Битва під Берестечком (28-го червня — 10-го липня 1651 року)
Ознайомлення із ходом воєнних операцій весною 1651 року. Огляд українського та польського війська; табори під Сокалем і під Берестечком. Опис бою, тактика гетьмана Хмельницького. Основні політичні наслідки втечі татар і збройного відступу козаків.
Рубрика | История и исторические личности |
Вид | реферат |
Язык | украинский |
Дата добавления | 27.11.2013 |
Размер файла | 67,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
8-ого й 9-ого липня козаки перестали стріляти з гармат і в таборі був спокій. Здавалося, що козакам забракло пороху.
Вночі з 9-ого на 10-е липня на воєнній нараді поляки рішили вранці розпочати головний наступ. Та ще таки вночі змінили це рішення, бо дістали вістку, наче б то Хмельницький повертається з підмогою й татарами.
"Аж церу змінили", -- пише про польське військо один з приявних у таборі.
Козаки довідалися про польську нараду й її рішення, але не знаючи про зміну цього рішення, постановили вночі вийти з табору тимбільше, що не стало поживи й паші.
Опівночі заграла в козацькому таборі військова музика, гуділи воєнні бубни й котли. Козаки ладилися до переправи, рубали таборові вози, будували з них греблі, вистелювали їх усім таборовим знаряддям, шатрами; хмизом, одягом. На кожну сотню залишали по два вози, решту ж майна брали в сакви на коні. В цей спосіб справлено й збудовано три переправи.
Вранці після довгих вагань і надуми перейшов на другу сторону річки Лянцкоронський з 2000 кінноти. Козаки не стріляли ані ніяк не спиняли переправи. Зайшовши на зади табору, Лянцкоронський побачив, що частина козаків находилася вже поза табором і річкою. Думаючи, що це чернь виїхала за пашею, напав на них, та в ту ж мить Богун, що з трьома гарматами й 2000 козаків боронили переправи, кинувся на відділ Лянцкоронського і зігнав його з поля.
В багатьох тогочасних реляціях про берестецьку битву знаходимо в тому місці такі розбіжності, що їх слід розглянути ближче. Ось різні звідомлення про цей найцікавіший момент:
1. Козаки почали переправу около 4-ої години вранці. В 8-ій польський відділ піхоти, що вийшов був з табору в поле, побачив козацьку переправу і зараз же доніс про неї королеві.
2. Поляки чули вранці страшні крики з козацького табору й побачили, що козаки, втікаючи, товпилися при переправах.
3. Вранці поляки побачили, що козацький табір порожній (польський історик Рудавський).
4. Козаки переправлялися щоденно, повних 11 днів, ще з того часу, як станули були над Пляшівкою. Щоденно переправлялося около 4.000 люда й аж вранці (двадцятого дня) поляки побачили порожній табір (Theatrum Europeaum VШ).
Порівняння цих реляцій вказує, що справді переправа козацького війська не могла тривати чотири години. Також не можна припускати, щоб полководці такої міри, як Джеджалий, Богун та інші, взагалі задумали в такий примітивний спосіб -- під оком поляків, маючи тільки три переправи, -- вивести ціле багатотисячне військо з табору, оточеного великими багнами й водами. Далі -- при цій переправі козаки забрали з собю около 100 гармат, а це теж вказує, що все було добре приготовлене. Тому відомості тогочасного польського історика Рудавського й інформації Theatrum Europeaum треба вважати за правдиві. Очевидно, що факт спорожнення козацького табору з такого великого числа людей і бойових засобів таки під самим боком ворога -- це небувала в історії воєн подія. Вона вказує з однієї сторони на великі бойові здібності полковника Богуна, під проводом якого переправа й проходила, а з другої сторони -- на сумнівну бойову цінність польського війська й його старшин, що дозволили виховзнутися цілій українській збройній силі з будь-що-будь незавидних умов.
Рудавський пише про цей момент так: "...вночі козаки опустили табір мовчки. Вранці поляки побачили пустий табір..." Дорікаючи незарадності польського війська, він пише далі: "Треба було знести козаків, або потопити в багнах. Врешті гонили за козаками й частину їх около -- 10000 -- при переході річки знесли".
І далі: "В пізніші сторіччя оплакуватиме Річпосполита промахи тієї ночі, бо від неї залежала руїна краю чи перемога".
Theatrum Europaeum, том VIII. стор. 79, подає, що польський під'їзд, висланий далеко в терен поза козацький табір, зловив п'ятьох козаків, "welche der Kцnig versicherten, dass seithero der gelieferten Schlacht, alle Tag fast bis auf 400 sich aus dem Lдger salvirt dur einen PaЯ, den sie ьber das Wasser gar bequem haben, die Polen aber, wie wachsam sie auch immer sein mцgten, nit verhindern kцnten, darumb weil es unmцglich, eine so groЯe Refier zu besetzen, und aller Listigkeit der Cossacken zu widerstehen". (...які запевнили короля, що від часу бою щоденно з таборів відступало майже до 4.000 людей проходом, який ішов доволі вигідно почерез води. Поляки, які б там навіть чуйні вони не були, не могли цього спинити тому, що годі було обсадити такий великий район і протиставитися всім хитрощам козаків).
Аж тоді кинулося польське військо на порожній табір та в першу чергу зайнялося грабуванням залишеного добра. Лише дрібні відділи на наполегливі прохання короля пішли за козаками. Частина кінноти зайшла на переправи, де застала ще останки українського війська, що ще не встигло було переправитися. Були це головно повстанці, "чернь", а охороняли її відділи реґулярного козацького війська. Та не зважаючи на те, що була охорона, чернь все ж таки попала в паніку і стала юрбитися на переправах. Через те багато людей, попадавши в багно, топилося. Натиск поляків ставав все сильніший. Під польські шаблі попала в першу чергу чернь, що без відповідної зброї й без бойового вишколу скоро піддалася паніці.
Паніка в час, коли ворог наступає, а втеча утруднена -- це загально відоме явище війни. Не входимо в суть цієї паніки. Її причина -- недостача в повстанців бойового вишколу -- ясна. Але деякі польські джерела подають, наче б то причиною втечі була зрада старшин, що, прочуваючи лихо, першими втекли, залишивши військо на ласку ворога. Це звичайні наклепи, бо, як побачимо далі, Богун випровадив з табору 90000 люда з 100 гарматами. Переправивши щоденними партіями майже ціле військо, козацька старшина не могла виходити з табору останньою, але мусіла йти з головними силами, що після виходу з табору теж могли опинитися в небезпеці від різних польських загонів. В таборі осталася ще задня сторожа й чернь, під охороною добірних козацьких відділів.
