Фінанси козаків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Доповідь на тему: «Фінанси козаків»

Вступ

«Значну роль в економічному ровитку українськиїх земель відіграло козацтво, яке вийшло на історичну арену в кінці XV ст. Воно успішно освоювало землі передстепової України, південного Поділля, Слобожанщини, Північного Причорномор'я і Приазов'я. В середині XVІ ст. за порогами Дніпра було зосереджено багато українських козаків. Визначну роль у їх згуртуванні відігравала Запорозька Січ, що виникла на нижньому Подніпров'ї в середині XVІ ст. її можна визначити як самоврядну військово-політичну організацію народної самооборони з комбінованою громодсько-індивідуальною господарською системою, яка ґрунтувалася на засадах особистої свободи козаків, демократії, самоуправління, федералізму та економічного лібералізму». [5, с.181]

«Економічна система запорозького козацтва складалася з двох секторів: січового і індивідуального. В свою чергу січове господарство поділялося на загальносічове та курінне. На цьому рівні переважали ті форми господарської діяльності, які потребували спільних зусиль, артільної роботи. Ядром соціальної організації Січі був курінь, де й минало все козацьке життя, Як самостійна економічна одиниця кожний курінь мав майно і доходи, якими Кіш як центральний запорозький уряд не розпоряджався. Саме між куренями Кіш жеребкуванням переділяв щорічно найбільш прибуткові угіддя - рибні лови, пасовища та сіножаті. Кіш утримував загальновійськові табуни коней, череди худоби, отари овець і торгував ними з сусідами: Польщею, Гетьманщиною і Росією. Індивідувльно-трудовою діяльністю на приватному рівні запорожці займалися в паланках - адміністративно-територіальних округах на землях Вольностей Запорозьких козаків, які простягалися на південь від річок Тясмина і Орелі (у межах теперішніх Запорозької, Дніпропетровської, Донецької, Миколаївської і Кіровоградської областей) [2, с.323].

Промисли та трудові відносини

Порівняно з Росією козаки далеко пішли вперед в плані використання трудових ресурсів. Відомо, що при феодальному землеволодінні продуктивність праці набагато вище ніж при рабовласницькому ладі. Таку ж саму перевагу мають наймані працівники перед кріпосними. Звичайно якщо людина зацікавлена у кінцевому результаті це підштовхує її до нових досліджень, розробки засобів праці тощо. Таким чином досліджуючи трудові відносини на Січі можна уявити наскільки були розвинуті продуктивні сили: «…зайняття промислами на Запорожжі вважалося привілеєм козаків. Серед промислів важливу роль в економіці краю відігравало рибальство. Рибні промисли були на Дніпрі, Бугу, Кальміусі та їхніх притоках, у дніпровських лиманах та на Азовському морі, де широко використовували найману працю. Найнята «тафта» (артіль) рибалок отримувала половину вловленої риби, яку ділила між собою. Така форма оплати праці, поширена за тих часів, була вигідна господареві, бо стимулювала рибалок до збільшення вилову. Крім того, на рибний промисел наймали робітників за почасову оплату праці, яка становила приблизно 6-7 крб. на рік. [5, с.184] «… на Запорожжі були майстерні, в яких працювало по 10 і більше чоловік. Жвавим ремісничим центром було передмістя Січі, де діяли майстерні, які виготовляли та ремонтували зброю. До підприємств ремісничого типу належали також водяні млини. Їх кількість на Запорожжі у 1774 р. становила 41» [5, с.184]. « Поворотним у розвитку господарства Запорозької Січі став 1734р. - рік виходу запорожців з підданства Кримського ханства, повернення в Україну і заснування Нової Січі. Почався перехід від епізодичних промислів до регулярного, від натурального господарства до товарного» [5, с.182].

Зовнішня торгівля

За словами В.І.Леніна «политика есть самое концентрированное выражение экономики». Уряд займався справами котрі потребували залучення великих коштів, а також зовнішньою торгівлею: «…кіш утримував загальновійськові табуни коней, череди худоби, отари овець і торгував ними з сусідами: Польщею, Гетьманщиною і Росією». [5, с.182]

«Внутрішня торгівля обмежувалась продуктами харчування й предметами побутового вжитку. Попит на ці товари забезпечували місцеве виробництво і кустарні ремесла. Для Запорожжя велике значення мала зовнішня торгівля. На Січ завозили предмети найпершої необхідності в козацькому житті: «хліб, горілку, тютюн, порох та інші бойові припаси, а також тканини і готовий одяг, смушки, дорогу зброю і кінську збрую. Вивозили сіль, рибу, худобу, хутра». [5, с.185] У середині XVІІІ ст. обсяг зовнішньої торгівлі Запорожжя склав близько 1 млн. крб. З перевищенням імпорту над експортом. Головним торговим партнером і імпортером з території запорозьких Вольностей була Росія. Широку торгівлю Запорожжя вело також з Кримом і Польщею. [5, с.185]

