Раднаркому не є предметом дослідження.

Таким чином, аналіз стану наукової розробки проблеми свідчить, що не існує дослідження, в якому з достатньою повнотою була б представлена політика радянської Росії та УНР стосовно одна одної у період жовтня 1917 р. - березня 1918 р. Спробу такого дослідження здійснено у пропонованій дисертації.

Джерельну базу дисертації складає комплекс документів з архівів, документальних публікацій, преси, мемуарної літератури.

Важлива інформація з тематики дисертаційного дослідження знаходиться в архівах Російської Федерації. У Державному архіві РФ зберігаються документи ВРК при Ставці верховного головнокомандуючого (Ф.375) та канцелярії наркома В.Антонова-Овсієнка (Ф.8415). Це накази, оперативні документи, відомості про хід військових дій проти Центральної Ради. У Російському центрі вивчення і зберігання документів новітньої історії перебувають документи Раднаркому (Ф.19), серед яких протоколи засідань, де обговорювались питання відносин з Україною. У листуванні секретаріату ЦК РСДРП(б) з місцевими організаціями (Ф.17) є цікаві відомості про діяльність більшовиків на Україні, роль більшовицького ЦК у проголошенні Української радянської республіки. З фондів Російського військово-історичного архіву використані документи штабу Верховного головнокомандуючого (Ф.2003), штабів Південно-Західного (Ф.2048) та Румунського (Ф.2085) фронтів.

У Центральному державному архіві вищих органів влади України опрацьовано фонди Центральної Ради (Ф.1115) та Генерального Секретаріату (Ф.1063). Офіційні документи цих органів - протоколи, накази, постанови, листування - містять інформацію про політику і діяльність центральних органів влади УНР по відношенню до радянської Росії. Різноманітні документальні матеріали, пов'язані з багатьма питаннями дисертації, містить Колекція документів з історії Комуністичної партії України (Ф.57) Центрального державного архіву громадських об'єднань України.

Значний обсяг архівних документів з досліджуваної проблеми опублікований, тому важливим джерелом є збірники документів. Особливо важливим серед них є двотомний збірник “Українська Центральна Рада” (К., 1996 - 1997). Це видання відповідає сучасному розвиткові історичної науки, воно є значним досягненням української археографії. Поява збірника заповнила інформаційну прогалину, відновила місце Центральної Ради в українській історії. У збірнику вміщено офіційні документи Центральної Ради, Малої Ради, Генерального Секретаріату, головні правові акти - Універсали, постанови, відозви, договори та ін. Документи збірника дають всебічну уяву про політику і діяльність Центральної Ради і УНР, у ньому широко представлені матеріали про відносини з радянською Росією, оскільки ці питання не сходили з порядку денного української влади протягом досліджуваного періоду.

Низка документальних публікацій присвячена соціалістичній революції, діяльності більшовицьких організацій на Україні Большевистские организации Украины в период установления и укрепления Советской власти (ноябрь 1917 г. - апрель 1918 г.). Сб. док. и мат. - К., 1962; Великая Октябрьская социалистическая революция на Украине. Февраль 1917 г.- апрель 1918 г. Сб. док. В 3 т. - К., 1957; Переписка Секретариата ЦК с местными партийными организациями (ноябрь 1917 г. - февраль 1918 г.). Сб. док. - М., 1957 та ін. . Хоча документи до них добирались з певними ідеологічними обмеженнями, ці видання також розширюють інформаційне поле дослідження.

Джерелом різноманітної інформації слугувала періодична преса. У друкованих органах ЦК РСДРП(б), Раднаркому та ВЦВК Росії (“Правда”, “Известия ВЦИК”), а також УЦР та українського уряду (“Вісник з Української Центральної Ради”, “Вісник Генерального Секретаріату”) переважають офіційні повідомлення та виступи політичних лідерів. Газети місцевих рад України та українських політичних партій доповнюють картину політичного життя України у досліджуваний період.

