Історія розвитку друкарства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний Технічний Університет України Київський Політехнічний Інститут

Видавничо-Поліграфічний Факультет

Реферат

на тему: Історія розвитку друкарства

Виконав:

Віталій Шаргородський

Перевірив:

Валентин Шерстюк

Київ, 2002 рік

Вступ

Невідомо, як би зараз виглядав навколишній світ і людина в ньому, якщо б не було у свій час винайдено друковане слово.

Історія книги і друкарства має багато цікавих захоплюючих сторінок. Ще до появи друкарства, створюючи книгу, людина шукала способу передачі думки в просторі і часі. І знайшла, створивши алфавіт. Наступній етап - на чому писати? Де взяти матеріал зручний і довговічний? Після довгих пошуків було винайдено папір. Наступне питання повстало, як досягти того, щоб швидко і точно розмножувати думку, та передавати її наступним поколінням?

Відповіддю на ці запитання стало лише одне слово - книгодрукарство, винахідником якого, став Йоган Гутенберг у 1440 році.

Так силами і розумом різних людей, з різних віків і з різних країн, було створено, краплю за краплею, сучасну, потужну галузь та науку - поліграфія.

1. Писемні пам'ятки праукраїни і України

Розвиток друкарства на всій території України, по всіх її областях, де було відкрито малі і великі, широко відомі і майже не відомі друкарні, залишив по собі писемну пам'ятку, яка б була початком роботи самої друкарні.

«Учительное Євангеліє» 17 березня 1569 р., Мстиславець з Хведоровичем, Заблудівська друкарня.

«Псалтир» 1575 р., «Апостол» 1576 р., Мстиславець, друкарня Мамоничів.

«Новий Завіт» 1580 р., Іван Хведоров, Остріжська друкарня.

Славну «Граматика» 1619 р., Мелетій Смотрицький надрукував в Єв'ю.

«Служебник» 1620 р., «Парамифія сиреч Утешительная мольби» 1634 р., видавник Києво-Печерська Лавра.

«Бесіди на ап. Павла» 1623 р., “Пісної Тріоді' 1627 р., Памва Беринди.

«Лімонар» 1628 р., «Апостол» 1630 р., друкарня Спиридона Соболя. Перший «Буквар» надруковано у Кутеївському монастирі похідною друкарнею С. Соболя.

Найперша книжка відрукована на Лівобережжі «Перло Многоценноє» 7 вересня 1646 р., Кирилом Транквиліоном Ставровецьким, м. Чернігів.

«Небо Новоє» І. Галятовського надруковано у 1699 р., Могилівською друкарнею.

«Піярська граматика» латинською та польською мовами видано у Києво-Печерській Лаврі у 1760 р.

Надзвичайно велике поширення в давнину мав бердичівський календар «Kalendarz gospodarski» 1780 р., польською та російською мовами, на той час з рекордним тиражем 40000 примірників.

Та ще багато друкарень, багато важливих книг, документів, творів, які стали пам'яткою за віком і заслуговують уваги сучасників.

2. Друкарські технології ХVІІІ-ХІХ століття

ХVІІІ ст., ознаменувалось широким застосуванням кольорового друку. Раніше доводилося на різні ділянки металевої пластинки перед кожним відбитком по черзі клали фарбу різного кольору і по черзі друкували фарбу за фарбою. Така праця була кропіткою та складною. Тому скоро почали робити для кожного кольору свої окремі пластини. Фарби на репродукції стали накладати одна на одну з перекриттям, створюючи гами змішаних кольорів.

На той час вже була відома теорія Ньютона про можливість утворення всіх кольорів від змішування семи основних: червоного, оранжевого, жовтого, зеленого, голубого, синього, фіолетового.

Для їх використання у роботі гравірували окрему друкарську форму.

М.В. Ломоносов зробив вагомий внесок у застосування кольорового друку, довівши, що все багатство відтінків можна створити за допомогою лише трьох кольорів - голубого, зеленого, пурпурного.

Новим словом у техніці відтворення ілюстрацій у XVIII ст., стала літографія - друкування формою, виготовленою з вапнякового каменю. Літографія відрізнялась від інших методів друкування тим, що зображення на друкарській формі не мало рельєфу. Тут для передачі фарби на папір використовують фізико-хімічну обробку поверхні каменю спеціальними активними речовинами. Сам малюнок наносять жирною фарбою на рівний літографський камінь.

Потім його поверхню обробляють водосприймаючим розчином, який закріплюється тільки на чистих, не вкритих фарбою ділянках. Друкарська форма готова. Якщо тепер на неї наносити друкарську фарбу, то вона залишатиметься тільки там, де працювала рука художника. На пробільні елементи періодично наносять зволожуючий розчин. Фарба з друкуючих елементів і прозора речовина з пробільних переносяться при друкуванні на папір, створюючи репродукцію. Завдяки такій технології, літографські відбитки стали дешевими, оскільки друкувались з простішої форми: малювати на камені було легше, ніж гравірувати металеву пластину.

