Становлення та розвиток гімназійної освіти в Україні (в кінці ХІХ – на початку ХХ століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

бабіна ОКСАНА ІВАНІВНА

СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ГІМНАЗІЙНОЇ ОСВІТИ
В УКРАЇНІ

(В КІНЦІ ХІХ - НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ)

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Київ - 2000

Дисертація є рукопис.

Роботу виконано в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор Заслуженюк Володимир Степанович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри соціальної роботи та педагогіки.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор Майборода Василь Каленикович, Українська Академія державного управління при Президентові України, вчений секретар, кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник Антонець Михайло Якович, Інститут педагогіки АПН України, завідувач лабораторії теорії та історії педагогіки.

Провідна установа: Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, кафедра теорії та історії педагогіки, Міністерство освіти України, м. Київ.

Захист відбудеться “15” березня. 2000 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26.001.16 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (252601, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 314).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (252601, м. Київ, вул. Володимирська, 58, кім. 10)

Автореферат розіслано “14” лютого 2000 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради М.Н. Корнєв

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

Становлення та розбудова Української держави, зміна у структурі усіх сфер дійсності потребують змін і в системі освіти, яка відіграє важливу роль у цих історичних процесах. На сучасному етапі розвитку країни поруч із великим розмаїттям навчальних закладів відроджується гімназія. Останнім часом до проблем освіти привертається багато уваги з боку уряду. Головними документами, які відображають державну політику в галузі національної освіти й накреслюють нові шляхи щодо питань освіти молоді, є “Закон про освіту” та доповнення до “Закону про освіту”, державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ ст.), національна державна програма “Діти України”. У цих документах накреслені головні завдання сучасної школи, серед яких провідними є відродження національної освіти, культури, виховання підростаючого покоління в дусі гуманізму, демократизму, любові до Батьківщини і збереження її національних традицій.

У 1991 р. було видано “Проект статуту гімназій та ліцеїв”, де визначалося їх місце та роль у системі середніх загальноосвітніх шкіл. Пізніше було створено Асоціацію гімназій та ліцеїв України. Для успішної роботи цих навчальних закладів треба звернутися до їх історичного минулого, вивчити особливості й принципи їх роботи, використати все краще з культурно-освітніх тенденцій того часу для реалізації цього потенціалу та здобутків в сучасних умовах відродження національної системи освіти.

Дослідження проблеми історії і розвитку гімназії як середнього загальноосвітнього закладу є досить актуальним, має наукове та практичне значення. По всій країні відкриваються та працюють гімназії, які шукають свої шляхи організації навчальної діяльності та управління, застосування нових інформаційних і педагогічних технологій, методів роботи, які мають забезпечити високий рівень освіти і розвитку особистості, формувати її національну свідомість.

Аналіз історичної та педагогічної літератури показує, що проблема історії гімназійної освіти виникає не в перше в дослідженнях науковців. Це питання вивчали відомі дореволюційні історики школи в Росії В.Григорьєв, Г.Фальборк, І.Альошинцев, М.Чехов, О.Куплеятський, С.Рождественський, Є.Шмідт. У цих роботах характеризується діяльність Міністерства народної освіти в галузі початкової, середньої, реальної освіти того періоду, розкриваються принципи роботи цих закладів, підкреслюється вагоме місце гімназії в системі соціальних інститутів, як одного з важливих органів забезпечення існування самодержавства. Значна кількість робіт присвячена аналізу шкільних реформ: Ф. Яреш “Вопрос о реформе средней школы”, Я.Грот “По поводу школьной реформы”, Я.Гуревич “К вопросу о реформе средней школы”, в яких аналізуються недоліки тогочасної школи та доводиться необхідність її реформування.

Питання боротьби за національну, українську школу, заборонні документи щодо національної освіти розглядалися в працях українських вчених і письменників М.Грушевського, Б.Грінченка, С.Русової, С.Панасенка, М.Надьожного, В.Прокоповича та С.Волоха. Ці ж питання залишалися актуальними для українських істориків та науковців після революції, які досліджували стан освіти в Україні у післяреволюційний період, шляхи становлення національної освіти (Я.Ряппо, С.Постернак, С.Сірополко, М.Авдієнко).

За радянських часів дослідження гімназійної освіти мали загальноісторичний характер, акцентували увагу на ідеологічному та політичному аспектах цього питання. Насамперед, треба відзначити роботи М.Константинова, Ш.Ганеліна, М.Гриценка, М.Заволоки, Є.Березняка.

На сучасному етапі вивченням різних аспектів цієї проблеми займаються такі вчені, як В.Майборода, О.Лопухівська, В.Кравець, Б.Ступарик, Г.Васькович, Д.Герцюк, І.Курляк.

Проте, треба зауважити, що вказані дослідження залишають поза увагою проблему специфіки та визначення тенденцій розвитку гімназії в Україні, яка знаходилася у складі Російської імперії, національної політики уряду в галузі освіти та її впливу на гімназійну освіту. Малодослідженим є питання вивчення особливостей і шляхів розвитку змісту гімназійної освіти. Недостатньо аналізується зв'язок еволюції гімназійної освіти з українським молодіжним і демократичним рухами. Таким чином, актуальність теми дослідження зумовлюється необхідністю комплексного історико-педагогічного вивчення процесу розвитку гімназійної освіти в Україні.

Враховуючи недостатню розробленість проблеми та її актуальність, нами була визначена тема дослідження: “Становлення та розвиток гімназійної освіти в Україні (в кінці ХІХ- на початку ХХ століття)”.

Предметом дослідження є процес становлення та розвитку гімназійної освіти в Україні в кінці ХІХ - на початку ХХ століття.

