Осьовий час і формування сучасних цивілізацій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Осьовий час та його роль у формуванні Західної та Східної Цивілізацій

2. Загальна характеристика Східної та Західної цивілізацій в осьовий час

2.1 Держава Індії в другій половині І тис. до н. е. ”Артхашастра”

2.2. Господарський розвиток Китаю в осьовий час та його економічна думка

2.3 Господарський розвиток Давньої Греції в осьовий час. Реформи Солона

2.4 Особливості господарського розвитку Стародавнього Риму доби республіки. Закони ХІІ Таблиць

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

«Осьовий час» мав яскраво виражений перехідний характер. Це був перехід від традицій патріархально-родового життя до існування в нових умовах, що ще тільки складаються. Активне формування основ державності, виникнення класів, майнове розшарування колись монолітних родових громад на багатих і бідних, ріст міст, розвиток ремесел, збільшувана різноманітність суспільних відносин, ускладнення способу життя і характеру спілкування -- усе це розширювало звичні рамки існування і відкривало новий соціокультурний простір індивідуальної самореалізації. У цьому просторі, як в історичній лабораторії, складаються й апробуються нові соціальні, державні, політичні, морально-правові моделі життєдіяльності і стереотипи поведінки.

Разом із соціальною диференціацією і втратою загальних ціннісних систем зникає практичний і духовний грунт для солідарності, взаєморозуміння і взаємної відповідальності, відбувається атомізація соціальних цілісностей родових «Ми-суспільств»: вони розпадаються на безліч окремих індивідуумів-особистостей. У кожного з цих людей, як у атомів у всесвіті Демокріта, свій, особливий життєвий шлях.

Власне кажучи, найбільш точним поняттям при визначенні того стану, у якому перебував «осьовий» соціум, є поняття аномії. Перебуваючи в історично перехідному стані, коли традиційні, патріархальні нормативні структури втратили свою колишню ефективність, а нові, морально-правові регулятори тільки ще формувалися, «осьовий» соціум опинився на історичному «порозі», коли усередині нього самого «розпався звґязок часів» і потрібні були особливі зусилля, щоб його відновити. Цей звґязок необхідно було відновлювати не тільки в самих структурах його соціального «тіла», але й у людській свідомості, уже звиклій сприймати повсюдні порушення традиційних норм як норму повсякденного існування.

1. Осьовий час та його роль у формуванні Західної та Східної Цивілізацій

Формування двох сучасних цивілізацій пов'язують із так званим «осьовим часом», який, на думку К. Ясперса, припадає десь на проміжок між 800 та 200 рр. до Р.Х. Як він зазначає, саме в цей період відбувається «найрізкіший поворот в історії. З'являється людина такого типу, що зберігається донині. Саме в цей час, стверджує Ясперс, відбувається чимало незвичайного: на Сході і Заході зароджується філософія, виникають нові релігії та їх пророки, а людина усвідомлює своє буття і саму себе. Власне, осьовий час розглядається як перехідний період цивілізаційного процесу. Ці зрушення супроводжувалися певними, досить глобальними змінами в господарській та техніко-технологічній сферах, які найчастіше пов'язують із переходом до так званого залізного віку, поширенням досконаліших знарядь праці та модернізації виробничих процесів. Зазнає змін та певних трансформацій і соціальна структура суспільства, в якій поряд із традиційною державною владою -- власністю та системою розподілу виникають відносини власності індивідуальної, як правило, у вигляді рухомості. В соціально-економічному плані осьовий час пов'язаний з появою недержавних власних структур, а в суспільному -- з визначенням самоцінності людини. Як стверджує К. Ясперс, завершення осьового часу тісно пов'язане із створенням світових імперій та світових релігій. Усі ці зміни відбуваються одночасно в трьох точках первісних цивілізацій -- Китаї, Індії та у Середземномор'ї (Заході), незалежно одне від одного. Осьовий час означав руйнування великих стародавніх культур, призводив їх до загибелі. Отже, осьовий час поклав початок двом основним сучасним цивілізаціям -- Східній та Західній, кожна з яких увібрала певні риси попередньої історії вищеназваних регіонів великих стародавніх культур. Слід зауважити, що зміни на Сході були значно меншими, ніж на Заході. Проте до осьового часу ці регіони прийшли з уже досконало сформованими суспільними інститутами -- державою, владою, власністю. Поява їх була тісно пов'язана з тими змінами форм господарської діяльності, що відбувалися в різних варіаціях у різних регіонах світу. Таким чином, осьовий час -- це був період трансформації всієї життєдіяльності людства у межах провідних цивілізацій, він характеризувався принциповими змінами в соціально-економічній, політичній, етнічній та техніко-технологічній сферах.

