Роль Руської Православної Церкви в національному відродженні південних слов'ян

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

07.00.02 - Всесвітня історія

РОЛЬ РУСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ В НАЦІОНАЛЬНОМУ ВІДРОДЖЕННІ ПІВДЕННИХ СЛОВ'ЯН

Чальцева Олена Михайлівна

Донецьк - 1999

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Упродовж останніх років в українській історіографії помітно зросла зацікавленість історією Церкви та становленням національної державності. Це, безперечно, породжено сучасними процесами, що відбуваються в Україні, де національне та релігійне питання залишаються одними з основних та найбільш гострих з соціально-економічних, культурних та церковно-релігійних планів. Також, це зумовлено ідеологічним вакуумом, новим ставленням держави до релігії та її історичного минулого, сподіваннями нашого народу, що за допомогою Церкви розпочнеться духовне відродження суспільства, яке сприятиме розбудові України.

Історія національного відродження південних слов'ян має багато спільного з національним відродженням українського народу в аналогічний період. Однією з головних узагальнюючих рис в історії двох народів є те, що ідеологічною основою становлення нації була православна віра, яка з'явилася національно-консолідуючою основою. Безперечно, актуальним щодо сучасної історичної науки, є питання про роль Церкви у збереженні народних традицій, процесі формування національної самосвідомості, становленні національних держав, як у минулому, так і зараз.

Вивчення загальних, типологічних закономірностей розвитку процесу національного відродження південних православних слов'ян в цю переломну епоху та окремих проблем цього періоду цікавить сучасну Україну. Аналіз досягнень та помилок процесу національного відродження південних слов'ян допоможе сучасним історикам щодо правильного розуміння аналогічного процесу національно-духовного відродження українського народу в сучасному й дозволить спрогнозувати історичне майбутнє нашої держави.

Розгляд ролі Руської Православної Церкви в національному відродженні південних слов'ян, неможливий без вивчення участі України, як частини Російської імперії в цьому процесі, оскільки в основному через її територію здійснювалися політичні, конфесійні відносини, весь комплекс суспільних зв'язків Росії з південними слов'янами. Вивчення цього питання дозволить зробити свій внесок до розвитку сучасної української історіографії.

Ця тема актуальна й через те, що відбувається зараз на території колишньої Югославії, де через національні та релігійні протиріччя прийшли до війни. Релігійне питання на Балканах залишається одним з головних, як і під час національного відродження, це підтвердили події з 1992 р. в Боснії, де зіткнулися іслам, православ'я та католицизм, це підтверджують і події, які відбуваються зараз в Косові. Звичайно, вивчення досліджуваної проблеми дає відповіді на ряд запитань щодо подій, які відбуваються зараз на Балканах.

Предметом дослідження є комплексний аналіз і оцінка діяльності Руської Православної Церкви у південнослов'янських землях в період складання націй болгар та сербів з урахуванням загального, типологічно схожого та відмінного, індивідуально-характерного щодо національного відродження цього народу, з його традиціями, історичними особливостями, специфікою виявлення національних, політичних та релігійних проблем.

Об'єктом дослідження є з одного боку - процеси національного відродження південних слов'ян, а з іншого - вплив на ці процеси Руської Православної Церкви.

Хронологічні межі дослідження, присвяченого ролі Руської Православної Церкви в національному відродженні південних слов'ян, охоплюють період з другої половини XVIII ст. й до 70 - рр. XIX ст., коли основна частина південнослов'янських держав звільнилася від турецького ярма.

Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі поглибленого вивчення всього комплексу джерел, що мають відношення до обраної теми, пояснити та проаналізувати, як допомога, яку здійснювала Руська Православна Церква, сприяла укріпленню православ'я, складанню націй у південних слов'ян в період національного відродження та підсиленню боротьби за повне визволення.

