Размещено на http://www.allbest.ru/

Одеський державний університет ім. І.І. Мечникова

АВТОРЕФЕРАТ

ЖІНОЧИЙ ФАКТОР В СИСТЕМІ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ У XVI-XVIII СТОРІЧЧІ

Спеціальність: Історія України

Лабур Ольга Володимирівна

Одеса, 1999 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Доцільність наукового дослідження жіночого чинника в історичному минулому українського суспільства обумовлена сучасними проблемами творення української національної держави, соціальної організації суспільства, його демократизації та гуманізації суспільних відносин, відродження національно-культурного життя. Як і в минулому, нині зростає роль жіночого фактора в житті нашого суспільства. Сучасний жіночий рух набирає все більш організованого характеру: на арені суспільного життя постали дві жіночі політичні партії, тринадцять всеукраїнських та біля 70 регіональних жіночих організацій. Жіночі проблеми дедалі стають предметом уваги не тільки науковців, громадськості, але і державних органів влади та управління.

Однак зростаючий інтерес до низки проблем, пов'язаних із “жіночим питанням”, деякі спроби їх вирішення наштовхуються на відсутність історичного досвіду, певних знань, наукової інформації, цілісних досліджень, які б об'єктивно відтворювали роль та значення жінки в історії нашого народу. Теоретичні та історичні обґрунтування жіночої проблематики відстали від практичних потреб часу. Це зумовлює необхідність наукового пошуку, нового осмислення національної історії України в контексті світової історії, зокрема ролі та місця в них української жінки.

Необхідність наукового дослідження теми визначається також домінуванням у суспільних науках патерналістських підходів при висвітленні процесів і явищ суспільного життя, так званої “чоловічої моделі” нашого суспільства з його чоловічими пріоритетами. Таке тлумачення історії обмежує самі наукові дослідження, подає неповну картину історичної реальності, однобоко впливає на формування історичної свідомості. Тому у наукових дослідженнях, як і в політичній діяльності, має панувати гендерний підхід, тобто рівноваги чоловічого і жіночого чинника в суспільних процесах України, її історії.

Споконвічно українська жінка поставала як незалежна особистість, яка мала майже однакові з чоловіком права і свободи, була активною учасницею історичного творення. Особливо це стосується такого важливого етапу української історії, яким є доба пізнього середньовіччя - XVI-XVIII століття.

Для України це був період відчайдушної боротьби народу за своє соціальне та національне визволення, виникнення українського козацтва, Запорозької Січі та Гетьманської козацької держави. Ці події супроводжувалися формуванням української національної самосвідомості, національно-культурним піднесенням, поширенням освіти та наукових знань, ідей Гуманізму та Європейського Відродження, розвитком української мови, збереженням та збагаченням національних звичаїв, традицій та обрядів українського народу, захистом батьківської православної віри. Характерними ознаками тогочасного українського життя були панування в країні духу свободи і волі, а також майже рівні права чоловіка і жінки. Саме тому жінки, нарівні з чоловіками, були у вирі всіх суспільних процесів, чутливо відгукувалися на віяння часу і конкретні події, активно впливали на політику, суспільне виробництво, розвиток освіти, громадське та духовно-культурне життя України.

Вивчення жіночого фактору в тогочасній історії нашої країни, висвітлення історичних постатей видатних українських жінок сприятиме усвідомленню глибинних зв'язків між минулим і сьогоденням, розумінню основ української ментальності.

Зв'язок роботи з науковими та державними програмами. Наукове дослідження жіночого фактору в системі суспільних відносин в Україні протягом XVI-XVIII століть здійснено у:

- відповідності з матеріалами, документами та вимогами чотирьох Всесвітніх конгресів-конференцій зі становища жінок, проведених під егідою ООН протягом 1975 р. - 1995р.;

- ряду міжнародних науково-практичних конференцій та семінарів: у Відні (1994 р.), в Одесі (1994 р., 1995 р., 1997 р.), у Києві (1995 р., 1996 р.);

- парламентських слухань у Верховній Раді України (липень 1995 р.) про реалізацію положень Конвенцій ООН;

- української “Програми дій в Україні”, розробленої громадськими жіночими організаціями України за участю державних органів влади (червень 1996 р.) на виконання “Пекінських стратегій”;

- заходах у зв'язку з проголошенням ООН 1994 року - роком сім'ї, а 1995 року - міжнародним роком жінки.

