Греки Північного Приазов'я: культурно-просвітницький розвиток (кінець XVIII-початок XX ст.)

15

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі "Кабінет українсько-грецьких відносин IAI України" Інституту історії України НАН України.

Науковий керівник -- кандидат історичних наук, старший науковий співробітник ТЕРЕНТЬЄВА Наталія Олексіївна, завідувач відділу "Кабінет українсько-грецьких відносин НАН України" Інституту історії України НАН України.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, член-кореспондент НАН України НАУЛКО Всеволод Іванович, завідувач відділу Інституту української археографії та джерелознавства ім.М.С.Грушевського

кандидат історичних наук ДАНИЛЬЧЕНКО Олександр Петрович

Провідна установа -- Київський Національний університет ім.Тараса Шевченка, кафедра новітньої історії України.

Захист відбудеться 24 вересня 1999 р. о 14⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради по захисту дисертацій Д 26.235.01 в Інституті історії України НАН України за адресою: 252001, м.Київ-1, вул. М.Грушевського, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту історії України НАН України.

Автореферат розісланий 20 серпня 1999 р.

Вчений секретар спеціалазованої вченої ради кандидат історичних наук Матях В.М.

1. Загальна характеристика дослідження

Однією з основних рис європейської цивілізації кінця нинішнього - початку майбутнього століття стає всебічна глобалізація - у сферах економіки, фінансів, культури, господарства. Найважливішим питанням, яке неминуче постає у зв'язку з цим, і яке людству доведеться вирішувати найближчим часом, є проблема нівелювання національних цінностей внаслідок інтенсифікації об'єднавчих етнонаціональних процесів. Особливо гостро стоїть це питання стосовно етнічних груп, що в силу певних історичних обставин мешкають за межами основного масиву національних спільнот: збереженню ними етнічної ідентичності, крім чинників, пов'язаних з розгортанням загальнолюдських інтеграційних процесів, протидіє, передусім, фактор тривалого існування в інонаціональному середовищі.

Одним з народів, що віддавна мешкають на теренах нашої держави (в її сучасних межах), є етнічна група північноприазовських греків, яка сформувалася в Криму в період середньовіччя. Нині її представники становлять близько 85% всіх еллінів України. Основні риси цього етносу зберігають відбиток періоду візантійської Тавріки і Кримського ханства, процесів освоєння та бурхливого розвитку Новоросії (куди приазовські греки були переселені наприкінці XVIII ст.), боротьби за власне національне відродження та розбудови української державності протягом останнього століття. Доля приазовських греків стала невід'ємною частиною долі України, їхня культура - однією зі складових багатогранної культури поліетнічного населення нашої Батьківщини.

Сучасні етнонаціональні процеси, що розгортаються серед грецького населення України, обумовлені дією складних історичних і соціально-політичних чинників: активних міграційних (депортації, внутрідержавні переміщення, а останнім часом - і переселення за кордон) та етнічних процесів (трансформаціями основних етнічних ознак) серед греків.

В умовах надзвичайно складних політичних і соціальних зрушень, що супроводжують розбудову української державності на сучасному етапі, має місце певне відродження грецької етнічної спільноти нашої країни. Останні етносоціологічні дослідження серед цієї частини населення засвідчили піднесення її етнічної самосвідомості, історичної пам'яті, відновлення національно-культурних та освітніх традицій.

Отже, звернення до цієї проблеми в комплексній науковій розвідці є сьогодні одним з актуальних завдань, що стоять перед історичною наукою. Воно також є назрілим з огляду на необхідність всебічного вивчення досвіду, набутого грецькою етнічною меншиною у справі розбудови національної культури й освіти протягом всієї попередньої історії існування її на теренах України. Науковий пошук у цьому напрямку дозволить також поглибити знання про характер і зміст національно-культурних процесів, що відбувалися на півдні Російської імперії протягом кінця XVIII - початку XX ст. внаслідок здійснення урядової політики щодо національних меншин в державі; завдяки розширенню фактологічної бази уможливить вироблення нових шляхів у вирішенні нагальних етнополітичних проблем нашої країни.

Предметом дослідження в дисертації є культурно-просвітницький розвиток грецької громади Північного Приазов'я, діяльність національних та загальнодержавних навчальних і культурних закладів в регіоні компактного проживання греків.

Хронологічні межі дисертації охоплюють період з кінця 70-х рр. XVIII ст., коли кримські греки були переселені до Азовської губернії та заснували там компактне поселення, до 1917 р. - початку нової епохи в історії народів нашої країни, - саме той етап етнічного розвитку північноприазовської грецької громади, що створив підрунтя для розвитку національної культурної та соціальної інфраструктури греків України у 20-і - на поч. 30-х рр. ХХ ст.

Мета дослідження полягає в тому, щоб на базі архівних матеріалів, опублікованих джерел та наукової літератури висвітлити процес культурно-освітнього розвитку грецької громади Північного Приазов'я протягом важливого періоду їхнього етногенезу. Виходячи з цього, доцільним є вирішення наступних завдань:

показати соціально-економічні та культурні передумови формування грецької громади Північного Приазов'я;

виявити чинники становлення системи грецької національної освіти на Маріупольщині;

простежити еволюцію та згортання національного шкільництва греків в умовах урядової політики Російської імперії;

визначити ступінь залученості грецького населення до початкової та середньої просвіти у порівнянні з іншими етнічними групами північноприазовського регіону;

розкрити роль грецької громади в культурно-мистецькому житті Маріупольщини;

розглянути напрямки культурно-просвітницької діяльності грецьких громад Північного Приазов'я.

Методологічну базу дисертації складає система наукових принципів і сучасних методів пізнання, що спираються на діалектичне розуміння історичного процесу. Вирішенню поставлених у дисертації завдань сприяло використання проблемно-хронологічного, аналітичного, компаративного та статистичного методів.

Наукова новизна даної розвідки полягає в тому, що в ній на основі широкого кола вперше залучених до наукового обігу архівних матеріалів та опублікованих джерел дається комплексний аналіз культурно-просвітницького розвитку північноприазовської грецької громади від початку її існування до 1917 р., висвітлюється вплив загальноімперських соціально-економічних та культурних тенденцій на один з головних аспектів суспільного буття цієї частини грецької людності в Україні.