Паніка, як виказує досвід, ніколи не має чітко окресленої розумної причини. Відомі випадки паніки в боях під Ваґрам і Вальмі (1792) та Сольферіно (1859) справді досі не вияснені. Паніка явище чистої підсвідомости, вияв збірної психози, здебільша незалежне ні від дисципліни ні від вишколу. Тому в історії відомі випадки, де паніці піддавалося навіть найкраще здисципліноване військо, хоч куди частіш то їй власне піддаються відділи повстанців, невишколеної міліції тощо.
Паніка це справа не тільки дисципліни. Так само й перемога не залежала єдино від слухняности війська. В обох випадках ще діє й "вища сила", а саме -- непоборний дух війська. Під Берестечком, коли задня сторожа піддалася паніці, не стало вождя, який зумів би піддержати серед війська його дух та перебороти паніку.
Лянцкоронський, побачивши ці події, завернув зі своїм відділом назад на поле і почав вирізувати чернь, що вихоплювалася з болота.
"Аж руки боліли!" -- хвалився опісля королеві. Та цей відповів: "Хіба ноги..." -- натякаючи таким чином на недавню втечу Лянцкоронського перед Богуном.
Виловлювання козаків з болота тривало до вечора. Зловлених вбивали на місці, головно ж -- безборонних повстанців. Козацькі реґулярні відділи боронилися незвичайно хоробро.
Згідно з даними, наведеними в польських джерелах, згинуло около 10.000 козаків. Так подає Рудавський. Але й це число перебільшене так, як і перебільшені взагалі всі числові дані про тодішні війська. Українські джерела подають число вбитих і потоплених на 4.000; в тому числі поляки вирізали багато хворих.
Головні українські сили відійшли лісами в Україну.
Поляки знайшли в залишеному таборі деякі канцелярійні матеріяли, а з військового майна -- всього 18 гармат. Понад 100 гармат козаки забрали з собою.
Польське військо, замість організувати погоню та так бодай до деякої міри використати становище, залишилося грабувати табір, а король не зважився йти за козаками в багна та ліси. Він боявся засідки й був задоволений, що так легко позбувся великої небезпеки.
Ні стратегічно ні тактично поляки не використали свого положення і, коли судити по мізерних наслідках, -- в жадному з-поміж цих поглядів не добилися помітнішого успіху. Зате постаралися його створити в іншому місці. Голосною пропаґандою, що тривала сторіччями, склали леґенду про свою перемогу під Берестечком, представляючи її як незвичайний воєнний успіх. Таким чином у переконанні не тільки власному, але й українців, викликали уявлення про Берестечко, як про жахливий розгром українського війська великого гетьмана.
Яку силу мас зручна пропаґанда, хай послужить факт із наполеонських воєн. Після бою під Австерліц у 1805 р. французький бойовий бюлетень подав, що підчас відступу згинуло в озері 20.000 росіян. І така цифра жахливого розгрому російської армії перейшла до історії. Та насправді, то зараз після цього бою генерал Сіше наказав докладно перешукати озеро і знайшов у ньому всього 138 коней, 26 гармат і трьох вояків!
Тому нічого дивного, що в світлі цієї пропаґанди зникає величавий чин Івана Богуна, який серед таких незавидних умов зумів вивести з пастки 95% цілої отабореної армії. Зникає також і та незарадність польського війська, яке ні морально ні фізично не було в силі використати радісно проголошеної "перемоги".
Не використали цієї "перемоги", бо її -- не було.
Цілий день витягали безборонних з болота і мордували хворих і ранених. Та ті, що мали зброю в руках, дорого віддавали своє життя. Ось епізод, що широко прославив козацьке геройство і викликав в усій тогочасній Европі подив для українського війська й його вождя: "Одна козацька ватага, складена з двох або трьох сотень козаків, зробивши засідку на однім острівці, мужньо ставила спротив і то так відважно й самовідречено, що Потоцький велів їм обіцяти життя (якщо піддадуться). Але вони не хотіли його прийняти. На знак повної резиґнації викинули із своїх чересів гроші в воду і так сильно почали відбиватися від наших (себто від поляків), що кінець-кінцем піхота мусіла на них наступати купою. І хоч розірвала (їх укріплення) і розігнала з острова (серед великих власних втрат, як це видно з понижче поданої замітки), -- але вони відступили на болота, не хотячи піддаватися так, що там їх кождого приходилося добивати. А один з-поміж них, добившись до човна, на очах короля й усього війська дав докази мужности, ніраз не мужицької. Декілька годин він відбивався з того човна косою, ніраз не зважаючи на стріли, -- що чи то припадком його не трапляли, -- чи такий твердий був, що кулі його не брали. Аж один мазур з ціхановецького повіту, роздягнувшися до нага і бредучи по шию в воді, насамперед вдарив його косою, а потім один солдат пробив його пікою чи списом та добив його таким чином -- на велику втіху й задоволення короля, що довго приглядався цій трагедії".
Theatrum Europaeum описує цей епізод у дещо зміненому вигляді, але згадує, що коли цьому козакові обіцювали життя, аби він лише піддався, то той "antworttete, er gedдchte nun nicht mehr an sein Leben, sondern wolte sterben, als ein Soldat" (відповів, що не думає більше про своє життя, і лише хоче вмерти як вояк).
Так гинули безіменні герої останньої козацької сторожі у багнах річки Пляшівки.
11. Події після бою
Подібно зрештою, як і після закінчення першої фази бою, так і тепер -- після збройного відступу українського війська -- поляки не знали, що робити.
Наступати козакам на п'яти не важилися, а втім врадувані, що минула їх важка "опресія", пограбувавши табір та знищивши в багнах рештки безборонної черні, -- стали розходитися по домах.
"Стан польського війська лихий! Воно розтоплюється: одні втікають, інші вмирають з голоду, -- думаю, що не багато буде таких, які вернуться додому", -- пише М. Потоцький.
Свою "перемогу" -- приписували ласці Божій. І, справді, умови до "перемоги" були якнайменш сприятливі. Безпереривно розбивані козаками без жадних тактичних досягнень, як не враховувати нанесених татарам поважних втрат, вони мусіли вважати відступ українського війська за щасливий припадок, а не вислід воєнних операцій. Незрозуміла нікому втеча татар і відсутність Хмельницького -- це наявні докази Божої ласки.
"Сам Бог без нашої допомоги воює, і кожний мусить признати, що ніхто з нас не мав нічого ні для облоги ні для жадної іншої речі" (Ґрабовський).
Так бачили тогочасні поляки Берестечко. Врешті, отямившися надто пізно, почали дорікати королеві, що то він зумисне випустив козаків, ба навіть посуджували його, що взяв за те хабаря!
Такий моральний стан польського війська ще більше причинився до його ж розтічі й хаосу. Козацьке майно й харчі, здобуті в таборі, стали причиною сварок і боїв поміж поодинокими польськими відділами.
"В тім невимовна ласка Божа, що Бог так скоро і по-багатому наше зголодніле військо в усе нараз запровіянтував чималою і незмірною кількістю муки, каші й м'яса" (Ґавронський).
