Головні морські походи запорозьких козаків

У той же час понад тисячу донців і запорожців з'єдналися в гирлі Волги із загоном яїцьких (уральських) козаків. Вийшовши в Каспійське море, громили персидські купецькі судна.

1637. Навесні донці ухвалили рішення оволодіти Азовом. На кругу Війська Донського, який відбувся 9 квітня в Монастирському яру, в чотирьох верстах нижче Черкаська, були присутні і запорожці. В березні 4000 їх проходили через Дон у Персію, де думали найнятися в шахську армію, щоб воювати з турками.

"В Истории или повествовании о донских казаках" Олександра Рігельмана розповідається про це так: "Коли поляки найсуворіше вчинили з черкасами своїми, тобто з запорозькими козаками, які варварство й податки численні винести не могли, а озброїтися проти них за розсіяністю і роскасуванням їх, уже не стало сил, змушені були шукати пристанища собі в інших країнах, тому раптом 4000 чоловік з найхоробріших козаків вирішили щастя своє шукати у воєнних діях і, зібравшись з дружинами і дітьми, намірилися представити себе Персії".

Дізнавшись про мету походу запорожців, донці сказали їм: "Шлях ваш далекий і небезпечний, виграш ненадійний, ми маємо доволі запасу, і в нас ви знайдете все те, що думаєте шукати в країнах чужоземних; ось Азов -- візьмемо його, відкриємо вільний шлях у моря Азовське і Чорне, тоді багата здобич буде нашою нагородою; чи хочете ви бути вірні друзям і братам своїм?".

Після цього запорожці поклялися бути заодно з донцями проти невірних, що сиділи в Азові, і Ріо пише про це так: "...зібравшись (козаки. -- В.С.) групою в 6000 осіб пішли на службу до перського шаха. Прибувши на береги Танаїсу (Дону. -- В.С.), вони зустрілися з групою московських козаків, які проживали на островах тієї ріки. Від них довідалися, що коли об'єднати сили -- зможуть легко здобути Асак (Азов. -- В.С.). Після короткого роздумування про важливість місця, вирішили вони там і зупинитися".

Завдання стояло, звичайно, не з легких, оскільки місто складалося з трьох "каменных городов": власне Азов, Тапрагалов і Ташкалов. Один з них був "град старинный", стіни якого звели ще генуезці. Фортечні стіни нараховували 11 башт, "города" були розділені між собою стінами. На цей раз облога, яка тривала два місяці, завершилася взяттям Азова. Значну роль при цьому відіграли запорожці, зокрема, успішному завершенню операції, повідомляють історичні джерела, сприяв підкоп у фортеці. Запорожці-підривники на чолі з Іваном Арадовим завдяки цьому зробили пролом у фортечній стіні шириною близько 20 метрів.

1641. У перших днях січня 300 донських козаків пішли в розвідку. Вони "сошлись на крымской степи с запорожскими казаками, и ходили к Перекопу, а у Перекопа, государь, стояла застава от Криму, двенадцать мурз со всякими воинскими немалыми людьми". Діставши язиків, донці повернулися в Азов, а "Азамат-мурза остался больно ранен с нашими ранеными казаками и с татары у Запорожских казаков".

"За две недели до Великодня" донці і запорожці висилали на море розвідку -- 600 козаків на чолі з Тимофієм Яковлевим, а потім на п'яти човнах -- 300 козаків на чолі з Михайлом Тараном. Цей загін ходив аж до турецького міста Різи, де взяв язиків. Однак, повернутися в Азов не було можливості, оскільки гирло Дону було перегороджено каторгами. Тоді вирішили добиратися на Запорожжя. Проти Очакова відбувся бій з п'ятьма каторгами і дванадцятьма малими напівкаторгами, після чого козаки, ввійшовши в Дніпро, відступили вверх ло течії.

Однак шляхетський полковник Душинськии, котрий стояв у цей час у пониззях Дніпра, прийнявши від козаків подарунки, водночас накликав турків і сам ударив з другого боку. Внаслідок цього козацька флотилія була розбита, а сам ватаг -- "Черкашенин Миска Таран" -- потрапив до турецького полону.