Практичне значення роботи обумовлене тим, що фактичний матеріал, викладений у ній, наукова інтерпретація явищ та висновки можуть бути використані при створенні узагальнюючих наукових досліджень, розробці навчальних програм для вищої і середньої школи, лекційних курсів і спецкурсів, вузівських та шкільних підручників; стати корисними спеціалістам з вивчення питань етнополітики та історії етнічних меншин в Україні. грецький освіта шкільництво маріупільщина

Зв'язок роботи з науковими програмами полягає у тому, що дисертаційне дослідження обраної проблеми передбачено планами наукової роботи Інституту історії України НАН України, а саме розробкою науково-дослідної теми "Грецькі громади України: культурний, просвітницький та релігійний розвиток (XVI - XX ст.)", яка виконується відділом "Кабінет українсько-грецьких відносин НАН України".

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертації доповідались на міжнародних наукових і науково-практичних конференціях: "Україна - Греція: історія і сучасність" (Київ, 1995), "Регіональне і загальне в історії: міжнародна наукова конференція, присвячена 140-річчю від дня народження Д.І.Яворницького та 90-літтю XIII Археологічного з'їзду" (Дніпропетровськ, 1995), "Україна - Греція: досвід дружніх зв'язків та перспективи співробітництва" (Маріуполь, 1996), "Проблемы греческой культуры" (Севастополь, 1996), "Україна - Греція: архівна та книжкова спадщина греків України" (Київ, 1998 р.), "Україна - Греція: історична спадщина та перспективи співробітництва" (Маріуполь, 1999).

Дисертація обговорена та рекомендована до захисту відділом "Кабінет українсько-грецьких відносин НАН України" Інституту історії України НАН України. Основний зміст дисертації викладено у 8 публікаціях.

За структурою дисертація у відповідності до мети і завдань дослідження складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків, приміток, додатків, списку використаних джерел і літератури. Загальний обсяг дисертації 238 сторінок, у тому числі: примітки 36 с., додатки 13 с., список використаних джерел і літератури (499 позицій) 35 с.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обгрунтовується актуальність проблеми, визначається предмет, мета і конкретні завдання дослідження, його хронологічні межі, методологічна основа, з'ясовуються наукова новизна та практичне значення наукової розробки даної теми, надається інформація щодо її апробації, характеризується джерельна база та історіографія проблеми.

Джерельна база дослідження складається з архівних матеріалів, опублікованих документів, періодичних видань минулого початку нинішнього століття, довідково-статистичних матеріалів, мемуарної літератури і, в цілому, є достатньою для висвітлення основних питань з обраної проблематики.

Документальні матеріали щодо переселення кримських греків у Північне Приазов'я та початку формування там етнічної громади наприкінці XVIII ст. в архівних фондах збереглися у незначній кількості. Частково опубліковане М.Дубровіним, П.Саковичем та В.Лопатіним дипломатичне листування між представниками російського та кримського урядів стосовно підготовки та ходу переселення кримських християн доповнюється матеріалами Центрального державного історичного архіву України (ЦДІА у м.Києві). Виявлені нами в ЦДІА документи (фф. 2164, 1576) дають уявлення про строки та умови переселення греків з Новоселиці до Маріупольського повіту в 1780-1781 рр., організацію економічної допомоги з боку російського уряду під час переходу та протягом перших років після поселення, кількість греків, що заснували перші населені пункти в Приазов'ї.

Фрагментарні, але інформативні й цінні для нашого дослідження документальні свідчення щодо початкового періоду існування Маріупольської грецької громади зберігаються у фондах Архіву Інституту історії України НАН України (оп.3, од.зб.145-146), Державного архіву Донецької області (ДАДО, ф.Р-678) та Російського державного історичного архіву (РДІА, фф.379, 1267). Вони характеризують динаміку кількості населення міста та храмів повіту наприкінці XVIII поч. ХІХ ст., фіксують дані про заворушення серед частини грецької громади, яка прагнула повернутися до Криму, а також про масові втечі греків до Туреччини і Таврійської області протягом 1788 1789 рр.; містять відомості щодо організації діяльності Грецького суду, поступове обмеження його прав та остаточне скасування; свідчать про зміни в політиці російського уряду щодо грецької колонії.

Зародження традиційної грецької національної освіти у Північному Приазов'ї відбилося у невеликій частині документів, що зберігаються в ЦДІА України в Києві (фф.1576, 2193).

Основний масив джерел стосовно розвитку системи освітніх закладів грецької громади Маріупольського округу (пізніше - повіту) протягом 1820-1917 рр. виявлено у зібранні документів Канцелярії попечителя Одеського учбового округу Державного архіву Одеської області (ДАОО, ф.42). Справи Канцелярії містять дані стосовно відкриття та реорганізацій грецького парафіяльного, народних, міністерських і церковних училищ, гімназій та прогімназій, що складали мережу освітніх закладів грецької громади. Цінними для дослідження є статути і звіти навчальних закладів за різні періоди їхньої діяльності, формулярні (службові) списки викладачів, протоколи засідань педагогічних рад та інші матеріали, що дозволяють зробити висновки щодо кількісного, національного та особового складу учнів, викладачів і попечительних рад початкових училищ різного типу, гімназій, прогімназій, учительської семінарії, їхніх навчальних планів, програм, матеріального становища.

Деякі особливості культурно-просвітницького розвитку північноприазовської грецької громади 70-х рр. ХІХ - початку ХХ ст., пов'язані з діяльністю на Маріупольщині земських органів громадського самоврядування, дозволяють розкрити матеріали з колишніх архівів цих установ, що зберігаються в ДАДО (фф.110, 113).

При відтворенні освітньої діяльності місцевого грецького кліру в дослідженні були використані також окремі справи Маріупольського духовного правління Новоросійської духовної консисторії (ДАДО, фф.132, 215).

