Історична динаміка прагматичних властивостей англійського питального речення (XVI—XX ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський державний лінгвістичний Університет

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук

Спеціальність 10.02.04 -- Германські мови

Історична динаміка прагматичних властивостей англійського питального речення (XVI--XX ст.)

Шевченко Iрина Семенівна

Київ 1999

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі перекладу та англійської мови Харківського державного університету.

Науковий консультант: доктор філологічних наук, професор Почепцов Георгій Георгійович, завідувач кафедри граматики та історії англійської мови Київського державного лінгвістичного університету

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Левицький Віктор Васильович, завідувач кафедри німецької мови та загального мовознавства Чернівецького державного університету ім. Ю. Федьковича

доктор філологічних наук, професор Мізецька Віра Ярославівна, завідувач кафедри іноземних мов Одеської юридичної академії доктор філологічних наук

професор Швачко Світлана Олексіївна, завідувач кафедри перекладу Сумського державного університету

Провідна установа: Одеський державний університет ім. І.І. Мечнікова Міністерства освіти України, кафедра граматики англійської мови, м. Одеса

Захист відбудеться 7 жовтня 1999 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.054.02 у Київському державному лінгвістичному університеті (252650, Київ, вул. Червоноармійська, 73).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського державного лінгвістичного університету.

Автореферат розіслано "2" вересня 1999 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради А.А. Калита

1. Актуальність теми

англійський питальний прагмалінгвістика мовленнєвий

У реферованій дисертації розроблюються концептуальні основи історико-прагматичної парадигми в лінгвістичних дослідженнях та здійснюється аналіз історичного розвитку прагматичних властивостей англійського питального речення.

Об'єктом вивчення є англійське питальне речення у мовленнєвій комунікації 16 - 20 ст.

Предмет аналізу складають прагматичні характеристики англійського питального речення в мовленнєвому акті та дискурсі в їх історичній динаміці.

Такий підхід зумовлений логікою дослідження варіювання прагматичних параметрів англійського речення в текстах 16 - 20 ст. При цьому виявилися фундаментальні зв'язки прагматичних, мовних, соціокультурних та етнопсихологічних компонентів, що зумовило нове порушення питання про процесуальну, еволюційну природу вербальної комунікації. Вона розуміється як система, що розвивається, що функціонує у часі, просторі та суспільстві, з урахуванням взаємодії чинників мовного та позамовного ряду. Передумови такого підходу містяться в працях М.М. Бахтіна, Ю.Д. Дешерієва, Г. Пауля, О.О. Потебні, В.М. Солнцева, Г.В. Степанова, Л.В. Щерби та ін.

Друга половина 20 сторіччя стала свідком розквіту цілого ряду комунікативно орієнтованих напрямків аналізу, серед яких прагмалінгвістика -- одне з найбільш актуальних. Сьогодні це визнаний перспективний напрямок мовознавства, який накопичив значний за обсягом матеріал теоретичного та практичного плану, що стосується, в основному, сучасного стану мовленнєвої комунікації (В.З. Дем'янков, Г.Г. Почепцов, О.Г. Почепцов, І.П. Сусов, J. Austin, P. Grice, G. Leech, J. Searle та ін.), а також контрастивних міжкультурних досліджень (S. Blum-Kulka, M. Clyne, T.A. van Dijk, J. House, G. Kasper, M. Sifianou, D. Tannen та ін.). Однак багато основоположних понять прагмалінгвістики (сутність мовленнєвого акту та його аспекти, типологія мовленнєвих актів, комунікативні принципи і т.п.) все ще не знайшли свого вирішення, розпливчасто окреслені межі цього напрямку.

Проблеми історичної динаміки впливових характеристик мовлення, які були підняті у працях німецьких лінгвістів (P. Polenz, B. Schlieben-Lange, H. Sitta та ін.), ще не дістали вичерпного висвітлення, між тим їх актуальність важко переоцінити. З одного боку, кожна лінгвістична дисципліна, як відзначав ще Е. Косеріц, не може замикатися у межах сучасного стану досліджуваних явищ і повинна бути доповнена відомостями про їх історичний розвиток, з іншого, дослідження в плані діахронії дозволяють пролити світло на невирішені питання синхронічної прагмалінгвістики. Необхідно відзначити, що на сучасному етапі розвитку науки зріс інтерес до аналізу історичної динаміки різноманітних аспектів комунікації (В.І. Карабан, Н.Д. Петрова, В.Д. Ужченко), що вимагає нових підходів у дослідженні цього комплексного явища.

Усвідомлення іманентної історичності мовленнєвого акту, обмеженого характеру панхронічних досліджень у прагмалінгвістиці поставило перед лінгвістами завдання створити комплексну теорію еволюції прагматики. Дане дослідження є спробою наблизитися до вирішення цієї проблеми шляхом виявлення концептуальних характеристик історичної прагмалінгвістики як нової дослідницької парадигми, встановлення її об'єкту, методології та методів, межі. Виходячи з цього, дана робота є відгуком на потреби визначення парадигмального статусу історичної прагмалінгвістики і розробки практичних основ аналізу історичного розвитку прагматичних властивостей речення.

Історична динаміка прагматичних властивостей мовленнєвої комунікації є багаторівневим процесом. Звернення до даної проблематики є актуальним й у зв'язку з необхідністю визначити методологічну базу дослідження історичної еволюції прагматики, комплексний характер якої вбачається у взаємозв'язку та взаємообумовленості різноманітних аспектів вербальної комунікації (мовного, інтенціонального, етнокультурного, соціо- та психолінгвістичного), яка трактується як діяльність і результат діяльності, як актуалізація суспільних відношень, відображення соціокультурних цінностей та норм, як форма людської поведінки взагалі.

Відсутність загальновизнаних методів опису мовленнєвого акту та дискусійність багатьох його параметрів зумовили необхідність створення моделі мовленнєвого акту, що дозволяє моделювати як прямі, так і непрямі мовленнєві акти. Актуальність розробки моделі мовленнєвого акту, виділення її головних блоків і аспектів посилюється тим фактом, що у наш час лінгвістика не володіє апаратом моделювання мовленнєвого акту ні в плані діахронії, ні в плані синхронії.

