Творчий та науково-педагогічний шлях М.А. Жовтобрюха

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Біографія Михайла Андрійовича Жовтобрюха. Творчий та науково-педагогічний шлях

2. Праці Михайла Андрійовича Жовтобрюха

Висновки

Бібліографія

Вступ

Не одне покоління вчителів-словесників виховував учений і педагог М. А. Жовтобрюх, скільки школярських очей вдивлялося в параграфи його підручників, скільки вдивляється…Скільки маститих учених вважають себе його учнями…А його наукові праці, його нелегкі розвідки до джерел давнього народного мовлення, у часи, коли утворювалися від єдиного кореня російська, українська, білоруська мови, його «подорожі» рознесеними по бібліотеках підшивками дореволюційної преси, знову ж таки у пошуках наукової істини. Усе оте віднайти, осягти, перевести в скупі рядки наукових суджень…Це робота підвладна особливому таланту.

Видатний український лінгвіст ХХ століття - унікальний гуманітарій - енциклопедист україніки і славістики, педагог - лінгводидакт і методист, автор підручників, навчальних посібників, методичних рекомендацій, лауреата академічної премії імені Івана Франка, український інтелігент за інтелектом і станом душі - Михайло Андрійович Жовтобрюх. Він зоставив велику спадщину: 317 наукових праць, 25 докторів і кандидатів наук, 94 опонентські виступи і неміряно-нелічено наукових доповідей та щоденних консультацій, у яких Михайло Андрійович не відмовляв ніколи і нікому. Він мав особливий талант поєднувати високу лінгвістичну науку з щоденними потребами національної освіти і виховання, бути доступним як для академіка, так і для вчителя, студента, учня. Сторічний ювілей Михайла Андрійовича Жовтобрюха став і сповідальним звітом українських філологів та педагогів про стан української мови і української національної освіти, про рівень філологічної науки в сучасній, уже незалежній Українській державі.

1. Біографія Михайла Андрійовича Жовтобрюха. Творчий та науково-педагогічний шлях

Народився М. А. Жовтобрюх 17 листопада 1905 року в с. Ручки Гадяцького району Полтавської області в родині селянина. Ось як Михайло Андрійович згадує про свою батьківщину: «Народився я на благословенній Полтавщині, коло Гадяча, в селі Ручки. Розкинулось воно в долині річки Хорол. Чистий він у нас і глибокий. Ділить село навпіл. Дуже гарно у нас. На два боки - ліс, а на два боки - поле. В полі прекрасні гаї. З шести років пас корівку, а тоді в початкову школу пішов». Початкову школу закінчив у своєму селі, вищепочаткову - в містечку Комишні Миргородського району і вищі 3-річні педагогічні курси, пізніше - педагогічний технікум - у м. Гадячі Полтавської області в 1923 році. Потім здібний і наполегливий юнак стає вчителем. Перші роки на освітянській ниві починаються з Попівської школи Роменського району Сумської області. Після трьох років вчителювання в Попівці, працює в семирічній школі м. Харцизька Донецької області; спершу працював у молодших класах цієї школи, а потім викладав українську мову в старших класах.

У1926-30 роках навчається в Дніпропетровському інституті народної освіти на факультеті професійної освіти, теперішній університет. У 1929 році закінчив мовно-літературне відділення цього факультету й одержав кваліфікацію викладача української мови та літератури в технікумах, вузах, 1930 році соціально-економічне відділення й одержав кваліфікацію викладача соціально-економічних дисциплін у навчальних закладах професійної освіти. Навчаючись в Інституті народної освіти, два

Роки викладав українську мову на Дніпропетровських державних курсах української мови і два роки українську мову та літературу в Дніпропетровській міжокружній партійній школі.

