Перші загальнодержавні культи святих Климента і Миколая та їх відтворення у пам'ятках історії і культури Київської Русі

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМ. Г.С. СКОВОРОДИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

УДК 281.9 (477) + 947 (477)

Перші загальнодержавні культи святих Климента і Миколая та їх відтворення у пам'ятках історії і культури Київської Русі

Спеціальність 09.00.11 - релігієзнавство

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Верещагіна Надія В'ячеславівна

Київ 1999

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі музеєзнавства та охорони пам'яток історії та культури Київського Національного університету культури і мистецтв й у Відділенні релігієзнавства Інституту філософії ім.Г.С.Сковороди НАН України.

Захист відбудеться 12 листопада 1999 р. о 14 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26.161.03 в Інституті філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України (252001, Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4)

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту філософії ім. Г.С.Сковороди НАН України (252001, Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4).

Автореферат розісланий 12 жовтня 1999 р.

Тимчасово виконуючий обов'язки вченого секретаря спеціалізованої вченої ради Надтока Г.М.

святокультовий русь християнський

АНОТАЦІЯ

Верещагіна Надія В'ячеславівна

Перші загальнодержавні культи святих Климента і Миколая та їх відтворення у пам'ятках історії і культури Київської Русі.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 09.00.11 -- релігієзнавство.

Інститут філософії Національної Академії наук України, Київ, 1999.

Дисертація є першим у вітчизняній науці комплексним релігієзнавчим дослідженням патрональних культів святих Климента і Миколая в контексті їх ролі в давньоруському церковному і культурному житті, впливу київської традиції на формування загальнодержавного й регіонального шанування святителів в межах Київської Русі.

В праці висвітлений феномен названих культів як видатного явища українського духовного життя, відображеного у давньоруських пам'ятках історії і культури.

Ключові слова: християнство, православ'я, церква, культура, патрональний культ, святі Климент і Миколай, київська традиція, релігієзнавче дослідження.

АННОТАЦИЯ

Верещагина Надежда Вячеславовна

Первые общегосударственные культы святых Климента и Николая и отображение их в памятниках истории и культуры Киевской Руси.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 09.00.11 -- религиеведение. -- Институт философии Национальной Академии наук Украины, Киев, 1999.

Диссертация является первым в отечественной исторической науке комплексным религиеведческим исследованием патрональных культов святых Климента и Николая в контексте их роли в украинской церковной и культурной жизни, влияния киевской традиции на формирование общегосударственного и регионального почитания святителей в пределах Киевской Руси.

В работе освещен феномен названых культов как выдающегося явления украинской духовной жизни, отраженного в древнерусских памятниках истории и культуры.

Обозначено, что в процессе христианизации Руси в Киеве возникает новое для ее народа понимание святости как высшего морального идеала и духовного образца.

Рассмотрены святокультовые первоисточники украинского православия. Установлено, что святители Климент Римский и Николай Мирликийский стали первыми христианскими патронами новообращенной Руси, утверждение культа которых было инициировано деятельностью киевского князя Владимира Святославича. Являясь общехристианскими по своему происхождению, эти культы в силу конкретных социокультурных и политических причин оказались тесно связанными с процессом христианизации Киевского государства.

Исследована специфика рецепции почитания свв.Климента и Николая на восточнославянской культурной почве. Их взаимосвязь была предопределена тем обстоятельством, что с начала своего вживления в религиозную почву Руси культы святителей утверждались в единородной этносоциальной и культурно-исторической среде центральных киеворусских земель, развивались параллельно, приобретая при этом множество общих черт.

Сделан вывод, что свв.Климент и Николай символизировали для массового религиозного сознания русичей-неофитов идею общенародного заступничества и покровительства.

Определена роль Десятинной церкви древнего Киева как общегосударственного центра почитания этих святителей и дальнейшего распространения их культа на землях Руси.

Доказано, что на начальном этапе святители почитались как христианские патроны Киева, а в конце ХI века приобрели статус покровителей всего государства, что нашло широкое отражение в архитектурных, иконописных, литературных и фольклорных памятниках Киевской Руси, а позже Украины, Росии, Белоруссии.

Впервые в науке всесторонне исследован киевский культ Николая Мокрого, приобретший на Руси общегосударственное значение. В связи с этим осуществлен иконологический анализ хранившейся в Софии Киевской и ныне утраченной древней иконы Николая Мокрого. Сделан вывод, что эта реликвия концептуально определила основные традиции в иконографии св. Николая в восточнославянской живописи.

В диссертации прослежена киевская генеалогия культов святителей в землях северной и северо-восточной Руси в домонгольскую эпоху. Установлено, что свв.Климент и Николай приняли на себя патрональную относительно этих земель функцию, инспирированную церковно-политическими и духовными ориентирами выходцев из Киева -- представителей княжеской и церковной элиты. Это явление нашло, в частности, отражение в местной иконографической традиции парного изображения святителей.

Аргументируется вывод, что историческая значимость первых общегосударственных патрональных культов в общественно-политической и религиозной жизни восточного славянства обусловлена их выдающейся ролью в духовной культуре Киевской Руси.

Ключевые слова: христианство, православие, церковь, культура, патрональный культ, святые Климент и Николай, киевская традиция, религиеведческое исследование.

SUMMARY

Vereschagina Nadia Viacheslavovna. The first cults of the whole state of st. Kliment and st. Mikolay and their displaying in monuments of a history and culture of Kiev Rus. -- Manuskript.