У дисертації вивчаються матеріали, які мають відношення до тієї частини України, яка входила до складу Російської імперії. Історично склалося, що в Російську імперію увійшли три великі регіони: Правобережна Україна, Лівобережна та Слобідська Україна, Південна Україна, що в адміністративному відношенні входили до складу трьох учбових округів: Київського, Харківського, Одеського. Хронологічно дисертація охоплює період 1871 - 1917 рр. Його нижню межу зумовило прийняття шкільного “Статуту гімназій і прогімназій” 1871 р., коли класична гімназія фактично отримала статус державної середньої загальноосвітньої школи. Верхня межа обраного періоду 1917 р. характеризується проголошенням Української народної республіки та початком українізації освіти.

Мета дослідження: виявити особливості та провідні тенденції процесу становлення і розвитку гімназійної освіти в Україні (в кінці ХІХ - на початку ХХ ст.)

Відповідно до заданої мети, автор ставить завдання:

1) проаналізувати умови, в яких відбувалося становлення гімназій як базового типу середнього навчального закладу в Україні;

2) визначити етапи розвитку гімназійної освіти в Україні в кінці ХІХ - початку ХХ ст.; виявити його провідні тенденції;

3) охарактеризувати особливості та розвиток змісту гімназійної освіти;

4) показати зв'язок розвитку гімназійної освіти з громадсько-педагогічним і молодіжним рухами.

Методи дослідження - порівняльно-історичний метод, теоретичний аналіз джерел, навчальних програм, шкільної документації, систематизація та класифікація архівних документів і наукової літератури.

Джерельна база дослідження: неопубліковані документи та матеріали поліцейського департаменту, фондів Центрального державного історичного архіву (ЦДІА) України, Центрального державного архіву вищих органів влади та управління (ЦДАВОВ) України, матеріали дореволюційної преси рукописного фонду наукової бібліотеки ім. Вернадського, мемуарна література, історико-педагогічні дослідження.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що:

1) на основі аналізу конкретно-історичних умов визначено і обґрунтовано етапи розвитку гімназійної освіти;

2) виявлено особливості та тенденції розвитку гімназійної освіти;

3) відповідно до кожного періоду визначено особливості та шляхи розвитку змісту навчання в тогочасній середній школі в Україні;

4) до наукового обігу введено значну кількість маловідомих архівних документів та історичних матеріалів.

Практичне значення роботи полягає в тому, що результати дослідження можна використати при читанні лекцій і проведенні практично-семінарських занять з історії педагогіки України, курсу вітчизняної педагогіки, при розробці спецкурсів. Аналіз навчальних планів і програм гімназійної освіти минулого може бути врахованим у роботі сучасних шкільних закладів.

Особистий внесок здобувача полягає в теоретичній розробці питання становлення та розвитку гімназій в Україні, виявленні головних тенденцій

цього процесу у досліджуваний період, у розкритті особливостей змісту гімназійної освіти та введенні в науковий обіг близько 80 архівних документальних даних про молодіжний рух, про громадські та педагогічні об'єднання, про розвиток гімназійної освіти. Наукові розробки та матеріали, за результатами дослідження, покладено в основу 5 одноосібних опублікованих статей.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дослідження були представлені на наукових читаннях з нагоди 60-річчя від дня народження А.Канарського (Київ, 1996 р.), на науково-практичній конференції студентів та аспірантів (Київ, 1997 р.), обговорювалися на кафедрі педагогіки Київського університету імені Тараса Шевченка (1997 р., 1998 р., 1999 р.).

Структура роботи. Дисертація обсягом 200 сторінок складається з вступу, двох розділів, коротких висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел (190 найменувань), 3 таблиць, 11 додатків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність обраної проблеми, визначено предмет, мету, завдання, методику дослідження, розкривається його наукова новизна, теоретичне та практичне значення, особистий внесок здобувача, наведено дані про апробацію результатів наукового пошуку.

В першому розділі - “Розвиток гімназії як базового типу середньої школи в Україні в кінці ХІХ - на початку ХХ ст.” - розглядаються соціальні, політичні, організаційні, педагогічні, культурно-просвітницькі передумови становлення та розвитку гімназійної освіти в Україні. Проаналізовано історико-педагогічну літературу, матеріали дореволюційної преси, законодавчі акти, циркуляри, постанови, в яких відображено політику російського уряду в галузі середньої школи в Україні. На базі цих документів у дослідженні дається характеристика факторів, що впливали на формування гімназійної освіти, її змісту та еволюцію.

Історія гімназій як середнього загальноосвітнього навчального закладу України була складним явищем в житті кінця ХІХ- на початку ХХ століття. Цей процес перебував в тісному зв'язку з усіма подіями суспільства. Починаючи з другої половини ХІХ століття, уряд проводив політику повальної русифікації української культури та освіти. Валуєвським указом 1863 р. і “законом Юзефовича” 1876 р. заборонялася публікація українських наукових, художніх, педагогічних видань. Ще в 1847 р. було видано таємний циркуляр про вилучення з гімназійних бібліотек Київського учбового округу творів П.Куліша “Повесть об украинском народе” (1846), “Украина” (1843), творів Т.Шевченка (“Кобзар”), М.Костомарова “Українські балади” та творів М.Чернишенка, як неблагонадійних. (ЦДІАУ м. Києва, ф.707, оп.261, спр.18, арк.9).

Всі методи й цілі стосовно освіти того періоду носили класовий і шовіністичний характер, що знайшло своє відображення в постанові уряду 1887 р. про так званих “кухарчиних дітей”. (ЦДІАУ м. Києва, ф.707, оп.6759, арк.36).

Для визначення статусу гімназії велике значення мав “Статут” 1871 р., де назва “гімназія” була дана тільки класичним загальноосвітнім закладам. Установи з реальним курсом у 1872 р. перетворено в реальні училища. Класичні гімназії існували тільки в губернських містах. Саме цим “Статутом” розпочинається перший період розвитку гімназійної освіти 1871 р. - 1904 р.

