Національно-визвольний рух у Македонії (остання третина ХІХ ст. - 1919 р.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чернівецький державний університет ім. Юрія Федьковича

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

07.00.02 - Всесвітня історія

Національно-визвольний рух у Македонії (остання третина ХІХ ст.-1919 р.)

Стрельчук Наталія Василівна

Чернівці, 1999

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії слов'ян Київського університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник - доктор історичних наук, професор Яровий Валерій Іванович

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Теодорович Іван Михайлович

кандидат історичних наук, доцент Матьовка Микола Петрович

Провідна організація: Інститут історії України НАН України.

Вчений секретар спеціалізованої вченої Ради Карпо В.Л.

Анотація

Стрельчук Н.В. Національно-визвольний рух у Македонії (остання третина ХІХ ст.-1919 р.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.02 - Всесвітня історія. - Чернівецький державний університет ім. Ю. Федьковича, 1999.

У дисертації комплексно досліджено місце і роль національно-визвольного руху в історії македонського народу останньої третини ХІХ-1919 р. На основі критичного аналізу вітчизнячної та зарубіжної літератури і введення до наукового обігу оригінальних джерел системно висвітлюються взаємозв'язані проблеми комплексної теми: соціально-економічний та суспільно-політичний розвиток Македонії у другій половині ХІХ ст., історичні передумови появи національно-визвольного руху македонського народу, створенння Македонської Революційної Організації (1893 р.) та її боротьба із внутрішнім та зовнішнім верховізмом, Ілінденське повстання (1903 р.), Крушевська республіка (1903 р.), протистояння "лівих" та "правих" сил руху, боротьба проти поділів Македонії у роки Балканських та першої світової війн.

Ключові слова: Македонія, національно-визвольний рух, верховізм, Ілінденське повстання, Крушевська республіка, політична автономія.

Summary

N.V. Strelchuk.

The National Liberation Movement in Macedonia (the last third of the XIXth century.-1919).-Manuscript.

The thesis for getting the degree of Candidate of the Historical Science in the specialty 07.00.02- World History. - Chernivtsi Yuriy Fedkovych State University, Chernivtsi, 1999.

The thеsis presented deals with researching place and role of the national liberation movement in the history of the Macedonian people in the last third of the XIXth cent.-1919. The following interrelated problems are elucidated on the basis of the critical analysis of native and foreign literature and introduction of the original sources into scientific discussion: the social-economic and social-political development of Macedonia in the 2^nd half of the XIXth century, the historical prerequisites of the national liberation movement origin of the Macedonian people, the creation of the Macedonian Revolutionary Organization (1893) and its fight with internal and external "verhovizm", the Ilindean uprising (1903), the Crushev Republic (1903), the opposition of "left" and "right" movement forces, the struggle directed against division of Macedonia within the years of Balkan War and World War I.

Key words: Macedonia, national liberation movement, "verhovizm", the Ilindean uprising, the Crushev Republik, political autonomy.

Аннотация

Стрельчук Н.В. Национально-освободительное движение в Македонии (последняя треть ХІХ в.-1919г.). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.02 - Всемирная история. - Черновицкий государственный университет им. Ю. Федьковича, 1999.

В диссертации комплексно исследуется место и роль национально-освободительного движения в истории македонского народа последней трети ХІХ в.-1919 г. На основе критического анализа отечественной и зарубежной литературы, введения в научный оборот оригинальных источников системно освещаются взаимосвязанные проблемы: социально-экономическое и социально-политическое развитие Македонии во второй половине ХІХ в., исторические предпосылки появления национально-освободительного движения македонского народа, создание Македонской Революционной Организации (1893 г.) и ее борьба с внутренним и внешним верховизмом, Илинденское восстание (1903 г.), Крушевская республика (1903 г.), противостояние "левых" и правых " сил движения, борьба против разделов Македонии в годы Балканских и Первой мировой войн.

Исследование темы национально-освободительного движения в Македонии последней трети ХІХ-1919 г. дает возможность доказать научную несостоятельность тех концепций, которые отрицают существование македонской нации. Нерешенность македонского вопроса после Берлинского конгресса, а также раздел Македонии после Балканских и Первой мировой войн привели к появлению ряда работ, особенно в соседних странах, которые оправдывали их притязания на Македонию. Первые объективные работы, посвященные македонскому национально-освободительному движению, принадлежат его руководителям и идеологам Г. Петрову, К. Мисиркову, Д. Чуповски и др., которые чувствовали острую необходимость объяснить его програмные требования.

В советской историографии история Македонии, а тем более вопросы формирования македонской нации, долгое время находились под определенным “табу”. Среди работ, написанных историками бывшего СССР и которые в некоторой мере касаются национально-освободительного движения в Македонии, следует выделить исследования К. Струковой, И. Сенкевич, И. Галкина, А. Шофмана, Ю. Писарева. История Македонии не стала предметом изучения и украинских историков, за исключением отдельных аспектов, в работах И. Буркута, А. Мартыненко, В. Жебокрицкого, В. Бурбиги, Н. Стрельчук и др.

Автор также дает анализ огромного массива македонской, болгарской и европейской научной литературы по исследуемой проблеме.

Опираясь на периодизацию М. Гроха, диссертант считает, що национально-освободительное движение македонского народа в конце 70-х -начале 90-х годов ХІХ ст. находилось в стадии “А”, т. е. оно началось как культурно-просветительное движение и только позже политизировалось.

Своеобразие македонского национально-освободительного движения исследуемого периода, по мнению автора, в том, что оно было направлено не только против гнета Османской империи, но и против националистических пропаганд соседних государств: Греции, Сербии, Болгарии.

Создание молодой интеллектуальной элитой в 1893 г. Македонской Революционной Организации (МРО) послужило началом нового этапа в развитии национально-освободительного движения. МРО в первые годы своей деятельности стремилась к достижению автономии в рамках Османской империи и считала ее шагом к созданию независимого македонского государства.