З 1 вересня 1930 року розпочалася педагогічна робота у вищій школі. В 1930 - 1931 р. р. М. А. Жовтобрюх викладав українську мову в Дніпродзержинському металургійному інституті. З 1 вересня 1931 року й до 1 вересня 1937 року працював на кафедрі української мови Запорізького державного педагогічного інституту, два роки на посаді асистента і чотири роки - доцента. Викладав курси «Основи мовознавства», «Історія української мови» та «Сучасна українська літературна мова». В 1937 - 48 роках, крім періоду тимчасової німецької окупації м. Києва, працював на кафедрі української мови Київського державного педагогічного інституту імені О. М. Горького, спершу як старший викладач, а потім - доцент. Читав студентам курси історичної граматики української мови та сучасної української літературної мови. У 1940-1941 і в 1944-1946 роках був деканом мовно-літературного факультету цього інституту в навчально - наукових справах і завідувачем кафедри української мови. 31 вересня 1948 року Михайло Андрійович завідував кафедрою російської мови в Тюменському педагогічному інституті і з 1 вересня 1951 року в Бухарському. У грудні 1959 року М. А. Жовтобрюх перейшов на роботу до Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні Академії наук Української РСР; до 1963 року працював у ньому старшим науковим співробітником відділу теорії української мови, а з початку 1963 року - завідувачем цього відділу. З 1 січня 1976 року перейшов на посаду старшого наукового співробітника - консультанта.

Працюючи в Інституті мовознавства, довгий час не залишав і педагогічної роботи. Кандидатську дисертацію захистив у травні 1945 року про прийменники в сучасній українській мові, а докторську в травні 1964 року про мову української періодичної преси XIX ст. ; у тому ж році одержав наукове звання професора.

За доручення Міністерства освіти УРСР склав програми з лінгвістичних дисциплін для філологічних факультетів, педагогічних інститутів України. Не раз очолював конкурсну комісію Міністерства освіти УРСР у справах підручників з української мови для середніх шкіл.

М. А. Жовтобрюх у різні роки виконував обов'язки голови або логічного конгресу у Варні (Болгарія), на засіданні лінгвістичної секції, якого мав доповідь про шляхи зближення усного і писемного різновидів літературного мовлення.

За час своєї наукової дійсності опублікував понад 300 друкованих робіт. Чимало праць вийшло за його науковою редакцією. Заступника голови місцевого комітету профспілки в Інститутах де тоді працював. З 1948 року член товариства «Знання», у 1960 - 1965 роках був головою первинної організації товариства знання в Інститут мовознавства, тоді ж членом Радянського району м. Києва; з 1962 року є членом науково-методичної ради для пропаганди літератури і мови при Республіканському правлінні товариства «Знання». З 1965 року член Комітету наукової термінології при президії АН УРСР, а в 1974-1978 роках був членом бюро Відділення літератури, мови та мистецтвознавства Української РСР. З 1978 року член Вченої ради Відділу наукової інформації з суспільних наук АН УРСР.

М. А. Жовтобрюх брав посильну участь у підготовці наукових кадрів. Під його керівництвом написали і захистили кандидатську та докторську дисертації понад 30 чоловік. Часто виступав офіційним опонентом на захисті 75 дисертацій, а з них докторських - 18, кандидатських - 57. У1964-1973 роках був членом Вченої ради по захисту кандидатських і докторських дисертацій, філологічного факультету Київського педагогічного інституту і в 1964-1976 роках - там же членом загальноінституцької Вченої ради по захисту кандидатських і докторських дисертацій.

Нагороджений медалями «За доблестный труд в Великой Отечественной войне 1941-1945 годах», «Тридцать лет победы в Великой Отечественной войне 1941-1945 годах», «Ветеран труда», медаллю А. С. Макаренка, значком «Відмінник народної освіти».

Помер 16 грудня 1995 р. в Києві.