Бюджет

«Довгий час фіскальна система Запоріжжя об'єктивно могла опиратися лише на зовнішні джерела - військову здобич, царське «жалованье»… Доходи скарбу доповнювали торові податки з товарів у момент їх вивезення на ринок, мито за перевезення й транзитну торгівлю, тобто посереднє оподаткування, а також податки з промислів і оренди. Фінансовий стан Січі залежав від надходження високоліквідних активів: золота …» [4, с.86].

Але все ж таки Запоріжжя поступово переходило від «насильницького здобичництва до мирного господарювання» і причини для того були не скільки воєнно-політичні скільки культурно-економічні.

При «…ліквідації Запорозької Січі в 1775 р. від неї залишилася «військова сума» в 120 тис. крб. В термінах сучасного бюджетного рахівництва ця сума є залишком січового кошторису на друге півріччя 1775 р. та вільна касова готівка, яка повинна залишатись на початок 1776 р. Отже, у річному вирахуванні обсяг бюджету Запорозької Січі в останній рік її існування можна прийняти в 200 тис. крб. У валюті початку 90-х років ХХ ст. січовий бюджет оцінюється в 10-12 млн. американських доларів». [4, с.186] На відміну від України сучасної, хоча на Січі імпорт і перевищував експорт, про дефіцит бюджету й не згадується [3, с.516].

Монетарна політика

Недоліком було те що Січ не мала власних грошей. Для неї це було ризикованим у випадках грошових емісій в країнах чиї гроші були в обігу на Січі, наприклад, російські мідні гроші або облігації. Не кажучи вже про недостатність грошової маси для обслуговування ВВП: «Запорозька Січ не мала власної банківської та грошової систем. В обігу перебували гроші різних країн. Так, при арешті останнього кошового отамана Запорозької Січі П. Калнишевського в нього, крім російських паперових асигнацій, була знайдена велика сума металевих монет: російські золоті червонці і срібна монета, турецькі леви, австрійські й голландські талери, єфимки та ін. Через відсутність власної валюти Січ іноді, переживала грошовий «голод» - нестачу готівки, що, звичайно, супроводжувалось великим попитом на гроші як платіжний засіб і погонею за грошима як скарбом». [5, с.186].

Податки

«Податки на Запорожжі стягували через ціни на товари (непрямі або прямі податки), а також з доходів від промислів. Козаки не сплачували податків на споживчі товари на відміну від не козаків. Кіш тимчасово або постійно звільняв від податків заслужених або збіднілих козаків». [5, с.185]

«Анонімний представник польської еліти у трактаті «Думка певної особи» (1669-1670рр.) …писав, що в козацьких містах «жодної панщини ніколи не буде, бо її тепер там немає». Як він підкреслював: «поборів подимних і такого роду податків не згадуй! А якщо й випаде податок який за універсалом гетьманським чи полковницьким раз на рік, щонайбільше - два (податки) на тих котрі не ходять на війну … і то не перевищують цей податок десятка з лишнім злотих на рік, хоч би з найбагатшої особи. А жодного іншого тягачу на люд посполитий ніколи не буває, а особливо козаків бо кожен є вільним вояком». [1, с.108]

Казна та її обслуговування

«Скарб на Січі був сховищем не тільки грошей, а й різних цінностей … Крім того, січовий скарб функціонував як державна скарбниця.

Посада й коло службових обов'язків скарбника січового скарбу (шафаря) походить з магдебурзького права. Під такою назвою з 1536 р. у Вільні (Вільнюс) виборні урядовці контролювали майно, доходи й витрати міста. І на Січі налічувалось більше двадцяти різних посад з загальною чисельністю адміністративного персоналу 130 осіб». [6, с.36]

Кредит

«На Запоріжжі існував і державний кредит. Наприклад, у 1770 р. Кіш позичив «і військової суми» різним купцям більше 1000 крб.» [5, с.185]

Втручання в бюджетну політику

«У роки правління Малоросійських колегій (1722-1727 і 1764-1782 рр.) було встановлено контроль над фінансами України. Інструкції регламентували збирання податків, збирачі яких щомісяця і кожну третину року подавали у колегію рапорти про свою роботу. У 1725р. було відіслано до Росії 2444 255 крб. податків.