Актуальність теми дослідження зумовлена також лінгво-гносеологічною значущістю проблем діахронічної варіативності прагматичних компонентів. Потребує уточнення саме поняття історикопрагматичного інваріанта й варіанта. Віддаючи належне науковому доробку вітчизняних і зарубіжних авторів у дослідженні діахронічного варіювання окремих компонентів мовлення (Л.Г. Верба, В.І. Карабан, В.В. Нагайчук, С.В. Цюра, Л.П. Чахоян, С. Allen, D. Cherubim, U. Fries, G. Fritz, W. Hullen, A. Jucker, J. Lennard, B. Schlieben-Lange, E. Traugott, L. van de Walle та ін.), не можна не визнати, що чимало практичних проблем історичної прагмалінгвістики все ще залишаються недостатньо вивченими. Досі не ставилося питання ні про систематизацію тенденцій і напрямків історичної динаміки англійського речення, ні про періодизацію історії прагматичних властивостей мовленнєвої комунікації.

Виконана на кафедрі перекладу й англійської мови Харківського державного університету, дана робота має безпосередній зв'язок із науковими програмами, планами, темами кафедри. Тема дисертації відповідає профілю здійснюваних на кафедрі досліджень, об'єднаних у межах теми “Людина та її мовленнєва поведінка” (номер державної реєстрації 0195U006395).

Метою даного дисертаційного дослідження, яке базується на теорії мовленнєвої діяльності та системному підході, є комплексний багатоаспектний опис історичного розвитку прагматичних властивостей питального речення у мовленнєвому акті та дискурсі, що здійснюється у руслі парадигми історичної прагмалінгвістики, яка обґрунтовується у роботі.

Для досягнення цієї мети в роботі вирішуються такі завдання:

- визначити концептуальні засади історичної прагмалінгвістики як нової дослідницької парадигми; охарактеризувати її настановно-передумовні, предметно-пізнавальні та процедурні компоненти; виходячи з системно-діяльнісного трактування мовленнєвої комунікації, виявити методологічну базу історичної прагмалінгвістики; обґрунтувати необхідність комплексного підходу до аналізу еволюції прагматики мовленнєвої комунікації з урахуванням як лінгвістичних, так і соціоетнокультурних елементів цієї діяльнісної системи; встановити парадигмальний статус історичної прагмалінгвістики та її місце серед інших комунікативно спрямованих напрямків у лінгвістиці;

- розробити принципи моделювання мовленнєвого акту; на основі запропонованої моделі, що складається з трьох блоків і включає дев'ять аспектів (адресантний, адресатний, інтенціональний, контекстуальний, ситуативний, метакомунікативний, денотативний, локутивний, іллокутивний), виявити й описати історичну динаміку аспектів мовленнєвого акту в плані їхнього змісту, вираження й реалізації в мовленні;

- уточнити сутність поняття варіативності стосовно історичної прагмалінгвістики; виявити тенденції та закономірності діахронічного варіювання прагматичних властивостей англійського питального речення у 16 - 20 ст. на рівні мовленнєвого акту і дискурсу та систематизувати якісні й кількісні дані спектру варіювання прагматичних змінних; запропонувати періодизацію історії розвитку прагматичної системи англійського питального речення.

Як матеріал дослідження обрано фрагменти англійського дискурсу, що містять питальні речення, взяті з британських художніх творів (здебільшого драми) п'яти історичних зрізів: 16 ст. - початок 17 ст., середина 17 ст. - кінець 17 ст., 18 ст., 19 ст., 20 ст. Вибір цих параметрів не є випадковим: об'єкт і предмет дослідження обумовлюють встановлення “нижньої” межі аналізу не раніше 16 ст., оскільки саме в цей час відбувається становлення жанру драматургії -- найбільш адекватного джерела відомостей про реальне розмовне мовлення (С.С. Беркнер, О.А. Романов, В.Є. Халізєв). Межі між окремими історичними зрізами визначаються як розвитком мови й літератури, так і змінами комунікативної компетенції загалом, елементи якої залежать від соціокультурних параметрів суспільства, прийнятих у ньому стилю (етосу) та норм спілкування.

Хоча кодифіковане усне розмовне мовлення, наведене в художній літературі, лише імітує властивості реального розмовного мовлення, воно, без сумніву, дає їх гарну модель (Б.М. Головін, О.О. Земська) і є вірогідним матеріалом для вивчення прагматики (J. Adams, R. Sell), бо при цьому зберігаються чимало з її не кодифікованих властивостей, які не притаманні кодифікованим текстам (Є.М. Ширяєв). Таким чином, комунікативні властивості розмовного мовлення можуть бути реконструйовані з інтерпретованого мовлення літературних джерел (Henne H., Rehbock H. Einfuhrung in Gesprachsanalyse. -- Berlin: Mouton, 1982. -- 330 S.). В цілому обсяг проаналізованого матеріалу складає біля 20 000 мовленнєвих фрагментів.

Методологічно дослідження ґрунтується на системно-діяльнісному підході до явищ мовленнєвої комунікації, пов'язаному з концепцією розвитку як іманентної властивості системи. Філософська концепція постійного розвитку як безперервного процесу використовується нами у сфері лінгвістики з урахуванням необхідних допущень, зумовлених об'єктом дослідження. Розгляд вербальної комунікації як процесу базується на тому, що між двома точками на шкалі часу, якими близькими вони б не були, завжди є певна відстань. Як би не зменшувалася відстань на цій шкалі між двома відрізками мовленнєвої комунікації, цей проміжок завжди містить деяку зміну. Власне кажучи, зміни відбуваються безупинно і будь-які два “моментальних знімки” не будуть тотожними.

Визнання еволюційного характеру вербального спілкування призводить до утвердження дихотомії статики та динаміки, проголошення важливості історичної перспективи аналізу. Ми не абсолютизуємо ні синхронічного, ні діахронічного підходів. Кожний з них як інструмент пізнання характеризується певною ефективністю, плідністю, евристичними можливостями і доповнює інший. Тому в даній роботі вони використовуються у комплексі, що дозволяє глибше усвідомити різноманітність історичної динаміки процесів мовленнєвої комунікації.

Із тлумачення мови та мовлення як частин соціокультурної суперсистеми випливає розуміння зміни й розвитку комунікації відповідно до загальних законів соціокультурної динаміки.

Прагматична еволюція речення розглядається як наслідок розвитку системи мови, соціуму та культури в їхній взаємодії та взаємозалежності.