2. Праці Михайла Андрійовича Жовтобрюха

жовтобрюх мовознавець біографія творчість

Найгрунтовніші наукові дослідження присвячені проблемам сучасної української літературної мови, історії української мови, історії українського мовознавства, культури усної та писемної мови, соціолінгвістики, порівняльної граматики слов'янських мов. Опублікував монографії «Мова української преси (до середини дев'яностих років XIX ст.)» (1963), «Мова української періодичної преси (кінець XIX -- початок XX ст.)» (1970), «Українська граматика» (1986, російською мовою у співавторстві), «Східнослов'янські мови» (1987, російською мовою у співавторстві), «Нарис історії українського радянського мовознавства (1918--1941)» (1991) та ін. Співавтор і відповідальний редактор праць «Сучасна українська літературна мова. Вступ. Фонетика» (1969), «Сучасна українська літературна мова. Лексика і фразеологія» (1973). У співавторстві з В. Русанівським та В. Скляренком працював над створенням праці «Історія української мови. Фонетика». Ця книжка разом з іншими трьома цього комплексу («Морфологія», 1978; «Лексика і фразеологія» та «Синтаксис», обидві 1983) відзначена премією імені Івана Франка HAH України. Брав участь у написанні підручників і навчальних посібників для студентів університетів і педагогічних інститутів («Історична граматика української мови», 1957; «Курс сучасної української літературної мови», 1972; «Порівняльна граматика української і російської мов», 1978; «Історична граматика української мови», 1980).

М.А. Жовтобрюх мав надзвичайну освіченість, кожну мовну проблему чи явище розглядав концептуально, в контексті здобутків різних наукових шкіл і новітніх ідей.

З 1959 року М.А. Жовтобрюх почав працювати в Інституті мовознавства імені О.О. Потебні, де й з'явилися його найвагоміші наукові праці. Серед них підручники "Курс сучасної української літературної мови" (4 видання), "Порівняльна граматика української і російської мов", "Історична граматика української мови" та багато інших. Головне він висловив так: "мене завжди хвилювало те, що людина візьме для себе із моїх праць, як прислужаться вони їй, як вплинуть на її становлення як людини. Наука твориться для людей. Творити її непросто, оволодівати нею також нелегко". Михайло Андрійович сам сумлінно вчився все життя і інших чесно навчав. А ще: "Головне, щоб учитель міг мислити, мислити науково, мав глибокі знання, був ініціативним, умів збагачувати свої знання, аналізувати мовні факти нашої дійсності й правильно на них реагувати. Такі вчителі в нас є, на жаль, не всі". Це ж голос ученого сьогодні.

Список друкованих праць (а для тих, хто знав Михайла Андрійовича особисто, працював поряд з ним чи під його керівництвом) і його конкретна діяльність свідчать, що наукові інтереси доктора філологічних наук, професора М.А. Жовтобрюха були надзвичайно широкими: від першої газетної публікації "За високу грамотність студентів" у 1935 р. у Запоріжжі - до останніх статей про проблеми історії української мови в працях І. Огієнка, університетські лекції з лінгвістичних наук і ретроспективний огляд "Система частин мови в українській лінгвістичній традиції" у журналі "Мовознавство" (1993 р.). Уже в 30-х р. Михайло Андрійович брав участь у всіх мовознавчих конференціях в Україні, пізніше - в Москві, Ленінграді, Томську, Свердловську, Рязані. Він учасник багатьох міжнародних конгресів славіста (Москва, Прага, Варшава, Варна, Київ).

Серед друкованих праць з історії української літературної мови особливе місце займає книга М.А. Жовтобрюха "Мова української преси (до середини дев'яностих років ХІХ ст.)" (1963). Це монографія з докторської дисертації, яка одержала високу наукову оцінку в шести рецензіях. Продовження наукового дослідження знайшло висвітлення у праці "Мова української періодичної преси". Немає потреби доводити, що ця книжка була першою науковою працею про мову української преси.

