Гетьман Мазепа: патріот чи зрадник?

Размещено на http://www.allbest.ru/

Доповідь

на тему: Гетьман Мазепа: патріот чи зрадник?

Виконала студентка

МП 1 курс 101 групи

Шторц Олександра

Гетьман Іван Степанович Мазепа - одна з найодіозніших фігур в історії України. Різні люди сприймають його по різному: одні клеймлять його як зрадника, для інших він - справжній герой. І дійсно, його вчинки були вкрай неоднозначними і, зважаючи на доволі міцний історичний та культурний зв'язок нашого народу з російським, навряд колись будуть оцінені одноголосим «герой» чи «зрадник». У цій роботі я спробую опиратися на об'єктивні джерела та подати власний погляд на гетьмана Мазепу через призму його дій, вчинків.

Отже, зупинимося на власне особі Івана Мазепи-Колединського. Як зазначає Н.Яковенко: «Освіту хлопець отримав у Києво-Могилянській колегії, а далі - у єзуїтській колегії у Варшаві. Завдяки знайомству батька з певними людьми з придворних кіл молодий провінціал був прийнятий на двірську службу як покойовий паж Яна Казимира; на королівський кошт впродовж 1656-1659 рр. вивчав військову справу у Німеччині, Італії та Франції. Після повернення служив при дворі, виконуючи дипломатичні доручення в Україні. Між 1668-1669 рр. Мазепа входить до вужчого кола правобережної козацької старшини, одружившись з дочкою білоцерківського полковника Семена Половця. Під час чергової поїздки в Крим 1674 р. був захоплений у полон запорожцями, які переправили до лівобережного гетьмана Івана Самойловича. Варто нагадати, що саме у 1674 р. багато хто з Дорошенкової старшини, зневірившись у його політиці, перейшов на Лівобережжя. Цей шлях обрав і Мазепа, невдовзі привернувши до себе симпатії Самойловича настільки, що той зробив його опікуном і вихователем власних синів, а з 1682 р. - генеральним осавулом Війська Запорозького. Стрімкій кар'єрі нового гетьмана сприяв не тільки життєвий, військовий та політичний досвід, вигідно відтінений освітою і добрими манерами. Природа наділила Мазепу унікальним даром приваблювати до себе людей, проникливо розуміючи людську психіку.» Це лише цитати з його життєпису, але навіть вони дають нам змогу зрозуміти те, що людина була наділена видатним інтелектом, гарними манерами та природним шармом. Можна сказати, що Мазепа вже у молоді роки мав хист до політики та її тонкощів, володів вмінням розуміти та аналізувати ситуацію, яка відбувається навкруги. Саме це вміння стало до певної міри каталізатором усіх його майбутніх діянь.

Оцінювати вчинок І.Мазепи не можна окремо від усієї епохи, розглядати його потрібно у контексті усіх подій того часу, вчинків інших історичних осіб.

Вміння орієнтуватися у складні політичній ситуації допомогло Мазепі налагодити дружні відносини з російським царем Петром І. Треба відмітити, що Мазепа був вірним слугою царя, про це пишуть навіть російські дослідники проблеми Північної війни. Так О.Широкорад зазначає: «Мазепа верно служил Петру. В ходе неудачного похода Петра под Азов в 1695 г. Мазепа взял турецкую крепость Кизикершень на Днепре. Перед следующим азовським походом Мазепа посоветовал Петру завести речные флотилии. Петр оценил этот совет, и постепенно Мазепа стал пользоватся исключительным доверием царя.» Однак з початком Північної війни відносини між царем починають загострюватися. Як пише О.Субтельний: «Під час війни цар висунув перед українцями нечувані раніше вимоги. Козаки вперше повинні були воювати виключно за інтереси царя. Замість того, щоб захищати свою землю від безпосередніх ворогів -- поляків, татар і турків, українці були тепер змушені битися зі шведськими арміями у далекій Лівонії, Литві чи Центральній Польщі. У цих походах стало до болю очевидним те, що козаки не могли рівнятися з регулярними європейськими арміями.» Зазначені факти підтверджується і дослідженням Д.Дорошенка, який відзначає, що після перемоги російської армії під Ерестфером (Ліфляндія) козаки здобули велику військову здобич, проте командири російської армії відібрали її; до того ж непоодинокими були випадки скарг українських козаків на утиски з боку російської армії, голод, невиплату грошей та погане ставлення з боку росіян. Очевидно, що це не влаштовувало козацьку старшину і самого Мазепу. Окрім того, з введенням військового стану на території Гетьманщини, російські війська починають чинити кривди мешканцям цих земель, відбирають майно, подекуди такі сутички закінчувалися смертельно для однієї із сторін.