цивілізація господарський осьовий економічний

2. Загальна характеристика Східної та Західної. цивілізацій в осьовий час

Соціальна структура східного суспільства, як вже зазначалося, була стратифікованою. Основним виробником (і найбільшою верствою-стратою) були землероби, переважно вільні землероби-общинники. Усі члени суспільства фактично перебували в цілковитому підпорядкуванні цареві, який мобілізовував і роздавав споживчі та продуктивні блага, ресурси та привілеї. Він, будучи одночасно і верховним суддею, і верховним жерцем, не лише роздавав блага, а й забирав їх, а часом і саме життя. Єдиним власником основних засобів виробництва - землі й води, -- була держава та її уособлення -- східний деспот-цар. Усі землероби та землевласники вважалися лише користувачами землі. Найвищим і єдиним власником залишався верховний правитель (цар). І громадська земля, і земля окремої родини, і княжий уділ -- усі ці земельні володіння належали окремим особам. Як результат - у східних деспотіях сформувалася станово-кастова система, тобто соціальні страти формувалися залежно від господарських або державних функцій їх членів. Особливості східної економіки породжували й своєрідну форму фінансово-економічних взаємин між власником базових засобів виробництва (державою) та їх користувачами: всі виплати, що здійснює землекористувач (чи селянин, чи аристократ), зосереджуються у царській скарбниці. Тобто доходи давньосхідної скарбниці можна визначити як «ренту-податок», інакше кажучи, одночасно і ренту (плату за землю), і податок (примусові вилучення у підданих держави на її користь), які можуть вилучатися як у грошовій формі, так і в натуральній, а також у вигляді праці. Основою господарства західних країн на відміну від Сходу стала індивідуальна власність на базові засоби виробництва -- передусім землю. Суспільна та індивідуальна власність -- були чітко відокремлені і забезпечені відповідними законодавчими актами. Інакше кажучи, влада була відокремлена від власності. Відмінною є і роль праці рабів, яка набуває певної господарської значущості. Водночас економічні зв'язки за умов панування натурального господарства були досить вузькими, господарське життя переважно зосереджувалося в окремих родинах, у їх домашньому («ойкісному» -- від давньогр. «ойкос» -- дім) господарстві. На чолі такої патріархальної родини стояв родоначальник або домовласник, який у господарському відношенні виступав як управитель та землевласник. Саме право на землеволодіння визначало участь у державному управлінні, а клієнти, які знаходилися під захистом та заступництвом патріархальної родини, таких прав не мали. У містах-полісах крім повноправних громадян існували інші категорії населення, зокрема метки (іноземці), які прав на землю не мали і вимушені були займатися ремеслом та торгівлею, заняттями, які греки вважали негідними громадянина. Така патріархальна родина була самодостатньою і не потребувала господарських зв'язків з іншими, подібними до неї, адже забезпечувала власні потреби за рахунок власного ж господарства. Лише деякі блага, передусім предмети розкоші, здобувалися шляхом обміну на власну продукцію. Поділ праці у патріархальній родині ще не визначав суспільного поділу праці, хоча й породжував появу нових форм господарської діяльності як складових ойкісного господарства. Власник такого господарства спрямовував трудову діяльність як рабів, так й іншої челяді, а продукція споживалася безпосередньо в ньому.

2.1 Держава Індії в другій половині І тис. до н. е. ”Артхашастра”