Неможливо було й думати про те, щоб польське військо, добившися до тих скарбів, могло продовжувати бойові дії.
Щоб як-небудь оправдатися перед загальною опініею, пущено в рух усі засоби зручної пропаґанди. Вона повинна була представити світові Берестечко як повне знищення Хмельницького та на перший плян висунути короля та шляхту, як нечуваних досі воєнних героїв. Самі таки тогочасні відчували весь несмак такої незаслуженої самохвальби. Рудавський пише дослівно таке:
"Всюди поляки трубили, що король це воєнний геній, найбільший з-поміж воїнів, щасливіший від Цезара, більший від Казимира Великого, славніший від Земовітів, Болеславів, що ціла Азія затримтіла від несподіваної вістки про його перемогу. Лиха поразка козаків так розвогнила уми, так піднесла самого короля, що він конче хотів іти вперед".
Очевидно, що, не вважаючи козаків розбитими, ніхто й не важився організувати погоню. Та все ж таки, хоч пізно, -- бо аж 2 7-ого липня, -- король надумався і з частиною війська рушив за козаками. Але посполите рушення відмовило послуху, бо згідно з уставою, не було зобов'язане довше воювати; хоругви бунтувалися, шляхта протестувала і взагалі не рушила з місця, мотивуючи це тим, що в випадку дальшого походу немає ніяких виглядів на перемогу, а якби при тому сама шляхта вигинула, то не стане в Річпосполитій нікого, хто давав би рекрута й старався про гроші на військо!
То ж король рушив з невеликим військом, а воно по дорозі дедалі меншало, і він вже під Крем'янцем зневірився сам, то ж покинувши все на ласку долі, завернув і від'їхав до Варшави.
Врешті король наказав коронному гетьманові враз із чужоземним військом вирушити вглиб України. Мета цієї виправи це був грабіж: околиць. Алеж і тій виправі не повелося. Довгі слітні дощі утруднювали похід, що й так відбувався пиняво й неохоче, бо поляки мусіли відбиватися по дорозі від нападів повстанчих ватаг.
Врешті 20-ого вересня під Паволоччю це польське військо розгромили козаки. Коронний гетьман ледве вийшов з життям і втік з невеликими рештками, залишивши в козацьких руках коло тисячі возів із нагарбаним добром.
Поляки, не використавши тактично Берестецької битви, у першій же спробі направити свою помилку, зазнали важких невдач та станули віч-на-віч новій могутній силі Хмельницького, озброєній і готовій до дальших боїв.
Втечу татар з-під Берестечка історики пояснюють всіляко. На першому місці називаються мотиви мілітарного характеру. Як уже було згадано, татари, не маючи на флянках місця для акції, наступали фронтально й попали під сильний обстріл польської артилерії та піхоти, що завдав їм важких втрат. Вони, ці втрати, були тим болючіші, що згинуло багато татарських вельмож. Це й могло знеохотити їх до бою. До цього причинилося ще основне недомагання татарської допомоги -- їх хиткість і нерішеність. Насправді татари не були безпосередньо зацікавлені в остаточній перемозі будь-котрої з обох воюючих сторін. Ні сильна Польща ні теж молода, але повна творчої енерґії, українська держава Хмельницького не були на руку татарській експансії й політиці. Найбільші користі татари мали тоді, коли ослаблення України чи Польщі дозволяло їм безкарно гуляти по українських землях. Далі, як згадано, бій відбувся підчас мусулманського великого свята, коли татарам не вільно було воювати. Усе те вплинуло на хана так, що він рішився відступити.
Та залишається незбагнутим факт несподіваного відступу. Це ж могло бути зроблене за порозумінням чи шляхом натиску зі сторони татар до згоди з поляками, як це сталося було, напр., під Зборовом. Татари, що не бажали зросту могутности ні Польщі ні Хмельницького, часто приставали на подарки й конкретні користі, пропоновані другою стороною, і безсовісно зраджували союзника. І в Берестецькому бою було, очевидно, можливе таке, бо ж так татари зробили були в бою під Зборовом. Тимбільше, що тогочасні джерела часто згадують про те, ніби хан силоміць затримав був у себе гетьмана, коли той приїхав був намовляти його до повороту.
Можливо, що відступ був зв'язаний з нападом ногайської орди, яка, не бравши участи в бою, верталася з багатою добиччю і по дорозі зайняла табір добруджських татар, що були на послугах Хмельницького. Цей арґумент знаходимо в реляції хана до отоманської Порти: "Довідались, що ногайська орда, повертаючись із добичі, зайняла коні добруджських татар і пігнала в Україну, а ці лишилися піші".
Такі події були можливі, бо поміж татарськими племенами траплялися часто ворогування, що доводили й до отвертих війн. Були серед них і прихильники сильної України і вороги Хмельницького.
Є ще натяки на те, що перед боєм поміж Хмельницьким і ханом трапилися різні непорозуміння. Хан обстоював думку, що довготривала облога польського табору тут конечна. Облогу повинні вести самі козаки, а татари мали б рушити загонами вглиб Польщі, руйнуючи Річпосполиту, і через те змусили б поляків до скорої піддачі. Та Хмельницький на те не згодився.
Можливо теж, що хан, бачучи свої великі втрати в бою, рішив використати нагоду й рушити в Україну, щоб, набравши великого ясиру, бодай частково покрити свої втрати. І справді -- повертаючися з-під Берестечка, татари грабували й забирали ясир вздовж шляху своєго походу. Як бачимо, тих причин могло бути більше: перемовлення татар поляками, напад ногайців, непорозуміння з гетьманом, великі втрати в людях, релігійні мотиви тощо -- й усе те разом могло було вплинути на ханове рішення.
Хмельницький, побачивши втечу татар із щуровецьких лісів, зрозумів, що це вирішує про вислід бою. Перед ним були дві можливості:
1. вернутися до козацького табору,
2. перемовити татар до повороту.
Поворот до табору був утруднений. Козаки були відступили, а поляки відрізали козацький табір від гетьмана. Вони зайняли цілу рівнину, і Хмельницький міг дістатися до табору хіба розлогими болотами та й то на очах у польського війська.
Зате друга можливість була більш приваблива: перемовивши татар до, повороту, гетьман міг розпоряджати кіннотою і отже -- міг почати бій. Без неї сама приявність Хмельницького в таборі не змінила б ходу подій. Гетьман і так залишив у таборі найкращих довірених старшин, що й без нього могли повести справу якнайкраще.
То ж Хмельницький зважився і, повідомивши післанцями табір, що прибуде за декілька днів, вирушив із Виговським за ханом.
Здогади декого з польських істориків, наче б то Хмельницький з табору втік, спрепаровані безпідставно на те, щоб принизити велич гетьмана. Вони такі неймовірні, що зайва річ тут їх збивати. Якщо б Хмельницький мав був намір втікати, то був би напевно забрав із собою гроші, або хоча б канцелярію з дипломатичною перепискою, яка й попала полякам в руки.