Методи аналізу. Дане дослідження має багатоаспектний ретроспективный характер. Особливість системно-діяльнісної орієнтації роботи полягає в комплексному застосуванні методів прагмалінгвістики та суміжних напрямків у межах інтерпретативної лінгвістичної парадигми, що відповідає загальній настанові сучасної науки на плюралізм дослідницьких підходів.

У роботі використовуються комунікативно-інтенціональний, контекстуальний і логіко-семантичний аналіз, метод мовленнєвоактового моделювання. Застосовуються такі операції аналізу, як індукція й дедукція, класифікація та систематизація, порівняння й зіставлення.

Залучаються елементи статистичного опрацювання даних, що базуються на методі зіставлення часток, визначення їх квадратичного відхилення (Б.М. Головін, В.І. Перебийніс) і на обчисленні параметрів віддалення та міри відмінності явищ, що вивчаються, у плані діахронії.

Наукова новизна отриманих результатів, зумовлена вибором об'єкта, методології й методів дослідження, може бути узагальнена в таких положеннях:

1. Перший досвід теоретичного узагальнення парадигмальних характеристик здійснюваного напрямку аналізу -- історичної прагмалінгвістики -- базується на усвідомленні іманентної історичності мовленнєвого акту, наявності в ньому діахронічних сталих та змінних, пов'язаних із конкретним соціумом, етосом, культурою і системою мови. Це дозволяє розширити межі предметної царини прагмалінгвістики та, розвиваючи концепцію мовленнєвих актів і комунікативних принципів у плані діахронії, вперше розробити основи діахронічного опису прагматики речення у мовленнєвому акті та дискурсі.

Історична прагмалінгвістика як особливий напрямок досліджень одержує подальший розвиток і нове тлумачення: ґрунтуючись на діяльнісному підході та виходячи з розуміння комунікації як системи, історична прагмалінгвістика вивчає сталі та змінні елементи мовленнєвого акту та дискурсу й розглядає динамічні процеси у вербальній комунікації як результат саморозвитку мови й змін комунікативних потреб, зумовлених динамікою культури та суспільства.

2. Прагматичний потенціал англійського питального речення на рівні набору реалізованих ним мовленнєвих актів вперше розглядається як система, у якій діахронічними сталими виступають прагматичні типи мовленнєвих актів, а змінними -- підтипи мовленнєвих актів і компоненти окремих аспектів мовленнєвого акту. У процесі історичного розвитку виявляється якісне й кількісне діахронічне варіювання змінних, а також кількісні зміни інваріантів при збереженні їх суттєвих характеристик. Якщо перше відповідає динамічному характеру системи, яка розвивається, то друге забезпечує її стабільність.

3. Для вивчення процесів діахронічного варіювання прагматичних характеристик речення у роботі пропонується аспектна модель мовленнєвого акту, що складається з трьох блоків і дев'ятих аспектів: а) адресантний, адресатний та інтенціональний аспекти складають антропоцентричний блок; б) контекстний, ситуативний і метакомунікативний аспекти утворюють блок умов і способів реалізації мовленнєвого акту; в) денотативний, локутивний та ілокутивний аспекти складають центральний мовленнєвоактовий блок, який визначає впливову силу висловлювання, що дає можливість моделювання прямих і непрямих мовленнєвих актів і опису прагматичних функцій речення в дискурсі протягом їх історичного розвитку.

4. У локутивному аспекті мовленнєвих актів, реалізованих англійськими питальними реченнями, вперше виявлено прагматично релевантні та індиферентні компоненти, описано їх історичне варіювання. Варіативність прагматично релевантних компонентів локуції є, з одного боку, історією форм, що складають локутивну підсистему, а з іншого, -- частиною історії прагматичної системи як абстрактного цілого, що ґрунтується на когерентності її елементів. Серед змін прагматично релевантних компонентів у 16 - 20 ст. виділяється зниження частотності та зменшення кількості перформативних дієслів, якісне скорочення набору маркерів дискурсу, що приводить до історичного зсуву в способах реалізації мовленнєвоактової інтенції від переважно гіперекспліцитного і експліцитного в ранньоновоанглійському періоді до переважно експліцитного й імпліцитного в сучасному мовленні.

У ході історичного розвитку окремих компонентів локуції їхній статус здатний трансформуватися з прагматично релевантного на інди-ферентний і навпаки як наслідок змін системи мови й соціальних норм спілкування.

5. У роботі вперше робиться висновок про те, що ілокутивний потенціал мовленнєвих актів - питальних речень у 16 - 20 ст. на рівні типів мовленнєвого акту залишається стабільним, зважаючи на їх універсальну психолого-когнітивну природу, але на рівні різновидів (підтипів) мовленнєвого акту трансформується. Він включає в себе питальність, експресивність та оцінність, метакомунікативність (фатичність), спонукальність, констатацію, обіцянку та пропозицію, погрозу. Як загальна тенденція прагматичного варіювання відзначається якісне розширення і кількісне зростання сфери непрямих реалізацій мовленнєвих актів до 20 ст. за рахунок зниження частотності прямих мовленнєвих актів - питальних речень, у чому вбачається зв'язок із загальними процесами розвитку цивілізації від гомогенних до гетерогенних форм.

6. Новим є виявлення та опис діахронічного варіювання адресантного і адресатного (інтерперсонального) аспектів мовленнєвих актів, представлених питальними реченнями. Виявлені якісні й кількісні зміни даних аспектів у сфері вживання звертань дозволяють простежити взаємозв'язок тенденцій демократизації мовленнєвого спілкування, спрощення норм мовленнєвого етикету і розвитку мовних засобів адресації за період, що розглядається.

7. Специфіка історичної динаміки денотативного аспекту мовленнєвих актів, реалізованих питальними реченнями, що вперше стала предметом спеціального дослідження, виявляється в зменшенні його обсягу в простих мовленнєвих актах і зниженні кількості простих мовленнєвих актів-компонентів у складі складних мовленнєвих актів за останні 500 років, що збігається з загальною тенденцією скорочення обсягу висловлювання в сучасній англійській мові.

8. В історичних змінах метакомунікативного аспекту мовленнєвих актів, реалізованих питальними реченнями, виявляється діахронічне варіювання комунікативного принципу ввічливості. У дисертації вперше визначено набір комунікативних стратегій, що реалізуються цими реченнями, виявлено напрямки їх історичних змін як у якісному, так і в кількісному плані. Діахронічні трансформації метакомунікативного аспекту мовленнєвого акту відповідають загальному напрямку розвитку британського етосу в цілому від орієнтації на позитивну ввічливість у 16 ст. до переваги негативної ввічливості у 20 ст.

