Культура та історія давніх германських племен

Размещено на http://www.allbest.ru/

Практична робота №2

Тема: Культура та історія давніх германських племен

германський поселення королівство

1. Учені пояснюють схильність давніх германців до переселень особливостями їхнього суспільного й економічного ладу, а саме екстенсивною системою землеробства та великою роллю скотарства та мисливства.

Екстенсивна система землеробства - примітивна техніка хліборобства, коли панує перелогова система, за якої поле швидко виснажувалося, і треба було займати нові землі.

Перелогова система: після використання дiлянку на кiлька рокiв залишали й використовували новi площі, якi до цього ранiше уже були в користуванні (перелоги).

2. Житло давніх германців

Германські роди не любили селитися близько один до одного. Їхні будинки були високими подовженими спорудами площею 200 кв. м, розраховані на 20-30 чоловік. У випадку поганої погоди разом із людьми жила худоба. Навколо будівлі лежали поля та пасовиська роду.

3. Ремесла:

За часів Тацита германці добували й обробляли залізо, золото, мідь, срібло, олово, свинець, займалися ткацтвом, гончарством, ковальством, виробництвом мила та барвників для тканин, суднобудуванням та риболовлею.

4. Пережитки матріархату в давніх германців виявлялися в тому, що роль жінок і в суспільному, і в релігійному житті була дуже значною. За словами Юлія Цезаря, гадання знаходилося в руках літніх жінок. Жерці-чоловіки племені наганарвалів навіть перевдягалися в жіночий одяг.

5. Занепад родового устрою супроводжувався появою спадкової родової аристократії. Вона складається з племінних ватажків, військових начальників та їх дружинників, які зосереджують у своїх руках значні матеріальні багатства. Общинне землеволодіння витісняється розділом земель, виникає соціальна та матеріальна нерівність, що закріпляється спадково.

Цей процес завершується після падіння Римської імперії. Коли германські племена завойовували римські території, їм треба було створювати свої органи управляння замість римських. Так виникає королівська влада.

Процес формування германських королівств починається у 5 ст. і відбувається по-різному в різних племен.

Східні германці організовують такі королівства:

1) остготське в Італії;

2) вестготське в Іспанії;

3) бургундське на середньому Рейні (у 534 р. приєднано до франкської держави);

4) вандальське в Північній Африці (у середині 6 ст. остготське та вандальське королівства були знищені Візантією).

5) лангобардське в північній Італії (завойовано Карлом Великим у 8 ст.).

*Лангобардів окремі вчені залучають до західних германців.

Франки, вестготи, бургундці потім змішалися з романізованим населенням Галлії та Іспанії. Назви германських племен залишилися в географічних назвах - Франція, Бургундія, Ломбардія.

Західні племена англів, саксів та ютів переселяються у 5-6 ст. до Британії, де завойовують кельтів та утворюють свої королівства Кент (юти), Вессекс, Суссекс, Ессекс (сакси), Східну Англію, Мерсію та Нортумбрію (англи).

Але найбільш могутнім стало королівство західних груп племен, об'єднаних під назвою франків. У 5 ст. конунги з роду Меровінгів засновують королівську династію. Під керівництвом короля Хлодвіга (481-511) франкська держава стає дуже могутньою, її підтримує й римська церква. Найбільший вплив при дворі здійснювали так звані майордоми - представники знатних родів. що керували частинами країни. Майордоми з династії Каролінгів приходять на зміну Меровінгам на королівському престолі. Карл Великий (768-814), який отримує від папи римського титул імператора Римської імперії, сприяє укріпленню держави. Його правління називають “Каролінгським Відродженням”. Після смерті Карла імперія розпадається, на три головні частини, що стали основою сучасних Франції, Німеччини та Італії.

6. Концепти часу й простору (про простір див. детальніше в матеріалах лекцій щодо будови світу - світове дерево, опозицію світу людей ворожій людям землі тощо).

Існують чотири головні точки зору на час і простір: динамічна і статична, субстанціальна та релятивна (виникають пізніше).