Історію економіки Індії в осьовий час слід розпочати від встановлення буддизму -- першої на землі моно релігії, що безумовно позитивно вплинуло на її господарський розвиток. У цей період тут значного поширення набули залізні знаряддя праці, які значно полегшили не лише землеробство, а й спорудження іригаційних споруд. Посилюється спеціалізація ремесла, що, у свою чергу, підштовхує внутрішню торгівлю, коні та деякі інші товари. Досить ґрунтовні відомості про економічну реальність в Індії цього періоду нам дає «Артхашастра» (IV ст. до Р.Х.), економічний трактат, який приписують радникові царя Чандрагупти І Ка-утильї, або Віншнагупті. Пам'ятка являє собою зведення правил, більшість із яких є зверненням до царя. Так, у трактаті підіймається питання про економічну роль держави, активізацію її втручання у господарське життя, зміцнення державного апарату. Серед функцій держави згадується: колонізація нових земель та створення нових поселень, переселення надлишкового населення, будівництво колодязів та іригаційних споруд, усіляке заохочення рільництва, скотарства та садівництва. Обґрунтовувалася ідея державного землеволодіння. Цареві давалися поради надавати землю у користування, якщо землероби зобов'язувалися сумлінно платити податки. Стосовно іригаційних споруд, то в трактаті зазначалося, що їх дозволялося передавати в оренду, зберігаючи за державою права власності. Торгівля також була важливою статтею доходів скарбниці, а тому у трактаті велику увагу приділено організації нагляду за торгівлею, розвиткові міжнародної торгівлі, заохоченню купців, які імпортують іноземні товари та експортують царські. У трактаті також дістало розвиток й учення про касти, за яким усе населення ділилося на чотири касти аріїв -- брахмани, кшатрії, вайшьї та шудри. За ними закріплювалася станова нерівність, визначалися обов'язки. З розвитком товарного обміну зростає й спеціалізація окремих громад, або родин, та чи інша форма господарської діяльності (землеробство, скотарство, різні види ремесла, будівництво, торгівля) закріплюється за родинами, з покоління в покоління передаються секрети майстерності. Виникають групи купців, лихварів, суддів, чиновників, філософів та ін. Майнові та професійні відмінності окремих груп населення нерідко (зокрема в даному випадку) закріплювалися у закрито-станових кастах. Велика частина трактату належить аналізу різних форм рабоволодіння, визначається неможливість рабства для аріїв.

Знайдемо тут і рекомендації щодо обмеження рабства, зокрема заборону продажу дітей до 8 років; звільнення від рабства дітей вільного, який продав себе у рабство; визнання вільними дітей, народжених рабинею від господаря, а також її самої і т.д.

2.2 Господарський розвиток Китаю в осьовий час та його економічна думка

Осьовий час для Китаю пов'язуємо з іменами Конфуція, Лао-Дзи, Мо-Дзи та ін., які жили у VI--IV от. до Р.Х. Економічний розвиток Китаю цього періоду мав свої особливості. Ще у II тисячолітті до Р.Х. тут сформувалася жорстка ієрархічна система поділу на соціальні верстви, які залежали від верховного властителя. Представники кожної з верств отримували матеріальні блага суворо відповідно до рангу: розміри житла та якість його оздоблення, одяг, харчування, навіть умови поховання - все було різним, чітко регламентованим залежно від соціального стану. Надходження до державної скарбниці у вигляді результатів праці селян, ремісників і торговців перерозподілялися між представниками соціальних станів, що істотно гальмувало розвиток товарно-грошових відносин. Будучи засновником вчення про етику, Конфуцій висунув таку концепцію: вдосконалення окремої людини веде до вдосконалення суспільства, що, у свою чергу, веде до вдосконалення держави. Ці ідеї були спрямовані на посилення держави; дбаючи про її благо, Конфуцій закликав скоротити розміри податків, налагодити облік і контроль землеробських робіт, залучити трудове населення до виконання своїх обов'язків. Він вважав, що освічений правитель, будучи «батьком народу», є здатним реально вплинути на рівномірний розподіл багатства суспільства; що у народу буде добробут тоді, коли господарювання буде вмілим, а праця стане однаково вигідною як за умов «великої спільноти» (селянської громади), так і приватного володіння спадкової аристократії та не спадкових рабовласників. Застосування металевих, особливо залізних знарядь праці істотно підвищує рівень виробництва, посилює суспільний поділ праці, веде до індивідуалізації ремісничого виробництва. Зростає спеціалізація та професіоналізм ремісників. У III ст. до Р.Х. відбувається об'єднання семи царств у єдину імперію, що означало не лише політичне об'єднання. Перший імператор Цинь Ши-хуанді, або Цинь Шихуан (259--210 рр. до Р.Х.), провів низку реформ, зокрема відмовився від передачі землі в умовну власність, як це було раніше, і ліквідував привілеї аристократії , чим досяг торжества в Китаї державної форми власності. Адміністративна реформа дала йому можливість стати повновладним володарем країни. Соціальною реформою стало запровадження «Табелю про ранги», за яким перші сім рангів могли мати простолюдини, а починаючи з восьмого ранги надавали чиновникам за службу. Найвищими були 19---20 ранги. Напевно, можна вважати, що реформи Цинь Шихуана в основі мали погляди авторів колективного трактату «Гуань-цзи» (IV--III ст. до Р.Х.), які як головне завдання, подібно до Конфуція, висували проблему «як зробити державу багатою, а народ задоволеним» через рівномірний розподіл багатства, не допускаючи збагачення торговців та лихварів. Вони також виступали за непорушність станового поділу суспільства, стверджуючи, що без Богом обраних «шанованих» та вищих станів країна не мала б доходів, а також, що так бути не може, щоб «усі були шановані», адже тоді не було б кому працювати. Серед заходів, спрямованих на стабілізацію натурально-господарських відносин, найважливішими вони вважали регулювання державою цін на хліб, а також створення державних запасів хліба, реформування податкової системи.