Гетьман Д. Апостол реорганізував українські фінанси, відновив посаду генерального підскарбаря, відокремив державний скарб від приватного скарбу гетьмана, встановив окремий державний бюджет («військовий скарб»), розмір видатків у сумі 155 тис. крб. щорічно. Проте державний скарб залишався під контролем російського уряду. Спеціальні інструкції регулювали діяльність двох генеральних підскарбіїв, один з яких обов'язково був росіянином, фінансового управління «Канцелярії зборів» і «Щетной комисии». Вони керували збиранням податків, витратами, контролювали фінанси магістратів. Гетьман К. Розумовський зробив останню спробу відстояти фінансову автономію України, проте успіху не досяг. Царський указ 1754р. вимагав подавати точні відомості про прибутки та видатки українського скарбу. З скасуванням в Україні гетьманства (1764 р.) фінансова система України була об'єднана з фінансовою системою імперії Романових». [7, с.293]

Отже, фінанси Гетьманщини були об'єднані з фінансовою системою Російської імперії. Жорстка централізована політика російського царизму призвела до остаточної втрати Лівобережною Україною будь-яких автономних прав у фінансово-кредитній сфері.

Висновок

Доповідь присвячена дослідженню фінансів козаків. Форма правління в цілому по Україні не була стійкою та в деякій мірі розвиток України та поширення Запорозької ідеї по всій території залежали від особистостей, таких як Б.Вишневецький, Б.Хмельницький, П.Дорошенко, І.Мазепа та інші.

В Українському менталітеті яскраво простежуються дві риси: перша «моя хата з краю»; друга - риса лицаря-бунтівника. Вищенаведені данні свідчать про те, що Запорозька Січ зібрала працьовитих людей котрі боролися за волю, визнаючи тільки свою владу «здійснювали самоврядування згідно з тими звичаями та традиціями, що формувалися протягом поколінь. Усі мали рівні права й могли брати участь у досить бурхливих радах, у яких частіше перемагала сторона, що найголосніше кричала. На цих зборах обирали і з такою ж легкістю скидали козацьких ватажків …». [3, с.142] фінансовий бюджет гетьманство

Покладаючись на те, що на Січі зібралось не абияке населення, а свободолюбивий люд зі своїми поглядами на життя; порівнюючи менталітет козаків з менталітетом теперішніх громадян України; враховуючи часи адміністративного централізованого правління при котрому придушувалось будь-яке «инакомыслие»; часи тоталітарного правління в які страждала, точніше винищувалась інтелігенція, люди із особистими поглядами на життя, котрі іноді заважали лінії партії. За ці часи багато громадян, націоналістів було просто знищено або емігрувало і нажаль не в «дике поле», а за кордон в пошуках кращого життя.

Спостерігається ситуація котра відбувалась за часів Руїни «змінився і стиль керівництва. Якщо ватажкам із покоління Хмельницького були притаманні політичне бачення ситуації, сміливість і рішучість дій, то народжені за доби Руїни провідники Гетьманщини дбали про обмежені й прагматичні цілі. Вони скоріше пристосовувалися до існуючих політичних обставин, а не змінювали їх. В основному вони ставили перед собою подвійну мету: утримувати задовільні стосунки з царем і зміцнювати свої особисті соціально-економічні привілеї - як членів новонародженої козацької еліти - за рахунок простого козацтва й селянства». [8, с.204]

Література:

1. Бойко О.Д. Історія України: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. Видання 3-тє, виправлене, доповнене. - К.: Академвидав, 2005. - 688 с.

2. Власов В.С. Історія України / Ред. Мицик Ю. А : Підручник для 8-го класу серед. шк. - К.: Абріс, 1999. - 520 с.

3. Верстюк В.Ф., Дзюба О.М., Репринцев В.Ф. Україна від найдавніших часів до сьогодення: Хронологічний довідник. - К.: Наукова думка, 1995. - 614 с.

4. Голобуцкий В.А. Запорожское казачество. - К.: Госполитиздат УССР, 1957. - 483 с.

5.Лановик Г.В. Історія господарства, Україна і світ. - К.: Либідь, 1997-213с.

6. Медюк Ю. Г. Історія України: курс лекцій. - К.: Либідь, 1991- 572 с.

7. Смолій В.А. Історія України. - К.: Видавничий дім, 1997. - 422 с.

8.Субтельний Орест. Україна: історія / Пер. з англ. Ю. І. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: Либідь, 1993. - 720 с.

Размещено на http://www.allbest.ru/