У документах означених форумів наголошувалася необхідність всебічного наукового вивчення і аналізу історичного аспекту місця, ролі, значення, становища і статусу української жінки, зокрема, “написання праць з історії жіноцтва, висвітлення історичного ґрунту сучасної жінки”.

Мета і задачі дослідження.

Метою дослідження є наукове обґрунтування соціально-станового характеру діяльності та життєвої позиції жінок в системі суспільних відносин в Україні протягом XVI-XVIII століть.

Для досягнення поставленої мети у дисертації визначені наступні задачі:

Теоретичною та методологічною основою дослідження є наукові принципи пізнання та вивчення суспільних процесів і явищ. Це, насамперед, принцип історизму, який вимагає кожне явище (у нашому випадку громадсько-політичну та культурну активність жінок) розглядати як процес становлення та розвитку з урахуванням конкретно-історичної ситуації, у взаємозв'язку з іншими процесами (політичними, соціальними, економічними, духовними). Такий підхід дає змогу прослідкувати безпосередній зв'язок минулого і сьогодення, зокрема, сутності української жінки, мотивації її вчинків і дій, ролі і місця в суспільстві, її ментальності.

Науковий принцип системності потребує розглядати діяльність українських жінок як певну систему з власними закономірностями, характерними особливостями, побуджуючими мотивами, формами та методами, притаманними жінці. Водночас, діяльність жінок є часткою інших соціальних систем. До них можна віднести діяльність родини, громади, українського суспільства в цілому.

Ці та інші наукові принципи пізнання допомагають комплексному вивченню суспільної активності жінок досліджуваного періоду.

Основними методами наукового пошуку виступають: хронологічний, порівняльно-історичний, ретроспективний та кількісні методи.

Основу джерельної бази дослідження складають документи і матеріали рукописного і друкованого походження. Серед рукописних комплексів в ході написання дисертації використані архівні фонди Центрального Державного Історичного Архіву (ЦДІА) України та Інституту Рукопису Національної Бібліотеки України (ІРНБУ) ім. Вернадського. Всього автором використано десять архівних фондів.

Важливим джерелом для написання дослідження стали друковані збірки документів і матеріалів, які умовно можна поділити на одноразові та колекційні видання. Серед колекційних видань найбільшими були збірки різноманітних матеріалів, видані Археографічною Комісією в Києві, Віленською комісією для розбору давніх актів та Археографічною комісією Всеукраїнської Академії Наук (ВУАН). Крім того, використані документальні збірки з Архіву Київського Губернського правління, Руської історичної бібліотеки та інші.

Важливим джерелом для написання роботи стали матеріали і документи 37-ми окремих збірників, що видавалися протягом 1853-1997 років. Це, переважно, нормативні акти законодавчого і приватно-публічного характеру, судові акти (гродських, магістратських судів, Генерального слідства про маєтності). В процесі роботи над дослідженням автором використані наративні джерела (мемуарні твори і літописні оповіді сучасників тих подій, серед яких також записки зарубіжних авторів). Окрім того, дисертантом використано епіграфічний матеріал (приватні листування і господарчі розпорядження визначних діячів державного та місцевого рівнів).

Наукова новизна одержаних результатів насамперед полягає в тому, що автором науково досліджено ряд мало відомих проблем середньовічної історії України та її народу. Зокрема, вперше здійснено аналіз діяльності українських жінок у виробничій сфері та торговельних справах, їх участь у національно-визвольних рухах та боротьбі за соціальні свободи. Вперше також розглядається система карного судочинства щодо жінок.

Автором проаналізовано та узагальнено недостатньо вивчений досвід участі жінок у громадсько-політичному житті міст, містечок, війтівств та інших поселень.