Культурно-просвітительську роль бібліотек, читалень, народних читань та інших позашкільних заходів, що проводилися грецькими громадсько-культурними товариствами на початку ХХ ст. в місцях компактного проживання етнічної громади, відображають документи Державного архіву Дніпропетровської області (ДАДнО, ф.11сч.) та ЦДІА України у м.Київ (ф.313).

Для написання дисертації були також використані матеріали Інституту рукопису Національної бібліотеки України ім.В.І.Вернадського (ІР НБУВ, фонди Одеського товариства історії та старожитностей, ВУАН) і Центрального державного архіву вищих органів влади і управління (ЦДАВО, ф.413).

Значною мірою дослідження рунтується на великому масиві документів, що утворилися внаслідок діяльності губернських і повітових земських органів, єпархіальної училищної ради, Маріупольської міської управи і думи, двох міських гімназій. Опубліковані невеликими накладами у місцевих друкарнях, вони зберігаються нині здебільшого в архівних і музейних бібліотеках (Маріупольського краєзнавчого музею, ДАДО, ДАДнО). Всі матеріали діловодства місцевих органів влади характеризуються різноплановістю інформації, що несуть у собі.

Так, у звітах Маріупольської повітової земської управи, протоколах (журналах) засідань земських зборів та міської думи відбилися основні риси громадського життя північноприазовської грецької громади в період з 70-х рр. ХІХ ст. до 1917 р., характер соціально-економічних умов, у яких відбувався культурно-освітній розвиток етнічної спільноти. Відповідні документи губернських органів земського самоврядування та "всепідданіші" звіти катеринославських губернаторів дають змогу схарактеризувати цілісну картину процесів у регіоні.

Цінним для нашого дослідження джерелом є щорічні звіти двох маріупольських гімназій (чоловічої і жіночої), які складалися навчальною адміністрацією і надходили до органів міського та губернського керівництва, управління учбового округу. Вони містять відомості про життя перших середніх навчальних закладів Маріупольщини, характеризують динаміку кількісного і національного складу їхніх учнівських і викладацьких колективів, дають об'єктивну оцінку навчального процесу та матеріального становища гімназій протягом кін. ХІХ - поч. ХХ ст.

Значним чином доповнюють інформацію, почерпнуту з документації земств і місцевих навчальних закладів різноманітні довідкові і періодичні видання.

Важливу групу серед різних видів джерел, що дозволяють дати загальну оцінку соціально-економічних та культурно-просвітницьких процесів, характерних для грецької громади протягом кінця XVIII - початку XX ст., складають законодавчі акти Російської держави. Найважливіші з тих, що регламентували правове та економічне становище північноприазовської громади в країні з 1779 до 1859 р. вміщені у покажчику П.Кьоппена. З середини 70-х рр. ХІХ ст., коли із втратою територіально-адміністративної автономії почалося поступове інтегрування грецьких освітніх закладів у загальноросійську систему, культурно-просвітницький розвиток етнічної громади відбувався у відповідності до розпоряджень Міністерства народної освіти.

Порівняння даних архівних джерел, опублікованих документів та матеріалів тогочасної преси з фактами і спостереженнями, які містяться у мемуарах і нотатках сучасників, дають можливість відтворити процес культурно-освітнього розвитку більш детально і різнобічно. Мемуарні та щоденникові записки переважно належать різним уповноваженим або посадовим особам, які тим чи іншим чином мали можливість спостерігати окремі факти і події життя греків у Криму та Північному Приазов'ї. Оцінка різних явищ, пов'язаних з культурними процесами у середовищі грецької громади, та висновки авторів, незважаючи на їхню суб'єктивність, варті особливої уваги при створенні цілісної картини культурно-освітньої діяльності греків.

В історіографії початок вивчення проблем культурно-просвітницького розвитку грецького населення Маріупольщини у дорадянський період його етногенезу пов'язаний з іменами відомих істориків - членів Одеського товариства історії і старожитностей. Майже одночасно у середині - другій половині 40-х рр. ХІХ ст. незалежно один від одного побачили світ три історико-статистичні огляди розвитку просвітницької мережі Новоросійського краю, які належали перу діячів Товариства. Серед них варта уваги праця видатного історика А.О.Скальковського. Ця розвідка планувалася автором як частина третьої книги "Опыта статистического описания Новороссийского края", присвяченої культурно-освітнім здобуткам регіону, що так і не була опублікованою. В нарисі подані відомості щодо всіх існуючих на той час у Маріуполі навчальних закладів державної системи освіти. Однак, А.О.Скальковський, використовуючи неперевірені офіційні відомості, припустився помилки відносно джерел фінансування першого грецького училища. Уточнення цього факту, як і підтвердження решти даних, наведених істориком, містять історичні нариси, що належать перу двох інших членів Одеського товариства - новоросійських освітян професора філософії Рішельєвського ліцею І.Г.Міхневича та інспектора казенних училищ Одеського учбового округу Ф.І.Лялікова. Крім уже вказаних статистичних відомостей, в цих дослідженнях знайшли відбиток деякі риси діяльності приватних шкіл, державних духовних та світських парафіяльних училищ, що існували в Маріуполі.

Вдруге проблеми культурно-освітнього розвитку грецької громади Північного Приазов'я постали через п'ятнадцять років у праці одного з відомих греків-просвітителів, дослідника історії та етнографії свого народу С.А.Серафімова. Блискуча філологічна і богословська освіта, здобута автором у Київській духовній академії, дозволила йому здійснити дослідження з етнічної історії греків, а також цінні лінгвістичні та етнографічні спостереження. Незважаючи на певну упередженість при відборі фактичного матеріалу, описовість викладу та суб'єктивність оцінок у висвітленні кримського періоду історії греків, причин і ходу переселення, а також у визначенні основних рис і напрямків національного духовного розвитку, робота містить важливі свідчення автора щодо початкового етапу становлення системи національної освіти грецької громади міста і сіл у перші десятиліття ХІХ ст., безпосереднім учасником якого він був. Фактичний матеріал, викладений істориком, суттєвим чином заповнює певну прогалину, що утворюється браком архівних джерел за цей період.