9. Систематизація отриманих результатів аналізу динаміки прагматичних властивостей англійського питального речення дозволяє розробити першу в науковій літературі періодизацію цього процесу. Відзначене домінування внутрішніх змін у системі мовленнєвих актів, реалізованих питальними реченнями, протягом її історичного розвитку за останні п'ять століть свідчить про те, що система була відносно сформована до початку 16 ст. Оскільки виявлені діахронічні коливання різноманітних аспектів мовленнєвих актів у 16 - 20 ст. виявляють схожість провідних тенденцій і напрямки їх варіювання мають загальні точки пересічення у часі, основними етапами розвитку прагматичних характеристик англійського питального речення за розглядуваний період слід визнати: перший -- з початку 16 ст. до середини 18 ст. і другий -- з другої половини 18 ст. до 20 ст., причому середина 18 ст. є своєрідним поворотним пунктом у ході розвитку мовленнєвого акту й дискурсу.

Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що в ній розробляються основи аналізу й здійснюється діахронічне вивчення прагматики речення на рівні мовленнєвого акту та дискурсу:

- виходячи з визнання іманентної історичності мовленнєвого акту та наявності в ньому діахронічних інваріантів і варіантів, розширюються межі предметної області прагмалінгвістики;

- уточнюється поняття варіативності стосовно діахронічного аналізу прагматики;

- ґрунтуючись на системно-діяльнісному розумінні мовленнєвої комунікації й виходячи з того, що її природа процесуальна і така, що розвивається, вперше визначається парадигмальний статус історичної прагмалінгвістики як одного з напрямків комунікативно-функціональної парадигми в мовознавстві, яке досліджує прагматичні властивості мовленнєвої комунікації (мовленнєвого акту та дискурсу) в їхньому історичному розвитку;

- теоретичне узагальнення парадигмальних характеристик історичної прагмалінгвістики доповнює концепцію комунікативно-функціональної лінгвістичної парадигми і на підставі комплексного застосування соціо-, психо- і прагмалінгвістичних підходів продовжує загальний розвиток сучасної науки у напрямку поєднання парадигм;

- сутність історичних динамічних процесів у мовленнєвій комунікації теоретично обґрунтовується як результат саморозвитку системи мови і змін комунікативних потреб, зумовлених динамікою культури та суспільства;

- пропонується модель мовленнєвого акту, яка складається з трьох блоків, які включають дев'ять аспектів, що дозволяє моделювати прямі та непрямі мовленнєві акти;

- поглиблюється уявлення про сутність комунікативного принципу ввічливості та тенденції його історичного розвитку;

- в результаті систематизації отриманих якісних і кількісних даних розвитку прагматичних властивостей англійського питального речення

розробляється їх історико-прагматична періодизація у комунікації 16 - 20 ст.;

- опис історичного розвитку прагмалінгвістичного аспекту комунікації сприяє більш повному осмисленню прагматичних процесів і явищ у плані синхронії: без знання минулого стану системи комунікації не можна адекватно оцінити її сучасність і прогнозувати майбутнє ні в мовному, ні в функціонально-мовленнєвому плані;

- комплексний підхід до аналізу вербальної комунікації в діахронії, який трактує її як похідну від етнокультурних і лінгвосоціальних умов функціонування мовлення, сприяє подоланню редукціоністського підходу до теорії прагмалінгвістики у сучасній науці;

- розроблені теоретичні принципи аналізу історичної динаміки прагматики англійського питального речення й мовленнєвого акту загалом можуть бути екстрапольовані на матеріал інших мов.

Практичне значення дослідження полягає в можливості використання його основних положень і висновків у курсах історії англійської мови, теоретичної та практичної граматики, загального мовознавства, при укладанні навчальних посібників, у практиці перекладу. Результати дослідження впроваджено в спецкурсі історичної прагматики і в курсах граматики англійської мови й загального мовознавства, що читаються автором для студентів та аспірантів Харківського державного університету; вони використовуються в курсових і дипломних роботах, що виконуються під керівництвом автора. Отримані висновки можуть становити теоретичну базу для розробки і вдосконалення комунікативно спрямованих методів викладання іноземних мов.

Апробація отриманих результатів. Основні результати дослідження доповідалися й обговорювалися на науково-теоретичних міжнародних, республіканських і міжвузівських конференціях та симпозіумах (1990 -- 1999) у Дніпропетровському, Омському, Харківському, Мічиганському (Енн-Арбор) і Чиказькому університетах, Інституті мовознавства РАН, на конференціях асоціацій IATEFL -- Ukraine, Alliance Franзaise в Україні, германістів України, Midwest Linguistic Association of the USA. Вони повністю викладені в монографії “Историческая динамика прагматики предложения: английское вопросительное предложение (16 - 20 вв.)” (Харків: Константа, 1998. -- 168 с.) і 16 наукових статтях, опублікованих у провідних фахових журналах України.

Структура роботи. Дисертація складається з вступу, двох розділів, які охоплюють одинадцять підрозділів, загальних висновків, списків використаної наукової та художньої літератури, списку лексикографічних довідників і додатків.

У вступі викладаються теоретичні й методологічні принципи дослідження, описуються його об'єкт і предмет, обґрунтовуються актуальність, наукова новизна, теоретичне і практичне значення роботи, визначаються мета і завдання, матеріал та методи аналізу.

У першому розділі “Питання теорії історико-прагматичного аналізу мовленнєвої комунікації” здійснюється концептуальний аналіз лінгвістичних напрямків, релевантних для історичної прагмалінгвістики, що мають спільну основу -- теорію мовленнєвої діяльності, а саме: синхронічної прагмалінгвістики, соціолінгвістики, психолінгвістики, етнокультурного підходу до аналізу мовлення. Критично аналізуються існуючі діахронічні напрямки аналізу мовленнєвого спілкування в межах інтерпретативної парадигми. Розробляються методологічна і методична основи історико-прагматичного напрямку в лінгвістичних дослідженнях, обговорюються принципи опису компонентів різноманітних аспектів мовленнєвого акту та дискурсу в плані діахронії. Пропонується модель мовленнєвого акту як основний інструмент дослідження діахронічних змін прагматики речення. Визначається парадигмальний статус історичної прагмалінгвістики та її місце в комунікативно-функціональній парадигмі в мовознавстві.