The thesis on competition of a scientific degree of the candidatе of historical sciences by speciality 09.00. 11 -- relidgious studies. -- G. S. Skovoroda Philosophy Institute of National Academy of sciences of Ukraine (Department of Religious Studies), Kiev, 1999.

The thesis is the first complex research in the domestic religious studies of patronal's cults of st. Kliment and st. Mikolay in a context of their role of Kiev Rus church cultural life and the influence of Kiev`s tradition in formation of their native regional admiration of bishops within the limits of Kiev Rus.

The phenomenon of theese cults as outstanding phenomenon of ukrainian spiritual life reflected in Old Russian monuments of a history and culture is covered in the work.

Key words: Christianity, Orthodoxy, church, culture, patronal's cult, st. Kliment and st. Mikolay, Kiev's tradition, religious studies.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Подальше осмислення надзвичайно глибокого феномену християнської святості, оригінальних форм і змістовного багатства, властивих його культивації на східнослов'янських землях, є особливо актуальним. У добу становлення християнства на київському грунті сформувався значний пантеон святих опікувачів спочатку столиці, а згодом і всієї країни. Київ став осередком становлення і розповсюдження християнських патрональних культів, що мали римське, візантійське та місцеве походження. Чільне місце серед них посіли культи святих Климента І Римського (бл.30-97) й Миколая Чудотворця, архієпископа Мірлікійського (бл.280-343), які у короткий термін (перші десятиріччя після хрещення Русі) отримали статус загальнодержавних патронів, перших християнських покровителів Київської Русі. Патрональна функція святих Климента й Миколая, які вшановувалися Римською і Константинопольською церквами, обумовлена, перш за все, особливостями раннього Київського християнства, ідейною основою якого була кирило-мефодіївська спадщина, його толерантністю й відкритістю щодо Східної і Західної християнських церков. Культи святителів стали невід'ємною складовою духовної культури українського етносу, особливо вплинули на політичне, релігійне і культурне життя Київської держави. Образи свв.Климента і Миколая разом з іншими християнськими реліквіями освятили епохальну подію вітчизняної історії -- Хрещення Русі.

Дослідження обраної теми відкриває можливість встановлення зв'язку між процесами поширення культів в різних регіонах Русі й загальними процесами християнізації києво-русського суспільства в центрі й на периферії; дозволяє прослідкувати роль культів свв.Климента й Миколая у формуванні основних рис Київського християнства, пов'язаних, зокрема, зі ступенем його доктринальної відкритості Світовому християнству, взаємозв'язком церкви й держави, тяжінням церкви до інституційної самовизначеності. Зазначена тема має прямий вихід на одну з найскладніших і найгрунтовніших проблем, поставлених історією перед східнослов'янськими народами -- визначення власної частки історичної спадщини Київської Русі, причому, не з точки зору її механічного поділу, а в контексті відслідковування першоджерел національної, у даному разі, культової етнорелігійної специфіки. Непересічним є значення досліджуваних культів у зв'язку з доктринальним й інституційним відродженням українського православ'я, духовні підвалини якого значною мірою формувалися саме в епоху Київського християнства. В даному аспекті особливо гостро стоїть питання впливу давньоруських культів на кристалізацію української православної традиції. Його значущість посилюється сучасним ідейним та організаційним відродженням українського православ'я.

Проблеми піднесення духовності, що гостро стоять на нинішньому етапі історичного розвитку України, повною мірою пов'язані з регенерацією християнських ідеалів гуманізму, примату духовного над тілесним. Для Церкви святий Климент, перш за все, -- священномученик, а святий Миколай -- аскет-подвижник, який удостоївся особливої Божої благодаті -- виняткового дару чудотворіння. В образах цих видатних святителів, взірців великомучеництва й аскетизму, закладено потужний моральний потенціал християнства, його соціально зцілююча ідея.

Об'єктом дослідження є перші загальнодержавні культи святих Климента І Римського й Миколая Мірлікійського, їх відтворення в пам'ятках історії та культури Києва. Предмет дослідження становлять: особливості формування культів святих Климента і Миколая в Київській Русі; регіональна специфіка їх вшанування; вплив зазначених культів на розвиток вітчизняної культової традиції; їх роль у збереженні духовної спорідненості західного і східного християнства.

Хронологічні рамки дисертації охоплюють період кін. Х-ХІІІ ст., тобто від початку християнізації й генези святокультової традиції до завершення трансформації досліджуваних культів в географічних та хронологічних межах Київської Русі.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Дисертаційне дослідження виконувалося у контексті наукових розробок Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім.Г.С.Сковороди НАН України, у тому числі планового десятитомного дослідження “Історія релігії в Україні”.

Дисертантка ставить за мету здійснення комплексного аналізу культів святих Климента й Миколая як феноменів сакрального і суспільного характеру, відтворених у пам'ятках історії та культури Київської Русі.

Загальній меті дослідження підпорядковані наступні завдання:

- проаналізувати історичні передумови поширення святокультової традиції в Київській Русі, характер впливу на цей процес сакральних християнських цінностей Заходу і Сходу;

- визначити особливості становлення й розвитку культів свв.Климента й Миколая на різних етапах еволюції давньоруського суспільства;

- виявити роль цих культів у релігійному, культурному і політичному житті народів Київської Русі;

- з'ясувати регіональні особливості вшанування зазначених культів й дослідити, таким чином, специфіку впливу святокультового компоненту на хід етнорелігієгенезу в Х-ХІІІ ст.