У цьому зв'язку цінною є також праця Г.І.Нейкірха, присвячена історії започаткування грецькою громадою власної середньої освіти. Більшу частину "Записки..." займає публікація текстів найважливіших документів Маріупольського грецького суду, які послідовно висвітлюють кроки, пов'язані з відкриттям перших маріупольських гімназій, об'єктивно змальовують організаційну роль, яку відіграв у цій справі грецький просвітитель Ф.А.Хартахай. Будучи директором Маріупольської чоловічої гімназії, Нейкірх також включив до своєї праці звіт за п'ятирічну діяльність навчального закладу, що містить статистичні дані стосовно кількості учнів гімназії та їхньої успішності, відомості про перших випускників-греків, зміни в особовому складі викладачів. За характером свого змісту "Краткая историческая записка..." займає в історіографії проміжну позицію між історичним дослідженням і опублікованим документальним джерелом.

Особливе місце в історії вивчення проблем культурно-освітнього розвитку грецької громади Північного Приазов'я посідають розвідки викладача історії Маріупольських гімназій О.Ф.Петрашевського, що увійшли до збірки історико-краєзнавчих праць "Мариуполь и его окрестности", 1892 р. Ця колективна робота викладачів гімназій, що містить великий фактичний матеріал з історії переселення греків і заснування Маріуполя, організації адміністративного і господарського управління у повіті, культурного і релігійного життя громад, стала істотним зрушенням у вивченні етнічної історії і традиційної культури нащадків кримських емігрантів.

Нарис О.Ф.Петрашевського присвячений становленню і розвитку системи освіти у місті в період 1817-1892 рр. Спираючись, головним чином, на численні документальні матеріали Грецького суду і міської думи, а також на публікацію Г.І.Нейкірха, Петрашевський відтворив історію відкриття та різні аспекти діяльності освітніх закладів Маріуполя. Ретельно змалювавши сповнений суперечностей початковий етап розвитку перших навчальних закладів, історик, на жаль, значно менше уваги приділив діяльності двох гімназій і земських народних училищ - у дослідженні знайшов детальний відбиток лише офіційний бік існування цих установ (ділове листування щодо їхнього відкриття, питання фінансування, кількість учнів та випускників, кадрові зміни тощо). Щодо діяльності приватних шкіл, Петрашевський обмежився загальним оглядом деяких з цих закладів, недостатньо показавши, на жаль, роль грецьких приватних шкіл у поширенні еллінської освіти серед населення Маріуполя. Через обмеженість теми дослідження поза увагою залишилися проблеми становлення освітньої системи у сілах повіту.

Друга розвідка того ж автора, "Театр в Мариуполе", також є цікавим оригінальним дослідженням з історії культурного розвитку грецького міста. На основі спогадів свідків зародження і становлення театральної справи у місті, а також власних спостережень авторові вдалося об'єктивно відтворити процес поступового залучення провінційного торговельного міста засобами драматичного мистецтва до здобутків світової культури.

Історичні дослідження початку ХХ ст. здебільшого побічно торкалися окремих питань культурно-освітнього розвитку греків Маріупольщини. Так, у збірці праць Катеринославського товариства з вивчення краю 1905 р. було надруковано розвідку М.Є.Зємцова, в якій автор, здійснюючи порівняльний аналіз економічного розвитку різних груп сільського населення Маріупольського повіту, робить висновок щодо необхідності активного запровадження в його середовищі освіти (шкільними і позашкільними закладами) - як головного засобу вирішення питання інтенсифікації виробництва в аграрній галузі. Дослідник вперше на основі "Статистико-экономических таблиц по Екатеринославской губернии" та результатів подвірного перепису населення 1901 р. визначив рівень грамотності мешканців повіту, в тому числі греків, темпи його зростання.

Велике значення у розширенні історіографії досліджуваного питання має археографічна розвідка В.В.Латишева "К начальной истории г.Мариуполя", що містить публікацію листів архієпископа Никифора Феотокі та єпископа Дорофія до маріупольської грецької громади (мовою оригіналу та у російському перекладі). Як сам текст двох листів Никифора, так і докладне викладення історичних умов, що спричинилися до їхньої появи, в коментарі, зробленому В.Латишевим, висвітлюють одну з малодосліджених сторінок зародження шкільництва маріупольських греків - першу спробу відкриття національного освітнього закладу, яка залишилася незавершеною.

20-і - поч. 30-х рр. нинішнього століття відзначилися активізацією різнопланових наукових досліджень з етнічної історії північноприазовських греків, викликаною розгортанням в Україні національно-державного будівництва, діяльністю Центральної комісії в справах національних меншин (ЦКНМ) при ВУЦВК. Протягом цього періоду істориками, філологами, музейними й архівними працівниками було зібрано величезний матеріал, що значно розширив фактологічну базу досліджень. Історіографія цього часу відзначається спробами створення узагальнюючих аналітичних робіт із застосуванням нових методологічних підходів.

Так, на хвилі здійснення державної національної політики щодо грецького населення України з'явилися праці професора Ленінградського університету І.І.Соколова. Його стаття "О языке греков Мариупольского и Сталинского округов" присвячена проблемам етнічної історії маріупольських греків протягом кримського і приазовського її етапів, а також розробці класифікації румейських говорів. Дослідник відтворив окремі риси національного культурно-просвітнього розвитку перших ста років існування грецької громади. Однак, певне захоплення автора ідеєю еллінізації призвело до ігнорування в роботі складнощів і суперечностей, що супроводжували дійсний хід культурних процесів у грецькій громаді в першій половині ХІХ ст., спрощеного уявлення про них.

Підпорядкованість історичного дослідження політичним ідеям більш значною мірою знайшла прояв у статтях та монографії С.Г.Ялі (керівника грецької секції ЦКНМ). Його висвітлення історії переселення та соціально-економічного і культурного розвитку греків Північного Приазов'я позначене прагненням дати нову інтерпретацію фактам, почерпнутим з дослідження О.Ф.Петрашевського. С.Г.Ялі вперше у вітчизняній історіографії представив суперечливість процесу розвитку національної освіти: як результат боротьби двох тенденцій - національно-охоронної та русифікаторської, що насаджувалася урядом. Однак обмеженість джерельної бази, на яку спирався дослідник при відтворенні культурно-освітнього процесу, та принцип класовості, покладений в основу роботи, значно зменшують її цінність.