Відповідно до цього автор ставить такі завдання в дисертаційній роботі:

· визначити значення православ'я для південних слов'ян, як ідеологічної основи процесу національного відродження;

· виявити основні причини, завдяки яким Руська Православна Церква зробилася заступницею православних слов'ян на Балканах;

· роздивитися становище південнослов'янських православних церков в Османській імперії та імперії Габсбургів і їх призначення в боротьбі за національне відродження;

· дослідити роль Руської Православної Церкви у формуванні національної самосвідомості болгар, сербів, чорногорців, македонців, боснійських сербів, воєводинців, детально розглянути матеріальну, культурно-просвітницьку та ідеологічну допомогу, надану російським духовенством;

· дати оцінку ролі Руської Православної Церкви у вирішенні греко-болгарського церковного конфлікту. Проаналізувати вплив офіційних церковних кіл на позиції російської дипломатії в цьому питанні;

· визначити завдання Руської Православної Церкви щодо підтримки православ'я у югослов'ян в період становлення націй з урахуванням особливостей цього процесу в Сербії, Боснії, Герцеговині, Чорногорії, Македонії, Воєводині.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що на основі поглибленого вивчення різноманітного матеріалу історичних джерел, що стосуються цієї теми, в дисертації зроблена спроба комплексного аналізу проблеми, яка ще не була досліджена ані у вітчизняній, ані в закордонній історіографії. В роботі автор прагнув виявити ті риси нового, що властиві процесу національного відродження південних слов'ян, та вплив на цей процес Руської Православної Церкви; розкрити основні форми допомоги наданої російським духовенством в період складання націй у південних слов'ян, щоб через те вирішити питання про значення релігійно-духовного фактору національного відродження південних слов'ян і його місце в російсько-південнослов'янських зв'язках цього періоду. Комплексне вивчення ролі Руської Православної Церкви в національному відродженні південних слов'ян позначає віхи роботи, яка має відбутися щодо синтезу того величезного матеріалу, що входить до поняття “національне відродження”.

Практичне значення полягає в тому, що дослідження означеної проблеми допоможе сучасній історичній науці безпосередньо підійти до вивчення національного відродження південних слов'ян з урахуванням релігійного фактору; виявлення типології процесу становлення націй, часткою якого є народи Балканського півострова. Фактичний матеріал, що містить в собі дисертація, теоретичні положення та висновки можуть бути використані при підготовці узагальнюючих робіт з курсу історії південних та західних слов'ян, в історії вітчизняної культури, в курсі з історії Православної Церкви.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертації знайшли свої відображення у доповідях на вузівських наукових конференціях професорсько-викладацького складу Донецького державного університету, обговорювалися на засіданнях кафедри нової та новітньої історії Донецького державного університету, викладені в брошурі та статтях.

СТРУКТУРА І ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

православний церква національний відродження

Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (семи підрозділів), висновків, списку використаних джерел і літератури (193 назв.), додатків (5 стор.).

У вступі обґрунтовується актуальність дослідження, подаються його хронологічні рамки. Визначається предмет, мета і завдання дисертації, її наукова новизна та практичне значення.

Перший розділ “Історіографія, джерела та методологія дослідження проблеми” містить історіографію питання, яка розглядається за проблемно-хронологічним принципом, характеристику джерел, та методологічну основу дослідження.

Історіографія проблеми, що досліджується, багатоаспектна і має різноманітні напрямки. Щоб детально вивчити увесь комплекс літератури, автор умовно розподілив її на такі хронологічні періоди: І - дорадянський, ІІ - радянський, ІІІ - сучасний.

Пишучи дисертаційну роботу, автор звертався в цілому до праць представників російської історіографії кінця ХІХ - початку ХХ ст., і, особливо на праці, що були присвячені історії Церкви, т.з. історично-церковної православної історіографії означеного періоду, де був здобутий великий фактичний матеріал, що відноситься до цієї проблеми.