Методологічну основу дослідження складають універсальні принципи об'єктивності й історизму. Їх реалізація грунтується, зокрема, на конфесійній неупередженості, визнанні права людини на свободу совісті, дослідженні релігійних і соціальних явищ у їх стадіальному розвитку та взаємозв'язку.

Теоретична основа. В основі теми лежать наступні теоретичні положення:

- про відкритість церкви Київської Русі щодо західних і східних християнських традицій;

- про закономірність еволюції християнської церкви Київської Русі до власної інституційної і доктринальної самовизначеності;

- про фундаментальну роль церковних традицій Київської Русі у формуванні феномену українського православ'я;

- про сприйняття святокультової ідеології та практики народами північних та північно-східних земель Русі в її київській інтерпретації.

У праці використано цілий спектр дослідницьких методів. Керуючись проблемно конфесійним та системно-хронологічним підходами до наукового осмислення подій і явищ релігійного та соціального життя Київської Русі (кін. Х-ХІІІ ст.), авторка використала різновиди аналітичного методу, зокрема, історіографічний, логічний, іконографічний а також методи класифікації та порівнянь; синтезу, аналогій та узагальнень.

Наукова новизна дослідження. Дисертація є першим у вітчизняній історіографії комплексним дослідженням ролі патрональних культів свв. Климента й Миколая у релігійному, культурному, соціальному розвитку давньорусського суспільства (кін. Х-ХІІІ ст.). В основі дослідження лежить виявлення фундаментальної ролі культів свв.Климента й Миколая у формуванні вітчизняної святокультової традиції й у становленні основних ознак Київського християнства, успадкованих пізніше українським православ'ям, а саме: демократизму церковного життя, унезалежнення церкви від світської влади, відкритості її іншим релігійним системам, онаціональнення обрядово-культової сфери і церковного мистецтва. Концептуальним моментом дисертаційного дослідження є також положення про те, що київський релігійний центр виконував ретрансляційну функцію, поширюючи святокультову традицію в північні та північно-східні регіони Русі.

Авторкою обгрунтовано ряд теоретичних положень, які відзначаються новизною і виносяться на захист:

- з культами святих Климента і Миколая пов'язане формування ранньої церковної традиції вшанування святості, а також розвиток богослужбових обрядів, становлення іконописної традиції в Київській Русі;

- факт прищеплення культів свв.Климента і Миколая до вітчизняного релігійного грунту засвідчував демократизм Київського християнства, значною мірою забезпечував формування відкритої релігійної системи в Руси-Україні. Це об'єктивно відповідало політико-ідеологічним прагненням великокнязівської та церковної влади;

- в процесі рецепції на давньорусських землях названі культи набули місцевої своєрідності, що виявилося в специфіці осмислення свв.Климента і Миколая як християнських патронів Києва й відтворилось, зокрема, у встановленні місцевих свят, розпису храмів, присвяті святителям церковних і фольклорних літературних творів, уславленні чудотворінням ікон тощо;

- першим і визнаним осередком вшанування та роповсюдження культів свв.Климента і Миколая стала монументальна церква Богородиці Десятинна, яка в перші десятиріччя після хрещення Русі відігравала роль провідного ідеологічного осередку Київської держави. Тут були влаштовані вівтарі на честь свв.Климента і Миколая, зберігалися корсунські ікони святителів, упродовж тривалого часу церква йменувалась храмом св.Климента і церквою Миколи Десятинного;

- культи свв.Климента і Миколая посідають центральне місце в загальній сакральній ієрархії києворуських святих. Вони відтворюють ідейні витоки та особливості генези Київського християнства в цілому;

- від початку побутування на київському грунті культи свв.Климента і Миколая розвивались паралельно й взаємопов'язано, набуваючи чимало спільних рис. Це позначилось на народженій в Києві іконописній традиції парного зображення святителів як небесних предстоятелів Київської Русі й на її подальшому розвитку в північно-руських центрах;

- київські історичні реалії визначили особливу роль культів святителів у суспільно-політичному, культурному, релігійному житті передусім центральних земель Русі. Дана обставина стала головною передумовою затвердження культів свв.Климента і Миколая як загальнодержавних (кінець ХІ ст.);

- поширення культів з Києва у північному та північно-східному напрямках відбувалося синхронно з трансформацією в ці регіони інших компонентів християнського віросповідання. Відтак хронологія їх розповсюдження своєрідно відбиває етапи християнізації Русі (помітної динаміки становлення досліджуваних культів у зазначених землях набуло з середини ХІІ ст.).

Теоретичне значення дисертації зумовлено постановкою і розв'язанням комплексу проблем, що відтворюють генезу вітчизняної традиції поклоніння святості. Проведене дослідження є внеском у вирішення загальнонаукової проблеми, пов'язаної з національною ідентифікацією поліетнічної духовної спадщини Киівської Русі. Праця сприяє, зокрема, поглибленому розумінню ролі релігійних чинників у формуванні політичних, культурних, ідеологічних орієнтирів давньоруської держави.

Матеріали і висновки дисертації можуть прислужитися богословам, православному духовенству в Україні, для яких є актуальним питання пошуку першоджерел вітчизняної культової традиції.

Практичне значення дисертації. Основні положення дисертації можуть бути використані у загальнотеоретичних та прикладних працях з історії християнства в Україні, при розробці окремих навчальних тем та спецкурсів із спеціальностей “релігієзнавство”, “культурологія”, “українознавство”, в екскурсійній роботі.

Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження оприлюднено у наукових доповідях, виголошених на конференціях: “Освіта і культура ХІ ст. Діяльність Ярослава Мудрого і сучасність” (Київ, 1996), “Пам'ятки архітектури і монументального мистецтва в світлі нових досліджень” (Київ, 1996), “Церква Богородиці Десятинна в Києві (до 1000-ліття освячення)” (Київ, 1996), “Проблемы археологии и истории Босфора. К 170-летию Керченского музея древностей” (Керчь, 1996), “Гуманізм. Людина. Моральність” (Дрогобич, 1996), “Иностранцы в Византии. Византийцы за рубежами своего отечества” (Москва, 1997), “Духовна спадщина Київської Русі” (Одеса, 1997), “Могилянські читання. Св. Димитрій (Туптало) святитель Ростовський та його доба” (Київ, 1997), “500 років мученицької кончини священномученика Макарія Митрополита Київського” (Київ, 1997), “Християнство в контексті історії і культури України” (Київ, 1997), “Заповідь нову даю Вам: любіть один одного” (Іоан 13, 34)” (Київ, 1998), на четвертому міжнародному конгресі україністів (Одеса,1999).

Дисертація обговорювалася на засіданні відділу релігійних процесів в Україні Відділення релігієзнавства Інституту філософії ім.Г.С.Сковороди НАН України.

Публікації. Основний зміст дисертації викладено в статтях, вміщених у наукових виданнях та журналах ( 16 ), а також у матеріалах конференцій (8).

Структура дисертації і послідовність викладення матеріалу зумовлені логікою дослідження проблеми, поставленою метою і завданнями. У першому розділі авторка звертається до історіографічного та джерелознавчого аналізу поставлених у дисертації проблем. Другий і третій розділи присвячено відповідно розкриттю рецепції культів св.Климента і св.Миколая в духовній традиції Київської Русі, їх становленню як загальнодержавних. Це дало змогу у четвертому розділі перейти до розгляду подальшої еволюції київської традиції вшанування святих Климента й Миколая на східно-слов'янських землях. Відтак дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури. Загальний обсяг роботи (без списку джерел і літератури) -- 163 стор. Список використаних джерел і літератури включає 286 найменувань. У праці вміщено 8 ілюстрацій.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі розкривається сутність наукової проблеми. Обгрунтовується актуальність теми дисертації; визначаються об'єкт і предмет дослідження, формулюються мета і завдання роботи; розкривається теоретико-методологічна база дослідження; визначається наукова новизна, теоретичне і практичне значення дисертації; окреслені можливі перспективи використання результатів дослідження; зазначені форми її апробації та структури.

У першому розділі -- “Історіографія та джерела” -- представлено докладний огляд літератури і джерел, який розпочинається з характеристики досліджень, присвячених церковно-православній проблемі в цілому, зокрема: передісторії та особливостям запровадження християнства на Русі; початковому становленню церковної організації та її взаємовідносинам з княжою владою, східними та західними християнськими центрами (І.Огієнко, М.Чубатий, А.Кузьмін, О.Рапов, Я.Щапов, М.Брайчевський, В.Зубарь й Ю.Павленко, М.Котляр, В.Ульяновський, В.Ричка, А.Колодний, П.Яроцький та ін.). Сюди ж увійшли праці, в яких розглядається феномен християнської святості в різних її виявах (В.Розанов, Г.Федотов, В.Топоров, С.Аверинцев, Е.Смирнова, В.Водов, С.Плохій, В.Горський, В.Кушаков, Т.Чайка, О.Александров, С.Кримський, Н.Нікітенко, В.Ричка).

Зазначені роботи важливі для нашого дослідження тим, що розкривають загальні тенденції розвитку релігійної системи Киїської Русі, сприяють глибшому розумінню ролі і місця християнських культів в її духовній спадщині, мають загальнометодологічне значення для висвітлення поставлених у дисертації проблем.

Друга група наукових студій є головною і безпосередньо стосується культів святих Климента і Миколая. Найвагоміший історіографічний блок складають агіологічно-текстологічні дослідження, у тому числі таких відомих науковців, як митрополит Макарій (Булгаков), архімандрит Леонід (Кавелін), архімандрит Антонин (Капустін), В.Ключевський, М.Никольський, О.Соболевський, О.Красовський, І.Франко, М.Грушевський, а також сучасних вчених: Г.Подскальського, Ю.Бегунова, М.Мур'янова, Є.Верещагіна, М.Крутової, С.Росовецького.

Частина праць присвячена формуванню названих культів на західно- та південно-европейських землях (архімандрит Антонин (Капустін), О.Красовський, І.Шляпкин, І.Франко).

Генеза культів свв.Климента і Миколая в Київській Русі, насамперед, язичницькі корені образів святителів аналізуються в працях П.Безсонова, М.Сумцова, К.Сосенка, М.Драгоманова, Є.Аничкова, І.Франка, М.Грушевського, І.Плотникова, М.Возняка, В.Успенського, О.Назаревського, Н.Данилевської й М.Ткача).

У низці праць мистецтвознавчого характеру досліджуються образи свв.Климента і Миколая, відображені у монументальному та станковому живопису (А.Вознесенський, М.Петров, М.Макаренко, В.Лазарєв, Е.Смиронова, А.Афанасьєв, Н.Барська, Г.Логвин, П.Жолтовський, Л.Міляєва, В.Свенцицька).

Київську рецепцію образів святителів, відтворених у назвах київських храмів та місцевостей, у розписі центральних архітектурних пам'яток Києва знаходимо у роботах краєзнавців та істориків минулого століття: М.Закревського, М.Захарченка, П.Лебединцева, М.Петрова, а також сучасних науковців Н.Нікітенко та І.Марголіної.