Першою проблемою, з якою стикнувся дослідник, стали критерії визначення належності давніх періодичних видань до української преси - територіальний і мовний. Вони не завжди збігаються. Так, історію української преси можна починати від львівського тижневика польською мовою "Kurjer Lwowski" 1749 року та газети французькою мовою "Gazette de Feopol" 1776 року.

Важливим і природним для національної преси є мовний критерій: видання мовою своєї держави і свого народу". Але історія українського народу, його мови й культури така, що виходом з бездержавності була українська преса російською, німецькою, французькою, угорською, румунською мовами. На жаль, і сьогодні, на сімнадцятому році вже державного життя українського народу, більшість його преси виходить мовою не його держави, а сусідньої - російської. Наступний критерій, на думку М.А. Жовтобрюха, - місце і функції преси у суспільному житті: "Преса не може існувати, якщо вона найтісніше не зв'язана з народом, з його життям, культурою, з його суспільними групами і класами та політичною боротьбою, що точиться між ними. Крім того, вона має бути доступна змістом і мовою тим, для кого призначається. Звідси випливає, що історію української преси можна починати лише з тих періодичних видань, які тематично, змістом були зв'язані з Україною, призначалися для українського народу, висвітлювали його життя й боротьбу, відбивали інтереси його соціальних груп і друкувалися мовою, зрозумілою для тих українських читачів, що їм вони адресувалися".

У роботі "Мова української преси" відображено майже всі ідеї і тенденції, явища, події і факти, що характеризували період ХХ століття в історій української літературної мови. А це був справді знаковий період для долі не тільки нової літературної форми мови, а й усієї української мови та загалом тогочасного українського культурного життя. На початок ХІХ століття майже вийшла з ужитку давня книжна українська літературна мова, нова літературна мова, формування якої виразно започаткувалося ще в період Визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького, а інтенсифікувалося з виходом "Енеїди" Івана Котляревського, ще була слабкою і стилістично мало диференційованою. Вона потребувала розвитку, збагачення і одночасного унормування лексичного складу, вироблення вимовних, орфографічних, лексичних і граматичних норм, графічної і правописної системи.

Рівночасно з розвитком і унормуванням нової літературної мови на народнорозмовній основі поставало питання про потребу і можливості появи преси українською мовою.

У мовну дискусію з російськими шовіністами на захист української мови виступив зі статтею "Взгляд на памятники украинской народной словесности" у Вчених записках імператорського Московського університету російський філолог професор Харківського університету Ізмаїл Срезневський. Він писав, що українська мова - "одна з найбагатіших мов слов'янських, що вона навряд чи поступиться, наприклад, перед богемською щодо багатства слів і виразів, перед польською щодо мальовничості, перед сербською щодо приємності, що мова ця, будучи ще необробленою, може вже порівнятися з мовами культурними, щодо гнучкості й багатства синтаксичного - це мова поетична, музикальна, живописна".

Але у 20-40-ві роки ХІХ століття, коли народжувалася нова українська література і з нею активізувалися процеси формування української літературної національної мови на народно-розмовній основі, акцентувалося дещо інше питання: чи постане з цієї емоційної, мелодійної народної розмовної мови літературна мова, чи впокорить вона говіркову стихію, витворивши норми, і стане мовою нової національної літератури, чи зникне безслідно. На це питання І.Срезневський відповів так: "Яка б доля не чекала її, що б не робили з нею легковажність і випадок, вона не зникне, і якби навіть не мала надію на славу літературну, вона залишить свої пісні і думи. Якби вона не мала надію на славу літературну, - сказав я, - але вона має й цю надію, хоч і малу, хоч ще в зародку, але має. І чому це глибокодумний Сковорода, простодушний Котляревський, багатий фантазією Артемовський, завжди грайливий, завжди захоплюючий Основ'яненко і ще декілька інших, що потішили нас обіцянками і надіями дочекатися від них чогось гідного України, - чому повинні вони залишатися одні."

