Ліквідації Запорізької Січі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ліквідації Запорізької Січі

В березні 1709 року Запорізька Рада вислала до Мазепи та Карла XII делегацію. З королем був підписаний договір, за яким Запоріжжя пристало до шведсько-українського союзу, а він зобов'язався не укладати миру з Москвою, поки не визволить Україну та Запоріжжя з-під московської влади. Це був тимчасовий тріумф політики Мазепи. Відповіддю на приєднання запорожців з кошовим Гордієнком до Мазепи було знищення Запоріжжя. На початку березня 1709 року, за наказом Москви, прибули до Запоріжжя козаки з полку Данила Апостола і почали провадити агітацію проти Гордієнка. Але місія їх не вдалася і вони ледве втекли. Тоді на початку квітня 1709 року з'явилось на Січ російське військо під командою полковника П. Яковлєва і Галагана. Січові будинки спалили, забрали артилерію і амуніцію. Зруйновано також Переволочну, запорізьку фортецю над Дніпром біля гирла Ворскли. Після того російське військо спустилося Дніпром вниз і там хапало й нищило запорожців, що пішли на промисли, не знаючи навіть про події на Україні. В Москві тріумфально відзначали знищення «розбійницького гнізда». Жорстоке зруйнування Запоріжжя викликає різні спроби пояснити його мотиви. У всякому разі, не можна казати про потребу знищення Січі та загального вимордування запорожців включно з промисловцями у Дніпрових плавнях, знущання з похованих покійників.

Масово вигублено тих запорожців, що з тих або інших причин не пішли з Гордієнком до Мазепи." Пішли з ним тільки 8.000 чоловік, решта не поділяла його ставлення до Мазепи і не пішла; і якраз вони й загинули. Причина була інша: Запоріжжя було головним джерелом, осередком вільнолюбних прагнень українського козацтва, і Петро використав нагоду, щоб знищити цього найстрашнішого ворога. Сповнилися передбачення запорожців -- що коли росіяни виженуть запорозьке військо з Січі, то «на вічні часи всі українські люди будуть Москві невільниками, чого давно держава Московська бажає»." Як уже сказано, негайно після того, коли Петро I дізнався про перехід Мазепи до Карла ХП, він наказав обрати нового гетьмана. Вибір його зупинився на Скоропадському. Це був один із найвидатніших полковників часів Мазепи, його щирий однодумець. Навіть обраний гетьманом, він ніколи не називав Мазепу «зрадником», як було прийнято в офіційній мові, а уживав назву «бувший гетьман». Гетьманування Скоропадського припало на період швидкого зростання могутності Московської держави, яка офіційно перетворилася в Російську імперію, і приниження Української держави. Ось цитата з одного із робочих листів князя Голіцина. Лист подає політичну програму російського уряду супроти України. «Задля нашої безпеки, -- писав треба насамперед посіяти незгоду між полковниками і гетьманом. Не треба виконувати прохань гетьмана. Коли народ побачить, що гетьман уже не має такої влади, як Мазепа, то, сподіваюсь, буде приходити з доносами.

Треба, щоб у всіх полках були полковники, незгодні з гетьманом; якщо між гетьманом і полковниками не буде згоди, то всі їхні справи будуть нам відкриті». Згідно з традицією Скоропадський після обрання звернувся до Петра I з проханням затвердити «статті». Цар відмовився, посилаючись на воєнні обставини. Після полтавської катастрофи Скоропадський знову звернувся до Петра з проханням підтвердити права та вольності України і ще з такими проханнями: 1) щоб українські козаки в містах залишалися під командою своєї старшини, а не московських офіцерів; Петро відмовив; 2) щоб повернули Україні гармати, що їх взято в Батурині, -- відмовлено; 3) щоб московські воєводи не втручалися у внутрішнє управління України, -- Петро обіцяв, що накаже воєводам «не интересоваться» внутрішніми справами країни; Підсумок того всього був такий: український народ з ласки царя має стільки вольностей, як ні один народ на світі». Петро I призначив стольника Ізмайлова і дав йому дві інструкції -- таємну і явну. В таємній інструкції наказував міністрові-резидентові стежити за гетьманом, прислухатися до розмов старшин та козаків і про все доносити. Гетьманську столицю перенесено до Глухова, на самий кордон з Російською Імперією. Петро вживав усіх заходів, щоб ослабити Україну. Десятки тисяч людей виряджалися на спорудження фортець, копання каналів біля Ладозького озера. Кожного року, на місце померлих, покалічених козаків, висилали нових -- і знову тисячі їх умирали з холоду, голоду та епідемій. Поки козаки на роботах, їхнє господарство руйнувалося: йшла реквізиція коней, волів, збіжжя; по селах стояли російські полки на повному утриманні населення. Внаслідок такої політики Україна за 20 років після смерті Мазепи збідніла настільки, що це стали помічати навіть московські воєводи, які перекидали один на одного відповідальність за збитки. Ця політика мала й моральний наслідок: протягом 20 років до козаків ставились як до звичайних чорноробів. Їх козацький, військовий дух почав підупадати. Торговельні інтереси наприкінці XVII і на початку XVIII ст. зв'язували Україну в основному з Польщею, Німеччиною та Туреччиною, а не з Росією. Петро I вирішив спрямувати українську торгівлю на Московщину, з 1701 року лише туди наказано було вивозити деякі продукти; 1711 р., коли завоювали Ригу, дозволено вивозити продукти до Риги; 1714 додано дозвіл вивозити ще й до Петербургу.