В сучасних історичних дослідженнях, присвячених різним проблемам еллінізму на теренах Російської імперії, окремі факти культурного життя грецької громади Північного Приазов'я згадуються в тій мірі, у якій воно було частиною загальнонаціонального просвітницького руху.

Піднесення етнічної свідомості, потреба у відновленні історичної пам'яті, національно-культурних і освітніх традицій, що спостерігається протягом останнього десятиліття серед грецької спільноти в Україні, і, водночас, відсутність узагальнюючих праць за цією тематикою певним чином спрямовують дослідження маріупольських краєзнавців, визначають коло актуальних проблем, обговорюваних на наукових і науково-практичних конференціях.

Таким чином, багатий фактичний матеріал, накопичений історіографією ХІХ - першої пол. ХХ ст., надзвичайно цінний сьогодні з огляду на масштаби втрат документальних матеріалів з цієї проблеми, яких зазнали чимало архівних фондів дорадянського періоду, створив базу для комплексного дослідження особливостей культурного і просвітницького розвитку північноприазовських греків протягом важливого етапу їхнього етногенезу після переселення з Криму на українські терени до початку ХХ ст.

Розділ 1 "Передумови утворення і процес становлення грецької громади Північного Приазов'я" складається з двох підрозділів. У першому "Греки в Криму: культурно-освітні традиції як чинник збереження національної самобутності" схарактеризовано умови й основні чинники національно-культурного розвитку греків у кримський період їхнього етногенезу.

Зокрема, зазначається, що сучасний етнос маріупольських греків сформувався у Криму в період середньовіччя внаслідок складних процесів міжетнічної інтеграції різноманітних груп населення під культурно-релігійним та політичним впливом Візантії. В результаті склалася неоднорідна структура етносу: за варіативністю мовних характеристик в ній диференціювалися дві субетнічні групи греки-румеї та греки-уруми.

Протягом XV XVIII ст., після утвердження Кримського ханства та приєднання його до османських володінь, грецьке населення - переважно купці та сільськогосподарські виробники - зазнавало чужорідних впливів мусульманської культури. Етнічна асиміляція, що мала ненасильницький характер, торкнулася усіх сфер буття грецького народу: обрядовості і духовної культури, традиційного способу життя, будівництва житла, устрою побуту тощо.

За таких обставин величезного значення для збереження грецьким народом Криму своєї етнічної автентичності, поширення еллінської мови і культурної традиції набули відносини кримських греків із закордонним грецьким світом. Провідна роль у цих взаєминах належала культурно-релігійним і торговельним зв'язкам кримських греків з еллінами Анатолії (особливо в Константинополі, Смирні, Трапезунді, Керасунді, Синопі), а також Середземномор'я Епіру й островів Архіпелагу.

Активності економічних і культурних контактів сприяли, насамперед, збереження адміністративно-правової і конфесійної підпорядкованості грецьких громад Криму константинопольському патріархові і його намісникам - місцевим митрополитам, керівництво яких, через діяльність органів громадського самоврядування, православних монастирів і храмів та освітніх закладів була спрямована на підтримання духовної та культурної автономії греків в умовах іноетнічного оточення.

Через невисокий рівень економічного розвитку грецьких громад Криму, неповноту їхньої соціальної структури, етнічну неоднорідність, а також через "острівний" характер етнокультури кримські греки не мали змоги створити розгалужену мережу закладів національної освіти.

Грецькі парафіяльні і монастирські школи утримувалися на кошти міських і селищних громад і були малочисельними. Навчатися в них мали можливість лише діти духівництва та заможних верств населення. У цих школах вивчалися, головним чином, грецьке читання та письмо. До їх викладання громади залучали вчителів з анатолійських греків. Не маючи спеціальних навчальних посібників, вони послуговувалися для викладання закордонними граматиками грецької мови, адаптуючи їх для сприйняття місцевою етнічно неоднорідною грецькою спільнотою.

У другому підрозділі - "Переселення кримських греків у Північне Приазов'я. Економіко-правові умови соціокультурного розвитку грецької громади (кінець XVIII - I половина XIX ст.)" - розглянуті причини переселення греків з Криму та обставини, за яких стала можливою ця акція російського уряду, її наслідки та значення; окреслені економіко-правові чинники суспільного життя, господарської і культурної діяльності грецької громади у Північному Приазов'ї.

Переселення у 1778 - 1779 рр. більшості грецького населення Кримського ханства у межі Новоросії відбулося в рамках здійснення політики Російської імперії, спрямованої на "мирне" анексування Криму, і стало першим кроком уряду Катерини ІІ після укладення Кючук-Кайнарджійського миру, за яким Росія здобула право здійснення протекторату над християнським населенням ханства.

Переселення стало можливим внаслідок надзвичайно драматичних внутрішньополітичних обставин, що склалися в Кримському ханстві по закінченні Російсько-турецької війни 1768-1774 рр., а також завдяки глибокій довірі християнського населення Криму, зокрема його духовного голови митрополита Готфії і Кафи Ігнатія, до проваджуваної на півострові політики Російської імперії. Також винятково привабливим для кримських греків було одержання особливого соціально-економічного статусу, який надавався іноземним поселенцям у Росії за законами 1762 та 1763 рр.

Переселення греків мало взагалі добровільний характер, однак існували випадки непрямого примусу - поширення дезінформації та погрози - з боку російських урядовців та їхніх емісарів. Проте основна маса християн добровільно висловилася за перехід у російське підданство, свідомо йдучи на матеріальні жертви. При цьому греки вбачали у своєму виході з Криму звільнення від вікового утиску правлячої турецько-татарської верхівки ханства.

Історична акція виведення греків з Криму відіграла помітну економічну й політичну роль у ході історичних подій, що завершилися в 1783 р. приєднанням півострову до Російської імперії.