Того ж року козацький гарнізон Азова, на допомогу якому підоспіло 4000 запорожців і донців, витримав 14-тижневу облогу турків, їхні сяли, що нараховували згідно з грамотою російського царя 240 тисяч "разных людей... а каторг было больших беломорских 100, да кораблей больших 80, да мелкого морского 90 судов, да с порохом и с ядры двадцать кораблей больших, да стенопробитных сто пушек", виявилися замалими, і турки, переконавшись у неможливості взяти фортецю в умовах недалекої зими, 27 вересня зняли облогу після 24 штурмів і пішли з-під Азова.

Англієць Ріо уточнює, що "напасників прийнято з ненавистю і люттю, обкидувано штучним вогнем, обливано киплячою водою і всім, що мали під руками обложені, які й змусили турків відступити".

В описаних боях під стінами Азову турецька армія втратила "3000 сіпахів, 7000 яничар, 800 інших вояків та багато молдаванів, волохів і татар. Рештки були голодні і майже голі. Багато людей хворіли. Сіпахи залишилися без своїх коней..."

Наступного року, оскільки Земський собор рекомендував цареві не підтримувати обложених в Азові козаків і порадив їм очистити фортецю, щоб не викликати загострення відносин з Туреччиною, ті змушені були підкоритися.

1646. Стольник і воєвода князь Семен Пожарський повідомляв 16 серпня до Москви: "ездили, государь, для своей добычи водою запорожские черкаси, человек с тридцять, и взяли на взморье Азовских рыбных ловцов, шти человек; да они же взяли на перевозе крфмского татарина от крымского царя крымскому царевичю в столице, и привезли в Черкаской городок". За цього татарина, очевидно, як за цінного язика, донці запорожцям заплатили "деньги из войсковой казны".

У травні в Посольський приказ Московської держави повідомлено, що "ишли из Запорогов черкасы на Дон, человек с 400, а у как татаровя отогнали на стану лошадей; и они ж де и пеши на Дон придут, а назад в Запороги не воротятца".

Українці відгукнулися таким чином на заклик царя "в службу на Дон". При цьому дозволялося в "польских городах" "кликати биричем не по один день, чтоб вольнне люди прибиралися: от отцов дети, от братьев братья, от дядей племяники... у которых пищали есть свои, тем давати по пять рублей з полтиною человеку, а у которых людей пищалей своих не будет, и тем давати по четыре рубля да пищали; да им же всем давать в дорогу по фунту зелья да по два фунта свинцу человеку". Зокрема, з Москви для набору з "украинных мест" на Дон послали тысячу пищалей".

Задокументовано, що влітку на Дон пішло "из Белгорода семьдесят черкас со Стенькою Емельяновым".

Коли всі зібралися, то "кликали в кучу охочих людей... И ходило де охочих старово Войска и, новых 1500 Чіеловек в легких судах, в судне человек по 10 й по 15, а в иных и по 8 человек. А было де легких всех с полтораста гудов".

24 серпня в 37 човнах донці і запорожці ходили до Верхніх Берд, звідки направилися до Криму, зокрема до Казанрогу. Не встигнувши вночі підійти до міста, відійшли в море й стали на якорях, очікуючи вечора. Однак піднявся шторм, і козацькі судна понесло уздовж Гнилого моря (Сиваша. -- В.С.) до Бірючої коси. П'ять човнів розбило. Через десять днів лише море вгамувалося. Однак кримчаки вже засікли козацьку флотилію, тому вона змушена була повернутисй на Дон.

У листопаді однак козацькі човни виходили н море "для языков и подлинных турских и крымских вестей".

2400 українських козаків, завербованих французьким послом у Польщі графом де Брежі, були відправлені з Гданська до Дюнкерка морем. Вони взяли активну участь у штурмі цієї твердині, зігравши значну роль в її взятті. Принц Конде згодом напише: "Я їх добре знав, цих дивовижних козаків у Фландрії".

За свідченням М. В. Молчановського, котрий переглянув на початку нинішнього століття документи державного архіву у Стокгольмі, шведському канцлерові було відомо. що донські козаки мали поставити того рок\ для морського походу проти турків 200, а запорожці -- 80 чайок, які вже були виготовлені.