У давніх германців ранніх епох час тлумачиться як ні з чим не зв'язаний ні в минулому, ні в майбутньому, ні з чого не випливає та ні в що не виливається. Це статичний підхід. Засіб виробництва нібито “моделював” циклічний характер сільськогосподарського процесу: існує “світовий рік” як повернення того, що є, час не біжить у майбутню нескінченність, а немов замикається в межах циклу. Це “просторовий” тип мислення, де час розглядається в термінах простору. Наприклад, навіть у давньоанглійській мови не було форм майбутнього часу - тільки минулий та теперішній.

Додаткова інформація: значно пізніше - у 16-17 ст. - в європейській свідомості закріплюється лінійна чи динамічна модель часу, його нескінченність як форми руху, хоча перше відкриття цієї лінійності було зроблене теологами (зокрема Аврелієм Августином (354-430 рр.), єпископом з м. Гіппона (Північна Африка), які розробили християнську концепцію історії (від гріхопадіння до Страшного суду). Зазначене розуміння часу стало історичним, суб'єктивним за змістом. Воно вводило людину в таке відношення до світу, коли вона сама вже була здатна відповідати за своє буття в часі, вибирати в житті гріховність або чесні, моральні вчинки.

Таким чином, статичний підхід розуміє час через простір, динамічний _ через розвиток дійсності. Пізніше розвиваються субстанціальний та релятивний підходи. Субстанціальний підхід намагається виділяти властивості часу та простору через них самих, а релятивний _ через взаємодію різних об'єктів.

Сформульовані Ісааком Ньютоном субстанціональні властивості простору і часу становлять основу принципів класичної механіки, яку він створив. Час і простір виявляються “порожніми” формами, котрі не заважають дослідженню взаємодії окремих тіл. Ньютон розрізняв абсолютний та відносний час і простір. Абсолютний, істинний математичний час, згідно з Ньютоном, без віднесення до будь-чого зовнішнього, плине рівномірно й інакше називається тривалістю. Абсолютний простір залишається завжди однаковим і нерухомим.

Таким чином, у системі Ньютона простір і час відокремлені один від одного й від власного змісту. Вони - абстрактні умови механічного руху. Проте конкретні межі їх застосування були усвідомлені лише в кінці минулого століття, разом із розвитком нової фізики, з появою теорії відносності Альберта Ейнштейна.

Розвиток уявлень про час і простір у сучасній фізиці йшов одночасно з ломкою механічної картини світу, тобто із спростуванням концепції Ньютона про “порожні” час і простір як єдино можливі форми руху в природі. Ейнштейн розробляє загальну теорію відносності, яка поширювала принцип відносності на будь-які системи, що рухаються, та наголошувала на невід'ємному зв'язку між часом та простором.

Рівняння тяжіння, які розробив Ейнштейн, розкривають сталу, статичну “модель” Всесвіту, тотожну саму собі. Проте радянський вчений А.А. Фрідман сформулював “динамічну” модель Всесвіту, де речовина рухається під впливом гравітаційних сил.

7. Ставлення германців до землі та багатства:

Германські племена суперничали між собою за луки й пасовиська, що римлянам було не цілком зрозуміло. Цезар пише: “Величезну славу в германців має те плем`я, яке, розоривши сусідні області, оточує себе якомога більшими пустирями”. Незрозумілим для римлян було і ставлення германців до землі. Рабовласники цінували земельну власність, прагнули її розширити, а германці без жалю розставались зі старими полями й переходили на нові. Вони не ділили землі між собою, а обробляли її спільно, родовою общиною, порівну користуючись вирощеним продуктом.

Германці були ще далекими від приватної власності на землю, навіть майнової нерівності Цезар відзначав, що відсутність багатих і бідних зумовлює надзвичайну згуртованість всіх членів племені.

8. Сенс життя - служити родові; героїчно загинути та потрапити в Вальхаллу вважалося найбільшим благодіянням.

9. Міф - спосіб осмислення, бачення та розуміння світу.

Міфологічний світогляд був першим історичним типом суспільної самосвідомості. У міфологічному світосприйнятті людина намагається вперше осмислити світ і себе як його складовий елемент. Міфологічне світобачення знаменує появу та розгортання духовного життя.

Особливості міфу:

1) Міф має наочно-образний, а не поняттєвий характер (образно-чуттєве відтворення світу є історично первинним, природно виникає із самого способу життя родової людини, для якого характерний тісний зв'язок із природним середовищем).