У другому розділі “Історична динаміка прагматичних характеристик англійського питального речення” аналіз здійснюється відповідно до запропонованої моделі мовленнєвого акту. Обґрунтовуються принципи організації матеріалу аналізу і його математичного опрацювання, досліджується історична варіативність сталих і змінних елементів мовленнєвого акту та дискурсу. Вивчається динаміка локутивного, ілокутивного, адресантного та адресатного, денотативного аспектів мовленнєвих актів, реалізованих англійськими питальними реченнями. Еволюція метакомунікативного аспекту мовленнєвого акту розглядається як прояв історичного варіювання комунікативного принципу ввічливості в британському етосі. Пропонується періодизація прагматичної історії речення.

У висновках підводяться підсумки й узагальнюються результати проведеного аналізу, викладаються основні висновки дисертації, накреслюються напрямки подальших досліджень.

У додатках наводяться таблиці, що містять результати математичної обробки отриманих даних.

Загальний обсяг дисертації -- 373 сторінки тексту, список використаної наукової літератури налічує 426 джерел, список художніх творів -- 113, додатки містять 21 таблицю та 1 малюнок.

2. Зміст роботи

Останнім часом у нашій країні й за рубежем вивчається історична мінливість окремих аспектів прагматики мовлення, однак досі не було запропоновано адекватної й загальновизнаної теорії історичної прагмалінгвістики. Це можна певною мірою віднести за рахунок недостатньо розробленої методологічної бази досліджень, певної мозаїчності та фрагментарності напрямків наукових пошуків.

Загалом серед діахронічних підходів до досліджень мовленнєвої комунікації, окрім історико-прагматичного, виділяються філософський, психологічний, соціолінгвістичний. Філософський та психологічний надають у розпорядження історичної прагмалінгвістики відомості про історичний розвиток вербального мислення та його типів у міру змінювання діяльності людей у відповідності з розвитком культури, з ментальністю певної епохи. Історична соціолінгвістика (іменована також соціальною історією мови) акцентує варіативність вербальної комунікації як наслідок змін в суспільстві та етосі, простежує соціально-історичні особливості комунікації та діахронічні зміни функціонування мови.

Початок досліджень прагматики мовлення в діахронічному аспекті пов'язаний з роботами німецьких лінгвістів, які поширюють діахронічне вивчення мови на область прагматики або застосовують діахронічний підхід до аналізу мовлення. В основі досліджень історичної прагмалінгвістики (historische Sprachpragmatik) лежить положення Б. Шлібен-Ланге про те, що “не існує універсальних мовних дій, але тільки історично зумовлені, різноманітні, конвенціоналізовані мовні дії”(Schlieben-Lange B. Traditionen des Sprechens. -- Stuttgart: Kohlhammer, 1983. --S.114). Історичність прагматичного аналізу постулюється як його сутнісна характеристика. Цей напрямок охоплює великий спектр загальнофілософських проблем комунікації, зокрема, взаємозалежності мовної системи та комунікативних потреб суспільства: зі зміною соціальної структури змінюються комунікативні потреби в індивідуальній і масовій комунікації, і мовні засоби відповідають на ці зміни, пристосовуючись до нових потреб.

Напрямок історичної прагмалінгвістики формується в європейській лінгвістиці протягом 70 - 80-х років і на сьогодні становить собою значне явище в мовознавстві, хоча й залишається теоретично роз'єднаним і емпірично нерівнозначним. У цілому склалося три відносно різноспрямованих, але взаємопов'язаних підходи до аналізу прагматичних аспектів мовленнєвої комунікації в історичних контекстах:

1. Поширення історії конкретної мови на сферу прагматики, створення прагматичної історії мови. Для Х. Зітти, С. Зондереггера, К. Маттхайера, Е. Каннгізера та ін. вона виступає передусім як поглиблення й розвиток історичного напрямку в мовознавстві (pragmatikorientierte Sprachgeschichte), покликаного заповнити прогалину в ряду істориколінгвістичних досліджень і зайняти своє місце серед граматичного, семантичного, фонетичного розділів історії конкретних мов. Оскільки дослідження цього напрямку носять у своїй більшості теоретичний характер, автори частіше постулюють необхідність створення особливих методів аналізу, ніж створюють їх.

2. Упровадження прагматики в історико-соціолінгвістичні дослідження. Запропонований П. фон Поленцем, цей напрямок знаходиться на межі історичної соціолінгвістики та прагмалінгвістики (soziopragmatische Sprachgeschichte). Акцентуючи соціальний аспект прагмалінгвістики, він виходить з того, що раніше теорія мовленнєвих актів неправомірно обмежувалася вивченням індивідуальної інтеракції, тоді як реальна комунікація має в основі суспільні відношення, і мова в широкому значенні є передумова, інструмент і продукт суспільної діяльності людини.

3. Привнесення діахронічного компонента в прагмалінгвістичні дослідження та створення історичної прагмалінгвістики (historische Sprachpragmatik). Цей напрямок найбільш релевантний для нашого дослідження. Його основи закладені в роботах В.І. Карабана, Б. Шлібен-Ланге, Д. Херубіма, О. Шварца, М. Бакса, Х. Хенне та ін.

Такий поділ дуже умовний, бо нерідко самі автори використовують декілька підходів одночасно, не розмежовуючи їх термінологічно. Хоча загалом накопичено досвід історичного аналізу окремих типів мовленнєвих актів, маркерів дискурсу, перформативних дієслів, стратегій і тактик мовленнєвої інтеракції, комунікативних принципів на матеріалі комунікації однієї лінгвокультурної спільноти (англійської, німецької, французької та ін.) і в компаративному плані, дослідження історичної динаміки прагматичної системи комунікації залишаються методологічно та методично недостатньо розробленими та розрізненими, вони потребують теоретичного осмислення та узагальнення, а також емпіричного поглиблення.

Концепція історичної прагмалінгвістики, запропонована у даній роботі, базується на системно-діяльнісному підході до мовленнєвої комунікації. Основою досліджень історичної динаміки прагматичних властивостей речення в нашому розумінні є теорія мовленнєвої діяльності як одне з найбільш повних втілень сучасної комунікативно-функціональної парадигми. Евристична роль поняття мовленнєвої діяльності полягає в тому, що воно вводить у модель мовленнєвої комунікації особистість комунікантів у всій сукупності їх соціально-ситуативних ролей, комунікативних потреб і навичок мовленнєвого спілкування. Такі категоріальні ознаки мовленнєвої діяльності як чинники її цілеспрямованості та суспільної природи демонструють зв'язок мовленнєвої діяльності з більш загальною системою людської діяльності загалом. Як складник останньої, мовленнєва діяльність характеризується соціальною детермінованістю і мінливістю залежно від конкретного соціуму, культури, етосу в певний період їхнього історичного розвитку.