Тимчасом Хмельницький з Виговським справді були в хана, дігнавши його через яких 30 км. від Берестечка, і таки добилися були татарської підмоги в силі 20000 кінноти. Та в дорозі на поле бою татари роздумалися й завернули, як подають тогочасні історики, бо впала велика злива.
Переговори з ханом йшли пиняво і тривали декілька днів. Поворот татар, виділених ханом, знеохотив гетьмана до дальших переговорів і він, знаючи, що козацький табір зможе ще оборонятися, вирушив до Паволочі -- мобілізувати решту війська в допомогу берестецьким частинам. ІЦе підчас переговорів з ханом гетьман розіслав був універсали з наказами збирати військо і лагодити сухарі на війну.
З ханом Хмельницький розійшовся перед Старокостянтиновом. Орда. пішла шляхом на Случ біля Острополя, а гетьман станув 9-го липня в Любарі. Звідси розіслав нові універсали: "Котрі з вас козачили зі мною, сідайте на коні, а котрі ні, сидіть і чекайте панів своїх".
Закликав отже гетьман людей досвідчених і обізнаних з війною і до того -- кінноту, -- черні не брав.
З Любара Хмельницький поїхав просто до Паволочі. Там пробув три дні. Туди й прийшло в тому часі українське військо, що вийшло з-під Берестечка з полковниками Джеджалиєм, Гладким, Пушкаренком та іншими.
Вістку про збройний відступ з-під Берестечка Хмельницький прийняв без більшого враження. Рудавський описує: "Хмельницький не змінився ні на лиці ні на душі. Спокійний, незламний у словах, картав передчасні сльози своїх повірників і ніраз не втрачав надії".
Бо й не було потреби. Берестечко це перший великий бій, де козаки не розгромили польської армії чи то не скінчили корисним перемир'ям. Хмельницький, як добрий вождь, знав, яка химерна доля буває на війні. Не так то дуже втратили духа й козаки, коли відповідали полякам, як це пише кам'янецький староста Потоцький: "І ви нераз перед нами втікали -- кажуть, -- однак збиралися знову, то й нам за це перше нещастя нагородиться з лихвою".
Або: "Хлопи кажуть: "Вони (поляки) мусять вернутися під Краків, щоб боронитися від Ракоція й від тих, що їх гетьман на бунтування людей розіслав".
Або: "Волимо поголовно вигинути, ніж панам давній послух віддавати".
Такі відповіді ніраз не вказували на якесь велике пригноблення, що про нього пишуть новітні польські історики.
І стягалися нові полки охочих на війну козаків до визначеного гетьманським універсалом збірного пункту -- Маслового Ставу.
Хмельницький став квартирою в Білій Церкві і тут покінчив воєнну нараду старшин (15-16 липня), що її розпочав був іще в Паволочі. Назначено нові збірні пункти: Маслів Став -- для правобережних полків та Переяслав -- для задніпровських, себто лівобережних полків. До війська і мали ставитись зараз же всі кінні, що були в козаках, а неспроможні й піші лагодитися в похід на пізніш, приготовляючи покищо сухарі.
Осьвєнцім, описуючи цю мобілізацію, каже: "Українське хлопство, виховзнувшися з небезпеки й повернувшися додому... знову набралося злих прикмет і духа бунту. Стало громадитися в гурти, заохочене універсалами Хмельницького".
Лист Потоцького від 25-ого липня доносить: "На Придніпрів'ї хлопи дуже бунтуються..."
"...Завзята чернь таборами йде під Корсунь..."
"...Почавши від Хвастова всі хлопи враз із козаками табором стоять із своїми достатками".
"Богун стоїть під Прилукою і по талярові збирає від хлопів на татар".
Впродовж: цього короткого часу Хмельницькому знову вдалося притягнути татар. Хоч хан у листі до гетьмана виправдувався, мовляв, під Берестечком завернув був тому, що не міг битися в лісі й болотах, але все ж козаки вважали його зрадником тимбільше, що орда повертаючися грабувала й брала ясир, неначе з ворожої країни, ба навіть напала була під Костянтиновом на український полк, що йшов на підмогу під Берестечко, та забрала йому всю гармату (15 штук) і обоз.
Та що далі, то все гірше велося татарській орді. Козацькі сили, що йшли на гетьманський заклик, громили татар, де лише могли. Найбільші втрати татари мали тоді в боях під Паволоччю, Чудновом і на уманському шляху. Великі татарські загони були знищені козацькими полками над Синіми Водами і на Царському Броді. Там козаки відбили весь ясир і награбоване добро.
Та не зважаючи на таке явне ворогування, гетьман все ж-таки зумів заново приєднати татар й переконати українське військо, що йому без татарської кінноти не обійтися.
20-ого липня Хмельницький стоїть з головною квартирою в Корсуні, а з ним 4000 козаків. Решту розпустив на короткий час по домах. Одночасно під Корсунем стоять наново наймлені татари -- около 30000 -- з новим беєм Канмамбетом у проводі. По всій Україні на визначені місця стягаються змобілізовані свіжі сили "з великою охотою і в порядку".
Так оце за небувало короткий час, бо ж тільки за два тижні, гетьман перевів реґулярну мобілізацію, полагодив татарську ворожнечу, -- частково мечем, а частково дипломатичними заходами, -- і станув на чолі нових збройних сил, готових до дальших боїв.
З незвичайною енерґією й талановитістю гетьман перетворив збройну силу України в один моноліт, -- з неабияким воєнним духом. Від Берестечка лишився тільки спомин; надходили, насувалися нові воєнні події. В рік опісля святкує Україна величавий день нового переможного зусилля -- бій під Батогом.
Висновки та тактичні завваження
Тактична оцінка бою під Берестечком незвичайно багата просто клясичними моментами.
Акція передових полків вдається згідно з наміченим пляном. Знищення великої сили Каліновського, що мала приготовити терен під задуману концентрацію польського війська в Україні, -- заломлює цей основний плян короля і примушує короля пересунутися далеко на захід, аж під Сокаль. Уже те одне унеможливлює покищо акцію польського війська в серці України і пересуває цілу кампанію на захід, а це з кожного погляду було безпечніше й догідніше для Хмельницького. Сам же гетьман цим разом має зорганізоване запілля і зв'язки для постачання потрібного воєнного матеріялу, харчів і паші, а тому з більшою впевненістю, не ощаджуючи надмірно часу, -- як це бувало в попередніх роках, -- оперує доволі далеко від своєї центральної бази. Для постачання матеріялів і харчів використовує повстанчі загони Волині й Полісся, отже районів, що задля своєї теренової недоступности зберегли ще доволі великі припаси й охоронили їх були перед воєнними випадками. Сам центр української держави забезпечує невтральністю Радзівіла, але все ж гетьман таки обсаджує литовську границю ще й сильними пограничними полками -- "на всякий випадок".