В основу роботи класичної школи було покладено принципи централізації керівництва та контролю освіти. Згідно з цим, в гімназіях вперше вводилися єдині державні програми з точним розподілом предметного матеріалу по класах та роках, створювалися загальні правила іспитів. Міністерство дивилося на нові програми, як на засіб збереження своєї політики в школі.

Гімназія складалася з семи класів, де сьомий поділявся на два річних відділення. З 1872 р. гімназія стає восьмирічною. При кожній гімназії було відкрито підготовчі класи. У цьому ж році вводився інститут класних наставників, вчителям дозволялося викладати різні дисципліни, проводити заміни. Завдяки чому вчителі набували право поєднувати дидактичну та виховну функції, що сприяло поліпшенню навчально-виховного процесу. Але поступово цей інститут перетворився в розвинуту систему “жандармського нагляду за учнями”. Діяльність як вчителів, так і учнів була суворо регламентованою. Виховання в гімназіях мало релігійно-моральний напрямок, де учнів привчали до терпіння, покори, “поваги до прав власності, дотримання докорінних основ громадського ладу”. Існуюча класична система освіти виходила, перш за все, з інтересів пануючого ладу, де класицизм був засобом ізолювання молоді від політичних і національно-визвольних рухів у суспільстві.

Навчальний курс гімназій був багатопредметним, мав загалом гуманітарний напрямок, де головними предметами були латинь і грецька мова. Часто викладання, в гімназіях того періоду зводилося до граматичних вправ та зубріння, що дає право казати, що освіта мала рутинний і схоластичний характер. Мета освіти в гімназійних закладах була тісно пов'язана з метою виховання. Вважалося, що “порятунок молоді” у вивченні старих мов і вигнанні природознавства та “зайвих” предметів, які сприяють матеріалізму та нігілізму.

Гімназія фактично була елітарною школою і являла собою єдиний шлях до подальшого навчання в університеті. Учні, які закінчували реальні училища, не мали права вступати до вищих навчальних закладів, що фактично перекривало шлях середніх верств населення до вищої освіти.

Ці дії, мали, перш за все, соціально - класовий і політичний характер. Так, неодноразово підкреслювалося, що не маючи змоги продовжувати освіту, серед учнів зростає коло незадоволених, що було, на думку правлячих кіл, небезпечним для суспільства.

Економічні, соціальні, політичні зміни, що відбувалися на той час у суспільстві, висували свої потреби в галузі освіти. Виникала невідповідність між змістом освіти та конкретними вимогами до практичної й громадської діяльності учнів. Це вимагало негайної реформи усієї класичної системи освіти.

Провідною особливістю розвитку гімназійної освіти в Україні була тенденція пошуку нової моделі школи, що знаходило своє відображення в намаганнях уряду провести гімназійні реформи (1871 р., 1880 р., 1900 р., 1901 р., 1910 р., 1915 р.). Усі внесені на розгляд проекти реформи тією чи іншою мірою стосувалися перерозподілу дисциплін у навчальних планах, які або спрощувалися (латинь, грецька мова, Закон Божий), або доповнювалися (предмети природничо-біологічного циклу). Але в результаті аналізу запропонованих проектів реформ, можна зробити висновок, що жоден з них не мав принципового характеру і за своєю сутністю не змінював класичного напрямку освіти.

Аналізуючи навчальні плани та програми гімназій, можна сказати, що хоча гімназія і давала ґрунтовні знання з давніх, іноземних мов, математики, це все робилося за рахунок інших дисциплін, зокрема, природничо-біологічного профілю, що не сприяло всебічному розвитку особистості та не відповідало соціальним потребам. Окрім цього, треба підкреслити, що навчальні програми ігнорували ряд загальнодидактичних принципів: зв'язок теорії з практикою, систематичність, послідовність, відповідність сучасному стану науки, тощо.

Майже всі програми того часу були побудовані за лінійним принципом. Тільки програми з історії та іноземних мов - за концентричним. Програми були перевантажені теоретичним матеріалом, який майже не закріплювався практично. Навчально-пізнавальна діяльність учнів була пасивною і не сприяла розкриттю творчих здібностей. Провідним фактором, що впливав на гімназійну освіту того часу, була русифікаторська політика уряду. Особливо гостро це питання постало в період 1905-1907 рр., який можна умовно визначити, як другий етап розвитку середньої школи. Російська революція 1905-1907 рр. загострила усі громадські та шкільні проблеми. Наголошувалося на скасуванні заборони викладання українською мовою, вивчення рідної мови та літератури, видання українських книжок. У школах регулювався національний склад вчителів та учнів, що обумовлювало відсоткову кількість євреїв, поляків. Цими ж причинами пояснювалося небажання російського уряду відкривати нові гімназійні заклади на території України. Усі ці заходи призводили до денаціоналізації українського народу. Якщо до революції неписемних у Росії було приблизно 78%, а серед них українців - 82%, то в окремих повітах ця цифра досягала 85% (Русова С. Нова школа. - К.: Укр. шк., 1917. - С. 4). Як неодноразово підкреслювала С.Русова, сучасна школа не давала дітям потрібної освіти, бо суперечила усім вимогам педагогічної науки, усім потребам народного життя.

Одним із завоювань національної школи було рішення Ради міністрів від 8 листопада 1906 р. про права попечителів учбових округів розглядати навчальні посібники, видані місцевою мовою, тоді як раніше це було прерогативою тільки учбового комітету Міністерства народної освіти. У період 1905 - 1907 рр. набирало сили громадське життя, активізувалася національна преса, зростала кількість приватних шкіл. Змінилося становище і в державних гімназіях. За характером своєї діяльності навіть формально однотипові гімназії були досить різноманітними. Деякі з них мали комерційний характер. Іноді дозволялося сумісне виховання дівчат і хлопців.