Одновременно с организационным оформлением МРО, в 1895 г. легальные “македонские организации” создают на территории Болгарии Верховный Македонский Комитет. Болгарское правительство активно оказывало помощь ВМК, пытаясь через его руководителей подчинить македонское национально-освободительное движение своим интересам.

Деятельность верховистов нанесла большой вред освободительному движению македонского народа.

Согласно периодизации, предложенной М. Грохом, можна считать, что в начале ХХ в. македонское национально-освободительное движение постепенно переходит в фазу “В”, т.е. политизируется. Программные требования МРО формулируются, как “политическая автономия Македонии” и все больше населения поддерживает лозунг “Македония для македонцев”.

Наивысшим проявлением вековых устремлений македонского народа к свободе стало Илинденское восстание 1903 г. Крушевская республика, созданная в дни восстания, провозгласила демократические принципы свободы и показала самобытность и прогрессивность македонского национально-освободительного движения.

Период 1903-1907 гг. - один из самых критических моментов в истории македонского национально-освободительного движения: раскол между “левым” и “правым” течением МРО углублялся, а кроме этого балканские претенденты на “османское наследство” продолжают организовывать свои “македонские” контрорганизации.

Надежды на изменения в политической жизни Турецкой империи после Младотурецкой революции 1908 г., которые охватили лидеров македонского национально-освободительного движения, не были реализованы. Младотурки не смогли провести демократизацию страны и радикально изменить положение угнетенных народов.

После разделов Македонии в результате Балканских и Первой мировой войны, несмотря на внешние влияние и попытки его расчленить, македонское национально-освободительное движение продолжало существовать и вести боротьбу за независимость Македонии.

Ключевые слова: Македония, национально-освободительное движение, верховизм, Илинденское восстание, Крушевская республика, политическая автономия.

1. Загальна характеристика роботи

македонський повстання визвольний

Актуальність теми дослідження. Вивчення та наукове осмислення історії країн Центральної та Південно-Східної Європи є одним із традиційних напрямків розвитку вітчизняної історичної думки. Необхідність визначення нових зовнішньо-політичних пріоритетів у даному регіоні для незалежної України актуалізувало дослідження цієї проблематики. Останні роки ХХ-го століття ознаменувалися трагічними подіями, пов'язаними з воєнними діями, які розгорнулися на території колишньої Югославії. Вони привели до її дезінтеграції і появи нових держав на Балканах. Особливу увагу дослідників сьогодні привертає невелика країна, розташована в центрі Балканського півострова - Республіка Македонія, яка мирним шляхом отримала незалежність і виникла як нова держава світу в 1991 р.

Відсутність упродовж багатьох століть власної державності визначала специфіку конкретно-історичної ситуації, що складалася на території Македонії і суттєво впливала на долю македонців, визначаючи не тільки особливості національного самоусвідомлення, але й шляхи становлення і розвитку державності. Македонське питання, це, по суті питання, національного самовизначення македонського народу, яке було складовою частиною цілої низки балканських криз, його невирішеність неодноразово ставала причиною збройних сутичок і військових дій як у минулому, так і в нинішньому століттях. У певні періоди історії були такі обставини, за яких македонський народ цілком опинявся перед трагічною перспективою втрати власної національної самобутності, зникнення як етнонаціональної спільноти. Катастрофою для македонського народу стали рішення Берлінського конгресу (1878 р.) і Паризької мирної конференції (1919 р.).

Власне, геополітичне положення Македонії на півдні Балкан, тісний зв'язок македонського питання із загальною ситуацією в Європі та у світі, протиріччя між європейськими та балканськими країнами і взаємні територіальні претензії, незацікавленість європейських держав та найближчих сусідів Македонії (Греції, Болгарії, Сербії) у появі незалежної, самостійної Македонії - це ті найважливіші причини, які змушували уряди цих країн, у свій час, не визнавати македонський національно-визвольний рух як самостійну політичну силу і робити все для його розколу і знищення.

Впродовж століть претенденти на територію Македонії, насамперед намагалися знищити македонську мову, культуру, історію і в такій спосіб представити македонців розрізненим населенням певної території, яке не може створити власної державності, а отже і мати можливості самому вирішувати свою долю. Македонський народ стійко демонстрував усьому світові волю до виживання. Процес національного відродження, який розпочався в 70-х роках ХІХ ст. та розгортання національно-визвольного руху македонського народу в кінцевому підсумку привели до утворення суверенної, незалежної держави. Особливо значущими і драматичними актами в історії македонського народу були Ілінденське повстання та проголошення Крушевської республіки (1903 р.). Македонський народ найяскравіше проявив свою волю до утворення власної держави у "Другому Іліндені" - засіданні АФЗНВМ і проголошенні Вардарської Македонії республікою у складі Югославії (1944 р.) та у "Третьому Іліндені" - проголошенні незалежності Македонії у 1991 р.

Таким чином, дослідження теми національно-визвольного руху в Македонії останньої третини ХІХ ст.-1919 р. дає змогу довести наукову неспроможність тих концепцій, які заперечують факт існування македонської нації; на конкретних фактах показати, як масовий цілеспрямований національно-визвольний рух македонського народу на всіх етапах свого розвитку відстоював національні інтереси і у своїх програмних документах визначав головну мету - утворення незалежної македонської держави.

У цьому контексті актуальним і на сьогоднішній день є вивчення передумов консолідації різноманітних політичних сил та соціальних верств суспільства навколо національної ідеї наприкінці ХІХ-початку ХХ ст., ролі та місця національно-визвольного руху у процесі формування македонської нації, його впливу на розвиток її національної самосвідомості.

Необхідність запропонованого дослідження пов'язана з глибоким аналізом, оцінкою та врахуванням історичного досвіду для вірного розуміння тих процесів, що відбуваються сьогодні у Південно-Східній Європі. Тим більше, що на хвилі цілком справедливого національного руху в Македонії, як і в багатьох інших країнах, виникає і негативне явище - "етнічний націоналізм", який є однією із причин сучасних конфліктів на Балканах. Для розуміння причин росту націоналізму та сепаратизму в країнах, що утворилися після розпаду СРФРЮ, специфіки національних відносин у цьому регіоні важливу роль відіграє аналіз історичних умов появи і розвитку національно-визвольних рухів ХІХ-початку ХХ ст. у Південно-Східній Європі.