Водночас вже з весни в європейських часописах повідомлялося про походи запорожців на турецькі міста. Разом з донцями вони "взяли три именитые места Трабузунду да Адрианопел, да еще одно место, которому имени неведомо". Інша звістка подає, що султан 50 каторг "против тех именованных казаков послал".

1647. Отаман Війська Донського Кирей Степанов розповідав у Посольському приказі, що "за две недели до Великодня ходили атаманы и казаки на море под Крымские улусы, под Темрюк и под Арбаток в 50 стругах с 1500 человек". Взяли під час цього походу 30 язиків.

А за тиждень до Миколиного дня посилали під кримські улуси 70 кінних козаків, котрі привели з собою 60 язиків.

Станом на травень на Дону було готовими для виходу в море 60 човнів.

У походах того року взяли участь, очевидно, й ті "вольные люди", які були "прибранные" Жданом Кондирєвим в "прибавку казачьему войску". Зокрема з Оскола прибули: "Олешка Иванов Мошкин, Мишка Яковлев Черкашенин, Левка Михайлов сын Черкашенин, Ивашко Прокофьев сын Черкашенин, Лукашка Абрамов сын Черкашенин, Васько Селуянов сын Крывоносов, Ивашко Васильев сын Капустки. Макарко Родионов сын Крывоносов...". З Путивля дісталися: "Ондрюшка Черниговец, Куприн Черкасов". Крім того, були й "черкас - без записей: десятник Лазарь Жиляев, Савин о Затолокин, Молофей Затолокин, Антон: ) Лобынцов, Иван Зеленский...". Жалування дано 80 черкасам по 3 карбованці, а 20 -- по 4.

З тридцяти п'ят і човнів, у яких запорожці й донці тою літа вийшли в Чорне море, чотири не повернулися, і про них на Дону "и слуху нет".

1649. З початком визвольної війни українського народу проти польської шляхти морські походи запорожців по суті припиняються, що відповідало умовам Богдана Хмельницького з кримськими татарами, які прийшли йому на допомогу. В цей час якраз і був вироблений і підписаний договір з Туреччиною про плавання на Чорному морі.

Текст його гласив:

Договір між турецьким цісарем і Військом Запорозьким та народом руським про торгівлю на Чорному морі, яким він має бути.

1. Цісар й. м. турецький дозволяє козацькому війську та його державі плавати по Чорному морю до всіх своїх портів і до портів чужоземних володарів і християнських держав. також по всіх ріках та містах, з якими мають вести торгівлю; товари, що їх захочуть продавати, купувати і міняти: за своєю волею зупинятись у портах, в'їжджати в них, коли захочуть, без жодної затримки, перешкоди і труднощів.

2. Для підтримки нової торгівлі Запорозького Війська та його держави цісар й. м. турецький звільняє їх купців від всяких мит. оплат і податків, а також їхні товари, які вони схочуть, вивозити до його держави, на сто років (якщо не може бути на сто років, то хоч на 50 або принаймні на ЗО), чого всі уряди мають додержуватися: як пройде, дай боже, сто років, мають бути обтяжені не більшими податками, як самі турки.

3. Цісар й. м. дозволяє козацькому війську встановлювати і купувати будинки під склади в містах і портах цісаря й. м. турецького, що знаходяться як над Чорним, так над Білим морем, та їх купцям проживати з усякою вільністю, без будь-яких податків, до ста згаданих років.

4. Резидент Війська Запорозького і землі його буде проживати в Стамбулі у належній пошані і безпеці. Цей резидент має добиватися справедливості скривдженим козацьким купцям. Військо Запорозьке також приймає резидента цісаря й. м. у своєму портовому місті, який має давати паспорти галерам або козацьким кораблям, що захочуть куди-небудь пливти, а за паспорт не повинен брати більше одного червоного золотого. Перед ним старший господар галери або корабля має присягати, що не замишляє зради проти держави цісаря й. м. Резидент цісаря й. м. також повинен дати кожному це право на письмі, кому воно потрібно буде, яке тепер пишеться турецькою мовою, з підписом своєї руки і печаткою.

5. Щоб затримати свавільних людей, які схочуть на море вибігати, Військо Запорозьке з відома цісаря й. м. заснує кілька портових міст нижче порогів, аж до злиття ріки Бугу з Дніпром: звідти і торгівля має іти, і безпека на морі від свавільників має бути зміцнена.