Разом з тим наявні наукові здобутки не дають цілісної картини становлення та розвитку перших патрональних культів на теренах Київської Русі. Не здійснено комплексного історико-релігієзнавчого аналізу осмислення культів свв.Климента і Миколая як невід'ємної частини духовної спадщини українського народу, не виявлена в повній мірі роль столиці Русі у формуванні пантеону святих покровителів держави.

Джерельну базу дисертаціє склали:

1. Вітчизняні та іноземні літописи і хроніки: Повість врем'яних літ, Іпатіївський, Лаврентіївський, Никоновський, Новгородський літописи, Степенна Книга, хроніка Тітмара Мерзебурзського. Зазначена група вітчизняних джерел містить документальний матеріал щодо запровадження й утвердження культів свв.Климента і Миколая; інформує про деякі події, пов'язані із загальнодержавним шануванням святителів, що дозволяє визначити вектор розвитку названих культів в межах Київської Русі. Німецька хроніка, авторство якої належить єпископу Мерзебурзському Тітмару, дає об'єктивні повідомлення про Київ початку ХІ ст., його сакральні споруди, зокрема, Десятинну церкву.

2. Пам'ятки давньоруської літератури: агіографічні та інші церковні твори (Житія, Слова на перенесення мощей, Похвальні слова, Чудеса, служби, Мінеї, Слово про Закон і Благодать Іларіона Київського, Київські глаголичні листки тощо). Цей найвагоміший блок джерел характеризує особливості шанування Києва як сакрального осередку східного слов'янства, специфіку рецепції культів святителів на теренах Київської Русі, рівень та масштаби офіційно-церковного шанування свв.Климента і Миколая.

3. Усна народна творчість, духовні вірші: вірші Голубиної книги; український, російський, білоруський фольклор -- перекази, легенди, говірки. Цей пласт джерел сприяє глибшому розумінню народного ставлення до святих; визначає своєрідність їх шанування в центральному і північних регіонах держави; дає матеріал для з'ясування динаміки формування релігійної ментальності під впливом досліджувальних культів.

4. Матеріали Центрального державного історичного архіву України (м.Київ). Містять дані стосовно традиції давньокиївського шанування св.Миколая, зокрема, найдавнішої київської чудотворної ікони Миколи Мокрого на документах XIX ст.

5. Монументальний живопис Софійського собору та Кирилівської церкви в Києві, пам'ятки станкового живопису, іконописні оригінали використані в контексті відтворення окремих рис давньоруського релігійного світогляду та святокультової традиції в сакральному мистецтві Київської Русі.

Отже, джерельна база означеної теми, зважаючи на її видову різноманітність та змістовну насиченість, відкриває можливості для глибокого й різнобічного дослідження перших культів загальнодержавного значення Київської Русі.

У другому розділі -- “Рецепція культу святого Климента в духовній традиції Київської Русі” -- розглядаються питання становлення та розвитку київського культу св.Климента як патронального, його трансформації в загальнодержавний, а також поширення в північні та північно-східні регіони.

Насамперед йдеться про духовну супрематію Києва як давнього сакрального осередку східного слов'янства. Зазначено, що традиція такого осмислення Києва сягає глибин язичницьких часів, а християнство перейняло цю традицію і надало їй нової якості, назавжди закріпило за Києвом значення “Єрусалима землі Руської”, де відбулося уславлення перших руських святих.

У зв'язку з цим розглядаються центральні для дисертаційної теми поняття святості та чуда. Відзначається, зокрема, що в новонаверненій Русі святість стала вищим ідеалом і духовним еталоном. Образ святості, створений давньоруськими агіографами, мав непересічне значення для формування системи духовних цінностей вітчизняної культури.

Далі висвітлюється процес становлення на київському грунті загальнодержавного культу святого Климента І Римського, визначається його внутрішній ідейний зміст. Простежується роль київської релігійно-історичної традиції у формуванні статусу св. Климента як небесного хрестителя Київської Русі. Розглядається питання історичної долі найдавнійшої київської святині -- мощей св. Климента Римського.

Ім'я святого Климента, папи-мученика, який вшановувався як Західною, так і Східною християнськими церквами, тисячу років тому було добре відоме всьому християнському світові. Церква відносить його до розряду “мужів апостольських” -- безпосередніх учнів дванадцяти апостолів, яких пошановують відразу за апостолами. Давній старослов'янський текст (переклад з грецької), присвячений св.Клименту, іменує його “просвітителем церкви”. На нашу думку, така винятково висока оцінка св.Климента з боку древніх авторів свідчить про унікальність його місця в пантеоні святих як найближчого до Христа.

Ми вважаємо, що князь Володимир як новонавернений християнин і далекоглядний політик, перш за все мав вивезти з Херсонеса на правах переможця його головну святиню -- мощі Климента, добре розуміючи їх харизматичне значення й визначну роль у розв'язанні питань внутрішньої і зовнішньої політики. Прибуття святині до Києва було рівнозначним пришестю в місто самого св.Климента -- небесного хрестителя язичницької Русі. Згодом мощі були покладені до церкви Богородиці (Десятинної) -- сакрального осередку Київської держави, що, на нашу думку, поклало початок вшануванню власних національних святинь, в першу чергу святих мощей. Оскільки церква будувалась уже за наявності святині в місті і факт майбутнього покладення її до цього храму не викликав сумніву, це передбачало освячення спеціального вівтаря на честь святителя, який, ми вважаємо, і був влаштований в церкві. На думку автора, Десятинна церква, перетворена на осередок вшанування св.Климента Римського, мала йменуватися храмом св.Климента і ця назва за 20 років від дня покладення до неї мощей святителя набрала форму усталеного місцевого топоніму. Ось чому німецький хроніст Тітмар Мерзебурзський назвав Десятинну церкву “церквою мученика во Христі і папи Климента”. Вважаємо, що саме з шанування св.Климента розпочалося відоме впродовж століть паломництво до київських православних святинь. Отже, в ХІ ст. в Києві формується перший патрональний культ міста -- культ св.Климента Римського. Наприкінці ХІ ст. він набирає значення загальнодержавного, що засвідчують пам'ятки історії та культури.