2) Наявність прецеденту - зразка для наслідування, початкового зразка для відтворення (у міфологічній культурі сформувалися елементарні загальнолюдські уявлення про істинне і добре, прекрасне і праведне).

3) Міф - предмет повної довіри.

4) Певне сакральне знання передається як текст, такий текст співвідноситься з актуальною ситуацією й дозволяє автоматизувати дії індивіда.

5) Cистема жорстко встановлених полярних протилежностей - бінарних опозицій (добро - зло, життя - смерть та ін.).

6) Метафора (передусім її різновид - персоніфікація) - основний спосіб пізнання об'єктів (наприклад, річка мінлива, як жінка, отже річка - це богиня, вітер - бог тощо).

10. Антропоцентризм міфів означає, що вони є людиноцентричними, тобто побудовані за аналогією людського життя. Не маючи змоги простежити всі причинно-наслідкові зв'язки у світі, людина в міфологічному світосприйнятті прагне осмислити його за аналогією з власним життям, перенести свою родинну систему зв'язків на світ. Міфи різних народів насичені оповідями про походження світу, його впорядкування з первинного хаосу, про родовід речей та зв'язків між ними. Водночас міфи трактують походження людини, намагаючись відбити через міф її сутність. Звідки родом людина, така й її суть - цей першообраз людського уподібнення світові й тепер часто пронизує нашу буденну свідомість. Родовід від тваринного чи рослинного предка (тотема) надавав людині відчуття ґрунтовності, змістовності свого існування у світі як чогось єдиного з ним.

11. Термін “бінарні опозиції” був уведений Миколою Сергійовичем Трубецьким, видатним російським лінгвістом, а потім набув розповсюдження завдяки теоретикам структуралізму, зокрема Клоду Леві-Стросу. Це жорстко встановлені полярні протилежності: біле - чорне, верх - низ, чоловік - жінка тощо. У давніх германців вони чітко простежувалися, наприклад, у вертикально-горизонтальній світобудові, де протиставлялися: Гінунгагап (початок світу зі світової безодні) і Рагнарьок (кінець світу, загибель богів); верх і низ (Асгард - світ верховних богів і Хель - світ пекла / смерті); простір, заселений людьми, і незаселений простір. Інший приклад: розподіл між верховними богами - аси (боги скотарських вірувань) та вани (боги хліборобських вірувань).

12. Мідгард - це “серединний” світ людей, який розташовано між Асгардом та Хелем, посеред океану, де живе Світовий Змій.

13. Космогонічні міфи розповідають про творення світу.

14. Есхатологічні міфи розповідають про кінець світу.

15. Гінунгагап - у давньоскандинавській та германській міфології первинний хаос, світова безодня, у якій виникло два світи - Ніфльгейм та Муспелльгейм, що породили першу істоту - велетня Іміра.

16. Рагнарьок - у давньоскандинавській та германській міфології - битва в кінці світу, розпочнеться, коли Хеймдаль, бог, що охороняє міст Біфьорст, єдиний вхід в Асгард, що також поєднує його із підземним світом, затрубить у свій ріг. Ця битва завершить пророцтво, що визначає долю скандинавських богів: в останній битві боги зійдуться із силами зла, своїми одвічними ворогами: монстрами та гігантами (Йотунами), а також люди проти людей та мерців.

Унікальною особливістю Раґнарьок як кінця світу є те, що пророцтво вже відоме богам, вони знають коли воно сповниться, хто загине від чиєї руки, і т.д. Вони навіть усвідомлюють що вони безсилі відвернути Раґнарьок. Але вони мужньо та непокірно готові зустріти свою долю.

17. Змій, який жив в океані, що оточував Мідгард, мав два імені:

1) Йормунганд / Єрмунганд;

2) д.-ісл.Miрgarрsormr буквально “змій середнього огородженого простору” - змій Мідгарду.

Друге ім'я пояснюється тим, що Змій кільцем охоплював серединний світ Мідгард, населений людьми

18. Світове дерево (ясен) мало назву Іггдрасиль.

19. Згідно з уявленнями давніх германців, на півночі знаходиться світ холоду та туманів Ніфльхейм (горизонтальна проекція структури світу).