Дисертаційне дослідження, з огляду на роль, яку відіграв македонський національний рух кінця ХІХ-початку ХХ ст. в історії Македонії, має важливе значення для обєктивної оцінки сучасних політичних процесів, аналізу еволюції партійної системи сучасної Македонії. Зокрема, одна із впливових партій ВМРО-ДПМНЄ, яка отримала восени 1998 р. перемогу на парламентських виборах вважає себе наступницею як ВМРО, так і ВМРО(Об.).

Зазначена проблема актуальна також не лише з точки зору необхідності пізнання історичного минулого одного із слов'янських народів, але й для налагодження двосторонніх македонсько-українських зв'язків на належному цивілізованому рівні і їх розвитку в межах співробітництва новоутворених держав у Південно-Східній Європі. Україна в числі перших, у липні 1994 р. визнала Македонію і листом Міністерства закордонних справ від 20 квітня 1995 р. висловила готовність встановити дипломатичні відносини. 20 квітня 1995 р. - офіційна дата встановлення дипломатичних відносин між Україною та Македонією. У грудні 1998 р. президенти України і Македонії Леонід Кучма і Кіро Глігоров підписали Договір про дружбу і співробітництво між двома державами.

Сьогодні, за умов утвердження державності, складаються найбільш сприятливі умови для зваженого вивчення замовчуваних у минулому проблем історії обох народів.

Актуальність досліджуваної теми зумовлена і ступенем її наукової розробки. Останні праці з македонського питання у радянській історіографії з'явилися в 60-х роках. Впродовж наступних двох десятиліть, у зв'язку з небажанням загострювати стосунки між СРСР, Болгарією, СФРЮ, дослідження з історії національно-визвольної боротьби македонського народу практично припинилися. Лише незначні аспекти проблеми побіжно висвітлювалися в окремих працях з історії Болгарії, Югославії та роботах узагальнюючого плану з історії Південно-Східної Європи. Історія Македонії не знайшла також глибокого висвітлення в українській історіографії, тому звернення до цієї проблематики сприятиме формуванню нових дослідницьких інтересів.

Дослідження історії Македонії новітньої доби, а також важливих аспектів становлення сучасного громадянського суспільства в цій країні може стати невід'ємною складовою вивчення українськими вченими всього спектру проблем, що їх вирішуватимуть балканські народи на порозі ХХІ століття.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках науково-дослідної теми “Історія слов'янських народів в контексті становлення й розвитку українсько-європейських стосунків” (державний реєстраційний номер 97123), що включена до тематичного плану Київського університету ім. Тараса Шевченка.

Мета і завдання дослідження визначені з урахуванням стану наукової розробки та актуальності теми. На основі аналізу архівних джерел та опублікованих документів, преси, та іншої літератури комплексно дослідити зародження, формування та розвиток національно-визвольного руху македонського народу в умовах геополітичних змін та суспільно-політичних трансформацій на Балканах останньої третини ХІХ-початку ХХ ст.

Хронологічні межі дисертації охоплюють період від 70-х років ХІХ ст. до 1919 р. Нижня межа пов'язана з зародженням македонського національного-визвольного руху після російсько-турецької війни 1877-1878 р. і Берлінського конгресу, а верхня - із завершенням Першої світової війни, утворенням Королівства СХС та остаточним узаконенням поділу Македонії на Паризькій мирній конференції.

Македонія розглядається як історико-географічна область, що охоплювала в основному Ускюбський (Скопський або Косівський), Монастирський (Бітольський) і Салонікський (Солунський) вілаєти колишньої Османської імперїі в природно-географічних кордонах: північ - г. Шар-планіна, схід - Родопи (кордон з Фракією), південь - Егейське море (узбережжя, включаючи р. Альякніон, півострів Халкідікі з р. Места) з ХІХ ст. з Салонікською затокою, захід - р. Білий і Чорний Дрим та Корчська котловина.

У відповідності із поставленою метою в дисертації вирішуються наступні наукові завдання:

- розкрити історичні передумови зародження та становлення національно-визвольного руху македонського народу в останній третині ХІХ ст.;

- показати діяльність різних течій македонського національно-визвольного руху під час Ілінденського повстання та Крушевської республіки (1903 р.);

- дослідити еволюцію поглядів лідерів македонського національно-визвольного руху та характер програмних документів ВМОРО напередодні та в роки Младотурецької революції;

- виявити тенденції у розвитку македонського національно-визвольного руху в роки Балканських та Першої світової війн.

Наукова новизна дисертації полягає у тому, що в роботі вперше у вітчизняній історіографії завдяки систематизації, узагальненню і аналізу значного фактичного матеріалу, комплексно проаналізовано складні фактори, що спричинили до зародження національного-визвольного руху македонського народу і його вплив на перебіг подій на терені Македонії останньої третини ХІХ-початку ХХ ст. Вперше здійснено аналіз національно-визвольного руху македонського народу з використанням концепції мобілізації національних рухів чеського дослідника М. Гроха.

До наукового обігу введено маловідомі і невикористані архівні матеріали Архіву Республіки Македонія (м. Скоп'є), Архіву Македонської Академії Наук та Мистецтв (м. Скоп'є), Архіву Інституту Національної Історії (м. Скоп'є), Інституту рукопису Національної бібліотеки НАН України ім. Вернадського (м. Київ), Архіву Зовнішньої політики Російської імперії (м. Москва), Архіву Російської Федерації (м. Москва).

Практична значимість дослідження полягає в тому, що матеріали і висновки дисертації можуть використовуватися в узагальнюючих наукових працях з історії країн Південно-Східної Європи, у навчальному процесі при підготовці загальнотеоретичних та спеціальних курсів.