Суспільний характер мовленнєвої діяльності зумовлює особливу увагу, що приділяється в історичній прагмалінгвістиці особистісному аспекту мовлення і визначає її зв'язок з іншими суміжними дисциплінами. По суті вся комунікативно-функціональна парадигма в лінгвістиці може бути названа діяльнісним напрямком, орієнтованим на особистість. Врахування спільності знань комунікантів про світ, їхніх навичок спілкування, комунікативних засобів і та ін. є загальною рисою всіх інтерпретативних підходів у лінгвістиці, хоча відбивається в них по-різному. Так, у психолінгвістичній моделі передумовою комунікації визнається спільність комунікативних навичок, настанов, знань про світ (соціальну систему та культуру), вводиться поняття лінгво-культурної спільноти та етосу. У соціолінгвістиці ці ідеї відбиваються в понятті комунікативної компетенції, що включає в себе мовну, соціальну і психофізичну компетенцію. В історичній прагмалінгвістиці дані положення дають змогу характеризувати параметри носіїв мови певної епохи та культури, визначити етичні настанови їхньої мовленнєвої взаємодії, вони зумовлюють контекст і ситуацію конкретного епізоду комунікації.

Мовленнєва діяльність має системність як конститутивну властивість і може бути кваліфікована як надскладна система -- “система систем”. Історична прагмалінгвістика ґрунтується на визнанні системності й мови, і мовлення. Системність розуміється як найважливіша властивість мовленнєвої діяльності, яка проявляється в тому, що її елементи складають комплексну когерентну структуру, рівні якої (мова, мовлення) визначаються взаємодією цих елементів, причому кожний рівень може бути представлений у вигляді окремої системи. Розповсюдження системного підходу на сферу діахронії дозволяє розглядати елементи комунікації з точки зору прояву системних відношень, що виникають між ними в певний період часу (вісь синхронії) і з урахуванням їх історичних змін (вісь діахронії).

Таким чином, в історико-прагматичному дослідженні система комунікації як продукт взаємодії мови й мовлення вивчається не в двох, а в чотирьох інтегрованих аспектах: це аспекти організації та функціонування системи у синхронії, а також аспекти історичної зміни мовних форм і діахронічного варіювання їх мовленнєвого функціонування. У плані синхронії система мовленнєвого акту характеризується відмітними рисами аспектів і їх особливим співвідношенням у відповідності з конкретним історичним періодом. У плані діахронії під прагматичною історією системи розуміємо зміну її станів (сталого чи несталого) залежно від типу змін окремих аспектів.

Позитивною рисою обраного системно-діяльнісного підходу до мовленнєвої діяльності як еволюційного процесу є те, що він дозволяє, не протиставляючи суміжні галузі досліджень, чітко окреслити межі прагматичної парадигми, що розвивається в даній роботі в плані діахронії.

Найважливішим джерелом історичної прагмалінгвістики є синхронічна прагмалінгвістика, що трактується як інтегративна дисципліна. Матеріалом дослідження в історичній прагмалінгвістиці є мовна комунікація віддалених історичних періодів, доступна для дослідження в письмовій формі. А втім, вона являє собою достатньо надійний матеріал для вивчення комунікації. Одиницею аналізу визнається мовленнєвий акт.

Пропонується модель мовленнєвого акту для проведення комплексного дослідження. Мовленнєвий акт моделюється у вигляді трьох блоків: антропоцентричного, який складається з адресантного, адресатного та інтенціонального аспектів, блоку умов і способів реалізації мовленнєвого акту, що об'єднує контекстний, ситуативний і метакомунікативний аспекти, а також центрального мовленнєвоактового блоку, який включає денотативний, локутивний та іллокутивний аспекти, що відповідає плану змісту, плану вираження та актуалізації висловлювання у мовленні:

У змісті аспекту адресанта відбиваються соціальні та ситуативні ролі мовця, його комунікативні та психологічні характеристики, куди входять комунікативна компетенція, структура особистості, темперамент, хист і т.п. Роль цього аспекту в загальній моделі мовленнєвого акту надзвичайно велика: по-перше, він визначає зміст повідомлення і його іллокутивну силу (оскільки функції не є внутрішньо притаманними об'єкту реальності, а залежать від спостерігача), можна говорити про “скеровуючу”, фокусуючу роль аспекту адресанта в мовленнєвому акті. По-друге, у висловлюванні завжди наявні різноманітні відомості про адресанта, на основі яких у слухача виникає образ адресанта, що впливає на подальшу мовленнєву поведінку слухача. Завдяки цьому даний аспект певною мірою формує стратегії й тактики комунікації.

Поняття адресатного (інтерперсонального) аспекту включає в себе слухача в сукупності його соціальних і ситуативних ролей, мотивів та цілей, знань про світ і та ін. Соціально-ситуативні характеристики слухача важливі для визначення інтерперсональної лінії адресант - адресат у мовленнєвому акті.

Інтенція висловлювання виникає у адресанта на основі його минулого досвіду й комунікативної ситуації. Важливість цього аспекту важко переоцінити: цільова настанова, намір -- рушійна сила людської поведінки, в тому числі мовленнєвої.

Установити характер комунікативної інтенції висловлювання-речення, його іллокутивну силу, оцінити прагматичний ефект можна тільки в широкому контексті з урахуванням його взаємозв'язків з іншими реченнями. Сама пропозиція речення змінюється разом зі зміною контексту, оскільки до складу пропозиції входять елементи референції, дейксиса і т.п. Серед безлічі підходів до визначення поняття контексту для даного дослідження найбільш прийнятним є соціоісторичний, що визначається як характером досліджуваного матеріалу -- письмовими формами дискурсу, в яких за відсутності змістотвірних компонентів мовлення, що звучить (типу інтонації і т.п.), контекст є практично єдиним джерелом відомостей такого плану, так і важливістю соціоісторичного контексту як носія інформації про екстралінгвальні чинники мовлення (етичні норми комунікації конкретного періоду та ін.).