Дістала поглибленого вивчення культурно-просвітницька та релігійна активність українських жінок в досліджуваний період, виділені нові напрями, форми та засоби діяльності жінок у справах освіти, церкви, друкарства, формуванні української мови, літератури, національної свідомості.

Новизну даної праці складає також подальша розробка статусу жінки у системі соціальної стратифікації суспільства.

Доповнено джерельну базу дослідження за рахунок введення у науковий обіг невикористаних раніше архівних документів, друкованих збірників та матеріалів.

Нарешті, це перша спроба комплексного дослідження діяльності жінок у всіх сферах суспільного життя важливого і складного періоду історичного розвитку України з XVI по XVIII століття.

На захист виносяться наступні положення:

1. Життєва позиція українських жінок досліджуваного періоду, рівень і характер їх суспільної активності визначалися соціальною стратифікацією суспільства, належністю до певного стану соціальної ієрархії;

2. Протягом XVI-XVIII ст., українські жінки виступали як активні суб'єкти суспільно-політичного життя різних рівнів: державно-управлінського, адміністративно-територіального, місцевого самоврядування;

3. Феодально-станові особливості виробничих відносин визначали права і можливості, характер і форми участі жінок у процесі матеріального виробництва і розподілу. Важливим фактором суспільно-виробничого процесу було те, що жінки активно впливали на зародження та поширення в українському суспільстві нових капіталістичних відносин;

4. Характерною ознакою соціально-правового статусу української жінки була її захищеність феодальним законодавством та діючими нормами звичаєвого права. Нарівні з чоловіками вони виступали повноцінними суб'єктами права, а в деяких випадках мали навіть переваги. У судовому порядку захищалися права, честь, гідність і свобода жінки;

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що фактичний матеріал дисертації, узагальнення, висновки та рекомендації наукового дослідження можуть бути використані у діяльності жіночих політичних партій, громадських організацій та об'єднань, у навчально-виховній роботі середніх шкіл, гімназій, коледжів, вищих закладів освіти. Матеріали дослідження можуть бути корисними для складання наукових та державних програм щодо становища жінки в суспільстві.

Апробація. Основні результати досліджень оприлюдненні автором у виступах на міжнародних науково-практичних конференціях з жіночого питання в м. Одесі (1994 р., 1995 р.) та науково-методичній конференції з історії України в м. Києві, проведеної кафедрою історії НТУУ (КПІ) (1996 р.). Матеріали дисертаційної роботи опубліковані в наукових збірниках і журналах.

2. СТРУКТУРА І ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Робота побудована за проблемно-хронологічним принципом. Загальний обсяг дисертаційної роботи - 148 сторінок. Кількість використаних джерел - 10 архівних фондів, 82 одиниці друкованих архівних матеріалів та 229 найменувань літератури. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел і літератури.

У вступі обґрунтовується актуальність теми, формулюються мета і задачі дослідження, його наукова новизна та практичне значення, викладається методологічна основа дисертації, дана коротка характеристика джерельної бази.

В першому розділі - “Історіографічний огляд проблеми” - аналізується стан наукової розробки проблеми в українській та зарубіжній історіографії.

Зазначається, що проблема ролі і місця жінки в суспільному житті українського народу XVI-XVIII століть ще не знайшла чільного місця серед наукових досліджень суспільно-гуманітарного спрямування, але інтерес та зацікавленість вчених до цього явища існували ще починаючи з XVII-XVIII століть. Ґрунтуючись на гуманістичних традиціях ставлення до жінки за часів Київської Русі та під впливом ідей Гуманізму і Реформації епохи Європейського Відродження, вчені-полемісти, проповідники, діячі братського руху вперше в Україні проголосили в загальнолюдському контексті ідею про рівноправність і рівноцінність жінки в суспільстві і сім'ї.

Спрямованість гуманістичних ідей середньовічних просвітителів на соціальну практику значною мірою сприяла формуванню серед різних верств українського суспільства поважного ставлення до жінки-дружини, матері, трудівниці. На жаль, жодної історичної праці досліджуваного періоду відшукати не вдалося.