І.Франко, а слідом за ним Ю.Бегунов, А.Кузьмін та інші твердять, що з 90-х років ХІ ст. починається занепад культу св.Климента, витиснення його культом св.Миколи Мірлікійського. Наш науковий пошук дає підстави для спростування цього висновку. Яскравим прикладом подальшого поширення культу св.Климента на східнослов'янських землях була подія 1147 р., коли на київську митрополичу кафедру без санкції Константинопольського патріарха, але головою св.Климента Римського, було висвячено митрополита з русичів -- Клима Смолятича. Незадовго до цієї події в Києві була зведена Кирилівська церква, в розпису якої також прославляється св.Климент Римський. Зважаючи на те, що хіротонія Клима Смолятича та замовлення розпису Кирилівської церкви були ініційовані представниками ворогуючих княжих династій, можемо констатувати певну інтегруючу роль культу св.Климента в політичному житті Київської Русі ХІІ ст. Висловлену нами тезу про подальше поширення цього культу підтверджує нещодавно знайдена в Москві у Мінеях ХІІІ ст. писемна пам'ятка київської духовної культури (Гімн св.Клименту), перекладач якої (з грецької) невідомий, проте припускаємо, що ним міг бути Климент Смолятич.

Авторка, звертаючись до північно-руських пам'яток фольклору та іконопису, показує процес трансформації у ХІІ ст. культу св.Климента в новгородські та вологодські землі, де він також набуває патронального характеру. Проте, якщо в Києві цей культ носив всеохоплюючий характер, то в північних регіонах він отримує яскравовиражену “водну” (“морську”) інтерпретацію, у зв'язку з географічним розташуванням указаних територій.

У знаменитій Степенній книзі, складеній вже в середині XVI ст. представниками московського духовенства, образ св.Климента потрактований аналогічно його образу в київському “Слові” ХІ ст. Церковно-літургійне шанування св.Климента в Україні тривало впродовж ХVІІ--XVIII ст., про що зокрема свідчать пам'ятки літургійного шитва. Ще в минулому столітті М.Оболенський відзначав величезну повагу до святителя, яка зберігалася в народі. На нашу думку, витиснення культу св.Климента з релігійної сфери на всьому східнослов'янському просторі почалося значно пізніше ХІ ст., коли його функція як апостола-покровителя новонаверненої держави була вичерпана. Вірогідно, цей процес відбувався в хронологічних рамках XV--XVI ст.

У третьому розділі -- “Загальнодержавний культ св.Миколая Мірлікійського у києво-руських пам'ятках” -- досліджується становлення та розвиток києво-руського культу св.Миколая, його язичницькі корені, перетворення культу в ранг загальнодержавного патронального, регіональна специфіка його шанування.

Авторка дисертації доводить, що осередком ушанування і становлення культу св.Миколая як місцевого патронального також стала Десятинна церква, в якій був влаштований вівтар на честь святителя, знаходились принаймні дві давні ікони з його зображенням (можливо їх пізніші копії), одна з яких, згідно з давнім київським переказом, була привезена князем Володимиром з Херсонеса. Аналіз фактичного матеріалу дозволив встановити, що в народній назві храму -- “Микола Десятинний” -- відбився місцевий статус Десятинної церкви як центру формування культу св.Миколая.

В роботі спростовано точку зору окремих дослідників, згідно з якою культ св.Миколая на Русі мав не корсунське, а константинопольське походження. Сукупність зібраних нами фактів виявляє його очевидну корсунську генеалогію, яка була об'єктивно визначена подіями хрещення князя Володимира в Корсуні-Херсонесі.

Дисертаційним дослідженням доведено, що особливого розвою шанування св.Миколая в Києві набрало за князювання Всеволода Ярославича (1078--1093 рр.). Саме тоді було встановлено суто місцеве свято на честь перенесення мощей святителя із міста Міри в Малій Азії до італійського міста Барі (1087 р.). На відміну від Рима Візантія цього свята не визнала і Київська Русь стала єдиною східнохристиянською державою, яка вшановувала пам'ять св.Миколи Мірлікійського двічі на рік: 6 грудня і 9 травня: “Микола Зимовий” і “Микола Травний”. Західні церковні джерела повідомляють, що в зв'язку із встановленням у Києві травневого свята папа Урбан ІІ прислав до князя Всеволода єпископа Федора з мощами св.Миколая. Ці факти, на нашу думку, свідчать про відкритість церкви Русі як до Східного, так і до Західного християнських центрів. Доля святині нам невідома, проте, досліджуючи питання щодо наявності мощей св.Миколая Чудотворця в Києві, ми з'ясували, що в дореволюційний час частки зберігалися тільки в Києво-Печерській Лаврі: в чудотворній іконі святителя у Великій Печерській церкві і в Миколаївській церкві Микільсько-Больничного монастиря. Зібраний матеріал дає змогу вважати, що то були саме мощі надіслані колись папою Римським князю Всеволоду.