Значна роль у визначенні комунікативної інтенції конкретного речення-висловлювання і його іллокутивних функцій відводиться чиннику ситуації. Меті дослідження прагматичних характеристик речення-висловлювання найбільш відповідає визначення мовленнєвої ситуації як референта висловлювання.

Метакомунікативний аспект відбиває широкий спектр відомостей: про принципи вибору каналу зв'язку, його роботу, мовні елементи, що забезпечують цю роботу (фактична функція), про “техніку” ведення комунікації, про стратегії й тактики комунікації. Таким чином, до метакомунікативного аспекту ми відносимо фактичні засоби, що забезпечують встановлення, продовження і розмикання мовленнєвого контакту, а також комунікативні принципи, максими ввічливості.

Денотативний аспект (пропозиція) складає ядро змісту повідомлення. Пропозиція виділяється нами з більш широкого поняття інформаційного змісту висловлювання. Ми виходимо з існування трьох видів інформації: когнітивної, індексальної, регулятивної, що дає важливий інструмент для визначення прагматичної функції пропозиції в мовленнєвому акті. Кожний мовленнєвий акт служить для передачі тієї чи іншої інформації і, завдяки цьому, для зміни поведінки комунікантів, що відбувається внаслідок зміни рівня знань про об'єкт комунікації.

Як форма вираження змісту висловлювання локутивний аспект також належить до числа центральних елементів моделі мовленнєвого акту. В історичній прагмалінгвістиці локутивний аспект мовленнєвого акту набуває особливого значення, оскільки тексти віддалених періодів містять велику кількість мовних компонентів, специфічних для даного періоду, багато з яких вийшли з ужитку в наш час: наприклад, на рівні морфології це займенники thee/you та їх похідні, на рівні лексики це маркери pray, i'faith і т.п., на рівні синтаксису це бездієслівні форми спонукальних речень у ранньоновоанглійскій мові, що реалізують специфічні директиви, та ін.

Iллокутивний аспект -- найбільш значущий, він являє собою “результуючу” величину у порівнянні з іншими аспектами мовленнєвого акту. За Дж. Серлем і Д. Вандервекеном, кожна іллокутивна сила являє собою “упорядковану послідовність семи елементів”: іллокутивної мети, способу досягнення іллокутивної мети, інтенсивності іллокутивної сили, умов пропозиційного змісту, попередніх умов, умов відвертості, інтенсивності умов відвертості даної іллокутивної сили, причому під умовами відвертості в цій формулі розуміється сукупність психологічних станів мовця (Серль Дж., Вандервекен Д. Основные понятия исчисления речевых актов// Новое в зарубежной лингвистике. -- М.: Прогресс, 1986. -- Вып.18. С.261-262).

Якщо локутивний та іллокутивний акти нерозривні, оскільки при реалізації будь-якого локутивного акту здійснюється деякий ілоку-тивный акт, то перлокутивний акт не входить у цей гіперкомплекс, а є наслідком його реалізації. Перлокутивний ефект є не що інше, як “хід у відповідь”, завдяки чому в синтагматичному плані аспект перлокуції (за винятком завершальних реплік спілкування) має подвійний характер водночас і стимулу, і реакції та являє собою самостійний мовленнєвий акт. На цій підставі ми не включаємо аспект перлокуції у модель мовленнєвого акту.

Для визначення статусу історичної прагмалінгвістики скористаємось поняттям лінгвістичної парадигми як панівного в ту чи іншу епоху погляду на мову, пов'язаного з певною філософською течією, напрямком у мистецтві, стилем мислення в науці. Слідом за О.С. Кубряковою виділяємо три блоки елементів (або ланок), що складають поняття парадигми: (1) настановно-передумовні, (2) предметно-пізнавальні, (3) процедурні, або “технічні” ( Кубрякова Е.С. Эволюция лингвистических идей во второй половине ХХ века (опыт парадигмального анализа) // Язык и наука конца 20 века /Под ред. Ю.С.Степанова. -- М.: Ин-т языкознания РАН, 1995. -- С.144-238).

Здійснений аналіз історичної прагмалінгвістики в термінах наукової парадигми знань дозволив визначити її основні складники: провідною настановою, вихідним теоретичним положенням є об'єд-нання перерахованих вище підходів і поєднання парадигм, орієнтація на зовнішню лінгвістику. Разом з тим, системне розуміння процесу комунікації відрізняє історичну прагмалінгвістику від інших інтерпретативних напрямків: системність передбачає комплексний аналіз явищ (у даному випадку комунікації) з урахуванням впливу на них компонентів, які не входять у систему (історичний розвиток культури, суспільства та ін.).

Предметно-пізнавальна ланка в історичній прагмалінгвістиці включає в себе всі аспекти мовленнєвого акту, прагматичні компоненти дискурсу -- стратегії й тактики мовленнєвої інтеракції, комунікативні принципи, що вивчаються у плані діахронії. Важливою характеристикою предметно-пізнавальної ланки історичної прагмалінгвістики є неможливість автоматичного переносу ідей синхронічної прагмалінгвістики на область діахронії: оскільки історична прагмалінгвістика фокусує увагу на аналізі історично віддаленого мовленнєвого акту та дискурсу, діахронічних тенденцій розвитку їх компонентів, для вирішення проблем предметної області історичної прагмалінгвістики, пов'язаних з мінливістю у часі, необхідне залучення даних історич-ного розвитку культури й соціуму, які визначаються об'єктивною історичною мінливістю форм людської діяльності.

Чим більше спільного в характері предметної діяльності різноманітних цивілізацій, культур, соціумів, тим більше збігів можна очікувати в наборі мовленнєвих актів, доступних для мовних особистостей -- членів цих соціумів. Оскільки для зміни в наборі мовленнєвих актів повинні відбутися певні зміни в характері предметної діяльності, що є порівняно тривалим історичним процесом, набір мовленнєвих актів (в їх найбільш узагальненому вигляді) справедливо вважати відносно постійною характеристикою комунікації.

Значно більша кількість історичних змін і з більшою швид-кістю відбувається в способах реалізації мовленнєвих актів у конкретних мовах і конкретних соціумах. За нашими даними та за даними інших дослідників історичної прагматики мовлення, вони торкаються практично всіх аспектів мовленнєвого акту. Тому їх можна вважати варіабельними, змінними характеристиками вербального спілкування.

