Аграрні відносини у Криму

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗАПОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

АГРАРНІ ВІДНОСИНИ У КРИМУ

Спеціальність: Історія України

Бородін Сергій Васильович

Запоріжжя, 2000 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми. Розбудова суверенної Української держави, що нині здійснюється на демократичних засадах, супроводжується гострою соціально-економічною кризою, яка значною мірою породжується недосконалістю аграрних відносин. Від їх характеру багато в чому залежить не тільки загальний стан економіки держави, а й добробут кожного її мешканця. Важливе при цьому значення має використання позитивного досвіду, який було накопичено в сфері аграрних відносин у Криму в 1918-1926 рр. Тут вони, на відміну від інших регіонів України, відзначалися своєрідністю й унікальністю, відбувалися в інших умовах, в рамках трьох державних утворень, в декілька етапів - не тільки в 1918-1920 рр., а й умовах непу і внесення в радянське аграрне законодавство коректив у 20-ті роки багатонаціонального складу кримського села. Тому поглиблений історичний аналіз аграрних відносин у Криму в 1918-1926 рр., має важливе значення для розробки аграрного законодавства і дає можливість звернутися до апробованих, тих, що дали позитивні результати, методів і способів регулювання аграрних відносин на сучасному етапі. Актуальність вивчення аграрних відносин у Криму в 1918-1926 рр., пояснюється і тим, що вони, хоч вже і висвітлювалися певною мірою у працях кримських істориків, досі залишаються малодослідженими.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане на кафедрі історії України Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського в рамках теми “Історія соціально-економічного і політичного розвитку України і Криму” (номер держреєстрації №0197V001959).

Об'єктом дослідження є аграрні відносини на півострові у 1918-1926 рр., запровадження тут радянського аграрного законодавства.

Предметом дослідження є діяльність кримських державних органів у сфері аграрних перетворень, загальні закономірності і місцеві особливості аграрних відносин на півострові, зміни у формах землеволодіння і землекористування.

Хронологічні рамки дисертації - 1918-1926 рр. Початковою їх межею є січень 1918 р., коли у Криму було вперше установлено радянську владу і почалася руйнація існуючих тут аграрних відносин на радянських засадах. Кінцевою межею дослідження є 1926 р., коли тут було завершено проведення міжселищного землевпорядження, а разом з тим остаточну ліквідацію поміщицького та іншого нетрудового землекористування. З 1927 р. в Криму докорінно змінилися основні принципи та заходи аграрної політики, які здійснювалися на основі “класового” державного свавілля.

Територіальні рамки дослідження охоплюють межі Автономної республіки Крим в її кордонах досліджуваного періоду.

Метою дисертації є всебічний розгляд і системне висвітлення аграрних відносин у Криму в 1918-1926 рр., їх сутності, змісту, специфіки, об'єктивних та суб'єктивних факторів, що вплинули на них.

Для досягнення поставленої мети були визначені такі дослідницькі завдання:

- виявити в історичному контексті України 1918-1926 рр. суть і значення аграрних перетворень на півострові в той час;

- всебічно дослідити особливості аграрних відносин у Республіці Тавриді, Кримській Радянській Соціалістичній Республіці, Кримській Автономній Радянській Соціалістичній Республіці;

- провести системний аналіз реалізації радянських аграрних законів у Криму до підготовки до масової колективізації;

- розглянути досягнення і труднощі здійснення тут аграрних перетворень, пов'язаних з наявністю у Криму автономії, місцевого законодавства, багатонаціонального складу населення, рільничого і спец. культурного районів господарювання;

- вивчити вплив радянських аграрних перетворень на розвиток сільського господарства, на соціальні процеси на півострові;

- діяльність у цьому напрямку місцевих державних органів;

- з'ясувати зміни у землеволодінні та землекористуванні, роль міжселищного і внутр. селищного землевпорядження у перебудові аграрних відносин, особливості основних і допоміжних форм землекористування;

- переосмислити існуючі в історіографії підходи до проблем аграрних відносин у Криму в 1918-1926 рр. та систематизувати джерельну базу їх вивчення.

Методологічною основою дисертації є діалектичний підхід до аналізу явищ і подій, які властиві аграрним відносинам у Криму в 1918-1926 рр., з використанням універсальних принципів пізнання історичного процесу: науковості, історичності й об'єктивності.

Теоретичною основою дослідження є творче осмислення досягнень історичної науки, праць вітчизняних і зарубіжних авторів, архівних джерел з питань теорії і практики аграрної політики. Методологічне значення мало використання автором емпіричного і теоретичного рівнів наукового пізнання, які перебувають у нерозривному зв'язку.