Ще одним реформатором цього періоду був Ван Май, який захопив трон у 9 р. після Р.Х. Він закріпив у Китаї лише два види земельних володінь -- державні та селянські, за відсутності великої феодальної власності. Він також проголосив заборону рабства, але вона протрималася недовго; а рабство залишалося як патріархальне.

На початку І тисячоліття Китай вступає у затяжний період криз і політичної нестабільності. Набіги кочівників погіршували становище. Але була збережена життєспроможність китайської цивілізації та її державність, продовжувала свій розвиток економіка.

2.3 Господарський розвиток Давньої Греції в осьовий час. Реформи Солона

Суспільне життя античної Греції зосереджувалося у полісах -- містах-державах, розташованих по берегах та островах Егейського й Іонічного морів. Греція не була єдиним політичним цілим, кожне місто-поліс жило власним життям.

Економічні зв'язки за умов панування натурального господарства були досить вузькими, господарське життя переважно зосереджувалося в окремих родинах, у їх домашньому («ойкісному» -- від давньогр. «ойкос» -- дім) господарстві. На чолі такої патріархальної родини стояв родоначальник або домовласник, який у господарському відношенні виступав як управитель та землевласник.

Саме право на землеволодіння визначало участь у державному управлінні, а клієнти, які знаходилися під захистом та заступництвом патріархальної родини, таких прав не мали. У містах-полісах крім повноправних громадян існували інші категорії населення, зокрема метки (іноземці), які прав на землю не мали і вимушені були займатися ремеслом та торгівлею, заняттями, які греки вважали негідними громадянина. Така патріархальна родина була самодостатньою і не потребувала господарських зв'язків з іншими, подібними до неї, адже забезпечувала власні потреби за рахунок власного ж господарства.

Лише деякі блага, передусім предмети розкошу, здобувалися шляхом обміну на власну продукцію. Саме таке господарство і називали ойкісним. Діяльність їх зосереджувалася в сільському господарстві, землеробство ставало головним джерелом існування патріархальної родини. Ремесло вже виникає, але також виключно для забезпечення власних родинних потреб. Поділ праці у патріархальній родині ще не визначав суспільного поділу праці, хоча й породжував появу нових форм господарської діяльності як складових ойкісного господарства. Власник такого господарства спрямовував трудову діяльність як рабів, так й іншої челяді, а продукція споживалася безпосередньо в ньому.

Але в інших містах-полісах натуральне господарство вже з VII ст. починає витіснятися за рахунок розвитку ремесла та торгівлі. Найбільшим центром стають Афіни. В Афінах, як і в більшості грецьких міст-полісів, існувала демократична форма правління, а влада вже з VIII ст. до Р.Х. належала аристократії.

Основа цієї влади визначалася низкою причин, серед яких найважливіше місце належало великому землеволодінню, яке дозволяло господарям підкоряти собі як орендарів, так і масу дрібних землевласників-співгромадян, більшість з яких була боржниками великих власників. Право власності охоронялося законодавчо. Позики надавалися під заставу землі, а на ділянках боржників встановлювалися так звані боргові (іпотечні) стовпи, на яких записувалися імена боржників, кількість боргу та строк виплати. Проценти були дуже високими, борги росли швидко.

Такі явища були підтвердженням розкладу ойкісного господарства. Спробу уповільнити ці процеси і водночас підтримати торгівлю та ремісництво було зроблено у 594 р. архонтом Солоном, який здійснив низку реформ. Так, реформи Солона вирішували питання привілейованого стану землевласників, закріпивши за ними права повного громадянства. Реформи Солона знищили також боргову кабалу, боргове рабство було заборонене, а рабами могли бути лише іноземці, рабство одноплемінників було заборонене. Були також анульовані всі борги під заставу земель.

Таким чином реформи захистили інтереси землевласників і певною мірою -- старого ойкісного господарства. Статус ремісників істотно підвищується, відкриваються можливості залучення до занять ремеслом не лише рабів або метеків, а й громадян Афін. У сфері політичній реформи Солона встановлювали юридичну рівність між громадянами перед законами, всі громадяни були рівними незалежно від їх майнового стану. Реформував він і спадкове право, надавши можливість тим, хто не мав дітей, передавати своє майно у спадок на власний розсуд.

Отже, реформи Солона, заклали основи нового суспільно-економічного та політичного устрою в Афінах і зміцнили економіку полісу, відкрили шлях до посилення економічної та політичної могутності.