Таким чином, у предметній області дослідження історичної прагматики виділяються відносно сталі й відносно змінні елементи, ступінь і швидкість мінливості яких пов'язана зі змінами в системі мови та видах діяльності людини.

Предметна область дослідження в історичній прагмалінгвістиці не має жорстких обмежень і включає в себе всі аспекти мовленнєвого акту, прагматичні компоненти дискурсу -- стратегії й тактики мовленнєвої інтеракції, комунікативні принципи, що вивчаються в плані діахронії.

У “технічній”, або методичній, ланці історичної прагмалінгвістики найбільш важливе, з нашої точки зору, є те, що всі явища, які вивчаються, розглядаються не відірвано від конкретного часу (панхронічно), а тільки як елементи вербальної комунікації певного соціокультурного середовища, лінгвокультурної спільноти. Історичність як іманентна характеристика прагматики мовлення виявляється в тому, що кожний досліджуваний феномен наражається на вивчення як елемент системи в плані його приналежності до тієї чи іншої епохи й культури. Це зумовлює комплексність і взаємозв'язок застосування методів і окремих методик соціо- та етнопсихолінгвістики, культурологічного аналізу, семантичних інтерпретацій, логічного аналізу, що доповнюють власне прагмалінгвістичні методи аналізу.

Таким чином, у парадигмальному відношенні історична прагмалінгвістика є одним з напрямків комунікативно-функціональної парадигми в мовознавстві, що досліджує прагматичні властивості мовленнєвої комунікації (мовленнєвого акту та дискурсу) в їх історич-ному розвитку.

Ґрунтуючись на діяльнісному підході й виходячи з розуміння комунікації як системи, історична прагматика вивчає сталі й змінні елементи мовленнєвого акту та дискурсу, розглядає динамічні процеси у вербальній комунікації як результат саморозвитку мови та змін комунікативних потреб, зумовлених динамікою культури й суспільства.

Місце історичної прагматики серед інших підходів у мовознавстві визначається як одна з малих парадигм у складі комунікативно-функціональної парадигми поряд із синхронічною прагмалінгвістикою, соціо- та психолінгвістикою.

У другому розділі здійснюється аналіз історичної динаміки прагматичних властивостей англійського питального речення в 16 - 20 ст.

Щоб адекватно описати комунікативні характеристики питального речення у мовленні віддаленого історичного періоду необхідне комплексне застосування цілого ряду процедур аналізу, прийнятих в інтерпретативних лінгвістичних дисциплінах.

Для адекватного пояснення причин прагматичної транспозиції питального речення, що реалізує в даному випадку непрямий мовленнєвий акт експресив, необхідно враховувати діахронічні зміни принципів мовлення, особливо принципу ввічливості, який залежить, у свою чергу, від загального стану етосу, орієнтованого на переважно позитивну або негативну ввічливість. Гонорифічне звертання fair у даному значенні виходить з ужитку в сучасному мовленні.

Емотивна іллокутивна сила даного мовленнєвого акту також пов'язана з нормами мовного етикету і цілою низкою чинників, що визначають впливовий потенціал висловлювання: в цьому прикладі форми звертань слугують індикаторами відношень між суперниками в боротьбі за трон. Доки Річард Плантагенет -- король, Генріх Тюдор у відповідності з прийнятою нормою звертається до нього шанобливо: my gracious sovereign (lord), my most loving liege, а Річард називає його фамільярно: cousin, fair cousin, cousin of Hereford. Після зречення Річард титулує Генріха king, а Генріх називає його fair cousin, що приємно для підданого як таке. Але Річард, незвиклий до такої фамільярності, відчуває себе приниженим.

Не менш значущі для прагматичного тлумачення цього речення зміни типових сфер і тем спілкування в соціумі (в єлизаветинській Англії життя двору мало незрівнянно більше значення для суспільства, ніж у сучасній державі), зміни предметних основ діяльності, в тому числі мовленнєвої (спливає в минуле кривава боротьба за трон, типова для середніх віків).

Зупинімося більш детально на тенденціях історичної динаміки окремих аспектів мовленнєвих актів - питальних речень. Так, у локутивному аспекті мовленнєвих актів, реалізованих англійськими питальними реченнями, за останні 500 років виявляються такі типи діахронічних змін: виникнення/зникнення або зміна функцій прагматично релевантних компонентів, у тому числі кодифікованих (маркерів дискурсу, перформативних дієслів, елементів особової дейктики та ін.), в результаті чого відбуваються зміни окремих аспектів системи мовленнєвого акту; зміна статусу прагматично релевантних та індиферентних компонентів у результаті розвитку системи мови й прагматичної системи.

У процесі становлення мовної норми ті елементи мови, що не відповідають мовній нормі, набувають прагматичної маркованості в мовленні (починаючи з 18 ст. подвійне заперечення, вільне варіювання to be/to have у складі аналітичної форми перфекта, повна дієслівна інверсія в питаннях, раніше прагматично індиферентні, стають прагматично релевантними). У свою чергу, елементи локуції, що не входили в мовну норму, перебуваючи у процесі становлення (наприклад, дієслівні форми Continuous раніше 18 - 19 ст.), і тому були прагматично маркованими, після набуття усного статусу переходять до розряду прагматично індиферентних.

Залишаючись прагматично релевантними протягом історичного розвитку, окремі елементи змінюють свої функції: наприклад, займенник thou з маркера переважно соціально-рольових відношень стає стилістичним маркером, перформативне дієслово pray стає засобом емоційно-стилістичного маркування мовлення та ін.

Перформативні дієслова у 16 - 20 ст. зазнають процесів архаїзації (beseech, charge), семантичних змін (значення прохання у дієслова pray в 16 - 18 ст. витискується значенням благання в 19 - 20 ст.; дієслово protest, яке у 16 ст . має значення “запевняти, робити заяву”, в 18 ст. набуває значення “протестувати, заперечувати”, яке на сьогодні витискує попереднє; дієслово warrant у 16 ст. означає “просити, заперечувати”, а у 18 ст. набуває значення “стверджувати, ручатися, гарантувати”). Окремі дієслова, які функціонують як перформативні у 16 - 17 ст., пізніше втрачають цю здатність або вживаються епізодично (blame, bid, entreat, forewarn, salute, sin etc). У той же час деякі неперформативні дієслова 16 ст. набувають перформативних властивостей у 18 - 20 ст. (argue, introducе, refuse etc.).