Наукова новизна одержаних результатів обумовлена самою постановкою завдань роботи.

Дисертація є першим дослідженням узагальнюючого характеру, присвяченим аграрним відносинам у Криму в 1918-1926 рр.: виявлено основні етапи аграрних відносин та визначено їх особливості, з позиції сьогодення досліджені також деякі питання проблеми, які раніше істориками взагалі не розглядалися, оцінено характер, особливості та значення аграрних перетворень, здійснених у Криму на початку і в середині 20-х років, їх вплив на селянське господарство і на сільськогосподарське виробництво, характеризуються основні й допоміжні форми землекористування, яким до цього часу в історичній літературі не приділялася уваги.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що досліджувані у ній форми, особливості, багатоукладний характер аграрних відносин можна певною мірою використовувати на сучасному етапі і в Автономній Республіці Крим, і у масштабах всієї України. Основні висновки і положення дисертації використано при підготовці Кримським відділенням НАН України “Історії Криму”, при написанні праць з історії селянства і сільського господарства, підготовці загальних і спеціальних курсів з історії України в цілому, і Криму зокрема, методичних посібників для студентів Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського, читанні лекцій у Кримському республіканському інституті післядипломної освіти.

Апробація результатів дисертації.

Проводилася автором у формі доповідей на міжнародній науковій конференції “Державно-правові проблеми Північного Причорномор'я: історія і сучасність” (м. Сімферополь, 1999 р.), на Кримській регіональній науковій конференції “Українська національна ідея: уроки останнього десятиріччя” (м. Сімферополь, 2000 р.), і на двох наукових конференціях Таврійського національного університету (м. Сімферополь, 1998, 2000 рр.), а також у 5 авторських публікаціях (в тому числі 4 - у фахових наукових виданнях).

Структура та обсяг дисертаційної роботи визначені метою та завданнями дослідження, логікою його складових частин і відповідають її цільовій спрямованості.

Дисертація складається зі вступу, 5 розділів, 15 підрозділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (231 найменування). Загальний обсяг дисертаційної роботи складає 185 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір та актуальність теми, визначено предмет і об'єкт дослідження, його хронологічні і територіальні рамки, сформульовано методи і завдання дослідження, окреслено наукову новизну та практичне значення роботи, а також наведено інформацію щодо апробації результатів дослідження і структури дисертаційної роботи.

У першому розділі - “Історіографія, теоретичні засади та джерельна база дослідження” - розкриваються основні методи дослідження.

Історію вивчення проблеми можна поділити на чотири періоди. Перший охоплює 1918-1930 рр., коли питання аграрних перетворень мали злободенний характер.

В цей час виникли різні напрямки вивчення проблеми - марксистсько-більшовицький і консервативно-білогвардійський. Представниками першого були С.П. Середа, І.О. Конюков, О.О. Біценко, Л. Крицман і деякі кримські автори. Вони стверджували, що під час здійснення радянського аграрного законодавства нібито було розв'язане аграрне питання в інтересах селянства. Але одночасно мова йшла про те, що остаточне вирішення його буде здійснено лише шляхом суцільної колективізації селянських господарств. Народницько-есерівський напрямок (І. Майоров) в цілому позитивно оцінював передачу радянською владою земель нетрудового користування селянству, але рішуче виступав проти організації соціалістичних форм господарювання на селі. Такі ж ідеї висловлювали в середині 20-х років при оцінці аграрних перетворень у Криму Г.О. Кущенко і С.О. Усов. Представники консервативно-білогвардійського напрямку взагалі заперечували позитивні підсумки радянських аграрних перетворень (В.О. Оболенський). Під час другого періоду (30-ті - перша половина 50-х років) у вивченні проблеми панував марксистсько-більшовицький напрямок. І.О. Конюков, М. Скрипньов та інші автори доклали багато зусиль обґрунтуванню положення про “історичну потребу” здійснення соціалістичної перебудови сільського господарства, але аграрні відносини до колективізації ними майже не розглядались. Це ж було характерним для публікацій кримських авторів (М.В. Кожевников, М. Щербаков). Третій період вивчення проблеми (друга половина 50-80-ті роки) відрізнявся появою значної кількості публікацій з питань перебудови аграрних відносин у селі, які мали загальнодержавний характер (В.П. Данилов, Г.В. Шарапов, П.Н. Першін, В.О. Сидоров, В.В. Кабанов, Ю.А. Поляков). Але об'єктивному і системному вивченню проблеми заважали марксистсько-ленінські догми та партійні настанови.