Але зі спадом революційного руху усі тимчасові досягнення революції було скасовано. Почалися суворі репресії. Так, за розпорядженням Міністерства, було закрито понад 12 приватних гімназій. Суворо регламентувалася діяльність батьківських комітетів. 15 березня 1907 р. було видано циркуляр, згідно якого повністю вводилися усі перевідні іспити, які використовувалися швидше з політичними, ніж із освітянськими намірами. Отже, було зроблено чергову спробу “реставрувати” стару школу. Ці події зумовлювали початок наступного періоду розвитку гімназійної освіти (1908-1913).

З початком “столипінської реформи” мету своєї діяльності Міністерство освіти бачило у необхідності зламати революційні настрої молоді як для збереження шкільної системи, так і державного устрою взагалі. Було знято усі пільги щодо шкільних іспитів, де жорстка система їх прийому породжувала штучну неуспішність. Школа повністю підпадала під владу держави, де визнавалася лише офіційна думка. Було відновлено кондуїти. Керівництво навчальних закладів мало повідомляти поліцію про діяльність членів батьківських комітетів, слідкувати за учнями. Ця жорстка система викликала бурхливу реакцію суспільства. Серед учнів, які сподівалися на зміни, пройшла хвиля самогубств, збільшилася кількість психічних захворювань.

У ті ж часи знову розпочалися клопотання про викладання українською мовою, які однак не мали успіху. ІІІ Державна Дума, за підписами 37 членів, запропонувала свій варіант законопроекту, в якому планувалося в 1908/1909 рр. ввести викладання рідною мовою. Але цей закон не було розглянуто.

Війна 1914 р. стала початком останнього періоду в історії гімназійної освіти (1914-1917 рр.). Діяльність багатьох шкіл майже припинилась. Учні допомагали пораненим, біженцям, у деяких гімназіях розташовувалися швацькі майстерні, які шили одяг для фронту та лазарети. Війна особливо гостро поставила питання реформування старої системи освіти з її незначною мережею шкіл, які не були пов'язані ні єдиними навчальними планами, ні навчальними програмами.

У другому розділі - “Громадсько-педагогічний і молодіжний рух як фактор впливу на розвиток гімназійної освіти в Україні (в кінці ХІХ - на початку ХХ століття)” - показано участь прогресивної громадськості в процесі становлення та розвитку гімназійної освіти в Україні. Дії уряду в галузі освіти та культури, жорстка станова і русифікаторська політика, перш за все, відображалися на змісті гімназійної освіти, що не відповідав реальним потребам тогочасного суспільства та науки. Все це призводило до виникнення опозиційних тенденцій, громадської та освітянської ініціативи. Значне місце в цьому процесі займав учнівський рух.

Ще у 60-х рр. минулого століття в Росії почали поширюватися соціал-демократичні ідеї. В діяльності нелегальних революційних партій брало участь багато українців. Особливо активно відгукнулася на ці події студентська та учнівська молодь, яка сподівалася на вирішення своїх проблем і, перш за все, українського питання.

Період 70-80-х рр. можна назвати початком створення молодіжних гуртків, що було реакцією на цілу смугу епідемій, голодовок, різних соціально-політичних подій, зокрема на шкільну реформу 1871 року. Класицизм, який нав'язували учням, низький рівень навчання та виховання породжували жвавий протест, який знаходив свій прояв у створенні молодіжних гуртків саморозвитку та самоосвіти. Суто освітянські вимоги учнів під впливом революційного руху поступово перетворювалися на спроби сформулювати політичні та економічні гасла. Але на той період ці дії ще не мали організованого характеру. Як свідчать історичні документи, найбільш активними були учні Київських, Харківських, Одеських середніх навчальних закладів. На протязі 90-х рр. відзначається тенденція початку політизації молодіжного руху. Протягом цього десятиліття склалася певна сукупність соціально-економічних, політичних, психологічних факторів для появи гімназійних організацій, які вже не задовольнялися лише культурницькою діяльністю.

На той час ставав все більш організованим шкільний рух, який можна було вже умовно поділити на освітній і політичний. В Україні він набув ще і специфічного національно-визвольного характеру, де молодь активно брала участь у боротьбі за національну освіту, рідну мову, політичну свободу.

Важливе місце в боротьбі за поліпшення шкільної системи займають три гімназійні з'їзди молоді (1898 р., 1899 р., 1900 р.). На цих з'їздах було дано оцінку гімназійного руху того періоду, визначалися основні типи гуртків: націоналістичні, економічної взаємодопомоги, політичні, самоосвіти, морального впливу. Найбільш бажаними типами гуртків того часу визнавалися гуртки самоосвіти та морального впливу. Вирішувалася проблема створення єдиної молодіжної організації - спілки гімназистів, яка за “Статутом” мала являти собою безпартійний просвітницький центр.

Отже, гостра необхідність шкільної реформи, пробудження масової свідомості мало значний вплив на настрої учнівства та спонукало молодь до дій.

З подій 1905 р. одиничні протести поступово переходили в масові. Гімназисти почали використовувати різноманітні загальнополітичні форми організованого протесту: проводилися нелегальні збори, створювалися гуртки, спілки, молодіжні об'єднання, страйкові комітети, проводилися страйки, мітинги, сходки. Окрім цього, учні висували різноманітні вимоги. Їх умовно поділяють на освітянські та політичні (Кравець В.). До освітянських вимог відносять: автономію школи, наступність між ланками освіти, вирівнювання програм жіночих і чоловічих гімназій, наближення змісту освіти до тогочасних потреб суспільства, гуманне ставлення до учнів. До політичних належать: демократизація освіти, свобода совісті, віросповідання, вирішення національного, станового питання. Іноді дії учнів мали досить агресивний характер. Архіви залишили багато справ, аналізуючи які, можна роботи висновки про ступінь незадоволення учнів школою. Так, учні Лебединської чоловічої гімназії виготовили вибухівку, а в будинку директора Немирівської гімназії вибухнула бомба. (ЦДІАУ м. Києва, ф.705, оп.1, спр.898, арк.128). Жорстокість класичної системи, яка була знаряддям уряду у політичних цілях, з антигуманним ставленням до учнів викликала хвилю самогубств, що також було своєрідною формою протесту.