У передберестецькому періоді Хмельницький оперує головно зручним маневром, і то на те, щоб виснажити польське військо, щоб воно, навіть після можливо переможної для себе битви, не змогло, вже зібрати сил до дальшого походу вглиб української держави.
Така стратегія, звана звичайно стратегією виснажування, неподільно панувала в Европі від сотень років. Тридцятирічна війна -- це власне яскравий приклад саме такої стратегії. Дух часу вимагав тоді таких засобів бою, що їх в одному, дрібному загалом, фраґменті бачимо в Хмельницького.
Під Нюрнберґом Адольф Ґустав тижнями стояв на місці проти Валленштайна і навіть не думав про бій. Обидва війська винищували засоби прохарчування в околиці, -- щоб врешті після вісьмох тижнів одне з них, -- в цьому випадку шведи, -- уступило.
Тому стратегію виснаження можна вести лише до певних меж, а їх визначувало виснаження власного війська. Хмельницький у таборах під Тернополем недостачу харчів відчував неменш, як і поляки під Сокалем. Знаємо теж і про недуги, що завелися були в козацькому війську. Та все ж таки український елемент на труди й невигоди був видержливіший, ніж поляки.
Остаточно Хмельницькому залишилося до вибору: або відступити або йти в бій з головними польськими силами. Як бачимо з загальної характеристики боїв гетьмана, -- відступ йому був завжди чужий. Тому одиноке, що могло прийти після цього виснаження -- це бій.
Подібно зрештою князь Руперт, стоячи проти пуритан Кромвеля не міг чекати далі, бо голод і пошесті десяткували йому військо. Можливий відступ гетьмана -- відкривав би польському королеві шлях на Київ, а з тим і невтральність Радзівіла була б дуже непевна. Завдання Берестечка це була не так конче виграна, як власне послаблення польського війська до тієї міри, щоб унеможливити дальший похід короля. Така була стратегія і такі бойові заложення XVII сторіччя. Тому й Валленштайн під Люцен в 1632 р. протиставився шведам битвою, хоч наперід знав про свої невеликі вигляди на виграну. Але Хмельницький Берестечком спинив короля так, як Валленштайн Люценом стримав шведів від окупування Саксонії.
Характеристичні чинники в маневрі Хмельницького це добра розвідка й велика рухливість українського війська. Гетьман знає докладно про все, що діється в польському таборі, ба навіть, -- як це ми бачили в Другій фазі бою під Берестечком, -- в козацькому таборі знають негайно про висліди воєнної наради в короля. Про якість української розвідки і про вагу, якої їй надавав гетьман, свідчить шведська реляція з січня 1651 р., збережена в шведському архіві: "Chmielnitzkyj wes alles was zu Warszaw geschiehet, weil er viel verrдther unterhelt, so ihme von allem bericht thun". (Хмельницький знає про все, що діється в Варшаві, бо він втримує багато зрадників, які й доносять йому про все).
Рухливість і легкість, з якою Хмельницький пересуває величезні табори, це подивугідний організаційний чинник, необхідний для успішної акції на величезних просторах і в трудних умовах. У відрізненні від українського війська поляки незвичайно важкі в маневрі, нерішучі -- в децизіях, ніколи не мають добрих і певних відомостей про українське військо.
Велике значення має тут одна з воєнних засад Хмельницького: "сховай своє, пізнай вороже". Гетьман зумів застосувати її на практиці, створивши незвичайну на ті часи дисципліну й мовчазність не лише поміж військом, але також у всіх своїх тактичних кроках і рішеннях.
Ця засада поруч догідности в постачанні харчами, водою й пашею продиктувала гетьманові його геніяльний пляй розташувати військо в кількох поблизьких таборах підчас побуту біля Тернополя. Таке розташування принесло йому ще й інші користі. Воно зменшувало занечищення місцевости, що то завжди в випадках великих таборовищ спричиняло пошесті й недуги. Таке розташування одночасно дозволяло на більшу рухливість та на застосування .тактики рівнобіжних маршів декількох колон обозів нараз.
Слід бо пам'ятати, що рухливість війська залежала головно від числа кінноти. Піхота скоро виснажується і відбуває марші куди повільніше,. як кінні, а одночасно зуживає більше ще матеріялу й харчів. У Хмельницького кінноти не було. Він чекав татар і через те не міг спинити зосереджування польських військ під Сокалем, ані теж використати таких моментів, як от перехід польської армії під Берестечко. Зате, щоб послабити доплив польських сил, -- викликує повстання в запіллі польської армії, деморалізуючи таким чином посполите рушення, що й так пиняво збиралося в таборі. А втім можливо, що гетьман не дуже то й спішився в несподіваним наступом на поляків. Мабуть, чи не волів він наступати аж тоді, коли "добірні" польські полки, з приходом посполитого рушення, втратять, свою попередню спаяність і скоріше піддадуться впливові невишколеної хиткої й непевної, без великого бойового значення військової "громади".
Хмельницький присвячує велику увагу артилерії, дбає про добрих гармашів і про задовільний стан гарматньогб боєприпасу. Українська артилерія, згідно з усією його тактикою була однаково рухлива, як і всі інші частини. Тому й не зустрічаємо в Хмельницького, поза малими фальконетами й польовими чи полковими пушками, -- важких гармат.
Крім виснаження польського війська, рівночасна мета гетьманового маневру була ще також конечність знайти догідне для себе поле бою й накинути його королеві. Бій під Сокалем для Хмельницького, як вдумливого вождя, був небажаний. Вразі перемоги поляки мали б легкий і широко відкритий шлях в Україну через Зборів. Зате волинські терени, -- багнисті й зарослі лісами, -- здержували б через виснажливий маневр польське військо від дальшого походу, або щонайменше цей похід відбувався б так помалу, що гетьман мав би доволі часу на те, щоб королеві протиставити нову силу. Так воно після Берестечка й сталося. Гетьман через два тижні був готовий ставити чоло королеві, та той не мав уже ні фізичної ні моральної сили вирушити в похід. Який інакший був би хід подій, якщо б ця битва була зведена не під Берестечком, але під Сокалем. Вигідний широкий шлях просто манив би поляків в Україну! З цих міркувань наглядно зарисовується незвичайна продуманість кожного задуму великого гетьмана.
Волинські терени були догідні для Хмельницького ще й з інших міркувань. Гетьман ніколи не міг бути певним щодо невтральности Радзівіла, а вразі перемоги над поляками міг би був Литві ставити чоло куди догідніше з волинського терену, ніж з Галичини -- із зборівсько-львівського шляху. Нарешті Волинь і Полісся заповнювали йому доплив свіжих повстанчих сил. А на них, як ми бачили, клав гетьман у справі зв'язування акції Радзівіла більшу вагу, ніж на можливу галицьку повстанчу акцію.
