Київська Русь за часів правління Олега, Ігоря, Ольги, Святослава

Размещено на http://www.allbest.ru

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПОХОДЖЕННЯ НАЗВИ РУСЬ

РОЗДІЛ 2. ЗМІЦНЕННЯ КИЇВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ У X ст. ЗА ПЕРШИХ КНЯЗІВ

2.1 Міжнародна політика князя Олега

2.2 Правління князя Ігоря

2.3 Діяльність княгині Ольги

2.4 Походи Святослава

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

київська русь князь

ВСТУП

КиївськаРусь -- монархічна держава варязької династії Рюриковичів у Східній Європі зі столицею в Києві. Виникла в 9 столітті в результаті завойовницьких походів варягів і об'єднання під їхньою владою східноєвропейських, переважно слов'янських, племен. В часи найбільшої могутності простягалася від Балтійського моря на півночі до Чорного моря на півдні, і від верхів'їв Вісли на заході до Таманського півострова на сході. Перший період -- швидкого зростання -- охоплює майже 100 років -- з 882 року, коли на престол у Києві сів Олег, до смерті Святослава I Хороброго у 972 році.

Часи перших князів (кінець IX -- перші три чверті X ст.) -- це становлення країни, формування Русі, її території, населення. Розквіт держави, її культури, економіки і апогей її могутності та слави -- ось характерні риси часів правління Олега, Ігоря, Ольги та Святослава.

Актуальність даного дослідження полягає у розкритті історичних постатей київських князів Олега, Ігоря, Ольги та Святослава, їх вагомий внесок у розвиток Київської Русі.

Метою даного дослідження є розкриття етапів розвитку Київської держави. У висвітленні внутрішньополітичних та зовнішньополітичних проблем при її формуванні.

Основним завданням даної роботи є:

1) проаналізувати діяльність перших князів;

2) визначити історичну роль правителів;

3) охарактеризувати політику правління князів.

РОЗДІЛ 1. ПОХОДЖЕННЯ НАЗВИ РУСЬ

Саме під назвою “Русь” знали першу державу на наших теренах чужинці. Так називав її й літописець.

Одначе нині щодо походження назви «Русь» поміж учених немає одностайності. Багато дослідників вважають це слово скандинавським за походженням і принесеним на наші землі скандинавами-варягами. Такої думки щодо назви «Русь» дотримувався і літописець.

Він, зокрема, розповідав про воїнів із півночі - русів-варягів, які захопивши владу в Києві, утвердилися в місті й дали свою назву місцевій людності й території, на якій володарювали.

Крім свідчень літописця, прихильники скандинавського походження назви «Русь» посилаються на чужоземні джерела, жодне з яких не згадує слов'янського племені русів, хоча назви, скажімо, деревлян чи сіверян вони засвідчують.

За скандинавське походження етноніма «Русь» виступає й чимало мовознавців. Утім, ці докази спростовують ті дослідники, які вважають, що назва «Русь» місцевого східнослов'янського походження.

Свої переконання вони аргументують значною у Середньому Подніпров'ї кількістю давніх назв річок із коренем -рос-, що його виводять від -рус-, як-от: Рось, Роставиця, Росава тощо.

Землі, де течуть ці річки, прихильники слов'янського походження назви «Русь», вважають територією східнослов'янського племені русів.

Те, що плем'я русів не згадується в літопису та інших джерелах, вони пояснюють незнанням давніх авторів чи їхньою неточністю.

Від літописної назви держави з центром у Києві - Руська земля - вчені історики утворили книжну назву «Київська Русь», яка нині є загальновживаною [10, С. 65-66].