Особливий внесок до вивчення теми дисертації внесли роботи російських істориків-славістів славянофільського напрямку: А.С Будиловича, О.Ф. Гільфердінга, Н.О. Попова1, у яких роздивлялися церковні зв'язки російського й південнослов'янських народів, описувався стан православних сербів в умовах іноземного турецького та австрійського гноблення. В працях О.Ф. Гільфердінга надається велика кількість статистичних даних та обґрунтовується прихильність південних слов'ян до православної віри. Найбільш значною роботою з історії Чорногорії на той час є труд П.А. Ровінського2. Незважаючи на те, що робота носить більш етнографічний характер, не містить глибоких історичних висновків, вона допоможе нам вивчити стан православ'я в Чорногорії та оцінити допомогу, надану Руською Православною Церквою в формуванні національної самосвідомості чорногорців. Всі роботи, що були вказані вище, містять в собі багатий фактичний матеріал, що дозволяє дати оцінку стану православ'я у південнослов'янських землях і допомоги Руської Православної Церкви єдиновірним сербам і болгарам, які знаходилися під ярмом Туреччини і Австрії. Але ці роботи носять взагалі описовий характер, вони не містять питання про становлення націй у південнослов'янських народів і впливу Руської Православної Церкви на цей процес.

Цікавий фактичний матеріал про вплив Руської Православної Церкви на національне відродження південних слов'ян міститься в працях видатного руського історика О.Л. Погодіна3.

З кінця ХІХ ст. - поч. ХХ ст. в Росії спостерігається активізація у вивченні церковної історії. В цей період церковні історики виявляють свою зацікавленість і до історії південнослов'янських православних церков, їх сучасного стану, взаємовідносин Руської Православної Церкви з православним Сходом. Роботи І.М. Корсунського, Г.О. Воскресенського містять багатий фактичний матеріал щодо зв'язків південних слов'ян з Руською Православною Церквою та Росією, їх вплив на національний рух цих народів, розглядається діяльність видатних представників Руської Православної Церкви і південнослов'янських православних церков та інше4. Розгляду греко-болгарського церковного конфлікту і відношення до нього Руської Православної Церкви і руської дипломатії присвячені роботи: Т.І. Філіппова, В. Теплова, О.П. Лебедєва, Г. Трубецького5. Цій же проблемі присвячені статті Н.О. Попова, К. Жинзіфова, архієпископа Макарія6, в яких автори аргументовано прагнули довести хибність рішення Костянтинопольського Патріарха про оголошення Болгарської Церкви незаконною у 1872 р.

Всі вищевказані роботи церковних істориків були висвітлені з позицій офіційного руського православ'я й пройшли крізь цензуру Синоду, через те розглядати їх треба критично.

Проблемам культурно-просвітницької допомоги, що надали південному слов'янству Росія і Руська Православна Церква в період становлення націй, присвячені роботи П.А. Кулаковського і М. Петрова7.

До цього періоду належать дослідження сербських істориків І. Руварца і М. Павловича8, де міститься цікавий матеріал, що стосується питань виникнення Сербської Воєводини, політики Австрії в Сербії у 171839 рр. та інше.

У радянській історіографії, через пропаганду атеїстичного світогляду як частки державної ідеології, узагальнюючих робіт з історії зв'язків Руської Православної Церкви з південними слов'янами в період складання націй не було. Деякі аспекти цієї проблеми розглядалися в основному в контексті культурних та суспільно-політичних русько-південнослов'янських зв'язків.

Історія болгарського національного відродження подана ґрунтовними монографіями болгарських вчених Ж. Натана, М. Генчева, В.І. Златарського9. В роботах глибоко проаналізовані причини, основні етапи розвитку і властивості процесу складання нації у болгар, розглянуті його особливості, дана характеристика греко-болгарського церковного конфлікту. У цих дослідженнях приділена увага питанням допомоги Росії в боротьбі болгарського народу за національне самовизначення. Праця грузинського історика К.С. Лілуашвілі10, заснована на багатому джерельному матеріалі, в тому числі документах архіву Російського Синоду, була присвячена боротьбі болгарського народу за національну Церкву й допомоги йому в цьому руської дипломатії та Руської Православної Церкви.