Всі ці обмеження дуже гальмували експорт. Ще гірше було з імпортом: Петро примушував купувати певні товари лише на російських фабриках і забороняв ввозити їх з-за кордону. До цього треба додати регламентацію торговельних шляхів, якими треба було везти товари, і тяжку митну політику. Все це ускладнювало і без того тяжке економічне становище України. Деморалізація дедалі більше охоплювала вищі верстви суспільства. Гетьман втрачав свій авторитет, і вже не тільки чужинці, але й українці, звертались до московських бояр і брудними шляхами здобували вигідні посади і маєтки. Гетьман не почував себе в силах вести з ними боротьбу. Російське начальство охоче приймало скарги на українську старшину та на самого гетьмана, а Петро I грав роль захисника гнобленого старшиною народу. У 1722 році засновано Малоросійську Колегію із шістьох московських старшин з президентом Вельяміновим на чолі. Вона мала приймати від населення скарги на українські суди, контролювати фінанси, стежити за діяльністю старшини. У грамоті до українського народу Петро I заявив, що Малоросійську Колегію засновано для того, щоб «народ український не був ні від кого обтяжений -- ані неправими судами, ані утисками старшин». Таким чином Малоросійська Колегія позбавляла гетьмана навіть тієї влади, яка йому залишалася. Після смерті Скоропадського старшина звернулася з проханням до Петра 1 дозволити провести вибори нового гетьмана, а тимчасово уповноважила Чернігівського полковника Павла Полуботка перебрати правління на себе. Так постали два уряди: Генеральна Військова Канцелярія з наказним гетьманом Полуботком та Малоросійська Колегія на чолі з Вельяміновим. Між ними почалося жорстке протистояння. Енергійний Полуботок розгорнув активну діяльність, спрямовану на послаблення впливу та повноважень Малоросійської колегії. Це обурило Петра I, Полуботок та його старшина були заарештовані і піддані репресіям.

В Україні все затихло, пригнічене терором. Правила Малоросійська Колегія разом зі слухняною старшиною. Колегія наклала нові податки на землевласників України, в тому числі й на Меншикова, який володів величезними маєтками і цілими містами. Меншиков перетворився на злісного ворога Малоросійської Колегії. У 1727 році після смерті Катерини I престол перейшов до неповнолітнього Петра II, за якого фактично правив Меншиков. Негайно скасовано податки, накладені Малоросійською Колегією, відкликано Вельямінова до Петербургу і дозволено обрати гетьмана. Малоросійську Колегію ліквідовано. Справи України передано з Сенату до Колегії Закордонних Справ. 1-го жовтня 1727 року в Глухові гетьманом обрали Данила Апостола. 22 серпня 1728 року Данило Апостол у відповідь на прохання затвердити «статті» одержав натомість «Решительные пункты», в яких зовсім не згадується про договір України з російським урядом; вони мають форму «указу» царського уряду гетьманові. В цілому на статейні пункти Данила Апостола, витримані в дусі оборони української автономної державності, Москва відповіла цілою системою обмежень і ударом саме по український державності. В деяких питаннях становище гетьмана Апостола стало гіршим навіть ніж те, яке займав Скоропадський. У військовому відношенні гетьман тепер підлягав князеві М.Голіцину (раніше тільки цареві). Обрання гетьмана могло бути проведене лише за згодою царя; Генеральний Суд перетворено на колегіальну установу, в якій засідали троє українців та троє росіян, а головним суддею став не гетьман, а цар. Тяжким ударом було призначення окремого фінансового управління -- «канцелярії зборів», з двома підскарбіями, росіянином і українцем, що послаблювало фінансові прерогативи гетьмана. Полковників та генеральну старшину призначав царський уряд. За гетьманом стежили, про кожний його крок доносили урядові.