Під час третього періоду розпочалось і вивчення аграрної історії України до колгоспного часу. Водночас з'явилось немало публікацій, в яких висвітлювались хід аграрних перетворень, їх особливості, зміни в характері землеволодіння і землекористування, рівень сільськогосподарського виробництва, соціальне розшарування села та інші питання (М.О. Рубач, І.К. Рибалка та інші). Р.Д. Лях присвятив декілька своїх змістовних публікацій, дослідженню аграрних відносин в Україні в 1917-1923 рр. Їх відрізняє глибина аналізу і ґрунтовність висновків. Визначаючи досягнення українських істориків з вивчення питань аграрних перетворень в Україні, треба зауважити, що вони висловили й деякі положення, які потребують перегляду або уточнення з сучасних позицій. Під час третього періоду з'явилась і низка публікацій з історії Криму (П.Н. Надинський, Г.І. Хазанов, Л.І. Волошинов, М.С. Руденко, Л.П. Кононенко). Їх автори торкались і питань аграрної історії. Особливістю цих публікацій було намагання без залучення значного конкретно-історичного матеріалу дати оцінку окремих сторінок аграрної історії півострова після 1917 р., “довести” правомірність аграрних перетворень, здійснених у Криму під керівництвом місцевих комуністів, колективізації. Приділялась в них увага і земельним перетворенням під час першого установлення на півострові радянської влади в першій половині 1918 р., діяльності в цьому напрямку місцевих радянських органів. При цьому висловлювались і деякі твердження, що суперечили дійсному стану речей. Так, П.Н. Надинський невірно оцінював рішення з земельного питання Таврійського губернського з'їзду рад у березні 1918 р., перебільшував рівень боротьби за землю серед самого селянства. У цьому ж напрямку оцінювали суть радянських аграрних перетворень під час Республіки Тавриди Г.І. Хазанов, Л.І. Волошинов, М.С. Руденко. Переоцінювали дії місцевих радянських органів в аграрній галузі під час другого установлення радянської влади на півострові у квітні 1919 р., Є.А. Шишко, В.В. Волков. Неправомірно також писали про те, що аграрні перетворення у Криму в 20-ті роки були проведені зі значними порушеннями радянського законодавства (Г.І. Хазанов, П.Н. Надинський, Ж.М. Мона). Колективне землеробство характеризувалось не досить критично. Про це свідчать публікації С.Г. Кащенка і Л.П. Гарчевої. В цей час з окремих аспектів аграрної історії Криму були захищені кандидатські дисертації С.Г. Кащенком і Ж.М. Моною. Кожна з них має і позитивне значення, і недоліки. Четвертий період вивчення проблеми охоплює 90-ті роки, коли почалася переоцінка характеру і значення радянських аграрних перетворень. За останнє десятиріччя з'явилось немало публікацій українських істориків, у яких значною мірою по-новому оцінюються й аналізуються різні аспекти аграрних відносин в Україні в 1917-1920 рр. і в 20-ті роки. Серед них звертають на себе увагу серйозні дослідження С.В. Кульчицького, С.Р. Ляха, В.В. Калініченка і В.І. Марочко, які відрізняються великою джерельною базою й аргументованістю висновків. В останні роки з'явились цікаві дисертаційні дослідження Ю.А. Святця, І.М. Кривко, Н.І. Земзюліної, К.В. Філіпова, В.М. Олійника. В 90-ті роки поглибилось також вивчення аграрних перетворень у Криму. Публікації кримських авторів - П.І. Гарчева, Л.П. Гарчевої, Є.А. Горюнової, М.В. Господаренко, Н.Є. Дементьєва, А.Г. Зарубіна, В.Г. Зарубіна, О.В. Чебанової відрізняються намаганням відмовитись від деяких усталених в історичній літературі положень, які характеризують аграрну історію Криму після 1917 р.

Відзначаючи ті позитивні результати, яких досягнуто при висвітленні аграрних відносин у Криму в 1918-1926 рр., треба сказати, що в цьому напрямку зроблено поки що тільки перші кроки. Багато питань цієї проблеми взагалі ще не розглядалися. Всебічному та системному дослідженню аграрних відносин у Криму в цей час і присвячена дисертація.