Проблеми культурно-просвітницької допомоги українського народу південним слов'янам в період, що нас цікавить, розглянуті в роботах: О.В. Павлюченко, П.С. Соханя, З.І. Хіжняк, Ф.П. Шевченка, Л.І Степанової11. В дослідженнях відзначається велика роль духовних учбових закладів, особливо Києво-Могилянської академії.

Особливий науковий інтерес викликають роботи В.М. Кондратьєвої та Н.П. Данілової, де міститься цікавий матеріал з проблем національного відродження боснійських сербів та участі в ньому Російської імперії. Однак, у цих роботах хоча й враховується важливість релігійних питань та вплив єдиновірної Росії, діяльність Руської Православної Церкви не визначена.

В контексті досліджень А.П. Бажової та Н.І. Хитрової відбита участь Руської Православної Церкви у національному відродженні чорногорців, але, як і в попередніх роботах, окремим питанням це не складено.

Діяльності видатного церковного діяча XVIII ст. А.А. Самборського та його участі в допомозі національному відродженню сербів присвячена робота І.С. Достян.

У 90-ті роки в Україні та Росії значно зросла зацікавленість до вивчення історії Церкви, з'явилося чимало праць, присвячених історико-церковним проблемам. Спостерігається інтерес сучасних істориків до дослідження проблем національних відроджень на Балканах, церковних зв'язків руського, українського та південнослов'янських народів у цей період. Однак, проблема ролі Руської Православної Церкви в національному відродженні південних слов'ян, в сучасній історіографії ще не досліджена.

Серед сучасних досліджень особливої уваги заслуговує робота професора Московської духовної академії К.Є. Скурата. Автор приділив велике місце дослідженню взаємовідносин південнослов'янських церков з Руською Православною Церквою, та її впливу на процес становлення національної самосвідомості православного населення. При всій новизні та великому фактологічно цікавому матеріалі, що викладений у праці, автор

недостатньо чітко описує історичні обставини цього періоду, не розглядає політичний аспект цієї проблематики. Чимало цінних матеріалів з досліджуваної проблеми містять роботи О.В. Крапівіна.

Таким чином, історіографічний огляд засвідчує, що конкретного дослідження проблеми, що пропонується, не існує ані в дорадянській, ані в радянській, ані в сучасній закордонній та вітчизняній історіографії, що виправдовує звернення автора до розробки теми.

Джерельну базу дисертації становлять по-перше, документи і матеріали фондів Архіву Зовнішньої Політики Російської Імперії. Використані та вивчені матеріали: ф. 86 “Сношения России с Сербией и Славонией”, ф. 95 “Сношения России с Черногорией”, ф. 161 “С.Петербургского Главного Архива V-A2”, “С.Петербургского Главного Архива І-1”, що надають уяву про взаємовідносини Росії і Руської Православної Церкви з представниками з південнослов'янських земель, та про надання останнім допомоги: матеріальної, дипломатичної, ідеологічної, культурно-просвітницької, та сприянні в переселенні.

Матеріали ф. 161 “С.-Пб ГА І-1” містять цінні статистичні відомості щодо кількості православного населення в Боснії та Герцеговині. Найбільш інформативними з цієї проблеми виявились документи ф. 146 “Славянский стол”, що містять у собі численні підтвердження різноманітної допомоги Руської Православної Церкви південним слов'янам в період національного відродження. Найбільш цікавими є донесення російських консулів у південнослов'янських землях Обер-прокурору Синоду графу Д.А Толстому, листування Обер-прокурора Синоду графа О.П. Толстого з російським дипломатом Є.П. Ковалевським, листи Сербського митрополита Михайла, донесення Господарського та Духовно-учбового управлінь Відомства Православного Сповідування в МЗС, де містяться відомості, що зможуть допомогти нам у розв'язанні питання щодо ролі Руської Православної Церкви в період складання націй у південних слов'ян.

Важливе місце серед джерел займають збірки документів державних органів та громадських організацій, що були опубліковані за тематичним або хронологічним принципом. Вони дають змогу згідно документів розв'язати питання, що стосуються церковних контактів між російськими та південнослов'янськими народами в XVIII cт., надають уяву про діяльність представників Руської Православної Церкви у південнослов'янських землях у 40 - 70 - рр. XIX ст. з урахуванням політики Росії на Балканах у цей період18.