Апробація роботи: Дисертація обговорена на засіданні кафедри слов'ян Київського університету ім. Тараса Шевченка та засіданні кафедри всесвітньої історії Чернівецького державного університету ім. Юрія Федьковича. Найважливіші результати дисертаційного дослідження оприлюднені в доповідях і повідомленнях на міжнародних наукових конференціях "Історичне словянознавство: спадщина, традиції та сучасність" (Київ, 23-24 травня 1997 р.), "Етнонаціональний розвиток в Україні та стан української етнічності в діаспорі: сутність, реалії конфліктності, проблеми та прогнози на порозі ХХІ століття" (м. Київ, 22-25 травня 1997 р.), "Підготовка педагогічних кадрів та діяльність навчальних закладів нового типу в системі національної світи: досвід та перспективи розвитку" (м. Чернівці, 29-30 квітня 1998 р.), “Європа: ідеї та процеси” (м. Чернівці, 4-5 червня 1998 р.), “Перша світова війна та долі народів Центральної та Південно-Східної Європи” (м. Чернівці, 26-27 вересня 1998 р.), Всеукраїнській конференції “Українське архівознавство: історія, сучасний стан та перспективи” (м. Київ, 19-20 листопада 1996 р.).

Структурно дисертація складається із вступу, п'яти розділів, висновків (174 с.), списку використаних джерел (435 найменувань), додатків (4).

2. Основний зміст роботи

У вступі обгрунтована актуальність теми, наукова новизна, хронологічні та територіальні рамки, сформульовані мета і завдання дослідження.

У першому розділі "Огляд історіографії та джерельної бази дослідження національно-визвольного руху македонського народу (остання третина ХІХ ст.-1919 р.)" здійснено огляд найважливіших здобутків вітчизняних та зарубіжних істориків з проблеми, а також дана характеристика джерельної бази дослідження.

Наприкінці ХІХ ст. македонське питання в історіографії багатьох країн розглядалося як складова частина історії міжнародних відносин, причому Македонія виступала лише як об'єкт боротьби великих держав та їхніх балканських союзників. Невирішенність македонського питання після Берлінського конгресу, а пізніше її поділ після Першої світової війни привели до появи цілої низки праць, особливо в сусідніх країнах, які виправдовували їх претензії на Македонію. Автори цих праць, не тільки не розяснювали складне македонське питання, а внесли ще більшу плутанину в македонську етнографію. С. Гопкевич, С. Іванович, М. Цемович підтримували тезу про те, що в Македонії немає болгар, і що слов'яни, які там проживають за мовою, традиціями, побутом - серби. В. Григорович, М. Державін, Т. Флорінський, В. Кинчев бачили Македонію винятково болгарською країною. Незначна частина науковців та публіцистів кінця ХІХ - початку ХХ ст. підтримували теорію самобутності македонського народу (П.Д. Драганов, М.М. Дурново, О. Амфітеатров). Національно-визвольна боротьба македонського народу залишалася поза їхньою увагою.

Природно, що перші праці присвячені македонському національно-визвольному руху належать його керівникам та ідеологам - Петру Поп Арсову, Горче Петрову, Крсте Місіркову, Дмитру Чуповські, Дімо Хаджі Дімову, які відчували гостру потребу його теоретичного пояснення і ідейно-політичного обгрунтування вимог та програмних положень.

Серед досліджень 30-40-х років ХХ ст. виділяються праці Христо Силянова "Визвольна боротьба у Македонії" та Ангела Динєва "Ілінденська епопея". Не дивлячись на те, що Сильянов був прихильником верховістів і правої течії ВМРО, у його праці є досить правдивих і об'єктивних свідчень з історії обох течій македонського-національно визвольного руху. Що стосується книги А.Дінева “Ілінденська епопея”, то погляди її автора значно відрізняються від поглядів Сильянова. Ангел Дінев (1891-1952) також учасник македонського національно-визвольного руху, але його “лівого крила”. Використавши велику кількість оригінальних документів ВМРО, листування та спогади учасників подій, автор з позицій прогресивної частини македонського національно-визвольного руху відстоює македонську національну самобутність.

Якісно новий період в історіографії проблеми розпочинається після Другої світової війни.

У радянській історіографії історія Македонії, а тим більше питання пов'язані із формуванням македонської нації, знаходилися під певною забороною. Довгий період замовчування македонського питання позначився на дослідженнях із історії Балкан у цілому, тому що із поля зору покоління істориків колишнього СРСР випав процес формування македонської нації.

Окремі аспекти історії Македонії розглядалися у фундаментальних колективних виданнях у "Історії Югославії" (Т. 1.), "Історії дипломатії" (Т. 2.), "Історії Болгарії", "Короткій історії Болгарії. З найдавніших часів до наших днів". Деякі сторони македонського питання висвітлені у колективних монографіях, присвячених міжнародним відносинам на Балканах кінця ХІХ-початку ХХ ст.

Серед праць, написаних істориками колишнього СРСР, і, які певною мірою торкаються досліджуваної нами теми, слід відзначити дослідження К.Л. Струкової, І.Г. Сенкевич, І.С. Галкіна, А.С. Шофмана, А.Ф. Міллєра, В.І. Шпількової, Ю.О. Писарєва, О.В. Соколовської.

Проте тривалий час єдиною працею, що висвітлювала історію Македонії з найдавніших часів до кінця Балканських війн у СРСР залишався двотомний курс лекцій професора Казанського університету А.С. Шофмана. Враховуючи те, що ця публікація з'явилася у період замовчування македонської проблеми, автор змушений був не торкатися цілого ряду питань, пов'язаних з македонським національно-визвольним рухом і бути обережним в оцінці цього явища.

Першу спробу дати загальний огляд македонського питання, визначити етапи його розвитку зроблено у колективній статті російських дослідників А.Б. Едемського, А.В. Карасьова, С.П. Цехмістренко "До історії македонського питання". Обсяг статті, відсутність глибини аналізу архівних документів, періодики надають їй більш оглядового характеру.

В.І. Косик досліджує події, що відбувалися у Македонії в кінці ХІХ-початку ХХ ст., зокрема, роль Росії у вирішенні македонського питання. Російські історики В.І. Фрейдзон, С.О. Романенко у своїх працях дають цікаві, неоднозначні оцінки балканським кризам та причинам, що породжували міжетнічні конфлікти у цьому регіоні. Аспекти розвитку національно-визвольного руху македонського народу та ставлення Комінтерну до македонського питання знайшли висвітлення у працях російської дослідниці Л. Жили.

