Управління науково-технічним розвитком промисловості України у 70-80-і роки: уроки історії

2. Система державного управління науковими установами з проміжними структурами в державно-партійних органах повинна була задовольняти вимоги цієї системи. В такій ситуації концепція жорсткого планування виявилась нездатною стимулювати прогрес власне сфери науково-технічного развитку. Спроби у 70-80-і роки удосконалити систему планування науково-дослідних робіт створенням механізму програмно-цільового планування і управління були спрямовані на досягнення інтеграції усіх стадій науково-виробничого циклу. Однак, відомчі бар'єри виявились нездоланними при різних управлінських інноваціях. Науково-технічний потенціал Радянської України, займаючи одне з центральних місць в її науково-технічній і промисловій політиці, систематично зазнаючи змін у структурі і організаційних формах управління, не сприяв перетворенню науки у впливовий чинник соціально-економічного прогресу.

3. Управління науково-технічним розвитком промисловості України залишилось поза межами впливу наукової думки і не сприяло розв'язанню економічних, соціальних, екологічних і демографічних проблем відповідно до можливостей НТР і рівня розвинутих країн з причин надмірної централізації і вибору хибних пріоритетів. Без наукового супроводження система управління виявилась нездатною розумно впливати на процеси науково-технічного розвитку, передбачати хід об'єктивних процесів світового прогресу, попередити появу матерiальної основи кризи. В Україні було знехтувано можливостями, які відкрила НТР для використання її досягнень в інтересах людини. Недосконалість соціальних інститутів надавала державі можливості формувати використання цих досягнень на користь важкої промисловості, її мілітаризації на шкоду галузей, які працювали на задоволення соціальних потреб населення. Нарощування виробничих потужностей не задовольняло в техніці легку і харчову промисловість, сільське господарство. Показова система цінностей і уявні пріоритети прогресу сприяли розвитку небаченої в історії тенденції випередження нарощування виробництва заради виробництва порівняно з виробництвом товарів масового вжитку.

4. Індустріалізація території України провокувала промислове виробництво на екстенсивний його розвиток. Проведення реконструкції і капітального будівництва на її території здійснювалось без чітко виважених планів, які б формували матеріальні передумови для задоволення потреб суспільства. Державні інвестиції в розвиток промисловості України не передбачали створення умов для внутрішньої структурної перебудови виробництва. Методологічною основою оптимізації процесів управління промисловістю було визначено спеціалізацію і концентрацію виробництва без врахування думок вчених-економістів. Така структурна перебудова і зосередження в збільшених виробництвах великої кількості спеціалістів не виключала екстенсивного розвитку промисловості. Було ігноровано світовий досвід: якщо реформи не супроводжувались внутрішньою структурною перебудовою, країни не могли вийти з обійм злидення, створити ефективне господарство і увійти до «клубу» високорозвинутих країн.

5. Низькі темпи економічного зростання у промисловості значною мірою викликані тривалими термінами здійснення інвестиційних проектів будівельними організаціями, технічний рівень і потужності яких не відповідали вимогам НТР. Це є свідченням того, що плани капітального будівництва і ведення реконструкції промислового виробництва породжені науково-технічною політикою, яка не відбивала органічного взаємозв'язку між інвестиційною політикою і оптимальною структурою промисловості.

6. Негативний вплив на впровадження досягнень НТП в галузі, які працюють на забезпечення якості життя населення, був багато в чому спровокований обмеженою методологічною підготовкою керівних кадрів, які виробляли і втілювали науково-технічну політику, їх нездатністю усвідомити, що витрати на оновлення технологій є чинником, який прискорює досягнення економічного, соціального, демографічного ефекту, стимулює розвиток людського чинника, гарантує стабільність суспільства в цілому. Технології, які впроваджувались, не обумовили отримання поряд з економічним соціального ефекту, не обмежили негативного впливу дії техніки на людину. Їх впровадження не витискувало робітників з виробництва, а навпаки, вимагало збільшення живої сили. З цих причин у досліджуваний період технологічні удосконалення, що пов'язані з реконструкцією і переозброєнням промисловості України, не розвинули спосіб виробництва на основі інтелектуальної праці і наукоємких технологій, не сприяли помітному збільшенню зайнятості економічно активних громадян не фізичною, а переважно розумовою працею. Вони не призвели до полегшення праці людей, зберегли ручні важкі і малокваліфіковані роботи, небезпечні умови праці значної частини працівників промисловості, в тому числі і жінок.