20. Структура світу у вертикальній проекції в уявленнях давніх германців була пов'язана зі світовим деревом:

корені - Хель (світ смерті та пекла);

стовбур - Мідгард (світ людей)

крона - Асгард (світ асів - верховних богів).

21. Структура світу в горизонтальній проекції в уявленнях давніх германців є антропоцентричною, оскільки заснована на протиставленні простору, заселеного людьми (Мідгарду), та простору незаселеного, що розташований навколо Мідгарду: на заході - Ванахейм - світ ванів (богів), на півночі - Ніфльхейм - світ туману (холоду), на сході - Йотунхейм - світ велетнів, на півдні - Муспельхейм - світ вогню, тепла.

22. Верховний бог північних германців - Одін (функції: влада, мудрість, магія, хазяїн Вальхалли).

23. Найсміливішим із північно-германських богів був Тюр (Тіу), бог військових поєдинків та зібрань.

24. Одіна завжди супроводжували ворони Хугін (той, хто думає) і Мунін (той, хто пам'ятає) та вовки Гері (жадібний) та Фрекі (ненажерливий). Їздовий кінь Одіна - восьминогий Слейпнір (той, хто ковзає).

25. Без однієї руки зображають Тюра (Тіу), бо в міфі про приборкання богами вовка Фенріра (“Молодша Едда”) Тюр, щоб підтвердити, що ланцюг богів не може стримати монстра, поклав вовкові у пащу праву руку, яку Фенрір відразу відкусив (звідси епітет Тюра - “однорукий”).

26. Вогонь є символом Локі, оскільки існує версія про походження імені цього бога від слова logі - “вогонь”.

27. Тор (Донар) - бог грому, бурі та родючості, божественний багатир, який захищає богів і людей від велетнів і чудовиськ. Його атрибути - молот (сокира) та колесо (солярний знак, тобто знак сонця).

28. Богині з пантеону північних германців

Фрейя - богиня кохання, краси та родючості, дружина Одра.

Фрігг (Фрія) - богиня шлюбу, кохання, родинного вогнища, дружина Одіна, мати Бальдра (можливо, Фрейя і Фрігг - дві іпостасі однієї богині).

Їдунн - володарка молодильних яблук.

Норни - богині долі, що жили біля коренів світового дерева: стара Урд (“доля”), символізувала минуле; Вернанді (“становлення”), символізувала теперішнє; Скульд (“обов'язок”), символізувала майбутнє.

Ран - богиня моря і шторму.

Сів (Сіф) - богиня родючості, дружина Тора, відома своїм густим золотавим волоссям.

Сігун (Сігрюн) - вірна та віддана дружина бога Локі.

Скаді, Скаде - велетенська богиня полювання та лижників, дружина бога Ньорда.

29. Походження назв днів тижня в англійській та німецькій мовах пов'язане з іменами давніх божеств германо-скандинавського пантеону та астрономічних об'єктів:

Sunday (англ.), Sonntag (нім.) - день сонця;

Monday (англ.), Montag (нім.) - день місяця;

Tuesday (англ.), Dienstag (нім.) - день Тіу (Тюра), німецький варіант пов'язаний із латинським написанням імені бога;

Wednesday (англ.) - день Одіна (Водана), у німецький мові ім'я бога в найменуванні середи (середнього дня тижня) втрачено: Mittwoch;

Thursday (англ.), Donnerstag (нім.) - день Тора (Донара);

Friday (англ.), Freitag (нім.) - день Фрігг або Фрейі;

Saturday (англ.) - день Сатурна, нім. Samstag походить від грецького слова sambaton - субота.

30. Назва Великодня в англійській та німецькій мовах (Easter, Ostern) походить від імені протогерманської богині родючості та весни Austron (та, що сяє).

31. Найбільш імовірна теорія походження рун була висунута Людвігом Віммером та Хольгером Педерсеном: рунічне письмо склалося в І-ІІ ст. н.е. у якогось із південних германських племен за зразком одного з алфавітів північної Італії, що, як і латинський алфавіт, походив від етруського. Ця теорія є найбільш вірогідною з хронологічної точки зору.