В українській історіографії історія Македонії не знайшла глибокого висвітлення, за виключенням окремих аспектів у дослідженнях І.Г. Буркута, В.А. Бурбиги, В.А. Жебокрицького, А.К. Мартиненко, О.В. Павлюченко, П.С. Соханя, Н.В. Стрельчук, Ю.Ю. Фоміна.

Щодо сучасних західноєвропейських дослідників історії Македонії цього періоду, то вони переважно зосереджували увагу на міжнародних відносинах і недооцінювали ролі національних рухів на Балканах і, зокрема, македонського. Серед малочисельних досліджень європейських істориків виділяються праці Матіаса Берната і Стефана Требста.

Стосовно досліджень національно-визвольного руху македонського народу у болгарській історіографії, то він трактувався як явище болгарське за своєю природою. Переважна більшість дослідників вважали його "сепаратистським" відносно болгарського національного руху, або стверджувалася думка, що якщо це не болгарський рух, то це прояв сербської пропаганди. Поразки та невдачі національно-визвольного руху (зокрема, Ілінденське повстання (1903 р.) пояснювалися його слабкістю і зовсім не бралися до уваги винятково несприятливі зовнішньо-політичні умови.

Серед болгарських досліджень македонського національно-визвольного руху виділяються праці К. Пандева. У 1979 р. з'явилась досить об'ємна його робота “Національно-визвольний рух в Македонії та Одринсько. 1878-1903”.

Нехарактерною для болгарської історіографії 70-80-х років є праця Туше Влахова “Криза в болгарсько-турецьких відносинах”, у якій гостро критикується націоналістична політика болгарського двору відносно Македонії.

Найбільший внесок у дослідження проблеми зробили історики Македонії. Хоча і в македонській науковій літературі довгий час проблема національно-визвольного руху не розглядалася як самостійний об'єкт дослідження, вивчення її окремих аспектів присутнє у працях С. Дракула, К. Бітоські, Г. Георгієвські, К. Камберскі, Р. Кантарджієва, Л. Каровські, Б. Конеські, Б. Ристовські, Г. Тодороські, Х. Поленаковича.

Досить повно в працях македонських вчених Л. Лапе, М. Міноські, О. Матковські, С. Дімевські, Х. Андонова-Полянські висвітленні події Негушського (1822 р.), Разловечського (1876 р.), Кресненського (1878-1879 рр.), Ілінденського (1903 р.) повстань.

Статут МРО та інші програмні документи національно-визвольного руху досліджували І. Катарджієв, О.Хрістов, В.Вескович-Вангелі. О. Траяновські у низці публікацій досліджував відносини між МРО і Екзархією. Боротьбу МРО з верховізмом досліджували Р.Поплазаров та М. Пандевські.

Ставлення дипломатів та громадськості європейських країн до становища македонського народу наприкінці ХІХ-початку ХХ ст. досліджують М. Міноські, Р. Терзіоські, К. Сідовські, Х. Андонов-Полянські та інші.

Велике коло досліджень, присвячених лідерам македонського національно-визвольного руху (Я. Санданські, Г. Делчеву, Г. Петрову, К. Місіркову, П. Чуповські, П. Поп Арсову, П. Шатєву, Д. Хаджі Дімову, Д. Груєву та іншим), носить чисто біографічний характер. Це праці Х. Андонова-Полянські, Л. Лапе, В. Георгієва, В. Гошева, Р. Дамяновські, Д. Дімеські, О. Івановські, Д. Константінова, Д. Мітрєва, Б. Рістовські, М. Пандевські.

Даний історіографічний аналіз дає можливість ствреджувати, що вітчизняними і зарубіжними істориками зроблено чимало в плані дослідження історії македонського народу. Використовуючи здобутки історіографії, залучаючи нові архівні джерела, опубліковані документи, з'явилася можливість дати цілісну картину розвитку македонського національно-визвольного руху останньої третини 90-х років ХІХ-початку ХХ ст.

Джерельна база дослідження, використана при написанні дисертаційної роботи, поділяється на декілька груп: матеріали архівів, опубліковані документи, матеріали періодичної преси, спогади та листування учасників подій.

Автором опрацьовано ціла низка документів, які зберігаються у Архіві Республіки Македонія (м. Скоп'є), Архіві Македонської Академії Наук та Мистецтв (м. Скоп'є), Архіві Інституту Національної Історії (м. Скоп'є), Інституті рукопису Центральної бібліотеки НАН України ім. Вернадського, (м. Київ), Архіві зовнішньої політики Російської імперії (м. Москва), Архіві Російської Федерації (м. Москва), Центральному державному історичному архіві РАН (м. С-Петербург), Одеському державному обласному архіві.

У Архіві Республіки Македонія автором опрацьовано фонди: ф. 834. "Коцо Рацин" (листування, спогади учасників національно-визвольного руху); ф. 866. "Біографії, автобіографії, мемуари. 1866-1944"; ф. "Болгарська управа 1915-1918" (документи часів болгарської окупації); ф. 158 "Народні збори НРМ/СРМ", у якому зосереджені різноманітні директиви, розпорядження, постанови, звернення відносно національно-державного будівництва в Македонії.

Виняткове місце посідають матеріали, що зберігаються в Архіві Македонської Академії Наук та Мистецтв, де автором опрацьовано фонди діячів національно-визвольного руху: ф. "Ангел Дінев (1910-1953)" (рукописи публіцистичних опублікованих і неопублікованих творів, листування членів ВМРО, бібліографіі); ф. "Григорій Хаджі Ташкович (1875-1942)" (листування, рукописи автобіографічного характеру, особисті документи); ф. "Арсені Йовков (1882-1924)" (рукописи, проза, поезія, кореспонденція - шифровані листи членів організації, листи особистого характеру, фотографії, вісники, які виходили за його редакцією, його статті до них).