7. Екологізація НТП не стала передумовою розв'язання в Україні проблем соціального і демографічного плану. Умови екологічної безпеки висували необхідність запровадження жорсткого рубежу на шляху стихійного розвитку виробничих сил. Відсутність гуманітарної відповідальності за наслідки атомизації території республіки, капітального будівництва і реконструкції діючих підприємств галузей машинобудування, чорної, хімічної, енергетичної та інших видів промисловості вела до накопичення застарілих енергоємких потужностей, безгосподарського використання ресурсів і копалин, негативного впливу на довкілля і здоров'я населення.

8. Відсутність дієвої законодавчої бази в Україні виключала ефективність діяльності СП, створених на її території, в напрямку розвитку інноваційних процесів, підняття технічного і технологічного рівня виробництва.

9. Галузева система вищої, середньої спеціальної освіти, яка забезпечувала промисловість кадрами, готувала спеціалістів, що могли працювати в умовах командно-адміністративної системи. Знецінення освіти супроводжувалось відволіканням їх на другорядні роботи, викликало соціальну незадоволеність значної частини випускників учбових закладів. У свідомості тих, хто виробляв рішення, і спеціалістів, які їх сприймали для виконання, було уявним, що наукові знання та інформація є не тільки чинником професійного зростання, а і теоретичною основою прогресу виробництва. Це одна з головних причин, чому керівні кадри виявились не на рівні сучасних знань, ігнорували світовий досвід з питань використання НТП для впровадження наукової організації праці, внутрішніх змін у структурі промислового виробництва, формування інформаційних працівників. Мислення керівних кадрів усіх рівнів не спрямовувалось на гуманістичну діяльність, усвідомлення комплексного впливу технологій на економічні результати і соціально-побутові умови.

10. Надання свободи виробничникам у виборі форм організації праці шляхом кооперування, акціонування і оренди промислових підприємств України, в діяльності вчених та інженерно-технічних працівників у науково-технічних і творчих об'єднаннях, асоціаціях, союзах та інших формуваннях, що започатковане наприкінці 80-х рр., почало здійснюватись не заради власне приватизації, а заради працівників підприємств, окремих вчених та інженерно-технічних робітників. Головною передумовою досягнення виробничниками економічного і соціального зростання став соціальний капітал, який за багато десятиліть був втілений у колективній праці соціалістичного підприємства. Початком, центром перетворень став працівник підприємства, науковець, інженер, а не власник. Вільне обрання трудівниками форм господарювання у вигляді оренди, кооперативів забезпечувало гарантії збереження за ними робочих місць, стало одним із вагомих засобів досягнення ефективної роботи трудових колективів і людей інтелектуальної праці. Це є вагомим аргументом на підтримку того, що на етапі зміни виробничих відносин державна, кооперативна, орендна та інші форми власності не ведуть до уособлення, порушення єдності науково-технічної політики, її соціальної функції. Такий підхід відображає гамуністичне ставлення держави до соціального надбання, яким є сформований колектив, поєднання працівника з власністю і результатами його праці, сприяє орієнтації виробництва на задоволення соціальних потреб суспільства.

Література

1. Бесов Л.М. Научно-технический прогресс в промышленности Украины: опыт и проблемы партийного влияния. - Харьков: Основа, 1990. - 134 с.

2. Бєсов Л.М. Науково-технічна політика в Україні. Минуле. Сучасне. Майбутнє. - Харків: ХДПУ, 1997. - 178 с.

3. Бєсов Л.М. Історія науки і техніки. З найдавніших часів до кінця двадцятого століття. - Харків: ХДПУ, 1998. - 168 с.