6. Якщо якийсь свавільний з Війська Запорозького вибіг би на море, Військо Запорозьке повинно виконати по відношенню до нього справедливу кару при резиденті й. м.; а з цієї причини козацької торгівлі та його купецтва в державі цісаря й. м. ніхто ніде не буде затримувати ані затруднювати.

7. Якщо на Дону яке свавілля сталося б і звідти вийшли на море для розбою, козацькі галери разом з турецькими мають свавільників ловити та карати і взаємно один одному допомагати, щоб море було чисте і вільне.

8. Якщо козацька галера або корабель загинув при березі цісаря й. м., щоб речі, які на ній залишилися, було збережено і передано спадкоємцям.

9. Якщо козацька галера, боронь боже, порушила б у цьому право цісаря й. м., щоб був покараний старший тієї галери, а вона сама з товарами і робітниками має бути вільною, як і інші галери, що є в товаристві з нею, мають бути вільними, щоб і невинні не страждали, і мир не був нічим порушений.

10. За турецькі борги козацьким купцям має бути таке право, як туркам у всій турецькій державі, та негайно справедливість.

11. Козацьких галер або кораблів цісар й. м. турецький не дозволить обертати ні на послугу, ані їх людей, ані товарів, ані зброї, але обіцяє їм і забезпечує вільний перехід і відхід з усім, коли вони захочуть.

12. Якщо якийсь купець помер би в державі цісаря й. м„ чи на морі, чи на суходолі, все його майно буде належати його спадкоємцям і не може бути ніким затримане, а коли ж що кому переказав, або записав перед смертю, то це не має ніякого значення.

13. Християнських в'язнів у турків, так і турецьких у християн козацьким купцям можна вільно викуповувати. А якщо християнський в'язень в державі цісаря й. м. утік би до козацької галери або корабля, старший над галерою не буде його затаювати або переховувати, але повинен його видати; але за те не зазнає ніякої шкоди або кривди, ані він, ані галера його, ані люди, ані товар його, а якщо також який челядник вільний або невільник утік би з козацької галери, турки повинні видати його козакам.

Того року в першій морський експедиції навколо чукотського півострова разом з Семеном Дежнєвим були українські козаки С. Журливий, Г. Кисіль та інші.

1654. З початком воєнних дій Запорозьке низове військо було включене Богданом Хмельницьким у стратегічні плани російсько-українського командування. Запорожці мали постійно створювати загрозу тилам союзника Речі Посполитої--кримського хана з тим, щоб затримати в Криму орду. За таких умов, за словами українського гетьмана, "тогда б татарове своих городов оберегали, а не к ляхам на помощь шли".

Допомагати запорожцям мали і донські козаки. 10 липня Богдан Хмельницький писав Олексію Михайловичу: "Послали есмя указа на Запорожье, чтоб... промысел над Крымом чинити. И тебя в. г. просим: повели войску ц. в. Донскому и ыным астраханским и казанским войскам, чтоб совокуплясь с войски вашего царского величества запорожским, таков же промысел над Крымом чинили".

Через своїх послів Герасима Іванова і Василя Нікітіна донці передали Богдану Хмельницькому, що вони царський указ виконають охоче, бо із запорозькими козаками їх зв'язують давні узи бойового братства ("с Войском Запорожским, с друзьями своими, аки что единородными братьями"). Схвалюючи рішення Переяславської Ради, донці писали, що вони "от сердец своих думами обрадовались от стара и до мала... за что мы вас любя похваляем гораздно", обіцяли на перший сигнал бути готовими "иттить на Крым... морем стругами, а конные -- степью".

На початку літа було організовано великий спільний похід проти Кримського ханства. Три тисячі донців і запорожців на чолі з похідними отаманами Павлом Чесночихиним та Семеном Ворчуном вийшли на 43 човнах у Чорне море. Висадившись неподалік Судака, козаки взяли штурмом це місто. Спустошивши його і навколишні села, направилися до Кафи. Її гарнізон не витримав натиску козацьких сил. Зайнявши укреплення, вони зруйнували їх.

Крім того, козаки тоді ж напали на турецький морський транспорт, що наближався до Кафи з Константинополя. Два кораблі, завантажені пшеницею та різними товарами, було захоплено.