Джерельна база. При підготовці дисертації використані різні групи джерел. Дисертація здебільшого підготовлена на основі вивчення архівних матеріалів. Частину з них почерпнуто із фондів Державного архіву Російської Федерації (фф. Р-1235, Р-3260, Р-1318, Р-130, Р-1243): це звіти керівних кримських органів про стан сільського господарства на півострові, протоколи засідань ВЦВК, доповідні записки про переселення у Крим з інших регіонів та ін. У дисертації використано документи Російського державного архіву економіки (фф. 478 і 7446). Серед них - листування Таврійського губернського земельного комісаріату з НКЗ РРФСР, повідомлення про організацію на півострові колективних господарств, зведений звіт Кримколгоспсекції за 1926-1927 р. та ін. Основну масу документів і матеріалів, використаних при підготовці дисертації, взято із 26 фондів Центрального державного архіву Автономної Республіки Крим. У цих фондах збереглося небагато документів і матеріалів щодо аграрних відносин у Криму в 1918-1920 рр. Це здебільшого матеріали директивного характеру: постанови, резолюції, накази місцевих органів влади. Ширше представлені архівні джерела, які характеризують аграрні відносини на півострові на початку і в середині 20-х років. Це найрізноманітніші документи і матеріали. У фондах керівних кримських органів є протоколи їх засідань, доповідні записки, протоколи з'їздів рад, сесій Кримського ЦВК, засідань Кримської РНК, їх постанови, документи нормативного характеру місцевих органів з аграрних питань. Широко використані в дисертаційному дослідженні документи звітного характеру з фонду Народного комісаріату робітничо-селянської інспекції Кримської АРСР за матеріалами різних обстежень. Із фондів кримських зем. органів використано нормативні накази колегії та управлінь Кримнаркомзему, земвідділів різного рівня, їх доповіді, протоколи засідань, листування земвідділів з різними органами і землекористувачами, матеріали обстежень, інструктивні та інформаційні матеріали, повідомлення землевпорядників, плани проведення землевпорядкувальних робіт, установчі та реєстраційні документи. Використані також матеріали, виявлені в інших фондах Центрального державного архіву Автономної Республіки, фондах Таврійського губернського комісара, кримських виконавчих органів та ін. При підготовці дисертації використовувались публікації радянських аграрних законів, матеріали центральної і місцевої періодичної преси, загальнодержавних і кримських статистичних видань, місцеві видання звітного характеру, матеріали опублікованих документальних збірників з питань історії Криму 1918-1920 рр., кримських ревкомів, публікації мемуарів П.Н. Врангеля та інші джерела. В цілому використана джерельна база є достатньою для виконання поставленого дисертантом завдання із всебічного дослідження аграрних відносин у Криму в 1918-1926 рр.

У другому розділі - "Аграрні перетворення у Криму в 1918-1920 рр." - здебільшого з нових позицій аналізуються зміни в аграрних відносинах під час встановлення на півострові радянської влади, в 1918 і в 1919 р., а також під час панування тут Врангеля. В середині січня 1918 р. владу в Криму захопили більшовики, які незабаром проголосили утворення в його межах Республіки Тавриди. У дисертації вперше показано, що місцеві більшовики сприйняли з недовірою Декрет про землю, який передбачав зрівняльний розподіл серед селянства земель нетрудового користування. Більш доброзичливо вони сприйняли “Основний закон про соціалізацію замлі”, особливо його ст.35, яка надавала “перевагу трудовому комуністичному артільному і кооперативному господарствам перед одноосібним”. Це положення закону активно виконувалося кримськими комуністами при проведенні аграрних перетворень у перші місяці 1918 р. Скликаний ними надзвичайний з'їзд рад Таврійської губернії не прийняв рішення про передачу селянству земель нетрудового користування. А з'їзд рад, ревкомів і земельних комітетів Таврійської губернії проголосив, що земельні наділи можуть надаватися селянам лише в тимчасове користування. Але кримське селянство і цього не дочекалось від місцевої радянської влади: в націоналізованих маєтках стали утворюватися радгоспи. В дисертації наводиться новий конкретно-історичний матеріал, який свідчить про те, що владні структури Республіки Тавриди вжили заходів до недопущення захоплення селянами земель нетрудового користування. Однак повністю поставити розвиток аграрних перетворень у кримському селі під свій жорсткий контроль місцевим більшовикам удалося не скрізь. У кінці квітня 1918 р. влада тут перейшла до їх противників. Після цього були скасовані всі декрети і розпорядження радянської влади, поновлена дія старих законів. У квітні 1919 р. більшовикам знову вдалося захопити владу на більшій частині півострова. 1 травня 1919 р. було проголошено створення Кримської Радянської Соціалістичної Республіки. Дисертант прийшов до висновку, що проведення аграрних перетворень в ній здійснювалось передусім на основі “Положення про соціалістичне землевпорядження і про заходи переходу до соціалістичного землеробства”, яке визначило систему державних заходів, спрямованих на розширення колгоспно-радгоспного виробництва. В дисертації показано, що, незважаючи на оголошену передачу частини земель нетрудового користування селянству, комуністами не було вжито жодного практичного заходу для її здійснення. Всупереч висловлюванням деяких кримських істориків у джерелах не зафіксовано фактів організації в Кримській Радянській Соціалістичній Республіці колективного землеробства. За часів Денікіна всі розпорядження з аграрного питання, видані попередньою радянською владою, були анульовані. Конфісковані маєтки знову стали власністю їх колишніх господарів. Самовільно захоплені селянами землі у них відібрали і повернули тим, кому вони належали раніше. У 1920 р. правителем у Криму став Врангель, який узявся за розв'язання аграрного питання. В дисертації досліджено процес підготовки, прийняття і здійснення закону про землю Врангеля, показано, що час відмовитися від негативної оцінки земельної політики Врангеля. Його земельний закон створював достатні правові підстави для плідного здійснення аграрних перетворень на територіях, які контролювалися правителем.