4. Бєсов Л.М. Партійне керівництво науково-технічним прогресом в Українській РСР // Український історичний журнал. - 1986. - №3. - С.67-75.

5. Бєсов Л.М. Досвід роботи парторганізацій Української РСР по підвищенню якості промислової продукції // Український історичний журнал. - 1987. - С.49-57.

6. Бєсов Л.М. Социальное планирование трудовых коллективов // Информационный листок о передовом производственно-техническом опыте. - Вып.1. - Харьков, 1987. - 3 с.

7. Бесов Л.М., Полонский Л.И. Многосменный режим работы // Информационный листок о передовом производственно-техническом опыте. - Вып.5. - Харьков, 1987. - 4 с.

8. Бесов Л.М. Перестройка без мастера? // Политика и время. - 1991. - № 15. - С.51-53.

9. Бесов Л.М., Хазиева Л.И. Некоторые вопросы научно-технического развития общества и проблемы их воплощения // Вестник Харьковского политехнического института. - 1992. - № 6. - С.90-98.

10. Бєсов Л.М., Калиновський В.Б., Подольський М.К. До питання про деякі пріоритети Української держави (науково-технічні та соціально-політичні аспекти) // Вісник Харківського політехнічного інституту. - 1993. - № 18. - С.98-108.

11. Бєсов Л.М. Наука як фактор відродження суверенної держави // Вісник Харківського політехнічного інституту. - 1993. - № 18. - С.122-125.

12. Бєсов Л.М., Калиновський В.Б. До питання про ефективність впливу Компартії України на науково-технічний розвиток трудових колективів // Вісник Харківського державного університету. - 1994. - № 381. - С.93-102.

13. Бєсов Л.М. Соціально-демографічні проблеми освіти і формування культури молоді в умовах науково-технічної революції. - В зб.: Регіональна науково-практична конференція "Науково-методичні проблеми гуманітаризації підготовки спеціалістів", 20-21 квітня 1994 року. - Харків: Харківський педагогічний університет імені Г.С.Сковороди, 1994. - С.44-47.

14. Бесов Л.М. Выдающийся конструктор советского танкостроения. - В сб.: Высокие технологии в машиностроении. Материалы междунар. научн.-практ. конф., 28 сентября - 2 октября 1994 г. - Харьков: ХГПУ, 1994. - С.8-10.

15. Бесов Л.М. К вопросу о создании военно-экономической мощи страны в годы Великой Отечественной войны: взгляд с 90-х годов. - В сб.: Актуальные вопросы Великой Отечественной войны. - Харьков: ХВУ, 1995. - С.40-49.

16. Бесов Л.М., Звонкова Г.Л., Калиновский В.Б. Молодежь и проблемы образовательного уровня кадров Украины: социально-демографические аспекты. - В сб.: Актуальные проблемы формирования личности. - Харьков, 1995. - С.348-357.

17. Бєсов Л.М. Історична наука України: деякі проблеми досліджень. В зб.: Українознавство. ІІІ Міжнародний Конгрес Україністів. Харків, 26-29 серпня 1996 р. - К.: Міжнародна Асоціація Україністів: Інститут Українознавства, 1997. - С.188-193.

18. Бесов Л.М. Научно-техническая революция и окружающий мир. В сб. История науки и техники / Морозов В.В., Николаенко В.И. и др. - Харьков: ХГПУ, 1997. - С.128-142.

19. Бєсов Л.М., Звонкова Г.Л. База соціальної сфери, культури держави. - В зб: Матеріали міжнародного симпозіуму «Наука і технології в умовах реформування економіки: проблеми комерціалізації, підприємництва та інноваційного менеджменту». (Київський симпозіум з науковзнавства та науково-технічного прогнозування. 16-19 жовтня 1996 р.). - К., 1997. - С.110-111.

20. Бєсов Л.М. Науково-технічна політика в Україні. В зб.: Наука і освіта. Кн.1. - К.: Хрещатик, 1997. - С.9-12.

· Размещено на Allbest.ru