Він фактично був позбавлений права вести приватну кореспонденцію з закордоном. Після смерті Данила Апостола нового гетьмана обирати заборонили, натомість до влади прийшов так званий Гетьманський уряд, який формально складався з3 українців і 3 росіян, та все ж усім заправляв російський князь Шаховськой. Гетьманський уряд продовжив справу Малоросійської Колегії і всіляко обмежував права України й українців. У 1746 році за сприяння королева Єлизавета дозволила обрати нового гетьмана. Обрання відбулося в Глухові з додержанням усіх стародавніх традицій і великою урочистістю. Тут варто зауважити один цікавий факт. Хоча останні гетьмани і були нав'язані російським урядом, та Скоропадський і Апостол, могли бути обрані й без російського примусу, бо обидва були визначними полковниками добре відомими в Україні.

Кирило Розумовський завдячував своє «одноголосне» обрання лише царициній ласці, бо ніхто в Україні,крім хіба що односільчан, не знав цього 22-х річного юнака, який до 15-ти років жив життям звичайного сільського хлопця в селі Лемеші. Кирило Розумовський з самого початку свого правління добивався від російського уряду привернення Україні прав, які втратила вона після Мазепи. Дечого йому пощастило добитись, але більшість заходів так і не увінчались успіхом. У 1761 році померла цариця Єлизавета, після того недовгий час правив її племінник Петро III, якого в через рік скинули з престолу і вбили. До влади прийшла його жінка, німецька принцеса Катерина II. Вона послідовно провадила у життя принцип централізації влади і поспішала скасувати автономію окремих народів, що входили до складу Російської імперії. Першим мало бути, на її думку, скасовано гетьманство. У таємній інструкції князеві О. Вяземському Катерина II писала: «Малоросія, Ліфляндія, Фінляндія -- провінції, які правляться дарованими їм привілеями; порушити ці привілеї відразу було б незручно, але не можна й вважати ці провінції за чужі; поводитися з ними, як з чужими землями, була б явна дурниця. Тому треба б лагіднішими способами привести до змосковлення цих земель. « Це була програма Катерини II, якою вона керувалася.

Наприкінці 1763 року Катерина II викликала Розумовського до Петербургу і поставила йому вимогу «добровільно» зректися гетьманства, що він і зробив. У 1764 році проголошено маніфест, в якому повідомлялося, що Кирило Розумовський добровільно зрікся свого посту задля «користі» народу. В Україні втретє відновлювалася Малоросійська Колегія з генерал-губернатором на чолі, ним став Румянцев. Третя Малоросійська Колегія складалася з восьми членів: чотирьох українців і чотирьох росіян. Згідно з загальною інструкцією Румянцев мусів пильнувати, щоб не відчувалося різниці між росіянами та українцями, і взагалі вживати всіх заходів, щоб затерти між ними національну різницю. Румянцев одержав від цариці таємну інструкцію, в якій наказано обережно, але систематично нищити українські національні права та вольності і поступово готувати населення до загальноросійського ладу.

Фактично вся влада була зосереджена в руках президента Колегії. В 1769 Росія розпочала війну з Туреччиною. Бойові дії велися досить успішно, імперія отримала нові землі на півдні. Найбільше значення мало те, що Кримське ханство було проголошене незалежним від Туреччини і перестало служити для неї плацдармом у війнах з Росією. Таким чином і без того слабке Запоріжжя опинилося в оточенні Російських володінь і остаточно втратило своє мілітарне значення. Оскільки ж Запоріжжя перешкоджало і торговельним планам Росії, які виникали у зв'язку з опануванням частини чорноморського узбережжя, 1775 року Катерина віддає наказ знищити Запорізьку Січ, а належні їй землі включити в межі нових губерній. Знищення Запоріжжя було для України страшною катастрофою, яка перегорнула ще одну сторінку в її соціальній та економічній історії, спричинивши глибоку травму в психології народу. Запоріжжя було останньою твердинею українських традицій, української державності. У 1781 році у зв'язку з адміністративною реорганізацією всієї імперії на Лівобережжі було скасовано його традиційні 10 полків. Натомість засновувалися три намісництва: Київське, Чернігівське й Новгород-Сіверське. Україну зрівняно з іншими частинами Російської імперії.

ліквідація запорізький січ

Размещено на Allbest.ru