Для вивчення цілого ряду питань були використані джерела, які були викладені в періодичній пресі. Переважно це журнали, що виходили у кін. ХІХ - поч. ХХ ст. та містили відомості про історію південнослов'янських народів; про сучасні політичні, церковні та культурні події на Балканах; про русько-південнослов'янські зв'язки та ін. Серед цих журналів можна назвати: “Вестник Европы”, “Cборник отделения русского языка и словесности Императорской Академии Наук”, “Сборник Императорского Русского Исторического общества”, “Русская старина”, “Исторический вестник”.

Особливе значення для обраної теми мають спеціальні церковні джерела: церковна періодична преса ( журнали “Богословский вестник”, “Церковный Вестник”, “Православное обозрение”, “Христианское чтение”); твори церковних авторів, збірки та матеріали з історії церкви. Ця група джерел містить конкретний і важливий матеріал для висвітлення церковних подій у південнослов'янських землях, та ставлення до них Руської Православної Церкви.

Складовою частиною джерельної бази дослідження стали мемуари та описи подорожувань на південнослов'янських землях, вони належать до наративних джерел. Їх використання дає нам можливість більш повно усвідомити церковне та загальнополітичне життя сербів та болгар в цей період з точки зору їх сучасників.

До фундаменту розробки проблеми були також заведені енциклопедичні видання22.

Методологічну основу дисертаційного дослідження складає система наукових принципів і методів пізнання, з яких насамперед треба виділити принципи історизму, об'єктивності, комплексного та системного підходу. В роботі використовуються принципи проблемно-конфесійного, хронологічного, порівняльного розгляду обраної теми.

Другий розділ - “Руська Православна Церква та її вплив на національне відродження в Болгарії” складається з трьох підрозділів. Він присвячений аналізу формування культурно-ідеологічного фундаменту процесу складання націй південних слов'ян - православ'ю і розглядаються всі форми допомоги, що надавалася Руською Православною Церквою болгарам в період їх національного відродження.

Автором розглянуті причини, з яких православ'я (релігійний фактор національного відродження), як культурно-ідеологічна основа процесу складання націй південних слов'ян, сформувалося як об'єднувальний фактор боротьби православних болгар та сербів за національне відродження. В роботі проаналізовано значення православної віри і Церкви для південнослов'янських народів в умовах іноземного ярма мусульманської Туреччини і католицької імперії Габсбургів до початку національного відродження. Детально розглянуте питання про стан болгарських та сербських православних церков у Туреччині та Австрії, що обумовило існування відмінностей та особливостей в процесі національного відродження південнослов'янських народів.

В роботі ретроспективно проаналізоване питання про перетворення Росії та Руської Православної Церкви в заступницю православ'я на Балканах і формування зовнішньополітичного орієнтиру південних слов'ян. В контексті цього питання стисло проаналізована історія церковно-культурних зв'язків Росії з південними слов'янами до XVIII cт.

У другому параграфі проаналізована допомога, що була надана Руською Православною Церквою в її традиційних формах: просвіті та пожертвуваннях, що було дуже важливо на першому етапі болгарського національного відродження, яке мало культурно-просвітницький характер.

Ідеї національного відродження виникли в церковному середовищі болгарського суспільства. Православні церкви в Болгарії, що були пригнічені турецькими володарями та грецькими фанаріотами, мали потребу у заступництві та матеріальній допомозі. Руська Православна Церква взяла на себе роль заступниці болгарських церков, які були основними охоронцями духовних традицій та народної мови. З Росії для допомоги нужденним церквам надсилалися речі церковного убрання, богослужбові книги, гроші, що означало об'єктивну підтримку національно-церковної боротьби в Болгарії. Після того, як позиції Росії в Європі ствердилися, з 30 - рр. XIX ст. допомога болгарському національному відродженню йшла більш організовано та в значнішому масштабі. Збільшилася й матеріальна допомога, організуванням якої займалося Господарське Управління Відомства Православного Сповідування (Синоду). Завдяки його діяльності болгарські церкви споряджалися необхідними церковними належностями та грошима, на зібрані в Росії пожертвування будувалися нові школи і собори, при церквах відкривалися училища.