Більш плідними щодо історії української жінки були дослідження XIX століття, коли потреби суспільного розвитку визвали до життя підвищений інтерес до минувшини українського народу, його самобутності та відмінностей від народів сусідніх країн, зокрема, Росії та Польщі. Ці ідеї знайшли відображення у працях М. Костомарова, С. Шашкова, М. Владимирського-Буданова, Йосифа Ролле (Антонія I).

У працях О. Лазаревського розглянуті проблеми побуту, звичаїв, особливостей сімейно-шлюбного життя, поведінки представниць різних станів суспільства.

Окремо слід виділити праці українського історика та літературознавця О. Левицького, який на багатому фактичному джерельному матеріалі розглянув жіноче питання в Україні XVI-XVII ст., в контексті історичного процесу. Вчений одним із перших проаналізував сутність сімейно-шлюбних відносин в Україні та місце в них жінки, розкрив соціально-становий характер суспільної активності жінок, змалював галерею постатей видатних українок.

Суттєвим доповненням до зображення видатних українських жінок за межами Батьківщини стали роботи К. Биркина, С. Кайдаша, Є. Ліфанова, А. Кримського.

Сучасні вчені О. Апанович, Ю. Мицик знайшли нові відомості про жінок України XVI-XVIII століть, що волею долі опинилися в інших країнах, але діяли на користь свого народу.

З початку XX століття до 70-х років основна увага дослідників, зокрема І. Черкаського, К. Гуслистого, О. Кравця, А.П. Пономарьова, О.Ф. Кувеньової приділялася соціально-класовій природі пригніченого становище жінки, вперше з'являються праці з історії жінок непривілейованого класу, їх впливу на соціальне та економічне життя, ролі та місця у сімейно-родинних відносинах.

В період 20-30-х років XX століття, коли на українських землях відбувався процес українізації, значно посилилася зацікавленість суспільствознавців до правового статусу української жінки доби пізнього середньовіччя, її ролі і місця в культурному і релігійному житті. Це праці В. Пічети, А. Кристера, С. Борисенюка, М. Грушевського, І. Огієнко.

Плідним у вивченні загальнотеоретичних і методологічних проблем місця і ролі жінки в суспільстві, історії української жінки, жіночого руху в Україні стала остання чверть XX століття.

Зацікавленість вчених-суспільствознавців була викликана посиленим розвитком міжнародного жіночого руху, увагою до жіночої проблематики світового співтовариства. В свою чергу здобуття Україною незалежності спонукало до переосмислення вітчизняної історії, ролі та місця в ній жінки.

В контексті нових підходів до осмислення минулого нашого народу з початку 90-х років XX століття за ініціативою та активною участю провідного вченого України доктора історичних наук, професора Г.І. Терещенка, вчених та практиків Одеси, Києва, інших місць були організовано і проведено ряд міжнародних та всеукраїнських конференцій і наукових семінарів, де поряд з іншими розглядалися питання місця і ролі жінки в історичному минулому українського народу.

Крім публікацій у збірниках за матеріалами названих форумів в останні роки з'явили нові дослідження різних аспектів діяльності українських жінок досліджуваного періоду. Зокрема, у роботах В. Андрущенка, А. Кравченка, І. Денисюка, О. Кривошия та інших розглядається феномен запорізького антифемінізму з одного боку та роль жінки як берегині звичаїв, традицій, культури - з іншого, амазонство українських жінок, тощо. Останніми роками з'явилися перші дисертаційні дослідження ролі і місця жінки у XVI-XVIII століттях. Це кандидатські дисертації Е. Плісовської та О. Кривошия, у яких основна увага зосередження на вивченні загальнотеоретичних засад становища української жінки у загальносвітовому та європейському контекстах, а також розкриваються деякі особливості суспільно-політичного та духовного життя української жінки.

Окремо слід відмітити роботи науковців української діаспори О. Лугового, Н. Полонської-Василенко, М. Хом'як-Богачевської, О. Пріцака. В їх дослідженнях зображені постаті славних дочок України різних епох з урахуванням особливостей розвитку українського суспільства та його відродження у характері і діях українських жінок.