Мемуарна література, авторами якої є і більшовики, і українські діячі, дозволяє поглянути на предмет дослідження з боку протистояння обох політичних таборів Боротьба за перемогу Радянської влади на Україні. Збірник спогадів учасників Великої Жовтневої соціалістичної революції. - К., 1957; Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє - минуле. - Мюнхен, 1969; Ковалевський М. При джерелах боротьби. - Інсбрук, 1960; Скоропадський П. Спогади. - Київ - Філадельфія, 1995 та ін.. Попри суб'єктівність та заангажованість деяких авторів, їхні твори доповнюють картину політичної, соціальної і національної боротьби цінними фактами і спостереженнями.

Використання усіх зазначених джерел та літератури дозволило вирішити основні завдання дисертаційного дослідження.

Другий розділ “Витоки конфлікту між Російською Радянською Республікою і УНР” присвячений передісторії відносин між Раднаркомом та Центральною Радою

По-перше, розглянуто ставлення більшовиків до українського національного руху. Програма РСДРП(б) і рішення VII (Квітневої) конференції з національного питання мали двоїстий характер. Визнаючи право націй на самовизначення аж до відокремлення, партія лишала за собою право вирішувати, чи є боротьба нації справедливою та доцільною. Ця двоїстість повною мірою виявилась у ставленні більшовиків до українського руху.

В.Ленін заявив з трибуни І Всероссійського з'їзду Рад про підтримку вимоги України щодо автономії, засуджував позицію Тимчасового уряду та російських соціалістичних партій в “українському питанні”. Водночас більшовицькі комітети Південно-Західного краю та Донецько-Криворізького басейну вели агітацію проти Центральної Ради, негативно ставились до розвитку національної освіти, культури і мови, були проти українізації армії, створення національних військових та селянських організацій.

Визнання більшовиками права націй на самовизначення стало вдалим тактичним ходом, який забезпечив їм підтримку неросійських народів у боротьбі проти Тимчасового уряду. Український рух вони підтримували лише як союзника у боротьбі за владу. Після визнання Тимчасовим урядом часткової автономії України більшовики оцінювали український рух виключно як контрреволюційний. Заклик VI з'їзду РСДРП(б) до повалення Тимчасового уряду вони розповсюдили й на Центральну Раду, яку вважали конкурентом в боротьбі за владу.

Іншою передумовою майбутнього конфлікту стала позиція України у питанні про федеративну перебудову Російської імперії. Бурхливий розвиток національно-визвольного руху у 1917 р. призвів до створення на території Росії ряду національних та регіональних державних утворень у Білорусі, Криму, Бесарабії, на Кавказі, Дону, Кубані, які прагнули до автономії у складі федеративної держави. Керівники Центральної Ради М.Грушевський, В.Винниченко та ін.були послідовними федералістами. Проведений з ініціативи Центральної Ради З'їзд поневолених народів (8-15 вересня 1917 р.) закріпив за Україною лідерство у федеративному русі. Це було головною причиною, чому УЦР відмовилась визнати більшовицький Раднарком як центральну російську владу, вважаючи його лише регіональним урядом Великоросії.

Період вересня - жовтня 1917 р. характеризувався загостренням боротьби УЦР за автономію. Переконавшись, що компроміс з Тимчасовим урядом став перепоною на шляху остаточного вирішення національної проблеми, Центральна Рада та Генеральний Секретаріат здійснили ряд рішучих кроків до самоврядування. У декларації від 29 вересня було оголошено про скликання Українських Установчих зборів. Меморандум від 13 жовтня повідомив про розповсюдження влади Генерального Секретаріату на усі сфери державного управління. Це поставило УЦР на грань розриву з Тимчасовим урядом, якому вона фактично відмовилась підкорятись.

У розділі доведено, що на кінець жовтня 1917 р. Центральна Рада і політично, і організаційно була готова здійснювати владу в Україні , тому й відмовилась визнати владу нового центру - більшовицького Раднаркому.

У третьому розділі “Конфлікт між радянською Росією та Українською Народною Республікою (жовтень - грудень 1917 р.)” досліджується початковий етап відносин, який тривав від Жовтневого перевороту до середини грудня 1917 р.