Висновки

М. А. Жовтобрюх виховав не одне покоління вчителів - мовознавців, підготував кілька десятків аспірантів до захисту кандидатських, а потім і докторських дисертацій. І сам за ці роки зріс, написав кілька підручників і посібників з української мови і загального мовознавства, захистити кандидатську і докторську дисертації, став професором, провідним ученим. Пізніше він скаже: «Наука в моїх книжках… Так що можна прочитати. Писані вони, щоправда, не в манері романів Стендаля, проте читати можна.»

Наукові інтереси Михайла Андрійовича в основному зосереджувалися на дослідженні структури сучасної української літературної мови, головним чином, її фонетики і синтаксису, та на дослідженні історії української літературної мови, стилістики, соціолінгвістики, і історії вітчизняного мовознавства. Він досліджував також зауральські говори російської мови, контакти української мови з іншими східнослов'янськими та західнослов'янськими мовами. Не стояв осторонь і від читань загального мовознавства, ще в 1941 році опублікував брошуру, а пізніше кілька розвідок з цієї проблематики. «Працюючи довгий час викладачем у педагогічних інститутах, я, природно, не міг не цікавитись питанням методики викладання мови в середній та вищій школі, внаслідок чого з'явилось кілька моїх розвідок у цій галузі, опублікованих то як статті в різних журналах». М. А. Жовтобрюх виступав автором підручників з історичної фонетики української мови та сучасної української літературної мови для студентів філологічних факультетів, а також співавтором підручників з історичної граматики української мови, з сучасної української літературної мови та з порівняльної граматики української і російської мов.

Михайло Андрійович підтримував до останніх днів життя зв'язок з нашою школою. Писав листи, в свята ніколи не забував надіслати вітання. А ще ми вдячні йому за надіслану ним бібліотечку, де цікава дитяча література, твори відомих українських письменників, наукові книги та власні праці. Згадуються слова М. А. Жовтобрюх: «Я все життя був поріднений з нею, з книгою. Треба знаходити час для читання. Телевізор це добре, але книга є книгою. Чарівний світ книги: чи є щось чарівніше!» М. А. Жовтобрюх зібрав наукову бібліотеку, понад п'ять тисяч книг. Пізніше він подарував її Полтавському педінституту.

Вивчаючи життєвий і творчий шлях цього видатного мовознавця, переконалися в тому, що його доля - наука. До неї звертаються ті, хто жив і хто починає нове життя. Цікавий змістовий шлях пройшов М. А. Жовтобрюх. Здається, жодної прогалинки, жодної упущеної хвилинки, жодної, прожитої дарма, миті. З скількома людьми працював, скільки навчив студентів і скільки залишив після себе розумного, корисного.

Шанований народом, бо не просто прожив життя. З нього можна брати приклад. Трудолюбивий, наполегливий, терплячий, саме ці якості повинна мати кожна людина. А ще вміти так любити свій край, свою маленьку батьківщину, де відкрилося життя і ступив перший крок. Свою любов до рідного села Ручок М. А. Жовтобрюх передає словом.

М. А. Жовтобрюх відомий не лише в межах України. Його праці перекладено іншими мовами. Неодноразово Михайло Андрійович був учасником ІV-V, VII Міжнародних конгресів славістів у Москві, Софії, Празі та Варшаві та VII Міжнародного соціологічного конгресу у Варні (Болгарія), на засіданні лінгвістичної секції, де мав доповідь про шляхи зближення усного і писемного різновидів літературного мовлення.

Бібліографія

1. Степаненко М. І. «Наукова спадщина мовознавця Михайла Жовтобрюха» (2007).

2. А. П. Грищенко. Жовтобрюх Михайло Андрійович // Українська мова: Енциклопедія. -- К.: Українська енциклопедія, 2000.

3. Високий обов'язок ученого // «Мовознавство», 1985, № 5;

4. Михайло Андрійович Жовтобрюх. «Мовознавство», 1995, № 6.

Размещено на Allbest.ru