Перша давньоруська редакція житія святителя, складена наприкінці ХІ ст. у Києві, містить два чуда з київською сюжетикою: “Чудо про немовля” (“Чудо про якесь дітище”) та “Чудо про половчина в Києві”, які символізують в народній уяві ідею заступництва, покровительства святителя жителям Київської Русі. Крім того, “Чудо про немовля” демонструє очевидний взаємозв'язок київських культів свв.Климента і Миколая. Житіє свідчить, що наприкінці ХІ ст. св.Миколай одержав статус загальнодержавного покровителя. Як патрон Руської землі, св.Миколай посів виключне місце в релігійній свідомості східних слов'ян. Культ Чудотворця як заступника і помічника у бідах був характерним і для вищих соціальних прошарків, і для народного середовища.

З'ясовано, що у ХІІ ст. культ св.Миколая набуває патронального звучання в північному та північно-східному регіонах держави. Нами доведено, що, як і у випадку із св.Климентом, культ св.Миколая мав тут обмежений, переважно “водний” характер. При цьому аналіз північно-руських іконописних і фольклорних творів засвідчує його київські витоки.

Натомість в Україні всеохоплююча роль культу св.Миколая знайшла подальший розвиток у шануванні його на Січі як покровителя війська поряд із Богородицею та архангелом Михаїлом.

Авторка звертає увагу на особливості народного сприйняття образу святителя, який формувався під впливом офіційно-церковної доктрини. Так, у духовно-літургійній традиції Церкви під час щотижневого молитовного прославлення святитель приєднується до лику апостолів як їм подібний і рівнозначний. Аналогічного осмислення його образ набуває у фольклорній традиції.

Дисертанткою вперше зібраний і досліджений фактичний матеріал щодо найдавнішої київської святині -- чудотворної ікони Миколи Мокрого. Крім того, зважаючи на видатне історико-культурне значення східнослов'янського, головним чином російського, культу Миколи Зарайського, дисертанткою здійснено окреме дослідження, внаслідок якого доведене київське походження цього культу. Іконологічний аналіз давніх східнослов'янських чудотворних ікон св.Миколая показує, що вони виконані в рамках іконографічних ізводів чудотворних київських ікон Миколи Мокрого і Миколи Зарайського. За нашим переконанням, іконографія Миколи Мокрого та Миколи Зарайського концептуально визначила основні традиції в зображенні св.Миколая в усьому давньоруському іконопису.

Феномен української релігійної свідомості виявився у зближенні образів Христа і св.Миколая. Так, лише у вітчизняному іконопису зображення Богородиці й самого Ісуса Христа звернені до св.Миколая як до центральної фігури Деісуса. Це цілком відповідає народному уявленню про місце святителя в небесній ієрархії: “Коли Бог помре, Микола буде Богом”.

Специфіка Києва як священного центру східнослов'янського світу полягала у величезній насиченості його історико-культурного простору знаками святості. Вражає кількість чудотворних і особливо шанованих ікон св.Миколая та присвячених йому храмів, відомості про які наведено в розділі.

Розділ 4. -- “Розвиток київської традиції вшанування культів святих Климента і Миколая у північних та північно-східних регіонах Русі”. В розділі розглядаються питання подальшого розвитку та взаємозв'язку культів свв.Климента і Миколая, аналізуються пам'ятки станкового живопису, які відтворюють київські корені шанування святелів на північних та північно-східних землях Русі.

У контексті релігієзнавчого дослідження цієї проблеми унікальний матеріал дають дві пам'ятки станкового живопису -- новгородська ікона ХІІІ ст. і вологодська XIV cт., які відомі фахівцям під назвою “Богоматір на престолі з пристоячими Миколаєм і Климентом”. Очевидною є аналогічність головного мотиву іконографічної схеми: це сцена адоративного пристояння свв.Климента і Миколая тронній Богородиці з немовлям.

Вважаємо, що сюжетна основа творів походить від іконографії рідкісної пам'ятки київської художньої школи, найдавнішої руської представниці іконографічного ізводу “Богоматері на престолі з пристоячими” -- Богоматері Свінської (Печерської) ХІІІ ст., -- композиція якої включає фігуру тронної Богородиці з немовлям і пристоячими засновниками Києво-Печерського монастиря -- преподобними Антонієм і Феодосієм. Ця чудотворна печерська ікона була широко відомою на Русі. Списки ікони швидко розповсюджувались в різних регіонах країни, що було об'єктивно зумовлено офіційною політикою київських правлячих кіл, зацікавлених в утвердженні в усіх руських землях християнських культів, адаптованих у Києві.

На нашу думку, одним із перших і активних поширювачів київських культів у Новгороді став князь Мстислав Володимирович (княжив у Новгороді з 1096р. до 1117р.), світогляд якого формувався в Чернігові і Києві. Утвердження культів свв.Климента і Миколая у Новгороді пов'язане також із діяльністю новгородських єпископів -- вихідців із Києва. Скажімо, найдавнішу церкву на честь св.Климента збудував архієпископ Ніфонт, постриженик Києво-Печерського монастиря.