Культурно-просвітницька допомога, що була надана Руською Православною Церквою болгарському національному відродженню, проаналізована автором в декількох напрямках.

У XVIII ст. за допомогою Руської Православної Церкви йшло розповсюдження в Болгарії руського та українського образотворчого мистецтва (спостерігався могутній вплив на болгарську іконографію іконописних шкіл Росії і України).

Висвітлено значний вплив руської літератури на культурне життя болгарського народу, переважно це була церковно-службова та навчальна література. Руська Православна Церква займалася збиранням та пересиланням книг до Болгарії.

В дисертації проаналізована допомога Руської Православної Церкви болгарській просвіті: в укріпленні народної освіти в Болгарії (відкриття православних училищ при монастирях, грошова підтримка шкіл та ін.); в підготовці болгарської інтелігенції; в навчанні болгарської молоді в духовно-навчальних закладах Росії.

Автор надав характеристику ідеологічній допомозі Руської Церкви, яка полягала в підтримці православної віри у болгарського народу та протистоянні католицькій та протестантській пропаганді.

Велику допомогу в період болгарського національного відродження надало Одеське настоятельство болгар (1854 - 1878 рр.), як організація, що була заступницею болгарським церквам та училищам. Очолював настоятельство архієпископ Херсонський та Таврійський Інокентій.

В 50-ті рр. XIX ст. представники Руської Православної Церкви виступали за збереження національної болгарської мови, рівноправність її з турецькою, та вільне заснування болгарських училищ.

В третьому параграфі проаналізована роль Російської імперії та Руської Православної Церкви в боротьбі болгар за самостійну Болгарську Церкву (1853 - 1872 рр.).

Позиція Руської Церкви у вирішенні греко-болгарського конфлікту була двоїста: з одного боку необхідність зберегти єдність Православної Церкви, а з другого - надати допомогу болгарам. Після розколу 1860 р., коли Болгарська Церква не стала визнавати верховенство Костянтинопольського Патріарха, російська дипломатія, не схвалюючи такого відвертого розриву, намагалася переконати Костянтинопольського Патріарха поступитися болгарам та визнати автокефальну національну Болгарську Церкву. Руський двір у вирішенні цього питання керувався порадами митрополита Московського і Коломенського Філарета. Незважаючи на те, що Руській Православній Церкві та російській дипломатії не вдалося зберегти мир у Східній Церкві (у 1872 р. Всесвітній Собор проголосив Болгарську Церкву схизматичною), все ж за їх допомогою була досягнута інша мета - створення Болгарської Церкви, що в значній мірі сприяло відродженню болгарської нації та прагненню до повної незалежності.

Третій розділ “Руська Православна Церква та національне відродження в югославських землях” складається з чотирьох підрозділів. Він присвячений розгляду допомоги, яка надавалась Руською Православною Церквою православним сербам, воєводинцям, чорногорцям, боснійським сербам в період формування їх національної самосвідомості. Аналізуючи процеси національного відродження в югославських землях, автор зробила спробу виявити особливості цього складного історичного процесу в окремо обраному народі, з урахуванням внутрішньополітичного та зовнішньополітичного становища в Сербії, Чорногорії, Македонії, Воєводині, Боснії та Герцеговині, становища їх національної церкви та політики Росії в цьому регіоні.

Підтримування Руською Православною Церквою православ'я - як культурно-ідеологічної основи національного відродження сербського народу в умовах іноземного гніту, мало визначальне значення для формування національної самосвідомості та активізації національно-визвольних рухів в цій частині Балканського півострова. Для досягнення цієї мети, Руська Православна Церква згідно з інтересами Російської держави, протягом XVIII - XIX ст. здійснювала культурно-просвітницьку, ідеологічну, матеріальну допомогу.