ХІХ ст., верстатку (складальний процес) було замінено машинами - лінотипами і монотипами. Так перші «механічні складачі» набір відтворювали готовими літерами, які зберігались в особливих сховищах машини-магазинах. Звідти натиском на відповідні клавіші з позначкою потрібної букви або знаку шрифт викликався у верстатку. Літери складались у рядки та сторінки.

У другій половині ХІХ ст., російський інженер П.П. Княгинінський удосконалив машину і назвав її автоматом-складальником. Удосконалення машини полягало у тому, що тут використовувалася двох апаратна схема побудови, перфораційний принцип керування. На той час ця машина вважалася продуктивною, вона могла складати два-три десятки тисяч літер на годину.

Інший російський винахідник І.М. Лівчак винайшов матрице-вибивальну складальну машину. На ній за допомогою особливої клавіатури можна було на листі картону відтворювати букви, всі необхідні знаки у вигляді заглибин, з яких і відливалась рельєфна друкарська форма.

В 1884 році німець Оттмар Мергенталер зміг поєднати вищезгадані винаходи російських інженерів і зібрав рядковідливну складальну машину - лінотипи (назва походить від грецьких слів «лінеа» лінія і «типос» рядок) - у магазинах цієї машини зберігаються вже не літери, а металеві матриці окремих букв і знаків.

Натискуючи на клавіші, як у канцелярській друкарській машинці, складальник формує матричні рядки, з яких далі відливаються гартові рядки, що згодом утворюють металеві сторінки. З них і друкують сторінки на папері.

Ще в ХІХ ст., з'явились перші гравірувальні машини. Один з таких верстатів створив російський винахідник А.Г. Ухтомський. Його верстат міг відтворювати на металевій пластині рельєфне зображення. Таким чином, зусиллям окремих винахідників було продвинуто друкарські технології ще на крок вперед до досконалості друку на початок ХХ століття.

3. Українське друкарство. Розвиток і занепад

Друкарство рано розпочалося на слов'янських землях, приблизно з 1475-1478 рр., і відразу ж почало впливати на схід України. Правда вплив цей не був довгим і особливо помітним, бо вже з кінця XVI віку на наших землях розпочинається постійне і вже самостійне друкарство. Так українці першими розпочали друкарство - складачами у Швайпольта Фіоля, що працював у Кракові 1491р., друкарство в Вільні, де славний Скорина друкує дві книжки.

З кожним роком по всій Україні ростуть та розвиваються друкарні. Друкарство охопило Галицьку, Прикарпатську, Волинську, Чернігівську, Подільську, та Східні землі.

Розвиток українського друкарства зміцнився з моменту культурного походу українців на Москву, з моменту федерації України з Москвою. Так розпочинається друкарство московське.

Вплив інших національностей на етнографічних землях України. Переважно це було друкарство того народу, що панував над Україною: так польське було млявим і мало впливовим на східноукраїнських землях, та значним, постійним з певним впливом на українську людність - на західноукраїнських землях, щодо жидівських друкарень, то більшість їх була на Волині, існували вони й на Поділлі, а на Київщині жидівські друкарні працюють у Бердичіві з 1798 р., у Білій Церкві з 1817 р., у Богуславі з 1820 р. і др.;російського друкарства на Вкраїні не було, але під кінець XVIІ ст., коли Москва почула себе міцнішою, починається міцний вплив на українські друкарні.

З 1720 р., розпочинаються планомірні утиски на українське слово, Петро І забороняє друкувати книжки, відмінні мовою від московських. З цього року настав кінець старих українських друкарень на Сході, всі вони стають поволі російськими. Київська та Чернігівська довго боронилися проти обміркування, але змушені були скоритися силі і стати російськими.

З другої половини XVIІ віку на Вкраїні постає багато різних друкарень, але всі вони були вже мовою друків своїх - російські.

Так вплив російської культури та заборони російської влади спинили розвій спеціально українських друкарень.

4. Коротка історія шрифтів

Винахідником шрифту є великий син німецького народу Йоганн Гутенберг - розробник сучасного принципу друкарства, який у 1440 році одержав відбитки сторінок з набору, що складався з окремих відлитих металевих літер. Для виготовлення книги він застосував прес, що віддавна використовувався, для вичавлювання соку з винограду, масла з маслин. На нижню плиту преса він клав друкарську форму, поверх неї аркуш паперу і верхньою плитою притискав папір до форми. Цей спосіб розмноження книги виявився більш ефективним.

Шрифт винахідник друкарства виготовляв так. Спочатку робив сталевий пунсон з випуклим зображенням букви, який вбивався у мідну пластину. Таким чином формувалась матриця, з якої вже можна було відливати літери з будь-якого легко-плавного сплаву. Ним став гарт-суміш свинцю, сурми й олова.