2.4 Особливості господарського розвитку Стародавнього Риму доби республіки. Закони ХІІ Таблиць

Період республіки в історії Стародавнього Риму тривав протягом VІ-ІІ ст. до н.е. Рим у цей час - місто (держава) подібно до грецьких полісів, підкоряючи інші держави, не включав їх до складу поліса.

У Стародавньому Римі земля належала або знатним патриціанським сім'ям, або плебеям, але частина її була власністю міста - держави, вважалася загальною. Її можна було займати, вносячи до казни орендну плату.

Спочатку плебеї не мали такого права, що змусило їх боротися протягом VІ-ІІІ ст. до н.е. за допуск до загальної землі, за зниження позичкового відсотка, за політичне рівноправ'я, а також проти боргового рабства. Щоб послабити боротьбу за землю, Рим почав засновувати на завойованих землях колонії і роздавати там землі плебеям. Заснування колоній у V ст. до н.е. супроводжувалося частковим задоволенням вимог плебеїв.

Закони 12 таблиць закріпили приватну власність, рабство, зменшили позичковий відсоток до 8 % на рік, водночас заборонили шлюби між патриціями і плебеями. У ІV ст. до н.е. плебс здобув ще низку перемог: було скасовано боргову кабалу для римських громадян і членів їх сімей, на рабів можна було перетворювати переважно військовополонених, було заборонено володіти більш ніж 0,25 га землі. У ІІІ ст. до н.е. плебеї домоглися і політичної рівноправності з патриціями.

Розвиток сільського господарства у ІV-ІІІ ст. до н.е. сприяв активізації ремесла і торгівлі. Активізувалися торгові контракти. Потреби торгівлі викликали появу карбованої монети. За даними істориків співвідношення рабської і вільної праці становило 3:5. Рабство сприяло переходу від дрібного до більшого централізованого виробництва.

Це свідчило про загальну інтенсифікацію виробництва. Хоча традиційний селянсько-общинний сектор займав важливе місце.

Висновки

В епоху «осьового часу» виникли великі культурні світи, чиї цінності донині відіграють визначальну роль у формуванні духовного світу сучасної людини. У Стародавній Греції це була епоха «грецького дива», що тривала від Гомера до Аристотеля і дала світу небувале по яскравості сузірґя геніїв у всіх галузях культури, у тому числі у філософії, драматургії, архітектурі, скульптурі. На Близькому Сході зусиллями ізраїльських пророків створюються основні книги Біблії, закладає основи релігії зороастризму пророк Заратустра. У Китаї утворюються головні філософські школи, зґявляються постаті великих мислителів Лао-цзи і Конфуція, чиї вчення повністю зберегли свою значимість донині. У Стародавній Індії це час життя Будди і виникнення буддизму.

Якщо «доосьовий час» передісторії, глибокої архаїки -- це пора «внутрішньоутробного» розвитку культури, коли зріючий плід накопичував сили, формувалися головні передумови для блискучого ривка, то «осьовий час» -- пора її справжнього народження і початкового дитинства. В «Іліаді», «Одіссеї», Старому Завіті, «Авесті», «Даодецзин», «Махабхараті», в умоглядах видатних філософів і откровеніях великих пророків «осьові народи» заклали основи світових релігій, грандіозних філософських і етико-правових систем.

В умовах грандіозного історичного переходу до нових систем цінностей, із безліччю супутніх йому протиріч і проблем відбувалися напружені релігійні, етичні, філософські шукання. Поети, драматурги, пророки, мислителі шукали відповіді на питання, як жити людині в цьому зміненому і досі змінюваному світі. Одночасно складалася моральність як здатність людини самостійно регулювати свої взаємини з людьми і світом, спираючись при цьому в першу чергу на свою автономну волю.

Список використаної літератури

1. Історія економіки та економічної думки [Текст] : курс лекцій / [уклад.: Л. В. Лощина, В. Г. Подлєсна, І. В. Ткаченко] ; Державний вищий навчальний заклад “Українська академія банківської справи Національного банку України”. - Суми : ДВНЗ “УАБС НБУ”, 2009. - 207 с.

2. Асоція авторів та видавців "ТАНДЕМ", І.І. Агапова, Історія економічної думки, курс лекцій, Москва, 2002.

3. Історія економічних вчень, Покидченко М.Г. 2003

4. Історія економічних вчень - Ядгаров Я.С. - Підручник, 2009 Видавництво: «ІНФРА-М»

5. Введення в історію економічної думки. Від пророків до професорів. Є. М. Майбурд , 2000

6. http://be.convdocs.org/docs/index-54542.html?page=4

Размещено на Allbest.ru