Здійснення акції переселення християн з Криму до Азовської губернії та подальше освоєння нових земель протягом 1778 - 1780 рр. супроводжувалися значними людськими та матеріальними жертвами. Проте в кінцевому результаті еміграція мала позитивні наслідки: переселення принесло грекам вихід зі становища безправних райя в ханському Криму, одержаний в Росії статус адміністративної, культурної і конфесійної автономії зумовив можливість подальшого вільного національного розвитку, загальнокультурного й економічного зростання.

На відміну від інших грецьких колоній імперії (у Львові, Острозі, Ніжині, Одесі, Херсоні, Керчі, Балаклаві та ін.), переважно торгових, північноприазовське грецьке поселення, що спочатку складалося з 20 сіл і повітового міста, мало головним чином сільськогосподарський характер.

Існування автономії грецького округу, яка гарантувала певну територіальну, соціально-економічну та культурну ізольованість кримських емігрантів серед інших колоністських поселень Новоросії було дієвим чинником суспільного життя і господарської діяльності грецької громади Північного Приазов'я наприкінці XVIII - в першій половині XIX ст. Громадянські привілеї греків захищали інтереси північноприазовської общини в кріпосницькій Росії, перешкоджали в умовах іноетнічного оточення розгортанню в її середовищі інтеграційних та асиміляційних процесів.

Розділ 2 "Виникнення і розвиток просвітніх закладів у Маріупольському повіті (окрузі)" складається з трьох підрозділів. У першому "Роль культурно-просвітницьких традицій у формуванні системи освіти в грецьких селах (кінець XVIII 60-ті рр. XIX ст.)" охарактеризовано перший етап культурно-освітньої діяльності північноприазовських грецьких громад.

Відзначається, що зародження справи національної освіти греків Маріупольщини відбулося на початку ХІХ ст. і було викликане, взагалі, поширенням ідеї національного визволення і культурного відродження, характерної для всього елліністичного світу. Цьому сприяла діяльність таких видатних грецьких просвітителів, як архієпископ Н.Феотокі, І.Каподістрія, а також місцевих доброчинників (Л.Ф.Калері та ін.). Завдяки їм у першій половині ХІХ ст. на Маріупольщині були засновані декілька національних навчальних закладів, серед них міське парафіяльне училище.

Незважаючи на складні умови, створювані бюрократичними законами, освітня діяльність греків північноприазовської громади протягом 20-х 60-х рр. ХІХ ст. мала надзвичайні наслідки: складена в цей період мережа приватних і державних початкових навчальних закладів різного типу (значна частина їх мала національний характер) відігравала велику роль у розвитку культурних процесів у середовищі етнічної громади.

Засновані за традиційними для греків принципами організації освітніх закладів приватними особами з числа місцевих священнослужителів або закордонної грецької інтелігенції, утримувані коштом місцевих громад, грецькі приватні школи не лише заповнили лакуну, утворену нестачею на той час у місті і повіті початкових училищ державного типу, але й разом з грецьким парафіяльним училищем, а також училищами духовного відомства стали визначальним фактором у поширенні грецької письменності серед різних верств маріупольської грецької громади у першій половині ХІХ ст.

Другий підрозділ "Земська реформа в галузі освіти, виникнення та діяльність "народних шкіл" у Маріупольському повіті в 70-і 90-і рр. XIX ст." присвячений дослідженню процесів другого етапу культурно-просвітницького розвитку етнічної громади: згортання національного шкільництва північноприазовських греків та утворення в місцях їхнього компактного проживання системи початкової і середньої школи загальнодержавного зразка.

Викликані державними реформами 1860-х рр. соціально-політичні й економічні зміни спричинилися до активізації міжетнічних контактів та необхідності для греків інтеграції до поступово утворюваної місцевої поліетнічної культури.

З іншого боку, етнічна особливість маріупольської громади, що полягала у належності її членів до двох субетнічних груп північнопричорноморських греків, національний і культурний розвиток яких тривалий час здійснювався на віддалі від світових центрів еллінської культури, суттєво перешкоджала прилученню північноприазовських греків до загальнонаціональної культури.

В нових соціально-економічних умовах культурно-освітній потенціал північноприазовської грецької громади реалізувався у створенні протягом другої половини ХІХ ст. в грецьких поселеннях розгалуженої мережі початкових (земських, приватних, зразкових Міністерства народної освіти, церковного відомства), а також середніх навчальних закладів.

На кінець ХІХ ст. грецька молодь Маріупольського повіту одержувала початкову освіту в 30 земських училищах, 21 навчальному закладі церковного підпорядкування, міському парафіяльному училищі, двох зразкових школах Міністерства освіти, чоловічій та жіночій гімназіях. 34% населення Маріупольщини (саме такою була частка греків у складі жителів повіту) давали більше половини - 51% - учнів початкової школи. У той час, коли в регіоні майже кожна друга дитина шкільного віку (47,9%) була позбавлена можливості відвідувати початкові навчальні заклади через їхню недостатню кількість - серед північноприазовських греків частка незалучених до освіти дітей становила лише 25%. Як наслідок, рівень письменності маріупольських греків - 29,8% - був одним із самих високих серед українських губерній Російської імперії (пересічно 19,8%).

Однак створена греками шкільна мережа була позбавлена національного змісту. В усіх існуючих навчальних закладах (крім духовного училища і чоловічої гімназії, де вивчалася давньогрецька) викладання грецької мови на середину 70-х рр. поступово припинилося, освіта остаточно стала російськомовною.

Внаслідок поширення російськомовного шкільництва та через відсутність необхідної матеріальної бази і кадрового забезпечення національної освіти в культурі грецької громади Маріупольщини з кінця ХІХ ст. прискорилися інтеграційні та асиміляційні процеси, насамперед, в області мови. В цих умовах найважливішим фактором збереження національного почуття й етнічної самосвідомості грецькою спільнотою стало створення науково-популярної літератури, в якій автори зверталися до історії північноприазовських греків, їхньої культури тощо, а також пропагування етнічної історії в навчальному процесі маріупольських гімназій. На початку ХХ ст. перед найсвідомішою її частиною гостро постала проблема збереження і відродження безцінних етнокультурних і мовних традицій свого народу.