РОЗДІЛ 2. ЗМІЦНЕННЯ КИЇВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ У X ст. ЗА ПЕРШИХ КНЯЗІВ

2.1 Міжнародна політика князя Олега

Міжнародна політика Олега (882 - 9І2) [Додаток А] була багатовекторною. Він не визначав якогось одного пріоритетного напрямку. Західна політика князя спрямовувалася на Візантію. У 911 р., перебуваючи в апогеї могутності, він на чолі великого війська напав на Константинополь і пограбував його. Кораблів у нього було дві тисячі. Коли греки перегородили затоку Золотий ланцюг, аби не дати Олегу рухатися далі, він наказав воїнам поставити кораблі на колеса. Руська флотилія невблаганно наближалася суходолом до столиці Візантії. Літописець захоплено описує ту картину. Злякані греки запропонували мир. Ця оповідь, безперечно, овіяна легендами.

Результатом того походу[Додаток В] Олега став договір 912 року Русі з Візантією. Русь отримала велику ордноразову контрибуцію; також греки були зобов'язані платити щорічну данину таким містам, як Київ, Чернігів, Переяслав, Полоцьк, Ростов, Любеч… Суттєві пільги отримали руські купці, які були навіть позбавлені мита. Жили вони у передмісті Царгорода, при монастирі св. Мами, а до столиці ходили партіями не більшими, ніж 50 чоловік. У цьому договорі є і ряд статей, які встановлюють норми судівництва між греками і русичами. Останні мали право служити в імператорському війську. Тут також фіксуються правові норми, щодо різних справ між русинами і греками. Наприклад: «А коли уб'є, - християнина русин чи християнин русина, - хай помре на місці вбивства». Про дотримання умов договору русичі клялися своїми язичницькими богами - Перуном і Волосом (Влесом). Літопис наголошує, що саме тоді Олег повісив свій щит на воротах Царгорода на знак великої перемоги. Тут же літопис фіксує і те, що прозвали Олега Віщим [4, С.34].

Однак у літописах згадуються тільки західні походи Олега, а народна пам'ять зберегла і донесла до нас захоплюючі оповіді й про східні походи князя - 909 - 910 рр. на Каспійське узбережжя, у 912 р. - на Закавказзя. Народ оспівав ці походи у билинах.

Цікаво, що питання про те, хто ж прибив щит на воротах Царгорода до цього часу викликає дискусії. Очевидно, що поштовх до цього дають візантійські хроніки, які нічого не говорять про похід Олега на столицю Візантії, а таку колосальну подію вони не могли проігнорувати. Натомість візантійські хроніки згадують, що під стінами Царгорода був Аскольд. Якщо схилитися до думки, що літописання на Русі почали вести за часів князювання Аскольда як першого хрестителя Русі, а його відродження відбулося у часи Володимира після 988 року, тоді можна припустити, що книжки X століття могли замінити ім'я Аскольда як такого, що прибив щит на воротах Царгорода, на ім'я Олега. Але ця гіпотеза суперечить матеріалу, авторитетність якого є надзвичайно вагомою, - усна народна творчість. Її не можна було переписати чи цензурувати, «стерти» одне ім'я і замінити його іншим. А в народних піснях саме Олег є постаттю, здатною на таку колосальну перемогу [1, С.56].

Легендами овіяна і смерть Олега (згадаймо «Песнь о Вещем Олеге» Олександра Пушкіна). Ця розповідь вміщена, у «Повісті временних літ» під датою 2 вересня 912 року:

,,І приїхав на те місце, де лежали голі кості і лоб голий,

І з коня зліз, посміявшись, каже:

,,Чи від цього лоба смерті мені прийняти?”

І наступив ногою на лоб,

І виповзла змія, і вжалила його в ногу,

І від того розхворівся і помер” [9, С.36-37].

2.2 Правління князя Ігоря

Після смерті Олега в 912 р. київським князем став Ігор Рюрикович[Додаток С]. Він князював не так вдало, як його попередник Олег. За звичаєм правителів Києва, з початку свого князювання Ігор утверджував свою владу над підлеглими племенами. Першими проти нього повстали древляни та уличі. Кілька років виснажливих походів пішло у нього на те, щоб знову примусити бунтарів сплачувати данину. Крім того йому довелося встановлювати відносини з печенігами, які вперше з'явилися в руських степах у 914 році. Лише після відновлення у своїх землях Ігор зміг узятися за широкомасштабні далекі походи - торговельні чи теж грабіжницькі - на зразок тих, що проводив Олег.