1657. У серпні на Січ прибуло 300 донців на чолі з отаманом Михайлом Лук'яновим. Вони спільно із запорожцями пішли "под Крымские улусы" за язиками. Але захопити тих не вдалося. Після того отаман Михайло Лук'янов, залишивши лише 20 чоловік, повернувся з іншими на Дон. А запорожці разом зі своїми побратимами, що залишилися, ще тричі вирушали з Січі. Як розповідав корейський полковий осавул Юрій Миневський у Посольському приказі, "были под Очаковым и под Перекопью, и над татарами поиск учинили и под Перекопью посады пожгли и поворотились назад здоровы".

Через деякий час організовується новий спільний похід з Січі. Під час нього запорожці і донці захопили п'ять турецьких кораблів.

Восени загін донських козаків на чолі з уже згадуваним отаманом Михайлом Лук'яновим знову вибрався під кримські улуси за язиками. Зустрівшись з трьома запорожцями, які втекли з татарського полону, і дізнавшись від них про вихід з Криму орди, вони "поехали в Запороги к черкасам проведать, пойдут ли они, черкасы, с ними, донскими казаками, под Крым. И как они де в Запороги приехали, и запорожские черкасы для их приезду тотчас поднялись под Крымские улусы и пошли с ними запорожских черкас конных с полторы тысячи да в судах с четыре тисячи. И шли подле Днепра два дни до Ислам-городка".

Однак план несподіваного нападу на орду, що стояла на Молочних водах, був розладнений зрадою одного запорожця, котрий перейіг до ворога. Враховуючи це, а також те, що на допомогу татарам міг прийти гарнізон турецької фортеці, що мав артилерію, козацьке військо повернулося на Січ, не прийнявши бою.

1667. Скориставшись тим, що кримська орда вирушила на допомогу правобережному гетьману Петру Дорошенку, котрий у цей час якраз воював з Польщею, запорожці підійшли до Перекопу. Після взяття місцевої фортеці козаки подалися далі вглиб Криму. Розгромивши улус одного з найбільших кримських феодалів Ширин-Бея, вони взяли місто Арбаток і напали на Кафу. Татари були охоплені таким сильним страхом, засвідчують сучасники, що хан кинув Крим напризволяще: він утік з Бахчисарая до моря, де сів на судно й переправився на азіатський берег Туреччини.

1696. Перед штурмом Азова запорожці взяли на себе зобов'язання блокувати турецький флот у Чорному морі, не допускаючи його на Дон. Для цього виготвлені в Брянську 42 великих судна, завантаживши продовольством для гарнізонів Тавані й Кизикирмена, відправили в пониззя Дніпра. Крім того, "для воинского промислу под Кримом і для оборони завойованих у турків городків" туди ж попливли на запорозьких чайках 2500 російських солдатів.

За розпоряженням Мазепи кошовий Яків Мороз вийшов на море на 20 чайках, зійшовшись та з 5 турецькими галерами, запорожці спробували напасти на них, однак після гарматного вогню з галер змушені були відступити.

Після того козацька флотилія попрямувала до Акерману, де захопила два невеликі турецькі судна. Дізнавшись від полонених про те, що гарнізон Очакова посилений на випадок нападу, а на рейді стоять кілька турецьких галер, старший зрозумів, що повернутися на Січ Дніпром немає можливості. Тому Мороз, залишивши на морі кілька чайок на чолі з козаком Яковом Чалим, з іншими направився до урочища Стрілиці, нижче Очакова. Залишивши тут свої човни, козаки пішки подалися на Січ.

Загону Чалого дещо згодом пощастило заволодіти 17 турецькими суднами, що везли в Очаків хліб та інші припаси.

А в цей час донці разом із запорожцями зав'язали бої з турецькою ескадрою біля гирла Дону. Сміливо атакувавши галери, козаки захопили 300 бомб великого калібру, 86 бочок пороху, 5 тисяч гранат, велику кількість свинцю, вогнепальної і холодної зброї. 17 липня донські й запорозькі козаки ввірвалися в передмістя фортеці й засіли на валу, звідки турки не могли їх вибити. Через два дні турки капітулювали.