У третьому підрозділі "Нові тенденції у шкільництві північноприазовських греків на початку ХХ ст." показано, як основні напрямки і закономірності соціально-економічного та культурного розвитку, що зародилися в другій половині ХІХ ст., знайшли вияв на початку ХХ ст.

Індустріалізація, що охопила наприкінці XIX - на початку ХХ ст. регіон, посилила інтеграційні процеси в середовищі етнічних груп Північного Приазов'я. Технічний прогрес та піднесення економіки, залучаючи грецьку спільноту до системи міжетнічних економічних взаємин, з одного боку, зміцнювали їх зв'язок з українським та російським народами, з іншого - сприяли активній нівеляції специфіки їхнього етнічного обличчя, особливо серед міського населення.

На тлі етнічних інновацій початку ХХ ст. відбувалося значне піднесення шкільної освіти, що розвивалася в двох напрямках - професіоналізації та інтеграції всіх ступенів освіти, поступового перетворення початкового і середнього шкільництва на єдину просвітницьку мережу, що було зумовлене змінами в економічному житті грецької громади: стрімким ростом галузей промисловості, транспорту та підприємництва в сільському господарстві.

Наприкінці XIX - на поч. ХХ ст. при початкових навчальних закладах у грецьких селах Маріупольського повіту почали створюватися особливі ремісничі класи і відділення, що надавали професійну підготовку з різноманітних спеціальностей. Зі збільшенням сфери застосування спеціальних фахових знань виникла потреба у відкритті суто професійних навчальних закладів різного рівня. Так, 1901 р. в Маріуполі вступило в дію нижче механіко-технічне училище, рік потому - чотирикласна реміснича школа при ньому, серед їх учнів було чимало греків, що походили з місцевих міщан та поселян; у 1912 р. була відкрита Бешево-Гнатівська нижча чоловіча сільськогосподарська школа. Бурхливий розвиток освітньої справи в повіті викликав, крім необхідності у технічних та інженерних фахівцях, появу соціальної потреби у кваліфікованих педагогічних кадрах. 1915/1916 навч. р. була заснована Маріупольська учительська семінарія.

На 1916 р. північноприазовські грецькі громади забезпечили майже абсолютне залучення своїх дітей до початкової освіти: з 11158 грецьких школярів повіту 7993 одержували освіту в земських школах, 2208 - у "міністерських" і 957 - у церковнопарафіяльних.

У прагненні підвищити свій культурно-освітній рівень грецькі громади Маріупольщини наприкінці розглядуваного періоду підійшли до створення в системі освітніх закладів загальнодоступної школи середньої ланки. Численні звернення греків до земства й уряду стосувалися необхідності відкриття гімназій у волостях. Протягом 1917-1918 рр. за ініціативою грецьких громад та виключно на їхні кошти було відкрито перші середні освітні заклади в Маріупольському повіті - Старокерменчицьку та Константинопольську приватні гімназії.

Водночас пожвавлення суспільно-політичного і культурного життя, викликане подіями 1905-1907 рр., сприяло піднесенню національної свідомості етнічних меншостей Російської імперії, в тому числі і приазовської грецької громади. Початок ХХ ст. відзначився першими спробами національно свідомої частини грецької спільноти відродити етнокультурні і мовні традиції свого народу на теренах просвітництва.

Розділ 3 "Діяльність культурно-просвітительських закладів і громадських спілок греків Північного Приазов'я" складається з двох підрозділів. Перший "Організація культурно-освітньої роботи позашкільними закладами і грецькими громадськими товариствами" присвячений розгляду діяльності ентузіастів з місцевої інтелігенції, громадських товариств, мережі бібліотечних закладів, спрямованої на підвищення культурно-освітньного рівня грецької людності Маріупольщини.

Тут, зокрема, зазначається, що значну роль в успіху просвітницької справи північноприазовських греків відіграли позашкільні культурно-просвітительські заклади - народні читання, науково-популярні лекції, діяльність публічних і земських бібліотек. В результаті їхнього сукупного впливу зміцнився зв'язок між широкими масами грецького населення та освітніми закладами.

Починаючи з другої половини ХІХ ст., бібліотеки та народні читання відіграли важливу роль у системі позашкільної освіти греків Північного Приазов'я. Протягом другої половини ХІХ - початку ХХ ст. проведення народних читань та відкриття бібліотек, крім підвищення загального культурного рівня грецького народу, поширення в його середовищі необхідних у побуті, господарстві й виробництві знань, прилучали широкий демократичний загал до найвищих досягнень світової літератури і культури.

У другому підрозділі "Театр в громадському та культурному житті Маріуполя (середина XIX початок XX ст.)" розглянуто процес створення театральної традиції в грецькому місті, її роль у громадському та культурному житті населення регіону.

Залучення широких верств грецького населення, головним чином, міського, до здобутків української та російської національних культур, починаючи з другої половини ХІХ ст., активно відбувалося внаслідок діяльності місцевого театру. Театральні гастролі в Маріуполі відомих творчих колективів Росії та України, популяризація ними кращих художніх творів відіграли важливу роль у створені культурного обличчя грецького міста та формуванні художніх смаків населення Маріупольщини.

Діяльність театральних колективів, як гастролюючих, так і місцевих маріупольських, сприяла створенню усталеної культурної традиції в середовищі греків, завдяки чиїм зусиллям, головним чином, і підтримувалося театральне життя приазовського міста протягом другої пол. ХІХ - поч. ХХ ст. Кращі зразки українського письменства через театр стали поштовхом для розвитку самобутньої національної літератури північноприазовських греків.

Зародившись наприкінці ХІХ ст., національно-культурницький рух на початку ХХ ст. викликав появу в місті і грецьких селах повіту цілої мережі різнопланових громадських об'єднань - благодійних товариств, культурних та мистецьких гуртків (драматичних, літературних, музичних аматорських колективів). Їхня діяльність, спрямована на відкриття національних навчальних закладів, популяризацію ідей національно-культурного відновлення засобами мистецтва, в умовах розгортання надзвичайно складних політичних, соціальних та етнокультурних процесів, характерних для Російської імперії початку новітнього часу, сприяла піднесенню етнічної самосвідомості та історичної пам'яті, створила підгрунтя національно-культурного відродження, бурхливі піднесення і падіння якого стали магістральним шляхом етнічного розвитку греків України в ХХ столітті.