Тому гетьман маневрує так, щоб затягнути польське військо на Волинь. Маючи з собою татар, задумує використати безладність рухів польської армії і несподівано заскочити її на переправах. Тому зручним маневром змушує поляків до походу на Дубно і лише припадок рятує .короля від загибелі. Польське військо завертає назад під Берестечко.
Гетьман постійно нав'язує всі воєнні акції боєм, тому й не вагається рушити на сильнішу польську армію та прийняти бій у менш сприятливих умовах. Він знає, що активних офензивних засобів уживають також і в обороні, бо не тільки сама сила, але й спосіб її застосування -- рішають про вислід. У бій він іде з головною метею: недопустити короля на Україну, хоча б навіть ціною програної, -- із такою ясною ціллю стає перед готовим укріпленим польським табором.
Хмельницький відразу бачить, що терен вузький і недогідний. Знає, що не зможе вповні використати спроможностей кінноти, бо коні грузнуть у болоті, а кіннота не зможе розгорнутися в лісі. Він не може застосувати своєї улюбленої тактики -- маневром оточити ворога. Все ж таки заходить поляків з ліва і продирається лісами, особисто ведучи туди козацькі відділи. Це місце гетьман уважає вирішальним. Він знає, що в таких недогідних умовах слід завжди діяти швидко і в закритому терені, стосуючи клясичну засаду бою: вдарити в найслабше місце і в тому місці бути сильнішим.
То ж стає в проводі відділів, що вирушають на щуровицькі ліси й задумує рішуче вдарити на польське праве крило, бо там найслабше польське місце: там стоїть посполите рушення.
Тимчасом, залишаючи при головних силах наказного гетьмана Джеджалия, в'яже поляків акцією дрібних відділів і татарської кінноти. Головні сили покищо тримає в резерві. Через те вдаряє в порожняву безцільна атака цілого польського лівого крила, що, попавши в болота, здесятковане повертається в табір.
Козацький табір вичікує аж до часу, коли ймовірно Хмельницький проб'ється лісами на місце.
І в хвилині, коли головні українські війська нестримною масою та з величезною вогневою силою рушають у бій, проривається спаяність цієї лінії через відступ татарської кінноти. Голові сили не мають уже зв'язку з відділами, що в щуровицьких лісах.
Ні Хмельницький ні Джеджалий без якогось посереднього чи прямого взаємного зв'язку з собою не можуть наступати. Джеджалий дає наказ до відступу і тому до акції головних сил не приходить.
Всякий головний бій складається з трьох елементів:
1. артилерійського підготування (воно саме почалося),
2.. бою зведеного піхотою (він не відбувся),
3. кінцевої фази бою, вирішеного кіннотою (ця фаза теж не відбулася).
Головний бій під Берестечком власне не відбувся. Він закінчився лише першим елементом -- в артилерійському підготуванні і в діях кінноти, що успішно в'яже поляків і розбиває їхні кінні частини, приготовляючи таким чином терен для головного наступу піхоти.
Поляки мали короткий і глибокий фронт, а такий знаменито надається до оборони. Козацький фронт був плиткий і його можна було знищити одним ударом. До того поляки були укріплені й могли вжити сильного вогню на виставлені без земляних заслон козацькі й татарські відділи. Як би не брати, -- поляки мали великі вигляди на перемогу.
А все ж таки увесь час боїв першої й другої фази українське військо виходило переможною рукою і лише в останньому дні переправи, при збройному відступі, -- вдалося полякам заскочити останні відділи черні, ослонювані реґулярними частинами.
Фош каже: немає перемоги без битви.
Не було перемоги теж і під Берестечком, бо ж до битви в стратегічному розумінні не дійшло.
Щодо відвороту козацького табору з поля бою й дальшого отаборення над річкою Пляшівкою то українському війську треба признати вищий ступінь воєнного духа: одинадцять днів отаборені в болотах чекають своєго вождя, але ж не бездільно: укріплюються, постійно роблять вдачні випади й наскоки на поляків. Є в українському війську дивна на ті часи дисципліна, є дисципліна й творча ініціятива, але вона не переходить поза рамки можливостей, визначених неприявним вождем. Богун, що мав за завдання вивести військо з облоги, сповнив це завдання якнайкраще. Ще останньої ночі, коли в таборі залишилися самі тільки дрібні частини, робить вилазку й наносить полякам великих, серйозних втрат.
Останній акт Берестецького бою -- напад поляків на решту війська й заскочення його на переправі -- вказує на те, що Хмельницький -- робив правильно, не приймаючи до війська слабо озброєних чи то необізнаних з війною повстанців.
"Котрі з вас козачили зі мною, сідайте на коні, котрі ні, сидіть!"
Цей елемент, що добре виявляє себе в партизанських сутичках, не міг рівнятися з реґулярною українською армією, коли приходило до вирішальних боїв. Повстанча чернь могла щонайвище виконувати таборову службу, а зрештою -- лише утруднювала кожну скоординовану бойову акцію.
Повстанці, як незагартований і бойово невишколений елемент, піддавалися легко поривам, імпульсам, настроям, але ніколи не можна було рахувати в них на справжню вояцьку рівновагу духа, головно ж у випадках трудного чи то й безвиглядного бойового становища.
Та коли українська повстанча чернь Хмельниччини справді нераз напричуд добре сповняла накладені завдання, коли українське реґулярне військо має такі прикмети духа, яких не стрічаємо в тогочасних европейських арміях, то все те прийшло лише завдяки великому гетьманові, що своїм військовим генієм умів прищепити юрбі -- найвищі духові цінності бойовика.
І в нашому випадку -- одна неприявність гетьмана відразу спричиняє упадок духа черні в обличчі переважаючих польських сил. Остаточно годі обвинювати її за те, що, живучи надією на порятунок, в останній хвилині опинилися віч-на-віч загибелі й заламалася. Порив невишколеної маси до життя всупереч усім бойовим засадам про рівновагу духа спричинює те, що вона безладно юрбиться на вузьких переправах і тим самим наносить собі зайві втрати.
Відомі слова Наполеона: "Не римські леґіони здобули Ґаллію, але -- Цезар; не картаґенські жовніри лякали Рим, але -- Ганнібаль; не македонські фаланги дійшли до Індії, але -- Олександер", -- можна застосувати і до всіх боїв Хмельницького. Та під Берестечком, коли не стало гетьмана, то хоча стратегічно українське військо накладене на нього завдання виконало; -- "не Хмельницький зазнав невдачі, але -- чернь".
У кожному війську найважливіше -- це організовані реґулярні частини. Знищення цих частин це знищення ворога. Так було з польським військом над Жовтими Водами, під Корсунем, під Батогом. Це були втрати. Під Берестечком поляки знищили лише дрібну частину українського війська, та й то найбільше з його нереґулярних відділів. Так звичайно буває, що найменш вишколений елемент зазнає в бою найбільших втрат.
Усі інші частини після відступу не забули своєї карности і незабаром після бою зголошуються в гетьмана. Вони й творять надалі ядро нової української армії.