Отже, аналіз історіографії проблеми свідчить про те, що деякі аспекти ролі та місця жінки в українському суспільстві XVI-XVIII століттях були предметом уваги багатьох вчених-суспільствознавців. Проте, досліджувана тема не набула характеру окремого цілісного вивчення.

У другому розділі - “Роль жінки в суспільно-політичних процесах України” - розглядається громадсько-політична активність жінок, вияви козацького духу свободи і волі у діях українських жінок, діяльність українок за межами Батьківщини.

Обґрунтовується положення про те, що жіноча активність визначалася місцем жінки в соціальній стратифікації суспільства. Жінки різних станів суспільства мали неоднакові права і можливості. Передусім закон оберігав і надавав значні права представницям князівських та шляхетних родин, козацької верхівки.

Зазначено, що незважаючи на певні обмеження (жінки не могли обіймати високі державні та урядові посади), жінки панівних кіл (княгині, шляхтянки, дружини гетьманів та козацької старшини) суспільства мали значний вплив на процеси суспільного життя:

а) могли підписувати важливі угоди державно-політичного характеру;

б) брали участь у адміністративно-господарських процесах громадського життя;

в) очолювали місцеві органи самоврядування та різні адміністративно-територіальні об'єднання (міста, містечка, війтівства, староства);

г) були учасницями різних політичних інтриг та заворушень, здійснювали певні таємні доручення тощо.

Цьому сприяла існуюча тоді традиція про передачу влади та авторитету в родині від чоловіка дружині.

В разі відсутності чоловіка саме жінка, а не дорослі сини, ставала на чолі роду і вирішувала всі проблеми родинного життя.

Розкриваються основні напрями та форми виявлення волелюбного характеру українських жінок. Це, насамперед, героїчна боротьба за визволення Батьківщини від чужоземців. Непримиренність з всілякими соціальними утисками призводила до активної участі представниць нижчих верств (міщанок, селянок, козачок) у селянсько-козацьких повстаннях. Своєрідним “привілеєм” заможних жінок (шляхтянок, знатних козачок) були пограбування та ґвалтовні наїзди на сусідів із завойовницькими цілями, створення цілих грабіжницьких таборів. Оцінюючи прояви волелюбного характеру українських жінок, зазначається, що їх войовнича активність та амазонський дух були наслідком тих суспільно-політичних процесів, які відбувалися протягом XVI-XVIII ст., на українських землях.

Характеризуючи діяльність українських жінок за межами рідної землі (Росія, Польща, Литва, Османська імперія, Кримське ханство та інші), розкриваються основні причини, які спонукали наших середньовічних співвітчизниць залишати рідний край та проводити життя на чужині. Це:

а) династичні шлюби;

б) татарсько-турецьке невільництво.

Показано, що завдяки своїм особистим якостям, природній обдарованості, волелюбному характеру, розуму та здібностям вони могли впливати на політичне життя тих країн, куди їх занесла доля, по можливості допомагали своїй Батьківщині та співвітчизникам у боротьбі з чужоземними поневолювачами, сприяли визволенню із неволі полонених.

У третьому розділі - “Соціально-економічне становище жінок у середньовічному українському суспільстві” - висвітлюється соціальний статус жінки в системі феодальних відносин, аналізуються основні напрями, особливості та форми участі представниць різних верств населення у виробництві та розподілі матеріальних благ. Розглядаються різні підходи феодальної судочинної системи щодо жінок певних станів.

В дисертації доводиться, що соціальний статус жінки, як і кожного члена суспільства, визначався її місцем у феодальній ієрархії. Остання, в свою чергу, залежала від земельно-майнової власності. Жінки отримували землю та інші маєтності у різні способи:

а) по спадковому праву;

б) за інститутом віна у шлюбних відносинах;

в) на віки вічні або довічно королівськими грамотами чи універсалами українських гетьманів;

г) шляхом купівлі-продажу або заставним правом.