Потім відлиті літери алфавіту та допоміжних знаків, складені в спеціальні ящики, утворюють комплекти шрифтів. В свою чергу, кожен комплект різниться один від одного малюнком і розміром. Для того, щоб скласти текст, треба було брати літеру за літерою з каси і вкладати в спеціальну коробочку-верстатку, а проміжки між словами заповнювати пробільними елементами, які нижчі від літер. У верстатці складені літери утворюють слова і рядки, а рядки, виставлені на легкі металеві підставки - гранки. Гранки в свою чергу ділять на сторінки, кожна з яких називається полосою набору. Розміщені в певній послідовності та закріплені в залізничній рамі полоси утворюють текстову друкарську форму високого друку.

Так клопітливе працювали Йоган Гутенберг та Іван Федоров, так працювали всі друкарі протягом чотирьох віків. Так працюють в наш час, в друкарнях, де використовують ручну методику складання.

Обов'язковим є мати глибоке поняття про шрифти, яке дійшло до наших часів з другої половини XVIII ст.

Отже, шрифт відтворює текст у книзі. Вибираючи шрифт можна суттєво впливати на художнє оформлення і зручність читання.

Різновид шрифтів: прямий або курсивний за малюнком, світлий, напівжирний і жирний-за насиченістю.

Розмір шрифту-кегль-вимірюється особливою друкарською системою мір-пунктами і квадратами. Один пункт дорівнює 0,376 мм., тобто в одному метрі 2660 пунктів. Квадрат в поліграфії-не геометрична фігура, а більша друкарська одиниця виміру, яка відповідає 48 пунктам.

Кеглі шрифтів стандартизовано. Найбільш вживані з них мають власні назви. Так, шрифт кегля:

- 4 пункти називають діамант;

- 5 пунктів - перл;

- 6 - нонпарель;

- 7 - міньйон;

- 8 - петит;

- 9 - боргес;

- 10 - корпус;

- 12 - цицеро;

- 14 - мітель;

- 16 - терція;

- 20 - текст.

Вказані назви, по суті випадкові, але кожна має свою передмову.

Нонпарель, наприклад, французькою мовою означає незрівняний, петит-маленький, боргес-громадянський. Назва «корпус» походить від назви книги «Corpus juris» («Збірник законів»), яка свого часу була надрукована шрифтом такого розміру, а «цицеро» - від імені римського філософа і політичного діяча Цицерона.

Решта поки що не мають персональних імен та назв і позначаються лише кількістю пунктів.

5. Офсетний друк і друкування на металах

В наш час найбільш є поширеним - офсетний плоский друк.

Можливості цього виду друку безмежні. Офсетний друк широко застосовують для друкування дитячих книг, підручників, ілюстрованих журналів, фотоальбомів, газет.

Технологія офсетного плоского друку є такою - машина текст та ілюстрацію переносить з форми на папір не безпосередньо, а через спеціальне еластичне полотнище - офсетну гуму. Усі елементи на формі - друкуючі та пробільні - знаходяться в одній площині. І тільки завдяки спеціальній хімічній обробці створюється різниця між ними. Фарба закріплюється на друкуючих елементах, пробільні здатні сприймати не лише воду. Так само як й у літографії. друкарство пам'ятка історія

Перевага офсетного плоского друку у тому, що при застосуванні його, відбиток має м'який тон, фарба рівно лягає на папір. Ілюстрації нагадують оригінальні художні акварелі.

Цим методом на належному поліграфічному рівні можна відтворити практично будь-яку картину, фотографію.

Друкування з переносом - ця назва об'єднує декольманію і плоский офсетний друк. Свою назву він одержав від англійського слова OFFSET (передавати з чогось), яким названо було проміжний гумовий циліндр, що в друкарській машині й передавав (переносив) зображення з форми на папір.

Вперше застосували метод у 1878 році для друкування на бляшаних консервних банках. Ще офсет почали застосовувати для друку на грубих сортах паперу. М'яка гума краще прилягає до паперу, краще передає фарбу, більш якісно відтворює малюнок.

Історія металографії.

У 1834 році в Петербурзі вийшла книга не відомого автора В. Окергейескела «Описание металлографии»(справжнє ім'я автора Олексій Греков). У книзі розповідалося про технологію виготовлення друкарських форм для плоского друку на металевих пластинах. Винахідник назвав свій метод металографією.

Відомо, що різні метали по-різному сприймають воду і жир. На одному з них легко створити так звані олеофільні ділянки, які добре тримають фарбу. Існують й такі метали, які навпаки після відповідної обробки сприймають вологу й зовсім «не хочуть» утримувати фарбу-вони гідрофільні. Тому стали робити друкарські форми плоского друку не з одного, а з двох металів. Такі форми дістали назву біметалевих.

Література

1. І.І. Огієнко «Історія Українського друкарства» Київ «Либідь» 1994.

2. О.Ф. Розум «Таємниці друкарства» Київ «Техніка» 1980.

3. Большая Советская Энциклопедия. Третье издание. Москва «Советская Энциклопедия» 1975 г., том №19 с. 29, 502 - 508.

Размещено на Allbest.ru