В результаті проведеного дослідження зроблені наступні висновки:

показано, що до переселення греків з Криму у Північне Приазов'я в умовах всебічного впливу турецько-татарської ісламської культури і способу життя збереженню грецькою спільнотою етнічної автентичності сприяли по-перше, культурно-релігійні і торговельні зв'язки з еллінським світом на підвладних Оттоманській Порті територіях; і по-друге, культурно-освітня діяльність православних монастирів і храмів та шкіл при них під керівництвом місцевих митрополитів;

на конкретному історичному матеріалі доведено, що вироблені протягом століть існування в іноетнічному середовищі специфічні духовні і культурно-освітні традиції, своєрідні риси суспільного устрою кримські греки перенесли на південно-східні українські землі в кін. XVIII ст.;

виявлено, що культурно-просвітня діяльність греків на теренах Північного Приазов'я протягом кін. XVIII - поч. XX ст. відбувалася у тісному зв'язку із розгортанням соціальних, політичних і економічних процесів у середовищі громади, що зумовило доцільність застосування загальної періодизації її етнічної історії: 1) кін. XVIII 60-і рр. XIX ст.; 2) 60-і рр. кінець XIX ст.; 3) початок XX ст. також при вивченні цього аспекту буття громади;

доведено, що протягом першого етапу культурно-просвітницького розвитку грецької громади (кін.XVIII - 60-і рр. XIX ст.) основними його чинниками були наявність автономії у громадському і конфесійному управлінні греків, культурні впливи поширення загальногрецької ідеї національного визволення і відродження, а також діяльність видатних грецьких просвітителів-емігрантів;

з'ясовано, що освітня діяльність греків північноприазовської громади протягом першої половини ХІХ ст. стала визначальним фактором у поширенні грецької мови та письменності серед широких верств маріупольської грецької громади, сприяла збереженню ними національної ідентичності;

доведено, що етнічна особливість маріупольської громади, що полягала в належності її членів до двох субетнічних груп північнопричорноморських греків, національний і культурний розвиток яких тривалий час здійснювався на віддалі від світових центрів еллінської культури, специфічні етнічні і мовні риси стали на заваді прилученню північноприазовських греків до новогрецького національно-культурного ренесансу;

на основі великого фактичного матеріалу розкрито еволюцію системи освіти греків Маріупольщини протягом другої пол. ХІХ ст., в результаті якої було ліквідоване національне шкільництво, а натомість під впливом державних реформ 1860-х рр. та істотних соціально-політичних й економічних змін у житті греків, що супроводжувалися втратою ними основних етнічних привілеїв, була створена розгалужена мережа початкових і середніх навчальних закладів загальнодержавного типу;

показано, що інтеграція греків у загальноросійську систему освіти призвела до прискорення асиміляційних процесів у середовищі етнічної громади, насамперед, у сфері мови, втрати національної писемної традиції;

доведено, що внаслідок інтенсивного поширення російськомовної культури і освіти великою мережею шкільних, бібліотечних та культурно-просвітницьких закладів грецьке населення Маріупольського повіту наприкінці ХІХ - на поч. ХХ ст. досягло одного з найвищих в регіоні показників письменності, а також залученості молоді до початкової школи;

показано, як на тлі пожвавлення суспільно-політичного і культурного життя поч. ХХ ст. з'явилися спроби національно свідомої частини грецької громади поновити етнокультурні та мовні традиції свого народу на теренах просвітництва.

Основний зміст і положення дисертації викладено у публікаціях

1. Культурно-освітній розвиток грецької громади Північного Приазов`я (XVIII - XIX ст.) / Історичні зошити. - К.: Інститут історії України НАН України, 1998. - 58 с.

2. Культурно-просвітительські заклади та громадські організації греків Північного Приазов'я. - К.: Інститут історії України НАН України, 1999. - 53 с.

3. Історія північноприазовської грецької громади кінця XVIII - початку XX ст. в архівах України // Україна - Греція: Архівна та книжкова спадщина греків України. Науковий збірник - К.: Інститут історії України НАН України, 1998. - С.26-36.

4. [№5] Лист голови Таганрозької училищної ради А.Манне до попечителів Маріупольського парафіяльного училища; [№40] Лист-рекомендація ради Новоросійського університету про допущення кандидата філології

5. О.Солонікіо до читання лекцій з граматики грецької мови; [№75] Прохання товариства "Просвіта" грецького села Старого Керменчика дозволити відкриття гімназії змішаного типу // З історії міжнародних зв'язків України: наука, освіта (ХІХ - 30-ті роки ХХ ст.). Документи і матеріали. - К.: Інститут історії України НАН України, 1999. - С. 18; 52; 92-93.

6. Культурно-просвітительські та доброчинні громадські організації греків Північного Приазов'я на початку ХХ ст. // Україна - Греція: історична спадщина і перспективи співробітництва. - Маріуполь, 1999. - Т.1. - Ч.1. - С.282-285.

7. З історії переселення греків Криму на Маріупольщину: митрополит Ігнатій (Газадінов) // Регіональне і загальне в історії. - Дніпропетровськ, 1995. - С.262-264.

8. Питання про причини переселення кримських греків у Приазов'я (1778 - 1779 рр.) в історіографії XIX - XX ст. // Україна - Греція: досвід дружніх зв'язків та перспективи співробітництва. - Маріуполь, 1996. - С.321-323.

9. Мариупольские гимназии как центр просвещения греков Приазовья в конце XIX - начале XX в. // Проблемы греческой культуры. - Севастополь, 1996. - С.26-28.

Анотації

Бацак Н.І. Греки Північного Приазов'я: культурно-просвітницький розвиток (кінець XVIII - початок XX ст.). - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 - Історія України: Інститут історії України НАН України. Київ, 1999.