Кожна із цих чотирьох форм отримання, володіння та розпорядження нерухомістю застосовувалась щодо жінок різних соціальних верств і свідчила про належність тієї чи іншої особи до певного роду та стану. Водночас, в українському суспільстві діяла чітка система спадкового володіння, за якою жіноча частина населення мала право так званої “материзни” (материнське майно чи майно, яке спадкувалося по материнській лінії). Воно являло собою окремий майновий інститут, надавало жінці великої ваги в суспільстві та сприяло усвідомленню себе як повноцінного члена суспільства, соціально-творчу особистість. Характерною ознакою соціального статусу жінки також була рівноцінність і рівноправність у шлюбних стосунках: як і чоловік жінка мала певну ініціативу у шлюбних відносинах та право вибору собі супутника життя. Наголошується, що в українському суспільстві досліджуваного періоду особливо шанобливе та поважне ставлення було до овдовілих жінок - вони були захищені законодавчо. По смерті чоловіка жінка володіла всім рухомим і нерухомим майном, часто ставала на чолі всієї родини. Політика відносно соціального захисту вдів діяла упродовж всієї литовсько-польської доби і особливо за часів Козацької держави: вдовам надавалися королівські грамоти, гетьманські протекційні та оборонні універсали, які звільняли жінок від компетенції місцевого суду з подальшим підпорядкуванням найвищому судовому органу, зокрема козацькому Генеральному суду.

Аналізуючи участь жінок у матеріальному виробництві та розподілі, автор зазначає, що представниці панівного стану населення займалися переважно управлінськими, фінансовими справами та посередницькою діяльністю. Чинне законодавство того часу забороняло феодальній знаті займатися виробництвом продукції за межами своїх та орендованих володінь, а також торгувати продукцією невласного виробництва. Вони використовували тільки працю своїх підлеглих.

Жінки середніх та нижчих соціальних верств брали безпосередню участь у виробничому процесі. Причому, заможні міщанки і селянки могли використовувати найману працю, займатися перекупництвом та лихварством. Це сприяло накопиченню капіталу, розширенню та спеціалізації виробництва, що призводило до зародження нових капіталістичних відносин.

Феодально-залежні жінки працювали на полях та садибах, виконували повинності у панських маєтках, утримували власні домашні господарства. На їх плечі припадав основний тягар всього суспільно-виробничого процесу.

Переважно жіноча частина населення була зайнята у сільському господарстві, ткацькому та пекарському виробництвах, шинкарстві.

Від соціального статусу жінки, її походження, розмірів володінь та прибутків залежала міра правової захищеності та відповідальності за ті чи інші дії. Формально жінки всіх суспільних станів були під захистом феодального законодавства, звичаєвих норм та виступали як самостійні суб'єкти права (у судових процесах були в якості позивачів, свідків, відповідачів).

У четвертому розділі - “Духовне життя України та жінка” - розкривається культурно-просвітницька діяльність жінок та їх участь у релігійному житті.

Автор показує, що жінки активно сприяли розвитку національної культури та освіти на українських землях - створювали належні умови для започаткування шкіл та інших освітніх закладів, бібліотек;засновували друкарні, налагоджували книговидання. Аналізуючи рівень освіти у жіночої частини населення, у роботі виділяються такі основні форми освіти жінок:

а) домашнє навчання;

б) школи при монастирях і церквах;

в) навчання в осібних жіночих школах.

Водночас зазначено, що на розвиток культури та освіти негативно впливало міжконфесійне протистояння між християнськими церквами (православними, католицькими, протестантськими, уніатськими). Це призводило до руйнування існуючих освітніх і культурних закладів, зашкоджувало духовному розвиткові українського народу, його національній консолідації. Активну участь в цьому процесі брали і українські жінки. Чимало серед них було католичок, протестанток та уніаток. Але переважна частина жінок намагалася сповідувати батьківську православну віру та поширювати її на українських землях. Підкреслюється, що відповідно до свого соціального статусу, жінка мала різні можливості впливати на процеси релігійного життя.