Досліджуючи причини, що привели козацьку старшину до рішення про збройний відступ, слід підкреслити такі з-поміж них:
1. умови постачання воєнним матеріялом і харчами були дуже важкі, якщо не безнадійні, головно тоді, коли полякам вдалося зайти на тили табору;
2. краще зрезиґнувати з енергії, вкладеної в організацію походу й бою, ніж тепер зайво втратити живу силу чи то спричинити моральний упадок важкими умовами перемир'я;
3. до того часу втрати поляків були такі поважні, а шлях можливого походу в Україну такий важкий, що поляки не були в силі зважитися на дальшу бойову акцію; щоб іще більш знеохотити поляків, роблено зручні вилазки з табору.
Збройний відступ відбувається в порядку і спокою, аж поки ворог не використовує становища і в погоні не зв'язується з відступаючим. Тоді відступ стає жахливим і замінюється в панічну втечу. В випадку Берестечка -- український відступ не був загрожений польською погонею. Лише передові польські полки розбили останню частину українського війська ще на переправі. З боку короля не було ніякої дальшої акції. Погоня дає звичайно більше користей, ніж сам бій, бо буває в ньому й так, що переможець має більші втрати, ніж переможений. У погоні переможець б'є, забирає полон, зброю й воєнне майно.
Маршал Фош каже, що перемогти це значить іти вперед. Та під Берестечком поляки не те, що не спосібні використати відступ українського війська, але самі морально слабнуть і розходяться по домах.
Великі перемоги дають велику користь і тривкий наслідок. Берестечко дало полякам небагато: трохи каші, м'яса, дві барилки червінців, 18 гармат і до року ... Батіг.
Справжні втрати українців були:
1. втрачена енерґія, вкладена в організацію походу,
2. на короткий час зменшена дисципліна,
3. спинення тактичної думки.
Так, як бачимо, Хмельницький скоро довів військо до попереднього стану високої боєздатности, а це вказує наглядно, що українцям не бракувало воєнного духа. Гетьман доказав, що можна покластися на українського вояка, коли у проводі стоїть енерґійний і досвідчений вождь.
Отже Берестечко це тактично не вирішений бій. Стратегічно українське військо перемогло, бо виконало своє основне завдання: недопустило короля вглиб України.
"Виграний бій -- це бій, коли не хочемо признати себе переможеними", -- повторює Фош слова Наполеона, подані як мотто оцього розділу.
Акція Хмельницького під Берестечком -- це типово заслонна операція, що в основному рівноважить власні слабілі сили із сильним ворогом, виявляючи якнайбільшу ощадність власних сил і зберігаючи їх до дальшої дії.
Завдання збройної сили в заслонних діях це в першу чергу:
1. охоронити країну,
2. розбити ворога.
Залежно від обставин можна рішитися на перший чи на другий пункт, чи й навіть на обидва разом. Та схиблені пляни розбити ворога (пункт 2) можуть його, ворога, лише зміцнити і тому в таких випадках кожний вдумливий вождь обмежує своє завдання лише до збройного спротиву і до спинення ворожого стратегічного зусилля. Так було під Берестечком. Сам бій не був ціллю для себе, він випливав із загальних заслонних заложень, що на них рішився був гетьман.
Зовсім інакше виглядала б берестецька кампанія, якщо б на першому пляні гетьман був поклав конечність знищити живу силу ворога. Щоб ударити в вирішнім місці, то там треба зосередити всі свої сили, а з тим -- ослабити інші воєнні фронти. У Хмельницького цього немає: навпаки, він залишає сильну кордонну сторожу й численні загони по українських замках і містах. Щоб знищити польське військо, гетьман не потребував спиняти короля перед концентрацією біля Бару, і міг його там ожидати, не витрачаючи енерґії на зручні й затяжні маневри. Та свідомість власних сил і відповідальність за життя і кров українського війська у плянах Хмельницького вирішує. Він старається за допомогою стратегії виснаження примусити короля, щоб той облишив плян польського походу в Україну і не брався окупувати головних баз і джерел розросту української держави та її війська.
А саме цей розріст потрібний гетьманові, і він важливіший за вислід одного бою, бо гетьман має далекосяжні пляни на майбутнє.
Дальші нестримні події, ясні у своїй логіці, вказують шлях великого гетьмана, шлях, що ним прямує цей небуденний вождь до наміченої великої мети. Ніякі труднощі його не спинюють. А перешкод на шляху до здійснення української держави він має багато. Першу усуває легко. Це Батіг. Друга важча й непередбачена, -- і що до того ще відсуває інші події на довший час, -- це найважливіша з-поміж усіх язв тогочасного населення -- грізна пошесть. Та про це далі.
Порівнюючи втрати, що їх мали обидві воюючі сторони, можемо ствердити:
1. в боях першої фази втрати поляків були більші від українських і досягали коло 4% всієї сили;
2. втрати українського війська підчас переправи останнього дня досягали, згідно з польськими джерелами, 10.000 людей.
За недостачею докладних даних приймаємо, що й загальне число війська Хмельницького, подаване польськими джерелами на 200.000 людей (крім татар), в однаковій мірі перебільшене, як і число побитих на переправі.
І в цьому найгіршому випадку українські втрати під Берестечком сягали всього 5% втрат у людях.
Артилерія Хмельницького налічувала около 130 гармат, отже втрата 18 гармат під Берестечком це -- найбільше 15%.
Порівняймо ці втрати до подібних втрат із інших воєн. Мірилом програної беруть звичайно втрати в бою; ці втрати числове все тим більші, що ближче до наших часів.
Не маємо докладної статистики з боїв XVII сторіччя. Зате знаємо вже, що Фрідріх Великий втрачав у своїх переможних боях до 30% людей. Під Колліном цей вождь втратив 60% піхоти і виконав відступ в порядку.
Наполеон мав теж не менші втрати. В бою під Асперн лягло 40% війська, а під Ляйпціґом 23%.* В самому марші від Райну до Берна 1805 р. наполеонська армія зменшилася на 25%; в поході на Москву шлях Городно -- Ковно Наполеон пройшов із 363.000 людей, а до Москви після 860 кілометрів -- привів всього 95.000. З того бойові втрати досягли -- 40%, маршові -- 60%.
У світлі отих цифр українські втрати під Берестечком справді не великі, порівняно з вагою виконаного завдання. До того Берестечко дало українській нації вартості далекосяжного значення:
1. переконало, що бойова вартість повстанчої черні, себто невишколених у військовому дусі повстанців, дуже мала і що чернь не встані запанувати над своїми настроями в скрутні моменти бою;
2. піднесло завзяття, духа реванжу й спаяність нації;
3. створило світлу традицію, якою житиме українська нація ще довгі віки.