Козацькі загони відправлялися далеко від рідної землі і почалися випадки дезертирства, переходу на ворожий бік. Спочатку такі випадки вважалися випадковими і цар намагався не афішувати їх. Однак, ці факти свідчили про погіршення становища козаків у військах, невдоволення такою ситуацією. Чого вартий лише примусова відправка козаків на будівництво нової столиці для Петра - Санкт-Петербурга, де за різними даними загинуло до кількох тисяч козаків.

Гетьман вступає в листування спочатку з Станіславом Лєщинським - союзником Карла ХІІ, а потім і з самим Карлом. Що могло стати мотивом цьому - достеменно невідомо, але я схиляюся до припущення, висловленого знову ж таки О.Широкорадом: «Мазепа лучше, чем кто либо другой в Малороссии, знал и лично видел 300-400-верстовую зону выжженной земли, которую делали русские перед шведской армией. И он не без оснований предполагал, что война обратит Малороссию в руины. Был у него и личный мотив. Ведь разорение Малороссии припишут не королю или царю, а ему лично. Поэтому даже в случае победы Петру придется менять гетмана.» Таке припущення, на мою думку, є доволі вірогідним і саме тоді у Мазепи міг увімкнутися той самий інстинкт збереження Батьківщини, патріотизм. Саме такий розвиток подій у майбутньому міг змусити гетьмана піти на суперечливий крок союзу з Карлом ХІІ.

На превеликий жаль, є група істориків, які зводять все до банальної зради. Так у Д.Табачника Мазепа названий «бесполезным изменником», який маскував зраду під «заботу о попираемых вольностях Украины». Він же вважає, що гетьмана хвилювало лише його власне майбутнє, майновий стан, ордени. Мазепа порівнюється з «мелкими предателями, впечатленными наступлением вермахта в 1941 году, которые шли служить в лагерную охрану за паек с хорошим кофе». Складається таке враження, що Мазепа цинічно продався за титул князя Вітебщини і Полоцька, який за статусом стояв вище гетьманського. Більше того, натякається на те, що Мазепа зрадив і Карла, привівши тому 3-4 тисячі війська замість обіцяних п'ятдесяти. О.Бузина подає образ Мазепи як «изворотливого делка», «слуги пяти господ», такого собі місцевого царька, що досяг свого, володіє незчисленними багатствами та не бажає аби його всього цього позбавили за будь-яких обставин. А коли на горизонті замаячіла загроза його володінням (у разі захопленням України шведами всі володіння Мазепи могли би бути відібраними), він шукає виходу із ситуації із найменшими для себе втратами.

Ці точки зору також мають право на існування, але вони не претендують на об'єктивність, оскільки розглядаються відірвано від інших подій, не розглядають ситуацію комплексно, а також не відображають позитивних звершень Мазепи на посаді гетьмана, про які я згадаю пізніше.

Тож повернемося до мотиву вчинку І.Мазепи. На мою думку, це був обдуманий крок з метою збереження певних ознак державності в Україні, збереженні власне української території від війни. Відомою є реакція Мазепи на похід Карла в українські землі. Як пише Н.Яковенко: «Марш Карла ХІІ на південь став для гетьмана шокуючою несподіванкою. Як напише згодом Орлик, на звістку про це він не зміг стриматися від вигуку: “Який нечистий жене його сюди? Він же приведе мені всю московську зграю!”» Напевне Мазепа вважав варіант з шведською зверхністю кращим для України, але зважаючи на Полтавську битву і програш Карла нам ніколи вже не дізнатися справжніх прагнень Мазепи.