Протистояння УЦР та Раднаркому почалось одразу після створення останнього. Рада не визнала однопартійного більшовицького уряду. 27 жовтня вона ухвалила, що вважає неприпустимим перехід влади до рук рад, які є лише частиною революційної демократії, і заявила, що “буде рішуче боротись з усіма спробами підтримки цього повстання на Україні” Українська Центральна Рада. Док. і мат. - Т.1. - С.363.. УЦР, так само як і російська демократія, підтримувала вимогу однорідного соціалістичного уряду, але спроби його створення виявились невдалими.

Радянська історіографія стверджувала, що в основі конфлікту між радянською владою та УЦР було негативне ставлення буржуазної Ради до соціалістичної радянської Росії. В розділі зроблено порівняльний аналіз перших декретів Раднаркому та ІІІ Універсалу, з якого видно, що соціальна спрямованість обох новостворених держав була дуже близькою, тобто не могла бути причиною конфлікту. Незгода полягала в тому, що більшовицький Раднарком вважав себе правонаступником Тимчасового уряду та бажав розповсюдити владу на всю Росію. Центральна Рада розглядала РНК як уряд одного з регіонів - Великоросії. Вона пропонувала Раднаркому разом з іншими обласними урядами створити центральний федеративний російський уряд. Натомість Раднарком розраховував ліквідувати Центральну Раду та інших “сепаратистів”, зберегти Росію унітарною державою, нав'язати усім народам тоталітарну комуністичну систему. Це була головна причина конфлікту, а згодом - і війни з УНР.

Офіційна позиція Раднаркому відносно автономної УНР протягом листопада 1917 р. залишалась невизначеною. Не вступаючи у прямий конфлікт з Центральною Радою, Раднарком намагався ліквідувати автономію України, використовуючи економічну і політичну залежність від центру. Проте, спроби вплинути на Україну за допомогою важелів центральної влади у фінансовій, транспортній, військовій та інших сферах не мали успіху. Українська влада поступово долала труднощі: 23 листопада створила з військ Південно-Західного та Румунського фронтів Український фронт, 1 грудня прийняла рішення про випуск власних грошей, припинила поставки продовольства та вугілля у Великоросію.

ЦК РСДРП(б) на початку листопада дав вказівку своїм місцевим організаціям розгорнути боротьбу проти Центральної Ради. Але намагання усунути її від влади демократичним шляхом на Всеукраїнському з'їзді рад, скликаному за ініціативою більшовиків, виявились невдалими. Зазнали краху і спроби встановити радянську владу збройним шляхом у Києві, Одесі, на фронті. На початок грудня Раднарком переконався, що встановлення влади більшовиків в Україні без збройного втручання ззовні неможливе.

Ультиматум від 3 грудня 1917 р. означав, що “нейтралітет” Раднаркому відносно автономної України скінчився. Генеральний Секретаріат відкинув умови ультиматуму, оцінивши його як чергову політичну інтригу більшовиків проти України. Він сподівався, що соціалістична влада Росії не стане воювати проти соціалістичної влади України. Документи УЦР та Генерального Секретаріату свідчать, що вони розраховували на політичне вирішення конфлікту.

Протягом грудня Генеральний Секретаріат та Раднарком обмінювались дипломатичними документами, делегаціями організацій, які намагались бути посередниками при розв'язанні конфлікту, проте стосунки дедалі загострювались. Ще тривав переговорний процес, коли радянські загони, які прямували на Дон, 9 грудня прибули до Харкова і почали поступово брати під свій контроль міста Лівобережжя. З середини грудня тривала неоголошена війна між радянською Росією та УНР.

Четвертий розділ “Збройна боротьба радянської влади проти Української Народної Республіки (грудень 1917 р. - березень 1918 р.)” висвітлює збройний конфлікт між радянською Росією та УНР, а також мирні переговори у Бресті з країнами Четверного союзу, де делегації обох країн контактували між собою.