Заможні жінки (шляхтянки, княгині) виділяли землі і кошти на заснування та утримання православних церков і монастирів, втручалися в фінансові та організаційні справи самих церков, виступали їх представниками у судових засіданнях, надавали церковним братствам шляхетські права і вільності, здійснювали інші корисні справи. Велику увагу меценатки звертали на рівень освіченості церковно-службовців та їх моральні якості. Особливо це стосується тих монастирів та церков, при яких започатковувалися та діяли школи, шпиталі та притулки для вбогих.

Жінки практично всіх верств населення були активними учасницями братського церковного руху. Діяльність жінок у братських організаціях зосереджувалася на захисті та оновлені православної віри, дотримуванні порядку та обрядових традицій у церквах, виготовлені різноманітного церковного майна та убрання.

ВИСНОВКИ

У висновках узагальнюються основні результати дослідження, підводяться його підсумки, формулюються конкретні рекомендації щодо їх наукового та практичного використання.

Українська жінка XVI-XVIII століть являла собою соціально-творчу особистість, виступала активним суб'єктом суспільного розвитку. Соціальний статус жінок, їх активність та життєва позиція визначалися феодально-становою стратифікацією тогочасного українського суспільства.

Феодальне законодавство, звичаєве право та вся адміністративна система формально захищали гідність, честь і свободи жінок всіх верст суспільства, надавали їм майже рівних прав із чоловіками. Обмеження торкалися лише прав обіймати високі державні та урядові посади, наслідування по батьківській лінії (перевага надавалася синам, що було пов'язано із несенням військової служби).

Разом із своїми чоловіками, батьками та братами українські жінки мали вагомий вплив на громадсько-політичне життя та соціальні рухи, суспільне виробництво та розподіл матеріальних благ, культурно-просвітницьку справу та релігійні процеси, розвиток національної самосвідомості українського народу. історичний український суспільний

Накопичений досвід суспільної активності жінок середньовічного минулого може бути використаний в сучасних умовах у діяльності політичних партій, громадських організацій, органів влади та управління України, а також в учбових процесах закладів освіти.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

1. Лабур О.В. Видатні жінки Київської Русі / Жіночий рух в Україні: історія і сучасність / Міжнародна науково-методична конференція. Тези доповідей. - Одеса, 1994. - с. 69-70.

2. Лабур О.В. Виробляли й продавали шляхтянки, міщанки, селянки // Віче. - К., 1999. - №3. - с. 146-150.

3. Лабур О.В. Вплив жінок на суспільно-політичне життя України XVI-XVIII ст. // Актуальні проблеми політики: Збірник наукових праць. - Одеса, 1998. - Вип. 3-4. - с. 61-66.

4. Лабур О.В. Жінка в правовому контексті суспільних відносин в Україні (XVI-XVIII ст.) // Сторінки історії. - К., 1997. - №9. - с. 63-68.

5. Лабур О.В. Жінки у релігійному житті України протягом XVI-XVIII ст. // Актуальні проблеми політики: Збірник наукових праць. Одеса, 1997. - Вип. 1, 2. - с. 243-246.

6. Лабур О.В. Культурно-просвітницька діяльність жінок України у XVI-XVIII ст. / Жінки України: сучасний статус і перспективи. / Міжнародна науково-практична конференція. Матеріали. - Одеса, 1995. - с. 127-128.

7. Лабур О.В. Роль шляхетних жінок у релігійному житті України (кінець XVI-XVII ст.) // Сторінки історії. - К., 1996. - №8. - с. 90-91.

8. Лабур В.О., Лабур О.В. Історіософія Н. Полонської-Василенко / Жіночий рух в Україні: історія і сучасність. Міжнародна науково-методична конференція. Матеріали. - Одеса, 1994. - с. 55-59.

9. Плисовська Е.А., Лабур О.В. Предпринимательство в Украине: проблемы гендерного подхода / Жінки України: сучасний статус і перспективи. / Міжнародна науково-практична конференція. Тези доповідей. - Одеса, 1995. - с. 248-250.

Размещено на Allbest.ru