Третій розділ дисертації - "Аграрні відносини в Кримській АРСР на початку і в середині 20-х років (кінець 1920-1926 рр.)" - присвячено дослідженню аграрних відносин на півострові в цей час, виявленню загальних закономірностей, специфічних особливостей проведення тут аграрних перетворень на основі нового радянського законодавства і місцевих нормативних актів. У здійсненні аграрних перетворень у цей час треба виділити три етапи:

1. Кінець 1920 - травень 1921 рр.;

2. Травень 1921 - 15 квітня 1923 рр.;

3. 15 квітня 1923-1926 рр.

Кожен із цих етапів мав свої особливості та зв'язок із попереднім. Наведені в дисертації дані свідчать про те, що наприкінці 1920 р. на півострів остаточно поширилася дія радянського аграрного законодавства. На базі націоналізованих нетрудових маєтків (з усіма їх землями, будівлями, засобами виробництва) були створені радгоспи (а інколи колгоспи). На нього місцеві керівники-комуністи могли і не звертати увагу, але в Москві на цей час змушені були тимчасово відступити від негайного здійснення комуністичної аграрної програми. Тому дії кримських керівників були оцінені як передчасні і їм було запропоновано не випереджати події. Після цього у другій половині 1921 р. на півострові відбулося скорочення мережі радгоспів. З радгоспних землеволодінь було вилучено майже 575.000 дес. орних земель, 3000 дес. садів, 1.618 дес. виноградників. Ці землі склали землевпорядкувальний фонд для задоволення потреб у землі селян та інших землекористувачів. У дисертації з нових позицій, оцінюється закон про землю, прийнятий у листопаді 1921 р. І-им установчим з'їздом рад Криму, на якому було проголошено утворення Кримської АРСР.

З кінця 1921 р. Кримнаркозем та його органи розпочали роботу по передачі селянству у тимчасове користування радгоспних земель на основі плану проведення землевпорядкувальних робіт на 1922 р., але він не був виконаний через об'єктивні та суб'єктивні обставини.

Земельні перетворення, які проводились у Криму, не торкнулися землекористування селянських господарств. У результаті економічно міцні та достатньо забезпечені землею селянські двори зберегли незмінним своє землекористування. Місцеві нормативні акти були спрямовані на те, щоб не допустити роздрібнення ділянок спец. культур, навіть шляхом тимчасового повернення їх у користування колишніх власників. Докоряти місцевій владі, як це робилося раніше, за те, що вона нібито цим прагнула тільки зберегти незмінним поміщицьке і куркульське землекористування у спец. культурних районах, немає підстав: вони діяли у межах законів, отриманих із Москви.

З 15 квітня 1923 р. у Кримській АРСР почав діяти Земельний кодекс РРФСР. Положення, які б розглядали соціалістичне перетворення сільського господарства як першочергове завдання, були в ньому відсутні, хоч і передбачалася організація радгоспів та колгоспів. Автор дисертації установив, що після цього аграрні перетворення у Криму проходили більш організовано, в умовах поступового зростання сільськогосподарського виробництва, а земельний кодекс застосовувався з деякими відступами і доповненнями, які були корисними для справи. При цьому керівники кримських владних органів прагнули запобігти занепаду сільського господарства, зберегти і збільшити виробничі можливості селянських господарств, які тоді були основними виробниками у сільському господарстві. На погляд дисертанта, немає підстав говорити, як це вважалось раніше, про те, що в Криму до періоду безпосередньої підготовки суцільної колективізації значною мірою зберігалося поміщицьке землеволодіння, оскільки воно було ліквідоване в кінці 1920 р. у зв'язку з націоналізацією всієї землі на півострові. Можна говорити лише про збереження певною мірою землекористування колишніх поміщиків, але воно було не тільки кримським явищем. У дисертації показано, що наявність поміщицького землеволодіння не була протиправним явищем, заподіяним місцевими владними органами, що вона не суперечила чинному тоді радянському законодавству.