Російські більшовицькі загони почали військові дії з захоплення Харкова. Це велике промислове, пролетарське місто було обрано ЦК РСДРП(б) для створення українського радянського центру на противагу Києву. 11 - 12 грудня тут відбувся т. зв. “Всеукраїнський з'їзд Рад”, делегатами якого були, в основному, професійні партійні працівники, керівництво РСДРП(б) на Україні. За своїм складом цей з'їзд не мав права приймати доленосні для України рішення, але він проголосив Україну радянською республікою та створив маріонетковий уряд Народний Секретаріат.

З постанням радянського центру в Харкові політичне становище в Україні почало змінюватись на користь більшовиків. На кінець грудня 1917 р. в Україну було направлено до 20 тис. радянських військ під командуванням народного комісара В.Антонова-Овсєєнка та начальника штабу М.Муравйова. 4 січня 1918 р. Народний Секретаріат оголосив війну Центральній Раді. Після цього Раднарком мав підставу вважати вторгнення радянських військ з Росії в Україну не агресією проти суверенної УНР, а братерською допомогою радянському уряду України в його боротьбі з контрреволюційною Центральною Радою.

Революційні загони просувались вздовж залізниць, захоплювали міста та залізничні станції. Місцеві українські гарнізони виявились нездатними до опору, лише окремі з них вступали у бій, решта була розпропагована більшовиками та тримала нейтралітет. Таким чином, встановлення радянської влади у Харкові, Полтаві, Катеринославі, Лозовій, Павлограді та інших містах було здійснено виключно революційними загонами з Росії. Всеукраїнський ЦВК та Народний Секретаріат не мали реальної влади, усім керували командуючий військами В.Антонов-Овсієнко та надзвичайний комісар району України С.Орджонікідзе.

Керівництво УНР навіть після захоплення більшовиками частини Лівобережжя не усвідомлювало військової небезпеки, що видно з матеріалів Восьмої сесії УЦР. Генеральний Секретаріат не підготував військові сили УНР до відсічі агресії, вони перебували у непевному стані. Рішення про формування нової армії, прийняте 26 грудня, вже не могло допомогти. Для молодої української держави війна виявилось непосильною справою. Демократична Центральна Рада не була до неї готова, тоді як більшовики вважали війну одним з засобів боротьби за владу.

Відчайдушне становище змусило лідерів УНР шукати порятунку української державності у зміні пріоритетів державного будівництва. Центральна Рада відмовилась від федералізму та проголосила ІУ Універсалом повну державну самостійність УНР, що давало змогу провадити незалежну зовнішню політику. На мирних переговорах у Бресті під тиском німецької дипломатії, яка була зацікавлена мати Україну незалежною від Росії, делегація Раднаркому була змушена визнати повну державну самостійність УНР та відмовитись від претензій на неї як частину єдиної Росії.

В результаті проведеного дослідження автор дійшов до ряду висновків, основні з яких виносяться на захист:

- Відносини між радянською Росією та УНР у період жовтня 1917 р. - березня 1918 р. мали характер перманентного конфлікту. Він почався з політичного протистояння та перетворився на пряме збройне втручання радянської Росії у внутрішні справи УНР.

- Основу конфлікту складали не соціально-класові протиріччя, а ідейні розбіжності. Більшовики були прибічниками пролетарського інтернаціоналізму та світової революції, українські соціалісти дотримувались національно-державницької ідеї.

- УНР розглядала Раднарком як регіональний уряд Великоросії. Генеральний Секретаріат запропонував йому стати одним з суб'єктів майбутньої федерації. Більшовики вважали свій уряд правонаступником Тимчасового уряду та сподівались поширити свою владу на всю Росію. Це стало основною причиною конфлікту, а згодом і війни з Центральною Радою.

- Протягом листопада 1917 р. більшовицький Раднарком намагався усунути Центральну Раду від влади мирним шляхом: а) використовуючи економічну та політичну залежність від центру; б) силами місцевих більшовицьких організацій. На кінець листопада з'ясувалось , що встановлення радянської влади в Україні без втручання ззовні неможливе.