Отже, у ході аналізу гімназійного руху в дослідженні визначаються фактори, що сприяли його появі та розвитку. Умовно їх можна поділити на зовнішні та внутрішні. До зовнішніх належать: політичні, економічні, соціальні реформи уряду, жорстка національна політика. До внутрішніх - шкільні реформи, незадоволення громадськості змістом освіти, відсутність гуманного ставлення до учнів та індивідуального підходу до них. Але провідним, специфічним для України, фактором була русифікаторська політика уряду, який намагався асимілювати український народ. Це обумовлювало своєрідність молодіжного руху в Україні, який мав національний характер.

Поряд із молодіжним рухом великий вплив на освітню справу справляв рух громадсько-педагогічних обєднань.

На той час в Україні з ініціативи кращих представників української інтелігенції створювалося багато громадських організацій і товариств, які окрім різнопланової роботи займалися питаннями середньої школи. Це Всеросійська Учительська спілка (ВУС), Спілка учителів і діячів середньої школи, Ліга освіти, Українська учительська спілка, Ліга молоді. Вони виступали за реорганізацію, демократизацію та децентралізацію справ народної освіти, свободу викладання в школах рідною мовою, вимагали узгодженості усіх типів шкіл, встановлення загальноосвітнього характеру школи з вільним викладанням мовою населення. У ті ж часи з'являється нова форма громадських організацій - професійно-політичні спілки. Так, на 3-му Зїзді Всеросійської спілки вчителів (Петербург, 24-26 квітня 1907 р.) було проголошено заснування Всеукраїнської спілки. Її головною метою визначалася боротьба за перебудову національної освіти за принципом свободи, демократизації, націоналізації. Щодо змісту освіти, планувалося, що вона має бути світською та загальноосвітньою.

Тимчасове поліпшення громадсько-політичного становища в країні в роки революції та затвердження в березні 1906 року “Тимчасових правил про спілки та товариства”, де національні організації набували легального статусу, дало змогу утворити велику кількість обєднань. Серед діючих у ті часи педагогічних товариств слід відзначити Київське товариство ім. К.Ушинського. Діяльність його членів була досить різноманітною. Вони організовували наукові читання рефератів з педагогічних питань, публічні лекції, проводили з'їзди, сприяли відкриттю педагогічних курсів, видавали книжки. Активну позицію на той період мало Київське педагогічне товариство взаємної допомоги. Його засновники (В.Науменко, Б.Грінченко, Т.Лубенець, В.Дурдуківський, В.Лучицький та ін.) мали на меті створити таке об'єднання, яке було б органом єднання педагогів усіх навчальних закладів. Аналізуючи теми рефератів, з якими виступали вчені, педагоги, можна зробити висновок, що їх хвилювали питання реформи школи, змісту освіти, зокрема необхідність вивчення в середніх навчальних закладах філософії, психології, що сприяло б всебічному розвитку учня та формуванню його світогляду.

Велике значення для гімназійної освіти мав обласний зїзд педагогів Київського навчального округу (12-19 квітня 1916 року) у Києві. Головою було обрано В.П.Науменка. На зїзді розглядалися питання поліпшення процесу виховання в школах, де головною метою має бути всебічне формування особистості учня. Відзначалися негативні наслідки надмірної централізації та поліцейського нагляду в школах. Після зїзду, який викликав великий резонанс у суспільстві, в 1916 р. у Києві, з ініціативи директора жіночої гімназії О.Жекуліної, виникла ідея створення Київського обласного Педагогічного товариства, яке мало обєднати педагогів південно-західного краю. О.Жекуліна вважала головним завданням товариства єднання педагогів, батьківських комітетів, лікарів, громадських організацій для підтримки молоді.

Значний внесок у боротьбу за становлення української школи зробили “Просвіти” та товариства грамотності. Метою їх роботи була допомога розвиткові української культури, освіти, сприяння відкриттю навчальних закладів для розповсюдження грамотності серед населення. Активною діяльністю займалася, зокрема, київська “Просвіта”. Як записано в її Статуті, організація мала на меті: видавати книжки, часописи українською мовою; організовувати музеї, читальні, книгарні, проводити публічні лекції, створювати загальноосвітні курси, організовувати школи, ясла, притулки. Для реалізації цих завдань організація мала 4 комісії: видавничу, бібліотечну, шкільно-лекційну, літературно-артистичну. Найбільш продуктивною була діяльність видавничої комісії “Просвіти”, яку очолював Б.Грінченко. У своїх доповідях він неодноразово наголошував на велику потребу у шкільних підручниках, дитячих книжках, вказував, що в Україні немає ні популярної історії рідного краю, ні навіть граматики рідної мови. гімназія освіта педагог вчитель

Серед головних завдань шкільної комісії товариства було вироблення проекту навчального закладу з українською мовою викладання. Окрім цього, комісія займалася організацією популярних лекцій з історії, медицини, біології та ін. Ці читання проводилися як для дорослих, так і для гімназійної молоді по школах.

Цікаву та активну роботу проводила шкільно-лекційна комісія Товариства грамотності в Києві. Вона брала на себе функції інформаційного бюро, яке надавало допомогу щодо найкращого впровадження викладання рідною мовою по школах України. Комісія шукала людей, які б могли викладати українську мову, збирала програми та плани лекцій з української мови. Також комісія активно сприяла відкриттю нових шкіл у Києві, Умані, Смілі, Кам'янці.