Дисертантом також використані поточні архіви Інституту Національної Історії та Університету св. Кирила та Мефодія м. Скоп'є.

При написанні дисертації використано мікрофільми фондів Одеського обласного державного архіву, мікрофільми ф. “Славянский стол" Архіву зовнішньої політики Російської імперії (м. Москва) та цілої низки фондів Архіву Російської Федерації (м. Москва), де містяться цікаві матеріали про діяльність прогресивної македонської еміграції у Росії та Україні.

Автором вперше відкрито і підготовлено до публікації листи одного із лідерів національно-визвольного македонського руху К. Місіркова до професора Київського університету Т. Флорінського, які знаходяться у фондах Інституту рукописів Центральної бібліотеки НАН України ім. Вернадського.

У публікаціях джерел із історії Македонії кінця ХІХ-початку ХХ ст. найширше використані турецькі документальні джерела, які не лише розкривають характер політики Туреччини на Балканах, особливості системи управління й експлуатації слов'янських народів, зокрема, македонського, які опинились під її владою, але й також містять цінні факти про характер, форми і розмах визвольної боротьби слов'ян у європейських провінціях Османської імперії.

Серед останніх публікацій документів, підготовлених при сприянні архіву Македонії - збірник Турецькі документи про Ілінденське повстання, який включає 172 документи з фонду Rumeli Mufettis ligi Tasnifi Османського відділу Генеральної дирекції турецьких державних архівів у Стамбулі. Документи висвітлюють події у Бітольському вілаєті напередодні і під час Ілінденського повстання. Фонд ще донедавна був закритим для дослідників і публікація документів здійснена вперше. Автором використана також ціла низка опублікованих російських, британських, французьких та австрійських документів із історії македонського народу. У 90-х роках з'явилися публікації досить цікавих документів у наукових періодичних виданнях, які дали можливість по-новому подивитися на різні сторони діяльності македонського національно-визвольного руху. Зокрема це публікації підготовлені В. Георгієвим та Р. Терзіоські.

Певні відомості для розкриття теми почерпнуті автором із європейської преси того часу, насамперед, із видань різних товариств, течій, фракцій македонського національно-визвольного руху ("Македонски глас", "Вардар", "Македонско дело", "Реформи" та інші), газет південослов'янської еміграції ("Словенски juг", "Българская мысль", а також періодичної преси європейських країн ("Славянские известия", "Современник" "Вестник Европы", "Балкан", "Славянский век" та інші). Публікації у цих виданнях, як і факти з інших джерел, дозволили повніше показати загальну суперечливу картину розвитку і становлення македонського національно-визвольного руху, ставлення до нього урядів і прогресивної громадськості європейських країн.

Окрему групу джерел складають спогади і мемуари діячів македонського національно-визвольного руху та сучасників подій, опубліковані як у Македонії, так і в інших країнах. Це спогади державних діячів Росії та Болгарії П. Мілюкова, І. Гешова, керівників національно-визвольного руху Гоце Делчева, Горче Петрова, Яне Санданські та інших досить відомих учасників македонського національно-визвольного руху: членів ЦК, секретарів і воєвод чет. При використанні спогадів доводилося враховувати, зокрема, емоційне, часто суб'єктивне ставлення їх авторів до цих подій.

У дисертаційному дослідженні використана також опублікована епістолярна спадщина Гоце Делчева, Крсте Місіркова та ін.

Однак, незважаючи на відносно значну кількість історичних досліджень, присвячених македонському національно-визвольному рухові, питання, які розглядаються в дисертації, до теперішнього часу не стали предметом спеціального дослідження. Наявна науково-дослідна база спонукала автора до пошуку нових підходів у вивчені даної проблеми, що в свою чергу дало змогу чіткіше визначити історичні передумови формування національно-визвольного руху македонського народу та його місце і роль в історії Македонії.

У другому розділі роботи, що має назву "Історичні передумови виникнення визвольного руху македонського народу", розглядаються економічний та соціальний розвиток Македонії, яка була в другій половині ХІХ ст. "внутрішньою" провінцією Туреччини та етно-політичні процеси, що відбувалися на цій території. Зокрема, зазначається, що поява на історичній сцені національно-визвольного руху македонського народу співпала із важливими змінами у внутрішньому житті Османської імперії та початком нової епохи у розвитку народів Південно-Східної Європи.

Впродовж п'ятисотвікового панування турки здійснили в Македонії масову колонізацію, зайняли найкращі землі, а місцевих жителів позбавили елементарних громадянських прав, перетворивши більшу частину з них на кріпосних - "райя". Влада підтримувала турецьких поміщиків, які майже всі були мусульманами і виконували також адміністративні та каральні функції. Невеликі наділи, низька продуктивність праці, занижені ціни на сільськогосподарську продукцію, високі податки, корумпованість бюрократичного апарату, лихварство - це основні причини, які приводили в Македонії до руйнації великої кількості селянських господарств. Як сама система податків, так і їх збір постійно супроводжувалися зловживаннями з боку турецьких властей.

Аграрна та фінансова криза у другій половині ХІХ ст. штовхала значну частину вільного селянства, дрібних торговців, робітників Македонії на боротьбу за свої права і саме вони стали соціальною базою зростаючого національно-визвольного руху. Слід зазначити, що після російсько-турецької війни 1877-1878 рр. майже все поліетнічне населення Македонії взяло участь у визвольній боротьбі проти гніту Османської імперії та несправедливих рішень Берлінського конгресу. Наймасовішим і найпослідовнішим став рух македонців-слов'ян, які складали більшість населення Македонії. Найяскравішими сторінками боротьби македонського народу проти турецького гніту у другій половині ХІХ ст. стали події Разловечського (1876 р.) та Кресненського (1878-1879 рр.) повстань.

Неухильне зростання опору османському режиму у другій половині ХІХ ст. стало важливим фактором суспільного життя Македонії. Все більше відчувається прагнення македонського народу до розвитку національної культури і посилення боротьби не лише проти соціального гніту турецьких феодалів, але й проти духовного та релігійного рабства. Це знайшло своє вираження у русі за національну церкву і відновлення Охридського архиєпископства та створення національних шкіл із викладанням рідною мовою.