У дисертації наведено значний конкретно-історичний матеріал, який свідчить про те, що ліквідація земель нетрудового користування у Криму здійснювалася в основному на плановій основі, без значних порушень радянського аграрного законодавства, у вигляді земельної реформи у процесі міжселищного землевпорядження. На 25 червня 1926 р. міжселищним землеустроєм кримським селянам було передано 1.983.927 дес. землі. При цьому мав місце процес зрівняння землекористування селян різних національних груп, зросло землекористування усіх верств селянства. В дисертації доведено, що більш повільними темпами проходило внутр. селищне землевпорядження, яке повинно було зменшити нерівномірність у землекористуванні серед селянства. На 1 жовтня 1926 р. воно було здійснено лише на 336 488 дес. Багато уваги в дисертації приділено дослідженню впливу аграрних перетворень на сільське населення і сільськогосподарське виробництво, який не був однозначним, постійно чинним і всеосяжним.

Четвертий розділ дисертації - "Основні форми землекористування (кінець 1920-1926 рр.)" - присвячено вивченню головних форм землекористування. На початку 20-х років у Криму були поширені форми землекористування, які мали нетрудовий характер. Одночасно існували різні форми селянського землекористування. У кінці 1920-1926 рр., відбулися значні зміни у формах землекористування: перестали існувати ті з них, які мали нетрудовий характер. Зазнало змін і селянське землекористування: зберегли свої позиції общинна та подвірно-спадкова, зникли селянські приватновласницькі землі.

Общинна і подвірно-спадкова форми землекористування не лише збереглися, але їх розміри значно зросли у зв'язку з тим, що селянам було передано частину земель нетрудового користування. Вони збільшились і за рахунок колишніх надільних селянських земель. Наведені в дисертації матеріали свідчать про те, що общинний порядок селянського землекористування був малоефективним в економічному відношенні: він не створював усталеного землекористування сільських господарств, що негативно позначалося на розвиткові сільського господарства.

Більш сприятливі умови для цього мали селянські господарства в тих зем. громадах, які обирали ділянковий спосіб землекористування, при якому за рішенням зем. громади за кожним двором закріплювалась на безстрокове користування частина землі, виділеної зем. громаді у вигляді ділянок:

а) черезсмужних;

б) відрубних;

в) хутірських.

Спочатку кримські владні органи вельми позитивно ставилися до відрубів і хуторів. Однак відрубна та хутірська форми землекористування не набули значного поширення. Основна причина цього полягала в тому, що і московська, а під її тиском і місцева влада, різними способами намагались не допустити переходу селян до них, оскільки вважали їх суто куркульськими. З дисертації видно, що влада активно підтримувала лише третій спосіб землекористування - товариський (колективний).

Певний вплив на вибір форми селянського землекористування мали етнічний склад сільського населення, що визначався неоднорідністю, особливості сільськогосподарського виробництва в окремих регіонах півострова. Дослідження свідчить, що головною формою землекористування у Криму стала общинна з переходом до широко й багатопілля. Другу позицію займало товариське (колективне) землекористування. Третя позиція належала змішаній формі. Незважаючи на те, що відрубна форма не підтримувалася владою, вона у кримському селі не зникла.

Колективне землеробство у Криму відродилося наприкінці 1920 - на початку 1921 р. Основною причиною зростання кількості об'єднань у 1922 р. були продовольчі труднощі: у колективах, яким зем. органами передавались колишні поміщицькі володіння з усіма зосередженими в них матеріальними цінностями, їх засновники рятувались від голоду. Колективне землеробство після 1922 р. зазнало як кількісних, так і якісних змін, відбулися і деякі зміни в географії колективного землеробства.

Важливим об'єктом дослідження в дисертації є вивчення земель безпосереднього державного володіння. Вони в Криму місцевими нормативними актами класифікувалися дещо по-іншому, ніж земельним кодексом РРФСР. Державне земельне майно, крім радгоспів, за способом його використання поділялося на:

а) господарства спеціального призначення;

б) виробничі господарства;

в) прибуткові статті;

г) ділянки держ. зем. запасу.