Таким чином, українська інтелігенція відігравала провідну роль у відродженні національної культури, школи, мистецтва, її діяльність була важливою складовою частиною процесу формування національної свідомості українців.

ВИСНОВКИ

1. Аналізуючи шкільну політику кінця ХІХ - початку ХХ ст. в Україні, слід зазначити, що у цей період на усіх державних рівнях відбувалися значні зміни: економічні, політичні, культурні та освітні. Становлення гімназійної освіти відбувалося в умовах промислового розвитку країни. Соціальне замовлення вимагало перегляду діючої концепції гімназійної освіти. Класична гімназія знаходилася у взаємозв'язку з системою державних інститутів і була одним з головних органів ідеологічного та морально-релігійного виховання молоді. На основі аналізу історико-педагогічних матеріалів можна констатувати факт наявності умов, що впливали на розвиток гімназійної освіти в Україні: намагання уряду зберегти свою владу як в державі, так і в школі; русифікаторська, шовіністична, станова політика уряду в галузі освіти; боротьба уряду з опозиційними силами. Провідною специфічною особливістю була русифікаторська політика: з забороною української мови та предметів українознавства, регулюванням національного складу учнів і вчителів; переслідуванням будь-якого вияву національної свідомості.

Треба відзначити ряд педагогічних умов, що впливали на розвиток гімназії того періоду: існування великої кількості типів шкіл; відсутність наступності та послідовності в ланках системи освіти; існування різних дидактичних концепцій; авторитарне централізоване керівництво справами школи; часта зміна міністрів освіти, які не встигали реалізувати свої плани; недостатнє фінансування освіти, що компенсувалося громадськими пожертвами і спонсорством.

2. В основу аналізу розвитку гімназійної освіти періоду 1871-1917 рр. в Україні покладено комплексний підхід, критеріями періодизації якого були: конкретно-історичні події, об'єктивні закономірності соціально-політичного, культурного розвитку країни, організаційно-педагогічні умови, динаміка змісту шкільної освіти. Проведений аналіз дає змогу умовно виділити чотири етапи еволюції гімназійної освіти:

1) 1871-1904 рр. - характеризується активним реформуванням гімназійної освіти (1871 р., 1880 р, 1900 р, 1901 р); уніфікацією навчальних планів і програм, пошуком нових навчальних моделей (конструювання єдиного типу школи); частою зміною міністрів та освітнього курсу; спробою створити гімназійну Спілку молоді;

2) 1905-1907 рр. - провідним є революційне руйнування старої школи, активний рух гімназійної молоді та педагогічної громадськості з превалюванням професійних вимог, активізація національних проблем;

3) 1908-1913 рр. - характеризується тимчасовим спадом громадського та молодіжного руху в Україні; спробою провести реформу (1910 р.) репресіями і поліцейським режимом у гімназіях, поверненням до толстовсько-делянівського типу школи з суто класичним напрямком освіти;

4) 1914-1917 рр. - визначається останнім намаганням реформувати дореволюційну гімназійну освіту (1915 р. проект Ігнатьєва); піднесенням патріотичних революційних настроїв, активним молодіжним рухом із окресленими політичними та національними вимогами, зростанням національної свідомості. З 1917-1918 рр. головною ідеєю є побудова нової системи освіти на засадах націоналізації та демократизації в Україні.

3. На основі узагальнення результатів наукового пошуку, можна визначити основні тенденції розвитку гімназійної освіти: пошук нової моделі єдиної школи; тенденція до наступності та послідовності в ланках освіти; об'єднання двох напрямків природничого і гуманітарного, інтеграція знань; гуманізація та демократизація освіти; наближення змісту освіти до соціальних потреб держави; тенденція до спільного навчання дівчат і хлопців, наближення навчальних планів і програм чоловічих і жіночих гімназій.

4. Аналіз навчальних планів і програм гімназій дав змогу виявити провідні особливості змісту гімназійної освіти: зміст гімназійної освіти чітко визначався єдиними державними планами та програмами; відповідність формальній теорії освіти; ідеологічний критерій відбору навчальних дисциплін; багатопредметність, схоластичність, затеоретизованість навчання; гуманітарність освіти (мовний характер); зосередженість на викладанні стародавніх мов і математичних дисциплін; відсутність у навчальних планах гімназій предметів природничо-біологічного та гуманітарного курсу, практичних дисциплін, що не давало учневі всебічної наукової освіти й практичних навичок і вмінь; невідповідність змісту класичної гімназії соціальному замовленню; невідповідність загальнодидактичним принципам послідовності та систематичності знань; специфічна інтеграція дисциплін, які були підпорядковані старим мовам (латинь-історія, латинь-російська граматика); поділ навчальних курсів на епізодичні та систематичні; невідповідність принципам гуманізму, свободи особистості, індивідуального підходу до учня.

5. Проведене дослідження дає змогу зробити висновок, що розвиток змісту гімназійної освіти періоду 1871-1917рр. відбувався шляхом розширення програм і планів за рахунок предметів природничо-математичного циклу, психології та філософії, тобто робилася спроба змінити суто класичний формальний напрямок освіти, наблизити його до потреб тогочасного суспільства. Гімназійні навчальні плани та програми будувалися більш науково і послідовно, розширювався обсяг теоретичних знань з різних галузей, практичних вмінь, навичок. Не зважаючи на численні недоліки, гімназія до революції залишалася єдиною школою, яка відкривала шлях до університету та давала значну академічну освіту. З українських гімназій вийшли відомі вчені, історики, політики, письменники, педагоги, музиканти, художники: М.Драгоманов, Б.Грінченко, О.Духнович, К.Ушинський, А.Луначарський, М.Булгаков, Г.Ахматова, К.Паустовський, М.Сумцов, О.Богомолець, М.Лисенко, С.Крушельницька, М.Чубинський, Р.Глієр та інші видатні особи.