Боротьба за становлення власної національної мови і функціонування її спочатку в торгівлі та повсякденному житті, а потім у літературі та мистецтві була надзвичайно важливою для подальшої долі македонського народу. Його пробудження та формування національної свідомості намагалася загальмувати антинаціональна пропаганда Греції, Сербії, Болгарії. Це ще більше ускладнювало умови, в яких розвивався македонський культурно-просвітницький рух у другій половині ХІХ ст., і вплинуло на формування тих рис, які відрізняють його від аналогічних рухів у інших балканських землях.

Груба денаціоналізаторська політика Сербії, Греції, Болгарії наштовхнула молодих македонських інтелектуалів на думку, що тільки організована боротьба може зупинити іноземну пропаганду і врятувати македонський народ від поділу між сусідніми державами. Македонська інтелігенція мала значний вплив на селянство та інші верстви населення і великою її заслугою є те, що вона поставила на порядок денний не тільки питання політичні і соціальні, але й національні та духовні. Саме молоді національно налаштовані македонські інтелектуали стали ініціаторами створення Македонської Революційної Організації (МРО).

Спираючись на періодизацію М. Гроха для національних рухів малих народів, на нашу думку, можна вважати, що національно-визвольний рух македонського народу наприкінці 70-х-початку 90-х років ХХ ст. знаходився в стадії "А", тобто він розпочався як суто культурний рух і лише згодом політизувався.

Своєрідність македонського національного руху у другій половині ХІХ ст. полягала в тому, що він був спрямований не лише проти турецького гніту, але і проти націоналістичної пропаганди сусідніх країн Греції, Сербії, Болгарії. Утворення сусідніх молодих балканських держав на перших порах було одним із позитивних факторів, які мали вплив на його становлення. Македонці брали участь у визвольній боротьбі сербів, болгар, чорногорців, греків. Розкол у союзі балканських християн у боротьбі проти турецького ярма зявився із створенням Болгарської екзархії, коли розпочинається боротьба між нею та Цареградською патріархією, а пізніше до цієї боротьби приєднується і Сербія. Таким чином, македонський народ змушений був боротися на два фронти: проти турецького рабства і проти своїх сусідів, які своїми діями посіяли сумнів і недовіру до себе.

У фазі “А” лідерами македонського національно-визвольного руху були вчителі та православні священики, які робили все, щоб залучити до руху якнайбільше селян. Найболючішими питаннями, які стояли в цей період перед македонськими будителями були: релігійне (вимога церковного богослужіння національною мовою та відновлення незалежності Охридського архиєпископства) та мовне (вимога викладання в школах рідною мовою і боротьба за визнання македонської мови). Для основної маси населення Македонії ці питання тісно перепліталися із соціальними - боротьбою проти гноблення з боку турецьких феодалів та державних чинновників.

У третьому розділі "Організаційне оформлення Македонської Революційної Організації. Боротьба з верховізмом" наголошується, що якісно новим, вищим ступенем у розвитку македонського національно-визвольного руху стало створення у 1893 р. МРО. Завдяки діяльності цієї організації македонський народ виступив на балканську політичну сцену як активний національно-політичний субєкт.

Метою організації, згідно її Статуту, було здобуття політичної автономії Македонії та Одринсько. Слід зазначити, що ця вимога лежала в основі програм і багатьох інших македонських організацій, гуртків, товариств. Різниця полягала в тому, якими засобами і методами вони прагнули досягти мети і що розуміли під "політичною автономією". МРО в перші роки свої діяльності прагнула до автономії в рамках Османської імперії і вважала її кроком до створення незалежної македонської держави на Балканах. У цьому Організацію підтримували і македонські соціалісти, які вступили в її ряди і згодом взяли участь в Ілінденському повстанні. Представники промакедонських болгарських організацій вважали автономію кроком до об'єднання Македонії та Болгарії, аналогічно, як це сталося у 1885 р. з Східною Румелією.

Одночасно із організаційним оформленням МРО, на території Болгарії впродовж 80-90-х ХІХ ст. років виникає ряд легальних "македонських" організацій, які у березні 1895 р. об'єдналися і проголосили створення Верховного Македонського Комітету (ВМК). Болгарський уряд активно допомагав у створенні ВМК, який поклав початок реакційній течії у македонському національно-визвольному русі - верховізму. Верховізм навіть після формального розпуску комітету продовжував існувати і приніс багато шкоди визвольній справі македонського народу.

Верховісти вважали, що революційна діяльність повинна лише змусити Європу до активних дій у справі введення реформ у Македонії, а боротьба за автономію Македонії, є певним етапом на шляху приєднання Македонії до Болгарії. Діяльність болгарських націоналістичних організацій і озброєних чет, які намагаються підкорити македонський національно-визвольний рух інтересам болгарської держави, значно ускладнило ситуацію у Македонії, посилились репресії турецької влади і це тільки погіршило становище македонського народу.

Згідно періодизації, запропонованої М. Грохом, можна вважати, що на початку ХХ ст. македонський національно-визвольний рух поступово переходить у фазу В, тобто відбувається його політизація. Чіткішими стають програмні вимоги МРО сформульовані, як "політична автономія Македонії" і все більша частина населення підтримує лозунг "Македонія для македонців".

У четвертому розділі "Ілінденське повстання 1903 р. Діяльність МРО та ВМК", розглядаються зовнішньо-політична ситуація та становище у Македонії напередодні та у дні Ілінденського повстання 1903 р., проаналізовано складну і суперечливу еволюцію поглядів діячів національно-визвольного руху, перебіг політичної боротьби після повстання та глибоку кризу македонського національно-визвольного руху після зміни співвідношення сил і розмежування "лівих" та правих".