Також фактом на противагу думці, що Мазепа є зрадником, є розбудова міст, побудова церков, закладів освіти тощо. Як зазначає М. Берлинський, котрий в цілому називає Мазепу «лицемером, тварью, которая умеет скрывать свои пороки под завесою доброжелательства», за гетьмана було споруджено два приділи в Софійському соборі з облаштуванням в ній чотирьох престолів, відновлено Києвобратську кам'яну церкву Богоявлення та багато іншого. Слід зазначити також, що пишний стиль козацького бароко в Україні часто називали «мазепинським бароко». Згадуючи про церкви, не можна не згадати того абсурдного факту, що після Полтавської битви при богослужіннях в українських церквах за Мазепу спочатку молилися як за засновника церков, а потім піддавали анафемі. Не обділяв своєю увагою Іван Мазепа і Києво-Могилянську академію. Саме за нього був споруджений так званий Мазепин корпус, академію почали називати «Могило-Мазепинською». Мазепа навіть подарував академії бібліотеку, за що Ф.Прокопович присвятив йому свою драму «Володимир». Тож чи можна вважати зрадником людину, яка значні свої сили та численні кошти віддала на розбудову своєї держави, відродження культури свого народу.

Неоднозначне життя Мазепи надихнуло багатьох видатних митців ХІХ століття, зокрема Байрона, Гюго, Ліста на створення видатних творів мистецтва.

Отже, підіб'ємо певні підсумки. Безперечно, Іван Мазепа не має бути ідеалізованим, в контексті виключно моральних цінностей його можна вважати за зрадника. Оскільки Петро вважав Мазепу своїм другом, то це безперечно зрада, зрада дружби. Але зважаючи на цілі, які переслідував І.С.Мазепа, згадуючи діяння та політику самого Петра щодо українства, можна стверджувати, що це був патріотичний вчинок, спрямований на спасіння рідної землі, народу, держави.

Отже для мене особисто Іван Мазепа - патріот, а лише потім його можна вважати зрадником по відношенню до свого товариша, до свого государя, який все ж не надто опікувався своїми «вірним підданими».

мазепа гетьман патріотизм

Список використаної літератури

1. 100 великих українців. - К.: Видавництво Арій, 2008. - 496 с.

2. Берлинський М.Ф. Історія міста Києва/АН УРСР, Археограф. Коміс., Ін-т археол., Ін-т історії. Підг. Тексту до друку, вступ ст., комент. М.Ю.Брайчевського. - К.: Наук. Думка. 1991. - 320 с. - (Пам'ятки іст. Думки України). - Текст укр.. та рос. мовами

3. Бузина Олесь Тайная история Украины-Руси. - К.: Довіра, 2007. - 319 с.

4. Субтельний Орест Україна: історія / Пер. з англ.. Ю.І.Шевчука; Вст. ст. С.В.Кульчицького. - К.: Либідь, 1991. - 512 с.: іл.

5. Табачник Д.В. Размышления. Публицистика 2006-2009 годов/Д.В.Табачник; худож.-оформитель Б.Ф.Бублик. - Харьков: Фолио, 2010. - 311 с.

6. Хижняк З.І. Історія Києво-Могилянської академії/З.І. Хижняк, В.К. Маньківський. - 2-ге вид., допов. і переробл. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. - 203 с.

7. Широкорад А.Б. Швеция. Гроза с Балтики/А.Б.Широкорад. - М.: Вече, 2008. - 432 с.: ил. - (Друзья и враги России).

8. Яковенко Н.М. Нарис історії України : з найдавніших часів до кінця XVIII ст. : навчальний посібник./Н.М.Яковенко - К. : Генеза, 1997. - 311 с.: іл.

Размещено на Allbest.ru