6. Аналізуючи гімназійний молодіжний рух в Україні, було визначено, що головним фактором, який сприяв його появі та розвитку було активне втручання держави у навчально-виховний процес і заборонна політика уряду щодо національного питання. В країні загострювалися громадсько-політичні та національні конфлікти, що сприяло національному самоусвідомленню і розвитку національно-визвольного руху. Гімназія стала тим осередком, навколо якого йшла боротьба за поліпшення гімназійної освіти, за українську школу та культуру.

Проводячи шовіністичну політику в галузі освіти, де українська мова не тільки не вивчалася в школі, а й переслідувалася, уряд викликав активне незадоволення учнівської молоді, свідомої громадськості, які створювали свої гуртки, організації, спілки. Соціально-політична і економічна ситуація країни сприяла розладу між учнівською молоддю, шкільною системою і самодержавством, загостренню національного питання. Це обумовлювало своєрідність характеру молодіжного руху в Україні, який мав академічний, політичний і національний характер.

Аналіз історико-педагогічної літератури й архівних матеріалів дозволяє казати, що молодь активно застосовувала різноманітні форми та засоби, які було взято з арсеналу революціонерів: сходки, страйки, мітинги, гуртки, страйкові комітети, поширення листівок, петицій, розповсюдження нелегальної літератури.

Найбільш поширеними учнівськими вимогами, які зустрічалися в шкільних петиціях досліджуваного періоду, були: перегляд шкільних програм, з погляду їх наближення до тогочасного життя, системи іспитів, яка була штучно ускладнена; свобода особистості учнів, скасування поліцейського нагляду в школі; урівняння програми чоловічих і жіночих гімназій; скасування станового та національного пригнічення; поліпшення стану вчителя у школі.

Як доводить аналіз наукової літератури та архівних документів, утворившись на громадсько-політичному ґрунті російської дійсності, молодіжний гімназійний рух в Україні поступово перетворився на політичний із конкретними національними вимогами, але залишався глибоко академічним за своїм змістом.

7. Окрім молодіжного руху, важливою складовою частиною процесу формування національної свідомості боротьби за національну освіту та культуру була діяльність культурно-просвітніх організацій як професійних (педагогічних), так і громадських.

Професійні педагогічні спілки та організації в Україні (ВУС, Ліга освіти, Київське обласне педагогічне товариство, Київське педагогічне товариство ім. К.Д. Ушинського, безпосередньо займалися питаннями освіти, намагалися вносити свої корективи до навчальних планів і програм шкіл, наголошували на необхідності реформи школи, боролися за українську мову навчання, цікавилися становищем учителів і учнів, намагалися надати їм матеріальну допомогу, створювали благодійні фонди та стипендії, відкривали різні навчальні заклади, видавали книжки і підручники, проводили публічні лекції і читання.

Діяльність просвітницько-культурних організацій і товариств, серед яких найвідомішими і активними були товариство “Просвіта”, Харківське та Київське товариства грамотності, була спрямована на боротьбу за українізацію школи й культури. Як свідчить аналіз історико-педагогічної літератури, архівних джерел, головними напрямками діяльності цих організацій були: пропагування української мови, літератури, культури; актуалізація українського театру, мистецтва; створення Народних домів, бібліотек; відкриття національних навчальних закладів (планувалося відкрити українську гімназію); видання української літератури.

Окрім цього, треба зазначити, що в досліджуваний період було проведено значну кількість педагогічних з'їздів (1 Всеукраїнський з'їзд у справі народної освіти, з'їзди з експериментальної педагогіки, 1 і 2 Всеросійські з'їзди товариства ім. К.Ушинського). Загальними питаннями, які розглядалися на усіх з'їздах були: необхідність шкільної реформи; перегляд навчальних планів і програм; скасування становості; децентралізація шкільної справи; національний напрямок освіти, викладання української мови як обов'язкового предмета; повага до особистості учнів і вчителів.

8. До перспективних напрямків вивчення цієї проблеми ми відносимо вивчення розвитку гімназійної освіти в інших регіонах України; дослідження методики викладання в гімназіях; форм організації навчально-виховного процесу; порівняння специфіки розвитку цього навчального закладу з іншими середніми закладами.

Основні положення дисертації відображено в таких одноосібних публікаціях автора:

1. До питання розвитку гімназії як навчального закладу // Вісник Київського університету. Серія: Філософія. Політологія. Соціологія. Психологія. К. - 1994. - С.190-197.

2. Особливості змісту гімназичної освіти наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. в Україні. // Вісник Київського університету. Серія: Соціологія. Психологія. Педагогіка. - К. - 1997. - №3. - С.202-209.

3. Перші кроки українізації шкільної освіти в Україні у 1917 - 1919 роках // Вісник Соціологія. Психологія. Педагогіка. - К. - 1998. - №6. - С.69-71.

4. Молодіжний рух за поліпшення гімназичної освіти (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) // Рідна школа. - К. - 1998. - №7-8. - С.74-75.

5. З історії громадсько-педагогічних організацій в Україні на початку ХХ ст. // Вісник Соціологія. Психологія. Педагогіка. К. - 1999. - №7. - С.62-65.

АНОТАЦІЇ

Бабіна О.І. Становлення та розвиток гімназійної освіти в Україні (в кінці ХІХ - на початку ХХ століття.) Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.1 - загальна педагогіка та історія педагогіки. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2000 р.