На відміну від інших регіонів України, у Криму процес формування фонду державного земельного майна відбувався значно пізніше. При цьому у процесі міжселищного землевпорядження до розряду земель безпосереднього державного володіння включались із землевпорядкувального фонду лише ті колишні землі нетрудового користування, використання яких для наділення селян та інших землекористувачів з різних причин визнавалося недоцільним. До жовтня 1924 р. в безпосереднє державне володіння було зараховано 1142 земельні ділянки загальною площею 354.121 дес. З початку 20-х років у Криму, як показано в дисертації, поширилась така форма безпосереднього державного володіння, як радгоспне використання землі. Але її питома вага серед інших форм землекористування, попри постійну допомогу та підтримку з боку партійних і державних органів, зменшувалась. Основною причиною цього було те, що радгоспне використання землі виявилося малоефективним в економічному плані.

У п'ятому розділі дисертації - “Допоміжні форми землекористування (кінець 1920-1926 рр.)” - досліджуються ті форми землекористування, які не належали до розряду основних. Однією з таких форм було орендне використання землі. В дисертації показано, що орендні відносини, які мали широке розповсюдження у кримському селі в дожовтневий період, у 20-ті роки залишились такими ж формами і типами оплати за оренду земельних ділянок. Орендні земельні відносини будувались на підставі положень, які були в той час в радянському аграрному законодавстві: спочатку вони передбачали заборону оренди взагалі, а згодом вона перестала бути позазаконним явищем і отримала легітимний статус, хоча для її розвитку ставились різні перепони. Оренда землі мала неоднакове розповсюдження і характер у різних регіонах півострова. В.В. Кабанов стверджував, що ліквідація поміщицького землеволодіння призвела до ліквідації оренди землі на позанадільних землях. Стосовно Криму це твердження неправомірне. Тут оренда значною мірою розвивалася на позанадільних землях. Конкретні дані свідчать про те, що учасники земельних орендних відносин відрізнялись неоднаковим майновим становищем: у ролі орендодавців виступали в основному незаможні й бідні прошарки селянства, які не мали власних знарядь виробництва для обробітку своєї землі. Орендарями землі були різні прошарки селянства, але співвідношення їх у степовій і у спец. культурній частині півострова було неоднаковим. Незважаючи на невисокий рівень розвитку орендних земельних відносин у кримському селі на початку й у середині 20-х років, в цілому вони мали позитивне значення для розвитку сільського господарства.

В дисертації проаналізовано і використання землі на півострові у процесі переселення з-за меж півострова і внутрішньо-кримського розселення. Вони стимулювалися наявністю придатних для цього вільних земель у степовому регіоні і нестачею земель для задоволення потреб місцевого населення в гірському і передгірному регіонах. Кримська влада без ентузіазму поставилася до переселення на півострів євреїв із Білорусії. До недавнього часу її звинувачували нібито за те, що цим вона намагалася зберегти незмінним куркульське землекористування. Тепер на це можна дивитись по-іншому: вона дбала про першочергове забезпечення землею місцевого населення. Крім того, у джерелах немає відомостей про те, що місцева кримська влада відмовляла в землі переселенцям з Білорусії. У дисертації наводяться і дані, які характеризують внутрішньо-кримське розселення із малоземельних передгірних і гірських районів у багатоземельні степові. Планова робота в цьому напрямку розпочалась у 1924 р. Однак план не виконувався: в 1925-1926 рр. було здійснено розселення лише 454 селянських господарств із спец. культурних районів. У 1924 р. розпочалась підготовка спеціального земельного фонду для переселення і розселення, до складу якого було включено 261.751 дес. Чималий вплив на темпи розселення мали особливості національного складу сільського населення районів розселення: різні національні групи ставились до нього неоднаково. Масове переселення татар у степ виявилося справою важко здійснюваною, оскільки вони не були підготовлені до умов степового господарства. Тому розселення не отримало у Криму значного розвитку й не призвело до ліквідації дефіциту землі для трудових відведень місцевим жителям у гірських і лісових районах.

Досліджується в дисертації і землекористування спецпризначення і спец. використання. Серед земель спецпризначення у Криму найбільшу площу займали лісові території, які розміщувалися в передгірних і гірських районах. Вони складали державний лісовий фонд.