Після занепаду Пічської патріархії (1766 р.) та Охридської архієпископії (1767 р.) підсилилось гноблення мусульманами та фанаріотами. В цих умовах Руська Православна Церква виконувала роль захисника православних сербів перед султаном та Костянтинопольським Патріархом.

За допомогою Росії і Руської Православної Церкви був зроблений перший крок у просвіті сербського народу: організація шкільної справи у Сербії в 1725 р., створення православних духовних шкіл і училищ при монастирях у Чорногорії, Боснії та Герцеговині; участь в організації сербського духовного учбового закладу “Богословія” (1836 р.); фінансування сербських шкіл з кошт Синоду та інше. Духовно - учбове Управління Православного Сповідування займалося влаштуванням та утриманням сербської молоді, яка вступала до духовно-учбових закладів в Росії. Особливу роль у підготовці духовних осіб відігравала Києво-Могилянська академія, а потім Київська духовна академія. Тут отримали освіту такі видатні діячи сербського відродження як письменник Йован Раїч, Будимський єпископ Діонісій Новакович, Сербські митрополити Михайло та Інокентій.

Досить вагомим був внесок Руської Православної Церкви у загальний розвиток сербської культури періоду національного відродження: під впливом богословської, богослужбової та церковно-історичної літератури склалася літературна сербська мова. Спостерігався вплив руського мистецтва на сербську художню школу.

З Росії постійно йшла матеріальна допомога, збори пожертвувань проводилися, в основному, церквами. У 70рр. XIX ст. в Москві та Петербурзі були створені Славяно-сербські подвір'я для збору пожертвувань і доставленню їх у Сербію, а також для представництва Сербської Церкви в Російської імперії.

Однією з найважливіших була ідеологічна допомога Руської Церкви православним сербам в обраний період, це протидіяння ісламізації та окатоличування. Руська Православна Церква в період національного відродження була однією з головних зв'язуючих ланок між православними сербами та Російською державою. Важним показником того була діяльність руського священика М.Ф. Раєвського, який був настоятелем руської посольської церкви у Відні. Згадуючи представників руського духовенства, які сприяли розвитку зв'язків з південнослов'янськими церковними, громадськими та політичними діячами, слід відзначити діяльність протоієрея А.А. Самборського, Київського митрополита Тимофія Щербацького, митрополита Московського та Коломенського Філарета.

ВИСНОВКИ

У висновках зроблено узагальнення і підбито підсумки проведеного дослідження, сформульовані рекомендації, які випливають з нього. Автором дисертації було здійснено комплексне дослідження питань допомоги Руської Православної Церкви південним слов'янам в період національного відродження. Головні підсумки полягають у наступному:

· одним з головних факторів процесу формування національної самосвідомості у південних слов'ян був - релігійний. Православна іра була для південнослов'янських народів - культурно-ідеологічною основою національного відродження, яка до другої половини XVIII ст. сформувалася в об'єднувальний фактор національно-визвольного руху;

· зовнішньополітичним орієнтиром для скорених південних слов'ян, що знаходилися під ярмом мусульманської Туреччини та католицької імперії Габсбургів, були Росія та Руська Православна Церква, які до початку національного відродження були єдиними заступниками православ'я на Балканах. Русько - південнослов'янські зв'язки, безпосередньо до XVIII ст., мали переважно характер церковних відносин, в основі яких були історичні зв'язки православних церков: Руської, Сербської та Болгарської;

· матеріальна допомога, що була надана Руською Православною Церквою південнослов'янським церквам, які були основними охоронцями народної засади, означала об'єктивну підтримку формуванню національної самосвідомості слов'ян Болгарії, Сербії, Чорногорії, Воєводині, Боснії та Герцеговині;

· наслідком культурно-просвітницької допомоги Руської Церкви південнослов'янським народам в означений період, було збереження національної мови та традицій національної історії, піднесення рівня освіти, підготовка південнослов'янської інтелігенції, вплив на мистецтво. Все це обумовило розвиток ідеї національного відродження і вплив на становлення національної державності;