Дисертація присвячена історико-педагогічному аналізу розвитку гімназії як середнього загальноосвітнього закладу в Україні, яка знаходилася у складі Російської імперії. В роботі аналізуються соціальні, політичні, педагогічні умови, в яких відбувався цей процес, їх вплив на його еволюцію. Були виявлені та науково обґрунтовані етапи розвитку гімназійної освіти, його тенденції і особливості. На базі аналізу навчальних планів і програм визначені особливості змісту гімназійної освіти та накреслені напрямки його розвитку. Показано зв'язок розвитку гімназійної освіти з молодіжним і вчительським рухами.

Основні результати дослідження можуть бути використані науковцями та педагогами з метою вирішення теоретичних і практичних завдань освіти на сучасному етапі розвитку середньої школи в Україні.

Ключові слова: гімназія, гімназійна освіта, розвиток, зміст освіти, навчальний план, навчальна програма.

Бабина О.И. Становление и развитие гимназического образования в Украине (в конце ХІХ - в начале ХХ столетия). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01. - Общая педагогика и история педагогики. Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2000 г.

Диссертация посвящена историко-педагогическому анализу развития гимназии как среднего общеобразовательного заведения на территории Украины, которая находилась в составе Российской империи. В работе проанализированы социальные, политические, педагогические условия, в которых происходил этот процесс и их влияние на его эволюцию. Так основными педагогическими условиями были: наличие большого количества разных типов школ, которые не были связаны ни общими учебными планами, ни программами, отсутствие преемственности и последовательности в звеньях системы народного образования, наличие разных дидактических концепций, среди которых основными для гимназии были борьба формальной и материальной теорий образования, а также недостаточное финансирование школы, которое компенсировалось спонсорством.

Были выявлены и теоретически обоснованы этапы развития гимназического образования, его тенденции и особенности. В результате анализа проблемы определено, что среди организационно-педагогических особенностей развития гимназического образования в Украине доминирующей была тенденция поиска новой модели школы, про что свидетельствуют попытки Министерства народного образования провести гимназическую реформу (1871 г., 1880 г., 1890 г., 1901 г., 1910 г., 1915 г.).

Главными принципами работы гимназии были централизация управления учебным процессом, сословность, контроль. Деятельность учителей и учеников строго регламентировалась.

Содержание образования в классической гимназии изучаемого периода полностью соответствовало теории формальной дидактической концепции. Главными предметами были: латынь, греческий язык, математика, Закон Божий. Такие предметы как физика, химия, биология в гимназии не изучались.

На основе анализа учебных планов и программ охарактеризованы особенности содержания гимназического образования и намечены направления его развития. К основным особенностям содержания гимназического образования данного периода можно отнести: гуманитарный (языковой) характер, многопредметность, схоластичность преподавания, оторванность от реальных практических нужд общества. Проведенное исследование дает возможность выделить тенденции развития содержания образования в гимназиях: рациональное объединение гуманитарного и естественно-биологического направлений, интеграция знаний, гуманизация, демократизация, реформа содержания школьного образования с учетом социальных потребностей.

В работе показана связь молодежного и общественно-педагогического движений, а также их влияние на развитие гимназического образования. На основе анализа историко-педагогической литературы и архивных материалов показываются разнообразные формы организации ученической молодежи: кружки самообразования и саморазвития, нелегальные библиотеки, гимназические объединения. Основными требованиями молодежи были: реформа существующей классической школы, пересмотр учебных планов и программ, ликвидация сословности, предоставление возможности учиться в университете выпускникам реальных школ, отмена дисциплинарного контроля, гуманное отношение к личности ученика, его потребностям и интересам. Гимназическое движение прошло определенную эволюцию от решения школьных, профессиональных вопросов в 70 - 90 гг. до выдвижения национальных, политических требований в 1900-х гг. Так ученики требовали уничтожения существующей политической власти в государстве, решения национального вопроса, свободы слова и печати.

Особое внимание в диссертации уделено деятельности педагогических обществ, товариществ, организаций. Политическая и экономическая ситуация в Украине конца ХІХ - начала ХХ столетия, вынуждала прогрессивную интеллигенцию объединяться для решения актуальных вопросов школы. Наиболее известными педагогическими организациями Украины того периода были: Всеукраинское Учительское Объединение, Лига образования, Киевское областное педагогическое товарищество, Киевское педагогическое товарищество им. К. Ушинского, Киевское педагогическое объединение взаимной помощи. Их работа была разнообразной: они открывали школы, издавали учебники и учебные пособия, организовывали публичные научные лекции, но главной их задачей была борьба за национальную школу, за проведение реформы образования на основе демократизации, национализации, гуманизации.

Ключевые слова: гимназия, гимназическое образование, развитие, содержание образования, учебный план, учебная программа.

Вabina O.I. Formation and development of gymnasium education in Ukraine (in XIX-XX centuries).- Manuscript.

Dissertation for a scientific degree of the candidate of pedagogical sciences in speciality 13.00.01. -pedagogic and history of pedagogic. Kiev National University of Taras Shevchenko, Kiev, 2000.

Dissertation is dedicated to the historic-pedagogical analysis of the development of gymnasium as a secondary general educational institution on the territory of Ukraine which was included into the Russian Empire. The social, political, pedagogical conditions in which this process took place and which had an influence on its evolution are analyzed in this work. The stages of the development of gymnasium education are determined and theoretically based, its tendencies and peculiarities are emphasized. Basing the analysis of curriculums and study programs the peculiarities for maintenance of gymnasium education are revealed and the trends of its development are designed. The influence and the connection of youth and public-pedagogical movement over the development of gymnasium education are shown.

The basic results of the research can be used for solution of theoretical and practical tasks of education at the modern stage of development of the secondary school in Ukraine.

Key words: gymnasium, gymnasium education, development, maintenance of gymnasium education, curriculum, study program.

Підписано до друку 10.01.2000 р. Формат 60х90/16. Папір друк.

Ум.друк.арк 1.0 Обл.-вид.арк. 1.0 Тираж 100. Зам. №

Размещено на Allbest.ru