У ХІІ -- на початку ХІІІ ст. культи святителів набирають у Новгороді патронального характеру. Наше дослідження дає підстави твердити, що це було зумовлено рядом чинників, зокрема, загальнодержавним шануванням свв.Климента і Миколая як небесних патронів країни, активною діяльністю тієї частини місцевої княжої та церковної еліти, яка походила з Києва. Не останнє місце в ієрархії названих причин мали політичні амбіції Великого Новгорода у його протистоянні Києву і прагнення ні в чому не поступатися південній столиці. Київську генеалогію виявляє й вологодський культ святителів, адже, як вважаємо, він пов'язаний з місіонерською діяльністю києво-печерського ченця Герасима, згодом канонізованого Церквою і відомого під іменем Герасима Вологодського (помер 1178 р.). Його шанували у Вологді як місцевого святого чудотворця. Відомо, що він заснував на березі річки Вологди, ще до заснування самого міста, монастир і приніс з Києва шановані реліквії. Крім того, вологодський культ зазнав впливу київської традиції і через Новгород, адже до XV ст. Вологда була північно-східною територією Новгородської землі.

Патрональний характер культів святителів на північно-руських землях відтворює місцевий іконопис. Парні зображення свв.Климента і Миколая зустрічаємо в багатьох пам'ятках давнього мистецтва. Російські мистецтвознавці мимохідь відзначаючи київське походження новгородського, вологодського, псковського культів свв.Климента і Миколая, заперечують можливість збереження київських культурних і художніх витоків у місцевій традиції їх парного зображення. Вони вбачають у ній або яскраво виражений новгородський характер, або ідею патронату, пов'язану з донаторами, співіменними свв.Клименту і Миколаю, або свідчення місцевого шанування святителів як покровителів мореплавців і мандрівників.

Ми можемо твердити, що такому “локалізованому” підходу бракує історичної ретроспективності, адже тенденція парного зображення святителів виявилась уже в розписі вівтарної апсиди Софійського собору Києва, де зображення Отців Церкви зустрічаються вперше в руському мистецтві і де постаті свв.Климента і Миколая представлені майже поруч. Вважаємо, що у зв'язку з подальшим одночасним і взаємопов'язаним розвитком культів свв.Климента і Миколая як загальнодержавних покровителів, ця тенденція в першій половині ХІІ ст. переросла в усталену іконографічну традицію парного їх зображення.

Іконографія ж печерської святині, котра особливо шанувалася в Києві, якнайкраще відповідала ідеї небесного покровительства свв.Климента і Миколая Київській державі. Авторка обгрунтовує точку зору, згідно з якою в одному з іконографічних варіантів “Богородиці Печерської” відбулася заміна персонажів Антонія і Феодосія Климентом і Миколаєм. Це значно посилило богословський зміст ікони, адже преподобні поступилися місцем святителям, національним патронам, які освячували всі Руські землі. Списки цієї ікони дійшли до північноруських центрів і слугували взірцями місцевим іконописцям.

Отже, не розглядаючи суто мистецтвознавчі аспекти згаданих іконописних пам'яток новгородських та вологодських земель, необхідно наголосити на очевидному їх зв'язку з давньою художньо-культурною традицією, що походить з Києва. Визначний характер пам'яток, рідкісна іконографія дозволяють нам стверджувати їх безперечне значення для історії східнослов'янської культури.

Заключну частину роботи складають висновки, в яких викладені результати дослідження. Відзначається, що першими патрональними культами Київської Русі стали культи свв.Климента і Миколая. Досліджувані культи були одним із важливих чинників, які сприяли формуванню київської церковної моделі, відкритої Східному і Західному християнству. Київська традиція обумовила розвиток і специфіку загальнодержавних культів свв.Климента і Миколая на всьому східнослов'янському георелігійному просторі.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ І ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО У ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Верещагіна Н. Куди бреде пілігрим. Нотатки з історії паломництва // Людина і світ.--1990.--№ 4.--С. 40-44.

2. Верещагіна Н. Святий Климент -- покровитель Києва // Людина і світ.--1995.--№ 5/6.-- С. 32-35.

3. Верещагіна Н. Святий Микола // Людина і світ.--1995.--№ 8.--С. 7-11.

4. Верещагіна Н. Найдавніша чудотворна київська ікона // Родовід.--1995.--№ 12.--С. 80-85.

5. Верещагіна Н. Київська генеалогія загальнодержавного культу святого Миколая // Духовна спадщина Київської Русі. Зб.наук.праць.--Одеса: Маяк, 1997.--С. 158-163.

6. Верещагіна Н. Київські культи святих Климента і Миколая в духовному космосі давньої Русі // Людина і творчість: гуманістичні вияви.--Дрогобич: Вимір, 1998.--С. 269-282.

7. Верещагіна Н. Десятинна церква -- історичний осередок вшанування святителя Миколая в Києві // “Заповідь нову даю Вам: любіть один одного” (Іоан 13, 34). Доповіді, повідомлення.--К.: Вид. Київського Патріархату,1998--С. 137-139.

8. Верещагіна Н. Климент Римський -- святий опікувач Руси-України // Історія України (тижневик).--1999.--№ 19, травень.--С. 9-11.

9. Верещагіна Н. Славетна київська святиня -- чудотворна ікона Миколи Мокрого та її місце в східнослов'янській культурі // Український релігієзнавчий бюлетень.-- 1999.--№ 10.--С. 52-58.

10. Верещагіна Н. Освіта ХХІ ст. і культова спадщина святих Климента і Миколая // Діалог культур: Україна у світовому контексті. Філософія освіти.--Вип.4.--Зб.наук.праць.--Львів: Вид. “Світ”, 1999.--С. 313-326.

11. Верещагіна Н. Київські витоки давньоруського культу св.Миколая // Пам'ять століть.--1999.--№ 3.-- С. 129-136.

Размещено на Allbest.ru

...