Інші теорії (готського походження):

1) С.Бугге, О. фон Фріссен - гіпотеза виникнення рун у готів Причорномор'я від грецького алфавіту у ІІІ столітті н.е. й пізніше поширення рунічного алфавіту на північ (хибним є те, що готи могли познайомитися з грецьким алфавітом не раніше 236 р. н.е., тоді як вже на початку ІІІ століття руни були відомі далеко на півночі - у Данії та Норвегії);

2) Ф. Аскеберг - гіпотеза виникнення рун у готів у гирлі Вісли на основі латинського алфавіту (сумнівним є факт щодо латинського алфавіту як основи, бо готський алфавіт було створено через два століття на основі грецького, а в рунічному алфавіті лише окремі знаки подібні до латинських).

32. Відмінність між старшими і молодшими рунами:

1) старші руни (футарк, ІІІ-ІX ст. н.е.) - 24 знаки, одна руна передавала один звук,

2) молодші руни (ІX-ХІІ ст. н.е.) - 16 знаків, одна руна передавала кілька звуків.

33. Первісне значення слова руна (готське runa) - таємниця, тайна, таємна розмова.

34. Первісне індоєвропейське значення дієслова to write - різати, дряпати, малювати.

35. Первісне значення дієслова to read - рада, радити, порада.

36. Давні германці наділяли алфавіт магічними властивостями.

37. Футарк - найдавніший рунічний алфавіт, названий на честь перших шести знаків.

38. Антиква (“давній”) - круглий шрифт епохи Відродження, створений у XV ст. за зразком мінускула ХІІ століття, став основою сучасного латинського шрифту, де багато літер є закругленими. Наприклад: English.

39. Курсив (“нерівний, хвилястий”) - повсякденне спрощене латинське письмо та шрифт, який утворився в епоху Відродження та нагадував текст, написаний від руки (в англ. мові називається italic, бо розвивався в Італії). Наприклад: English.

40. Мінускул (“маленький”) - латинський шрифт, що виник у ІІ-ІІІ ст. н.е., де всі літери були малими. У IX столітті розвинувся в так званий каролінгський мінускул (шляхом збільшення малих літер з'явилися великі, додалися пробіли між словами та знаки пунктуації) - найбільш популярний шрифт західноєвропейських країн з IX до ХІ століття. Наприклад:

41. Уставне письмо (устав, унціал) - шрифт великими літерами, спочатку з нахилом, потім прямий, популярний у V-X ст. н.е. На основі грецького уставу створені готське письмо та кирилиця. Наприклад:

42. Рунічним письмом передавалася стисла інформація, часто таємного, магічного змісту. Старшими рунами передавалися магічні формули, виражені одним-двома словами. Часто зустрічаються власні імена, написані рунами на зброї, знаряддях, прикрасах, амулетах. Молодші руни знайдені переважно на монументальних каменях на честь померлих, іноді це віршовані рядки. Існували також своєрідні календарі з рун - рунічні жезли.

43. Крапкованими або пунктованими називають руни, які виникають у кінці XII ст. н.е. під впливом латинського алфавіту: до деяких із 16 молодших рун було додано крапки, щоб збільшити кількість знаків.

44. Готичне письмо - шрифт із гострокутними, ламаними літерами, прийшло на зміну каролінгському мінускулу у XII ст. н.е.

Наприклад:

Готське, або вульфіліанське, письмо - готський алфавіт, створений на основі грецького у кінці IV ст. н.е. вестготським єпископом Вульфілою. Майже нічого спільного не мають.

45. Глоси (“пояснення, тлумачення”) - часто найдавніші пам'ятки латинського письма в германських мовах: церковна служба велася виключно латиною, рідну мову учні церковних шкіл не вивчали, але записували значення латинських слів і виразів рідною мовою за допомогою латинських літер. Ці записи називалися глосами.

46. Основотворчі суфікси - умовні “суфікси” праіндоєвропейської мови, які з'єднували корінь слова з формотворчим суфіксом, наприклад, у латинському слові lupus (вовк) основотворчим є суфікс u/o: lup + u/o + s, тобто це так звана основа на -о. Їх можна знайти в готських пам'ятках, наприклад, у таких рукописах із перекладом Біблії, зробленим Вульфілою:

1. Срібний кодекс.

2. Каролінгський кодекс.

3. Амброзіанські кодекси.