Під Азовом були козацькі полки: Чернігівський--Якова Лизогуба, Гадяцький-- Михайла Бороховича, Прилуцький -- Дмитра Горленка, Лубенський -- Л'еонтія Свічки і Компанійський -- Кожуховського -- всього 15 тисяч чоловік (з "Літопису Самовидця").

1737. Кілька тисяч запорожців під загальним командуванням фельдмаршала графа Леслі ходили в Крим. Вони подали регулярній царській армії відчутну допомогу при взятті Перекопу, Козлова, а також ханської столиці Бахчисарая.

Крім того, в Січі були приготовлені човни, на яких запорозьку піхоту відправили водою для сприяння російській армії з боку Дніпро-Бузького лиману на Чорному морі і навіть на Дунаї, маскуючи її дії. Обов'язок запорожців, очолюваних кошовим Іваном Малашевичем, полягав також у переслідуванні турецького гребного флоту.

Як свідчать документи, запорожці особливо відзначилися при штурмі Очакова -- це підкреслюється в усіх тогочасних реляціях російського командування. Зважаючи на ці особливі заслуги, "фельдмаршал храбрые их поступки при Дворе так выхваливал, что им прислание было от Е. В. вместе с милостивою грамотою, один большой и четыре малых штандарта, с государственннм гербом, бунчук, обшитый золотою парчею, серебряная позолоченная булава для кошевого й другие позолоченные, серебряные и каменьями осыпанные знаки, также знатная сумма денег в подарок".

1739. Один загін дніпровської вольниці під командуванням нового кошового Якова Тукала взяв участь у Хотинському поході російської армії, який виявився успішним.

Інший загін запорожців ходив у Крим. Особливо відзначилися козаки, на чолі яких стояв полковник Онисим Білий. За свідченням сучасників, полк Білого провів російські війська через Сиваш під час відливу і допоміг захопити Арабатську фортецю.

Водночас запорожці, як і в попередні роки, пробиралися на дубах до Дунаю, в тил противнику, переслідували турецькі галери, доставляли припаси для армії, тобто продовжували виконувати ту службу, "якая й з виков бувало".

11 вересня контр-адмірал Барш доносив з Хортиці, що посланий з гирла Дніпра "запорожский полковник Естифеев на нескольких дубах при речке Березани взял в плен неприятельське судно -- один кончебас с палубою и на нем 4 баса й 12 человек янычар".

1772. Загін запорожців під командуванням полковника Мандри здійснив сміливу експедицію по Чорному морю і Дунаю.

У жовтні наступного року П. Румянцев підтримав клопотання кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського про відзначення старшин і козаків Війська Запорозького. Зберігся відтиск іменної медалі "Войска Запорожского полковнику Мандру за отлично храбрые противу неприятеля поступки".

При цьому особливо враховувалися заслуги запорожців у морських битвах під час російсько-турецької війни 1768-1774 років.

Після зруйнування Запорозької Січі в 1775 році Росія продовжувала використовувати запорозьких мореплавців. Саме вони взяли найактивнішу участь у взятті турецьких твердинь у Північному Причорномор'ї -- Очакова, Кінбурна, Хаджибея, на острові Березані тощо. А в 1783 році той російський флот, який ввійшов до Ахтіарської бухти біля Херсонесу (нинішній Севастополь), складався з Дніпровської та Азовської флотилії, під. керівництвом наших співвітчизників, у тому числі. 19 липня 1788 року Потьомкін повідомляв, що при здобутті чорноморського узбережжя флот Росії складався "з 200 менших гребних суден, в кожному по 60 запорожців... Цими суднами керують запорожці, котрих тепер є 20000, на чолі з їх отаманом Сидором Білим".

1789 року флотилія в Севастополі нараховувала 4 великих і велику кількість малих суден, які обслуговувалися колишніми запорожцями.

Література

1. Струкевич О.К., Романюк І.М., Пірус Т.П. Історія України: Підручник для 8-го класу загальноосвітнього навчального закладу -- Київ: Грамота, 2008.

2. Історія України. / За ред. Смолія В.А.- К..,1997.

3. Рибалка І.К. Історія України. - Ч. 1. - Харків, 1995.

4. Светлична В.В. Історія України: Навч. посібник. - К., 2002.

Размещено на Allbest.ru