Коли у 941 р. розпалася мирна угода з Візантією, укладена Олегом, Ігор вирушив у морський похід на Константинополь. Для нього він закінчився катастрофою. З флотом в декілька сотен людей Ігор пристав до берегів Віфінії, поширив свої спустошення до Боспора Франкійського (нині пролив Босфор) і підступив до Константинополя. Але до поспішної втечі Ігоря змусили візантійці, які спалили весь руський флот за допомогою пальної суміші, що називалася «грецьким вогнем». В 914 р. Ігор за допомогою варягів та печенігів відновив свій напад на Грецію. Грецькі посли зустріли його з цієї сторони Дунаю і запропонували викуп, внаслідок чого Ігор повернувся до Києва. Для підтвердження цього миру грецькі посли прибули до Києва та разом з послами Ігора відправились в Царгород, де у 944 році уклали мирний договір.

Для Київської Русі Цей договір був дуже невигідний. Але для сьогодення він має неаби яке значення: в ньому містяться дуже багато положень приватного міжнародного права, в котрих вбачаються давньоруські народні звичаї. На їх основі Еверс намалював цільну картину нашого давнього юридичного побуту. І взагалі договори руських з греками - це перші по часу пам'ятки, в яких виразився вплив на Київську Русь Візантії [7, С.401].

Окрім племен, проживавших по обидва боки верхнього та середнього Дніпра, володіння Русі при Ігорі поширювались, як видно, на південний схід до Кавказа і Таврійських гір, на що вказує стаття договору 944 р. Ця стаття також забов'язувала Ігора не допускати нападів чорних болгар (тобто болгар, проживавших на нижній Кубані та у східній частині Криму) на Корсунь та інші грецькі міста на Тавриді.

Того ж року Ігор спробував щастя на сході, і тут йому більше пощастило. Велике руське військо, зійшовши Волгою, пограбувало багаті мусульманські міста на Каспії та зі здобиччю повернулося до Києва [6, С.99-100].

Смерть Ігора літопис відносить до 945 року. Ігор відправився до древлян за даниною, легко зібрав її, але не задовільнився, зажадавши більшого. Відіславши більшу частину дружини до Києва, Ігор повернувся в Древлянську землю. Древляни справедливо вирішили, що поборам не буде кінця і захотіли разом з цим покінчити: вони перебили усіх дружинників та убили самого князя Ігоря. По словам візантійського історика Льва Діакона, древляни прив'язали його до верхівок двох нахилених одне до одного дерев, а потім відпустили їх, і Ігор був розірваний[6, С.121].

2.3 Діяльність княгині Ольги

Після смерті Ігоря залишився малолітній син Святослав, тому правління державою перейшло до його дружини Ольги [Додаток D]. Своє князювання вона розпочала з придушення древлянського повстання. Ставши правителькою Київської Русі, вона за звичаєм кривавої помсти покарала древлян за вбивство свого чоловіка: розправилася з послами древлян, які намагалися сватати Ольгу за древлянського князя Мала, а потім спалила древлянську столицю м. Іскоростень і знищила частину його жителів. Княгиня Ольга відмовилася від воєн і зміцнювала державу мирним шляхом. Вона сама об'їздила всі свої володіння, була навіть у Новгороді і Пскові, закладала нові міста, наставляла в них урядників. За князювання Ольги відбуваються деякі принципові зміни в процесі державотворення. Вона прийняла ряд рішучих заходів, спрямованих на впорядкування стягнення і норм данини, введення замість неї урочної системи. "Полюдь" замінюється так званим "повозом", який був своєрідним першим кроком на шляху до постійного державного податку. Створюються осередки централізованої князівської влади на місцях-"становища" і "погостя". На місцях вводиться, на всіх невласних Києву землях, єдина по суті адміністративна і судова системи. Це сприяло активному одержавленню князівств, поступовому перетворенню їх на державну територію Київської Русі. В часи Ольги розбудовувався, прикрашався і зміцнювався стольний град Русі. З князюванням Ольги можна пов'язувати настання другого етапу в розвиткові давньоруської державності. Він ознаменувався візитом Ольги до Константинополя близько 946р. Уперше в історії глава Давньоруської держави ішов до Візантії на чолі мирного посольства. Результатом цього візиту було укладення союзної русько-візантійської угоди [5, С.8].