Питання землекористування і землеустрою їх було тісно пов'язане з умовами і порядком використання лісового фонду. У Криму до жовтня 1925 р. селянам було надано 38.080 дес. лісової площі. До розряду земель спец. використання належали землі, які надавались з єдиного державного земельного фонду міським поселенням, державним установам і підприємствам. На перше червня 1925 р. міські землі складали 32.118 дес., землі державних установ (в тому числі курортних) - 12.737 дес. Питома вага земель спецпризначення і використання серед інших форм землекористування була невеликою. Ця форма мала місце поза межами сільськогосподарського виробництва і не мала на нього впливу.

ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Аграрні перетворення на півострові у 1918-1926 рр. відбувалися на основі радянського аграрного законодавства, яке змінювалося. У роки громадянської війни вони переривалися у зв'язку з тим, що влада тут двічі переходила до противників комуністів.

Аграрні перетворення на радянській основі остаточно було здійснено тільки на початку і в середині 20-х років. Лише на кінець 1926 р. у процесі міжселищного землевпорядження селянству було передано більшу частину земель нетрудового користування.

На відміну від інших регіонів країни, від аграрних перетворень у Криму користь отримали не лише безземельні та малоземельні селяни, але й заможні верстви сільського населення. У результаті зросло землекористування всіх груп селянства.

Ліквідація нетрудового землекористування спричинила в України роздрібнення продуктивних сил сільського господарства, але на півострові воно було менш відчутним. Пояснювалося це тим, що тут не було проведено зрівняльного перерозподілу селянського землекористування, а ліквідація нетрудового землекористування відбувалася в основному у формі додатково наділення землею селянських дворів.

Внаслідок аграрних перетворень основною виробничою силою сільського господарства стали селянські господарства. Причому їх виробничі потужності у Криму були вагомішими, ніж в інших регіонах країни.

У процесі регулювання аграрних відносин місцева кримська влада розумно використовувала ті можливості для розвитку селянських господарств, які були пов'язані з переходом до непу і позитивними змінами в радянському аграрному законодавстві на початку і в середині 20-х років.

Наявність автономії у Криму позитивно вплинула на розвиток аграрних відносин. Вона дозволяла місцевим владним структурам, враховуючи місцеву специфіку, видавати регіональні нормативні акти, що дещо пом'якшувало негативні наслідки радянського “класового” законодавства для розвитку селянських господарств і сільського господарства. Місцеві радянські та земельні органи не дуже прислуховувалися і не поспішали виконувати вказівки з Москви щодо дотримання “класової лінії” в галузі аграрних відносин, керувалися під час здійснення аграрних перетворень не стільки партійними приписами, скільки здоровим глуздом.

Різко негативний вплив на розвиток аграрних відносин на початку і в середині 20-х років мав неврожай 1921 р. та наступний масовий голод. Вони не тільки сильно підірвали виробничі потужності селянських дворів, але і призвели до того, що процес передачі селянству земель колишнього нетрудового користування затягнувся до кінця 1926 р.

Положення про те, що аграрні перетворення у Криму на початку і в середині 20-х років було здійснено зі значними порушеннями радянського аграрного законодавства, є безпідставним.

На характер і форми аграрних відносин помітно вплинули природно-кліматичні умови різних регіонів півострова, багатонаціональний характер кримського села, інші чинники об'єктивного та суб'єктивного характеру.

У цілому аграрні відносини будувалися на правовій основі, у вигляді планомірно впроваджуваної земельної реформи. Ситуація почала змінюватися лише в 1927 р., коли вони почали відбуватися на основі “класового” державного свавілля.

Історія аграрних відносин у Криму в аналізований час, визначені тоді при регулюванні земельних відносин способи, форми, методи не втратили свого практичного значення до сьогодні, оскільки вони можуть бути тією чи іншою мірою використані на сучасному етапі при регулюванні аграрних відносин в Україні.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ історичний радянській влада

1. Бородин С.В. Аграрные преобразования в Крыму в конце 1917 - начале 1920 гг. // Культура народов Причерноморья. - 1998. - №4. - С. 31-35.

2. Бородин С.В. Государственная аграрная политика в Крыму накануне массовой коллективизации // Культура народов Причерноморья. - 1998. - №5. - С. 341-343.

3. Бородин С.В. Аграрная политика в Крыму в восстановительный период // Культура народов Причерноморья. - 1999. - №6. - С. 95-100.

4. Бородин С.В. Формы землепользования в Крымской АССР в начале и в середине 20-х годов // Культура народов Причерноморья. - 2000. - №7. - С. 76-80.

5. Бородин С.В. Правовое регулирование земельных отношений в Крыму в период правления П.Н. Врангеля // Вісник Університету внутрішніх справ. - 1999. - №7. - С. 10-17.

Размещено на Allbest.ru