- Ультиматум Раднаркому від 3 грудня 1917 р. засвідчив зміну політики більшовицького уряду Росії відносно УНР. Хоч переговорний процес тривав, з 9 грудня в Україні почали діяти революційні загони, послані за наказом РНК. Це означало початок військового втручання радянської Росії у внутрішні справи суверенної УНР.

- Радянська влада в містах та інших населених пунктах України у грудні 1917 р. - січні 1918 р. встановлювалась виключно за участю військових сил з Росії. Місцева Червона гвардія відігравала другорядну допоміжну роль.

Втручання у двосторонні відносини третьої сили - Німеччини та Австро-Угорщини - дозволило Україні зберегти свою державність. Радянська Росія була змушена визнати незалежність УНР та вивести свої війська з її території.

Публікації автора, що відбивають основні положення дисертації

Брошури

1.Из истории конфликта между советской Россией и Украинской Народной Республикой (октябрь - декабрь 1917 г.). К., 1998. - 30 с.

2. Від ультиматуму до збройної боротьби: з історії відносин України і Росії (грудень 1917 р. - січень 1918 р.). - К.,1998.- 22 с.

Статті.

3.Витоки конфлікту між Раднаркомом та Українською Центральною Радою // Вісник Київського університету імені Тараса Шевченка. Історія. Вип. 39. - К., 1998. - С. 39 - 42.

Анотації

Єшпанов В.С. Відносини між радянською Росією та Українською Народною Республікою (жовтень 1917 р. - березень 1918р.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02. - Всесвітня історія - Київський університет імені Тараса Шевченка, Київ, 1998.

У дисертації досліджується початковий етап відносин між радянською Росією та Українською Народною Республікою. Визначено сутність та причини конфлікту між радянською та українськими владами, розглянуто політичне протистояння Раднаркому і Центральної Ради (жовтень - грудень 1917 р.) та збройний конфлікт між ними (середина грудня 1917 р. - березень 1918 р.). Проаналізовано політику обох держав стосовно одна одної, роль ЦК РСДРП(б) та Раднаркому Росії у встановленні радянської влади на країні.

Ключові слова: радянська Росія, Раднарком, Українська Народна Республіка, Центральна Рада, Генеральний Секретаріат.

Ешпанов В.С. Отношения между советской Россией и Украинской Народной Республикой (октябрь 1917 г. - март 1918 г.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02. - Всемирная история. - Киевский университет имени Тараса Шевченко, Киев, 1998.

В диссертации исследуется начальный этап отношений между советской Россией и Украинской Народной Республикой. Определены сущность и причины конфликта между советской и украинской властями, рассмотрено политическое противостояние Совнаркома и Центральной Рады (октябрь - декабрь 1917 г.) и вооруженный конфликт между ними (середина октября 1917 г. - март 1918 г.). Проанализирована политика обоих государств в отношении друг друга, роль ЦК РСДРП(б) и Совнаркома России в установлении советской власти на Украине.

Ключевые слова: советская Россия, Совнарком, Украинская Народная Республика, Центральная Рада, Генеральный Секретариат.

Eshpanov V.S. The Relationship between soviet Russia and Ukrainian Peoples Republic (october 1917 - march 1918 ). - Manuscript.

Thesis for candidate's degree by specialty 07.00.02. - World history. - Kyiv University after Taras Shevchenko, Kyiv, 1998.

The thesis is devoted to the initial stage of relations between soviet Russia and Ukrainian Peoples Republic. The issue and main reasons of the conflict between soviet and Ukrainian authorities are definite, the political conflict between Central Rada and Sovnarcom in october - december 1917 and armed struggle from the middle of december 1917 till march 1918 is considered. The thesis deals with analysis of foreign policy both states with respect to each other, the role of the Central Committee of Bolshevick Party and Sovnarcom in establishing the soviet power in Ukraine.

Key words: soviet Russia, Sovnarcom, Ukrainian Peoples Republic, Central Rada, General Secretariat.

Размещено на Allbest.ru