Література
1. Берестецька битва в історії України: Наук. збірник матер. 8-ої Всеукр. наук. краєзн. конфер., присвяченої 350-річчю битви під Берестечком, 16-17 червня 2001 р. - Рівне: Ліста, 2001. - 103 с.
2. Берестецька битва. Устами літописців, учасників та очевидців. - Броди: Просвіта. - 1999
3. Верстюк В.Ф., Гарань О.В., Гуржій О.І., Даниленко В.М., Євтух В.Б. Історія України: Навч. посібник / В.А. Смолій (ред.). -- К. : Альтернативи, 1997. -- 416 с.
4. Свєшніков І.К. Битва під Берестечком. -- Львів. -- 1992.
5. Ящук В.І. Радивилів. Краєзнавчі матеріали. -- Рівне. -- 2004.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Зміни в державному устрої українського суспільства у ході всенародного повстання 1648 р. Дипломатичні переговори взимку 1649 р., діяльність Б. Хмельницького. Битва під Зборовом. Поразка під Берестечком та її наслідки. Переяславська рада 1654 року.
контрольная работа [35,9 K], добавлен 30.04.2009Сражение между армией Речи Посполитой (король Я. Казимир, гетман М. Потоцкий) и казацко-крымским войском (гетман Войска Запорожского Б. Хмельницкий, хан Ислям III Герай), произошедшее у села Берестечко на территории Западной Украины (Волынская область).
презентация [18,8 M], добавлен 17.04.2013Питання про об'єднання великого князівства Литовського з Польщею в єдину державу. Процес перетворення козацтва на важливий чинник історії українського народу. Іван Богун – один із соратників Б. Хмельницького. Поразка українського війська під Берестечком.
дипломная работа [90,1 K], добавлен 08.01.2011Історія козацького війська. Взяття частини козаків на державну службу. Люблінська унія 1569 року. Створення реєстру Стефаном Баторієм. Організація реєстрового війська. Визвольна війна під проводом Хмельницького. Повстання у другій половині XVI століття.
реферат [22,9 K], добавлен 07.08.2017Богдан Хмельницький - гетьман Війська Запорозького: коротка біографія, основні риси характеру та темпераменту гетьмана, військова і державотворча діяльність. Причини і наслідки всенародного українського повстання під проводом Богдана Хмельницького.
реферат [31,2 K], добавлен 22.12.2010Богдан Хмельницький як гетьман війська запорізького. Головні причини початку Національно-визвольної війни, її цілі. Бойові дії у 1648 році. Битва під Пилявцями. Похід українського війська в Галичину. Наслідки перших битв в Національно-визвольній війні.
презентация [1,1 M], добавлен 26.11.2014Становище в Україні після повалення царизму. Три табори влади в Україні: місцеві органи влади Тимчасового уряду; Українська Центральна Рада; Ради робітничих солдатських та селянських депутатів. Взаємовідношення Центральної Ради та Тимчасового Уряду.
контрольная работа [35,0 K], добавлен 07.03.2009Характеристика епохи вікінгів, яка для Західної Європи почалася 8 червня 793 року і закінчилася 14 жовтня 1066 року. Основні причини військових походів скандинавів. Знайомство з Вільгельмом Завойовником. Значення норманів в житті народів Європи і на Русі.
реферат [47,9 K], добавлен 20.06.2012Основні бої та здобуття першого періоду Визвольної війни Українського народу. Розгортання бойових дій Берестецької битви. Становище української армії після втечі Іслам-Гірея з поля бою. Затримка ханом гетьмана. Прийняття дискримінуючого мирного договору.
курсовая работа [41,1 K], добавлен 29.09.2009Особливості військово-політичного союзу Війська Запорозького з Кримським ханством та його наслідки для національно-визвольної війни на території України. Аналіз рівня дипломатичної майстерності українського гетьмана та його уряду у відносинах з Кримом.
курсовая работа [45,1 K], добавлен 26.02.2015Життєвий шлях гетьмана Війська Запорозького Богдана Зиновія Хмельницького. Зростання російської держави в XVII столітті. Повстання білорусів і українців проти Польщі і возз'єднання України з Росією. Битва при Зборові. Зовнішня політика гетьмана.
презентация [10,6 M], добавлен 06.02.2011Поява козаків та початок нової доби в історії українського війська. Походження слова "козак". Розвиток козаччини та поява запорізького війська. Д. Вишневецький - засновник Запорізької січі. Реєстрові козаки на державній службі. Перші війни з козаками.
реферат [31,3 K], добавлен 22.12.2010Історія взаємин України та Туреччини протягом останніх віків, інфокомунікаційні зв’язки. Протурецька орієнтація XVI–XVIII ст. в Україні та міжнародні відносини. Лист Хмельницького Мегмеду IV. Битва під Берестечком. Османська імперія в історії України.
контрольная работа [43,4 K], добавлен 20.11.2010Причини і мотиви походу Речі Посполитої на Україну. Становище України перед Батозькою битвою 1652 р. Рух невдоволення серед козаків Чернігівського полку. Хід битви та її наслідки в ході національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького.
реферат [1,8 M], добавлен 19.05.2010Причини визвольної війни українського народу, її хід та рушійні сили. Військова стратегія і тактика Б. Хмельницького. Внутрішня і зовнішня політика Б. Хмельницького. Переяславська рада 1654 р. та її наслідки. Суспільний розвиток українського народу.
контрольная работа [33,5 K], добавлен 19.10.2012Передумови проведення реформи 1861 року, її правова база, основний зміст, політичні й соціально-економічні наслідки. Селянський рух на Україні в дореформений період, юридичні акти та умови звільнення селян і наділення їх землею, ліквідація кріпацтва.
курсовая работа [41,4 K], добавлен 24.11.2010Зовнішня політика Хмельницького на початковому етапі війни. Відносини з кримським ханом. Військові походи і дипломатичні стосунки гетьмана з Московією. Переяславська угода 1654 року та "Березневі статті". Особливості української дипломатії 1655-1657 рр.
реферат [49,6 K], добавлен 26.05.2013Історичні передумови початку національно-визвольної війни 1648-1657 рр., постать Богдана Хмельницького. Основні події війни: битви під Корсунем, під Пилявцями, під Берестечком. Зборівський та Білоцерківський мирні договори. Історичне значення козацтва.
реферат [219,1 K], добавлен 08.10.2009Опис козацького життя та діяльності у XVII-XVIII ст. Демократичний устрій козаччини. Військова старшина. Чисельність козацького війська, особливості реєстрації козаків. Характеристика зброї. Стратегія та тактика козаків, фортифікації. Запорозька Січ.
курсовая работа [63,6 K], добавлен 23.12.2009Дослідження становища українського населення у ХVІІІ столітті. Аналіз змін в гетьманській державі. Причини створення Закону 1743 року. Вивчення особливостей кримінального права та судового процесу. Огляд сфер суспільного життя, які регулював Кодекс.
курсовая работа [47,4 K], добавлен 25.06.2015