Не можна не згадати найзначнішу в житті Ольги подію: її хрещення. Відсутність точних фактів викликала кілька припущень, де й коли христилася Ольга: в Києві чи в Царгороді, куди приїхала вона - за літописом - у 955-му році. Однак, в документах про перебування Ольги в Царгороді імператор Костянтин не згадує такої видатної справи, якої хрещення. Отже, треба гадати, що охрестилася Ольга до подорожі, можливо, 955 року в Києві. Таким чином, у 958 р. на Заході Ольгу вже знали як християнку й звали християнським йменням Олена [2, С.64-68].

Свої останні дні княгиня Ольга провела в суворих християнських подвигах: молитві, пості та піклування про бідних і хворих. Померла вона, маючи більше 80-ти років від народженння, у 960 році. Похоронили княгиню Ольгу, згідно її заповіту, як християнку, на вказаному нею місці. А згодом, при князі Володимирі, її тіло було перенесено в кам'яну церков.

Літопис закінчує повість про святу княгиню Ольгу такими гарними словами: - Вона перша війшла в Царство Небесне від Русі. Її славлять усі сини руські, бо вона і по смерті молить Бога за Русь [8, С.158-164].

2.4 Походи Святослава

Син княгині Ольги і князя Ігоря увійшов в історію як князь-завойовник. Всі державні заходи Святослава Ігоревича[Додаток E] ніби заперечували Ольжині: княгиня була ревною християнкою, а Святослав уперто тримався язичництва. Святослав мало дбав про внутрішньодержавні справи. Попервах він доручав їх матері - княгині Ользі, а після її смерті, року 969, уповноважив здійснювати верховну владу своїх синів, віддавши Київ Ярополкові, Деревлянську землю - Олегові, а Новгород - Володимирові. У такий спосіб було утверджено порядок князівського правління, що надавав право володарювати на всій території Руської держави представникам лише однієї династії - Рюриковичів.

Головною метою походів Святослава було зміцнення Київської держави, забезпечення вільної торгівлі з країнами Сходу і Візантією, ліквідація зовнішньої загрози на кордонах з боку кочівників.

Святослав підкорив в'ятичів і тим самим завершив об'єднання східнослов'янських племен довкола Києва. Потім він, здійснивши похід на Північний Кавказ, розгромив ясів (осетин) і касогів (черкесів) і приєднав до своєї держави Прикубання. Переправившись на Керченський півострів, захопив м. Тьмутаракань. Святослав здійснив вдалі походи проти волзьких булгар. 965 р. він розгромив Хозарський каганат і оволодів важливим шляхом по Волзі.

Досягши перемоги на Сході, Святослав переніс воєнні дії на Балкани. Візантійці запросили Святослава завоювати для них Болгарію, здобривши своє прохання щедрими дарами князеві. 967 р. він розгромив болгарське військо і оволодів східною Болгарією, але не передав її візантійцям. Напад підкуплених ними печенігів змусив його перервати похід і спішно повертатись на батьківщину, щоб відігнати ворогів, що облягли Київ.

Наступного року Святослав повернувся на Балкани, мислячи навіть перенести свою столицю в Подунав'я до заснованого ним міста Переяславець. Та другий похід виявився невдалим. Проти війська Святослава об'єдналися сили візантійського імператора Іоанна Цимісхія і болгарського царя Бориса. Тому русичі змушені були відступити і врешті-решт були оточені у фортеці Доростол. Після тримісячної оборони в Доростолі Святослав змушений був підписати мир з Візантією, зрікшись своїх володінь на Балканах. 972 р., повертаючись на батьківщину, на острові Хортиця князівське військо потрапило у печенізьку засідку і цілком загинуло. Загинув і сам князь. Діяльність Святослава сприяла зростанню могутності Київської Русі, єднанню східнослов'янських племен та зміцненню кордонів Держави [3, c 415].