Значний документальний матеріал використано при висвітленні наслідків Ілінденського повстання, яке стало найвищим проявом устремлінь пригнобленого македонського народу до свободи і незалежності. Крушевська республіка, створена в дні повстання, проголосила демократичні принципи і свободи, показала самобутність і прогресивність македонського національно-визвольного руху. Своїм існуванням вона довела вірність поглядів лівого крила македонського національно-визвольного руху, яке вважало, що тільки революційним шляхом можна досягнути повної політичної автономії і заперечувала погляди верховістів, які не вірили у звільнення Македонії власними силами і вимагали інтервенції із-зовні. Створення Крушевської республіки - першої держави такого типу на Балканах, продемонструвало політичну зрілість македонського національно-визвольного руху, готовність македонського народу йти на будь-які жертви в ім'я своєї національної і державної незалежності.

Ілінденське повстання змінило "статус-кво" Османської імперії, примусивши ввести на території Македонії реформи, але це тільки частково покращило становище македонського народу, не вирішивши остаточно македонського питання.

Ліві сили ВМРО після повстання діяли найбільш активно у Серському, Струмицькому та Бітольському революційних округах аж до Младотурецької революції. Тут вони користувалися загальнонародною підтримкою, і не дивлячись на діяльність пропагандистських чет інших держав, що намагалися внести розкол у ряди МРО, продовжували боротьбу за незалежність македонського народу у найважчі роки після Ілінденського повстання. Після Рильського з'їзду (1905 р.) "праві" проболгарські діячі македонського національно-визвольного руху робили все для того, щоб МРО не відновила своєї діяльності на основі принципових рішень з'їзду і вже не приховували своєї основної мети - приєднати Македонію до Болгарії.

На думку автора, період 1903-1907 рр. є найскладнішим у розвитку македонського національно-визвольного руху. Після повстання перед ВМРО постало три проблеми, які мали значення для її подальшої долі: необхідність власної внутрішньої демократизації, пошук нових форм боротьби і нових союзників. Становище у македонському національно-визвольному русі ускладнювалося також і тим, що балканські претенденти на "османську спадщину" продовжували організовувати свої "македонські" контрорганізації і військові чети, дії яких були направлені проти єдності македонського народу.

У п'ятому розділі "Македонський національно-визвольний рух у 1908-1919 рр.", основна увага приділена діяльності лідерів македонського національно-визвольного руху в період Младотурецької революції 1908 р. та боротьбі македонської еміграції в роки Балканських та Першої світової війн за національно-політичний суверенітет своєї батьківщини.

Надії і сподівання на зміни у політичному житті Туречинни і Македонії, які захопили лідерів македонського національно-вивзольного руху після Младотурецької революції 1908 р., не були реалізовані. Розглядаючи в історичній ретроспективі діяльність младотурецького режиму, можна зробити висновок про непослідовність у здійсненні обіцяних перетворень. У результаті младотурки не змогли провести цілісну демократизацію держави і радикально змінити становище пригноблених народів, створити умови для їх економічного та культурно-національного розвитку.

Македонський національно-визвольний рух, не дивлячись на трагічні сторінки історії (Бухарестський мирний договір, Версальська мирна конференція), на зовнішні впливи та спроби його розчленування, продовжував існувати в еміграції і неодноразово заявляв про себе як свідома політична сила. Наведені у дослідженні факти свідчать про те, що македонський національно-визвольний рух існував в усіх країнах, які поділили Македонію - в Греції, Болгарії, Югославії, а також у країнах, де проживало багато македонців-емігрантів - Болгарії, Росії, Україні, Швейцарії та інших країнах.

Після завершення Першої світової війни Македонія втратила свою територіальну цілісність. Вона була поділена на частини і ввійшла до складу окремих держав. Цей поділ македонського народу, який до цього часу мужньо боровся за свою національну незалежність, завдав йому великої шкоди і зробив неможливим подальший самостійний економічний, політичний та національний розвиток. Для македонського народу залишилось лише одне - продовжувати свою боротьбу за свою державність.

У висновках дисертації зроблені узагальнення із головних проблем дослідження.

У останній третині ХІХ ст. з економічно-соціальним розвитком Македонії, посиленням національного та релігійного гніту культурно-просвітницький рух македонського народу переростав у масовий організований національно-визвольний рух, спрямований на повалення османського режиму.

Його своєрідність полягала в тому, що він був спрямований також і проти націоналістичних пропаганд сусідніх країн: Греції, Сербії, Болгарії.

Утворення в 1893 р. Македонської Революційної Організації було зумовлено гостротою соціальних та національних проблем. Вона виражала інтереси широких верств селянства, ремісників, дрібних торговців, національної інтелігенції. Стратегічною метою Організації проголошувалося здобуття політичної автономії Македонії.

Ілінденське повстання 1903 р. та проголошення Крушевської республіки підтвердили вірність поглядів лівого крила національно-визвольного руху, яке вважало, що досягнути політичної автономії можна тільки своїми силами, не чекаючи інтервенції із-зовні. Створення Крушевської республіки - першої держави такого типу на Балканах, продемонструвало політичну зрілість македонського національно-визвольного руху і готовність македонського народу до створення своєї державності.

Поділ Македонії після Балканських та Першої світової війни не давав можливості вести культурно-просвітительську роботу на національній території і центрами національно-визвольного македонського руху на певних етапах ставали міста розміщені поза етнічною територією Македонії (Софія, С.-Петербург, Женева, Одеса, Бухарест, Браіла та інші).

Слабість демократичних сил у Македонії та в сусідніх балканських землях, втручання європейських держав призвели до того, що не дивлячись на розмах національного руху наприкінці ХІХ-початку ХХ ст. македонський народ не зміг добитися національного визволення та створення єдиної македонської держави.

До рекомендацій, спрямованих на використання отриманих результатів, зокрема, можна віднести ознайомлення і використання матеріалів дослідження для більш глибокого, наукового осмислення подій, що сьогодні відбуваються на Балканах, особливо загострення кризи навколо Косово, так як ці події історично тісно пов'язані із подіями, що розгорталися на території європейської частини Туреччини у 70-х роках ХІХ ст.-початку ХХ ст. Об'єктивність і коректність обох сторін у оцінках історичного минулого матимуть неабияке значення для подальшого розвитку взаємин між Україною та Македонією.

...