· участь і підтримка Руської Православної Церкви і руської дипломатії в боротьбі болгарського народу за національну Церкву, з'явилася першим кроком на шляху до політичної незалежності;

· Руська Православна Церква активно перешкоджувала розповсюдженню ісламу, католицизму і протестантству, що було ідеологічною допомогою, яка була скерована на підтримку православ'я і консолідацію націй у південних слов'ян;

· значне місце в організації допомоги південним слов'янам відігравали церковні організації, провідні представники Руської Православної Церкви.

Дослідження ролі Руської Православної Церкви в національному відродженні південних слов'ян, надає можливості автору запропонувати загальні рекомендації, відносно процесів національного та духовного відродження, які відбуваються зараз в сучасній Україні:

Національне і духовне відродження залежить перш за все від нормального соціально - економічного, політико - правового, культурного та релігійно-духовного стану держави. Особливе значення в духовному відродженні суспільства належить релігії, викликаній заповнити ідеологічний вакуум, тому вирішення релігійних питань залишається одним з головних;

· При обговоренні та розв'язанні питань церковно-релігійного життя України повинні приймати участь представники різноманітних конфесій, державних органів, суспільно-політичних та культурних організацій. Ці питання необхідно висвітлювати у засобах масової інформації більш докладно. Вищевказане допоможе у розв'язанні сучасного міжцерковного конфлікту;

· Необхідно надання рівних умов всім релігійним конфесіям. Уряду України необхідно звернути увагу на негативний вплив деяких псевдорелігійних течій на суспільство, особливо на підростаюче покоління;

· Держава і Церква повинні скеровувати свою діяльність так, щоб піднести морально-духовний рівень сучасного суспільства. Щоб досягнути цієї мети, треба підтримувати культуру, освіту, науку; зберігати національні традиції та культурно-духовні досягнення нашого народу;

· Основні завдання сучасного духовенства - не допустити відірваності від пастви, прагнути бути більш приступним до свого народу;

· Щоб зрозуміти різноманітні церковні конфлікти, необхідно знати історію релігії. Цей предмет необхідно вивчати в гуманітарних учбових закладах;

· Державі необхідно надавати допомогу в участі Церкви в миротворчих акціях. Висвітлювати цю діяльність у засобах масової інформації.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ АВТОРА

Вплив Руської Православної Церкви на національне відродження в Болгарії та Сербії (ІІ половина XVIII - ІІ половина XIX століття) - К.: Інститут Української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України, 1998. - 24 с (1,5 др. арк)

До історії зв'язків Російської Православної Церкви з сербами Боснії та Герцеговини в період національного відродження // Вісник Київського університету ім. Тараса Шевченка / Історія. - Київ, Вісник 1998. - Вип. 38. - С. 53-59 (0,8 др. арк.)

Православна Церква та болгарське національне відродження (5070рр. ХІХ ст.) // Схід. - 1999. - № 2 (25) - С. 46 - 48 (0,4 др. арк)

Национальное возрождение боснийских сербов и русская православная церковь // Матеріали вузівської наукової конференції професорсько-викладацького складу за підсумками науково-дослідницької роботи: Історичні науки, політологія (Ред. кол.: В.Ф. Бурносов (ред.), В.М. Никольський (відп. секр.), Р.Д. Лях, А.П. Розкошний та ін) - Донецьк: ДонДУ, 1997. В 2 кн. - Кн. 2. - С. 284 - 287 (0,3 др. арк.)

Роль русской православной церкви в национальном возрождении сербов // Материалы докладов вузовской конференции профессорско-преподавательского состава по итогам научно-исследовательской и методической работы. Исторические науки (Ред. кол.: В.Ф. Бурносов (отв. ред.), А.В. Крапивин (секр.), Темирова Н.Р. - Донецк: ДонГУ, 1995. - С. 1718 (0,2 др. арк.)

Размещено на Allbest.ru