ВИСНОВОК

Розповідаючи про походи й завоювання, слід також сказати, наскільки великим був вплив київських князів. Установити географічні межі Київської Русі можна лише приблизно. Проте влада перших київських князів у різних частинах їхніх володінь була обмеженою й неоднакової сили. Якщо не брати до уваги періодичні походи за даниною, перші київські князі мали дуже обмежені контакти і вплив на півладні їм племена, особливо ті, що жили далеко від головних міст і поселень. Що ж до княжих прав збирати данину, то вони забезпечувалися виключно грубою силою, на яку була спроможна княжа дружина, що спочатку набиралася з варягів. Між князем і дружиною, що ділилися як небезпеками, так і добром, добутим у походах за даниною, виникали особисті, безпосередні та взаємозалежні стосунки, які були основою політичної організації ранньої Київської держави. Так, у походах за даниною і в намаганнях підпорядкувати собі торгові шляхи до далеких країн князі з їхніми дружинами менш ніж за сто років створили величезне й могутнє об'єднання - Київську Русь.

Внутрішньополітичні заходи княгині Ольги сприяли тіснішому об'єднанню колишніх окремих східнослов'янських племінних володінь у єдиний державний організм. У зовнішньополітичній діяльності княгиня Ольга визначила нові підходи, надаючи перевагу мирним засобам над воєнними. Князь Олег об'єднав Північну Русь із Південною в єдину державу, здійснював збирання східнослов'янських земель навколо Києва. Князь Ігор намагався зміцнювати владу Києва над східнослов'янськими княжіннями. При цьому для подальшого розвитку держави виникла потреба впорядкувати питання щодо розмірів і порядку збирання данини. У своїй державотворчій діяльності князь Святослав надавав перевагу активній зовнішній політиці, яка мала переважно завойовницьку спрямованість. Талант полководця не завжди доповнювався політичною далекоглядністю. Чисельні війни Святослава спричинили виснаження Русі; було втрачено дипломатичні зв'язки з провідними християнськими державами, налагоджені Ольгою. Зі смертю Святослава в історії Київської Русі завершилася доба далеких воєнних походів. Наступники князя-воїна зосередилися на освоєнні раніше завойованих земель і розбудові держави. [Додаток F]

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1)Бойко О. Історія України (запитання і відповіді). - К., 1997.

2) Бублик Т. Жінки в історії України //Відкритий урок: розробки, технології, досвід. - 2008. - № 3. - C. 64-68

3) Кормич Л. Історія України: Підручник/ Людмила Кормич, Володимир Багацький,; М-во освіти і науки України. - 2-ге вид., доп. і перероб.. - К.: Алерта, 2006. - 412 с.

4) Котляр М. Історія України в особах. Давньоруська держава. - К., 1996.

5)Кралюк П. "Житіє княгині Ольги"/ Петро Кралюк //День. - 2003. - 10 січня. - C. 8

6)Крип'якевич І. Історія України. - Львів, 1992.

7)Овсій І. О. Зовнішня політика України (від давніх часів до 1944 року): Навч. посібник. -- 2-ге вид. -- Київ: Либідь, 2002. - 240 с.

8)Сирцова О. Повість про хрещення княгині Ольги в культурі Русі XI ст. //Київська старовина. - 1998. - № 1-2. - C. 158-164

9)Сліпушко О. В. Таємниці Володарів Русі (від Олега до Володимира) / Редактор Івакін О. П. - К.: Аконіт, 2003. - 191 с.

10)Субтельний О. Україна: Історія. Київська Русь, ст. 65-66.

Додаток А. «Портрет князя Олега»

Додаток В. «Землі за князювання князя Олега»

Додаток С. «Портрет князя Ігора»

Додаток D. «Портрет княгині Ольги»

Додаток Е. «Портрет князя Святослава»

Додаток F. «Таблиця політичніх заходів перших князів»

Размещено на Allbest.ru